Складнопідрядні детермінантні речення в електронних засобах масової інформації: семантико-функціональний аспект

З початком нинішнього століття журналістика в Інтернеті вже розглядається як самостійний вид журналістики з власною специфікою, орієнтованою на особливості нової, сучасної аудиторії, що успішно освоює електронні інформаційні технології, користується їхніми всезростаючими можливостями. Електронна преса в Інтернеті, набуваючи самостійного значення, отримує усталені характерні особливості. Вони стають предметом вивчення цілого ряду дослідників. У сучасному науковому обігу досить широко відомі роботи Р. Крейга «Інтернет-журналістика: робота журналіста і редактора в нових ЗМІ», О. Калмикова та Л. Коханової «Інтернетжурналістика», праці Ю. Марлоу «Пиар в электронных СМИ», Л. Городенко, О. Бобряшова та ін.

Вивчення проблеми використання періодичних електронних видань як джерела комплектування сучасних бібліотек пов'язано також з науковими дослідженнями, що уточнюють критерії вибору нових інформаційних ресурсів, стратегію такого відбору, суспільного призначення в сучасних умовах.

Розвиток періодичних інтернет-видань обумовлює процес їх певної структуризації за відповідним розвитком суспільних інтересів. Дослідження цих процесів є важливим, виходячи з інтересів бібліотечних установ. Вони демонструють, що в процесі розвитку періодичних електронних видань в Україні вже можна виділити три основні рівні їх функціонування, що відображають загальносуспільний процес освоєння суспільно значущих інформаційних ресурсів. Перший рівень пов'язаний з оперативним оглядом системи інформаційних ресурсів відповідно до інформаційних запитів, що виникають у суспільстві. Інформаційні продукти, створені відповідно до реалізації цього завдання, широко використовувалися наприкінці 90-х на початку 2000-х років як допоміжні при формуванні засобів масової інформації суверенної України. Другий рівень освоєння інформаційних ресурсів в інтересах суспільства пов'язаний з розвитком різноманітних інформаційно-аналітичних жанрів, орієнтованих на виконання різноманітних завдань з аналізу інформації в інтересах користувача. Інформаційно-аналітичні продукти цього рівня освоєння інформаційних ресурсів пов'язані зі становленням періодичних електронних видань як самостійного виду ЗМІ. Третій рівень пов'язаний з розширенням впливу інформаційних технологій періодичних електронних видань на всю сферу інформаційного забезпечення українського суспільства під час інформатизації. Характерною особливістю їх стає поглиблена спеціалізація. Спектр цих електронних періодичних видань бурхливо розширюється відповідно до зростаючих запитів інформатизованого суспільства, глибина їх занурення в інформаційні ресурси зростає, що сприяє підвищенню ефективності їх використання.

