35

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра фінансового права

Курсова робота

Предмет:

Теорія держави і права

на тему:

«Типологія держави»

студентки групи ПБЗ- 30В

Заворотньої Анни Миколаївни

м. Ірпінь 2008 року

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………3

1. Поняття держави………………………………………………………….5

1.1. Сутність держави……………………………………………………….6

1.2. Основні ознаки держави………………………………………………..8

2. Типологія держав. Поняття і основні крите…………………………...12

2.1. Формаційний підхід до типології держав…………………………….13

2.2. Цивілізаційний підхід до типології держав…………………………..14

3. Форми держави……………………………………………………… .…18

4. Форми правління, форми державного устрою та політичний режим……………………………………………………………………………....19

4.1. Форми правління: поняття, види……………………………………...19

4.2. Форми державного устрою: поняття, види…………………………...22

4.3. Поняття і класифікація політичних …………………………………..25

5. Поняття історичного типу держави……………………………………..30

6. Порівняльна характеристика форми держави й історичного типу держави…32

Висновок…………………………………………………………………… .34

Список використаної літератури…………………………………………..36

Вступ

При утворенні нової організації суспільства - держави, виникли різноманітні фактори, які сприяли творенню сучасної форми держави, державного правління. Державна влада не могла зводитись до одноосібного органу та відбувся поділ державної влади на структурні одиниці, поставлені на виконання певних функцій та збереження правового характеру суспільного життя.

Форми держави, які сформувалася у країнах, проходячи через часові перешкоди, видозмінюється, розширюється, скорочується, відчуваючи на собі характер менталітету нації, її моралі, впливу на нього зовнішніх чинників, таких як міжнародні організації, але, маючи у своїй основі той же принцип збереження прав людини.

У сучасній науці більш прийнятною вважається типологія, заснована на органічному поєднанні формаційного і цивілізаційного підходів разом з їх збагаченням елементами типології, заснованої на виділенні державно-правових режимів.

Визначившись з основними критеріями типології держав, необхідно визначитися також з поняттям типу держави. Тип держави -- це не будь-яка окремо існуюча держава, це-- наукова категорія, збірний образ реально існуючих на даному історичному відтинку часу держав, яка складається із сукупності найбільш важливих, спільних для всіх цих держав ознак. Держава являє собою знаряддя за допомогою якого пануючий клас зміцнює своє панування. Тому кожній формі експлуатації відповідає визначений тип держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний. Поняття “цивілізація” затвердилося в європейській науці в епоху Просвітництва і з тих пір набуло такої ж багатозначності, як і поняття “культура”. В загальному розумінні поняття “цивілізація” можна визначити як певну соціокультурну систему високорозвиненого суспільства, що підтримує його єдність за допомогою духовно-моральних і культурних факторів суспільного розвитку. Кожна окрема держава зазнає впливу як матеріально-виробничого, так і культурно-духовного, цивілізаційного чинників. Саме з цим пов'язані альтернативність і багатоваріантність їх розвитку. Це дозволяє зробити висновок про необхідність використання обох підходів: формаційного і цивілізаційного. Цивілізаційний підхід не слід протиставляти формаційному. В сучасній науці більшість вчених віддає перевагу формаційному підходу як базовому, основному. При цьому цивілізаційний підхід не протиставляється йому, а служить його доповненням, творчо його розвиває.

Проблема типології держави довгий час є актуальною в рамках теорії держави та права. Типологія держави нерозривно пов'язана з навчанням про форму держави, але не співпадає з нею.

Якщо предметом вивчення форми держави є питання організації і пристрою верховної державної влади, територіального пристрою державної влади і методи її здійснення, то предметом типології держави є навчання демократії як родової сутності держави. Тому, незважаючи на взаємозв'язок, форму держави не можна ототожнювати з типом держави, а типізацію держави -- із класифікацією його форми.

Передо мною стояла задача якнайглибше дослідити різні типи держав. З цією метою я використовувала підручники з теорії держави та права, монографії і журнальні статті.

Об'єктом моєї курсової роботи - є типи держави. Перша тенденція полягає у відмовленні від концепції суспільно-економічних формацій як базової для характеристики окремих історичних типів держави і права під приводом її необґрунтованості, неактуальності та помилковості.

1. Поняття держави

Держава - це організація політичної влади в суспільстві, яка виражає інтереси і волю пануючої в ньому частини населення (зокрема, певного класу), здіснює управління суспільними процесами за допомогою системи загальнообов`язкових норм (правил) поведінки і механізму їхнього впровадження у життя.

Історія суспільного розвитку знає кілька типів держав, кожний з яких грунтується на певному типі виробничіх відносин, - рабовласницький, феодальний, капіталістичний, соціалістичний. Магістральним шляхом розвитку держави в сучасних умовах є її трансформація в соціально-демократичну правову державу, яка відображає волю переважної більшості населення і стоїть на сторожі прав людини. Організація і здіснення державної влади виявляються у формах державного правління, державного устрою і політичному режимі.

