Головні передумови інтеграції економіки України в міжнародну господарську систему створюються у сфері матеріального виробництва і визначаються закономірностями розвитку сучасних продуктивних сил. Вирішальний вплив на їх характер справляє технологічна революція. Саме вона викликала такі новітні процеси, як інформатизація, комп'ютеризація, роботизація, мініатюризація, де матеріалізація виробництва, інтелектуалізація, індивідуалізація праці та ін. Усі „ці процеси тією чи іншою мірою притаманні й економіці України, яка знаходиться на етапі індустріального розвитку.

Друга група факторів інтенсифікації світогосподарських зв'язків України пов'язана з трансформацією економічних форм, із реформуванням власності на засоби та умови виробництва. Лише за наявності різноманітних форм власності - від державної до приватної, за умови широкої економічної свободи виробників стає можливою інтеграція на мікрорівні, як найбільш глибока й ефективна її форма. Роздержавлення і приватизація власності, які здійснюються вкрай повільно, спроможні надати відправного поштовху розвитку зовнішньоекономічних зносин України і її реальній інтеграції у світове господарство.

Ще одна сукупність факторів пов'язана з розвитком ринкових структур і механізмів в економіці України, їх ембріональний стан є відчутним гальмом розвитку зовнішньоекономічного спілкування республіки, диверсифікації форм і напрямів взаємодії економіки України з іншими країнами світу. Йдеться насамперед про створення валютно-фінансової і кредитної системи, яка дала б можливість акумулювати на всіх рівнях валютні кошти, здійснювати ефективну, науково обґрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Об'єктивні передумови детермінують відповідні напрями й форми інтеграції економіки України в міжнародну господарську систему. Інтелектуальний потенціал нашої країни дає підстави для оперативного включення її у світовий поділ праці в галузі науки, техніки, наукового обслуговування ноу-хау, патентно-ліцензійної торгівлі, інжинірингу, лізингу тощо. Обробні галузі промисловості, насамперед верстатобудування, приладобудування, літакобудування, порошкова металургія, надтверді матеріали, становлять другий важливий напрям кооперації економіки України зі світовим господарством. Агропромисловий комплекс і добувні галузі промисловості - третя важлива складова частина світогосподарської інтеграції республіки. Нарешті, сфера послуг, туризм, банківська справа, фінанси, духовна сфера - найдинамічніші компоненти сучасних зовнішньоекономічних зв'язків.

Оцінки і розрахунки показують, що в Україні є головні передумови для здійснення цілком незалежної, спрямованої на забезпечення її національних інтересів, зовнішньоекономічної стратегії - наявний ресурсний потенціал, надзвичайно вигідне географічне положення, сприятливий клімат та ін. Навіть та обставина, що рівень економічного і науково-технічного розвитку України не відповідає аналогічним показникам у найбільш розвинутих державах, не може стати перешкодою для розвитку взаємовигідного поділу праці з іншими країнами.

Ще з часів А. Сміта і Д. Рікардо незаперечно доведено, що основу міжнародного економічного співробітництва складають так звані "порівняльні переваги". Їх суть у дещо спрощеному вигляді полягає в тому, що країна "експортує продукцію," виробництво якої для неї обходиться найдешевше," а імпортує ту, внутрішнє виробництво якої коштує дорожче. На цій теоретичній концепції й досі будується структура зовнішньої торгівлі, кінцевою метою якої є збалансований, взаємовигідний обмін, що гарантує надходження в економіку або ж товарів, які зовсім не виробляються,, або ж. виробництво котрих власними" силами економічно недоцільне.

У подальшому поглибленні профілю експортної спеціалізації України пріоритетними мають стати експорт наукоємної продукції і високих технологій (хай-тек), ноу-хау, ' ліцензій, програм для ЕОМ тощо. Найважливіше завдання - подолання архаїчної сировинної спрямованості експорту. Саме тут криються резерви його економічної ефективності. Адже, за даними Британського інституту соціально-економічних досліджень, рівень цін на готові вироби майже в 1,5 рази вищий, ніж на сировину, а машин і обладнання - у 2 рази. Одне лише перепрофілювання експорту дасть додаткові мільярдні валютні надходження.