Усі три рівні розвитку періодичних електронних видань не є різко розмежованими в часі. Це пояснюється загальноцивілізаційними процесами глобалізації, що привнесла у вітчизняний інформаційний простір технології роботи з інформацією різної складності та різного призначення практично одночасно. Характерною особливістю розвитку періодичних електронних видань в Україні було те, що ці інформаційні технології не виникали на національному ґрунті як унікальні, своєрідні. Разом з комп'ютерною технікою, відповідним програмним обладнанням вони були привнесені в нашу країну. Це було обумовлено тим, що внаслідок трансформаційних процесів, кардинальної перебудови економіки в напрямі розвитку ринкового способу господарювання, допущених при цьому серйозних прорахунків, які, у свою чергу, обернулися істотним економічним спадом, вона помітно відстала в розвитку інформаційних технологій і змушена була запозичувати їх уже в готовому вигляді. Однак на процес цього запозичення накладалась одна дуже важлива особливість, пов'язана із серйозними проблемами матеріально-технічного забезпечення впровадження електронних інформаційних технологій. Тому саме перший рівень функціонування періодичних електронних видань відповідно до наявних програмно-технічних засобів був найбільш характерним для періоду від створення незалежної української держави і поступився за значенням наступному з початком економічного відродження, що стимулювало розвиток інформаційної діяльності в політичній, економічній та інших сферах суспільного життя [35]. Унаслідок низького рівня комп'ютеризації і, отже, через вузьке коло користувачів періодичними електронними виданнями цей вид інформаційної діяльності не міг відігравати самостійного значення в інформаційній сфері суспільного життя. На першому рівні свого функціонування періодичні електронні видання реалізують інформаційну функцію у двох напрямах: вони задовольняють загальні інформаційні потреби користувачів. Другий напрям реалізації інформаційної функції цих видань пов'язаний з інформаційним забезпеченням існуючих традиційних ЗМІ, як друкованих, газетно-журнальної періодики, так і електронних - телебачення та радіо. Для останніх це є важливим у зв'язку з обмеженими можливостями для формування кореспондентської сітки кожного з видань. Особливо значною заінтересованість традиційних ЗМІ в інформації періодичних електронних видань була в 1990-х роках. ЗМІ цього періоду, створені у більшості своїй радянською державою, фінансовані нею, у постсоціалістичний період зіткнулися із серйозними проблемами у фінансуванні. Вони не могли дозволити собі широку кореспондентську сітку кваліфікованих журналістів, не могли на належному рівні, у нових умовах продукувати актуальну, суспільно значущу інформацію. Особливо це стосувалося періодичних видань районного, міського масштабу, що, втративши традиційні джерела офіційного наповнення сторінок своїх видань, почали відчувати проблему в інформаційному наповненні своїх випусків. При комплектуванні фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського в цей час дедалі частіше фіксувалися невиходи видань відповідно до заданої періодичності. Тому традиційні ЗМІ охоче користувалися інформацією електронної періодики, оскільки вона: а) була оперативною; б) актуальною, задовольняла запити читачів, глядачів ТВ, слухачів радіопрограм у новинах, пов'язаних із становленням нової Української держави, економічними, соціальними перетвореннями, оновленням культурного процесу та ін.; в) давала змогу, попервах жорстко не відстоюючи авторських прав, використовувати практично готові матеріали без особливих трудовитрат на обробку; г) у більшості випадків забезпечувала задану періодичність у висвітленні подій суспільного життя і, як джерело інформації, викликала певну надійність. При цьому стосовно достовірності повідомлень у цей період партійнодержавний контроль уже не діяв, а нові суспільні інструменти такого контролю ще не були вироблені; д) була практично безоплатною, оскільки відповідний ринок інформації на той час ще не сформувався. По-друге, періодичні електронні видання в процесі свого становлення, зростаючого впливу на всю українську систему ЗМІ швидко стали важливим інструментом формування широкої громадської думки, інструментом політичної боротьби, використовуваним насамперед опозиційними тодішній владі політичними силами, демократичною опозицією, що мала тісні зв'язки із західними однодумцями й переймала в них нові на той час форми політтехнологічного впливу на маси.[13] По-третє, демократичні перетворення в новій Україні обумовили зростаючий інтерес зарубіжного бізнесу до входження в економіку нашої країни. І, як уже було відпрацьовано в технологіях проникнення цього бізнесу в нові регіони, ним було розпочато відповідну інформаційну підготовку, формування сприятливих для себе політичних, а за ними й економічних умов для просування відповідних економічних інтересів. У зв'язку з цим в інформаційному просторі України, наприкінці 1990-х років з'являються періодичні електронні видання зарубіжного походження або ж із зарубіжною спонсорською допомогою у фінансуванні. Характеризуючись поступовим зростанням кількості періодичних електронних видань, цей період у їх функціонуванні не відзначався жанровою різноманітністю. Це обумовлювалося насамперед вузькістю й однотипністю аудиторії безпосередніх користувачів та опосередкованим через усталені інформаційно-аналітичні жанри газетно-журнальної періодики поданням матеріалів радіо та телебаченням. Як об'єкт комплектації фондів бібліотек електронні періодичні видання того періоду використовувалися незначною мірою. Це було обумовлено невисокою якістю інформації цих ЗМІ, не завжди гарантованою достовірністю, відсутністю відповідної техніко-технологічної бази в підрозділах комплектування бібліотек. Мало значення також і те, що основний зміст повідомлення періодичних електронних видань через день-два видруковувався традиційними ЗМІ, і, отже, при комплектуванні ними знаходив своє відображення у фондах бібліотек. При цьому для даних фондів оперативність подачі інформації не відігравала значної ролі. У НБУВ фонд цієї інформації аналізувався і формувався відповідно до запитів органів державної влади для систематичного інформування цієї категорії користувачів. Служба інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади бібліотеки розробила і ввела в інформаційний обіг бюлетень оперативної електронної інформації «Резонанс», сформувала відповідні бази даних.[23] Така робота дала змогу розширити систему електронних інформаційних комунікацій для матеріалів періодичних електронних видань завдяки користувачам бібліотеки, насамперед із владних структур, покращити наповнення соціальних інформаційних комунікацій цим видом продукції. Другий рівень функціонування періодичних електронних видань характеризується аналітичним освоєнням інформаційних ресурсів, пов'язаним з більш масштабним використанням суспільно значущої інформації як ресурсу, необхідного для економічного розвитку. Інформаційно-аналітичні продукти цього рівня набули свого суспільного значення на базі розвитку комп'ютеризації в країні. Періодичні електронні видання, таким чином, одержали свого користувача в різних сферах суспільної діяльності, неопосередкованого через інші види ЗМІ, користувача стабільного, зацікавленого і, відповідно, готового оплачувати власні інформаційні потреби. Цими виданнями, власне, було започатковано ринок електронної преси в Україні. Орієнтація на власного користувача, урізноманітнення читацької аудиторії, стрімке збільшення її чисельності у зв'язку з економічним пожвавленням і припливом фінансування в інформаційну сферу викликало зміни якісного характеру в періодичних електронних виданнях. Їх зростаюча суспільна затребуваність обумовлює можливість дедалі більш успішного використання як у політичній, так і в економічній сфері. Істотний поштовх для розвитку періодичних електронних видань дає дедалі більш активне включення її в розвиток рекламної справи та вироблення органічних для таких видань рекламних публікацій. Наявність рекламних продуктів у цих виданнях надає видавцям таких видань, з одного боку, важливе джерело фінансування. З іншого - потребує постійної роботи щодо вдосконалення даного виду ЗМІ, підвищення суспільної значущості й доступності для різних категорій користувачів. Розширення читацької аудиторії, її урізноманітнення обумовило необхідність удосконалення специфіки форматування інформаційних, а пізніше й аналітичних продуктів, удосконалення жанрової палітри інформаційних продуктів, ув'язування пропонованих продуктів з базовим ресурсом, доступ до якого давав можливість зацікавленим цією проблемою користувачам одержати додаткову інформацію. До участі в електронній пресі щораз більше залучаються кваліфіковані аналітики, експерти, коментатори важливих подій громадського життя. Суспільна затребуваність у реалізації цих тенденцій в інформаційній сфері обумовлена поштовхом розвитку електронних періодичних видань. Таким чином, вітчизняний користувач одержав можливість долучення до інформаційного ресурсу, продукованого інформаційною діяльністю, що, як це стверджує американський дослідник Р. Крейг, «відрізняється від усіх видів ЗМІ, що існували раніше. Вона пропонує… найкраще, що є в електронних і друкованих ЗМІ, не втрачаючи власних особливостей. Вона може поєднувати глибину викладу інформації друкованої журналістики, переконливість і безпосередність телебачення завжди постійному оновленню і прямим аудіо- і відеоматеріалам з місць подій у поєднанні із унікальною можливістю давати своїм користувачам посилання на сайти, де вони зможуть докладніше дізнатися про теми, що їх цікавлять. На відміну від інших ЗМІ, стандарти і формати інтернетжурналістики все ще є порівняно новими і перебувають на стадії розвитку». Поряд із значним розширенням висвітлення суспільно значущої тематики періодичні електронні видання на другому рівні їх функціонування вносять значний внесок у формування оновленого інформаційного простору сучасної України, заснованого на активному впровадженні електронних інформаційних технологій. У цьому процесі помітної значущості набувають регіональні періодичні електронні видання. Такого значення вони набув у зв'язку зі зниженням якості роботи, зривами в періодичності виходу або й закриттям унаслідок наведених вище причин друкованих ЗМІ та істотними проблемами в роботі місцевого радіо та телебачення. Електронна преса дедалі більшою мірою в цих умовах набуває статусу важливого періодичного джерела інформації з регіонів, сприяє формуванню уявлення про регіональну проблематику, збагачує нею ресурси загальноукраїнського інформаційного простору. [14]

