Системно-квантитативні аспекти полісемії в німецькій мові (синхронія, діахронія та панхронія)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКАіА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ОГУЙ Олександр Дмитрович

УДК 803.0-541.2

СИСТЕМНО-КВАНТИТАТИВНІ АСПЕКТИ ПОЛІСЕМІЇ

В НІМЕЦЬКІЙ МОВІ

(СИНХРОНІЯ, ДІАХРОНІЯ ТА ПАНХРОНІЯ)

Спеціальність 10.02.04 - Германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття

наукового ступеня доктора філологічних наук

Київ - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі німецької мови та загального мовознавства Чернівецького державного університету імені Юрія Федьковича

Науковий консультант - доктор філологічних наук, професор ЛЕВИЦЬКИЙ Віктор Васильович, Чернівецькийдержавний університет.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Сахарчук Людмила Іллівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри германської філології;

доктор філологічних наук, професор Каліущенко Володимир Дмитрович, Донецький державний університет, завідувач кафедри німецької мови;

доктор філологічних наук, професор Денисенко Софія Никифорівна, Український державний лісотехнічний університет, кафедра іноземних мов.

Провідна установа: Львівський національний університет імені Івана Франка.

Захист дисертації відбудеться "29"вересня 2000 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка ( 06 003 Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, Гуманітарний корпус, актовий зал).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету (м. Київ, вул. Володимирська 58, к.10).

Автореферат розісланий "28" серпня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д.ф.н. А.Д.Бєлова.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Значення та позначення взагалі і полісемія зокрема привертають увагу лінгвістів, незалежно від того, якими б проблемами (у т.ч. лексикологічними та лексикографічними) дослідники не займалися. Тому, враховуючи основні аспекти мовних явищ, об'єктом запропонованого дослідження є полісемія в німецькій мові (як універсальне поєднання однієї формальної та декількох змістових сторін мовного знака в процесі суспільної комунікації), її голістичне (цілісне) системно-квантитативне вивчення з позицій мови, мовлення та мовної діяльності (parole, langue, langage). Предметом дослідження виступають багатозначні одиниці різних частин німецької мови в синхронії, діахронії та панхронії.

Як відомо, дослідженню полісемії, що як процес втілюється в семантичній системі слова з певним ступенем регулярності, присвячено велику кількість робіт, в яких відбилися основні етапи становлення самої семасіології. Наприкінці ХІХ - 30-х роках ХХ ст. лінгвісти зосереджувалися на діахронному розумінні полісемії через призму поняття “семантична зміна” (див. К.А.Аллендорф; R.Sappan). Згодом на основі типологічно-контрастивних досліджень утвердився погляд на полісемію як на регулярність змін у семантичній системі слова (S.Ullmann; І.В.Арнольд). Завдяки набуткам дескриптивної семасіології у 60-х рр. з'явилося дистрибутивно-контекстуальне розуміння полісемії як об'єднання декількох типових контекстів (Е. Coseriu; І. Rosengren; Ю.Д. Апресян). У 70-х рр. із розквітом компонентного аналізу утвердилися системно-структурне та близьке до нього логіко-множинне розуміння полісемії як набору семем, що пересікаються між собою в якійсь семі чи семах (G. Wotjak; Th. Schippan; Н. Henne; H. Enders; М. Литвин). Тоді ж стало популярним розуміння полісемії як цілісного поля семем, взаємопов'язаних у слові (Е. Coseriu; Л.М. Васильєв). Якщо у 1980-90-х рр. на Сході утвердився комунікативно-функціональний підхід (І.Г. Ольшанський), то на Заході запанувало когнітивно-стереотипне розуміння полісемії (як реалізація певних стереотипів чи прототипів у динамічній сітці семантичних відношень) (М. Bierwisch; P. Deane; D. Geerarts; G. Kleiber) тощо. Поряд з цим, нині актуальні й розуміння полісемії як функціональної операціоналізації лексичного матеріалу для його подальшого опрацювання (S. Schierholz) чи системно-квантитативне розуміння полісемії, згідно з яким вивчаються її кількісні параметри (Ю. Крилов; Ю.А. Полікарпов; Ю.А. Тулдава).

У сучасній лінгвістиці склалися два основних напрямки вирішення проблеми, які, однак, не в стані комплексно пояснити формування та функціонування полісемії в німецькій мові. Це - теорія невизначеності, вживана в сучасній західноєвропейській лінгвістиці, та східноєвропейська теорія лексико-семантичної варіативності. За останньою теорією, що практично відповідає точці зору мовця (М), який кодує висловлювання від думки до слова, семантема (семантична система багатозначного) слова розглядається як рухома динамічна система, яка за своєю знаковою та мовною природою схильна до варіювання (В.В.Виноградов, О.І. Смирницький; K.O. Erdmann, M. Kaempfert, E.W. Schneider та ін.).

Поширений у західній лінгвістиці аналіз через нечіткість, невизначеність, двозначність чи неоднозначність також має певні перспективи, бо враховується саме комунікативне спрямування мовного акту (M. Campos, D. Gorfein, R. Hoffmann, K. Malmkjaer, M. Pinkal; B. Rieger, D. Wolf, W. Wolski, V. Yebra). Попри свої переваги цей підхід залишається, на жаль, однобічним тому, що розглядає невизначеність, яка виникає здебільшого внаслідок полісемії, лише з позиції слухача (С), що декодує висловлювання від слова до тексту.

Отже, за останні 70 років на Сході та Заході нагромадився чималий позитивний досвід у розв'язанні цієї проблеми. Він, однак, залишився практично ізольованим, "досвідом у собі" частково роз'єднаних лінгвістичних шкіл східноєвропейської та західноєвропейської лінгвістики, який потрібно узагальнити у цілісній, інтегруючій праці, зробити кантівський "досвід у собі" досвідом для всіх.

Поряд з тим, ні у вітчизняному, ні в зарубіжному мовознавстві немає комплексних праць, де б полісемія в німецькій мові розглядалася в усіх її аспектах: в діахронії (як процес творення нових значень), в панхронії (як регулярність цього процесу) та в синхронії (як їх вираження у вигляді семантичної системи слова). Авторський аналіз цих аспектів полісемії через мовлення, мову та мовну діяльність вносить достатньо нового в розуміння полісемії, чого немає в найфундаментальніших працях, присвячених полісемії (І.Г. Ольшанський; А.А. Полікарпов; R. Bergmann, P. Dean; M. Kaempfert; S. Wichter). Системно-квантитативний аспект дослідження доповнює традиційний підхід, а експериментальна частина дозволяє уточнити теоретичні припущення стосовно організації семантичної системи слова, зміни значень, регулярності т.зв. семантичних законів у німецькій тощо. Це дає змогу вивчати також співвідношення полісемії і номінації, деривації і семантичних змін тощо.

