Транснаціоналізація господарського комплексу країн Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розділ 1. Характеристика господарського комплексу

1.1 Господарський комплекс економіки: основи формування та особливості його структури

Господарський комплекс є історично сформованою системою суспільного відтворення країни, взаємозалежної системою галузей і видів виробництв, що охоплює існуючі в народному господарстві форми суспільної праці. Господарський комплекс складається з ряду великих сфер: матеріальне і нематеріальне виробництво, невиробнича сфера.

Найважливішою складовою частиною господарського комплексу є матеріальне виробництво, в якому створюються необхідні для життя і розвитку суспільства засоби виробництва і предмети споживання. У матеріальне виробництво входять такі галузі, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівля, зв'язок. Найбільшою галуззю матеріального виробництва є промисловість, що складається з двох груп галузей - добувної та обробної.

В економічній теорії серед підприємств матеріальної сфери виділяють підприємства з виробництва засобів виробництва і виробництва предметів споживання. господарський транснаціоналізація європейський союз

Нематеріальне виробництво відрізняється від матеріального своїм продуктом, який має нематеріальну форму: наукові знання та інформація; твори мистецтва (кінофільми, книги, театральні постановки); послуги, що надаються населенню. Нематеріальне виробництво включає науку і наукове обслуговування, мистецтво і культуру, освіту, охорону здоров'я та ін.

Невиробнича сфера необхідна суспільству, тому що до неї входять утримання армії, судові та юридичні органи, релігійні установи, інші громадські організації.

Центральне місце у вивченні господарського комплексу належить поняттю "національна економіка". У найбільш загальному вигляді її визначення дав американський вчений російського походження лауреат Нобелівської премії Василь Леонтьєв: "Національна економіка - саморегулююча система, що складається з великого числа різних взаємопов'язаних видів діяльності".

Однак це визначення представляється не зовсім точним, тому що його можна віднести і до політичної, і до соціальної системи, і до інших видів людської діяльності. Можна конкретизувати тлумачення цього поняття. Національна економіка - історично сформована система суспільного відтворення країни, взаємозв'язана сукупність галузей, видів виробництва і територіальних комплексів, яка охоплює всі сформовані форми суспільної праці.

Поняття "національна економіка" тісно пов'язане з поняттям "економічна система", тому що конкретизує економічну систему, відображає специфічні риси, зумовлені географічним положенням країни, її участю в міжнародному розподілі праці, культурними, історичними традиціями та іншими факторами.

Національна економіка є об'єктом вивчення різних економічних наук. Так, економічні відносини та закономірності розвитку в її окремих галузях вивчають такі дисципліни, як економіка промисловості, будівництва, сільського господарства та ін Економічна ж теорія розглядає національну економіку як цілісну систему, розкриває зміст її основних понять, загальні закономірності розвитку.

Основу господарського комплексу становлять підприємства, фірми, організації, домашні господарства, об'єднані економічними взаєминами в єдине ціле, що виконують певні функції в суспільному поділі праці, що виробляють товари або послуги.

Світовий досвід показує, що при становленні ринкової економіки відбувається структурна перебудова національної економіки, змінюється її збалансованість. Тому розробляються і здійснюються заходи з планування національної економіки, виходячи з їх раціональності, доцільності по відношенню до народного господарства в цілому або окремим економічним структурам. У макроекономічному плануванні особливу роль грає економічне прогнозування, тому що дає можливість ймовірного бачення досліджуваного об'єкта в майбутньому. Економічний прогноз може стати надійною основою для прийняття державних рішень. Державне регулювання економічних процесів обумовлено об'єктивною необхідністю забезпечення громадського контролю за розвитком соціально-економічних процесів і положенням держави як носій законодавчої та адміністративної влади.

Головною метою всієї економічної політики є створення ефективної та конкурентоспроможної економіки. При цьому механізми і методи досягнення цієї мети включають в себе набір інструментів, що дозволяє створити сприятливе середовище для господарської діяльності всіх суб'єктів економіки незалежно від форм власності.

Крім неї перед національною економікою ставляться і ін. цілі:

1. Стабільні високі темпи зростання національного обсягу виробництва. Це означає стійке зростання виробництва товарів і послуг в даній країні без різких змін, спадів і криз.

2. Стабільність цін. Потрібно враховувати, що незмінні протягом тривалого часу ціни сповільнюють темпи зростання ВНП, знижують зайнятість населення. Низькі ціни гарні для споживача, але позбавляють стимулу виробника, високі ж, навпаки, стимулюють виробництво, але знижують купівельну спроможність населення. Тому досягнення стабільності цін в сучасній ринковій економіці означає не "заморожування" їх на тривалий період, а планове регульоване зміна.

3. Підтримання зовнішньоторговельного балансу. На практиці це означає досягнення відносної рівноваги між експортом та імпортом, а також стабільний обмінний курс національної валюти на валюти інших країн. Якщо в країну ввозиться більше товарів, ніж продається за кордон, то виникає негативне сальдо торгового балансу. Якщо вивозиться більше товарів, ніж надходить в країну, то говорять про позитивне сальдо. На стан торговельного балансу значний вплив робить курс валюти - величина грошової одиниці однієї країни, вираженої в грошовій одиниці іншої країни. Підвищення або зниження курсу валют може змінити досягнутий баланс і викликати позитивне чи негативне сальдо.

4. Високий рівень зайнятості. Він досягається у випадку, якщо кожен бажаючий отримати роботу знаходить її. Але це не означає, що повна зайнятість охоплює все працездатне населення країни. У будь-якій країні в кожен даний момент часу є певна кількість людей, тимчасово не працюючих у зв'язку зі зміною місця роботи або місця проживання. Крім того, завжди є структурне безробіття, обумовлена невідповідністю структури нових робочих місць, пов'язаних з впровадженням нових технологій, наявної структурі робочої сили і відставанням останньої за кваліфікаційним вимогам і новим професіям від попиту на ці професії.

Структура господарського комплексу являє собою стійкі кількісні співвідношення між її складовими частинами. Розрізняють відтворювальну, соціальну, територіальну структури та інфраструктуру національної економіки. Відтворювальна структура відображає її поділ на найбільш масові види економічних суб'єктів, які відтворюються самі і в результаті своєї діяльності відтворюють потоки товарів і послуг між ними. В економіці кожної країни можна виділити три великі взаємозалежні групи відтворювальної структури: домашні господарства, підприємства (підприємницький бізнес), держава.

