Термінологічна лексика

Починаючи з 60-х років, у термінологічній українській науці зроблено немало. Це й монографічні дослідження, і з різних фахів перекладні словники. Розвивалася теорія терміна й терміносистем, та водночас усе більше й більше шкіл і вузів переходило на російськомовне навчання, дисертації писалися російською мовою, науково-технічна література в своїй більшості теж була російськомовною.

Якщо говорити про сучасний період формування термінологічної справи, то поступово усі галузі науки стають україномовними. Злободенні завдання якомога швидшої функціональної розбудови української літературної мови вимагають насамперед усвідомлення тісного зв'язку розвитку науки і термінології, розуміння того, що термінологія розвивається у процесі наукових досліджень. Створення розгалужених термінологічних структур рідною мовою виступає головною умовою становлення національного наукового потенціалу і прилучення його до загально освітнього.

На рівні синтагматики термін становить інтерес саме своїм глибинним змістом, який треба вловити і з'ясувати. На рівні прагматики вкрай важливо, щоб досягнення науки стало для народу надбанням власної думки, а не неперетравленим баластом незрозумілих термінів.

Звичайно, ми не відкидаємо потреби в термінологічних системах української мови інтернаціоналізмів, однак розглядаємо їх як окремий пласт лексики, що майже виключно має характер запозичень. Бездержавність української нації призвела до того, що в царині нових наук і в сфері технічних досягнень, співвідношення запозичень і власних слів в українських терміносистемах явно не на користь останніх. Доки інтенсивно не розвиватиметься україномовна наука, запозичення будуть заполонювати українські терміносистеми.

Від фіксації термінів до їх осмислення з погляду ретроспекції і проспекції, від осмислення до підкорення практичним проблемам -- такий метод функціонального дослідження термінологічних систем має, на наш погляд, найбільшу перспективу. У цьому плані вивчення української наукової мови на рівні її ключових слів-термінів -- одне з невідкладних завдань сучасної україністики.

Лекція № 4. Організація термінологічних систем на рівні парадигматики

Система термінів кожної науки становить певну множинність взаємопов'язаних елементів, які створюють стійку єдність і цілісність, наділену інтегральними властивостями і закономірностями. Основною змістовною, а водночас і концептуальною проблемою при дослідженні термінологічний систем є виявлення детермінантів, що приводять до організації термінів у систему, специфічних засад, зв'язків і відношень у кожній конкретній системі, її особливої якості, встановлення закономірностей структури, функціонування і розвитку цієї системи.

До найскладніших і найменш досліджених аспектів синхронного дослідження, термінів належить питання їх системної організації на рівні лексико-семантичної парадигматики, з'ясування яких передбачає контекстологічний, компонентний і кількісний прийоми аналізу.

Єдність семантичної організації термінолексики у межах семантичного поля ґрунтується на специфічних кореляціях -- синонімічних, гіпонімічних, антонімічних, конверсивних і деяких інших, як ось: додатковості, агентивності, несумісності тощо. Природно сформовані термінологічні системи не поривають генетичних і синхронних зв'язків з лексикою загальнолітературної мови, що найбільш відчутно в обсязі, межах і структурі їхніх синонімічних рядів. А якщо так, то і парадигматичні зв'язки у термінологічних системах розглядаємо за принципом семантичного поля, яке об'єднуй лексеми за загальною ядерною домінуючою Інтегральною ознакою. У межах семантики поля виділяються лексико-семантичні групи, що є підсистемами в полі і об'єднуються ядерними підрядними семами, за якими вони видозмінюють основне значення поля.

Найсуттєвіші ознаки системної організації термінів на рівні парадигматичних відношень -- одноструктурна антонімія і конверсивна як відображення протилежності пізнаваних явищ природного соціально-економічного, духовного, культурного, політичного життя суспільства. Зупинимося докладніше на питаннях термінологічної синонімії, антонімії, гіперо-гіпонімії, бо саме ці відношення між термінами є визначальні в їх системній організації, враховуючи динаміку названих системоформуючих категорій, зумовлену передусім входженням інновацій у термінологічні системи.

1. Синонімія

Наймотивованішим і найобгрунтованішим з позицій мовного розвитку є, на наш погляд, розуміння, синонімічного гнізда як історичного утворення для позначення одного поняття або ряду тотожних понять. Визнання одного поняття, що лежить в основі синонімічного гнізда, теоретично з'ясовує питання про межі останнього в рамках термінологічної системи, враховуючи і часткову синонімію, характерну для термінологічних систем української мови.

У загальнолітературній мові синоніми вважаються однією з найважливіших системоформуючих категорій. У термінологічних системах їх роль значно менша тому що в них реалізується переважно тільки різновид синонімії повного і часткового характеру.

Не можна не враховувати і специфіки кожної термінологічної системи щодо синонімії в її внутрішній сфері. Так, зокрема суспільствознавчій термінології, на відміну від термінології технічної, не можна відмовити в синонімічних відношеннях на рівні .конотаційних компонентів, частотності вживання, сполучуваності, сфері використання та ін. Зважаємо і на той факт, що, виникнувши у пізнавальному процесі як диференційний знак, термін у подальшому нерідко використовується як засіб пізнання, реалізуючи можливості набувати певних семантичних ознак, внаслідок чого збільшується чи зменшується ступінь його синонімічності з відповідними термінами.

Приймаючи за вихідне визначення синонімів Д. Шмельова, -- «синоніми -- це слова, неминучими семантичними ознаками яких є тільки такі ознаки, які можуть стійко нейтралізуватися у визначених позиціях», ми свідомі того, що поняття синоніма у термінології відрізняється від поняття синоніма в літературній мові. По-перше, у літературній мові синоніми -- це, як правило, слова однієї частини мови. Синоніми у термінології -- це терміни, що належать до одного й того ж денотата, але мають відмінності у понятійному плані, а також відрізняються семантикою словотворчих елементів, етимологією, ступенем сучасності та особливостями функціонування. По-друге, синонімами можуть бути термінологічні одиниці різних структурних рівнів та нерідко різних знакових виражень (Н₂О -- вода). По-третє, це і фономорфологічні варіанти з відношенням тотожності на рівні сигніфіката, а також відношенням подібності на рівні плану вираження. Цим самим поділяємо думку Д. Шмельова про відсутність абсолютних меж для синонімів». Такий підхід до синонімії дає змогу виявити синонімічні ряди з урахуванням різної близькості значення їх компонентів, концептуальної сутності, стилістичних відтінків на рівні функціонування. I якщо у мові спеціалістів синонімія фактично не ускладнює спілкування у зв'язку з тим, що кожен з термінів безпосередньо зіставлений з позначуваним поняттям і посідає чільне місце у концептуальній системі знаків, то відображення її в словниках перекладного характеру без урахування повної мовної адекватності ускладнює проблему перекладу наукової літератури.

