Моделювання в міжнародних відносинах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

На сучасному етапі розвитку міжнародних відносин одним з ключових моментів взаємодії між учасниками міжнародного середовища виступає процес прийняття рішень. Кожна держава, маючи власні національні стратегії, намагається якомога повніше реалізувати різноманітні цілі та завдання відповідно до обраного зовнішньополітичного курсу. Зовнішня політика країн - це результат прийнятих на найвищому державному рівні рішень. Ефективна зовнішня політика полягає, насамперед, у створенні ефективного механізму, моделі процесу прийняття рішень в міжнародній системі. Тому аналіз сутності рішення, а також самого процесу прийняття рішень та побудова ефективної моделі даного процесу є важливим моментом у вивченні міжнародної поведінки держав та у прогнозуванні розвитку подій на міжнародній арені. Особливо, зважаючи на той обсяг україномовних праць, що присвячені даній темі.

Перший розділ моєї роботи присвячено аналізу суті процесу прийняття рішень. Розглянуто особливості побудови різного роду моделей як міжнародних процесів та явищ в цілому, так і процесу прийняття рішень в системі міжнародних відносин зокрема. Також визначено роль інформації в моделюванні процесу прийняття рішень.

В другому розділі проаналізовано та розглянуто особливості класичних моделей процесу прийняття рішень. Визначено поняття раціональності та місце і значення теорії ігор в процесі прийняття зовнішньополітичних, а також розглянуто організаційну та бюрократичну моделі процесу прийняття рішень в системі міжнародних відносин

Останній розділ присвячено особливостям побудови моделі процесу прийняття рішень за допомогою використання математичних та комп'ютерних засобів. Зокрема, розглянуто можливість побудови моделей процесу прийняття рішень на основі продукційних правил, за допомогою математичного апарату теорії нечітких множин та нейромереж.

Актуальність даної роботи полягає в тому, що на сьогодні ефективність процесу розробки та прийняття зовнішньополітичних рішень є дуже важливим чинником у проведенні якісної та цілеспрямованої зовнішньої політики будь-якої країни, а тому потребує детального розгляду та вивчення.

Об'єктом дослідження даної роботи є процес прийняття рішень в системі міжнародних відносин.

Предметом дослідження є загальні закономірності та особливості процесу прийняття рішень в системі міжнародних відносин.

Метою роботи є визначення характерних рис моделювання міжнародних процесів та явищ, аналіз особливостей моделювання процесу прийняття рішень в системі міжнародних відносин, розгляд класичних підходів та сучасних підходів до моделювання процесу прийняття рішень.

Завданням даної роботи є:

· Розглянути особливості моделювання процесів та явищ в міжнародних відносинах.

· Охарактеризувати класичні моделі процесу прийняття зовнішньополітичних рішень.

· Розглянути особливості моделювання процесу прийняття рішень за допомогою математичних та комп'ютерних засобів.

В процесі дослідження було застосовано метод моделювання, системний аналіз та аналітичний метод.

Структурно робота складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

моделювання рішення міжнародний нейронний

Розділ 1. Моделювання в міжнародних відносинах. Особливості моделювання процесу прийняття рішень

1.1 Сутність процесу прийняття рішень

Міжнародні відносини є особливою формою суспільних взаємин, яка досить виразно виокремлюється серед усіх відомих форм суспільних взаємодій. Вони формувались упродовж тисячоліть, пройшовши у своєму розвитку шлях від найпростіших міжплемінних стосунків до сучасних складних і багатогранних відносин між величезною кількістю найрізноманітніших учасників. Особливістю сучасної системи міжнародних відносин стали, з одного боку, стрімке розширення сфери стосунків між країнами світу, а з іншого - кардинальні зміни у кількісному та якісному складі учасників. Власне усі ці зміни та трансформації, що відбуваються в міжнародному середовищі є наслідком, як правило, прийнятих колективних рішень.

Система сучасних міжнародних відносин характеризується високим ступенем рухливості і стрімкою динамікою якісних змін. Перевагою володіють ті держави, які здатні миттєво реагувати на зміни, що відбуваються, швидко адаптуватися до нових викликів, засвоювати постійно виникаючі нові ”правила гри”, порівнюючи цілі і ресурси, використовуючи свої економічні, політичні, інформаційні і інтелектуальні можливості. У цих умовах рішення, продумані лише на півкроку вперед і що спираються на суб'єктивні або кон'юнктурні міркування, не тільки не ефективні, але можуть мати довготривалі негативні наслідки і навіть завдати безпосередньої шкоди національним інтересам країни. Аналіз процесу прийняття рішень часто використовується для прогнозування можливої еволюції тієї або іншої конкретної міжнародної ситуації, наприклад, міждержавного конфлікту.

Будь-яке політичне рішення приймається людьми для вирішення конкретної політичної ситуації. Якщо виходити з того, що політична діяльність - це послідовний, внутрішньо зв'язаний ланцюг політичних подій і явищ, а також сукупність вчинків різних суб'єктів політики, то як початковий момент всіх подій і вчинків виступає саме політичне рішення.

Коротко кажучи, політична діяльність будь-якого рівня, у будь-якій сфері і будь-якого масштабу починається з прийняття політичного рішення і від того, наскільки продуманим і точним воно є, залежить успіх або невдача реалізація зовнішньополітичної програми країни, міжнародних переговорів з приводу врегулювання тих чи інших питань, в решті-решт, від прийнятого рішення може залежати існування держави. Тому всі учасники міжнародних відносин, найперше, провідні держави світу докладають всіх зусиль для створення високоефективного механізму підготовки, ухвалення і просування рішень з ключових питань міжнародної діяльності.

Процес прийняття рішення - в простому розумінні - це акт вибору серед доступних альтернатив, при цьому існує певна невпевненість та недовіра до них. У зовнішній політиці, можливо навіть більше, ніж в національній ці політичні альтернативи надаються значно рідше. Часто вони повинні бути сформульовані в контексті загальної ситуації, в якій виникають розбіжності над оцінкою ситуації, можливими наслідками, що можуть проявитися в результаті вибору тої чи іншої альтернативи, і критеріями, які повинні слугувати для встановлення градації можливих варіантів вибору, від найбільш бажаних до найменш сприятливих.

