Сучасна українська мова і література

100

1. Алфавіт

Сучасний український алфавіт створений на основі старослов'янської «кирилиці». Вона була відома східним слов'янам ще до офіційного прийняття християнства. Сучасний український алфавіт налічує 33 літери. Із яких 7 голосних літер а інші приголосні.

2. Зміни в українському правописі

У 1993р було видано 3 видання українського правопису де було зафіксовано такі зміни:

1 У словах іншомовного походження(застарілих назвах) не відбувається подовження приголосних(бравісимо лібрето),але(нетто ,брутто,ванна,манна),а у власних назвах подовження зберігається(Голландія )

2 Слова на походження релігійних свят, книг, персонажів пишуться з великої літери(Бог, Біблія, Великдень)

3 У словах французького походження після ш,або ж пишемо у, а не ю(парашут)

4 Після префікса -дез пишемо і,а не и (дезінфекція, дезінформація)

5 Частка пів пишеться:

- разом з словами загальних назв(піваркуша)

- через дефіс(власні назви)

- через апостроф із словами(загальними назвами ),що починаються з я,ю,є,ї,(пів'ящика)

6 Російські прізвища і імена(В'ячеслав, Рум'янцев)пишуться з апострофом

7 До алфавіту була повернена літера г (ганок, ґазда, грунт)

3. Чергування голосних та приголосних звуків

ЧЕРГУВАННЯ ГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

Чергування звуків -- постійна і закономірна зміна їх у коренях і афіксах етимологічно споріднених слів та форм. Наприклад: стіл -- столи, нести -- носити, плести -- заплітати, могти -- помагати.

В українській мові розрізняють два види чергувань: позиційне (фонетичне) й історичне (фонетично не зумовлене).

1. Позиційне -- це чергування, яке відбувається залежно від позиції звука в слові і зумовлюється фонетичними законами сучасної мови.

2. Історичне -- це звукове чергування, успадковане із спільнослов'янської та давньоруської мов.

Більшість чергувань голосних належить до історичних:

а) чергування о--а: могти -- помагати, горіти -- згарище, схопити -- хапати;

б) чергування є--і: плести -- заплітати, летіти -- літати, мести -- замітати;

в) чергування о--є--и -- з нулем звука: беру -- брати, день -- дня, ставок -- ставка, загинати -- загнути;

г) чергування і--а: сідати -- садити;

д) чергування и--і: бити -- бій, бійка -- бий;

є) чергування о, є--і: столи -- стіл, семи -- сім, печі -- піч.

ЧЕРГУВАННЯ ПРИГОЛОСНИХ ЗВУКІВ

У сучасній українській мові часто відбувається чергування приголосних звуків.

До найпоширеніших чергувань приголосних належать:

г, к, х з ж, ч, ш. Наприклад: плуг -- плужок, друг -- дружба, дорога -- дорожній, вік -- вічний; око -- очі; рука -- ручний; юнак -- юначе; пастух -- пастуше; сухий -- сушити;

г, к, х з з, ц, с. Це чергування відбувається перед закінченням -і в давальному відмінку однини іменників жіночого роду та в місцевому відмінку однини іменників чоловічого, жіночого, середнього родів. Наприклад:

Давальний відмінок

книга -- книзі папка -- папці опалубка -- опалубці покупка -- покупці

4. Написання апострофа та ь

М'який знак пишеться: після приголосних д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу, якщо вони передають м'які звуки: тінь, молодь, сіль, суть,близько, восьмий, боротьба;

після м'яких приголосних у середині складу перед о: трьох, льон, сьогодні, сьомий, чотирьох; у суфіксах: -зьк, -ськ, -цьк; -зькість,

-ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -цьки, -ськи: київський, український, близький, військо, козацький,по-українськи; у суфіксах -еньк-, -оньк-, -есеньк-, -ісіньк-, -юсіньк-: маленький, тихесенький, тонюсінький; після м'якого звука л перед наступним м'яким: їдальня; у формах родового відмінка множини іменників жіночого роду: учениць, друкарень; у дієслівних формах дійсного та наказового способів: будується, робиться, будьте, станьте, зробіть.

М'який знак не пишеться: після р у кінці складу або слова: перевірте, друкар, тепер, Харків (виняток: Горький); між подовженими м'якими приголосними: життя,буття, знаряддя;

у прізвищах із суфіксами -ченк(о), -чук, -чишин: Федченко, Марченко, Федорчук;

після ц у кінці слів іншомовного походження: шприц,палац; після н перед ж, ч, ш, щ: тонший, інший. АПОСТРОФ Апостроф вживається для позначення на письмі вимови звука й у звукосполученнях, що передаються голосними я, ю, є, ї. Апостроф ставиться: а) після б, п, в, м, ф та р перед я, ю, є, ї, наприклад: п 'ять, торф'яний, здоров'я, м'ясо, зв'язок, сім'я, бур'ян, кур'єр; б) після к у власних назвах типу Лук'ян та похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янівка тощо; в) після префіксів та першої частини складних слів, що закінчуються на твердий приголосний перед я, ю, є, ї, наприклад: від'їзд, під'їхати, з'єднати, з'їхати, роз'яснити.

Апостроф не ставиться: після губних приголосних б, п, в, м, ф, коли перед ними стоїть інший приголосний (крім р), який належить до кореня слова: свято, дзвякнути, цвях (за винятком: верб'я, торф'яний).

Якщо попередній приголосний належить до

префікса, то апостроф ставиться: зв 'язок, розв 'язка, зв 'ялити; б)після р у деяких словах: ряд, рясно, буря; в) після префіксів із кінцевим приголосним перед наступним і, е, а, о, у: безіменний, зокрема, зуміти.

5. Подвоєння та подовження приголосних

1. Подвоєні приголосні маємо при збігу однакових приголосних: а) префікса й кореня: відділ, ввічливий, віддати, оббити, роззброїти;

б) кінця першої і початку другої частини складноскорочених слів: військкомат, міськком; в) кореня або основи на -н- (-нь-) і суфіксів -н(ий), -ник: день --денний, ранок --ранній, причина --причинний, закон законний, година --годинник, вікно --віконниця. Подвоєння н зберігається й перед суфіксом -ість в іменниках та прислівниках, утворених від прикметників із подвоєним н: безвинний --безвинність --безвинно, законний - законність --законно.

