Особливості зовнішньоторговельної діяльності

79

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Особливості зовнішньоторговельної діяльності

1.1 Поняття і зміст світової торгівлі і експорту та імпорту зокрема

Термін «зовнішньоторговельна діяльність» має на увазі складний механізм взаємин, що виникають у процесі купівлі-продажу товарів на світовому ринку.

Фірми прагнуть до зовнішньоторговельної діяльності по різних причинах.

Так, зокрема, є товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідною, ніж у своїй країні. Тоді виявляється потреба в експорті. Нерідко трапляється, що фірми виступають на зовнішньому ринку й у якості торгових посередників між продавцями і покупцями в різних країнах.

Досить часто країна спеціалізується на якихось товарах, але водночас не має переваг у виробництві інших, тобто випливає необхідність розподілення праці між країнами. Якщо якась із них може дешевше для себе виробляти продукт і має конкурентну перевагу у його виробництві, то їй краще купувати інші товари у країн-сусідів, а свій продавати їм, не витрачаючи час і гроші. Таким чином випливає потреба імпорту товарів, виробництво яких буде невигідним для даної країни.

Участь фірми в міжнародній торгівлі вимагає розуміння додаткових труднощів, що з цією діяльністю зв'язані.

Необхідно також знати, яку роль грають банки в забезпеченні засобів і процедур у подоланні цих труднощів. У порівнянні зі звичайним бізнесом усередині країни, міжнародна торгівля породжує додаткові ризики як для покупця, так і для продавця, а саме:

- ризик часу і відстані;

- валютний ризик;

- законодавчий ризик.

Світова торгівля.Місце світової торгівлі в МЕВ.

Світова торгівля являє собою сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн і її обсяг підраховується шляхом підсумовування обсягів експорту.

Багато авторів визначають світову торгівлю як оплачуваний сукупний товарообіг між усіма країнами світу.

Зовнішня торгівля являє собою специфічний сектор економіки окремої держави, що э об'єктом національного регулювання.

Світова торгівля - являє собою спеціальну структуру, об'єднуючу зовнішньоторговельні сектори національних економік і регулюється міжнародними економічними організаціями (ГАТТ, ВТО)

Сучасна світова торгівля має динамічний характер. Структура й обсяг експорту-імпорту товарообігу різних країн і регіонів беззупинно міняється. Характерний швидкий ріст товарообігу особливо після II світової війни. З 1947 по 1973 р. обсяг світового експорту щорічно збільшувався приблизно на 6%.

У цілому за післявоєнний період відбувся дійсний «вибух» експорту товарів; його обсяг при перебігів в поточні збільшився з 25 млрд. $ у 1939 р. до 2500 млрд. $ у 1987 р. У 90-і pp. ця тенденція не змінилася.

За даними ГАТТ, обсяг світової торгівлі в 1993 р. з урахуванням зміни цін виріс на 2,5% обсяг світового експорту зріс на 2%, імпорту-на 2%. На частку промислово розвитих країн приходиться близько 7% світової торгівлі.

Форми сучасної світової торгівлі Оптова торгівля Товарні біржі Ф'ючерсні біржі Фондові біржі Ярмарки

За оцінками експертів, у складі колишнього СРСР Україна мала значний ресурсний потенціал: 15% світового добування залізної руди, 10% світового обсягу виплавки чугуну і сталі, 9%«світового вугілля, 12%-світового виробництва цукру, 2,5% - електроенергії, третю позицію у світі за виробництвом коксу і прокату.

«Дойчебанк» за 12 параметрами оцінив економічний розвиток усіх колишніх республік СРСР. Україна мала найкращі показники для подальшого розвитку і інтеграції.

З іншого боку, до початку 1997 р. згідно з рейтингом економічного ризику журналу «Euromoney», Україна займала 135 місце із 178 країн. Згідно рейтингу журналу «Central European Economic Review», на цей же період у числі 26 колишніх соціалістичних країн і республік СРСР Україна займала 18 місце. За оцінкою спеціалістів Інституту світової економіки і міжнародних економічних відносин, Україна сприймається як країна найбільшого економічного ризику серед європейських постсоціалістичних країн.

Очевидно, що комплексна економічна політика України має недоліки.

Необхідно оцінити ситуацію з позиції аналізу національних конкурентних переваг і стратегію їх реалізації у зовнішній і внутрішній економічній політиці.

Основний експортний промисловий потенціал України має значну структурну підтримку галузей.

Параметри попиту усередині національного господарства України досить низькі по причині стогнації виробництва і слабкого розвитку кредитно-грошової системи та інших інститутів, забезпечуючих функціонування національної економіки. Конкурентні стратегії на міжнародних ринках у національних підприємств відсутні, бо недостатньо досвіду участі в міжнародних економічних відносинах у більшості керівників і відсутня система підготовки спеціалістів.

Сполучення слабкого розвитку сектора малого і середнього бізнесу і домінування політики державного регулювання економіки призвело до відсутності у зовнішній і внутрішній політиці стратегічної направленності на формування і реалізацію національних конкурентних переваг.

Ресурсний потенціал України виявив конкурентоспроможні галузі, на які припадає більш як 60 відсотків експорту України. Ця цифра означає, що економіка України має значний потенціал для економічного росту за рахунок конкурентоспроможних сировинних галузей і машинобудування.

Аналізуючи продуктову і географічну структуру експорту, можна зробити висновок, що основними ринками є:

- для продукції сировинних конкурентоспроможних галузей України - це країни СНД і Східної Європи;

- для продукції машинобудівних галузей - регіони, де відсутні чинники виробництва, що є у надлишку в Україні (науково-технічний потенціал, кваліфікація праці та інші). Це південноамериканський, африканський та близькосхідний регіони. Тут споживачами складної технологічної продукції важливо виділити країни, що стоять на індустріальному шляху розвитку. Також на них орієнтація машинобудівних галузей-експортерів та на нафтодобувачі країни, попит яких платежеспроможний.

