Структурно-семантичнї та когнітивнї особливостї англійських та українських загадок як типу образного тексту та способи їхнього відтворенння засобами перекладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Тема дипломної роботи пов'язана з проблемою відтворення загадок оригіналу в перекладі. У роботі досліджено походження та розвиток українських та англійських загадок в руслі фольклору, їхні структурно-семантичні та когнітивні особливості, а також способи перекладу.

Загадка є одним з найдавніших жанрів усної народної творчості, ці твори також представлені у деяких з перших літературних письмових джерел. Маючи дуже широке поширення в культурі та мовно-літературній творчості різних народів, відзначаючись своїми цікавими когнітивними та жанровими особливостями, загадки до нашого часу ще не стали об'єктом достатньої уваги з боку саме сучасного мовознавства. Так, основними дослідженнями, що стосуються українських загадок, є «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних» І. Франка, питанню походження українських загадок також присвячені певні роботи О. Потебні, вагому працю також складає стаття до двотомника «Українська народна поетична творчість» П. Попова. На сучасному етапі дослідження жанру найпомітнішими є праці М.М. Пазяка, І. Березовського та ін. Англійським загадкам присвятили свої роботи А. Тейлор, В. Пепічелло, Т. Грін та ін.

У науковій літературі фактично відсутні зіставні дослідження, об'єктами аналізу яких слугували б загадки. Водночас без глибокого розуміння національно-культурних особливостей, відтворених у загадках, їхньої когнітивної природи, характерних способів метафоризації неможливо розробити науково обґрунтовані способи перекладу як самих цих загадок, так і загалом творів, до складу яких вони входять, інколи навіть утворюючи головну характерну рису останніх.

Актуальність дипломної роботи визначається необхідністю вивчення мовної специфіки фольклорного жанру англійських та українських загадок в когнітивному аспекті та аспекті перекладу. До цього часу не існує спеціальних робіт, присвячених міжкультурному та міжмовному аналізу загадок, зокрема, із залученням англомовного та україномовного матеріалу. Але саме такі дослідження повинні слугувати основою для розробки методів перекладу загадок, що являє собою неабияку перекладацьку проблему.

Мета дослідження - визначити структурно-семантичнї та когнітивнї особливостї англійських та українських загадок як типу образного тексту та способи їхнього відтворенння засобами перекладу.

Об'єкт дослідження - українські та англійські загадки.

Предмет дослідження - структурно-семантичні та когнітивні характеристики англійських та українських загадок.

Матеріал дослідження: корпус 350 загадок (175 українських та 175 англійських загадок), отриманих методом суцільної вибірки зі збірок Українські народні загадки, Biggest Riddle Book in the World, English Riddles from Oral Tradition.

Для досягнення мети необхідно вирішити такі завдання:

· З'ясувати походження загадок, джерела створення загадок, їхні жанрові різновиди;

· Розглянути існуючі класифікації загадок та обрати власні способи їхньої класифікації;

· Виявити характерні риси загадки як типу тексту та визначити критерії її опису;

· Визначити когнітивне підґрунтя та культурологічний потенціал загадок у порівняльному аспекті;

· Визначити основні способи метафоризації образів в загадках;

· Визначити методи перекладу загадок на основі проведеного зіставного міжмовного дослідження.

Методи дослідження. Для аналізу текстів загадок застосовано методи системного лексико-семантичного та компонентного аналізу, синтаксичного аналізу із застосуванням методу трансформації.

Наукова новизна роботи полягає в розробці методів контрастивного аналізу загадок, визначенні форм метафоризації такого типу тексту, а також у класифікації способів перекладу загадок.

Теоретичне значення дослідження визначається розробкою теорії тексту на матеріалі обраного фольклорного жанру в аспекті контрастивного опису.

Практичне значення роботи полягає в розширенні об'єктів етнолінгвістичних досліджень і використанні результатів дослідження в лексикології, синтаксисі, а також при перекладі художніх творів, що містять загадки.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАДКИ ЯК ТВІР МОВНО-ЛІТЕРАТУРНОГО ЖАНРУ

Загадка, як жанр усної народної творчості, преставляє собою дотепне, жартівливе запитання [93]. Загадка -- це художнє зображення певної істоти, предмета або явища шляхом несподіваного зближення її з іншою істотою, предметом або явищем [81].

«Хитре», часто сформульоване в парадоксальній формі із застосуванням метафор та засобів вторинної номінації запитання зазвичай має просту відповідь-відгадку. Народність жанру підкреслює побутова тематика багатьох загадок,національно-обумоалена типовість прив'язки до побуту й реалій життя конкретного етносу, особливості його ментального, матеріального та духовного розвитку, специфіка, ментальності, образного мислення тощо.

Загадки мають дуже давнє історичне походження. Їхні витоки сягають міфологічної доби, коли в основі вірувань лежали анімістичні уявлення і тотемічні погляди. В усній художній творчості кожного народу загадка є продуктивним жанром, що постійно розвивається. Ще Арістотель визнавав, що цей специфічний жанр фольклору являє собою своєрідну, колоритну, авторську метафору, яка часто в спеціально завуальованій формі розкриває сутність певного предмета або явища через ознаки реалій, чимось подібних, але нерідко взятих із зовсім іншої сфери життя. При зіставленні їх і виявляється певна «спорідненість» різних, часом досить далеких одна від одної «зближуваних» речей, основні риси яких висвітлює загадка-метафора, надаючи поетичності звичайнісіньким предметам і виявам людського буття.

Деякі твори цього жанру побутують просто у вигляді запитання або своєрідної головоломки, що в переносному значенні описує певну характерну прикмету загаданого предмета.

Кожна загадка несе в собі елемент мовної та культурологічної гри, що збуджує уяву того, хто має її відгадати, розвиває художнє мислення. Саме в цьому, як слушно відзначають дослідники, одна з її важливих функцій.

У процесі культурно-історичного розвитку людства дедалі увиразнювалась когнітивна роль загадки. Глибока предметність, яскравість і конкретність факту чи образу, що лежать в основі загадки, є характерними рисами загадки як типу фольклорної або літературної творчості. Багатство художніх засобів творення образу в загадці зумовлене неоднорідністю, різноманітністю обставин, за яких виникали й розвивалися твори цього жанру.

