Теоретико-методологічні основи вивчення зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств

- другий етап охоплює 1970-80-ті роки. 1971 року кількість туристів зросла до 168 млн. [111, с.18-20]. Але на другу половину 1970-х початок 1980-х рр.. припадає економічна криза у туристичній галузі. Економічні негаразди, зростання цін на паливо, що викликали скорочення обсягів особистого споживання, падіння курсу долара, призвело до зниження ділової активності в туризмі. Так, наприклад, до Іспанії 1980 р. рівень продажу турів знизився на 23%, Великої Британії - 9%. Це викликало структурні зміни в організації збуту турів. У цей час збанкрутіло багато навіть і потужних турфірм. Наприклад, 1981 р. збанкрутіли британські фірми “Морленд”, “Лейкер Холідейз”, “Клаб 18-30”, “Ерна-Лоу” та ін. Найбільший спад спостерігався 1974 року в країнах ОЕСР (7% за рік). Але абсолютна кількість туристів щорічно зростала в середньому на 5-6% (якщо 1973 - 13%, то 1974 - лише 3%) [111, с.21-23]. Важливу регулятивну роль на світовому ринку туристичних послуг має створення 1975 року Всесвітньої туристичної організації. Водночас цей етап характеризується інтенсивною концентрацією капіталу в туризмі, масованим виходом на світовий ринок туристичних послуг ТНК, які використовуючи сучасні засоби телекомунікацій створили глобальну системи передачі інформації. Серед причин розвитку таких процесів звичайно називають „можливість використання організаційного та економічного ефекту концентрації, масштабності узагальненого виробництва; можливість штучного створення переваг у конкурентній боротьбі; трансакційну економію, пов'язану із можливістю зекономити на затратах при проведенні складної багатоканальної процедури “горизонтальних” ринкових зв'язків (пошук партнерів, проведення переговорів), а також на численних формальностях у випадку судових справ” [114, с.77-78]. Шляхом злиття та поглинання туристичних фірм утворилися гіганти туристичної індустрії - німецька TUI (злились турфірми “Хуммель”, “Шарнув”, “Тіггес-Фартен”, “Туропи” та ін.), французька “Accor” (злились турфірми “Новотель” і “Жак Борель Інтернасьональ”, що потім поглинули ще півтора десятки інших турфірм) та ін. [111, с.118-119]. Ще одна риса цього етапу - подальше зменшення однорідності світового ринку туристичних послуг, зростання його сегментованості. У 1980-х роках формуються такі нові сегменти, як конгресний туризм, туризм осіб “третього віку”, сільський туризм тощо;

- третій, сучасний етап розвитку світового ринку туристичних послуг триває з 1990-х років. Це період інтенсивного розвитку туризму в умовах глобалізації світової економіки, викликаний зростанням насиченості ринку виробниками туристичних послуг, а відтак значним загостренням конкуренції. В таких умовах туристичні підприємства, що виходять на світовий ринок або шукають своє місце в структурах ТНК, потужних туркорпорацій, або орієнтуються на ексклюзивність пропозиції туристичних послуг. 1990 року кількість туристів сягнула 400 млн. прибуттів (рис.1.2). Перша половина 1990-х років характеризувалася незначним зростанням прибутків від туристичної діяльності - у середньому щорічно на 2-3%, друга половина - їх незначним збільшенням до 4-5%. В середньому для 1990-х років щорічні прибутки становили 3.7%, хоча за прогнозами ВТО (1990) оцінювалися у 4.2% [63, с.13-21]. Негативно на ринку туристичних послуг позначилися збройні військові конфлікти на Балканах, Близькому Сході (туристичних регіонах загальносвітового значення), а також спалахи коров'ячого сказу та ящуру у Великій Британії, Ірландії, Нідерландах, економічні та політичні кризи у країнах Латинської Америки, природні стихійні лиха у Німеччині, Італії, Чехії та ін. Найбільший спад туристичної активності за весь час існування світового ринку туристичних послуг припадає на 2001 р., що пов'язане із терактами у США та подальшим загостренням палестинсько-ізраїльського конфлікту. Так, якщо у 2000 р. зростання кількості туристів сягнуло 7%, то 2001 року зафіксовано їх зменшення на 1,3% (найбільший спад до цього відмічався 1982 р. - 0,4%). Період 2001-2003 років є суцільною смугою різноманітних несприятливих для розвитку туризму явищ, що призвело до скорочення як кількості туристів, так і надходжень від туризму. Найбільше зниження обсягів туристичної діяльності у 2003 році спостерігалося у Азійсько-Тихоокеанському регіоні (9%), що пов'язане із спалахом пташиного грипу. Проте вже 2004 року зафіксовано найбільше зростання обсягів туристичної діяльності у світі після 1976 року. Приріст кількості туристів порівняно з 2003 роком становив 10,7% (763 млн. туристів у 2004 проти 689 млн. туристів у 2003), надходжень від туризму - 18,5% (622 млрд. дол. США проти 525) [197, с.1-6] (рис. 1.2). Надходження від одного туриста зросли з 761 до 815 доларів США. Вперше за останні роки позитивний приріст надходжень від туризму зафіксований у США (16%). У першому півріччі 2005 року середні темпи зростання кількості туристів становлять 8%.

Рис. 1.2. Динаміка кількості туристів на світовому ринку туристичних послуг (Побудовано за даними: WTO World Tourism Barometer. - Madrid: WTO Publications. - Vol.3. - №2, June, 2005.)

Як справедливо зазначає І.М.Школа, “найбільшого розвитку міжнародний туризм набув у західноєвропейських країнах. Частка цього регіону складає більш як 70% світового туристичного ринку і близько 60% валютних надходжень. Приблизно 20% припадає на Америку і менше 10% - на Азію, Африку і Австралію, разом взятих” [182, с.533]. У 2004 році провідні позиції на світовому ринку туристичних послуг за обсягами міжнародної туристичної діяльності посідають Франція (75,1 млн туристів та 40,8 млрд дол.США), Іспанія (53,6 та 45,2 відповідно), США (46,1 та 74,5), Італія (37,1 та 35,7), Китай (41,8 та 25,7), Велика Британія (27,7 та 27,3), Німеччина (20,1 та 27,7) [197, с.5].