Таким чином, зовнішня економічна політика спрямована на реалізацію національних конкурентних переваг, повинна бути орієнтована на розвиток зовнішнього попиту на продукцію конкурентоспроможних національних галузей.

Якщо розвиток економічних стосунків із країнами, про які йдеться вище, досить ясний, то економічні відносини з країнами СНД і Східної Європи (колишнього соціалістичного табору) мають одну, але глобальну проблему: відсутність платежеспроможнього попиту. А на країни СНД та Східної Європи припадає основна доля експорту України - лише на Російську Федерацію - 40%.

Така орієнтація зовнішньої торгівлі значно знижує конкурентні переваги національної економіки України і погіршує її загальну інтеграційну позицію, що відбувається зараз. Тому дуже актуальна задача забезпечення платежеспроможного зовнішнього попиту країн СНД і Східної Європи (колишнього соціалістичного табору). Ця задача може бути вирішена ініціативністю України - шляхом створення платіжного союзу з країнами СНД на багатосторонній основі з формуванням національного регіонального банку клірингових розрахунків, який буде мати резерви у валютах країн-учасниць платіжного союзу, а також у доларах США, германських марках та євро.

Мета і зміст регіонального платіжного союзу - кредитування дефіцитів платіжних балансів країн-учасниць і підвищення платежеспроможності на світових ринках регіону у цілому, а також кожної окремої країни.

У кінцевому підсумку, реалізація такої зовнішньоекономічної політики призведе до ослаблення залежності регіональних і національних економік країн СНД від позиції МВФ і його руйнівної національної економічної політики. Така активна зовнішньоекономічна позиція України направлена на посилення конкурентоспроможності національної економіки шляхом підвищення платежеспроможного зовнішнього попиту на національні товари і послуги. Аналогічний платіжний союз на багатосторонній основі може мати місце з країнами Східної Європи.

Виконання вимог МВФ шляхом проведення жорсткої монетарної політики заганяє національну економіку у стан стагнації. Сильний вплив на грошообіг національної валюти, слаборозвинутий ринок банківських послуг не лише створює кризу платежів, понижує валовий внутрішній продукт, але й реально погіршує функціонування підприємств усередині національної економіки і понижує їх можливості конкурувати на міжнародних ринках.

Таким чином, якщо говорити про аспекти комплексної економічної політики та інтеграції України в світове господарство, то чітко відокремлюється три глобальні економічні задачі:

- реалізація внутрішньої політики, направленої на створення гідних умов для функціонування підприємств національної економіки за допомогою пом'якшення регулювання грошового обігу, лібералізації сфери банковських послуг, реструктуризації податкової системи, стимулювання прибутків і збережень громадян і корпорацій України;

- реалізація політики підвищення зовнішнього попиту на продукцію конкурентоспроможних галузей;

- забезпечення економічної безпеки іноземного приватного інвестиційного капіталу шляхом створення економічних умов його функціонування у національній економіці й у вигляді стратегічного партнерства з НАТО на тимчасовій основі - на період інтегрування України в світове господарство, орієнтовно до 2015 року.

При цьому чітко визначаються тенденції формування регіонального економічного союзу з країнами СНД і Східної Європи шляхом реалізації проекту регіональних платіжних союзів.

Сектор малого бізнесу - це необхідна складова частина ринкової економіки. Реформування економіки України та її ринкова орієнтація обумовлюють актуальність вивчення питань становлення та розвитку малих підприємств.

Малий бізнес здатен в умовах економічної кризи в країні при мінімальному рівні державної підтримки створювати нові робочі місця, зменшуючи соціальну напругу у суспільстві; забезпечувати досить вагому частку бюджетних надходжень у вигляді податків, ризиково розробляти та впроваджувати нові зразки продукції та послуг.

Фактично малий бізнес є специфічним суб'єктом національної економіки, який за цілим рядом критеріїв відрізняється від інших суб'єктів господарювання:

По-перше, це цілі малого бізнесу: у своїй більшості малі підприємства створюються для власного забезпечення працюючих у малому бізнесі (це, як правило, і самі засновники, і наймані працівники) достатнім рівнем матеріальної забезпеченості, а не з метою довготривалої експансії на ринку або отримання надприбутків,

По-друге, це динаміка розвитку конкурентного суб'єкту малого бізнесу: на першому етапі становлення він набирає сили, орієнтуючись на власні можливості та використовуючи всі доступні йому ресурси; на другому етапі розвитку його потужність стабілізується на рівні відповідних амбіцій, або він переходить до іншої категорії суб'єктів економіки (виходить за рамки малого бізнесу). Ці етапи розвитку відбуваються набагато швидше, ніж у інших суб'єктів економіки, що й визначає високий динамізм цього сектору.

По-третє, це високий ризик ведення власної справи суб'єктами малого бізнесу: у першу чергу, він визначається розмірами малих підприємств та відсутністю у них необхідних матеріально-фінансових резервів, що не лише визначає високу мобільність малого бізнесу, але, водночас, і підвищує його вразливість.

По-четверте, це кадрове забезпечення малого бізнесу: в силу своїх розмірів та цілей існування малі підприємства, як правило, не мають можливостей для залучення висококваліфікованих високооплачуваних найманих працівників, особливо менеджерів та бухгалтерів, орієнтуючись на власні сили. Але існуюча в Україні система обліку та звітності історично орієнтована на великі підприємства, тому вона досить складна і вимагає «відповідної» високої кваліфікації виконавців.

