Моделі діяльнісних ситуацій та їх вербалізація у старофранцузький період

Епістемічну модальність як складову суб'єктивної модальності зорієнтовано на визначення того, що має відношення до знання, на вираження значень вірогідності/ достовірності, істинності повідомлюваного не лише на рівні висловлення, а й на рівні взаємозв'язку між учасниками комунікативної ситуації (Дж. Лайонз). На прикладах доводиться постулат про те, що перцептивне значення поступово зближається з когнітивним сприйняттям.

Аналіз суб'єктно-об'єктних відношень у ситуаціях з дієсловом crпer, які реалізуються в епічному, куртуазному та фольклорному типах дискурсу, показав, що у куртуазному дискурсі функціонують групи дієслів мовленнєвої дії та вмотивовані ними похідні, які вводять додаткові рольові функції учасників, що вказують на різний ступінь їхньої участі в ситуації. На доказ цієї концепції як результат інтерпретації художнього дискурсу можна навести аналіз іменника cri в епізоді куртуазного роману «Erec et Enide» «Par la forest tant cheminerent, Qu'il oпrent cri Une pucele a grant besoing»; «Erec a antandu le cri; Bien aparзut, quant il l'oп, Que la voiz de dolor estoit Et de secors mestier avoit», де крик сприймається лицарем спочатку як звук, а потім як мовленнєвий акт, тому його подальша ментальна ідентифікація відбувається за допомогою слова voiz `голос людини' та іменника, що його характеризує - «de dolor», усвідомлення чого ініціює нову дію - допомогти. Робиться висновок, що ідентифікація способу звучання відбиває перехід від семи звуку до значення мовленнєвої дії та свідчить про багатоаспектний устрій діяльнісної ситуації з перцептивно-ментальним модусом. Так, в епічному та куртуазному дискурсах дієслова зорового та слухового сприйняття корелюють з дієсловами мовленнєвої дії та мислення - veoir, oпr, orellier, escouter, antandre // crпer, braire // apercevoпr `помічати', penser `думати', savoir `знати', а також з дієсловами волевиявлення devoir `мусити', voloir `хотіти. У дискурсах інших типів, зокрема рекламному, приписовому, навколо дієслів мовленнєвої дії розгортаються діяльнісні ситуації інформування, сповіщення, реклами. Специфікована дія включає додаткові компоненти: «Li crierres est tenuz de requerre sa taverne avant qu'il soit eure de crier, pour que il doit encuser le vin qui doit crier avant qu'il crie» (Registre des mestiers). Специфікація дії з появою специфікованої мети зумовлює появу спеціального найменування діяча, який професійно виконує таку дію crier `кричати, сповіщати, рекламувати', crieor `глашатай', cri, criage `оголошення'. У висновках з цього розділу підкреслюється ідея когнітивного розуміння репрезентації ситуації, що зв'язує її з властивістю свідомості людини проводити категоризацію понять, спираючись на прототип. Вивчення похідних категорії імені дії в аспекті реалізації ними предметно-процесуальної семантики в структурі діяльнісних ситуацій старофранцузьких дискурсів показало як уточнюється, а іноді й змінюється їх значеннєвий компонент відповідно тієї чи іншої ситуації.

Розділ 3 «Категорія агентивності та валоризація діяча у соціальних ситуаціях старофранцузьких дискурсів» присвячено вирішенню достатньо складного завдання: з'ясувати питання, до якої міри похідне слово відбиває, з одного боку, формальні та семантичні властивості одиниці, що його мотивує, а з іншого боку, висвітлити, наскільки значення похідного слова залежить від інших чинників. Категорія імені діяча визнається як одна з центральних антропоцентричних ономасіологічних категорій і розглядається у багатоманітті словотвірних моделей, які її представляють. Звернення до категорії імені діяча в історичному та дискурсивному аспектах актуальне також у зв'язку з дискусійністю питання про визначення параметрів даної категорії. Імена діяча виникають у актах номінації та слугують для вербалізації предметно-практичної діяльнісної ситуації, яка відбиває певну соціальну взаємодію між людьми, такі іменники мають складну семантичну структуру, яка відображається при тлумаченні їх у дискурсних контекстах різних типів.

