Теоретико-методичні засади розвитку українського професійного мовлення студентів вищих навчальних закладів нефілологічного профілю

Симоненко Тетяна Володимирівна,

доктор педагогічних наук, доцент

доктор педагогічних наук, доцент

професійний мовлення психолінгвістичні

Актуальність дослідження. Потреби суспільства визначають якісно новий зміст, мету освіти й необхідність досконалого володіння українською мовою як важливим компонентом професійної підготовки фахівців різного профілю. Орієнтація вищої освіти на всебічний розвиток мовної особистості студентів, зміцнення їхніх мовленнєвих навичок і вдосконалення умінь правильно й виразно передавати свої думки, посилення зв'язку змісту навчання студентів із їхньою майбутньою професійною діяльністю є тим фундаментом, на якому має ґрунтуватися весь навчальний процес із будь-якого фаху. Міцні знання української мови сприяють ефективному засвоєнню фахових дисциплін, творчому зростанню особистості, формуванню національного менталітету громадянина України. В умовах соціально-економічних реформ одним із найважливіших завдань вищої освіти є розробка й реалізація особистісно орієнтованої моделі розвитку українського професійного мовлення студентів-нефілологів ВНЗ, розрахованої на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, здатного виявляти стійкі фахові знання українською мовою та професіоналізм у ділових ситуаціях спілкування, бути конкурентоздатним.

Ідеї творчого розвитку потенціалу людини зафіксовано в державних документах: Конституції України, Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» (1994), Національній доктрині розвитку освіти (2002), нормативно-правових документах, що регламентують діяльність системи вищої освіти, Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти, Болонській декларації «Про європейський простір вищої освіти» й інших законодавчих актах.

Проблема формування майбутніх фахівців має особливе значення, оскільки від рівня їхньої підготовки й компетентності залежить успішність розвитку науково-природничого та суспільного виробництва й готовності сучасної молоді до розв'язання завдань, що ставить перед ним ринок праці. Тому одним із пріоритетних завдань вищої школи є запровадження викладання навчальних дисциплін у ВНЗ нефілологічного профілю державною мовою, здійснення моніторингу проблем викладання української мови й обговорення плану щодо поліпшення її засвоєння. Для того, щоб навчання у вищій школі було успішним та ефективним, студентам необхідно досконало оволодіти вмінням адекватно сприймати науково-навчальні тексти, чітко розмежовувати в них головну і другорядну інформацію, відтворювати їх зміст у перекодованому вигляді плану, тез, конспекту, анотації; реферувати науково-навчальну літературу, критично її оцінювати тощо. Вимоги до підвищення якості підготовки фахівців визначили необхідність пошуку інноваційних методів і прийомів навчання, а також адекватних їм форм контролю знань, умінь і навичок студентів, спонукали нас до діалектичної оцінки напрацьованого в цій галузі в Україні і за кордоном, що дало змогу розробити теоретичну базу нашого дослідження й визначити практичні шляхи його реалізації.

Теоретико-методологічною основою дослідження стала теорія мовленнєвої діяльності про механізми уяви, мовлення і пам'яті; структуру мовленнєвої і пізнавальної діяльності, особливості засвоєння мови й мовлення (Б.Бєляєв, Л.Виготський, П.Гальперин, М.Жинкін, І.Зимня, О.Леонтьєв, С.Рубінштейн, І.Синиця, А.Супрун, Л.Щерба); праці вітчизняних та зарубіжних лінгвістів про мову як систему, що виявляється у взаємозв'язках мовних явищ (Ф.Бацевич, Л.Булаховський, В.Виноградов, І.Вихованець, К.Городенська, І.Кочан, І.Кочерган, Л.Мацько, В.Олексенко, М.Плющ, Л.Струганець).

З метою науково-теоретичного аналізу різноманітних концепцій висвітлення проблеми опрацювання тексту в лінгводидактичній науковій літературі (загальноосвітньої та вищої шкіл) розглянуто праці вчених різних шкіл, напрямів і течій (Г.Костюк, О.Лурія, О.Леонтьєв, А.Маркова, Х.Ортега-і-Гассет, Р.Барт, Д.Слобін, Дж.Стюарт, Г.Риккерт, Х.Хекхаузен, Ч.Ф.Хоккет). З лінгвістики тексту проаналізовано роботи сучасних учених (Н.Безсмертна, О.Залевська, Н.Зарубіна, Л.Златів, Т.Ладиженська, В.Мельничайко, Н.Метс, О.Москальська, Т.Усатенко та ін.). Особливе місце приділялося працям учених із загальних питань теорії навчання, когнітивного, компетентнісного, комунікативно-діяльнісного й інших підходів до навчання мови, а також питань, пов'язаних з удосконаленням методики навчання рідної і другої мов, проблем сучасної організації і розвитку вищої освіти (А.Алексюк, С.Архангельський, Ю.Бабанський, З.Бакум, О.Біляєв, А.Богуш, М.Вашуленко, Н.Голуб, Н.Кічук, А.Коваль, З.Курлянд, Т.Ладиженська, О.Любашенко, В.Мельничайко, Л.Паламар, М.Пентилюк, О.Пєхота, К.Плиско, Т.Симоненко, Л.Скуратівський, Т.Сущенко, Л.Федоренко, І.Хом'як, О.Хорошковська, Г.Шелехова).

