Шляхи вирішення проблеми використання наявної податкової бази та наповнення Держаного бюджету

2

Контрольна робота

з дисципліни

«Державне регулювання розвитку регіону»

на тему

„Шляхи вирішення проблеми використання наявної податкової бази та наповнення Держаного бюджету”

Зміст

Вступ

1. Вдосконалення діючої системи оподаткування в Україні

2. Шляхи зменшення обсягів “тіньової” економіки

3. Зміни до нормативно-законодавчої бази України щодо оптимізації сплати податків

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Серед численних економічних проблем, які постали перед Україною у період переходу її від командно-адміністративної до ринкової форми ведення господарства, чільне місце посідає створення ефективної системи оподаткування юридичних і фізичних осіб. У цьому зацікавлена як держава, податкові органи, так і платники податків. Тому особливої актуальності набувають дослідження теоретичних, методологічних і прагматичних підвалин податкової політики та формування податкової системи в державі.

Діюча сьогодні в Україні система оподаткування формувалась протягом останнього десятиріччя. Вона відіграла свою позитивну роль на етапі становлення України як незалежної держави. Однак подальший розвиток ринкових відносин та поглиблення ринкових перетворень все більше підкреслюють наявні в ній недоліки.

На жаль, поки що діюча система оподаткування є не зовсім досконалою і не повністю відповідає вимогам часу. Сьогодні ще існують неузгодженості та протиріччя окремих норм податкових законів, їх нестабільність, безсистемне надання пільг та перекручування суті окремих видів податків.

Дану проблему неможливо розв'язати на регіональному рівні, оскільки слід здійснити комплекс трансформацій по узгодженню нормативно-законодавчої бази.

Податкова система в кожній країні є основою економічної системи. Вона, з одного боку, забезпечує фінансову базу держави, а з іншого - виступає головним важелем реалізації державної економічної політики. В умовах формування ринкової економіки виконання доходної частини Державного бюджету України є одним із актуальних завдань, успішне вирішення якого створює сприятливі умови для суспільного розвитку.

1. Вдосконалення діючої системи оподаткування в Україні

Діюча система оподаткування сьогодні не задовольняє ні державу, ні платників податків. Цілий ряд прорахунків та перекосів, які були допущені при її створенні, призвели до того, що податки не виконують повноцінно ні фіскальної, ні стимулюючої функцій. Сфера матеріального виробництва практично задушена податками, що веде до скорочення оподатковуваних оборотів, а значить, і до зменшення бюджетних надходжень. У результаті функціонуюча податкова система замість стимулювання виробництва спричиняє його скорочення, а замість поповнення доходної частини бюджету - призводить до його зубожіння. Суть проблеми полягає в тому, що при створенні цієї системи не було повною мірою враховано теоретичні принципи оподаткування, виведені на підставі багатовікового досвіду. Тому треба проаналізувати відповідність функціонуючої в Україні системи оподаткування існуючим теоретичним принципам.

Одним із основоположників податкової теорії А. Смітом сформульовані такі чотири принципи оподаткування:

1) податки повинні рівномірно розподілятися між джерелами доходів, а кожен окремий податок повинен однаково припадати на те джерело, на яке він спрямований;

2) час сплати, спосіб сплати і розмір податку повинні бути чітко визначені;

3) податок повинен стягуватись у такій формі і таким способом, які найбільш зручні для платника;

4) податок повинен стягуватись таким чином, щоб на його вилучення витрачалось якомога менше грошей зверх того, що надходить до Державного казначейства. Зібрані кошти повинні залишатись якнайменше у руках збирачів.

Застосування першого принципу в Україні можна проаналізувати на прикладі податків на споживання (ПДВ, акцизний збір, мито). Ці податки повинні впливати на всі джерела доходів. Але тут слід врахувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони знову ж таки впливають не на всі джерела доходів однаково, а в основному на заробітну плату. Цими податками ми найбільше скорочуємо платоспроможний попит населення, а значить, і обсяги виробництва товарів народного споживання. І знову ж завдячувати треба саме: нерівномірному розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але, очевидно, при розробці ставок оподаткування необхідно брати до уваги рівень реальних доходів населення. Не можна забувати аксіому: з падінням попиту з боку населення, згасає й виробництво.

Слід також зазначити, що незважаючи на свої слабкі сторони, податкова система України не з'явилася з повітря. Вона будувалася і будується на основі небагатого власного і зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає лише в тому, що запозичувався досвід країн з розвинутою ринковою економікою, в яких, як відомо, питання "сколочування" первинного капіталу для підйому виробництва не стоїть. У нас картина протилежна. І ми повинні дати зелене світло процесу правового та легального накопичення капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Інакше не можна навіть мріяти про якийсь значний економічний підйом.

Стосовно сучасного стану, і зокрема української дійсності, другий принцип потребує незначного уточнення, . яке враховувалось багатьма теоретиками при поясненні цього визначеність - до того, як почнеться період дії того чи іншого податку. А у цьому наша держава допускає значні порушення. Протягом всього періоду незалежності час від часу вводились у дію ставки податків заднім числом. Аналогічна справа з введенням чи скасуванням деяких пільг та інше. Закони в галузі оподаткування спішно приймались, починали діяти, а їх публікація провадилась з великим відривом у часі. Мали місце випадки, коли законодавчі акти вже застосовувались на практиці, а інструкції щодо їх використання не були зроблені й надходили до виконавців через тижні, а то й через місяці. Все це породжує плутанину, постійну необхідність перерахунків, що призводить до великих труднощів в роботі фінансового апарату підприємств. ^:

Платник повинен завчасно бути проінформований про підготовку, ведення в дію чи зміну податкового законодавства.

У питаннях зручностей терміну та способів утримання податків справи у нас порівняно непогані.