Всі ці особливості малого бізнесу визначають великий динамізм та досить невеликий загальний строк існування його конкретних суб'єктів, що на макрорівні характеризується швидким темпом оновлення його складових. На шляху розвитку малого бізнесу постають численні проблеми, обумовлені як об'єктивними факторами загального стану економіки, так і суб'єктивними соціально-психологічними факторами.

Головними проблемами є:

- неповнота, неоднозначність і суперечливість чинної нормативно-правової бази;

- невизначеність податкового законодавства щодо малого бізнесу як специфічного сектору економіки, непомірний тягар оподаткування;

- відсутність розвиненої ринкової інфраструктури на загальнонаціональному, регіональному та місцевому рівнях;

- практична відсутність системи фінансування та кредитування малого бізнесу;

- відсутність внутрішніх стимулів для інвестицій та розвитку технологій;

- відсутність чіткої системи в організації фінансово-економічного співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями щодо залучення інвестицій, кредитів, грантів, міжнародної технічної допомоги для розвитку малого підприємництва тощо; недостатнє інформаційне та консультативне забезпечення малого підприємництва;

- відсутність чіткої ідеології у проведені реформ та системного підходу щодо становлення та розвитку малого бізнесу;

- не сформована позитивна громадська думка щодо підприємницької діяльності;

- недостатність професійних знань та досвіду щодо зайняття бізнесом.

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності.

Згідно з Законом України «Про підприємництво» (із змінами від 29 грудня 1997 року), діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, прекурсорів, занесених до списку №1 таблиці IV, психотропних речовин (за винятком занесених до списку №2 таблиці ІЇЇ), виготовлення і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також діяльність, пов'язана із розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою іншою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій - також і повними товариствами.

Діяльність, пов'язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв'язку в мережах зв'язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв'язку в мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно підприємствами і об'єднанням зв'язку. Обмеженню (ліцензуванню) підприємницької діяльності підлягають тільки її види підприємницької діяльності, які безпосередньо впливають на здоров'я людини, навколишнє природне середовище та безпеку держави. Для здійснення підприємницької діяльності, що ліцензується, необхідно отримати відповідну ліцензію та дотримуватись певних умов і правил здійснення даного виду діяльності (ліцензійні умови).

ЛІЦЕНЗІЯ - це документ, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, згідно з яким власник ліцензії має право займатися певним видом підприємницької діяльності.

Згідно із статтею 4 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про підприємництво» було значно скорочено кількість видів діяльності, що потребують ліцензування. Без ліцензії, що видається Кабінетом Міністрів України або уповноваженим ним органом виконавчої влади, не можуть здійснюватися:

- пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин;

- виробництво, ремонт і реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів за секунду; створення та утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів;

- виготовлення і реалізація лікарських засобів; виготовлення і реалізація особливо небезпечних хімічних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

- виготовлення пива, алкогольних напоїв, а також виготовлення та реалізації спирту етилового, коньячного і плодового;

- виготовлення тютюнових виробів;

- медична, ветеринарна практика;

- юридична практика;

- створення та утримання гральних закладів, організація азартних ігор;

- міжнародні перевезення пасажирів і вантажів залізничним та автомобільним (крім країн СНД). повітряним, річковим, морським транспортом;

- агентування морського торговельного флоту;

- виготовлення та ввезення бланків цінних паперів, документів суворого обліку і знаків поштової оплати, а також матеріалів та напівфабрикатів для їх виробництва;

- надання послуг, пов'язаних з охороною державної, крім об'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, та іншої власності, а також охороною громадян:

- діяльність, пов'язана з використанням радіоактивних відходів, джерел іонізуючого випромінювання, перевезення ядерних матеріалів та радіоактивних речовин; проектування, будівництво та експлуатація об'єктів атомної енергетики, а також надання послуг з їх обслуговування;

- видобування дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів, виготовлення і реалізація виробів з їх використанням;

- виконання авіаційно-хімічних робіт та аерофотозйомок;

- аудиторська діяльність;

- страхова діяльність;

- виготовлення ветеринарних медикаментів і препаратів;

- пересилання грошових переказів, листів до 20 (двадцяти) грамів, поштових карток;

- використання радіочастот;

- виконання топографо-геодезичних, картографічних робіт та кадастрових зйомок;

- будівельна діяльність (окремі види проектних та будівельно-монтажних робіт, інженерних вишукувань для будівництва, надання інжинірингових та інших послуг, які потребують відповідної атестації виконавця за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України);

- виготовлення і реалізація спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та засобів для виконання спеціальних операцій і оперативно-розшукових заходів;

- діяльність, пов'язана з розробкою, виготовлення увезенням, вивезенням, реалізацією та використанням засобів криптографічного та технічного захисту інформації, а також з наданням послуг із криптографічного та технічного захисту інформації;

- надання послуг для здобуття освіти з видачею спеціального документа державного зразка;

- діяльність, пов'язана з організацією іноземного та зарубіжного туризму;

- судово-експертна діяльність;

- надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення;

- виробництво, передача та постачання електроенергії;

- здійснення операцій з металобрухтом;

- посередництво у працевлаштуванні на роботу за кордоном;

- ремонт та експлуатація об'єктів трубопровідного транспорту;

- надання послуг телефонного зв'язку (крім відомчих об'єктів), технічне обслуговування мереж теле-, радіо- і проводового мовлення в межах промислової експлуатації;

- наукові дослідження, пов'язані зі створенням і використанням космічної техніки та технологій (крім ракет-носіїв);

- розроблення, випробування, виробництво та експлуатація космічних апаратів і їх складових частин, наземної космічної інфраструктури та її складових частин, обладнання, що входить до складу космічного сегмента супутникових систем, за винятком систем телерадіомовлення;

- передавання, отримання, розповсюдження та використання даних з космічних об'єктів, крім питань, віднесених до компетенції Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення;

- надання інших космічних послуг за переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

- діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, прекурсорів і психотворних речовин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

- переробка і зберігання донорської крові та її. компонентів, реалізація їх і виготовлених з них препаратів;

Для отримання ліцензії на кожний вид діяльності суб'єкт підприємницької діяльності подає органу, що видає ліцензії, наступні документи:

Заява про видачу ліцензії, в якій зазначаються:

- відомості про заявника:

* для громадянина-підприємця - прізвище, ім'я, по батькові та паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий та місце проживання);

* для юридичних осіб - найменування,; місцезнаходження, банківські реквізити, організаційно-правова форма, ідентифікаційний код;

- вид діяльності, на який заявник має намір отримати ліцензію;

- термін дії ліцензії.

