38

Ю.Г. ЗАРЕМБО

ВІДТВОРЕННЯ КАПІТАЛУ.

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

ЗМІСТ

1.Відтворення капіталу.Економічні кризи.

1.1 Відтворення суспільного капіталу

1.2 Економічні кризи

1.3 Криза економіки в Україні і проблеми її подолання

Завдання по вивченню теми 1

2.Світове господарство

2.1 Причини, суть і форми інтеграційних процесів

2.2 Валютні відносини

2.3 Регулювання світової економіки

Завдання по вивченню теми 2

Абетковий покажчик

ТЕМА 1.ВІДТВОРЕННЯ КАПІТАЛУ.ЕКОНОМІЧНІ КРИЗИ

1.1 Відтворення суспільного капіталу

Нормальний хід процесу відтворення суспільного капіталу може бути забезпечений за умови, якщо між складовими частинами сукупного (валового) суспільного продукту (ССП) підтримуються певні пропорції. Виділимо в складі ССП засоби виробництва - продукцію І підрозділу суспільного виробництва - І(с+v+m) і предмети споживання - продукцію ІІ підрозділу суспільного виробництва - ІІ c+v+m).

При простому відтворенні повинно вироблятися засобів виробництва - І(с+v+m) стільки, щоб їх вистачило для заміни спожитих засобів виробництва - Іс + ІІс, тобто:

І (с+v+m) = І с + ІІ с

Національний доход І (v+m) + ІІ (v+m) при простому відтворенні використовується на споживання і повинен дорівнювати продукції ІІ підрозділу:

І (v+m) + ІІ (v+m) = ІІ (с+v+m)

Частину продукції І підрозділу - І (v+m) треба обміняти на частину продукції ІІ підрозділу, щоб ІІ підрозділ міг отримати необхідні йому засоби виробництва - ІІс:

І (v+m) = ІІс

При розширеному відтворенні виробництво засобів виробництва повинно перевищувати фонд відшкодування витрачених засобів виробництва:

І (с+v+m) І с + ІІ с

Національний доход повинен бути більшим за фонд споживання:

І (v+m) + ІІ (v+m) ІІ (с+v+m)

Чистий продукт І підрозділу І (v+m) повинен бути більшим потреб ІІ підрозділу в засобах виробництва:

І (v+m) ІІс

Процес відтворення суспільного капіталу в економіці з ринковим регулюванням періодично переривається економічними кризами перевиробництва. Перша економічна криза спостерігалася в 1825 році в Англії, друга ( у 1836 р.) захопила також США, третя (у 1847 р.) - Англію, США, Францію і Німеччину. Криза 1854 р. стала першою світовою кризою. За нею були кризи у 1866, 1873, 1882, 1890, 1900, 1907 роках, після Першої світової війни - кризи 1920-1921 рр., велика економічна криза 1929-1933 рр., криза 1937-1938 рр., після Другої світової війни - кризи 1948-1949 рр., 1953-1954 рр., 1957-1958 рр. і т.д.

Раптові падіння виробництва спостерігалися і до 1825 року. Але вони були наслідком війн, стихійних лих і т.п. Це були кризи недовиробництва. Кризи перевиробництва принципово відрізняються від них: товари є або можуть бути виготовлені, споживачі потребують цих товарів, але з-за низької платоспроможності не в стані їх купити.

За яких умов стали можливими кризи перевиробництва? Чому їх не було раніше, зокрема при простому товарному виробництві?

Просте товарне виробництво набуло певного розвитку у рабовласницькому і феодальному суспільстві. Але панівним в той час було натуральне виробництво. Місткість ринку в той час була невелика. Товаровиробник обслуговував невеличку обмежену місцевість. Якщо тут і спостерігалось незначне перевиробництво, це не впливало на сусідні райони і не могло привести до кризи господарства цілої країни. Суспільний поділ праці був розвинутий слабо. Тому припинення виробництва окремим товаровиробником практично не впливало на решту їх. Виробництво базувалося на ручній праці і це виключало можливість швидко створити значний надлишок товару.

Економічні умови капіталістичного товарного виробництва інші. Виробництво товарів стало загальною, всеохоплюючою формою виробництва. Широкого розвитку набули суспільний поділ праці, взаємозв'язок і взаємозалежність підприємств. Якщо не вдасться, наприклад, продати вироблені автомобілі, це приведе до кризи не лише в автомобільній, але й в металургійній, добувній, хімічній та інших галузях економіки. Скорочення попиту на автомобілі в США вплине на економіку Японії, ФРН, нафтодобуваючих та інших країн.

Капіталістичне виробництво базується на широкому використанні машин. Це дає можливість в короткий строк виготовити велику кількість товарів, що приведе до їх перевиробництва.

Отже, економічні кризи перевиробництва стають реальністю, коли виробництво має суспільний характер.

Але виробництво мало суспільний характер і в радянській економіці, при плановому її регулюванні. Криз перевиробництва тут не спостерігалось, скоріше було навпаки: планову економіку охрестили економікою дефіциту. Які ж причини того, що в ринковій капіталістичній економіці періодично відтворюється перевищення виробництва товарів над платоспроможним попитом?

Основною метою виробництва в ринковій економіці виступає максимізація прибутку. Збільшити прибуток можна, нарощуючи виробництво товарів, або ж знижуючи витрати виробництва. Зниження ж витрат виробництва веде до скорочення попиту: зменшується зарплата працівників, зайнятих виробництвом даних товарів, витрати на матеріали, що веде до зменшення потреб в цих матеріалах і т. ін. Таким чином створюється перевищення суми цін вироблених товарів над платоспроможним попитом. В простому товарному виробництві це призводить до поступового зниження цін і відновлення відповідності між попитом і пропозицією товарів. Коли ж виробництво має машинний характер, відновлення відповідності між попитом і пропозицією відбувається раптово, за рахунок кризового падіння цін.

В плановій економіці із збільшенням виробництва продукції згідно плану зростає і попит населення: зарплати, пенсії та ін., або ж в плановому порядку знижуються ціни. Існує, таким чином, можливість забезпечити відповідність попиту пропозиції товарів на ринку. Але слід мати на увазі, що в плановій економіці, яка базується на суспільній власності на засоби виробництва, діє масова економічна заінтересованість у підвищенні зарплати при слабкій зацікавленості у збільшенні прибутку. Це є однією із причин того, що доходи населення зростають швидше, ніж виробництво товарів, попит перевищує пропозицію, постійно відтворюється дефіцит товарів.