Щодо останнього принципу, так А. Сміт мав на увазі два таких моменти:

1) податок може вимагати від платника більшу кількість грошей, ніж та, що продиктована потребами казни, через занадто роздутий штат чиновників-збирачів;

2) високий рівень оподаткування може спричинити обмеження виробництва і зайнятості у ньому, що потребує додаткових витрат для забезпечення засобами існування значної частини населення.

Звертаючись до засад управління податками, визначених свого часу А. Смітом можна зауважити, що ці принципи не завжди ефективно працюють у вітчизняній системі оподаткування. Так, варто пригадати еволюцію податку на додану вартість і податку на прибуток підприємств, часті зміни розмірів ставок мита та акцизів, досить високі тарифи відрахувань у державні цільові фонди соціального спрямування, відсутність стимулюючого впливу при справлянні прибуткового податку з громадян тощо. Не можна назвати простими і доступними для розуміння законодавчі акти щодо цих податків у тому вигляді, в якому вони існують сьогодні. Розрахунки цих податків стали заплутаними і незручними як для платників, так і для контролюючих органів.

Негативно впливають на якість роботи платників податків, а також працівників податкових служб, які контролюють правильність нарахування і сплати податків, наявні розбіжності, сумнівні тлумачення окремих термінів, положень, визначених у законах і підзаконних актах.

Одним із недоліків податкової системи України, на який є багато нарікань із боку платників податків, - це досить часті перевірки їхньої діяльності працівниками податкових органів та інших державних структур.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні розроблено законодавчу базу, яка регламентує справляння податків, і створено адміністративні органи, які контролюють виконання законодавства суб'єктами господарювання, але сказати, що податкова система є ефективною і досягає свого функціонального призначення, не можна.

Надмірне підвищення норми оподаткування призводить до збільшення доходів тіньової економіки і згортання легального бізнесу, а також до скорочення податкової бази. Тому важливе місце у здійсненні оптимальної податкової політики відводиться принципу фіскальної достатності, який полягає в здійсненні податкової політики, необхідної для забезпечення такої величини податкових надходжень, яка оптимально бажана з огляду на проголошену економічну доктрину.

Рівень податкової ставки повинен враховувати можливості платника податку, тобто рівень його доходів. Оскільки можливості різних фізичних і юридичних осіб неоднакові, для них мають бути встановлені диференційовані податкові ставки. Платежі кожного до бюджету мають бути пропорційні його доходам, і винятки для окремих осіб недопустимі. Порушення цього принципу призведе до того, що додаткове податкове навантаження ляже на законослухняних платників податків або на тих, хто має можливості ухилятися від оподаткування.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні важливою проблемою є не лише рівень податкового тягаря, а й оптимальне поєднання прямих і непрямих податків. Слід зазначити, що в останні роки у вітчизняній системі оподаткування спостерігається тенденція до збільшення частки прямих податків, що відповідає практиці розвинутих країн. Непрямі податки хоч і зручніші для фіскальних органів з позиції їх стягнення, однак їх сплата лягає тягарем на плечі кінцевого споживача. Тому переваження справедливих прямих податків дасть змогу уникнути таких негативних наслідків, як зубожіння більшості населення, подальший спад і занепад вітчизняного виробництва, нездатного конкурувати з дешевою продукцією іноземних фірм,тощо.

У процесі реформування системи оподаткування в Україні необхідно докорінно змінити ставлення до місцевих податків і зборів,суттєво підняти їх значення у формуванні дохідної частини місцевих бюджетів. Найсуттєвішими вадами місцевого оподаткування, на нашу думку, є незначна фіскальна роль податків і зборів та відсутність прав у органів місцевого самоврядування запроваджувати на своїй території власні податки і збори. Річ у тім, що на місцях завжди є свої особливі об'єкти оподаткування, які можуть відчутно наповнити місцеві бюджети, а отже, дати змогу спрямувати додаткові кошти на розв'язання економічних і соціальних проблем регіонів.

Як свідчить практика, неможливо побудувати ефективну податкову систему, не сформувавши платника податку як елемент податкової системи, як суспільний інститут. Для цього потрібно проводити всебічну організаційну і просвітницьку роботу з платниками податків, урегулювати і вдосконалювати інформаційні потоки між платниками податків та органами контролю за їх сплатою, а також враховувати соціально-культурні й психологічні особливості громадян країни, усталені традиції при прийнятті рішень у галузі оподаткування.

Сплата податків має носити обов'язковий характер. Система штрафів і санкцій, громадська думка у країні мають бути сформовані таким чином, щоб несплата або несвоєчасна сплата податків були менш вигідні платникові, ніж вчасне і чесне виконання зобов'язань перед бюджетом.

В умовах економічної нестабільності, існування різного роду механізмів, приховування прибутків та ухилення від сплати податків удосконалення системи оподаткування в Україні та підвищення її ефективності повинно йти шляхом пошуку найбільш надійних та стабільних джерел сплати податків. Поряд з цим, виходячи з вимог податкової реформи, одним з пріоритетних її напрямів має стати реальне полегшення податкового тиску на економіку за допомогою розширення переліку об'єктів оподаткування.

На нинішньому вирішальному етапі реформ, коли основним мотивом економічної політики стає безпосередня орієнтація держави на зростання добробуту народу, на пожвавлення підприємництва, на посилення ринкових регуляторів у стимулюванні відродження національної економіки, назріла гостра необхідність невідкладного реформування податкової системи, створення цілісного, узгодженого, стабільного та раціонального податкового законодавства. Все це й обумовлює необхідність реформування податкової системи та створення і прийняття єдиного всеохоплюючого податкового закону - Податкового кодексу України.