Процес прийняття рішення -- це завжди складне діалектичне переплетіння об'єктивного і суб'єктивного в діяльності політичних діячів, різноманітних структур та організацій, які залучені у цей процес. Практично завжди рішення доводиться приймати в умовах високого ступеня емоційної напруженості, яке виникає, з одного боку, через брак часу на досконале та детальне вивчення усіх аспектів проблеми, з іншого - через тиск з боку зацікавлених осіб та груп в прийнятті того чи іншого рішення.

Ефективне рішення потребує правильної оцінки ситуації, вимагає врахування усіх аспектів проблеми, максимально точне визначення параметрів середовища, в якому діє держава. Істота рішення полягає в оцінці реального стану речей (який розуміється як небажаний) та співставленні його зі станом бажаним, визначенні різниць та їх усуненні. Для цього проводиться аналіз ситуації, визначається що потрібно змінити та формулюються можливі способи і шляхи усунення відмінностей між бажаним та небажаним станом. Оскільки кожна ситуація характеризується сукупність параметрів, наприклад час, що надається для прийняття рішень, величина загрози, що існує, ступінь передбачуваності розвитку ситуації та інші, то зміна стану ситуації означає якомога більше поліпшення даних параметрів. В даному випадку рішення можна розглядати засобом трансформації небажаного стану в стан бажаний.

Припустимо, що даний стан характеризується такими параметрами a, b, c. З точки зору суб'єкта рішень в умовах бажаного стану ці параметри мали б бути a', b', c', кожен з них за умов ідеальності мав би дорівнювати 1 (a'=b'=c'=1), а їх сума мала б становити 3 (Уa'b'c'=3). Однак сума існуючих параметрів ситуації в даний момент < 3 (Уabc<3). Для осіб, що приймають рішення важливим і ключовим є виявлення параметрів, які потрібно максимізувати і виробити таке рішення, яке б ефективно виконувало це завдання. Звичайно, дуже рідко існують ситуації, в яких параметри були б ідеальними, а особливо в міжнародних відносинах. Бувають випадки, коли жоден з параметрів не дорівнює 1, тоді потрібно розробити таке рішення, яке б одночасно було спрямоване на покращення усіх параметрів чи, принаймі, ключових, оскільки кількість параметрів може бути достатньо великою і деякі з них можуть бути не враховані. З іншого боку прийняте рішення може призвести до погіршення існуючого стану внаслідок своєї запізнілості, неправильних способів реалізації чи помилкового трактування подій та обставин.

Процес прийняття рішення - це здійснюваний в колективній або індивідуальній формі процес визначення дій, вибір певної програми, що позначає мету, етапи, способи і практичні кроки їх досягнення.

Прийняття рішення - це завжди складний діалектичний процес, що починається з появи певної проблеми і закінчується з її розв'язанням, зняттям.

Рішення - це і спосіб реалізації інтересів учасників міжнародних відносин. Політичний процес є взаємодія певних політичних позицій, носіїв відповідних поглядів, виконавців тих або інших політичних ролей. Їх реалізація можлива за допомогою проведення тих або інших політичних заходів, дій на основі політичних рішень.

Кожне рішення в деякій певній початковій ситуації допускає щонайменше два можливі варіанти і обумовлює певні наслідки цих варіантів. За допомогою перерахованих трьох компонентів можна охарактеризувати будь-яку проблему вибору і прийняття рішення. Існує лише одна початкова ситуація, рішень же (і їх наслідків, природно) може бути декілька (не менше двох). Важливо, звичайно, розуміти, що, не дивлячись на проведену підготовку, знайдені рішення не обов'язково будуть оптимальними, оскільки деякі оцінки можуть виявитися помилковими, можуть зустрітися також і інші погрішності, яких при іншому варіанті рішення взагалі можна було уникнути. Процес прийняття рішень можна вважати закінченим лише тоді, коли після його завершення аналізується і систематизується досвід позитивних і негативних дій. Це особливо важливо для проведення ефективної зовнішньої політики, яка повинна базуватися на принципах послідовності, логічності та виваженості. Оскільки переважна більшість рішень в міжнародному середовищі приймається на основі аналогій, насамперед, історичних, то вивчення та аналіз поведінки інших учасників міжнародних відносин, їх дій у різних ситуаціях, а також власний досвід державних органів та діячів є одними з ключових передумов прийняття ефективних та конструктивних рішень.

Цікавим видається підхід до розуміння процесу прийняття рішень Марча, який представив його у вигляді дихотомії таких чотирьох аспектів: яка основа прийняття рішення - що залежить від вибору, коли потрібно оцінювати варіанти, чи така, що залежить від правила, коли є типова ситуація і відповідна до неї поведінка; чим воно характеризується - пошуком зрозумілості та логічності, чи навпаки в якому незв'язність і двозначність не просто присутні, а спеціально застосовуються окремими суб'єктами; як повинно розумітися - рішення як правильний спосіб розв'язання проблеми чи в ширшому соціальному значенні рішення інтерпретується як символ успішних переговорів, утвердження іміджу організації чи влади лідера; наслідком чого воно є - результатом міркувань окремих осіб чи складніших систем

1.2 Моделювання та системність в міжнародних відносинах

Одним із характерних моментів сучасних прикладних досліджень міжнародних відносин є широке поширення моделювання. Перехід до моделювання як до одного з головних засобів прикладного вивчення міжнародних відносин був стимульований не тільки успіхами його застосування в різноманітних сферах суспільної практики (насамперед у військово-технічній, економічній), але і ростом аналітико-прогностичної орієнтації сучасних наукових досліджень.

Моделювання представляє собою дослідження будь-яких явищ, процесів або систем об'єктів шляхом побудови та дослідження їх моделей; використання моделей для визначення або уточнення характеристик та раціоналізації засобів побудови нових об'єктів. Можна сказати, що на ідеї моделювання базується будь-який метод наукового дослідження. Моделювання - це побудова (або вибір) і вивчення такого об'єкта будь-якої природи (моделі), що здатний замінити собою досліджуваний об'єкт (оригінал) і вивчення якого дає нову інформацію про досліджуваний об'єкт.

