Теоретико-методологічні основи вивчення зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Теоретико-методологічні основи вивчення зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств

План

1.1 Стан дослідження зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму

1.2 Тенденції сучасного розвитку світового ринку туристичних послуг

1.3 Специфіка зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств за умов глобалізації

Висновки

Література

1.1 Стан дослідження зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму

Міжнародні туристичні операції є важливою складовою світової економіки. Дедалі більша взаємозалежність країн, взаємопроникнення їх економічних інтересів, відкриття національних господарств зовнішньому світові сприяють інтенсивному розвитку міждержавних туристичних потоків, поглибленню міжнародного поділу праці на світовому ринку послуг.

В умовах формування в країні відкритої економіки актуальним є дослідження зовнішньоекономічної діяльності в різних сферах національного господарства не лише на макрорівні, але й на рівні підприємств. Аналіз стану дослідження зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств свідчить про необхідність подальшого її вивчення з урахуванням сучасних тенденцій і перспектив розвитку світового та національного ринків туристичних послуг.

З методичної точки зору, дослідження зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств необхідно починати з визначення таких важливих аспектів, як:

- узагальнення базового понятійно-термінологічного апарату;

- аналіз існуючої теоретико-методологічної бази;

- виділення невивчених та малодосліджених сторін проблеми.

Базовими поняттями щодо досліджуваної проблеми є туризм та турист. Згідно із загальноприйнятою міжнародною термінологією, рекомендаціями Всесвітньої туристичної організації (ВТО), фаховими науковими розробками, туризмом називається тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною, професійно-діловою метою без здійснення оплачуваної діяльності. Іншими словами, туризм - це комплекс взаємовідносин, що виникають під час перебування в подорожах осіб, визначених за термінологією ВТО “туристами”. За міжнародною класифікацією, туристами вважаються особи, що здійснюють поїздки розважального характеру або за станом здоров'я; особи, що здійснюють ділові поїздки; особи, що відправляються на наради або у відрядження; пасажири - учасники морських круїзів; студенти, що проживають за кордоном; транзитні пасажири; члени екіпажів іноземних кораблів та літаків, що знаходяться на ремонті; артисти, що знаходяться на гастролях. Під категорію туристів підпадають особи, що перебувають за кордоном від 24 годин до 6 місяців (якщо менше 24 годин, то вони називаються екскурсантами). Більш досконале визначення поняття турист надане українським вченим І.М.Школою: “Турист (мандрівник) - особа, яка здійснює подорож … з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на термін від 24 годин до шести місяців без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та з зобов'язанням залишити країну або місце перебування у зазначений термін” [182, с.9].

Наступна категорія - зовнішньоекономічна діяльність. Згідно чинного законодавства України, зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) визначається як “діяльність суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами” [57]. Отже, зовнішньоекономічна діяльність завжди включає дві складові: операції вітчизняних суб'єктів господарювання (резидентів) за межами України та операції іноземних суб'єктів господарювання (нерезидентів) в Україні.

Зовнішньоекономічна діяльність являє собою таку форму господарювання, яка виходить за межі національних кордонів і пов'язана із залученням до багатоетапного циклу економічних відносин різнонаціональних суб'єктів. Як слушно зазначає український економіст В.Є. Новицький, „істотною рисою зовнішньоекономічних зв'язків є не тільки і не стільки господарська взаємодія різнонаціональних виробничо-посередницьких організацій, як факт перетину кордонів національних відтворювальних комплексів або товарами у матеріально-речовій формі, або капіталами, або послугами” [115, с.10].

Зовнішньоекономічна діяльність - це окрема система зі своїми специфічними організаційно-економічними та правовими механізмами функціонування, але й водночас складова частина національного господарського комплексу. Тому зовнішньоекономічна діяльність в туризмі має істотний вплив на розвиток національної економіки в цілому та окремих галузей і регіонів зокрема.

Зовнішньоекономічний сектор національної економіки є своєрідним індикатором, що показує ступінь залучення даної галузі країни чи регіону до міжнародного поділу праці, відображаючи тим самим рівень відповідності національних показників світовим стандартам.

Багато дослідників зазначають, що через зовнішньоекономічні відносини відкривається можливість експортувати такі товари і послуги, які в іншому випадку не могли б знайти збуту на зовнішньому ринку. Туризм, зокрема, є „єдиним каналом продажу за валюту таких послуг, як розміщення в готелях, харчування у ресторанах, транспортні послуги, екскурсії, відвідування театрів, музеїв, картинних галерей” тощо [70, с.85].

Термін „діяльність” відноситься і до філософських понять. Як суспільне явище, включає в себе постановку мети, обґрунтування низки заходів для її реалізації та передбачає отримання кінцевого результату. Якщо застосувати цю філософську методологію до зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств, то це буде виглядати так. Метою зовнішньоекономічної діяльності туристичного підприємства є надання різного роду туристичних послуг і продаж товарів туристичного попиту іноземним туристам в країні базування та вітчизняним туристам за рубежем.. Заходами з її реалізації виступають проведення переговорів та укладання контрактів з первинними виробниками туристичних послуг - готелями, ресторанами, музеями, транспортними організаціями і т.д., а кінцевим результатом є отримання прибутків туристичними підприємствами та задоволення культурних, ділових та інших потреб споживачів туристичних послуг.

Туризму в принципі притаманні ті самі види зовнішньоекономічних операцій, що й зовнішній торгівлі - експорт та імпорт. Але за своєю суттю вони принципово різняться. Так, при здійсненні експортної операції для отримання туристичних послуг покупець виїжджає до країни продавця (на місце споживання туристичного продукту). Таким чином, під експортом в туризмі розуміють прийом іноземних туристів у своїй країні, під імпортом - відправлення туристів із своєї країни за кордон. При цьому покупець (турист) бере на себе оплату транспортних витрат. Послуги і товари ж продаються іноземним туристам за роздрібними цінами, які значно вищі зовнішньоторговельних оптових цін.