Уніфікація термінологічних систем вимагає відбору того терміна, який найбільше відповідає позначуваному поняттю. Однак в умовах єдиного інформаційного простору, під впливом рівнодіючих тенденцій -- максимальної відповідності структурі національної мови і тенденції до інтернаціоналізації -- це складний процес. Деякі синонімічні терміни (передусім дублетні пари) настільки увійшли в конкретні термінологічні системи, що говорити про впорядкованість останніх шляхом усунення одного з синонімічних термінів -- означає ігнорувати закономірності розвитку мови. Не можна не враховувати і різних джерел формування термінів. Більшість з абсолютних синонімів у термінологічній лексиці -- це пари слів, одне з яких інтернаціональне або запозичене, а інше автохтонне: вербальний -- словесний, асиміляція -- уподібнення, гідротерапія -- водолікування. Можливі й обидва запозичення з різних мов: десинатор -- сигніфікат або обидва автохтонні творення. Так, у системі суспільствознавчих термінів тривалий час фігурував як єдиний термін возз'єднання, хоч у 1918 р. акт з'єднання Наддніпрянщини й Галичини був зафіксований національним терміном злука. На сучасному рівні розвитку української мови обидва терміни функціонують паралельно.

Основний шлях зміни структури синонімічних рядів у термінологічних системах внаслідок входження у них номінацій полягає в конкретизації ядерної семантичної ознаки. Умови відбору і творення нового терміна в міру посилення інтеграційних зв'язків між елементами кожної термінологічної системи диктує сама система. У суспільствознавчій термінології ці умови, виступають дуже яскраво, що пояснюється її відкритим характером і концептуальним об'єднанням, зумовленим світоглядним характером суспільних наук, поняття яких вимагають нерідко класово-оцінних номінацій.

Синонімічні ряди із значенням оцінки становлять поняттєві і поняттєво-стилістичні синоніми. Наведемо окремі конгруентні ряди такого плану, які свідчать не тільки про взаємодію національних і міжнародних утворень, а й про взаємозв'язок і взаємоперехідність між термінами та за загальновживаними лексемами термінологічного характеру: зустріч, переговори, діалог, форум, брифінг -- поняттєві синоніми; угода, зборище, зговір, змова, торг -- поняттєво-пейоративні синоніми об'єднані значенням «переговори, зустрічі». Ці термінологічні ряди мають дещо розмиті кордони, однак їх поняттєво-оцінна синонімічність наявна. Аналогічне можна сказати і про синонімічний ряд, об'єднаний значенням «уряд»: уряд, влада, керівництво, режим, адміністрація -- поняттєво-пейоративні синоніми з позитивною оцінкою. Аналогічно: голова -- спікер, деспотія --- тиранія, хунта, кліка -- терміни з яскраво вираженою пейорацією. Кількість синонімічних рядів зі соціальною оцінкою легко продовжити. Такі ряди здебільшого є поєднанням поняттєвих і поняттєво-стилістичних синонімів, тобто синонімічно-нейтральних термінів і тих, що мають у своєму змісті або на синтагматичному рівні виразну стильову експресію: ворожнеча, недовір'я «психологічна війна», «холодна війна», союзники, соратники, партнери, прихильники, товариші, компаньйони, друзі тощо.

Є підстави стверджувати, що зміна структури синонімічних рядів (як результат входження у них новостворених національних компонентів і запозичень) полягає в конкретизації ядерної ознаки диференціальними й аспектуальними семами (напр.: термін купон як номінація перехідної платіжної одиниці на шляху до відновлення української гривни).

Розгалужені родо-видові пучки лексем на зразок сателіти, маріонетки, приспівувачі, прихвосні, наймити, найманці, поплічники, слуги, лакеї, ставленики, пішаки, фішки, агенти, холопи; війна, агресія, експансія, інтервенція, втручання, конфронтація, конфлікт, напад, вторгнення, авантюра, загарбання, анекція, окупація, диверсія, провокація, злодіяння, злочин -- з дещо приглушеними синонімічними відношеннями й активними зв'язками між гіпонімами, частина з яких відноситься до термінологічної лексики, а не до термінології, свідчать і про спонтанний розвиток останньої, і про її залежність від загальномовних системоформуючих категорій лексичної семантики.

У природно сформованих термінологічних системах нерідко для найменування одного і того ж поняття є власний і запозичений терміни, що спостерігається в усіх терміносистемах. Здебільшого вони функціонують на рівні дублетів. У їх конкурентній взаємодії часто закладений певний імпульс для розвитку термінологічних систем.

Запозичення і калькування, пошук відповідних найменувань у загальновживаній мові для запозичуваних понять -- це ті фактори розвитку мови, які передбачають неологізацію термінологічних систем. Вона не завершується входженням нових лексем у ту чи іншу термінологічну групу слів. Процес неологізації з цього тільки починається, оскільки інтравокабулярні зміни, що стосуються самої наявності одиниць у словнику певної галузі науки, тягнуть за собою різноманітні інтерлексемні зміни. Ш. Баллі з цього приводу писав: «Слова ніколи не існують самостійно, і нове слово повинне буде зіткнутися з синонімами й антонімами; значення яких воно до певної міри змінить; водночас зміниться й ланцюг асоціацій». Будь-яка поява запозичень і новоутворень у кожній терміносистемі суттєво впливає на синонімічні відношення у її сфері.

Синонімія у термінології кваліфікується як явище негативне. Але вона є, і з нею доводиться рахуватися. Ми переважно розглядаємо її на функціональному рівні з урахуванням синтагматичних конотацій. На рівні ж парадигматики синонімія існує у вигляді дублетності. При наявності семантичних відмінностей між термінами в їх природній сфері здебільшого встановлюється не синонімія, а гіпонімія. Наведемо приклади дублетних пар, які нерідко супроводжуються і дублетністю національних відповідників до запозичених номінацій: ініціатива -- почин, інспірація -- підбурювання, антагонізм -- суперечність, протиріччя, міксер -- змішувач, клема -- затискач, треншальтер -- роз'єднувач, тестер -- ампервольтомметрі дисперсність -- розсіюваність тощо.