Модель - це образ об'єкта чи структури, пояснення чи опис системи, процесу або ряду пов'язаних між собою подій; спрощена картина реального світу, якій притаманні не всі, але деякі її системні властивості; множинність взаємопов'язаних уявлень про світ. Модель можна розглядати як спеціальну форму кодування інформації. При цьому вона містить у собі потенційне знання, яке, досліджуючи модель, можна одержати і використовувати в практичних інтересах.

В міжнародних відносинах даний метод пов'язаний з побудовою штучних, ідеальних, уявних об'єктів, ситуацій, які представляють собою системи, елементи і відносини, які, в свою чергу, відповідають елементам і відносинам реальних міжнародних явищ та процесів. Моделювання міжнародної політики залежить від того, як її розуміють і, відповідно до цього, здійснюють самі учасники відносин. Філіп Шродт відмічає, що при моделюванні міжнародної поведінки слід враховувати такі припущення:

· особи сприймають міжнародні події за принципом розпізнавання образів;

· організації реагують на події використовуючи певні правила чи закони:

· зовнішня політика здійснюється в умовах безперервного навчання та адаптації.

Деякі моделі будуються за принципом зовнішньої подібності з об'єктом, що відображається, інші є аналогами або імітаторами таких об'єктів за властивостями або за сутністю, треті дають лише символічну картину об'єктів, що моделюються або явищ. В будь-якому випадку, моделі - це розумно-корисне наближення до реальної дійсності.

Методологічною основою моделювання виступає системний підхід. Системний підхід дозволяє впорядкувати хід думок дослідника, допомагає врахувати та виявити найбільшу кількість різноманітних факторів, зв'язків, побачити нові перспективи та зекономити час. Із врахуванням багатосторонності можна сформулювати три основні принципи моделювання:

1. Принцип об'єктивної відповідності моделі оригіналу. Побудова моделі обумовлена об'єктивною структурою самого об'єкта, що моделюється та існує незалежно від суб'єкта , що моделює.

2. Принцип екстраполябельності модельної інформації. Суть полягає в тому, що після побудови моделі та її дослідження отримана інформація екстраполюється на сам оригінал.

3. Принцип верифікації моделі передбачає можливість співставити отриману модель інформації з різними реальними властивостями реально існуючої системи. Чим складніша модель, тим важчою буде її перевірка.

Зазвичай виділяють наступні основні етапи моделювання:

· попередня орієнтація та аналіз системи, формулювання основних припущень та гіпотез, розробка перших сценаріїв і нормативних установок;

· формалізація гіпотез (умовно це можна назвати перекладом з математичної мови на вербальну);

· відбір і формалізація необхідної інформації;

· дослідження моделі (перевірка її чутливості, адекватності, стійкості результатів);

· побудова альтернативних сценаріїв та експерименти з моделлю;

· якісний аналіз та інтерпретація результатів моделювання.

Останнім часом, коли все більш необхідною стає точність прогнозних оцінок, вчені-міжнародники все частіше звертаються до математичних методів при проведенні політичних досліджень, що дозволяє їм розширити традиційні методи якісного аналізу. Слід зазначити, що використання кількісних методів досить виправдано. Вони, по-перше, дозволяють відокремити раніше непомічені взаємозв'язки між суб'єктами міжнародних відносин, по-друге, виключно важливі при виявленні прихованих ресурсів та можливостей взаємодії на міжнародній арені та, по-третє, необхідні для уточнення альтернатив можливих сценаріїв розвитку обстановки та способів дії.

Щодо сфери гуманітарного знання, то моделювання виступає як комплексний засіб вивчення об'єкта дослідження шляхом створення формально тотожного йому пізнавального образу, що відображає певні властивості об'єкта дослідження, що припускає широкий набір конкретних методичних засобів, головним із який є системний підхід.

Прикладне значення системного підходу полягає в тому, що він упорядковує хід міркувань дослідника і тим самим заощаджує його зусилля. Системне дослідження сприяє зміні орієнтації у вивченні міжнародних відносин убік більшого зв'язку явищ і більшої перспективи, дає можливість врахувати аспекти предмета, які ігнорувалися і є основою для більш узагальненого і наукового підходу до тієї області вивчення, у котрій традиційно домінували роботи, що засновуються значною мірою на враженні й інтуїції або які робили наголос на історичну своєрідність і неповторність окремих подій і явищ.

Донедавна аналіз міжнародних відносин на основі моделювання розвивався переважно в працях західних (переважно американських) дослідників. Прикладне моделювання міжнародних відносин, у тому числі і на базі застосування ЕОМ, проводиться в багатьох наукових закладах промислово розвинутих країн. Але, безумовно, пальма першості серед них належить таким центрам, як Північно-західний, Стенфордський, Чикагський, Каліфорнійський університети, Массачусетський технологічний інститут. Запропоновані їхніми співробітниками різноманітні моделі зовнішньополітичних ситуацій і процесів (насамперед міжнародних конфліктів) можуть розглядатися, незважаючи на свої хиби, у якості корисних зразків вирішення дослідницьких задач. Водночас варто звернути увагу, що справді науковий інтерес у таких роботах у більшості випадків представляє не змістовна сторона, а техніка й інструментарій аналізу. Найбільш уразливими для критики є приклади емпіричного моделювання, зокрема, побудова моделей за допомогою різноманітних систем індикаторів і підготовка аналітичних висновків на підставі встановлення кореляції між одномодульними або багатомодульними індикаторами.

1.2.1 Логіко-інтуїтивне і формалізоване моделювання

У ході моделювання в сфері міжнародних відносин досліднику доводиться вирішувати два типи задач: оцінювальні та операціональні. У рамках першого блоку визначається специфіка об'єкта моделювання (політичні ситуації, політичні процеси - що відбулися, поточні, перспективні) і рівень інформаційної забезпеченості дослідження. У рамках другого блоку - операціонального - визначаються характер і форми моделі, що залежать від ступеня її подібності до об'єкту моделювання, тобто рівню концептуального узагальнення або, навпаки, максимальної конкретизації його ознак, у тому числі і шляхом представлення їхніх якісних характеристик у кількісному виді (квантифікація).