Світовий ринок туристичних послуг істотно різниться від інших світових галузевих ринків. Його визначальними особливостями є:

- туристичні послуги на світовому ринку виробляються і споживаються практично одночасно, не підлягають зберіганню, накопиченню, транспортуванню, ґрунтуються на прямих контактах між їх первинними виробниками і кінцевими споживачами;

- світовий ринок туристичних послуг характеризується значною глибиною проникнення, оскільки туризм потенційно є всюди, де живе людина (на відміну від більшості товарних ринків, що детермінуються наявними сировинними ресурсами та спеціалізованими споживачами). Потенційно туристичний продукт можна “створити” з будь-яких ресурсів (наприклад, Чорнобильська зона чи голодуючі люди в Африці як об'єкт екзотичного або екстремального туризму), водночас потенційними споживачами туристичних послуг є все населення світу;

- світовий ринок туристичних послуг має сезонний характер із двома (літнім та зимовим) піками ділової активності, пов'язаними передусім з періодами відпусток, зменшенням ділової активності у інших секторах світової економіки;

- споживання туристичних продуктів відбувається у країні-виробнику, що з метою пошуку покупців вимагає присутності за рубежем виробників послуг (прямої або через посередників);

- світовий ринок туристичних послуг має комплексний характер, коли поряд із обумовленими контрактами туристичними продуктами за внутрішніми цінами іноземної країни за валюту додатково продаються товари і послуги туристичного попиту;

- світовий ринок при масовому наданні туристичних послуг має індивідуалістичний характер, пов'язаний із суб'єктивністю попиту, оскільки туристичні продукти призначені для задоволення особистих потреб туристів (відповідно до їх доходів, інтересів), мають виключно споживацьке значення. При цьому споживча вартість послуги не має речової форми, а полягає у певному корисному ефекті (враження, пізнання, оздоровлення та ін.);

- на світовому ринку спостерігається доволі висока стійкість цін на туристичні послуги (порівняно із динамікою цін на товари) та водночас несталість якості. Стійкість цін, на думку експертів, пов'язана з тим, що попит на туристичні послуги постійно зростає, а пропозиція не завжди за ним встигає, а також з тим, що в туризмі неможливо створити акумулятивні запаси. Несталість якості породжує таку ситуацію, що неможливо наперед оцінити якість послуги. Критеріями для цього є лише довіра, досвід, суб'єктивні враження інших.

Можна виділити такі функції світового ринку туристичних послуг:

- регулятивна, оскільки світовий ринок забезпечує збалансованість попиту і пропозиції, узгодження виробництва і споживання туристичних продуктів в цілому та по окремих сегментах зокрема;

- стимулююча, оскільки світовий ринок забезпечує стимулювання підвищення економічної ефективності виробництва туристичних послуг в умовах конкуренції, з одного боку, та вдосконалення пропозиції відповідно до особливостей попиту в різних міжнародних регіонах, з іншого. Оскільки специфікою туристичного продукту є певною мірою його абстрактність („мрія”, „фантазія” туриста), то саме ринок стимулює пошук нових шляхів максимального наближення туристичних продуктів до такої абстракції;

- оптимізаційна, оскільки світовий ринок оптимізує використання факторів виробництва туристичних послуг, іншими словами, “показує” виробникам які, у якій кількості та для кого необхідно виробляти туристичні послуги;

- інформаційна, оскільки світовий ринок надає інформацію про усереднені параметри сукупних попиту і пропозиції на різні види туристичних послуг, забезпечує встановлення ціннісних еквівалентів для купівлі-продажу туристичних продуктів;

- сануюча, оскільки світовий ринок вибраковує з міжнародного обігу ті туристичні послуги або їх виробників, які не можуть забезпечити мінімальний міжнародний стандарт якості.

Креативною складовою світового ринку туристичних послуг, базовим суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності у сфері туризму є туристичне підприємство - „підприємницька або громадська одинця чи їх сукупність, яка займається виробництвом, розробкою, реалізацією туристичних продуктів, а також організовує їх споживання” [4, с.136].

Білоруський вчений Н.І.Кабушкін розрізняє туристичні підприємства первинних послуг (що існують лише за рахунок туризму) - туроператори і турпосередники, транспортні підприємства спеціального призначення (для перевезення туристів), готельні підприємства, інші підприємства виключно туристичного профілю) та туристичні підприємства вторинних послуг (отримують прибутки не тільки від туристичної діяльності - підприємства харчування, транспортні підприємства загального призначення та ін.) [59, с.90-100].

Зазвичай туристичні підприємства надають не самі послуги, а права (гарантії) їх отримання у певному місці і часі і певної якості від іноземних фірм, що мають прямі договірні відносини не з клієнтом, а лише з туристичним підприємством.

Основними видами туристичних підприємств, що здійснюють зовнішньоекономічні операції, є туроператорські фірми та туристичні агентства. Туроператорська фірма (туроператор) - це оптова туристична фірма, що виступає посередником між підприємствами туристичної індустрії, з одного боку, та туристичними агентствами і безпосередньо туристами - з іншого. У процесі розробки інклюзив-турів туроператори встановлюють зв'язки з різноманітними транспортними підприємствами, закладами харчування та розміщення, культурно-освітніми установами, екскурсійними бюро, виступаючи як оптовий покупець їх послуг. Часто туроператори укладають лізингові угоди щодо довготермінової оренди готелів та інших закладів розміщення, різноманітних транспортних засобів (літаків, суден, автобусів). Так, наприклад, є туроператорські фірми, що спеціалізуються на організації турів з використанням спеціально орендованих (чартерних) літаків (air tour operator), автобусних (cоаch tour operator), залізничних (rail operator), морських (oсеаn operator) екскурсій.

Туристичне агентство (турагентство) - це роздрібна туристична фірма, що виступає посередником між туроператорськими фірмами, з одного боку, і туристами - з іншого. Звичайно турагентства реалізують інклюзив-тури, розроблені туроператорами, хоча при потребі можуть надавати окремі види послуг, установлюючи безпосередні зв'язки з транспортними організаціями, готельними комплексами чи екскурсійними бюро. Більшість турагентств знаходиться у сфері впливу великих оптових туристичних фірм, авіакомпаній, готельних корпорацій, торгових фірм. Кожна туроператорська фірма має звичайно значну кількість закордонних філій і дочірніх компаній, що діють як турагентства, здійснюючи роздрібний продаж туристичних послуг (наприклад, британська компанія “Томас Кук енд Сан” має понад 400 таких закордонних філій).