Ключовою ланкою зовнішньоекономічної інфраструктури є національна валюта. В ситуації, що нині склалася, створення національної валюти є чи не найпершою умовою подолання тієї надзвичайної кризи, в якій опинилась економіка України. Досвід Канади, Фінляндії, Угорщини, Чехії і Словаччини, інших країн, котрі пройшли цей історичний шлях, засвідчує, що власна валюта є не лише національним символом, а й забезпечує єдність, спільність економічного простору, національну економічну ідентичність.

Введення власної вільно конвертованої в інші грошові одиниці національної валюти має спиратися на три "кити". По-перше, її економічну силу, стабільність і реальну вагу мають забезпечувати конкурентоздатні на світових ринках товари й послуги, що користуються попитом і тягнуть за собою відповідний попит на національну валюту. По-друге, будь-яка конвертована валюта спирається також на страхові і резервні фонди так званих твердих товарів, і передусім золота, платини, алмазів, вільно конвертованих валют. По-третє, для підтримки власної грошової одиниці та її еластичного входження у світовий грошовий обіг на першому етапі є потреба в отриманні зовнішніх стабілізаційних кредитів (МВФ, Світового банку).

Виконання першої умови, як бачимо, цілком у руках держави, її виробників і підприємців, за відповідного сприяння яким можна в найстисліші строки створити сучасний потужний експортний потенціал.

Друга умова пов'язана з розподілом золотовалютних резервів колишнього Союзу PCP, визначенням частки зовнішньоекономічного боргу України, з подальшим самостійним вирішенням усіх світогосподарських проблем.

Забезпечення третьої умови вимагає встановлення безпосередньої взаємодії з міжнародними валютно-фінансовими організаціями: Світовим банком, Міжнародним валютним фондом, Європейським банком реконструкції і розвитку та ін.

Для гармонійної взаємодії економіки України з сучасним міжнародним ринковим господарством в ній має бути створена адекватна ринкова інфраструктура. Йдеться насамперед про функціонування різноманітних від приватної до міжнародної форм власності на основі широкого й дієвого роздержавлення і приватизації, утвердження на цьому підґрунті системи підприємництва, а в більш широкому розумінні громадянського суспільства, виключно в межах якого створюються дійсні мотиви для цивілізованої співпраці з світовим співтовариством. Товарний і фінансовий ринки, ринки послуг і технологій, житла і робочої сили мають тісно взаємодіяти з аналогічними секторами світового ринку шляхом розбудови в Україні розгалуженої мережі комерційно-фінансових інституцій, товарних, фондових бірж, посередницьких і консалтингових фірм і служб, системи інформатики, зв'язку та реклами, зрештою всієї виробничої і соціальної інфраструктури.

Чи є в Україні необхідні й достатні умови для її включення у загальноцивілізаційні процеси і формування на якісно новій основі економічної структури майбутнього третього тисячоліття? При зіставленні цивілізаційних і внутрішніх факторів треба брати до уваги загальний рівень розвитку України і наші порівняльні переваги, які повинні стати домінантами при розбудові економічної системи незалежної держави.

За загальним рівнем розвитку Україна вписується у світогосподарські процеси і протягом певного часу може досить успішно адаптуватись у відповідні міжнародні структури. Отже, однією з головних вихідних умов є положення про те, що економіка України, як і багатьох інших держав, розглядається як частина єдиного світового господарства. Саме ця детермінанта спонукає до розгляду вузлових моментів економічної структури на основі об'єктивно існуючих порівняльних (конкурентних) переваг, які при розбудові економічної системи мають бути розвинені, закріплені і забезпечувати економічну і соціальну ефективність суспільства.

Можна виділити принаймні чотири, головні групи порівняльних переваг, які спонукають до широкого включення економіки України в систему міжнародного поділу праці:

1) високий рівень освіти народу, загальної культури і професійної кваліфікації;

2) надзвичайно сприятливі кліматичні й природні умови, родючі землі (25 % чорноземів світу) для розвитку сільського господарства і харчової промисловості;

вигідне географічне положення як транзитної держави;

працелюбність народу, колективізм і відкритість до співпраці з іншими народами і державами.