Істотним недоліком цього виду ЗМІ як джерела наповнення вітчизняного інформаційного простору є те, що через надмірну політизацію, розрізненість у поглядах видавничих колективів ці видання не стали інструментом національної єдності в Україні. Досить слабо вони представляли Україну в глобальному інформаційному просторі. Хоча в ряді великих бібліотечних установ такі видання використовувалися для комплектування фондів, у цілому ж вони перебували в статусі допоміжного джерела комплектування. Винятком при цьому були лише ті бібліотеки, у яких налагоджувалось інформаційне забезпечення владних структур, для них оперативна електронна інформація була затребуваною та важливою. Третій рівень функціонування періодичних електронних видань органічно пов'язаний з активною роботою з виконання завдань інформатизації суспільства в Україні. Для цього рівня видань характерна спеціалізація у висвітленні важливих суспільно значущих тем, пов'язана з кооперацією видань у єдиній системі, представленням широких навігаторських можливостей і гіперпосилань для орієнтації користувача в базових інформаційних ресурсах на будь-яку потрібну йому глибину занурення. Функціонування інформаційних, інформаційно-аналітичних видань усіх трьох рівнів регламентується нормативною базою, що постійно вдосконалюється. В Україні був здійснений ряд кроків щодо упорядкування відповідної сфери законодавства. Як приклад можна навести Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» вiд 16.11.1992 р. № 2782-XII. Слід також звернути увагу на Указ Президента України від 31.07.2000 р. № 928/2000 «Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні», за яким Президент постановляв: «Установити, що розвиток національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет (далі - мережа Інтернет), забезпечення широкого доступу до цієї мережі громадян та юридичних осіб усіх форм власності в Україні, належне представлення в ній національних інформаційних ресурсів є одним із пріоритетних напрямів державної політики у сфері інформатизації, задоволення конституційних прав громадян на інформацію, побудови відкритого демократичного суспільства, розвитку підприємництва».[15]

У зв'язку з цим основними завданнями щодо розвитку національної складової мережі Інтернет і забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні визначалися: - по-перше, створення в найкоротші строки належних економічних, правових, технічних та інших умов для забезпечення широкого доступу громадян, навчальних закладів, наукових та інших установ і організацій усіх форм власності, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, суб'єктів підприємницької діяльності до мережі Інтернет; - по-друге, розширення і вдосконалення подання в мережі Інтернет об'єктивної політичної, економічної, правової, екологічної, науковотехнічної, культурної та іншої інформації про Україну, зокрема тієї, що формується в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, навчальних закладах, наукових установах та організаціях, архівах, а також бібліотеках, музеях, інших закладах культури, розширення можливостей для доступу в установленому порядку до інших національних інформаційних ресурсів, постійне вдосконалення способів подання такої інформації; - по-третє, забезпечення конституційних прав людини і громадянина на вільне збирання, зберігання, використання й поширення інформації, свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань; - по-четверте, забезпечення державної підтримки розвитку інфраструктури надання інформаційних послуг через мережу Інтернет; створення умов для розвитку підприємницької діяльності та конкуренції у галузі використання каналів електронного зв'язку, створення можливостей для задоволення на пільгових умовах потреб у зазначених послугах навчальних закладів, наукових установ та організацій, громадських організацій, а також бібліотек, музеїв, інших закладів культури, закладів охорони здоров'я, включаючи розташовані в сільській місцевості; - по-п'яте, розвиток і впровадження сучасних комп'ютерних інформаційних технологій у системі державного управління, фінансовій сфері, підприємницькій діяльності, освіті, наданні медичної та правової допомоги та інших сферах; - по-шосте, вирішення завдань щодо гарантування інформаційної безпеки держави, недопущення поширення інформації, розповсюдження якої заборонено відповідно до законодавства; - по-сьоме, удосконалення правового регулювання діяльності суб'єктів інформаційних відносин, виробництва, використання, поширення та зберігання електронної інформаційної продукції, захисту прав на інтелектуальну власність, посилення відповідальності за порушення встановленого порядку доступу до електронних інформаційних ресурсів усіх форм власності, за навмисне поширення комп'ютерних вірусів. Важливим для цього процесу є також Розпорядження Кабінету Міністрів України від 05.05.2003 р. № 259-р «Про затвердження Концепції формування системи національних електронних інформаційних ресурсів», у результаті реалізації якої очікується «підвищення рівня інформаційної безпеки держави; прискорення впровадження “електронного урядування”, підвищення прозорості та відкритості роботи органів державної влади; підвищення, ефективності діяльності органів державної влади шляхом широкого використання ресурсів; підвищення рівня інформаційної безпеки національних ресурсів; подальший розвиток національної культури, освіти, науки за рахунок використання новітніх інформаційних технологій; розвиток та гармонізація нормативно-правової бази, пов'язаної з ресурсами, з міжнародним правом; розвиток структури та інфраструктури ресурсів, зростання обсягів послуг, наданих з використанням національних ресурсів; підвищення рівня інформаційної культури та загального освітнього рівня населення; зниження витрат, пов'язаних з використанням ресурсів, за рахунок їх систематизації».[16]

