Системно-квантитативні аспекти полісемії в німецькій мові (синхронія, діахронія та панхронія)

Вивчення полісемії в німецькій мові у зіставленні з даними, отриманими на матеріалі не- та індоєвропейських мов, засвідчують універсальність її прояву, що, проте, має національну специфіку. Універсальність полісемії проявляється у взаємозалежності (для різних мов) полісемії та довжини слова, словотворчої активності, частотності, показників контексту, певної частини мови, відповідної семантики тощо.

Функціонування полісемії гіпотетично підпорядковується загальноінформативним процесам з властивими їм цілісністю системи, сталістю та регулярністю в масі ймовірно-випадкових подій (див. пов'язаність частотності слова та кількості семем з геометричною прогресією та законом Пуасона, принципу невизначеності Гейзенберга з контекстом, частотних законів Г.К. Ціпфа та Менцерата з деякими фундаментальними функціями мозку (ментального дистрибутивізму, ознаковості голографічності), принципом розсіювання енергії, а також з більш загальними законами, універсальними для світу самокерованих систем, які ще чекають свого відкриття (див. Ю.А. Тулдава; А.А. Полікарпов). Полісемія стає, таким чином, гіпотетично явищем загальноінформативних чи навіть природних систем.

Спроба розв'язати проблему полісемії через історично-рефлексивну та комунікативну моделі, трикутник Огдена/ Річардса, трапецію Ґ. Вотьяка чи модель Геґера практичних результатів не принесла, що викликало бажання позбутися проблеми шляхом її перейменування в “полілексію”, полівалентність тощо. Певні перспективи відкриває тріалістична концепція автора.

З урахуванням результатів аналізу полісемії з нейро- та психолінгвістичної і кількісної позиції виникає потреба інтегрувати точки зору мовця (варіативність) та слухача (невизначеність) в єдиній голістичній концепції. Виходячи з цього, полісемію можна розглядати як процес та результат постійного вжитку певного звукового формативу у відмінних використаннях, які створюють відповідну сітку нормативного вживання слова. У цій сітці інтенсіонально полісемія є інтегративним поєднанням нейролінгвістично-генеративної системи семантичних ознак, що передають необхідний "натяковий" мінімум, виражаючи певний інваріант (у вигляді значеннєвого ядра, тобто сталих, часто прототипових ознак) та несталий варіант, який створює мовну нечіткість. Екстенсіонально ці сіткові ознаки відрізняються (за допомогою контексту, різних колокацій та ситуацій) відповідним набором можливих референтів.

Розділ 3 Полісемія в діахронному аспекті

Частина 1 Теоретичні аспекти зміни значення як (де-)полісемізаційного процесу

Полісемія як варіативність аналізується через таку провідну категорію традиційної історичної семасіології, як "зміна значення", чи "семантична зміна" (СЗ). Для цього розглядаються основні теоретичні, практичні та теоретико-практичні проблеми СЗ у німецькій мові.

Після детального аналізу наявних концепцій можна зауважити, що термін “семантична зміна” пройшов майже той самий шлях, що й концепція значення та полісемії. Внаслідок цього вирізняються концепції традиційна логічна, психологічна, структурно-компонентна, польова, узуально-прагматична та компонентна, напрацьована автором. У діахронному аспекті полісемія проявляється як використання історично ідентичного слова для вираження різних понять. За змістом вона є результатом процесуальних семантичних змін, частково відповідаючи визначенням семантичних змін та семантичної деривації. Однак, жодна із проаналізованих класифікацій СЗ та їх типів не охоплює всі аспекти СЗ та не описує типи полісемії в діахронному відношенні.

У цьому підрозділі розглядаються найважливіші характеристики СЗ: біологічні, соціальні та мово-мовленнєві підстави (рушійні сили; умови та причини). Механізм СЗ трактується на основі авторської структурної концепції, за якою слово в мовленні (в результаті мінливої об'єктивної дійсності чи емоційних потреб) може з'являтися у незвичному контексті (Ka) чи в іншій незвичній ситуації (Sa), завдяки чому воно засвоює нову синтагматичну конструкцію. Це зачіпає декілька диференціальних сем, які, як проміжні семи, подібні до актуального значення, що відповідає суспільним потребам та установкам. Полісемізаційний процес розпочинається, коли актуалізується нова оказіональна сема а (в B/bcea), яка завдяки новому словосполученню утверджується в семемі одного слова, і продовжується разом із розвитком інших полісемічних слів з таким же значенням (О.Д. Огуй).

Комплексність зовнішнього, внутрішньомовного та соціального чинників охоплюється в новій голістичній концепції семантичних змін. У результаті взаємодії цих факторів виникає зміна значення, яку можна сприймати як природний феномен, дію чи комплекс дій, що проявляється у певній послідовності зміни правил (яким чином?). Семантична зміна виявляє себе в тому, що внаслідок мовноструктурних, соціальних та (чи) психологічних причин (Чому?) змінена структура семантичного поля (найчастіше, щоправда, одна із його парадигм) (Де?) приводить до зміни слововжитку і, отже, до актуалізації периферійної семи (Що?), її утвердження у певному контексті та полісемізаційному розвитку нової семеми на цій основі. Це відбивається і на зміні стереотипу, що лежав раніше у основі попереднього вжитку.

Частина 2 Практичні аспекти (де-)полісемізаційних процесів у діахронії

Зміна семантичної системи слова як (де-)полісемізаційний процес оптимально виявляється в діахронії на матеріалі системного угрупування. Враховуючи відсутність спеціальних діахронних таксономій для прикметників, що, як правило, оптимально виражають сигніфікативний та структурний компоненти значення, проведемо як систематизацію всієї "мовної картини світу" (спочатку на матеріалі 4351 СВ 315 середньоверхньонімецьких прикметників із обсяжної "Пісні про Нібелунгів" за авторським алгоритмом, напрацьованим на "Беовульфі"), так й інвентаризацію 12 найактуальніших груп (О.Д. Огуй). На основі концепції взаємодії синхронного та діахронного аспектів інвентаризацію такого угрупування можна об'єктивно здійснити з допомогою авторської інтерпретації формули W (Л.В.Бистровою, В.В.Левицким та М.Д.Капатрук), що ґрунтується на семантичній близькості тлумачення до домінанти групи.