При цьому дослідження проводиться в руслі актуальної для сучасного мовознавства неокласичної системно-інтегральної (за своїм змістом) лінгвістичної теорії ХХІ ст., визначальними для якої є нейро- та психолінгвістичний, функціонально-структурний та синенергетичний підходи до мовної діяльності з урахуванням кількісно-якісних характеристик об'єкта дослідження (А.Є. Кибрик; П.Б. Паршин; F. Moser; матеріали міжнародної конференції "Лингвистика на исходе ХХ века: Итоги и перспективы"). Комплексно-інтегральне дослідження об'єкта, що проводиться у напрямках, перспективних для ХХІ ст., веде до до суттєвої переоцінки існуючих даних про функціонування мовних феноменів (у т.ч. значення та полісемії в німецькій мові). Отже, актуальність пропонованого дослідження визначається у першу чергу як проблемним характером теми, так і необхідністю голістичного дослідження полісемії, що дасть змогу наблизитися до найсучасніших наукових пошуків, синенергетичних за їх спрямуванням.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дослідження, тема якого затверджена Вченою радою Чернівецького державного університету 28.02.1991 р. (протокол №2), відповідає науковій темі кафедри німецької мови та загального мовознавства "Теоретичні та прикладні аспекти лексикології та лексикографії" (номер держреєстрації: 01910034123).

Головною метою дослідження є зіставний опис основних підходів до полісемії та авторська голістична інтерпретація проблеми і пошуки власних шляхів її розв'язання для німецької мови. Комплексна якісно-кількісна характеристика полісемії у синхронії, діахронії та панхронії німецької мови (з акцентом на менш досліджених прикметниках) та з урахуванням паралельних інтердисциплінарних досліджень необхідна для визначення її статусу в системі мовної діяльності, що дасть основу для створення новітньої неокласичної теорії мови.

З урахуванням зазначеної мети та специфічних аспектів аналізу в дослідженні виконувалися такі завдання:

І. Всебічний аналіз стану новітньої семасіології з урахуванням даних, отриманих у нейрофізіології, психології, філософії та інших дисциплінах;

ІІ. Визначення особливостей прояву полісемії як варіативності в синхронному аспекті на матеріалі німецької мови, що вимагало розв'язання таких проблем:

а) аналіз причин полісемії через невизначеність та варіативність;

б) вивчення основних концепцій полісемії, пошук найпродуктивніших;

в) розгляд основних теоретичних і практичних проблем полісемії (поліномінація; деривація; розмежування полісемії та омонімії);

г) психолінґвістично-експериментальне вивчення особливостей полісемії в німецькій мові через асоціативні та психолінгвістичні експерименти;

д) апроксимативно-статистичне вивчення кількісних характеристик полісемії в німецькій та інших мовах для їх подальшого зіставлення;

ІІІ. Розгляд полісемії як утвердження нового варіанта, а згодом інваріанта (тобто зміни значення внаслідок варіювання) в діахронному аспекті німецької мови. Для цього проводилися:

а) аналіз відомих дефініцій семантичних змін, їх основних типів, інших категорій (деривація тощо) та встановлення їх зв'язку з полісемією;

б) опис прояву (де-)полісемізаційних процесів, установлення їх причин, механізму, часу, тривалості і напрямку розвитку на матеріалі найактуальніших груп СВН, що робиться вперше;

в) створення апроксимативної методики для кількісного визначення деполісемізації в німецькій мові;

ІV. Вивчення універсального характеру полісемії як регулярного явища в панхронному аспекті на різномовному матеріалі, а звідти:

а) об'єктивне визначення поняття панхронії на основі теоретичних концепцій та практичних досліджень німецької мови;

б) аналіз наявних концепцій регулярних явищ;

в) створення методики для диференціювання різних типів регулярності;

V. Вивчення лексикографічного вираження полісемії в типових словниках для створення словника німецьких прикметників нового типу:

а) розроблення принципів для створення такого словника;

б) здійснення нової понятійно-семантичної класифікації прикметників;

в) експериментальне укладання словникових статей нового типу;

Наукова новизна отриманих результатів ґрунтується на новому підході до аналізу мовних явищ. В загальнонауковому відношенні цей підхід полягає (на відміну від звичного бінарного підходу або класичної дихотомії) у тріалізмі, що вперше простежується на основі полісемії в усіх аспектах синтетичної мовної діяльності через аналіз її складових (мови та мовлення) і їх подальший синтез.

Урахування інтердисциплінарних досліджень дає можливість у лінгвістичному відношенні вперше поєднати результати із лінгвістики 1 (феноменологічно-структурного типу) та лінгвістики 2 (біофізіологічного типу, що лежить в основі лінгвістики 1) та вперше розглянути лексичне значення як цілісний результат комплексної дії всього мозку, структурованої мовою та на основі сіткової організації мозку сформулювати голістичну концепцію значення з інтегративним врахуванням епідигматичних, синтагматичних та парадигматичних зв'язків у часових аспектах синхронії, діахронії та панхронії.

В синхронному аспекті вперше висунуті та обґрунтовані положення: 1) полісемія простежується як результат варіювання ознак при творенні значення в динамічній сітці семантичних відношень (з позиції мовця), що призводить до неоднозначності мовленнєвого акту (з позиції слухача); 2) кількісні характеристики полісемії допомагають визначити якісну специфіку полісемії стосовно різних мовних феноменів (частин мови; частоти, довжини та віку слова; показників контексту; стильових характеристик; семантики тощо) в німецькій мові, що дозволяє ці узагальнення зіставити з результатами, отриманими для інших мов; 3) системне врахування результатів зарубіжних когнітивнопсихологічних та психолінгвістичних експериментів у поєднанні з результатами вітчизняних експериментів стосовно різних семантичних категорій (головне, загальне, сукупне значення; розмежування слововжитку та окремої семеми, полісемії та омонімії; встановлення ієрархії значень тощо) показує як “сіткову” організацію полісемії в німецькій мові, що корелює з сітковою структурою головного мозку, так і їх співвіднесеність зі світом природних явищ.

