Моделі діяльнісних ситуацій та їх вербалізація у старофранцузький період

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 81'373.611: 801.82: 811.133.1'01

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Моделі діяльнісних ситуацій та їх вербалізація у старофранцузький період

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

Кремзикова Світлана Юхимівна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор Бурбело Валентина Броніславівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка професор кафедри французької філології. мовнотеоретичний дискурсивний старофранцузький

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Кагановська Олена Марківна, Київський національний лінгвістичний університет, завідувач кафедри романської філології;

доктор філологічних наук, професор Помірко Роман Семенович, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри французької філології;

доктор філологічних наук, старший науковий співробітник Пономаренко Володимир Панасович Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, в.о. завідувача відділу романських, германських та балтійських мов.

Захист відбудеться «25» травня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01030, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14. Інститут філології.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01030, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розіслано «22» 04 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради к.ф.н. Л. В. Клименко.

Загальна характеристика роботи

Зміна наукової лінгвістичної парадигми з таксономічної (інвентарної чи системно-структурної) на комунікативно-функціональну спричинила актуалізацію інтегративного підходу до мовних одиниць, як первинних, так і вторинних, до їх семантики, побудови та функціонування. Інтегративний підхід, що розробляється на теренах сучасної лінгвістики, підкреслює глибинну єдність мови як системи та мовлення як діяльності, коли особливого значення набуває теза про безмірність семантичної валентності мовного знаку (О. Ф. Лосєв), коли лексична та граматична семантики описуються однією і тією ж науковою мовою (Ю. Д. Апресян, А. Вежбицька). Однією з складових інтегративного підходу є функціоналізм, який у сучасній лінгвістиці стає не просто науковою парадигмою дослідження одиниць мови в їхній взаємодії, а загальнонауковою методологією, принципами якої вважаються дискурсивність, прагматизм, аксіологічність.

Згідно з засадами теорії функціоналізму породження номінатем відбувається в тексті, мовленні, дискурсі, що зумовлює взаємодію ономасіології з прагматикою, комунікативною лінгвістикою, теорією картин світу, поворот досліджень номінації до людського чинника, антропоцентризму, який пов'язано з лінгвокреативною діяльністю людини (К. Ажеж, В.М. Алпатов, К.-О. Апель, Ю. Габермас, Дж. Грінберг, О. С. Кубрякова, О. О. Леонтьєв, І. О. Мельчук, Ю. С. Степанов, П. Рікер, Ж. Клебер, А. Мартіне). Прагматичий напрям позначено фундаментальними працями, які утверджують як предмет лінгвістики багатовимірний феномен дискурсу, визначений як мовленнєвомисленнєва діяльність людини в умовах реального світу (В. В. Акуленко, Н. Ф. Алефіренко, Н. Д. Арутюнова, Ф. С. Бацевич, А. Д. Бєлова, В. В. Богданов, В. Б. Бурбело, Т. А. ван Дейк, В. З. Дем'янков, Г. В. Колшанський, О. М. Кагановська, М. М. Попович, Ю. С. Степанов, О. І. Чередниченко, Ж-К. Анскомбр, Е. Бенвеніст, Р. Барт, O. Дюкро). Інтегральною сферою вивчення мовленнєвомисленнєвої діяльності, обумовленної соціокультурними чинниками, стає дискурс-аналіз.

Помітними віхами у розвитку сучасної лінгвістичної думки стали комунікативно- та дискурсозорієнтовані дослідження вітчизняних та зарубіжних учених, розвідки, що ґрунтуються на принципах діяльнісно-антропоцентричного підходу, який постулює вивчення мови у тісному зв'язку з людиною, її діями, мисленням та культурою. У вираженні національної специфіки мови та культури особливе місце посідає словотвір, десигнативний аспект семантики якого відбиває зв'язки та відношення між предметами та процесами реального світу. На національну своєрідність, яка визначається на словотвірному рівні через співвідношення елементів картини світу у специфіці словотвірних зв'язків, у семантиці словотвірних моделей як результат лінгвокреативної діяльності людини, звертали увагу у своїх розвідках К. Бузашиова, І. Р. Вихованець, Л. Гільбер, К. Г. Городенська, В. В. Грещук, О. А. Земська, Н. Ф. Клименко, Д. Корбен, Є. А. Карпіловська, Ж. В. Колоїз, О. С. Кубрякова, І. Г. Милославський, М. М. Полюжин, Р. С. Помірко, І.С. Улуханов, підкреслюючи, що уся діяльність людини знаходить відображення у мові не тільки в номінаціях дієсловом як процесуальної мовної одиниці, а й іменниками, зокрема іменами дії та діяча, в опредметнених номінаціях яких на перший план висувається субстанціональний характер людської сутності.

Основні засади даної роботи базуються на розумінні старофранцузького словотвору як цілісної однорідної системи. Зазначимо, що окремі її елементи досліджувалися вченими XIX початку XX століть у діахронічному аспекті із застосуванням етимологічно-атомістичного підходу, метою якого було спостереження за ізольованими формантами та їх розвитком упродовж тривалого часу (А. Дармстетер, Г. Іванеску, Л. Кледа, В. Мейер-Любке), словотвірні одиниці як компоненти системи у синхронічному плані вивчалась фрагментарно у другій половині XX століття (Л. М. Акімова, Н. Г. Алєксєєва, Х. М. Гойдо, А. Е. Макарян, В. М. Махортих, Л.І. Мохова, О. Л. Озолінь, Ю. І. Суслова, Р.А. Шмельова, M. С. Бреслен, П. Дембовски, С. Флейшман, В. Ротвелл). Однак ще не були предметом розгляду когнітивні механізми концептуальної інтеграції, що забезпечують появу в системі мови вторинних номінативних одиниць, які формують парадигматичні проекції через словотвірні єдності (словотвірні типи, багатоланкові словотвірні ряди, словотвірні категорії), а також уможливлюють реалізацію їх творчого потенціалу в дискурсивній діяльності в ролі репрезентантів ситуацій, які вербалізуються в дискурсах старофранцузького періоду.