За своїм змістом зовнішньоекономічні операції в туризмі поділяються на такі групи:

- операції з розміщення туристів (у готелях, мотелях, пансіонатах, кемпінгах і т.п.);

- операції з переміщення туристів до країни призначення та у межах країни різними видами пасажирського транспорту;

- операції щодо забезпечення туристів харчуванням (у ресторанах, кав'ярнях, барах, пансіонатах і т.п.);

- операції, спрямовані на задоволення культурних та інших духовних потреб туристів (відвідування театрів, музеїв, природних і історичних заповідників, фестивалів, місць паломництва і т.п.);

- операції щодо задоволення ділових інтересів туристів (участь у конгресах, симпозіумах, наукових конференціях, ярмарках, виставках та ін.);

- операції з оформлення документації (віз, закордонних паспортів, страховок і т.п.).

Специфіка туристичної галузі як виду зовнішньоекономічної діяльності є й важливим мотиваційним чинником долучення до цієї сфери значної кількості суб'єктів господарювання. Так, за оцінками експертів, витрати на створення 1 робочого місця в туризмі у 20 разів менші, ніж у промисловості, а оборотність інвестиційного капіталу у 4,2 рази вища, ніж в інших галузях. Багато з фахівців зазначають, що туризм є сферою швидкого обігу капіталу при відносно незначних обсягах капіталовкладень. Перевагами туристичного бізнесу є незначні стартові інвестиції, зростаючий попит, високий рівень рентабельності, мінімальні терміни окупності затрат. Проте такі мотиваційні атрактори є відносними, оскільки стосуються передусім посередництва між первинними виробниками туристичних послуг та туристами. Сфера первинного виробництва туристичних послуг є значним ресурсокористувачем і характеризується високими капітало-, фондо- та трудомісткістю.

Більшість фахівців виділяють дві форми туризму - внутрішній, що здійснюється в межах країни, та міжнародний, що передбачає виїзд туристів за межі країни постійного проживання. У свою чергу, міжнародний туризм поділяють на в'їзний, або іноземний (тобто організація прийому іноземних туристів - нерезидентів - на території своєї країни) та виїзний, або зарубіжний (тобто організація виїзду вітчизняних туристів - резидентів - до інших країн). З точки зору впливу на потоки валюти, їх відповідно вважають активним (оскільки забезпечує ввезення валютних коштів до країни) та пасивним (оскільки забезпечує вивезення валютних коштів за межі країни). У публікаціях ВТО звичайно одразу виділяють три форми - внутрішній, в'їзний та виїзний.

З погляду на поставлену проблему дослідження зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму нас цікавить саме міжнародний туризм. Поте перед аналізом наукової категорії „міжнародний туризм” слід визначитися із поняттями „туристичні послуги” та „індустрія туризму”.

Туристичні послуги розглядають як діяльність із транспортування, розміщення, харчування туристів, задоволення їх ділових, духовних та фізіологічних потреб. Щодо надання туристичних послуг, то зазвичай виділяють дві суб'єктні сторони: ті, хто надає послуги, та ті, хто їх отримує. З точки зору суб'єкта надання послуг, туризм є „видом міжнародної економічної діяльності, змістом якого є надання туристичних послуг (рекреаційного, історико-пізнавального, естетико-видовищного характеру), а також реалізація товарів туристичного попиту з метою задоволення різноманітних духовно-культурних та фізіологічних потреб іноземного туриста... З точки зору споживачів туристичних послуг - туристів, туризм є засобом задоволення таких індивідуальних потреб, які пов'язані з прагненням залучитися до духовно-історичної спадщини, культурного життя певної країни, ознайомлення з її природним середовищем, здійснити відпочинок та оздоровлення” [115, с.339-341]. Обслуговування туристів може бути як по елементним, так і комплексним (наприклад, реалізація інклюзив-турів).

Туристичні послуги „за значенням в процесі подорожування поділяються на основні послуги, без яких неможливе подорожування, послуги, що сприяють комфортності подорожування, та супутні послуги, що підвищують ефективність та сприяють реалізації мети подорожі” [92, с.37].

Паралельно з категорією „туристичні послуги” у фаховій літературі широкого використовується термін „індустрія туризму” як „сукупність виробничих, транспортних і торгівельних підприємств, що виробляють і реалізують туристичні послуги та товари туристичного попиту” [131, с.7-8]. Це „сукупність засобів розміщення, засобів транспорту, об'єктів громадського харчування, об'єктів і засобів розваг, об'єктів пізнавального, ділового, оздоровчого, спортивного та іншого туристичного призначення, організацій, що здійснюють туроператорську та турагентську діяльність, а також організацій, що надають екскурсійні послуги та послуги гідів-перекладачів” [150, с.81; 4, с.68]. Часто підкреслюється, що індустрія туризму включає підприємства, що випускають товари і послуги, виробництво яких не може існувати буз туризму.

Окремі дослідники висувають ідею розуміння індустрії туризму як „міжгалузевого комплексу, який спеціалізується на створенні турпродукту, здатного задовольняти специфічні потреби населення в проведенні дозвілля в подорожі шляхом виробництва та реалізації товарів і послуг туристичного призначення” [92, с.60]. Відповідно до такого бачення, індустрія туризму окрім підприємств, що надають послуги з розміщення, туристичних фірм, які займаються організацією і продажем туристичних послуг, транспортних організацій, які забезпечують туристичні перевезення, включають навчальні заклади з підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів туристичної індустрії, інформаційні та рекламні служби, органи управління туризмом, профільні науково-дослідні організації, підприємства з виробництва та роздрібного продажу товарів туристичного попиту, а також підприємства, що здають в оренду лекові автомобілі, автоагентства, таксомоторні парки, ресторани, кафе тощо [59, с.91-100; 65, с.77-78; 111, с.23].

Таким чином, виробничо-реалізаційні зв'язки, що лежать в основі поняття індустрії туризму, доповнюються комунікаційними, трудовими, інформаційними та ін. У такому трактуванні, на нашу думку, індустрія туризму за своїм змістом наближається до поняття кластеру, що бере початок від висунутої американським економістом М.Портером концепції кластерної моделі господарства. Кластер - це „група близьких, географічно взаємозв'язаних компаній та співробітничаючих з ними організацій, які спільно діють у певному виді бізнесу” (в даному разі - туристичному) та „характеризуються спільністю напрямів діяльності та взаємодоповненням однією іншої” [145, с.59]. Зміст поняття туристичного кластеру буде розглянуто у третьому розділі.