До заяви додаються такі документи:

- підприємцями-громадянами - копії документів, що засвідчують рівень освіти і кваліфікації, необхідний для здійснення відповідного виду діяльності, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності;

- юридичними особами - копії свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності та установчих документів.

Заявник несе відповідальність згідно із законодавством за достовірність відомостей, викладених у заяві та доданих до неї документів.

Ліцензія видається після прийняття рішення про її видачу та подання заявником до органу, що видає ліцензію, документа про внесення плати за видачу ліцензії.

У ліцензії вказується:

Найменування, ідентифікаційний код органу, що видав ліцензію; прізвище, ім'я та по батькові, адреса проживання, ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів або найменування і місцезнаходження, ідентифікаційний код юридичної особи; вид діяльності, на яку видається ліцензія; місце її здійснення; особливі умови та правила здійснення даного виду діяльності (ліцензійні умови); номер реєстрації ліцензії, дата її видачі і термін дії. Орган, що видає ліцензії, приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у термін не пізніше 30 днів з дня одержання заяви та відповідних документів.

У видачі ліцензії може бути відмовлено у разі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником, а також у разі неможливості здійснення заявником певного виду діяльності відповідно до ліцензійних умов. У рішенні про відмову у видачі ліцензії вказуються підстави відмови. Відмова у видачі ліцензії видається заявнику в письмовій формі в терміни, визначені законодавством. Відмова у видачі ліцензії може бути оскаржена в судовому порядку. Передача ліцензій іншим юридичним і фізичним особам забороняється.

Що стосується терміну дії ліцензії, то він встановлюється органом, що її видає і не може бути меншим ніж три роки.

Дія ліцензії може бути продовжена на новий термін за заявою суб'єкта, підприємницької діяльності.

Орган, що видає ліцензію, має право зупинити дію ліцензії на певний термін у разі порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов; невиконання суб'єктом підприємницької діяльності у визначений термін обов'язкових для виконання розпоряджень щодо додержання ліцензійних умов органу, спеціально уповноваженого Кабінетом Міністрів України, або органу, що видав ліцензію.

Ліцензія може бути анульована у рівні виявлення недостовірних даних у заяві на отримання ліцензії чі в документах, що додаються до неї; передачі суб'єктом підприємницької діяльності ліцензії іншій особі; повторного або групового порушення суб'єктом підприємницької діяльності ліцензійних умов.

Ліцензія вважається анульованою з дати прийняття рішення щодо анулювання ліцензії або з дати скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Мотивоване рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання доводиться до відома суб'єкта підприємницької діяльності у п'ятиденний термін.

Рішення про зупинення дії ліцензії або її анулювання може бути оскаржено суб'єктом підприємницької діяльності в судовому порядку.

У разі втрати ліцензії суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний у десятиденний термін повідомити про це орган, що видав ліцензію, та подати заяву про видачу дубліката ліцензії.

У разі зміни місцезнаходження або найменування юридичної особи (якщо зміна найменування пов'язана з реорганізацією) чи зміни відомостей, вказаних у ліцензії, виданій підприємцю-громадянину, суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний в десятиденний термін подати заяву органу, що видав ліцензію, для переоформлення ліцензії з наданням документів, що підтверджують зазначені зміни.

Переоформлення ліцензії проводиться протягом десяти днів з дати подання заяви та необхідних документів.

За видачу та переоформлення ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої встановлюються Кабінетом Міністрів України. Згідно із Постановою №316 «Про Положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності» від 17 травня 1994 р.

В окремих випадках актами законодавства може встановлюватися інший розмір плати за видачу ліцензій.

За видачу ліцензій встановлюється така плата: з громадян підприємців - у розмірі двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; з юридичних осіб - у розмірі 20 неоподаткованих мінімумів громадян.

Суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють

підприємницьку діяльність без ліцензії, якщо її отримання передбачено цим Законом, несуть відповідальність згідно з законодавством.

Орган, що видає ліцензії, у разі недотримання порядку їх видачі несе відповідальність згідно з законодавством.

Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації відповідно законодавству України і міжнародних договорів, ратифікованих Україною, представляє інтереси України в міжнародних і регіональних організаціях по стандартизації, а також у відносинах з відповідними органами інших країн у сфері стандартизації і сертифікації, приймає рішення про приєднання до міжнародних і регіональних систем сертифікації, а також укладає договору про взаємне визнання результатів сертифікації.

Якщо міжнародними договорами України встановлені інші правила, чим ті, що містяться в цьому Декреті, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Відповідність продукції (товару), що ввозиться і реалізується на території України, обов'язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні, має підтверджуватися чи сертифікатом свідченням про визнання іноземного сертифіката, виданим чи визнаним Державним комітетом України по стандартизації, метрології і чи сертифікації уповноваженим (акредитованим) їм органом.

Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації на підставі виданих сертифікатів чи відповідності свідчень про визнання іноземного сертифіката включає сертифіковану продукцію в Єдиному реєстрі сертифікованої в Україні продукції.

Органи митного контролю здійснюють митне оформлення імпортних товарів на підставі зазначеного Єдиного реєстру в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України.

Державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації здійснює контроль за наявністю сертифікатів для товарів, що реалізуються юридичними чи фізичними особами на митній території України. (Стаття 18 у редакції Закону №333/97-ВР від 11.06.97)

Експорт товарів - продаж товарів іноземним суб'єктам господарської діяльності та вивезення товарів через митний кордон України, включаючи реекспорт товарів, крім передачі майна суб'єктом ЗЕД іноземному суб'єкту господарської діяльності за кордоном як натуральної частки участі у формуванні статутного капіталу при спільній господарській діяльності. При цьому термін реекспорт товарів означає продаж іноземним суб'єктам ЗЕД та вивезення за межі України товарів, раніше імпортованих на територію України.

Експорт (імпорт) капіталу - вивезення за межі України (ввезення з-за її меж) капіталу у будь-якій формі (валютних коштів, продукції, послуг, робіт, прав інтелектуальної власності та інших немайнових прав) з метою одержання прибутків від виробничої та інших форм господарської діяльності. Імпорт товарів - закупка у іноземних суб'єктів ЗЕД товарів та їх ввезення на територію України, включаючи закупку товарів, призначених для власного споживання установами та організаціями України, розташованими за її межами.

Момент здійснення експорту (імпорту) - момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

Момент здійснення експортного (імпортного контракту) - момент на який здійснено всі обов'язки за зазначеним контрактом, включаючи оформлення векселів (тратт) або укладення кредитних угод.

1.2 Ризики у міжнародній торгівлі. Ризик часу і відстані

З погляду імпортера, коли товар доставляється на велике відстані, тривалий період перевезення може викликати значне запізнювання між заявкою на постачання й одержанням товару. Додаткові затримки можуть бути викликані також необхідністю підготовки з боку експортера об'ємного пакета документів для перевезення.

Фактор далекості постачальника досить небезпечний для імпортера також у відношенні дотримання термінів постачання після передоплати.

З боку експортера несприятливим є те, що, наприклад, надання комерційного кредиту на оплату товару по зовнішньоекономічній угоді може знадобитися на більший термін, чим могло б при продажі товару у своїй країні.

У результаті, при наявності великого числа іноземних покупців, неминуче виникає необхідність у додатковому оборотному капіталі.

Крім того, експортеру, імовірніше всього, прийдеться хоча б первично, але нести витрати по доставці товару за кордон.

Якщо ж постачання зроблене, а одержувач відмовляється від товару, виникає безліч додаткових складностей, адже клієнт знаходиться в іншій країні. Експортер у цьому випадку повіданий прийняти рішення, що робить з товаром.

Якщо покупець одержав товар, то неоплачений борг може переслідуватися в судовому порядку. Однак, оскільки контракти часто передбачають проведення судових розглядів у країні імпортера, чи у третій країні, то для здійснення даних юридичних процедур повимагаються додаткові витрати.

Любий варіант подальших дій продавця буде зв'язаний зі збитками. Продавець може відправити товар назад, або зайнятися пошуком нового покупця на даний товар, що все рівно не буде достатнім для покриття виниклих витрат.

ВАЛЮТНИЙ РИЗИК.

У міжнародній торгівлі експортер звичайно виставляє рахунок покупцю в іноземній валюті, або покупець оплачує товар у валюті своєї країни, яка є іноземної для експортера. Часто валютою платежу стає валюта третьої країни, наприклад, долари США чи німецька марка. У зв'язку з цим, однієї з проблем імпортера є необхідність одержання іноземної валюти для здійснення платежу, а в експортера може виникнути необхідність продажу отриманої іноземної валюти за валюту своєї країни. Послуги з продажу і покупці іноземної валюти за валюту країни чи експортера імпортера роблять банки. В Україні це банки з валютною ліцензією.

Однак, покупка чи продаж іноземної валюти не настільки безпечні для фірми, як може показатися на перший погляд. Причина цьому - нестабільність показників валютних курсів. Можливість небажаної зміни обмінних курсів іноземної валюти на валютному ринку і є потенційним валютним ризиком для кожного з контрагентів.

Звичайно, у випадку зміни курсів на користь однієї зі сторін є шанс дістати прибуток, однак, небезпека понести збитки, зокрема, для українських організацій у зв'язку з падінням курсу карбованця, більш реальна.

Істотно знизити валютний ризик зовнішньоекономічних угод можна за допомогою встановлення ціни в контракті в такій валюті, зміна курсу якої вигідно для даної фірми. Для експортера такою валютою є валюта, курс якої підвищується протягом терміну дії контракту. Для імпортера вигідна валюта, курс якої знижується. Звичайно, при висновку контракту не завжди є можливість вибирати валюту, тому що інтереси партнерів у цьому питанні можуть бути протилежні, і, отже, вибравши валюту, прийдеться уступити по якому-небудь іншому пункту договору, а це не завжди прийнятно.

У зв'язку з цим, розповсюдженою практикою в міжнародних торгових відносинах став вибір як валюту контракту однієї з найбільш надійних у світі валют (USD, DEM), показники курсів яких відносно стабільні на світовому валютному ринку. Така валюта контракту буде безпечна для обох сторін.

Відгородити себе від валютних ризиків є можливість у фірм, зовнішньоторгові платежі і надходження яких здійснюються в одній і тієї ж іноземній валюті. Однак, обмінний курс іноземної і вітчизняний валюти не буде таїти істотної небезпеки для фірми лише в тім випадки, якщо надходження на валютний рахунок і платежі з його відбуваються узгоджено.

Така ситуація можлива за умови, що фірма в значній мірі займається й імпортом, і експортом. Більшість же зовнішньоторгових організацій працює лише по одному з напрямків, тому можливість використання такої схеми обмежена.

