Главная
Коллекция "Otherreferats"
Международные отношения и мировая экономика
Зовнішньоекономічні зв'язки: їх суть, значення
Зовнішньоекономічні зв'язки: їх суть, значення
Зовнішньоекономічні зв'язки України з Європою, їх становлення в період глобалізації. Геополітична стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'язків. Зовнішньоекономічний механізм, міжрегіональні відносини. Тенденції та ефективність зовнішньої торгівлі.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 21.03.2011 |
| Размер файла | 8,1 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
План роботи
- 1. Зовнішньоекономічні зв'язки: їх суть, значення
- 1.а Зовнішньоекономічні зв'язки України з Європою
- 1.б Становлення зовнішньоекономічних зв'язків у період глобалізації
- 2. Геополітична стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України
- 2.а Євроатлантичний вектор розвитку України
- 2.б Вступ до СОТ як невідкладного завдання України
- 3. Зовнішньо економічний механізм, міжрегіональні відносини в Україні
- 3.а Міжрегіональні відносини в Україні
- 3.б Основні фактори формування зовнішньоекономічного механізму
- 3.в Механізм реалізації зовнішньоекономічної політики України
- 4. Тенденції та ефективність зовнішньої торгівлі України
- 4.а Тенденції та ефективність зовнішньої торгівлі України агро-продовольчою продукцією
- 4.б Експортний потенціал України і перспективи його розвитку
1. Зовнішньоекономічні зв'язки: їх суть, значення
1.а Зовнішньоекономічні зв'язки України з Європою
На політичній карті Європи за останнє десятиріччя відбулися великі політичні й економічні зміни, зумовлені розпадом соціалістичної системи і переходом постсоціалістичних країн до ринкових форм господарювання.
Після відомих подій кінця 80-х і початку 90-х років XX ст. сучасну Європу можна умовно поділити на два субрегіони: Західний, до якого входять країни із ринковим господарством, та Східний, що охоплює постсоціалістичні країни. Відповідно, наявні істотні відмінності у рівнях соціально-економічного розвитку країн двох субрегіонів, а також є різною їхня участь у міжнародному поділі праці.
Якщо господарства країн Західної Європи повністю інтегровані у світову економіку і займають щільне місце у міжнародному поділі праці та на світовому ринку, то у країнах Східної Європи наявні дезінтеграційні процеси і перебудова зовнішньоекономічних зв'язків, які розвивалися в межах колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ).
Площа континенту Європа складає 10 млн. км", а без країн СНД - 4,6 млн. км2. На цих землях мешкає близько 700 млн. осіб. Сучасну політичну карту Європи формують 39 незалежних держав і одна колонія або окупована територія (Гібралтар). Частина території Туреччини (Фракія) знаходиться у межах Європи.
Західноєвропейська економіка має виразний постіндустріальний характер. Головною галуззю економіки західноєвропейського регіону є промисловість, яка використовує для свого розвитку переважно імпортну сировину. Промисловий комплекс Західної Європи формують високо розвинуті галузі паливно-енергетичному комплексу, зокрема електроенергетики, чорної і кольорової металургії, а також машино та суднобудування, хімічна, легка і харчова промисловість. Високотоварною галуззю господарства є сільськогосподарське виробництво, зокрема тваринництво, яке спеціалізується на виробництві м'яса і молока. Рослинництво орієнтується на обслуговуванні потреб тваринництва та вирощуванні окремих продовольчих культур.
Розвинута також виробнича інфраструктура, зокрема регіону має високо розвинуту транспортну систему. Найважливішими видами транспорту для міжнародних перевезень є авіаційний морський, залізничний. Внутрішньо регіональні перевезення здійснюються автомобільним і річковим транспортом. Виняткове значення для переміщення нафти, газу і напівфабрикатів має трубопровідний транспорт.
Зовнішньоекономічні зв'язки західноєвропейського регіону складають розгалужену і розшаровану систему, яка поширюється не тільки на європейський континент, але й на весь світ. Розвинуті майже всі форми сучасних міжнародних економічних зв'язків, зокрема зовнішня торгівля, міжнародний поділ праці, міжнародний рух капіталів та інвестицій, міжнародні валютно-фінансові та кредитні стосунки, міжнародна економічна інтеграція, міграція трудових ресурсів тощо.
Провідну роль у системі зовнішньоекономічних зв'язків відіграє міжнародна торгівля. На Західну Європу припадає більше [40% товарообігу світу, хоча за її межі вивозиться лише третина товарів, що експортуються, решта - реалізовується на внутрішньому ринку. За теперішнього часу рух товарів однією державою на територію іншої поки що мало чим відрізняється від зовнішньої торгівлі у межах ЄС (Європейського Співтовариства), що формально утворює регіональний спільний ринок.
У зовнішній торгівлі Західної Європи відзначається від'ємне [сальдо. Імпорт значно перевищує експорт. Ввозиться у великій кількості мінеральна сировина (чорні і кольорові метали), а також паливно-енергетичні ресурси, сільськогосподарська сировина. Експортуються хімікати, машини, промислове обладнання, продовольчі товари. Дефіцит зовнішньої торгівлі у платіжному балансі багатьох країн компенсується торгівлею патентами та ліцензіями, експортом капіталу, фрахтом, туризмом. Ці країни Східної Європи можна характеризувати як держави із середнім рівнем економічного розвитку. Загальна структура їхнього господарства дає змогу зараховувати їх до індустріальних та індустріально-аграрних країн.
Промисловий комплекс східноєвропейського регіону потребує структурної перебудови, спрямованої на зменшення частки галузей групи. А у виробництві національного доходу та збільшення питомої ваги галузей, які забезпечують зростання виробництва предметів споживання, тобто розвитку галузей групи В. Необхідно також забезпечити збільшення відносної величини обробної промисловості порівняно із добувною у виробництві промислової продукції.
Поряд із галузями добувної промисловості був забезпечений розвиток машинобудування та металообробки, чорної та кольорової металургії, галузей паливно-енергетичного комплексу, хімічної, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. Розвинута також легка і харчова промисловість.
Країни Східної Європи займають помітне місце у світовому господарстві. Вони спеціалізуються на видобутку паливних і мінерально-сировинних ресурсів, виробництві продукції машинобудування, сільськогосподарської продукції і сировини.
Поряд із проведенням ринкових реформ у національних економіках, країни регіону активно реформують зовнішньоекономічні відносини. В першу чергу це стосується відмови від державної монополії на міжнародні економічні зв'язки, перехід від планово-адміністративних форм протекціонізму до лібералізації зовнішньоекономічної діяльності та зміні пріоритетів розвитку зовнішньоекономічних стосунків.