Дослідження категорії агентивності та валоризації діяча у вербалізованих діяльнісних ситуаціях обробно-виробничого типу та соціальних відношень, надає можливість розгляди твірне слово у його зв'язку з характером знань про світ, з концептами як інформаціними структурами свідомості. Також аналізуються соціо-комунікативні аспекти творення й сприйняття імені діяча у дискурсі. Для цього словотвірні типи відіменних похідних зі значенням агентивності тлумачаться за пропозиціями, які відновлюють відсутній у словотвірному процесі предикат. Старофранцузькі похідні зі значенням агентивності, умотивовані іменниками із загальним значенням особи, істоти, предмета, утворюються за моделями: N№+Suf.-ier(e) - NІAg.; N№+Suf.-art - NІAg.; N№+Suf.-eis - NІAg.; N№+Suf.-on - NІAg.; N№+Suf.-ain (e)/-in - NІAg. Вибір агентивних іменників із різних типів дискурсів - епічного, куртуазного, ділового, історичного, агіографічного доповнено перевіркою їх значень за словниками, встановленням моделей, за якими вони утворюються, а також структурного типу словотвірного ряду, до складу якого вони входять у системі і з ланками якого корелюють у дискурсі. Поєднання субстантивної основи та суфікса в словотвірній моделі представляє поверхневу реалізацію певної концептуальної структури словотвірного типу. Словотвірні типи відіменних похідних зі значенням агентивності тлумачаться за пропозиціями, які відновлюють відсутній у словотвірному процесі предикат. Так, за моделлю N№+ier - NІ утворюються іменники зі значенням «особа - носій предметної ознаки», які специфікуються далі за характером відношень предметних сутностей:

1) той, хто має професійне відношення до того, що називає твірна основа, виробляє/обробляє предмет; виробник певного продукту, предмета: bocle (bosse de bouclier; anneau) - boclier (fabricant de boucles); arзon (arзon de selle) - arзonier (fabricant d'arзons); bahut (grand coffre) - bahutier (fabricant de bahuts); blazon (bouclier, armoiries sur le bouclier) - blazonier (ouvrier en blazons et en selles); boiste (boоte) - boistier (fabricant de boоtes); cercel (cercle) - cercelier (ouvrier qui fait des cercles); cuir (cuir) - cuirier (ouvrier en cuirs);

2) той, хто має професійне /непрофесійне відношення до предмета; продає предмет, який називає твірне слово: espice (йpice) - espicier (marchand d'йpices); aveine (avoine) - avenier (marchand d'avoine); bacon (lard salй) - baconier (celui qui vend du bacon). Деякі з них означають і виробника продукту і власника закладу: forn (four) - fornier (boulanger, pвtissier);

3) той, хто має відношення (професійне чи непрофесійне) до місця, яке називає твірне слово: taverne (taverne) - tavernier (celui qui tient une taverne); chambre - chamberier (valet de chambre); chartre (prison) - chartrier (gйolier /prisonnier);

4) той, хто має/володіє тим предметом, який називає твірне слово: borde (maison champкtre, chaumiиre) - bordier (qui tient une borde); masure (maison et terres qui en dйpendent) - masurier (tenancier d'une masure); tenement (propriйtй) - tenementier (celui qui tient un tйnement);

5) той, хто користується предметом, який називає вихідне слово: a) зброєю: arc (arme de guerre ou de chasse) - archier (tireur d'arc); arbalestre - arbalestrier (arbaletier); barbel (flиche barbelйe) - barbelier (armй de flиches barbelйes); b) засобом праці, інструментом charue (charrue) - charuier (laboureur); herse - hersier (qui conduit la herse); с) одягом, предметами: chapel (capuchon) - chapelier (prкtre portant la chape); d) продуктами споживання drache (drкche) - drachier (mangeur de drкche);

6) той, хто дбає про щось, вирощує хліб, овочі, вигодовує худобу: cortil (jardin) - cortilier (jardinier); jument (jument) - jumentier (valet d'йcurie); geline (poule) - gelinier (poulailler).

Найчисленнішими серед похідних іменників словотвірної моделі N№+Suf. -ier - NІAg, субстанція, що характеризується через своє відношення до іншої субстанції, яку формують словотвірні типи зі значеннями «особа, яка займається певним видом діяльності/ремеслом, що безпосередньо стосується предмета, який називає твірне слово»; «істота, яка має відношення до іншої особи чи предмета»; «предмет, який визначається через своє відношення до іншого предмета», є імена осіб, що вказує на особливий антропоцентричний характер старофранцузького словотворення.

Аналіз показав, що похідні іменники з суфіксом -ier слугували продуктивною твірною основою для формування співвідносних за статтю слів, реалізуючи значення «жінка-виробник»/ «дружина виробника», «жінка-торговець»/ «дружина торговця», «жінка-власник»/ «дружина власника». За даними вибірки біля 200 похідних з суфіксом -iere корелюють з одноосновними похідними чоловічого роду. Більшість із них реалізують значення - особа жіночого роду, що має відношення до роду занять, пов'язаних з особою, яку називає мотивуюче слово: almosnier - almosniere, bergier - bergiere, bordelier - bordeliere, bracier - braciere, ceinturier - ceinturiere, chamberier - chamberiere, charbonier - charboniere; charretier - charretiere, coutelier - couteliere; crespinier - crespiniere; poulaillier - poulailliere; poissonier - poissoniere; tavernier - taverniere.