Чотири перелічені константи мають стати пріоритетами державної зовнішньої економічної політики. Роздержавлення і приватизація власності, податкова система, цінова і кредитна політика, соціальні та інші питання повинні спрямовуватися на посилення і диверсифікацію наших переваг, які складуть головний економічний каркас інформаційно-технологічного, антропогенно-інтелектуального суспільства Української держави.

Економічна структура України має ґрунтуватися на сукупності різних форм власності: приватної, колективної (акціонерна, корпоративна, змішана), комунальної, державної, міжнародної та ін. Йдеться про змішану ринкову економіку рівних, справедливих можливостей.

На ґрунті роздержавлення й приватизації власності, демонополізації виробництва й обігу створюються ринки товарів і послуг, капіталів і робочої сили, житла й технологій тощо. Розвивається підприємництво як головна рушійна сила економічного розвитку, формується інфраструктура (банки, товарні й фондові біржі, інвестиційні і трастові компанії, фінансові холдинги), залучається іноземний капітал.

Сучасні економічні системи регулюються на основі двох головних підходів: кейнсіанського (неокейнсіанського) й монетаристського. Кейнсіанська теорія передбачає пряме втручання держави в управління соціально-економічними процесами, монетарна - регулює економічний розвиток через грошово-кредитну й валютно-фінансову систему. Перший підхід застосовується переважно в екстремальних умовах (криза 1929-1933 pp.), післявоєнна відбудова економіки; другий - у більш-менш збалансованому ринковому господарстві.

Цілком очевидно, що для нинішнього стану економіки України має застосовуватися модель Кейнса-Рузвельта, а не Фрідмена-Бальцеровича. Сильна, акцентована, гнучка й комплексна державна економічна політика поряд із використанням суто ринкових інструментів (податки, ціни, кредит, процент, валютний курс) повинна включати на початковому етапі і пряме регулювання та управління (регулятивне планування), яке передбачає розробку й реалізацію державних програм в окремих напрямах і сферах економіки, науки й техніки, соціального життя. Без державного регулювання неможливо здійснювати структурні (перетворення, інвестиційну та науково-технічну політику, інтегрувати економіку в систему світового господарства тощо.

Таким чином, на етапі формування ринкової економіки держава здійснює макроекономічне регулювання " ex ante", тобто розробляє програми, індикативні плани і прогнози з метою забезпечення ресурсної збалансованості в процесі їх реалізації і досягнення максимально можливого ступеня економічної свободи на мікрорівні. Такі підходи були реалізовані найбільш успішно в Японії, Франції, Південній Кореї та інших країнах.

3. в Концептуальні основи зовнішньоекономічної стратегії України

Розробка й особливо реалізація власної зовнішньоекономічної стратегії України можливі за таких головних умов. По-перше, вона має випливати з незалежної національної політики, в основі якої - інтереси суверенної держави. По-друге, повинен бути створений єдиний, монолітний економічний простір, який уособлює сукупний потенціал країни, окреслює чітко визначені лінії взаємодії із світовим господарством у процесі обміну діяльністю. По-третє, необхідно забезпечити введення національної валюти, яка одна лише здатна окреслити єдиний економічний простір, утвердити національну господарську ідентичність на грунті розбудови ефективної грошово-кредитної і фінансової системи. По-четверте, правове, нормативне забезпечення розвитку й регулювання зовнішньоекономічної сфери гальмує процес розробки і реалізації зовнішньоекономічної стратегії України.

З перелічених чотирьох головних умов лише дві тією чи іншою мірою дають підстави для окреслення концептуальних основ зовнішньоекономічної стратегії України. Поворотним моментом стало прийняття Верховною Радою в березні 1992 р. "Основ національної економічної політики України", що створює якісно нову ситуацію в усій системі управління соціально-економічними процесами, включаючи зовнішньоекономічний комплекс. Прийняття Законів України "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про спеціальні (вільні) економічні зони" створило широку нормативно-правову базу для інтенсивнішого розвитку зовнішньоекономічних зв'язків, переведення їх у сучасне цивілізоване русло.