1.1 Походження загадок, їхній зв'язок з іншими жанрами фольклорної творчості

У первіснообщинному суспільстві, коли існували тотемістичні погляди, анімістичні уявлення, утворилася певна система заборон -- табу, серед яких були і словесні табу, пов?язані з вірою в магічне значення висловлювань. Так, наприклад, за певних умов не можна було називати імена божеств чи духовних істот (щоб вони не з?явились, почувши своє ім?я), і на їх означення вживались описові формули: «Той, що пускає стріли» (Перун), «Той, що живе в лісі» (Дух лісу) і т. п. До сьогодні подібний прийом використовується в народі, наприклад: «Той, кого не згадують опівночі» (чорт). У народів Півночі Євразії обожнюваного ведмедя, що навіював страх і шану одночасно, і вважався пов'язаним з першопредками, не прийнято було називати прямим словом, а лише обхідним, часто ласкавим «дід, дідуган».

Табу трансформувались, як уже не раз підкреслювалось, у ряд більш пізніх жанрів. На основі первісної магії, замовлянь, виникли повір?я, а магічні формули стали основою загадок, в основі яких, на думку О. Потебні, також була первісна народна поетична символіка. Саме тому цей жанр (зокрема ті твори, що відбивають давні уявлення, риси праслов?янського світогляду) є дуже стійким за формою. Він майже не змінюється, оскільки важко трансформувати закладений в ньому пласт давньоміфологічної свідомості, що тепер перемістився у підсвідомість і проявляється у архетипності національного мислення. Ідейно-художньою основою виникнення значної частини загадок, як довів О.О. Потебня, була також первісна народна поетична символіка. Це не могло не відтворитися у художніх особливостях цих творів [46].

Глибока предметність загадок, зумовлена в першу чергу тісним зв'язком цього виду художньої творчості з повсякденним життям і побутом трудівника, його виробничою діяльністю, не є прямим наслідком давності їхнього походження, коли людина ще безпосередньо сприймала все, що потрапляло у поле її зору. Як і будь-який інший поетичний твір, повноцінна, справді художньо довершена загадка могла з'явитися лише в процесі абстрагування людського мислення, на порівняно вищому етапі розвитку культури. Адже щоб створити навіть найпростішу загадку, потрібно, як слушно відзначав відомий англійський дослідник А. Тейлор , добре володіти здатністю абстрагування від конкретного. А щоб цей процес став загальнодоступним і перейшов просто в гру, всьому людству необхідно було пройти певний етап до глибшого пізнання світу [91].

Постійно збагачуючись, удосконалюючись, освоюючи усе нові теми, предмети навколишнього предметного світу, загадки поступово ставали важливим, цінним джерелом життєвого досвіду широких верств народу.

Незалежно від того, загадки якого народу ми розглядаємо, можна з упевненістю сказати, що цей жанр фольклору, безсумнівно, є частиною світової спадщини. Поетична природа загадки відображає реальний предметний світ не заради нього самого, а заради естетичних цілей. На відміну від прислів'їв, приказок та інших малих жанрів фольклору, загадка відкриває повний перегляд для творчої фантазії народу.

Характерними для загадок є інтернаціональні мотиви, що зумовлюється подібністю тематики відображуваного, наявністю протягом віків загальнолюдських проблем - зокрема пізнання світу й боротьби за своє існування. Українські народні загадки тематично найбільш споріднені з російськими та білоруськими зразками цього жанру, що пояснюється тісними суспільно-історичними та культурними зв'язками цих народів.

1.1.1 Походження українських загадок

В Україні здавна існував звичай загадувати загадки: під час масових ігор та розваг - перед широким колом слухачів, наприклад, молоді на вечорницях (про що неодноразово згадується в творчості українських та російських письменників, зокрема І.П. Котляревського, М.В. Гоголя та ін.). Тому цей цікавий, своєрідний жанр набув тут значного розвитку. Українським народним загадкам властиві широта, багатство й різноманітність тематики, довершеність художньої форми. Предметом, об'єктом відтворення в них є навколишній світ у всій його повноті: від зоряного неба, природи, картин виробничого й родинного побуту до абстрактних понять, наприклад, радість, смуток та образів з суспільного життя (швець, солдат, ледар). Збереглися цікаві літописні дані про те, що ще в Київській Русі широко користувались загадками державні діячі та дипломати, їх приваблювала насамперед метафоричність мови, «загадковість» викладу думки.

У суспільствах всіх народів і часів образне мовлення, «висловлюння загадками» вважалося ознакою мудрості. Дуже рано до загадки звернулись європейські мислителі і митці професійної літератури. Окремі загадки зустрічємо в літературі Середньовіччя -- в Київській Русі у творчості Данила Заточника; у філософів Київської школи епохи Відродження - Іпатій Потій, Станіслав Оріховський, Іван Калимон тощо.

Збирання та видання українських народних загадок почалося у першій половині ХІХ ст.: Г. Ількевич «Галицькі приповідки і загадки» (Відень, 1841); О. Семеновський «Малороссийские и галицкие загадки» (К., 1851. -- т. 1; 1872. -- т. 2); М.Номис «Українські приказки, прислів'я і таке інше» (1864); П. Чубинський «Труды этнографическо-статистической экспедиции...» (1877. т. 1 -- Вип. 2) та ін.

Іван Франко - автор першої, на жаль, незакінченої розвідки про українські загадки «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних» («Зоря», 1884, ч. 15-20). В українській фольклористиці загадка лишається недостатньо вивченим жанром.

Загадка не тільки вплинула на творчість окремих українських поетів, які написали відповідні авторські твори (Л. Глібов, Ю. Федькович, І. Франко, С. Васильченко), вона складає основу поетичних тропів - метафори, метонімії, оксиморону і т.п, що засвідчує лірика П. Тичини, Б.-І. Антонича, В. Голобородька, І. Калинця, Віри Вовк, М. Воробйова, М. Григоріва та ін.

Органічно взаємодіє загадка також із пісенними жанрами. У цілому ряді пісенних творів використовуються загадки - від простої, часом принагідної згадки про неї аж до розгортання на її основі пісенного сюжету. Так, в одній з давніх українських пісень обрядового циклу «Ой біжить, біжить красна дівчина», записаній М. Максимовичем на Полтавщині у першій половині XIX ст., не лише повністю наводиться текст загадки, а й докладно, в дусі традиційних народно-поетичних уявлень, передається сама картина загадування та відгадування, а також кара за невміння відгадати загадку.