Для створення оптимальних податків потрібно зробити як найменше перешкод для товаровиробника, якомога найбільш сприятливий клімат для їхньої роботи, а тому найбільш важливими є наступні вимоги:

- податкова структура повинна сприяти використанню податкової політики з метою стабілізації, оздоровлення і підйому економіки країни, а не навпаки, затримувати та затягувати процеси щодо роботи виробника;

- податкова система повинна бути справедливої, не допускати довільного тлумачення, як іноді буває, бути зрозумілої платникам податків, щоб останні не відчували ніяких незручностей;

- податки повинні по можливості не впливати на прийняття різними особами економічних рішень - такий вплив повинен бути мінімальним і не повинен заважати процесу праці;

- скорочення витрат податками на зміст адміністрації і дотримання податкового законодавства;

- використання податкової політики, для досягнення соціально-економічної мети, необхідно звести до мінімуму;

- ставки податків не повинні перевищувати аналогічні ставки в сусідніх країнах, на це повинна орієнтуватись країна;

- система податків повинна мати мінімум необґрунтованих пільг, бути пов'язаної з загальною політикою ціноутворення і ростом заробітної плати, це важливо як для товаровиробника, так й для держави, обидві сторони зацікавлені у цьому;

- податки повинні надавати більше волі підприємництву, інвестиціям, науково-технічному прогресу, а не сковувати та в'язати “руки” підприємцю.

Податкова система може переслідувати різні цілі, що не обов'язково можуть узгоджуватися між собою. Виникають протиріччя, тому і необхідно домагатися тимчасового компромісу. Наприклад, принцип рівності оподатковування вимагає ускладнення адміністративної системи і веде до порушення принципу нейтральності, а регулююча функція податків може порушити принцип рівності і справедливості.

Існує два підходи до реалізації принципу рівності і справедливості. Перший - ґрунтується на принципі вигоди для платників податків. Справедливою податковою системою вважається та, при якій податки, що сплачуються платниками, відповідають користі, одержуваної від послуг держави, або, прямо говорячи, справедливість податкової системи залежить від структури державних витрат.

Другий підхід заснований на принципі здатності платити, відповідно до якого податкова проблема розглядається сама по собі незалежно від політики державних витрат, тобто при даній потребі в податкових надходженнях кожен платник податків повинний внести свою частку в залежності від здатності платити. Обидва підходи мають як свої переваги, так і недоліки. Кожна з податкових систем містить елементи двох підходів.

При побудові та вдосконаленні податкової системи варто також взяти до уваги наступні спостереження за процесами системи оподаткування, та прийняти такі рішення, які б не викликали суперечок:

- універсальний податок на споживання не впливає на вибір товарів, а акцизи впливають (для держави - це плюс, для споживача - мінус, отже потрібно вибрати раціональний шлях);

- прибутковий податок впливає на вибір між нинішнім і майбутнім споживанням, а універсальний не робить такого впливу на споживання, теж своєрідні вигоди;

- частковий податок на доходи капіталів порушує інвестиційний процес, а нашій країні потрібні інвестиції на даній стадії розвитку, тому потрібно або зменшити цей податок, або застосувати пільги до потенційних інвесторів;

- при рості податкових ставок ефективність податкової системи спочатку підвищується і досягає свого максимуму, а потім починає знижуватися, отже треба знайти вихід для постійного ефективного процесу оподаткування;

- витрати прогресивного прибуткового оподатковування значно вище пропорційного, до уваги держави.

Загальні принципи побудови податкових систем знаходять конкретне вираження в загальних елементах податків, що вміщають суб'єкт, об'єкт, джерело, одиницю оподатковування, пільги і податкову ставку.

Суб'єкти податку виступають у виді податкового носія, або кінцевого платника податків, що формально не несе юридичної відповідальності, але фактично є платником через законодавчо встановлену систему перекладання податку.

Об'єктом, предметом оподатковування виступають різні види доходів, товарів і послуг, а також різні форми накопиченого багатства, майна. Окремі форми цього доходу (заробітна плата, прибуток, рента, відсоток) мають самостійне значення і тому предмет оподатковування і джерело податку не завжди збігаються. Принцип рівності і справедливості розподілу податкового тягаря, що складає базу теорії конкретної побудови податків, лежить в основі побудови податкових ставок величини податку на одиницю оподатковування.

Отже, основне в податковій політиці на сучасному етапі в Україні є реформування податкової системи в напрямах:

1. Зниження загального рівня податкового тягаря.

2. Забезпечення інвестиційної спрямованості податкової системи шляхом запровадження інвестиційних пільг.

3. Реалізації соціальної спрямованості податкової системи.

4. Удосконалення механізмів обчислення і стягнення податків.

5. Удосконалення для виконання вищезазначеного правової бази оподаткування, закріплення податкової системи України в Податковому кодексі.

Для того щоб стимулююча податкова політика сприяла суттєвому зростанню попиту підприємств на інвестиційні товари і на цій основі-розширенню їх виробництва вона має поєднуватися з такими заходами:

1. Комплексом заходів, в тому числі податкових, які забезпечили б активізацію інвестиційної діяльності комерційних банків, через те, що власних коштів підприємств недостатньо для проведення серйозної інвестиційної політики в умовах спрацьованості більшості основних фондів підприємств.

2. Активізацією приватизаційних процесів, а також чітким визначенням і гарантуванням прав власності, що дасть можливість власникам і менеджерам отримувати прибутки від виробництва та інвестування і зацікавить їх в інвестуванні коштів.

3. Демонополізацією економіки, яка змусить підприємства реагувати на зростання сукупного попиту не підвищенням цін, а розширенням виробництва.

4. Стабілізацією інфляційних процесів, що посилять привабливість інвестицій.

5. Політичною і правовою стабілізацією, які сприятимуть зростанню впевненості підприємців в майбутньому і стимулюватимуть їх до інвестування в економіку.

У залежності від принципу і характеру предмета оподатковування податкові ставки можуть бути твердими (абсолютна сума на одиницю оподатковування) або процентними. Процентні ставки, у свою чергу, можуть бути пропорційними і прогресивними. Податкова політика в Україні повинна сприяти, насамперед, росту обсягів нагромадження, створенню умов, що полегшують підприємствам відновлення основного капіталу.