Виконання двох інших умов пов'язане насамперед із запровадженням національної валюти та її конвертованості, окресленням митного кордону України по всьому периметру економічного поля держави.

Які ж вихідні, фундаментальні положення і принципи мають бути покладені в основу розробки стратегічної програми розвитку механізму зовнішньоекономічних зв'язків. України? Щонайперше, має бути забезпечений суверенітет України у світогосподарських зв'язках, гарантована її національна зовнішньоекономічна безпека.

По-друге, вся розгалужена сукупність зовнішньоекономічних зв'язків повинна ґрунтуватися на пріоритеті національних економічних інтересів, на строго еквівалентному, взаємовигідному обміні, міжнародному поділі й кооперації праці.

По-третє, взаємодія зі світовим господарством має спиратися на комплексну, гнучку й динамічну державну зовнішньоекономічну політику, в основі якої - максимальна господарська свобода безпосередніх виробників і експортерів товарів і послуг: підприємств, фірм, банків, корпорацій, концернів, кооперативів, юридичних і фізичних осіб.

По-четверте, відкритість економіки для широкої і взаємовигідної участі у регіональних і світових господарських і валютно-фінансових системах і структурах.

Виходячи з цих основоположних принципів, можна сформулювати головні складові елементи системи зовнішньоекономічної стратегії України, яка повинна спиратися насамперед на потужний експортний сектор.

Визнаючи пріоритети у розвитку експортного сектора, слід назвати передусім високотехнологічні, наукоємні галузі машинобудування, зокрема з виробництва верстатів, літаків, приладів, побутової техніки, порошкову металургію, електрозварювальне виробництво. Техніка і технологія у даних та деяких інших галузях досягають світового рівня, що значно полегшує проблему пошуку свого місця на світових товарних ринках.

Другу групу пріоритетних галузей може скласти агропромисловий комплекс, спрямований насамперед на країни СНД та на партнерів із числа країн, що розвиваються. Серйозні соціально-економічні і структурні перетворення на селі спроможні вивести сільське господарств і продовольство в розряд високоефективних галузей, що визначатимуть поряд з іншими експортний профіль країни в системі міжнародного поділу праці.

Патентно-ліцензійна торгівля, ноу-хау, інжиніринг, різноманітні послуги, особливо туризм, можуть скласти третій пріоритетний напрям формування експортного сектора України. За умов створення належної виробничої, соціальної і зовнішньоекономічної інфраструктури Україна може реально й стабільно підключитися до цих найбільш динамічних і вигідних позицій світової торгівлі.

Видобувна й металургійна галузі промисловості формують четвертий пріоритетний блок експортного сектора. Кольорові метали, уран, вугілля, сталь і прокат мають сталий попит на світових ринках і спроможні за умов кардинальної реконструкції металургійних заводів, рудників і шахт посилити експортний потенціал України.

П'ятий пріоритетний напрям пов'язаний із надзвичайно вигідним географічним положенням нашої держави. Транзитні перевезення вантажів, нафти, газу тощо з євроазіатської частини на. захід і з півночі на південь Європи і далі на Близький Схід аж до африканського континенту можуть стати важливим каналом валютних надходжень, що теж вимагає серйозних структурних перетворень на транспорті, піднесення його рівня до світових стандартів.

Крім внутрішньо економічної стабілізації (фінансової, бюджетної, цінової та ін.), як свідчить досвід індустріальних держав, в умовах демонетизації золота головною гарантією введення і підтримки валютної конвертації є товарна конвертованість. Це означає, що лише за наявності потужного й зростаючого потоку на світові ринки конкурентноздатних товарів і послуг, котрі мають сталий попит, буде й відповідний попит на національну валюту, що забезпечить її оберненість у валюти інших держав.

Золотовалютні резерви відіграють допоміжну роль як фактор стабілізації національної валюти й регулювання її поточного курсу. Вирішальне значення має товарна інтервенція, завоювання надійних ніш на світових ринках товарів і послуг, технологій і капіталів, фінансових і грошових. Безперечно, при введенні власної валюти треба заручитися стабілізаційним кредитом з боку Міжнародного валютного фонду.