Держава є організацією суспільства, але організацією особливою, яка характеризується тим що вона:

- всеохоплююча організація - об`єднує в єдине ціле всіх членів суспільства, забезпечує загальносуспільні інтереси і потреби;

- територіальна організація - об`єднує членів суспільства (громадян) за територіальним принципом, а територія є матеріальною базою держави;

- єдина організація - об`єднує все суспільство як ціле, всі інші соціальні організації (політичні партії, професійні та молодіжні спілки, асоціації підприємців тощо), на відміну від держави, охоплюють лише частини, окремі верстви населення;

- офіційна організація - репрезентує суспільство, виступає від його імені, і в такій якості визнана іншими суспільствами (державами);

- універсальна організація - об`єднує членів суспільства для вирішення питань, що стосуються різних сфер їх суспільного життя;

- верховна організація - є вищим за значенням та силою об`єднанням суспільства, всі інші соціальні організації в сфері загальносуспільних інтересівпідпорядковані їй;

- централізована організація - внутрішня побудова держави здіснюється за ієрархією, тобто підпорядкованості нижчих організаційних структур (регіонів, місцевих органівдержавної влади і управління, державних підприємств і установ) вищим, в кінцевому результаті, - загальнодержавним (парламенту, президенту, міністерствам тощо).

1.1 Сутність держави

Щоб розкрити поняття держави, необхідно проникнути до її сутності.

Сутність держави -- це внутрішній зміст її діяльності, який виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів громадян. Будь-яка держава, разом із вирішенням суто класових завдань, виконує й загальносоціальні завдання («спі-льні справи»), без яких не може функціонувати жодне суспіль-ство. Це -- засоби транспорту і зв'язку, будівництво шляхів, іри-гаційних споруд, боротьба з епідеміями, злочинністю, заходи щодо забезпечення миру та інші.

Два аспекти сутності держави визначилися з моменту її виникнення:

* класовий аспект -- захист інтересів економічно пануючого класу, здійснення організованого примусу;

* загальносоціальний аспект -- захист інтересів усього суспіль-ства, забезпечення громадського блага, підтримання порядку, виконання інших загальносоціальних справ. Загальносоціальний аспект сутності держави особливо яскраво проявляється в її зіставленні з громадянським суспільством.

Співвідношення вузькокласових (групових) інтересів паную-чої верхівки (еліти) і інтересів усього суспільства за різних істо-ричних часів не однаково. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середини XIX ст. у біль-шості країн перевага була на боці організованого примусу, захи-сту інтересів економічно пануючого класу. Поступово у ряді цивілізованих держав Заходу в зв'язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набувають загальносоціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення суспільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапіта-лістичних і неосоціал істинних державах, у тому числі в Україні.

Перевага загальносоціального аспекту сутності держави відбу-лася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, твердження прав і свобод особи. У сучасних цивілізованих державах не стало чітко виражених класів, соціальні суперечності втратили антагоністич-ний характер, зріс загальний життєвий рівень населення.

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

- держава стала на шлях подолання суспільних суперечнос-тей не шляхом насильства і придушення, а за допомогою дося-гнення громадського компромісу, толерантності, створення умов для розвитку громадянського суспільства;

- держава у своїй діяльності широко використовує такі за-гальнодемократичні ідеї та інститути, як поділ влади, плюралізм думок, висока роль суду, гласність та ін.;

- держава застосовує засоби захисту людини праці, соціаль-ної захищеності всіх громадян;

- на міжнародній арені держава проводить політику, що потребує взаємних поступок, компромісів, домовленостей з ін-шими державами.

Така держава в сучасних західних теоріях трактується як над-класова, що представляє інтереси всіх верств суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціаль-ної демократії. Сутність й цієї держави не позбавлена класового аспекту, проте він не настільки виражений, як в експлуататор-ських державах -- рабовласницьких, феодальних, буржуазних. Більш тогб, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністи-чного характеру класових суперечностей) ці аспекти аж ніяк не обов'язково протилежні один одному. Соціальна правова дер-жава припускає наявність громадянського суспільства, де гро-мадянин -- суб'єкт права -- є вільною, автономною особою (див. главу «Соціальна правова держава»).

1.2.Основні ознаки держави

Виділяють основні ознаки держави.

1. Публічно-політична (державна) влада. 

Державна влада - це влада одночасно публічна й політична. Публічної вона є тому, що офіційно управляє справами всього суспільства й виступає від імені всього суспільства в цілому при рішенні питань, що ставляться до її компетенції.

Політична природа державної влади визначається тим, що вона в особі державного апарата відділена від суспільства, відносно відособлена від нього Відносно самостійне існування, положення в суспільстві й тій чинності, який дана влада володіє, дозволяють їй дієво управляти соціально неоднорідним суспільством, тобто таким, де багато в чому відсутні єдність, збіг інтересів у різних верств, груп, общностей. Відносини між ними становлять сферу політики як такий. Пряме призначення державної влади укладається, по-перше, у регулюванні цих відносин, що й робить її як владу публічну владою політичної; по-друге, успіх у боротьбі не співпадаючих багато в чому інтересів різних соціальних верств, груп, общностей у соціально неоднорідному суспільстві завжди буде на боці того, хто має державну владу. Оволодіння цією владою дозволяє одній якій-небудь частині суспільства (більшим або меншої, або її представникам) не тільки управляти справами всього суспільства, забезпечувати його безпека, існування як єдиного цілого, алей керувати їм переважно у своїх інтересах. Останнє й надає публічній владі політичний характер. Тому вона й виступає завжди як влада публічно-політична.

Державну владу не можна ототожнювати із самою державою, тому що держава - це організація даної влади, тобто її устрій, механізм її здійснення в особі певних органів: парламенту, уряду, правосуддя, контрольно-наглядових, військових і т.д. Сама ж по собі державна влада - це спосіб керівництва суспільством, для якого характерна опора на спеціальний апарат примуса, тому що основою дієвості державної влади є авторитет чинності, а не чинність авторитету.

2. Суверенітет.