г) якщо основа дієслова минулого часу закінчується на с, після якого йде частка

-ся: винісся, розрісся, трясся. Буквосполучення нн пишеться: а) в суфіксі -енн (ий): здоровенний, силенний, численний; б) у прикметниках з наголошеними суфіксами -анн(ий), -енн(ий), -янн(ий): здійсненний, вблаганний, недозволенний, доторканний, незрівнянний, нечисленний, непримиренний, а також у прикметнику старанний; в) у прикметниках на -енн(ий) старослов'янського походження: благословенний, блаженний, священний, огненний. 2. Приголосні д, т, з, с, л, н, ж, ш, ц, ч подовжуються, коли вони стоять після голосного: а) перед я, ю, і, є в усіх відмінках іменників сер.роду 2 відміни (крім родового множини): знання, знанню, у знанні; сторіччя, сторіччю, у сторіччі; б) якщо в родовому відмінку множини іменники сер. роду закінчуються на -ів, подвоєння зберігається: почуття - почуттів; відкриття -- відкриттів та ін; в) перед я, ю, і, е в усіх відмінках деяких ім. Чол.. та жін. роду І відміни: суддя, судді, суддю, суддів і т.д.; стаття, статті, статтю, статтею ; г) перед ю в орудному відмінку іменників жіночого роду однини III відміни, якщо в називному відмінку основа їх закінчується на 1 м'який або шиплячий приголосний: тінь-тінню; мить --миттю; молодь --молоддю; д) перед я, ю в прислівниках типу: зрання, спросоння та ін.;

е) перед ю, є у формах теперішнього часу дієслова лити --ллю, ллєш, ллє, ллємо, ллєте, ллють, ллється, ллються; а також у похідних виллю, наллю, наллємо, наллють.

6. Правопис префіксів

1. У префіксах роз-, без-, воз-, через- завжди пишеться з: безкрилий, безсилий, безкраїй, безлюдний, розбитий;

2. Перед глухими к, п, т, ф, х завжди пишеться префікс с-:класти, створити, схвалити.

3. Важливо розрізняти префікси при-, пре-, прі-а) при- вживається здебільшого в дієсловах із значенням наближення, приєднання, частковості дії, результату дії: прибув, прибіг, приніс, прийшов,приєднав, пригвинтив, приклеїв; б пре- пишеться в словах на означення найвищого ступеня ознаки: прегарний, предобрий, премилий, препоганий, префікс пре- можна замінити словом дуже: превисокий --- дуже високий в) прі- вживається лише в словах: прізвище, прізвисько, прірва. 4. Префікси пред-, перед-, пере- пишуться завжди через е: пред'явити, представник, передмова, передати.

5. Префікси від-, під-, між- пишуться завжди через і: відчинити, віднести, підкинути, міжнародний. 6. Префікс ви- вживається при дієсловах, які вказують напрям дії зсередини: вибути, виділити, виїхати, вилетіти,

а також надає дієслову значення завершеності означуваної ним дії: вичитати, вивчити, вигадати.

7. Правопис прізвищ та імен по-батькові

1) У рос. прізвищах ё передається йо на початку слова та в середені після голосних, а також після твердих пригол., якщо ё у вимові відповідає сполученню йо. Н.: Йотов, Майоров, Соловйов; 2)якщо ё означає звук о після м'якого приголосного, тоді пишеться сполучення ьо. Н.: Синьов, Пушкарьов; 3) під наголосом після шиплячих ж, ч, ш, щ та ц пишеться о. Н.: Чижов, Свящов, Бала шов, Лобачов, Кольцов. У ненаголошеній позиції пишеться е. Н.: Горячев, Коришев, Солнцев, Лещев; 4) російська літера е після приголосних передається в укр. мові літерою е. Наприклад: Мельник, Вербицький, Александров, Білевич. Але звук е в рос. прізвищах, що відповідає укр. і, передається буквою є. Наприклад: Бєлкін, Бєляєв; 5) російська літера и в основах прізвищ на початку слова та після приголосних передається літерою і. Наприклад: Івко, Ісаченко, Ісаєв, Іллєнко, Нікітін, Фірсова, Бірюков, Лісний. Після шиплячих ж, ч, ш, щ завжди пишеться и. Н.: Живков, Жиловенко, Чигрін, Чирва, Щиглов, Щипачов; 6) російська літера и у середині слів після голосних, апострофа та м'якого знака передається через ї. Напр: Руїн, Воїнович, Ільїн, Переїденко; 7) російський звук ы завжди передається літерою и.Н.: Фортали, Черниш, Малишевський, Цимбал; 8) Літера и пишеться в прізвищах, утворених від імен та коренів, спільних для української і російської мов.Н.: Мироненко, Сидоров, Тихонов, Максимов, Данилов, Виноградов, Винокур; 9) російський суфікс -ев, -еев передається через є після приголосних (за винятком шиплячих, р та ц). Н.: Андреєв, Федосєєв,Євсєєв,Патрікєєв,Веденєєв;Медведєв,Пахарев, Каменєв,Гундарев,Жухарев,'Баришев,Зайцев,Мальцев,Хомічев, Мариничев, Костищев; 10) у префіксі при - завжди пишеться и. Наприклад: Приходько,Присяжнюк, Прилуцький, Приймаков, Придорожній; 11) у суфіксах -ич, -ик пишеться и. Наприклад: Пашкевич, Зінкевич, Мазуркевич, Базилевич, Зозулевич; Перепелятник, Цилюрик, Дудник, Малик; 12) слов'янські прізвища пишуться з ь у суфіксах -ськ, -цьк, -зьк. Наприклад: Вишневецький, Новицький,Саврицький, Квітницький, Хмельницький, Гронський, Міщерський, Добровольський. При творенні чол.. імен по батькові вживаються суфікси -ович, -йович. Н.: Русланович, Сергійович, Ігорович, Юрійович, Максимович, Євгенович, Андрійович, Маркіянович, Васильович, Семенович. При творенні жін. імен по батькові вживається суфікс -івн(а), після гол.-ївн(а).Наприклад: Миколаївна, Лук 'янівна, Ярославівна, Артемівна, Василівна, Бориславівна, Романівна. Крім: Григорій -- Григорович, Григорівна; Сава -- Савич (-ович)-Савівна; Ілля --Ілліч, Іллівна; Микита --Микитович, Микитівна; Яків --Якович(-левич)- Яківна Лука --Лукич, Луківна. У Р.в. жін. імена по батькові мають лише закінчення -івн(и), -ївн(и), у Д.в. -івн(і), -ївн(і).

8. Звертання в українській мові

ЗВЕРТАННЯ- це слово чи словосполучення в реченні, до якого звернена мова. Наприклад: Галино, дівчино, чому сумна ходиш, до мене не говориш? Звертання відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення. Якщо звертання стоїть у кінці окличного речення, то після нього ставиться знак оклику, якщо в кінці питального --знак питання. Н.: Тату, гляньте -- лев, як зачарований (О. Довженко); Фанні, чого ти плачеш? (1.Франко); Весно, ох довго ж на тебе чекали! (І. Франко); Не ображайся, Кириле Петровичу, що я тобі екзамен влаштував; це на краще, будеш знати, що сказав Довженко (А. Хижняк); Спи, маленьке, до зорі! (М. Рильський)

При звертанні можуть стояти пояснювальні слова, таке звертання називається поширеним, наприклад: Цвіти, тоя Вітчизно молода, безмежна, непоборна, яснокрая! (А. Малишко)

Звертання властиві різним стилям мовлення: офіційно-діловому; розмовно-побутовому, художньому, епістолярному. В офіційно-діловому мовленні звертання найчастіше вживається в офіційному листуванні, в усному мовленні- в промовах, бесідах, диспутах та ін.