Запровадження митного кордону і єдиної митної території має чітко окреслити лінію взаємодії економіки України з зовнішнім господарським середовищем, нормалізувати й зрештою оптимізувати взаємний "обмін речовин" на основі пріоритету національних економічних інтересів. Йдеться про регулювання зовнішньоекономічних зв'язків по всьому периметру державних кордонів України шляхом встановлення з урахуванням світових тенденцій і наших господарських реалій відповідних тарифів, зборів. Митний кодекс і митний тариф України, введені в дію в 1992 р., створюють нормативну базу для організаційно-економічного впорядкування експортно-імпортних операцій, здійснення відповідного статистичного нагляду, проведення розрахунків економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності.

Залучення іноземних інвестицій - важливий додатковий фактор економічного відродження України, створення розвинутого експортного сектора. Основні принципи залучення іноземного капіталу - надання зарубіжним інвесторам прав і можливостей, адекватних тим, якими користуються національні суб'єкти господарської діяльності, за винятком стартового періоду (два-п'ять років), а також пільг, що надаються в спеціальних економічних зонах або у випадку включення спільного підприємництва у державні програми, які передбачають надання відповідних пільг. Закон про іноземні інвестиції створює загальні, досить сприятливі передумови для залучення в Україну зарубіжних капіталів, технологій, управлінського досвіду тощо. На інтенсифікацію цих процесів спрямовані державні програми сприяння іноземним інвестиціям та імпорту зарубіжних технологій.

Серед пріоритетів державної імпортної політики України на першому місці зараз знаходяться сучасна техніка й технологія, ноу-хау, інжинірингові послуги. Варто було б негайно розробити державну програму технологічної модернізації виробництва на базі новітніх зарубіжних технологій, чітко визначивши джерела фінансування (внутрішні і зовнішні) та найголовніші галузі економіки, які є визначальними в системі науково-технічного прогресу.

Другим важливим напрямом імпортної політики є охорона здоров'я, розвиток медичної промисловості, медичних закладів. Розбудова з участю інших держав блоку галузей охорони здоров'я набуває нині першорядного економічного і соціального значення.

Нарешті, третій напрям включає в себе сукупність галузей продовольчого комплексу, харчової промисловості України.

Оснащення галузей харчової промисловості республіки новітньою технікою і технологією, забезпечення умов надійного зберігання сільськогосподарської продукції сприятиме не лише вирішенню продовольчої проблеми, а й створенню необхідних ресурсів продовольства з метою отримання вільно конвертованої валюти.

В умовах зростання товарного дефіциту, поглиблення кризи виробництва одним із засобів зменшення її гостроти була б широка лібералізація імпорту продовольства й товарів широкого вжитку з наданням права їх продажу у вільно конвертованих валютах, карбованцях наступною конвертацією виручки в ті товари, які підлягають вивозу з України. Крім задоволення гострих потреб населення й вилучення додаткової грошової маси, цей захід сприяв би підриву монополізму і зростанню конкуренції у відповідних сферах економіки.

Нинішня зовнішньоекономічна політика за своєю суттю є пасивною, тимчасовою, перехідною. Зарубіжна підприємницька діяльність може здійснюватися за наявності вільних капіталів, відповідної інфраструктури, досвіду, підготовлених кадрів. Тут треба починати практично з нульової відмітки, зі створення за рубежем спільних підприємств і фірм за участю українського капіталу, заснування філіалів банків, інших структур, які сприяли б просуванню товарів і послуг на світові ринки.

Заснуванням Експортно-імпортного банку України започатковано формування системи зовнішньоекономічної інфраструктури. Вона має доповнюватися за рахунок комерційних банків, міжнародної фондової і товарних бірж, транснаціональних банків, консалтингових і аудиторських фірм, міняльних контор, лізингових і венчурних підприємств тощо. Для досягнення помітних зрушень у зовнішньоекономічній сфері потрібна сучасна, оснащена відповідною технікою й системою електронного зв'язку ринкова інфраструктура, яка притягувала б, а не відштовхувала, як це відбувається зараз, іноземних підприємців на ринок України.