Таким чином, другою передумовою економічних криз перевиробництва виступає орієнтація на максимізацію прибутку як на мету виробництва. Ця мета обумовлена приватним привласненням результатів виробництва, відповідними відносинами власності. Отже, першопричиною економічних криз перевиробництва є протиріччя між суспільним характером виробництва і приватним привласненням його результатів.

Теорія недоспоживання пояснює економічні кризи недоспоживанням населення. Сисмонді посилається на зростання продуктивності праці як на першопричину криз. Якщо, наприклад, продуктивність праці зростає вдесятеро, попередній обсяг роботи виконується вдесятеро меншою кількістю працівників. Тепер 90% національного продукту, який споживали раніше робітники, не знайдуть збуту всередині країни. Розширенню виробництва заважає недостатнє споживання.

Проти такого розуміння причин криз є вагомі аргументи. Недостатнє споживання населення існувало у рабовласницькому і феодальному суспільствах, але економічних криз перевиробництва тут не було. Саме перед початком кризи найвищі зайнятість робітників, їх заробітна плата, рівень їх споживання. З теорії недоспоживання витікає, що кризи повинні мати постійний характер; фактично ж вони регулярно повторюються; кризове падіння виробництва переростає у пожвавлення, а потім - в піднесення економіки.

Теорія диспропорціональності. Згідно закону Ж.Б.Сея, товари купуються на товари, виробництво само створює попит, і тому кризи перевиробництва неможливі. Економічні кризи пояснювались частковим перевиробництвом одних товарів при нестачі інших, тобто порушенням пропорційності між окремими галузями виробництва.

Сучасний варіант теорії диспропорціональності запропонований французьким економістом А.Афтальоном. Циклічні кризи він пояснював розходженнями у ритмі виробництва між важкою і легкою промисловістю. Для задоволення попиту на товари широкого вжитку потрібно розширити виробництво засобів виробництва у І-му його підрозділі, куди надходить потік інвестицій. На кінець фази економічного підйому завершується процес оновлення основного капіталу, внаслідок чого на ринок викидається величезна маса товарів, зумовлюючи перевиробництво їх в порівнянні з платоспроможним попитом.

Часткові економічні кризи (структурні): енергетична, сировинна, продовольча та ін. - є результатом диспропорцій, наслідком довготривалого відставання відповідних галузей від розвитку обробної промисловості. Але економічні кризи перевиробництва характеризуються диспропорцією між загальним попитом і пропозицією товарів. Чому виникає така диспропорція, теорія диспропорціональності пояснень не дає. Вона також не пояснює, чому криз перевиробництва не було раніше, при простому товарному виробництві або на мануфактурній стадії його розвитку.

Кейнсіанська теорія відтворення . Економічна криза 1929-1933 рр. поставила під сумнів тезу про те, що кризи - явище випадкове, яке долається при нормальній дії ринкового механізму. Треба було пояснити причини періодичних криз перевиробництва і запропонувати рецепти послаблення їх дії або подолання. В основній роботі Дж.М.Кейнса “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” була здійснена спроба зробити це.

Дж.М.Кейнс вважав, що основною причиною криз і безробіття є диспропорція між виробництвом і попитом, недостатність попиту. Ос- тання пояснювалась “основним психологічним законом”: “Основний психологічний закон полягає в тому, що люди схильні, як правило, збільшувати своє споживання із зростанням доходу, але не тій мірі, в якій зростає доход”. В основному психологічними причинами пояснюється і недостача попиту на засоби виробництва. Зменшення “граничної ефективності капіталу” в міру збільшення інвестицій і вичерпання більш ефективних варіантів його використання послаблює стимули до інвестицій. Власники капіталу втрачають віру у майбутні доходи, хочуть тримати своє багатство в ліквідній (грошовій) формі і отримувати проценти, а не ризикувати, вкладаючи гроші у виробництво.

Таким способом аналіз об'єктивних економічних процесів підмінюється суб'єктивними психологічними оцінками.

Для подолання кризи Дж.М.Кейнс радив збільшувати ефективний попит. Для цього держава повинна стати ефективним інвестором, організувати громадські роботи: будівництво шляхів, лікарень, шкіл, стадіонів і т. ін. Перевагу слід віддавати при цьому вкладенням в такі сфери діяльності, які збільшують попит, але не пропозицію товарів на ринку. В цьому відношенні, як писав Кейнс, “спорудження пірамід, землетруси, навіть війни можуть слугувати збільшенню багатства”.

Інвестиції державою повинні здійснюватись не за рахунок податків (вони лише перерозподіляють, а не збільшують попит), а за рахунок дефіцитного фінансування - емісії додаткової кількості паперових гро- шей або за рахунок зниження ставки позичкового процента. Збільшен- ня грошової маси зумовить інфляцію, приведе до зниження реальної зарплати і підвищення граничної ефективності капіталу, що збільшить зацікавленість його власників у вкладенні капіталу в виробництво.

Перевірка на практиці рекомендацій Дж.М.Кейнса виявила ряд їх недоліків. Американський економіст Харріс писав, що “Кейнс не передбачив багатьох адміністративних труднощів, а саме: як досягнути повної зайнятості, але й постійно підтримувати її; як визначити той рівень, після якого шкода від інфляції перевищить вигоди від неї; до якої ступені можна збільшувати державний борг, щоб не довести державні фінанси до повного банкрутства”.

Лауреат Нобелівської премії В.Хаєк констатував, що збільшення сукупного попиту, рекомендоване кейнсіанцями, обернулося джерелом значної дезорієнтації розміщення ресурсів: “Результатом подібної політики став не стільки такий рівень зайнятості, якого не можна було досягнути іншими методами, скільки такий розподіл зайнятих, який неможливо забезпечувати необмежено довго і який можна підтримувати лише за рахунок темпу інфляції, здатного в недалекому майбутньому привести до дезорганізації всієї економічної діяльності”.

Монетаристська теорія економічного циклу. Циклічний характер розвитку економіки монетаристи пояснюють розходженням між грошо- вим попитом і нестійкою пропозицією грошей. Депресія вони пояснюють різким скороченням грошей в обігу, а пожвавлення - їх збільшенням. Зміни грошової маси (за рахунок емісії грошей, змін відсоткової ставки та ін.) викликають відповідну реакцію у власників активів і грошових зобов'язань, що зумовлює зміни курсів акцій та інших активів, на нормі прибутку, який вони приносять, що врешті-решт веде до змін інвестиційної активності і споживчого попиту.