Важливим для організації ефективного співробітництва управлінських структур зі ЗМІ є Закон України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» від 23.09.1997 р. № 539/97-ВР. Він відповідно до Конституції України (254 к/96-ВР ) визначає порядок всебічного й об'єктивного висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування засобами масової інформації і захисту їх від монопольного впливу органів тієї чи іншої гілки державної влади або органів місцевого самоврядування, є складовою частиною законодавства України про інформацію. Згідно з цим Законом засоби масової інформації України відповідно до законодавства України мають право висвітлювати всі аспекти діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надавати засобам масової інформації повну інформацію про свою діяльність через відповідні інформаційні служби органів державної влади та органів місцевого самоврядування, забезпечувати журналістам вільний доступ до неї, крім випадків, передбачених Законом України «Про державну таємницю» (3855-12), не чинити на них будь-якого тиску і не втручатися в їхній виробничий процес. Засоби масової інформації можуть проводити власне дослідження й аналіз діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, давати їй оцінку, коментувати. Розрив чи змішування змісту офіційної інформації, що оприлюднюється, коментарями засобу масової інформації або журналістом не допускається. Право висвітлення й коментування діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, подій державного життя в Україні гарантується Конституцією, цим Законом, іншими законами України.

Великий потенціал для розвитку цього виду ЗМІ має Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 23.09.1997 р. № 540/97-ВР. Так, у ст. 4 розд. ІІ Закону говориться про те, що державна підтримка засобів масової інформації здійснюється шляхом протекціоністської політики зниження споживчої вартості інформаційної продукції, включаючи податкове, тарифне, митне, валютне та господарське регулювання, відшкодування збитків, подання фінансової допомоги. Необхідні для фінансової допомоги кошти визначаються в Державному бюджеті України окремим рядком і обслуговуються Державним казначейством України. Визначені для фінансової допомоги кошти використовуються насамперед для відшкодування різниці між розрахунковим (за собівартістю) та фіксованим (ст. 9 цього Закону) тарифом на доставку друкованих засобів масової інформації передплатникам. Кошти, що залишаються після цього, використовуються для надання: - додаткової економічної підтримки (дотації) районним, міським і міськрайонним газетам, районному, міському та міськрайонному телерадіомовленню; - фінансової допомоги засобам масової інформації для дітей та юнацтва і спеціалізованим науковим виданням, що видаються науковими установами та навчальними закладами не нижче третього рівня акредитації, а також періодичним виданням літературно-художнього напряму (абзац 3 ч. 3 ст. 4 із змінами, внесеними згідно із Законом № 2505- IV (2505-15) від 25.03.2005 р.); економічної підтримки телерадіоцентрам та поліграфічним підприємствам і підприємствам зв'язку відповідно до вимог ст. 2 цього Закону. Актуальним для розвитку сучасного інформаційного простору є Закон України «Про захист суспільної моралі» від 20.11.2003 р., що встановлює правові основи захисту суспільства від розповсюдження продукції, що негативно впливає на суспільну мораль. Стаття 5 цього Закону вказує на те, що змістом державної політики у сфері захисту суспільної моралі є створення необхідних правових, економічних та організаційних умов, які сприяють реалізації права на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, морально-психологічному стану населення. Основними напрямами державного регулювання обігу інформаційної продукції, що впливає на суспільну мораль, є: - формування єдиної комплексної системи забезпечення захисту моральних засад і утвердження здорового способу життя у сфері інформаційної діяльності, освіти та культури; - недопущення пропаганди в електронних та інших засобах масової інформації культу насильства, жорстокості, поширення порнографії; - впровадження експертної оцінки відео-, аудіо-, друкованої інформації та інформації на електронних носіях, розроблення механізмів і методик віднесення її до такої, що завдає шкоди суспільній моралі; - підтримка національної культури, мистецтва, кінематографії, книговидання, поліпшення системи пропаганди кращих зразків світової літератури, культури та мистецтва; - заборона демонстрації неліцензійної аудіо- і відеопродукції на всіх національних телерадіокомпаніях; - встановлення контролю за обігом продукції, що становить загрозу суспільній моралі; - приєднання до міжнародних договорів з питання захисту суспільної моралі. Звертає на себе увагу також внесений Кабінетом Міністрів проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення системи державної реєстрації інформаційних агентств» від 30.06.2010 р. № 6603.[22]

Цим законопроектом пропонувалося встановити адміністративну відповідальність інформаційних агентств за випуск та/або розповсюдження інформаційної продукції без державної реєстрації як суб'єкта інформаційної діяльності або після припинення провадження агентством інформаційної діяльності, а також за ухилення від перереєстрації інформаційного агентства у передбачених законом випадках. Так, за вчинення вказаних правопорушень передбачатиметься відповідальність у вигляді накладення штрафу. Проте, як відомо, цей законопроект Верховна Рада зняла з розгляду, хоча регламентована цим законопроектом проблема залишається невирішена. Характерною особливістю нинішнього етапу розвитку українського суспільства є якісні перетворення на базі зростаючої ефективності використання інформаційних ресурсів. Процес інформатизації у суті своїй є процесом підготовки суспільства до його функціонування й розвитку при переході до постіндустріального, інформаційного етапу еволюції.