В діахронному аспекті вперше з'ясовується, що: 1) полісемія проявляє себе як процес варіативності окремого значення (семеми) та згодом семантичної системи всього полісеманта (семантеми), що призводить до появи та подальшого закріплення сем внаслідок нових умов вживання у певному синтагматичному оточенні; 2) полісемізаційний процес співвідноситься, але не є тотожним з основною категорією традиційної семасіології “зміна значення”; 3) полісемія як діахронний процес набування значень протистоїть процесові деполісемізації як зникненню значень у певних опозиціях із парадигм семантично близьких німецьких слів, які визначаються за авторською методикою М; 4) прояв (де-)полісемізаційних процесів (їх причини, механізм, час, тривалість та напрямок розвитку), що протягом історико-мовного періоду в 300 років ґрунтовно змінюють семантичні системи німецьких полісемантів, становлять рівнодійну екстра- та інтралінгвістичних факторів, ієрархія яких визначається для кожного випадку окремо.

У панхронному аспекті полісемія вперше : 1) об'єктивно простежується як явище регулярної повторюваності певного набору сем у межах системного угрупування відповідно актуальної моделі; 2) на основі проведеного аналізу наявних концепцій і практичних досліджень регулярність, що простежується в парадигмі семантично близьких слів, диференціюється за розповсюдженням в мовах та частотністю вживання (методики Кт та І).

У лексикографічному відношенні для кращої презентації семантичних систем полісемічних слів формалізованими процедурами опису вперше пропонуються: 1) нові методи дослідження та формалізованого укладання словникових статей; 2) новий тип ідеографічної класифікації; 3) якісно новий варіант тлумачних синонімічних словників німецької мови на основі видозмінених мікроструктурних та макроструктурних принципів організації.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріал дисертації (теоретичні положення, результати дослідження та висновки, методику аналізу прикладів, а саме: авторські методики М, Кт, І, апробацію експериментальних та статистичних методик тощо) можна використати у лекційних та практичних курсах з мовознавства, лексикології, історії мови, порівняльно-історичного та типологічного мовознавства; для написання дисертацій та спецкурсів, дипломних та курсових робіт з відповідної тематики; на семінарських заняттях з указаних дисциплін. Матеріали конспекту лекцій та навчального посібника, написаних та виданих на основі результатів дослідження, впроваджуються автором протягом двох останніх років при керуванні науковими роботами студентів та аспірантів, при складанні тлумачного синонімічного словника нового типу і під час читання курсу лексикології в Чернівецькому державному університеті.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри німецької мови та загального мовознавства, лінгвістичного семінару та наукових конференціях Чернівецького держуніверситету (1988-1998), на семінарах філологічного факультету університету м.Бонн (1997 р.), Конференції Німецьких Академій Наук (м.Майнц, 1997) та на щорічних симпозіумах SLE (Societas Linguistica Europae) (1996-1999).

Результати дослідження апробовувалися у 62 доповідях на внутрішньовузівських, міжвузівських, обласних та регіональних (Івано-Франківськ, 1990-1991; Київ, 1987; Пятигорск, 1992; Смоленск, 1991; Свердловск, 1990; Челябинск 1989; Чернівці, 1982-83; 1987-1996), республіканських (Київ, 1987; Минск, 1989; Чернівці, 1986; 1988-1989), всесоюзних (Дніпропетровськ, 1988; Калинин, 1986; Москва, 1991; Ярополец, 1987; Пермь, 1985; Тверь, 1991; Тарту, 1988), всеукраїнських державних (Львів, 1991-1993; Київ, 1992-1993) та міжнародних (Івано-Франківськ, 1993; 1996; Калининград, 1992; Київ, 1992-1993, 1995, 2000; Львів, 1992-1993; 1995; Минск, 1998; Ташкент, 1991; Чернівці, 1991; 1993-1994; Tallinn, 1986-1987; Klagenfurt, 1996; Amsterdam, 1997; Bonn, 1997; Helsinki, 1997; Mаinz, 1997; Mannheim, 1997; St.Andrews, 1998; Ljubljana, 1999) симпозіумах, конференціях, нарадах та з'їздах.

Публікації. Основні положення дисертації відбиті в двох індивідуальних (21,3 та 13 умов. друк. арк.) монографіях, двох книгах та праці (8,8, 7,2 та 3,8 умов. друк. арк.) і в понад 120 наукових публікаціях. До основних публікацій за темою дослідження належать 32 статті в журналах та збірниках і 4 тези конференцій, перелік яких додаєтся. Більшість робіт (2 монографії, книги, 28 статей та 2 тез) виконано одноосібно. У сумісних публікаціях [5; 10; 11; 17; 38; 41] автор зібрав матеріал, опрацював та, в основному, його описав.

Матеріалом дослідження послужили лексикографічні, допоміжні та художні джерела для різних періодів як німецької мови, так і інших мов (англійської, давньофранцузької, давньоруської, румунської, польської та ін). Об'єкт дослідження - корпус аналізованих одиниць, виділених методом суцільної вибірки, становить 10132 слововживань 430 слів у 2933 різномовних пам'ятках УШ-ХІХ ст. загальним обсягом вибірки понад 9 мільйонів слововживань (розділ 2; 3). Методом добору з теоретичних та лексикографічних джерел розглядалися 11000 прикметників для розділів 2 та 5. Для порівняльного аналізу використовувалися і древньоанглійські, древньоруські та старофранцузькі мовні пам'ятки, тлумачні та історичні словники із 20 мов індоєвропейської, тюркської, угрофінської мовних сімей (розділ 4). Відносна похибка вибірки становить статистично релевантну величину 0,02, що дозволяє твердити про статистичну достовірність вибірки, яка лежить в основі дослідження.

Основними методами дослідження були індуктивний та дедуктивний описовий методи (розд.1 та 2) з використанням елементів компонентно-дистрибутивного та апроксимативно-статистичного аналізу (розд.2, 3, 4 та 5), а також історико-порівняльний метод (розд.3) з елементами типологічного (розд.4) тощо.