Монетаристи - прибічники вільного ринку. Державне втручання в економіку визнається ними неефективним, дестабілізуючим економіку. Закони про мінімальну зарплату, про гарантовані ціни на сільськогосподарську продукцію, про монополії обумовлюють негнучкість економіки, послаблюють регулюючу роль ринку. Звідси пропозиції монетаристів по обмеженню державного сектора в економіці і державного регулювання економіки, по відмові від політики доходів. Державне регулювання економіки монетаристи зводять до підтримки темпів зростання грошової маси (3-5% на рік), скорочення податків та позик.

1.2 Економічні кризи

Економічний (промисловий) цикл - це період від початку однієї кризи до початку другої. Він складається з 4-х послідовних фаз: кризи, депресії, пожвавлення, підйому.

Криза характеризується перевиробництвом товарів в порівнянні з платоспроможним попитом на них. Вона проявляється як криза збуту, коли продаж товарів по цінах, що забезпечують отримання достатнього прибутку, суттєво скорочується. Зростають запаси товарів, загострюється конкуренція між товаровиробниками, падають ціни. Так, гуртові ціни знизились під час кризи 1957 року в Англії в середньому на 13%, в США - на 26%, кризи 1929-1933 рр.- відповідно на 58% та 54%.

Виробництво товарів скорочується або зовсім припиняється. Так, під час кризи 1929 -1933 рр. продукція обробної промисловості в США зменшилась на 47%. Скорочення виробництва створює проблеми з виплатою боргів. Погоня за готівкою веде до масового вилучення внесків з банків, розпродажу акцій та інших цінних паперів, курс яких катастрофічно падає. Скорочується кредит в той час як попит на гроші зростає, внаслідок чого значно збільшується процент по позиках. Так, в США під час кризи 1907 р. процент по позиках доходив до 130%.

Значна кількість товаровиробників виявляється нездатною сплачувати борги і банкрутує. Зростає безробіття, зменшується реальна зарплата тих робітників, які продовжують працювати, находження в бюджет. Все це веде до дальшого зменшення попиту і тим самим - до дальшого падіння виробництва.

Криза таким способом пристосовує виробництво до попиту, що зменшився. Падіння виробництва зупиняється, настає фаза депресії.

Депресія. Нового суттєвого падіння виробництва не відбувається, воно коливається навколо низького кризового рівня. Ціни низькі, прибуток незначний або відсутній, стимули до вкладень капіталу недостатні. Тому пропозиція позичкового капіталу перевищує попит, норма позичкового процента низька.

Під час депресії виробництво пристосовується до низьких цін: витрати виробництва зменшуються за рахунок підвищення інтенсивності праці, зниження реальної зарплати, застосування нової техніки і технології, оновлення основного капіталу.

Пожвавлення і підйом. Оновлення основного капіталу веде до зростання виробництва там, де знижуються витрати виробництва. Замовлення на нову техніку викликає пожвавлення в машинобудуванні, потім - у металургійній та у видобувній промисловості. У цих галузях зростають зайнятість, фонд зарплати робітників, їх попит на товари широкого вжитку. В свою чергу це зумовлює зростання цін на такі товари та прибутку від їх виробництва. Оновлення капіталу у певних галузях і виробництвах створює так звані "точки росту", що призводить до пожвавлення в економіці, яке переростає в підйом. Аналогічно впливає на економіку збільшення експорту танків, літаків, кораблів, космічної техніки.

Оновлення основного капіталу за рахунок іноземних інвестицій менше вплине на відбудову економіки, ніж вітчизняні капітальні вкладення. Воно призведе до пожвавлення не у вітчизняному машинобудуванні і наступному виробничому ланцюжку, а за кордоном - там, де буде виготовлятися нова техніка.

Якщо оновлення основного капіталу буде сполучитися з проведенням монетаристської політики, це істотно утруднить відбудову економіки. Оновлення основного капіталу призводить до підвищення цін у галузях, що виробляють предмети широкого вжитку, і далі - по виробничому ланцюжку. Монетаристська політика, спрямована проти підвищення цін, протидіятиме відновленню виробництва в цих галузях.

Вихід виробництва на рівень, який перевищує його обсяг, досягнутий перед кризою, знаменує перехід від фази пожвавлення до фази підйому. Висока норма прибутку стимулює розширення виробництва. Зростає курс акцій, норма позичкового процента. Завершується оновлення основного капіталу і зменшується викликаний ним додатковий попит на засоби виробництва: машини, метал, вугілля та ін. Зростання виробництва обганяє попит, що створює передумови до нової кризи.

Періодичне оновлення основного капіталу виступає матеріальною основою періодичності економічних криз.

Кейнсіанський підхід був застосований адміністрацією Ф.Д.Рузвельта при реалізації "Нового курсу" - системи заходів для подолання так званої Великої депресії - кризи 1929-1933 рр.

"Новий курс", зокрема, передбачав збільшення попиту. Для цього була введена допомога для безробітних, збільшувалась зайнятість за рахунок проведення громадських робіт: будівництва шляхів, шкіл, стадіонів та ін. Скорочувався робочий тиждень за рахунок обмеження його максимальної тривалості. Встановлювався мінімум зарплати.

Золотий вміст долара було зменшено на 41%. Це сприяло скороченню імпорту і збільшенню експорту, а в підсумку - зростанню попиту на товари виробництва США.

Щоб зменшити пропозицію товарів на ринку, частину продукції знищили: четверту частину посівів, 6 млн. голів свиней, спалили в топках або викинули в море мільйони тон пшениці.

Вводилися елементи планового регулювання економіки. Об'єднання підприємців (так звані торгові групи) зобов'язувалися прийняти "Кодекси чесної конкуренції", у яких передбачалися права робітників на організацію, заборона будь-якої дискримінації при найманні на роботу, встановлення мінімального рівня зарплати і максимально припустимої тривалості робочого тижня, рівень цін, нижче якого вони не могли встановлюватися, фіксувався рівень виробництва, розподілялися ринки збуту і т.п. До кінця 1933 року були прийняті близько 290 "Кодексів чесної конкуренції" - майже для всіх галузей промисловості.

Поступово економіка США вийшла з кризи. Валовий національний продукт, який з 709,7 млрд. дол. у 1929 році впав до.498,5 млрд. дол. в 1933 році, зріс у 1939 році до 716,6 млрд. дол. (в цінах 1982 року).

Досвід подолання кризи І929-І933 рр. в США пропонувалося застосувати в умовах України, Росії, інших країн, що знаходяться в стані кризи після спроб перейти до ринкового регулювання економіки.