У експорті східноєвропейських країн зростає питома вага сільськогосподарської та хімічної продукції, мінеральної і паливної сировини, натомість, зменшується частка машин і обладнання, іншої продукції промислового виробництва. В імпорті переважають товари промислового виробництва, а також машинобудування.
Активна участь України у діяльності міжнародних економічних організацій, удосконалення зовнішньоекономічних відносин із країнами регіону зміцнює позиції незалежної держави на світовій арені, розширює її участь у міжнародному поділі праці та посилює відкритість її економіки. Нині всі суверенні держави Європи визнали незалежну України. Більше ЗО країн регіону встановили із нею дипломатичні відносини.
Україна розвиває різноманітні форми міжнародних економічних стосунків із країнами регіону. Вона має постійні зовнішньоекономічні зв'язки з усіма країнами Європи.
Щорічний обсяг зовнішньої торгівлі України із державами Європи (крім країн СНД) за 1996-2000 рр. зріс, хоча на цьому короткому часовому відтинку мало місце чергування його підйомів і спадів, і на 2000 р. він досяг своїх поки що найбільших показників - 8,99 млрд. доларів США (див. рис.8.7). Частка загально торговельного обігу із європейськими країнами до всієї зовнішньої торгівлі країни була завжди стабільною на рівні 30%, а в 2000 р. вона сягнула 31,5%. Сальдо зовнішньої торгівлі країни з країни регіону у 1996-98 рр. було негативним, однак зменшувалося і вже із 1998 р. воно стало позитивним.
Зовнішньоторговельний обіг України з країнами Європи (крім країн СНД) у 1996-2000 рр. (у млн. дол. США)
Український експорт до цих країн на 368,8 млн. дол. США переважав імпортні поставки продукції у регіон. У структурі імпорту помітне місце займають товари, вироблені в Німеччині (1134,4 млн. дол. США), Італії (понад 345 млн. дол. США), Польщі (312,5 млн. дол. СШ), Франції (236,1 млн. дол. США) та ін. Найбільше української продукції експортувалося до Німеччини (на суму понад 741,4 млн. дол. США), Італії (638,9 млн. дол. США), Польщі (418), Болгарії (382,5), Угорщини (327,3), Словаччини (230,9), Чехії (188,8 млн. дол. США).
Структура товарного експорту України в країни Європи різноманітна, однак має чітко виражене сировинне спрямування. В основному переважають мінеральні продукти (сіль, сірка, руди, шлаки, паливо мінеральна сировина). Помітне місце в асортименті експорту займає продукція хімічної та пов'язаних із нею галузей промисловості, зокрема мінеральні добрива, органічні хімічні сполуки, продукти неорганічної хімії. Особливу групу вивозу товарів у країни Європи утворюють неблагородні метали та вироби із них, зокрема виділяються чорні метали та алюміній. Важливе місце у складі експорту посідають поставки у країни Європи електроенергії.
В асортименті українського імпорту з Європи переважають вироби зі шкіри, текстиль і текстильні вироби, машини, устаткування, звукозаписувальні та відтворювальна апаратура, телеапаратура, прилади і різноманітні апарати.
На підприємства України протягом року надійшло давальницької сировини із країн Європи вартістю 622,6 млн. дол. США. Вона імпортувалася переважно з Німеччини, Італії, Австрії та Бельгії. Експортовано готової продукції виготовленої з давальницької сировини до країн Європи на суму 741,7 млн. дол. США. Найбільше вона відправлялася до Німеччини, Італії, Бельгії та Угорщини.
Питома вага товарообмінних (бартерних) операцій у загальному обсязі торгівлі України із країнами Європи у 2000 р. складала лише 1,3%. Вартість таких експортних дій із європейськими країнами сягала більше 84,6 млн. дол. США, що складало 1,8% до загального обсягу експорту. Здійснено імпортних товарообмінних акцій із країнами регіону на суму більше 32,7 млн. дол. США, або 0,8% до загального обсягу імпорту. По бартерних операціях значні обсяги характерні для таких країн, як Польща, Угорщина, Словаччина, Чехія, Німеччина, Югославія, Італія та Румунія.
Загальний обсяг зовнішньоекономічних послуг України протягом року із країнами Європи склав більше 1200 млн. дол. США. Підприємства України здійснювали зовнішньоторговельні операції послугами із усіма 40 країнами регіону. Основними партнерами України в торгівлі послугами весь час залишаються Великобританія (експорт - 123,2 млн. дол. США, імпорт - 104,6 млн. дол. США), Німеччина (105,0 і 68,7), Бельгія (70,5 і 16,3), Швейцарія (47,8 і 33,2), Австрія (44,9 і 21,7 млн. дол. США).
Серед послуг, які надавались Україною країнам Європи, найбільшу питому вагу становили транспортні послуги - 79%, різні ділові, професійні та технічні послуги - 9,5%, послуги зв'язку-2,5%.
Серед країн Європи найбільше фінансових послуг Україні надано Великобританією (понад 22,7 млн. дол. США), Німеччиною (майже 6,7 млн. дол. США), Австрією (5,0), Кіпром (3,8), Швецією (1,7). Більша частина інвестованих коштів спрямована на розвиток внутрішньої торгівлі України, харчової промисловості, машинобудування та металообробки. Чимале зацікавлення у західноєвропейських інвесторів викликають підприємства легкої промисловості, чорної металургії та галузей хімічної промисловості.
Велика увага надається розширенню зовнішньоекономічних зв'язків України з міжнародними і міждержавними економічними і фінансовими організаціями, які функціонують у Європі. Найвпливовішими регіональними інституціями є: Європейський Союз (ЄЄ); Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ); Європейський інвестиційний банк (ЄІБ); Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР); Європейська валютна система (ЄВС) та інші.
Окрім того, у межах економічного простору, який утворився після ліквідації РЕВ створюються нові моделі співробітництва. У 1991 р. урядами Польщі, Угорщини і тодішньої Чехословаччини (з січня 1993 р. - Чехії та Словаччини) організована Вишеградська група, яка певною мірою поповнить втрачені надбання у сфері вільного товарообміну, що діяли в економічному просторі країн - членів РЕВ. Беручи до уваги те, що три із чотирьох членів цієї групи мають спільні кордони з Україною, зовнішньоекономічні інтереси країни достатнім чином можуть бути скеровані не тільки на реалізацію переваг наявності новоствореного ринку, але й на відновлення та посилення кооперації між суб'єктами господарювання.
