Емігрантські настрої українського студентства: факторна обумовленість

Емігрантські настрої українського студентства: факторна обумовленість

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади соціологічного вивчення емігрантської поведінки

1.1 Міграційні процеси як об'єкт наукового аналізу

1.2 Глобалізація як чинник сучасних міграційних процесів

1.3 Міграція як соціологічне поняття та соціальний феномен

РОЗДІЛ 2. Фактори емігрантських спрямувань сучасного українського студентства

2.1 Студентство як специфічна соціальна група

2.2 Ціннісні орієнтації як фактор емігрантських настроїв майбутніх фахівців

2.3. Громадянська ідентифікація та емігрантські настрої сучасного студентства: український і білоруський варіант

2.4. Чинники емігрантських настроїв волинського студентства: результати якісного дослідження

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

На межі ХХ-XXІ ст.ст. міжнародна міграція стала однією з найбільш важливих проблем зовнішньої і внутрішньої політики держав, предметом економічних, правових, демографічних дискусій. Як соціальний процес вона привернула значну увагу соціологів. Особлива актуальність розробки проблеми пов'язана з тим, що сьогодні міграція розглядається не як окреме, автономне соціальне явище, а включається в контекст глобалізаційних процесів.

Найпомітнішим наслідком глобалізації в Україні сьогодні є включення її у світові міграційні процеси, які значно впливають на соціально-економічний розвиток країни, національну культуру, життєвий світ особистості.

Учені розглядають міграцію населення як прогресивне явище в історичному процесі, як фактор, що сприяє розвиткові суспільства та людини. Якщо раніше головними причинами міграції були політичні й економічні, то тепер поступово на перший план виступає мотив самореалізаціі особистості. Незважаючи на те, що мігрантам у процесі адаптації доводиться набувати нових професійних навичок, вивчати мову та звичаї, пристосовуатися до іншого устрою життя, формувати нові ділові та дружні зв'язки та взаємовідносини, все більше молоді шукають нові умови для самореалізації, переборюючи будь-які труднощі.

Майже всі без винятку держави ведуть конкурентну боротьбу за людський фактор, тому що їх місце, роль і статус у світі багато в чому залежать нині не від природних багатств і навіть не від нових технологій, а від освіти, кваліфікації та креативності населення. З цією метою вони постійно як вибірково, так і систематично контролюють важливі міграційні процеси у світі, вивчають їх причини, тісно пов'язані з адаптованістю населення до умов тих країн, де воно мешкає. Прикрі невдачі з реформуванням економіки в Україні порушили адаптаційні процеси та збільшили до загрозливого відплив працездатного населення, кваліфікованих наукових і робітничих кадрів, переважно як дешевої робочої сили, на міжнародні ринки праці.

Для України це дуже складна проблема, бо країна не має достатніх природних ресурсів, які могли б забезпечити їй виживання в період тривалої кризи. Її нинішній головний ресурс - це людський капітал (освітній, культурний, соціальний), проте й він швидко вичерпується. У 1991 р. з України виїхало 39 докторів наук, у 1992 - 57, у 1993 - 68, у 1994-90, у 1996 - 83. Найчастіше виїжджали фахівці, які працювали над проблемами математичного аналізу, фізики твердого тіла, фізики напівпровідників, механіки твердого тіла, а також хірурги. Якщо враховувати не лише «відплив мозку» за кордон, а й «внутрішню міграцію», тобто перехід носіїв живого знання в інші суспільні сфери, що не потребують високої кваліфікації, - бізнес, торгівлю, будівництво, домашні роботи, то за останні 10 років Україна втратила колосальний інформаційний ресурс, живе знання. Уже даються взнаки процеси зниження рівня освіти, якості викладання у школах і вищих навчальних закладах, дебілізації суспільства: тисячі дітей не відвідують школи, збільшується армія наркоманів, хворих на СНІД.

В Україні, з огляду на її економічну відсталість, дуже своєрідно відтворюється світова тенденція формування нових соціально-психологічних характеристик особистості як учасника єдиного глобального світового простору. У розвинених країнах це відбувається через віртуальну реальність Інтернету, у нас - через безпосереднє існування в різноманітних соціально-культурних спеціальностях у результаті вимушеної міграції. Віртуальна реальність розширює межі особистої свободи й пересування у просторі, можливість вибору найпривабливішої ідентичності, дає змогу вийти з-під монопольної влади зовнішнього середовища, формує соціально-психологічну мобільність, толерантність, повагу до думки іншого. Те саме відбувається й у разі постійної міграції. «Сидіння в Інтернеті» приховує небезпеку втратити відчуття реальності буття; відхід в екранний світ, особливо в періоди об'єктивної соціальної реальності, загострює почуття самотності. Вживання ж у реальний новий соціально-культурний простір у разі міграції дає людині змогу розширити свій життєвий світ, краще зрозуміти інших людей і самого себе, тобто формує у людини основи адекватного діалогу з реальним середовищам і тим самим сприяє адаптації.

Глобалізаційні процеси, в які включається й Україна, зокрема, розширюються, у тому числі і перш за все для студентської молоді. Можливості Internet-комунікації, провокують не тільки віртуальну, але й реальну мобільність майбутніх фахівців.

Все перераховане вище обумовлює актуальність нашої дипломної роботи. міграційний національний студент

При цьому особливу увагу ми зосередили на емігрантських настроях сьогоднішнього студентства. Інтерес до даної проблеми обумовлений декількома причинами. По-перше, зростанням таких настроїв в студентському середовищі останні п'ять - десять років. По-друге, можливим посилюванням даної ситуації в майбутньому у зв'язку з входженням України в Болонський процес.

Об'єкт дослідження - емігрантські настрої сучасного українського студентства.

Предмет дослідження - чинники міграційних настроїв майбутніх фахівців в нових соціокультурних умовах, зокрема, в контексті процесів глобалізації.

Мета дипломного дослідження - визначення суб'єктивних та об'єктивних чинників емігрантських настроїв студентської молоді.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1. Визначити основні теоретико-методологічні підходи до дослідження міграційних процесів у контексті глобалізації;

2. Розглянути міграцію як соціологічне поняття та соціальний феномен;

3. Проаналізувати роль процесів глобалізації в активізації міграційних процесів.