10. Правопис слів іншомовного походження

Після л в іншомовних словах пишеться завжди е: пленум, легенда, лекція та ін.

У загальних словах іншомовного походження приголосні не подвоюються: акумуляція, сума, маса, каса, колектив,група, метал, комісія. Крім: тонна, манна, ванна, брутто, нетто.

Це ж стосується і слів із префіксами -ап, -ім, ір-, контр- ,сюр-, якщо префікс закінчується, а корінь починається однаковим звуком, наприклад: апперцепція, імміграція, контрреволюційний, ірраціональний, сюрреалізм та ін. Подвоєння зберігається у власних іншомовних іменах і назвах: Діккенс, Руссо, Шіллер; Голландія,Міссурі. У всіх похідних від них словах подвоєння також зберігається: голландський (бо Голландія), марокканець (бо Марокко), міссурійський (бо Міссурі). На початку і в середині слова перед голосним та й пишеться і: індустрія, історія, тріумф, матеріал .В основах іншомовних слів сполучення голосних -іа, іу іо не змінюється: аксіома, діалектика, радіус та ін. А сполучення іе змінюється на іє: дієта, гігієна, клієнт та ін.

Літера и пишеться у власних географічних назвах: Америка, Африка, Британія, Париж.

Літера і пишеться в кінці невідмінюваних слів: журі, колібрі, таксі, поні та ін. Після приголосних б, п, в, ф, м, г, к, х, л, и в основах іншомовних слів завжди пишеться і: білет, вітрина, кіно, хірург, літератор та ін.

Після приголосних д, т, з, с, ц, р, ж, ч, ш у загальних іншомовних назвах перед наступним приголосним пишеться и: директор, позиція, фабрика, шифт, критика, фізика... В основах іншомовних слів після голосних пишеться ї: Енеїда, героїчний, архаїчний, егоїзм тощо.

Після апострофа, ь, й, е, і пишеться є: кур'єр, кар'єра, портьєра, гігієна, реєстрація та ін.

У словах іншомовного походження після м'яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н перед я, ю, є, ї, йо пишеться ь: брильянт, бульйон, мільйон, досьє, кольє,Віньї(але мадяр). Запам'ятайте правопис слів: журі, феєрверк

11. Синоніми, омоніми, пароніми, антоніми в діловому мовленні

Пароніми -- слова, досить близькі за звуковим складом і звучанням, але різні за значенням. Часто вони мають один корінь, а відрізняються лише суфіксом, префіксом, закінченням, наявністю чи відсутністю частки -ся. Порівняймо значення паронімів: Адрес. Адреса. Адрес -- письмове привітання на честь ювілею тощо. Адреса -- напис на конверті, бандеролі, поштовому переказі, місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи.

Виборний. Виборчий. Виборний вживається, коли йдеться про виборну посаду Виборчий -- пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваються вибори, з правовими нормами виборів. Н.: виборча кампанія, виборче право. Виключно.

Дипломат. Дипломант. Дипломник.

Дипломат -- посадова особа, яка займається дипломатичною діяльністю. Дипломант -- особа, відзначена почесним дипломом за видатні успіхи в якій-небудь галузі. Дипломник -- автор дипломної роботи, підготовленої в училищі, технікумі чи вузі. СИНОНІМИ В ДІЛОВОМУ МОВЛЕННІ Синоніми -- це слова відмінні одне від одного своїм звуковим складом, але близькі або тотожні за значенням. Наприклад: сміливий, відважний, хоробрий, безстрашний, героїчний. Синоніми поділяються на три основні групи: 1) лексичні синоніми, що відрізняються смислових відтінками (відомий -- видатний -- славетний -- знаменитий); 2) стилістичні синоніми -- це слова, що відрізняються стилістичним і емоційними забарвленням (говорити --мовити-- пророчити --верзти);

3) абсолютні синоніми -- зовсім не відрізняються значенням і в усякому контексті можуть вживатися без будь-якої відмінності (мовознавство -- лінгвістика; століття -- сторіччя) Запам'ятайте значення слів-синонімів, що часто вживаються в діловому мовленні:

Замісник. Заступник. Замісник -- посадова особа, яка тимчасово виконує чиїсь обов'язки, тобто заміщає відсутнього керівника. Заступник -- це офіційна назва посади. Квиток. Білет.

Квиток -- вживається у словосполученнях: театральний квиток, залізничний квиток, студентський квиток тощо. Білет -- кредитний, банківський, екзаменаційний. Омоніми -слова, які однакові за звучанням, написанням, але мають різне значення.(коса, ключ) Антоніми - слова з протилежним значенням ( чорний - білий)

12. Написання відмінкових закінчень іменників П відміни

Закінчення -а, -я мають іменники чол. .роду, щоІ означають: загальні і власні назви людей та населених пунктів: заступника, акціонера, спортсмена, підприємця, промовця, Львова, Києва, Марселя; інші географічні (власні) назви з наголосом на кінцевому складі у родовому відмінку та з суфіксами -ов, -ев, -єв, -ськ: Дніпра, Трубежа, Ірпеня, Дніпропетровська Макарова, Тетерева;

назви речей, предметів: комп'ютера, ксерокса, мікроскопа, документа, плаща, векселя;

назви мір простору, довжини, ваги, часу: метра, сантиметра, місяця, тижня (але року, віку);

назви окремих днів тижня: понеділка, четверга,

місяців: січня, березня, листопада; назви будівель, приміщень, споруд: коридора, погреба (але льоху), Закінчення -у, -ю мають іменники чоловічого роду, що означають: збірні поняття: колективу, пленуму, активу, хору, оркестру(але вишняка, березняка, чагарника -- з наголосом на кінцевому складі); речовину, масу, матеріал: меду, спирту, сиропу, цукру, чаю, льоду, шовку, граніту, піску, металу; різні почуття, відчуття: гніву, страху, сорому, болю, відчаю, гумору, жалю; назви установ, закладів, організацій: університету, інституту, клубу, штабу, комітету; назви процесів, станів, властивостей, ознак: руху, польоту, ремонту, спорту, відгуку, відпочинку, рейсу (хоча рейса -- у значенні монета), маршруту, побуту; явища природи: дощу, грому; місце, простір тощо: світу, степу, яру, лугу, саду, майдану; назви річок, озер, гір, островів, півостровів, країн, областей тощо: Уралу, Дунаю, Алтаю; але іменники з наголосом на останньому складі мають закінчення -а, -я: Дністра, Остра, Дінц