Держава - це організація влади, що є суверенної, тобто верховенствующей усередині країни, незалежної в зовнішньополітичних відносинах. Суверенітет припускає, що державна влада є самостійною й незалежною від якої-небудь влади як усередині держави, так і за його межами. Суверенітет можна розглядати як порівняльну властивість державної влади (і держави як його організації), що вказує на її положення серед тої влади, які мають місце в суспільстві,- церковної, батьківської, корпоративної й т.д. Державна влада існує обособленно від зазначеної влади й має верховенство стосовно них у сфері державних справ.

Крім того, будь-яка держава повинне визнавати такий порядок речей у системі властеотношеннй усередині держави й не втручатися в його внутрішні справи, а також зважати на нього як з рівноправним, самостійним, незалежним суб'єктом міждержавних відносин. Таким чином, можна говорити про те, що в цілому суверенітет має внутрішні й зовнішні виміри.

3. Всеосяжність.

Держава - це організація влади, що є всеосяжною. Тільки державна влада поширюється на всіх осіб (фізичних, юридичних), які перебувають на території держави. Якщо суверенітет є властивість державної влади, що вказує на її чинність, то всеосяжність - властивість державної влади, що вказує на масштаб її дії в суспільстві. Більше широке розуміння "всеосяжності" як ознаки держави припускає вказівка на те, що держава - це організація суспільства в єдине ціле через інститут "громадянства" (підданства), тобто держава - це всеосяжна організація суспільства.

4. Територія.

Держава - це організація влади, що панує на строго певній території, тобто обмеженої частини поверхні планети (суши, морячи, повітряного простору). Територія держави є матеріальною основою його існування.

5. Народонаселення.

Держава - це організація влади, суб'єктом і об'єктом якої є народ, що населяє територію держави. Держава поєднує людей у єдине ціле, а приналежність їх до даної держави відображається поняттям "громадянство" (підданство).

Громадянство (підданство) - це стійкий правовий зв'язок особи з даною державою, що виражається в їхніх взаємних правах і обов'язках.

Державі властиве об'єднання людей по територіальній ознаці в один територіальний колектив (громадяни держави, населення країни) і одночасний поділ його з метою оптимізації керування на менші територіальні колективи (населення областей, районів і т.п.).

6. Апарат керування.

Держава - це організація влади, у складі якої завжди існує апарат керування, тобто особливий розряд осіб, професіоналів по керуванню. У державі завжди є керуючі й керовані. До органів керування ставляться уряд, різні міністерства, державні комітети й т.п.

7. Апарат примуса.

Держава - це організація влади, у складі якої завжди діє апарат примуса, тобто загони збройних, спеціально навчених людей, примусові установи. Вони є силовою основою дієвості державної влади. До числа так званих "силових" відомств держави в першу чергу ставляться збройні сили, органи охорони громадського порядку, органи державної безпеки, каральні (пенітенціарні) установи. Державі належить монопольне право застосовувати примус на своїй території.

8. Видання нормативно-правових актів.

Тільки держава має право видавати нормативно-правові акти (закони, постанови, укази й т.д.), обов'язкові для загального виконання. Нормативно-правові акти закріплюють правові (юридичні) норми, у яких виражена загальнообов'язкова державна воля.

Юридичні норми розраховані на добровільне їхнє дотримання. При необхідності проведення їх у життя забезпечують спеціальні юридичні органи: податкові , органи прокуратури, міліції й ін.

9. Оподатковування.

Держава - це організація влади, фінансову основу діяльності якої утворять, у першу чергу ,податки. Оподатковування є монопольним правом держави. Інші надходження в бюджет (скарбницю держави) дають позики (зовнішні й внутрішні), доходи від діяльності державних підприємств, різні збори (судові).

2. Типологія держав.

Типологія -- це теорія про типи тих чи інших явищ. Коли ми говоримо про типологію держав, то це значить, що йдеться про «поділ» усіх держав, що існували у минулому і існують натепер, на групи, класи -- типи. Поділ держав на типи покликаний до-помогти з'ясувати, чиї інтереси виражали і обслуговували дер-жави, об'єднані в даний тип.

Тип держави -- сукупність держав, що мають схожі загальні риси, які проявляються в єдності закономірностей і тенденцій розвитку, грунтуванні на однакових економічних (виробничих) відносинах, на однаковому поєднанні загальносоціального і вузькогрупового (класового) аспектів їх сутності, аналогічному рівні культурно-духовного розвитку.

Тип держави характеризується:

* елітою (класом, соціальною групою), що перебуває при владі;

* системою виробничих відносин і форм власності, на яких ця влада грунтується;

* системою методів і засобів, які застосовує ця влада для за-хисту виробничих відносин і форм власності;

* реальним (а не декларованим) загальносоціальним змістом політики держави, її справжньою роллю у суспільстві;

* рівнем культурно-духовного розвитку населення держави в цілому і особи зокрема.

Особливості держави конкретного історичного періоду визначаються станом та рівнем розвитку суспільства. При незмінних формальних признаках (територія, публічна влада, суверенітет) держава зазнає серйозниз змін під час суспільного розвитку. Особливості історичних періодів у розвитку державно-організаційного суспільства у різних народів у різні часи все ж таки дають змогу виявити важливі спільні риси, що характерні для всіх держав даного періоду. Перші спроби такого узагальнення, незважаючи на відсутність історичного досвіду державотворення, робили ще Арістотель та Полібій. Арістотель вважав, що основними критеріями класифікаціїї держав були кількість правлячих та здійснювана державою мета. На думку Полібія, зміна типів держави - процес природній. Держава розвивається по нескінченому кругу, котрий містить фази зародження, становлення, упадку та зникнення держави. За основу зміни цих циклів Полібій брав зміни у співвідношенні державної влади та людини.Велика кількість наукових підходів в оцінкі цього надзвичайно складного та неоднозначного суспільного явища стало об'єктивною основою концептуального плюралізму типології держав.а). Спочатку розглянемо таке поняття як форма держави. Воно тісно пов'язане з типологією держав. Форма держави - це спосіб організації та здійснення державної влади на території даної країни. Вона містить три взаємопов'язаних компоненти: Форма державного правліня. Форма державного устрою. Політичний режим.