Переходячи до розгляду категорії „міжнародний туризм”, варто зазначити, що погляди фахівців на її зміст дещо різняться. Міжнародний туризм називають і формою міжнародних економічних відносин, і видом зовнішньоекономічної діяльності, і частиною міжнародного обміну послугами, і навіть способом міжнародної торгівлі.

Російські вчені В.А.Квартальнов і А.А.Романов, розглядають міжнародний туризм як „систему подорожей, що здійснюються на базі міждержавних договорів з урахуванням діючих міжнародних норм і місцевих звичаїв” [65, с.4]. Інші російські вчені І.Т.Балабанов та А.І.Балабанов визначають міжнародний туризм як „туризм до інших країн”, як „поїздки з туристичними цілями за межі країни постійного проживання”, як „систему подорожей, що здійснюється на основі міждержавних договорів” [10, с.22]. Український економіст В.Г. Герасименко в якості визначальних особливостей вважає те, що „при міжнародному туризмі має місце перетин державного кордону і витрати під час поїздок іноземної валюти” [28, с.10]. А виходячи з широкого розуміння туризму, „міжнародний туризм включає в себе виїжджаючих за кордон осіб, які не займаються там оплачуваною діяльністю” [46, с.120].

Узагальнюючи визначення попередників, російський вчений Н.С. Барчукова зазначає, що їх можна звести до двох: міжнародний туризм як „поїздки з туристичними цілями за межі країни постійного проживання”, або міжнародний туризм як „система подорожей, що здійснюються на основі міждержавних договорів з урахуванням діючих міжнародних звичаїв” [12, с.7]. До цього слід додати, що поряд із валютними потоками, міжнародний туризм включає „експорт-імпорт інформації і вражень, засвоєних туристами” [10, с.22], що є його специфічною рисою.

Український економіст В.Є. Новицький міжнародний туризм трактує як „реалізацію комплексу туристичних послуг на території країни, в якій їх споживач є іноземним громадянином, причому отримання зазначених послуг є основним цільовим призначенням перебування споживача у цільовій країні, де він не веде оплачуваної діяльності” [115, с.336]. А.Б. Добровольська розглядає міжнародний туризм не як підприємницьку діяльність, а як соціально-економічне явище [44].

Манільською декларацією зі світового туризму акцентується увага на розумінні туризму як діяльності, що має важливе значення в житті народів в силу безпосереднього впливу на соціальну, культурну, освітню та економічну області життя держав та їх міжнародні відносини. Розвиток туризму пов'язаний із соціально-економічним розвитком націй і залежить від доступу людини до активного відпочинку і відпустки та її свободи подорожей в рамках вільного часу, глибокий гуманітарний характер яких він підкреслює. Також у декларації зазначається, що світовий туризм може стати істотним фактором забезпечення миру у всьому світі і бути моральною та інтелектуальною основою для міжнародного взаєморозуміння і співробітництва. Світовий туризм може зробити свій внесок у встановлення нового міжнародного економічного порядку, який би сприяв скороченню економічного розриву між розвинутими країнами та країнами, що розвиваються. Водночас підкреслюється, що туризм в силу свого впливу на фізичне та психологічне здоров'я людей, які його практикують, є фактором, що впливає на соціальну рівновагу, зростання трудової активності колективів, особистого і суспільного добробуту. Тобто окрім економічних аспектів сучасний світовий туризм набув культурі та духовні аспекти [52, с. 194-197].

У Осакській декларації Тисячоліття, ухваленій на конференції лідерів туризму в рамках Генеральної асамблеї ВТО, висловлюється переконаність, що туризм повинен мати не лише комерційну цінність, але й також повинен сприяти особистісному зростанню і посиленню основоположних суспільних норм і цінностей [52, с.234].

Отже, на нашу думку, можна виділити два підходи до розуміння категорії міжнародного туризму. Згідно першого підходу, міжнародний туризм розглядається як комерційна діяльність, пов'язана із купівлею-продажем туристичних послуг і товарів туристичного попиту, що ґрунтується на міждержавних договорах і супроводжується потоками валютних засобів.

Згідно другого підходу, міжнародний туризм розглядається як соціально-економічне явище, пов'язане з туристичними поїздками за межі країни постійного проживання, де вони займаються неоплачуваною діяльністю.

Фактично ці два підходи - комерційний і духовно-світоглядний - відбивають дві сторони поняття міжнародного туризму: з точки зору туристичного підприємства та з точки зору споживача туристичних послуг.

Узагальнюючи погляди на міжнародний туризм можна запропонувати таке уточнене його визначення. Міжнародний туризм - це соціально-економічний процес, пов'язаний із наданням туристичних послуг особам за межами країни їх постійного проживання і спрямованого на задоволення духовних, фізичних та інших некомерційних потреб. Підприємницькі аспекти міжнародної туристичної діяльності включає наукова категорія „світовий ринок туристичних послуг”, зміст якої буде розглянуто в наступному параграфі.

Теоретико-методологічну базу дослідження зовнішньоекономічної діяльності підприємств туристичного бізнесу становлять праці як вітчизняних, так і зарубіжних вчених у галузі світової економіки, міжнародних економічних відносин, міжнародного туризму.

Визначальну роль щодо адаптації теоретико-методологічних положень дослідження світової економіки та міжнародних економічних відносин до специфіки зовнішньоекономічної діяльності у сфері туристичного бізнесу відіграють праці українських економістів. Зокрема, цивілізаційні виміри процесів економічної глобалізації, стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації, сучасні проблеми міжнародної економічної інтеграції висвітлені у працях Ю.М. Пахомова, О.Г. Білоруса, А.С. Філіпенка, Д.Г. Лук'яненка, В.Є. Новицького, С.В. Сіденко, М.А. Дудченка, І.М. Школи, вплив транснаціоналізації на перехідні економіки - у працях О.І. Рогача, О.І. Шниркова, міжнародних валютно-фінансових відносин, фінансового сектору ринкової та транзитивної економік - О.В. Плотнікова, А.І. Кредісова.