За кількісними та якісними даними виявляються прототипові словотвірні моделі. Так, за моделлю N№+ier - NІ (976 од.) формуються іменники зі значенням «особа - носій предметної ознаки», які специфікуються далі за характером відношень предметних сутностей. Відмічено, що в процесі вербалізації діяльнісної ситуації соціальних відношень, вони нерідко виступають похідними твірними основами, формуючи багатоланкові словотвірні ряди різних структурних типів, зокрема ряду з основою, що ускладнюється: N№ - NІ-age - Adj. -ier - Nі-ier - N⁴-ie. Terre - terrage - terragier / terragier - terragerie, де N№ terre `земля' - NІ-age terrage `податок на плоди землі' - Adj-ier terragier `відносний до податку' - Nі-ier terragier `той, хто отримує податок' - N⁴-ie terragerie `територія, що підпадає під дію податку'.

У ході дослідження відмічено високу продуктивність словотвірної моделі V-er, -ir, -re+Suf.-eor/-eresse - NAg. Пор. N-eor (1287 од.); N-eresse (318 од.); тоді як похідних на -ant виявлено (141 од.); похідних на -art/-ard (116 од.). Дослідження епічного, куртуазного, ділового (зокрема, приписового), художнього (міського фольклору, поетичних списків) різновидів дискурсів свідчить, що за цією моделлю у старофранцузький період похідні утворювалися від будь-якого дієслова, пор.: «Et cil lobent les lobeors Et desrobent les robeors Et servent lobeors de lobes, Ostent aus robeors lor robes»; «Encor i a clers d'autre guise, Que, quant il ont la loi aprise, Si vuelent estre pledeeur Et de lor langues vendeeur»(Rutebeuf).

Віддієслівні похідні з суфіксами -eor/-eresse, -ant/-ante, -art/-ard та інші формують словотвірні типи з категоріальним значенням агентивності. Вони реалізують значення агентивності в різних синтаксичних оточеннях та в різних типах дискурсів. Похідні імена діяча ahan-eor `орач', combat-eor `боєць', conquer-eor `завойовник', aun-eor `той, хто збирає сіно у копиці', hers-eor `боронувач', garniss-eor `оздоблювач', frap-art `кат', gaaign-art `грабіжник' характеризуються загальним словотвірним значенням «субстанція - носій процесуальної ознаки». Особливі словотвірні значення цих похідних встановлюються за допомогою слів-ідентифікаторів загальної формули «той, хто … » та лексичного значення твірної основи «оре землю», «б'ється», «згрібає сіно в копиці», «боронує», «оздоблює», «завойовує», «катує», «грабує».

Особливістю формування старофранцузьких імен діяча з суфіксом -eor чи - eresse, які реалізуються в дискурсі внаслідок серії трансформацій вихідного дієслова, є стадія «партиципальної форми». Вивчення їх реалізації у контекстних ситуаціях епічного дискурсу показало, що подібні серії трансформацій уможливлюють формування багаточленного словотвірного ряду. Перш ніж назвати діяча, формується одиниця, що вказує на відношення між учасниками ситуації, яка нерідко виконує функцію означення (прикметника) при іншому іменнику, що називає особу, що діє. Вихідна пропозиція проходить низку трансформацій: un chevalier qui combat - un chevalier combateor - un combateor `лицар, який б'ється'-'лицар-боєць'-'воїн'.

У роботі прийнято поняття категорії агентивності у широкому значенні, яка включає суб'єктів найменування осіб, істот, базуючись на тезі, що у семантиці похідного імені діяча реалізується концепт активного початку, а також найменування інструментів - конкретних предметів, речовин, процесів, явищ, як таких, що є безпосередньо продовженням тіла людини, його дій. Категорія агентивності у старофранцузький період об'єднує словотвірні моделі з характеристиками «особа», «істота», «предмет». Різновиди старофранцузького художнього дискурсу включають діяльнісні ситуації, в яких функціонують вербалізовані похідними іменниками зі значенням агентивності учасники свійські тварини, яких використовує людина для виконання певної дії: corseor, destrier, somier.

Активне функціонування агентивних імен у приписовому дискурсі відповідаєr одному з основних його принципів - настанові на діяльність. Старофранцузький приписовий дискурс характеризується наявністю елементів метадискусу. Так, похідні імена діяча супроводжуються дефініціями, які більш притаманні тлумачним словникам; нерідко зустрічається коментар, який виражає відношення до висловлюваного і є елементом дидактичного дискурсу. Відмічено, що приписовий тип дискурсу характеризується підвищеною увагою до проблем продуктивності різних видів діяльності людей з урахуванням усіх учасників її реалізації, тому віддієслівні словотвірні ряди, які вербалізують виробничу діяльнісну ситуацію, демонструють найбільше заповнення своїх ланок відповідними номінаціями - опредметненої дії, процесу; результату дії; діяча; ознаки дії.