Прийнято виділяти три послідовних етапи моделювання: логіко-інтуїтивний аналіз, формалізація і квантифікація. Відповідно виділяються і три класи моделей: змістовні, формалізовані і квантифіковані.

Логіко-інтуїтивний аналіз - це по суті традиційна дослідницька практика, у ході якої спеціаліст, використовуючи свої знання, логіку й інтуїцію, створює модель досліджуваної ситуації або процесу. Як правило ця модель конструюється на основі систематизації змістовних понять, тісно пов'язаних із предметною специфікою досліджуваного явища й емпіричного масиву інформаційних даних, що відносяться до нього.

Прикладом такої аналітичної моделі може служити систематизація проблематики міжнародних переговорів, запропонована Ф. Майклом. Його система виділяє такі основні типи переговорів: про продовження, про нормалізацію, про перерозподіл, про створення нових умов. Їх внутрішні складові автор систематизує в такий спосіб: предмет суперечки, основні характеристики процесу переговорів, наслідки затягування переговорів, наслідки досягнення угоди. Особлива графа виділяється для аналізу побічних наслідків переговорів.

Але навіть якщо змістовна модель забезпечує одержання значимих аналітичних і прогностичних результатів, із її допомогою дуже складно стежити за серйозними змінами, що відбуваються в досліджуваному об'єкті, особливо якщо вони носять бурхливий характер. Для розв'язання задачі спостереження за обстановкою необхідне перетворення змістовної моделі зі статистичної в динамічну.

Зазначене перетворення може бути здійснено тільки за допомогою формалізації змістовної моделі, у ході якої відбувається значна зміна її форми - перехід від переважно дескриптивної до переважно матрично-графічної, а також і її удосконалювання.

Для ілюстрації процесу перетворення змістовної моделі в один із простих варіантів формалізованої можна посилатися на приклад прикладного аналізу переговорного процесу. На етапі створення змістовної моделі експертами встановлюються такі моменти:

1. Виявлення можливих варіантів рішення проблеми в ході переговорів.

2. Кожний з елементів з урахуванням його практичних наслідків для держави розглядається з погляду його відповідності кожній цілі, що має пряме або непряме відношення до предмета переговорів.

3. Отримані в такий спосіб оцінки використовуються для визначення ступеня прийнятності варіантів (у цілому прийнятні, відносно прийнятні, малоприйнятні і неприйнятні варіанти та їхні елементи).

Виділені поняття (категорії) можуть бути зведені в матрицю зіставлення варіантів рішення проблеми і цілей держав - учасників переговорів.

Зіставлення пріоритетів окремих учасників переговорів дозволяє виявити ті варіанти (і їхні елементи), що у тому або іншому ступені були б прийнятні для усіх або більшості держав. При цьому ймовірна зона поступки включала б ті варіанти, які для усіх або більшості учасників були б найбільше, у цілому або відносно, прийнятні.

Описана вище аналітична процедура, проведена шляхом поетапної формалізації змістовної моделі переговорної концепції, і її перетворення в просту формалізовану модель переговорного процесу сприяють виявленню найбільш компромісних варіантів домовленостей і досягненню балансу інтересів учасників переговорів.

Володіючи дуже високим аналітичним потенціалом, формалізовані моделі, проте, також не в змозі цілком вирішити задачі спостереження за зміною зовнішньополітичних ситуацій і істотних коливань динаміки міжнародних процесів. Ця задача за звичай вирішується на етапі квантифікації рубрик формалізованої моделі і її перетворення в квантифіковану.

Прикладом квантифікованої моделі може розглядатися модель, запропонована Т. Сааті для оцінки процесу взаємного контролю і досягнення угод між конфліктуючими суб'єктами міжнародних відносин.

На основі сполучення системного аналізу, математичної техніки дослідження операцій і кібернетичного підходу автору вдалося побудувати, принаймні в першому наближенні, експериментальний ”образ штучної реальності”, що відбиває більшість властивостей значних міжнародних конфліктів. Але пізнавальне значення цієї методики значно ширше, оскільки вона дозволяє, при наявності системи спостереження за подіями, оцінювати темпи еволюції окремих чинників, що формують міжнародну конфліктну ситуацію, допомагає на ранній стадії виявити ті з них, які будуть здійснювати зростаючий вплив на формування конкретних ситуацій не тільки на сучасному етапі, але й у майбутньому.

Автор висуває наступні вимоги до побудови квантифікованих моделей такого класу. По-перше, проробити концептуальну схему, що підлягає квантифікації і спроможну відобразити більшість властивостей реального конфлікту (або іншого динамічного об'єкта спостереження). По-друге, точно описати змінні, які вводяться й одиниці їхнього виміру, при цьому поведінка об'єктів спостереження повинна бути виражена кількісно. По-третє, ситуація що моделюється в ході експерименту повинна розкладатися на ряд більш простих експериментальних ситуацій, які, якщо це можливо, повинні бути попередньо вивченими або близькими до вже вивчених.

Побудова кваліфікованої моделі представляється достатньо конструктивною у якості засобу прикладного аналізу міжнародних ситуацій, що розвиваються динамічно. Проте, на думку деяких дослідників, адекватна квантифікація в сфері гуманітарного знання, у тому числі в рамках прикладного моделювання міжнародних ситуацій і процесів, не може бути застосована без урахування чинника системної нормативності моделювання.

1.2.2 Нормативне моделювання міжнародних процесів

Гносеологічні і практичні проблеми, що виникають у зв'язку з труднощами інтеграції природничо-наукового і гуманітарного знання, пропонується вирішувати, зокрема, шляхом поєднання понятійного апарату загальної теорії систем і основними філософськими категоріями. При цьому розрізняється строга нормативність (наслідування положенням певної теорії при проведенні наукового дослідження) або нестрога нормативність (опора на концептуальну схему, що ще не сформувалася як теорія).

У цьому зв'язку пропонується структурна схема, що дозволяє здійснювати системне моделювання міжнародних відносин з урахуванням специфіки предмета моделювання. Ця схема достатньо рельєфно демонструє взаємодію різноманітних складових програми функціонування і розвитку комплексу міжнародних відносин (елементів і структур). Водночас вона показує, як діяльність окремого зовнішньополітичного суб'єкта через структуру його зовнішніх зв'язків впливає на його власний стан.