Віддаючи належне беззаперечній науковій цінності всіх цих досліджень, слід зазначити, що існує низка нерозв'язаних у науковій літературі суперечностей між принципами загальноосвітньої діяльності, професійної підготовки, ґрунтовного визначення окремих аспектів навчання і реальною специфікою навчання української мови в теоретичному й практичному аспекті розвитку професійного мовлення студентів ВНЗ України. Недостатнє опрацювання цієї проблеми в теорії і методиці навчання, її вагоме соціальне й педагогічне значення зумовили вибір теми дисертації «Теоретико-методичні засади розвитку українського професійного мовлення студентів вищих навчальних закладів нефілологічного профілю».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною комплексної теми кафедри українського мовознавства Херсонського державного університету «Технології формування комунікативно-професійної компетенції майбутніх фахівців гуманітарної сфери в умовах стандартизованої мовної освіти» (реєстраційний номер РК 0107U 000759), що входить до загальноуніверситетської теми «Провідні тенденції підготовки фахівців у галузі освіти в контексті Болонського процесу» (реєстраційний номер 0109U 002277). Тему дисертації затверджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 24.02.2004 р.) та узгоджено вченою радою Херсонського державного університету (протокол № 10 від 09.06.2008 р.).

Мета роботи полягає в теоретичному й експериментальному обґрунтуванні та розробці методичної системи розвитку українського професійного мовлення студентів ВНЗ нефілологічного профілю під час вивчення професійно спрямованих мовних курсів і фахових дисциплін.

Для досягнення поставленої мети визначено завдання дослідження:

- здійснити всебічний аналіз стану проблеми в літературі та практиці з розвитку професійного мовлення студентів у процесі їх навчання української мови з урахуванням фахових інтересів;

- з'ясувати філософські, соціокультурологічні, лінгвістичні, психологічні, психолінгвістичні чинники розвитку українського професійного мовлення та лінгводидактичні принципи їх реалізації в навчальному процесі;

- визначити критерії і фактичний рівень сформованості навичок професійного мовлення в студентів-нефілологів ВНЗ;

- дослідити основні формувальні елементи та види мовленнєвої діяльності (усне й писемне, підготовлене і непідготовлене мовлення, етапи їх формування);

- уточнити зміст і здійснити відбір навчального матеріалу для розвитку українського професійного мовлення з урахуванням фахової спрямованості студентів ВНЗ;

? виробити методологічне підґрунтя пропонованого дослідження: основні принципи, методи, прийоми, форми роботи у ВНЗ, що забезпечуватимуть розвиток навичок професійного мовлення студентів;

? розробити концепцію навчання мови, наближену до змісту майбутньої професійної діяльності фахівців нефілологічної сфери;

- проаналізувати й відібрати методи і прийоми розвитку українського професійного мовлення та визначити типологію занять для інтенсифікації навчального процесу;

- змоделювати й експериментально перевірити організаційно-методичну систему розвитку професійного мовлення в процесі навчання української мови студентів ВНЗ нефілологічного профілю.

Об'єктом дослідження є процес формування знань, умінь і навичок професійного мовлення студентів нефілологічного профілю під час вивчення фундаментальних та професійно спрямованих теоретико-практичних і практичних дисциплін.

Предмет дослідження - методика роботи з розвитку українського професійного мовлення студентів ВНЗ нефілологічного профілю.

Провідна ідея дослідження: професійне мовлення розглядається як важлива професійно орієнтована якість особистості студента ВНЗ нефілологічного профілю, що може бути розвинена на основі навчання української мови у вищій школі.

Концепція дослідження. Теоретичне і практичне вивчення проблеми дає змогу сформувати авторську концепцію дослідження про безперервність, поетапне формування й розвиток українського професійного мовлення в процесі реалізації когнітивно-комунікативного, компетентнісно-діяльнісного, професійно орієнтованого й інших підходів до навчання української мови. Це потребує обґрунтування нових підходів до змісту, методів і форм організації практичної роботи з розвитку професійного мовлення студентів. Концепція наближення змісту і форм практичного навчання мови у вищій школі до майбутньої професійної діяльності враховує основні положення філософії вищої освіти й побудована на основі системного підходу. Ефективність процесу розвитку навичок українського професійного мовлення студентів залежить від того, наскільки в методології та змісті практичного навчання мови враховано специфіку майбутньої професії студента. Складність і своєрідність цього процесу в тому, що професійна діяльність студентів-нефілологів ВНЗ характеризується багатогранністю, що потребує різноманітних форм практичної підготовки. Проте основними вміннями й навичками студентів мають бути професійно-комунікативні українськомовні вміння репрезентації потенціалу дидактичного дискурсу, основною одиницею якого є навчальні тексти різних стилів і жанрів.

Розвиток професійного українського мовлення майбутнього фахівця є ефективним за умови реалізації таких основних принципів: функціонально-комунікативного; антропоцентризму; інтеграції; системної організації навчання; цілеспрямованості та послідовності; високої результативності кожного виду робіт, що знаходять реалізацію в системних знаннях; урахування реальної загальноосвітньої навченості й індивідуальних особливостей студентів ВНЗ тощо.

Головна думка й основні положення дослідження зосереджені в загальній гіпотезі, що ґрунтується на припущенні про залежність розвитку українського професійного мовлення студентів нефілологічних факультетів від змісту, методів, форм запропонованого комплексу всієї технології навчання української мови.

Загальна гіпотеза конкретизована в низці часткових гіпотез:

- розвиток професійно-комунікативних умінь і навичок студентів під час навчання української мови у ВНЗ сприятиме саморозвитку особистості (серед яких першочерговими є національна самоідентифікація, розвиток духовності, інтелекту, волі, мовне і мовленнєве вдосконалення), а також формуванню професійних якостей у підготовці кваліфікованих фахівців;

- визначені професійні вміння й навички українського мовлення студентів ВНЗ будуть успішно формуватися й удосконалюватися за умови реалізації під час дослідного експериментального навчання неперервного, поступового, логічного, послідовного та цілеспрямованого застосування принципів майбутньої практичної діяльності студентів, а також форм і змісту навчального лінгвістичного матеріалу;

- якість сформованих компонентів лінгвістичних, предметних, прагматичних і технологічних умінь та навичок майбутніх фахівців залежить від узгодження інтелектуальної сфери з мотиваційним забезпеченням, тобто усвідомленням окремим індивідом потреби в українськомовному професійному вдосконаленні.