2. Шляхи зменшення обсягів “тіньової” економіки

Обсяги тіньової економіки в Україні нині за деякими експертними оцінками перевищують більш як половину внутрішнього валового продукту. Розширення сфери тіньової економіки є реальною загрозою національній безпеці держави. Динаміку і тенденції розвитку тіньової економіки необхідно розглядати в контексті еволюції економічного курсу в цілому. Сьогодні потрібні серйозні зміни податкової та економічної політики, удосконалення законодавства.

За даними опитувань, до 40% молоді у великих містах і прикордонних регіонах зайнято в тіньовій економіці. Майже для 2,5 млн. громадян України тіньова економіка є основним джерелом прибутків. По оцінках Національного банку України, поза офіційною сферою грошового обігу знаходиться більш 15 млрд. дол. США, що обслуговують потреби "тіньового сектора". Самий цей сектор (до 50% ВВП) по розмірах можливо зрівнювати з "офіційною економікою". Необхідно відмітити, що всі цифри, які використовуються у якості параметрів тіньової економіки, отримані методом непрямих оцінок, тому не варто дивуватися різночитанням. Деякі спеціалісти навіть підтверджують, що у тіньовому секторі задіяне практично все населення України - завдяки масштабам позабанківського обігу коштів, відхиленню від сплата податків і зборів, корупції і т.п.

Основними сегментами тіньової економіки і механізмами одержання тіньових прибутків є:

· корупція;

· приховування реальних прибутків громадян, а також прибутків підприємств від оподатковування (ухилення від сплати податків);

· нелегальний експорт капіталів;

· незаконна приватизація державної власності;

· одержання тіньових прибутків шляхом схованого вилучення з обороту різниці між офіційними і реальними цінами на товари і послуги;

· дрібні розкрадання на державних, акціонерних і колективних підприємствах;

· нелегальні валютні і зовнішньоекономічні операції (контрабанда);

· випуск і реалізація невраховуваної продукції і надання невраховуваних послуг;

· кримінальні злочини (рекет, наркобізнес, проституція, розкрадання);

· фінансове шахрайство.

До основних причин, що сприяють посиленню і росту тіньового сектора економіки на сучасному етапі, можна віднести:

· податковий прес, який не під силу у теперішніх економічних умовах більшості фізичних і юридичних осіб, що діють у межах законодавчого поля України;

· правову незахищеність суб'єктів економічної діяльності від зловживань, утисків, протидії з боку чиновників державного апарата на всіх його рівнях;

· незахищеність громадян і підприємств від зазіхань злочинних формувань;

· відсутність стабільного і збалансованого законодавства, яке б регламентувало економічну діяльність;

· законодавча неврегульованість багатьох сторін діяльності комерційних банків;

· правовий нігілізм влади і населення країни;

· відсутність інвестиційної альтернативи тіньовим капіталам;

· міждержавну інтеграцію тіньового сектора і суб'єктів тіньової економічної діяльності;

· безконтрольне зростання кількості кримінальних структур і безкарність їхньої діяльності, пасивна згода держави на легалізацію кримінальних елементів‚ тотальна криміналізація підприємницьких структур і т.п.

У значній мірі зростання тіньової економіки пов'язане з об'єктивною реакцією підприємств і населення на нездатність держави ефективно управляти економічними процесами, із необхідністю компенсувати неофіційною індивідуальною діяльністю обвальне падіння рівня соціального захисту.
Існування настільки величезного тіньового сектора неможливо без потужної підтримки і прикриття сформованої в державі системи корупційних відносин. По оцінках спеціалістів, більш 60% тіньових груп мають корумповані зв'язки в різних структурах влади і керування. У корумпованих взаємовідносинах знаходяться біля 40% підприємців і майже 90% комерційних структур.

Особливої актуальності проблема тінізації економіки набуває в сфері оподаткування. Оскільки одне із основних джерел формування прибуткової частини бюджету складають податки, збори та інші обов'язкові платежі, то ухилення від їх сплати завдає значної шкоди інтересам держави, на що вона реагує посиленням репресивних засобів боротьби. Непомірний же податковий тягар змушує суб'єктів підприємницької діяльності приховувати від податкових органів здійснення комерційних операцій або іншими шляхами ухилятися від сплати податків. Злочинність в сфері оподаткування виділяється високим рівнем професіоналізму, тісними міжрегіональними та міжнародними зв'язками, високою оплатою учасників злочинних груп, поєднанням легальної діяльності з нелегальною. Досконала технічна оснащеність злочинних елементів та участь в злочинних угрупованнях корумпованих представників правоохоронних органів та різних рівнів влади ще більше ускладнює можливість успішного протистояння податкових органів злочинним посяганням.

Як правило, злочинці надають перевагу сферам, де можна швидко отримати та накопичити прибуток. До таких сфер, перш за все, відносяться: фінансово-кредитна система, зовнішньоекономічна діяльність, паливно-енергетичний комплекс, виробництво та реалізація підакцизних товарів, сільське господарство‚ сфера приватизації‚ кіно-відео бізнес‚ контрабанда та інші. Шляхи уникнення відрахувань до бюджету з отриманих прибутків обираються залежно від виду несплаченого податку, збору, іншого обов'язкового платежу та від платника податку, а також від часу скоєння злочину.

До основних способів ухилення від сплати податків відносять:

· надання документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків, зборів та обов'язкових платежів, до яких, перш за все, належать податкові декларації, розрахунки, бухгалтерські звіти, баланси тощо;

· заниження сум податків;

· приховування об'єктів оподаткування;

· заниження об'єктів оподаткування;

· неутримання чи не перерахування до бюджету сум прибуткового податку з громадян, яким виплачувались доходи;

· неповідомлення про втрату підстав для пільг з оподаткування, необґрунтоване користування такими пільгами;

· відчуження майна, яке знаходиться в податковій заставі.