Окрім туроператорських фірм та туристичних агентств зовнішньоекономічні операції в туризмі здійснюють різноманітні туристичні клуби, асоціації споживачів, автомобільні клуби й асоціації.

Регулювати взаємовідносини країн та окремих суб'єктів ЗЕД в галузі туризму покликана Всесвітня туристична організація (ВТО). Для захисту професійних і галузевих інтересів національних готельних асоціацій, міжнародних готельних ланцюгів та окремих готелів створено Міжнародну готельну асоціацію (МГА).

На світовому ринку сукупність виробників туристичних послуг являє собою піраміду, верхню частину якої займають провідні ТНК, що забезпечують комплексне обслуговування за власними стандартами якості, а нижня частина представлена середнім та малим підприємництвом, переважно спеціалізованим на наданні окремих послуг (наприклад, підприємства гостинності - готельного і ресторанного бізнесу, туристичні агентства тощо). Найбільші ТНК функціонують у сфері готельного господарства (так звані “готельні ланцюги”), авіатранспортного обслуговування, а також потужні туроператорські фірми.

В сучасних умовах глобалізації та регіоналізації світової економіки світовий ринок туристичних послуг також зазнає певних змін. Можна виділити такі основні тенденції його розвитку:

- високий динамізм. У 2004 році загальна кількість іноземних туристів сягнула 763 млн. осіб, що у 1,7 рази більше, порівняно з 1990 роком, та у тричі вище за значення 1980 року. Прибуток від іноземного туризму складає 622 млрд. дол., середньосвітовий рівень прибутку від однієї туристичної поїздки - 815 доларів. За останні 20 років середньорічні темпи приросту кількості іноземних туристів становлять 5%, валютних надходжень - 14%. За прогнозами ВТО, до 2010 кількість туристів сягне 1 млрд. чол., до 2020 - 1,6 млрд. осіб [4, с.10-12]. У Осакській декларації Тисячоліття 2001 року висловлюється впевненість, що „туризм знов виявить свою стійкість перед міжнародними кризами і невдовзі відновить свої темпи зростання, які спостерігалися до подій у США”, а у „найближчі два десятиліття продовжить своє значне зростання, сприяючи підвищенню диверсифікації продуктів і посиленню змагальності”, темпи його розвитку перевищуватимуть 4% за рік [52, с.233];

- розвиток нових форм транснаціоналізації. Поряд із традиційною горизонтальною інтеграцією, що відбувається шляхом злиття, поглинання, відкриття нових філій (т.зв. “щупальця восьминога”), франчайзингу, все більшого поширення набуває вертикальна, коли в єдине ціле об'єднуються туроператори, готелі, автотранспортні підприємства і навіть заклади торгівлі, банки, страхові компанії та ін. Фактично відбувається проникнення до туристичного бізнесу транспортних, банківських, страхових, рекламних, торгівельних, промислових компаній. Так, наприклад, американська авіакомпанія TBA викупила закордонні готелі готельної корпорації “Hilton” і утворила нову компанію “Hilton International” з понад 50 готелями у 36 країнах світу, а французька авіакомпанія “Ер Франс” створила власну туристичну групу “Сотар”. З іншого боку, туристичні фірми теж купують авіакомпанії. Наприклад, британська туроператорська фірма “Томсон Холідей” придбала авіакомпанію “Брітіш Ервейз” [111, с.122; 36, с.12-20]. Сучасною формою союзів ТНК стали стратегічні альянси. Так, 1996 р. консорціум скандинавських авіакомпаній “САС” та німецька “Люфтганза” створили стратегічний альянс, що став лідером у європейських авіаперевезеннях. Наступного року з метою зменшення конкуренції, поліпшення сервісу, тиску на малих авіаперевізників, стимулювання їх інтеграції до консолідованих структур створено сітьовий альянс “Стар альянс” авіакомпаніями “САС”, “Люфтганза”, “Остріен Ерлайнз”, “Ер Канада”, ”Юнайтед Ерлайнз”, “Тай інтернешнл”, “Енсет Остреліа”, “Ер Нью Зіланд”. Іншим прикладом є стратегічний альянс між компанією “Visa International” та готельним ланцюгом класу “люкс” “Le Meridian” (понад 140 готелів у 57 країнах). У свою чергу, “Le Meridian” створив стратегічний альянс з мережею “Nikko Hotels”. Французький “Accor” та американська група “Carlson Leisure Group” (найбільша франчайзнигова туристична компанія у Північній Америці) створили спільну мережу турагентів “Carlson Wagonlit Travel” (що стала другої за величиною у світі і об'єднує 12 тис. терміналів у 140 країнах світу). Також “Accor” створив спільне підприємство з найбільшою французькою мережею незалежних агентів Selectour (500 турагентств).

- подальша монополізація ринку. Так, наприклад, три найбільших туроператори Німеччини (TUI, NUR, ITS) контролюють 70% туристичного ринку країни. Майже половину туристичних ринків Франції та Великої Британії контролюють відповідно три та чотири провідних тур оператори [41, с.54-56]. В Осакській декларації Тисячоліття висловлюється побоювання, що „концентрація ринку і панування окремих регіонів звузить можливості вибору та послабить конкуренцію. Вільна і справедлива конкуренція, за якої відсутні непотрібні обмеження на входження на ринок, дає споживачам найкращу гарантію відповідності ціни якості” [52, с.235];

- диверсифікація. Потужні туристичні підприємства поряд із наданням туристичних послуг все більше до кола свої інтересів включають суміжні виробництва та послуги. Наприклад, британська корпорація “Holiday Inn“ поряд із готелями та авіакомпанією об'єднує ряд підприємств з виготовлення меблів, кухонного обладнання та посуду, підприємства харчової промисловості, мережу магазинів [111, с.122];