Чутливість до валютного ризику для експортерів і імпортерів може бути істотно знижена. Для цього існують різні механізми страхування на випадок несприятливих коливань валютних курсів. До них відносять:

- форвардні контракти на покупку валюти;

- валютні опціони;

- кредити в іноземній валюті.

Кожний з цих механізмів приводиться в дію за допомогою банків.

Форвардний валютний контракт являє собою домовленість з банком продатиW купити визначену кількість іноземної валюти по фіксованому обмінному курсі для надання цієї валюти в майбутньому. Така фіксація курсу валюти на визначену дату усуває валютний ризик для фірми.

Схожою формою страхування від валютного ризику є валютний опціон.

Даний вид домовленості забезпечує його власнику більше волі. Опціон надає право (саме право, а не обов'язок) купити чи продати в майбутньому визначену кількість іноземної валюти по фіксованому курсу обміну в момент витікання періоду дії даного опціону.

Нарешті, імпортер може взяти в банку кредит в іноземній валюті, у який він планує розраховуватися за товар, що поставляється. У цьому випадку імпортеру немає необхідності здобувати іноземну валюту за національну, а значить і відсутня яка-небудь чутливість до валютному ризику. Цей спосіб страхування, мабуть, найбільш реальний на сьогодні для російських фірм. Кредит в іноземній валюті може бути зручний і експортеру, очікуваному надходження експортного виторгу. Одержавши іноземну валюту в кредит, експортер може обміняти її на національну валюту по поточному обмінному курсу і використовувати її як заміну відвернених засобів. Погашення ж кредиту виробляється з майбутніх надходжень у тій же іноземній валюті. При цьому варто пам'ятати і те, що в даний час для одержання кредиту в українському банку буде потрібно надання повного товарного чи іншого забезпечення.

ЗАКОНОДАВЧИЙ РИЗИК.

Повна ясність економічних взаємин між експортером і імпортером може бути досягнута тільки за умови знання і розуміння правил і законів країн, у яких знаходяться торгові партнери. Питання такого роду звичайно зважуються цілком лише після тривалих і благоприємних ділових взаємин. Дійсно, урядові постановления, що стосуються міжнародної торгівлі, можуть стати серйозною перешкодою для обох сторін, а при незнанні цих постанов, виявитися значним фактором ризику. Існують наступні законодавчі обмеження в сфері експорту-імпорту:

- валютний контроль - це урядові обмеження на рух іноземної валюти, що ставлять метою захистити національну валюту.

До таких мір можна віднести, наприклад, обов'язок експортерів в Україні продавати 50% валютного виторгу на внутрішньому валютному ринку:

- ліцензування експортних і імпортних операцій;

- торгові ембарго - це заборона урядом експорту-імпорту визначених видів товарів, що може переслідувати (відносно імпорту) ціль захисту власних виробників тих же товарів, або інші, у тому числі і політичні цілі;

- імпортні квоти: країна може накласти обмеження на сумарне кількість деяких видів товарів, що може бути імпортоване протягом визначеного періоду;

- імпортні мита;

- стандарти якості: кожен уряд установлює для ввізних товарів свої стандарти якості і безпеки.

Дійсно, міжнародна торгівля породжує більш високі ризики для торгових партнерів у порівнянні з торгівлею усередині країни. Однак, експортно-імпортні операції часто більш вигідні, хоча і вимагає додаткових організаційних і фінансових витрат. Питання ж зниження ризиків при зовнішньоекономічній діяльності прямо залежить від того, які умови торгівлі передбачає зовнішньоекономічний контракт і того, наскільки ефективно сторони уміють використовувати існуючі фінансові інструменти міжнародних розрахунків.

Ця обставина визначає необхідність більш ретельного аналізу контракту, як базису зовнішньоторговельних відносин.

1.3 Зовнішньоторгівельний контракт

Для того, щоб визначити на якій основі будуються відносини між зовнішньоторговельними партнерами, необхідно хоча б коротко проаналізувати документ, що визначає права та обов'язки сторін, тобто контракт (договір, угода).

Зовнішньоторговельний контракт - це домовленість про взаємні поступки закордонна партнерів, де кожен берет на себе визначені зобов'язання.

Метою однієї сторони при цьому є одержання товару, іншої сторони - виторги за товар.

Форма зовнішньоторговельного контракту може носити довільний характер, однак, практика привела до необхідності дотримання деяких загальноприйнятих норм щодо змісту і форми контракту.

Загальна структура зовнішньоторговельного контракту виглядає приблизно так:

A) Предмет контракту;

B) Якість і кількість товару;

C) Термін постачання;

D) Базисні умови контракту;

E) Упакування і маркірування;

F) Умови транспортування;

G) Здавання-прийняття товару; Н) Ціна товару;

І) Умови платежу;

J) Страхування;

К) Гарантії і рекламації;

L) Штрафні санкції;

М) Форс-мажор;

N) Арбітраж.

A) Предметом контракту може бути продаж і постачання того, чи іншого товару, передача технології і т.д. Предмет контракту вимагає указати детально; вид, марка, модель. Якщо ж товар поставляється в ассортимент!, то усі види товару повинні бути перераховані в специфікації, прикладеної до контракту і складовою його невід'ємну частину.

B) При визначенні кількості товару, у контракті встановлюються одиниці виміру. Кількість товару може бути визначене як твердо фіксованою цифрою, так і встановленням меж по кількості. Важливе значення має вказівка про необхідність визначення якості товару, тобто властивостей товару, що визначають його придатність для використання. Спосіб визначення якості залежить від характеру товару. Основним документом, що підтверджує якість товару, є сертифікат якості, видаваний або фірмою - виготовлювачем, або спеціальною організацією, що здійснює перевірку якості товару.