Для розв'язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки висунутої гіпотези було розроблено програму дослідного навчання, що включає не лише загальнонаукові, а й спеціальні методи дослідження: теоретичні - вивчення, аналіз і синтез досягнень сучасної філософської, психолого-педагогічної, соціолінгвістичної, лінгвістичної літератури; цілеспрямоване вивчення лінгводидактичної літератури з орієнтацією на формулювання гіпотези й визначення загальних концептуальних положень дослідження; аналіз і синтез передового досвіду роботи науковців, викладачів-практиків, власного викладацького досвіду; класифікація й систематизація теоретичних і експериментальних даних; розробка моделі розвитку українського професійного мовлення студентів; емпіричні - констатувальний зріз, бесіди з викладачами, спілкування зі студентами, інтерв'ювання, пряме й опосередковане спостереження за педагогічним процесом у нефілологічних навчальних закладах, аналіз письмових робіт студентів, анкетування й тестування, педагогічний (констатувальний і формувальний) експеримент; методи оцінки, самооцінки, статистичного аналізу експериментального матеріалу, метод математично-статистичного обробки результатів дослідного навчання.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилася на базі Харківської національної академії міського господарства, Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Національного фармацевтичного університету, Львівського національного університету імені Івана Франка, Херсонського державного університету, Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, Східноукраїнського національного технічного університету імені Володимира Даля, Харківського державного інституту культури, Бердянського державного педагогічного університету, Республіканського вищого навчального закладу «Кримський гуманітарний університет», Тернопільського національного економічного університету. На різних етапах (2003-2010 рр.) у дослідженні брало участь 1020 студентів та 34 викладачі; формувальним експериментом було охоплено 738 студентів (експериментальну вибірку склали 375 студентів, контрольну - 363 особи). Усього під час експерименту в статистичній обробці було розглянуто 192 контрольних зрізи.

Наукова новизна дослідження полягає в науковому й практичному обґрунтуванні цілісної системи розвитку навичок українського професійного мовлення в процесі навчання української мови студентів ВНЗ, що включає теоретичні засади (цілі, зміст, принципи, методи й прийоми, систему завдань, типологію навчальних занять, комплекс загальнонаукових, науково-технічних і природничих текстів тощо) та методику навчання.

Уперше науково обґрунтовано у вітчизняній лінгводидактиці теоретико-методичні засади й концепцію розвитку професійного мовлення студентів нефілологічного профілю вищого навчального закладу, уведено в науковий обіг поняття «професійний менталітет»;

запропоновано власне трактування поняття «професійне мовлення», схарактеризовано й уможливлено поняття «професійний дискурс», встановлено сутність означених феноменів як складних інтегративних утворень у цілісній структурі мовної особистості студента;

розроблено авторську методику розвитку професійного мовлення, сукупність педагогічних умов, за яких досліджуваний процес є продуктивним у ВНЗ: позитивна динаміка мотивації досягнень у розвитку професійного мовлення, доцільні прийоми розвитку на мотиваційно-мовленнєвій основі українського професійного мовлення; оптимальність комплексу організаційно-методичних засобів, спрямованих на саморозвиток мовної особистості та креативності студентів, застосування інтерактивних методів навчання в мовленнєвій і навчально-пізнавальній діяльності майбутнього фахівця;

виокремлено й схарактеризовано критерії рівнів володіння професійним мовленням і критерії оцінювання рівнів сформованості професійного мовлення студентів за різними аспектами;

теоретично обґрунтовано й експериментально апробовано професійно орієнтовану лінгводидактичну модель розвитку українського професійного мовлення засобами навчальних текстів за фахом, що базується на засадах системи міжпредметних і внутнішньопредметних зв'язків фахових дисциплін та української мови; поставлено питання про створення умов для успішного опанування, сприймання й відтворення студентами ВНЗ нефілологічного профілю в розгорнутому, згорнутому, перекодованому вигляді змісту науково-навчального і фахового тексту українською мовою;

описано статистичну модель розвитку професійного мовлення студентів-нефілологів за допомогою коефіцієнту лінійної кореляції (Пірсона), що дозволило встановити прямі зв'язки між перемінними величинами за їх абсолютним значенням;

з'ясовано і визначено чинники, що впливають на якість професійного мовлення і зумовлюють процес його розвитку в студентів та моніторинг його динаміки в умовах нефілологічного ВНЗ;

уточнено зміст понять «професійне мовлення» та «професійне мовлення студентів нефілологічних спеціальностей ВНЗ», їх обсяг і структуру, парадигму й рівні, обґрунтовано основні положення цих понять із погляду лінгвістики;

досліджено й скореговано природу тексту як основної форми організації професійного мовлення, окреслено критерії і характеристики навчального тексту; проаналізовано позиції адресанта / адресата під час комунікації за фахом, з'ясовано специфіку професійного спілкування залежно від рівня його сформованості в студентів як майбутніх фахівців;

доповнено й конкретизовано науковий статус феномена «професійне мовлення», його структуру та компоненти з-поміж близьких до нього таких дефініцій, як «професійне мовлення студентів нефілологічних спеціальностей ВНЗ», «професійний дискурс»;

виявлено та інтерпретовано функції тексту й професійного дискурсу, їх сутність, структуру та співвідношення, що дало змогу вказати, які саме вміння потрібно сформувати у студентів для розвитку професійного мовлення; визначено механізми комунікації за фахом, зокрема мовної віртуальної комунікації, яка складається з окремих мовленнєвих дій;

подальшого вдосконалення набула методика професійної підготовки майбутнього фахівця до саморозвитку професійного мовлення студентів-нефілологів, що розрахована на підготовку висококваліфікованого спеціаліста, здатного виявляти стійкі фахові знання українською мовою в ділових ситуаціях спілкування, бути конкурентоспроможним.