Апроксимативний (статистично-наближений) опис синтагматичних відношень в діахронії сприяє формалізації полісемії в діахронії. Частотність вживання прикметників у текстах у поєднанні з іншими критеріями стає важливим показником семантичного, парадигматичного та синтагматичного статусу слова. Частоти синтагматичних партнерів, зокрема, можуть прислужитися при визначенні ступеня синтагматичного зв'язку між словами за формулою Ф:

Ф= ad-bc/ (a+b)(c+d)(b+d)(а+с),

де символи а, b, c, d позначають частоти спільного вживання слів у так званій альтернативній таблиці. Завдяки цій формулі можна визначати найтиповіші елементи набору. Окремі дані про частоту вживання синтагматичних партнерів дозволяють спостерігати зміну комбінаційних потенцій слова і, отже, зміни його семантики від періоду до періоду.

Іншими важливими показниками є кількість синтагматичних партнерів, кількість та частотність вживання їх підкласів. Ці показники дозволяють судити про величину семантичного обсягу вихідного слова, про ступінь синтагматичної зв'язаності між сполучуваними одиницями і, отже, про селективність сполучуваності. Остання корелює у певній мірі з особливостями семантики досліджуваних слів (ЕЗ; диференційні семи), а й з полісемією. Частота вживання підкласу не тотожна ступеневі інтенсивності семантичної зв'язаності сполучуваних партнерів. Маловживані підкласи або лексеми можуть виявляти високий ступінь зв'язаності (селективності) з тим чи іншим елементом ЛСГ, як це видно на прикладі сполучення vrech+jungelinc. Проведені процедури полегшують поділ контекстуального набору слова на класи, що необхідне для визначення мови-еталона і є важливим інструментом для встановлення полісемії в діахронії.

Деполісемізаційний процеси як вичерпування семантичного потенціалу слова знаходять вираження в теоретичній моделі життєвого циклу А.А. Полікарпова, за якою семантичний потенціал слова може не лише реалізовуватися, набираючи до певних меж нові значення, а й вичерпуватися, дійшовши до певних меж - половини максимальної кількості семем для цієї частини мови (В.В. Дребет). Це призводить, на нашу думку, до деполісемізації, омонімізації, десемантизації та через спрощення - до перетворення в морфему.

Причини деполісемізації як напрямки подальшого дослідження встановлюються на основі словника Н.Османа "Словник зниклих слів" (650 одиниць) та за авторською класифікацією (з урахуванням елементів класифікацій В. Гаверса, Н. Османа, В.В. Левицького та Г. Кронасера). Як засвідчує аналіз, поєднання факторів найбільше впливає на дієслово (індекс 1,7), найменше на прислівник (індекс 1,0), що пояснюється особливостями семантики цих частин мови. Спостереження засвідчують взаємодію суб'єктивного та культурно-історичного чинників з переважанням мовносистемного фактора.

На матеріалі свн. словника М.Лексера був встановлений коефіцієнт полісемічності для німецьких прикметників 2,19, який у 1,32 рази перевищує сучасні показники для німецької (О.Д.Огуй) та російської (1,29) мов, що, ймовірно, провіщає деполісемізацію. Спостерігається залежність деполісемізації від морфологічної структури - 97 % складних, 66 % похідних та лише 38,9 % простих характерологічних прикметників зникають зі складу мови протягом історико-мовного періоду (300 років), бо накладання суфіксів, з одного боку, обмежує семантичний розвиток слова, а з іншого - можливість його існування. 36,75 % збережених слів не лише здобувають нові семеми, а й ґрунтовно змінюють свої семантичні системи (О.Д. Огуй), чим уточнюється гіпотеза Д. Вольфа.

Достатні діахронні констатації стосовно семантики слова можна зробити на основі синхронного аналізу попередніх станів функціонуючої мови, що й дозволяє використання синхронних статистико-квантитативних методів. За допомогою апроксимативно-статистичних методів, які, спрощуючи складні статистичні розрахунки, дають не настільки точні результати, можна наочно та без часових втрат визначати закономірності прояву мовних феноменів (за інтерпретацією закона Бернуллі стосовно того, що поява явища в 7 випадках із 10 статистично не є випадковим збігом обставин).

Предметом дослідження послужили 4970 мікроконтекстів 302 прикметників із 12 найактуальніших груп з поля "вольова активність" (серед них 152 полісеманти), які функціонували у складі взаємопов'язаних лексико-семантичних груп "швидкий", "сильний", "звитяжний", "взірцевий; такий, яким слід бути" тощо (750-1650 рр.). Їх склад визначався за допомогою формалізованої парадигматичної методики Л.В. Бистрової, М.Д. Капатрука та В.В. Левицького на основі 40 проаналізованих словників і 170 опрацьованих текстів з обсягом вибірки близько 5,7 млн. слововживань. Для чіткого розрізнення значень аналізованих слів та уточнення складу парадигматичних угрупувань використовувалися такі критерії як лінгвістичний, ситуативний, літературний, соціально-історичний та додатковий (дериваційний та етимологічний) (О.Д. Огуй).

Проаналізувавши 302 прикметники в їх угрупуваннях, зупинимося на специфіці системного вживання двох німецьких полісемічних прикметників, які, на перший погляд, пройшли відмінні шляхи семантичного становлення.

Розглянувши перше слово - snel (294 слововживання в 3-млн. свн. вибірці) за допомогою класичної культурно-історичної та філологічної методики, можна констатувати, що у ДВН значенням прикметника було не стільки "сильний" (H.Paul), як "активний", на основі якого в алеманському діалекті сформувалося значення “швидкий”, а у франкських - "звитяжний". У СВН атрибутивна постпозиція, ймовірно, запозичена перекладною літературою з провансальських лицарських романах для вираження семеми "звитяжний" (60%), з 1250-х рр. поступається предикативу та атрибутивній пропозиції з позначеннями людини та тварин, яка виражала значення "швидкий". Однак, детальний аналіз історичної ситуації та словесного змісту сам по собі не дає відповіді на запитання, чому прикметник зберігся, яких саме “суперників” вдалося йому здолати в боротьбі за виживання у час епохальних змін.