13. Правопис іменників чол. р. П відміни в Родовому відмінку

Іменники ІІ відміни чол. р. в родовому відмінку однини можуть мати закінчення -а, -я, -у, -ю. Якщо ці іменники означають назви істот, то вони мають закінчення: -а, -я: учень-учня, лікар-лікаря, кит-кита. Якщо ж вони означають назви неістот, то тут діють такі закономірності: 1. Назви чітко окреслених предметів і понять мають закінчення -а, -я: листок-листка, палець-пальця. 2. Назви нечітко окреслених предметів і понять мають закінчення -у, -ю: степ-степу, пісок-піску, прогрес-прогресу. 3. Але назви населених пунктів мають закінчення -а, -я: Київ-Києва, Херсон-Херсона. Виняток становлять ті власні назви, у яких друга частина співзвучна з загальною назвою, що має закінчення -у, -ю: Часів Яр-Часового Яру, Кам'яний Брід-Кам'яного Броду. 4. У назвах річок під наголосом виступають закінчення -а, -я, не під наголосом -у, -ю: Дніпро-Дніпра, але Інгул-Інгулу. 5. Іноді, як виняток, і в назвах нечітко окреслених предметів трапляються закінчення -а, -я, найчастіше під наголосом: тягар-тягаря, вечір-вечора. 6. Деякі іменники залежно від свого значення можуть мати і закінчення -а, -я, і закінчення -у, -ю: листопад-листопада(місяць), листопад-листопаду(опадання листя). Іменники ІІ відміни чол. р. Род. Відмінку множини мають такі закінчення: 1. Закінчення -ів: солдат-солдатів, плащ-плащів. 2. Нульове закінчення мають лише ті іменники, які в множині мають суфікс -ин-: киянин- кияни, киян; громадянин- громадяни, громадян.

14. НЕ з різними частинами мови

Разом частка не пишеться: з іменниками, прикметниками, дієсловами (дієприслівниками), прислівниками, які без не не вживаються: ненависть, незрівнянний, неозорий, невтомно, несамовито, з іменниками, прикметниками, прислівниками, якщо в сполученні з префіксом вони набувають нового, протилежного, значення і їх можна замінити синонімом: неголосно (тихо); невеликий (малий); недруг (ворог); коли слова з не утворюють єдине поняття: неспеціаліст, незнайомий, немов; у складі префікса недо: недопечений, непогашений, недокошений, недооцінювати, Окремо частка не пишеться: з іменниками, прикметниками, прислівниками, дієприкметниками при наявності протиставлення: не веселий, а сумний; не багато, а мало; Примітка. Якщо зіставляються суміжні поняття, між якими можна поставити сполучник але, то не зі словами пишеться разом: голос мав невисокий, але приємний. на -но, -то: не бігти, не спитавши, не один, не перший, не про тебе, не тільки, не потрібно, не там, не мій, не ти, не то...не то, не можна, не вкрито, не зроблено, не виконано, не прочитано (але: неабиякий);

з прикметниками, прислівниками, перед якими стоять слова типу: далеко, зовсім, аж ніяк, нітрохи тощо: це не нове рішення, зовсім не довго чекати; аж ніяк не близько їхати.

14. Невідмінювальні іменники в діловому мовленні

Назви осіб чоловічої статі належать до чоловічого роду: елегантний імпресаріо, люб'язний портьє, справедливий рефері. Назви осіб жіночої статі - іменники жіночого роду: літня мадам, серйозна фрау, струнка міс, люб 'язна пані.3. Невідмінювані назви істот - чоловічого роду: какаду, поні, кенгуру.4. Невідмінювані назви неістот -- середнього роду: тролейбусне депо, актуальне інтерв'ю, світлове табло, нове меню.5. Рід невідмінюваних географічних назв визначається за стрижневим словом: Батумі (місто), Марокко (країна), Гаїті (острів, держава).6. Рід невідмінюваних назв органів преси, громадських організацій, спортивних клубів, команд визначається за родовим поняттям: "Верже" повідомила (газета), "Темпо" опублікував (журнал), "Мебіл ойл" заснована (монополія).7. Рід невідмінюваних абревіатур відповідає роду стрижневого слова: АЗС (станція), НДІ (інститут), ФПК (факультет), ПДВ (податок)

15. Правопис складних іменників

Складні слова творяться складанням двох або більше основ: а) за допомогою астфіксів о або е: пароплав, місяцехід; б) без сполучних голосних: хліб-сіль, всюдихід. Складні іменники пишуться разом або через дефіс. 1. Разом пишуться складні іменники, утворені від підрядних словосполучень(у яких від одного до іншого слова можна поставити питання): будова нова - новобудова; перекоти через поле - перекотиполе. Але через дефіс пишуться : свят-вечір, дівич-вечір, буй-тур, зелен-сад.

2. Через дефіс пишуться складні іменники, утворені від сурядних словосполучень (у яких всі слова рівноправні): людина і день - людино-день.

3. Через дефіс пишуться складні іменники, утворені повторенням тих самих, синонімічних або антонімічних слів: без кінця-краю, день-два. Але якщо повторюється те саме слово в різних відмінках, то таке сполучення пишеться окремо: кінець кінцем, раз у раз.

4. Через дефіс пишуться такі складні іменники іншомовного походження, як: блок-схема, прем'єр-міністр, соціал-демократ тощо. Аое разом пишуться складні іменники з такими загальновживаними початковими частинами, як авіа-, авто-, гідро-, електро-, кіно-, мікро-, радіо-, стерео-, теле-, фото- тощо: авіабаза, аерофлот, фотоелемент.

5. Частини напів- і пів- звичайно пишуться разом: піввідра, півогірка. 6. Перед буквами я, є, ю, ї пів- і напів- пишуться через апостроф.

6. Частина пів- пишеться через дефіс із власними назвами: пів-України, пів-Європи.

16. Н та НН у прикметниках

У прикметниках на межі кореня і суфікса та в суфіксах може подовжуватися н: щоденний, ранній. 1. Подвоюється н між голосними в прикметниках на -ний, -ній, якщо ці прикметники утворені від іменників з основою на н: туман-туманний, стіна-стінний. Подвоюється н також в словах старанний, притаманний, захланний.

2. Подвоюється н у наголошених суфіксах -енн-, -анн-: а) у прикметниках, які вказують на більшу, ніж звичайна, чи найбільшу міру якості і наголос падає на суфікс: страшенний, здоровенний, незрівнянний; б) у небагатьох прикметниках-старословянізмах: священни, огненний, блаженний.