1.1.2 Походження англійських загадок

Багато англійських загадок мають літературне походження й представлені у вигляді віршів ще в давньоанглійській поезії та давньоанглійській літературі. «Загадка» англійською мовою звучить як «riddle», що означає, що комусь ставиться питання, складне для розуміння й таке, що має несподіване, парадоксальне рішення. Тому англійські загадки найчастіше представлені саме у формі запитання.

Типова англійська загадка являє собою певне питання, що містить парадокс. У наші дні англійська загадка перетворилася скоріше на смішну гру для дитячої та/або дорослої аудиторії, а в давньоанглійській мові вона була представлена у вигляді витонченого літературного твору. Як приклад наведемо таке питання-загадку: «Що ми дуже часто повертаємо, хоча ніколи не позичаємо?». Зрозуміло, що це питання не слід розуміти в його в буквальному значенні. Відповідь на цю загадку - подяка, звичайне «спасибі», яке всі культурні люди регулярно вживають як засіб мовного етикету.

Відомо, що англійські загадки беруть свій початок з англо-саксонського періоду (450-1050 рр.) розвитку літератури та культури. Давньоанглійскі загадки народною англійською мовою - жанр, представлений у згаданий період тільки в Ексетерському кодексі або, як його прийнято називати у зарубіжному літературознавстві, Ексетерській книзі (Exeter Book, Codex Exoniensis) [92]. Цей кодекс є найбільшим з чотирьох збірників давньоанглійської літератури, що збереглися до наших днів. Дата створення кодексу точно не визначена, але, загалом, його можна віднести до Х ст. (точніше, до 960-990 рр.), періоду бенедиктинського відродження в Англії, який відзначився розширенням діяльності монастирів, в яких і створювалися пам'ятники писемності, подібні до Ексетерського кодексу.

В Ексетерському кодексі представлена велика кількість англосаксонських поетичних пам'яток, в числі яких можна згадати вірші релігійного змісту (наприклад, «Христос»), що розповідають про народження Христа, про Вознесіння і про наближення Суднго дня; християнські алегорії «Леопард» та «Кіт», зміст яких перекликається із середньовічними бестіаріями, і «Феніксом»; елегії «Блукач» і «Мореплавець» вираженого релігійного характеру, що протиставляють швидкоплинне земне життя вічному життю на небесах і, з іншого боку, зі стриманою меланхолією прославляють цінні для древніх германців якості - стійкість та витривалість. До кодексу також входять такі вірші, як «Видсид» і «Деора», які вкорінені в традиціях німецького язичництва, релікти часів, що передують переселенню німецьких племен з континенту на Британські острови. Поряд з перелічиними творами до кодексу входить 95 загадок.

Велика кількість загадок дійшла до нас зі збірок епохи раннього Середньовіччя. Вони свідчать про те, що жанр процвітав в кінці VIІ - на початку VІІІ ст. У цей період збірка ?nigmata (загадки, головоломки) була особливо популярною в Європі. Це явище отримало найбільш широке поширення в Англії, де значне число авторів писали в цьому жанрі: Альдхельм (? 639-709), Татвін († 734), Евсебій (8 в.), Вінфрід-Боніфацій (? 675-754), та, ймовірно, один з псевдо-Беда. Існують також свідчення про те, що острівне походження мають дві збірки загадок невідомих авторів (Лоршскій та Бернський). Середньовічні збірники загадок видавалися під впливом загадок Сімфозія (Сімфосія), автора пізньої еліністичної епохи, який творив близько VІ ст. н.е. Ймовірно, після свого розквіту наприкінці VIІ - початку VІІІ ст. жанр актуалізувалося у збірках давньоанглійських, англосаксонських загадок Ексетерського кодексу. Цей збірник, можливо, був адаптацією жанру до народної, англійської мови, оскільки повчальний потенціал загадки високо оцінювався реформаторами-бенедиктинцями, які захоплювалися творами Альдхельма і його послідовників. В ХІ столітті кількість створюваних збірок загадок значно скоротилася, і загадування втратило той розмах, який вого мало в ранньому Середньовіччі. Загадки всіх вищезгаданих авторів відрізняються рядом спільних рис: всі вони є поетичними творами латинською мовою, об'єднаними в збірники від двадцяти до ста творів, розміщених в них за тематичним принципом. Як правило, збірники загадок мають енциклопедичний характер, стосуються найрізноманітніших тем, від космологічних і зоологічних до побутових, їм передує космологічний вступ, і їхня композиція уподібнена до композиції творів з природної історії Ісидора Севільського - «Етимології» та Плінія Старшого «Природна історія».

Вищезгадані загадки знаходяться в останній частині Ексетерського кодексу. За порядком розташування загадок у кодексі можна зробити припущення, що переписувач не мав всіх загадок у своєму розпорядженні, коли переписував текст. Очевидно, що переписувач не погоджувався зі змістом пам'яток і не домагався цілісності в їх представленні в кодексі, але переписував тексти до кодексу як є, про що свідчить те, що він розділив загадками два монологи, «Плач дружини» і «Послання чоловіка», які , швидше за все, не просто належали до одного жанру, але й були, можливо, частинами одного цілого, одного твору [92]. Зі змісту тексту також ясно, що загадки не були єдиним збірником загадок, подібним до збірників загадок ?nigmata латинською мовою, що створювалися в Стародавній Англії і що належить перу кліриків Альдхельма, Татвіна або Евсебія. Така версія існує поряд з припущенням, що загадки, все-таки, є творпми різних авторів, що поєднані в одну збірку за прикладом загадок латинською мовою.

В цілому загадки Ексетерського кодексу охоплюють найрізноматніші теми: космологічні, зоологічні, сільськогосподарські. Загадки, і особливо перша їх група (1-40), досить точно відтворюють структурну модель і розмах, властивий енциклопедичним працям і збірникам загадок латинською мовою, настільки популярним у середньовічній Англії. У збірці є явні ознаки того, що у давньоанглійські автори прагнули надати загадкам новаторський характер. Це доводить вибір загадок про бурю, що відкривають збірку групи загадок на космологічний мотив, а також опис домашніх тварин в зоологічному блоці загадок. Все це відповідало вимогам часу, коли створювався Ексетерський кодекс, оскільки метою бенедиктинської реформи, що співпала за часом зі створенням кодексу було не лише відтворення літературних тенденцій попередніх епох, але й прагнення вдихнути нове життя в народну освітню культуру.