На захист виносяться такі положення та результати:

1. Мовна діяльність розглядається, як правило, через аналіз її складових: мови та мовлення, проте їх голістичний синтез (із урахуванням інтердисциплінарних досліджень) на основі концепції тріалізму допомагає здійснити синтез цих аналітичних явищ і поєднати результати лінгвістик 1 (феноменологічно-структурного типу) та 2 (біофізіологічного типу). Сітково-голографічний принцип організації мозку, його структурність та дистрибутивізм корелюють при цьому з принципами організації лексичної системи німецької мови.

2. Лексичне значення, за аналізом нейро-, пата- та психолінгвістичних і когнітивнопсихологічних досліджень, є мовно-структурованим результатом дії всього мозку, що й враховується в голістичній концепції значення і полісемії. Інтегративний облік епідигматичних, синтагматичних та парадигматичних зв'язків слова оптимальний для розв'язання проблеми полісемії в німецькій мові.

3. Всупереч твердженням багатьох семасіологів (О.О.Залевська) про відсутність полісемії у мові та мовленні, полісемія є реально існуючим явищем, яке засвідчують когнітивнопсихологічні та психолінгвістичні дослідження і на матеріалі німецької мови. Для досягнення всебічності в охопленні полісемії німецької мови останню доцільно розглядати у трьох часових вимірах: синхронії, діахронії та панхронії. У синхронному аспекті полісемія простежується як варіювання ознак, що призводить до неоднозначності мовленнєвого акту. Це варіювання утверджується в діахронії і стає регулярним в панхронному аспекті.

4. У синхронії полісемія проявляється як невизначеність у мовленні (з позиції слухача) та як мовленнєво-мовна варіативність (з позиції мовця), які можна розглядати через сітку мовної діяльності, що частково корелює зі структурою мозку. Аналіз семантичних категорій в німецькій мові (головне, загальне, сукупне значення; розмежування слововжитку та окремої семеми, полісемії та омонімії; встановлення ієрархії значень) доцільно проводити за допомогою експериментальних методик з урахуванням результатів попередніх досліджень.

5. Звертання до кількісних характеристик допомагає визначити якісну специфіку полісемії стосовно різних мовних феноменів (частин мови; частоти, довжини та віку слова; показників контексту; стильових характеристик; семантики тощо) для німецької мови та співставити її з результатами, отриманими для інших мов.

6. Семантичний новотвір за рахунок англомовних запозичень займає у сучасній німецькій мові 5,4 %, причому основний акцент лежить на іменниках (85%) та прикметниках (11,2%). Cемантичний новотвір ґрунтується, за словником “Duden”, на метафорі та метонімії, а гіперо-гіпонімія їм поступається.

7. За співвідношенням полісемантів (тобто за коефіцієнтом полісемії) в німецькій мові, як і в інших мовах Європи, склалася послідовність: дієслово - прикметник - іменник - прислівник, що пояснюється специфікою взаємозв'язку семем.

8. Кількість полісемантів зворотньо пропорційна кількості семем у системі полісемічних іменників, прикметників, дієслів та прислівників. Ця тенденція "спадаючої полісемії" детально простежується на матеріалі німецьких прикметників як для синхронії, так і для діахронії. При близькій середній частоті (частотний словник В.Д. Ортманна) за рахунок більшої кількості семем високочастотні прикметникові полісеманти перевищують високочастотні моносемічні полісеманти за частотами вживання у 4,5 рази.

9. Кількісні величини залежать від розмірів та правил структурної організації словника (А.А. Лєпінга та Н.П. Страхової, О.І. Москальської, "Duden" та "Wahrig"). Запровадження коефіцієнтів техніки та полісемії дозволяє якісно зіставляти тлумачі словники німецької мови, демонструє відмінність між ними.

10. Полісемія виявляє себе в діахронії як процес варіативності окремого значення (семеми) чи семантичної системи всього полісеманта (семантеми), що проявляється у варіюванні та подальшому закріпленні сем внаслідок нових умов вживання у певному синтагматичному оточенні. Полісемізаційний процес співвідноситься, але не дорівнює категорії традиційної семасіології `зміна значення' як причина та наслідок.

11. Прояв полісемізаційних процесів, їх причини, механізм, час, тривалість та напрямок розвитку складають рівнодійну екстра- та інтралінгвістичних факторів, ієрархія яких визначається на матеріалі німецької лексики для кожного окремого випадку. Перебіг деполісемізаційних процесів, визначений за авторською апроксимативною методикою (М) на матеріалі середньоверхньонімецької мови, ґрунтується на взаємовідштовхуванні синонімів у парадигмі.

12. Семантична система німецького слова протягом 200 років не лише може поповнитися новою семемою (D.Wolf), а й зазнати докорінної зміни, яка проявляється як в актуалізації декількох нових семем, зміні їх ієрархії, так і в зникненні ряду попередніх семем.

13. Полісемія як регулярне явище простежується у панхронному аспекті, який засвідчує її універсальність на основі теоретичних концепцій та практичних досліджень, які допомагають створити авторську формалізовану методику з диференціювання різних типів регулярності (Кт).

14. Аналіз лексикографічних джерел та сучасних лексикологічних досліджень дозволяє запропонувати якісно новий варіант тлумачних синонімічних словників на основі видозмінених вихідних мікроструктурних та макроструктурних принципів організації словника. Здійснена дедуктивно-індуктивна лінгво-психологічна класифікація німецьких прикметників оптимальна для побудови навчального синоніміко-тлумачного словника, що формується за ідеографічним принципом.

15. Проведене дослідження полісемії у її якісних та кількісних рисах показує співвіднесенність лексики зі світом природних явищ, завдяки чому і мова загалом, і лексика зокрема складають динамічне стохастично-системне утворення.

Основна мета, завдання та методика дослідження зумовили структуру дисертації, яка складається зі вступу, п'яти розділів та висновків до кожного з них, резюме (обсяг тексту 400 сторінок), списку використаної літератури (570 назв), списку цитованих лексикографічних джерел (60 назв), списку цитованої художньої літератури (33 назви). У роботі наводяться 12 таблиць і 13 рисунків.

У "Вступі" обґрунтовується актуальність теми, визначаються: мета й завдання дослідження, наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, методика дослідження; подаються дані щодо апробації результатів дисертації та публікацій.