Сучасні тенденції в міжнародних економічних зв'язках зумовили створення нового регіонального об'єднання в Європі - Чорноморської зони економічного співробітництва (ЧЗЕС), до якої ввійшли всі країни Причорномор'я, а також Албанія, Азербайджан і Греція. Враховуючи геополітичне та геоекономічне положення України, всі члени ЧЗЕС зацікавлені у швидкій інтеграції у регіональне міжнародне співробітництво нашої держави. Активна участь у такій співпраці України дозволить їй продовжити розвиток регіональної економічної кооперації з одно часовим розширенням експортного потенціалу і формуванням експортної бази, зорієнтованої на ринок країн регіону. Виходячи з основних напрямів діяльності ЧЗЕС, Україна зможе взаємодіяти у межах економічного простору з іншими країнами не тільки у сфері торгівлі та бізнесу, але й у сфері виробництва, екології, науки, культури, туризму та в реалізації загальних програм і проектів соціально-економічного розвитку регіону.
Деякою мірою сприятиме відновленню товарообміну між колишніми членами РЕВ створення міжнародної організації під назвою "Східноєвропейське співробітництво і торгівля". Утворена підприємницькими і господарськими структурами Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Болгарії, Росії, Казахстану й України, ця неурядова організація розраховує організувати єдиний економічний простір і виробити передумови для інтеграції країн регіону у світову економічну систему. Для виконання окремих послуг із обслуговування зовнішньоекономічних зв'язків у регіоні організація формує нові комерційні структури, у тому числі східноєвропейську біржу (СЕБ), Міжнародний кліринговий банк (МКБ) і декілька торговельних будинків Бельгії. Експортовано готової продукції виготовленої з давальницької сировини до країн Європи на суму 741,7 млн. дол. США. Найбільше вона відправлялася до Німеччини, Італії, Бельгії та Угорщини.
1.б Становлення зовнішньоекономічних зв'язків у період глобалізації
Об'єктивні зрушення у сфері виробництва транспортних та інформаційних комунікацій, руху фінансових потоків та інвестування створили передумови, які перетворюють світову економіку в цілісний організм. Світовий економічний простір стає спільним полем діяльності для великих бізнесових структур. Завдяки цьому географічне розміщення продуктивних сил, виробництва і збуту продукції, галузева структура інвестицій, науково-технічні впровадження відбуваються за активної участі саме таких суб'єктів господарювання з урахуванням глобальної кон'юнктури світового ринку. При цьому економічне піднесення або спад, які періодично повторюються, набувають світових масштабів і справляють безпосередній вплив на розвиток економіки усіх країн світу.
Глобальна орієнтація транснаціональних компаній (ТНК) та інших визначальних мезоекономічних суб'єктів закономірно зменшує для них значення національних економік в геометричній прогресії, а отже, центри тяжіння підприємницької стратегії переміщуються з національного на наднаціональний рівень. Безумовно, залишається безліч середніх та дрібних підприємницьких структур, які орієнтуються насамперед на власні національні, або локальні ринки, хоча не завжди цілком. Однак, економічну ситуацію визначають не вони, а великі міжнародні бізнесові структури. Всі інші багатомільйонні учасники мікроекономічних суб'єктів господарювання постійно прислуховуються до курсів валют та цін на товарну продукцію на світових ринках і намагаються пристосовувати свої дії до тих змін, які відбуваються на світових ринках.
Останнє десятиліття XX ст. та початок XXI ст. певною мірою свідчать, що глобальні економічні процеси стають все більше домінуючими, відтісняючи на другий план національні економіки і ніби розчиняють їх у гігантському господарському організмі планети. Під час такої трансформації відбувається один з найважливіших поворотів в історії світового суспільства, поки що недостатньо осмислений теоретичною наукою та практикою - девальвація держав, які протягом багатьох десятиліть були системоутворюючими організаційними структурами в світовому господарстві.
Кордони національних держав стали тісними для продуктових сил, які стали розвиватись швидкими темпами, і тому генеровані ринкові структури вийшли далеко за межі національних кордонів та економік.
Нині економічні, науково-технічні, політичні, соціально-культурні, природо-екологічні та інші відносини стають міждержавними, а отже, менш підконтрольні окремим державам і навіть певною мірою і міждержавним організаціям. Національні держави зіткнулись з принципово новою ситуацією: вони втрачають можливість ефективно використовувати такі важелі традиційного макроекономічного регулювання, як імпортні бар'єри та експортні субсидії, курс національної валюти і ставка рефінансування центрального національного банку.
Крім того, в умовах вже досить високої і зростаючої взаємозалежності національних господарств уряди країн змушені користуватись ними досить обережно з оглядом на інші держави, щоб не завдати шкоди їхнім інтересам. До того ж необхідно рахуватись з поведінкою досить впливових недержавних суб'єктів міжнародних економічних відносин - ТНК, транснаціональних банків, міжнародних інвестиційних фондів, які своїми діями можуть завдати суттєвих втрат будь якій із країн. Окремі суб'єкти міжнародних економічних відносин укорінюються у сферу господарської діяльності національних урядів і вносять відповідні корективи в їх політику, досить великі з них можуть впливати на фінансову та іншу кон'юнктуру світового господарства в цілому.
Держави і недержавні (міждержавні) транснаціональні структури стали майже однаково сильними партнерами на світовій економічній арені, взаємодіючи і протидіючи один одному, утворюючи своєрідний симбіоз двох якісно різних регулюючих підсистем глобальної економіки. Водночас деякі економічні процеси, особливо у валютно-кредитній сфері, набули глобального характеру і не піддаються регулюванню окремих навіть досить могутніх держав. У цьому власне і полягають якісні зміни та відмінності між процесами глобалізації та попередніми етапами інтернаціоналізації економіки. Міжнародні економічні процеси переросли з міжнаціональних, більш менш ефективно регульованих в одно-, дво- або багатосторонньому порядку національними державами, в поза національні, тобто глобальні, які майже зовсім не піддаються державному регулюванню. Тому певною мірою можна вважати, що глобалізація - це досить хворобливий процес трансформації національно-державної форми організації життя людства в нову більш сучасну форму.
З метою регулювання міжнародних економічних відносин, які вимагали такого регулювання на глобальному рівні, всередині XX ст. почали створюватись міждержавні організації, зокрема Організація Об'єднаних Націй з розгалуженою системою економічних органів, Міжнародний валютний фонд, Міжнародний банк реконструкції і розвитку (Світовий банк), Світова торговельна організація. До них додаються все нові й нові сфери взаємодії, а отже, створюються все нові інструменти для їх регулювання. За даними Ю. Шишкова, "з середини 40-х років до нинішнього часу виникло близько трьох тисяч міжурядових організацій, які регулюють різні сфери економіки, політики, екології, культури тощо. Їх доповнюють майже 20 тис. різноманітних недержавних міжнародних організацій, з яких майже 2 тис. мають статус спостерігачів при ООН".