Практичне значення одержаних результатів визначається обґрунтованістю основних теоретичних положень і висновків: розроблено лінгводидактичні засади та змодельовано педагогічну систему розвитку професійного українського мовлення студентів нефілологічних факультетів вищої школи; рекомендовано методи, прийоми роботи, систему вправ і завдань для розвитку професійного мовлення студентів й опрацювання текстів за фахом; упорядковано номенклатуру спеціальних текстів, співвіднесених з актуальними для навчального процесу жанрами; систематизовано типологію текстів із метою вдосконалення сформованості вмінь текстосприйняття і текстовідтворення; упроваджено технологію аудиторних і позааудиторних занять як основи формування професійного мовлення, представлено інтерактивні методи навчання і форми роботи з текстом за видами в мовленнєвій діяльності студентів.

Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані під час викладання фахових дисциплін, що уможливлюють подальшу підготовку студентів засобами української мови. Дослідження відкриває нові можливості для вдосконалення й істотного корегування навчальних програм, посібників, підручників як з української мови, так і з дисциплін, що вивчаються студентами-нефілологами у ВНЗ, використання в практиці навчання української мови за професійним спрямуванням під час проведення лекцій, практичних занять у закладах післядипломної професійної освіти.

Результати дисертаційного дослідження впроваджено у Харківській національній академії міського господарства (акт № 2102 від 28.10.2010 р.), Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (акт № 127-0825-07 від 04.01.2011 р.), Національному фармацевтичному університеті (акт № 2725/ 03 від 16.11.2010 р.), Львівському національному університеті імені Івана Франка (акт № 3999-Р4 від 03.11.2010 р.), Херсонському державному університеті (акт № 07-12/126 від 27.01.2011 р.), Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (акт № 1/3358 від 16.11.2010 р.), Східноукраїнському національному технічному університеті імені Володимира Даля (акт № 108.115-2286/42 від 26.10.2010 р.), Харківському державному інституті культури (акт № 38-01-1018 від 11.11.2010 р.), Бердянському державному педагогічному університеті (акт № 63/2039-01 від 27.10.2010 р.); Республіканському вищому навчальному закладі «Кримський гуманітарний університет» (акт № 86 від 27.10.2010 р.), Тернопільському національному економічному університеті (акт № 126-24/2423 від 08.11.2010 р.).

Достовірність результатів дослідження забезпечується комплексним підходом до розв'язання поставлених завдань, опорою на наукову методологію (філософську, загальнонаукову, конкретно-наукову), ґрунтовною підготовкою і проведенням експерименту із застосуванням методів, адекватних предмету і завданням дослідження; якісним і кількісним аналізом одержаних результатів, коректністю статистичної оцінки набутих експериментальних даних. Одержані наукові результати, що виносяться на захист, є особистим досягненням здобувача. У них узагальнено тридцятирічний досвід власної педагогічної діяльності у вищій школі, практику читання авторських спецкурсів «Методика викладання у вищій школі», «Педагогіка і психологія вищої школи» та курсів «Ділова українська мова», «Українська мова (за професійним спрямуванням)», «Українська мова (за правознавчим спрямуванням)» для студентів 1, 2, 4, 5 курсів різних факультетів Харківської національної академії міського господарства та Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Автор особисто брала участь в експериментальній перевірці запропонованих положень і рекомендацій, здійснюючи науково-дослідницьку, викладацьку, навчально-методичну діяльність із підготовки студентів з української мови, надавала науково-консультативну, методичну допомогу викладачам ВНЗ України нефілологічного профілю.

Особистий внесок здобувача. Ідеї та думки, що належать співавторам, не використовувалися в матеріалах дисертації. Особистий внесок дисертанта в працях у співавторстві полягає в розробці теоретичної концепції розвитку професійного мовлення студентів ВНЗ нефілологічного напряму в процесі вивчення курсу «Української мови (за професійним спрямуванням)», лекційних, семінарських, тренінгових занять, ділових ігор, застосування комп'ютерних і телекомунікаційних технологій, спрямованих на формування мовної особистості майбутніх фахівців відповідно до потреб сучасного суспільства і ринку праці.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження доповідалися на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях (семінарах, читаннях, симпозіумі): міжнародних: «Наука і освіта» (Дніпропетровськ, 2003); «Развитие образовательных процессов и становление гражданина в контексте европейской интеграции» (Луганськ, 2004); «Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки» (Харків, 2005); «Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки» (Харків, 2006); «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті» (Харків, 2007); «Технологии обучения русскому языку как иностранному и диагностика речевого развития» (Минск, 2007); «Розвиток освіти в умовах поліетнічного регіону» (Ялта, 2007); «Гендерна політика міст: історія і сучасність» (Харків, 2007); «Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки» (Харків, 2007); «Вища освіта в контексті Болонського процесу» (Полтава, 2008); «Переяславская рада: ее историческое значение и перспективы развития Восточнославянской цивилизации» (Харків, 2009); «Лінгвістика та лінгводидактика: надбання, актуальні проблеми, перспективи розвитку» (Бердянськ, 2009); «Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки» (Харків, 2009); ХІV TESOL National Conference of the Educational Association of English to Speaker of the Other Language in Ukraine «Discovery Learning Content-Based Learning for EFL/ESP Teacher» (Kharkiv, 2009); «Активні процеси у вищій технічній освіті при підготовці спеціалістів для транспортної та автомобільно-дорожньої промисловості» (Харків, 2009); «С.Рахманінов: на зламі століть. Творчість як рушійна сила культури» (Харків, 2009); «Розвиток міжнародного співробітництва в галузі освіти у контексті Болонського процесу» (Ялта, 2010); «Вища школа України: національні пріоритети і європейські орієнтири» (Черкаси, 2010); «Українська лінгводидактика: минуле і сучасне (до 100-річчя від дня народження М.Шкільника)» (Львів, 2010); «Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки» (Харків, 2010); «Инновационные технологии в образовании» (Ялта, 2010); «Професіоналізм педагога у контексті Європейського вибору України» (Ялта, 2010); «Сучасний лінгвістичний і лінгводидактичний дискурсивний простір» (Луганськ, 2010); всеукраїнських: «Актуальні проблеми безперервної освіти» (Харків, 2003); «Актуальні проблеми сучасної лінгводидактики вищої школи» (Черкаси, 2003); «Значення українознавчих та мовних дисциплін у системі вищої освіти» (Харків, 2004); «Стратегія посилення самостійної роботи студентів у контексті приєднання України до Болонського процесу» (Харків, 2004); «Національна ідентичність у контексті політичного процесу: історія і сучасність» (Черкаси, 2004); «Педагогічна майстерність: становлення і шляхи розвитку» (Полтава, 2006); «Адаптація української освітньої реформи до європейської (викладання іноземних мов)» (Харків, 2006); «Когнітивна лінгвістика: теорія і практика» (Херсон, 2008); «Культура, свідомість, мова в інформаційному суспільстві» (Харків, 2007); «Педагогічна майстерність керівника освітнього закладу: теорія і практика» (Полтава, 2007); «Актуальні проблеми викладання іноземної мови у вищій школі в умовах кредитно-модульної системи навчання» (Харків, 2008); «Викладання мов у вузі на сучасному етапі. Міжпредметні зв'язки» (Харків, 2008); «Інноваційні технології: роль та місце в сучасній методиці викладання іноземної мови» (Харків, 2009); «Лінгвістика тексту: теорія і практика» (Херсон, 2009); «Особливості та проблеми викладання іноземної мови засобами E-learning у сучасній системі вищої школи» (Харків, 2010); «Сучасна вища освіта в умовах реформування: проблеми, теорія, практика» (Одеса, 2010); регіональних: «Інноваційні технології викладання латинської та української мов у вищих навчальних закладах» (Харків, 2003); «Сучасні аспекти виховання студентської молоді» (Харків, 2007); «Риторичні аспекти навчання української мови за новою програмою для 12-річної загальноосвітньої школи» (Херсон, 2008); «Актуальні проблеми лінгвістики тексту в сучасній середній та вищій школі» (Херсон, 2010).