Семантична структура імен діяча як вербалізатора учасника діяльнісних ситуацій старофранцузького періоду нерідко включає й оцінний компонент. Вивчення стереотипних конструкцій з лексемами сhevalier та villain у різних типах дискурсу приводить до висновку, що оцінка інтегрує чимало індивідуальних асоціацій, емоцій, які притаманні носіям даної культури, зокрема представникам різних соціальних груп. Аналіз концептів «chevalier» та «courtois», опис оцінного компонента семантики і взагалі опис одиниць, типових для епічного і куртуазного дискурсів, дозволяє зробити висновок про те, що, коли слово з усіма своїми семантичними характеристиками включається до дискурсу, воно проходить серію трансформацій, які уможливлюють дериваційні процеси. Слово актуалізує своє значення, свій валентнісний потенціал у висловленні і, отримав нові форми і значення, повертається до системи, збагачуючи її.

У розділі 4 «Діяльнісні ситуації в мовній картині світу і дискурсах старофранцузького періоду» розглядаються ритуалізовані діяльнісні ситуації, як такі, що представляють мовні та концептуальні картини світу досліджуваного історичного періоду. Характерною рисою будь-якої ритуалізованої дії є її символічний аспект, а ритуалізовані мовленнєві акти розглядаються як об'єкти багатофакторного прагматичного аналізу, опис яких можливий при взаємодії лінгвістики, соціології та психології. Визначення ритуалізованих процедур, інституційних фактів, що виникають внаслідок наявності певних соціальних інститутів, стосується таких проблем: 1) встановлення меж загальноприйнятності конвенційної процедури, які є достатньо розмитими; 2) розробка критеріїв виміру інституційних фактів, їх об'єктивності, істинності.

Постановка цих питань підводить до проблеми взаємообумовленості мовленнєвих актів та соціальних ролей: взаємодія та спілкування індивідів відбувається не на рівні особистостей, а на рівні позицій, діяльнісних ролей. Так, ситуація благословення істинних християн, лицарів, що йдуть у бій за віру, включає агента дії неземного походження, бога, та агента дії - особу, священника, або іншу особу, яка бере на себе соціальну відповідальність виступати від імені бога. Невипадково, ритуалізовані ситуації включають серії відтворюваних актів, у тому числі й мовленнєвих, що повторюються, представляють послідовність стереотипних дій, які спрямовано на досягнення певного результату, а їх учасники замінюються іншими виконавцями.

Отже, ритуальними елементами соціального інституту, що відбивають специфіку картини світу середньовічної Франції та знаходять своє відображення в агіографічному, історичному, епічному, куртуазному та інших дискурсах цього періоду, є сценарії сакрального характеру, пов'язані з ситуаціями соціального спілкування в царині релігії: благословення, хрещення, освячення, а також ритуалізовані ситуації світських обрядів: оплакування, коронування, посвячення у лицарі. Обов'язковими компонентами ритуалізованої ситуації є: 1) особа, що виконує дію; 2) ритуальне символічне діяння спрямоване на осіб/предмети, виконуване за допомогою засобів/предметів; 3) міфологічне уявлення про діяння, що звершується (образи, символи); 4) мовленнєві формули, які супроводжують ритуальні дії. У результаті такого вербального акту відбувається зміна стану речей, який існував до того. Так, представлення ситуації благословення відбувається не тільки за допомогою парадигматичних проекцій дієслова benлir `благословляти' у різних його формах: beneпsse (1) 1930, beneпssent (1) 3664, beneпst (3) 1137, 2016, 3065 (Chanson de Roland); beneпe (2)8672, 9441 (Ipomedon); beneit (5) 2401, 3015, 3030, 3204, 3331 (Chanson de Guillaume), а й шляхом його перекатегоризації, внутрішньопропозитивних перетворень, зокрема номіналізації. Умотивований дієсловом іменник benлiзon `благословення' функціонує у тих самих контекстах - beneпзun sf (2) 2193, 2244 (Chanson de Roland), beneiзun (1) 1720 (Ipomedon); beneiзun (2) 265, 565 (Chanson de Guillaume), актуалізуючи значення опредметненої дії, в конструкції з каузативними дієсловами faire `робити'; otroier `дати', `надати' реалізує відповідні модуси допущення можливості психічного впливу. Категорія каузативної перехідності, зазначає, що об'єкт дії зазнає реальних змін, що приводять до його утворення або знищення. До такого твердження можна додати зміни, внаслідок яких відбуваються духовні трансформації. Конструкції з каузативними дієсловами мають різне семантичне наповнення (з дієсловом otroier - перміссивне, з дієсловом voloir - волітивне) і відбивають настанову; конструкції з дієсловом faire реалізують фактитивне значення, тобто виконання дії намісником Бога на землі - священиком: «Par granz batailles e par mult bels sermons, Cuntre paiens fut tuz tens campiuns Deus li otreit (la sue) seinte beneпзun! AOI»); «Li arcevesque ne poet muer n'en plurt, Lievet sa main, fait sa b [en] eпзun.» (Chanson de Roland); «Namles le fiert par tel devision, Si con Dex volt par sa beneпзon» (Chanson d'Aspremon). Реалізація багаточленного ряду V-ir-N-пзon: benлir `благословляти'-beneпзon `благословення' відбиває розгортання ситуації в кількох аспектах: конвенційному, інформативному, перформативному. Відбуваються якісні зміни, перехід адресата-пацієнса до нового інформаційного стану, оскільки потенційне знання (віра в бога) стає реальним (настанова на захист цінностей християнства), воно трансформується в каузатора нової мотивації поведінки адресата-бенефіцієнта / воїна - він приймає благословення і йде на бій, або отримує його як нагороду після бою.