Болгарський досвід. Спроба збільшити попит, підвищивши пенсії та мінімальну зарплату за рахунок емісії грошей привела в Болгарії до вкрай негативних наслідків.

Незабаром після підвищення доходів населення запас товарів на ринку був вичерпаний. За цей час вітчизняне виробництво не вдалось відбудувати, отже, поповнити товарні запаси можна було лише за рахунок імпорту. Але потрібну для цього валюту не вдалося отримати. Згідно вимог МВФ країна, яка отримує кредит, не має права йти на емісію грошей для покриття дефіциту бюджету,

Ринок був спустошений. Це привело до стрімкого зростання цін, зниження життєвого рівня населення, поставило країну на межу соціального вибуху. Уникнути його вдалося, призначивши дострокові вибори, які правляча партія програла.

Чому збільшення грошової маси в США вело до відповідного збільшення попиту і виробництва, а в Болгарії - до вибуху інфляції?

Пропозиція грошей М₁, котра в США складала в 1933 р. 19,9 млрд. дол., в 1940 р. зросла до 39, 7 млрд. дол. Купівельна спроможність грошей в США не тільки не падала, але навіть зростала: рівень інфляції в 1933 р. складав мінус 5,1%, в 1939 р. - мінус 1,4%. Чим це пояснюється?

До 1933 р. в США можна було обмінювати паперові гроші на золоті монети. В 1933 р. такий обмін був заборонений. Але зберігався золотий стандарт: купівельна здатність долара прирівнювалася до певної кількості золота, долар можна було обмінювати на золото на вимогу інших держав. З 31 січня 1934 р. золотий зміст долара був встановлений у 0,888671 г. чистого золота.

Золотий стандарт виступав як обмежувач інфляції. США мали на той час значні золоті запаси. Долар після першої світової війни займав сильні позиції на світовому ринку. Економічна криза І929-І933 рр. була кризою надвиробництва: величезні запаси товарів не можна було продати з-за недостатнього попиту. Все це сприяло збереженню і навіть зростанню купівельної спроможності долара. Тому збільшення грошової маси вело до відповідного зростання реального попиту.

Іншими були можливості підтримання купівельної спроможності болгарського лева. Золотих запасів чи навіть мінімально необхідних запасів твердої валюти в Болгарії практично не було. На протязі ряду років імпорт суттєво перевищував експорт. Вкрай мало виробляється продукції, конкурентоспроможної на світовому ринку. Слабкість лева привела до розвитку інфляції.

1.3 Криза економіки в Україні і проблеми її подолання

Форми прояву кризи (1992-1999 рр.). Реформування економіки України у 90-ті роки привело к суттєвому падінню виробництва: в 1999 р. в порівнянні з 1990 р. валовий внутрішній продукт зменшився у 2,5 рази.

Таблиця 14.1

Економіка України з 1992 р. по 2000 р. (1990 р. = 100)

Показники	1992	1995	1999	2000
ВВП	82	48	40.2	48.7
Індекси промислової продукції	89,1	52,4	51,1	57.4
Індекси продукції с-г	92	65,1	48,5	53.4
Товари народного споживання	…	45	35	43
Фізичний обсяг інвестицій	…	29	22	25.2

Знизився життєвий рівень населення. Купівельна спроможність гривні 1999 р. становила 38 коп. карбованця 1990 року. Якщо врахувати, що середньодушовий доход дорівнював у 1990 році 2115 крб. на рік, а у 1999 році - 1232 грн., то купівельна спроможність населення зменшилася за поточними доходами в 4,5 рази.

За калорійністю харчування Україна наблизилась до нижньої межі продовольчої безпеки, а за споживанням протеїнів тваринного походження опинилася нижче цієї межі.

Таблиця 14.2

Споживання продуктів харчування в Україні ( на душу населення в рік, кг)

Продукти	1960	1989	2000	2001	2002
М”ясо і м'ясопродукти	42	69	33	31	33
Риба і рибопродукти	9,7	18	8.3	11	11.9
Молокопродукти	200	363	198	205	225
Яйця, штук	137	282	164	180	209
Картопля	174	129	135	140	133
Овочі і баштанні	89	119	101	105	108
Цукор	26,9	52	37	40	36
Олія	6,0	11,4	9.3	10	10.7
Хлібопродукти	163	137	124	130	131
Фрукти і ягоди	…	52	29	26	29

Причини зниження рівня життя населення під час реформування економіки. Основною причиною є зменшення обсягів виробництва. Суттєво зросло безробіття. До значних втрат національного доходу привела дезінтеграція СРСР. Позики з-за кордону спочатку стримували зниження рівня життя населення; потім настав час виплати цих позик, що відповідно знижує рівень життя населення.

Зросла диференціація доходів населення. В Радянському Союзі співвідношення доходів десятої частини населення -- найбагатшої до найбіднішої -- складало 1:3,1, в розвинутих країнах світу -- 1:5-7. За даними, наведеними в доповіді Президента України Л. Кучми у серпні 1995 року, "різниця в грошових доходах 10% найбільш забезпеченого населення та 10% найбідніших верств сягає майже 12 разів". [14]. За даними М.Папієва, “…Співвідношення доходів багатих і найбідніших верст населення у Китаї становить 7 :1, у країнах ЄС - 5-7 :1, в Японії - 4,3 :1, а в Україні - 30 :1”.

Рівень життя у 80% населення знизився у 7-8 разів і воно проживало за межею бідності. Середньомісячну пенсію було зменшено у 8 раз. Тільки 1% населення жив заможно. Кількість мільйонерів в Україні оцінювали у 150 тис.

Ще однією з причин зниження рівня життя населення стало масове безробіття. Поточне і приховане безробіття охоплювало 46% самодіяльного населення. В Україні було 3 млн. "човників", з яких 2,1 млн. мали вищу освіту.

Дезінтеграція СРСР привела до перерозподілу національного доходу не на користь України. На протязі 1987-1990 рр. Україна ввозила товарів за рік більше, ніж вивозила від 2,9 млрд. до 7,7 млрд. крб. Після дезінтеграції СРСР така можливість була втрачена.