Є два підходи до типології держав:формаційний і цивілізаційний.

2.1.Формаційний підхід до типології держав.

Формаційний підхід заснований на марксистському вченні про зміну суспільно-економічних формацій (їх базис тип виробничих відносин), кожній із яких відповідає свій історичний тип Держав. Рабовласницькій суспільно-економічній формації відповідає рабовласницький тип держави, феодальній -- феодальний, буржуазній -- буржуазний.

Формація -- це історичний тип суспільства, що ґрунтується на певному способі виробництва. Перехід від однієї суспільно-економічної формації до іншої відбувається внаслідок зміни таких, що віджили, типів виробничих відносин і заміни їх новим економічним ладом.

Поняття історичного типу держави пов'язується з установленням закономірної залежності класової сутності держави від економічних відносин, що домінують у суспільстві на певному! етапі його розвитку. Історичний тип відповідно до марксистсько-ленінської теорії відбиває єдність класової сутності всіх дер-ji жав, що мають загальну економічну основу обумовлену пануванням даного типу власності на засоби виробництва. При такому підході держава набуває суто класової визначеності, виступаючи як диктатура економічно пануючого класу. Називаючи три основні типи експлуататорських держав (рабо-Я власницький, феодальний, буржуазний), К. Маркс, Ф. Енгельс, В.І. Ленін виділяли й останній (неексплуататорський) історичні ний тип -- соціалістичну державу, яка у найближчій історичній! перспективі повинна перерости в громадське комуністичне самоврядування. Соціалістична держава фактично розглядалася які антикапіталістична, що було хибною теоретичною основою для! ототожнення прогресивних (цивілізованих) і регресивним (примітивних) моделей соціалізму, а також некоректних трактувань сутності комуністичної формації. Класово-формаційний підхід до типології держав був єдиним у нашій науковій і навчальній літературі до 90-х років XX ст.

2.2. Цивілізаційний підхід до типології держав.

Цивілізаційний -- покладає в основу типово класифікації держав поняття «цивілізація», її рівень, досягнутий тими чи іншими народами.

Прихильники цивілізаційного підходу (Еллінек, Кельзен, Коркунов, Крюгер, Гелбрейт, Тойнбі) відкидають формаційний підхід як одномірний і співвідносять державу насамперед із духовно-моральними і культурними чинниками суспільного розвитку. Цивілізація (лат. civilis -- цивільний, міський) -- це соціокультурна система що включає соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступінь гармонії людини і природи, рівень свободи особи -- економічної, політичний, соціальної і духовної.

Англійський історик А.Тойнбі розуміє під «цивілізацією» відносно замкнений і локальний стан суспільства, яке відрізняється спільністю культурних, економічних, географічних, релігійних, психологічних та інших ознак. Кожна цивілізація (А.Тойнбі нараховує 21 цивілізацію) надає стійкої спільності усім державам, що живуть в її межах. Виходячи із ступеня духовності народу, культури, ідеологія національного характеру, менталітету, географічного середовища та інших чинників, прихильники цивілізаційного підходу поділяють цивілізації на:

* первинні;

* вторинні.

До первинних цивілізацій віднесені держави -- давньосхідна (Єгипет, Персія, Шумери, Вавилон, Бірма та ін.), еллінська (Спарта, Афіни), римська, середньовічна; до вторинних -- держави Західної Європи, Північної Америки, Східної Європи, Латинської Америки та ін.

Первинним цивілізаціям притаманна командно-адміністративна організація державної влади. Держава забезпечує як політичне, так і господарсько-соціальне функціонування суспільства, а не визначається ними. З первинних цивілізацій збереглися лише ті, що спромоглися послідовно розвити духовно-культурні засади в усіх видах діяльності людини (єгипетська, китайська, мексиканська, західна, православна, арабська та ін.).

Вторинні цивілізації (держави Нового і Новітнього часу, сучасні держави) виникли на основі відмінності, що позначилася від самого початку, між державною владою і культурно-релігійним комплексом. Влада виявилася не такою всемогутньою і все-проникаючою силою, якою вона поставала у первинних цивілізаціях. Європейська цивілізація, починаючи з часів античності, тяжіє до ринкововласницького устрою, громадянського суспільства і правової організації. Держави Північної Америки сприйняли і розвили цю спрямованість європейських держав.

Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття сутності будь-якої історичної епохи через людину, через сукупність пануючих у даний період уявлень кожної особи про характер громадського життя, про цінності та мету іі власної діяльності. Цивілізаційний підхід дозволяє бачити в державі не лише інструмент політичного панування експлуататорів над експлуатованими, але й найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспільства.Таким чином, відповідно до цивілізаційного підходу.

(1) сутність держави визначається як співвідношенням соціальних сил, так і накопиченням, спадкоємністю культурно-духовних зразків поведінки;

(2) політика держави -- не стільки продукт гри соціальних Сил, скільки результат впливу світогляду суспільства, його морально-ціннісної орієнтації;

(3) розмаїття національних культур обумовлює шляхи розвитку держав, їх типи.