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук із теми «Формування мовної компетенції у студентів технічних спеціальностей вищих навчальних закладів Східної України (на матеріалі курсу ділової української мови)» захищена 2001 року, її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.

Публікації. Результати науково-методичних досліджень відображено в 72 публікаціях автора, із них 37 опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 4 - у наукових збірках і періодичних виданнях. З-поміж публікацій 1 одноосібна монографія; 7 навчально-методичних вказівок, посібник й авторська навчальна програма; 22 тези виступів на міжнародних, всеукраїнських і регіональних наукових семінарах та конференціях. Загальний обсяг авторського доробку з теми складає 44,3 друк. арк., з яких автору належить 44,0 друк. арк.

Структура дисертації. Логіку викладу і структуру роботи визначали мета й завдання дослідження. Зміст дисертації структурно організовано у вступ, п'ять розділів, висновки до них і загальні висновки. Повний обсяг дисертації становить 450 сторінок, основний текст - 403 сторінки. Список використаних джерел складається з 568 найменувань (46 сторінок) та 6 додатків. Робота містить 30 таблиць, 8 діаграм, 16 схем, 3 рисунки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і стан наукової розробки проблеми дослідження, її значення; сформульовано об'єкт, предмет і мету дослідження, викладено провідні положення концепції дослідження, гіпотезу й завдання, представлено методологію, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх практичну значущість; подано відомості про апробацію й упровадження результатів наукового пошуку й особистий внесок здобувача.

У першому розділі - «Науковий аспект розвитку українського професійного мовлення майбутніх фахівців нефілологічного профілю» -висвітлено філософську, соціологічну, культурологічну, лінгвістичну характеристику основних чинників навчальної діяльності студентів нефілологічного профілю ВНЗ із розвитку професійного мовлення у процесі навчання української мови. Особливе місце відведено аналізу й уточненню співвідношення між мовою і мовленням щодо гносеологічного (філософського), суспільного (соціологічного), онтологічного (лінгвістичного) наукових підходів. Розглянуто філософське підґрунтя формування індивідуальної свідомості як основи професійного мовлення, проаналізовано роль і значення мови і мовлення в процесах пізнання і мислення в умовах переходу до інформаційної цивілізації.

Центральним у теорії пізнання є питання про когнітивні можливості людини, відповідно до чого основним завданням гносеологічного аналізу є співвідношення мови і мислення, що полягає у виявленні потенційних можливостей мови, її ролі у віддзеркаленні дійсності. Для цієї теорії важливим є визначення тих особливостей мови, що дозволяють виконувати пізнавальні функції. Не менш істотним є й аналіз таких рис мови, які утруднюють її використання в певних мовленнєвих ситуаціях, зокрема професійного характеру, для сучасної людини. Ці можливості мови для розвитку професійного мовлення і мислення, наразі творчого мислення як прояву комплексу соціально-психологічних і фізіологічних якостей студентів, які за фахом стануть працівниками різних сфер діяльності людини, є провідними в їх саморозвитку й самореалізації.

У дослідженнях сучасних науковців (В.Андрущенко, М.Бахтін, В.Бех, М.Каган, В.Лозовой, О.Лосєв, В.Лутай, Ю.Степанов, Ю.Хорунжий, О.Шахнарович, П.Щедровицький та ін.) окреслено новітні підходи до проблем філософсько-соціологічного розуміння самопізнання, саморозвитку, самореалізації особистості. Тому в умовах переживання людиною антропологічної кризи фундаментальність пов'язується з соціально-гуманітарним знанням, що змінює позиції й ролі викладача та студента, оскільки саме середовище навчального закладу зорієнтовано на самовизначення і рефлексію студента. Змістовно сучасна освіта, на наш погляд, має бути орієнтована на глобальні проблеми сучасності, організаційно - на міждисциплінарність, розвиток взаємодії з іншими навчальними закладами, на включене навчання.