Усі дослідження з проблем зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств України як виду міжнародної економічної діяльності можна розділити на такі групи:

- праці, присвячені розкриттю питань організації та управління туристичним бізнесом при виході на зовнішні ринки. Звичайно вони містять теоретичні викладки, де висвітлюються суть, особливості, фактори, історія розвитку міжнародного туризму, розкриваються поняття індустрії туризму, туристичного ринку, туристичного маркетингу, туристичноъ логістики;

- праці, присвячені економічній оцінці туристичного потенціалу регіонів України, визначенню економічної ефективності його використання при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

- праці, присвячені висвітленню окремих питань функціонування міжнародного туризму, зокрема, фінанси та бухгалтерський облік, ціноутворення, правове регулювання в туризмі тощо;

- праці, що безпосередньо не пов'язані із туризмом, але торкаються важливих аспектів здійснення зовнішньоекономічної діяльності підприємствами, фірмами. В них розкривається суть зовнішньоекономічної діяльності, її види, суб'єкти, особливості зовнішньоекономічних операцій, фактори розвитку ЗЕД підприємств, організаційні та валютно-фінансові механізми, економічна ефективність, менеджмент, методи державного регулювання ЗЕД тощо.

Першими дослідженнями з проблем міжнародного туризму в СРСР є праці В.І. Азара, М.А. Ананьєва, А.Х. Абукова та ін. Але вони мають певний відбиток тогочасного суспільного ладу, а отже не враховують ринковий характер туристичної діяльності. Певною мірою проблеми туристичного ринку розкриті у роботах польських (Я. Гезгали та ін.), болгарських (П. Станова та ін.) вчених. Перші ж дослідження ринкових механізмів міжнародної туристичної діяльності у країнах з перехідної економікою розпочалися після 1985 року. Тут передусім варто зупинитися на роботах російських вчених Л.Ф. Ходоркова, Н.С. Барчукової, В.А. Квартальнова.

Так, ґрунтовний аналіз історії виникнення та розвитку міжнародного туризму як економічного явища, розкриття особливостей концентрації капіталу у цій сфері, визначення перспектив міжнародного туризму, аналіз тогочасного стану світового готельного господарства містяться у працях Л.Ф. Ходоркова [111, разом з М.Е. Немоляєвою, 169]. Спроба аналізу та систематизації понятійно-термінологічного апарату в галузі міжнародного туризму, обґрунтування його значення в тогочасних міжнародних відносинах належить Н.С. Барчуковій [12]. Теоретичні питання розвитку міжнародного туризму, особливості його організації в СРСР узагальнено у працях В.А. Квартальнова (1986, 1989, разом з В.К. Федорченком).

Новий сплеск досліджень у галузі міжнародного туризму припадає на другу половину 1990-х років та початок ХХІ століття. У цей час навіть виникла концепція існування окремої галузі знань - туристики (туризмології). Економічні засади дослідження туристичних ринків закладені у працях українських вчених Г.М. Алейникової, В.Ф. Данильчука, Н.Й. Коніщевої, О.О. Любіцевої, Т.І. Ткаченко, В.С. Ковєшнікова, менеджменту підприємств туристичної сфери - В.І. Карсєкіна, С.В. Мельниченко, І.М. Школи, конкурентоспроможності туристичних підприємств - С.П. Гаврилюк, туристичної логістики - Г.І. Михайліченко, історичних та культурологічних аспектів туристичної діяльності - В.К. Федорченка, В.В. Волинця та ін. Важливе значення мають праці російських вчених В.А. Квартальнова, І.В. Зоріна, Г.А. Папіряна, білоруських - М.І. Кабушкіна, А.П. Дуровича та ін. з проблем міжнародного туризму.

Найширше коло питань щодо розвитку міжнародного туризму розкрито у серії праць (деякі у співавторстві) російського вченого В.А. Квартальнова [62, 63, 64, 65]. Зокрема, охарактеризовано функції, види, форми міжнародного туризму, еволюцію його розвитку; визначено сучасні тенденції світового туризму в цілому та в розрізі окремих міжнародних регіонів, світові стандарти гостинності, розкрито питання методики та організації іноземного туризму в Росії, ринкові механізми його функціонування, висвітлено проблеми соціального туризму, розкрито суть та механізм стратегічного менеджменту іноземного туризму тощо.

Обґрунтування низки теоретичних аспектів економічного дослідження міжнародного туризму, аналіз взаємозв'язку його розвитку з теоріями міжнародної торгівлі (абсолютних та порівняльних переваг, співвідношення факторів виробництва, життєвого циклу продукту, подібності країн), характеристика світового ринку міжнародного туризму належать російському економісту Г.А. Папіряну [119, 120]. Ним викладено основи концепції мультиплікатора туризму як відношення одного з ключових економічних показників (наприклад, зайнятості, доходів) до зміни витрат туристів.

Деякі нові прикладні аспекти економіки та управління туристичною діяльністю містяться у працях за редакцією Г.А. Карпової, де, зокрема, проаналізовано функції міжнародних організацій і об'єднань в туризмі, розкрито сучасні методичні основи управління туристичним бізнесом, особливості оподаткування та бухгалтерського обліку [149, 188]. Спроба узагальнення економічних основ дослідження туризму належить російським економістам І.Т. Балабанову та А.І. Балабанову [10].

Проблеми менеджменту туризму висвітлено у працях білоруського вченого Н.І. Кабушкіна, зокрема, розкрито суть туризму як об'єкту управління, його структуру та принципи управління (у т.ч. фактори розвитку, типи туристичних підприємств, суть туристичних регіонів), а також ряд прикладних аспектів туристичного менеджменту (методи, стиль керівництва, складові ефективності) [59].

Певною мірою узагальнюючою вітчизняною працею з економіки міжнародного туризму в Україні є “Організація та управління турбізнесом” (2002) Г.М. Алейникової, де проаналізовано стан і перспективи розвитку туризму у світі та в Україні, розкрито основи концепції сталого розвитку туристичного бізнесу, механізм організації туристичної діяльності, взаємозв'язок розвитку економіки і туристичного бізнесу, основи наукового управління ним [4]. Стан світового ринку послуг турбізнесу, проблеми і наслідки його глобалізації, транснаціоналізації охарактеризовано українським вченим В.Ф. Данильчуком [40, 41, 42].