Кожний з двох підходів має свої достоїнства і вади. Вадою цивілізаційного підходу є нерідка недооцінка соціально-економічного чинника, звеличування культурного елемента як «душі, і крові, лімфи, сутності цивілізації» (А. Тойнбі). До вади формаційного підходу належить переоцінка класово-економічного чинника. Поза полем його зору залишається величезний пласт культурних ціннісних ідей і уявлень, котрі не можна схарактеризувати як класові. Не можна прийняти й існуючу в рамках формаційного підходу невиправдану апологетику соціалістичної держави, як вищого і останнього історичного типу. Однак слід віддати належне формаційному підходу в тому що він привернув увагу до істотної ролі чинників економічного порядку, що впливають на формування держав і зміну їх типів до поетапності та природності історичного характеру їх розвитику. Не можна повністю відкидати класифікацію держав за історичними типами (рабовласницька, феодальна, буржуазна). Важливо зважувати на те, що критерій такого поділу обмежений певними рамками -- «базисними», класово-економічними; ще за формаційними межами залишено багато історичних явищ які становлять глибинну сутність суспільства і держави. Якому з двох підходів до типології держав слід віддати перевагу? З позицій загальнолюдських цінностей, що перетворилися на домінуючі у другій половині XX ст., привабливіше виглядає цивілізаційний підхід -- особливо до типології сучасних державі які не можна підвести під формаційну класифікацію типів держав. Сучасна концепція цивілізації (що відмовилася від попередньої оцінки цивілізації лише як культурної спільності та ґрунтується на визнанні її комплексного характеру) виявляється набагато ширшою і багатішою за формаційний підхід. Вона дозволяв пізнавати минуле через усі форми діяльності людини -- економіко-трудову, соціально-політичну, культурно-духовну та інші-- в усьому різноманітті суспільних зв'язків. Вона актуальна тому що в центр вивчення минулого і теперішнього ставить людину як творчу і конкретну особистість, а не як класово-знеособлений індивідуум; не тільки розрізняє протистояння класів і соціальних груп, але й враховує сферу їх взаємодії на базі загальнолюдських цінностей. Відзначимо, що класифікація держав за типами може бути здійснена за іншими критеріями.

3. Форма держави.

Типологія держав тісно пов'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу її організаційного устрою та методів здійснення державної влади.

Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З одного боку, в межах держави того самого типу можуть мати місце різні форми організації і діяльності державної влади, а з іншої - держави різного типу можуть мати однакову форму.

Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, завданнями і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від її змісту і визначається ним.

Серйозний вплив на форму держави справляють культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійного світогляду, національні особливості, природні умови проживання та інші чинники. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і її органів з недержавними організаціями (партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою й іншими об'єднаннями).

Отже, форма держави - це така її складна характеристика, яка містить у собі три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного режиму.

У різних країнах державні форми мають свої особливості, характерні ознаки, що у міру суспільного розвитку наповняються новим змістом, збагачуючись у взаємозв'язку та взаємодії. Разом з тим форма наявних держав, особливо сучасних, має загальні ознаки, що дозволяє дати визначення кожному елементу.

4. Форми правління, форми державного устрою та політичний режим.

4.1 Форма державного правління - це організація верховної суверенної влади в державі. Форма державного правління дозволяє з'ясувати:

- Як створюються вищі органи влади та яка їх будова.

- Який принцип лежить в основі взаємовідносин між вищими та іншими державними органами.

- Як будуються взаємовідносини між верховною державною владою та населенням країни.В якій степіні організація вищих органів держави дозволяє забезпечувати права та свободи громадянина.

Інсує дві основні форми державного правління:

Монархії, як формі правління, притаманні чіткі юридичні признаки. Монарх персоніфікує державу, виступає як глава держави у внутрішній та зовнішній політиці. Монарху доводиться вирішувати найважливіші, принципові питання. Він має всю повноту влади. Влада монарха верховна та суверенна. Він - вища влада у державі. Його влада оголошувалась священою та наділялась релігійним ореолом. Вона поширювалася на всі сфери життя, включаючи судочинство. Таким чином, влада монарха не знає обмежень та може поширюватися на різні сфери державної діяльності. Монарх - вільний від відповідальності, він не несе конкретної політичної та юридичної відповідальності за результати свого правління, а за помилки та зловживання у державному управлінні відповідають його радники. Але історично всі ці признаки зустрічаються у одній державі дуже рідко. Історія держвності по суті була історією монархій. Саме тому першою основою класифікації монархій було їх розподілення по тим історичним епохам, в яких вони існували чи існують. У історичному розрізі монархії поділяють на східно-деспотичні, античні (рабовласницькі), феодальні (що історично проходять три періоди ранньо-феодальні, класово-представницькі (де влада монарха обмежена класово-територіальним представництвом) та абсолютні); буржуазні.

Буржуазні (конституційні) монархії ще і зараз формально не втратили свого значення. Буржуазна монархія є такою формою правління, коли влада монарха значно обмежена представницьким органом. Вони поділяються на парламентну та дуалістичну монархію:

Парламентна монархія. Ця форма правління залишається дійсною у ряді країн (Англія, Данія, Іспанія тощо).

Їй характерні наступні риси:

1. Уряд формується з представників певної партії, що отримала більшість голосів на виборах.

2. Лідер партії, що має більшість місць у парламенті, стає головою держави.

3. У законодавчій, виконавчій та судовій сферах влада монарха практично відсутня, вона є символічною.

4. Законодавчі акти приймаються парламентом та формально затверджуються монархом.

5. Уряд, згідно закону, несе відповідальність перед парламентом.

Дуалістична монархія. Така форма правління існувала у кайзеровській Німеччині. Державна влада має подвійний характер. Юридично та фактично влада поділена між урядом, що сформований монархом, та обраним парламентом.