Особливе місце в відтворювальної структурі займає домашнє господарство. Воно є важливою сферою національної економіки, де споживається значна частина національного доходу, накопичуються величезні суми грошових коштів. Ця група виступає основним постачальником трудових ресурсів.

Соціальна структура національної економіки означає розподіл її на сектори - сукупності соціально-економічних одиниць, об'єднаних певними соціально-економічними відносинами. Національну економіку можна розділити на подібні сектори по групах підприємств, населення, видів праці та іншими ознаками. Для економічної теорії важливе значення має розподіл національної економіки на сектори відповідно до форм власності на засоби виробництва. За цим критерієм можна виділити такі сектори: державний, муніципальний, приватний, колективний, змішаний та ін.

Галузева структура припускає розподіл національної економіки на галузі - якісно однорідні групи господарських одиниць, що виконують в процесі суспільного відтворення однакові за соціально-економічним змістом функції. У галузевій структурі виділяють великі народногосподарські галузі (промисловість, сільське господарство, наука та ін., причому кожна з них має підгалузі). Галузева структура відіграє важливу роль у національній економіці, тому що саме в галузевому "розрізі" здійснюється планування і прогнозування, відбувається облік статистичних даних.

У структурі промисловості ЄС основне місце належить машинобудуванню, лісової, хімічної, легкої, продовольчої промисловості. Вони дають 9/10 валового продукту промисловості господарського комплексу.

Територіальна структура визначається розміщенням продуктивних сил на території країни і означає поділ національної економіки на економічні райони.

Інфраструктура включає в себе галузі, обслуговуючі виробництво. До них відносяться шосейні і залізні дороги, енерго- , водо- та газопостачання, зв'язок та інші галузі.

Структура зовнішньої торгівлі характеризується співвідношенням різних товарних груп в експорті та імпорті.

Структура будь-якого господарського комплексу має тенденцію до ускладнення під впливом НТП, розширення та поглиблення поділу праці, спеціалізації виробництва, виникнення нових видів виробництва і відмирання старих, а також інших факторів.

Національні економіки відрізняються один від одного і за структурою. Відмінності обумовлені сформованими підходами до формування економік, традиціями у виробництві та іншими факторами.

1.2 Транснаціональна економіка як форма міжнародного корпоративного управління

Транснаціональна економіка являє собою найважливішу частину сучасної світової економіки, в системі якої тісно переплітаються сфери міжнародного руху капіталів, робочої сили, технологій, корпоративного управління, та формуються максимально ефективні і володіючи глобальною конкурентоспроможністю транскордонні ланцюги поставок і виробництва, форми господарських взаємодій, більш ефективні та організовані, ніж традиційні ринкові механізми.

Корпорації, які володіють власними конкурентними перевагами й перевагами інтерналізації, приймають рішення про розміщення прямих інвестицій в країнах, що мають сильні місцеві переваги. В іншому випадку, корпорація не приймає рішення про реалізацію інвестиційних проектів, воліючи нарощування експорту товарів або послуг.

В середині 1990-х років, коли з'явилася нова закономірність у русі капіталу між країнами - обсяги вивезення і ввезення капіталу вирівнюються, при цьому темпи зростання їх збільшуються.

На цій стадії операції з міждержавного переміщення капіталів відбуваються в основному в рамках ТНК, а також між альянсами корпорацій різних країн. Глобалізація діяльності ТНК зростає, а разом з нею починає стиратися національна приналежність фірм - вони діють не в інтересах країни-базування, а там, де краще досягаються їх інтереси, укладаючи угоди з фірмами різних країн. Інвестиції на цій стадії часто приймають форму транскордонних злиттів і поглинань, висновків стратегічних альянсів корпорацій.

Емпіричні дослідження підтверджують наявність взаємозв'язку між рухом капіталів в країнах і рівнем їх економічного розвитку. Такі країни, як Бразилія, Китай, Мексика, Росія відносять по позиціях з ввезенням і вивезенням прямих інвестицій до групи країн, що знаходяться на третьому рівні інвестиційного розвитку. Угорщину, Індію, Індонезію за співвідношенням ввезення та вивезення прямих інвестицій включають до групи країн, що проходять другу стадію, а Болгарію і В'єтнам, наприклад, - до першої стадії траєкторії інвестиційного розвитку [4].

На траєкторії інвестиційного розвитку порівняльні переваги країн дуже незначні, щоб залучати іноземні інвестиції. Для країни, що знаходиться на даній стадії, характерні такі ознаки [3, c. 59]:

- Низький рівень виробництва ВВП на душу населення;

- Низька купівельна спроможність населення;

- Нерозвиненість інфраструктури;

- Недостатньо підготовлена робоча сила;

- Місцеві фірми практично не володіють конкурентними перевагами;

- Держава проводить політику підтримки трудомістких галузей, обробної та добувної промисловості, бере участь у створенні інфраструктури та підвищенні якості робочої сили;

- Іноземні фірми ведуть на ринках країни операції з експорту та імпорту товарів.

Таким чином, транснаціоналізація як сучасну риску розвитку світового господарства можна розуміти як закономірний процес реакції великого бізнесу на мультискладність світової економіки (наявність в її структурі істотно розрізняються режимами господарювання, кон'юнктури ринків економічних систем), в ході якого, використовуючи досягнення глобального тренда лібералізації, ефективні інструменти локалізації центрів виробництва, концентрації капіталу і робочої сили, транснаціональні корпорації формували власні виробничо-розподільні конструкти, та створювали системи управління, які є відносно автономні від державного регулювання, лімітує впливу диференційованості світової економіки, а отже, більш ефективні, ніж традиційний ринок.

Аналіз наукових підходів до визначення факторів, рушійних сил і умов формування транснаціональних корпорацій дозволяє виділити наступні закономірності. На початковому етапі формування ТНК спроби теоретичного обґрунтування їх діяльності повною мірою відповідали теоретизації процесу формування інфраструктури світового фінансового ринку, розвитку міжнародної міграції капіталу. Безумовно, для цього були об'єктивні причини - взаємозв'язок процесу формування закордонних філій і дочірніх компаній ТНК з процесом прямого іноземного інвестування.