Зрозуміло, загальна, а тим більше формалізована, модель завжди описує реальний об'єкт спрощено. Запропонована схема системного моделювання не є винятком. Але усе-таки вона досить цікава як приклад прикладного підходу до вирішення навчальних і науково-практичних задач в області аналізу міжнародних відносин.

1.2.3 Динамічні моделі як засіб опису поведінки міжнародних систем і суб'єктів відносин у часі

Вперше метод побудови динамічних моделей для дослідження міжнародних відносин застосував у 40-х рр. Ричардсон, але популярність він завоював лише в 60-х рр. Більшість сучасних динамічних моделей діє на базі моделі Ричардсона, який розглядав суперництво європейських держав перед Першою світовою війною. У 60-і рр. був зроблений подальший крок у динамічному моделюванні перспектив світового розвитку Форрестером, який ввів у методику динамічного моделювання таке поняття, як урахування запізнювання, а також взаємного впливу параметрів один на одного (зворотні зв'язки). Модель Форрестера - це система 114 взаємозалежних рівнянь.

До переваг цього методичного засобу варто віднести те, що він дозволяє будувати прогнози не просто з урахуванням чинних тенденцій і чинників, а брати до уваги неоднозначність вагомості конкретних чинників на різноманітних стадіях політичного процесу.

При формулюванні динамічної моделі зовнішньополітичного процесу робляться такі припущення:

1. Процес описується кінцевим набором вимірних перемінних (передбачається при цьому, що для кожної перемінної вказується методика її виміру).

2. Швидкість зміни кожної (або деяких) із цих перемінних представляється у виді функцій від деяких (може бути, і всіх перемінних) як у дійсний, так і в попередні моменти часу. Вид цих функцій може бути знайдений, виходячи з загальних теоретичних міркувань, і уточнений на підставі аналізу фактичного матеріалу, що характеризує перемінні за деякий проміжок часу. Моделлю такого роду виступає модель гонки озброєнь.

Іншого типу динамічна модель взаємодії між державами, що використовує нелінійні рівняння SIMPEST, була запропонована У. Люттербахером. У рамках цієї моделі кожна з держав описується якоюсь динамічною моделлю, що складається із системи пов'язаних між собою диференціальних рівнянь, а її кінцевим результатом виступає складна крива розвитку в часі об'єкта дослідження (ситуації), що складається з набору найбільш ймовірних форм протікання політичного процесу.

Динамічне моделювання при усій своїй перспективності приховує небезпеку захоплення дослідника ”магією цифр”, іншими словами, чим більш складною, а отже, і менш верифікованою буде виступати та або інша динамічна модель, тим більше небезпека її перетворення з інструмента пізнання в інструмент форсованої політичної інженерії.

Впровадження математики дозволяє істотно підвищити ефективність конкретних досліджень міжнародної проблематики, надає їм строгість і точність результатів. Водночас упровадження математичних методів у сучасні гуманітарні, у тому числі і зовнішньополітичні, дослідження пов'язано з певними труднощами не тільки методичного, але й організаційного характеру. Далеко не завжди система визначень, із якою працює дослідник-гуманітарій, володіє достатньої для її формалізації чіткістю і внутрішньою узгодженістю. Тому без попереднього теоретичного пророблення концептуальної схеми дослідження математичний аналіз його результатів може виявитися дуже сумнівним і навіть некоректним.

Для міждисциплінарних досліджень особливо справедлива думка, що не буває поганого або гарного методу - є адекватне або неадекватне його застосування. Проте не завжди гуманітарії можуть пояснити математику зміст досліджуваних проблем, поставити задачі математично коректно, а математики у свою чергу довести до гуманітаріїв зміст одержуваних результатів аналізу в їхньому математичному вираженні. Подібні випадки породжують помилкові висновки і рішення наукових і практичних проблем, тим самим дискредитується сама можливість конструктивної інтеграції гуманітарних і природничо-наукових методів у сфері аналізу міжнародних відносин.

Водночас представляється, що шляхи вирішення проблеми адекватної взаємодії гуманітаріїв і математиків у рамках єдиного прикладного проекту лежать не тільки в області удосконалювання міжособистнісного спілкування. Так, обидві категорії спеціалістів повинні одержувати ґрунтовну міждисциплінарну підготовку в період фахового навчання. Крім того, ефективність їхньої діяльності буде підвищуватися й у процесі впровадження в дослідницький процес сучасних зразків обчислювальної техніки. Приклад тому - досвід закордонних прикладних досліджень із застосуванням ЕОМ.

1.3 Особливості моделювання процесу прийняття рішень в сучасних умовах. Роль інформації

Для проведення ефективного аналізу міжнародних подій, прийнятих на міжнародній арені рішень, дуже часто не вистачає достовірної та повної інформації. У зв'язку з цим, особи, які приймають рішення, в першу чергу керуються аналогіями, які мали місце у минулому, історичним досвідом та власною інтуїцією. Здебільшого рішення базуються на короткотермінових прогнозах, які дозволяють суттєво знизити фактор випадковості у міжнародних взаєминах. Судження осіб, що приймають рішення складається із початкової оцінки і коректується відповідно до нової інформації, але часто таких корегувань недостатньо і тому при прийнятті рішення переважає початкова оцінка (незважаючи на те, що вона може бути хибна). Організації ж, на відміну від людей, не володіють асоціативною пам'яттю, тому їх рішення базуються, в першу чергу, на виявленні причинно-наслідкових зв'язків, які характеризуються певним набором чинників, що передують тій чи іншій події. У цьому випадку досліджувані явища повинні бути представлені у вигляді сукупності простих елементів, які легко описуються і формалізуються. Таким чином, усі об'єкти та події організація намагається класифікувати і, відповідно до приналежності певній категорії, пропонує управлінські рішення, які є ефективними за подібних обставин.