Республіка - це така форма державного правління, при якій верховна державна влада здійснюється виборчими органами, що обираються населенням на певний термін. Всі вищі органи державної влади мають складну структуру, їм надають певні, притаманні тільки їм повноваження, і вони несуть відповідальність за їх невиконання або неналежне виконання згідно закону. Незважаючи на розподіл влади, всі республіканські органи мають на меті здійснювати узгоджено, системно, організовано єдину державну владу та не можуть функціонувати окремо. Наприклад: виконавча влада зазвичай готовить та передає парламенту законопроекти, а судова влада функціонує як система, що попереджує порушення законів. Значна різниця між республікою та монархією і в сфері утворення органів влади. Республіка - це така форма влади, за якої всі вищі органи державної влади обираються народом, або формуються загальнонаціональною представницькою установою.

Республіки бувають:

Парламентська республіка (Італія, ФРН) - це такий різновид сучасної форми державного правління, за якої верховна влада в організації державного життя належить парламенту. Голова держави обирається парламентом. Голова держави має широкі повноваження. Він обнародує закони, видає декрети, має право розпуску парламенту, призначає голову уряду, є головнокомандуючим збройних сил. Голова уряду (прем'єр-міністр) призначається президентом. Він формує очолюваний ним уряд, котре здійснює верховну виконавчу владу і відповідає за свою діяльність перед парламентом. Головною функцією парламенту є законодавча діяльність та контроль за виконавчою владою. Парламент має важливі фінансові повноваження.

Президентська республіка (США, Россія, Бразилія) - поєднує у руках президента повноваження голови держави та голови уряду. Голова держави безпосередньо, або з подальшим затвердженням у верхній палаті парламенту, формує уряд, котрим згодом сам керує. Для президентської республіки характерний жорсткий розподіл законодавчої та виконавчої влади. Президент не несе відповідальності перед парламентом, оскільки він обирається на загальних виборах. В основному у президентських республіках присутній двохпалатний парламент. Уряд несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом. Останнім часом ця форма республіканського правління довела свою дієздатність у ряді країн, що розвиваються. Адже сильна виконавча влада - запорука успіху для таких країн.

Парламентсько-президентська республіка (Франція, Австрія, Ірландія, Україна). Парламент та президент у тій чи іншій пропорції ділять свій контроль та свою відповідальність по відношенню до уряду. Ця форма правління поєднує у собі сильну президентську владу з ефективним контролем за урядом з боку парламенту.

Форма правління тоталітарної держави. (КНДР, Куба) Особливості устрою верховної влади тоталітарної держави не охоплюються ні поняттям монархії, ні поняттям республіки. Ці признаки дают змогу виділити третій вид форми правління - форми правління тоталітарної держави. Зазвичай така форма правління є сильно видозміненою формою республіки і має наступні риси:

Наявність правлячої партії, що складає ядро політичної системи і грає провідну роль у управлінні всіма державними та суспільними справами країни.

Вождь провідної партіїї водночас є головою держави, зазвичай він перебуває на своєму посту до кінця свого життя.

Іноді у деяких країнах намічалися тенденції спадкової передачі влади.

Партійні та державні вибори мають формальний характер.

Партійна та державна бюрократія вирішує всі конкретні справи суспільного та державного життя.

Голова держави та партія не несе юридичної відповідальності за наслідки свого правління.

Тоталітарна форма правління передбачає функціонування відповідного політичного режиму.

4.2. Форма державного устрою

Форма державного устрою - це територіально-організаційна структура держави.

Вона дозволяє з'ясувати ряд питань:

- з яких частин складається внутрішня структура держави;

- яке правове положення цих частин та яке взаємовідношення їх органів;

- як будуються відносини між центральними та місцевими державними органами;

- у якій формі вирізняються інтереси кожної нації, що живе на території даної держави;

За формою державного устрою усі держави поділяються на три основні групи:

Унітарна держава (Україна, Фінляндія, Франція, Польща)- це єдине, цільне державне утворення, що складається з адміністративно-територіальних одиниць, котрі підкоряються центральним органам влади та не мають признаків державного суверенітету.

Унітарна держава характеризується наступними рисами:

1. Унітарна держава має єдині, загальні для всієї країни вищі представницькі, виконавчі та судові органи, котрі здійснюють верховне керівництво відповідними місцевими органами.

2. На території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство.

3. В ній функціонує єдина грошова система, проводиться обов'язкова для всіх адміністративно-територіальних одиниць загальна налогова та кредитна політика.

Складові частини унітарної держави (області, департаменти, провінції округи, тощо) не мають державного суверенітету. Вони не мають своїх законодавчих органів, самостійних військових формацій та інших атрибутів державності. В той же час місцеві органи самоуправління в унітарній державі іноді мають значну незалежність. В залежності від ступіню залежності місцевих органів від центральних унітарні держави поділяють на централізовані та децентралізовані.

Унітарні держави, на території яких малочисленні національності, допускають широку національну та законодавчу автономії для таких національностей. Так в Монголії автономним державним утворенням є Баян-Улегейский аймак, на території якого, в основному, живуть казахи. Такий же статус має Кримська автономія на території України.

В унітарній державі усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють державні органи, що офіційно представляють країну на міжнародній арені. Унітарна держава має єдині збройні сили, керування котрими здійснюється центральними органами державної влади.