- кооперація малих і середніх роздрібних туристичних підприємств. В умовах витіснення, “виштовхування” малих і середніх фірм зі світового ринку туристичних послуг вони вимушені об'єднуватися з метою вироблення спільної політики та поліпшення умов співпраці з потужними туроператорами. Прикладом такої кооперації є французька фірма “Селектур”, що об'єднує 110 роздрібних турагентств. В Осакській декларації Тисячоліття підкреслюється, що „малі та середні підприємства являють собою становий хребет туристичної індустрії, і їх варто заохочувати і підтримувати, а також захищати від недобросовісної конкуренції. На малі та середні підприємства припадає значна частка робочих місць у туристичній індустрії” [52, с.235];

- інформатизація світового ринку туристичних послуг, збільшення його “віртуальної” складової. „Інформаційні технології привносять в туризм різкі зміни, особливо в області просування, маркетингу, диференціації і спеціалізації турпродуктів” [52, С.233]. З розвитком нових форм та засобів зв'язку, відеотехніки, електронної торгівлі відбувається формування єдиного інформаційного простору, відкриваються можливості купувати-продавати туристичні продукти одночасно в різних регіонах світу, не виходячи з власного кабінету. Внаслідок цього виникає таке явище, як взаємозалежність ціни на туристичні продукти у всьому світі. 2001 року через Інтернет здійснювалося 15% всіх продажів у сфері туризму За прогнозами ВТО, у найближчі 5 років ця частка зросте до 20-25% [4, с.11]. У недалекій перспективі формування єдиного віртуального туристичного ринку. До цього слід додати бурхливий розвиток комп'ютерних систем бронювання /КСБ/ (авіаквитків, місць у готелях і навіть оренди автомобілів - rent-a-car). Лідерами на світовому ринку інформаційних технологій у туризмі є КСБ “Amadeus” (створена 1987 р. авіакомпаніями Air France, Liberia, Lufthansa, SAS, а нині зв'язує майже 64 тис. офісів турагентів та понад 10.5 тис. офісів авіакомпаній практично у всіх країнах світу) та “Galileo International” (у сучасному вигляді створена 1993 р. 11 авіакомпаніями, охоплює 44 тис. агентів у 116 країнах світу), що працюють у режимі реального часу;

- звуження спеціалізації, індивідуалізація надання туристичних послуг, підвищення вимог до їх якості як наслідки всезростаючої конкуренції на світовому ринку. Нині більшість традиційних готелів зі стандартним набором послуг поступаються конкурентам, що використовують вузькоспеціалізовані центри для конференцій, бізнес-клуби, спеціалізовані ресторани, екзотичні бари тощо. Відбувається зміна форм організації туристичних послуг, зокрема зростає частка індивідуальних турів. Водночас відбувається переорієнтація на короткотермінові, але часті поїздки до різних регіонів;

- посилення державної підтримки туризму. Іноземний туризм є важливою складовою надходжень валюти до країни, тому більшість держав нині проводять політику максимального сприяння розвитку туристичної галузі шляхом пільгового оподаткування, надання безвідсоткових кредитів, державного субсидування оновлення туристичної інфраструктури тощо. При цьому у Манільській декларації зі світового туризму відмічається, що „економічна рентабельність туризму, якою б значною вона не була, не може являти собою єдиний критерій визначення сприяння, яке повинні надавати держави цьому виду діяльності. Право на відпустку, можливість для громадянина ознайомитися з тим, що його оточує, посилення його національної свідомості і та солідарність, яка зв'язує його з співгромадянами, почуття приналежності до певної культури і народу є вкрай важливими причинами заохочення його участі в національному і міжнародному туризмі шляхом доступу до відпусток і подорожей” [52, с.196];

- посилення взаємозв'язків світового ринку туристичних послуг з іншими ринками - нерухомості, робочої сили, капіталу, інновацій [150, с.80]. Наприклад, на межі ринків туристичних послуг та нерухомості виникла нова форма розміщення туристів - тайм-шер. Це не розміщення в готелі, але й не продаж стандартної нерухомості, а щось середнє між ними - придбання нерухомості, власність на яку обмежена у часі. За одиницю часу приймається один тиждень. Тайм-шер складається з двох частин - продаж клубів або апартаментів, розділених на тижні, а потім обмін цих тижнів через єдиний центр обміну (клуб). Якщо у часи становлення цим бізнесом займалися переважно малі підприємці, то нині він є сферою інтересів потужних корпорацій. Світовими лідерами з продажу тайм-шеру є компанії Record Condominium International (RCI) та Interval International (II).

Щодо класифікації туристичних підприємств і організацій як суб'єктів світового ринку туристичних послуг, то в якості основних класифікаційних ознак пропонуються наступні.

За національно-територіальною ознакою:

- міжнародні - туристичні корпорації, що мають свої відділення, філіали, дочірні підприємства у зарубіжних країнах (звичайно, більше, ніж у 6 країнах; понад 25% активів розміщується за кордоном). Найбільшими міжнародними туристичними корпораціями на світовому ринку є “American Express” (США), “Tomas Cook and Sun” /JMC/, “Thomson Holidays” /що включає “Thomson Tour Operation”, авіакомпанію “British Airways” та ін./, “First Choice” (Велика Британія), “Туристик Юнієн Інтернешнл” (ТUІ, найбільша туристична компанія у Європі, що об'єднує 3600 турагентів , дві авіакомпанії, понад 180 готелів у 19 країнах), “Некерман унд Райзен туристик” (NUR Touristic) (Німеччина), “Club Med”, “Sotar” (Франція), “Japan Travel Board”, “Nippon Express” (Японія). Серед готельних ланцюгів - “Bass Hotels & Resorts” (3000 готелів у 100 країнах, включає 5 мереж - Holiday Inn, Holiday Inn Express, Crown Plaza, Staybridge Suites by Holiday Inn, Inter-Continental), “Accor” (об'єднує 4000 готелів у 90 країнах світу, а також включає мережу турагентів, казино, конференц-центрів, сервісних компаній, корпоративні освітні заклади), “Marriott International” (понад 2000 готелів у 59 країнах, включає 14 готельних мереж), група “Starwood Hotels & Resorts Worldwide” (понад 700 готелів у 80 країнах, включає 6 ланцюгів - St.Regis/Luxury Collection, Westin, Sheraton, Four Points, The W Hotels), “Radisson SAS Hotels & Resorts” (разом з материнською компанією “Carlson Hospitality Worldwide” об'єднує понад 650 готелів у 56 країнах), “Forte Hotel Group” (440 готелів у 55 країнах, включає 4 ланцюги - Posthouse, Heritage, Le Meridian, Travelodge), “Sol Melia” (410 готелів у 32 країнах) тощо;

- національні - туристичні підприємства, що мають значну кількість регіональних відділень в межах однієї країни. Наприклад, українські національні потужні туристичні компанії “Гамалія”, “Сам”, “Яна” тощо;

- локальні - туристичні підприємства, що організовують прийом іноземних туристів та відправлення вітчизняних туристів за рубіж лише в межах певної ділянки території країни.

