Єдиної і всеосяжної дефініції реалії немає і до сьогодні, хоча це поняття має вже досить довгу історію.

У філолоії термін "реалія” (realіа) походить від пізньолатинського прикметника середнього роду realis (речовинний, дійсний), набув особливої універсальної чинності у ХIХ ст. - на початку ХХ століття. Аналіз літератури з цього питання свідчить про те, що цей феномен розглядався як предмет матеріального світу, а не як слово, що його позначає [57, с.28], як "конкретні умови життя і побуту країни, з мови якої здійснюється переклад” [54, с.11; 53, с.13], а також як "безеквівалентні слова, які в певний історичний відрізок часу зовсім не мають готових еквівалентів у лексиці іншої мови” [58, с.6]. У термінологічному плані вчені розрізняють "реалію-предмет” і "реалію-слово”, що позначає його. У лінгвістичній літературі термін "реалія" вживається як у значенні слова-реалії, так і в якості предмета-реалії, а також для позначення елемента лексики тієї чи іншої мови.

Існує версія, що лексема "реалія" походить від латинського іменника жіночого роду res, rei ("річ; предмет, факт, подія"). Логічно висловити здогад, що в латинській мові здавна побутував прикметник realis, утворений від іменника res, rei за допомогою прикметникового суфікса - al - по аналогії з прикметником hiemalis, утвореним від іменника hiems, hiemis. Проте, лексикографічні джерела не підтверджують цього припущення. У найповнішому словнику латинської мови, давньої та класичної, - "Totius latinitatis lexicon" - слова realis як реєстрового немає взагалі. Згідно з оксфордським "A glossary of later Latin to 600 A. D.", цей прикметник уперше ужив у IV ст. н. е. римський філософ і ритор Г.М. Вікторінус у праці про Ціцерона (16, с.364). Відсутність лексеми realis у словникові Діканжа стверджує той факт, що автори Середньовіччя та пізніші - аж до ХIХ ст. - не вживали цього прикметника.

Слово realia за походженням є формою множини жіночого роду пізньолатинського прикметника realis, що перетворився в іменник однини. Це слово у не зовсім точному значенні набуло універсальної чинності у філологічній літературі ХІХ і першої половини ХХ ст. загалом для позначення матеріальних предметів і характерних національних звичаїв. Частота вживання його зросла з утвердженням реалізму.

Для позначення слів-реалій у перекладознавстві дослідниками були введені різноманітні поняття, наприклад:

· безеквівалентна лексика - слова, які не мають еквівалентів за межами мови, до якої вони належать (Г.В. Чернов, А.В. Федоров);

· екзотична лексика - лексичні одиниці, що позначають географічні та історичні реалії (А. Є. Супрун);

· лакуни - ситуації, звичні для культури одного народу, але відсутні в іншій культурі (І.І. Ревзин, В.Ю. Розенцвейг);

· варваризми - слова, за допомогою яких стає можливим опис чужих звичаїв, особливостей життя і побуту, створення місцевого колориту (А.А. Реформатський);

· етнокультурна лексика (етнолексеми) - лексичні одиниці, що характеризують систему знань про специфічну культуру певного народу як історико-етнічної спільноти людей (Л.А. Шейман);

· алієнізми - слова із маловідомих мов, які підкреслюють стилістичну функцію екзотизмів (В.П. Берков).

У нашій роботі ми зупинемося на терміні "реалія", оскільки вважаємо його найвдалішим найменуванням даного мовного явища.

Уперше питання про реалії як свого роду мовні універсалії з яскравою національно-специфічною інформацією про країну, її історію, культуру та народ було піднято на початку 40-х років ХХ століття [44; 57; 88; 60]. Вчені досліджували слова-реалії з позицій різних наук: перекладознавства [12, c.55], лінгвокраїнознавства [9; 10], загальних мовознавчих позицій (розкривається поняття реалії як одиниці мови). Тому у лінгвістиці існують різні терміни для позначення даного мовного явища, а саме: "безеквівалентна лексика”, екзотизми”, "варваризми”, "локалізми”, "етнографізми”, "фонові слова”, "слова з культурним компонентом" чи "лакуни” [12, с.36]. Проте, найглибше найґрунтовніше, реалії досліджувалися з позицій лінгвокраїнознавства і перекладознавства [12; 11; 57; 44; 60]. Дослідники під реаліями розуміли "слова і словосполучення, які називають об'єкти, характерні для життя, побуту, культури, соціального й історичного розвитку одного народу і є чужими для іншого” [12, c.55], "всі специфічні факти історії і державного устрою національної спільності, особливості її географічного розташування, характерні предмети сучасного та минулого побуту етнографічні і фольклорні поняття" і відносили їх до власне без еквівалентної лексики [11], а також "одиниці національної мови, що позначають унікальні референти, характерні даній лінгвокльтурі і які відсутні у порівнюваній” [60, c.251].