Теоретичною базою аналізу інкорпорованих ринків ТНК, як суб'єктів міжнародного корпоративного управління можна вважати контрактну теорію фірми Р. Коуза, засновану на уявленні про фірму як про альтернативну стосовно ринку системі трансакцій, регульованих за допомогою команд.

У рамках цього підходу А. Алчян [10] і Х. Демсету [11, c. 777-795] розглядають фірму як приватизований ринок ресурсів; при цьому принциповою відмінністю інтернального ринку від зовнішнього стає «свобода доступу» економічних агентів в останній [12].

На основі розглянутих підходів склалася цілісна концепція інтерналізації, що аналізує внутрішні ринки як одну з передумов виникнення та засад діяльності ТНК (А. Рагмен) [13, c. 15]. Однак якщо в теорії Коуза під економічними агентами розумілися індивіди, то в ТНК місце індивідів займають окремі юридичні особи, і використовується механізм трансфертних цін, але суть залишається тією ж - необхідність підвищення ефективності.

Враховуючи диверсифікацію корпоративної діяльності, її глобальну дистрибуцію в сучасних умовах, можна запропонувати класифікацію внутрішніх ринків ТНК (рис.1).

Специфічною особливістю внутрішньо фірмової торгівлі є використання так званих трансфертних цін, що відображають перехід продукту в межах власності однієї ТНК, значною мірою відрізняються від світових цін на даний вид продукції (оскільки перші встановлюються в рамках єдиної цінової політики, що носить, як правило, глобальний характер).

Термінальні ланки сучасних ТНК являють собою, кажучи мовою комп'ютерних технологій, своєрідні «порти», відкриті для приєднання до корпоративної мережі нових елементів через механізми між фірмових транснаціональних альянсів різних рівнів [30, c. 67]. Після його завершення учасники проекту роз'єднуються, щоб стати елементами нової ціннісної мережі в рамках наступного підприємницького проекту. Оскільки будь-які функції в цьому випадку реалізуються на контрактній основі, то контрагентів угоди можна в разі необхідності замінити, що призводить до зниження загальних витрат аналізованої мережевої структури.

На даному етапі формується мережева структура управління транснаціональним господарством, а використання мережевих принципів в організації транснаціонального виробництва стає єдиним ефективним і можливим на тлі вимог глобального ринку. Серед умов, що викликали стрімке поширення мережевих структур у виробництві, можна виділити:

1) зростання динамізму зовнішнього середовища і необхідність швидкої адаптації компаній до мінливих умов;

2) постійне ускладнення виробничої і комерційної діяльності, що веде до ускладнення схем взаємодії та внутрішніх бізнес-процесів;

3) постійне розширення присутності компанії на глобальному ринку;

4) посилення значення автономності виробничої діяльності структурного підрозділу ТНК як чинника підвищення загальної конкурентоспроможності компанії;

5) розвиток мережевих комп'ютерних технологій і світових комунікаційних мереж. Саме досягнення науково-технічним прогресом певних висот у сфері телекомунікацій дозволило правлінню сучасних корпорацій, з одного боку, далі «відпускати» структурні підрозділи в автономне плавання на ринку, з іншого - підтримувати і навіть підсилювати «невидимий», вироблений за допомогою комп'ютерної техніки контроль за їх діяльністю.

Такі «мережеві» відносини на ринку, покладені в основу функціонування сучасних корпорацій, зародилися досить давно, практично на зорі капіталістичних відносин. Навіть короткий екскурс в економічну історію надає нам можливість переконатися в широкій поширеності практики економічних обмінів, «вписаних» в різні структури, які мають традиційний характер. Вивчаючи організацію економічної діяльності в африканському племені Орма, Джейн Енсмінгер відзначає залучення родичів до випасу худоби на літніх пасовищах [31]. Аналогічним чином середньовічний торговець не наважувався посилати караван у новий для себе регіон без супроводу родича. Організацію бізнесу на основі сім'ї навряд чи можна злічити характерною рисою лише для окремих країн. Аж до кінця XIX століття в більшості країн першого і другого «ешелону» розвитку капіталізму панував саме «сімейний капіталізм».

Придбання економічною діяльністю всі більшої автономності означало поступове розділення домашнього господарства та фірми.

Важливим кроком у цьому процесі став розвиток бухгалтерського обліку, який зробив можливим роздільне ведення фінансів кожного члена сім'ї. Проте сімейні мережі зберігають свою значущість для здійснення економічної діяльності в тих випадках, коли процес становлення автономного ринку був з тих чи інших випадків уповільнений [32].

Управління мережею, як організаційною структурою має кілька пунктів, що характеризують її ефективність параметрів:

* доступність вершин - наявність зв'язків (дуг або ребер) між двома заданими вершинами. Зв'язки можуть виявитися і надлишковими, якщо вони пов'язують ті ж самі вершини і дублюють тим самим вже наявні дуги або ребра. Оптимальною є мережева структура, в якій взаємодія здійснюється по найкоротших шляхах між вершинами [33];

* інтенсивність зв'язків - кількість зв'язків з іншими вершинами. Ступінь інтенсивності зв'язків вимірюється розподілом числа дійсно існуючих зв'язків до потенційно можливого;

* централізація зв'язків - вершина визнається центральної, якщо вона пов'язана з вершинами безпосередньо між собою не пов'язаними;

* відкритість - мережа вважається відкритою, якщо число вершин у ній потенційно не обмежена [34];

* ступінь формалізації зв'язків;

* ступінь латентності зв'язків - частота їх використання протягом тривалого періоду часу [35];

* стійкість зв'язків - тривалість їхнього існування.

Якщо в ранньокапіталістичних відносинах при формуванні мережевого управління компаніями велику роль грала географічна близькість, так само як і родинні чи дружні зв'язки між об'єднуються в мережі індивідуумами та суб'єктами господарювання, то в даний час, завдяки розвитку високих технологій, географічна близькість не відіграє такої важливої ролі, як , наприклад, близькість соціальна чи нормативна [36, c. 379].

Виникає питання, яким чином мережева економіка ТНК буде відрізнятися від традиційної індустріальної, в якій панували ринкові та ієрархічні форми? У чому відмінність механізмів мережевого взаємодії від вже відомих дослідникам "невидимої руки" ринку і "видимої руки" менеджера компанії?