За економічною ознакою:

- комерційні - оптові та роздрібні туристичні підприємства, що займаються реалізацією туристичних продуктів з метою отримання прибутків. Це туристичні корпорації, тур операторські фірми, туристичні агентства, підприємства сфери гостинності тощо;

- некомерційні - туристичні організації, що створюються з метою сприяння розвитку міждержавного туризму. Вони поділяються на кілька груп. Перша - міжнародні регулятивні організації, покликані координувати туристичну діяльність на загальносвітовому рівні. Передусім це Всесвітня організація торгівлі (WTO, дійсними членами якої є 139 країн, Україна є членом з 1997 року), а також Міжнародна федерація туроператорів (IFTO), Міжнародна асоціація організаторів екскурсій та туристичних програм (ISTA), Всесвітня асоціація турагентів (WATA), Міжнародна асоціація наукових експертів в галузі туризму (AIEST), Міжнародна асоціація повітряного транспорту (IATA), Міжнародна готельна асоціація, Європейська туристична комісія (CET), Міжнародна мережа турагентств авіаліній (IATAN) тощо. Друга група - урядові організації, що звичайно входять до складу або є підконтрольними міністерствам, відомствам економіки, іноземних справ, торгівлі, транспорту і т.д. Вони здійснюють координацію туристичної діяльності у межах країни, регулюють валютні надходження, розробляють законодавчі акти з питань туризму, забезпечують підготовку кадрів, наукові дослідження тощо. В Україні такою є Державна туристична адміністрація. Третя група - національні асоціації, федерації туристичних підприємств, діяльність яких спрямована на захист інтересів суб'єктів туристичного ринку, розробку нормативів і рекомендацій, рекламного та інформаційного забезпечення, поширення інформації про країну, встановленню міждержавних стосунків тощо. Наприклад, Американська асоціація туристичних агентів (ASTA, у складі якої 26,5 тис. членів зі 165 країн), Британська асоціація туристичних агентів (ABTA), Німецький союз туристичних агентів (DRV), Американська асоціація туристичної індустрії (TIA) та ін. В Україні діють туристичні асоціації “Аскотур”, “Укрпрофтур”, “Укрінтур” тощо.

За розмірами:

- великі туристичні підприємства, які обслуговують понад 100 тис. туристів за рік, з середньорічним оборотом приблизно 35 млн. доларів. Наприклад, найбільший туроператор Японії “Джепен Тревл Бюро Інк” щорічно реалізує приблизно 250 тис. турів;

- середні туристичні підприємства , які обслуговуються 30-100 тис. туристів за рік. Вони звичайно заповнюють лише одну з ринкових ніш, спеціалізуючись на певному турі чи регіоні;

- малі туристичні підприємства, які обслуговують менше 30 тис. туристів за рік.

За широтою програми:

- вузькоспеціалізовані, що займаються організацією надання лише одного-двох видів туристичних послуг, наприклад, лише гірського туризму;

- з широкою спеціалізацією, які одночасно надають найрізноманітніші види туристичних послуг.

За глибиною програми:

- однопродуктові, що в межах певного міжнародного регіону реалізують лише один туристичний продукт;

- багатопродуктові, що в межах міжнародних регіонів реалізують різні види туристичних продуктів.

Важливу роль для нормального функціонування світового ринку туристичних послуг відіграє його інфраструктура. Інфраструктура в туризмі - це „сукупність організаційно-правових форм, опосередкованих рухом туристичних продуктів, актами купівлі-продажу, або сукупність інститутів, систем, служб, підприємств, що обслуговують туристичний ринок і виконують певні функції із забезпечення нормального режиму його функціонування” [150, с.81]. Щодо світового ринку в цілому, то, на нашу думку, під інфраструктурою слід розуміти сукупність підприємств, організацій, установ, які сприяють процесам виробництва та споживання туристичних продуктів.

Інфраструктуру світового ринку туристичних послуг складають:

- туристичні біржі, ярмарки, виставки, салони (наприклад, щорічні Лондонська /WTM - World Travel Market/, Берлінська /ITB/ міжнародні туристичні біржі чи найбільша виставка на Близькому Сході Arabic Travel Market), а також workshop (з англ. „workshop” означає „майстерня”; у даному випадку йдеться про міні-виставки у поєднанні з робочими дискусіями, обміном досвідом щодо здійснення туристичної діяльності);

- банки, що забезпечують спеціалізоване туристичне обслуговування шляхом випуску дорожніх (туристичних) чеків, пластикових дисконтних карток тощо;

- страхові компанії, що забезпечують страхування різноманітних туристичних ризиків;

- заклади міжнародного комерційного арбітражу, що забезпечують ефективне та швидке вирішення спірних питань між іноземними контрагентами;

- рекламно-інформаційні підприємства, які забезпечують рекламу туристичних послуг (найрізноманітніші рекламно-інформаційні агентства, центри, засоби мас-медіа), з одного боку, та забезпечують суб'єктів ринку необхідною комерційною та країнознавчою інформацією (торгові палати, представництва, посольства, консульства);

- підприємства, що забезпечують суб'єктів ринку засобами ділової комунікації та електронної торгівлі;

- спеціалізовані навчальні та науково-дослідні заклади, що здійснюють підготовку, перепідготовку кадрів, підвищення їх кваліфікації, розробляють рекомендації та експертні оцінки щодо підвищення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності в туризмі.

Російський економіст Ю.В. Темний до інфраструктури туристичного ринку також включає систему кредитних карток, емісію туристичних чеків, недержавні центри зайнятості в туризмі, інформаційні технології, систему податкових пільг, страхування туристичних ризиків, митних пільг, профспілки, громадські і державні фонди. Спеціальні економічні зони тощо [150, с.82-83].