У перекладознавчих працях слово "реалія” як термін з'явилося у 40-х роках. Уперше його вжив відомий перекладознавець А. Федоров (його діяльність склала цілу епоху в історії радянського перекладознавства) у праці "О художественном переводе” (1941), але для того, щоб позначити не лексему, а національно-специфічний об'єкт. Характеризуючи працю перекладача, автор зазначає: "це діяльність, що вимагає певних знань, не тільки практично мовних, а й літературознавчих і історико-лінгвістичних, не кажучи вже про необхідність широкого культурного світогляду, що дозволяє (.) усвідомити всі особливості соціальних умов (.), історичні і географічні реалії та ін., одним словом, уміти орієнтуватися в будь-якому тексті” [57, с.23]. У подальших працях Федоров залишився вірний такому розумінню терміну реалія. В останньому виданні книжки "Основи загальної теорії перекладу: Лінгвістичні проблеми " (1983) А. Федоров дещо уточнює дефініцію реалії: ідеться не просто про "слова, що позначають реалії", а про "слова, що позначають національно-специфічні реалії суспільного життя і матеріального побуту". На думку вченого, можна встановити різні групи та підгрупи реалій за ознакою належності їх до тієї чи іншої сфери матеріального побуту, духовного життя людини, суспільної діяльності, до світу природи і т.д. Але для А. Федорова реалія - явище позалінгвальне, предмет матеріального світу, а не слово, що його позначає [37, с.104].

У такому ж розумінні, як у А. Федорова, термін реалія зустрічається у кандидатській дисертації Г. Шаткова, написаної у 1952 році, присвяченій проблемам, що виникають при перекладі безеквівалентної лексики, у якій дослідник пише: "Найтиповішою безеквівалентною лексикою слід вважати імена власні і слова, що позначають національно-специфичні реалії” [27, с.23]. На основі праці Я. Рецкера "Про закономірні відповідники при перекладі рідною мовою" (1950 р.) та обгрунтованого ним поняття "еквівалентості", а також факту наявності в семантичній структурі різномовних слів значень, що не збігаються, Г. Шатков упроваджує поняття "безеквівалентності”. За його визначенням, безеквівалентні слова - це такі лексичні одиниці будь-якої мови, які на певному історичному відрізку часу зовсім не мають готових еквівалентів у лексиці іншої мови. До безеквівалентної лексики Г. Шатков зараховує слова-реалії, окремі слова, деякі звороти. У своє визначення слів-реалій дослідник впроваджує формальний перекладацький критерій: фактор наявності/відсутності еквівалентного словникового відповідника у двох зіставлюваних мовах [58, с.9]. Такий критерій не вказує на будь-які субстанційні якості слова-реалії, а переносить можливості його ідентифікації у сферу міжмовних відповідників. Це й природно: лише лінгвокраїзнавство може розглядати реалію у площині однієї мови; перекладознавство завжди пов'язане принаймі з двома мовами. Проте, на наш погляд, у Г. Шаткова дуже приблизне визначення обсягу безеквівалентної лексики. До цього питання глибше підходить Г. Чернов, який виділяє декілька видів безеквівалентної лексики: лексико-предметну, лексико-семантичну та стилістичну безеквівалентності. Він відносить реалії до лексико-предметної безеквівалентності.

Дещо широко розумів цей термін С. Толстой - перекладознавець, що опрацьовував проблеми перекладу з англійської мови на російську. Для нього реалії - це конкретні умови життя і побуту країни, з мови якої здійснюється переклад.

У 1952 році Л. Соболєв уперше дав визначення терміну "реалія” як лексичної одиниці: "Терміном "реалії” позначають побутові і специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і в мовах інших народів" [27, с.24].

В українському перекладознавстві термін "реалія” вперше вживає О. Кундзіч у 1954 році в праці " Перекладацька мисль і перекладацький недомисел”, підкреслюючи у ній неможливість перекладу реалій: "Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліям даного народу, що, як правило, не перекладаються” [37, с.104]. Значним поступом в опрацюванні реалій в українському перекладознавстві є праці В. Коптілова. У визначенні реалій учений акцентує передусім чинник міжмовного зіставлення. Так, у праці "Актуальні питання українського художнього перекладу" В. Коптілов називає реаліями "слова, що позначають предмети та явища, невідомі мові перекладу" [30, c.97].