З розширенням процесів глобалізації все більша частина державного суверенітету розподіляється між локальними, регіональними і світовими регулюючими інститутами. Це значною мірою стосується і Європи, де на принципах субсидарності окремі державні повноваження делегуються на вищий інституціональний рівень - наддержавний або субдержавний (регіональний, муніципальний), на якому певна конкретно визначена суспільна потреба вирішується найкращим чином.
У XXI ст. формування багатогранного механізму регулювання світової економіки відбуватиметься швидкими темпами завдяки як зростанню процесів глобалізації, так і прискоренню інформаційного забезпечення, тобто створенню фактично єдиного міжнародного інформаційного поля.
Збільшення населення планети до 6 млрд. чол. зумовлює прискорення процесів глобалізації і в аграрному секторі економіки планети. Так, останнім часом певною мірою зросли обсяги експорту аграрних товарів, що привело до вирівнювання порівняно з іншими видами виробів (рисунок).
При цьому слід враховувати, що в розвинутих країнах частка чисто сільськогосподарської продукції становить лише 10-15% від вартості кінцевих продовольчих ресурсів. Країни з перехідною економікою, до яких належить і Україна, займають досить скромне місце у світовій продовольчій системі. Проте їх роль в різних регіонах і на окремих продовольчих ринках суттєва. Ці держави стикаються з тими ж проблемами у своїх взаємозв'язках із світовою продовольчою системою, що і країни, які розвиваються. До загальних проблем належать: низька ефективність економіки, включаючи і продовольчу систему; висока залежність від імпорту продовольства та ресурсів для його виробництва, іноземного капіталу і кредитів; протекціонізм до власного вітчизняного виробника; недосконалість або взагалі відсутність необхідних ринкових механізмів; недоліки державних методів регулювання тощо.
Одним з найважливіших параметрів глобалізації національних продовольчих систем залишається міжнародна торгівля сільськогосподарською сировиною та продовольством. Торгівля продовольством займає важливе місце у світовій торгівлі товарами, хоча її питома вага поступово зменшувалася і становила в 2000 році близько 14% світового експорту проти 35% у 1995-му.
Глобалізація світової продовольчої системи проявляється насамперед у прискоренні темпів світової торгівлі продовольством порівняно з темпами його виробництва. В 2000 році (1989-1990 роки = 100) індекс світового виробництва сільськогосподарської сировини і готового продовольства становив 108. Водночас фізичний обсяг експорту сільськогосподарської сировини досяг 114, а продовольства - 113. Розвиток міжнародної торгівлі все більшою мірою залежить від посилення ролі міжнаціонального переливу капіталів на основі розвитку транснаціональних корпорацій і прямих іноземних інвестицій, а також фінансової оренди, надання відповідних кредитних ресурсів, передачі ноу-хау, формування міжнародних організацій, альянсів тощо. Головною ланкою припливу іноземного капіталу залишаються розвинуті країни, на які припадає основна частка продаж великих продовольчих транснаціональних корпорацій (ТНК).
Глобалізація агро бізнесу відбувається на фоні розгортання світової біотехнологічної революції. З 1995 р. розпочалось масове комерційне впровадження трьох продуктів рослинництва з використанням транс генного насіння (соя, бавовна, кукурудза), а пізніше й картоплі. Посівні площі під транс генними сортами рослин у Північній Америці збільшились від 1,6 млн. га в 1996 році до 35 млн. га в 2000 році, а в інших країнах світу, за оцінкою спеціалістів, досягли 5 млн. га.
Надалі слід сподіватись масового впровадження нових сортів рослин з модифікованими технологіями. Завдяки високій складності і великому ризику та значній вартості робіт біотехнологічні розробки та їх комерційне впровадження сконцентровані в таких відомих американських і європейських компаніях, як "Мансанто", "Новартіс", "Дюпон", "Рон-Пуленк" та ін. Для успішної комерціалізації своїх робіт вони створюють міжнародні агробіотехнологічні альянси по всьому світу, до складу яких входять насіннєві компанії, постачальники засобів виробництва, фермери, а також фірми, які займаються збереженням, переробкою і збутом сільськогосподарської продукції і продовольства.
За останні роки набуто значний досвід як країнами, що розвиваються, так і країнами з перехідною економікою у відношенні їх активної позиції в інтенсифікації стратегічних переваг аграрно-продовольчого господарства, розробці відповідних національних програм, орієнтованих на ринкову економіку, сприянні розвитку і зміцненню національних ринкових інститутів, виходу вітчизняних виробників аграрної продукції на світові продовольчі ринки. За відсутності умов для формування чисто ринкових інститутів державні органи створюють квазіринкові структури, які сприяють розвитку і зміцненню приватного бізнесу. Наприклад, на Філіпінах функціонує Державна компанія гарантій сільськогосподарського кредитування (Кеданкор). Кредити видаються переробникам і продавцям сільськогосподарської продукції під заставу товарних запасів, які знаходяться на сертифікованих складах. Дещо схожі дії української Державної акціонерної компанії (ДАК)"Хліб України", яка видає сільськогосподарським виробникам кредити насінням і паливно-мастильними матеріалами під заставу зерна, яке знаходиться на її складах. Це сприяє розвитку приватного агробізнесу. Та і сама компанія ДАК "Хліб України" має в своєму розпорядженні як власність у довгостроковій оренді близько 300 тис. га землі, на яких вирощує сільськогосподарську продукцію.
Створення сучасних добре обладнаних фермерських господарств, які можуть успішно конкурувати на світовому ринку, в Україні заважає низький рівень матеріально-технічної бази сільськогосподарського виробництва, відсутність галузей промисловості, які б спеціалізувались на обслуговуванні фермерських господарств, нестача фінансових ресурсів для створення дійової кредитної системи та інфраструктури з обслуговування виробничої та збутової діяльності фермерських господарств.
Крім того, колишні КСП, як правило, реформувались в різного роду господарські товариства закритого типу. Важлива перевага відкритих акціонерних товариств полягає у можливості широкого залучення, крім внутрішніх джерел інвестування, зовнішніх інвестицій.
Тому в умовах формування не тільки єдиного національного й глобального ринків товарів і капіталів відкриті акціонерні компанії забезпечують механізм постійного припливу капіталів і ресурсів як у найбільш ефективні підприємства та компанії, так і міжгалузевий перелив. Це поліпшить структурні параметри сільського господарства та забезпечить піднесення окремих галузей АПК. Однак, одна з головних причин, які породжують багато недоліків у ринковому реформуванні агропромислового комплексу України, полягає в не послідовному характері ринкової трансформації економіки України в цілому.