17. Правопис складних прикметників

Прикметники, які утворилися складанням 2-3 основ називаються складними, наприклад: промислово-торговельний, повітряно-реактивний, дослідно-показовий, інженерно-будівельний; .Елементи складних прикметників об'єднуються сурядним або підрядним зв'язком. За сурядним способом зв'язку основи, з яких утворюються складні прикметники, сполучаються як рівноправні (торговельно-комерційний, фінансово-економічний). За підрядним способом одна основа синтаксично залежить від іншої (великопанельний, багатогалузевий, багаторічний, морозотривкий, малопродуктивний, малоприбутковий).

У складних прикметниках під час поєднання основ використовуються сполучні голосні о, е, є. Якщо першою частиною складного прикметника є числівник, прислівник і прийменникове сполучення, то складові елементи з'єднуються без сполучних голосних, наприклад: повсякчасний, одновесловий, багатообіцяючий, вічнозелений тощо. Пишуться разом:

прикметники, утворені сполученням основ прикметника й іменника: внутрішньоринковий, зовнішньоторговельний, сухопутний, різноякісний, зовнішньополітичний; прикметники, утворені сполученням основ іменника і прикметника: кредитоспроможний, суднопідіймальний, лісопромисловий, зимостійкий, шовкопрядильний; прикметники, утворені сполученням основ прислівника і прикметника: великопромисловий, великоваговий, малопотужний; прикметники, утворені сполученням основ числівника й іменника: п'ятипроцентний, шестиповерховий, семитонний, прикметники, утворені сполученням основ іменника і дієслова: водолікувальний, грязелікувальний, нафтопереробний, складні прикметники, що означають терміни, утворені з 2 і більше неоднорідних прикметників: поперечношліфувальний, новогрецький, геологорозвідувальний, Пишуться через дефіс:

Складні прикметники, утворені від двох або трьох прикметникових основ: офіційно-діловий, ощадно-позичковий, науково-технічний;

складні прикметники, що означають: а) якість з додатковим відтінком: кисло-солодкий, добродушно-хитрий, гіркувато-солоний;

б) відтінки й поєднання кольорів: чорно-білий, яскраво-ліловий, блідо-рожевий, жовтувато-червоний , фіолетово-сірий, ізумрудно-зелений, біло-блакитпий (але жовтогарячий --один колір); складні прикметники, утворені сполученням прикметника та іменника, але з перестановкою елементів: літературно-художній (художня література), науково-медичний (медична наука); складні прикметники, перша основа яких утворена від слів іншомовного походження і закінчується на -ико, -іко: хіміко-технологічний, медика -хірургічний.

18. Правопис прислівників

Разом пишуться: прислівники, прийменника + іменником, займенником, прикметником, числівником, прислівником: потім, занадто, вночі, надвечір, безвісти, вдосвіта, потихеньку, вперше, вдвічі, натроє (але: по двоє, по троє);

складні прислівники, утворені з кількох основ: праворуч, стрімголов, босоніж, обіруч. Окремо пишуться: прислівникові сполучення, утворені від іменника з прийменником. Найуживаніші з них такі: без: без кінця, без черги, без упину, без жалю; на: на добраніч, на жаль, на щастя, на сьогодні, на початку; до: до побачення, до речі, до краю, до діла; з: з радості, з жалю, з горя, з розгону; в/у: в разі, в міру, уві сні, в далечінь;

прислівникові сполучення, де повторюються основи, між якими стоїть прийменник: день у день, рік у рік, час від часу, раз у раз, один по одному, сам на сам. Сполучення, утворені поєднанням слова в називному відмінку зі словом в орудному відмінку: кінець кінцем, один одним, сама самотою. Через дефіс пишуться:

прислівники, утворені від прикметників, займенників і прийменника по: по-новому, по-батьківськи, по-домашньому, по-літньому, по-українськи, по-книжному, по-моєму, по-їхньому, по-нашому; прислівники, утворені від порядкових числівників за допомогою префікса по-: по-перше, по-друге, по-третє;

прислівники, утворені від синонімічних або антонімічних слів: зроду-віку, видимо-невидимо, тишком-нишком, більш-менш, часто-густо, любо-дорого; прислівники, в яких повторюються слова або корені (без службових слів або із службовими словами між ними): довго-довго, ледве-ледве, давним-давно, навіки-віків, віч-на-віч, всього-на-всього, як-не-як, де-не-де, коли-не-коли, хоч-не-хоч. Запам'ятайте Правопис прислівників: з давніх-давен, з діда-прадіда, без кінця-краю, на-гора, по-латині, десь-колись.

19. Вставні слова та вирази в діловому мовленні

Вставні слова виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки. Вони не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Вставні слова не є членами речення, тобто не відповідають на жодне з питань в реченні. В усній мові вони не завжди виділяються паузами, але на письмі обов'язково відокремлюються комами з обох сторін, рідше - тире. 1. Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, отже, щоправда, крім того, а втім, у середині простого речення однак, одначе і проте. І навпаки, ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито і не виділяються комами. 2. Без вагань виділяємо і вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи) або біля них можна поставити слово кажучи (напевно, за висловом, до речі, між іншим). 3. В інших випадках, щоб упевнитися, чи дане слово і справді вставне, перевіряємо його питанням. Якщо слово в реченні відповідає на питання, то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не відповідає - то воно вставне і його виділяємо комами.

20. Вживання особових займенників у документах

1. Займенник я вживається тільки в особових паперах і в деяких видах документів (автобіографії, дорученні, розписці, пояснювальній записці).

2. У розпорядчих документах займенник /я/ обминається. Ці документи розпочинаються дієсловами у першій особі однини (Пропоную... Наказую...).

3. Займенник /я/ в офіційно-діловому, науковому та публіцистичному стилі замінюється авторським /ми/, а також, коли є потреба пом'якшити категоричність висловленого (..ми дійшли таких висновків).

4. Займенники третьої особи (він, вона воно, вони) в орудному відмінку мають /н/ і вживаються без прийменника: задоволений ними, керувати нею.

5. Після прийменників, що вимагають давального відмінка (завдяки, всупереч, наперекір, назустріч, вслід, на противагу), займенники вживаються без /н/: завдяки їм, назустріч їй, всупереч йому).

6. Займенники він, воно у місцевому відмінку мають варіант - на ньому (а не на нім).

7. Слід уникати двозначності, що може виникнути при співвіднесеності займенників він, вона, вони з будь-яким із слів: Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою продукції вашої фірми. Вона (?) справила на нас приємне враження - Ми дуже вдячні за можливість ознайомитися з рекламою виробів (товарів) Вашої фірми. Вони справили на нас приємне враження. Економіст Іваненко В.П. внесла пропозицію. Головуючий з нею не погодився -- Головуючий відхилив пропозицію економіста Іваненко В.П.

8. Вживаючи особові займенники, слід уникати їх нагромадження: Він збирається вступити до університету. Він давно вже вирішив стати економістом.

9. Займенник /ми/ у переважній більшості документів, які пишуться від імені установи, підприємства, організації, пропускається. Наприклад, ділові листи часто починаються словами у першій особі множини (Просимо... Надсилаємо... Повідомляємо...). Паралельно вживається форма третьої особи однини (Дирекція просить... Завод надсилає... Управління повідомляє...).

10. Займенник Ви вживається в усному й писемному мовленні для підкреслення поваги, пошани, ввічливості. У документах пишеться з великої літери (заявах, запрошеннях, службових листах).

11. Для показу суворого об'єктивного викладу, категоричної вимоги, займенник Вам опускається: Надсилаємо Вам для ознайомлення -- Надсилаємо для ознайомлення. Просимо Вас негайно оплатити рахунок -- Просимо негайно оплатити рахунок.

12. Для пом'якшення категоричності вимоги, використання займенника Ви є доречним: пропоную з'явитися -- пропоную Вам з'явитися, прошу уточнити - прошу Вас уточнити.

13. Дійова особа в реченні, виражена особовим займенником, повинна стояти у називному відмінку, а не в орудному: мною запроваджено - я запровадив, нами запропоновано - ми запропонували, ними переказано -- вони переказали, вами доведено -- ви довели.

14. Не слід використовувати займенники особи в присутності тих, про кого йде мова

21. Відмінювання займенників

ЗАЙМЕННИК - частина мови, яка не називає, а лише узагальнено вказує на предмети, ознаки, кількість, які співвідносні з ім.(я, ти, ми, ви, він, себе, дехто, ніхто...), прикм.( мій, твій, свій, наш, ваш..), числівниками( стільки, скількись, казна-- скільки, котрий). РОЗРЯДИ ЗАЙМЕННИКІВ

Особові займенники: я, ти, ми, ви. Наприклад: Я -- фермер, ти --підприємець; Присвійні - мій, твій, свій, наш, ваш, їхній. Зворотний - себе.

Означальні - весь, всякий, кожен, інший, сам, самий. Вказівні - цей, той, такий, стільки.

Питальні - хто, що, який, чий, скільки.

Відносні - питальні - викор для зв'язку складних речень. Неозначені - абихто, абищо, дехто, деякий, хтось, щось, будь-хто, що-небудь, казна-скільки. Заперечні - ніхто, ніщо, ніякий, нічий, анічий.

ВІДМІНЮВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ

До першої групи належать особові займенники першої й другої особи я, ти, зворотний займенник себе, які відмінюються за іменною відміною. До другої групи належать усі інші займенники, які відмінюються за займенниковою відміною. ІМЕННЕ ВІДМІНЮВАННЯ ЗАЙМЕННИКІВ: ОСОБОВИХ І ЗВОРОТНОГО СЕБЕ Однина Н я - ти --- Р мене - тебе - себе

Д мені - тобі - собі З мене - тебе - себе О мною - тобою - собою М на мені - тобі - собі

Множина Н ми - ви Р нас - вас Д нам - вам З нас - вас О нами - вами М на нас - вас

ВІДМІНЮВАННЯ ОСОБОВО-ВКАЗІВНИХ ЗАЙМЕННИКІВ

Однина Множина

Н. він воно вона вони

р. його ---- її (неї) їх (них)

Д. йому ---- їй їм

3. його --- її (неї) їх (них)

0 ним --- нею ними

М (на) ньому --- (на) ній (на) них

Запам'ятайте: характерною особливістю відмінювання особових і особово-вказівних займенників є те, що під час відмінювання змінюється не тільки закінчення, а й основа: я -- мене; ти -- тебе; він -- його; вона -- її; ми -- нас; ви -- вас; вони -- їх; зворотний займенник себе не має форм називного відмінка, роду, множини. Відмінюється як особовий займенник другої особи ти.

ЗАЙМЕННИКОВЕ ВІДМІНЮВАННЯ

Відмінювання вказівного займенника цей {це, ця)

Однина Множина

чол р. сер р. жін р. для всіх родів

Н. цей це ця ці

Р цього ---- цієї цих

Д цьому ---- цій цим

3.. цього це цю цих

О цим --- цією цими

М (на) цьому ---- (на) цій (на) цих

Відмінювання вказівного займенника той (те, та)

Однина Множина

Чол р. сер рід жін р. для всіх родів

Н той те та ті

Р того ---- тієї тих

Д тому ----- тій тим

З того те ту тих

О тим ----- тою тими

М на тому --- на тій на тих

Відмінювання присвійного займенника мій (моє, моя)

Однина Множина

чол р. сер р. жін р. для всіх родів

Н. мій моє моя мої

Р. мого --- моєї моїх

Д. моєму --- моїй моїм

3.мого моє мою моїх

О. моїм ---- моєю моїми

М. (на) моєму --- (на) моїй (на) моїх

Відмінювання означального займенника весь (все, вся)

Однина Множина

чол р. сер р. жін р. для всіх родів

Н. весь все вся всі (усі)

Р. всього --- всієї всіх

Д. всьому --- всій всім

3. всього все всю всіх

О. всім --- всією всіма

М. (на) всьому --- (на) всій (на) всіх

Відмінювання питальних та відносних займенників

Однина Множина

чол р. сер р. жін р. для всіх родів

Н. чий чиє чия чиї

Р. чийого --- чиєї чиїх

Д. чийому --- чиїй чиїм

3.чийого чиє чию чиїх

О. чиїм ----- чиєю чиїми

М. (на) чиєму --- (на) чиїй (на) чиїх

Н хто - що - скільки - стільки

Р кого - чого - скількох - стількох

Д кому - чому - скільком - стільком

З кого - що - скільки - стільки

О ким - чим - скількома - стількома

М на кому - чому - скількох -

22. Правопис часток

Частка -- службова частина мови, яка надає окремим словам і реченням певних смислових чи емоційних відтінків. Частки поділяються на кілька груп: частки, що надають смислових відтінків (ось, он, точно, якраз, лише, і, й, та, навіть та ін.); частки, що вказують на модальні відтінки (так, ні, давай, нехай, невже, навряд чи та ін.); формотворчі частки (нехай, хай, най- та ін.); словотворчі частки (будь-, небудь-, не, ні та ін.). Разом пишуться: 1частки аби-, де-, чи-, що-, як- у складі будь-якої частини мови (крім сполучників прислівникового типу): абиколи, абищо, дещо, дехто, декуди, деякий, , чимало, щодня, щонайкраще, якнайкраще. (Якщо між частками -аби-, де- і займенником стоїть прийменник, то всі 3 слова пишуться окремо: аби до кого, аби в чому, де на якому.) 2Частки би(б), же(ж), в складі сполучників та сполучних слів пишуться разом: якби, щоб, щодо, теж, мовби. Окремо пишуться усі частки, які беруть участь у словотворенні або уточнюють зміст цілого речення. Серед них частки би (б), за допомогою яких утворюється форма умовного способу дієслова: взяв би, прочитав би, прийшла б, повернувся б; підсилювальні частки же(ж): Чому ж ти не звернувся на біржу праці? частки то, це, що мають у реченні значення вказівності або визначальності: Рідна мова -- то ж вона душі окраса; Частка то трапляється у сполученнях що то, чи то, на які покладені функції підсилювальних часток: Що то за об'єкт споруджується? Частка що в складі сполучних слів з прислівниковим значенням дарма що, хіба що, тільки що, поки що: Дарма що справа нова, але цікава. Частки-хай -нехай, за допомогою яких творяться форми наказового способу: нехай заспіває, хай не розбудить; Через дефіс пишуться частки бо, но, то, от, таки, коли вони інтонаційно підкреслюють значення окремого слова: стій-бо, хай-но спочивають; частки будь-, небудь-, казна-, хтозна-, бозна- у складі займенників та прислівників: будь-коли, будь-хто, який-небудь, казна-чий, хтозна-де, хтозна-куди, хтозна-коли. (хто б то, скільки ж то, казна в чому)

23. Сполучник в діловому мовленні

Сполучник - службова частина мови, яка поєднує однорідні члени речення та частини складного речення, вказуючи на різні смислові зв'язки між ними. Сурядні-і, а, чи, або, але. Бувають: єднальні (і, та, також, ні-ні, як , так), протиставні (а, але, та, однак, зате, проте), розділові ( або, чи, або-або) Підрядні-бо, якби, щоб, ніби. Бувають: при чинові ( бо, через те що, тому що, оскільки ), часові ( ледве, тільки, щойно як, як тільки), мети ( щоб, аби, щоб, щоби), умовні ( якби, якщо, аби як, як тільки), допустові ( хоч, дарма що), порівняльні ( як, мов, наче, ніби, що), міри, ступеня( аж, що й), з'ясувальні ( що, як, ніби) За походженням: непохідні( чи, а, бо, та, і, але ) похідні ( як, що, зате, якщо, тому що) За будовою: прості ( і, а, але, та, бо, як, що), складні ( щоб, якби, проте, зате, нібито), складені (тому що, для того, тимчасом як).

24. Правопис сполучників

1. Сполучники, як би вони не були утворені, звичайно пишуться разом: адже, аніж, мовбито, абощо, притому, неначебто. 2. Частина сполучників може мати при собі при собі частки, з якими вони пишуться тільки окремо, а саме: адже ж, або ж, коли б то, хоча б. Окремо пишуться всі складні частини в таких сполучниках: та й, то й, дарма що, так що, тому що, через те що, для того щоб, з тим щоб, в міру того як, з тих пір як. У кількох сполучниках перші дві частини пишуться разом, наступні - окремо, а саме: тимчасом як, незважаючи на те що, затим що. 3. Сполучники з підсилювальними частками отож-бо, тож-бо, тому-то пишуться через дефіс.

25. Особливості використання прийменників у ділових паперах

Прийменник по в українській мові здатний брати участь у вираженні певної кількості значень,різноманітних відтінків та найперше позначає розподільне відношення.Для нього позначення використовують лише дві кнструкції: тричленна структура по+З. Відмінок числівника+Р.відмінок іменника та по+М.відмінок іменника. Ці моделі,утворюючи лдин взірець зі спільним значенням слугують визначенням міри при процесі розподілу чогось на певну кількість чи декількома особами, предметами.Відтінок згаданого значення помітний у конструкціях , що виражають просторові відношення , зокрема місцеперебування.Прийменникова-відмінкова форма може визначити поширення дії на певному просторі або її повторюваність, а також розташування обєкта в декількох точках поверхні чи всередині кількох обєктів: обговорюють по кабінетах.Ця ж конструкція вживається для вкахівки на рух по поверхні предмета або в межах якогось простору, до того ж коли рух відбувається в багатьох напрямах:вється по стовбурах.У деяких словосполучень паралельно з іншими прийменниками що виступають синтаксичними або без них: по завершенню навчання.У конструкціях з іменниками в З. Відмінку при вказуванні на предмет , місце, ПРОСТІР,час , що є межею поширення певної дії або її ознаки : вантажівка загрузла по фарби. Нормативними є також поєднання прийменника по:У складних прислівниках у поєднанні з іншими частинами мови.з іменникам в М.відмінку,із займенниками.

26. Особливості перекладу прийменника ПО в українській мові

Кожна мова має свої специфічні особливості у вживанні прийменників. Навіть у таких близьких мовах, як українська та російська, прийменники використовуються по-різному. Російському прийменнику ПО в українській мові відповідають: а) прийменник по: гулять по городу - гуляти по місту; ударить по мячу - ударити по м'ячу; б) орудний відмінок без прийменника: идти по берегу - йти берегом; старший по возрасту - старший віком (за віком); в) прийменник з: по обеим сторонам - з обох сторін; по случаю - з нагоди; г) прийменник за: медик по образованию - медик за освітою; по поручению - за дорученням; д) прийменник на: по адресу - на адресу; по виду - на вигляд; е) прийменник через: от пуск по болезни - відпустка через хворобу; по ошибке - через помилку (помилково); є) прийменники у, в: по направлению - у напрямку; ж) прийменник до: по вкусу - до смаку; з) інші засоби: мероприятия по - заходи щодо; по погоде - залежно від погоди.

27. Складні речення в діловому мовленні. Розділові знаки в складних реченнях

Складне речення має два або більше синтаксичних центрів. Складні речення поділяються на складносурядні, складнопідрядні, безсполучникові. У складносурядному реченні частини відносно рівноправні і поєднуються між собою сполучниками сурядності. У складнопідрядних реченнях одна частина головна, друга підрядна. Вони об'єднуються сполучниками підрядності або сполучними словами (які є членами речення). Частини безсполучникових поєднуються без сполучника. Між частинами складносурядного та складнопідрядного речень звичайно ставляться коми. Але не ставиться кома між двома частинами складного речення, з'єднаними одиничним сполучником і, та або, чи, якщо обидві частини мають спільне слово або спільну частину. Також коми не ставляться у складносурядному реченні зі сполучниками і, та або, чи, якщо речення питальне або окличне. У безсполучникових реченнях відносно рівноправні частини відокремлюються комами. Двокрапка ставиться, якщо друга частина виражає причину того, про що говориться у першій частині, або доповнює та розкриває зміст першої частини. Тире ставиться, якщо перша частина вказує начас або умову того, про що говориться в другій, якщо друга частина виражає наслідок або висновок з першої частини, якщо зміст обох частин зіставляється.