4. Виокремити ознаки студентства як специфічної соціальної групи.

5. Дослідити факторну обумовленість емігрантських настроїв студентства, зокрема, їх залежність від ціннісних орієнтацій та громадянських ідентифікацій майбутніх фахівців.

6. Здійснити порівняльний аналіз емігрантських настроїв українського та білоруського студентства.

Теоретичною базою нашого дослідження є роботи таких вітчизняних і зарубіжних учених, що вивчають процеси глобалізації, як У.Бек, Р.Робертсон, Т. Спайбі, С.Каслз, З. Конопацький, А. Дмітрієв, О.Ровенчак. У своїй дипломній роботі ми також спираємося на теоретичний доробок дослідників міграційних процесів в сучасному світі: Р.Урсуа, Т.Юдіна, А. Іонцева, Т. Драгунова, I. Прибиткової, А. Хомра та інших.

Крім того, в нашій роботі використовуються концепти соціологів, що звертаються до вивчення вищої школи і студентської молоді, таких як Астахова В.І., Арбеніна В.Л., Бакіров В.С., Дмітрієв В.А., Ільїнський І. М., Козлов М., Колесніков Ю., Лісовський В.Т., Рубіна Л.Я, Руткевич М. II., Сокурянська Л. Г., Філіппов Ф. Р., Шеремет І. І., Шубкін В. М., Якуба О. О. та інших.

Емпіричною базою нашого дипломного дослідження є матеріали масштабних соціологічних досліджень, проведених кафедрою соціології та соціологічною лабораторією Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, зокрема, міжнародного соціологічного дослідження „Вища школа як суб'єкт соціокультурної трансформації” (2002-2004 рр.) (керівник проекту проф. Сокурянська Л.Г.) (під час цього дослідження за репрезентативною вибіркою було опитано 1972 студента ВНЗ України та 970 студентів ВНЗ Білорусії), а також міжнародного дослідження „Вища освіта як фактор соціоструктурних змін: порівняльний аналіз посткомуністичних трансформацій в Україні, Росії, Білорусії” (2005-2007 рр.) (за репрезентативною вибіркою опитано 3071 студент в Україні, 985 студентів Білорусії та 1020 студентів Росії). Крім того, емпіричну базу нашої роботи складають матеріали якісного дослідження, здійсненого за розробленою нами програмою та інструментарієм (сценарій сфокусованого групового інтерв'ю) серед студентів Волинського державного університету імені Лесі Українки та студентів Університету "Україна".

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження. Крім того, реалізовуючи поставлену в своїй роботі мету, ми використовували якісні методи дослідження. зокрема, сфокусовані групові інтерв'ю.

Структура дослідження. Дипломна робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади соціологічного вивчення емігрантської поведінки

1.1 Міграційні процеси як об'єкт наукового аналізу

Сучасні тенденції розвитку народонаселення широко відомі: висока народжуваність в одних країнах, низька в інших, крім того, економічна потужність і багатство збільшується в одних регіонах (США, Західна Європа, Японія та ін.) за рахунок зменшення їх в інших регіонах, які відстають в економічному розвитку. Ці процеси супроводжуються значними міграційними потоками з Півдня на Північ і зі Сходу на Захід. В міграційні процеси втягнуті практично всі країни світу; до початку XXI ст. в світі налічувалося приблизно 140 млн. міжнародних мігрантів [8, 102], які створили своєрідну чисельну «націю мігрантів». Виходячи з вищесказаного очевидним стає зв'язок міграційних рухів з глобалізацією, яка не є виключно позитивним явищем, оскільки приховує в собі ряд суперечностей. Це, зокрема, так звана соціальна поляризація, суперечності між глобальним і локальним, між раціональною культурою, яка не здатна наповнити духовним сенсом життя людини, і культурою окремих груп населення, а також суперечність диференціації, яка відноситься до міграційних процесів: у всьому світі чітко відстежується тенденція до об'єднання не тільки географічних територій, але і груп людей; в той же час зростає диференціація в середині самих груп. Це зв'язано, в першу чергу, з тим, що одні члени груп, адаптувавшись, стають повноправними її членами, тоді як інші стають маргіналами. Отже, проблема включення одних і виключення інших стає центральним пунктом всіх соціальних суперечностей, пов'язаних з міграцією [9, 39].

Традиційно міграцію вивчають такі науки, як демографія (досліджує зміни демографічних характеристик в країнах еміграції та імміграції); статистика (веде облік мігрантів, вивчає матеріали переписів населення, фіксує масштаби міграції); політична наука (зосереджується на вивченні політичних методів до заохочення або обмеження свободи пересування, тобто на міграційній політиці держав, а також на зміні політичних режимів в окремих державах як на причині міграції); юриспруденція (цікавиться дотриманням прав людини і мігрантів, які працюють, а також їх сімей, правовим статусом іммігрантів, проблемами нелегальної імміграції і міграційним законодавством); економіка (вивчає міграцію в контексті попиту і пропозиції на ринках праці країн еміграції і імміграції, рух робочої сили і її професійно-кваліфікаційної структури).

Специфіка дослідження міграцій в соціології полягає в тому, що ця наука розглядає міграцію як соціальний процес і вивчає зміни, які вона вносить до суспільств еміграції та імміграції на макро-, мезо- і мікрорівнях.

Витоки теоретичного вивчення міграції можна знайти в роботах британського дослідника Ернеста Джорджа Равенштайна. Ще в другій половині XIX ст. він сформулював сім основних і три додаткові закони міграції.

1. Основна частина мігрантів мігрує на короткі відстані. (Тут слід додати закон розселення мігрантів, сформульований українським дослідником міграції О. Хомрой: чисельність тих, хто прибуває в регіон розселення, прямо пропорційна населенню взаємодіючих об'єктів і обернено пропорційна відстані між ними.)

2. Більшість міграційних потоків направлені до великих торгових центрів.

3. Кожен міграційний потік балансується таким же потоком в протилежну сторону.

4. Обидва вищезазначені потоки мають подібні характеристики.

5. Міграційні потоки на далекі відстані завжди направлені до великих торгових центрів.