У 1968 році С. Ковганюк опублікував дуже цікаву книгу "Практика перевода”, в якій досвідчений перекладач і перекладознавець називає реаліями "назви предметів і явищ матеріальної і духовної культури певного народу, які в перекладі залишаються незмінними” [21, с.106].

Такий розгляд проблеми реалій доктор філологічних наук, професор Роксоляна Петрівна Зорівчак вважає досить поверховим. На підставі численних дефініцій вона вивела своє визначення реалії у книзі "Реалія і переклад": "Монолексемні і полілексемні одиниці, що вміщують як основне лексичне значення традиційно закріплений комплекс краєзнавчої інформації, чужої для об'єктивної дійсності мови сприймача" [22, с.13].

Лінгвістичну суть реалій дуже глибоко, на наш погляд, вивчив іспаніст В.С. Виноградов у своїй докторській дисертації "Лексические вопросы художественной прозы" (1975). Серед дослідників реалій в аспекті лінгвокраєзнавства варто відзначити також Є.М. Верещагіна та В.Г. Костомарова, які є авторами лінгвокраєзнавчої теорії слова.

Багато науковців, які займалися дослідженням реалій, дають різні визначення, говорячи про особливості цього мовного явища. Для одних до реалій слід відносити слова, що позначають особливості державного уряду, побуту, нравів та ін. Для інших, як, наприклад, у Л.Н. Соболєва, реалія - це "побутові і специфічні національні слова й звороти, які не мають еквівалентів у побуті, а отже, і в мовах інших країн, і слова із національного побуту, яких нема в інших мовах, тому що нема цих предметів і явищ в інших країнах" [47, с.290]. Вл. Россельс вбачає у реаліях "іншомовні слова, які позначають поняття, предмети, явища, що не використовуються тим народом, на мову якого твір перекладається” [12, с.169]. Він вважає, що "реалія - це предмет, поняття, явище, характерне для історії, культури, побуту, життя того чи іншого народу країни, яке не зустрічається в інших народах" [12, с.169].

Дуже стислу дефініцію реалій дає Л.С. Бархударов, який розглядає реалії як "слова, що позначають предмети, поняття і ситуації, які не існують у практичному досвіді людей, які говорять іншою мовою" [3, с.78]. Надалі він розвиває цю дефініцію шляхом переліку можливих "предметів матеріальної та духовної культури (.), наприклад, страви національної кухні, різноманіття народного одягу та взуття, народні танці, політичні заклади і суспільні явища та ін." [3, с.79].

Те, що реалії виникають у загальнонародному процесі словотворення, акцентує дефініція Я. Рецкера: "Реалії - це слова, що позначають предмети, процеси і явища, характерні для життя і побуту країни, але не відзначаються науковою точністю визначення, властивою термінам” [44, с.183]. Проте, автор не враховує відносності реалій, залежності їх від словникового складу мови-переймача, і в цьому хиба його визначення. Не враховано також, що реалія часто виражається полілексемними одиницями.

Надзвичайно ретельно цю перекладознавчу категорію, тобто реалії, опрацьовували болгарські перекладознавці - С. Влахов та С. Флорин. Вони є авторами книги "Непереводимое в переводе” (1980). Їм належить таке визначення реалій: "Це слова і словосполучення, що називають об'єкти, характерні для життя (побуту, культури, соціального й історичного розвитку) одного народу і чужі для іншого” [13, с.438].

Г.Д. Томахін, зіставляючи англійську (її американський варіант) та російську мови ввів поняття "денотативні реалії” та "конотативні реалії”. Під "денотативними реаліями”дослідник розумів такі факти мови, які позначають предмети і явища, характерні для даної культури і не мають відповідників у порівнюваній культурі. Терміном "конотативні реалії” він позначав предмети, які нічим не відрізняються від аналогічних предметів порівнюваних культур, але в даній культурі і в мові отримали додаткові значення завдяки культурно-історичним асоціаціям, характерних лише даній культурі [49].

Слова-реалії є знаками, елементами лексичної системи мови, за допомогою яких називаються реалії-предмети. Дослідники виокремлюють реалії в особливий лексично-семантичний клас, який протиставляється лексичним одиницям, що відображають загальнолюдські явища, предмети дійсності.

Погляди вчених не співпадають також щодо визначення форм реалій як мовних одиниць. Існувала думка, що реалії можуть бути лише у формі слова. У наш час більшість дослідників стверджують, що слова-реалії існують у формі слова, похідного слова, словосполучення, стійкого словосполучення та речення.