Цей процес характеризується рядом властивих йому ознак: 1. Заходи, передбачені законодавством стосовно розвитку інформатизації, обумовлюються за своїм змістом створенням необхідних властивостей для доступу до наявних у суспільстві інформаційних ресурсів. При цьому йдеться про всі суспільно значущі ресурси, продуковані даним суспільством у процесі його історичної практики, на всіх видах носіїв. Хоча для вирішення актуальних проблем сучасного розвитку практичне значення має, насамперед, оперативна інформація, що відображає особливості прояву сучасних викликів, що постають перед суспільством. У використанні такої інформації постійно збільшується й превалює електронна інформація, у структурі якої періодичні електронні видання внаслідок системності викладу матеріалу, періодичності мають змогу задовольняти специфічні соціальні запити членів суспільства. В організації доступу до національних інформаційних ресурсів важливим є досягнення необхідної збалансованості між новою й напрацьованою раніше інформацією. Національні інтереси потребують оцінки та організації використання нової інформації на базі використання національної інформаційної традиції.[20]

У зв'язку з цим, проблема оцифровування вітчизняних інформаційних ресурсів і введення їх у суспільний обіг через систему сучасних інформаційних комунікацій набуває незважаючи на вартісні показники та трудомісткість дуже важливого значення в сучасних умовах. Процес інформатизації українського суспільства створює умови для використання інформаційних ресурсів у двох напрямах: у вдосконаленні технологій матеріального виробництва, удосконалення соціальної структури суспільства, усіх напрямів його розвитку і у виробництві нової інформації широкого спектра суспільного призначення. Від найвищого рівня суспільної значущості, що забезпечує зростання знаннєвого потенціалу: наукової, науково-узагальнювальної у сфері розвитку інформаційних процесів («інформація на базі інформації»), тієї, що забезпечує структуризацію та ефективне використання інформаційних ресурсів інформації, до інформації для задоволення культурних запитів, дозвільного характеру тощо аж до тієї її частини, що відображає потребу членів суспільства в самовираженні, реалізації тих чи інших здібностей за межами суспільно значущих запитів, потреби в спілкуванні. Електронні інформаційні технології сприяють розвитку інформаційного середовища в Україні, що в перспективі повинно забезпечувати зростаюче використання творчого потенціалу суспільства в інтересах його розвитку, активізації в міжнародних інформаційних обмінах. Цей процес потребує, однак, відповідного рівня підготовки членів суспільства, наявності необхідного професіоналізму, навиків, умінь. На сьогодні, однак, у своїй більшості інфотворче середовище ще недостатньо підготовлене до виробництва суспільно значущого інформаційного ресурсу і в результаті національна інформаційна сфера заповнена масивами неякісної або ж невеликої якості інформації, що створює певні проблеми для виявлення інформації потрібної, впливає на ефективність її використання.

При цьому в сучасних умовах періодичні електронні видання в інформаційному просторі сприяють упорядкуванню нової важливої інформації шляхом розвитку гіперпосилань. Оскільки процес входження в інформаційне суспільство пов'язаний з підвищенням ефективності використання доступних ресурсів, удосконаленням інформаційного виробництва й вирішенням проблем зменшення відповідних трудовитрат, особливого значення набуває використання в інтересах національного поступу інформаційних ресурсів глобального інформаційного простору.

Цей ресурс уже готової інформації, за відповідної адаптації, може стати важливим резервом розвитку інформатизації. Очевидно, що цей ресурс, його потенційні можливості для національного розвитку мають стати предметом дослідження періодичних електронних видань, популяризації, формування конструктивної громадської думки стосовно його використання. Електронні періодичні видання на нинішньому етапі їхнього розвитку можуть орієнтуватися на справді масову аудиторію, що налічує в Україні, за різними даними, близько 14 млн користувачів Інтернету.

Значна частина з цієї кількості користувачів набула вже досить високого рівня навиків у використанні електронних інформаційних технологій, оскільки їх застосування входить у всі сфери життя суспільства, не обмежується задоволенням запитів стосовно користування електронними ЗМІ. Періодичні електронні видання урізноманітнюються відповідно до потреб дедалі нових і нових категорій читачів. Структура інформаційного простору електронних ресурсів на сьогодні значно ускладнилась, сформувалася відповідна система соціальних інформаційних комунікацій, джерел їх наповнення. Цей процес відбиває закономірності розвитку нового суспільства, що відображають інтенсифікацію внутрішньосуспільних інформаційних обмінів, основною технологічною базою яких стали електронні інформаційні технології. У цьому просторі періодичні електронні видання відіграють певною мірою системоутворювальну роль.

Ця роль обумовлюється тією обставиною, що така система видань реалізує загальносуспільний інтерес до відображення розвитку конкретної соціальної спільності - українського народу та його структурних складових. Таким чином, система електронної преси, фактично виконуючи сучасну літописну функцію стосовно розвитку нашого суспільства, стає об'єднувальним центром сфери функціонування електронної інформації, з одного боку, торкаючись наявних нині форм інтерактивного спілкування сфери дозвілля, рекламних послуг та ін., а з іншого - межуючи із соціальною наукою, науково-прикладною, науково-популярною інформацією, представленими в Інтернеті продуктами аналітичних центрів типу «фабрики думки», соціологічних та інших дослідницьких центрів, продуктами сфери інформаційних послуг сучасного інформаційного ринку, що стимулює цей механізм інформаційного виробництва до конкурентоспроможності, підвищення якісних показників продукованої інформації. Можна стверджувати, що на сьогодні періодичні електронні видання розробили ефективний стиль подачі матеріалів з огляду на запити сучасного користувача. Це підтверджується, зокрема, і тим фактом, що значна частина традиційної газетно-журнальної періодики сьогодні практикує виставлення електронних версій своїх випусків на сайтах в Інтернеті. При цьому дедалі більша кількість із традиційних видань здійснює в інтернет-версії перекомпонування матеріалів, наближуючи манеру їх подачі до формату періодичних електронних видань. У цьому ж стилі практикують представлення текстових варіантів своїх випусків в Інтернеті також і теле- і радіостудії. На нинішньому етапі свого розвитку періодичні електронні видання стають важливим джерелом комплектування бібліотечних фондів. У цьому випадку відіграє свою роль не лише той факт, що процес комп'ютеризації бібліотечних установ зробив більш доступними відповідні масиви електронної інформації. При виконанні бібліотеками завдань, пов'язаних з орієнтацією у всеохоплюючому морі інформації й наповненням фондів новою суспільно значущою інформацією, електронна преса дедалі більшою мірою відповідає якісним критеріям оцінки інформації для комплектування.[19]