6. Жителі міста менше схильні до міграції, ніж жителі села.

7. Чоловіки мігрують переважно на дальні відстані, а жінки - на короткі.

8. Вік більшості мігрантів складає від 20 до 34 років.

9. Люди мігрують переважно з економічних мотивів.

10. Розвиток житлових фондів великих міст не відповідає чисельності іммігрантів, тому вони створюють так звані «гетто» [51; 47].

Равенштайн, як і його послідовники, був схильний розглядати міграцію з економічної точки зору; як наслідок була сформульована модель «подвійної» економіки. Її сенс полягає в тому, що сектор сучасної економіки розширюється і зволікає робочу силу з традиційного сектора. Для традиційного сектора еміграція є єдиною можливістю позбавитися від надлишку робочої сили і продовжити виконувати свої функції у сфері виробництва. Таким чином, обидва сектори отримують вигоду.

До 1960 - 1970-х рр. основною теорією в цій галузі знань була неокласична теорія міграції. Міграція, згідно цієї теорії, є результатом нерівномірного географічного розділення капіталу.

Так, для працездатних завжди існує стимул виїхати з країн або регіонів з надлишком робочої сили і низьким рівнем заробітної плати в країни обмежених трудових резервів і високої заробітної плати. Тобто походження міграції пояснюється різним рівнем оплати праці в різних країнах, а ліквідація цього явища вела б до зупинки міграційних потоків. У цій теорії міграція - це індивідуальна, спонтанна і добровільна дія як результат порівняння між існуючою ситуацією для діючого індивіда і вигодою від переміщення, яку планує отримати індивід, а рішення ухвалюється після підрахунку чинників вигоди. Міжнародна міграція є ще і частиною процесу інтеграції в світову економіку, яка не тільки визначає проблему, але і додається до глобальної ефективності виробництва і тому не повинна гальмуватися політикою обмежень або іншими чинниками.

Проте ця теорія, фокусуючись на постійній індивідуальній міграції з економічних причин, залишає без уваги інші типи міграцій; ігнорує інституційні історичні зв'язки між країнами і різницю між різними етнічними і тендерними течіями, а також не враховує роль держави в обмеженні міграційних потоків.

У 1970-х рр. під впливом марксистських тенденцій була висунута теорія залежності. Згідно цієї теорії, еволюція капіталізму привела до відновлення міжнародного порядку з виділенням двох груп держав. Перша - розвинені промислові держави, які експлуатують держави іншої групи, тобто аграрні країни, що опинилися на периферії. Нерозвиненість одних держав розглядається як побічний ефект від високого розвитку інших. Механізм, який підсилює цю нерівність, - трудова міграція висококваліфікованих кадрів з малорозвинених держав у високо розвинуті, іншими словами «brain-drain» (відтік умів).

До кінця XX ст. на фундаменті неокласичної традиції сформувалася «нова економіка трудової міграції». Ця концепція висуває на перший план роль сім'ї і домашнього господарства, підкреслює важливість грошових потоків, інформації і складній залежності між мігрантами і контекстом, в якому вони існують. Головним, суб'єктом, прагнучим збільшити вигоду, є сім'я. Міграція - це сімейна стратегія, спосіб не стільки отримати максимальну вигоду, скільки диверсифікувати джерела доходів, щоб понизити ризик у разі непередбаченої розтрати або ж нестабільності на ринку праці у власній країні. Ця теорія, на відміну від неокласичної, звертає увагу на розділення доходів: чим значніше різниця в доходах у певній общині, тим сильніше мотив для продовження міграції. Акцент в даному випадку робиться тільки на причинах еміграції.

На противагу вищезазначеної теорії оформилася теорія «двоякості ринку праці». Міжнародна міграція обумовлюється постійною потребою розвинених країн у дешевій закордонній робочій силі. Цей попит пояснюється тим, що власні робочі в передових економіках уникають низькооплачуваної, некваліфікованої, небезпечної, непостійної і непрестижної роботи. Проте ця теорія пояснює всі міжнародні міграції тільки попитом і виключає власну ініціативу мігранта і інші чинники; зокрема, вона не пояснює, чому різні передові промислові економіки, маючи аналогічні економічні структури, мають такі показники імміграції, які сильно відрізняються між собою.

Паралельно з цими теоріями розвинулася ще одна, заснована на вільній причинності в контексті «ефекту пароплавної хвилі». Головною ідеєю цієї теорії є ідея про те, що міграція - це самодостатнє явище, здатне саме по собі забезпечувати своє продовження і оновлення. Міграція змінює навколишню дійсність таким чином, що стимулює подальші зміни через ланцюг соціально-економічних процесів, найбільш важливий з яких - створення і діяльність мігрантських мереж або комплексів налагодження відносин між індивідами, які об'єднують мігрантів (які повернулися) з родичами, друзями, земляками на батьківщині. Основним ефектом цих мереж є так звана «ланцюгова міграція» [2, 43].

Існують ще дві теорії, які розглядають міграцію з позиції системи. Теорія світ-системи, в основі якої лежать системні роздуми І. Валерстайна, близька до «теорії залежності», вона схиляється крім традиційного економічного, також до історико-культурного пояснення міграції. Система складається з концентричних кругів: основні держави, напівпериферія і периферія. Основні держави приходять на територію інших держав у пошуках сировини і дешевої робочої сили. Це сприяє інтеграції держав до світової економіки. Раніше це відбувалося за допомогою колоніальних режимів. А зараз - через багатонаціональні об'єднання, наприклад, ТНК. Міграція часто зв'язує країни, які раніше мали колоніальні зв'язки, і відбувається завдяки елементам, успадкованим від цих зв'язків. Міграція походить від нерівності і є її причиною. Недоліком цієї теорії є те, що використовувати її можна тільки на глобальному рівні. «Теорія міграційних систем» відрізняється від попередньої тим, що в ній йдеться про систему, яку складають дві або більше країни, які обмінюються мігрантами. Ці системи виникають на основі історичних, політичних, культурних і економічних зв'язків [2, 44].