Сучасна модель вищої освіти повинна відповідати принципу не тільки природовідповідності, але й культуросоціовідповідності, формуванню нового погляду на світ, що пов'язано зі становленням нового ідеалу людини і суспільства. Соціальна зумовленість мови (природа і походження) досліджувалася багатьма вченими. Аналіз її в лінгвістичній літературі починається із самого поняття «соціальне». Соціальне стосовно мови - це і зовнішній (економіка, культура, історія тощо), і внутрішній (власне лінгвістичний) зміст. Ці аспекти соціального виділяють багато лінгвістів - Р.Будагов, Ю.Дешерієв, В.Панфілов, В.Серебренніков та ін. Серед філософів питаннями соціальної зумовленості мови займалися О.Донських, О.Лосєв, І.Поляков та ін. Така зумовленість із боку її індивідуально суб'єктного вираження - мовлення й мовної діяльності - розглядається в працях Л.Виготського, О.Леонтьєва, О.Лурії, С.Рубінштейна та ін. Серед зарубіжних дослідників (філософів, лінгвістів, психолінгвістів) соціальне походження і природа мови визнавалися Ф.де Соссюром, Е.Сепіром, Б.Уорфом та ін. У вихованні рис творчої особистості інтелектуальної еліти - професіоналів нефілологічного напряму - та формуванні їхньої життєвої стратегії значне місце посідає мовна освіта, мовна культура і мовна поведінка. Проблема розвитку професійного мовлення засобами української мови залишається актуальною через відсутність визначеної концепції мовної освіти в системі вищої школи, що своєю чергою призводить до розмитості й невизначеності змісту лінгводидактичних засобів навчання.

У дослідженні констатовано позитивні зрушення в розв'язанні проблеми функціонування української мови у вищій школі. Державний статус української мови визначив місце її спочатку в курсі «Українська мова», який через нечітке окреслення завдань було замінено предметом «Ділова українська мова». Згодом його перетворено на дисципліну «Українська мова (за професійним спрямуванням)» або «Українська мова професійного спілкування», і тому на факультетах нефілологічного профілю різних навчальних закладів читалися різні за назвою курси. Така ситуація свідчить про неоднозначне трактування й неузгодження розуміння предмета, мети і завдань викладання української мови у вищій школі. Тож і досі тривають пошуки шляхів щодо визначення й задоволення комунікативних потреб українського суспільства. Провідні науковці (О.Горошкіна, А.Коваль, О.Любашенко, Л.Масенко, Л.Мацько, Н.Непийвода, Л.Паламар, М.Пентилюк, Г.Шелехова, І.Ющук) і викладачі-практики зазначають, що в методиці викладання української мови для нефілологів має бути наголошено на прикладному характері української мови як суспільно-національній картині світу, прагматичній реалізації щоденних інтересів держави й суспільства. Фахівцям мова потрібна не як сукупність правил, а як культура співжиття в суспільстві, картина світобачення, засіб самоформування й самовираження особистості кожного.

За пріоритетами загальнолюдських цінностей, значущістю особистості в культурно-духовному й соціально-політичному розвитку суспільства цінність людини визначається її культурою. Культура особистості - це інтегративний показник якісно зрілого прояву її соціальності та індивідуальності, унікальної неповторності, громадської зрілості й індивідуальної стійкості, засвоєння суспільного досвіду й реалізації соціальних ролей і функцій. Адже професійна діяльність особистості не може однозначно розглядатися як локальна, вузька, замкнена й самодостатня характеристика, це аспект, одна зі складових життєдіяльності людини, соціальної активності як цілісних і нерозчленованих компонентів. Професійна культура особистості становить єдність професійних знань, умінь, що реалізуються в активній творчій діяльності, і посідає особливе місце у структурі культури особистості, оскільки в професійній діяльності особистості ця культура всебічно й ефективно реалізується, акумулюючи всі свої види. Особливе місце відводиться в діяльнісно-видовій системі культури особистості культурі спілкування, мовній культурі.

Найважливішою функцією вищої школи, зокрема нефілологічної освіти, сьогодні має бути не тільки культуротворча, культуроформувальна функція, але й мовна, мовленнєва, що полягає в розвитку особистісного світу молодої людини шляхом її зростання від індивідуального до духовного й практичного досвіду людства, у вихованні культурної людини, здатної до самовизначення й продуктивної творчої діяльності за фахом. На основі власних спостережень, досвіду спілкування зі студентами й даних дослідження сформульовано сутність, зміст, структуру та основні ознаки понять, що уможливлює розуміння обсягу професійних умінь і навичок, базових у межах складової загальної структури цілісних утворень: «професійне українське мовлення», «усне й писемне, професійне підготовлене та непідготовлене мовлення» тощо. Визначення обсягу їх змісту, парадигми, рівнів і функцій дозволяє обґрунтувати основні положення цих понять із погляду лінгвістики, перейти до з'ясування функцій тексту й дискурсу в розвитку професійного мовлення студентів-нефілологів.

Ми приєднуємося до погляду дослідників (Ф.Бацевич, Г.Богін, Б.Гаспаров, О.Залевська, Ю.Караулов, С.Сухих), які вважають, що дискурс включає в себе одночасно два компоненти: динамічний процес мовної діяльності, уписаної в її соціальний контекст, і її результат (тобто текст). Б.Гаспаров визначає дискурс як «усякий акт використання мови», «частку потоку людського досвіду, що безперервно рухається», вбирає в себе і відображає «унікальний збіг обставин, за яких і для яких він був створений». Нами зазначено, що дискурс є актуальним спілкуванням і виникає в процесі взаємодії індивідів, обміну й перероблення інформації, необхідної для адаптації до нових умов життя, отже, він містить культурний і професійний (обмін досвідом), соціальний, прагматичний, когнітивний (пов'язаний із «передачею знань або запитом про знання») компоненти.