Актуальність дослідження зумовлено тим, що в межах даної концепції знайшло подальший розвиток розуміння лінгвокреативності як діяльності людини в мові, внаслідок якої формується мовна картина світу; необхідністю вивчення мови старофранцузького періоду на новому методологічному фундаменті, який відбиває сучасні тенденції мовознавства щодо пошуку в дискурсивно-прагматичній та лінгвокогнітивній царинах, базується на здобутках лінгвістики у комунікативному, когнітивному та структурному напрямах. Недостатня увага до вивчення закономірностей та особливостей словотвору раннього періоду французької мови з урахуванням новітніх тенденцій сучасної лінгвістичної думки, які базуються на засадах функціоналізму, також обумовлюють актуальність пропонованої дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах комплексної наукової теми «Європейські мови та культури в контексті глобалізації світових процесів» (код 01 БФ 0147-01), що розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (затверджена Міністерством освіти і науки України).

Метою дослідження є визначення типологічних засад і закономірностей вербалізації діяльнісної ситуації у старофранцузький період. Дослідження орієнтовано на аналіз засобів вербалізації ситуацій з метою адекватного опису та пояснення динамічних процесів старофранцуького періоду у їх мовній репрезентації, а саме: встановлення парметрів моделювання діяльнісної ситуації як лінгвокогнітивної одиниці дискурсивного виміру та опис особливостей її репрезентації в сукупності аспектів (категоріального, когнітивного, комунікативного, словотвірного).

Реалізація цієї мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- обґрунтувати доцільність дослідження основних проблем феномену діяльності, визначити специфіку концептуалізації значеннєвого простору діяльності;

- визначити мовнотеоретичні засади діяльнісної ситуації як одиниці когнітивно-дискурсивного виміру, що відбиває динамічну поліфункціональну структуру онтологічної ситуації;

- змоделювати процес формування діяльнісної ситуації, встановити особливості прояву діяльнісного компонента в структурі значення різних частин мови, зокрема дієслова та його похідних;

- виявити базові концепти ситуацій, які вербалізуються у старофранцузьких дискурсах, визначити їхні основні ознаки і ключові слова, що вказують на їх онтологічну співвіднесеність зі структурою людської діяльності;

- описати структурні моделі діяльнісних ситуацій, встановити специфіку їхньої реалізації у віддієслівних багатоланкових словотвірних рядах, типових для окремих різновидів дискурсів, виявити, які когнітивні механізми задіяно в реалізації діяльнісних ситуацій як складових певних типів дискурсів, і те, яким чином вони виявляють себе в конкретних мовних явищах;

- здійснити системний концептуальний та словотвірний аналіз основних компонентів діяльнісної ситуації, підтвердивши зв'язок між формами репрезентації, словотвірними значеннями та категоріальними концептами предмета, процесуальної ознаки, носія процесуальної ознаки;

- визначити роль суб'єктно-об'єктних відносин у структурі діяльнісної ситуації, зокрема вплив типу антропоцентричності суб'єкта на розгалуження ситуації відповідно специфіки дискурсів старофранцузького періоду;

- виокремити, проаналізувати й описати основні агентивні форми, визначити їх базові концепти - агенс/джерело, пацієнс/об'єкт, інструмент/засіб, а також показати як за допомогою словотвірного моделювання в іменах діяча репрезентується досвід здійснення різних видів діяльності;

- встановити закономірності розвитку категорії імені діяча у номінативному аспекті, її кореляції з іншими мовними категоріями, зокрема іменами дії, у процесі вербалізації діяльнісних ситуацій;

- виявити особливості прояву оцінного компонента в залежності від типу дискурсу; розкрити когнітивну сутність оцінних стереотипів, що знаходять відображення в ціннісному аспекті мовної картини світу;

- проаналізувати засоби вираження культурологічних концептів на різних мовних рівнях та показати, яким чином взаємодіють словотвірна система мови та концептосфера соціально-культурного простору старофранцузького періоду;

- підтвердити системні кореляції мовної і соціальної структури, каузальні зв'язки між ними, кореляції між лінгвістичними явищами та фактами суспільного життя, а саме вербалізовану репрезентацію учасників ситуації через реалізацію певних ланок словотвірного ряду.

Об'єктом дослідження є діяльнісні ситуації в дискурсах старофранцузького періоду.

Предметом дисертаційного дослідження є словотвірні, лексико-семантичні, граматичні та функціонально-прагматичні засоби репрезентації діяльнісної ситуації в дискурсах старофранцузького періоду у хронологічних рамках IX-XIII століть. Вибір діяльнісних ситуацій батальної, ритуалізованої, виробничо-обробної дій, ситуацій соціального спілкування обґрунтовано спільністю розвитку основної прототипової моделі цілеспрямованої дії, яка зумовлює формування відповідних специфічних мовно-культурних моделей.

Методологічна основа дисертації визначається метою й завданнями дослідження, залучуваним мовним матеріалом і загальнотеоретичною концепцією, що передбачає поєднання системно-структурного та функціонально-комунікативного підходів. Основою дослідження є фундаментальні теоретичні положення загального і романського мовознавства, теорії словотвору, історії французької мови, лексикології, теоретичної граматики, теорії мовленнєвих актів, прагматики тексту, ономасіології, когнітивної лінгвістики, дискурсології, соціолінгвістики, розроблені в працях відомих вітчизняних та зарубіжних учених. Передусім це положення про системність мови та мовлення, їх антропоцентризм, що виявляється через лінгвокреативність як діяльність людини в мові, внаслідок якої формується мовна картина світу.

Матеріал дослідження. Дослідження базується на мовному матеріалі старофранцузьких пам'ятників (біля 100) IX-XIII ст. Аналіз лексичних одиниць (22000) у пам'ятниках підтверджується перевіркою їх семантики у словниках старофранцузького періоду (дванадцятитомний словник Ф. Годефруа, десятитомний словник А. Тоблер, Е. Ломач, однотомні словники А.Ж. Греймас, Р. Грансень д'Отерів), що дає підстави вважати одержані результати достатньо аргументованими.