Паралельне вживання власного і запозиченого термінів розглядаємо як вияв взаємодії міжнаціонально-загального і національно-специфічного: антагонізм --- суперечність, інфляція -- обезцінення, депозити -- вклади. Деякі пари наведеного зразка Не можна назвати дублетами. Наприклад, термін податок має ширше значення, ніж інтернаціоналізм акциз, що знаходиться в гіпонімічній симетрії з терміном мито. Інтернаціональний термін інвестиція є гіпонімом стосовно терміна вкладення. На рівні ж функціонування наведені пари часто виступають як синонімічні. Аналогічно: інвертор -- перетворювач, база -- основа. Порівн.: термін перетворювач має значення «прилад, який сприймає зовнішню дію і безперервно перетворює її в сигнал, зручний для подальшої передачі», термін інвертор позначає пристрій, параметри якого протилежні вхідним. Він використовується в обчислювальній техніці, радіоелектроніці, причому в радіоелектроніці вказує на перетворення, які змінюють фазу або полярність електричного сигналу, що лише частково відповідає значенню терміна перетворювач. Термін база у радіотехніці має значення: 1) у біполярному транзисторі -- «середня частина між емітерним та колекторним р-n-переходами»; 2) у напівпровідниковому діоді -- «об'єм напівпровідникової пластинки між р-n-переходом і не випрямляючим контактом». Термін основа вживається у ширшому значенні.

Еквівалентами багатьох інтернаціональних слів-термінів виступають терміни-словосполучення, напр.: іпотека -- позика під нерухомість, фритредерство -- політика вільної (безмитної) торгівлі, криза -- економічний спад (міжструктурний рівень). У таких випадках інтернаціональний термін характеризується більшою словотворчою гнучкістю, а у зв'язку з цим зростає його уживаність: імпорт -- імпортер, імпортований, тезаврація -- тезаврування, тезаврований, тезавруватися.

У неоднакових синонімічних відношеннях знаходяться запозичення різного походження, зокрема терміни денаціоналізація -- реприватизація, боніфікація -- рефакція, репарація -- контрибуція збігаються усіма семами, тобто є дублетами. Терміни муніципалізація -- націоналізація -- синоніми, що відрізняються однією семою (муніципалізація -- передача національного майна у відання місцевих органів влади, а не центральних). Однією семою (використання закономірностей соціально-економічних явищ упродовж певного часу) відрізняються також терміни інтерполяція та екстраполяція. Своєрідний синонімічний ряд з гіпонімічними зв'язками становлять терміни расизм -- реакційна соціальна доктрина і людиноненависницька практика, скерована на пригнічення народів, які нібито расово неповноцінні; дискримінація -- обмеження, позбавлення прав певної частини людей на основі расової приналежності; сегрегація -- вид расової дискримінації; апартеїд -- принцип расової дискримінації; геноцид -- винищування окремих груп людей за расовими, національними чи релігійними мотивами.

Органічно властиве термінології явище синонімії може виявлятися і на рівні синхронного існування двох варіантів найменувань -- повного і короткого: ПВЧ -- підсилювач високої частоти, ПТК -- перемикач телевізійних каналів, УПА -- Українська Повстанська Армія; додаткова вартість -- надвартість, тембр звуку -- звучність, приймач дециметрових хвиль -- дециприймач, сигнальний електрод -- мішень. Така синонімія пояснюється прагненням конденсованості, короткості терміна як особливого виду мовного знака. Однак максимальна відповідність також зберігається хіба що на рівні «абревіатура -- твірне словосполучення». В інших випадках можливе звуження або розширення значення синоніма, напр.: тембр звуку -- якісна характеристика звуку, а звучність входить у звуковий спектр тембру, вказуючи на одну з його оцінок. На міжструктурному рівні «композит -- аналітична конструкція» маємо синонімію запис звуку -- звукозапис, телевізійна антена -- телеантена, спінефект -- поверхневий ефект, флікер-ефект -- ефект блимання. Частина цих синонімів є, по суті, варіантами структури і пояснюються прагненням конденсації, тобто короткості терміна.

Синонімія у термінології на рівні варіантності -- специфічне явище. Терміни-варіанти позначають, як правило, тотожні поняття (одне поняття), але мають певні видозміни на рівні афіксації: нагрів -- нагрівання, перевід -- переведення, розрив -- розривання. Вони мають ідентичні й неідентичні значення (терміни з суфіксом о можуть позначати, крім значення процесу, ще й значення результату). Надпродукція -- перепродукція, антигрипозний -- протигрипозний, надгенератор -- супергенератор. Ці терміни розрізняються префіксами, хоч поняття, яке вони позначають, лишається незмінним.

Явище синонімії може проявлятися і на рівні однієї словотвірної моделі: відтворення -- відтворювання, заземлення -- заземлювання, перетворення -- перетворювання. Ці пари диференціюють характеристику позначуваного ними поняття (процесу) щодо тривалості.

На міжзнаковому рівні маємо синонімію у науках точного чи природничого циклу: О₂ -- кисень, t -- температура, км --кілометр, га-- гектар тощо.

Таким чином, поява синонімії у термінології зумовлена лінгвістичними і екстралінгвістичними факторами. До них належать: 1) постійний розвиток наук, що супроводжується появою нових понять та бажанням дати кожному поняттю найточнішу номінацію; 2) неуніфікованість деяких термінологічних систем; 3) наявність застарілих назв, які функціонують паралельно з новими; 4) паралельне вживання запозиченого і автохтонного термінів; 5) надання переваги коротким формам, зручним для спілкування та ведення документації, що породжує синонімію різних структурних рівнів.

2. Антонімія

У кожній термінологічній системі антоніми творять елементарні мікрополя, в межах яких реалізуються відношення протилежності як однієї з суттєвих ознак системності термінології. Поняття завжди виникають парами. Кожне з понять містить свою протилежність, що ґрунтується на відмінності всередині одного й того ж явища (властивості, стану, якості тощо). Протилежність, контрастність понять, якими оперує наука, знаходять в українській мові специфічне вираження в антонімії. Терміни-антоніми характеризуються цілком визначеними парадигматичними властивостями: фронтальною протилежністю і розрізненням за диференційною ознакою, тісно пов'язаною з її основною дефінітивною функцією.