Враховуючи те, який внесок в розробку зазначеної проблеми зробила економічна наука, важко переоцінити значення наведених теорій, проте економісти вивчають переважно добровільну трудову міграцію, часто ігноруючи вимушену міграцію не з економічних причин, досліджують переважно економічні причини міграції, не зважаючи на роль держави, політичних, культурних чинників, особистих неекономічних мотивацій мігранта, наслідків міграції і адаптації в новому середовищі і після повернення. Йдеться про такі наслідки, як, наприклад, зміна не тільки матеріального, але і соціального становища в суспільстві, зміна ідентичності мігрантів, нові відносини в сім'ях мігрантів і т.д. На допомогу в цих випадках приходить інша наука - соціологія.

Як вже зазначалось вище, соціологія вивчає міграцію перш за все як суспільний процес, виділяючи три його фази: період міграційної мобільності, сам факт міграції і адаптацію мігрантів до нових умов життя в місцях переселення, а також їх облаштування, яке через певний час завершується натуралізацією, перетворенням їх з новоселів у старожилів. Соціологічне вивчення міграції включає збір інформації про причини міграції, створення базової моделі цього процесу, вивчення його складових, виділення основи цього процесу, вивчення його характеристик і ранжирування всіх інших складових; аналіз змін в суспільстві на всіх рівнях в ході міграційного процесу, пошук закономірностей цих змін, а також прогнозування розвитку процесу міграції. Окрім причинно-наслідкових зв'язків, соціологія вивчає процес формування і функціонування діаспори різних соціально-етнічних груп, самоідентифікації мігрантів, зокрема етнічно-національну, можливі шляхи етнокультурного розвитку іммігрантів. Соціологи також вивчають досвід іммігрантів крізь призму упереджень, дискримінації, соціальної стратифікації і соціальної мобільності в країнах імміграції, порівнюють цей досвід в різних етнічно-расових, тендерних, професійно-кваліфікаційних, майнових групах [17, 629].

Ряд російських дослідників, зокрема В. Іонцев і Б. Хорев, зробили спробу створити загальну міграційну теорію під назвою "міграціологія", проте, вона не була широко визнана в наукових колах, оскільки спрямована на вивчення тільки міграційної рухливості і не бере до уваги роль міграційних процесів у формуванні соціальних відносин і їх вплив на цілісну життєдіяльність суспільства [9].

Кожна наука вивчає міграцію з свого боку, цим себе ж і обмежуючи, тому до цих пір так і не вдалося створити єдиної міграційної теорії. Найбільший внесок в осмислення еміграції зробили економісти, а останнім часом вельми значні напрацювання належать соціологам. Сьогодні ще не сформувався єдиний мультидисциплінарний підхід до вивчення міграції. Можна припустити, що причина полягає в тому, що основна увага приділяється вивченню причин або наслідків міграції окремо, тоді як недостатньо досліджується міграція як цілісний соціальний процес, що припускає використання інформації, яку отримують дослідники різних областей знання.

Одну з можливих схем вивчення міграції в соціології, яку можна було б застосувати до більшості видів міграції, пропонує Ровенчак О.А.: "Щоб зрозуміти це явище, як і будь-яке інше, вважає вона, потрібно поцікавитися його історією. Щоб уникнути помилок попередників, потрібно вивчити вже запропоновані теорії і приступити до аналізу основної частини схеми. Для того, щоб мігрувати, потрібні певні причини; по приїзду на місцепроживання кожного переселенця чекає процес адаптації, залежно від чинників і успішності якого у мігрантів змінюється, частково змінюється або залишається постійною ідентичність, яка є у кожного мігранта (як у кожної людини), а звідси - можна прослідкувати наслідки міграції для конкретної людини, а також для держав еміграції і імміграції. Як видно, від причин до наслідків дещо більше, ніж один крок і, відповідно, більше їх пояснень і закономірностей між ними, що дозволяє робити точніші прогнози і ефективніше управляти міграційними процесами» [32, 43].

На наш погляд, цю схему необхідно доповнити ще однією важливою складовою процесу міграції - це установка на міграцію, емігрантські настрої. Саме цей феномен ми аналізуватимемо в другому розділі нашої дипломної роботи, розглядаючи емігрантські настрої сучасного пострадянського, зокрема, українського та білоруського студентства. Річ у тому, що у людини можуть бути вагомі причини еміграції, проте відсутність установки на виїзд з своєї країни не зробить його емігрантом. І, навпаки, стійка установка на еміграцію навіть за відсутності достатньо важливих причин може сприяти реалізації емігрантських планів особистості.

У контексті нашої дипломної роботи ми робимо акцент на комплексному дослідженні міграції в рамках глобалізаційних процесів, враховуючи ряд причин.

Перш за все комплексність соціологічного аналізу міграції детермінується полісемантичністю даного соціального феномена, що обумовлює необхідність всесторонього наукового аналізу цього феномена з урахуванням можливостей різних соціогуманітарних наук і актуальних соціальних реалій. Разом з тим серед всіх цих наук тільки соціологія володіє найбільшими можливостями як адекватного розуміння суті, характеру, напрямів, наслідків міграції в період глобалізації, так і формулювання адекватних практичних рекомендацій щодо її оптимізації для кожної країни. Це стає можливим завдяки тісному взаємозв'язку таких складових системи соціологічного знання, як теорії різного рівня (від загальносоціологічних до спеціально галузевих) та емпіричні дослідження. У свою чергу, організація і проведення соціологічних досліджень вимагають міцного методологічного фундаменту, в якому, по-перше, повинен бути представлений певний теоретичний підхід, по-друге, здійснюватися (у його межах) операціоналізація основних і похідних понять до рівня конкретних показників та індикаторів, по-третє, обиратися певна сукупність дослідницьких методів; по-четверте, отримана соціологічна інформація повинна бути основою для модифікації тих, що існують або розробки нових теоретичних побудов; по-п'яте, на базі даних соціологічного дослідження повинні формулюватися практичні рекомендації, направлені на удосконалення діючих державних соціальних програм або на розробку таких програм при їх відсутності.