28. Українська мова на сучасному етапі

Мовні проблеми є актуальними в будь-якому суспільстві. Особливо гостро вони відчуваються в полі етнічних об'єднаннях, де переплітаються з економічними, соціально-політичними, національними, релігійними інтересами націй, народностей, племен.ХІХ-ХХ століття-епоха великого пробудження і самоусвідомлення народів. Новітня історія свідчить, що фундаментальні, доленосні проблеми свободи, незалежності, суверенітету, прав людини не можуть бути вирішені без уладнання мовних проблем. Більше того-саме з боротьби за мову здебільшого починається боротьба народів за свої права.Поняття "українська мова" означає назву засобу спілкування, об'єкта наукових досліджень, навчальної дисципліни.

Українська мова як засіб спілкування функціонує в Україні -- державі, розміщеній у центрі Європи, з населенням близько 40,5 млн. осіб, із яких 85 % назвали українську мову рідною і понад 70 % яких є українцями за національністю. Крім того, українська мова -- засіб об'єднання українців, що проживають у багатьох країнах світу.

Учені досліджують українську мову у різних аспектах. Розкривають зв'язки між мовою та історією народу, суспільства, оскільки мова як засіб спілкування між людьми розвивається у тісному і в'язку із суспільством, відображаючи усі ті зміни, що відбуваються у його житті; з'ясовують зв'язки між мовою і мисленням, що існують у безпосередньому контакті: пізнаючи світ, людина передає результати пізнання у мові за допомогою слів, речень. У мові відображено всі надбання народу в процесі його розвитку, завдяки чому сучасники активно використовують досягнення наших предків, а створене в наш час і закріплене у мові залишиться здобутком для нащадків.

Визначають зв'язки між українською мовою та іншими мовами народів світу, насамперед із мовами близькоспорідненими.

Досліджуються різні аспекти мови: діалекти, звукова система, словниковий склад, граматична будова, стилістика. Наслідком досліджень учених є низка фундаментальних праць із українського мовознавства.

Українська словесність як навчальна дисципліна охоплює чітко визначене коло понять, відомостей, уже здобутих мовознавством і літературознавством. Завданням тих, хто вивчає цю дисципліну, є засвоєння відповідних теоретичних відомостей, усталених мовних норм сучасної української літературної мови -- від часів І. П. Котляревського і Т. Г. Шевченка до наших днів. Вивчаючи курс, студенти набувають теоретичних знань, удосконалюють володіння мовними нормами, збагачують словниковий запас, зміцнюють навички мовних розборів, що сприяє піднесенню культури мовлення, допомагає поєднанню знань теоретичного матеріалу з практичним володінням мовою.

29. Походження української мови, її зв'язки з іншими слов'янськими мовами

Українська мова належить до індоєвропейської сім'ї мов, які є найбільш вивченими і найбільш поширеними: цими мовами розмовляє близько 52 % населення земної кулі. У цій сім'ї мов українська мова належить до слов'янської групи і разом з російською та білоруською мовами утворює східнослов'янську підгрупу; до західнослов'янської підгрупи належать польська, чеська, словацька, лужицька, кашубська і полабська (мертва) мови; до південнослов'янської -- болгарська, сербохорватська, македонська, словенська й старослов'янська (мертва). Не слід ототожнювати поняття "мова" і "мовлення". Мова є об'єктивно існуючим засобом спілкування між людьми і виявляється у "сукупності довільно відтворюваних загальноприйнятих у межах даного суспільства звукових знаків для об'єктивно існуючих явищ і понять, а також загальноприйнятих правил їх комбінування у процесі вираження думок"'. Мовлення--індивідуальне використання мови окремим мовцем, спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність окремого члена суспільства. Початковим етапом існування української мови -- літературної мови, як і загальнонародної розмовної мови, є XIV століття (окремі фонетичні та граматичні риси, які згодом узвичаїлися в українській мові, спостерігаються ще в пам'ятках ХІ-ХІІІ ст.). На той же час припадає й початок російської та білоруської літературних мов. Зародившись десь на світанні суспільного Слов'янського життя, мова наша витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі, перенесла наскоки Москви, і, проте, перегорівши як криця, дійшла до нас чистою, свіжою, музичною, незаплямованою, справді щирослов'янською мовою...

30. Українська мова -- національна мова українського народу

Лінгвістичне поняття «національна мова» визначається поняттям «нація». Нація як історична форма спільності людей, продукт тривалого розвитку суспільства. Тривалий історичний шлях пройшла українська мова: перший її суспільно-історичний тип-мова української народності або староукраїнська мова (ХІУ-ХУІІ ст.), другий-мова української нації, що почала складатись на межі ХУІІ-ХУІІІ ст. і остаточно сформувалась у другій половині ХІХ ст. мова української народності. За генеалогічною класифікацією мов світу українська мова належить до слов'янської групи індоєвропейських мов і разом з російською та білоруською складає східнослов'янську мовну підгрупу. Східнослов'янські мови дуже близькі між собою за словниковим складом та звуковою системою, що пояснюється спільністю походження на шляху історичного розвитку. Спільною основою сучасних східнослов'янських мов є мова давньоруська, яка до ХІІІ ст. на всій території Київської Русі була єдиною мовою східнослов'янської народності. Однак у ХІІ - ХІІІ ст. у давньоруській мові значно посилюється роз'єднувальний процес. Це призвело до розподілу її на три споріднені народності, до утворення на основі давньоруських територіальних діалектів трьох окремих мов-української, білоруської, російської. Україна довгий час не мала своєї власної державності (близько 800 років), різні її частини входили до складу різних держав-Великого Литовського князівства, Польщі, Австро-Угорщини, Росії, Румунії, і це гальмувало процес утворення єдиної загальноукраїнської мови. У 1863 р. міністр внутрішніх справ Росії Валуєв видав циркуляр, у якому зазначалось, що "никакого малорусского наречия не було, нет й быть не может". У 1876 р. вийшов указ Юзефовича (Емський), який забороняв друкувати українською мовою книжки, тексти пісень під нотами і ввозити з-за кордону будь-яку літературу, друковану українською мовою; заборонялись також українською мовою і сценічні вистави. Верховна Рада УРСР у 1989 р. ухвалила Закон "Про мови в Українській РСР". І статтею 2 цього Закону за українською мовою було закріплено статус державної. Водночас Закон визнавав рівність (юридичну і практичну) усіх мов, якими користується населення держави. У ХУІ ст. відновлюється об'єднуюча для українських земель роль Києва і всього середнього Подніпров'я, де розгортаються поворотні в історії України події-активна боротьба українського народу за свою етнокультурну самобутність і національну незалежність. Важливу роль у формуванні національно свідомості та консолідації українського народу відіграла національно-визвольна війна 1648- 1654 р.р. під проводом Б.Хмельницького.