Тому механізм дії (де-)полісемізаційних процесів для іншого слова - fromm (172 слововживання) аналізувався за допомогою апроксимативної методики на польовому рівні. Для цього вперше була досліджена за допомогою контекстного аналізу семантична система слова та інших членів його парадигми (biderbe, guot) в СВН, що суттєво доповнило пошуки попередників (Gьnter; Moser та ін.). Вивчення різних контекстуальних характеристик показує певне зміщення асоціативних уявлень стосовно vrom від позитивних рицарських характеристик ("такий, яким слід бути в поведінці") у ХІІІ ст. через позитивні моральні якості бюргерів у ХV ст. ("справедливий, чесний") до позитивних релігійних характеристик ("pius, justus") у час Реформації. Це зміщення розпочинається за умов конкурентної боротьби в умовах парадигми з biderbe та guot ще в СВН (О.Д. Огуй).

Отримані дані дозволяють по-новому використати для діахронних досліджень синхронний квантитативний метод С.Г. Бережана та знайти можливість інтерпретації отриманих даних для визначення деполісемізації. За цим методом ступінь семантичної подібності двох слів дорівнює:

Mп = 2 C / (m + n)

де M - це ступінь семантичної подібності, що лежить в основі деполісемізації, C - кількість спільних значень для обох слів і n та m - загальна кількість значень кожного окремого слова. Величини М бувають великими (M>0,5), середніми чи малими (М<0,25).

Квантитативне дослідження полісемічних прикметників у складі ЛСГ показує певний механізм, що служить для комунікативного вираження нового поняття (як з допомогою синонімічних засобів, так і з допомогою полісемії). На кожній ділянці синхронного простору ЛСГ, який займає якась окрема парадигма (наприклад, "швидкий у лінійному відношенні", "раптовий", "активний", "проворний"), спостерігається притягання певних ядерних компонентів з компонентами основної частини та периферії, завдяки чому утворюється конкретна парадигма. Як правило, туди належать один чи декілька полісемічних ядерних компонентів (W> 0,5) та декілька (2-3) моносемемних компонентів основного складу (W = 0,5-0,25) і різна кількість компонентів периферії (W < 0,25), визначених на основі словникового матеріалу за допомогою парадигматичної методики Л.В. Бистрової, В.В. Левицького та М.Д. Капатрука.

Наявність чи відсутність потреби в певній семантиці чи орієнтація на нову оцінку різних моральних якостей призводить до полісемічного переосмислення або до деполісемізації слів з відповідними значеннями. Системний характер цих процесів можна побачити на прикладі свн. парадигм. Чим більша інтралінгвістична семантико-парадигматична подібність між компонентами парадигми (тобто чим більшою є величина М), тим імовірнішим є процес відштовхування одного полісеманта (слова) іншим словом, що зазвичай наступає в період переоцінки моральних цінностей. Дослідження підтвердило, що саме в взаємовідносинах "семантичних суперників" guot та biderbe (M = 0,82); biderbe та vrum (M = 0,78) з'ясовувалося, кому з сусідів по парадигмі потрібно було поступитися. Дія цих факторів визначала й подальшу долю snel, що засвідчили відповідні розрахунки М (О.Д. Огуй). Як бачимо, використання формули М дозволяє витлумачити діахронне зникнення словесних значень у деяких полісемантів та спрогнозувати їх на майбутнє.

Розглядаючи отримані результати з синенергетичних та міждисциплінарних позицій, словниковий склад німецької мови зокрема та мовну систему взагалі можна оцінити в їх інтегральній сукупності як динамічну, взаємодіючу та саморегулюючу (почасти й ахронічну) систему. З варіюванням параметрів в синхронії ця система змінюється в діахронії, зберігаючи рівновагу в панхронії.

Розділ 4 Полісемія в панхронії та її регулярний характер

Панхронія як позачасове універсальне явище, властиве всій мовній діяльності, відзначається регулярністю прояву її феноменів, які можуть простежуватися на матеріалі різномовних систем у пансинхронії та пандіахронії (Ф.де Соссюр; А.Соммерфельт).

Панхронні явища, як засвідчує аналіз, звично розглядають у типології та лінгвістиці універсалій. що досліджують специфічне (типологія) та універсальне (лінгвістика універсалій). Універсальне (як міжмовний паралелізм, який ґрунтується на регулярності семантичних поєднань в різних мовах) може бути описаним як в кількісному, так і в якісному відношенні. Однак до цього часу семантична типологія та лінгвістика універсалій не йдуть далі від констатацій про інтерсемемні кореляції, що лежать в основі полісемії.

Емпіричні спостереження автора на матеріалі німецької мови дозволяють розглядати прояви панхронії на рівні семеми як відносне збереження її константних елементів (сталих сем); на рівні семантичної системи слова - як єдність його змістової та формальної сторін, що не порушується з полісемізацією семантичної системи слова; на рівні синонімічно пов'язаних слів - як прояв паралельної семантичної регулярності; на рівні групи - як релятивне збереження парадигм; на рівні лексико-семантичної системи мови - як спільну таксономічну схему для різночасових та різномовних семантичних феноменів. Полісемія є рівнодійною цих сил, що забезпечують її голістичність.

В сучасній лінгвістиці склалась вкрай суперечлива думка про існування семантичних тенденцій, закономірностей, законів та універсалій, коли ряд лінгвістів (М.М.Покровський) стверджують про їх існування, а інші (Ф.де Соссюр; М.Бреаль) заперечують. На нашу думку, зміна значення, з урахуванням її багатоаспектності, ніколи не зможе бути виражена стрункою системою надійних формул, подібних до звукових законів.

У часовому відношенні надійним засобом розмежування панхронії й діахронії могла б послужити, за С.Уллманном, відома формула звукових законів, що виражає просторово-часові взаємозв'язки: "A стає B в час C в просторі D за умов E", що становить собою рівняння з п'ятьма невідомими. За цією формулою приклад Ґ.Стерна стосовно "swiftly" є класичним зразком діахронного семантичного закону, а шперберівські закони, незалежні у просторовому та часовому відношенні, слід віднести до панхронних законів.

Інтуїтивно-емпіричні пошуки законів, закономірностей та інших регулярностей призвели до виявлення логіко- та психолого-індуктивних законів В. Вундта, Г. Шпербера та лінгво-індуктивних закономірностей Н. Борецкі, В.В. Левицького та Н.Ф. Пелевіної, що мають різний рівень узагальнення. Для розмежування цих категорій необхідно виробити систему кількісних критеріїв.