Міграція населення належать до складних системних об'єктів дослідження. Їх складність, багатоаспектність та соціальний характер передбачають необхідність комплексного, всебічного вивчення. Дослідницька стратегія, що її покладено в основу комплексного підходу, включає формулювання загальної теоретичної концепції, розроблення наскрізних понять і категорій, що забезпечують єдність підходу до об'єкта досліджень. На їх основі здійснюється вивчення окремих аспектів та зв'язків міграційних процесів. При цьому теоретико-концептуальний апарат формується на базі постулатів, понять і категорій дисциплін, включених у дослідницький процес. Із цих же наук запозичаються специфічні методи дослідження та змістовні результати. Теоретична концепція має бути ув'язаною з емпіричними розробками. Між дисциплінарних і теоретичних, прикладних досліджень - одна із щонайважливіших сьогодні методологічних вимог.

Розвиток теорії міграційних процесів тісно зв'язаний із формуванням відповідного понятійного апарату та термінологічного словника. Понятійний апарат відображає еволюцію теоретичних уявлень про предмет і зміст теорії міграційних процесів. Ключовими в системі понять, що їх використовують дослідники сучасних міграційних процесів, є: потенційна міграція, міграційна настанова, міграційна мотивація, міграційна поведінка, фактори і стимули міграції, міграційна ситуація, міграційна мобільність, міграційний потік, адаптація, облаштування, укорінення, міграційна політика, якість життя та інші.

Потенційна міграція - психологічний стан готовності до від'їзду з даного населеного пункту (країни). Характеризується прийнятим, але ще нереалізованим рішенням про переїзд. Вимірюється показниками структури міграційних настанов: питомою вагою (у відсотках) осіб, що вирішили, але ще не здійснили рішення про від'їзд, та часткою усіх інших контингентів населення, які не мають наміру переїжджати. Потенційна міграція є однією з найважливіших характеристик міграційної мобільності.

Міграційна настанова - психічний регулятор поведінки, схильність особистості, що визначає узгодженість дій, які обумовлені позитивним або негативним ставленням до зміни місця та умов життя. Міграційна настанова відбиває готовність до певного результату міграційної поведінки. Спонукальним компонентом міграційної настанови є міграційна мотивація.

Міграційна мотивація (міграційні мотиви) - психічний стан особистості, який спонукає її до досягнення особистих цілей економічного, соціального та психологічного характеру через зміну місця проживання. Розкриває якісну сторону потреби індивіда в зміні місця проживання, умов праці, реалізації певних життєвих планів.

Міграційна поведінка - сукупність дій та відносин, що детермінують переселення індивідів або відмову від них. У межах вивчення міграційної поведінки досліджуються соціально-психологічні аспекти індивідуального, групового та масового ставлення людей до зміни місця їхнього проживання.

Міграційна мобільність - інтенсивність переміщення індивідів з метою зміни місця проживання. Вимірюється частотою переміщення людей (мігрантів) через кордони тих чи тих територій із зміною місця проживання назавжди або на більш чи менш тривалий період.

Чинники (фактори)міграції - сукупність економічних, соціальних, етнічних, політичних, правових, екологічних та інших умов, в яких відбувається міграційний процес і які помітно впливають на його обсяг, інтенсивність, напрямки та інші параметри [24, 45].

Стимули міграції - обставини, що визначаються економічними, соціальними, політичними, етнічними, екологічними та іншими умовами, які стають суб'єктивно значущими спонукальними силами в разі, коли вони зачіпають інтереси потенційних мігрантів. Зовнішнім спонуканням-стимулом завжди є певна зміна обставин або зовнішніх умов життєдіяльності; внутрішнім - реакція індивіда на зміну цих зовнішніх обставин. Зв'язок поміж стимулами і мотивами опосередкований структурою особистості та потребами потенційних мігрантів, їхнім життєвим досвідом та світовідчуттям. Усвідомлені мотиви міграції відбивають вплив відповідних зовнішніх стимулів, хоча й не ідентичні останнім.

Укоріненість - характеристика кінцевої, завершальної стадії міграційного процесу. Розглядається водночас і як процес, і як результат пристосування переселенців до нових умов життя та задоволення їх життєво насущних потреб у місцях вселення. Поняття укоріненості тісно зв'язане з двома іншими поняттями - адаптації та облаштування, що віддзеркалюють взаємодію суб'єктивного та об'єктивного. При цьому адаптація знаменує собою пристосування суб'єкта до об'єктивних умов життєдіяльності в місцях вселення, а облаштування - перебудову цих умов відповідно до потреб суб'єкта-новосела. Єдність цих двох процесів зумовлює результативність процесу укорінення.

Як критерій рівня укоріненості можуть бути використані показники міграційної мобільності населення - співвідношення між кількістю новоселів у даному регіоні та кількістю місцевих жителів - старожилів; розподіл новоселів залежно від часу їх уселення, а також частка таких, хто з приїжджих певного року залишився на даний момент. Укоріненість може також характеризуватися середньою кількістю років, прожитих новоселами в місцях їх уселення. Ці показники можуть бути розраховані для осіб певного віку, статі, етнічної належності тощо.

Адаптація - соціально-психологічний процес пристосування особистості або соціальної групи до нових умов соціального середовища у місцях уселення. Щонайважливішою складовою адаптації є узгодження самооцінок, очікувань, зазіхань індивідів з їхніми можливостями, а також з реаліями нового життя в місцях уселення. Процес адаптації здійснюється одночасно на фізіологічному, біологічному, психологічному і власне соціальному рівнях. Адаптація до нових умов та способу життя не вичерпує повністю феномену переходу новоселів до складу постійного населення в місцях їх уселення. В окремих випадках вона завершується швидко, але, як правило, - це досить тривалий процес, який може ускладнюватися внаслідок труднощів облаштування новоселів. Дуже часто процес пристосування матеріальних умов життя в місцях уселення до потреб самих переселенців виявляється щонайважливішим для їхнього укорінення.

Облаштування - процес досягнення новоселами рівня добробуту старожилів. У разі їх організованого переселення держава надає кредити, безвідплатну грошову допомогу, відшкодовує витрати на переїзд та перевезення майна, придбання худоби тощо. Як правило, облаштування вимагає певного часу, більшого чи меншого за тривалістю, аніж час, необхідний для адаптації, без якої укоріненість новоселів так само недосяжна, як і без облаштування. У дореволюційній літературі, в літературі 20-х років минулого століття, так само як і в сучасній літературі, називається час, необхідний для переходу новоселів до категорії постійного населення. В середньому він дорівнює 8-10 рокам, упродовж яких рівень добробуту новоселів досягає життєвого рівня старожилів у місцях уселення [24, 49].