Поетчна форма англійської загадки отримала найбільшу популярність у вікторіанські часи. Загадка зазвичай складалася з декількох римованих рядків. У кожному рядку одне зі слів містило букву, яка входила в назву відповіді. А останній рядок найбільше підказував слухачам, про що або про кого йде мова. Говорячи більш узагальнено, англійська загадка являє собою певне питання парадоксального характеру.

Українська ж загадка і до цього дня залишається самостійним жанром фольклору. До того ж, на відміну від англійських, українські загадки представлені в основному у вигляді непрямого питання, хоча українські загадки також можуть формулюватися як питання. Однак найчастіше в українських загадках питання не виражено у прямій формі, і вони мають метафорично-описовий характер.

англійський загадка український переклад

1.2 Фольклорні та літературні загадки, їхні спільні та відмінні характеристики

Народна загадка є одним з жанрів енігматики. Будь-який жанр енігматікі, окрім народної загадки, можна чітко визначити правилами. Народну загадку можна впізнати, але правила її побудови важко сформулювати. Це не різновид загадки в широкому сенсі, а абсолютно особливий жанр, що лише на перший погляд може бути віднесений до інших, вже існуючих. Народна загадка існує сама по собі. Маючи справу саме з нею, ми, ймовірно, торкаємося початків людської культури. Народна загадка з культурно-антропологічної точки зору є не лише особливим типом тексту, а й структурує особливу архитиповц діяльність. Саме як жанр культури, а не просто літературно-мовний жанр, народна загадка має не виявлену чітко внутрішню форму і не піддається однозначному визначенню.

У загадках представлені форми стародавньої мови, тому вона є цінним джерелом порівняно-історичних мовознавчих, літературних та культурологічних розвідок.

При відсутності загальноприйнятого визначення народної загадки можна вказати на її характерні ознаки, що відрізняють її від будь-якого іншого фольклорного жанру. По-перше, народна загадка відрізняється формальними стилістичними ознаками: вона компактна, найчастіше складається з двох коротких фраз і цим сильно відрізняється від літературної, яка, навіть наслідуючи народну, може бути досить багатослівною. Ця особливість виявляється у поєднанні з наступними рисами. По-друге, народна загадка широко вдається до вторинної номінації та інших засобів мовної гри, чим вона рішуче відрізняється від питання, розрахованого на раціональне зусилля, тобто від більшості енігматічних жанрів. По-третє, народна загадка як незалежний жанр відрізняється від загадок, пов'язаних зовнішнім контекстом: її ро'звязання не залежить від будь-яких спеціальних знань, таких, як знання священних текстів чи математики; воно не залежить і від будь-якого своєрідного розповідного контексту, як у загадках в чарівних казках. По-четверте, народні загадки, існуючи як незалежні, самостійні тексти, тим не менш панують у великих корпусах споріднених текстів; те, що їх публікують збірками - не випадкова обставина. Множинність є однією з основ буття загадки, є її онтологічною властивістю. Народна загадка не може існувати інакше, ніж у масовому порядку, тоді як загадка будь-якого іншого роду лише допускає, але не передбачає існування їй подібних [47].

«Йде свиня кувіка, з обох кінців обвита». Як здогадатися, що мова тут йде про діжку? Загадка ця коротка, виражена через своєрідну метафору, вона не звертається до жодних загальних понять, і сформульована вона навіть не у формі питання, хоча і має на увазі запитання «Що це таке?», - питання передбачається самою жанровою належністю тексту, ритуалом загадування-розгадування. І вона знаходиться в корпусі споріднених текстів - має спільні риси з іншими в тому ж зібранні з використанням метафоричного предмета: «Несуть свиню до стодоли, на обох кінцях по пиці». - Корито. Поруч з цією загадкою попередня стає ясніше, якщо не за значенням, то за образністю мови. У цих текстах «свиня» - це досить абстрактний предмет, який водночас має певні характеристики - розміри, незручність для транспортування, які індивідуалізують його та роблять неможливою вільну заміну на будь-який інший предмет [84].

Таким чином, корпус загадок (національний або регіональний) виявляється пронизаним мережею певних відносин - спільністю лексичних елементів або мотивів, а також за формулою або парадигмою. Будемо називати ці ознаки матеріальними. Народна загадка має певну структурну цілісність, і саме це визначає єдність жанру.

Якщо ми спробуємо розглянути народну загадку в культурно-антропологічному плані як один із жанрів мовної культури, то картина спочатку може бути охарактеризована наступним чином. Народна загадка - один з найдавніших мовно-літературних жанрів. Вона належить до числа елементарних, мінімальних форм усної традиційної культури, як і прислів'я, і цим відрізняється від розповідних жанрів. На відміну від оповідання, або наративної мовної модальності, загадка є представником мовної модальності, яку маємо назвати фігуративною. Вона являє собою не оповідання, не послідовність подій, а фігуру мови, утворену певною сукупністю мовних компонентів; причому вона, вочевидь, перевершує складністю будь-яку іншу відому малу літературну форму. Дослідження переносної природи народної загадки і одним із нагальних завдань для визначення її спільних рис з іншими формами фольклорних творів та специфічних характеристик.

Народна загадка привертала увагу саме як долітературна, «інша» форма самої літератури. Її зразки можна знайти в складі найдавніших літературних пам'яток, наприклад, на асирійських клинописних табличках, у біблійному П'ятикнижжі та в античних розповідях про Гомера.

Дуже істотною особливістю народної загадки є її поширеність. Вона знайдена на всіх материках і чи не у всіх типах культури, як би далеко вони не розходилися вони у просторі та часі. Загадковість цієї обставини досягає високого ступеня в силу того, що народна загадка в найвіддаленіших один від одного культурах ніби виявляє принаймні певні риси фамильної подібності. Але питання це не вивчено достатньою мірою. Відмінності ж можуть бути поямнені належністю до різних культур - в одних відбуваються втрати, в інших архаїчні риси зберігаються добре і навіть збагачують модифікації. Невивченість цієї проблеми - одна з кардинальних, можливо, критичних труднощів для аналітичного підходу. У будь-якому разі поширеність загадки говорить про її архаїчность і близькость до коріння культури.