У дослідженні подано розгорнуту характеристику складових мовної картини світу майбутнього фахівця та процесу породження й специфіки мовленнєвої діяльності студентів, запропоновано шляхи формування їхнього професійного мовлення на основі фахової термінології, яка є неодмінною частиною будь-якого науково-популярного тексту. Приналежністю до тієї чи тієї галузі знання є терміни, здатні точно й однозначно виражати спеціальні поняття. Своїм значенням і вживанням терміни суворо прикріплені до певної галузі знань. Говорячи про ознаки й особливості наукового стилю, багато вчених (Р.Будагов, П.Гальперин, П.Дудик, М.Жовтобрюх, А.Коваль, Л.Мацько, О.Реформатський, О.Семеног та ін.) виділяють як провідну ознаку саме термінологію, підкреслюючи, що терміни тісно пов'язані зі сферою діяльності, яку вони обслуговують.

Отже, у процесі розв'язання конкретних комунікативних завдань студент має вміти користуватися вербальною формою і відповідно до законів і норм української мови реалізувати різні типи і види мовленнєвих інтенцій і комунікативних програм, що належать до навчально-професійної сфери спілкування. Участь у професійному спілкуванні передбачає реалізацію простих і комбінованих інтенцій, а також цілих блоків інтенційних комунікативних завдань у навчально-науковій і професійній сферах спілкування. Аналіз соціальних функцій мови, мовленнєвих дій і комунікативних ситуацій дозволяє розв'язати найголовніше завдання - визначити змістові, кількісні й процесуально-результативні параметри поняття «володіння українською мовою як засобом професійного спілкування», що взаємопов'язане зі складовими професійної мовної картини світу майбутніх фахівців, елементами якої є термінологічні лексичні одиниці, використовувані для спілкування в конкретній галузі.

У другому розділі - «Психологічні та психолінгвістичні чинники розвитку професійного мовлення» - розкриваються психологічні особливості формування мовної особистості студентів ВНЗ, розглядається вікова характеристика студента як суб'єкта педагогічної взаємодії та з'ясовується роль особистості викладача в інтенсифікації навчального процесу й подаються ознаки віртуальності як нової якості провідної діяльності фахівця. Визначено специфіку мотивації як основи навчально-пізнавальної діяльності студента, проаналізовано здібності й роль пам'яті та уваги для досконалої професійної діяльності особистості. Доведено, що креативність як необхідна якість професіонала взаємопов'язана з урахуванням специфіки мисленнєвих процесів студентів в організації навчання професійного мовлення у вищій школі. Підґрунтям дослідження є теорія мовленнєвої діяльності, проблеми формування особистості, її самосвідомості і самореалізації (О.Абдулліна, К.Абульханова-Славська, Є.Климов, Ф.Повшедна, І.Чеснокова, В.Шадриков), соціальної зрілості й професійного самовизначення життєвої позиції людини (В.Андрущенко, А.Алексюк, Л.Анциферова, В.Асєєв та ін. ).

Важливим аспектом формування професійного українського мовлення майбутнього фахівця є здійснення індивідуального підходу до особистості студента в процесі навчальної діяльності в системі вищої школи, що враховує знання особистісних чинників й особливостей інтелектуального потенціалу студентів-нефілологів для оволодіння високоякісними знаннями та їх практичної реалізації у процесі професійного спілкування. Усна мовленнєва діяльність більше, ніж інші види мовленнєвої діяльності (читання, письмо), пов'язана з психічним станом мовця, його ставленням до цієї діяльності, готовністю, бажанням вступити в акт спілкування. Дослідники визнають особливу важливість суб'єктивного, особистісного чинників у навчанні мовлення, і насамперед позитивної валентності, визначення якої залежить від багатьох умов, серед яких слід виокремити зняття психологічного бар'єру, створення сприятливих для спілкування обставин, наявність інтересу й мотивації, зокрема позитивної, питання попередження мовленнєвих помилок.

Оскільки розвиток професійного мовлення засобами української мови є остаточним у всебічному формуванні особистості майбутнього випускника ВНЗ, було з'ясовано основні кваліфікаційні вимоги до підготовки фахівців нового тисячоліття: високий професіоналізм, що поєднується з досконалим володінням новітніми інформаційними технологіями, високий рівень інтелекту й розвитку творчих здібностей, знань і вмінь, серед яких першочерговою є мовленнєва компетенція, професійна мобільність та адаптація до світового інформаційного простору. Структура здібностей, залучених у професійну діяльність, має таку номенклатуру: академічні, інтелектуальні, креативні, сенсомоторні, комунікативні. Розвиваючи думку Л.Виготського, О.Леонтьєва, І.Зимньої, С.Рубінштейна й інших науковців, ми визначили професійно-комунікативні здібності як розвиток й удосконалення специфічних (інтелектуальних, креативних, сенсомоторних тощо) часткових здібностей до певної професійної діяльності.

Таким чином, для виходу на більш високий рівень людських здібностей стає необхідним забезпечення цілісного особистісного балансу, і людина набуває здатності отримати знання вищого рівня. Володіння інтуїтивними здібностями є новим резервом особистісного розвитку й перспективою нової освіченості особистості. Навчання студентів професійного мовлення у вищій школі - це насамперед уплив на їхню психіку й діяльність із метою озброєння теоретичними знаннями, практичними вміннями та навичками, розвиток здатності креативного перетворювального мислення і вдосконалення мовленнєвої діяльності взагалі, адже мислення людини протікає на двох основних рівнях: живого споглядання й абстрактного мислення, здатність до якого є однією з істотних конституальних ознак свідомості, що розуміється як вища форма віддзеркалення дійсності, притаманна людині й важлива для професійної діяльності. Активізація пізнавальної діяльності студентів постійно супроводжується організацією запам'ятовування і відтворення навчальної інформації. За основними положеннями теорії мовленнєвої діяльності та теорії комунікації пізнавальна діяльність є єдиним засобом опанування мови, а професійна діяльність не можлива без участі досконалого професійного мовлення. Тому мислення сучасних фахівців суттєво ускладнюється, містить у собі суміжні типи мислення: логічне, образно-інтуїтивне, практичне, наукове, естетичне, економічне, екологічне, управлінське, комунікативне тощо. Використання нових інформаційних технологій у навчанні диктує необхідність увести і визначити віртуальність як нову якість провідного виду діяльності існування сучасної людини.