Таблиця 14.3

Торговий баланс України у внутрішніх цінах, млрд. крб.*

	Р о к и
	1987	1988	1989	1990
Продуктообмін всього: ввезення	50,2	49,8	54,5	53,1
вивезення	44,0	46,9	48,0	45,7
сальдо	6,2	2,9	6,5	7,4
В т.ч. міжреспубліканський обмін:
ввезення	36,2	36,4	40,0	38,7
вивезення	37,7	40,0	40,5	38,4
сальдо	- 1,5	-3,6	-0,5	+0,3
імпортно-експортний обмін: ввезення:	14,0	13,4	14,5	14,4
вивезення	6,3	6,9	7,5	7,3
сальдо	+7,7	+6,5	+7,0	+7,1

*Костенко С., Меламед М. Продуктообмінні зв'язки як фактор економічного становища України.// Економіка України.-1992.-№7.-С.23.

Додаткові втрати для України приніс перехід до розрахунків між країнами СНД на світові ціни, що стало однією з причин порушення паритету цін на продукцію сільського господарства та промисловості.

Таблиця 14.4

Види продукції	Ціни за 1 тонну	Нафти (т) за 1 тонну продукції при обміні за цінами	Менше у (разів)
	внутрішні (крб.)	світові (дол.)	внутріш- німи	світовими
Цукор	2070,4	481,5	29,6	3,8	7,8
Олія	3252	495	46,5	3,9	11,9
М'ясо	9500	1616	135,7	12,7	10,7
Нафта	70	127	-	-	-

Див.: Экономика и жизнь.-1991.-№44.-С.19

Розрахунки по 35 видах продукції показали, що при переході від внутрішніх цін до світових Україна змушена доплачувати 5-6 млрд. дол. на рік.

Підприємства України виявилися неготовими до конкурентної боротьби за збереження своїх традиційних та освоєння нових ринків збуту. Недостатнім був захист вітчизняного виробника, що привело до втрати внутрішнього ринку. У 1990 році роздрібний товарообіг на 80% формувався за рахунок внутрішнього виробництва. Вітчизняні товари у 1998 р. забезпечували менше 30% споживчого ринку, основний сектор займав імпорт. Вітчизняному виробнику важко витримати конкуренцію з іноземними фірмами, які мають кращу техніку і технологію і здатні продавати кращі за якістю, оформленням, дешевші товари.

Порушений паритет цін на продукцію сільського господарства та продукцію промисловості, яку село отримує взамін. В 1999 році по відношенню до 1990 року індекс цін на реалізовану сільськогосподарську продукцію складав 99311,8, а на споживані матеріально-технічні ресурси промислового походження - 591549,55. Коефіцієнт диспаритету цін дорівнював 591549,05 : 99311,80 = 5,96.

Із-за порушення паритету цін сільське господарство не має коштів для придбання засобів виробництва у промислових підприємств. Щорічне придбання основних матеріально-технічних ресурсів сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності в Україні в 1995 році у порівнянні з 1990 року скоротилось: тракторів - з 49, 4 тис. штук до 0, 52 тис. штук, вантажних автомобілів - з 49, 7 тис. штук до 0, 15 тис. штук, зернозбиральних комбайнів з 9, 6 тис. до 1, 9 тис., сівалок - з 18, 7 тис. до 0, 6 тис. штук. Внесення добрив на гектар зменшилось: органічних - з 8,6 т до 4,0 т, мінеральних з 141 кг до 33 кг.

З-за падінням попиту сільського господарства скорочувалось виробництво сільськогосподарського техніки і інших засобів виробництва для села.

Порушені умови нормальної дії закону вартості, ринкового механізму та механізму відтворення. Якщо у 1990 р. збиткових було 2% промислових підприємств, то в 1995 р.-12%. 1996 р.-30%, 1997 р.-45%,1998 р.-54%,1999 р.-52% . У 1999 р. збитковими були 87% КСП. Збитковість основної маси підприємств породжує неплатежі їх одне одному, заборгованість по зарплаті, по податках у бюджет, виплатам у Пенсійний фонд. Розвивається бартер, що дозволяє обійтися без грошей і відновити нормальний обмін відповідно до реальних витрат підприємств на виробництво продукції.

Виникла невідповідність між реальними можливостями споживання і наявним фондом споживання: рівень пенсій, зарплати, соціальних виплат був установлений раніше, в розрахунку на більший об'єм виробництва. Тому національні витрати, що сформувалися із врахуванням існуючого розподілу, перевищують ціни. Дефіцит фонду споживання покривався за рахунок іноземних кредитів. Але потім він виникав знову і знову, змушуючи брати все нові позики, залазить у борги.

При збитковості виробництва нема сенсу вкладати гроші в його відбудову: не повернеться навіть те, що вкладене. Нема сенсу давати підприємствам кредити, бо вони не зможуть їх повернути. Майже 80% банківського капіталу обслуговувало лише сферу обігу.

Відсутній фонд накопичення. У 1997 році валові капітальні вкладення становили 11,6 млрд. грн., тоді як амортизаційні відрахування -13,3 млрд. грн. Капітальних вкладень не вистачає для простого відтворення. Вибуття основних засобів виробництва сільськогосподарських підприємств майже втричі перевищує їх надходження.

Надмірні податки. Прибуток, який залишався підприємствам, в багатьох випадках не зацікавлював відновлювати виробництво.

Відбувається деіндустріалізація країни. В 1996 році по відношенню до 1990 року в промисловості в цілому виробництво складало 50%, а в машинобудуванні -- 30%, промисловості будівельних матеріалів -- 25%, в легкій промисловості -- 24%, в харчовій -- 43%. На зменшення промислового виробництва вплинуло зменшення попиту на продукцію оборонної промисловості, на товари тривалого користування - з боку населення, втрата ринків збуту продукції машинобудування в країнах СНД, нестача коштів у сільського господарства для придбання техніки.

З-за нестачі коштів для оновлення основних фондів загальний знос їх склав більше 80%, середній строк служби технологічного обладнання в 2-3 рази перевищує стандарти, прийняті в індустріально розвинутих країнах. Щоб компенсувати вибуття основних фондів, потрібно буде на протязі ближчих 10 років вкласти в економіку 200 млрд. дол.

Втрачається науковий потенціал України. 3а перші три роки реформ вдвічі скоротилася мережа проектних і науково-дослідних організацій, на 30 відсотків - чисельність науковців. Питома вага бюджетних асигнувань на науку зменшилась з 3% у 1990 році до 0,7% у 1994 році. Кількість працюючих у науці з науковим ступенем скоротилася у 2 рази, 6000 науковців виїхали за межі України. Якщо на початку реформ за кількістю винаходів на душу населення Україна була на одному рівні з США, то через три роки патентно-ліцензійна діяльність в Україні була припинена майже зовсім.

Значна частина української економіки знаходиться “в тіні”. За оцінками, 40, а може й 50% прибутків, що підлягають оподаткуванню, не потрапляли до державної казни.