Існує також жанр літературних загадок, створених поетами. Літературні або авторські загадки - це важливий жанр переважно дитячою літератури. В цьому жанрі працювали Л. Глібов, О. Духнович, О. Пчілка та ін. На думку Ю.Г. Ілларіонової, літературна загадка продовжує традиції народної загадки: вона базується на тому ж образному уявленні про предмет, порівнянні і зіставленні. Але літературна загадка дає опис більш повно, більш детально. Часто літературні загадки - це цілі розповіді у віршах. Тому авторські загадки легше відгадуються. Предмети і явища в них знайомі дітям, вони взяті з сучасного життя. В той же час авторські загадки по-новому представляють предмети, які є традиційними в народній поезії.

1.3 Загадка як тип тексту та її характерні риси

Загадка з погляду синтаксичної організації виявляє виразні ознаки надфразної єдності з чітким поділом її на питання (образна частина) й відповідь. У питанні (образній частині) загадки засвідчено специфіку фольклорного тексту - стійкість і відтворюваність, формульний характер та варіативність. Для загадки характерні усталені звороти, "блоки", композиційні фрагменти, лексична й граматична варіантність, "динамічна" формульність виступає диференційною ознакою тексту загадки. Як і будь-який текст, загадка характеризується змістовною та структурною цілісністю.

Образна частина загадки може бути розглянута як самостійний текст, який розкриває одну мікротему і водночас є ключем до відгадки. В образній частині обов'язково наявне запитання, виражене експліцитно або імпліцитно.

Оскільки загадки досить часто використовувалися у творах давньої літератури, що мали форму діалогу, та в інших жанрах усної народної творчості - піснях, казках, байках, - можна стверджувати, що в загадці генетично закладені граматичні, семантичні й змістові зв'язки, притаманні діалогічній мові. Виокремлення в тексті загадки двох складників - власне тексту загадки та відгадки до нього, тобто обмеження всього комунікативного акту двома репліками не є випадковим, але головна відмінність загадки як діалогічної єдності від інших питально-відповідних єдностей полягає в тому, що загадка не утворюється спонтанно, не народжується в конкретній ситуації, а функціонує переважно в незмінній формі як певний стереотип. Якщо звичайний діалог виникає в процесі спілкування, то загадка реалізується як форма спілкування.

Структура загадки подібна до діалогічної єдності, що зумовлено насамперед тим, що функціонування загадки передбачає щонайменше двох співрозмовників. Діалогічна єдність, на відміну від тексту загадки, може мати три або й більше реплік, входити до складу діалогу, де наявні самостійні репліки. Загадка ж завжди обмежена тільки двома висловами. Проте вона передбачає кілька реплік - відповідей, коли буває не одразу відгаданою, можливо, це й спричинило існування загадок з кількома відгадками при тотожній образній частині [43].

Специфічна ознака жанру (приховане питання) найбільшою мірою зближує текст загадки з питально-відповідною діалогічною єдністю та дає підстави розглядати синтаксичну структуру кожної частини загадки й виявляти семантичні відношення між ними.

Цілісність тексту загадки можна довести, спираючись на теорію номінації. Опис семантичної структури загадки передбачає вивчення процесу розгортання значення слова, що має бути вгадане, за виявленням ознак, якими репрезентується зазначений у тексті загадки предмет. У загадках зв'язок плану змісту формули загадки з денотатом (відгадкою) навмисно приховується, шифрується шляхом особливого трансформованого опису реальності. Збігаючись з лексичною номінацією при позначенні окремого, простого денотата, загадка одночасно відрізняється від неї розгорнутим характером найменування. Форма загадки може складатися з одного складного або простого речення, а також включати до свого складу більше одного речення.

Номінація ототожнюється з тими лексичними одиницями, які служать у тексті закодованими позначеннями денотата і його частин. Денотатом тексту загадки стає певний не названий у самому тексті об'єкт, а образна частина її - розгорнута дефініція, тлумачення відгадки. Номінація текстом загадки означає, що образна частина становить синтаксичну, фразову номінацію, співвідносну з денотатом, тобто загадка як текст виступає номінацією певного денотата.

За характером денотата загадки поділяються на дві групи:

1. Загадки, денотатом яких виступають окремі предмети, явища в певних часових або просторових зв'язках.

2. Денотатом виступає певна ситуація.

За логікою подій маємо припускати, що метафоричний образ у загадках результат пізнього розвитку жанру, підсумок свідомих художніх уподібнень, мистецтво в прямому і точному розумінні слова. Метафорична образність у загадках несе на собі відбиток багаторазових суміщень, розвитку, ускладнень, доповнення початкових більш простих асоціацій.

Неабияку роль у номінації текстом загадки відіграє форма презентації обраних ознак у тексті загадки. Найпоширенішою є форма метафори, бо загадки - метафори складають основу жанру [40].

Спостереження за метафорами-загадками виявляє особливі функції метафоричного перенесення ознак у текстах загадки: ці ознаки мають підсилювати певну ознаку якогось реального предмета. Наприклад, у загадках про сніг на перший план виходить ознака білого кольору і здатність снігу покривати певний простір. У зв'язку з цим ключовими поняттями в образній частині загадки виявляються біле покривало, скатерть біла, білий килим, біла верета, біла ковдра, біле плаття, біла колода, біла вата: Ой за лісом, за пралісом біле плаття лежить. - (Сніг).

Висловлюючи тезу про те, що текст загадки - це метафора, маємо враховувати глибинний зв'язок усіх фольклорних жанрів і функціонування в них наскрізних багатозначних символів, через які відтворюється міфопоетична картина світу [24].

Образи загадки створюють складну розгорнуту метафору. Різна за формою, вона при всій повноті та цілісності уникає того, щоб у всьому, без винятку, підтримувати зв'язок між закодованим предметом та його метафоричною номінацією, оскільки образно-логічна невідповідність у певному компоненті повинна порушувати відтворювану метафорою аналогію.

Більшість загадок - це метафоричні образи, які логічно не сумісні, бо практично являють собою логічну невідповідність. Вони побудовані способом парадоксу або оксюморону.

У загадках використовується також метонімічна форма вираження ознак предмета. Робиться висновок, що форма презентації ознак предмета в тексті загадки є додатковим засобом приховування предмета, крім характеру обраних ознак.

Антоніми є одним із конструктивних елементів, що структурно організовують і семантично цементують текст загадки. Ці лексичні одиниці, що утворюють протиставлення, важливі для яскравої характеристики головного евристичного образу загадки, який пов'язується з денотатом (відгадкою) загадки на основі логічного асоціативного зв'язку.

Переважна більшість загадок побудована на зоометафорах і антонімічних відношеннях лексичних номінацій: Чорна куриця згребе, а біла розгребе. - (День і ніч).