Слід відзначити, що правопорушення у сфері оподаткування охоплюють всі види фінансово-господарської діяльності і характерні не тільки для комерційних, але й для державних підприємств. При чому, для досягнення злочинної мети, використовуються помилки та недоліки в роботі законодавчих та контролюючих державних органів. Наприклад, створення та функціонування фіктивних підприємств для обслуговування недобросовісних платників податків з метою приховування об'єкту оподаткування шляхом прийняття на себе їх податкових зобов'язань.

Подібна ситуація спостерігається і в сфері здійснення бартерних операцій, в результаті яких створюються надлишки, які списуються через інші рахунки бухгалтерського обліку, або відображаються як предмет проведених бартерних операцій. Деякі підприємці здійснюють підприємницьку діяльність без державної реєстрації, так званий "нелегальний бізнес", який широко використовується в торгівлі алкогольними напоями, аудіо та відеопродукцією, комп'ютерними технологіями та інше, що спричиняє значну шкоду фіскальній політиці держави. Великі збитки завдаються і нелегальним ввезенням та реалізацією підакцизних товарів. У багатьох комерційних банках, наприклад, деякі "підприємці" без будь-яких перешкод відкривають рахунки для проведення фіктивних операцій, конвертують і переводять безготівкові кошти в готівку, здійснюють незаконні перерахування грошей за кордон. За 1-2 місяці такої "діяльності" проводяться операції, середній обсяг яких становить близько 5 млн. грн. Порушується податкове законодавство і під час поставок на територію України нафтопродуктів. Під виглядом дизельного чи авіаційного пального, по яких акцизна ставка низька або зовсім відсутня, ввозяться великі парти високооктанових бензинів. Внаслідок цього бюджет недоодержує значні суми акцизного збору. Також спостерігаються негативні тенденції у розрахунках підприємств з державою на газовому ринку, а саме: довгострокове безпроцентне кредитування підприємствами Держнафтогазпрому комерційних структур за рахунок газу, що належить державі, збільшення вартості послуг і продовження строків розрахунків завдяки великій кількості посередників. Заборгованість цих підприємств по платежах до бюджету становить 940 млн. грн. Найбільш криміногенна ділянка української економіки - ринок алкоголю. Тут спостерігається чимала кількість немаркованих, а отже безконтрольно виготовлених (ввезених), а також сфальсифікованих алкогольних напоїв.

Ефективна боротьба із зазначеними правопорушеннями неможлива без встановлення їх причин, які, на наш погляд, можна поділити на такі групи:

· організаційно-управлінські;

· нормативно-правові;

· соціально-економічні.

До причин організаційно-управлінського характеру відносяться:

· незадовільна організація бухгалтерського обліку та звітності на підприємствах, установах, організаціях;

· некомпетентність органів і посадових осіб‚ що здійснюють організаційно-управлінські функції в сфері економіки‚ на всіх рівнях влади.

· відсутність органу, що здійснює контроль за відповідністю даних звіту фактичному стану фінансово-господарської діяльності підприємства, організації, установи;

· незадовільний стан організації перевірок господарської діяльності;

· розрахунки через 3-х осіб або методом взаємозаліку;

· можливість створення фіктивних підприємств через недосконалий порядок реєстрації і перевірки суб'єктів підприємницької діяльності;

До причин нормативно-правового характеру відносять:

· законодавчу неврегульованість багатьох питань здійснення комерційної діяльності (наприклад комерційних банків);

· численні зміни в законодавстві, що становлять труднощі не тільки для контролюючих органів, але, перш за все, для платників податків;

· суттєві зміни в системі і структурі звітності, що ускладнює процедуру сплати та контролю за сплатою податків;

· відсутність законодавчої бази щодо контролю за деякими відрахуваннями до позабюджетних фондів;

· відсутність чіткої визначеності щодо відповідальності за порушення законодавства про оподаткування, зокрема, відповідальності засновників підприємств та посадових осіб органів реєстрації за фальсифікацію даних і реєстрацію фіктивних структур; відповідальності банків, які мають справу з фіктивними підприємствами та за невиконання розпоряджень податкових органів про зупинення операцій по рахунках фіктивних фірм.

До причин соціально-економічного характеру відносять:

· розбалансованість банківської системи і відсутність механізмів належної взаємодії банківських органів з правоохоронними органами;

· розлад господарських зв'язків між підприємствами;

· кризовий стан по розрахунках з заборгованістю по заробітній платні‚ пенсіях та інших виплатах;

· відсутність ефективного механізму ціноутворення;

· втрату історичних традицій, моральних і етичних норм, в основі яких - повага до приватної власності, кодексу підприємницької і робочої честі і т.п.

Серед інших причин, які сприяють підвищенню кількості правопорушень у сфері оподаткування та ускладнюють їх виявлення, в першу чергу, слід назвати надто велику кількість видів податків. Порівняно з країнами СНД, в Україні їх - найбільше. Наступним важливим фактором, що спонукає платників ухилятися від сплати податків, є надто високі ставки податків. Якщо зробити порівняльний аналіз ставок ПДВ в різних країнах, то отримаємо такі дані: у Німеччині основна ставка ПДВ становить 14%, діє також пільгова - 7%; у Франції основна - 18,6%, знижена - 5,5%; в Італії основна - 9%, а пільгова 4% і 0%, є ще дві підвищених: 19% і 38%. А в Україні, застосовується досить висока ставка ПДВ (20%) майже в усіх операціях і це за умов, коли до витрат виробництва включаються нарахування (податки) із заробітної плати, відрахування в органи соціального страхування та пенсійного забезпечення, а також до Фонду щодо здійснення заходів по ліквідації наслідків катастрофи на ЧАЕС та соціального захисту населення, Фонду зайнятості та комунальний податок, що призводить до подвійного оподаткування заробітної плати, та збільшення суми ПДВ.