Вербалізуючи ритуалізовану ситуацію, дієслово beneпr `благословляти' функціонує як прототип складної дії, яка потребує додаткових дій магічного характеру: зробити так, щоби ті, кого благословляють, були освячені на певні дії (їх воля керується вищою волею). Дієслово benлir утворює стереотипні формування з дієсловами одного з ним тематичного ряду sacrer `освятити', segnier `перехрестити': «Et fui a Rains beneoit et sacre» `І був у Реймсі благословен та освячен'; «Si fist une eve beneпr et segner» `Зробив так, щоб благословити та освятити воду' (Asprem.). Дієслова, близькі за семантикою, формують однотипні словотвірні ряди, корелюючи з іменниками на -0/-et, -ement: sacrer-le sacre, -le sacrement; seigner -le seignet, -le seignement: «E cil Roberz gehi, quant dut ester confиs, puis que li sainz reзut del sacrement le fes» (St. Thomas).

В старофранцузьких дискурсах - епічному, куртуазному, агіографічному розгортання ритуалізованої ситуації хрещення, благословення, коронування відбувається: 1) за допомогою дієслова, морфемно-семантичний устрій якого вказує на певне синтаксичне оточення (актанти) та відбиває структуру мовленнєвого акту: мовець, адресат, предмет мовлення, намір; 2) через іменникі-деривати, зокрема імена дії, які відтворюють дієслівну семантику як вторинну, відбиваючи план реальності, в якому корелюють опредметнені стани, ситуації та процеси; 3) шляхом використання перифраз.

Регулярність прояву у віддієслівних іменах характеристик дієслова-мотиватора та набуття ними власних рис уможливлюють опис процесу побудови нових значень у дискурсі стосовно даного типу номіналізацій. Відмічено, що іменники, умотивовані дієсловами, зберігають те чи інше число ознак самої дії, відбивають ті чи інші елементи структури дії. З іншого боку, звертається увага на те, що віддієслівні імена представляють собою «гібриди», які інтегрують дієслівні та іменні способи конструювання ситуації, що вербалізується. Віддієслівні імена ритуалізованої дії, зокрема adobement, beneпзon, batisme, baptison, baptisterie, baptisement, coronement, sacrement, seignement, функціонують у дискурсах старофранцузького періоду як номіналізації певної ситуації та як одиниці ідеологічні в широкому смислі слова, тобто такі, що можуть впливати на сприйняття об'єкта, нав'язувати точку зору мовця тому, хто слухає чи читає. Номіналізації як фонова частини дискурсу, водночас виявляють спроможність акцентувати увагу на тому чи іншому аспекті ситуації, властивість не тільки утворювати, а й фіксувати на певному відрізку дискурсу певний погляд на референтну ситуацію, оскільки іменні форм дієслова змінюють у дискурсі дію на статичне її представлення. Регулярність прояву у віддієслівних іменах характеристик дієслова-мотиватора та набуття ними власних рис уможливлюють опис процесу побудови нових значень у дискурсі стосовно даного типу номіналізацій. Діяльнісні ситуації, що репрезентуються в куртуазному дискурсі дієсловом adouber та його похідними V-er adouber - N-ement adoubement; - N-eor adoubeor, відбивають реалії феодального суспільства, яке еволюціонувало з часів хрестових походів, де adouber означало `озброюватися, готуватися до битви' й корелювало в епічному дискурсі тільки з adoub `обладунок ` , і набувають іншого смислу, вербалізують ситуацію «посвячувати, приймати у лицарі», а відповідно смислу змінюється склад учасників: посвятити в лицарі, ритуал посвячення в лицарі, особа, що проводить посвячення.