Серед наукових праць, які торкаються окремих аспектів міжнародного туризму, найбільшу увагу приділено проблемам організації та здійснення туристичного маркетингу. Зокрема, це роботи російських вчених Г.А. Папіряна [120], А.П. Дуровича [47, 48], українських - В.С. Кавєшнікова [73, 74], Ю.Б. Забалдіної [53], О.Д. Короля [80], Н.І. Ведмідь [18, 19] та ін. Такі дослідження передусім спрямовані на практичну апробацію розроблених методик аналізу регіональних чи національного туристичних ринків. Також апробуються можливості використання матричної моделі Бостонської консалтингової групи (BCG), лінійних економіко-математичних моделей тощо. У тісному зв'язку з дослідженнями туристичного маркетингу здійснено адаптацію концепції життєвого циклу продукту до сфери туристичного бізнесу [119, 150, 173], розроблено теоретико-методичні основи збутової та інформаційної логістики в туризмі [99, 101 ,103].

З інших аспектів організації міжнародного туризму у фаховій літературі розкрито проблеми ціноутворення [2], організації підприємництва в туризмі [86, 175], його планування [189], правового регулювання [52, 67, 93, 130] тощо. Окремі роботи присвячені оцінці можливостей та ефективності використання туристичного потенціалу регіонів України, передусім - Карпатського, Кримського, Причорноморського, Донецького.

Значно поглибили та розширили теоретико-методологічні основи дослідження міжнародного туризму захищені в Україні протягом останнього десятиліття кандидатські дисертації з даної проблематики. Так, у роботі А.Б. Добровольської “Формування ринку міжнародного туризму в Україні і організаційні пріоритети його розвитку” (1997) проаналізовано еволюцію та визначено сучасні особливості функціонування міжнародного ринку послуг, специфіка та фактори розвитку міжнародного туризму як виду зовнішньоекономічної діяльності, запропоновано методику та визначено інструментарій дослідження ринків туристичних послуг, на основі яких проаналізовано масштаби, структуру та динаміку міжнародного туризму, виявлено організаційно-економічні пріоритети розвитку національної індустрії туризму на основі системного аналізу потенціалу, особливостей і проблем формування ринку міжнародного туризму в Україні з урахування адаптивного світового досвіду [44].

Узагальнення теоретичних та методичних положень розвитку міжнародного туризму в Україні на основі вивчення попиту та пропозиції туристичних послуг, факторів, що їх формують (з урахування регіональних особливостей), розробка економіко-математичних моделей оптимізації функціонування туристичної індустрії (розміщення туристичних комплексів) на прикладі Чернівецької області, обґрунтування власної авторської методики визначення нормативу створення економічного фонду формування інфраструктури туристичної індустрії регіону здійснено В.Ф. Кифяком у роботі “Організація та розвиток міжнародного туризму в Україні (регіональний аспект)” (1996) та низці публікацій [68, 69, 70]. Соціально-економічна характеристика туристичних попиту та пропозиції, аналіз ринку іноземного туризму в Україні в розрізі окремих його сегментів, обґрунтування рекомендацій щодо підвищення ефективності туристичної галузі в Україні здійснено Г.Т. П'ятницькою в дисертаційному дослідженні “Економічне регулювання розвитку туристичної галузі України” (1996). Сучасний стан ринку міжнародного туризму в Україні та шляхи підвищення економічної ефективності організації туризму з особливим акцентом на його транспортну складову висвітлені у роботі М.І. Арутюнян “Розвиток міжнародного туризму в Україні” (2000).

Подальший розвиток теоретико-методичних основ дослідження ринку туристичних послуг належить С.П. Гаврилюк, яка у своїй дисертаційній роботі “Конкурентоспроможність підприємств на ринку туристичних послуг” (2001) та ряді наукових статей запропонувала та здійснила апробацію ряду нових або вдосконалених методик визначення конкурентних переваг туристичних підприємств [24, 25, 26, 27]. Зокрема, на прикладі провідних туристичних підприємств м. Києва визначено їх конкурентоспроможність методами рангів, різниць, балів, порівняльних переваг, методами, що засновані на теорії ефективної конкуренції, на визначенні ринкової частки, оцінки досягнення рівноваги, матричним методом.

Вдосконаленню теоретико-методологічних та методичних засад туристичного маркетингу присвячено дисертаційні дослідження Г.Я. Харічевої „Туристичний маркетинг (на прикладі туристичного комплексу Криму)” (1996), Н.І. Ведмідь “Управління системою маркетингових комунікацій туристичних підприємств” (2003). Шляхи удосконалення менеджменту міжнародного туризму в умовах ринкових відносин на основі маркетингового підходу, механізм вибору конкурентних стратегій туристичних підприємств залежно від стадії життєвого циклу туристичного продукту здійснено Н.В. Цопою у дисертаційному дослідженні “Менеджмент міжнародного туризму” (2002) та ряді наукових статей [173, 174]. Дальший розвиток досліджень регіонального туризму на концептуальних засадах туристичного маркетингу пов'язаний із дисертаційною роботою “Міжнародний туризм як фактор соціально-економічного розвитку України (регіональний аспект)” (2002) та науковими публікаціями І.В. Черніної, в яких визначено шляхи удосконалення механізму управління у сфері регіонального туризму, запропоновано методику створення туристично-рекреаційної корпорації [175, 176].

Новий напрям досліджень туристичної діяльності розвинутий у дисертаційній роботі Г.І. Михайліченко на тему „Інформаційна та збутова логістика в туризмі” (2001). Зокрема, нею розкрито сутність процесу логістичного управління продуктовими та інформаційними потоками в межах системи товароруху туристичних підприємств-посередників, уточнено визначення понять “логістика в туризмі”, “логістичні системи туристичних підприємств”, розроблено методику моделювання систем інформаційної та збутової логістики туристичного підприємства [99, 100, 101, 103].

Теоретичні основи та практичні заходи щодо активізації процесів залучення інвестицій туристичними підприємствами України розроблено Т.М. Гнатюком у дисертаційному дослідженні “Розробка механізму управління інвестиційною діяльністю підприємств туристичної сфери” (2003).