Антонімію у термінології трактують як особливу характеристику лексичного значення слова, особливе відображення протилежного в предметах і явищах об'єктивного світу.

Щодо питання наявності антонімів у термінологічних системах думки вчених розходяться. Так, Л. Новиков заперечує існування антонімічних відношень між термінами. В. Даниленко вважає, що явище антонімії у загальнолітературній мові та мові науки мають багато спільного і суттєво не відрізняються одне від одного. Вчений стверджує: «Явище антонімії, яке полягає в існуванні слів протилежного значення, в термінології репрезентоване чи не ширше, як у загальнолітературній мові». Додамо до цих думок погляд на бінарність наукових понять О. Деборина: «Поняття... народжуються парами... поняття внутрішнього народжуються одночасно з поняттям зовнішнього».

На наш погляд, антонімія є однією з найважливіших системоутворюючих категорій лексики взагалі і властива термінології зокрема. Звичайно, розглядати антонімію термінів без урахування її екстралінгвістичної мотивації неможливо, однак треба враховувати, по-перше, різне вираження понять у конкретних національних мовах; по-друге, живий зв'язок компонентів природно сформованих національних систем із загальною лексикою. Якщо «напруженість», «відносність семантики» (Л. Новиков) у загальному розумінні не характерні для антонімічних пар інтернаціонального характеру, то відсутність цих властивостей у національних номінаціях протилежних наукових понять доводиться далеко не завжди. Крім цього, у суспільствознавчих науках відносність семантики зумовлена й концептуально.

Ш. Баллі антонімічні протиставлення вважав виявом природного нахилу людського розуму: «В нашій свідомості абстрактні поняття закладені парами, причому кожне зі слів завжди так або інакше викликає уявлення про інше».

Антонімія як семасіологічна, категорія невід'ємна від термінологічних систем, що номінативно систематизують наукові поняття складну й багатопланову мережу протиставлень, суттєво впорядковуючи тим самим термінологічну сферу.

Антонімія у термінології має спільні і часткові форми реалізації, зумовлені якісно багатогранними відношеннями протилежності між науковими поняттями. Дотримуємося поглядів Д. Шмельова на зв'язок антонімії з «поляризацією певного семантичного простору», на появу в одиницях лексики «деяких ознак антонімічності», які не є «справжніми» антонімами, однак є ними за суттю відображення поляризації понять.

Осмислення антонімії у термінологічній сфері як одного із регулярних принципів найменування понять із протилежним змістом дає змогу точніше визначити місце терміна в конкретній термінологічній системі у його зв'язках і взаємозалежностях від інших її компонентів, включаючи і процес входження інновацій.

Антонімічні пари у термінології можна розділити на дві групи -- лексичні та словотвірні. Більшість антонімічних пар серед українських термінів мають мотивацію в загальнолексичних антонімах: прибуток -- збиток, збагачення -- зубожіння, життя -- смерть, зліт -- посадка, захворювання -- одужання, виробництво -- споживання тощо. Немало антонімічних пар ґрунтується на корекції префіксів. Основи і префікси є регулярними засобами вираження антонімічних відношень у системі термінів. Протилежні поняття в українській мові виражаються чергуванням префікса з його відсутністю, а також за допомогою використання префіксів полярного значення: перенаселення -- недонаселення, недоросток -- переросток, недозапилення -- перезапилення, сурядність -- підрядність. Найпродуктивнішим способом передачі протилежного поняття є приєднання до терміна стверджувальної семантики заперечної частки не: рентабельність -- нерентабельність, платоспроможність -- неплатоспроможність, шкідливість -- нешкідливість тощо. Значну частину антонімічних пар становлять інтернаціоналізми, які прийшли на український мовний грунт готовими дериватами: позитив -- негатив, імпорт -- експорт, гіпербола -- літота, гіпоксія -- гіпероксія, гіпотаксис -- паратаксис. Протилежність понять у сфері інтернаціональних термінів найчастіше виражається префіксами де-, анти-, екстра-, інтра-: концентрація -- деконцентрація, муніципалізація -- демуніципалізація, ген -- антиген, градація -- деградація, частина -- античастина, гармони -- антигормони, екстраполяція -- інтерполяція, екстралінгвістика -- інтралінгвістика.

Окремі терміни мають антонімічну дублетність: валоризація -- ревалоризація. Термін реприватизація лише останніми роками реалізував свою вихідну антонімічну пару -- приватизація. Терміни демонетизація, деномінація, фактично лише передбачають свій антонімічний компонент -- монетизація, номінація. Полісемічний термін оригінал вступає у дві антонімічні пари. У значенні «основа для відтворення, копіювання» його антонім -- копія; у значенні «текст, з якого робиться переклад» -- термін переклад; у значенні «малюнок для поліграфічного відтворення» -- термін відбиток. Це засвідчує, що явище антонімії у терміносистемах навіть на рівні інтернаціоналізмів ускладнюється парадигматичними особливостями загальнолексичних систем.

Для медичної та біологічної термінології типовим є вираження протилежних понять через префікси, що вказують відповідно на надмірність, перебільшення та недостатність, пониження установленої норми: гіпервітаміноз -- гіповітаміноз, гіпертонія -- гіпотонія, гіперфункція -- гіпофункція, гіпердинамія -- гіподинамія, гіперплазія --гіпоплазія.

Крім однокореневої антонімії, яка ґрунтується на кореляції префіксів, у терміносистемах наявні й антонімічні пари змішаного зразка, де антонімічні відношення побудовані на протиставленні перших компонентів складних слів при однакових других. Так, усічені основи макро-, мікро- містять ознаки протилежності розміру, вираженого другим компонентом: мікроструктура -- макроструктура, мікросистема -- макросистема, мікромолекула -- макромолекула, мікросвіт -- макросвіт. Для вираження протилежності одиничності, чисельності, вираженої другим компонентом складного слова, вживаються усічені основи грецького походження: моно- (одно, єдино), полі- (чисельний, багато): моносемія -- полісемія, моногамія -- полігамія, монофонія -- поліфонія, монотеїзм -- політеїзм. Наявні в українських терміносистемах і відповідні власне українські структури: багатозначність -- однозначність, багатоврожайність -- маловрожайність, низьковрожайність; багатоплідність -- малоплідність. У наведених прикладах антонімічність одного із компонентів складного терміна спричинює антонімію всього складного терміна.