Ресурс електронних періодичних видань, крім того, на нинішньому рівні його продукування характеризується різнобічністю, відповідає запитам різних категорій користувачів. Ця інформація набула визнання громадської думки, стала авторитетною. Її аналіз дає змогу дослідникам прослідкувати еволюцію розвитку громадської думки, перебіг подій, що впливають на неї. Важливим для ефективного комплектування інформацією електронної преси є додатковий ресурс гіперпосилань, що дає змогу забезпечити повноту тематичного комплектування. При цьому до невирішених питань належать сьогодні недостатньо розроблена правова база функціонування інформаційних ресурсів в Інтернеті, нечіткість у діючому законодавстві положень про авторство, інтелектуальну продукцію. Ці проблеми негативно впливають на процес розробки уявлень про національний інформаційний суверенітет в умовах сьогодення, про співвідношення права власності на інтелектуальну (інформаційну) продукцію й інтереси національного інформаційного суверенітету. Аналогічні проблеми виникають також і при організації комплектування цією продукцією бібліотечних фондів. На сьогодні нормативні акти про надання обов'язкових примірників періодичних видань у провідні бібліотечні установи України реалізуються неповністю стосовно традиційної преси і поки що не діють стосовно періодичних електронних видань. У цілому ж, аналізуючи основні тенденції розвитку періодичних електронних видань із часу виникнення в інформаційному просторі України, можна виділити вже характерні усталені їхні особливості. [17]

Як уже окреслено назвою, це - вид електронної інформації, що поширюється на електронних носіях у просторі, визначеному інтернет-технологіями. Тобто для виробництва інформації цього виду обов'язковим є використання комп'ютерної техніки з відповідним програмним забезпеченням. Періодичні електронні видання сформувались і за своїм призначенням є на сьогодні самостійним видом ЗМІ. Це вид інформації стає доступним своїм користувачам при розміщенні на сторінках вебсайтів і порталів. Від іншої електронної інформації на веб-сайтах він відрізняється заданою періодичністю, стилем викладу, орієнтацією на певну аудиторію. Періодичні електронні видання - це текстовий матеріал, що є основою кожного випуску видання. Це інформаційний ресурс істотно доповнюється гіперпосиланнями на систему доступних користувачеві текстів певної тематики, що, як правило, оснащені своїми гіперпосиланнями. Таким чином, якщо є потреба, користувач за допомогою цих матеріалів має можливість поглиблено вивчити цікаву йому тему, виявити закономірності розвитку подій чи процесів, а отже, спрогнозувати їх майбутній розвиток. Поряд з гіперпосиланнями, введенням, якщо є потреба, розширеного розкриття теми залученням необхідних читачеві додаткових матеріалів, до яких забезпечується доступ, сучасні періодичні електронні видання на своїх веб-сторінках використовують як додаткову інформацію мультимедіа-ресурс. Цей ресурс у разі потреби забезпечує додаткову звукову й відеоінформацію, сприяючи, таким чином, багатоплановості представлення новин. Усі ці додаткові засоби розкриття основної теми веб-сторінки дають можливості найбільшого на сьогодні інформаційного насичення саме цього виду інтернет-ЗМІ. Характерною особливістю періодичних електронних видань в Інтернеті нині є те, що, пройшовши розглянуті вище етапи свого розвитку, вони набули певну жанрову усталеність, власну манеру подання матеріалу, оптимальні для сучасного користувача в системі інтернет-ресурсів. Характерною особливістю жанрового спектра виражальних засобів саме в цих виданнях є посилення інтерактивної складової, можливості користувача негайно відреагувати на зміст інформації, пропонованої виданням. Певною мірою ця функція наявна і у виданнях традиційних ЗМІ. Однак і друкування листів у газеті, і різні форми контактування з глядачем і слухачам у телерадіожурналістиці є менш оперативними і можуть більше піддаватися редагуванню. Слід зауважити, що така форма роботи є не лише засобом самовираження в інформаційному просторі користувачів електронної преси, а й для самої преси є важливим орієнтиром для узагальнення читацьких уподобань. Торкаючись характерної ознаки періодичних електронних видань, що полягає в їх періодичності, варто зауважити також, що ця періодичність забезпечує найбільш оперативну подачу інформації з усіх відомих ЗМІ, оскільки має можливість постійного, багаторазового протягом доби оновлення матеріалу, що дає можливість читачеві знайомитися з перебігом розвитку подій громадського життя в режимі онлайн. Характерною особливістю інформації електронних періодичних видань є її зручність для подальшої обробки, можливого використання у віддаленому доступі з метою подальшого інформаційного виробництва. Таким чином, оскільки електронна преса, як правило, представляє користувачам інформацію суспільно значущу, безпосередньо факт появи цієї інформації в Інтернеті стимулює зацікавлену частину вітчизняного інфотворчого середовища до її вивчення, подальшого розвитку на всіх наявних рівнях продукування. Отже, періодичні електронні видання в сучасних умовах є самостійним сегментом системи електронних ЗМІ, що функціонують в інтернет-просторі, відображаються на веб-сайтах і порталах у вигляді інформаційних продуктів усталеної тематичної спрямованості, своєрідного оформлення, відображають актуальні проблеми громадського життя, використовують для забезпечення повноти відображення змісту гіперпосилання та мультимедіа-ресурси. Створення такого ресурсу, що ґрунтується на використанні та аналізі науково достовірної, різноманітної інформації, акумульованої в періодичних електронних виданнях, відображає об'єктивний розвиток інформаційних потреб суспільства. Пропоноване визначення відділяє періодичні електронні видання від інших масивів електронної інформації в інтернет-просторі. Таке розмежування дає можливість формулювання в громадській думці специфічних завдань, що відображають певні суспільні потреби, для реалізації саме цим видом видань. З іншого боку, видавці періодичних електронних видань при активізації цього процесу мають можливість чіткіше сформулювати й спрогнозувати читацький запит на цей тип видань, вносити певні корективи у свою діяльність для їх вдосконалення, задоволення відповідної затребуваності. Розмежування з іншими видами електронної інформації дає можливість більш продуктивної роботи у сфері дослідження розвитку жанрів електронної преси, дальшого піднесення рівня вирішальних можливостей, сприяння ефективному використанню ресурсу електронних періодичних видань у суспільстві. Сприйняття періодичних електронних видань у бібліотечній сфері як самостійного, суспільно значущого виду видань сприятиме також організації спеціальних методик їх комплектування у фондах бібліотек, інших інформаційних центрів, збереження та організації суспільного використання вітчизняних інформаційних ресурсів. Введення цього виду інформації в систему суверенних інформаційних ресурсів сприяє піднесенню її суспільної значущості і, відповідно, підвищує суспільну відповідальність її видавців.[18] Визначення характерних особливостей електронних періодичних видань дає можливість більш продуктивного вивчення впливу таких зарубіжних видань на громадську думку в Україні, сприяє вдосконаленню заходів щодо забезпечення національного інформаційного суверенітету та інформаційної безпеки. Таким чином, протягом останніх двох десятиріч зарубіжними й вітчизняними дослідниками підготовлена змістовна база наукової інформації, що дає можливість визначити зміст, характерні особливості періодичних електронних видань як самостійних джерел інформаційного забезпечення громадян українського суспільства. У процесі свого розвитку інформаційне наповнення цього виду інформаційної продукції набуло якісних параметрів, що забезпечує цінність збереження цього ресурсу як суспільно значущого. Визначення змісту поняття «періодичні електронні видання», характерних особливостей цього виду інформаційно-аналітичних продуктів має, крім теоретичного, також і науково-прикладне значення, оскільки може сприяти вдосконаленню методологічної роботи і водночас розширює перспективи подальших фундаментальних досліджень.