Про настання етапу первинного накопичення теоретико-методологічних розробок з дослідження туристичного бізнесу на межі століть свідчить видання узагальнюючих праць - енциклопедичних видань, словників - “Тлумачний словник туристських термінів: Туризм. Туристська індустрія. Туристський бізнес” (1994), “Туристський тлумачний словник” (1999), “Енциклопедія туризму. Довідник” (2000) (всі - І.В. Зорін та В.А. Квартальнов), Туристський словник-довідник (2000) (В.К. Федорченко, І.М. Мініч).

Важливими, з точки зору можливості використання для цілей дослідження зовнішньоекономічної діяльності підприємств туристичного бізнесу, є розробки, присвячені вивченню проблем економічної безпеки, сталого (стійкого) розвитку ЗЕД підприємств, визначенню та оцінці ризиків, загроз, конкурентних переваг при виході на світові ринки вітчизняних суб'єктів господарювання [5, 16, 29, 33].

Таким чином, можна зробити висновок про те, що на сьогодні ряд аспектів зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств теоретично обґрунтовані та практично реалізовані у наукових дослідженнях. Передусім можна вважати вже остаточно визначеними:

- суть категорій “туризм”, „туристичні послуги”, “індустрія туризму”, “туристичний продукт” як елементів міжнародних економічних відносин;

- вплив міжнародного туризму на розвиток національної економіки в умовах ринкової трансформації (як на макро-, так і на мікрорівні);

- класифікацію видів та форм міжнародного туризму;

- перелік детермінуючих умов і факторів розвитку міжнародного туризму;

- ринкові механізми в туризмі (суть туристичного ринку, їх суб'єкти, сегментація, специфіка попиту та пропозиції), а також можливості й особливості використання маркетингового підходу при дослідженні туристичних ринків;

- суть та заходи реалізації регіональної політики розвитку туризму, у тому числі можливості створення спеціальних економічних зон туристсько-рекреаційної орієнтації.

Водночас залишається й низка питань, що потребують подальшого вивчення, поглиблення та уточнення. Їх можна об'єднати у дві групи. Перша - це питання, пов'язані із уточненням суті, етапів становлення та розвитку, узагальненням сучасних тенденцій світового ринку туристичних послуг та обґрунтуванням на цій основі макроекономічної стратегії виходу України на зовнішні ринки туристичних послуг. Їх актуальність зумовлена тим, що лише ґрунтуючись на дослідженні стану світового ринку, його основних сегментів, вивченні досвіду зарубіжних підприємств можна розробляти науково обґрунтовані рекомендації щодо підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств в країнах з перехідною економікою, визначати їх “ринкову нішу”.

Друга група - це питання, спрямовані на поглиблене вивчення специфіки, оцінку чинників, аналіз конкурентних переваг, структури та динаміки зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств в умовах формування відкритої економіки та обґрунтування на цій основі нової моделі організації туристичної діяльності національних підприємств. У більшості фахових робіт висвітлюється особливості та чинники розвитку міжнародного туризму на макрорівні, а специфічні риси зовнішньоекономічної діяльності на мікрорівні вивчені ще недостатньо. Важливе значення для обґрунтування макроекономічної стратегії виходу України на зовнішні ринки туристичних послуг, шляхів підвищення ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств туристичної галузі, вдосконалення відповідних організаційних механізмів має комплексна оцінка організаційно-правових умов зовнішньоекономічної діяльності у галузі туризму, вдосконалення методик країно центричного порівняльно-економічного аналізу конкурентних переваг туристичних підприємств як суб'єктів світового ринку туристичних послуг, оцінки безпеки та результативності ЗЕД туристичних підприємств.

Отже, проведений аналіз свідчить, що теоретико-методологічні дослідження проблем міжнародного туризму як складової світової економіки, посіли важливе місце у економічній науці. Проте в умовах переходу національної економіки України до ринкових відносин, з одного боку, та подальшого загострення конкуренції на світових ринках послуг, їх глобалізації, з іншого, виникає потреба поглибленого вивчення ряду аспектів зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств.

1.2 Тенденції сучасного розвитку світового ринку туристичних послуг

Як зазначається у Манільській декларації зі світового туризму, „частка туризму в національній економіці і міжнародній торгівлі перетворила його на важливий показник світового розвитку. Постійна роль у національній економічній діяльності та у міжнародному обміні, вплив на вирівнювання балансу зовнішньої торгівлі перетворюють його на одну з основних галузей світової економічної діяльності” [52, с.196].

Значення світового ринку туристичних послуг у міжнародній економічній діяльності постійно зростає, а сам ринок набуває нових тенденцій та особливостей. Проте перед тим як перейти до розгляду цих питань, спочатку необхідно визначитись із змістом наукової категорії „світовий ринок туристичних послуг”.

Туристичний ринок - це „сфера реалізації туристичного продукту та економічних відносин, які виникають між його покупцями та продавцями” [10, с.62]; це „суспільно-економічне явище, що об'єднує попит і пропозицію для забезпечення процесу купівлі-продажу турпродукту у даний час у даному місці” [86, с.61]; це „економічні відносини між виробниками і споживачами турпродукту на туристичному ринку, що полягають у процесі перетворення туристсько-екскурсійних послуг в гроші, і назад - перетворення грошей у туристсько-екскурсійні послуги” [4, с.117-118]; це „система внутрішніх і зовнішніх зв'язків, в якій здійснюється процес перетворення туристсько-екскурсійних послуг у гроші і назад, перетворення грошей у туристсько-екскурсійні послуги, а також сукупність споживачів туристичного продукту, які мають засоби для його купівлі” [189, с.129]; це „сукупність конкретних економічних відносин і зв'язків між туристами (покупцями) і туроператорами (продавцями), а також турагентами (торговими посередниками) та їх контрагентами з приводу руху туристичних продуктів і грошей, що відбиває економічні інтереси суб'єктів ринкових відносин” [150, с.72-73]; це „система багато аспектна, полі структурна, поліморфна та багаторівнева, що функціонує за законом врівноваження попиту і пропозиції, який відтворює об'єктивно обумовлену необхідність відповідності в часі і просторі вартісних та натурально-речових форм платоспроможного попиту і товарної пропозиції, і діє на основі коливань виробництва та споживання турпродукту” [92, с.58].

Отже, можна виділити три визначальні положення щодо суті ринку туристичних послуг, які відображені у розробленій автором логічній схемі функціонування світового ринку туристичних послуг (рис. 1.1).