Основний зміст роботи

Розділ 1. Мова, слово, значення та принципи дослідження полісемії

Сучасна теорія науки сягнула неокласичного етапу, на якому в інших науках, на думку М. Бунге, з'ясовуються принципи саморозвитку системи. Проте лінгвiстичні пошуки, за винятком небагатьох досліджень (G. Altmann; R. Kцhler), обмежилися класичним - емпіричним збором інформації та некласичною спробою їх систематизації, хоча настав вже час їх цілісного осмислення. прикметник мовний полісемія

Це підтверджує огляд літератури за темою дослідження, який відображає суперечливу історію проблеми та взаємовиключаючі результати новітніх досліджень полісемії. Експериментальні студії повторюють увесь різнобій теоретичних пошуків, причому за одними з них існування полісемії визнається (J.Engelkamp; M.Schwarz; Н.Zimmer; В.В.Левицький), а за іншими заперечується (О.О.Залевська). Огляд лексикографічних джерел засвідчує певні недоліки у практичному розв'язанні проблеми полісемії, що викликає потребу в подальшому удосконаленні словників. Для цього потрібно переосмислити як традиційне розуміння значення, так і підхід до інших вихідних лінгвістичних конструктів (слово, знак, речення, текст, словник) і розглянути їх крізь новий ракурс аналізу.

Новий ракурс можна простежити в концепції тріалізму, що поєднує специфіку дедуктивного аналізу синкретичного явища з перевагами наступної інтеграції його складових. У такий спосіб відбувається синтез конкретних різнонаправлених варіантів (мови і мовлення; синхронії і діахронії; парадигматики і синтагматики) в єдиний інваріант (мовну діяльність; панхронію; епідигматику), завдяки чому зберігаються його синенергетичні, динамічні властивості. Інваріантне слово як елемент мовної діяльності взагалі реалізується в тексті (мовленні) як лекс (конкретний слововжиток) чи в словнику як одиниця мови (тобто лексема, що включає сукупність слововжитків певного типу або значень). Розуміння трилатерального характеру знака допомагає побудувати нову його концепцію, яка певною мірою пояснює принцип асиметричного дуалізму. Цим даний підхід зближається з неокласичними дослідженнями.

Враховуючи аналіз субстанціональних, релятивістських та інформаційних дефініцій значення, видається доцільнішим сприймати їх як взаємодоповнюючі. Тому на основі викладених раніше концепцій значення слова складає собою, на нашу думку, такі конвенційні знання (про сукупність мовних та немовних ситуацій, явищ та відношень), що здобуваються комунікативними партнерами (мовцями та слухачами) завдяки їх досвіду в процесі комунікації та відкладаються в їх пам'яті, для того щоб бути використаними згідно із ситуацією та відповідати при цьому верифікуючим умовам речення. Цей мовний досвід спирається на процес відображення (як конструювання у свідомості певних образів), що воєдино поєднує комунікацію та мовну систему, забезпечуючи їх функціонування. Звичний вжиток слова у його епідигматичних, парадигматичних та синтагматичних зв'язках продукує неусвідомлене засвоєння правил узусу. Цілісність значення полісемічного слова доцільно описувати через аналітичні складники: синтагматику, парадигматику та епідигматику.

В епідигматичному ракурсі значення розглядається як цілісний конструкт семантична система слова (дериваційне поєднання декількох ЛСВ) та система значення (комплекси сем, що належать до відповідної семеми ЛСВ). Враховуючи погляди репрезентантів польової лінгвістики (Л.Вейсгербер; Л.М.Васильєв та ін.), семантичну систему полісеманта, що є перетином різних парадигматичних угрупувань, можна парадигматично розуміти як його семемно-семне поле, яке з допомогою дериваційних відношень охоплює власні значення (ЛСВ), пов'язані чергуваннями та синтагматично специфічні у висловлюванні / реченні за допомогою характеристик: дистрибуції, контексту, колокації чи сполучуваності, валентності тощо. Структура висловлювання, що ґрунтується на активації сукупної мовної системи через предикацію як процес віднесення змісту висловлювання до дійсності, містить основний прагматичний механізм функціонування мови. Цим досягається цілісність як семантики, так і мовної діяльності.

Дотичним місцем, де могли б зустрітися різні семантичні теорії та характеристики, є головний мозок (ГМ), у якому породжується і через який реалізується висловлювання як поєднання значень.

На основі фізіологічно-нейролінгвістичних спостережень динамічного характеру збуджень можна встановити динамічну системну залежність мовних функцій. Значення абстрактного слова (як сукупність певних ознак) локалізуються в лівій півкулі (лобо-вискової ділянки). Звукові формативи зберігаються у правій півкулі. Їх переробка відбувається у мовних центрах Верніке та Брока. Третинні зони гіпокампу з їх “хвостатими нейронами” виконують критичні функції. Внаслідок взаємодії звучання та значення (на нейрофізіологічному та на синаптично-молекулярному рівні) виникає певна сітка формативно-семантичних відношень, яка активується в процесі комунікації. Справжнім значенням (з його епідигма-, синтагма- та парадигматичними відношеннями) цей сітковий конструкт стає лише як функція всього мозку на мовному матеріалі. Отже, звернення до нейрофізіологічних аспектів функціонування мовних знаків засвідчує доцільність цілісної (голістичної) концепції значення і полісемії.

Лінгвістичний матеріал спонукає до використання певного дослідницького методу, що створює загрозу однобічності. Щоб уникнути подібної небезпеки, досліджуваний об'єкт доцільно аналізувати з різних боків та за допомогою різних (бажано об'єктивних) методик як системно-структурне динамічне явище у комплексі. Тому вихідними принципами, що лежать в основі наступних розділів, є комплексність; системно-структурний підхід; об'єктивний метод опису; часозберігаючі квантитативно-апроксимативні методики; перегляд результатів.

Розділ 2 Полісемія в синхронії та її варіювання

Базуючись на різнонаправлених теоретичних положеннях, визначаються основні напрямки дослідження полісемії в німецькій мові. Як відомо, в процесі спілкування комуніканти не завжди досягають мети через ряд труднощів, які лінгвісти намагаються змоделювати. Жодна з моделей не охоплює повністю всю складність ситуації. Це стосується як популярного в західній лінгвістиці аналізу через невизначеність та дифузність, так і східноєвропейської теорії лексико-семантичного варіювання.