Причини кризи. Перехід до ринку в умовах України звівся до “шокової терапії”. “Шокова терапія” - методи швидкого та радикального переходу від планової економіки з державною власністю на засоби виробництва до ринкової економіки. Головним методом такого переходу виступає вільне ціноутворення, раптова лібералізація цін. Вільне ціноутворення, за задумом, має сприяти пожвавленню і формуванню ринкових відносин, системи незалежних товаровиробників і конкурентних ринків - основи нормальної ринкової економіки. Паралельно використовуються державні заходи по формуванню ринку: приватизація майна державних підприємств, демонополізація економіки, дерегулювання економіки, створення конкурентного середовища.

Раптовий перехід до вільних цін в умовах великого надлишку грошей обумовив стрімке зростання цін, гіперінфляцію.

В порівнянні з попереднім роком вони зросли у 1992 р. в 21 раз, у 1993 р. - у 102,6 рази, в 1994 р. - у 5 раз, в 1995 р. - у 2,8 рази.

В 90-ті роки конкурентне середовище по більшості товарів в Україні було відсутнє. Монополізовані були ринки 55% товарних груп (700 груп з 1200 обстежених), ринки 17% товарних груп були абсолютно монополізовані (214 з 1200 обстежених груп). Після переходу до вільних цін висока ступінь монополізації економіки стала однією з причин розвитку гіперінфляції.

Розвитку гіперінфляції сприяв перехід на світові ціни в розрахунках між країнами СНД, що привело до значного подорожчання енергоносіїв та деяких видів сировини.

Нагадаємо, що у Франції перехід від твердих цін, які встановлювала держава, до вільних цін зайняв майже 40 років; при цьому було використано 14 модифікацій цін: перехідних від твердих до вільних. Поступово здійснювався перехід до вільних цін в Англії та Китаї.

Лібералізація зовнішньоекономічної діяльності привела до вивезення сировини за кордон і припинення виробництва на частині вітчизняних підприємств.

Перехід до регулювання економіки за допомогою ринкового механізму означав посилення зв'язку між попитом і пропозицією. Якщо до реформи продукція певного підприємства не знаходила збуту, з-за чого виробництво могло зупинитися, його не закривали. Йому давали кредити, виходячи з того, що підприємство не може простоювати, воно обов'язково повинно працювати, а робітники - отримувати зарплату. Тепер зв'язок попиту і виробництва інший: не можеш продати продукцію - припиняй виробництво. Приватизація, комерціалізація, заміна платного безплатним сприяли поширенню дії ринкового механізму.

Попит під час кризи зменшився більше як вчетверо.

Причини зменшення попиту до реформи. Ряд політичних рішень, прийнятих до початку реформи або на самому її початку, обумовив зменшення попиту, а після введення в дії ринкового механізму - і виробництва.

1. Відмова від використання переказного карбованця. Використання переказного карбованця в розрахунках між країнами РЕВ дозволяло обмінюватися тією продукцією, яку не можна було продати на світовому ринку за вільно конвертовану валюту. Вихід СРСР із системи розрахунків у переказних карбованцях призвів до того, що в 1991 р. експорт знизився до 20 млрд. крб. проти 52 млрд. крб. у 1990 р., а імпорт - із 68 млрд. крб. до 20 млрд. крб.

2. Розпуск Варшавського договору і приєднання до ембарго проти Лівії, Іраку, Югославії істотно скоротили попит на зброю радянського зразка. Враховуючи, що частка оборонного комплексу СРСР у ВНП складала 20-25%, це суттєво вплинуло на стан всієї економіки.

3. Дезінтеграція СРСР і введення національних валют у колишніх його республіках привели до розпаду спільного ринку СРСР. Це привело до розриву багатьох економічних зв'язків: міжреспубліканська торгівля в 1988 році в СРСР складала 21% від ВНП (в ЄС - 14%), в Росії -13%, Україні - 27%.

Щоб продати свою продукцію в країни СНД, українським підприємствам тепер треба конкурувати з фірмами ФРН, Франції, США та інших країн, що у стані дати кращу за якістю і більш дешеву продукцію. Те ж відноситься до вивозу капіталу. Раніше, щоб одержати, наприклад, тюменську нафту, достатньо було для цього направити робітників, обладнання, труби, і це гарантувало одержання потрібної кількості нафти по внутрішніх цінах СРСР, істотно нижчих, ніж світові. Зараз, щоб одержати право прикласти капітал до розробки родовищ нафти, наприклад, в Азербайджані, треба виграти в конкурентній боротьбі з фірмами США, Японії, Англії і інших країн, що мають більш досконалу техніку і технологію, на що наші підприємства нездатні.

Причини падіння попиту після початку реформи. Гіперінфляція привела до різкого зниження купівельної спроможності грошей і обумовила зменшення загального попиту на предмети споживання і засоби виробництва.

Належні міри по компенсації втраченого попиту не були прийняті. Країни, що мають більше досвіду в регулюванні ринкової економіки, під час “шокової терапії” індексували доходи і заощадження: Бразилія - на 100%, Польща - на 90% і 80% відповідно.

У нас взяло гору прагнення швидше “вибрати” надлишок грошей і за рахунок цього домогтися більш швидкого насичення ринку товарами. Практично були винищені збереження населення, за рахунок яких значною мірою формувався попит на предмети тривалого користування: телевізори, меблі і т.п. Це вкрай негативно вплинуло на виробництво товарів тривалого користування.

Монетаристська політика, на якій наполягає МВФ, вимагає бездефіцитності бюджету. У наших умовах дефіцит бюджету намагалися ліквідувати за рахунок скорочення витрат. Це вело до зменшення попиту, а отже і до скорочення виробництва. Внаслідок цього зменшувалися надходження в бюджет, що вело до нового його дефіциту, нового скорочення видаткової частини і т.д. Штучне стиснення грошової маси стримувало зростання попиту.

Зменшенню попиту сприяло порушення паритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислову продукцію для села, завищення курсу гривні.

Механізм перепливу капіталу в умовах гіперінфляції діяв всупереч інтересам виробництва. Зберегти у цей час у якійсь ступені купівельну спроможність грошей можна було за рахунок швидкого обороту, пускаючи їх у спекуляцію, перепродаж товару. Гроші з виробництва перетікали в спекуляцію; виробництво ж позбавлялося необхідних йому засобів, падав попит на засоби виробництва.