Про-перше, товаром на світовому ринку туристичних послуг виступає туристичний продукт - об'єкт ринку, що обмінюється на гроші. Туристичний продукт - це „будь-яка послуга, що задовольняє ті чи інші потреби туристів і підлягає оплаті з їх боку” [86, с.69]. Зазвичай туристичний продукт має комплексний характер (так званий “пакет” послуг), кожну складову якого виробляють інколи незалежні, а інколи й зв'язані суб'єкти туристичного ринку російські вчені І.В. Зорін та В.А. Квартальнов зазначають, що він являє собою „споживчий комплекс, що включає тур, туристсько-екскурсійні послуги і товари” [150, с.31]. Туристичний продукт - це „комплекс туристичних послуг, благ та товарів, що забезпечують реалізацію мети подорожі” [92, с.38].

Цікавою є точка зору Г.І. Михайліченко, як розглядає туристичний продукт як сукупність туристичних послуг (основних, додаткових та спеціалізованих), природних і антропогенних умов та ресурсів (натуральних та створених) і туристичних товарів (специфічних та неспецифічних), що задовольняють потреби споживачів до подорожі, під час та після подорожі, при умові, що ці споживачі є туристами [104].

По-друге, світовий ринок туристичних послуг являє собою систему відносин між суб'єктами - виробниками туристичних продуктів, платоспроможними споживачами та посередниками. Споживачами туристичних послуг є туристи. Чистими посередниками між туристами та виробниками послуг виступають туристичні агентства, клуби, асоціації. Одночасно виробниками (розробляють та реалізують тури) та посередниками (укладають угоди з безпосередніми виробниками одиничних туристичних послуг) є туроператори. Виробниками первинних туристичних послуг є готелі, транспортні компанії, заклади харчування, екскурсійні бюро, музеї, театри, заклади дозвілля тощо. Суб'єктами туристичного ринку також є і виробники супутніх послуг і товарів - рекламні компанії, засоби мас медіа, виробники товарів “внутрішнього експорту” (сувенірів, традиційних товарів у певних країнах), будівельні компанії тощо.

По-третє, механізм функціонування світового ринку туристичних послуг полягає у постійному узгодженні попиту і пропозиції туристичних продуктів в умовах зростаючої конкуренції та зовнішнього (міжнародного) регулювання.

Попит - це „кількість туристичного продукту на ринку, яку платоспроможні туристи готові купити за певною ціною протягом певного періоду часу” [150, с.91-92]. Попит на світовому ринку туристичних послуг є „мобільним, еластичним, сезонним, комплексним” [44, с.9], а також неоднорідним, індивідуальним, територіально відділеним від туристичної пропозиції. Детермінантами попиту виступають: купівельна спроможність населення (чим вищі доходи населення, тим вище попит), демографічна ситуація (наймобільнішими є особи молодшого та середнього віку, бездітні сім'ї), соціально-культурні чинники (чим вище рівень освіти, культури населення, тим вище попит; водночас існують різноманітні релігійні, звичаєві обмеження та настанови), інтенсивність реклами, суб'єктивні мотивації (особисті смаки, інформованість, імідж тощо). Важливим фактором попиту є ціна. Більшість фахівців вважають, що реакція попиту на ціну в цілому є еластичною (Г.М.Алейникова, А.Б.Добровольська, Е.З.Левицька, Ю.В.Темний та ін.). Але, наприклад, український економіст В.Ф.Кифяк зазначає, що на ринку туристичних послуг поряд із еластичністю попиту для певних сегментів (осіб із високими доходами, важко хворих, релігійних фанатиків та ін.) спостерігається його нееластичність [69, с.86]. З іншого боку, в Україні теж спостерігається нееластичність попиту на ціну на таку важливу туристичну послугу як проживання (розміщення), на яку, за оцінками фахівців, інколи припадає до 80% вартості туристичного продукту.

Пропозиція - це кількість туристичних продуктів на ринку, які „можуть або мають намір продати за певною ціною протягом певного періоду часу виробники” [150, с.95]. Пропозиція на світовому ринку туристичних послуг є „немобільною, негнучкою, територіально відокремленою від потенційних споживачів” [44, с.9]. Детермінантами пропозиції виступають: платоспроможний попит, кількість виробників туристичних послуг, рівень розвитку туристичної галузі в цілому, рівень використання потенціалу туристичних ресурсів, ціна (обсяг пропозиції зростає при зростанні ціни).

Світовий ринок туристичних послуг постійно прямує до стану рівноваги - повного задоволення платоспроможного попиту на туристичні продукти пропозицією відповідної якості. Але з появою нових вимог споживачів, нових регіональних сегментів, нових турів, нових форм менеджменту і маркетингу та ін. він переходить до стану дисбалансу. Таким чином, світовий ринок туристичних послуг постійно відхиляється від урівноваженого стану. Це передусім пов'язано з тим, що попит є мобільнішим за порівняно нерухому, негнучку пропозицію. Сприяти наближенню світового ринку туристичних послуг до стану рівноваги покликані міжнародні регулятивні організації.

Отже, виходячи із змісту наукової категорії „світовий ринок туристичних послуг”, можна запропонувати таке його визначення: це система товарно-грошових відносин, що виникають в процесі купівлі-продажу туристичних продуктів і передбачають міждержавні переміщення споживачів послуг.

Досі немає одностайності щодо часу виникнення туризму як галузі господарства та виходу його за національні межі. Першим туристом називають і Геродота, і Марко Поло. Виникнення світового ринку туристичних послуг відносять і до античних часів, і до періоду хрестових походів Середньовіччя, і до часів Великих географічних відкриттів, пов'язують і з промисловою революцією. Але це все лише віхи на шляху його становлення [111, с.6-22].

Український вчений В.Ф.Данильчук запропонував виділення чотирьох етапів розвитку міжнародного туризму - початкового етапу (до 1841 р.), що пов'язаний з появою товарно-грошових відносин, поділом праці, розвитком торгівлі, мистецтв, релігій, спорту, шляхового будівництва і нових видів транспорту; етап становлення туризму як галузі (1841-1914), що характеризується видатними науковими відкриттями та впровадженням їх у практику, підвищенням продуктивності та інтенсивності праці, вивільненням робочих рук, початком розвитку сфери послуг; етап формування індустрії туризму (1918-39), пов'язаний із комерційною спрямованістю діяльності туристичних фірм, появою можливостей для мандрівок у середнього класу; етап монополізації туристичної індустрії (від 1945 р. до нині), що пов'язаний із інтенсифікацією процесів науково-технічного, торгового, економічного та ін. співробітництва між країнами практично всіх континентів [41, с.10-11].