Зменшення організаторів світової торгівлі до мінімуму, інтернаціоналізація товарного та фондових ринків зміни в механізмі торгівлі з появою Інтернету - це ті основні чинники, які суттєво збільшили ліквідність ринку. Міжнародні потоки товарів і послуг на рубежі XX-XXI ст. не тільки значно інтенсифікувались, а й набули інших якостей; 40% таких потоків має внутрішній корпоративний характер, що надає їм значної стабільності і міцності.
зовнішньоекономічний зв'язок україна європа
Процес світової глобалізації економіки ставить перед Україною складні напружені завдання по реформуванню економіки, її поступальній трансформації та інтеграції в міжнародні економічні, фінансові та торговельні організації.
2. Геополітична стратегія розвитку зовнішньоекономічних зв'язків України
2.а Євроатлантичний вектор розвитку України
Будь-яка національна економіка, в тому числі й українська орієнтується на зовнішні стосунки зі світом, виходячи з систем національних інтересів, пріоритетів і зовнішньоекономічних інститутів. Стійкість позиції національної економіки у сучасному економічному світі визначається узгодженістю трьох стратегічних компонентів: ситуацією, що склалася у зовнішній сфері; внутрішньою політичною кон'юнктурою; становищем у національні економіці. Сучасна світова система безкомпромісна, тому що на менша неузгодженість цих блоків призведе до виштовхування національної економіки (значить, і країни) зі світової арени, відведе державі - "вигнанці" роль аутсайдера світового розвитку.
Унеможливлення означеного вище сюжету розвитку подій або принаймні, мінімізація його наслідків реальні у випадку, коли полі точною елітою країни розробляється чітка політична стратегія поступу держави. Керівництво країни повинно виробити ясно окреслені орієнтири, що стали б загальнонаціональними, для досягнення генеральної мети розвитку України - входження її у світове співробітництво держав на правах його рівноправного члена.
Україна географічно належить Європі, яка як духовна цивілізація історично розвинулася у трьох дещо відмінних формах: власне європейській (Західна та Центральна Європа), євразійській (Росія) та Північно-Американські (США та Канада). Європейська цивілізація, що є духовно єдиною на всіх трьох континентах і внутрішньо переплетеною, в різних географічних умовах та історичних обставинах набула різних культурно-ідеологічних форм Різні її гілки - індивідуалістична американська, ліберальна західноєвропейська, консервативно-колективістська (общинна) російська - мають певні особливості, механічне перенесення яких у реалії одна одної неможливі або можуть нашкодити. Водночас, протягом століть їхній розвиток відбувався у спільному руслі та в єдиній системі понять.
Україна історично сформувалася та розвивалася на зіткненні світів і комунікацій; "варяг і греків", Європи та Азії, землеробів та "дикого поля", православ'я та католицької віри і протестантизму, християнського та мусульманського світів, Заходу та Росії. Історія України - це історія змін домінуючих зовнішніх впливів і розвиток запозиченого ззовні у національному контексті, що породжувало як національні загрози, так і здобутки.
Сучасна перспектива України (в геополітичному вимірі) як складової Європейської цивілізації - це перехрестя та рівномірній вплив різних її гілок, природний синтез їх духовних ціннісній. Нерозуміння цього факту може призвести до розшматування країни на частини, вміле ж використання - до розквіту і перетворення на світову потугу. Специфіка України полягає у близькості до її історичної традиції та вкоріненні у національний характер базових засад усіх трьох гілок європейської цивілізації: західноєвропейського лібералізму, російського колективізму й американського індивідуалізму (наслідок тривалого освоєння Дикого поля та козаччини, аналогічний впливу просування на Дикий Захід в історії США). Поєднання тісного співробітництва в усіх сферах із найбільшою світовою потугою - США (враховуючи її величезний технологічний інформаційний, фінансовий та економічний потенціал), із політичною та культурною традицією старої Європи, а також економічна співпраця з Росією (з її сировинними ресурсами та ринками), дає Україні історичний шанс. Процес консолідації загальноєвропейської цивілізації - в інтересах України.
Водночас Україна не може відмежуватися від сусіднього, до неї мусульманського світу та забути про своє центральне місце в прадавньому індоєвропейському ареалі. Це визначає потребу в багатовекторній геополітичній орієнтації та духовному розвитку країни, що забезпечуватимуть їй роль між цивілізаційного "мосту радше, ніж "порубіжжя": чи то Заходу, чи то Сходу (беручи до уваги, що мусульманство (кримські татари) є східним виявом).
Євроатлантичний вектор розвитку України
Виходячи з таких особливостей розміщення України, найпершим геополітичним пріоритетом її руху стане Євроатлантичний. Для оптимізації політики на західному напрямку варто було б повніше використовувати переваги поліархічної моделі, що склалася у двосторонніх відносинах держав Західної Європи. Суть моделі полягає в тому, що інтеграція в регіоні тісно поєднується з процесами децентралізації та регіоналізації. До того ж міждержавні відносини, наприклад у ЄЄ, визначаються і формуються не лише державними бюрократичними інституціями чи органами самого Союзу. Все більшої ваги набирають контакти між окремий громадянами, недержавними організаціями та структурами, прямі зв'язки між регіонами (федеральними землями, провінціями) різних країн. Тому для України важливо було б розпочати диверсифікацію відносин із західноєвропейськими державами пріоритетно розвиваючи їх на недержавному рівні.
ЄС, як осердя європейських інтеграційних процесів, є не єдиним механізмом зближення країн - його членів. Можна згадати! численні інституції (Рада Європи, НАТО, ЗЄС тощо), які додають свою специфіку до всього інтеграційного комплексу.
Важливим при виробленні зовнішньополітичної стратегії було б і врахування того факту, що, попри багатолітні традиції співпраці, держави Західної Європи не розв'язали проблему делегування державних повноважень наддержавним структурам. Най яскравіше вона проявилась у перипетіях формування спільної зовнішньої політики та політики безпеки ЄЄ, у дискусіях про о6оронну політику та щодо створення європейської армії. Це протиріччя, очевидно, ніколи не знайде свого повного розв'язання в рамках ЄС. Тому європейська інтеграція набуває форми балансу як національних інтересів окремих держав, так і відносин між державними та наднаціональними структурами. Україні, виходи чи з цього, варто було б ширше використовувати досвід держав-членів ЄС у відстоюванні власних національних інтересів, у пошуках взаємоприйнятних компромісів.
Поліархічна модель розвитку стала можливою в Європі і завдяки тому, що інтеграція зароджувалась спочатку в економічній; сфері, поступово еволюціонуючи до рівня вироблення спільних політичних підходів. "Первинність" економічної сфери, "диктат" її ринкової моделі, жорстка необхідність конкурувати із США та країнами Азійсько-Тихоокеанського Регіону (АТР) зробили неможливим встановлення відносин політичного домінування якоїсь однієї держави. Той же принцип відтворила і бюрократична система Європейського Союзу, унеможлививши контроль однієї країни в якомусь комітеті, на якомусь напрямку інтеграції.