Відмінні терміни "регулярність, аналогія, паралелізм" та "регулярна полісемія", що з'явилися в синхронній лінгвістиці, стосуються, як правило, одномовних систем і не відповідають основним вимогам, що ставляться до фізичних законів. Регулярною полісемією, яка досліджується, є така багатозначність, при якій вторинне, чи вторинні значення слова, що входить у певний лексико-семантичний ряд, зумовлюються загальною семантичною характеристикою всього даного ряду, тобто первинними значеннями відповідних лексичних одиниць (Д.М. Шмельов). Eмпіричний аналіз регулярностей типу моделей полісемії в черговий раз засвідчив, що для створення словника семантичних паралелей необхідно розробити механізм розмежування та опису семантичних закономірностей, регулярностей та тенденцій.

Інтуїтивно-квантитативне дослідження панхронних тенденцій С. Уллманна в синестезії та статистиці лише намітили, а не вирішили перспективний напрямок панхронних досліджень полісемії.

Концепція універсалій, розвинута в американській дескриптивній лінгвістиці (Н.С. Трубецькой, Р.О. Якобсон; Н. Хомський; Дж. Ґрінберг), простежується на трьох різних рівнях: мега- (як загальні мовні властивості в дослідженнях Н. Хомського), макро- (як семантичні тенденції у А. Лерер) та мікрорівні (як семи у Дж. Ґрінберга чи примітиви А. Вежбицької), внаслідок чого проблема семантичних регулярностей взагалі і полісемії зокрема не вирішується, а ускладнюється через вживання ще одного багатозначного терміна.

Статистично-типологічне вивчення семантичних "комбінацій" (В.В. Левицький) допомогло виявити "полісемічні" комбінації в семантичній системі слова (типу "світло + ясність, зрозумілість" тощо), які повторюючись у п'яти ґенетично неспоріднених мовах, ймовірно, засвідчують універсальний характер як самих смислів, так і людського мислення. Статистичне дослідження семантичних "законів" розвитку значення за допомогою критерію знаків та рангової кореляції, дає змогу виявити ефективний, але часомісткий засіб дослідження "семантичних тенденцій".

Усі досліджені типи регулярностей вкладаються в доповнену нами схему В.В. Левицького, який наводить шість типів цих регулярностей, вперше враховуючи не тільки рівень узагальнення та рівень розповсюдження (типу панхронний/ індуктивний), а й віднесеність регулярностей до імені чи смислу. Завдяки використанню відносно складних статистичних розрахунків можна виявити чітку відмінність між універсаліями та закономірностями.

Альтернативним підходом є авторське апроксимативне дослідження сили семантичної тенденції для визначення форм семантичних закономірностей, що ґрунтується на новій емпіричній інтерпретації формули звукових законів (А стає В в час С в просторі D за умови Е). Якщо А, В, Е та подеколи С відомі, то нам слід виявити певні системи D, яким підпорядковані елементи системи.

Оптимальним для цього є звернення до результатів компаративістики та типології, завдяки якому нам вдається встановити парадигму як місце прояву семантичної тенденці. Проаналізувавши середньовічні тексти з великим обсягом вибірки ("Беовульф", "Пісня про Нібелунгів"), ми отримали індуктивним шляхом певні емпіричні узагальнення у вигляді ЛСГ та їх парадигм, які згрупували за дедуктивною схемою їх організації. На основі системного вивчення 2400 слововжитків 450 англосаксонських компонентів цих груп була проведена повна реконструкція їх семантичних систем.

Якщо врахувати співвідношення компонентів парадигми, що змінили свою семантику, і компонентів із незмінною семантикою, то в результаті з'являється авторська апроксимативна формула, з допомогою якої можна наочно побачити наявну семантичну деривацію, а згодом семантичну регулярність та її можливість стати тенденцією чи закономірністю:

Кт = З/ К,

де Кт є коефіцієнтом подібної семантичної деривації, що може оцінюватися як семантична тенденція, З - це компоненти парадигми, які змінили свої значення та продукують подібну семему, К - загальна кількість компонентів парадигми.

Семантичні регулярності можуть виявляти себе як семантичні тенденції за ступенем свого статистичного вираження (Кт < 0,7) в одній мові чи як відносні індуктивні “семантичні закони” (Кт > 0,7), якщо ця величина є статистично релевантною в багатьох мовах з відмінною семантичною структурою. У такий спосіб з'являється новий кількісний критерій для визначень семантичних регулярностей та класифікації семантичних “законів”.

Коефіцієнт Кт може показати різні типи семантичної деривації, але не ступінь їхнього розповсюдження. Саме тому видається за потрібне ввести інший, додатковий індекс частотності (i):

If= f1 + f2 + f3 ...+fx/ fn ,

де f1,2,3...x є частотами нових семем, а fn - сумою цих частот для всіх компонентів. Зростання цього індексу засвідчує розгортання семантичної тенденції та утвердження нового значення.

Як бачимо, семантичні регулярності, що забезпечують голістичність полісемії, мають свій початок (як повторюваність якогось семантичного феномена різними фонетичними оболонками), розвиток (коли тенденції переходять в закономірності) та кінець, який проявляється в деполісемізації та десемантизації компонентів.

Отримані узагальнення є специфічними змінними величинами в сітці світових знaнь, які необхідні для того, щоб утворити єдину картину і таким чином підготуватися до формулювання наукового закону.

Розділ 5 Навчальний синонімічний словник та презентація полісемії

Враховуючи голістичність значення, у розділі розглядаються пошуки оптимальної стратегії, необхідної для побудови тлумачного синонімічного словника німецьких прикметників, який для виконання культурно-педагогічних функцій має бути взаємопов'язаним та завершеним текстом, оптимально організованим для користувача. Ознайомлення з наявними тлумачними і синонімічними (кумулятивними та дискримінитивними словниками) засвідчує значні недоліки в репрезентації полісемії.

Узагальнюючи проведений аналіз, актуальний навчальний словник синонімів має будуватися на інших організаційних принципах, тобто має бути водночас: а) нормативно-систематичним одномовним навчально-довідниковим словником; б) алфавітно-ідеографічним; в) парадигматично-синтагматично-епідигматичним; г) семасіологічно-ономасіологічним; д) синхронним словником значень та позначень, тобто стати інтегруючим тезаурусом.

Вихідними принципами мікроструктурної організації такого словника є: принцип максимації полісемії (на основі психолінгвістичних експериментів); принцип епідигматичної пов'язаності; принцип парадигматичної системності; принцип синтагматичної організації. Макроструктурними принципами організації експериментального словника можуть стати: синхронія опису; поєднання алфавітного та понятійно-ідеографічного принципів; класифікація прикметників, на основі експертної оцінки максимально наближене до дійсності; принцип оптимального вибору необхідних лем; організаційна форма увиразненої наочності, за допомогою якої структуруються семантичні особливості полісемічних прикметників, та комп'ютерна подача словникового матеріалу.