Формування світового ринку туристичних послуг у сучасному його розумінні, на нашу думку, відбулося лише після другої світової війни, коли розвиток засобів перевезення та зростання доходів населення зумовили масове туристичне виробництво і споживання. Відповідно можна окремо виділити етапи становлення та етапи розвитку світового ринку туристичних послуг.

Етапів становлення світового ринку туристичних послуг пропонується виділяти три:

- етап зародження туристичної діяльності (до першої половини ХVІІІ ст.). Організовані подорожі з метою знайомства з культурою та природою інших народів існували ще у давньому світі. Так, наприклад, давні греки та римляни здійснювали мандрівки до Єгипту, де їх приваблювала історія, культура, незвична природа, архітектурні будівлі. А іноземці порівняно масово приїжджали до Греції на Олімпійські ігри або з метою поглиблення освіти, лікування на теплих мінеральних джерелах. В ці ж часи виникли перші прообрази сучасних готелів - будинки розміщення та відпочинку спортсменів і глядачів. Перші підприємства готельного типу - постоялі двори - існували вже у І ст. до н.е. на теренах Римської імперії у містах та на головних торгових шляхах. У часи середньовіччя поширилось паломництво до святих місць, “хрестові походи” - релігійний туризм. Це викликало і сплеск будівництва закладів гостинності. Комерційний характер подорожей часів Великих географічних відкриттів, викликаний розвитком мореплавства, визначався можливістю пошуку нових земель для їх колонізації, а згодом - прикладання капіталу;

- етап перетворення туризму на галузь господарства. У багатьох літературних джерелах зародження туризму як галузі господарства датують 1841 роком, коли англійський підприємець Томас Кук вперше організував масову прогулянку залізницею між двома містами. 1855 року він же організував першу поїздку за кордон на Паризьку виставку. З наступного року почали здійснюватися регулярні туристичні поїздки до інших європейських країн, а з 1860-х - трансатлантичні до США. На 1860-70-ті роки припадає створення значної кількості туристичних агентств у Англії, Франції. З другої половини XVIII ст. у Західній Європі почали створюватися своєрідні центри туризму. Наприкінці XVIII - початку ХІХ ст. туризм остаточно став невід'ємною частиною господарства. Це пов'язане з появою регулярного руху пасажирського транспорту, мережі підприємств харчування та розміщення, зменшенням ризиків пересування, підвищенням мобільності населення;

- етап формування міжнародної туристичної індустрії. З середини ХІХ ст. Товариство англійського підприємця Томаса Кука поставило туристичну діяльність на конвеєр. Воно укладало договори із залізничними та пароплавними компаніями, власниками готелів і ресторанів, вивчало попит, складало маршрути поїздок, програми перебування. 1907 року акціонерне товариство “Кук”, що на той час мало 6 тисяч службовців, запровадило поняття індивідуального туризму, що включало подорож та готельні послуги. Початок ХХ ст. характеризується екстенсивним розвитком туризму. Все більше країн долучалося до нього, а після першої світової війни туризмом була охоплена вся Європа. Виникли міжнародні курорти у Франції, Італії, Швейцарії та ін. європейських країнах. Інтернаціоналізація духовного життя, з одного боку, та концентрація капіталу, з іншого, сприяли формуванню міжнародної туристичної індустрії. Хоча масового характеру вона ще не набула. Цей час називають періодом “аристократичного туризму” з метою відпочинку, лікування, розваг. Пізнавальний туризм лише зароджувався. Значного поштовху розвитку міжнародного туризму надало поширення у 1920-х роках автомобільного, а згодом і повітряного транспорту. Але світова економічна криза 1920-33 рр., загострення політичних відносин викликали спад туристичної активності. До Другої світової війни міжнародні туристичні зв'язки існували переважно між розвиненими країнами.

Сприятлива політична обстановка, циклічний підйом економіки, післявоєнна перебудова, зростання прибутків населення, формування “середнього класу”, географічне неспівпадіння центрів виробництва та споживання туристичних продуктів, скорочення витрат на перевезення, викликане науково-технічним прогресом на транспорті, виникнення мережі міжнародних комунікацій забезпечили з 1950-х років масовий характер виробництва і споживання туристичних послуг, а отже завершилось формування світового ринку туристичних послуг.

Етапів розвитку світового ринку туристичних послуг також пропонується виділяти три:

- перший етап припадає на 1950-60-ті роки. Це період бурного розвитку туризму. Якщо 1950 року кількість туристів становила 25 млн., то 1960 - 71 млн., у середньому щорічно зростаючи на 4-5% [111, с.13-15]. Обсяги надходжень збільшилися майже у три з половиною рази. Вже доведеною закономірністю є те, що по мірі ускладнення виробництва і насичення світового ринку товарами попит зростає передусім на послуги. Основною формою був груповий туризм, на відміну від індивідуального початку ХХ ст. Виникають оптові туристичні підприємства. З 1960-х років створюються великі міжнародні туристичних підприємства, які спільно з транспортними компаніями почали монополізувати світовий туристичний ринок. Період “європоцентризму” у міжнародному туризмі завершився. Значного розвитку він набув у США, Канаді, Японії. Світовий ринок істотно розширився завдяки включенню до нього групи країн, що розвиваються. Розвинені країни почали вкладати капітал у ці країни, оскільки вони володіли привабливими туристичними ресурсами - безліч архітектурних та історичних пам'яток, морські узбережжя, дешева робоча сила. Водночас світовий ринок був біполярним. У соціалістичних країнах основний акцент робився на внутрішній соціальний туризм для широкого кола верств населення та істотно обмежувався міжнародний. Деяке зменшення туристичної активності пов'язане із близькосхідним конфліктом 1967р. (коли Ізраїль повністю захопив Єрусалим - туристичний центр світового значення);