Методи дослідження. Основні методи, що використовуються в роботі, лінгвістичне спостереження та опис, є необхідними для розгляду і тлумачення конкретних мовних фактів історичного періоду, зокрема змісту дієслова, його похідних та їх співвідношення з подієвими та логічними пропозиціями, які становлять цілісну структуру діяльнісної ситуації. Робота базується на засадах інтегративного підходу до аналізу мовних явищ і закономірностей їхнього функціонування, що включає:

- синхронічний (структурний) підхід у рамках діахронічного зрізу до мовних одиниць та мовленнєвих процесів та явищ;

- структурно-функціональний аналіз способів та засобів організації дискурсивної діяльності, який включає словотвірний та морфемний аналізи для встановлення преференцій сполучуваності кореневих і/або афіксальних морфем між собою, компонентний аналіз семантичної структури мовних одиниць для уточнення їх характеристики та синтаксично-дистрибутивний аналіз взаємодії похідних з оточенням з погляду особливостей їх реалізації у дискурсі;

- контекстний аналіз з метою виявлення особливостей лексичного значення і функціонального навантаження лексем, зокрема ядерного дієслова, імен дії та діяча, когнітивний і концептуальний аспекти яких встановлюються з опорою на контекст відповідних лексем та підтверджується аналізом словникових дефініцій;

- трансформаційний аналіз при формулюванні словотвірних парафраз з метою встановлення напрямку мотивації та прагматичного аспекту;

- кількісний аналіз, який залучено як допоміжний засіб для ілюстрації різних положень і висновків, а саме надання інформації про кількість лексем, їх частотність у певних типах дискурсу.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше у вітчизняному мовознавстві, на основі розгляду значного за обсягом фактичного матеріалу обгрунтовано концепцію діяльнісної ситуації як категорії дискурсивно-прагматичного виміру, окреслено асоціативні зв'язки ситуації з прототиповими концептами окремого типу дискурсу та визначено їх роль в організації дискурсивного простору у старофранцузький період. Встановлення факту реструктуризації словотвірних рядів та категорій, лексико-семантичних мереж в залежності від реалізації певних концептуальних структур у відповідному типі дискурсу висвітлює проблему мовного значення як проблему представлення знання. Новизною відзначено інтегративну методику словотвірно-когнітивного аналізу вербалізаторів ситуації діяльності, яка включає словотвірний, семантичний та дискурсивний аспекти. У пропонованій дисертації зроблено спробу виявити культурно-історичну специфіку старофранцузької мови через встановлення системних зв'язків між одиницями мови і культурно-значущими концептами у співвідношенні номінативних одиниць, зокрема словотвірних, які відтворюють діяльнісні ситуації та відбивають певні знання щодо людської діяльності. Останнє положення відбиває основну гіпотезу дисертації.

На захист виносяться такі положення:

1. Діяльнісна ситуація як лінгвокогнітивна модель певної онтологічної ситуації, формули якої на концептуальному рівні відбивають характер зв'язку між сутностями реального світу є «функціональною апроксимацією», «ідеалізацією об'єкта», виходячи з багатогранної природи мовних явищ, їх семантики, структури, взаємодії з іншими одиницями категоризації, функціонування в мовленні.

2. Діяльнісна ситуація як мовне відображення певного відрізку дійсності ідентифікується ключовим концептом. Одна й та сама ситуація може визначатися різними лексичними одиницями: дериватами, синонімами, конверсивами, які вербалізують концепт, формуючи лексико-семантичні мережі. Модель діяльнісної ситуації представляє вузол відношень, що організує мовні одиниці в синтагматичному та парадигматичному планах, уможливлює існування широкої глибинної мережі взаємовідношень, яка на поверхневому рівні дискурсу відбиває ці відношення у вигляді семантично та формально зв'язаних слів.

3. Діяльнісні ситуації, які входять до такого простору, охоплюють лексичну семантику і словотвір, означальну та предметну лексику, висловлення. Ядерний зміст універсальної моделі діяльнісної ситуації демонструє дієслово та його актанти.

4. Смисл діяльнісної ситуації як лінгво-когнітивної моделі денотативної ситуації, яка реалізується в дискурсі, виражається її конструктом (валентністю), що визначається вузлом відповідностей як відношень між ядерним предикатом та його актантами, а також пропозиціями як логічними схемами реальних висловлень, що уможливлюють її розгортання в синтагматичному та парадигматичному планах.

5. Семантичний зміст моделі ситуації, передусім її семантико-синтаксична валентність, залежить від двох факторів: 1) від числа та характеру актантів ситуації, що визначає базове слово; 2) від числа та характеру глибинно-синтаксичних актантів. Актанти ситуації визначаються семантичним описом ситуації та лексикографічним тлумаченням відповідного слова.

6. Конструювання цілісного представлення дії, події як моделі ситуації, уможливлює мовленнєву реалізацію різноструктурних словотвірних моделей та лексико-семантичних мереж. Структура конкретної словотвірної моделі і того, яким чином вона виводить на рівень інформації про позамовну ситуацію, виражає певне світосприйняття і з когнітивної точки зору, оскільки словотвірні моделі представляють собою згорнуті формули знань.

7. У мовному відображенні діяльнісна ситуація є універсальною властивістю дієслівного змісту, який має власну специфіку в устрої та функціонуванні на різних рівнях - лексичному, морфо-дериваційному, граматичному, дискурсивному. У межах діяльнісної ситуації словотвірні, тематичні, синонімічні, антонімічні, омонімічні, паронімічні ряди, виконують організаційну роль, становлять струкурний її каркас.

8. Діяльнісна ситуація відіграє важливу роль в організації дискурсу. Як динамічна складова розгортання дискурсу діяльнісна ситуація відбиває дії та процеси, які в кожний окремий момент існують у певній фазі їх розвитку: кожна наступна фаза переходить в іншу і таким чином дія чи процес отримують цілісність, її виконання відбувається в напрямку досягнення мети - реалізації вичерпного смислу основної дії.