Типовим явищем для загадок є імпліцитна антонімія - це протиставлення, приховане в самому змісті загадки, зокрема при порівнянні, зіставленні антонімічних зворотів: Квіти янгольські, а кігті диявольські. - (Будяк); Антонімічні відношення, що виконують конструктивну роль в організації тексту загадки, репрезентовані як окремими лексичними парами, так і цілісними протиставними конструкціями, в яких слова-антоніми втягують у своє семантичне поле інші лексичні засоби, що виступають у ролі контекстуальних антонімів.

Названі засоби формують стилістичну фігуру антитези, в якій поєднується синтаксичний паралелізм і лексичну антонімію, що забезпечує виразність і витонченість мовної форми, в яку втілено висловлену образну думку.

Типи синтаксичних концепцій, які використовуються в образній частині загадки, є різноманітними. Залежно від синтаксичної будови в основному корпусі загадок розрізняємо двоскладні повні речення, неповні речення, односкладні речення, складносурядні речення, складнопідрядні речення, безсполучникові речення, складні речення з різними видами зв'язку, речення з прямою мовою, складне синтаксичне ціле.

Безсполучникові складні речення - найпоширеніший конструктивний тип в образній частині загадки. Вони представлені всіма структурними різновидами, серед яких найчастотнішими виявились структури із зіставним значенням. Складні речення комбінованої структури представлені в жанрі досить широко. Між частинами складних речень переважають зіставні та протиставні відношення. Складнопідрядні речення як самостійні структури не типові для загадки, однак вони функціонують як частини „змішаного” многочлена.

Оформлення загадки, як правило, двома реченнями не типове для монологічних висловлювань у жанрі, тому така будова притаманна тільки загадкам-діалогам або текстам, що близькі до діалогів.

Спостереження над архітектонікою загадки дозволяє зробити висновок про те, що текст загадки близький до діалогічної єдності за структурою: образну частину, як і першу частину діалогічної єдності, формують синтаксично розгорнуті речення, відгадку - однослівні, двослівні, рідше багатослівні. Цілісність тексту загадки створюється синтаксичною взаємодією образної частини і відгадки, а також лексичним наповненням обох частин [43].

Поетика жанру загадок в основному характеризується загально-фольклорними рисами. Вони побудовані на основі метафори, метонімії або розгорнутого паралелізму; основні механізми -- персоніфікація, алегорія та іномовлення. У мові загадок вживаються традиційні сталі епітети, наприклад, «густий ліс», «чисте поле». Засобом зображення неметафоричних загадок часто є порівняння (Білий, як пір?їна, холодний, як крижина (Сніг). Використовуються гіперболи (Ревнув віл на сто гір, на тисячу городів (Грім), тавтологічні вислови (Мур мурований, склеп склепований, Бігунці біжать, ревунці ревуть). Для позначення певних предметів вибираються власні назви, найчастіше людські імена (кінь-- Федько, півень -- Гришко). Часто вони вживаються з метою римування чи ритмізації (Сидить Пахом на коні верхом (Окуляри); Сидить Марушка в семи кожушках, хто її роздягає, той сльози проливає (Цибуля). Ритміка загадок нерідко підкреслюється алітерацією (За лісом, за пралісом, за розсохачем бив бук бука буковим бичем (Довбня, клин, колода) чи звуконаслідуванням (Соломон, согодан, согодіца, собродіца, а зуб кланц (Замок і ключ). У цьому прикладі зустрічається ще один поширений в загадках прийом -- неологізми, утворені на основі звукових (тарахкотинський чи іржинський -- про замок) або образних асоціацій (Чотири чотирнички, п?ятий Макарчик (Пальці). Багато загадок побудовано на запереченні чи заперечному паралелізмі: Кинув не палку, піймав не галку, скубу не пір?я, їм не м?ясо (Риба).

У віршованих загадках використовуються прийоми, властиві народній ліриці: римування, метричність, співзвучність, паронімія та ін.

1.4 Класифікації загадок в історичних, літературознавчих та мовознавчих наукових розвідках

Однією з перших логічно несуперечливих і науково вмотивованих класифікацій, що не втратила свого значення і в наш час, була запропонована І. Франком у праці «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних». Аналізуючи первісний слов?янський світогляд, побудований на ідеалізації і персоніфікації сил і явищ природи, та давні релігійні вірування (анімізм, зооморфізм і антропоморфізм), Франко кладе їх в основу класифікації загадок як одного з найдавніших жанрів.

Першою за походженням дослідник вважає групу загадок, які називає анімістичними. До них відносить твори, в яких неживі предмети, сили і явища природи представлені як живі істоти, тобто персоніфіковані чи одухотворені. Найдавнішими вважає ті з них, що тотожні чи суголосні зі старовинними праслов?янськими міфами про світобудову, походження світу, божеств, пов?язаних з природними явищами. Наприклад, уявлення, що небо -батько, а земля - мати, знайшло відображення в загадках, типу «Тато високий, мама широка, син кучерявий, невістка сліпа» (Небо, земля, вода, ніч) [64].

Ремінісценцією міфів є загадки на зразок «Сидить півень на вербі, пустив коси до землі» (Небо, сонце, дощ), де небо зображене як світове дерево (елемент всіх євразійських міфологічних систем), а сонце - птах на ньому. Подібною трансформацією міфу є зображення сонця як золотого коня (що перегукується з міфом про золоту небесну колісницю). Поклоніння персоніфікованим силам природи і деякі табу на їхні імена синтезувались у загадках про сонце як панну із золотими косами, що спадають на землю (проміння), та зорю ранню чи вечірню у вигляді дівчини, богині, що плакала або загубила ключі: «Зоря-зоряниця, красная дівиця, до церкви ходила, ключі загубила, місяць побачив, сонце скрало» [64]. Тут, як і в багатьох текстах календарної обрядовості, ключами зорі названа роса; те, що сонце скрадає ключі означає, що воно бере владу над світлом і днем.

Подібними є загадки про місяць в образі князя або пастуха: «Череда незлічена, толока незміряна, пастух ненайманий». Зорі, які заховались за хмари, уявлялись украденими чи втраченими вівцями.

У багатьох загадках елементи астрального культу поєднані з елементами інших культів, зокрема із культами вогню, домашнього вогнища, печі, хліба. Так, у загадці «Повна піч паляниць, посередині книш» так позначаються зірки й місяць; небо та сонце нерідко порівнюються із піччю та хлібом: «За лісом за пралісом золота діжа кисне» або «За лісом червона діжа сходить».