C) Термін постачання - це час, протягом якого продавець повинний передати товар покупцю. Термін постачання в контракті купівлі-продажу може бути наступним: визначений календарний день постачання; період, коли повинна бути зроблена постачання; кількість днів, неділь, місяців з моменту здійснення якої-небудь події (наприклад, з моменту підписання контракту через декілька днів після постачання попередньої партії).

D) Базисні умови контракту визначають, хто несе витрати, зв'язані з транспортуванням товару від експортера до імпортера. Ці умови називаються базисними, оскільки встановлюють базис ціни в залежності від того, включаються витрати по доставці в ціну чи ні.

Базисні умови визначають основні обов'язки продавця і покупця.

Основні обов'язки продавця включають:

- поставити товар в обговорений пункт;

- повідомити покупця про відвантаження товару;

- забезпечити упакування товару;

- оплатити мита і податки по експорту;

- забезпечити на свій страх і ризик одержання експортної чи ліцензії дозволу на вивіз товару, якщо такі вимагаються; від українських експортерів потрібно надати для оформлення в уповноважений банк, у якому відкритий валютний рахунок фірми, так називаний Паспорт Експортної Угоди, складений на основі зовнішньоторговельного контракту;

- нести ризик і витрати до моменту надання товару в розпорядження покупця в місці, установленому базисними умовами й у термін, обумовлений у контракті.

Основні обов'язки продавця:

- прийняти товар, наданий у його розпорядження в місці й у термін, позначені в договорі, чи документи на товар і уплатити ціну товару відповідно до контракту;

- нести усі витрати і ризики, яким може піддаватися товар з терміну постачання;

- оплатити мита і податки по імпорті;

- забезпечити на свій страх і ризик одержання імпортної чи ліцензії дозвіл на ввіз товару, якщо це необхідно; в Україні імпортер надає в уповноважений банк, що веде валютний рахунок фірми, Паспорт Імпортної Угоди, складений на базі зовнішньоторговельного контракту.

Базисні умови вироблені на основі міжнародної торгової практики. Вони спрощують операції, зв'язані з постачанням товару. Загальний підхід до базисних умов був визначений Міжнародною Торговою Палатою (ІСС - International Chamber of Commerce) у довіднику тлумачення термінів -Інкотермс (Incoterms). Цей довідник термінів використовуєся в міжнародній практиці з липня 1990 року.

Вибір сторонами базисних умов у контракті багато в чому залежить від способу перевезення (наземний, водяний чи повітряний).

Розглянемо деякі основні варіанти базисних умов.

EXW - «EX WORKS» (ex factory, ex plantation, ect.)

«із заводу» (з підприємства, із плантації і т.д.) Умови «із заводу» означає, що єдиним обов'язком продавця є надання товару на його підприємстві, тому що покупець несе усі витрати і відповідальність по навантаженню і доставці товару до пункту призначення.

FOB - «FREE ON BOARD…» (name port of shipment) «франко-борт…» (найменування порту призначення), де «франко» - пункт призначення, ризик по доставці, за який покупець не несе відповідальності.

Товар вантажиться продавцем. Ризик втрати або пошкодження товару переходить від продавця на покупця в момент перетинання товаром меж судна.

C1F - «COST, INSUARANCE AND FREIGHT…» (named port of destination) «вартість страхування і фрахт…» (найменування місця призначення) Ці умови використовуються для морського і наземного транспорту. У даному випадку продавець зобов'язаний оплатити фрахт і витрати, необхідні для доставки товару в пойменований порт призначення, плюс забезпечити страхування ризику втрати при морському перевезенні. Ризик і будь-яке збільшення витрат переходять до покупця в момент перетинання товаром поручень судна в порту навантаження.

DAF - «DELIVERED AT FRONTIER…» (named place of delivery at frontier) - «постачання до границі…» (назва місця постачання на границі)

Ці умови означають, що зобов'язання продавця вважаються виконаний-ними, коли товар прибув на прикордонну станцію, але до перетинання митного кордону країни, зазначеної в договорі. Даній умові вітдається перевага при постачаннях вантажу автотранспортом або по залізної дорозі.

DDP - «DELIVERED… DUTY РАЮ» (named place of destination in the counrty of importation) «постачання… з оплатою мита» (назва місця призначення в країні ввозу»

Означає максимальні зобов'язання продавця, тому що усі витрати і ризики по доставці товару до місця призначення в країні покупця несе продавець.

Такі умови, як EXW і DDP передбачають максимальну відповідьність по постачанню товару з боку покупця в одному випадку, і продавця в іншому. Це дві як би протилежні умови, що не завжди зручні однієї зі сторін, тому в міжнародній практиці переважно використовуються умови, що розділяють ризик постачання, тобто проміжні між EXW і DDP.

E) Упакування і маркірування. Визначення виду упакування залежить від особливостей товару. Якість упакування визначається відповідними стандартами, технічними умовами і перерахуванням вимог.

Вартість упакування частіше включається в ціну товару. Маркірування вантажу - це супровідна інформація, що містить реквізити імпортера, номер контракту, номер місця, число місць у партії та інше.

F) В умовах транспортування звичайно обмовляються: місце навантаження (вивантаження) товару; пункт перевалки, передачі вантажу;

порядок передачі інформації про навантаження і визначення готовності транспорту до відправлення.

Обмовляється також перелік необхідних при транспортуванні документів, таких як: коносамент накладна, рахунок-фактура, страхові документи.

G) Здавання-прийняття товару дає покупцю можливість розпоряджатися товаром, а продавець вважається виконавшим свої зобов'язання.

По кількості здавання-прийняття здійснюється шляхом перерахування, або зважування товару і запису у відповідних документах.

По якості здавання-прийняття товару виробляється або на підставі документа, що підтверджує відповідність якості умовам контракту, або перевіркою якості фактично поставленого товару в місці приймання. Місце приймання може знаходитися як у країні покупця, так і в країні продавця.