Федерація (Росія, США, Бразилія) - добровільне об'єднання декількох, раніше незалежних державних формацій в одну союзну державу. У федераціях існує два рівні державного апарату: федеральний та республіканський. На вищому рівні федерації характер державності уособлюється в утворенні двопалатного союзного парламенту, одна з палат якого представляє інтереси суб'єктів федерації. При її формуванні використовується принцип рівного представництва, не залежно від кількості населення. Друга палата формується для вираження інтересів всього населення держави, всіх її регіонів. В федерації також може існувати державний апарат і на місцевому рівні.

Одним з формальних признаків федерації є наявність подвійного громадянства - кожен громадянин вважається громадянином федерації та громадянином відповідної державної формації. І це закріплюється конституціями країн. З цього випливає, що незалежно від того, на території якого суб'єкту федерації знаходиться громадянин, він має однаковий об'єм прав та свобод.

У федеративній державі функціонує правова система, що побудована на принципі централізації та єдності. Але суб'єкти федерації мають право створювати і власну правову систему.

Виділяють також особливий тип федерації - національну федерацію. Вони характеризується більш складним державним устроєм.

Національна федерація має ряд характерних рис:

1. Суб'єктами такої федерації є національні держави та національно-державні утворення, котрі відрізняються один від одного національним складом населення, його особливою культурою, побутом, традиціями тощо.

2. Національна федерація будується на принципі добровільного об'єднання складаючих її суб'єктів.

3. Національна федерація забезпечує державний суверенітет великих та малих націй, їх вільний та самостійний розвиток.

4. Вищі державні органи національної федерації формуються з представників суб'єктів федерації. Суб'єкти національної федерації можуть встановлювати дипломатичні відносини з будь-якою державою світового співтовариства, укладати політичні, економічні та інші угоди.

Специфіка територіально-національної федерації у тому, що така держава має не лише інтегрувати, а і диференціювати інтереси усіх суб'єктів, як національних, так і територіальних.

Конфедерація - тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення спільних інтересів. Конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих та судових органів. Конфедерація не має єдиних збройних сил, единої налогової системи. Конфедерація зберігає грмадянство тих держав, що у неї входять. Конфедеративні державні органи можуть домовитися про єдину грошову одиницю, єдині митні правила, єдину кредитну політику на час існування даного державного утворення. Зазвичай конфедеративні держави не існують довго. Вони розпадаються після досягнення спільних цілей або перетворюються на федерації ( Германський союз 1815-1867 рр., Австро-Венгрія 1867-1918 рр.).

4.3 Поняття і класифікація політичних режимів.

Політичний режим - це сукіпність засобів та способів здійснення політичної влади. У сучасній теорії держави вирізняють два основних типи політичного режиму: тоталітарний та демократичний. Цей поділ бере початок ще з вчень Платона. На його думку існувало чотири типи політичного режиму: демократія, тиранія (тоталітаризм), тімократія (влада благородних воїнів) та олігархію. Згодом тімократія та олігархія були подолані історією (перша повністю, друга частково), а демократичний та тоталітарний режими перетворилися у нині панівні форми.

Демократичний політичний режим. Він характеризується тим, що державна влада здійснюється з дотриманням основних прав та свобод людини, об'єми влади кожного органу обмежені законом, владні органи мають мандат, котрим забезпечуються легальні можливості для вільного виявлення та врахування інтересів різних соціальних груп, затверджується верховенство права у суспільстві, незалежне судочинство.

Політичний режим демократичного типу має своєю соціально-економічною передумовою існування суверенних індивідуальних суб'єктів, що є власниками економічних умов власного життя і що будують взаємовідносини між собою на основі обміну та договору.

Політичними перудумовами цього режиму є:

1. Відсутність єдиної загальнообов'язкової державної ідеології, котра визначає мету суспільно-історичного розвитку, а іноді і політичні засоби її досягнення.

2. Присутність позадержавних політичних партій, що вільно формуються. Обмеження політичної ролі партій участю у виборах, на котрих вони виступають з розробленою виборчою програмою.

3. Функціонування політичної системи, що забезпечує боротьбу, конкуренцію політичних партій, домовленості між ними, утворення коаліцій політичних сил задля отримання вирішальної ролі у державному управлінні. Вважається, що виникаюча таким чином політична боротьба є відображенням соціально-економічної конкуренції всередині громадянського суспільства.

4. Існування не визначаючої державної політики, а відповідно і не несучої за неї відповідальність меншості, до функцій якої входить опозиційна політична діяльність, розробка альтернативних програм суспільного розвитку, позитивна критика державного керівництва, ідеологічне та кадрове приготування до його заміни.

5. Наявність політичних свобод (гласність, свобода слова, друку, демонстрацій, мітінгів, протестів ітд), за допомогою яких суверенні об'єкти громадянського суспільства здійснюють свої можливості у сфері політичного життя.Головне у політичному режимі - порядок та умови формування державної влади. Умови демократії забезпечують у цьому процесі вирішальну роль народу.

Такий порядок вважається головною перевагою демократичного політичного режиму, оскільки він забезпечує систематичну зміну правителів мирним, ненасильницьким шляхом.

Політичний режим тоталітарного типу такої переваги не має. Для нього характерне насильницьке нав'язування населенню суспільних порядків, чиї моделі розроблені на основі єдиної ідеології. Домінування цих порядків досягається шляхом монопольного тоталітарного контролю над політикою, економікою, культурою та побутом. Ідеологічна та організаційна єдність забезпечується політичним володарюванням партії, очолюваної вождем. Вона підкорює собі державу. В її руках знаходяться ЗМС. Серед методів керування домінують політичне та фізичне насильство, поліцейський терор.