Відома одна зі спроб теоретичного осмислення проблем, які виникають у традиційних ринкових уявленнях сучасної економічної науки у відповідь на прояв в реальній економіці зазначених вище особливостей мережевої економіки. Ця робота належить Брадфордом Де Лонг і Майклу Фрумкіна [37]. Їх основне твердження - "сучасні технології починають підривати властивості, які роблять Невидиму Руку ринкової системи ефектним і ефективним засобом організації виробництва і розподілу продукції". У першу чергу це стосується наступних трьох основних положень ринкової системи:

1) винятковість, що розуміється як здатність продавців змусити споживачів стати покупцями;

2) суперництво як наявність виробників, які виконують одну й ту ж операцію з різними витратами;

3) прозорість, що означає, що індивіди ясно розуміють, що їм потрібно і що мається на продаж, тобто вони достовірно знають те, що вони хочуть купити.

Дані положення відмінно відповідали економіці часів Адама Сміта, вони все ще добре відповідають сучасній економіці, але є спостереження, що вони будуть досить погано співвідноситися з майбутньою економікою.

У мережевій економіці власник товару не в змозі простими і дешевими засобами виключити конкурентів з свого сегменту, тобто електронні можливості тиражування і доставки продукції практично знищують "винятковість", яка стоїть у списку основ ринкової системи на першому місці. У відсутність винятковості потенційні користувачі (учасники ринку) втрачають ефективний спосіб дати знати ринковій системі, наскільки сильний їх попит і на що конкретно він спрямований.

Наявність в мережевій структурі ТНК підрозділів і термінальних вузлів, що виконують однакові виробничі функції і здатних замінити і доповнити один одного, є запорукою гнучкості та адаптивності корпорації, завжди залишає у її правління альтернативи при розгляді стратегічних проектів створення ланцюжків вартості, дає величезні можливості правлінню в сфері подальшої оптимізації виробничої діяльності (наприклад, реорганізація, продаж або ліквідація термінальних вузлів, не здатних до використання ні в який із запропонованих ціннісних ланцюгів).

Єдність мережі транснаціональної корпорації забезпечується:

* наявністю в кожної структурної групи або стратегічної зоні бізнесу управлінців, об'єднаних в єдиний каркас ТНК. Саме менеджери підрозділів забезпечують формування та функціонування мережевої структури ТНК, представляючи собою ті самі ланки мережі, в які входять ребра внутрішньо корпоративних взаємодій. Налагоджені горизонтальні і вертикальні зв'язки, регламентовані внутрішньо корпоративними договорами і стратегічними партнерськими угодами, спрямовані на забезпечення стійкості мережевої ТНК. Використовуючи управлінців, правління ТНК реалізує загально корпоративні стратегію, підключаючи до генеральним проектам те чи інше підрозділ;

* існуванням і ефективним захистом корпоративних правил поведінки (як для менеджерів, так і творчих працівників і виконавців в корпорації), системи етичних та професійних кодексів, що регламентують поведінку працівників і пропагують загально корпоративні цінності та пріоритети;

* роллю правління, яке постійно задіяно у розробці та реалізації корпоративних проектів, вибудовуванні ланцюжків вартості, включенням до них тих чи інших структурних підрозділів і груп корпорації. Залежно від ступеня важливості проекту, що реалізовується для всієї корпорації, Правління створює форму, періодичність та систему показників звітності для менеджерів структурних підрозділів, визначаючи тим самим «довжину повідка» для дивізіону або стратегічної зони бізнесу;

* інструментами підвищення або зниження вхідних і вихідних бар'єрів з мережі ТНК для її учасників;

* прозорістю внутрішньо корпоративних і зовнішніх взаємодій.

Таким чином, модель мережевої структури ТНК має такі характеристики: мінімальна кількість рівнів управління; динамізм внутрішніх взаємодій; відсутність регламентованих горизонтальних зв'язків; поширення стратегічного партнерства і договірних засад у горизонтальних зв'язках всередині мережі; відсутність фіксованого поділу праці всередині корпорації; наявність каркаса мережевої структури, ланками якого є менеджери підрозділів або стратегічних зон бізнесу; відкритість мережі корпорації.

Таким чином, аналіз сучасної ролі ТНК у світовій економіці не тільки підтверджує їх детермінуючі глобальний господарський прогрес значення, а й завдяки здатності ТНК формувати виробничо-розподільні мережі, відносну стійкість до негативного впливу наслідків світової економічної кризи.

Завдяки власній відносної автономності (у результаті реалізації мережевого підходу до організації), наявності істотного фінансового ресурсу, або доступу до такого навіть в умовах обвального падіння світового фінансового ринку, а також соціальної значущості, що дозволила ТНК отримувати відчутну державну підтримку, транснаціональний бізнес у складний для світової економіки період зумів не тільки зберегти колишні показники, а й за окремими напрямками навіть істотно наростити їх.

Більше того, для багатьох ТНК криза стала приводом для скорочення запланованих соціальних програм, причиною отримання податкових преференцій, умовою виходу на нові споживчі ринки (звільнені чинності відходу з них величезної кількості місцевих малих і середніх підприємств). Це емпірично доводить зроблені припущення щодо глобальної ефективності та перспективності транснаціонального підприємництва.

1.3 ТНК як суб'єкт управління світогосподарськими зв'язками

Корпорація-- товариство, спілка, сукупність осіб, об'єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів; назва акціонерного товариства, що об'єднує різні галузі промислового виробництва за єдиного фінансового контролю. Також корпорації-- це договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Корпорації посідають особливе місце серед великих підприємств і об'єднань. При цьому їх найбільш важливою і відмітною рисою виступає капіталотворча функція, завдяки якій створюються передумови збільшення обсягу і ступеня використання обмежених ресурсів. Внаслідок діяльності національних корпорацій інтернаціоналізація виробництва і капіталу здобуває характер експансії господарських зв'язків за допомогою створення найбільшими компаніями численних відділень за кордоном відбувається перетворення національних корпорацій у транснаціональні [1]. Більшість сучасних міжнародних корпорацій має форму ТНК. Проте існує умовний поділ корпорацій на ТНК та БНК. БНК - багатонаціональна корпорація. Багатонаціональні корпорації -- це власне міжнародні корпорації, що об'єднують національні компанії низки держав на виробничій і науково-технічній основі. Практично кожне успішне БНК з часом перетворюється у ТНК [7].