Процес прийняття рішень в системі міжнародних відносин є достатньо складним та комплексним процесом, тому видається неможливим створити таку модель, яка була б універсальною, підходила до переважної більшості зовнішньополітичних ситуацій. Насамперед, це пов'язано з природою самої системи міжнародних відносин, її структурою, різноманітністю учасників та їх взаємодій між собою. Власне, сам процес прийняття рішень в системі міжнародних відносин можна вважати складною системою, яка має входи, тобто вхідну інформацію, початкові дані, безпосередньо внутрішній механізм опрацювання цих вхідних сигналів і, в кінцевому результаті, виходи системи - рішення чи комплекс рішень. З огляду на системність процесу можна визначити такі головні причини, що ускладнюють формалізований опис процесу прийняття рішень в системі міжнародних відносин:

1. Неповнота інформації про стан і поведінку учасників системи.

2. Принципова наявність людини як інтелектуальної підсистеми формування і прийняття рішень.

3. Відсутність у системі чітко сформульованих цілей, їх численність, невизначеність (суперечність, антагоністичність).

4. Часто невідомі обмеження, що накладаються ззовні або зсередини.

5. Слабоструктурованість, унікальність, поєднання індивідуальних поведінок з колективними.

В тій чи іншій мірі дослідники стикаються з цим при намаганні побудувати математичні моделі процесу прийняття рішень, які знаходять відображення у формулах, рівняннях, функціях, залежностях. Для подолання цих складностей на сучасному етапі все частіше застосовують математичне, структурно-функціональне, комп'ютерне та імітаційне моделювання в комплексі. Також при моделюванні процесів у великомасштабних системах, таких що включають різноманітні підсистеми, як, наприклад, міжнародні відносини, виникають певні складнощі, що відображається на складності моделювання процесу прийняття рішень:

- є відносно мало фундаментальних законів, що відносяться до даної системи;

- багато взаємозв'язків елементів в системі насилу піддаються кількісному опису і формалізації;

- достатньо важко кількісно описати поведінку вхідних елементів;

- важливу роль відіграють стохастичні процеси.

Якщо в добре структурованих простих проблемах і завданнях основні параметри і взаємозалежності настільки добре з'ясовані, що можуть бути представленні у вигляді лінгвістичних змінних або в числах, то в складних слабоструктурованих проблемах і завданнях, яких на практиці переважна більшість, важливими є невизначені і маловідомі сторони проблеми або завдання.

Для складних слабоструктурованих проблем і завдань, до яких можна віднести процес прийняття рішень в системі міжнародних відносин характерні наступні особливості:

* проблему або завдання не завжди можна точно або чітко сформулювати;

* неможливо сказати, яке рішення є правильним або помилковим, але можна сказати які рішення є кращими або гіршими;

* відсутня об'єктивна міра успіху;

* необхідний інтерактивний режим процесу прийняття рішення;

* не існують відомі альтернативні рішення, і у багатьох випадках альтернативи унікальні, і кожна альтернатива повинна бути знайдена.

У реальних умовах особа, що приймає рішення постійно стикається з необхідністю знаходження рішень для слабоструктурованих проблем і завдань, що слабо-формалізуються, тобто в умовах невизначеності, коли інформація розмита і важко провести зіставлення різних варіантів поведінки. Особливо часто складні завдання такого роду виникають при великому об'ємі інформації, дефіциті часу для вибору варіанту рішення і високої відповідальності за прийняте рішення, що може призвести до прийняття неправильних чи некоректних рішень.

В процесі ухвалення рішення в сучасних міжнародних відносинах особа, що приймає рішення (ОПР), як правило, стикається з такими складнощами:

1) спостерігається гострий дефіцит часу, що виключає можливість проведення детальних і всесторонніх досліджень;

2) відсутня, як правило, достовірна структурована інформація, що змушує використовувати інтуїтивну, розмиту, нечітку, імовірнісну або недостовірну інформацію, що з'явилася в думках ОПР і його помічників у вигляді сукупності тез і антитезисів;

3) у системі цілей ОПР, як правило, можна виділити дві підсистеми цілей: підсистема особистих цілей і підсистема цілей організації;

4) ОПР повинен оцінити ті витрати і ризик, які пов'язані з підтримкою певного варіанту або його блокування;

5) прийняття рішення ОПР повинне включати процес визначення наслідків дій як для себе особисто, так і для організації.

Вищі посадові особи повинні отримати максимум інформації, необхідної для вивчення проблеми (різнорідну інформацію), експертні ж групи можуть користуватися спеціалізованою однорідною інформацією, відповідною даній проблемі. Проте на стіл політичного керівництва лягає весь обсяг інформації не в її первозданному вигляді, а синтезовано, як результат роботи різних груп спеціалістів. Тому правомірно виділити основну та неосновну інформацію, загальну і спеціальну.

Інша істотна якість - це відповідність інформації проблемі. Навіть запропоновані в інформації непрямі факти і свідоцтва повинні сприяти вивченню питання. Економність інформації, її якість вимагають викладення інформації протягом мінімального терміну і в найменшому обсязі. Цим обумовлюється логічність інформації, строга підпорядкованість та взаємозв'язок фактів і даних.

При підготовці політичного рішення набуває значення своєчасність інформації, виявляється здібність агентів інформації своєчасно здобувати і швидко передавати її суб'єкту рішення. З іншого боку, проявляється здібність суб'єкта рішення організувати роботу інформаторів і вміння швидко використовувати інформацію. Найбільшу швидкість забезпечують комп'ютерні системи як універсальні зберігачі й носії інформації.

Шродт, розглядаючи різноманітні підходи до обчислювального та комп'ютерного моделювання, вказує на велике значення емпіричних даних у моделюванні процесу прийняття рішень. Загалом він визначає такі особливості процесу прийняття рішень в сучасних умовах, які потрібно враховувати при моделюванні:

1. Інформація, події, зразки(моделі) та класифікація визначені як чотири основні поняття при формулюванні моделей прийняття рішень.

2. Процес прийняття зовнішньополітичних рішень має такі характерні риси: зовнішня політика вимагає прогнозування; це погано структуроване завдання; ті, хто приймають рішення зосереджуються на прогнозуванні невеликого набору подій охочіше ніж на специфічних подіях; прогнози зазвичай є короткотерміновими.

3. Люди як істоти здібні до розпізнавання образів і використовують пригадування замість логічного мислення де це можливо. Середовище міжнародних відносин через власну недостатність у інформаційному забезпеченні є особливо зручним для використання методики розпізнавання образів. В значній мірі це відбувається на підсвідомому рівні: хтось може відшукати образи, будучи не в змозі на словах пояснити як він це зробив.