Механізм санації економіки МВФ та його дія. До реформи ціни встановлювалися на основі національних витрат виробництва: до середньої по галузі або ціновій зоні собівартості продукції додавався прибуток, достатній для забезпечення розширеного відтворення і виплат в бюджет. Якщо, наприклад, середня собівартість певного товару була 40 грн., а прибуток - 10 грн., ціна його дорівнювала 40+10=50 грн.

Така побудова цін забезпечувала відшкодування витрат виробництва і необхідне накопичення, розширене відтворення запланованими темпами на переважній більшості підприємств.

Після введення внутрішньої конвертованості гривні, лібералізації зовнішньоекономічної діяльності в умовах монетаристської політики при надмірній ревальвації гривні фактично почав діяти інший механізм ціноутворення.

Припустимо, що даний товар коштує на світовому ринку 10 дол., за долар треба заплатити 2 грн., ввізне мито складає 4 грн., а доход імпортера - 2 грн. Після введення внутрішньої конвертованості гривні кожний резидент отримав право за 20 грн. придбати 10 дол. Проведена лібералізація зовнішньоекономічної діяльності давала йому можливість виїхати з цими доларами за кордон, придбати товар і ввезти його в Україну, сплативши ввізне мито у 4 грн. Таким чином, товар коштував імпортеру 24 грн., а продаж його за 26 грн. забезпечував йому нормальний доход. Завдяки зусиллям 3-х млн. “човників” та фірм, такий товар міг бути в будь який час доставлений на ринок по ціні 26 грн.

При надмірній ревальвації гривні у 1998 р. експансія внутрішнього ринку продовольчими товарами імпортного походження досягла 60%, непродовольчими - 80%. За цих умов ціни внутрішнього ринку виявилися прив`язаними до цін світового ринку.

Така прив'язка цін внутрішнього ринку до світових дозволила призупинити і стримувати інфляцію: оскільки даний товар можна завжди ввезти з-за кордону і продавати за 26 грн., вітчизняний виробник не зможе продавати такий самий товар за 50 грн.

Цей спосіб стримування інфляції вимагає постійної присутності імпортних товарів на внутрішньому ринку. Тому валюта витрачається неефективно: не на технічне переозброєння підприємств, а на імпорт товарів широкого вжитку. Таким шляхом кредити, які ми отримуємо з-за кордону, стимулюють розвиток легкої і харчової промисловості в Туреччині, Польщі та інших країнах, з яких надходить в Україну імпортна продукція.

Якщо валюти не вистачатиме на імпорт товарів широкого вжитку, ціни внутрішнього ринку будуть формуватись на базі національних витрат виробництва. Раптова втрата можливості отримувати валюту при умові, що курс національної валюти був завищений, а імпорті товари - дешевші за вітчизняні, приведе до стрибка цін і може стати поштовхом до розвитку гіперінфляції. Так розвивалися події в Болгарії після підвищення мінімальних доходів за рахунок емісії грошей.

Надмірна ревальвація гривні у І996 - І997 рр. привела до здешевлення імпорту. Наш внутрішній ринок був захоплений іноземними виробниками, а вітчизняне виробництво стало в основному збитковим.

Прив`язка внутрішніх цін до світових разом з монетаристською політикою стала основною причиною порушення паритету цін.

Після розриву спільного економічного простору СРСР, введення внутрішньої конвертованості валюти, лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків паритет цін на внутрішньому ринку України наблизився до паритету цін світового ринку. Цей останній, в свою чергу, визначається паритетом цін основних країн - експортерів продовольства та сільськогосподарської продукції (США, країни ЄС).

До реформи за зерновий комбайн у нас віддавали зерна втричі менше, ніж в США. Співвідношення цін на паливо, добрива та сільськогосподарську продукцію в СРСР було приблизно втричі вигіднішим для села, ніж в США. Пояснювалося це різницею в вартості одиниці сільськогосподарської продукції. В США вона дешева, бо тут вища врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність худоби, краща технологія, вищий рівень механізації виробництва, витрати праці на одиницю продукції на порядок менші, ніж в Україні.

Умови обміну основних експортних продуктів сільського господарства України на нафту після переходу від внутрішніх цін СРСР до світових погіршилися майже на порядок. Значно зросли ціни на газ та інші енергоносії. Слід врахувати також зростання цін на імпортні енергоносії, обумовлене тим, що за долар доводиться значно переплачувати в порівнянні з паритетом купівельної сили долара до гривні. Це привело до зростання цін на ті матеріально-технічні ресурси, які промисловість постачає сільському господарству. Набагато зросли ціни на паливно-мастильні матеріали, добрива, для виготовлення яких використовують газ та інші енергоносії, на продукцію енергоємних галузей (зокрема сільськогосподарського машинобудування).

Зростання ж цін на сільськогосподарську продукцію стримувалось низькими цінами імпортного продовольства, тоді як на промислову продукцію такого обмеження не було: світові ціни залишались вищими за ціни внутрішнього ринку.

Порушенню паритету цін посприяла також спроба зафіксувати ціни на продовольство в умовах, коли почала розгортатись гіперінфляція. Це стримало зростання цін сільськогосподарської продукції в умовах значного зростання цін на пальне, мастила, добрива, техніку.

При нормальній дії ринкового механізму не може бути масової збитковості підприємств чи такого значного порушення паритету цін, як зараз. Але нормальну дію ринкового механізму заблокувала монетаристська політика. Вона стримує підвищення цін до рівня національних витрат, при якому забезпечується нормальне відтворення на переважній більшості підприємств. Вітчизняний виробник змушений вкладатися в штучно занижені ціни. Це вимагає скорочення витрат виробництва перш за все за рахунок оновлення основного капіталу, застосування нової техніки і технології.

В країнах, де економіка висококонкурентоспроможна (США, Японія, ФРН та ін), прив'язка цін внутрішнього ринку до світових разом з монетаристською політикою сприятиме оздоровленню виробництва. Та невелика кількість підприємств, які неконкурентоспроможні на світовому ринку, змушена буде перебудуватись (замінити техніку чи технологію, переспеціалізуватись) або припинити виробництво. Дороге вітчизняне виробництво буде замінене більш дешевим імпортом за рахунок нарощування експорту. .

У країнах з середнім рівнем конкурентоспроможності введення в дію такого ж механізму оздоровлення виробництва привело до суттєвого падіння виробництва (Польща, Угорщина, Чехія). Проте поступова заміна застарілого обладнання новим, розвиток експорту дозволили компенсувати падіння виробництва.