Попри декларації про геополітичну значимість орієнтації на європейські держави та структури, Україна не виробила життєздатної стратегії європейської інтеграції як на основі двосторонніх зв'язків, так і інституційної. Вона не має загальнонаціонального, всеохоплюючого плану щодо вирішення комплексних завдань європейської інтеграції. Десятки державних інституцій та формальних груп і комісій залучені до процесу прийнятті рішень на цьому напрямку. Їхні зусилля належно не скоординовані, сфери відповідальності та повноваження визначені умовно, тому значна частина рішень, які приймаються у надрах бюрократичного апарату, ніколи не реалізується на практиці. Намагаючись встигнути на всіх напрямах інтеграції, Україна розпорошує інтелектуальні та матеріальні ресурси, часто розв'язує другорядні, рутинні проблеми, полишаючи без належної уваги та ресурсного підкріплення справді важливі напрями. Іншими словами, українська політика стосовно держав Західної. Європи та європейських інституцій занадто широка та неструктурована, щоб бути ефективною.
Екстенсивний підхід до інтеграції та двосторонніх відносин і (коли кількість подій, поїздок та візитів, підписаних угод затіняє їхню практичну віддачу, коли політичний символізм відволікає увагу від конструктивності та корисності співпраці) повинен змінитися інтенсивним підходом. Розпочати таку "оновлену" діяльність можна було б на кількох пріоритетних напрямах. Першим "напрямом повинна стати розробка національної стратегії європейської інтеграції. Така стратегія мала б стати планом дій, що чітко визначає повноваження й відповідальність тих чи інших органів, їхню підзвітність. Основною метою стратегії можна було б "вважати внутрішню адаптацію України до європейських реалій, перетворення інтеграції на потужний генератор внутрішніх змін у державі. Державні ресурси, яких завжди обмаль, повинні бути сконцентровані на вирішенні першочергових завдань. Для кожного з таких завдань необхідно розробити власну міні-стратегію, що забезпечила б досягнення поставленої мети, а не саме її декларування, як це прийнято нині. Досягнення сумісності цінностей, норм і принципів внутрішнього політичного та соціального життя України з нормами та принципами євро спільноти стане другим визначальним напрямом Інтеграції України в Європу. У зв'язку з цим можна говорити про: демократизацію процесу прийняття державних рішень; досягнення загальнонаціонального консенсусу щодо основних напрямів європейської політики України; створення механізмів громадського контролю за державними інституціями; налагодження молодіжного обміну на основі існуючих європейських моделей; вироблення державної політики навчання українських студентів-фахівців за кордоном з метою акумулювання конкурентоспроможного інтелектуального потенціалу нації.
Третім пріоритетним напрямом входження нашої держави до західної спільноти повинен стати пошук стратегічного партнера серед європейських держав. Як це не парадоксально, але головним лобістом України в Європі, особливо в євро-атланти ні структурах, виступають Сполучені Штати Америки. "Європеїзація" українського лобі на континенті могла б розпочатися у сферах: інтенсифікації політичного співробітництва з країнами вхідної Європи: заснування широкомасштабних діалогів експертів і науковців, які б сприяли зближенню політичних еліт України і та Західної Європи; активної участі України в дискусіях щодо нової Стратегічної Концепції HATO і ролі HATO в Європі з акцентуванням уваги на посиленні європейського крила Альянсу; поглиблення регіональної співпраці (зокрема, між прикордонними регіонами) та лідерство в ефективному розв'язанні регіональних конфліктів; реалізації проекту "Європейського стратегічного транспортного літака" тощо.
Створення умов для залучення європейських інвестицій - четвертий напрям, який вимагатиме найбільших зусиль, оскільки йдеться прокардинальні зміни умов українського економічнoro життя. Україна могла б активніше долучатися до стратегії європейських проектів, таких як, наприклад, "Транс'європейські мережі" (розвиток комунікаційних систем континенту). Стратегічним інвестиційним партнером України могла б стати, передусім Федеративна Республіка Німеччина, що має життєво важливі економічні інтереси у країнах Центральної та Східної Європи.
Рівень та інтенсивність співробітництва України з державам Західної Європи є інтегральним показником наявності чи відсутності у керівництва країни політичної волі продовжувати політику європейської інтеграції, проводити економічні та політичні реформи, впроваджувати в життя демократичні норми та принципи. Важливо також перетворити співпрацю із західноєвропейськими країнами на дієвий засіб забезпечення одного із найважливіших національних інтересів держави - виживання у конкурентному міжнародному середовищі та забезпечення добробуту і безпеки народу.
2.б Вступ до СОТ як невідкладного завдання України
Вступ до СОТ влада розглядає як невідкладне завдання України. Саме так його трактують у РНБО, Президент і Уряд України. Хоча знають, що Україна ще далеко не готова до нього.
Сьогодні в Україні не стоїть питання про те, вступати їй до СОТ чи не вступати. Проводячи активну зовнішню торгівлю, маючи великі можливості міжнародних зв'язків і такі самі зовнішньоекономічні амбіції, Україна мусить вступити до СОТ. Це єдина світова організація, яка певним чином впорядковує світову торгівлю. Нині до СОТ входять 149 країн, зовнішньоторговий оборот яких перевищує 97% світової торгівлі. Питання в тому, коли вступати і на яких умовах.
Що тут має братися до уваги?
Умови зовнішньої торгівлі здебільшого формуються у двосторонніх переговорах з країнами - контрагентами України в зовнішній торгівлі. Діють лише окремі загальні принципи, з якими вона повинна рахуватися. Відтак, коли йдеться про вступ до СОТ, треба уважніше придивлятися до себе. Адже виправити, змінити домовленості важче, ніж домогтися необхідного при укладенні угод.
Те, що активізація владою процесу вступу України до СОТ викликала небувале "цунамі" матеріалів у ЗМІ, обговорення питання у Верховній Раді, постійні дискусії з цього приводу в суспільстві (і не тільки серед опозиційних політичних сил, а й провладних) не випадкове. Навчений руйнівними реформами люд України схвильований. До вступу в СОТ він також не готовий.
Звісно, що Україні треба вступати до СОТ на умовах, вигідних для неї. Це означає дуже багато - від рівня конкурентоспроможності, структури економіки, соціально-економічних (внутрішніх і зовнішніх) цілей розвитку до рівнів експортно-імпортних мит на окремі товари та інших преференцій. У цих питаннях ми здебільшого ще не визначились.