Транснаціональна компанія (корпорація) або ж скорочено ТНК - компанія (корпорація), що володіє виробничими підрозділами в кількох країнах. За визначенням Конференції ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД), транснаціональні корпорації (ТНК) - це «підприємства, що складаються з материнського підприємства та його закордонних філіалів», при цьому ТНК можуть як набувати статусу корпорації, так і не мати цього статусу [12]. ТНК створює систему міжнародного виробництва, розподілену між кількома країнами, але контрольовану з одного центру - материнської компанії. Країна базування - це країна, в якій перебуває штаб-квартира материнської компанії ТНК. Приймаючі країни - це іноземні країни, в яких ТНК розміщує власні дочірні підприємства або філіали на основі здійснення прямих іноземних інвестицій [18].

Розглядаючи зміст поняття транснаціональної корпорації, необхідно враховувати еволюцію підходів і думки різних економістів стосовно статусу ТНК. Найвичерпніше сутність ТНК характеризує таке визначення: транснаціональною корпорацією є група компаній приватної, державної або змішаної форм власності, що знаходяться і функціонують у різних країнах; контролюються штаб-квартирою, яка розташована в конкретній державі; керуються загальною стратегією та скоординованою політикою; організовують свою діяльність під впливом однієї чи кількох із цих компаній, особливо у сфері обміну знаннями і ресурсами; суттєво впливають на світовий ринок товарів та факторів їх виробництва [7].

Варто звернути увагу, що ТНК притаманні певні специфічні характеристики.

За визначенням О. Кірєєва [6], найхарактернішими рисами ТНК вважаються:

1) створення системи міжнародного виробництва, розпорошеної між багатьма країнами, але контрольованої з одного центру;

2) висока інтенсивність внутрішньо корпоративної торгівлі між різними підрозділами;

3) відносна незалежність (часто обмежена) від країн базування та приймальних країн в ухваленні операційних рішень;

4) глобальна структура зайнятості та міждержавна мобільність менеджерів; розроблення, передача і використання передової технології в межах замкненої корпоративної структури [6].

Російський економіст Е. Авдокушин під визначенням ТНК розуміє підприємства (фінансово-промислові об'єднання), яким належать комплекси чи виробництва, які контролюють обслуговування, що знаходяться за межами тієї країни, в якій ці корпорації базуються, що мають велику мережу філій і відділень у різних країнах і займають провідне положення у виробництві і реалізації певного товару. Вивіз капіталу стає найважливішим фактором у формуванні і розвитку міжнародних корпорацій [1].

Український економіст Л. Руденко дещо розширює визначення ТНК та стверджує, що транснаціональною корпорацією є група компаній приватної, державної або змішаної форм власності, що знаходяться і функціонують у різних країнах; контролюються штаб-квартирою, що розташована в конкретній країні; організовують свою діяльність під впливом однієї чи кількох із цих компаній, особливо у сфері обміну знаннями і ресурсами; керуються загальною стратегією і скоординованою політикою; суттєво впливають на світовий ринок товарів і факторів їх виробництва. Найвищим рівнем розвитку ТНК є глобальні корпорації [7].

Глобальні корпорації -- ТНК з планетарним баченням ринків і функціонуванням в умовах глобальної конкуренції. Визначальними рисами глобальних ТНК є планетарне бачення ринків і функціонування в умовах глобальної конкуренції [1].

Щоб відрізнити ТНК від корпорації чи компанії, користуються прийнятими організацією ЮНКТАД критеріями, за якими до ТНК належать ті міжнародні фірми, показники діяльності яких задовольняють наступним 2 критеріям:

1) наявність материнської компанії і підрозділів за кордоном не менше ніж у 2 країнах світу. Закордонні підрозділи можуть засновуватися компанією на основі прямих іноземних інвестицій через створення виробничих потужностей або через злиття та поглинання інших підприємств;

2) контроль активів закордонних підрозділів - передбачає, що частка акціонерного капіталу в дочірньому підприємстві, що належить материнській компанії в іншій країні, становить 10% або більше. У деяких країнах цей поріг може бути вищим, наприклад, у Великій Британії частка іноземного капіталу має становити 20% і більше.

Транснаціональні корпорації - це монополістичні об'єднання, в рамках яких об'єднується велика кількість підприємств одної або кількох галузей світового господарства, які займаються виробничою та торгівельною діяльністю, яка виходить за межі національних економік. Розглядаючи створення та історичний розвиток ТНК, виділяють наступні етапи:

1. Кінець ХІХ ст. - зародження ТНК (колоніальний тип);

2. З початку 40-х рр. ХХ ст. - утворення ТНК;

3. 60-80 рр. ХХ ст. - розвиток транснаціонального капіталу;

4. 80-і рр. ХХ ст. - господарство корпоративних гігантів (весь світ).

Кожному етапу еволюції ТНК відповідає певна організаційна форма ТНК:

- ТНК першого покоління - колоніально-сировинні, у вигляді картелів, синдикатів та перших трестів;

- ТНК другого покоління - військово-технічні, трестового типу;

- ТНК третього покоління - техніко-споживчі, в формі концернів та конгломератів.

Міжнародні корпорації являють собою крупні фінансово-виробничі, науково-технічні, торгово-сервісні об'єднання, для яких характерне органічне сполучення виробництва в країні базування з широко розгалуженою системою функціонування за кордоном. На практиці розрізняють три основні типи міжнародних корпорацій.

Перший з них - це транснаціональні корпорації (ТНК), до яких відносяться компанії з використанням переважно однонаціонального акціонерного капіталу, управлінського контролю та інтернаціональною сферою діяльності.

Другий тип - багатонаціональні корпорації (БНК), які інтернаціональні по капіталу, що використовується , контролю та сфері діяльності.

Третій тип - це міжнародні корпоративні союзи, що являють собою спеціальні об'єднання промислових, банкових та інших концернів з метою вирішення важливих економічних задач.

Якщо дещо спростити вищенаведені терміни, то можна стверджувати, що транснаціональна корпорація -- крупна фірма (або об'єднання фірм різних країн), що має закордонні активи (капіталовкладення) та завдає сильного впливу на будь-яку сферу економіки (або декілька сфер) в міжнародному масштабі [6].