Для оптимального вираження системності навколишнього світу аналізується прикметниковий фрагмент "мовної картини світу" (МКС), що є смисловим каркасом, на якому ґрунтується складна сітка мовних відношень (Ж.П.Соколовська). Складність класифікування зумовлюється унікальністю та багатофакторністю видо-родових відношень у системі слів та понять, що спонукає до виникнення "розмитих множин". Ця проблема частково долається з допомогою використання різнонаправлених підходів.

Огляд тезаурусів П. Роже, Х. Касареса, Р. Халліга та В. Вартбурга, концепцій Ю.Д. Апресяна, В.В. Морковкіна, Л.В. Пашко та ін. засвідчив наближене орієнтування на апріорні позамовні критерії, які, залежачи від суб'єктивної думки дослідника, часто бувають позбавленими своїх "мовно-логічних коренів".

Мовно-індуктивне класифікування ускладнюється підпорядкуванням слів декільком різнорівневим парадигмам (ЛСП, ЛСГ, полю, об'єднанню полів, частині мові тощо), внаслідок чого при класифікуванні менш суттєві зв'язки губляться, через що спотворюється відтворюваний фрагмент МКС. Спроби індуктивної класифікації А.Н. Шрамма, не стільки мовної, як логічної за своїм характером, індуктивні класифікації полісемічних прикметників із об'ємних різномовних текстів типу "Beowulf" (О.Д. Огуй) вирішують цю проблему лише частково.

18 профілів з психолого-індуктивного класифікування прикметників, проведене під керівництвом Р.Б. Кеттела на основі реєстрації поведінки людини в повсякденному житті, поєднують семантично різноаспектні прикметники, і тому не можуть використовуватися для лексикографічної класифікації.

Перспективним напрямком видається комбінована мовно дедуктивно-індуктивна класифікація, яка поєднує підхід від конкретного до загального і від загального до конкретного. Воно може здійснюватися трьома шляхами: а) на основі синтезуючого вивчення вже вичленених ЛСГ (полів тощо); б) на основі суцільного вичленовування синонімічних рядів (С. Бобрун/ О.Д. Огуй); в) на основі аналізу всього семемного складу мови з урахуванням певних класифікацій (Ф. Гундснуршер/ Й. Шплетт; О.Д. Огуй).

За результатами авторської класифікації зразка 1995 р., німецькі прикметники, характеризуючи та оцінюючи оточуючий світ у всіх його взаємозв'язках, діляться завдяки певним дедуктивно-індуктивним мовно-логічним операціям на три підсистеми антропонімічних, об'єктивних та детермінантних прикметників, які мають у своїй основі тріаду ЛЮДИНА - СВІТ - ВІДНОШЕННЯ (між ними), що ґрунтується на аналітичному розумінні голістичного поняття УНІВЕРСУМ. Антропонімічна підсистема, найбільш досліджена автором, у свою чергу поділяється на: І. Біологічні; ІІ. Соціальні та ІІІ. Характерологічні класи прикметників (як об'єднання їх декількох полів). Характерологічні прикметники діляться на 6 великих полів: 1) емоції та темперамент; 2) інтелект; 3) воля; 4) фіксовані установки (до себе); 5) ФУ (до інших); 6) ФУ (інших до тебе).

Чернівецькі експерименти автора 1995 р., підтвердивши поділ антропонімічних прикметників на біологічні, соціальні та характерологічні, виявили певні неузгодження в повному розумінні класифікації, визначені за допомогою статистичної формули Сігал, в основі якої лежить критерій хі-квадрат:

Х²= К (N-1) W

де Х² - критерій згоди між розподілом величин, K - кількість студентів, N - кількість прикметників, W - проміжний коефіцієнт.

W= S: 1/12K2 (N3-N)

де К та N відповідають попереднім позначенням, а S - сума квадратів різниць Rj (сума оцінок для одного прикметника) і Rj середнього.

Для подальшого аналізу був застосований критерій знаків, який показав, що найбільше неузгодження викликала група 5 "фіксовані установки", назву яких слід, очевидно, уточнити, а групи 4 та 6 об'єднати.

На основі проаналізованих концепцій Х. Касареса, Р. Халліґа та Вартбурга, А.Н. Шрамма, Й. Шплетта та Ф. Гундснуршера, Р.Б. Кеттела та інших і статистично та психологічно вивірених результатів попередніх авторських класифікацій визначилася об'єднана систематизація німецьких прикметників зразка 1997 р., придатна, на нашу думку, для тезаурусної лексикографії. За нею характеристики оточуючого світу (підклас об'єктивних прикметників) діляться на роди сприйняття, просторово-часові та консистенції з відповідними видами та підвидами; підклас живих істот відповідно, ділиться на роди: біофункціональний, характерологічний та соціальний з відповідними видами та підвидами:

Характерологічні прикметники, що є своєрідною рівнодійною біологічних та соціальних характеристик, розділяються на 4 сфери: емоційно-вольову (І-ІІ); інтелектуально-установчу (ІІІ-ІУ). Емоційно-вольова сфера містить такі види та підвиди: І.1) емоції; І.2) темперамент; ІІ.1) воля, а інтелектуально-установча - відповідно: ІІІ.1) світогляд; ІІІ.2) зацікавлення; ІІІ.3) інтелект; ІV.1) оцінка дійсності. Види (або поля) відповідно діляться на підвиди (ЛСГ), а ті на розряди чи парадигми, склад яких визначався за допомогою експертної оцінки.

Повна класифікація, запропонована автором, має перспективи лексикографічного використання, хоча вона вимагає нових психолінгвістичних експериментів та доопрацювання за допомогою критерію Сігал.

Форми опису та дефініції є в лексикографії проблематичними. Дефініція (як парафрастична нерозповсюджена дискурсивна синтагма, за допомогою якої самостійно лексикалізуються суттєві ознаки денотатів та парадигматичної структури полісемантів) має за мету описати лексичне значення як мовний феномен за допомогою певних вербальних інтенсіональних та екстенсіональних способів. До них належать, враховуючи основні системні характеристики одиниць різних частин мови, три парафрастичні техніки та одна допоміжна (коментар) і їх комбінації, що використовуються для опису полісемічної лексики.