2. Семантико-функціональні особливості функціонування детермінантних складнопідрядних речень в електронних засобах масової інформації

2.1 Складнопідрядні речення з підрядною обставинною часу

Розділово-допустовi смислові відношення з частинами простежуються значно рідше. Зокрема, спостерігаємо їх у багатокомпонентних складнопідрядних реченнях з однорідною супiдрядністю з повторюваними сполучниками хоч (i) ... хоч (i): Хоч і не на одному кутку, хоч і не знаються сім'ями, кожному до неї дорога вiльна. Складнопідрядним реченням з підрядним часу називається складне речення, підрядна частина якого вказує на час дії або стану, про які повідомляється в головному реченні. Вона відповідає на питання коли? як довго? відколи? доки? на який час? Напр.: «Чому ж стоїш без руху ти, Коли ввесь світ співає?» (О. Олесь).

Підрядне часу пов'язується з головним реченням сполучниками коли, як, якже, поки, доки, відколи, тільки, тільки що, як тільки, ледве, лиш, лише, скоро, щойно, складеними сполучниками в той час як, в міру того як, після того як, перед тим як, до того як, з того часу коли, з тих пір як, видо-часовими формами дієслів-присудків головного і підрядного речень.

У залежності від способу приєднання підрядної частини до головної підрядне часу може:

1) конкретизувати, розкривати зміст співвідносного слова, яке виступає в головному реченні в ролі обставини часу: «Ледве встигли вони вмитись і повдягати свої парадні кунтуші, як із замкової вежі... розляглися звуки фанфари» (В. Гжицький);

2) уточнювати обставину часу головного речення, виражену здебільшого прислівником незайменникового походження: «Потім, коли висохнуть сльози, я таки втягаю солому і заходжуюсь топити» (Г. Тютюнник);

3) виконувати функцію відсутньої в головному реченні обставини часу, поширюючи головну частину складнопідрядного речення в цілому: «І тільки ти в кімнату підеш з ґанку, Погасне тихо й журно свято скрізь...» (О. Олесь).

Підрядна частина може стояти перед головною, в середині та після головної частини: «Коли їхали по шосе, із корзинки випала "Женщина і соціалізм" -- пом'ята, некрасива книжка» (М. Хвильовий); «З Чаргаром мені так і не вдалося побачитись, аж поки прийшла зима» (М. Хвильовий); «Перед тим, як іти на трибунал, їх гарненько поголили, звеліли причепуритись...» (І. Багряний).

Складнопідрядні речення з підрядними часу можуть указувати:

1) на відношення одночасності (повної або часткової): «Якраз тоді, коли заклалась була велика держава, коли сподіватись було кращого життя, татари вкрили наш край і підрізали крила народу-орлу» (І. Огієнко); «Коли вже підвода з возним і вояками рушила з місця, на вулиці показався горбань Фока» (В. Гжицький);

2) на відношення різночасності, послідовності: «Доки сонце зійде -- роса очі виїсть» (нар. творчість); «Другого дня після того, як Микола покинув Нимидору й пішов на заробітки, Нимидора мусила йти на панщину» (І. Нечуй-Левицький). (Дія або стан підрядного речення може як передувати дії чи стану головного речення, так і відбуватися після головного);

3) на часові межі, період тривання дії або стану головного речення: «Катранник лежав, аж поки нагодилися хлопці з села, що їхали возами...» (В. Барка);

4) на постійну повторюваність послідовних дій або станів: «Коли не їдь, то все підпирай воза спиною» (І. Нечуй-Левицький).