Але для країн з малоконкурентоспрможною економікою (країни СНД, Болгарія, Румунія, деякі країни Латинської Америки) дія такого механізму привела до глибокого падіння виробництва. І відновити виробництво при збереженні монетаристської політики вкрай важко: це вимагатиме заміни майже всієї МТБ, до того ж в умовах, коли практично відсутній фонд нагромадження і надто мало виробляється сучасної техніки, незначний експорт.

Вплив девальвації гривні на економіку. Девальвація гривні пом'якшила дію тих факторів, які перешкоджають відбудові виробництва, і створила умови для певного відновлення виробництва.

Девальвація сприяє імпортозаміщенню. Товар, який коштує на світовому ринку 10 дол. при витратах на імпорт і прибутку імпортера в 6 грн. і при курсі 2,0 грн. за 1 дол. коштував на внутрішньому ринку 26 грн. за штуку, при курсі 5,4 грн. за 1 дол. коштує 10 х 5, 4+ 6=60 грн. Вітчизняний товар, ціна якого 50 грн., тепер буде дешевшим за аналогічний імпортний. Імпорт зменшиться, а вітчизняне виробництво відповідно зросте

Девальвація сприяє зростанню експорту. Припустимо, що товар коштує 54 грн., а на світовому ринку його ціна - 20 дол. При курсі 2 грн. за 1 дол. цей товар можна було б експортувати при ціні мінімум 54:2=27дол. При продажі його за 20 дол. це принесло б 40 грн., тобто збитки в 54-40=14 грн. При курсі 5,4 грн. за 1 дол. цей товар можна було б продавати за 54:5,4=10 дол.

Експорт зростає, бо тепер товар можна продавати дешевше за конкурента. Припустимо, що продаватимуть його за 18 дол. Експорт зростає, бо девальвація забезпечує експортеру додатковий прибуток. Після обміну на гривні 18 дол. принесуть 185,4= 97,2 грн., або 97,2 -

- 54 = 43,2 грн. прибутку. Якщо собівартість товару, який коштує 54 грн., складає 65 грн., виробництво його до девальвації приносило збиток, а тепер виручка від експорту дає прибуток 97,2 - 65=32,2 грн.

Ціни внаслідок девальвації зростають. Дорожчими стають імпортні товари народного споживання. Дорожчими стають нафта, газ, інша імпортне сировина, нова техніка. Це веде до зростання собівартості продукції і стимулює підвищення цін. Зростання цін сприяло зменшенню кількості збиткових підприємств і відбудові економіки.

Таблиця 14.5

Розвиток економіки України з 2000 року

Показники (% до попереднього року)	Роки
	2000	2001	2002	2003
ВВП (41%)	105,8	109	104,1	108.5
Промислова продукція (49.1%)	112,4	114.2	117,2	115.8
С-г продукція (49%)	110	109,9	101,9	89.8
Індекс споживчих цін	125.8	106.1	99.4	108.2
Реальні грошові доходи	106.2	1-8.7	121.9	104.9
Експорт	125	114.2	107.9	127.9
Імпорт	118.3	114.5	105.9	133.6
Сальдо (млн. дол.) (позитивне)	632.7	688.6	940.7	335.1
Збиткових підпр-в (%) (54%)	48	43	43	39

Девальвація в певній мірі послабила дію тих факторів, які блокували відбудову економіки. Вона створила умови для відбудови виробництва в межах імпортозаміщення, збільшення експорту, зменшення збитковості виробництва.

Але ефект від девальвації поступово вичерпується. Країни, які втратили частину робочих місць внаслідок скорочення свого експорту і збільшення імпорту з України, здійснили певні заходи щодо повернення до попереднього стану речей (девальвація турецької ліри, обмеження імпорту українських товарів США та РФ та ін.). Вичерпуються можливості імпортозаміщення: із загального обсягу продажу товарів народного споживання, які реалізуються через торговельні підприємства, 76% припадає на продукцію українських товаровиробників, в т.ч. продовольчих товарів - 93,8%, непродовольчих - 61,2%.

При стабільному курсі валюти і підвищенні цін внутрішнього ринку відбувається фактична ревальвація гривні і ефект від її девальвації поступово вичерпується. Припустимо, що ціни зростуть на 28% і ціна на вітчизняний товар підвищиться з 50 грн. до 50 х І,28 = 64 грн., тобто перевищить ціну імпортного товару після девальвації гривні (60 грн.), яка при стабільному курсі гривні (5,4 грн. за 1 дол.) лишатиметься незмінною. Це приведе до відновлення тієї ситуації, яка існувала до девальвації: масової збитковості виробництва, неплатежів та ін.

Після девальвації сальдо торгового та платіжного балансу стало активним і це могло привести до небажаного підвищення курсу гривні. Для стабілізації курсу гривні НБУ здійснював валютну інтервенцію, викуповуючи долари та євро коштом збільшення грошової маси. Грошова маса щороку збільшувалась на 40-42%.

Коефіцієнт монетизації (відношення “широких грошей” до ВВП) в Україні складав в 1991 р. - 0,53, в 1994 р. - 0,29, в 1996 р. - 0,12, а в Японії - 1,16, Англії - 0,69, Німеччині -0,65. В середині 2004 року він збільшився до 0,35. Валютні резерви НБУ зросли до 10 млрд. дол.

Збільшення грошової маси за цих умов не привело до гіперінфляції, а обумовило зростання реального попиту і виробництва. Це стало можливим завдяки тому, що змінилась якість гривні. Валютна інтервенція НБУ сприяла стабілізації її курсу, а відтак - стабілізації цін імпортних товарів і енергоносіїв. Збільшення валютних резервів забезпечило стабільність гривні навіть в умовах значного неврожаю 2003 року.

Стабілізації цін сприяли добрі врожаї 2001-2002 рр. Значна частина зерна надійшла в особисті підсобні господарства, що сприяло збільшенню пропозиції тваринницької продукції на ринку, але без зростання фонду зарплати тих, хто її виробив.

Зростав імпорт за рахунок збільшення експорту. Виготовлення продукції вартістю 100 грн. веде до збільшення попиту на внутрішньому ринку також на 100 грн. Експорт цієї продукції дозволяв імпортувати товарів, наприклад, на 125 грн. Це забезпечувало перевищення пропозиції товарів над попитом і стримувало зростання цін.

Стабільність цін та курсу гривні сприяла збільшенню заощаджень населення, за рахунок яких зростали обсяги кредитування.

Держава спряла відновленню виробництва, зменшуючи процентні ставки по кредитах і податки, збільшуючи доходи населення навіть випереджаючим темпом в порівнянні із зростанням ВВП.