В умовах здавання-прийняття встановлюються також права й обов'язки сторін у випадку невідповідності якості поставленого товару умова договору (знижки, заміна, усунення дефекту і т.д.).

Н) Ціна товару - безсумнівно один з найважливіших пунктів зовнішньоторгового контракту. У контракті вказуються, одиниця виміру, за якого установлюється ціна, базис ціни, валюта ціни.

Вибір одиниці виміру залежить від виду товару, наприклад, ціна за штуку, за вагову одиницю й ін.

Сторони обмовляють, як розуміється встановлена ціна, тобто чи входять у неї витрати, зв'язані з відпракою вантажу, за тару, упаковку, маркування.

Ціна може бути виражена у валюті країни експортера, імпортера чи у валюті третьої країни. Вибір валюти ціни дуже важливий. Рекомендується вибирати для цього найбільш надійну з «твердих» валют (як DEM чи USD), щоб звести до мінімуму валютний ризик. Ціна на товар може бути установлена твердо, не передбачаючи яких-небудь змін, але можна обмовити і можливість зміни ціни на випадок зміни ринкових цін на цей товар. Ціни в контракті можуть узагалі не вказуватися, а фіксуватися лише перед постачанням конкретної партії товару.

Ціновий показник здебільшого залежить від стратегії продавця, що може підкорятися наступним можливим цілям:

- стратегія високої ціни, якщо пропонується новий товар, послуга, чим зниженням ціни, що діє, у міру уповільнення темпів збуту;

- стратегія завоювання нового ринку, шляхом залучення як можна більшого числа покупців тимчасово низькою ціною.

1) При визначенні умов платежу в контракті встановлюються: валюта платежу, термін платежу, спосіб платежу і форма розрахунків. Оплата товару також може робитися у валюті країни експортера, імпортера валюті третьої країни. Валюта платежу може не зпівпадати з валютою ціни товару. У цьому випадку, у контракті потрібно указати курс, по якому валюта ціни буде переведена у валюту платежу.

Таким курсом може бути курс Центрального банку на день чи платежесередній курс за період.

Від вибору валюти платежу, як і валюти ціни, здебільшого залежить ефективність угоди. Платіжні умови контрактів із закордонними партнерами містять, як правило, різні валютні застереження, спрямовані на мінімізацію ризиків валютних витрат.

Спосіб платежу визначає коли виробляється оплата товару по відношенню до постачання.

Форма розрахунків установлює схему і механізм здійснення самого платежу.

У контракті встановлюються конкретні терміни платежу. Указівка цієї умови відповідно до російського законодавства є обов'язковим.

Крім того, платіжні умови контракту містять положення про порядок віднесення комісій і витрат, що виникають на етапі проведення розрахунків через банки.

J) Страхування - добровільний договір, по якому страховик на умові одержання страхової премії, якщо відбудеться страховий випадок, передбачений у цьому договорі, зобов'язується виплачувати іноземному чи місцевому страхувальнику визначену суму за товар, що поставляється.

У залежності від умов зовнішньоекономічного контракту, обов'язок страхування лежить на продавці, або на покупці. Якщо ж у договорі цей обов'язок не обговорено, то сторона, на якій лежить ризик випадкової загибелі товару в період транспортування, сама зацікавлена в його страхуванні.

У тому випадку, коли страхувати зобов'язаний продавець, він повинний предоставити покупцю страховий чи поліс-сертифікат, як один з документів до оплати.

К) Гарантії і рекламації. Сторони погоджують гарантійний термін те-вару, обов'язку продавця протягом гарантійного періоду, порядок пред'явлення претензій і задоволення рекламацій (письмових претензій у відношенні якості товарів). Гарантійний період може обчислюватися з різних дат: з дати поставки товару, з дати передачі товарів першому споживачу, з дати пуску устаткування в експлуатацію. У контракті вказується: чиїми силами буде вироблятися усунення дефекту, але в будь-якому випадку воно повинне вироблятися за рахунок продавця.

Рекламація містить найменування рекламаційного товару, його кількість і місцезнаходження, підстава рекламації з указівкою по яким саме недолікам вона може бути пред'явлена, конкретні вимоги покупця по врегулюванню рекламації. Рекламація посилається заказним листом з додатком усіх необхідних доказових документів.

L) За допомогою штрафних санкцій. покупець-продавець прагнуть підвищити відповідальність іншої сторони за виконання своїх зобов'язань і компенсувати свої можливі втрати. Звичайно сторони заздалегідь погоджують у застереженні про штрафи і неустойки конкретну суму М відсоток від суми контракту за кожний день прострочення чи платежу поставки. М) Під форс-мажором розуміються обставини непередбаченої сили, тобто ті, котрі не залежать від бажання сторін, але які роблять неможливим виконання ними чи однієї з них узятих на себе зобов'язань. До обставин нездоланної сили відносяться: пожежа, стихійні лиха, воєнні дії, заборона експорту-імпорту. Термін виконання договору відсувається відповідно до часу, протягом якого будуть діяти ці обставини їхні наслідки. Якщо форс-мажорні обставини продовжуються довше погодженого терміну, то контракт може бути розірвуть.

N) Арбітраж - це порядок розгляду спор ів» Цей порядок повинний вказуватися в тексті договору разом з найменуванням арбітражної організації, у якій підлягають до розгляду усі суперечки, що виникають по приводу виконання договору.

Крім зазначених вище основних пунктів, зовнішньоторговельні контракти часто містять пункт «Інші умови», що містить, наприклад, договореності сторін про заборону переуступки чи прав перепродажу товарів. Там же може вказуватися і порядок внесення змін у тексті договору. Наприкінці тексту договору робиться запис про кількість підписаних екземплярів, приводяться юридичні адреси і підписи сторін.