Сучасний світовий ринок туристичних послуг не є однорідним. Він має певну структуру, складається з множини частин - сегментів (рис.1.1). Усі критерії його сегментації у фаховій літературі подібні і базуються на складових компонентів пропозиції і попиту на туристичний продукт.

Так, російський вчений Ю.В. Темний пропонує низку критеріїв сегментації туристичного ринку - за суб'єктами, за об'єктами, за географічним положенням, за рівнем насичення, за ступенем зрілості, за ступенем обмеженості конкуренції, за відповідністю діючому законодавству, за характером продажу, за асортиментом турпродуктів [150, с.78-79].

Найчастіше ж сегментація ринку туристичних послуг здійснюється на основі видів міжнародного туризму. У більшості робіт існує одностайність щодо таких видів. Виділяють рекреаційний (оздоровчий, лікувальний, санаторно-курортний), пізнавальний (екскурсійний, культурно-пізнавальний), діловий, конгресний (науковий), етнічний, пригодницький (екзотичний, екстремальний), спортивний, навчальний, релігійний, шопінг, розважальний, сільський види туризму та відповідні сегменти ринку [4, с.75-81; 6, с.89; 59, с.19-20; 65, с.34-43].

Відповідно до характеристик споживачів туристичних послуг також виділяють окремі сегменти ринку. За віковою ознакою розрізняють дитячий (до 14 років), молодіжний (15-29), дорослий (30-59), “третього віку” (60 і більше) сегменти, кожний з яких має певні особливості. Так, сегмент молодіжного та дитячого туризму характеризується попитом на недорогі туристичні послуги, переважно з метою пізнання нового світу, навчання; сегмент осіб “третього віку” - необмеженістю періодом відпустки, міжсезонним характером подорожей; дорослий - попитом на турпоїздки з діловими цілями та з метою відпочинку, що супроводжуються досить високими вимогами до комфорту. За кількістю туристів виділяють індивідуальний, сімейний, груповий туризм. Залежно від ексклюзивності запитів та інноваційності пропозицій розрізняють ринки масового, нестандартного та елітарного попиту [92, с.252].

Залежно від особливостей міжнародних регіонів, окремих країн проводять регіональну сегментацію світового ринку туристичних послуг. Так, український вчений О.О. Любіцева виділяє чотири типи національних туристичних ринків: високоінтенсивний (притаманний країнам високого рівня економічного розвитку з активною участю в міжнародному туризмі), стабілізований (орієнтований переважно на експорт туристичних послуг, характерний для країн середнього рівня економічного розвитку, нових індустріальних країн, постсоціалістичних країн з ринковою економікою), реформований (притаманний країнам перехідної та централізованої планової економіки з елементами ринкової, орієнтований як на експорт туристичних послуг, так і на їх імпорт), акумулюючий (поширений у країнах, що розвиваються, з домінуванням іноземного туризму, та країнах планової економіки, які підтримують туризм як традиційну галузь господарства, не розширюючи практично участі у світовому туристичному процесі) [92, с.109-110]. На сьогодні географічна структура світового ринку туристичних послуг на користь розвинених країн, для яких зрілий ринок послуг є адекватним відображенням високого рівня загальноекономічного розвитку. Але водночас „найменший розрив між рівнем експорту (у %) розвинених країн і країн, що розвиваються, спостерігається саме на ринку туристичних послуг” [44, с.4].

Отже, ґрунтуючись на вищезазначених підходах, пропонується виділення трьох основних критеріїв сегментації світового ринку туристичних послуг - мотиваційного, вікового та регіонального (рис. 1.1).

За мотиваційним критерієм доцільно виділити три найбільших сегменти:

- пізнавально-розважальний - з метою задоволення духовних потреб, зокрема, ознайомлення з культурно-історичними пам'ятками, природними ландшафтами, релігійне паломництво, відвідування спортивних змагань, навчання, відвідування родичів, розваги, пригоди тощо;

- рекреаційно-оздоровчий - з метою лікування, оздоровлення чи відпочинку;

- діловий - з метою задоволення ділових інтересів, зокрема, зустрічі з бізнесовими колами, участь у конгресах, конференціях, виставках, ярмарках, громадських та благодійних заходах тощо.

За віковим критерієм виділяються такі сегменти:

- дитячо-молодіжний;

- дорослий;

- осіб “третього віку”.

За регіональним критерієм нами пропонується виділення таких сегментів:

- інтенсивних зустрічних потоків туристичних продуктів, що об'єднує високорозвинені країни, які як відправляють, так і приймають значну кількість туристів (зокрема, Франція, Німеччина, Велика Британія, Італія, США, Канада, Австралія та ін.);

- зустрічних потоків туристичних продуктів з переважанням експорту, що об'єднує розвинені країни які приймають значну кількість туристів, але водночас і відправляють вітчизняних (наприклад, Іспанія, Португалія, Греція, Кіпр, Туреччина, Польща та ін.);

- зустрічних потоків туристичних продуктів з переважанням імпорту, що об'єднує країни, які переважно відправляють вітчизняних туристів, але й приймають іноземних (наприклад, Україна, Росія тощо);

- односторонніх експортних потоків туристичних продуктів, що об'єднує країни, які спеціалізуються майже виключно на прийомі іноземних туристів (наприклад, Таїланд, Єгипет, Ямайка, Філіппіни тощо).

1.3 Специфіка зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств за умов глобалізації

Туристична галузь на даному етапі розвитку характеризується значним розвитком процесів глобалізації та транснаціоналізації, й водночас -лібералізації, послаблення інституційних бар'єрів, стрімкими розвитком науково-технічного прогресу (передусім у сфері поширення інформації та комунікації, наприклад, електронна торгівля, що істотно знижує трансакційні витрати зовнішньоекономічних операцій та полегшує вихід на світовий ринок). З переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, зростає роль третинного сектору - сфери послуг. В процесі глобальних структурних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі обробної промисловості та сфери послуг, зокрема, туризм. Сюди ж здійснюється перелив капіталу і кваліфікованої робочої сили. Міжнародний туризм виступає не тільки як джерело надходження прибутків для продавців та задоволення духовних і фізичних потреб покупців, але й як зв'язуюча ланка між країнами, міжнародними регіонами, діловими колами різних держав, джерелом поширення інформації про них на зовнішніх ринках. Туристичні господарства практично всіх країн світу так чи інакше залучаються до процесу глобалізації. Спостерігається тенденція до формування глобальної цивілізації зі спільними уподобаннями, цінностями та суспільною свідомістю, не останню роль у поширенні яких відіграє туризм.