Ці відношення виражаються різними засобами синтаксичного зв'язку (сполучниками, сполучними словами) та видо-часовими значеннями дієслів-присудків. Так, коли присудки головного і підрядного речень виражені дієсловами недоконаного виду у формі теперішнього, минулого або майбутнього часу і підрядна частина приєднується до головної сполучниками коли, як, час дії головного речення збігається з часом дії або стану підрядного речення.

На часову межу (початковий або кінцевий момент) дії головного речення вказують сполучники і сполучні слова поки, доки, відколи, з того часу як, до того часу як, як тільки, тільки що, скоро, ледве. Різночасність, послідовність дій головного та підрядного речень виражається за допомогою складених сполучників після того як, перед тим як, до того як.

Коли сполучник переходить у головне за змістом речення, виникають так звані «обернені» відношення, або взаємна підрядність: «Андрій спустив на воду човна і вже хотів був рушати, як в вільшині запорощало гілля і на луку вибігла захекана дівчина» (Г.Тютюнник). (Пор.: Коли Андрій спустив на воду човна, у вільшині запорощало гілля...) Взаємна підрядність характерна, насамперед, для речень, головна частина яких містить дієслово встигати з заперечною часткою не: «Андрій ще не встиг зорієнтуватися, як його взяли за руки й за ноги й потягли в коридор» (І.Багряний); «Ззаду щось зашелестіло, і не встиг Тимко обернутися, як чиїсь теплі ніжні руки закрили йому обличчя» (Г.Тютюнник), -- або дієслово доконаного виду, що позначає дію, до завершення якої настає дія або стан підрядного речення. Для цього типу складнопідрядних речень із підрядним часу характерна постпозиція підрядної частини.

Підрядні речення часу замінюють або уточнюють обставини часу головного речення і відповідають на питання обставин часу (коли, відколи, доки).

Підрядні речення часу до головного приєднуються за допомогою сполучних слів коли, відколи, поки, доки та сполучників підрядності коли, як, тільки, як тільки, тільки що, тільки - но, лиш, лише, ледве, скоро, щойно, в міру того як, тимчасом як, у той час як, з того часу як, з тих пір як, від тієї пори як, після того як, перед тим як, до того як та ін. Наприклад: Як тільки літо, так я й в дорогу (Л. Українка).

Складені сполучники після того як, перед тим як, до того як можуть розщеплюватися на вказані слова після того, перед тим, до того і на сполучник підрядності як - у такому разі між ними ставиться кома: Перед тим, як одхилити ляду, вона закриває ліхтар, прислухається. Після того, як провалився тут Лабунець обома колесами одразу, - не їздять (Є. Гуцало). Якщо такі слово сполучення сприймаються як слово сполучники, то кома між їхніми частинами не ставиться: Перед тим як вечеряти, Гнат, вийшовши на ганок тонко засвистів (І Муратов).

Якщо розщепити складені сполучники на зразок у той час як, з того часу як, з тих пір як, від тієї пори як, складовою частиною яких виступає іменник, то речення з підрядного часу перетвориться на підрядне означальне: З того часу, (з якого часу?) як він почав ясніше формувати свої думки, свої бажання, потреба розумної, живої, корисної праці стала його безперемінною умовою життя. Але в реченні. В той час як вербівські бурлаки розмовляли робітниками, надійшов сам посесор (І. Нечуй - Левицький) підрядна частина кваліфікується як підрядне речення часу.

У головному реченні можуть бути вказівні слова тоді, відтоді, доти: Мати тоді сита, коли діти не голодні (К. Гордієнко). Скільки раз листки змінились відтоді, як ми звідсіль виїхали, розлучились...(І. Вирган). Вони працювали доти, доки зовсім потомились (І. Нечуй-Левицький).

Частіше буває, що підрядне речення часу пов'язується безпосередньо з присудком головного речення (не через вказівне слово): Моєю ти була, ще як Земля із полум'я творилась (О. Пахльовська). поки сонце зійде, роса очі виїсть (І. Карпенко - Карий). В мене аж очі рогом полізли від несподіванки, коли я вдихнув незрівнянний запах лісових полуниць (Ю. Збанацький).

Іноді підрядне речення часу уточнює обставину часу головного речення, виражену повнозначним словом: Ранком, лиш тільки забринів день, хлопці вже сиділи разом, поглядаючи тривожними очима на двері (І. Микитенко). Щовечора, як зіронька до місяця сходить, молодая дівчинонька у садочок виходить (Леся Українка ). Раз увечері пізненько, як мати заснула, вийшла слухать соловейка, мов зроду не чула (Нар. Творчість).

Складнопідрядні речення з підрядними часу, залежно від виду й часових форм дієслів-присудків у обох його частинах та від значення сполучних слів, можуть передавати різні співвідношення між двома супутніми діями (подіями), а саме:

а) вказують на повний часовий збіг двох дій чи станів: Влітку, поки козакував одинцем, стеріг рибальську хату отам у затоці, цілий університет пройшов (О. Гончар). Поки мати страву носила, батько став частувати старостів (Г. Квітка-Основ'яненко). Коли копають картоплю, ключ угорі журавлиний рідною мовою кличе у невідомі краї ( М. Рильський ). Про все на світі забував Андрій Іванович тоді, коли спілкувався з бджолами (Ю. Збанацький);

б) вказують на частковий збіг дії, про яку повідомляється у головному реченні, з дією, що про неї мовиться в підрядному, або навпаки (це передається зокрема різним співвідношенням доконаного й недоконаного видів дієслів-присудків): Коли вона прокинулась, на столі вже горіла свічка (О. Гончар). Коли звалювали першого дуба - на хлопців дрібним холодним дощем бризнула роса (Григорій Тютюнник);