9. Лінгвокогнітивна модель діяльнісної ситуації відбиває особливості концептуалізації дійсності в історичному контексті, оскільки соціальний характер мовленнєвого спілкування обумовлює включення особистого знання людей відносно певної ситуації, яке є результатом попереднього досвіду, що накопичується внаслідок їх участі у подібних ситуаціях і є необхідною для того, щоб планувати дії, виконувати ці дії певним чином та інтерпретувати їх у соціальній взаємодії.

Теоретичне значення дисертації зумовлено внеском до романського мовознавства, пердусім історії французької мови, словотвору, дискурсології, нових теоретичних положень, які окреслюють поняття діяльнісної ситуації, обґрунтовують виведенняя її моделей та визначають параметри їх вербалізації у дискурсах старофранцузького пероду. Розроблена в рамках даної роботи інтегративна пошукова методика, зокрема системно-функціональне моделювання, становить внесок до методології історико-дискурсивних досліджень.

Практичне значення одержаних результатів проведеного дослідження полягає в розвитку й поглибленні теоретичних і практичних засад викладання історії французької мови, лексикології, стилістики, розробці спецкурсів з історичного словотвору, теорії та історії дискурсу; укладанні словника словотвору старофранцузького періоду. Застосування у викладанні цих теоретичних курсів та спецкурсів основних положень та результатів дисертації дозволить увести до їх програми новітні досягнення в цих галузях, удосконалити методологію їх викладання та пошукову базу. Розширення на цій основі тематики та дослідницької проблематики для наукової роботи студентів, магістрів, аспірантів, пошукувачів сприятиме належній підготовці фахівців вищої кваліфікації.

Особистий внесок здобувача полягає у розробці наукової концепції діяльнісної ситуації як категорії дискурсивно-прагматичного виміру, у встановленні моделей діяльнісних ситуацій типових для дискурсів старофранцузького періоду. Усі результати дослідження щодо моделювання діяльнісних ситуацій, їх обґрунтування як лінгвокогнітивних одиниць дискурсивного простору, встановлення парадигматичних та синтагматичних параметрів структурних характеристик діяльнісних ситуацій у старофранцузький період, виявлення способів та засобів репрезентації типових для провідних дискурсів діяльнісних ситуацій старофранцузького періоду є наслідком самостійно проведеної роботи автора. Усі публікації результатів дослідження є одноосібними.

Апробація роботи. За час роботи над дисертацією її матеріали обговорювалися на засіданнях кафедри французької філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення і результати дослідження були предметом наукових доповідей і обговорювалися на Всеукраїнських та міжнародних наукових конференціях у провідних наукових установах України та зарубіжжя, а саме: Всеукраїнських науково-теоретичних граматичних читаннях 19-21 жовтня 2000 (Донецьк, ДонНУ, 2000); Всеукраїнській науковій конференції «Традиції філологічних досліджень і сучасний стан романістики» присвяченій 100-річчю від дня народження професора О. О. Андрієвської (Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, 2000); Всеукраїнській науковій конференції «Культурний потенціал мовного знака і концептосфера етносу» (Київ, КНУ імені Т. Шевченка, 2001); Всеукраїнській науковій конференції «Мова і нація» (Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, 2002); Всеросійській конференції «Проблемы лингвистики и методики преподавания иностранных языков» 5-7 червня 2000 (Москва: МДУ, 2000); 2-й Міжнародній школі-семінарі з когнітивної лінгвістики (Тамбов, 2000); Міжнародній науковій конференції «От слова к тексту» (Мінськ 2000); Міжнародній науковій конференції «Діахронічне, типологічне і контрастивне дослідження германських, романських і слов'янських мов (семантика і словотвір)» (Донецьк, 2001); Міжнародній науковій конференції до 70-річчя д.ф.н., проф. С. В. Семчинського «Наукова спадщина С. В. Семчинського і сучасна філологія» (Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, 2001); VIII, IX, X Міжнародній науковій конференції «Функциональная лингвистика. Язык. Человек. Власть» (Ялта, 2001, 2002, 2003); Міжнародній науковій конференції «Язык и культура» (Москва, 2001); 8-й Міжнародній науковій конференції: «Россия и Запад: диалог культур» (Москва, МДУ 2001); Міжнародній ювілейній науково-практичній конференції присвяченій 70-річчю МПУ (Москва, 2001); Міжнародній науковій конференції «Наукова спадщина професора Є. Литвиненко та завдання сучасної романістики» (Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, 2002); II Міжнародній науковій конференції «Язык и культура» Москва, Інститут іноземних мов, Президіум РАН (Москва, 2003); 1 Міжнародній науковій конференції «Языки и транснациональные проблемы» (Москва-Тамбов, 2004); Міжнародній конференції «Французька мова і культура в контексті сучасності» (Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, 2005); XII Міжнародній науковій конференції «Функционализм как основа лингвистических исследований» (Ялта-Симферополь, 2005); науковій конференції «Мови, культури і переклад у добу глобалізації» (Київ, КНУ ім. Т. Шевченка, 2005); Міжнародній конференції «Стилистика и теория языковой коммуникации», присвяченій 100-річчю від дня народження проф. І. Р. Гальперіна (Москва, МГЛУ, 2005); III Міжнародній науковій конференції «Язык и культура» (Москва, РАН, 2005); XIV, XV, XVI, XVII, XVIII, XIX Міжнародній науковій конференції «МОВА І КУЛЬТУРА» імені проф. Сергія Бураго (Київ, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010); IV Міжнародній науковій конференції «Язык, культура, общество». Москва, Інститут іноземних мов, Президіум РАН (Москва, 2007); Міжнародній науково-практичній конференції «Лингвистическое наследие Шарля Балли в XXI веке» (Санкт-Петербург, 5-7 жовтня 2009); Всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 110-річчю від дня народження проф. О. О. Андрієвської (Київ, КНУ імені Тараса Шевченка, 15 жовтня 2010).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в монографії «Словотвір та дискурс: діяльнісні ситуації у старофранцузькій мові» (32 умов. друк. арк.), а також у 58 одноосібних публікаціях, у тому числі у 40 статтях, 35 з яких надруковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 18 збірках матеріалів конференцій.

Структура дисертації. Робота містить вступ, чотири розділи з висновками до кожного, загальні висновки, бібліографічні списки, додатки. Список використаних теоретичних джерел нараховує 764 позиції. Сумарна кількість позицій 877. Обсяг основного тексту 397 сторінок. Загальний обсяг дисертації становить 507 сторінок.

Основний зміст

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, визначено актуальність, новизну, теоретичне і практичне значення виконаної роботи, об'єкт і предмет, методи наукового пошуку, окреслено мету і завдання, сформульовано положення, які виносяться на захист, представлено матеріал дослідження, його джерела і структуру.

У розділі 1 «Діяльнісна ситуація в онтологічно-дискурсивному вимірі» розглянуто основні теоретичні засади дослідження, зокрема, постулати про представлення мови як цілісної функціональної системи, що активно взаємодіє з середовищем, про поєднання проблем мовознавства з проблемами філософії мови, з'ясовано основні параметри діяльності та її структури в онтологічному плані, уточнено склад компонентів концептуальної мережі дії, критично узагальнено основні підходи до дослідження ситуації як одиниці опису мовної картини дійсності, висвітлено питання способів осмислення діяльності в когнітивному плані, наведено визначення діяльнісної ситуації та лінгво-когнітивної моделі онтологічної ситуації, схематично представлено принципи моделювання діяльнісної ситуації з урахуванням номінативно-дериваційних засобів її вербалізації, проаналізовано різні визначення дискурсу та встановлено його зв'язок як синтезу соціо-комунікативних практик з певними видами діяльності, уточнено роль діяльнісної ситуації в організації дискурсу.

У розвідках з філософії та культурології вказується на зв'язок діяльності з формами буття й культурою; останню вважають похідною від діяльності людини (Р. Барт, Д. С. Берестовська, А. Вежбицька, Ж. Дюбуа). Діяльність тлумачиться і як форма історичної, культурної творчості. Діяльність, скерована на перебудову дійсності, характеризується цілеспрямованістю і виступає у формі свідомої людської активності по відношенню до природи чи суспільства. Однією з умов пізнання того чи іншого предмета є його вивчення в структурі діяльності.

У цьому плані основними засадами теорії культурно-історичного розвитку людини є такі, що безпосередньо стосуються діяльності, вихідною формою якої є розгорнуте її виконання людиною у соціальному плані. З іншого боку, діяльність спрямована на зміну соціального статусу людини, виступає основою її психічного розвитку (Л. С. Виготський). Психологи розробили поняття інтеріоризації діяльності, що за своєю природою є суспільною й розвивається тільки в умовах кооперації та спілкування людей. Процес історичного розвитку діяльності, спрямованої на зовнішній світ, породжує внутрішні процеси (аналіз, зіставлення), які набувають відносної самостійності. Перехід зовнішніх процесів у внутрішні супроводжується такими трансформаціями - узагальненням, вербалізацією, скороченням. Багатоаспектність терміну діяльність, що характеризується як «праця», «дія людей у якій-небудь галузі», «функціонування будь-якого органу чи сил природи», «виявлення сили, енергії», підсилюється тим, що діяльності притаманна цілеспрямованість, «…завдяки якій суб'єкт дії вторгається у світ, щоб зреалізувати за допомогою вибору та застосування належних засобів поставлені цілі» (Ю. Габермас). Суть діяльності вбачається у творенні світу речей людиною. Необхідними умовами діяльності є такі властивості предметної ситуації, орієнтація на які закономірно приводить до мети, бажаного результату. Компоненти сила та енергія вказують на обумовленість діяльності будь-яким енергетичним джерелом, діючою системою.

Принцип, обґрунтований В. Гумбольдтом та О. О. Потебнею, стосовно того, що мова є не продуктом діяльності, а саме діяльністю людського духу, знайшов свій подальший розвиток у лінгвістиці: вивчення мови в діяльності розглядається як один із методів пізнання мови, ролі людини в мовленні, включає комплексні дослідження мовних явищ. Під вивченням мови в діяльності розуміється дослідження процесу породження мовлення (того, яким чином система мови функціонує в мовленні, як організується висловлення та текст), формування та вираження смислів, оформлення думки в слові й передачі її в тексті (Е. Бенвеніст, В. Б. Бурбело, Л. С. Виготський, С. Д. Кацнельсон, О. С. Кубрякова). Інтерпретація мови (згідно з тезою В. Гумбольдта) як «діяльності духу народу» дозволяє розглядати її в єдності системних та мовленнєвих координат, а глибинні причини породження нового слова в мові у їх зв'язку з особливостями мисленнєвої діяльності людини.

Сфера лінгвістичних пошуків в сучасному вимірі значно розширилась, їх інтереси змістилися зі структурного опису мови на дослідження того історичного контексту, в якому мова розвивається та функціонує, де, як вважають учені, постійно відбувається обмін між структурою та подією (П. Рікер), процес творення лексем тлумачиться як стадія загального процесу трансформацій, що (як стверджує Л. Гільбер) виступає генератором породження фраз у дискурсі, а похідне слово розглядається як результат згорнутої пропозиції, яка є інваріантом вихідного речення. Такі теоретичні засади слугують основою для моделювання процесу об'єктивації когнітивних утворень та концептуальних структур у мові, тобто означування світу, що осмислюється, як діяльнісної ситуації.

Поняття ситуації тлумачиться з різних теоретичних позицій. Залучення до цього етапу дослідження понять когнітивної лінгвістики, таких як концепт, фрейм та його різновиди, дозволяє провести їх розмежування. Фрейм як типова ситуація, що слугує життєвим контекстом дискурсу (М. Мінський, М. Л. Макаров), включає закріплений асоціативно-смисловий зв'язок компонентів. З іншого боку, припускається можливість фрейму представляти систему мовних виборів (лексичних одиниць, граматичних форм, категорій). Фрейм відтворює «ідеальну» картинку об'єкта чи ситуації, з якими людина має справу в дійсності. Відзначимо, що фрейми, сценарії й пропозиції, які належать до одного типу структурованих концептів, можуть мати аналогічну структуру. Щодо ситуації, то вона визначає сукупності соціальних репрезентацій, властивості формальних об'єктів - фізичного, соціального та суб'єктивного, які здатні впливати на продукування тексту чи дискурсу (Ж. Бронкар, П. Шародо, Д. Менгено). Розуміння дискурсу відбувається на рівні макроструктур, які не можна замінити фреймами чи сценаріями, оскільки останні представляють структури знань, а макроструктури є структурами самого дискурсу і часто особливими в своєму роді (Т. Ван Дейк).

Дискурс як закріплена у мовному просторі функціонально-смислова єдність комунікативних ситуацій і мовленнєвих актів, що повторюється, обумовлює зв'язок останніх з прагматичними, соціокультурними та психологічними факторами. Він тлумачиться як процес і результат, синтез соціо-комунікативних практик, як мовленнєво-мисленнєвий процес, який приводить до формування тексту, зв'язного мовлення, як засіб мовленнєвого моделювання образу, що породжується людською свідомістю (В.Б. Бурбело). У дискурсі відбувається пряма чи непряма репрезентація структури реальної предметної ситуації: проводиться ідентифікація об'єктів та відношень, притаманних даній ситуації, приписуванням певних ознак. Акт референції робить ситуацію об'єктом дискурсивної дії, одиницею, що слугує виміром знання щодо такої дії в когнітивному та лінгвістичному релевантних процесах, виступає пропозиція (К. Ажеж, М. Л. Макаров, П. Рікер). Когнітивний образ предметно-референтної ситуації спирається на знання про предмет, які випливають із попереднього досвіду та вірогідності прогнозування, отже, можна представити його у вигляді моделі - деякої базової структури репрезентації знань про предметно-референтну ситуацію. Об'єктивація мовних потенцій залежить від мисленнєво-мовленнєвої діяльності, конкретних актів мовлення, в яких віртуальне втілюється в дійсність, стає актуальним. Дискурс у такому розумінні характеризується часовим виміром: містить культурні коди епохи, все те, що необхідно для її розуміння й оцінки.

Існує думка, що термін дискурс не застосовується до давніх текстів, історичних пам'яток, оскільки він як послідовність мовленнєвих актів відбиває деяку подію «живої» дійсності (Н. Д. Арутюнова, М. Ф. Алефіренко). Ми поділяємо позицію вчених, які в основу концепції дискурсу поклали модель, що включає низку складових: 1) текст (тексти), який аналізується; 2) учасників комунікації (їх особисті та рольові характеристики); 3) опис конкретної ситуації спілкування (обставини, місце, час); 4) опис соціального інституту, в якому відбувається комунікативна дія; 5) характеристика суспільства, частиною якого є певний соціальний інститут, місце даного інституту в історії суспільства (В. Б. Бурбело, Н. М. Трошина, О. І. Ніка). Наголошуючи, що дискурс не обмежується писемним та усним мовленням, а включає ще й позамовні семіотичні процеси, відмітимо розуміння його як самостійної структурної одиниці, якою оперує мовна свідомість, яка не завжди є зафіксованою в тексті і може передаватися від поколінь до поколінь в усній формі (В. Г. Борботько). Відзначимо епічний дискурс старофранцузького періоду, фіксації якого на письмі передував період усного творення та функціонування. Згідно з такими ознаками дискурсу, як надфразова організація, часово-просторове та цільове спрямування у розгортанні, діяльнісний та інтерактивний характер, контекстовість можна вважати, що він є релевантним до застосування не тільки в синхронічному, а й у діахронічному плані.

Дослідження дискурсу як посередника між психо-когнітивними механізмами людської свідомості та зовнішнім контекстом уможливлює пізнання феномену вербалізації когнітивних процесів, що відбувається через тлумачення смислової складової мовних проявів, зокрема словотвірних як у нашому дослідження. Регулярність словотвірних відношень, завдяки яким у мовних формах закріплюються зв'язки та асоціації, що існують у мовців про об'єкти дійсності, уможливлює усвідомлення того, які ознаки виступали як релевантні у тому часовому періоді, коли вони (ці одиниці) утворювалися, яка система знань про означуване була на тому етапі розвитку суспільства. При цьому сама структура слова вказує на основні концепти, які вербалізує, та дозволяє визначити відношення, які між ними існують (Н. Ф. Клименко, О. С. Кубрякова). Похідне слово відрізняється від непохідного більш складною системою взаємозв'язків. Воно корелює не тільки з референтом, а й словом-мотиватором і через нього з іншим референтом. Похідне слово як вторинне утворення відбиває підсумки мовленнєво-мисленнєвої, пізнавальної та номінативної діяльності людини, тому дослідження функціонування похідних слів у дискурсах старофранцузького періоду дає відповідь на те, яка специфіка притаманна кожному з них.

Ономасіологічні cтруктури похідних слів дають підставу розглядати їх як особливі когнітивні структури, які відбивають знання про відношення між об'єктом та процесом, об'єктом та ознаками, об'єктом та іншим об'єктом, тому опис різних типів діяльності підпорядковано описові їх окремих компонентів - осіб, операцій, інструментів або засобів діяльності, часу та місця її перебігу, її цілей та результатів, а також відношень між ними. Виходячи з того, що вербалізована ситуація відбиває певну сферу дії, можна представити її як таку, що складається з кількох сегментів (епізодів). Сегментованість діяльнісної ситуації обумовлюється діями та процесами динамічного характеру, в денотаті яких можна виділити окремі фази, що актуалізують інше значення, ніж значення попередніх, то такі сегменти можуть розглядатися як окремі ситуації. Отже, вербалізована діяльнісна ситуація (ДС) реалізується в синтаксичному плані, формуючи сферу дії, виразником кожного акта (сегмента) якої є предикат (П), що уособлює функцію (Ф) центру відношень, а також обумовлені ним актанти (А№, АІ), які називають учасників ситуації. Схематично її можна відобразити таким чином:

ДС = П/Ф№ (А№, АІ …) › П/ФІ (А№, АІ …) › П/Ф* (А№, АІ …).

За такою схемою предикат, або функція, може розглядатись як інваріант, який уможливлює появу актантів як варіантів у різних місцях дискурсу, а серія функцій складає сферу дії, що представляє певну ситуацію. Синтагматична послідовність компонентів, які складають діяльнісну ситуацію, зводиться не тільки до їх лінійної послідовності в дискурсі, а розглядається як така, що включає як їх упорядковану послідовність, так і взаємовідношення між ними, оскільки останні відбивають смисл розвитку ситуації. Актуалізація ситуації відбувається через зв'язок висловлення з невербальною ситуацією, а також з іншими висловленнями як завершеними концептуалізаціями. Розвиток діяльнісної ситуації відбувається як через синтагматичну послідовність висловлень, так і шляхом реалізації так званих «парадигматичних проекцій» (термін, запропонований А. Ж. Греймасом у 1976), які, на нашу думку, відбивають і дериваційно-семантичний потенціал основного дієслова та його контекстуальних синонімів. У парадигматичному вимірі діяльнісна ситуація розгортається через мережу одиниць, що підтримують одна з одною різного типу відношення, зокрема: 1) формальної та семантичної мотивації (у вигляді словотвірних типів, багаточленних словотвірних рядів, словотвірних категорій, що відбивають процеси трансформації дієслова та уможливлюють переформатування вихідної конструкції фрази, паралельно з реалізацією низки похідних); 2) синонімії, антонімії, паронімії, які виявляються на рівні тематичних класів слів, які уможливлюють побудову проекцій та установлення зв'язків між репрезентантами ситуації. Формально розгортання діяльнісної ситуації можна представити такою схемою:

де - ДС = діяльнісна ситуація; П/Ф№ = предикат-функція; V№ = дієслово; А№, АІ = актант№, актантІ: NAc№ = ім'я дії; NAg№ = ім'я діяча; P.pas.№ = дієприкметник минулого часу; P.pr.№ = дієприкметник теперішнього часу; Adj.№ = прикметник = факультативні учасники ситуації - обставини). Отже, основними синтаксичними функціями є такі, які виконуються іменником, прикметником, дієсловом та його іменними формами (дієприкметниками). Синтагматичне розгортання ситуації підкріплюється парадигматичними проекціями, що дозволяє елементам діяльнісної ситуації не тільки характеризуватися синтагматичною суміжністю, а й знаходитися на певній дистанції один від одного. У схемі ситуації парадигматичні проекції відіграють роль її розгалуження, імплікуючи нові номінативні одиниці зв'язані з предикатами-функціями, які становлять її кістяк. Діяльнісна ситуація представляє, таким чином, вузол відношень, що організує мовні одиниці в синтагматичному та парадигматичному планах, уможливлює існування широкої валентнісної (глибинної) мережі взаємовідношень, яка на поверхневому рівні дискурсу їх відбиває у вигляді семантично та формально зв'язаних слів.

Розділ 2 «Парадигма дії та форми її вираження в системі мови та дискурсах старофранцузького періоду» присвячено морфо-дериваційним засобам та способам вираження ситуації у старофранцузький період на прикладі батальних, виробничо-обробних, перцептивних та комунікативних ситуацій. Відмічено, що старофранцузький словотвір, як підсистема мови, що служить моделюванню особливих одиниць номінації, які позначають і фіксують певні структури знань та беруть участь у раціональній організації дискурсивної діяльності, до останнього часу ще не був об'єктом грунтовних лінгвістичних досліджень. У дисертації дієслово розглядається як ядро потенційної ситуації дії і вивчається на матеріалі дієслів різних тематичних груп. Окреслюється послідовність його трансформацій як вихідного (твірного) слова через трансформації певних синтаксичних конструкцій. Одним із завдань нашого дослідження є розкриття суті словотвірної валентності та виявлення закономірностей її реалізації в структурі лексико-семантичних мереж, які, функціонуючи в дискурсах старофранцузького періоду, вербалізують діяльнісні ситуації. Вивчення словотвірної валентності як внутрішньої властивості слова сполучуватися з афіксами, зумовленої його цілісним значенням, висвітлює зв'язок різних аспектів значення похідного слова з його валентнісними характеристиками. Зв'язок сигніфікативного значення слова з його словотвірною валентністю полягає в тому, що поняття, яке становить концептуальне ядро значення, може передбачати наявність інших понять-ознак, пов'язаних з головним, які опосередковано залучаються до змісту поняття та становлять його інформаційний потенціал. Таким чином, інформація, яку несе та чи інша мовна одиниця, припускає не тільки сукупність знань про означуваний предмет або явище, а й відомості про його зв'язки з іншими предметами або явищами дійсності, що уможливлює моделювання певної діяльнісної ситуації. Відповідно до семантичної валентності дієслова окреслюється структура прототипового словотвірного ряду віялового типу, складовими якого є ступені: категорія імені дії (субстантивований інфінітив, безафіксний іменник, суфіксальні іменники); категорія імені діяча (суфіксальні іменники); ад'єктивні похідні зі значенням ознаки дії. Першу ланку ряду після вихідного дієслова становить номіналізована дія (категорія імен дії), яку представлено іменниками, маркованими спеціальними афіксами, кожен з яких відбиває окремо взятий концепт дії чи деяку сукупність її аспектів.

Для виведення прототипових одиниць словотвірної категорії імен дії визначено їх суттєві релевантні ознаки, як-то: а) концентрація основних аспектів процесуальної ознаки: опредметнена дія, її перебіг, процес, конкретний чи абстрактний її результат; б) властивість мотивації основним значенням процесуальної ознаки інших аспектів значення, таких як носій процесуальної ознаки - предмет, особа, істота; місце дії; предмет, призначений для звершення дії; конкретний предмет як об'єкт/результат дії; стан як результат дії тощо; в) ступінь регулярності функціонування словотвірних моделей окремої категорії у різних типах дискурсу історичного періоду (регулярність відбиває повторюваність одного й того ж типу відношень між елементами моделі на різному лексичному матеріалі). Кількісні показники продуктивності словотвірних моделей відбивають якісний аналіз найчисленніших з них.

Визначено прототипові форми категорії імені дії, які характеризуються найбільшою кількістю властивостей, притаманних даній категорії:1) найбільшою концентрацією специфічних ознак даного об'єкта; 2) спроможністю до породження похідних варіантів, статус «джерела похідності»; 3) найвищим ступенем регулярності функціонування. Висока регулярність формування похідних за словотвірною моделлю V-er, -ir, -re - - - N-ement (1763 од.) свідчить про її продуктивність і пояснюється високою активністю суфікса-ement, який корелює з різними формами твірних дієслів, а також з різними семами дієслів. Завдяки достатньо розвиненій семантичній структурі, суфікс -ement поєднується з простою та похідною твірною дієслівною основою на приголосний та голосний, здатний займати різні позиції у слові - прикореневу, чи після іншого прикореневого суфіксу і сполучатися з дієсловами різних тематичних груп. Суттєвими у цьому плані є причини як структурно-семантичного, так і історичного характеру. У питомих словах суфікс -ement представляє різні латинські суфікси: -amentum, -imentum, -umentum, що в результаті аналогічних процесів, поширених у VI-VIII cт., уніфікувалися за найбільш продуктивним типом дієвідміни дієслів на -are в -amentum, який надалі перейшов у -ement.

Порівняльний аналіз словотвірних моделей імен дії, сполучувальних характеристик прототипових імен дії, наведений в дисертації, відбиває особливість старофранцузького періоду - широку словотвірну варіативність та синонімію похідних категорії імен дії. Проведено розмежування синонімічних словотвірних моделей шляхом контекстуального аналізу їх функціонування у різних типах дискурсів. Дискурсивний аналіз похідних іменників з суфіксами -ance та -age із паралельним порівнянням з похідними на -ement, підтверджує, що іменники з -age реалізують значення конкретної дії і функціонують переважно в дискурсах, які зараз можна назвати «діловою мовою»; суфікс -ance переважно корелює з дієсловами абстрактної дії й формує більшість похідних у релігійному, історичному дискурсах. А от іменники на -ement, актуалізуючи семи конкретного й абстрактного поняття, є універсальними і зустрічаються у більшості дискурсів. Такий аналіз дозволяє уникнути надмірної формалізації і зробити висновок про те, що словотвірні моделі у дискурсах старофранцузької мови корелюють між собою і становлять парадигматичні проекції відповідних діяльнісних ситуацій. Крім суфіксальних моделей, у підрозділі 2 розглянуто особливості префіксальних дієслів, що формують категоріальні ситуації. Відмічено, що особливістю старофранцузького періоду є функціонування одноосновних похідних імен дії у подібному чи близькому синтаксичному оточенні, що пояснюється не тільки закономірністю усного типу комунікації вдаватися до повторів і паралельних конструкцій з метою представлення аспектів тієї, чи іншої ситуації як стереотипних, а й різними потенційними семами похідних, їх спроможністю до реалізації конкретно-предметної чи процесуальної семантики.

Дослідження типових для старофранцузьких дискурсів ситуацій: батальної, обробної, виробничої дій, дозволило встановити регулярні словотвірні ряди, які їх вербалізують, а також визначити чинники, що впливають на реалізацію тих чи інших словотвірних значень та заповнюваність ланок ряду. Відзначається, що на значення похідних, окрім їхніх системних відношень (зв'язків з твірним словом, з словами одного словотвірного типу, членами словотвірної парадигми, словотвірного ряду, словотвірної категорії, словотвірного гнізда), впливає й контекстне оточення: зокрема ситуація, обумовлена певним типом дискурсу. Враховуючи дистрибуцію елементів: а) уточнюється склад словотвірного ряду та окреслюються його межі; б) здійснюється внутрішнє структурування ряду, визначаються взаємовідношення між його елементами на основі характерних ознак; в) класифікуються словотвірні ряди за структурно-семантичним устроєм; г) виявляються особливості актуалізації тих чи інших словотвірних та лексичних значень в залежності від типу дискурсу.

У третьому підрозділі цього розділу розглянуто комунікативні модуси діяльнісних ситуацій перцептивного сприйняття (зорового та чуттєвого), зокрема епістемічні відношення як елементи суб'єктивної модальності в ситуаціях чуттєвого сприйняття. Аналізуються ситуації, що розгортаються навколо дієслів savoir `знати' `розуміти', penser `думати' а також близьких до них за значенням дієслів veoir `бачити', apercevoir `підмічати'. На прикладах фрагментів ситуації батальної дії в епічному дискурсі доводиться, що перцептивне сприйняття поступово переходить у дію ментальну. Опосередковане сприйняття інформації (через умовивід) відбиває зміни в семантиці дієслова veoir `бачити': через трансформацію значення у більш загальне `відчувати', а при кореляції його з іменником звуку через контамінацію до незвичайного для дієслова зорового сприйняття значення `чути', наприклад: «La veпsciйs une tele crпor, Elmes trenciйs et escus pains a flor» / `Бачили б ви, який там стояв крик, розбиті шоломи та щити…' (Chanson d'Aspremont). Отже, епістемічні відношення виступають як елементи суб'єктивної модальності, з огляду на те, що у значенні слів зорового сприйняття відбивається не тільки наочне уявлення, а й осмислення дійсності.