Як бачимо, в інших країнах світу, ставки ПДВ диференціюються залежно від суб'єкту та виду підприємницької діяльності. В Україні ж вони орієнтовані на підприємства, що займаються торговельно-закупочною діяльністю, а специфіка інших підприємств, товарообіг яких значно нижчий, не враховується. Нерівне становище суб'єктів підприємницької діяльності призводить до того, що деякі з них просто неспроможні сплачувати занадто високі для них ставки податків. Таке положення породжує вигідність несплати податку. На сьогоднішній день розмір фінансових санкцій за приховування або заниження прибутку для оподаткування становить 30% суми до нарахованого податку. Облікова ж ставка НБУ значно перевищує діючий нині розмір фінансових санкцій. Таким чином, платник більше зацікавлений в свідомому порушенні норм чинного законодавства, ніж у залученні кредитних ресурсів для погашення податкової заборгованості. Наступним, і мабуть найголовнішим, чинником, який сприяє латентності правопорушень у сфері оподаткування, є незадовільний рівень підготовки кадрів правоохоронних органів, на яких покладено обов'язок вести боротьбу з вказаними правопорушеннями. Більшість працівників цих служб не володіють в повному обсязі необхідною базою знань у сфері економіки, бухгалтерського обліку, оподаткування, права, що є однією з причин неспроможності у виявленні замаскованих правопорушень. Не слід забувати, що їм, як правило, протистоять висококваліфіковані спеціалісти. Слід відмітити також досить високий рівень корумпованості кадрів правоохоронних органів при здійсненні покладених на них обов'язків. Перш за все необхідно щоб стимулююча податкова політика сприяла суттєвому зростанню попиту підприємств на інвестиційні товари і на цій основі - розширенню їх виробництва, вона має поєднуватися з:

· комплексом заходів, в тому числі податкових, які забезпечували б активізацію інвестиційної діяльності комерційних банків;

· активізацією приватизаційних процесів, а також чітким визначенням і гарантуванням прав власності:

· демонополізацією економіки, яка змусить підприємства реагувати на зростання сукупного попиту не підвищенням цін, а розширенням виробництва;

· стабілізацією інфляційних процесів, що посилить привабливість інвестицій:

· політичною і правовою стабілізацією, що сприятиме посиленню впевненості інвесторів.

З урахуванням сучасного стану економіки оперативно-профілактичну роботу податкової міліції потрібно спрямувати на викриття порушень податкового законодавства крупними платниками податків. Основні зусилля слід зосередити на боротьбі зі злочинами в "тіньовому" секторі економіки, кредитно-фінансовій і банківській сферах, агропромисловому комплексі, у сфері забезпечення енергоносіями. Організував тісну взаємодію між правоохоронними органами, необхідно перекрити нелегальні канали поставок і реалізації алкогольних напоїв, тютюнових виробів, інших підакцизних товарів.

Також необхідно:

· ввести в діяльність державної податкової служби автоматичну автоматизовану інформаційну систему, за допомогою якої запровадити системи електронного аудиту і звітності, автоматизувати процедуру обліку та контролю за платниками, забезпечити швидкий обмін інформацією з іншими державними відомствами: Національним банком України, Держкомстатом, органами внутрішніх справ, митною службою та іншими;

· вдосконалити форми звітності по сплаті податків;

· запровадити фінансову відповідальність банківських установ за невиконання розпоряджень податкових органів про зупинення операцій за розрахунками фіктивних фірм;

· внести пропозицію до НБУ про можливість розробки порядку позбавлення комерційних банків ліцензій на виконання банківських операцій у разі виявлення серед клієнтів фіктивних фірм;

· передбачити відповідальність посадових осіб, які проводять державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, за допущені порушення порядку реєстрації передбачити Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб" надання функцій державної реєстрації суб'єктів підприємництва органам державної податкової служби (внести відповідні зміни в цій частині до Закону України "Про підприємництво", а також надати органам державної реєстрації права на самостійне скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності у разі встановлення його фіктивності та на відмову в реєстрації засновникам, які раніше вже створювали підприємства, що виявилися фіктивними або не розрахувалися з боргами по сплаті податків; (запровадити обов'язкову перевірку засновників (власників) і керівників юридичних осіб, що реєструються, на відсутність заборони на заняття відповідною діяльністю; (запровадити подання органу державної реєстрації засновниками юридичних осіб (у випадку, коли власниками є громадяни) паспорта та інших необхідних документів тільки особисто. Передбачити обов'язкову їх перевірку органам державної реєстрації; (запровадити процедуру підтвердження джерел отримання коштів, внесених для формування статутного фонду);

· розробити систему ефективних заходів для захисту працівників податкових органів та їх родин від посягань на здоров'я, життя та майно;

· посилити боротьбу з випадками корупції посадових осіб ДПА;

· обмежити можливість уступки вимоги або переведення боргу;

· обмежити експорт продукції за бартерними умовами, а також посилити контроль за бартерними операціями при взаєморозрахунках з підприємствами;

· підвищити ефективність фінансових санкцій, за несплату податків, несвоєчасне погашення податкової заборгованості (передбачити, щоб несплата податків була менш вигідна платнику ніж залучення кредитних ресурсів для своєчасної їх сплати);

· підвищити технічне оснащення та професійний рівень працівників ДПА з метою більш ефективного попередження правопорушень у сфері оподаткування.

Запропоновані заходи можуть бути складовими вирішення великої та складної проблеми протидії тінізації економіки України.