Якщо проаналізувати 70 відомих нам визначень полісемії, що проводиться вперше, то стає зрозумілим, що вони відображають історичне становлення як проблеми значення, так і методів семантичних досліджень, стосуючись різних часових аспектів. За синхронним аспектом полісемія є взаємозв'язком значень слова з його формативом без yрахування етимологічних критеріїв, на основі чого виділяються: а) традиційне розуміння полісемії на основі логіко-лінгвістичного аналізу; б) психолого-когнітивно орієнтована концепція; в) системно-структурне розуміння полісемії та дуже близькі до нього логіко-множинні визначення; г) польова концепція; д) дескриптивно-контекстуальне розуміння полісемії; е) функціональне визначення; є) комунікативно-функціональне визначення полісемії через теорію мовних дій; ж) когнітивно-стереотипне розуміння полісемії; з) операційна і системно-квантитативна концепції полісемії тощо та комбінації цих дефініцій. Враховуючи певний ізоморфізм між сіткоподібною організацією мозкових та словникових структур, можна побачити перспективу об'єднаної концепції. Саме так вдасться поєднати воєдино ракурс продукуючого мовця та декодуючого слухача в голістичній (цілісній) концепції полісемії.

За виконуваними функціями полісемія найтісніше взаємодіє з номінацією, поліномінацією, варіативністю, невизначеністю та частково відповідає категорії лексико-семантичної деривації. На матеріалі 4832 слововживань 120 різномовних (німецьких, румунських, книжно-слов'янських, польських) монетно-лічильних найменувань (типу лей, злот; ban) поліномінація, що відповідає полісемії на рівні номінації, є синхронним перенесенням звичного терміна на позначення феномена з подібними характеристиками в одній термінологічній сфері. Полісемія ж (на відміну від дифузної поліномінації) позначає кілька денотатів (як референтних класів), має досить відмінні парадигматичні та синтагматичні характеристики семеми, є неоднозначною та стосується декількох (можливо, міждисциплінарних) галузей.

Враховуючи структурність значення, імплікаційний та класифікаційний типи зв'язку між семемами (М.В.Нікітін), традиційно визначають 3 класичні типи полісемії: гіпо-гіперонімія (Mann: biologisch-sozial), метонімія (Schule: Instution-Gebдude) та метафора (FuЯ: des Berges / des Menschen) (за Duden-Universal, відповідно, 20%; 42%, 38%). Основні топологічні типи полісемії, що визначаються за регулярним характером “стикування” значень між собою, є: а) радіальна (стіл: меблі, їжа, відділення), ланцюжкова (linke Hand: Seite, Tьr, Fraktion) та радіально-ланцюжкова полісемія, або кластер (stark). За характером провідних груп сем стихійно визначають високоступеневу, категорійну та семантичну полісемію; дослідження останньої складає значну проблему.

Для розмежування полісемії та омонімії в німецькій мові звичайно використовують: етимологічні характеристики, семантичну спорідненість, морфосинтаксичний/ граматичний та формальний критерії, що, однак, не дає однозначних результатів. За першим критерієм можна розмежувати етимологічні (гетероґенні) та історичні (гомоґенні) омоніми; за третім та четвертим критерієм виділяються омофони, омоформи та омографи тощо. За допомогою другого критерію, достовірність якого лінгвісти дискутують, простежуються перехідні форми від полісемії до омонімії (М.Муравицька, Ю.О.Карпенко), які можуть мати кількісне вираження.

Іншою проблемою є встановлення семантичної системи слова, необхідне для лексикографічної практики. Виділення певної кількості семем в основному залежить від точності розмежування, проте визнаних критеріїв до цього часу немає, бо відсутня загальновизнана концепція семантичних підкласів слів та класифікації "рольових партнерів" лексеми, якими можна було б оперувати при розмежуванні. Оскільки при цьому традиційне використання контекстуального, компонентного та статистичного аналізу не дають ефективних результатів, зупинимося на асоціативних психолінгвістичних методиках.

Перспективним напрямком у дослідженні семантичної системи слова є психолінгвістична методика В.В.Левицького, за якою отримані асоціації статистично опрацьовуються за допомогою критерію та кореляційного аналізу. За асоціативним експериментом автора (Бонн 1995) письмово визначалися асоціації до 10 слів-стимулів, у т.ч. односемемне mutig, полісеманти з зон активної та продуктивної полісемії (stark), високоступеневої полісемії (scharf) та дифузної нечіткості (gut). Всі отримані асоціації апроксимативно опрацьовувалися окремо для кожного слова за його системними характеристиками. Асоціації підпорядковувалися певним семемам, для кожної семеми визначалася їхня кількість, а в особливо складних випадках вираховувалися також рангові номери семем. Ієрархічні відносини в межах семантеми визначалися за частотами сумарних асоціативних характеристик, що дозволило зіставити їх з описами цих слів в тлумачних словниках та побудувати експериментальну шпальту словника.

Прикладом експериментальної шпальти тлумачного словника може послужити основне значення слова-стимула stark (з кількістю відповідних асоціацій, відзначених курсивом, та сумою їх рангових номерів у дужках, які визначалися за результатами експерименту).

STARK 1.von groЯer Kцrperkraft(1), kцrperlich und geistig(1): krдftig (1,1,1,3,1,1,1,3,1,1); mдchtig (1.1.3.6), kraftvoll (2,2); muskullцs (2); rьstig (4,4); Kollokationen: Mann (1); Gewichtheber (2); Elefant (3); Muskeln (1); Nerven (1,2,3); Insgesamt 29 Assoziationen; Rangnummer 56. Усього 7 семем (із 9 в словнику).

Новий експеримент 1997 р. розширив парадигматичні асоціації, але практично не виявив нових семем, хоча в “Duden-Universal” наводиться їх значно більша кількість. Це свідчить про те, що внаслідок обмеженості в часі експеримент допоміг виявити лише активний словниковий запас студентів-германістів. Для повної реконструкції семантичної системи слова бажано залучити більшу кількість інформантів.

За допомогою експерименту простежується певне варіювання семантики: слово scharf асоціюється для жінок не з інструментом для різання (13 асоціацій з ранговим номером 26), а зі смаковими якостями (24 А з ранговим номером 68). Тому для визначення ієрархічних відношень цих двох семем використовується запроваджений нами ранговий коефіцієнт R:

R= A/r

де A є числом асоціацій, а r його ранговим номером. У позначеннях смакових якостей (семема `gewьrzt') коефіцієнт становить лише 0,32; у позначеннях ріжучих інструментів (семема `schneidend') цей ранговий коефіцієнт відповідає 0,5, що робить останню семему головним значенням. Як показує аналіз, системи значення слів-стимулів виглядають дещо іншими, ніж вони описуються у тлумачних словниках німецької мови. Такі відхилення характерні і для інших полісемантів.