Як зазначає відомий український економіст Ю.М. Пахомов, „в сучасних умовах, на відміну від ситуації, яка існувала 30-40 років тому, вирішальним фактором розвитку будь-якої держави є глобалізація. Саме вона, глобалізація, в усе більшій мірі визначає й можливості піднесення, й ризики занепаду... Альтернативи в України, окрім як пристосуватися та увійти до процесів глобалізації, немає. Але і можливості такого пристосування та входження може не бути, як немає такої можливості у більшості країн планети. Справа полягає у тому, що вдале входження до глобального простору не полягає тільки в інтеграції у формі збільшення потоків імпорту та експорту. Головне у цьому процесі - стати країною, здатною навертати до свого боку глобальні ресурси, а серед них, і це найважливіше, фінансові потоки” [121, с.3].

Український вчений А.С. Філіпенко зауважує, що економічна складова глобалізації „пов'язана насамперед із джерелами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають міжнародна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль ТНК у світогосподарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту” [136, с.51].

Глобалізація має багаторівневий характер. На світовому рівні глобалізація у сфері туризму проявляється через зростаючу економічну взаємозалежність країн та міжнародних регіонів, переплетінням їх туристсько-господарських систем. Все більше зростає рівень інтегрованості туристичних галузей та окремих підприємств з різних держав, світовий ринок туристичних послуг стає ціліснішим. Окремі держави навіть поступово втрачають свої функції щодо управління туристичною діяльністю національних підприємств на зовнішніх ринках на користь зовнішнього контролю наднаціональних органів.

Водночас, як зазначає український економіст О.В. Плотніков, „традиційно неспроможним є міф про істотну інтегрованість української економіки у світогосподарські зв'язки. Така інтеграція є надто незначною, якщо судити по повній відсутності будь-якого взаємозв'язку в динаміці макроекономічних показників України та розвинених країн... Зараз країни Заходу більш зациклені „самі на собі”, а не на пошуку можливостей роботи з ризикованими ринками, до яких відносяться і Україна” [125, с.13]. У контексті фінансової глобалізації Україна навіть на регіональному рівні не може конкурувати з країнами Центральної Європи, оскільки має найгірші показники щодо залучення іноземних інвестицій. Та й орієнтація лише на зовнішні позики не свідчить про можливості виходу з такої ситуації.

Глобалізація істотно розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних туристичних ресурсів, їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці. Використання „глобальних джерел розвитку” (за А.С. Філіпенком, [136, с.63-64]) туристичної галузі дає змогу знизити витрати за рахунок заміни неефективних елементів (виробників певних складових туристичного продукту) на кооперантів з більш сприятливими параметрами.

На національному рівні глобалізація у сфері туризму проявляється у зростанні рівня відкритості національних туристичних ринків, зростанні частки зовнішньоторговельного обігу у загальному обсязі виробництва туристичних послуг, збільшенні обсягів залучених у туристичне господарство іноземних інвестицій, обсягів міжнародних платежів.

Глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами, що становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми доходами. Головне завдання таких країн полягає в мінімізації вразливості щодо зовнішніх небезпечних впливів, а також залежності від іноземних інвесторів. Такі країни „відчувають гостру нестачу капіталу, інституцій, господарської інфраструктури, економічних рішень, необхідних для реалізації наявних можливостей” [136, с.54].

Що стосується рівня інтегрованості туристичної галузі України до світогосподарських зв'язків, то частка міжнародного туризму в структурі туристичних послуг протягом останніх п'яти років не перевищувала 35%.

„Ризики для країни, що їх несе глобалізація, бувають епізодичними, системними та концентрованими” [121, с.3]. Щодо останніх, то країни „беззахисні” і „повністю відкриті”, а до того ж позбавлені сприятливого внутрішнього середовища, а отже і привабливості для глобальних гравців, є глобально не цікавими, їх оминають світові фінансові потоки. У саме такому положенні поки що перебуває туристична галузь України. Хоча, як відмічає український вчений Ю.М. Пахомов, на старті країна „мала всі шанси на вдачу й заможність” [121, с.4].

Ще одна група ризиків, обумовлених глобалізацією, пов'язана з низьким рівнем конкурентоспроможності національного туристичного господарства. Тому цілком виправданим є застосування протекціонізму як заходу, спрямованого на захист вітчизняних туристичних підприємств в умовах загострення конкурентної боротьби. При цьому сама конкурентна боротьба під впливом глобальних процесів подекуди змінює характер. „Вона все частіше не підганяє тих, що відстають, не стимулює їх до набуття конкурентних переваг, ... а знищує багатьох з тих, хто за інших умов мав би шанс на виживання” [121, с.7].

На рівні туристичного підприємства глобалізація залежить від того, наскільки ефективно підприємство диверсифікувало свої надходження та розмістило свої активи у різних країнах з метою збільшення експорту туристичних послуг та використання місцевих переваг, пов'язаних з ширшим доступом до місцевих ресурсів. „Ступінь глобалізації підприємства не в останню чергу визначається такими показниками, як міжнародне розосередження надходжень від продажів” туристичних послуг та „головних активів, внутрішньофірмова торгівля та відповідні технологічні трансфери” [136, с.55]. зовнішньоекономічний діяльність туризм

На ринку туристичних послуг спостерігається експансія багатонаціонального підприємництва на основі значного розширення та диверсифікації діяльності транснаціональних корпорацій. Таке поширення відбувається як шляхом горизонтальної, так і вертикальної інтеграції. Таким чином, глобальні фірми виступають головними суб'єктами багатонаціонального виробництва туристичних послуг. Вони поєднують в єдиному організаційному, фінансовому, технологічному режимі процес виробництва туристичних послуг, міжнародної трансакції, управління, маркетинг, наукові дослідження та інші елементи стратегічної діяльності підприємства [136, с.62]. Характерною рисою є також розвиток і поглиблення внутрішньофірмового трансферу. Закордонні філії таких підприємств адаптують туристичні продукти до вимог зовнішніх ринків. На основі формування системи стійких зв'язків між багатьма потужними фірмами з різних країн створюються стратегічні альянси.