3. Зміни до нормативно-законодавчої бази України щодо оптимізації сплати податків

Схеми мінімізації - одна із причин яка впливає на наповнення Державного бюджету. Аналізуючи схеми мінімізації встановлено, що найпоширенішими схемами є віднесення до валових витрат маркетингових послуг, надання інформаційних послуг СПД які знаходяться на єдиній системі оподаткування або фізичних осіб; продаж за цінами, нижчими за ціну придбання або укладання під час придбання договорів товарного кредиту; попередня оплата; сумнівні послуги (мерчендайзинг, використання товарних знаків тощо); залучення позикових ресурсів під завищений процент (кредити, позики, емісія облігацій тощо); псевдоекспорт; приріст запасів; продаж товарів через платників єдиного податку та інші.

Аналізуючи податкову звітність (а саме декларації з податку на прибуток) по ряду підприємств, які являються мінімізаторами було встановлено, що такі підприємства як виробники, підприємства торгівлі нафтопродуктами, підприємства роздрібної та оптової торгівлі продуктами харчування та товарами промислової групи мають здебільшого низьке податкове навантаження або декларують з року в рік збитки. Тобто від своєї господарської діяльності платять мізерні платежі до державного бюджету з податку на прибуток або зовсім не сплачують. Тому для вирішення цієї проблеми пропонуємо докорінно змінити підхід до оподаткування, а саме оподаткування доходу підприємства від реалізації продукції розраховувати за наступною схемою.

Валові доходи (без ПДВ) зменшуються на суми:

- витрати на оплату праці;

- суми страхового збору (внесків) до фондів державного загальнообов'язкового страхування;

- суми податків і зборів (обов'язкових платежів) крім податку на доходи визначеного за попередній період;

- амортизаційні відрахування.

У результаті визначається оподаткований оборот, який обчислюється за ставкою 15% (умовно). Ставка повинна визначатись диференційовано до галузей економіки. Залишок доходу підприємство витрачає на свій власний розсуд. Щоб ясніше мати уявлення про таких підхід в оподаткуванні відобразимо на порівнянні сплати податку на прибуток за Законом України №283/97-ВР від 22.05.1997р. та за методикою такого розрахунку. Так наприклад ЗАТ "Чернігівський лікеро-горілчаний завод "Чернігівська горілка" займається виробництвом та реалізацією лікеро-горілчаної продукції. За 2005 рік податкове навантаження по податку на прибуток склало 0%. Підприємство «А» задекларувало збитки у розмірі 335,0 тис. грн. при обсягах реалізації продукції за 2005 рік в розмірі 24361,5 тис. грн. Підприємство «А» здійснює оптову та роздрібну торгівлю нафтопродуктами. За 2005 рік податкове навантаження по податку на прибуток склало 0%. Підприємство задекларувало збитки у розмірі 20531,1 тис. грн. при обсягах реалізації продукції за 2005 рік в розмірі 199889,4 тис. грн.

Таблиця 3.1

№ п/п	Підприємства Показники	А	Б	В	Г
1.	Валові доходи тис.грн. без ПДВ	199889,4	24361,5	82753,7	43779,0
2.	Витрати на оплату праці	2531,8	938,2	1624,7	2660,8
3.	Суми страхового збору (внесків) до фондів державного загально-обов'язкового страхування	945,5	353,4	612,1	1041,7
4.	Суми податків і зборів (обов'язкових платежів) крім податку на доходи визначеного за попередній період	474,7	11347,7	0	37,8
5.	Амортизаційні відрахування	508,8	308,5	461	155,6
6.	Оподаткований оборот	195428,6	11413,7	80055,9	39883,1
7.	Ставка 15%	9771,4	1712,1	12008,4	5982,5

Таблиця 3.2

№ п/п	Підприємства	Обсяги реалізації	Податкові зобов”яз по ПП.	Подат. наванта-ження%	Податок на доходи	Подат. наванта-ження%
1.	А	199889,4	- 20531,1	0,0	9771,4	4,9
2.	Б	24361,5	- 335,0	0,0	1712,1	7,0
3.	В	82753,7	745,6	0,9	12008,4	14,5
4.	Г	43779,0	763,9	1,7	5982,5	13,7

За вище вказаною методикою розрахунку податку на доходи підприємства порівнюючи сплату податків по підприємствах які наведені в прикладах відповідно вимогам Закону України №283/97-ВР від 22.05.1997р. та методом внесення змінами в оподаткування можна зробити висновок, що надходження платежів до бюджету значно зросте (см. табл. №2).

Якщо підприємства будуть знаходити шляхи мінімізації за рахунок підвищення заробітної плати, то відповідно збільшаться нарахування та сплата податку з доходів фізичних осіб та відрахування до пенсійного фонду.

Решту доходу підприємство витрачає у виробничий діяльності на власний розсуд чи купує сировину для виробництва, чи буде витрачати кошти на маркетингові, інформаційно-консультативні послуги, чи на відрядження та інші витрати. Чистий прибуток, отриманий в ході господарської діяльності підприємства, використовується підприємством на власний розсуд ( чи то віднесення до фондів розвитку виробництва, матеріальне заохочення, фонди соціально-культурного заохочення).

Проблемні питання, які виникають при проведенні та організації контрольно-перевірочної роботи:

1. У відповідності до п.9 ст. 11 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” (із змінами та доповненнями) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право при проведенні перевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, які свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків та зборів (обов'язкових платежів), а при проведенні арешту активів платника податків на підставі рішення суду - вилучати оригінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів із складанням опису, який скріплюється підписами представника органу державної податкової служби та платника податків, і залишенням копій таких документів платнику податків. Забороняється вилучення у суб'єктів господарської діяльності документів, що не підтверджують факти порушення законів України про оподаткування.

Неврегульованість окремих норм чинного законодавства, а саме: розпорядження ДПАУ №415-Р від 27.12.2002р. «Про координацію роботи ОДПС щодо обміну судовою інформацією» та п.9 ст. 11 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ “Про державну податкову службу в Україні” (із змінами та доповненнями) робить неможливим подання документів до суду для визнання угоди недійсною в зв'язку з відмовою підприємств у наданні копій необхідних документів.