Політичний режим авторитарного типу - третій вид політичного режиму, зафіксований сучасною теорією держави. Він є проміжним між тоталітарним та демократичним режимом, перехідним від одного до іншого.При цьому перехід може відбуватися як в одну так і в іншу сторону Перехідний, проміжний характер авторитарного режиму визначає нечіткість його рис. Головною його особливістю є те, що державна влада не має тоталітарного характеру, і не досягає контролю над всіма сферами життя.

Розглянуті три сторони форми держави (форма правління, форма державного устрою, політичний режим) хоч і різні, але все-таки відносяться до одного явища, вони мають єдність, органічно зв'язані між собою, взаємообумовлені в їхніх ознаках. У залежності від конкретно історичних умов розвитку класова боротьба може розгортатися навколо тієї чи іншої сторони форми організації державної влади. Так, приміром, історії відомі випадки напруженої боротьби за республіку, проти монархії, тобто за зміну форми правління. В післявоєнні роки така боротьба розгорталася в Греції, Бельгії, Іспанії, у ряді країн Арабського Сходу. У визначених випадках на перший план внутрішньополітичного розвитку може висуватися форма державного устрою .

Таким чином, узяті в єдності три організації державної влади утворять форму держави.

Форма держави -- це спосіб або порядок організації та здійснення державної влади. Поняття “форма держави” включає до себе три взаємозв'язаних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного (політичного) режиму. За формою державного правління Україна є президентсько-парламентською республікою.

Ознаками цього є наступне:

- Президент України обирається всезагальним голосуванням (у цьому її відмінність від парламентської форми правління, де Президент обирається парламентом);
- він має досить вагомі власні прерогативи. які дозволяють йому діяти незалежно від парламенту і уряду; він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод громадин, має право розпустити парламент, призначати і звільняти деяких посадових осіб);

- в Україні поряд з Президентом діє Прем'єр-міністр, уряд, відповідальний перед Президентом та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді (в президентській республіці немає посади прем'єр-міністра і уряд відповідний перед президентом). За державним устроєм Україна є унітарною державою. Унітарна форма державного устрою для України є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним і культурним реаліям.

За формою державного (політичного) режиму Україна є демократичною державою. Конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Отже, державна влада в Україні здійснюється на демократичних засадах, що є конституційною гарантією демократичного режиму.

5. Поняття історичного типу держави.

Тип держави - це сукупність істотних ознак, властивих державам єдиної суспільно-економічної формації. В основі поділу держав на типи лежать економічні відносини: 1) відносини з виробництва матеріальних благ; 2) способи розподілу матеріальних благ; 3) способи споживання матеріальних благ. Існують 2 класи: Експлуатуючі й експлуатовані (базуючись приватній власності)
Держава являє собою знаряддя за допомогою якого пануючий клас зміцнює своє панування. Тому кожній формі експлуатації відповідає визначений тип держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний.

1. Експлуататорська держава.

Внутрішні функції:

1) Організація експлуатаційно залежного населення (рабів, кріпаків);

2) Утримання в покорі залежного населення (перешкода відкритим виступам);

3) Збір податків у бюджет;

4) Забезпечення політичних і економічних інтересів пануючого класу;

5)Господарсько-організаційніфункції.

Зовнішні функції:

1) ведення захоплюючих війн;

2) експлуатація народів і природних багатств залежних територій;

3) захист державних кордонів, протистояння озброєній агресії з боку інших держав;

4) торгово-економічні;

5) культурний і інформаційний обмін з іншими державами.
2. Буржуазна держава.

Клас промислової буржуазії - володіння приватною власності (результат спільної праці найманих робочих, набувають частину прибавочного продукту). На зміну каральних функцій приходить господарсько-організаційна функція. Був досягнутий компроміс між владою монарха, молодої буржуазії і робітничим класом (прийняття конституції). Держава поступова втрачає риси експлуататорського. З'являються захисні функції і риси.

Типи держав:

Рабовласницька держава.

Держава - монархія, республіка (аристократична, демократична)

Феодальне - монархії, міські республіки Буржуазного типу - демократичні республіки, конституційні монархії.

6. Порівняльна характеристика форми держави й історичного типу держави.

Тип держави - це сукупність істотних ознак, властивих державам єдиної суспільно-економічної формації.

В основі поділу держав на типи лежать економічні відносини:

1) відносини з виробництва матеріальних благ;

2) способи розподілу матеріальних благ;

3) способи споживання матеріальних благ.

Існують два класи:

Експлуатуючі й експлуатовані (базуючись приватній власності). Держава являє собою знаряддя за допомогою якого пануючий клас зміцнює своє панування. Тому кожній формі експлуатації відповідає визначений тип держави і права: рабовласницький, феодальний, буржуазний.

Типологія держав тісно зв'язана з поняттям форми держави. Особливості кожного конкретного типу держави встановлюються на основі аналізу його організаційного пристрою, методів здійснення державної влади.

Чіткого співвідношення між типом і формою держави немає. З однієї сторони в межах держави того самого типу можуть зустрічатися різні форми організації і діяльності державної влади, а з інший держави різного типу можуть мати однакову форму. Своєрідність конкретної форми держави будь-якого історичного періоду визначається насамперед ступенем зрілості суспільства і державного життя, задачами і цілями, що ставить перед собою держава. Іншими словами, категорія форми держави безпосередньо залежить від його змісту і визначається їм.

Серйозний вплив на форму держави робить культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійних світопоглядів, національні особливості, природні умови проживання й інші фактори. Специфіку форми держави визначає також характер взаємин держави і його органів з недержавними організаціями (партіями, профспілками, суспільними рухами, церквою й іншими організаціями).
Форма держави - складне суспільне явище, що містить у собі три взаємозалежних елементи: форму правління, форму державного устрою і форму державного режиму.