Інтеграція (реінтеграція) - процес розмивання й зникнення в остаточному підсумку будь-яких видимих відмінностей, що розділяють переселенців та старожилів, особливо в тому, що стосується їх соціально-економічного та правового статусу. Це так само процес організації (відбудови) захисту громадян із боку держави та поширення на них принципу верховенства закону. Конкретніше це означає відсутність соціального і політичного насилля, встановлення ефективних судово-правових процедур, введення плюралістичних форм управління та справедливий розподіл ресурсів. Процес реінтеграції, таким чином, дозволяє колишнім переміщеним особам і членам їхніх сімей усе ширше користуватися правом на фізичну, соціальну, правову та матеріальну безпеку. Поняття інтеграції (реінтеграції) широко використовується в практиці Управління Верховного Комісара ООН. Термін "реінтеграція" використовується, коли йдеться про репатріацію людей, які проживали раніше в країні й покинули її не з власної волі (біженці, депортовані народи; особи, які були переміщені усередині країни тощо).

Міграційна ситуація - стан міграційних процесів: напрямки, розміри, динаміка і структура міграційних потоків та сукупність економічних, політичних, демографічних, соціально-психологічних, етнічних і екологічних чинників, що їх визначають у просторово-часовому вимірі.

Міграційний потік - сукупність одиничних міграційних переміщень, що об'єднані спільністю напрямків, які визначаються районами вибуття та прибуття мігрантів упродовж певного календарного інтервалу часу.

Міграційна когорта - сукупність мігрантів, що об'єднується загальним календарним періодом міграцій у певний населений пункт або район. її виділяють на основі даних переписів населення про тривалість проживання мігрантів у місцях уселення. Слід розрізняти кількість фактичних та кількість таких, що дожили в даному місці міграційних когорт, оскільки фактичні когорти зменшуються у зв'язку з подальшою міграцією та смертністю мігрантів. Дія цих чинників зростає із збільшенням тривалості проживання.

Прогноз міграційних подій - науково обґрунтоване передбачення основних параметрів міграційної мобільності населення та перспективної міграційної ситуації.

Міграційна політика - сукупність заходів, що здійснюються державою і спрямовані на регулювання інтенсивності, структури та напрямків міграційних потоків у цілому і міграційної мобільності населення зокрема.

Якість життя - оцінка сукупності умов фізичного, розумового й соціального благополуччя, як вони розуміються окремим індивідом та окремою групою населення. Головним для якості життя індивіда є відповідність ситуаційних характеристик (потреб та можливостей) очікуванням індивіда, його здібностям і прагненням, як їх розуміє сам індивід. Потребам людини можуть бути надані різні ваги: основні потреби індивіда пов'язані з виживанням, за ними слідом ідуть соціальні потреби, зв'язані з безпекою та спілкуванням; і, нарешті, цей ряд замикають потреби індивіда, що зв'язані з його "Я" та торкаються самоствердження особистості. Після забезпечення самих насущних потреб людина розраховує на певний рівень безпеки, свободи, рівності, соціальної ідентифікації, товариськості, інформації, участі в суспільному житті, управлінні та розподілі ресурсів. Якість життя є значущим регулятором міграційної мобільності населення.

Як регулятори міграційних потоків виступають ті чинники (характеристики набору життєвих благ у різних точках простору можливостей), параметри яких можуть безпосередньо плануватися і змінюватись шляхом директивних установлень та рішень. Чинники-регулятори можуть мати або адміністративний, або соціально-економічний, етнополітичний чи природно-захисний характер. Чинники першої групи - це адміністративні та правові умови зміни місця проживання: реєстрація (прописка), громадянство, умови найму на роботу, дозвіл на в'їзд у країну (віза) тощо. Значення цих заходів має впливовий, проте не вичерпний характер. Набагато більший вплив на прийняття рішення про переїзд та вибір нового місця проживання мають економічні, екологічні, етнічні та політичні чинники. Розпад СРСР та збройні конфлікти, що його супроводжують і досі, етнічні протистояння, системна економічна криза та зростання безробіття рішуче впливають на напрямки й інтенсивність міграційних потоків у країнах СНД та Балтії. Саме ці чинники визначають сьогодні масштаби і характер сучасних міграційних процесів, саме управлінню ними й належить головна роль у регулюванні напрямків, структури та інтенсивності міграційних потоків. Проте їх використання з метою регулювання вельми ускладнюють відсутність необхідних коштів, недосконалість законодавчої бази, недостатній досвід міграційних служб у країні та інші обставини [24, 52].

Яка ж роль глобалізації в інтенсифікації міграційних процесів? Деякі дослідники бачать відповідь на це питання в розвитку інформаційно-комунікаційних і транспортних технологій в сучасному світі, в попиті на дешеву робочу силу на ринках праці економічно розвинених держав і високому рівні безробіття в малорозвинених країнах. Інтернет і супутникове телебачення дозволили жителям різних країн мати доступ до інформації про той, що відбувається в інших державах, умовах мешкання і працевлаштування в інших регіонах; розвиток транспортних мереж зробив доступним швидке і безпечне з'єднання одних частин світу або регіонів з іншими, а ситуація на ринках праці, відповідна еміграційна і імміграційна політика спільно з природними, екологічними катастрофами і війнами підштовхнули і продовжують штовхати маси людей в міграційні потоки.

Глобалізація не тільки стала передумовою сучасної масової міграції, на сучасному етапі вона ще і визначає напрями міжнародній міграції. ЄС в Європі, NAFTA в Північній Америці, а також MERCOSUR (економічне об'єднання Аргентини, Бразилії, Парагваю та Уругваю), субрегіональні об'єднання в Африці (ECOWAS в Західній Африці, SADS - в Південній) - ці організації перетворюють свої економічно спроможні держави-учасники в регіони притягання іммігрантів.