Для вирішення цього питання необхідно внести зміни до п.9 ст. 11 Закону України від 04.12.1990р. №509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (зі змінами та доповненнями) шляхом виключення з першого речення слів "які свідчать про приховування (заниження) об'єктів оподаткування, несплату податків та зборів (обов'язкових платежів)” та виключення другого речення “Забороняється вилучення у суб'єктів господарської діяльності документів, що не підтверджують факти порушення законів України про оподаткування”. Крім того, пропонується привести у відповідність Інструкцію про порядок вилучення посадовими особами органів державної податкової служби України оригіналів та копій фінансово-господарських та бухгалтерських документів, затверджену наказом ДПАУ №493 від 08.11.2005р.

Після внесення вищевказаних змін даний пункт буде викладено у слідкуючій редакції: “при проведенні перевірок вилучати у підприємств, установ та організацій копії фінансово-господарських та бухгалтерських документів, а при проведенні арешту активів платника податків на підставі рішення суду - вилучати оригінали первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів із складанням опису, який скріплюється підписами представника органу державної податкової служби та платника податків, і залишенням копій таких документів платнику податків.”

2. При проведенні позапланових перевірок з питань правомірності визначення сум ПДВ до відшкодування з бюджету виникає наступне проблемне питання. В додатку 3 до звітної декларації з ПДВ „Розрахунок суми бюджетного відшкодування”, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.97р. №166 у редакції наказу ДПА України № 213 від 15.06.2005р. "Про внесення змін до податкової декларації з податку на додану вартість" зазначено показник - сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена утримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг). Одночасно в п.п. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР „Про ПДВ” зі змінами та доповненнями зазначено - бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій утримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Виникають розбіжності у визначенні показника що впливає на визначення суми бюджетного відшкодування, а саме: згідно декларації - сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена утримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); згідно п.п. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР „Про ПДВ” зі змінами та доповненнями зазначено - бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій утримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Розбіжність визначень призводить до протиріччя між підприємством та податковим органом при визначенні суми , що підлягає відшкодуванню

Необхідно сформулювати єдине визначення показника, що впливає на визначення суми ПДВ, що підлягає бюджетному відшкодуванню. Також необхідне чітке визначення попереднього податкового періоду. При цьому п.п. 7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР „Про ПДВ” викласти в наступній редакції: бюджетному відшкодуванню підлягає сума податкового кредиту попереднього податкового періоду, фактично сплачена утримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг), але не більше суми визначеного бюджетного відшкодування за звітний період.

3. В ході проведення позапланових документальних перевірок з питань правомірності визначення заявленої до відшкодування суми ПДВ направляються запити на проведення зустрічних перевірок основних постачальників. При отриманні результатів зустрічних перевірок виявляються підприємства з ознаками фіктивності, як по першому ланцюгу так і при відслідковування подальших ланцюгів. Встановлюється відсутність факту включення до податкових зобов'язань суми ПДВ від здійсненої операції продажу та факту сплати податкових зобов'язань до бюджету контрагентом-постачальником товарів (послуг) підприємства, що заявило бюджетне відшкодування

Проблема виникає в тому, що підприємство, яке заявило суму ПДВ до відшкодування з бюджету, наполягає на відшкодування в зв'язку з тим, що сплатило за отримані товари (послуги). Також підприємство-відшкодувальник вважає, що не несе відповідальності за нарахування та сплату податкових зобов'язань контрагентом-постачальником.

Необхідно внести зміни до Закону України „Про ПДВ” в яких чітко визначити дії та права податкових органів при встановленні взаємодії підприємств, що заявили бюджетне відшкодування з підприємствами, що мають ознаки фіктивності. А також чітко визначити в яких випадках можливо підтвердження податковим органом суми бюджетного відшкодування, а в яких випадках у підприємства відсутнє право на отримання бюджетного відшкодування в разі встановлення контрагента-постачальника що має ознаки фіктивності.

Необхідно додати п.п. 7.4.6 п.7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.97р. №168/97-ВР „Про ПДВ” та викласти в наступній редакції: у випадку встановлення в ланцюгу постачальників підприємств з ознаками фіктивності, якими не нараховані податкові зобов'язання суми ПДВ від здійсненої операції продажу та/або не встановлено факту сплати податку до бюджету даними підприємствами, податковий кредит підприємства, що заявило бюджетне відшкодування вважати не підтвердженим по даній операції.

Також додати до ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" підставу для здійснення додаткової позапланової перевірки у разі встановлення за результатами зустрічних перевірок контрагентів-постачальників з ознаками фіктивності у будь-якому ланцюгу постачання.

Внести зміни та доповнення до Закону України від 22.05.97р. № 283/97-ВР “Про оподаткування прибутку підприємств”, а саме: п.п. 11.2.3. п.11.2 ст. 11 Датою збільшення валових витрат платника податку при здійсненні ним операцій з особами, які є:

а) нерезидентами;

б) резидентами, які сплачують цей податок за ставкою нижчою, ніж зазначена у статті 10 цього Закону (крім платників податку, зазначених у пункті 7.2 статті 7 цього Закону), або сплачують цей податок у складі єдиного чи фіксованого податку чи є звільненими від сплати цього податку або не є його суб'єктами згідно із законодавством, є дата фактичної оплати за отримані платником податку товари (а при їх імпорті - також робіт (послуг), супутніх чи допоміжних такому імпорту товарів) та робіт (послуг).

5. Відповідно до чинної редакції п.п. 17.1.9 п.17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000 р. №2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами»: «У разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обов'язкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обов'язковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобов'язання з такого податку, збору (обов'язкового платежу). Сплата зазначеного штрафу не звільняє платника податків від адміністративної або кримінальної відповідальності та/або конфіскації таких товарів (продукції) або коштів відповідно до закону».