Немало в термінологічних системах і антонімічних пар серед словосполучень: зовнішня торгівля -- внутрішня торгівля, пряма мова --непряма мова, односторонній зв'язок -- двосторонній зв'язок. Як правило, номінації родових антонімічних термінів-словосполучень виражають єдність протилежних понять, атрибути -- протилежні їхні ознаки, тобто значення атрибутів протиставляються за одним із семантичних компонентів.

Приклади свідчать про регламентований, модельований характер вираження антонімічних відношень у системі української термінології. На рівні парадигматичних відношень спрацьовує принцип максимальної відповідності термінів; у полярних відношеннях знаходяться, як правило, національні або інтернаціональні терміни». Однак наявні й деякі винятки з цієї закономірності. Це, зокрема, використання для виразу відношень протилежності різноструктурних термінів на зразок: безробіття -- працевлаштування, вільна конкуренція -- монополія.

Протилежність як єдність тотожності й відмінності у термінології не завжди виражається лексичними одиницями. Нерідко вона просто допускається. У таких випадках або передбачається лексична одиниця, яка знаходиться в опозиції до існуючих, або дві одиниці називають різні поняття, не усвідомлювані ними як протилежності, але передбачувані як певна єдність. Маємо на увазі терміни -- антонімічні пари -- на зразок партизація -- департизація, ідеологізація -- що тривалий час уживалися на рівні наявної лексичної одиниці й тієї, яка лише припускалася.

Не можна не враховувати і такого факту: у термінологічних системах дихотомія першого рівня «так», «ні» не завжди достатня. Антонімічні й конверсивні кореляції не вичерпують усіх різних видів протилежності. Так, у формуванні структури суспільствознавчої термінології велике значення має характерний для неї органічний зв'язок антонімії з синонімією і гіпонімією. Синонімічні відношення буквально пронизують антонімічні ряди суспільно-політичної лексики, створюють своєрідні пучки. Наведемо пучок найменувань із загальним значенням, протилежним значенню слову мир -- війна, агресія, експансія, інтервенція, втручання, конфронтація, конфлікт, напад, вторгнення, авантюра, анексія, окупація, застосування сили. Цей ряд можна продовжити лексемами з різних сфер літературної мови, причому нерідко не в прямому, а переносному значенні.

Однією зі системоформуючих категорій, корелюючих лексичну семантику, є конверсія. Вона тісно пов'язана з антонімією. Їх близькість проявляється в тому, що вони зіставлювані, хоч і по-різному, з вираженням ідеї зворотності, а відрізняються типами протилежності. На рівні мовної системи у антонімів є середній член протиставлення, що сприяє можливості переходу на рівні мовної діяльності логічних контрадикторних відношень у контрарні, чого позбавлені конверсиви. Вони повністю вичерпують об'єм поняття: попит -- пропонування, продаж -- купівля, кредит -- борг, кредитор -- боржник. Щодо власне мовних відмінностей конверсивів і антонімів, то тут відзначаємо характерний для антонімів збіг (частковий) сполучуваності, що не властиве конверсивам. Відношення передбачуваності один одного, взаємозумовленості і взаємоспрямування програмує утворення навколо термінів-конверсивів і мікросистем конверсивної кореляції: попит на товар -- пропонування товару, експорт товару -- імпорт товару, продаж: товару -- купівля товару, сфера виробництва -- сфера розподілу. Відношення конверсивності спостерігаємо і при побудові аналітичних термінів: закон попиту і пропозиції, відносини панування і підлеглості, принцип купівлі-продажу: у таких термінологічних сполуках конверсія спостерігається уже в плані простого перестановлення компонентів (перетворення товарів у гроші -- перетворення грошей у товар), яка визначає сутність фіксованих понять у розумінні зворотного напряму відношень.

3. Гіпонімічні парадигми

Класифікація теоретичного матеріалу відбувається передусім через виявлення ієрархії наукових понять. Внаслідок абстракції, узагальнення, порівняння понять визначається їх місце у понятійній системі конкретної науки. Терміни як спеціально створені номінативні одиниці покликані не тільки виражати суть поняття, а й передавати зв'язки між ними - родо-видові, частини й цілого, суміжності у просторі або часі тощо.

Звідси наявність гіпонімічної, парадигми як однієї з найважливіших категорій, що формують термінологічні структури. Відношення між термінами-гіпонімами розглядаємо як багатогранну опозицію, що ґрунтується на спільності їх категоріальних ознак. Терміни, які виражають поняття видового плану, містять весь той комплекс ознак, що становить значення терміна-виразника родового поняття, плюс деякі додаткові значеннєві ознаки, що звужують об'єм їх значення. Ці додаткові змістові ознаки розрізняють родові й видові терміни, формуючи тим самим приватну опозицію або протиставляючи терміни на позначення видових понять, формують еквіполентну опозицію.

Гіпонімічні відношення тісно пов'язані з відношеннями власне синонімічними, передусім у плані багатозначних термінів. Так, термін авуари як гіпонім у пари вкладиавуари входить до синонімічної пари авуари-інвестиція. Одночасно він виступає гіперонімом термінів чек, вексель, перевод, акредитив, якщо останні передбачають сему виписаний у іноземній валюті.

3 парадигматичної точки зору гіпоніми характеризуються двома видами протиставлення:1) протиставлення родового (гіперонімічного) і кожного видового (гіпонімічного) значення за відсутністю (наявністю) розрізнювального компонента; 2) протиставлення одне одному всіх видових значень за змістом розрізнювального компонента значень.