За матеріалами "Duden-Universal" це: 1) парадигматична техніка експлікації через синонімічні або через антонімічні пояснення (45,7%); 2) логічна (арістотелівська) чи гіперо-гіпонімічна техніка пояснення через Genus proximum et Differentia specifica (33,3%) та логіко-синтетична (21 %). Синтагматичний екстенсіональний тип експлікації через типові словосполучення або їх класи, який, як правило, не згадують у лексикографічних виданнях, стосується лише 25 % вибірки. Коефіцієнти техніки (відношення технік до числа семем) характеризують складність опису службових частин мови (2,73), іменника (1,397) та прислівника (1,207). Додатково до дефініції з'являється коментар, в якому підкреслюються сполучувальні обмеження чи граматичні і стилістичні особливості лексеми. За словником "Wahrig" лише сьома частина лем (переважно іменники та прикметники) маркована, де виділяються діалектизми, професіоналізми та колоквіалізми. Полісеманти мало пов'язані з стилістичними характеристиками. Визначення стає логічним рівнянням, у якому дефінієндумові повинен відповідати дефінієнс (пояснення), хоча між ними, як засвідчує проведений аналіз, не існує повної кореляції, бо як дефініція, так і експлікація лише репрезентують значення, але ним не є (О.Д.Огуй).

Розроблюваний словник складається з двох частин: алфавітної (де семеми полісемантів наводяться з відповідним номером за омонімічним принципом) та понятійно-семантичної. Кожна стаття позначається певним номером, що відповідає логічному поділові поняття в межах понятійної сітки, яка визначалася на основі експериментальної систематизації. Відповідна нумерація розшифровується у Вступі.

Семеми описуються в епідигматичних парафразах експлікації та пояснюються інтенсіонально, причому в експлікації лексеми доцільно розміщувати всі її семеми, бо інакше пояснені семеми будуть асистемними і тому семантично незрозумілими. Кожна семема має свій ранговий номер, який в сумнівних випадках (при неспівпадінні в авторитетних тлумачних словниках) визначається за допомогою експериментальних психолінгвістичних методик. Горизонтальну частину кожного пояснення семеми утворює його парадигматичне пояснення (через синоніми та антоніми у встановленій ієрархії). Цю частину завершує синтагматичне пояснення значення, де наводяться класи сполучуваності та типові набори (по змозі з відповідними ситуаціями).

Значні перспективи має переведення інформації в комп'ютерний режим. Використання комп'ютерної системи пошуку може значно полегшити роботу користувача словником такого типу.

Підготовчі роботи, необхідні для створення інтегрального навчального словника полісемічних прикметників, що характеризують людину, виконуються при Чернівецькому університеті під керівництвом О.Д. Огуя.

Висновки

На противагу попереднім дослідженням полісемії, в яких цей феномен розглядався частково, лише в окремих аспектах, поза часовими ракурсами тощо, пропонована праця врахувує характер мовної діяльності як саморегулюючого явища та певну цілісність значення і полісемії як при їх формуванні, так і в їх прояві на рівні мовної діяльності. На статистично достовірному текстовому та лексикографічному матеріалі німецької мови та за допомогою авторської модифікації описового та історико-порівняльного методів а також апроксимативних методик, розроблених автором, було отримано кількісні величини та якісні показники стосовно полісемії, наведені в дослідженні. Їх синтез допомагає сформулювати нову голістичну концепцію полісемії, за якою полісемія є рівнодійною позамовних, мовленнєвих та мовних факторів; синтагматичних, парадигматичних та епідигматичних характеристик слова, які, проявляючись як варіювання на рівні семантичної системи слова в синхронії, утверджуються в діахронії та здобувають регулярний характер в панхронії. З урахуванням голістичності значення та полісемії (через парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні характеристики слова) та на основі вироблених макро- та мікроструктурних принципів є можливість створити для німецької мови лексикографічні джерела нового покоління, що оптимально відповідатимуть потребам сучасності.

Настав час інтегрувати світовий досвід на основі практичних досліджень з даної проблематики в єдину неокласичну теорію мови.

Основні положення дисертації відображені в публікаціях:

1.Огуй О.Д. Полісемія в синхронії, діахронії та панхронії. Системно-квантитативні аспекти полісемії в німецькій мові та мовах Європи. - Чернівці: Золоті литаври, 1998. - 370 с.

2.Огуй О.Д. Монетно-лічильні найменування на Буковині та в Молдові в кінці 14 - першій третині 19 ст.: Проблема поліномінацій в адаптивних термінологічних системах. - Чернівці: Рута, 1997. - 224 с.

3.Oguy O.D.Aktuelle Probleme der Semantik und Polysemie: Scriptum des Vorlesungskursus (=Актуальні проблеми семантики та полісемії (німецькою мовою). - Чернівці, Рута, 1998. - 150 с. (8,9 др.арк.)

4.Oguy O.D.System-quantitative Aspekte der Semantik und Polysemie: ein Handbuch (=Системно-квантитативні аспекти полісемії) (німецькою мовою). - Чернівці: Рута, 1998. - 119 с. (7,0 др.арк.)

5.Боровикова Н.А., Огуй А.Д. , Стернина С.Г., Шубина А.В. Семантемы как полевые структуры. гл.V: Полевая организация семантики слова //Полевые структуры в системе языка /Под ред. З.Д.Поповой. - Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. - С.133-150.

6.Огуй А.Д. Становление прилагательных со значением “храбрый, мужественный” в ракурсе сопоставительно-исторического и типологичеcкого методов // Методы изучения системы и эволюции языка: Сб.науч.тр. - Свердловск: СПИ, 1988. - С.75-79.

7.Огуй А.Д. Парадигматические отношения группы немецких прилагательных (на материале парадигмы со значением “бесстрашный”) // Парадигматические отношения в языке: Сб. науч. тр. - Свердловск: СПИ, 1989. - С.77-82.

8.Огуй О.Д. Семантичний розвиток німецького прикметника “kьhn“(750-1750 рр.) //Іноземна філологія. -1989. - №94. - С.87-94.

9.Огуй А.Д. Динамический аспект значения и форма его выражения в исторических словарях // Современные проблемы лексикографии: Сб. науч. тр. - Харьков: ХЛО, 1992. - С.269-273.

10.Огуй А.Д., Гостюк Т.Н., Ивасюк О.Я. Полисемичные прилагательные в структуре средневекового текста // Парадигматические отношения в синхронии и диахронии: Сб. науч. тр. - Екатеринбург: УГПИ, 1992. - С.183-194.