І це закономірно. Якоїсь концепції розвитку суспільства влада України не має, як не має і конституційної вимоги - засад внутрішньої і зовнішньої політики. Не маючи конкретно визначених цілей переговорного процесу, його учасники домагались одного - не допускаючи очевидних прорахунків, прискорити його. "Адже як ми йшли до СОТ? - зазначав тодішній міністр економіки А. Яценюк. - Двосторонні протоколи мали відбивати внутрішню політику. Але оскільки ніхто не знав, якою ця політика мусить бути. тепер нам доведеться коригувати нашу внутрішню політику під уже підписані міжнародні зобов'язання". Чи ж варто поспішати з виходом на міжнародний рівень з такими зобов'язаннями, тим більше, що, за словами міністра, в цих переговорах багато що закладено.
Зруйнована реформами економіка України ще не відроджена. Влада, яка інтенсифікує вступ до СОТ, стояла і стоїть на чолі цих процесів. Де взяти аргументи на користь таких дій влади? Донедавна вона не мала жодних розрахунків економічних втрат і здобутків від вступу України до СОТ. Тепер вони є: їх було подано Верховній Раді на Дні уряду з порядком денним "Про хід виконання заходів щодо вступу України до Світової організації торгівлі". Тодішній міністр економіки переконував депутатів і суспільство в тому, що вступ України до СОТ принесе додатковий приріст ВВП на 2% щороку, прибутки підприємств зростуть майже на 8 млрд. грн., іноземні інвестиції також щорічно приростатимуть на 2 млрд. дол. Опоненти прискореного вступу не могли не помітити того, що ці розрахунки здійснено до підписання протоколів торгівлі з рядом країн, передусім, такими, як США, Китай, Японія, Австралія, що не було прораховано неминучих втрат (від зростання безробіття, розорення виробництв, зменшення внутрішнього попиту на продукцію власного виробництва тощо), що "виграш" обчислювався ще тоді, коли не було прийнято багатьох необхідних законів та інших рішень як передумов вступу до СОТ, що йшлося про прибутки товаровиробників, але не йшлося про доходи суспільства, яке неминуче втрачає і т.п.
Голова Комітету ВР з питань економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій С. Гуренко зазначив, що за III квартали 2005 р. тільки прямі втрати ВВП від зниження митних тарифів та ліквідації ВЕЗ становили понад 4 млрд. грн., у 10 разів зменшився обсяг інвестицій в економіку, знизилися прямі іноземні інвестиції.
Головне, зазначу ще раз, у тому, що інтенсифікує вступ до СОТ влада, яка нав'язувала і продовжує нав'язувати Україні зміни, довіри якій у більшості суспільства немає. Поспішає з приєднанням України до СОТ влада, яка не вміє господарювати: за 9 місяців 2005 р. конкурентоспроможність українських товарів знизилася на 14%, заявив тодішній міністр економіки України А. Яценюк на розширеному засіданні уряду. Далі він наголосив: "І це той індикатор, який пояснює більшість процесів, які проходять в зовнішньоекономічній діяльності".
СОТ - своєрідна організація, що здійснює нагляд за виконанням міжнародних торговельних угод, дотримуючись принципу неолібералізму. Вона допомагає організації переговорів щодо умов торгівлі між країнами, а далі наглядає за їх дотриманням, розсуджуючи сторони, коли виникають суперечки між ними. Здається, що у вигоді всі, але то тільки так здається. Скромні спроби вступників до СОТ чи її "менших" членів захистити свої права завжди "наражалися на непоступливу залізобетонну позицію "принципових" прихильників ідей вільного ринку", які панують і на ньому, і в СОТ. У такому становищі була, є і буде Україна, бо країни, що панують у СОТ, панують у світі. Ось чому навіть фракція Народної партії у Верховній Раді, за словами В. Литвина, голосувала за підтримку урядових законопроектів щодо вступу до СОТ, наступаючи "на горло власній пісні".
Своєрідність СОТ і в тому, що свої рішення вона приймає за принципом консенсусу. Хоча більш-менш корисні відсталим країнам рішення, як правило, "провалюються", пануючим країнам вдається нав'язати іншим свою волю, як це було на конференції СОТ в Сіетлі (США) в 1999 р. і в Канкуні (Мексика) в 2003 р.
Чи здатна Україна вийти на світовий ринок "на рівних" і успішно працювати на ньому? Здатна, але потрібні бажання і час. Герой України, доктор економічних наук, президент АТ "НКМЗ" Г.М. Скудар розповідає: ""Новокраматорський машинобудівний завод" не має проблем щодо вступу до СОТ. Ми працюємо на експорт, співробітничаємо з фірмами більш як п'ятдесяти країн світу, наші конструктори багато років тому освоїли європейські стандарти, система управління якістю НКМЗ сертифікована понад десять років тому. кожний новий аудит підтверджує нашу відповідність європейським вимогам. "". На запитання "Чи зможуть інші українські підприємства вийти на світовий рівень ефективності та якості" знавець нинішнього становища Г.М. Скудар відповідає: "Гадаю, зможуть, але не скоро".
Важливу інформацію для роздумів влади, політиків і вчених дає директор Національного інституту стратегічних досліджень (Донецьк) Ю. Макогон. Киргизія добилася вступу до СОТ за 2,5 року. Через непідходящі умови "за перші три роки зовнішній товарооборот Киргизстану, темпи економічного зростання та приплив інвестицій лише скоротилися. Звісно, "винна" не лише СОТ, вступ просто підсилив дію інших причин" 8. Китай, як відомо, вступав до СОТ 15 років, виборов собі істотні преференції і має загальновідомі успіхи. "Утім, - писав Ю. Макогон, - членство у СОТ не заважає Китаю лідирувати за кількістю ініційованих антидемпінгових розслідувань" 9.
Підбиваючи підсумок розгляду питання про вступ України до СОТ, треба взяти до уваги і таке: з боку організації цей вступ передбачає укладення торговельних договорів України з її зовнішньоторговельними партнерами на вигідних для неї умовах. З політ економічної точки зору, як зазначив голова Верховної Ради України, - "це без перебільшення питання глобальної перспективи цивілізаційного поступу нашої держави". Розглядаючи питання про час вступу України до СОТ, він, знаючи, що "Україна ще не посіла в міжнародній економічній спільноті належне їй місце", що в СОТ "зазвичай виграють сильніші, а програють слабкі", що "в нас донині не зроблено. об'єктивного порівняння. надбань і втрат від вступу до СОТ" та інше, підсумовує все так: "Консервувати такий стан справ, миритися з неготовністю багатьох вітчизняних підприємств та цілих галузей. до умов жорстокої міжнародної конкуренції означає прирікати їх на тяжкі випробування. Очікувати, поки Україна за нинішнього стану досягне цілковитої, абсолютної готовності до членства в СОТ - цеприблизно те саме, що й бажання навчитися плавати, боячись увійти у воду". Що тут скажеш? Це і безвідповідально, і не по-українськи. Безвідповідально тягнути країну до СОТ владі, яка вміє тільки знижувати конкурентоспроможність національної економіки. Не по-українськи, бо Україна - відома світові держава з працелюбним розважливим народом. Він, не знаючи броду, у воду не піде, якщо його не примусить влада.