Гіпонімічні відношення пронизують кожну термінологічну систему. В суспільствознавчих терміносистемах вони, крім цього, мають свою специфіку: наявність широкої мережі розгалужених родо-видових лексем з дещо приглушеними синонімічними відношеннями й активними зв'язками між гіпонімами, частинам яких відноситься не до термінів, а до термінологічних лексем. Маємо на увазі відношення між такими термінами: беззаконня, утиск, переслідування, гніт, придушення, цькування, безправ'я, бешкет, злочинство, дискримінація, знущання, збиткування, геноцид, апартеїд, сегрегація, експлуатація, гноблення (пригноблювання, пригнічення), сваволя (свавілля, свавільність), грабіж (здирство), узурпація, мракобісся, «полювання на відьом», обскурантизм тощо, які знаходяться у гіпонімічних зв'язках між собою і об'єднані гіперонімом насилля. Визначення гіперо-гіпонімічних відношень знаходяться на початковій стадії. Домінує погляд, що гіпонімічні парадигми логічно угрунтовані взаємодією між родо-видовими поняттями та частиною і цілим, «ґрунтуються на імпліфікації чи виключенні понять». Узявши до уваги, що в логіці поняття імплікації, підпорядкування охоплює лише родо-видові відношення на зразок трикутник -- прямокутний трикутник, наука -- кібернетика, постулюємо: гіперо-гіпонімічні відношення між термінами конкретних систем виникають або внаслідок розвитку синтагмозначень гіперонімів (як у першому випадку), або шляхом актуалізації їх парадигматичних значень, як у другому випадку. Так, гіперонім арго має кілька співгіпонімів: арго жебраків, арго шкільне, арго спортивне; гіперонім -- рід -- жіночий рід, чоловічий рід, середній рід тощо. У цьому випадку співгіпоніми мають стійкий експліцитний характер, вони ілюструють з'єднання попередньо розчленованих образів сприйняття у певні семантичні сутності, що відтворюють зміст видового поняття; і тим самим формують семантику гіпоніма.

Гіперо-гіпонімічні відношення можуть розвиватися й імпліцитно -- через актуалізацію парадигмо-значень гіперонімів, напр.: до терміна застарілі слова (гіперонім) гіпонімами є терміни історизми та архаїзми. В окремих випадках гіпоніми можуть стати гіперонімами стосовно інших термінів-гіпонімів уже через розвиток синтагмозначень: архаїзми лексичні, архаїзми лексико-словотвірні, архаїзми лексико-фонетичні, архаїзми фонетичні тощо.

У такому утвореному на матеріалі одного гіпероніма мікрополі термінів простежується ієрархічна взаємозалежність термінів, оскільки поділ понять на родові й видові може відбуватися за різними ознаками й у різній послідовності.

Спочатку маємо бінарну опозицію гіпонімів (як у попередньому випадку), далі лакуновий розвиток парадигмо- або синтагмозначень продовжує гіперо-гіпонімічні зв'язки термінів.

Гіперо-гіпонімічні відношення термінів переконливо ілюструє й класифікаційна, побудована шляхом описання інтенсіоналу поняття дефініція, типова й обов'язкова для передачі змісту поняття кожної системи. Пояснюючи особливості видового поняття через найближче родове, ця дефініція не тільки мінімально пояснює зміст поняття, а й відношення його з іншими.

Гіпероніми у таких випадках позначаються формою іменника у Н. в. однини або номінативним словосполученням:

Гіперо-гіпонімічні зв'язки між термінами окремої терміносистеми не є незалежним параметром її організації. Так, класифікація українських діалектів за територіальною ознакою передбачає поділ діалектних груп на поліську, південно-західну і південно-східну. Причому можливий подальший етап розвитку синтагмозначень: поліські діалекти -- лівобережно-поліські діалекти, правобережно-поліські діалекти, західно-поліські діалекти тощо.

Гіперо-гіпонімічні відношення між термінами доповнюються синонімічними, синонімом до першого гіпоніма -- термін східно-поліські говірки, до другого -- середньо-поліські чи волинсько-поліські. Гіперо-гіпонімічні відношення і багатозначність терміна мають точки дотику. Так, реалізуючи значення «словниковий склад мови» і «сукупність слів певної сфери вживання», термін лексика включається у гіперо-гіпонімічні відношення лише в своєму другому значенні (виражаючи їх експліцитно): лексика активна, лексика пасивна, лексика термінологічна, лексика професійна. Чим більше співгіпонімів, тим ширше значення гіпероніма.

Отже, семантика гіперонімів формує своєрідну мікросистему, значення в якій перебувають у зв'язку з іншими.

Ланцюговий характер розвитку гіперо-гіпонімічних відношень відтворює звуження семантики у напрямі гіперонім -- гіпонім, і навпаки -- розширення значення від терміна-гіпоніма до гіпероніма. Розвиток цих відношень на основі синтагмо- і парадигм означень взаємозумовлений і пов'язаний. Як форма дієслова гіперонім дієприкметник має співгіпоніми -- дієприкметники активні і дієприкметники пасивні (розвиток відношень на основі синтагмозначень).

Водночас гіпонім дієприкметник входить у мікросистему значення гіпероніма «частини мови». Оскільки зв'язок між термінами гіперонім-гіпонім відбиває взаємозалежність між родовим і видовим поняттями, що є вищою формою відображення в свідомості людини сутності явищ, понять і в яких акумульований увесь теоретичний досвід, набутий конкретною наукою, маємо право вважати гіперо-гіпонімічні відношення термінів універсальним засобом тематичної ієрархічної організації конкретної терміносистеми.

Лекція № 5. Внутрішня форма та мотивованість термінів

Поняття «внутрішня форма» виражає сукупність двох лінгвістичних явищ: співвідношення твірної і похідної основи та ознаку, яка пояснює вибір звукової оболонки, тобто ознаку, покладену в основу вибору назви. На думку О. Потебні, похід слово завжди містить у собі не попереднє слово, а лише відношення до нього.

Внутрішня форма безпосередньо пов'язана з мотивованістю. Під мотивованістю у мовознавстві розуміють: 1) відповідність значення слова до його звучання; 2) структурно-семантичну властивість слова; що дає змогу створити раціональні зв'язки між значенням та звуковою оболонкою слова на основі їх лексичної й структурної зіставленості; 3) співвідношення між внутрішньою формою та лексичним значенням мовних одиниць. При цьому внутрішня форма зумовлена тільки семантикою компонентів цієї одиниці. Відповідно до чотирьох способів творення термінів виділяємо три типи мотивації: семантичну, морфологічну, аналітичну. Щодо запозичень, то вони мотивуються на рівні своєї мови. На думку С. Гайди, «статистичними значеннями, якими є етимологічні й синхронні лексичні значення, мотивація набуває динамічного характеру». I далі: «На противагу категоріальному структуральному значенню мотивація -- конкретніша, індивідуальніша». Оцей динамічний усвідомлений характер мотивації є каркасним моментом системного характеру термінотворення.