Окрім економічних, політичних і інформаційних аспектів взаємозв'язку глобалізації і міграції необхідно зачепити і правовою, а саме сферу захисту прав людини. З теоретичної і політичної точки зору, той рівень, на якому дотримуються права людини в країні еміграції і імміграції, без сумнівів, впливає на мотиви міграції і на рішення мігрувати. До країн імміграції висуваються вимоги дотримуватися прав мігрантів і уникати моральних і навіть політичних санкцій щодо мігрантів [46, 208].

Отже, глобалізація - це явище багатопланове, вивченню підлягають як окремі її аспекти, так і глобалізація в цілому як комплексне явище. У свою чергу, масову міжнародну міграцію можна рахувати одним з показників глобалізації, отже, вона не може вивчатися однією окремою наукою, а вимагає мультидисциплінарного аналізу, що і було показано нами вище.

1.2 Глобалізація як чинник сучасних міграційних процесів

В науковій літературі глобалізацію розглядають як рух до об'єднання й уніфікації, який охоплює всі сфери життєдіяльності людини. Якщо говорити про політичну глобалізацію, то мова піде перш за все про міжнародні наддержавні організації і структури, яким держави віддають частину свого суверенітету і за допомогою яких держави-учасники регулюють свою зовнішню, а іноді й внутрішню політику. Найбільш яскравим прикладом інформаційної глобалізації є всесвітня система Інтернет, культурною - так зване культурне поле, за допомогою якого населення різних країн світу може користуватися і обмінюватися духовними і матеріальними накопиченнями різних культур. М. Загар (Zagar) говорить також і про глобалізацію екологічну. «На сьогоднішній день екологічна катастрофа в одній державі не може не надавати дії на екологічну ситуацію в інших державах» [52]. Але часто під глобалізацією розуміють перш за все глобалізацію економічну, тобто створення єдиного світового господарства, де головними акторами виступають транснаціональні і мультинаціональні корпорації й міжнародні економічні організації, які контролюють значну частину світового ринку товарів і послуг, світові економічні зв'язки й економічні зв'язки між конкретними державами.

Існує гіпотеза, згідно якої поява різних рас та етносів, які не знали про існування один одного, та їх розселення в епоху неоліту було початковим етапом глобалізації. Цей процес означав збереження біологічної і генетичної єдності і став передумовою сучасної глобалізації, тобто реальної економічної і культурної єдності. Ця точка зору свідчить про те, що глобалізація існувала практично з самого початку існування людства. Деякі дослідники не погоджуються з цим твердженням, оскільки «global» означає «світовий», «усесвітній», а глобалізація - це явище, яке не тільки охоплює, але і об'єднує всі частини світу, отже, тільки біологічна або генетична спільність може бути передумовою для єдності тільки чисто теоретично.

Вважається, що першим етапом глобалізації є епоха великих географічних відкриттів (від відкриття Америки в 1492 р. до відкриття Антарктиди в 1820 р.) і освоєння нових земель колоніальних володінь. Це період, коли формувалося цілісне уявлення про світ; коли про існування інших частин світу можна було не тільки здогадуватися, стало можливим побачити їх на власні очі. Цей етап зазвичай називають географічним. Наступний етап почався в середині ХХ ст. і тривав до початку 1990-х рр. Для нього характерні політико-правові й економічні зміни світового характеру, а конкретно - створення наднаціональних політичних інституцій, міжнародних економічних організацій і кодифікування міжнародного права. Третій етап почався з моменту запуску міжнародної інформаційної мережі Інтернет і продовжується в даний час. Це період інтенсивного інформаційного й культурного обміну, який став доступним як ніколи раніше. Слід відмітити, що з кожним новим етапом глобалізація набуває нових граней, зберігаючи при цьому і деякі риси своїх попередніх етапів.

Глобалізація має свої характерні риси, серед яких Р. Урсуа виділяє наступні:

1) Ухвалення пакету економічних правил для всього світу, направлених на збільшення доходів і виробництва, а також на підтримку держави, тобто зробити національну економіку продуктивнішою і конкурентоздатною;

2) технологічні нововведення та організаційні зміни, спрямовані на надання гнучкості економіці та здатності до адаптації;

3) розширення особливої громадської організації як основного джерела виробництва й енергії;

4) зниження рівня добробуту частини населення, приватизація цивільних служб, забезпечення пристосування трудових відносин до реальності і зменшення можливостей профспілок;

5) перехід до практичного створення транснаціональних організацій з контролю за способами формування національної економічної політики, таких як монетарна стратегія, процентні ставки, фінансова політика;

6) розповсюдження загальних культурних цінностей і одночасно відродження націоналізму, конфліктів у сфері культури і цивільних рухів [46, 208]

А. Дмітрієв говорить, що глобалізаційні зміни здійснюються за допомогою дії могутніх сил «зверху», а єдиною надією на рівноправ'я в світі можна назвати «глобалізацію знизу», тобто створення і розвиток інститутів, які б врівноважували дії вказаних вище сил і пом'якшували дію економічних і соціальних змін [6, 7].

З погляду Т. Спайбі, процес глобалізації можна звести до чотирьох аспектів:

* глобальна комунікація (система глобальної комунікації);

* система національних держав (глобальний державний устрій);

* глобальна економіка (капіталістична світова економіка);

* світовий порядок (глобальний військовий порядок) [37, 67-68].

На думку відомого дослідника процесу глобалізації Роланда Робертсона, глобалізація приводить до результатів, які "стають загальним надбанням". Захід, можна сказати, почав процес глобалізації з проникнення в інші частини світу і впровадженням там західних інститутів. Західна культура стала привабливою для більшості людей, які контактували з нею. Але, створивши глобальну культуру, зовсім не обов'язково, що Захід і надалі домінуватиме в процесі глобалізації. Якщо глобалізація що-небудь і означає, то лише те, що весь світ бере в ній участь. Інша основна ідея Робертсона полягає в тому, що глобалізація складається за допомогою процесу взаємопроникнення між глобальним і локальним. Найбільш важливим є те, що саме в цьому полягає основна ідея поточного процесу глобалізації. І саме так народжується глобальна культура. Локальне в тій же мірі є частиною процесу, як і глобальне. Фактично для того, щоб глобалізація існувала, вона повинна за визначенням відтворюватися скрізь, де існує. Кажучи про такий спосіб, неминуче приходимо до висновку, що відтворення глобалізації в локальному середовищі повинне робити великий вплив на процес глобалізації, який відбувається.