Враховуючи результати психолінгвістичних експериментів, можна стверджувати, що між полісемією та омонімією немає різких меж внаслідок певної взаємодії значень у лексиці. Інтуїція носіїв мови стає важливим критерієм для розмежування цих категорій (S.Ullmann; В.В.Левицький). Тому визначення семантичної системи полісемічного слова може проводитися експериментальним шляхом, де асоціативному експериментові має надаватися все більшого значення (див. експерименти В.В.Левицького та О.Д.Огуя тощо). Експериментальний метод М.П.Муравицької з вимірювання семантичних характеристик, доповнений В.В.Левицьким, може використовуватися для розрізнення полісемії та омонімії.

Як бачимо, завдяки проведеним психолінгвістичним експериментам досягаються відповіді на запитання: "Що з'являється при презентації?" (група релевантних ознак, що має компонентно-стереотиповий характер); "де вона з'являється?" (у ментально-семантичній сітці); "як вона реалізується?" (через контекст, який виражає ментальну дистрибутивність), що засвідчує голістичність полісемії. Полісемія є дійсноіснуючим мовним феноменом. Хоча окреме зберігання семем (як інваріантів) у ментальному лексиконі мовця для вжитку у мовленні доводиться психолінгвістичними експериментами О.О. Залевської, нейрохірургічна практика О.Р. Лурія, Е. Вейгля, когнітивнопсихологічні експерименти Г. Ціммера та спостереження автора підтверджують існування полісемії з позиції слухача. За результатами праймінг-ефекту при першій презентації полісемічного слова реалізуються всі семеми, і ті, що не підходять, через 200 мсек дезактивуються (J. Engelkamр; H. Zimmer). Активованим залишається лише те значення, що за своїми суттєвими семами відповідає контекстові. При ізольованому називанні слова реалізується його найчастотніше та найактуальніше значення (В.В. Левицький). Проте це значення активізується з парадигматично організованої семантичної сітки дещо дифузно-нечітко (як поєднання декількох найсуттєвіших семантичних ознак, пов'язаних з цим формативом). Це своєрідне загальне значення проявляється як рухомий центр в семантичній сітці відношень (який при утворенні пропозицій змінюється під впливом професійного заняття, статі тощо) (В.В. Левицький; О.Д. Огуй).

Пізнання кількісних характеристик об'єкта - це комплексне пізнання (в специфічно відображеному чи конструйованому вигляді) і його якісних характеристик. Тонкі градації якісних властивостей системного об'єкта можна в кінцевому результаті пізнати лише через квантифікацію їх прояву в ньому. Для цього вперше узагальнюються дані про квантитативні ракурси полісемії.

Полісемія властива для 10-18 % багатозначних слів, що покривають 85 % текстових потреб (А.А. Полікарпов). Оскільки кількість потенційних значень перевищує кількість словникових майже в 4 рази, то це свідчить про те, що полісемія як мовне явище готується у мовленні. Внаслідок конкретнішого характеру семеми іменників тісніше пов'язані ніж дієслівні та прикметникові, внаслідок чого в німецькій мові, як і в інших не- та індоєвропейських мовах, простежується за апроксимативними даними словника "Duden" та "Wahrig" така ієрархія частин мов за ступенем полісемічності: дієслово - прикметник - іменник - прислівник. Кількісні величини цього показника залежать від ступеня аналітичності мови та словника.

Дослідження різних частин мови (дієслова, прикметника, іменника) підтверджують існування закону спадаючої полісемії (І.Г. Ольшанський; Ю.К. Крилов; В.В. Дребет; Т. Брідкова та О.Д. Огуй), за яким кількість полісемантів обернено пропорціональна кількості семем в структурі полісеманта (з орієнтовною пропорцією 5 однозначних : 2 двозначних : 1 трьохзначне слово). При цьому розвиток полісемії відбувається асиметрично - за швидким розвитком полісемії спочатку іде дещо сповільнений (за законами Пуассона та геометричної прогресії) приріст семем (В.В. Левицький, В.В. Дребет, С.В. Кійко). Певною пороговою межею, ймовірно, виступає обсяг оперативної пам'яті 5±2 одиниці (О.Д. Огуй), що зумовлює універсальний системно-квантитативний принцип концентрації та розсіювання лінгвістичних одиниць, за яким імовірність реалізації явища є прямо пропорційною експоненті його складності (аналогічно енергії в термодинаміці) (Ю.А. Тулдава).

Графіки, побудовані за дослідженнями частотності на основі словника Ортманна (В.В. Дребет), показують пікові зростання частотності полісеманта на 5-й, 10-й, 16-й семемах, що відповідає, на нашу думку, психологічним законам зберігання інформації та в тій мірі енергетичному принципові.

Полісемія позитивно корелює з частотою контекстуальних наборів, що усувають семантичну специфічність чи невизначеність. Оскільки зростання полісемії слова підвищує його семантичну невизначеність, то для адекватного розуміння абстрактнішого полісеманта в процесі комунікації потрібно більшої опори на контекст. Для зняття неоднозначності з прислівника потрібно лише 2 КН, дієслова - 6,5, а займенника - 8,4 КН (А.А. Полікарпов та О.В. Бушуєва).

За результатами, отриманими за допомогою кореляційного аналізу Пірсона, полісемія слова позитивно корелює з його невеликою довжиною та простою морфологічною структурою (Г.В. Сильницька), завдяки яким розпізнавання слова у процесі сприйняття відбувається набагато швидше. Позитивну кореляцію має полісемія з нейтральним стилем уживання, віком та частотністю слова, що простежується на матеріалі індоєвропейських та угрофінських та тюркських мов.

Частотні характеристики тексту пов'язані з полісемією. Кількість високочастотних полісемічних німецьких прикметників (364) майже у півтора рази перевищує кількість найчастотніших моносемічних. Порівняння абсолютної частоти вживання полісемічних прикметників (591 049 СВ) із частотою моносемічних та комплексних прикметників (141 164 СВ) також засвідчили явне частотне переважання полісемантів - щонайменше у 4,52, причому середня абсолютна частота полісемантів (1623 СВ) у 2,5 рази вища від "комплексно"-моносемічних (658,9). Однак середня частота однієї семеми полісемічного слова (571 СВ) близька до середньої частоти моносемічного слова (532 СВ), тобто ці показники є середніми для німецького прикметника. Відзначимо переважання частот полісемічного прикметника над середньою частотою дієприкметника (395,25), вжитого предикативно-партиціпіально, та відчутне поступання частотам “комплексного” прикметника (785 СВ). Завдяки наростанню частот останній тип має перспективу стати полісемічним (О.Д. Огуй).