Таким чином, глобалізація в економіці виражається у транснаціоналізації господарства. Транснаціоналізація-- процес посилення світової інтеграції у результаті глобальних операцій ТНК. Транснаціоналізація-- це якісно новий етап інтернаціоналізації господарського життя, який характеризується різким зростанням ролі зовнішніх факторів розвитку всіх держав і створення транснаціонального капіталу [1].

Розглядаючи транснаціоналізацію світового господарства, слід зазначити, що цей процес має як позитивні, так і негативні риси. Транснаціональні корпорації мають ряд незаперечних переваг перед звичайними фірмами:

- можливості підвищення ефективності і посилення конкурентоспроможності, які є загальними для всіх крупних промислових фірм, інтегруючих в свою структуру постачальницькі, виробничі, науково-дослідні, розподільні і збутові підприємства;

- мобілізація пов'язаних з економічною культурою "невідчутних активів", які стає можливим використовувати не тільки там, де вони складаються, але і переносити в інші країни;

- додаткові можливості підвищення ефективності і посилення конкурентоспроможності шляхом доступу до ресурсів іноземних держав;

- близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни. Філії транснаціональних корпорацій отримують важливі переваги перед фірмами приймаючої країни в результаті використання науково-технічного і управлінського потенціалу материнської фірми і її філій;

- можливість використовувати в своїх інтересах особливості державною, зокрема, податкової політики в різних країнах, різницю в курсах валют і т.д.;

- здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції, переносячи їх у міру застарювання в зарубіжні філії і зосереджуючи зусилля і ресурси підрозділів в материнській країні на розробці нових технологій і виробів;

- можливість долати різного роду протекціоністські бар'єри на шляху проникнення на ринок тієї або іншої країни шляхом заміни експорту товарів експортом капіталів;

- здатність крупної фірми зменшувати ризики виробничої діяльності, розосереджуючи своє виробництво між різними країнами світу.

Важливу роль в стимулюванні розвитку ТНК відіграє держава, незалежно від того, чи бажає вона допомогти "своїм" підприємцям або перешкодити "чужим". По-перше, уряди заохочують діяльність "своїх" ТНК на світовій арені, забезпечують ним ринки збуту і можливості для іноземних інвестицій шляхом висновку різних політичних, економічних і торгових союзів і міжнародних договорів. По-друге, стимул для прямих зарубіжних інвестицій створюють національні тарифні бар'єри, що створюються для захисту "свого" бізнесу від зарубіжних конкурентів.

Приймаючі країни від притоків інвестицій виграють за багатьма аспектам. Широке залучення іноземного капіталу сприяє зниженню безробіття в країні, зростанню доходів державного бюджету. З організацією виробництва в країні тих виробів, які раніше ввозилися, відпадає необхідність в їх імпорті. Компанії, що випускають конкурентоздатну на світовому ринку продукцію і орієнтовані в основному на експорт, в значній мірі сприяють зміцненню зовнішньоторговельних позицій країни.

Переваги, які несуть з собою зарубіжні фірми, не вичерпуються кількісними показниками. Важливою представляється і якісна складова. Діяльність ТНК вимушує адміністрацію місцевих компаній вносити корективи до технологічного процесу, практики виробничих відносин, що склалася, виділяти більше засобів на підготовку і перепідготовку працівників, більше уваги звертати на якість продукції, її дизайн, споживчі властивості. Найчастіше за іноземними інвестиціями коштує впровадження нових технологій, випуск нових видів продукції, новий стиль менеджменту, використання всього кращого з практики зарубіжного бізнесу.

Усвідомлюючи вигоди приймаючих країн від діяльності ТНК, міжнародні організації прямо пропонують країнам, що розвиваються, привертати ТНК для здійснення технічної модернізації, а уряди цих країн, у свою чергу, активно борються за залучення ТНК в свою економіку, конкуруючи один з одним.

Оскільки транснаціоналізація підвищує і середній прибуток, і надійність її отримання, то утримувачі акцій ТНК можуть розраховувати на високі і стійкі доходи. Висококваліфіковані працівники, службовці на підприємствах ТНК, користуються вигодами від формування світового ринку праці, переїздить з країни в країну і не боячись залишитися без роботи.

Активна виробнича, інвестиційна і торгова діяльність ТНК дозволяє їм виконувати дві функції, які мають велике значення для всього світового господарства:

- стимулювання економічної інтеграції;

- міжнародне регулювання виробництва і розподілу продукції.

Необхідно відзначити наступні основні негативні риси дії транснаціональних корпорацій на економіку приймаючих країн, що створюють загрозу їх національній безпеці:

- можливість нав'язування компаніям приймаючої країни неперспективних напрямів в міжнародній системі розподілу праці, небезпека перетворення приймаючої країни в місце скидання застарілих і екологічно небезпечних технологій;

- захоплення іноземними фірмами найбільш розвинених і перспективних сегментів промислового виробництва і науково-дослідних структур приймаючої країни, відтиснення національного бізнесу;

- зростання розвитку інвестиційного і виробничого процесів;

- скорочення доходів держбюджету із-за використання ТНК внутрішніх (трансфертних) цін.

Чимало національних урядів (особливо, в країнах «третього світу») зацікавлено в підвищенні економічної самостійності своєї країни і в стимулюванні вітчизняного бізнесу.

Для цього вони прагнуть або змінити галузеву спеціалізацію країни, що склалася, в світовому господарстві, або, принаймні, збільшити свою частку від прибутків ТНК [7].

Таким чином, стрімкий розвиток ТНК та їх величезний вплив на світову економіку має як позитивні, так і негативні наслідки.

Серед позитивних найважливішими є те, що корпорації демонструють високу продуктивність праці та капіталу, також це поглиблення міжнародної співпраці та залучення іноземних інвестицій до країн, що розвиваються, приводячи нові технології виробництва та менеджменту.

З іншого ж негативного боку - ТНК, особливо глобальні, абсолютно байдужі до національних економік, так як орієнтуються виключно на високоприбуткові галузі промисловості та найрозвинутіші сегменти ринку.

Такий підхід загрожує повним занепадом менш прибуткових галузей економіки. Тобто транснаціональний капітал буде впливати на економіку та політику кожної держави залученої до корпорації. Отже транснаціоналізація - це закономірний процес розвитку світової економіки зі своїми перевагами та недоліками.