Вступати до СОТ має країна з розвинутим ринком. ЄС навіть визнав ринковий статус України. І що? Директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій І. Бураковський пише: "Хай там що казали, але сьогодні Україна вже має ринкову економіку". Нехай так, але варто пам'ятати, що йдеться про ринок, який досі руйнував країну, і про економіку, відновлену всього на 62,6%, яка не проявляє внутрішніх потенцій до розвитку. її інноваційна діяльність у 2005 р. знизилася. Вона не здійснила жодної з названої самим І, Бураковським "потрійної модернізації" - технологічної, регуляторної, в галузі економічної культури. Йдеться про країну, де "про споживача забувають". А страх українства щодо вступу до СОТ ґрунтується не на нерозумінні, як пише І. Бураковський, "сутності глобалізації в економічній сфері", а на стражданнях, які випали на його долю у зв'язку з нинішніми реформами. Чи варто за цих умов завдавати черговий удар по економіці і країні до того, коли більш як на третину падіння вона ще не відроджена? І колишній міністр економіки тут, здається, також не оригінальний: спочатку вступимо, а потім долатимемо проблеми.
Передчасний вступ України До СОТ тільки загострить суперечливість зовнішньоекономічних відносин України.
До повного відродження економіки, переведення її на рейки інноваційного розвитку, подолання корупції, розділення влади і бізнесу, до завершення торгових переговорів України з її провідними зовнішньоекономічними партнерами на вигідних для неї умовах вступати їй до СОТ не варто. "Тому не вступ до СОТ за будь-якої ціни, не декларована на вимогу Заходу "відкритість української економіки", а створення економічних, політичних і соціальних передумов реалізації наявних та потенціальних конкурентних переваг української економіки, зміцнення позицій внутрішнього ринку, формування конкурентоспроможного експортного ресурсу має бути покладене в основу розвитку торгових зв'язків України з міжнародним співтовариством", - пише народний депутат України П. Симоненко.
3. Зовнішньо економічний механізм, міжрегіональні відносини в Україні
3.а Міжрегіональні відносини в Україні
Міжрегіональні відносини в Україні - це складні економічні торговельні, науково-технічні, інформаційні, громадські, культурні співробітництва, що пов'язані між собою тісними взаємозв'язками, а також побутова і трудова міграція, що так само є складовими міжрегіональні. відносин.
Конкретних форм прояву міжрегіональних відносин в Україні достатньо. Це виробнича і сільськогосподарська кооперація, створення міжрегіональних торговельних систем (мереж) і маркетингових центрів компаній, торговельних представництв, центрів ділового співробітництва за, громадських фондів, медичних центрів, друкованих засобів масової інформації і навчальних закладів, це співробітництво в сфері охорони довкілля та ліквідації наслідків стихійних лих і техногенних катастроф проявом міжрегіонального співробітництва є й комплексні програми співробітництва різних регіонів між собою.
Подобные документы
Суть зовнішньоекономічних зв’язків, основні принципи та методи їх регулювання. Структура і склад зовнішньоекономічних контрактів. Особливості зовнішньої торгівлі соціально-культурними послугами. Державне регулювання зовнішньоторговельної діяльності.
реферат [17,4 K], добавлен 30.05.2010Зовнішньоекономічні зв’язки України з материковими країнами Південно-Східної Азії: В’єтнамом, М’янмою, та з острівними країнами даної частини світу: Сінгапуром, Індонезією та Брунеєм. Аналіз та оцінка подальших перспектив, тенденції цих зв’язків.
реферат [29,7 K], добавлен 13.05.2014Сучасний стан зовнішньоекономічних зв’язків Японії та перспективи розвитку економічних відносин України з Японією, основні сфери співпраці. Структура економіки Японії. Діяльність Японії на міжнародному ринку. Структура зовнішньої торгівлі та фінансів.
курсовая работа [105,7 K], добавлен 03.04.2009Геополітичні, природно-географічні, соціально-економічні фактори та правова база формування зовнішніх зв’язків Волинської області. Аналіз співробітництва області з зарубіжними територіями. Перспективи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків регіону.
дипломная работа [584,1 K], добавлен 09.09.2012Передумови розвитку співробітництва України з країнами ЄС, нормативно-правове забезпечення співпраці між країнами. Динаміка та основні статті експорту та імпорту товарів, аналіз зовнішньоторговельного обороту та сальдо зовнішньої торгівлі між країнами.
практическая работа [1,8 M], добавлен 12.12.2013Теоретико-методологічні основи розвитку зовнішньоекономічних зв’язків країни. Об’єктивна необхідність, умови, внутрішньоекономічні і зовнішньоекономічні чинники інтеграції України у міжнародну економічну систему. Місце України в міжнародній торгівлі.
курсовая работа [152,4 K], добавлен 05.01.2014Зовнішньоекономічна діяльність України. Встановлення дипломатичних відносин між країнами. Економічні зв’язки з Об’єднаними Арабськими Еміратами в період становлення молодої української держави. Партнерство країн в економічній сфері на сучасному етапі.
реферат [22,3 K], добавлен 03.10.2008Передумови розвитку співробітництва України та Туреччини, стан договірно-правової бази. Характеристика розвитку торгівельно-економічного та двостороннього інвестиційного співробітництва країн. Проблеми та перспективи зовнішньоекономічних відносин.
курсовая работа [135,5 K], добавлен 25.05.2010Теоретичні основи функціонування і розвитку зовнішньоекономічних зв’язків в Україні. Суть, необхідність і призначення механізмів та методів державного регулювання в умовах побудови ринкової моделі економіки. Діяльності міністерства зовнішньої торгівлі.
контрольная работа [40,7 K], добавлен 13.04.2009Теоретичні основи організації зовнішньої торгівлі. Еволюція поглядів на міжнародну торгівлю. Сучасні тенденції розвитку зовнішньої торгівлі України. Перспективи розвитку зовнішньої торгівлі України. Напрямки розвитку зовнішньої торгівлі України.
курсовая работа [76,1 K], добавлен 10.04.2007