Зовнішньоекономічна діяльність туристичних підприємств є у багатьох випадках лише продовженням їх внутрішньогосподарської діяльності. Лише потужні транснаціональні корпорації у сфері туризму виходять за національні межі, організовуючи свій бізнес на території значної кількості країн, надаючи туризму дійсно міжнародного характеру. Діяльність же частини малих і середніх туристичних підприємств істотно залежить від впливу ТНК.

Важливим аспектом глобалізації туристичних підприємств є рівень використання комп'ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін інформацією та новим ідеями між підприємствами з різних країн, збільшувати рівень інформованості споживачів про іноземні туристичні продукти. Завдяки глобальним комунікаційним мережам створюється можливість координувати виробництво туристичних послуг у різних регіональних частинах світового ринку.

Як слушно відмічає український вчений В.Є Новицький, в результаті глобальної інформатизації відбувається „зміна самої природи послуг як одного з різновидів торгівлі та економічної діяльності взагалі (відтак, частково відбувається і зміна уявлень про природу сучасних міжнародних економічних відносин, для яких торгівля послугами постає динамізуючим компонентом). Якщо раніше вважалося, що послуга існує тільки як результат „живого” спілкування продавця та покупця, то відтепер послуга, яка надається через Інтернет-сервер, може бути спожита й у хронологічно віддалений момент” [116, с.4].

Впровадження інформаційних технологій та Інтернет-торгівлі є основою ефективної організації логістики в туризмі, ефективного управління туристичним підприємством в цілому, підвищення його конкурентоспроможності.

„Кількість переміщень, інтенсивність міграційних потоків між країнами, їх динамізм свідчать про глобальні масштаби даного процесу” [136, с.65]. Туристична галузь теж торкається даної проблеми, оскільки туристичні підприємства нерідко виступають посередниками при переміщенні нелегальних трудових мігрантів до країн імміграції робочої сили.

Глобалізація ринку туристичних послуг має як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних наслідків глобалізації відносять: економічне зростання та соціальний прогрес, що сприяють розширенню обсягів ділових поїздок; глобальну інформатизацію, що призвела до зростання інформованості населення про світові туристичні маршрути і, як наслідок, до розширення обсягів пізнавальних та рекреаційних поїздок; технологічний прогрес в області телекомунікацій, засобів зв'язку; відкритість кордонів та спрощення процедури перетину кордонів тощо. Серед негативних наслідків глобалізації ринку туристичних послуг називають: несталість економіки, що пов'язана з непередбачуваністю коливань макроекономічних параметрів; збільшення кількості „бідних” країн, що практично виключає цілі регіони світу з індустрії туризму; руйнівний вплив глобальних туристичних компаній на розвиток національного туризму; міжнародний тероризм, що обмежує можливості туристичної діяльності тощо [20, с.518-519].

В цілому зовнішньоекономічна діяльність туристичних підприємств є:

- важливим джерелом надходження валюти. Тут варто зазначити, що поряд із контрактними надходженнями валюти від туристичної діяльності (т.зв. невидимий експорт), існує ще й “внутрішній експорт” - купівля за валюту іноземними туристами сувенірів та інших товарів на внутрішньому ринку за роздрібними цінами. Значна кількість галузей промисловості у країнах, що є загальновизнаними туристичними центрами, працюють саме на “внутрішній експорт”. Так, наприклад, іноземні туристи купують значну кількість годинників, що виробляються у Швейцарії, парфумерно-косметичних виробів - у Франції, взуття - в Італії, віскі - у Великій Британії тощо;

- засобом вирівнювання платіжного балансу за рахунок специфіки туристичного споживання;

- способом збільшення зайнятості населення (наприклад, у Франції відкриття чотиризіркового готелю приносить додатково 1.27 робочих місця на кожний номер);

- фактором активізації зовнішньої торгівлі;

- засобом сприяння структурним зрушенням у національному виробництві;

- фактором активізації залучення інвестицій та інтенсифікації розвитку інших галузей національної економіки (будівництва, виробництва товарів широкого вжитку, харчової промисловості, сільського господарства);

- сферою залучення до ефективного використання так званих “економічно індиферентних ресурсів” (сонячна радіація, морські пляжі, пам'ятки архітектури та ін.);

- інструментом впливу на громадську думку про країну, формування її “іміджу”, “образу”;

- джерелом поширення нових вражень, нових ідей, нових поглядів, “розширення” зовнішнього простору тощо.

- Важливим аспектом щодо управління зовнішньоекономічною діяльністю туристичних підприємств за умов глобалізації є адекватна, реалістична оцінка факторів та безпеки її здійснення.

Поширеним методом оцінки чинників здійснення ЗЕД туристичними підприємствами є PEST-аналіз, що передбачає аналіз політичних, економічних, соціальних і технологічних факторів. Але його універсальність є одночасно і перевагою (можливість співставлення з іншими сферами господарської діяльності) і недоліком (недостатньо враховує специфіку ЗЕД в туризмі).

Всесвітня туристична організація в якості факторів розвитку міжнародного туризму визначає демографічні і соціальні зміни, економічний і фінансовий розвиток, розвиток торгівлі, стан транспортної інфраструктури, засоби інформаційного забезпечення.

На нашу думку, всю сукупність чинників, які впливають на характер та особливості зовнішньоекономічної діяльності туристичних підприємств за умов глобалізації можна розділити на дві групи - зовнішні та внутрішні. Розроблена автором схема структури чинників ЗЕД туристичного підприємства представлена на рис.1.3.

Зовнішні чинники ЗЕД туристичних підприємств - це зовнішні по відношенню до діяльності туристичних підприємств умови господарювання, середовище розвитку туристичного бізнесу. Вони пов'язані із діяльністю транснаціональних корпорацій, міжнародних організацій, державних органів, іноземних та вітчизняних конкурентів, кон'юнктурою ринку. Внутрішні чинники - це внутрішні фактори, що безпосередньо пов'язані із туристичною діяльністю підприємства. У свою чергу, зовнішні чинники можна поділити на глобальні та національні (прямого й опосередкованого впливу), внутрішні - на об'єктивні та суб'єктивні.