Загадки, в яких сили природи зображені у вигляді звірів, становлять другу, дещо пізнішу групу, яку Франко називав зооморфічною. У зооморфічних загадках зафіксовані тотемічні вірування слов?ян і елементи поклоніння тваринам-тотемам. Найвиразніші з них ті, в основі яких лежить поклоніння корові, волу, бику: «Чорна корова всіх людей поборола, а білий віл всіх людей на ноги підвів» (ніч і день). Подібні образи зустрічаються у грецьких міфах (білі воли Гіперіона - сонця) та в індійських віруваннях, що говорить про спільне індоєвропейське тло. Це стосується й образів хмар у вигляді овець: «Сиві барани все поле залягли»; вітру в подобі коня: «Що біжить без повода?» а також інших явищ - вогню, води, грому, місяця, снігу, дощу, веселки та ін.[64].

Значна група загадок пов?язана з культом птахів: червоного півня, що асоціюється з вогнем - «Сидить півень на осиці, підняв догори косиці» (Вогонь і дим); золотої квочки з курчатами - «За горами, за лісами золота квочка золоті курятка водить» (Місяць і зорі); чорного птаха - ночі; білого птаха - снігу; сивого птаха - диму та ін. Франко наголошує на такому цікавому й недругорядному факті, що символами явищ природи служать майже виключно домашні тварини та птиця (за винятком кількох загадок, де звірі нечітко означені), тому що «звірі, з котрими чоловік найближче живе, котрих вдачу найліпше знає, і котрі заразом, як нас поучає порівнююча історія первісних релігій, займали найбільше місце в первіснім культі звірів (зоолатрії), спільнім в більшім або меншім розмірі всім народам на певнім ступені розвою духовного» [64].

До третьої групи належать антропоморфічні загадки, тобто такі, де явища природи і реалії дійсності порівнюються з людьми і людськими взаєминами. Наприклад, сонце - пан, місяць - пастух-наймит; вітер - злодій; місяць - чумак, зорі - воли; замок - сторож та ін. Вони теж успадкували анімістичні риси, але, вказуючи на певні суспільні відносини та явища, є витвором більш сучасним і віддаленим від первісної міфології.

Детально зупиняючись на аналізі цих трьох груп, Франко зазначав, що всі інші загадки є «штучнішими», бо витворені народною уявою й фантазією, а тому є цікавими з точки зору фразеології та мови, а не світогляду чи змісту, закладеного в них. Їх можна умовно об?єднати у ще одну групу загадок, в яких явища чи предмети порівнюються з іншими явищами чи предметами. Наприклад, сніг - скатертина, ніч - покривало, веселка - міст, зорі - цвяхи, блискавка - коса та ін.

Відомий методист XX століття, літературознавець М. Рибнікова запропонувала поділити загадки за тематичними розділами та за районами і виконавцями. Вона вперше звернула увагу на необхідність вказувати для загадок, як і для інших фольклорних жанрів, місце запису та виконавця.

Існує класифікація В. Чичерова, який писав про можливість систематизувати загадки за їхньою художньою структурою: питання, метафоричні й алегоричні загадки, арифметичні, жартівливі. Ю. Ілларіонова також розподілила загадки за їхньою структурою: загадки, побудовані на перерахуванні ознак предмета; загадки, побудовані на основі протиставного порівняння, та загадки метафоричні. В основі різних загадок лежать різні логічні механізми. Ними визначаються типи логічних завдань і характер розумових операцій при відгадуванні.

Найпоширенішою була і залишається на сьогодні тематична класифікація, за якою укладена значна кількість сучасних збірок загадок. Так, І.П. Березовський виділяв такі тематичні групи: Природа (Небо. Земля. Явища природи. Рослинний світ. Тваринний світ); Людина (Фізична природа людини: будова тіла, життя і смерть. Матеріальне життя людини: їжа, одяг, взуття, речі домашнього вжитку); Трудова діяльність людини (Освіта. Музика. Звичаї та обряди. Абстрактні, загальні, умовні та зібрані поняття. Головоломки, шаради та різноманітні запитання); Різні [11]. Включена група «Різні» вказує, що можна виділити й інші тематичні групи та підгрупи. В нашій роботі ми беремо за основу саме тематичну класифікацію І.П. Березовського.

1.5 Когнітивне та культурологічне підґрунтя загадок

Когнітивна лінгвістика має власний об'єкт дослідження - вербалізовану інформацію, тобто концептуальний простір людського мислення, з яким співвідносяться одиниці мови та мовлення. Предметом дослідження цієї мовознавчої галузі є представлені в системі вербалізованих знань концептуальні структури та когнітивні операції, а також способи їхньої маніфестації за допомогою мовних знаків. Основне завдання когнітивної лінгвістики - виявлення способів отримання, обробки, зберігання та використання вербалізованої інформації. Матеріалом дослідження науки є семантика мовних та мовленнєвих одиниць, в якій відображені та зафіксовані результати когнітивних процесів. Такі одиниці є матеріальним втіленням концептів, що складають концептуальну систему (концептуальну картину світу), в котрій зберігається знання, досвід людської діяльності. Таким чином, концепти, виступаючи одиницями етнокультурної інформації, віддзеркалюють світ національного світосприймання предметів і понять засобами певної мови. Концептуальна структура загадок дуже яскраво відображає світосприймання певної нації [35].

Текст як елемент культури виступає важливим інгредієнтом конвенційних канонів і традицій. Як об'єкт літератури текст корелює із грою за змістом, з ритуалом - за формою. У текстах репрезентуються реальні та ірреальні події,зберігаються традиції минулого, у домислах і фантазіях створюються нові картини світу. Різноманітність текстів проявляється в наявності атрибутів - великих і малих форм, інформативних і неінформативних, емоційних і неемоційних, усних і письмових, вербальних і невербальних.

У парадигмі текстових одиниць виокремлюються «малі форми», до яких відносять і загадки.

Загадки - це семіотичні знаки специфічної синтактики, семантики та прагматики. Вони реалізують питальність вербальними та невербальними засобами за допомогою слів та просодики. Нетиповість є прозорою у подачі блоків теми та реми, їх реверсії. Тема імплікується, залежить від пошуків з боку адресатів, їх креативного менталітету. Блок реми подається у пролонгованій формі, у препозиції до імплікованої теми, яка знаходиться за межами першої частини загадки. У цих текстах відсутні заголовки, фабула, наявна реверсія базових блоків. Невеликі за розміром загадки та курйозні, каверзні питання тяжіють до стилістичних маркерів емоційності, експресивності та еволютивності.