Деякими аспектами прояву внутрішньої форми у мові вчені цікавилися ще в Стародавньому Китаї, Стародавній Греції та Римі. У Європі це питання було в центрі уваги, починаючи з VII ст. Внутрішня форма лексичних одиниць репрезентується морфемною структурою і утворює не просту сукупність значень та вживань її складників, а деяку єдність взаємопов'язаних елементів.

Дискусійним залишається питання, чи внутрішня форма властива усім словам. Існує точка зору, що вона відсутня у запозиченнях з інших мов, у непохідних мовних утвореннях, а також у словах, утворених шляхом метонімічного перенесення. Виходячи з цих міркувань, можна дійти висновку: не всі слова у мові є мотивованими.

Погоджуючись із наведеними думками стосовно загальновживаних слів і номенклатурних знаків, і гаки вважати, що усі терміни мотивовані, а їх мотивованість зумовлена дефінітивною функцією. Причому мотивованість термінів -- явище і внутрішньомовне, і зовнішньомовне.

Виходимо з апріорного факту: «Термінологічні системи характеризуються передусім свідомим термінотворенням. Звідси -- відсутність у термінологічних системах поняття немотивованого терміна». Стоїмо на засадах, що внутрішня форма терміна -- це ознака, покладена в основу вибору назви. У свою чергу «вивчення зв'язку між значенням та внутрішньою формою визначається мотивованістю», тобто мотивованість уявляється нам як співвідношення внутрішньої форми та значення терміна. Оскільки терміни творяться різними шляхами, то і мотивованість у них буде виявлятися по-різному. Мотивованість термінів має або двосторонній (семантичний та формальний), або односторонній (семантичний) характер. Метонімії та метафорі властива одностороння мотивованість. Виділяємо терміни з наявною та прихованою мотивованістю. Наявна мотивованість (внутрішньомовна) може правильно орієнтувати на зміст поняття і неправильно.

Крім цього, мотивованість у цих термінах може бути повна та часткова. Прихована мотивованість виявляється на основі етимологічного аналізу слова або зовнішнього фактора -- екстралінгвально. Як синхронна ознака терміна, мотивованість терміна чи термінологічного словосполучення є відносною ознакою і з внутрішньомовного погляду, і з огляду на позамовні фактори. Передусім маємо на увазі різне морфемне членування слова і той факт, що мотивованість багатьох термінів по-різному сприймається фахівцями та нефахівцями, людьми освіченими і неосвіченими. Все ж ця ознака як результат синхронної вивідності існує у терміносистемах об'єктивно, в тому числі і мотивованість, зумовлена структурним калькуванням складних і складених термінів та різного роду термінологічних словосполучень з інших мов.

Повністю мотивовані терміни переносять на себе семантику вихідного слова, напр.: адреса -- «число, (код), що визначає місцезнаходження деякої частини інформації в ЕОМ», -- від адреса -- «позначення місцезнаходження кого-, чого-небудь». Аналогічно: голка, шов, джерело, ключ тощо.

Часткову мотивованість маємо в тому випадку, коли термін довантажується новим відтінком значення, напр.: бандаж -- пластмасова стяжка, яка натягається на електронно-променеву трубку», від бандаж -- «пов'язка, хірургічний пояс для підтримки відповідних частин тіла у нормальному положенні». Довантаження значення: «стяжка, що натягається на предмет».

Явище прихованої мотивації спостерігаємо, наприклад, при творенні терміна стійкість із значенням «система із затухаючим перехідним процесом» від стійкість -- «властивість за значенням стійкий, який довго зберігає та проявляє свої здатності, не піддається пошкодженню». Прихована сема процесуальності є спільною для двох слів. При запозиченнях мотивованість зумовлена структурними особливостями мови-джерела. Тут і зовнішня і внутрішня мотивованість знаходяться у тісному зв'язку: іншомовна модель + національний матеріал. Це все сприяє системній організації сучасної наукової термінології. Та серед соціально-економічних українських термінів, утворених морфологічним способом, немало таких, мотивованість яких зумовлена німецькими оригіналами: dіе Меhrzeugung. -- перевиробництво, dіе Wettbewerbfahigkeit -- конкурентноздатність. Порівняльно-типологічний метод дослідження німецьких та українських термінів дає цікаву картину зовнішньомовної мотивованості. Маємо на увазі передусім той факт, що для української мови складні слова менш характерні, ніж для німецької, де вони нерідко виступають семантично як словосполучення, тому аналогами багатьох німецьких термінів є українські словосполучення: dіе Geldkrise -- грошова криза, das Меhrwert -- додаткова праця, Durcsohnitsprei -- пересічна ціна, dіе Grundmittel -- основні засоби.

Такі словосполучення, залишаючись на рівні дериваційних відношень термінологічної системи, термінологічної парадигматики, займають певне місце у класифікації понять. Системність однорідних термінів німецької мови з компонентом Меhr -- більше, Durch - через, скрізь, Grund - основа -екв валентно передана мотивованими українськими термінами відповідно з атрибутами додатковий, пересічний, основний. Регулярна відтворюваність похідних термінологічних словосполучень передбачена парадигматичною закріпленістю (порівн. споживча вартість -- мінова вартість, органічна будова капіталу -- технічна будова капіталу, основний капітал -- додатковий капітал) виводить їх на рівень лексикалізованих словосполучень, тому що здатність їх компонентів виступає не на синтаксичному, а на лексичному рівні. Звідси висновок -- мотивованість таких термінів передбачена німецькою мовою, однак їх понятійне значення зумовлене всім складом національних компонентів, з яких вони утворені.

Усвідомлення того, що сукупність процесів природи перебуває в системному зв'язку, спонукає науку виявити його і зокрема, і загалом. Зрозуміло, характер мотивованості термінів-слів та термінів- словосполучень різний. Термін-слово не завжди пояснює зміст поняття, а термінологічне словосполучення здебільшого буває наділеним орієнтиром для тлумачення відповідного поняття. Системність останніх (термінів-слів) досягається значною мірою мотивованістю мікросистемного рівня: від термінів-виразників родових понять за допомогою афіксів і шляхом атрибутивного звуження семантики творяться терміни-виразники видових понять. Між усіма термінами таких мікросистем існує синхронна вивідність: торгівля-- безприбуткова торгівля, зовнішня торгівля -- внутрішня торгівля.