В кожній мові є слова, що ніяк не вирізняються серед інших слів, але передати їх при перекладі буває досить непросто. Адже реалії - специфічні слова або назви предметів в духовній та матеріальній культурі, що притаманні тільки певному народу. Реалії виступають означеннями предметів, понять, типічних особливостей певного географічного місця, матеріального життя, соціально - історичних особливостей деяких людей, нації, країни, племені, що являють собою національний, місцевий та історичний колорит. Такі слова не мають точних відповідників в інших мовах

Необхідно бути уважним, аби не переплутати реалії з термінами. Адже між цими двома поняттями є значна різниця. Хоча деякі реалії буває дуже важко відрізнити від термінів, через те, що останні можуть іноді співвідноситись і з унікальними референтами. Крім того, терміни так само, як і реалії, не мають ідеографічних синонімів і входять до лексико-семантичної системи літературної мови. Терміни, на відміну від реалій, можуть бути інтернаціональними, тобто вони позбавлені будь-якого національного забарвлення, належать переважно до сфери науки, створюються штучно виключно для найменування предмета чи явища, з поширенням яких і отримує широке застосування, і є характерними для художнього стилю, реалії ж можуть вживатись в будь-якому стилі мови.

Окреміі реалії мають схожість з власними іменами: der Weihnachtsmann, das Rotkдppchen, der Kцnig-Drossel та інші. Іноді реалії можуть віддалятися від літературної норми, до них відносяться, наприклад, діалектизми, елементи розмовної мови, жаргонізми.

Зі сказаного вище можна також зробити висновок про те, що основною рисою реалій є її колорит. А саме передача колориту при перекладі тексту з однієї мови на іншу і складає головну проблему перекладача при роботі з реаліями.

Деякі дослідники-науковці, наприклад Є. Верещагін, М. Костомаров, відносять реалії до розряду безеквівалентної лексики, стверджуючи, що вони не підлягають перекладу. Однак реалія є частиною вихідного тексту, тому її перенесення в текст перекладу являється однією з умов адекватності перекладу. Саме тому питання зводиться не до того, можна чи не можна перекладати реалію, а до того, як її перекладати.

У мовознавстві існує двояке розуміння реалій:

· як предмета, поняття, явища, характерного для історії, культури, побуту, устрою того чи іншого народу;

· як слова, що позначає такий предмет, поняття, явище, а також словосполучення (фразеологізми, прислів'я, приказки, які містять у своєму складі такі слова).

Таким чином, досить часто дані поняття уточнюються і поряд з терміном "реалія" вживаються терміни "реалія-предмет", "реалія-слово".

На даний час у мовознавстві під поняттям "реалії" розуміють назви предметів матеріальної культури, фактів історії, державних інститутів, імена національних і фольклорних героїв, міфологічних істот, топонімічні та антропонімічні назви, які властиві лише окремим націям та народам. При цьому розрізняють денотативні та конотативні реалії. Денотативні реалії - це реалії, які співвідносяться із предметом або явищем (наприклад, Judenstern, Arbeitsdienst тощо). Конотативна реалія - це краєзнавча реалія, що містить в собі асоціативне, емоційне, стилістичне, оціночне, додаткове, непряме значення (наприклад, Denaturiertes Monstrum - художній фільм). Прикладами конотативних реалій часто є антропонімічні назви або імена відомих фольклорних, міфологічних героїв, алюзії.

У порівнянні з іншою лексикою, реалії характеризуються тісним зв'язком із предметом або явищем, які вони позначають, та історичним відрізком часу. Реаліям властиві історичний або часовий колорит з одного боку, а з іншого - національний або локальний. При цьому ця локальність може бути географічною чи колективною. При порівнянні з реаліями іншої мови спостерігаємо розбіжність реалій у наступних випадках:

· реалія існує тільки в одному мовному колективі: Der Tag der Deutschen Einheit, Advent, День незалежності України, вишиванка; назви національних страв; національних казкових героїв (коза-дереза, Мавка тощо); імена (Ярослав, Мирослав, Wolfgang, Friedrich);

· реалія існує в обох мовних колективах, але в одному вона спеціально не відмічається: das Schwarze Brett - дошка оголошень;

· у різних мовних колективах схожі функції здійснюються або відмічаються різними реаліями: назви державних установ (Reichstag, Bundestag, Верховна Рада України та ін.), навчальних закладів тощо;

· схожі реалії - функціонально різні (наприклад, у Німеччині ступінь доктора наук відповідає українському ступеню кандидата наук).

1.2 Структурні особливості реалій