11.Левицький В.В., Огуй О.Д. Формалізація історико-семасіологічних досліджень та її межі // Мовознавство.-1992.-№1.-С.26-33. Abstract in: LLBA, 1993, 1-2. - engl.

12.Огуй О.Д. Історико-типологічне зіставлення “Слово о полку Ігоревім” та деяких західноєвропейських текстів (Спроба лінгвістичної розвідки) //Питання літературознавства. - Львів, 1993. - Вип.1 (58). - С.82-88.

13.Огуй А.Д. К истории одного полисемичного слова (Альтернативы системного выбора) // Лингвистические исследования: Эволюция и функционирование языка: Сб. науч. тр. - Екатеринбург: УГПИ, 1993. - С.11-16.

14.Огуй О.Д. Текст, лексико-семантична група, полісемічне слово: семантичні тенденції та спроба їх реконструкції // Наук. вісн.Чернів. ун-ту: Герман. філологія. - Чернівці, 1996. - Вип.1. - С.25-28.

15.Ogoui A. Bedeutungstheorie und Polysemie: Probleme der Definition // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Герман. філологія. - Чернівці, 1997. - Вип.12. - С.26-30.

16.Ogoui A.D. Diachrone Entfaltung der Polysemie und Depolysemierung im System der mhd.adjektivischen Tьchtigkeitsbezeichnungen (aufgrund der approximativ-statistischen Analyse) // Zeitschrift fьr deutsche Philologie /Hg. v. W.Besch, N.Oellers, H.Tervooren. - Berlin: Schmidt Verl., 1997. - Bd.116, H.1. - S.46-67.

17.Oguy A., Dmitrenko A., Schmidt U. Psychologisch-physiologische Grundlagen der Polysemiegestaltung // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Герман. філологія. - Чернівці, 1997. - Вип.15 (4). - C.3-12.

18.Огуй О.Д. Полісемія та деполісемізація німецьких прикметників в історичному аспекті (спроба системно-кількісного аналізу) // Іноземна філологія. - 1997. - №110. - С.34-41.

19.Oguy A.D. Probleme der experimentellen Erforschung der Wortbedeutung. Ьberblick ьber Polysemieuntersuchungen // Sprachwissenschaft /Hg. von R.Bergmann, R.Dornhauser, H.-W.Eroms, E.Glaser, Th.Vennemann.-1998.- Bd.23, H.1.-S.113-140.

20.Огуй О.Д. Структурні відношення в семантичній системі слова та полісемія, її типи та ступінь // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Герман. філологія. - Чернівці, 1998. - Вип.27 (5). - С.32-43.

21.Oguy A.D. Some Notes about Semantic Regularity of Some Polysemantic Words // Journal of Quantitative Linguistics. - 1998. - Vol.5, No.1-2. - P.62-66.

22.Огуй О.Д. Полісемія: Визначення та напрямки її дослідження // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Слов'ян. філологія. -Чернівці, 1998. -Вип.34. - С.77-82.

23.Огуй О.Д. Монетно-лічильне найменування “леу, лей” в молдово-буковинських документах ХУІІІ ст. // Питання історії України: Зб. наук. ст. - Чернівці: Золоті литаври, 1998. - Том 2. - С.274-279.

24.Огуй О.Д. Об'єднана індуктивно-дедуктивна мовно-психологічна класифікація прикметників у “мовній картині світу” // Наук. вісн. Чернів. ун-ту: Герман. філологія. - Чернівці: ЧДУ, 1998. - Вип.41 (6). - С.39-46.

25.Oguy A. Approximative Charakteristika der Polysemie // Sprachwissenschaft. - 1999. - Bd.XXIV, H.1. - S.75-103.

26.Огуй О.Д. Нейрофізіологічні аспекти формування значення // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. - Чернівці: ЧДУ, 1999.-Вип.47: Педагогіка та психологія.-С.77-86.

27.Огуй О.Д. Розмежування поліномінації та полісемії в адаптивній системі (на матеріалі слoв'яно-молдовської та німецької монетно-лічильної терміносистеми) // Наук. вісн.Чернів. ун-ту. Слов'ян. філологія. - Чернівці, 1999. - Вип. 52-53. - С.137-142.

28.Огуй О.Д. Основні типи технік для формування лексикографічних дефініцій полісемічних слів (на матеріалі словника WAHRIG) // Наук. вісн.Чернів. ун-ту: Герман. філологія. - Чернівці: ЧДУ, 1999. - Вип.60. -С.12-18.

29.Огуй О.Д. Монетно-лічильне позначення “таляр” в молдово-буковинських документах ХVI-ХIX ст. // Питання стародавньої та середньовічної історії України (Зб. наук. ст.) - Чернівці: Золоті литаври, 1999. - Т.3. - С. 195-203.

30.Огуй О.Д. Монетно-лічильне позначення (МЛП) “бані” в молдаво-буковинських документах ХVI-ХVІІІ ст. // Питання історії України: Зб. наук. ст. - Чернівці: ЧДУ, 1999. - Т.3. - С.320-325.

31.Огуй О.Д. Причини деполісемізації та зникнення слів в історії німецької мови // Іноземна філологія. - Львів, 1999. - Вип.111. - С.24-28.

32.Огуй О.Д. Значення: Цілісність чи окремий аспект? // Мовознавство. -1999.-.№6. - С.46-54.

33. Огуй О.Д. DUDEN-UNIVERSALWЦRTERBUCH: Основні типи технік для формулювання лексикографічних дефініцій полісемічних слів // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Герман. філологія. - Чернівці: ЧДУ, 2000. - Вип.71. - С.3-8.

34. Огуй О.Д. Використання кількісних критеріїв у синхронних та діахронних дослідженнях німецької та інших мов Європи: Коефіцієнт полісемічності // Наук. зап. Тернопільськ. пед. ун-ту ім. В.Гнатюка. Серія Мовознавство. - Тернопіль, 2000. -Вип.1. - С.128-132.

35. Огуй О.Д. Проблеми деполісемізації багатозначних прикметників, їх зникнення чи збереження в німецькій мові // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Герман. філологія. -Чернівці: Рута, 2000. -Вип.84. - С.41-48.

36. Огуй О. Закони номінації та поліномінації (типи метонімічних основ для перенесень монетно-лічильних найменувань) // Наук. вісн. Чернів. ун-ту. Слов'ян. філологія. -Чернівці, 2000. - Вип. 83. - С.73-80.