Важливою складовою зовнішньоекономічної стратегії є податкова, депозитна, цінова, кредитна, фінансова й валютна політика. В умовах фінансової дестабілізації, цінового безмежжя, валютної блокади терміновим виходом можуть стати бартерні угоди, впровадження двосторонніх розрахунків за клірингом, розвиток прикордонної та прибережної торгівлі.

Враховуючи досвід зарубіжних країн з питань стимулювання експортних галузей, пропонується для експортно-орієнтованих виробництв компенсувати податок на добавлену вартість при перетинанні товарами митних кордонів України. Варто було б також для експортних виробництв запровадити пільгові умови кредитування інвестиційних програм і проектів. Цінова політика вже зараз повинна орієнтуватися на зближення внутрішніх і світових цін, депозитна - на світові грошові ринки.

Стратегія інтеграції у світове господарство передбачає обов'язковий вибір географічного середовища, в якому найбільш ефективно й органічно досягається реалізація економічних інтересів. Найсприятливіший економічний регіон для України - європейський. Територіальна спільність, наявність зручних транспортних комунікацій, історичні й духовні традиції, більша чи менша близькість рівнів економічного й науково-технічного розвитку роблять його головним на даному етапі формування і диверсифікації зовнішньоекономічних зв'язків України. Водночас слід наполегливіше шукати шляхи до розвитку форм багатостороннього співробітництва, насамперед із Європейськими співтовариствами, ЄАВТ, із Чорноморською економічною зоною.

Враховуючи територіальну спільність із країнами Центральної та Східної Європи, досвід і широко розгалужену мережу економічних і науково-технічних зв'язків підприємств і організацій України в межах колишнього РЕВ, а також об'єктивну заінтересованість наших партнерів, сьогодні є реальні можливості для поновлення цих зв'язків на новій політико-економічній основі.

Особливої уваги потребують господарські зв'язки з державами колишнього Союзу PCP. На ринку країн СНД реалізується більше 25 % ВНП України. Згідно з "Основами національної економічної політики" економічні взаємовідносини з країнами СНД будуються на загальноприйнятих засадах міжнародної торгівлі й регулюються уніфікованими нормами зовнішньоекономічного законодавства. Все це ставить Україну в розряд держав із найвищою експортною квотою у ВНП (близько 33 %). Одним з головним напрямів зовнішньоекономічного спілкування стають країни СНД. Це викликає досить суперечливі й складні проблеми, пов'язані з найближчими й більш віддаленими перспективами розвитку зовнішньоекономічного комплексу України.

З одного боку, різкий розрив і скорочення взаємозв'язків із цими державами може спричинити ще більше загострення кризових процесів в економіці України загалом, погіршити фінансово-економічні умови діяльності підприємств і організацій. До того ж економічна зона СНД забезпечує головні імпортні потреби України в ключових видах сировини: нафті, газі, деревині, бавовні та ін. З іншого боку, перебування в економічному просторі країн СНД, які охоплені довготривалою і гострою кризою, не сприятиме швидкому подоланню кризових процесів в Україні. Орієнтація на невимогливий і не структурований ринок СНД може лише законсервувати наше економічне і технологічне відставання від найрозвинутіших держав, загальмувати нагальні структурні перетворення господарства.

Актуальним залишається завдання тісної взаємодії України з міжнародними економічними і валютно-кредитними організаціями. У квітні 1992 р. Україна була прийнята до Міжнародного валютного фонду, де вона матиме 0,69 % статутного капіталу фонду, що дає підстави на одержання стабілізаційних кредитів при введенні власної національної валюти та кредитів для урегулювання платіжного балансу. Вона є також членом МБРР та Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), які можуть стати джерелом інвестиційних кредитів. Встановлюються контакти з Радою Європи, іншими європейськими й світовими структурами.

В умовах, коли Україну визнали понад 130 держав світу, а з 90 з них установлені дипломатичні відносини, різко загострюється проблема кадрового забезпечення системи зовнішньоекономічних відносин.

Необхідно ширше практикувати підготовку кадрів і в зарубіжних вузах і особливо стажування викладачів, аспірантів і студентів у межах національних і міжнародних програм, розрахованих на держави колишнього СРСР.

3.в Механізм реалізації зовнішньоекономічної політики України

4.б Експортний потенціал України і перспективи його розвитку