Звідси стає очевидною взаємопов'язаність частотності слова та кількості його значень за принципом: частіше вживані слова мають більше значень, однак середня частота кожного значення полісеманта наближається до середньої частоти моносемічного слова. Використання аналізу Райта (Ю.А. Тулдава) та формули рангової кореляції (r=0,7: Ю.Є. Кійко) співвідносять частотне використання полісемантів з ІІ. законом Г.К. Ціпфа, за яким чим більше значень має слово, тим частіше воно використовується. Це співвідношення варіює в залежності від обсягу словника (Ю.А. Тулдава) та від ступеня аналітичності мови.

Апроксимативно-статистичні дослідження різних частин мови (В.В. Левицький, В.В. Дребет, Ю.Є. Кійко, С.В. Кійко, О.Д. Огуй) ґрунтуються на використанні апроксимативної формули коефіцієнта полісемічності Кп:

Kп= Q/S ,

де Q є кількістю полісемантів, а S - кількістю їхніх семем, яку можна використати як для дослідження частин мови, та і для окремих ЛСГ чи полів. Цей коефіцієнт становить в німецькій мові 1,8 для дієслова взагалі (Ю.Є.Кійко). Для прикметника цей коефіцієнт становить 2,296, а іменника - 2,08 (В.В.Дребет). Цей Кп менший, ніж в угорській (2,3) чи англійській (3,5), що пояснюється синтетично-аналітичним словотвором німецької мови.

Внаслідок рестриктивного обмеження певними морфемами полісемія позитивно корелює зі спрощеною морфологічною структурою. Коефіцієнт полісемічності для простих дієслів та прикметників знижується від групи простих дієслів та прикметників (1,41-3,016) до групи складних слів (1,06-2,122) (С.В. Кійко, В.В. Дребет). Це свідчить про дію загальносемасіологічного закону відповідності змісту та обсягу значення, за яким чим ширшим є морфологічний обсяг знака, тим вужчим має бути його зміст щодо полісемії. Загалом це певною мірою корелює з законом розподілу енергії.

Використання різних морфологічних класів дієслів засвідчує зниження Кр у напрямку від неправильних та сильних дієслів до правильних, що повторно засвідчує взаємозалежність полісемії та віку слова (С.В. Кійко). З цим чинником пов'язаний і великий відсоток полісемантів серед фразеологізмів, що засвідчує висока рангова кореляція (г=0,7) (Ю.Є. Кійко).

Мовна полісемія, отримана на матеріалі "Duden", перевищує (за винятком домінант синонімічних рядів) синонімічну полісемію (коефіцієнт 0,86 за синонімічним словником) (С.В. Кійко), порушуючи білатеральність знаку, що, ймовірно, пояснюється недосконалістю синонімічних словників. Ступінь синонімічності відносно пропорційно зростає зі збільшенням полісемічності дієслова, що засвідчує їх взаємозв'язок - полісемічні синоніми на 60% мають більше значень у порівнянні з середніми показниками за даними російської мови, а частоти полісемантів у мовленні більш ніж у 3 рази вищі порівняно з неполісемантами (О. Покровська). Це стосується і німецьких прикметників, частоти яких вищі від неполісемічних у 4,5 разів (О.Д. Огуй).

За своїм змістом полісемія дієслів корелює з семантикою певного виду. Це засвідчують найвищі коефіцієнти в дієслів приймання (1.65), руху (1.63) (С.В. Кійко; Ю.Є. Кійко). Групова семантика створює певні (у т.ч. фоносемантичні) обмеження при утворенні нових значень. Основні кількісні параметри конкретної групи відповідають квантитативним параметрам всієї вербальної лексики (Ю. Кійко).

Розбіжності даних, отриманих за допомогою різних словників, статистично пояснюється суб'єктивними лексикографічними нечіткостями окремих словників (S. Schierholz; С.В. Кійко). Це можна уникнути лише за умови використання багатьох словників, оптимальну кількість яких ще необхідно визначити.

Апроксимативне та статистичне дослідження полісемії іменників показує, що 5,4% німецьких неологізмів (на противагу 9,8 % у російській мові) утворилися шляхом семантичної деривації чи полісемії (О.Д. Огуй; Л.В. Пацера). Зростання йде за рахунок бісемії. Більшість неополісемантів (385) занесені з своїми 2-3 семемами у словник уперше, отже, вони здобули свої значення майже одночасно (І.Г. Ольшанський). Це можна частково пояснити міждисциплінарними відношеннями та взаємодією різних галузей знання, що спостерігається останнім часом.

Субстантивні полісеманти утворюють за ступенем своєї семантико-деривативної автивності зони активної, продуктивної та насиченої полісемії (І.Г. Ольшанський; Ю.А. Тулдава). Розгортання полісемії проходить у цих зонах за специфічними законами та часто залежить від морфологічних, синтаксичних та семантичних факторів. Якщо залежність полісемічності від родів незначна, то за морфологічною структурою найбільше полісемантів серед простих іменників, а неополісемантів - серед складних слів.

Дослідження 38 семантичних класифікаторів дозволяє побудувати 40 моделей субстантивних полісемантів, серед яких переважає 10 моделей: дія - дія; інструмент - інструмент; особа - особа тощо (І.Г. Ольшанський). Найуживаніші елементи (особа - дія - предмет), ймовірно, виражають структуру типового речення-висловлювання (S - V - O), що засвідчує зв'язок полісемії з синтаксисом. Серед 40 моделей полісемії виявилося практично 24 "дзеркальні формули", структурні компоненти яких повторювалися (особа - особа; предмет - предмет тощо), що свідчить про збереження похідними того ж рівня абстракції. Отже, перехід від конкретного до абстрактного є для іменника факультативним. Тому статистично нерелевантним є перевищення індексу полісемічності абстрактних імен (Х=2,05) стосовно конкретних іменників (1,995) (В.В. Дребет; С. Шіргольц).