За формою загадки - це комунікативні одиниці, за значенням - вони актуалізують сему питальності, за прагматикою - це креативний пошук імплікованої теми. Поверхнева та глибинна структури загадок інтегрують та категоризують певний концепт. Фокус загадки детермінується інтенціями адресанта, його зацікавленістю у денотаті пошуку. Адресат не є автором питання, але він комплементує діалог, включається в словесну гру, веде її за правилами, знімає ситуативну енігматичність, використовуючи при цьому соціальний та індивідуальний досвіди.

Загадки - найяскравіші, найбільш характерні зразки народної творчості, які засвідчують різноманітність тематичних парадигм, багатство форм поетичного вислову та фразеологічне розмаїття. Загадки позначені давністю походження, належністю до художнього жанру, специфікою поверхневої та глибинної структур. У стислій завуальованій формі, спеціально прихованій, ці мудрі сентенції-запитання зображують феномени на основі дескрипції певної близької або віддаленої спорідненості, подібності (ледве вловимої або далекої). Загадки, що дійшли до нас, є творчістю більш пізнього походження, але їхній корпус відкритий до сьогоденного утворення за діючими та традиційно успадкованими моделями конструювання [11]. Актуальність загадок об'єктивується їх онтологічним буттям, функціонуванням як засобів кмітливості, розваги, випробування розумових здібностей, мудрості, зрілості, здатності людини орієнтуватися у природному оточенні. Повсякденний життєвий досвід закріплюється у загадках з давніх-давен, вони зберігають свою первісну функцію як атрибута соціалізації людини [46;55]. Загадки як засіб стимулювання уяви в когнітивному процесі зберігають виховну функцію, змінюючи свої форми буття та зосереджуючись на фокусах «Що? Де? Коли?». Елементи словесної гри є захоплюючим компонентом загадок.

Запам'ятовуванню сприяє поетична римована форма, яка є відголосом минулого дописемного, поетичного буття мови. Загадки - це здобутки трудової діяльності, народного досвіду та поетичного витвору, що не могло не позначитись на художній формі творів. Загадки належать до вторинної дериваційної когнітивної зони. Їх поява препарується облігаторним досвідом порівняння, аналізу та абстрагування. Загадки в основному базуються на метафорі, мають форми запитання (графічного або еліптованого), шаради, головоломки. Пор.: Без дров, без вогня, а світить та гріє щодня. (Сонце); Хто ходить по миру без ніг, без торби. (Місяць). І. Франко вважав, що загадки про будову всесвіту є найдавнішими за походженням. Нові теми та форми об'єктивуються розвитком цивілізації, здобутками людської діяльності. У загадках знаходять вияв спостереження над природою, тваринним та рослинним світом. Пор.: Чорна корова всіх людей поборола, а білий віл всіх людей підвів. (Ніч і день); Хто найраніше встає? (Півень); Повна діжка жита п'ятачком накрита (Маківка) [63]. Нарочите ускладнення референта здійснюється шляхом використання омонімів, що загострюють креативну увагу пошукача відповіді. Пор.: Від чого качка пливе? (Від берега); Від чого ворона чорна? (Від хвоста до дзьоба); За чим у козака шабля? (За паском). Відгадування цих енігматичних вкраплень - своєрідний поєдинок у ментальному бутті персонажів.

Загадки виникають у різних доменах, інколи мають характер анаграм. Пор.: Яка річка складається з префікса і числівника ? (При-п'ять); Який півострів скаржиться на свою величину? (Я-мал) Яке місто літає ? (Орел); Я з переду і заду, ,посередині - порода коня, разом буде назва країни. (Я-поні-я [11]). Специфіка загадок - конкретність теми, лаконізм, конденсованість думки, стійкість традиції, усталеність образності. Безпосереднє схрещення притаманне загадкам (а) та прислів'ям (б). Пор.: а) У вогні не горить, у воді не тоне. Кого лихо красить? б) Правда і в вогні не горить, і в воді не тоне. Лише рака лихо красить. Близькість цих жанрів зумовлюється спільним походження та взаємовпливом. Деякі вчені вважають, що загадка виникла раніше за приказку з огляду на позначення останньою результатів пошуків та досвіду. Але взаємопроникнення змісту і форми цих жанрів, їх тяжіння до народної поезії не викликає сумніву. Загадування та відгадування як перевірка менталітету має місце в казках (епічному жанрі великої форми), піснях, весільних обрядах (порівняйте мову сватів про порошу і куницю) та дипломатичних дискурсах. У мовних засобах творення загадок чільне місце посідають такі стилістичні засоби як: метафора, метонімія, оксиморон. Вторинне конструювання загадок (деривація від первинних умозаключень та від здобутого досвіду), стилістичне навантаження об'єктивує статус декору, їхнього поліаспектного, полімодального та поліфункціонального бутя [46].

Розкрити теми, що препаруються в рематичному блоці загадки, допомагає також механізм послідовного виключення окремого із загального типу. Круглий, та не місяць. Зелена, та не діброва. З хвостом, та не миша (Кавун); Білий, а не сніг, твердий, а не камінь, солодкий, а не мед (Цукор). Художня установка на тему загадки зумовлюється відсутністю, прихованістю об'єкта, з одного боку, та підказкою з іншого. Загадки творяться адресантом, відгадуються адресатом, якому допомагає творець витвору (в основному - колективний). У поверхневій структурі діалогічна інтеракція представлена двома блоками. Ритмічна організація та симетричність загадки нагадує про дитячі короткі віршики. Загадки - це не тільки міфічна творчість давнини, відгомін первісної доби, реліктове явище, але й об'єкт наукового дослідження у межах текстології та дискурсології. Водночас загадки продовжують зберігати свою високу продуктивність і в різних сучасних культурах та мовах, що свідчить про надзвичайну стійкість цього жанру насамперед усної народної, а у певних випадках і писемно зафіксованої творчості. Очевидно, саме загадки відтворюють ті фундаментальні когнітивні процеси, які найхарактернішими для людини і тому носять універсальний характер, відтворюючись протягом тисячоліть і зберігаючи свою актуальність.