Особливе значення в теоретико-методологічному обгрунтуванні вибраної нами теми має позиція С. Каслза (Castles), який наводить такий ключовий показник глобалізації, як швидке зростання потоків, які перетинають межі. Ці потоки можуть мати різні характеристики: фінансові, торгові, ідейні, інформаційні, людські. Основною організаційною структурою всіх цих потоків є мережа міжнаціональних зв'язків, яка виражається в розширенні транснаціональних компаній (ТНК), глобальних ринків, міжнародних урядових і приватних організацій, глобальних промислових структур або транснаціональних культурних об'єднань. Основним інструментом глобалізаційних процесів є сучасні інформаційні і комунікаційні технології (Інтернет, вдосконалений телефонний зв'язок, порівняно дешеве транспортне об'єднання). Потоки капіталу і товарів широкого вживання зазвичай позитивно сприймаються державами, які мають велику політичну та економічну владу. Одночасно імміграція і культурні відмінності сприймаються як потенційні погрози національному суверенітету і самобутності, і тому частина держав прагне їх обмежити, але, як пишуть деякі автори, оскільки мобільність населення пов'язана з іншими видами трансграничних потоків, то зробити це не завжди вдається [12, 30]. Як бачимо, С.Каслз розглядає глобалізацію як передумову масштабної міграції.

Дуже важливими, з погляду завдань нашої дипломної роботи, є думка сучасного німецького соціолога Ульріха Бека про значення глобалізації для приватного життя. «Глобалізація біографії, - пише він, - означає, що суперечності світу здійснюються не тільки десь там зовні, але в центрі особистого життя, в мультикультурних шлюбах та сім'ях, на виробництві, в колі друзів, в школі, в кіно, в поході, за покупками, біля прилавка, під час слухання музики, за вечерею, в любовних обіймах і т.д. Все частіше доводиться робити висновок (вільно чи мимоволі, усвідомлено або неусвідомлено), що всі ми живемо «глокально» (тобто глобально + локально). Щоб осмислити масштаби цих змін, варто пригадати, що культурна критика протягом цілого сторіччя достатньо оплакувала і те, що в ході прогресуючої модернізації люди все сильніше замикаються в клітки своїх високоспеціалізованих крихітних світів. Ми раптово опинилися в ситуації, діаметрально протилежній тому, що було загальноприйнятим: річ у тому, що протилежності і суперечності континентів, культур, релігій - третій і перший світи, озонова дірка і коров'ячий сказ, пенсійна реформа і капризи політичних партій - все це вторгається в приватне життя, яке стало незавершеним. Глобальне підстерігає і загрожує не як Велике Ціле десь там зовні - воно кублиться і шумить в самому приватному просторі приватного життя. Більш того: воно складає добру частину індивідуальної неповторності, своєрідності особистого життя. Приватне життя є місцеположення глокального» [3, 132-133].

У.Бек вважає, що сьогодні «приватне життя вже не прив'язане до якого-небудь певного місця, це вже не стале, осіле життя. Це життя «в дорозі» (у прямому і переносному сенсах), кочове життя, життя в автомобілі, в літаку, в потягу або біля телефону, в Інтернеті, воно підтримується засобами масової інформації і несе на собі відбиток мас-медіа, це транснаціональне життя. «Ключовою фігурою приватного життя став не фланер, а людина, оснащена автовідповідачем і електронною поштою: людина і є, і її немає, вона не відповідає на дзвінок, проте відповідає автоматично, посилає і приймає повідомлення, будучи видаленим в часі і просторі, - повідомлення, прийняті за допомогою технічних засобів з інших пунктів світу і збережені в пам'яті апарату.

Полілокальність, транснаціональність біографії, глобалізації приватного життя створюють і далі грунт для підриву суверенності національної держави і застарівання національно-державної соціології: зв'язок місця і спільності/суспільства розпадається. Зміна і вибір місця стоять у колиски глокалізації біографій» [3, 133-134].

Проте, як підкреслює Бек, зміна і вибір місцепроживання з урахуванням можливостей і конфліктів світового суспільства не завжди обумовлені суб'єктивним рішенням. У професійних кар'єрах ще практикується відносно м'яке примушення до зміни місця.

На наш погляд, саме «м'яке примушення» обумовлює емігрантські настрої значної частини сучасного українського студентства, на чому ми детально зупинимося в наступному розділі нашої дипломної роботи.

«Глобалізація біографії», за Беком, означає не будь-яку «полілокальність», але тільки ту, яка переступає межі розділених світів, - межі між країнами, релігіями, культурами, кольорами шкіри і т. д., - і ту, чиї протилежності повинні або можуть вміщатися в одне життя.

«Щоб зрозуміти соціальну конфігурацію глобалізації приватного життя, - пише Бек, - потрібно враховувати суперечності різних місць, між якими це життя протягнулося. Це, крім іншого, вимагає нового осмислення мобільності. Мобільність, що розуміється як рух соціальної одиниці життя і діяльності (сім'я, шлюб, індивід) між двома місцями (пунктами) в соціальній ієрархії, рівні, місцевості, втрачає або зміщує свій сенс. У центрі опиняється внутрішня мобільність приватного життя, для якого нормальним стало пересування туди-сюди, одночасне перебування тут і там, незважаючи на межі» [3, 135].

Посилаючись на М. Елброу, У.Бек пише, що «різні світи потенційно присутні (завдяки інформації, споживанню, соціальним, культурним і релігійним суперечностям) в кожному конкретному місці, що залежить від доступних джерел інформації, різноманіття міжкультурних відносин, міграції, законів про іноземців і т.д. Іншими словами: уявлення, що ми живемо в замкнутому місці, що замикається, всюди виявляється на досвіді фікцією» [3, 136].

Можливо, саме «транснаціоналізацією місця», про яку пишуть У.Бек та інші дослідники, пояснюється ідентифікація деякої частини сучасної молоді, зокрема студентства, з «людиною світу».