1.4 Роль та місце транснаціональних корпорацій в процесах транснаціоналізації сучасної світової економіки

В умовах глобалізації розвиток світової економіки характеризується низкою суперечливих тенденцій, до яких відносяться: з одного боку, включення нематеріальних факторів виробництва в процес створення валового внутрішнього продукту (ВВП), з іншого - різке збільшення соціально-економічної диференціації між країнами і регіонами. Багато в чому дана ситуація обумовлена неоднозначним характером процесів транснаціоналізації світової економіки. Згідно з визначенням І.Ю. Бєляєва, Л.А. Плотіцина, "транснаціоналізація - це процес перенесення частини відтворювальних процесів з однієї країни в іншу (інші) за допомогою прямих іноземних інвестицій, до яких, на відміну від портфельних, відносять інвестиції, зроблені за кордон з метою організації філій або встановлення контролю над іноземними компаніями, таким стає залежними. Ці інвестиції здійснюються в основному ТНК, які є основою транснаціоналізації "2. Таким чином, ТНК відіграють виняткову роль у процесах транснаціоналізації сучасної світової економіки. Поняття ТНК досить чітко визначено в офіційних документах ООН, зокрема, ЮНКТАД під ТНК розуміє підприємство, утворене в будь-якої організаційно-правовій формі і складається з материнських (parent enterprises) і контрольованих зарубіжних підприємств (foreign affiliates), розміщених, відповідно, в країні базування і приймаючих державах і територіях. ТНК повинна володіти не менш ніж 10% голосуючих акцій материнських підприємств або аналогічної часткою в статутному капіталі для некорпоративних форм власності. Є й інші підходи до визначення ТНК. Так, американські вчені Р. Уолтерс і Д. Блейк вважають, що ТНК є такі економічні підприємства - що виробляють, видобувні, обслуговуючі або фінансові, які мають штаб-квартиру в одній країні, а бізнес організовують в одній або кількох зарубіжних країнах. З урахуванням зростаючої критики діяльності компаній у країнах на міжнародному рівні в рамках Міжурядової комісії ООН з транснаціональним корпораціям був розроблений "Кодекс поведінки транснаціональних корпорацій", в якому ТНК визначається як підприємство, незалежно від країни походження та форми власності, включаючи приватні, державні або змішані підприємства , що має відділення у двох або більше країнах, незалежно від юридичної форми та сфери діяльності цих відділень, які функціонують у відповідності з певною системою прийняття рішень, дозволяючи проводити узгоджену політику і загальну стратегію через один або декілька центрів з прийняття рішень, і в рамках якої відділення таким чином пов'язані між собою, будь то відносинами власності або іншими відносинами, що одне або декілька з них може мати значний вплив на діяльність інших. Таким чином, можна відзначити, що на сьогодні в західній та вітчизняній економічній літературі не вироблено єдиних підходів до визначення сутності ТНК, що багато в чому пов'язано з домінуванням у науковій літературі західного підходу до визначення характеру та напрямів їх діяльності.

У російській науковій літературі зустрічається також визначення ТНК як комплексу, що використовує у своїй діяльності міжнародний підхід і передбачає формування транснаціонального виробничого, торговельного та фінансового комплексу з єдиним центром прийняття рішень у країні базування і з філіями в інших країнах.

Різноманітність підходів до визначення ТНК і процесів транснаціоналізації, в цілому, пов'язані з тим обставиною, що наслідки діяльності ТНК у глобальному і регіональному масштабах неоднозначні, а причини їх становлення та розвитку вельми різноманітні.

Розвитку процесів транс націоналізації світової економіки і, відповідно, підвищенню ролі ТНК у другій половині ХХ - початку ХХІ ст. сприяли такі фактори, як: порівняно легкий доступ до природних ресурсів, капіталу і результатами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); можливість оптимального розподілу підприємств головний (материнської) компанії в різних країнах з урахуванням розмірів їх національних ринків, темпів економічного зростання, цін, доступності економічних ресурсів; можливість акумулювання капіталу в рамках всієї системи ТНК, включаючи позикові кошти в країнах розміщення зарубіжних філій, і додаток його в найбільш вигідних для корпорації обставин і місцях; безпосередня близькість до споживачів продукції закордонної філії ТНК і можливість отримання достовірної інформації про перспективи розвитку місцевих ринків і конкурентному потенціалі аналогічних компаній приймаючої країни; можливість впливати на політичну ситуацію в країні та її державні органи з метою лобіювання інтересів ТНК; можливість скидання "брудних технологій" в країни й концентрації ресурсів на розробці нових технологій і виробів у материнської компанії в країні базування; можливість за рахунок прямих інвестицій долати експортні бар'єри на шляху впровадження своїх товарів на ринок тієї чи іншої країни та ряд інших.

За даними ЮНКТАД, в даний час ТНК контролюють понад 50% світового промислового виробництва, понад 60% світової зовнішньої торгівлі, а також близько 80% світової бази патентів і ліцензій на нову техніку, технології і ноу-хау8. В умовах світової фінансово-економічної кризи ТНК активно використовують нові механізми та форми діяльності на регіональних і глобальних ринках.