Терміни, утворені здебільшого за афіксальними моделями також мають наявну і приховану мотивованість. Повну мотивованість мають терміни виклик, виліт, вибір, коливання, кодування, змагання, селективність, звуконепроникність тощо. Напр.: кодування -- перетворення повідомлення або безперервного сигналу у код. Часткова мотивованість характерна для термінів колірність, вимикач, заземляч, уловлювач тощо: уловлювач пристрій для уловлювання сигналів від уловлювати -- «відбирати з якогось середовища що-небудь за допомогою спеціального апарата».

Композити з міжнародними блоками мають повну мотивованість: телеекран -- частина телевізора, на якій відтворюється прийняте зображення -- від теле -- телевізійний + екран. Композити з двома міжнародними компонентами мають часткову - мотивованість: фонограма -- сигналограма отримана, у результаті звукозапису -- від фон -- звук та грама -- запис. Прихована мотивованість термінам-композитам не властива.

Серед аналітичних структур нерідко ще вирізняються терміни з неправильною мотивованістю: білий шум -- «випадкова завада (випадкові хаотичні флуктації напруг або струмів)» -- від білий -- «кольору крейди, молока, снігу» та шум -- «хаотично змінний процес, викликаний будь-якими нерегулярними діячами».

Отже, внутрішня форма слова, що символізує собою зв'язок між планом змісту та планом вираження, властива усім термінам, оскільки термінотворення - свідомий процес. Бона має обов'язків мотивований зв'язок на рівні семантики зі словом, що зумовлює творення того чи іншого терміна. Повна мотивованість засвідчує прозору внутрішню форму терміна, вона властива більшості термінів суфіксального способу творення, деяким композитам. Прихована мотивованість є у термінах семантичного та аналітичного творення, а неправильна трапляться лише серед термінів-словосполучень.

Відомості про внутрішню форму терміна сприятимуть удосконаленню терміносистем, братимуться до уваги при виробленні термінологічних стандартів.

Лекція № 6. Використання у мові словотворчих моделей для творення нових назв

Як відомо, більшість слів української мови твориться морфологічним способом. У ньому чільне місце посідає афіксація, тобто деривація за допомогою афіксальних морфем: префіксів, суфіксів, префіксів і суфіксів одночасно, постфіксів, флексій. Моделей афіксального творення є безліч. Термінологія ж узяла для себе лише деякі. Однак вони стали цементуючим фактором системної організації термінології. Саме «в морфологічній структурі слова-терміна, утвореного шляхом афіксації, органічно закладені основи структурної систематизації, які мають першочергове значення для термінології». Афікс завжди включає термін у певну матрицю системи, тому семантичне навантаження його у зв'язку з цим інше, ніж у загальнонародній мові: конкретніше, чіткіше.

У творенні термінів беруть участь не усі афікси, а лише окремі, серед яких -0, -ння, -ість, -ач, -к(а) тощо. Наділяючи терміни, до складу яких вони входять, єдиним значенням або відтінком значення, афікси тим самим виконують семантичну функцію.

Особливість термінів з нульовим суфіксом полягає у тому, що вони можуть позначити: процес дії, предмет як результат дії; одиничний акт якоїсь дії, що інтенсивно відбувається: перевід -- «дія за значенням переводити»; перегляд «дія за значенням переглядати»; виклик -- «сигнал, знак (телефонний, радіо), за допомогою якого зв'язуються якого зв'язуються якого зв'язуються якого зв'язуються якого зв'язуються якого зв'язуються на відстані для повідомлення чи розмови»; перезаряд - «надто велика кількість електрики, що перевищує встановлену норму». Ці терміни творяться за моделлю - «основа дієслова + 0» (V + 0).

За допомогою суфікса -ння творяться терміни на позначення процесу: детектування - процес перетворення електричних коливань, внаслідок чого утворюються коливання більш низької частоти або постійний струм; отоварювання -- «дія за значенням отоварювати»; оподаткування -- «дія за значенням оподатковувати» тощо. Вони творяться за моделлю «основа дієслова + ння» (V + ння).

Терміни з суфіксом -ість творяться від основи прикметника і можуть позначити: процеси, предмети, властивості, величини. Напр.: селективність (вибірність) -- «здатність радіоприймача виділяти з багатьох радіосигналів лише потрібні»; промисловість - «найважливіша галузь суспільно-матеріального виробництва, сукупність підприємств»; оборотність -- «кількість оборотів (колеса, мотора), зроблених у певний проміжок часу»; «перебування в обігу», «Основа прикметника + ість». Модель А + ість.

Модель «основа дієслова + ач» (V + ач) лежить в основі творення термінів на позначення предметів чи осіб за виконуваною роботою, порівн.: підсилювач - «пристрій, призначений для збільшення енергетичних параметрів вхідного сигналу за рахунок допоміжного джерела»; вимикач - «пристрій для вмикання і вимикання»; викладач, ткач, перекладач - «особа, котра займається діяльністю, на яку вказує твірна основа».

За допомогою суфікса -к(а) творяться терміни на позначення деталей: втулка, прокладка. Модель V + к (а). Суфікс -ств(о) та його алофони --зтв(о) творять абстрактні назви: лихварство, виробництво, убозтво. «Основа іменника + ств(о)». Модель N + ств(о).

Нерідко засобом творення термінологічної назви є іншомовна суфіксація: -ація (пеленгація, демонстрація), -изм/ізм (туризм, етнографізм), -тор (селектор, колектор, рефлектор) тощо.

Словотвірна префіксація у термінології подана теж обмеженою кількістю морфем: над-, під-, проти-, без-, виробництво -- надвиробництво, генератор -- надгенератор, прибуток -- надприбуток, рефракція -- над рефракція. Префікс над-, за допомогою якого творяться названі терміни, вказує на надмірність вияву того, на що вказує твірне слово.

Префікс під- (піддіапазон, підпрограма, підсистема) надає утвореним термінам відтінку значення «частина чогось». Префікс проти- вказує на протилежність того, що позначає твірне слово: протиструм, протиелемент. Префікс пере- означає вияв дії, більшу за норму: перевиробництво, перепродукція. Префікс без- означає відсутність того, на що вказує твірна основа (слово): безгосподарність, безвідносний, безперспективний та ін.