37.Oguy O.D. Aktuelle Probleme der Synonymie- und Erlдuterungs-Lexikographie in der Wiedergabe der Polysemie: Skriptum (= Актуальні пробл. синонімічної та тлумачної лексикографії при відтворенні полісемії).-Чернівці: Рута, 2000.-60 с.

38.Oguy A., Levizki V. Semantische Tendenzen, GesetzmдЯigkeiten und Universalien: Ihre Reprдsentation // Universals versus Preferences: 29th annual meeting of Societas Linguistica Europaea 4-8.09.1996. - Klagenfurt, Universitдt Klagenfurt, 1996. - S.47.

39.Ogoui A. Bestimmung der Antonymiebeziehungen zwischen den polysemen deutschen Wцrtern //Qualico: Third International Conference on Quantitative Linguistics. - Helsinki: Research Institute, 1997. - S.59-60.

40.Oguy A. Polysemy in the panchrony and its regular character // Linguistics and Language Studies: exploring language from different perspectives. Book of abstracts. Societas linguistica Europaea. 32nd Annual Meeting, Ljublana,8-11 July 1999. - Ljubljana: University of Ljubljana, 1999. - P.44.

41.Oguy A, Levickiy V., Komarnicka L., Ivasyuk O. Postmodernist linguistic studies: their perspective // Linguistics and Language Studies: exploring language from different perspectives. Book of abstracts. Societas linguistica Europaea. 32nd Annual Meeting, Ljublana, 8-11 July 1999. - Ljubljana: University of Ljubljana, 1999. - P.45

Анотація

Огуй О.Д. Системно-квантитативні аспекти полісемії в німецькій мові (синхронія, діахронія та панхронія) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - Германські мови. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2000.

Дисертація присвячена системно-квантитативному вивченню полісемії в синхронії, діахронії та панхронії. На основі синтезуючого вивчення полісемії у різних часових аспектах з позиції мовця (концепція лексико-семантичного варіювання) та слухача (концепція невизначеності) пропонується авторське голістичне розуміння полісемії як складного мовносіткового процесу, що має певні кореляції зі структурами головного мозку та зі світом природних явищ. При цьому полісемія розглядається крізь призму експериментальних та кількісних досліджень у синхронії, що дозволяє переосмислити звичні семантичні процеси, пов'язані з полісемією. Вивчення полісемії за допомогою апроксимативно-квантитивних методик автора в діахронії як результату семантичної зміни та в панхронії як певної регулярності цього процесу допомагає визначити змінні, необхідні для створення неокласичної теорії мови.

Ключові слова: тріалізм, голістичний; полісемія, полісемант, семантична система слова та система значення, ступінь полісемічності, типи полісемії, експериментальне вивчення полісемії, апроксимативно-квантитативні характеристики полісемії; семантична зміна, (де-)полісемізаційні процеси, міра семантичного зв'язку; семантична регулярність, тенденція, закономірність, закон, коефіцієнт семантичної тенденції.

Аннотация

Огуй А.Д. Системно-квантитативные аспекты полисемии в немецком языке (синхрония, диахрония и панхрония). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук. - Специальность 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2000.

Диссертация посвящена системно-квантитативному изучению полисемии в синхронии, диахронии и панхронии. На основании синтезирующего изучения полисемии в разных временных аспектах с позиции говорящего (концепция лексико-семантического варьирования) и слушателя (концепция неопределенности) предлагается голистическое понимание полисемии как сложного языковосетевого процесса, который имеет определенные корреляции со структурами головного мозга и с миром природных явлений. При этом полисемия рассматривается сквозь призму экспериментальных и количественных исследований в синхронии, что позволяет переосмыслить обычное понимание многих семантических процессов, связанных с полисемией. Изучение полисемии в диахронии как результата семантического изменения и в панхронии как определенной регулярности этого процесса с помощью апроксимативно-квантитивных авторских методик дает возможность определить необходимые переменные, необходимые для создания неоклассической теории языка.

Ключевые слова: триализм, голистический, полисемия, омонимия, полисемант, семантическая система слова и система значения, степень полисемичности, типы полисемии, экспериментальное изучение полисемии, апроксимативно-квантитативные характеристики полисемии, семантическое изменение, (де-) полисемизационные процессы, мера семантической связи; семантическая регулярность, тенденция, закономерность, закон, коэффициент семантической тенденции.

Summary

Oguy O.D. Some Systematic-Quantitative Aspects of Polysemy in German (Synchrony, Diachrony and Panchrony). - Manuscript.

Thesis for a doctorate degree. Speciality 10.02.04 - Germanic languages. - The Kyiv National University named after Taras Shevchenko. - Kyiv, 2000.

This dissertation is a systematic quantitative study of polysemy in synchrony, diachrony and panchrony. The author's holistic comprehension of polysemy as a complicated lingual net process (with some correlations with structures of the brain and with the world of natural phenomena) has been analyzed on the basis of the synthezing approach to polysemy in relation to the position of speaker (conception of the lexico-semantic variation) and of the listener (conception of the ambiguity) under different chronic aspects. The study of polysemy as the result of semantic variation (change) in diachrony, combined with the regularity of this process in panchrony, helps to define all the necessary variables for the creation of a neoclassic theory of language by means of the author's approximative-quantitative methods.

Having taken into consideration the results of theoretical investigations in Chapter 1, the main linguistic categories have been analyzed in the light of trialism: langue, parole and langage; lex, lexem and word; syntax, semantics and pragmatics; syntagmatic, paradigmatic and epidigmatic relations, etc. Such a trialistic approach to the main conceptions of meaning assists in incovering a new aspect of its study concerning the system of meaning and the semanic system of the polysemant. Treating the neurophysiological foundations of meaning's shaping demonstrates the wholessness (integrity) of the constructed semantics conditioned by the action of various systems of the brain. It stipulates a complex holistic study of polysemy.

In Chapter 2, polysemy has been analyzed from the point of view of both the speaker (conception of variation) & the listener (conception of ambiguety). The analysis of the newest conceptions and 70 definitions of polysemy demonstrates the perspective of the integrated approach. The use of the "net" approach and consideration of variation is of great significance because some isomorphism between a “net organized” brain and vocabulary is considered psycholinguistically to be proved. It is the best way to combine the aspect of the producing speaker and the decoding listener in the wholistic (integrated) net conception of the polysemy.