Як зазначено у Доповіді ЮНКТАД про світові інвестиціях за 2011 р., "транснаціональні корпорації все активніше взаємодіють з країнами що розвиваються та країнами з перехідною економікою, використовуючи все більш широкий спектр моделей виробництва та інвестицій, таких, як підрядне промислове і сільськогосподарське виробництво, переклад на зовнішній поспіль (Аутсорсинг) послуг, франшізінг і ліцензування. Ці відносно нові явища відкривають перед країнами, що розвиваються та країнами з перехідною економікою можливості для поглиблення їх інтеграції в стрімко еволюціонує глобальну економіку, для зміцнення їх вітчизняного виробничого потенціалу та підвищення їх міжнародної конкурентоспроможності . За методологією UNCTAD, економічна діяльність ТНК в цілому та її закордонної складової окремо описується наступними основними показниками (індексами): індексом транснаціоналізації, який характеризує, наскільки значущою є зарубіжна діяльність компанії і наскільки важливі закордонні філії на іноземних ринках для тієї чи іншої ТНК, ніж вище індекс, тим більше значення для компанії має активність її зарубіжних філій; індексом інтернаціоналізації, який розраховується шляхом ділення числа зарубіжних філій на число всіх філій; і ряд інших показників. Зосередження науково-технічного та інноваційного потенціалу в основному в розвинених країнах призвело до того, що ТНК з невеликих за розмірами розвинених країн (наприклад, Нідерланди, Швеція, Фінляндія, Швейцарія) здійснюють свою діяльність більше за кордоном, ніж в країні базування материнської компанії, так як обмежені можливості національних ринків змушують їх шукати нові ринки, на відміну від ТНК великих держав, таких як США, Японія, Німеччина, по котрим індекс транснаціональності нижче середнього. Особливістю сучасної світової економіки є та обставина, що в процес усиляння взаємозалежності національних економік виникає і посилюється асиметрія між розвиненими і країнами, що розвиваються за рівнем їх економічного розвитку і доступу до використання інвестиційних ресурсів. І хоча в 2009 р. в світі, за даними ЮНКТАД, налічувалося 83 240 ТНК і 846 тис. їх філії, головну роль у світовій економіці відіграють лише 500 найбільших ТНК, розташованих в основному в розвинених країнах. Капіталовкладення в приймаючі країни для ТНК, крім інших причин, це активний спосіб стимулювання попиту на їх продукцію, що дозволяє їм зберігати своє провідне становище в сучасній світовій економіці. Так, в 2010 р., незважаючи на світову фінансово-економічну кризу, за даними ЮНКТАД, ТНК значно активізували свою діяльність - збільшилася (на 36% по порівняно з 2009 р.) кількість транскордонних угод, що можна пояснити тим, що корпорації продовжили купувати інші компанії, істотно скоротили витрати і отримали значну державну підтримку.

Що стосується правових аспектів ТНК, то в Хартії економічних прав і обов'язків держав, прийнятій ООН в 1974 р., визначено: кожна держава має право регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій в межах дії своєї національної юрисдикції та вживати заходів до того, щоб така діяльність не суперечила його законам, нормам та постановам і відповідала її економічній та соціальній політиці. На практиці це означає, що багато країн як Європейського союзу так і світу знаходяться під економічним диктатом ТНК, позбутися якого їм буде досить проблематично.



Розділ 2. Характеристика та аналіз процесів транснаціоналізації господарського комплексу країн Європейського Союзу

2.1 Загальна характеристика та чинники розвитку транснаціоналізації господарського комплексу в країнах Європейського Союзу

Міжнародні корпорації останньої чверті XX ст. є найважливішим елементом розвитку світової економіки і міжнародних економічних відносин. Їхній бурхливий розвиток в останні десятиліття відбиває загострення міжнародної конкуренції, поглиблення міжнародного розподілу праці. Міжнародні корпорації, з одного боку, є продуктом міжнародних економічних відносин, які швидко розвиваються, а з іншого, самі являють могутній механізм впливу на них. Економічні зв'язки між країнами світу існували завжди, але з поглибленням міжнародного поділу праці економічний взаємозв'язок держав стає все більш важливим чинником процесу відтворення, задоволення суспільних потреб та розвитку світового господарства. Нині обсяг міжнародної зовнішньої торгівлі перевищує 11 трлн. дол. -- понад третину сумарного ВВП країн світу. Зумовлено це тим, що підвищення ефективності господарської діяльності, скорочення суспільних витрат потребують постійного поглиблення спеціалізації виробництва при забезпеченні певного рівня його концентрації. Внаслідок цих процесів відбувається становлення, розвиток та розширення міжнародного співробітництва, формується світове господарство як економічна єдність, поглиблюється інтегрованість країн.

Найбільшого розмаху інтеграційні процеси одержали в Західній Європі. Ще з перших післявоєнних років функціонував митний, а потім і економічний союз Бельгії, Нідерландів і Люксембургу (Бенілюкс). У 1951 р. було створено Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЕОВС). Нарешті, 25 березня 1957 р. у Римі шість західноєвропейських країн - Бельгія, Люксембург, Італія, Нідерланди, Франція і ФРН - уклали договір про створення Європейського співтовариства (ЄЕС), яке нерідко називали "Спільним ринком". Відповідно до Маастрихтського договору (лютий 1992 р.) ЄЕС з 1 січня 1994 р. в трансформувалося Європейський Союз (ЄС), а число країн-членів зросло до 15. До держав-засновників приєдналися Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія та Швеція. Реальні досягнення ЄЕС за 30-річну історію його існування великі. Вже в 1962 р. були скасовані кількісні обмеження у взаємній торгівлі країн ЄЕС, а в 1968 р. - мито у взаємній торгівлі промисловими товарами. Був введений єдиний митний тариф щодо третіх країн і до 1969 р. в основному завершився процес створення митного союзу. Неухильно зростав обсяг торгового обороту між країнами ЄЕС і питома вага цього обороту в загальному обсязі їх зовнішньоторгових операцій.
Міцнішало світове господарське значення ЄЕС. У 1994 р. експорт країн, які входять до цього угруповання, становив 40% від обсягу світового експорту (у 1980 р. цей показник дорівнював 34,1%). В межах ЄЕС була затверджена єдина аграрна політика, здійснюються великі спільні науково-технічні програми, створений загальний бюджет, кошти якого спрямовуються передусім у фонд підтримки й розвитку сільського господарства і в фонд розвитку економічно відсталих районів, функціонують наднаціональні адміністративні органи - Рада Міністрів, Комісія Європейського товариства, Європейський парламент та ін. У відповідності з положеннями Єдиного Європейського Акту, з 1 січня 1993 р. було введено вільне пересування факторів виробництва в межах Співтовариства - капіталів, робочої сили, товарів та послуг. Маастрихтський договір передбачає створення єдиного валютного союзу держав-членів ЄС із заснуванням єдиного Європейського банку з правами емісії єдиної валюти ЄВРО з 1999 р. Європейський Союз не єдиний приклад регіональної інтеграції. Сьогодні в світі нараховується понад три десятки зон вільної торгівлі, митних та економічних союзів. Проте саме ЄС є найбільш інтегрованою організацією [19]. Взаємозв'язок та взаємозалежність всіх елементів ринку Європейського Союзу призвела до того, що майже кожна велика фірма ставала транснаціональною.