4. Більшість знань, необхідних для прогнозування, зберігаються у вигляді розповідей. Вона містить набір пов'язаних обставин та часову послідовність подій. Розповіді стосуються таких загальних моделей поведінки як війни, державні перевороти та кризи; використовуючи правила підстановки, звичайна розповідь відповідає конкретній міжнародній ситуації.

5. Організаційне прийняття рішень обмежене необхідністю обміну та вилучення збереженої інформації. Її обробка є, в значній мірі, менш ефективною, коли комунікація повинна відбуватися між індивідами, ніж коли весь процес обробки проходить в самому індивіді. Відкрита організаційна пам'ять в основному складається з великої кількості відносно простих правил «якщо......то», які можуть піддаватися обробці без використання асоціативної пам'яті. Однак, комунікація в організації також може сприяти активізації образів, якими володіють її члени, тому зміст комунікації перебуває під впливом цих загальних образів.

6. Індивіди та організації вивчають образи та правила головним чином за допомогою прикладів та через адаптивні реагування на міжнародне середовище, особливо на успіхи та невдачі існуючої політики.

7. Використання правил, розпізнавання образів та адаптації веде до впорядкованості поведінки у системі, особливо в короткостроковому періоді. Складність поведінки у системі є вимушеною через певні обмеження, що існують у її складових частинах, у процесі обробки інформації, тому взаємопристосування конкуруючих організацій веде до балансу у системі правил.

Інформація надає можливість розпізнавати образи, іншими словами, класифікувати певний випадок, що відповідає окремому образу. У дещо іншому формулюванні інформацією є все, що може змінити рішення. Структури, що приймають рішення, особливо з часу появи засобів електронного зв'язку, прагнуть до великої кількості доступних матеріалів, що могли б бути інформацією, однак багато з них не мають відношення до прийняття рішень. Таким чином, можна визначити відмінність між даними та інформацією. Дані - це потенційна інформація. Вона повинна змінювати рішення. У світі, де приймаються рішення, інформація зазвичай подається у вигляді тексту або чисел, тому що особа, що приймає рішення, отримує майже всю інформацію з вторинних джерел.

Для того, щоб оцінити та зрозуміти інформацію, яка надходить з різних джерел, в процесі прийняття рішень в системі міжнародних відносин експертами та децидентами можуть використовуватися такі чотири критерії:

- валентність - означає, що значення певного повідомлення повинно схиляти до вибору одного з двох варіантів;

- релевантність(значимість) - відображає зв'язок між важливістю того, що міститься в повідомленні та тим, що є важливим для особи, що приймає рішення;

- надійність - означає ступінь довіри особи, що приймає рішення до точності вхідної інформації;

- надлишковість - загальне розходження між вхідними сигналами.

1.4 Застосування методів якісного оцінювання інформації в моделюванні процесу прийняття рішень

Оскільки певні процеси, що відбуваються в міжнародних відносинах і визначають поведінку держав, достатньо важко піддаються чисельному представленню, існує складність з організацією та класифікацією вхідної інформації, описом початкових даних в процесі моделювання процесу прийняття рішень. З огляду на це, на ранніх етапах моделювання, якщо певні параметри не можуть бути виражені в кількісних характеристиках, доцільно застосовувати якісні методи оцінки інформації. До основних методів якісного оцінювання систем відносять: типу ”мозкової атаки” або колективної генерації ідей; типу сценаріїв; експертних оцінок; типу Дельфі; морфологічний метод.



1.4.1 Метод ”мозкової атаки” та метод сценаріїв

Зазвичай, при проведенні сесій ”мозкової атаки” намагаються виконувати певні правила, суть яких полягає у наступному:

* забезпечити якомога ширшу свободу мислення учасників і висловлення ними нових ідей;

* вітати будь-які ідеї, навіть якщо спочатку вони здаються сумнівними або абсурдними (обговорення і оцінка ідей проводяться пізніше);

* не допускати критики будь-якої ідеї, не оголошувати її помилковою і не припиняти обговорення;

* бажано висловлювати якомога більше ідей, особливо нетривіальних.

Методи підготовки і узгодження уявлень про проблему або аналізований об'єкт, викладені письмово, одержали назву сценарію. Сценарій не тільки передбачає змістовні міркування, які допомагають не втратити деталі, що, звичайно, не враховуються при формальному представленні системи, але і містить результати кількісного техніко-економічного або статистичного аналізу з попередніми висновками, які можна одержати на їх основі. Сценарій є попередньою інформацією, на основі якої проводиться подальша робота по прогнозуванню або розробці варіантів можливого вирішення проблеми. Таким чином, сценарій допомагає скласти уявлення про проблему, а потім приступити до більш формалізованого представлення системи у вигляді графіків, таблиць тощо.

1.4.2 Метод експертних оцінок та метод Дельфі

При використанні експертних оцінок, звичайно, припускається, що думка групи експертів надійніша, ніж думка окремого експерта. Вся множина проблем, що вирішуються методами експертних оцінок, ділиться на два класи. До першого класу відносяться такі, відносно яких є достатнє забезпечення інформацією. При цьому методи опитування і обробки ґрунтуються на використанні принципу ”хорошого вимірювача”, тобто експерт - джерело достовірної інформації; групова думка експертів близько до найкращого рішення. До другого класу відносяться проблеми, відносно яких знань та інформації для впевненості і вірності вказаних гіпотез недостатньо. В цьому випадку експертів не можна розглядати як ”хороших вимірювачів” і необхідно обережно підходити до обробки результатів експертизи.

При обробці матеріалів колективної експертної оцінки використовуються методи теорії рангової кореляції. Для кількісної оцінки ступеня узгодженості думок експертів застосовується коефіцієнт конкордації W, який дозволяє оцінити, наскільки узгоджені між собою ряди переваг, побудовані кожним експертом. Його значення знаходиться в межах 0 < W < 1, де W = 0 означає повну протилежність, а W = 1 - повний збіг ранжувань. На практиці достовірність вважається хорошою, якщо W = 0,7 - 0,8.