Мотивація є рушійною силою поведінки людини, лежить в основі структури особистості, зумовлює її спрямованість, характер, емоції, здібності, діяльність й інші психічні процеси, є чинником, що впливає на продуктивність розумової діяльності. Виховання схильності до майбутньої діяльності, розвиток професійних здібностей, морально-вольових якостей фахівця залежить від стійких і глибоких інтересів до майбутньої професії. Мотивація - основа навчання професійного мовлення, що включає спеціалізацію мовленнєвого процесу (знання мови професії, термінологічна обізнаність тощо) та особистість викладача, від якого переважно залежить інтенсифікація навчального процесу (прискорений розвиток рецептивних і репродуктивних навичок). Урахування мотивації та емоційних явищ у навчанні студентів професійного мовлення засобами української мови дає змогу сформувати досконалу особистість, здатну до професійної і наукової творчості. Зазначимо, що для здійснення якісної мовленнєвої комунікації слід спиратися на пам'ять і увагу, такі психічні процеси людини, без яких професійна діяльність стає принципово неможливою.

Створена в дослідженні теоретична модель психічного розвитку особистості в процесі навчання професійного мовлення дозволяла розкрити психічні якості особистості, що в процесі її саморозвитку визначають конкретну логіку психічного вдосконалення людини протягом її професійної діяльності. Організація навчання для студентів, ураховуючи їхні психологічні особливості як дорослої особистості (17-18 років і старше), за даними психолого-педагогічного аналізу, має свою специфіку, урахування якої може підняти на більш якісний рівень навчальний процес студентів-нефілологів вищої школи взагалі і сприяти розвиткові професійного мовлення українською мовою зокрема, створенню і зростанню професійної особистості фахівця відповідно до вимог сучасності.

У роботі розглянуто психолінгвістичні основи розвитку усного й писемного мовлення при текстоцентричному підході до вивчення мовних одиниць у сучасній лінгводидактичній практиці. Увага до специфіки мовленнєвої діяльності студентів-нефілологів сприяла з'ясуванню ролі і значення монологу й принципу діалогічності в навчанні професійного мовлення. Запропоновано оптимальні дефініції для системи роботи з текстом у формуванні українського мовлення (як зовнішнього, так і внутрішнього) з урахуванням професійних інтересів студентів. Зовнішнє мовлення включає усне (діалогічне і монологічне) і писемне. Монологічне мовлення як особлива форма побудови мовлення, організована система виражених у словесній формі думок, має свої структурні особливості і психолінгвістичні закономірності, реалізовані в усній і писемній формах, відрізняється від діалогічного механізмом формування і функціонування. У професійному мовленні значення діалогу полягає в декодуванні мовленнєвого стимулу і поданні його в обґрунтованій адекватній реакції співрозмовників. Монолог і діалог є специфічними формами професійного мовлення студентів нефілологічного профілю вищої школи й відіграють провідну роль у формуванні мовної особистості фахівця, адже українське професійне мовлення трактується нами ширше, ніж мова фаху. Воно розглядається як вид діяльності людей окремої галузі знань, що знаходить вияв у користуванні мовою конкретної галузі в усній і писемній формах. Його розвиток ґрунтується на вдосконаленні мовленнєвої діяльності, основу структури якої становить мовленнєва ситуація, а її кінцевим результатом є не тільки текст, а й дискурс, розвиток творчих умінь і навичок підготовленого та непідготовленого мовлення майбутніх фахівців.

Таким чином, специфіка дослідження полягає в науковому й практичному обґрунтуванні цілісної системи формування навичок розгорнутого професійного монологічного й діалогічного мовлення в процесі навчання української мови студентів-нефілологів, що зумовлює теоретичні засади (цілі, принципи, зміст, методи й прийоми, системи завдань, типологію навчальних занять, комплекс загальнонаукових, науково-навчальних текстів тощо) та методику навчання. Проблеми психологічного обґрунтування процесу навчання мовлення вирішуються в працях Ф.Бацевича, О.Леоньєва, І.Зимньої, С.Рубінштейна та ін. Розгляд моделей породження мовленнєвого висловлювання, виділення трьох груп навичок, важливість порівняльного аналізу психологічної структури мовленнєвої дії різними мовами і вичленення в цій структурі універсальних компонентів - далеко не повний перелік проблем, що мають провідне значення для методики розвитку монологічного й діалогічного професійного мовлення студентів. Монологічні висловлювання студентів більше ніж діалог сприяють розвиткові логічного мислення, умінь самостійно складати логічну схему висловлювання, передбачати в ній усі необхідні причинно-наслідкові зв'язки композиційної структури. У методичній літературі існує думка, що монолог є частиною діалогу, розширеною реплікою учасника бесіди. Водночас слід мати на увазі, що моделі навчання монологічного й діалогічного мовлення різні. Для діалогу потрібні вміння в декодуванні мовленнєвого стимулу, що сприймається, в обґрунтованій реакції, поданні адекватного стимулу; для монологу - вміння в установленні адекватних для розкриття теми аспектів, їх розгортання і деталізація, побудова послідовності висловлювання за логічною схемою. Тому проблеми навчання студентів діалогічного й монологічного професійного мовлення слід розглядати окремо.