Ритуалізованість діяльнісних ситуацій спорядження, підготовки до битви, подорожі, турніру визначає різні аспекти даних ситуацій. Ритуал прийняття до ордену лицарів набуває специфічного вираження: ситуація не має суто релігійного (міфічного) смислу, її ніби освячено релігійними почуттями причетності до соціальної спільноти - об'єднання знатних людей з метою служіння, а через неї - вірності вищій силі, богу. Ситуація S особа, суб'єкт V№ готується VІ битися, сражатися, яка вербалізується в епічному дискурсі дієсловом (s') adober, у куртуазному дискурсі переформується в ситуацію S№ особа, суб'єкт V№ готується стати Y особою з новою якістю. Отже, у ритуалізованих діяльнісних ситуаціях, об'єктом яких є опис церемоній прийняття присяги, посвячення в лицарі, хрещення, благословення, оплакування, дієслово суб'єктно-об'єктного типу не тільки називає дію, замкнену в ньому, а й визначає відношення, зв'язок між предметами та особами, між суб'єктом та об'єктом дії. У разі, коли об'єктом дії є інший суб'єкт, дієслівна лексема виражає не тільки процес, стан, дію, а й вплив будь-кого на кого-небудь, сприйняття кимось такої дії. Вагомою вважається і роль особи, наміром якої є реалізація певної ситуації. Аналіз ритуалів показав, що вони характеризуються перформативністю, коли той, хто виконує мовленнєву дію, не просто говорить, доповідає чи стверджує, а звершує дію встановлення зв'язку між людиною та вищою силою - Богом, людиною та суспільством.

Аналізуючи церемоніальні ситуації, зокрема ситуації спорядження як одні з ключових у дискурсах старофранцузького періоду, слід відмітити, що вони носять ритуальний характер, оскільки як і ритуали мають свою систему слів, жестів, актів, свій соціальний контекст, які уможливлюють обов'язковість церемоніальних форм. На відміну від релігійних ритуальних актів, які носять перформативний характер, дії в ситуації спорядження носять умовно магічний характер, оскільки за природою не є такими. Релігійні ритуальні ситуації характеризуються соціальним та колективним параметрами, щодо церемоніальних ситуацій, то в старофранцузьких дискурсах вони виконують різні функції відповідно концептуальній настанові. Відзначено, що більшість релігійних актів має так званий прескриптивний модус, в них наводяться приклади поведінки людини з наміром впливу на особистість у відповідності з принципами релігійної моралі, що особливо характерно для агіографічного дискурсу. Прескриптивний характер мають і старофранцузькі статути та регламенти ремесел, положення стосовно організації ярмарок та інші документи як складові ділового дискурсу, однак їх мета - урегулювання виробничого чи торгівельного процесу, а не зміна свідомості особи.

Вербалізація діяльнісних ситуацій у старофранцузьких дискурсах відбувається завдяки регулярним парадигматичним та синтагматичним зв'язкам, які формуються також і стереотипними конструкціями колокативного типу, усталені соціокультурні елементи яких відбивають національно-специфічну структуру синонімічної атракції. Дослідження вербалізаторів компонентів парадигматичних проекцій та мовних стереотипів, які є проявом стереотипії мислення та дії, приводить до висновку про те, що коли така ситуація є спрямованою на особу, то відбувається переніс уваги з виконувача дії на об'єкт, який набуває ознаки дії, що сприяє поширенню стереотипних пасивних конструкцій у дискурсах старофранцузького періоду.

Висновки

1. Запропонована в роботі одиниця вивчення дискурсу - діяльнісна ситуація - структура, що має багатоярусну будову, яка виявляється на різних рівнях - функціонально-семантичному, морфемно-дериваційному, синтаксичному, дискурсивно-когнітивному, а також відбиває певну сферу дії, утворюючи середовище, контекст, в якому вона функціонує. Інтенційна спрямованість розгортання діяльнісної ситуації розуміється як відправна гіпотеза стосовно генези та розвитку дії у її взаємодії з середовищем, що змінюється та розвивається (її виконання відбувається в напрямку реалізації вичерпного смислу основної дії - досягнення мети).

2. Вербалізована діяльнісна ситуація як комплексна одиниця знаходиться на перетині логічних категорій: часу, простору, кількості, істотності, персональності, об'єктності, суб'єктності; лінгвістичних категорій: граматичних - темпоральних, аспектуальних, таксисних; словотвірних - процесуальної ознаки дії (імена дії), носія процесуальної ознаки дії (імена агента дії), відношення до дії, процесу, стану (віддієслівні прикметники); комунікативних категорій: комунікативних ролей, комунікативних стратегій, комунікативних тактик; соціо-дискурсивних категорій: когніції, конвенції, інституціоналізації. Вищеназвані чинники обумовлюють такі властивості ситуації, як її спроможність розгортатись у просторовому та часовому, парадигматичному та синтагматичному вимірах, що дозволяє найкращим чином виявити принципи лінгвокреативної організації певного типу дискурсу

3. Вивчення діяльнісної ситуації як вербалізованої дії передбачає концептуалізацію дійсності в динамічному аспекті, а саме сегментацію того, що відбувається, на події з акцентом на просторові та часові параметри, на наявність зв'язків та відношень. Діяльнісна ситуація як динамічна складова розгортання дискурсу відбиває дії та процеси, які в кожний окремий момент існують у певній фазі їх розвитку: кожна наступна фаза переходить в іншу і таким чином дія чи процес отримують цілісність.

4. Діяльнісна ситуація може розглядатись у вузькому плані (у межах лексикалізованої ситуації, маркованої одиницями морфемно-дериваційного рівня) або в широкому контексті з включенням периферії різного ступеня віддаленості. Відкритість діяльнісної ситуації пояснюється її структурою, яку представлено ядром та периферією, остання може бути ближньою чи дальньою, межі якої відбивають загальне уявлення про позалінгвальну дійсність.

5. Синтагматична послідовність компонентів, які складають діяльнісну ситуацію, зводиться не тільки до їх лінійної послідовності в дискурсі, а й розглядається як така, що включає як їх упорядковану послідовність, так і взаємовідношення між ними на відстані, оскільки останні відбивають смисл розвитку ситуації.

6. У парадигматичному вимірі діяльнісна ситуація розгортається через мережу одиниць, що підтримують одна з одною різного типу відношення, зокрема: 1) формальної та семантичної мотивації у вигляді словотвірних типів, багаточленних словотвірних рядів, словотвірних категорій, що відбивають процеси трансформації дієслова та уможливлюють переформатування вихідної конструкції фрази, паралельно з реалізацією низки похідних; 2) синонімії, антонімії, паронімії, які виявляються на рівні тематичних класів слів, які уможливлюють побудову проекцій та установлення зв'язків між репрезентантами ситуації.

7. Вербалізована діяльнісна ситуація як комплексна дискурсивна одиниця поєднує різні аспекти мовної системи відповідного історичного періоду, комунікативні ресурси - елементи конкретних підмов та їхніх стилістичних засобів, категоріальні аспекти - актуалізація граматичних категорій часу, способу, роду дії, мовно-когнітивні компоненти - стереотипи, які відбивають знання, переконання, погляди, досвід носіїв мови; оцінки певних явищ, дій, подій.

8. Аналіз діяльнісної ситуації включає: 1) визначення окремих компонентів діяльності за принципами відмінкової граматики з розмежуванням суто учасників діяльності та обставин; 2) визначення операцій та дій, невідокремлених від їх учасників, що функціонують у формі словотвірних моделей, формально та семантично зв'язаних; 3) різного роду метонімічні визначення та інші тропні визначення (метафори, переноси), які реалізуються в процесі семантичної деривації. У центрі уваги при цьому перебуває творче переосмислення світу людиною, яке відбиває динамічний розвиток ситуації з трансформаційними процесами та переходом структурних компонентів з однієї позиції в іншу.

9. Лінгво-когнітивний аспект вербалізованої ситуації відбиває відношення типу «дійсність - смисл», моделюючи інтелектуальну та іншу діяльність людини тісно пов'язану з мовленням. Розуміння діяльнісної ситуації як певної частини загальної логічної моделі прагматики уможливлює її тлумачення як ментальної моделі дійсного або витвореного світу, завдяки якій відбувається формалізація різного роду інтенсіональних, епістемічних та інших контекстів мови

10. Аналіз структури діяльнісної ситуації, а саме встановлення типу відношень дієслова як ядерного її елемента з іншими учасниками, зокрема тими, що визначені похідними словами, висвітлює питання: найменуванню яких сутностей вони служать, які структури знань стоять за ними, яка інформація вербалізується, які учасники входять до сфери дії. Упорядкованість, систематизованість структури словотвірних одиниць (словотвірного типу, словотвірного ряду, словотвірної категорії) відповідає упорядкованості речей у відношеннях дійсного світу; уможливлює вербалізацію онтологічної діяльнісної ситуації завдяки реалізації асоціативних мереж семантичних та формальних зв'язків.

11. Вивчення похідних категорії імені дії в аспекті реалізації ними предметної чи процесуальної семантики в структурі діяльнісних ситуацій старофранцузьких дискурсів показало, як уточнюється, а іноді й змінюється їх значеннєвий компонент відповідно до тієї чи іншої ситуації. Загальне значення дії зближує синтаксичні властивості імен дії та дієслів, хоча, завдяки своїм синтаксичним властивостям, вони по-різному відбивають сутність певної реалії, визначають її місце у системі зв'язків та відношень, що існують у дійсності.

12. Параметри дискурсивної діяльності, яка реалізується мовними одиницями, слугують орієнтирами в умовах формулювання завдань, зберігаючи свободу вибору альтернативних способів вирішення проблем. У ролі таких одиниць виступають і віддієслівні імена дії, які уможливлюють таку реструктуризацію когнітивних структур, яка дозволяє комунікантам вибір того, як буде представлено або концептуалізовано у дискурсі референтну ситуацію і який шлях її опису -дієслівний чи іменний - переважатиме.

13. Аналіз функціонування агентивних імен у дискурсах старофранцузького періоду висвітлює питання про притаманні йому форми збереження та передачі інформації. Відмічено, що типовим для середньовічного мислення є епічне переосмислення історичних подій і їх учасників, відтворення ідеалів лицарства згідно куртуазним засадам, тлумачення функціональних обов'язків особи-діяча у дидактичному та приписовому дискурсах, які у вигляді списків, переліків, інвентарів, регламентів, уставів виконують функції депозитаріїв культури, де зберігаються знання та практичний досвід.

14. Особливістю старофранцузького періоду, якому притаманні явища словотвірної омонімії та синонімії, є те, що похідні продуктивних словотвірних моделей формують регулярні словотвірні ряди, ланками яких є похідні, утворені переважно з питомих, а не книжних елементів. Аналіз відіменникових та віддієслівних одноосновних похідних дозволяє зробити висновок, що характерним для цього періоду є функціонування регулярних багатоланкових словотвірних рядів, які утворюються переважно шляхом сполучення питомих твірних основ та суфіксів.

15. Діяльнісні ситуації, що розгортаються в соціо-культурній сфері в контексті французького Середньовіччя IX-XIII століть, вербалізуються у відповідному дискурсі шляхом актуалізації ключових концептів, які формують концептуальне ядро значення за допомогою внутрішньої форми слова (дієслова), дериваційних зв'язків, парадигматичних зв'язків (синонімії, антонімії, омонімії, паронімії), асоціативних зв'язків, стереотипів - регулярно відтворюваних характеристик об'єктів, дій, подій, процесів; прототипів - як найбільш регулярних категорій та їх найбільш регулярних значень.

Проведене дослідження акцентує увагу на тому що а) мовні форми вивчаються в їх співвіднесеності з позамовною ситуацією, яка приймається за їхній референт; б) реалізація системи розкривається через її обов'язкові реалізації (нормування у мові) та через вибір серед синонімічних засобів вираження (нормування у мовленні); в) за інваріант приймається не сигніфікативний зміст, а позамовний референт, віднаходження тих сторін дійсності, які переважно відбиваються у формах даної мови та характеризують її як специфічну проекцію об'єктивного світу; г) оскільки мова конструює свій власний світ і така проекція підлягає постійним змінам, варіативність мовної репрезентації ситуації варіює в залежності від різноманіття дискурсів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кремзикова С. Ю. Словотвір та дискурс: діяльнісні ситуації у старофранцузькій мові : [монографія] / Світлана Юхимівна Кремзикова. - К. : Вид. Дім Дмитра Бураго, 2010. - 512 с.

2. Кремзикова С. Е. Однокоренные производные существительные с суффиксами - age, - ement, - aison, - ance в старофранцузский период / С. Е. Кремзикова // Вісник ДонДУ. Серія Б. Гуманітарні науки. - Донецьк, 1998. -№ 1. - С. 143-150.

3. Кремзикова С. Ю. Системні відносини у словотворі старофранцузького періоду / С. Ю. Кремзикова // Гуманітарний вісник. Серія - Іноземна філологія : зб. наук. пр. - Черкаси, 1998. - № 2, ч. 1. -С. 107-113.

4. Кремзикова С. Ю. Словотвірний тип як конкретний вияв лінгвістичної моделі у системі старофранцузького словотвору / С. Ю. Кремзикова // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах : зб. наук. праць. - Донецьк : ДонНУ, 1999. - Вип. 2. - С. 3-6.

5. Кремзикова С. Ю. Деякі принципи структурного підходу до дослідження системних відносин у словотворі (на матеріалі старофранцузького періоду) / С. Ю. Кремзикова // Лінгвістичні студії. - Донецьк : ДонДУ, 1999. - Вип. 5. - С. 74-79.

6. Кремзикова С. Е. Производные производящие основы с суффиксом -age в старофранцузской системе словообразования / С. Е. Кремзикова // Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах. - Донецьк : ДонНУ, 2000. - Вип. 3. - С. 22-30.

7. Кремзикова С. Ю. Віддієслівні похідні іменники з суфіксом - ement у системі старофранцузького словотвору / С. Ю. Кремзикова // Лінгвістичні студії : зб. наук. пр. - Донецьк : ДонНУ, 2001. - Вип. 7. - С. 179-184.

8. Кремзикова С. Е. Многозвенный словообразовательный ряд как единица сопоставительного анализа (на материале лексики старофранцузского и современного французского периодов) / С. Е. Кремзикова // Вісник ДонНУ. Серія Б. Гуманітарні науки. - Донецьк : ДонНУ, 2001. - № 1. - С. 106-114.

9. Кремзикова С. Ю. Особливості синтезу твірної основи та суфікса в старофранцузькому словотворі (на матеріалі словотвірних типів іменників з - ement) / С. Ю. Кремзикова // Наукова спадщина професора С. В. Семчинського і сучасна філологія : зб. наук. праць. - К. : КНУ, 2001. - Ч. 2. - С. 20-26.

10. Кремзикова С. Ю. Словотвірні одиниці та їх функції у тексті / С. Ю. Кремзикова // Мовні і концептуальні картини світу. - К. : Київський університет, 2001. - № 5. - С. 101-104.