До найбільш поширених процедур експертних вимірювань відносяться:

* ранжування;

* парне порівняння;

* множинні порівняння;

* метод Черчмена-Акоффа;

* метод фон Неймана-Моргенштерна.

Процедура Дельфі - методу полягає в наступному:

1) організовується послідовність циклів ”мозкової атаки”;

2) розробляється програма послідовних індивідуальних опитувань за допомогою анкет, що виключає контакти між експертами, але передбачає ознайомлення їх з думками один одного між турами; анкети можуть уточнюватися;

3) у найбільш розвинених методиках експертам привласнюються вагові коефіцієнти значущості їх думок, що обчислюються на основі попередніх опитувань.

Недоліки, пов'язані із застосуванням методу Дельфі:

* значна витрата часу на проведення експертизи, пов'язана з великою кількістю послідовних повторень оцінок;

* необхідність неодноразового перегляду експертом своїх відповідей, що викликає у нього негативну реакцію, що позначається на результатах експертизи.

Перше практичне застосування методу Дельфі у вирішення деяких задач Міністерством оборони США, здійснене RAND Corporation в другій половині 40-х рр., показало його ефективність і доцільність розповсюдження на широкий клас завдань, пов'язаний з оцінкою майбутніх подій.

1.4.3 Морфологічний метод

У систематизованому вигляді морфологічний підхід був вперше розроблений і застосований швейцарським астрономом Ф. Цвіккі. Метод морфологічного ящика полягає в тому, щоб визначити всі можливі параметри, від яких може залежати вирішення проблеми, представити їх у вигляді матриць-рядків, а потім визначити в цьому морфологічному матриці-ящику всі можливі поєднання параметрів по одному з кожного рядка. Одержані таким чином варіанти можуть знову піддаватися оцінці і аналізу в цілях вибору найкращого. Морфологічний ящик може бути не тільки двовимірним. Побудова і дослідження по методу морфологічного ящика проводиться в п'ять етапів:

Етап 1. Точне формулювання поставленої проблеми.

Етап 2. Виділення показників, від яких залежить вирішення проблеми. На думку Ф. Цвіккі, за наявності точного формулювання проблеми виділення показників відбувається автоматично.

Етап 3. Зіставлення показнику його значень і зведення цих значень в таблицю, яку Цвіккі і називає морфологічним ящиком. Набір значень різних показників (по одному значенню з кожного рядка) є можливим варіантом рішення даної проблеми (наприклад, варіант (,,…,))(таб.1). Такі набори називаються варіантами рішення або просто варіантами. Загальне число варіантів, що містяться в морфологічній таблиці, дорівнює , де ( і= 1,2..., п) - число значень і-го показника.

Етап 4. Оцінка всіх наявних в морфологічній таблиці (ящику) варіантів.

Етап 5. Вибір з морфологічної таблиці найбільш бажаного варіанту рішення.

Розділ 2. Класичні підходи до моделювання процесу прийняття рішень

2.1 Раціональність в процесі прийняття рішень

Поняття раціональність є одним із широко вживаних у сучасній теорії міжнародних відносин та конфліктології. Йдеться про свідому, доцільно продуману, поведінку учасників міжнародних відносин за певних обставин часу і місця (тобто у тій чи іншій ситуації). Основи наукового розуміння раціональності почали поставати у військових теоріях К.фон Клаузевіца та А. де Жоміні, а ще раніше у математичній теорії ”правдоподібності” Паскаля.

Класичне тлумачення раціональної чи раціонально-доцільної поведінки у XIX ст. запропонував М.Вебер. На його думку, раціонально-доцільна поведінка будь-якого суб'єкта ”орієнтується виключно на засоби, які (суб'єктивно) видаються адекватними для (суб'єктивно) однозначно зрозумілої мети” - тобто, у класичному трактуванні Вебера, поняття раціональності сприймається як оптимальна (на думку діючого суб'єкта) щодо засобів і поставленої мети лінія поведінки у певній ситуації.

Раціональність зовнішньої політики держави традиційно розуміється як загальна поведінка її уряду у міжнародному середовищі, згідно з якою він намагається:

- діяти відповідно до обсягу власних ресурсів;

- максимально використовувати сприятливі умови міжнародного середовища;

- повністю реалізувати національні інтереси;

- витрачати при цьому якомога менше ресурсів чи мінімізувати можливі втрати.

2.1.1 Очікувана користь та ”обмежена” раціональність

Більшість дослідників стверджує, що процес прийняття рішень ґрунтується на раціональний поведінці тих, хто ці рішення приймає. Вони вважають, що найкраще рішення - рішення раціональне. Воно полягає в тому, що особа, перед якою постає проблема вибору, розглядає зв'язки між усіма можливими варіантами (А має перевагу перед В, В краще за А, чи А і В є ідентичні), а також визначає цілі, які є більш бажаними в порівнянні з іншими. Тобто наскільки пов'язані між собою засоби та наслідки, який рівень визначеності цих зв'язків та наскільки фактичні наслідки прийнятого рішення співпадають з наслідками бажаними. Раціональність розглядається у двох площинах: 1) коли існує ”ідеальна інформація”, яка використовується для максимізації вигідних наслідків прийнятого рішення; 2) виявляється у так званій ”обмеженій” раціональності, яка розглядається крізь призму обмежень та лімітів, що проявляються в процесі переробки інформації людиною та в проведенні нею розрахунків. У першому випадку можна говорити про ”ідеальний” процес прийняття рішення. Даний підхід на основі очікуваної користі є одним з різновидів моделей раціональної поведінки. Буено де Месквіта визначив ключові моменти такого підходу:

1. Дециденти діють раціонально в тому сенсі, що вони можуть впорядковувати доступні альтернативи, виражаючи їх у вигляді свої вподобань.

2. Порядок альтернатив є перехідним.

3. Особи знають силу своїх вподобань - вона визначається як корисність.

4. Особи розглядають шляхи досягнення своїх цілей крізь призму очікуваної користі.

5. Дециденти завжди обирають стратегію поведінки, яка дозволяє досягти максимальну очікувану корисність.

Для обчислення корисності Ui альтернативи i, яка розглядається як очікувана корисність даної альтернативи можна використати наступну формулу: