Заклади вищої освіти в Україні у роки нацистської окупації: стан та особливості діяльності

Анотація

У статті йдеться про ситуацію в Україні в сфері вищої освіти в роки нацистської окупації. Мета. Визначити основні засади діяльності та особливості функціонування вищих закладів освіти на території окупованої УРСР. Перша частина статті присвячена аналізу закладів вищої освіти в Райхскомісаріаті «Україна». Друга -- міститиме характеристику діяльності вишів в зоні військової адміністрації, дистрикті «Галичина» та губернаторстві «Трансністрія». Методологія дослідження базується на принципах об'єктивності та історизму. Використано проблемно-хронологічний метод, який дозволив відстежити зміни в нацистській освітній політиці щодо східних окупованих територій, висвітлити діяльність окремих освітніх інституцій в їх проблемно-хронологічній послідовності. Застосовано методи аналізу, узагальнення та порівняння для реконструкції функціонування вишів.

Виклад основного матеріалу. З'ясовано освітню окупаційну політику на захоплених Вермахтом східних теренах, яка мала регіональні особливості та відзначалася суперечливістю ухвалюваних законодавчо-нормативних актів. Діяльність українських освітян та громадських кіл спрямовувалася на відновлення роботи університетів та інститутів. У початковий період нацистської окупації вживалися зусилля до налагодження роботи усіх вишів, в яких збереглася матеріально-технічна база, було достатньо викладачів та студентів. Однак окупанти швидко припинили ці стихійні процеси й дозволили діяльність лише тих установ вищої школи, в функціонуванні яких вони були зацікавлені. Більшість вишів фінансувалися місцевими управами, відповідно перебували у важких матеріальних умовах, тому запровадили платне навчання. Незважаючи на це, кількість студентів, які прагнули здобути освіту, залишалася високою, до моменту поки навчальні заклади не перетворилися на базу для акумулювання працездатної робочої сили й вивезення на примусові роботи до Третього райху.

Висновки. Доведено, що освітня окупаційна політика не була стабільною упродовж всієї нацистської окупації, коливалася від повних заборон до окремих послаблень, мала регіональні особливості. Означено, що окупаційна влада дозволила діяльність окремих вишів, керуючись прагматичними цілями. Вже в 1942 р. виявився брак спеціалістів з вищою освітою у промисловості, сільському господарстві, транспорті. Також відчувався гострий брак педагогічних та медичних фахівців. Саме це спонукало окупаційну владу дозволити функціонування профільних інститутів й окремих факультетів. Їх діяльність, у першу чергу, була зорієнтована на студентів IV і V курсів радянських закладів освіти, які не встигли завершити навчання. Часто діяльність вишів була настільки нетривалою, що навіть старшокурсники не змогли отримати дипломів. Окремі інститути з часом були перетворені на спеціальні школи, технікуми тощо. Перспективи подальших досліджень. Діяльність вищих закладів освіти у період нацистської окупації потребує подальшого вивчення з регіональної точки зору. Особливу увагу слід приділити українським освітянам, які намагалися відродити систему вищої освіти в підокупаційних поселеннях. Значна частина з них до цього часу належить до розряду маловивчених, особливо ті з них, які загинули в роки окупації, а також ті, які зазнали переслідувань від радянської влади за «співпрацю з окупантами» чи емігрували.

Ключові слова: нацистська окупація, Друга світова війна, вища освіта, інститут, університет, викладач, студент.

Abstract

Higher education institutions in Ukraine during the Nazi occupation: state and peculiarities of activity

Tetiana Zabolotna, Candidate of Historical Sciences (Ph.D.), Researcher of the Department of Military Historical Research, Institute of History of Ukraine of the NAS of Ukraine

The article deals with the situation in Ukraine in the field of higher education during the Nazi occupation. Objective. To determine the fundamental principles and characteristics of higher education institutions ' operations within the occupied Ukrainian SSR. The article's first section focuses on higher education institutions in the Reich Commissariat «Ukraine». The second section will describe the activities of universities in the military administration zone, the District of Galicia, and the Governorate of Transnistria. The research methodology adheres to the principles of objectivity and historicism. The problematic and chronological method is employed, enabling the tracking of changes in Nazi educational policy towards occupied eastern territories and highlighting the activities of individual educational institutions in their chronological sequence.

The methods of analysis, generalization, and comparison are utilized to reconstruct the functioning of universities. The main material is presented. The article delves into the educational occupation policy in eastern regions captured by the Wehrmacht, characterized by regional peculiarities and contradictions inherent in the adopted legislative and regulatory acts. Ukrainian educators and public circles actively sought to restore the operation of universities and institutes. During the initial phase of the Nazi occupation, efforts were made to revive all universities that had preserved their material and technical facilities and possessed sufficient faculty and students. However, the occupiers swiftly halted these spontaneous processes, permitting only those higher education institutions that aligned with their interests to function. Most universities were funded by local governments, resulting in severe financial constraints, necessitating the introduction offee-based education. Nevertheless, the number of students seeking higher education remained high until universities evolved into a source of able-bodied labor and forced labor for the Third Reich. Conclusions. The occupation's educational policy exhibited instability throughout the Nazi occupation, ranging from outright bans to some relaxations, and displayed regional peculiarities. It is noteworthy that the occupation authorities permitted the activities of certain universities based on pragmatic considerations. By 1942, a shortage of specialists with higher education in industry, agriculture, and transport had emerged. There was also an acute deficit of pedagogical and medical professionals. This prompted the occupation authorities to authorize the operation of specialized institutes and certain faculties.

Their activities primarily focused on students in the fourth and fifth years of Soviet educational institutions who were unable to complete their studies. The activities of universities were often so short-lived that even these students were unable to obtain diplomas. Some institutes were eventually transformed into specialized schools, technical colleges, etc. Prospects for Further Research. The activities of higher education institutions during the Nazi occupation required further study from a regional perspective. Particular attention should be paid to Ukrainian educators who tried to revive the higher education system in the occupied settlements. Many of them are still poorly studied, especially those who died during the occupation, as well as those who were persecuted by the Soviet authorities for «collaboration with the occupiers» or emigrated.

Keywords: Nazi occupation, World War II, higher education, institute, university, teacher, student.

Освіта є важливим чинником становлення й розвитку особистості, а також невід'ємною складовою соціокультурного середовища. Сучасні демократичні суспільства приділяють високу увагу розвитку вищої освіти, яка базується на принципах гуманізації та гуманітаризації. Проте глобальні військові конфлікти порушують мирний плин життя, негативно впливають на всі сфери життя, у тому числі й освіту. Ще гірше позначається на доступності освіти окупація. Ми досліджуємо становище освіти у роки нацистської окупації. Однак нині частина української території перебуває під рашистською окупацією, триває російсько-українська війна. Історикам у майбутньому ще доведеться схарактеризувати всі ці явища та процеси, які відбуваються на захоплених територіях, у тому числі й в освітній сфері. Натомість у цій розвідці ми проаналізуємо становище та особливості діяльності вишів України в роки нацистської окупації.

Означена тема доволі ретельно опрацьована вітчизняними істориками у розрізі окремих регіонів Гінда В. Освітня політика нацистів в Райхскомісаріаті «Україна». Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. пр. 2012. Вип. 15. С. 61-75; Гончаренко О.М., Гончаренко І.В., Куніцький М.П. Нацистська окупаційна політика у сфері освіти на теренах Райхскомі-саріату «Україна» (1941-1944 рр.): монографія. Київ: ПП «НВЦ «Профі», 2014. 232 с.; Завальнюк О.М., Прокопчук В.С., Гаврищук А.П. Кам'янець-Подільський державний учительський інститут у роки Великої Вітчизняної війни / Кам'янець-Поділ. нац. ун-т ім. І. Огієнка, Наукова бібліотека, Центр дослідження історії Поділля. Кам'янець-Подільський: Оіюм, 2010. 448 с.; Левченко Ю. Освітня та культурна діяльність Київського педагогічного інституту під час нацистської окупації (листопад 1941 -- вересень 1942 рр.). Світ Кліо. 2021. № 3(2). С. 30-49; Могилюк С.В. Наука в генеральному окрузі «Дніпропетровськ» в період німецької окупації (1941-1943 рр.): вищі навчальні заклади на службі в окупантів (на прикладі діяльності Дніпропетровського українського державного університету та Дніпропетровського інституту інженерів транспорту). Інтелігенція і влада. Серія: Історія. 2012. Вип. 24. С. 135-147; Спудка Ірина. Вищі та наукові інституції часів нацистської окупації на території України (на прикладі округу «Дніпропетровськ» Райхскомісаріату Україна). Схід. Історія України. 2018. № 4 (156), липень-серпень. С. 30-36; Стельникович С. Житомирсько-Вінницький регіон в умовах нацистської окупації (1941-1944 pp.): проблеми функціонування системи освіти. Історія України. 2017. Травень. № 9 (889). С. 5-9; Цибульський Валерій. Київський гідромеліоративний інститут в період нацистської окупації. Історія науки і біографістики. 2021. № 2. С. 201-224; Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького: столітня історія. Колективна монографія / керів. автор. кол. і наук. ред. В.В. Масненко. Черкаси: Вид. Ю. Чабаненко, 2021. 342 с.; Чернов Б.О. Шкільна освіта і наукові дослідження в Райхскомісаріаті «Україна» (1941-1944 рр.): монографія. Варшава: «Diamond trading tour», 2015. 40 с., включаючи розробки зарубіжних істориків Єржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика в рейхскомісаріаті «Україна» (1941-1944) у світлі німецьких документів / [пер. з нім. ГП. Задвернюка, М.М. Щербатюка, О.Г. Голубцова, І.М. Хацевича]. Київ: Наук. думка, 2008. 272 с., Белецца С.А. Освіта в Україні під час нацистської окупації (на матеріалах Дніпропетровської області). Український історичний журнал. 2010. № 3. С. 78-91..

Проте відсутнє комплексне дослідження із реконструкції освітньої політики та встановлення кількості закладів вищої освіти, які працювали в роки нацистської окупації.

Метою статті є визначення основних засад діяльності та особливостей функціонування вищих закладів освіти на території окупованої УРСР Ця частина статті присвячена загальним аспектам окупаційної політики щодо вищої освіти та аналізу вишів у Райхскомісаріаті «Україна» (РКУ).

Окупаційна політика в сфері освіти характеризувалася непослідовністю та неоднозначністю, особливо щодо функціонування інститутів та університетів. Серед німецького керівництва панувало переконання, що населення захоплених територій повинне бути неосвічене й неписьменне. Нацистські функціонери розглядали носіїв вищої освіти як осіб схильних до опору та революційного руху, тому серед них побутувала точка зору, що такий рівень освіти має бути недоступним для місцевої людностіЄржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика... С. 144..

Трансформації у сфері освіти на окупованих територіях України мали суперечливий характер, спричинений розбіжностями між райхсміністром А. Розенбергом і райхскомісаром Е. Кохом у поглядах на соціокультурну сферу захоплених східних теренів. Перший відстоював позицію, за якої необхідно було дозволити в Україні середні, професійні школи і навіть деякі виші, переважно технічного профілю. Так само прихильники ліберальної політики щодо населення східних окупованих теренів, наприклад генерал-губернатор Галичини Г. Франк та райхсляйтер Г Лейббранд сповідували ідею залучення місцевого населення до будь-яких заходів щодо остаточного знищення більшовизму, в тому числі й через заклади освіти Єржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика... С. 63, 72.. Натомість Е. Кох наполягав на функціонуванні виключно початкових шкіл, підтримуючи ідеї, виголошені А. Гітлером: «Історія вчить нас, що кожного разу, коли людина має освіту вищу, ніж це потрібно для її професії, вона стає носієм революційного руху. Важливішим є те, щоб інтелігентна українка замість того, щоб вчитися на Україні, виробляла в Німеччині детонатори...» Косик В. Україна під час Другої світової війни (1938-1945). Перекл. Романа Осад- чука. Київ-Париж-Нью-Йорк-Торонто: [б.в.], 1992. С. 390-391.

Посади шкільних інспекторів з'являлися поступово, починаючи з 1942 р. Наприклад, шкільного інспектора Житомира призначили 3 лютого 1942 р., Києва -- 20 травня того ж року, Волині і Поділля -- також у травні, Дніпропетровська -- 26 вересня, Миколаєва -- з жовтня 1942 р. (Єржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика... С. 41)..

Політика нацистів щодо освіти базувалася на розрізнених вказівках німецької верхівки. Ухвалення законодавчих норм щодо освіти залежало від зони окупації (дистрикти «Галичина» і «Трансністрія»; Райхскомі- саріат «Україна», зона військової адміністрації). Відновлення освітніх закладів у окремих регіонах набуло стихійного характеру. Серед місцевих управлінців було чимало освітян, які відстоювали ідеї налагодження роботи різних навчальних закладів, у тому числі й вищої освіти.

У перші місяці нацистської окупації відсутність уніфікованих вимог до діяльності освітніх установ, низький рівень комунікації між чиновниками різного рівня, наполегливість української громадськості сприяли розгортанню заходів щодо відкриття навчальних закладів, у тому числі інститутів. З цією метою проводився облік студентів та викладачів, здійснювалася перевірка стану приміщень, забезпечення матеріально-технічною базою. Отримана інформація акумулювалася у звітах і надсилалася в місцеві органи влади. При останніх діяли відділи освіти (їх назва мала регіональні особливості -- відділ освіти та культури (Київ, Чернігів), відділ народної освіти (Житомир, Запоріжжя, Львів, Луцьк, Рівне), відділ освіти (Полтава, Кіровоград), український шкільний відділ (Дніпропетровськ), культурно-шкільний відділ та відділ шкільної інспекції (Вінниця), відділ освіти та пропаганди (Суми), відділ культури (Сімферополь), відділ народної просвіти і пропаганди (Ровно). Саме ці структурні підрозділи місцевих управ відповідали за налагодження роботи освітніх установ, у тому числі й вищої школи. Нерідко службовцями таких управлінських органів були колишні радянські освітні працівники, які добре знали ситуацію в навчальних закладах того чи іншого населеного пункту. Нагляд за їх діяльністю покладався на районних комісарів. Всі вказівки від генерал-комісарів надходили через районних комісарів до шкільних інспекторів , після узгодження з українськими компетентними структурами Єржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика... С. 91. КосикВ. Україна під час Другої світової війни (1938-1945)... С. 619.. Такою мала бути схема комунікації. Насправді на місцях ситуація складалася по-іншому.

У початковий період окупації траплялися випадки, коли освітні заклади розпочинали роботу, не дочекавшись дозволів чи розпоряджень від німецьких органів влади. У першу чергу це стосувалося закладів, матеріальна база яких не була евакуйована радянською владою або найменше постраждала від бойових дій обох воюючих сторін, збереглися будівлі, обладнання навчальних кабінетів, бібліотеки; навчальний процес можливо було забезпечити викладацьким складом та контингентом студентів. Намагаючись обмежити таку стихійну діяльність окупаційна влада ухвалювала нормативні документи, спрямовані на згортання чи заборону вишів. Так, 29 грудня 1941 р. командування оперативного тилу Вермахту в Україні своєю постановою заборонило діяльність вищих навчальних закладів на всій території оперативного тилового району .

Майже через місяць, 21 січня 1942 р. А. Розенберг видав «Розпорядження про політику вищої школи в Райхскомісаріаті «Україна». Згідно з ним закривалися всі виші, окрім факультетів, що здійснювали підготовку спеціалістів з медицини, ветеринарії, сільського господарства, лісознавства та природознавства. У розпорядженні зазначалось, що окремі факультети перетворювалися на інститути. У роз'ясненні до цього документу від 4 лютого 1942 р. вказувалося, що надався дозвіл на читання лекцій. Серед іншого заборонялося видавати документи студентській молоді для виїзду на навчання в інші окупаційні зони Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі -- ЦДАВО України), ф. 3206, оп. 1, спр. 46, арк. 75-76; Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1941-1942). Том 2 / Упоряд. В.М. Косик. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича, Львівський державний університет ім. І. Франка, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, 1998. С. 107-108; Єржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика... С. 244.. Тобто, вища освіта передбачалася тільки в тих сферах, де спостерігався брак спеціалістів вищої кваліфікації, зокрема в сільському господарстві, промисловості та медицині. Вказаний дефіцит не можливо було задовольнятися прибуваючими на схід німецькими фахівцями. Спеціалісти з вищою освітою потрібні були терміново, тому діяльність дозволених вишів орієнтувалася на студентів-старшокурсників, які повинні були завершити навчання. При зарахуванні на навчання проводилась обов'язкова ідеологічна й політична фільтрація довоєнного контингенту студентів. Викладацький склад збережених факультетів також мав пройти обов'язкову перевірку на політичну благонадійність. Встановлювався постійний контроль за викладацькою та науково-дослідницькою діяльністю допущених до роботи українських педагогічних працівників.

Серед незначної кількості німецьких посадовців існувала точка зору про необхідність функціонування навчальних закладів середньої та вищої ланки на захоплених територіях. Так один із керівників зондерштабу «Наука» райхсміністерства А. Розенберга д-р Г. Браун відзначав доцільність відкриття мережі професійних і вищих навчальних закладів, аргументуючи свою позицію потребами війни. Він вважав, що закриття вищих навчальних закладів було б значним кроком назад для української інтелігенції, порівняно з радянською системою освіти й це спровокувало б значні сили до опору окупаційній влади .

Документи українських місцевих органів влади, незважаючи на вказане розпорядження містили ухвали щодо відновлення вишів. Проблема полягає в тому, що часто такі настанови мали декларативний характер і не були втілені в життя. Через тогочасну періодичну пресу освітні відділи повідомляли про наміри відновити ті чи інші навчальні установи, інформували населення про особливості вступу, перелік документів, необхідних абітурієнтам, розклад вступних іспитів, а пізніше -- про результати вступної кампанії та особливості навчального процесу. Звичайно, окупаційна преса не повідомляла про те, що як студенти, так і професорсько-викладацький склад підглядали обов'язковій перевірці. Більше шансів на вступ чи на отримання роботи мали ті, хто зміг довести свою лояльність до нової влади. Нерідко анкети абітурієнтів та претендентів на роботу містили сентенції про переслідування радянською владою. Звичайно, багато з них були правдивими, особливо щодо викладачів. Зрозуміло, що саме така категорія педагогічних працівників прагнула уникнути евакуації в радянський тил і окремі з них покладали на «нових господарів» позитивні сподівання.

З початком німецько-радянської війни з території УРСР на схід Радянського Союзу було евакуйовано понад 70 вишів, зокрема чотири університети з шести, 28 індустріально-технічних інститутів з 34-х, 18 сільськогосподарських з 21-го, 12 медичних з 14-ти, шість художньо-музичних з ЦДАВО України, ф. КМФ-8, оп. 1, спр. 274, арк. 5, 173. дев'яти, й тільки чотири педагогічних з 74-х История Украинской ССР. В 10 т. Т 8: Украинская ССР в Великой Отечественной войне Советского Союза (1941-1945) / АН УССР. Ин-т истории; Редкол.: Ю. Кондуфор (гл. ред.) и др.; Редкол. тома: В. Клоков (отв. ред.) и др. Киев: Наук. думка, 1984. С. 82; Вища школа Української РСР за 50 років. Частина перша (1917-1945 рр.) Відповід. ред. В.І. Пітов. Київ: Видавництво Київського університету, 1967. С. 298.

Детальніше про евакуацію та реевакуацію закладів вищої освіти України в роки німецько-радянської війни в статті: Заболотна Т. Система радянської вищої освіти в роки Другої світової війни: евакуація, реевакуація, відбудова. Сторінки воєнної історії України: Зб. наук. пр. 2022. Вип. 25. С. 103-192. . Виходячи з цих даних на території України, яка потрапила під нацистську окупацію, залишилося 86 вишів. Але й ті заклади вищої освіти, які були перебазовані у тилові регіони СРСР, не могли відзначитися евакуацією всього колективу співробітників і студентів, матеріально-технічної бази .

Отже найбільше в окупації залишилося педагогічних та учительських вишів. Зрозуміло не всі з них намагалися відновити роботи з різних причин. Проте ті, що прагнули це зробити, від початку нацистської окупації не отримували дозволів від окупаційної влади. І хоча частина з них все ж налагодила роботу, вона не була тривалою. Окупаційні функціонери від 1942 р. розглядали можливість роботи педагогічних шкіл, де б здійснювалася підготовка майбутніх вчителів у вивіреному ідеологічному спрямуванні.

Одним з перших вишів, який намагалися відновити в Райхскомісаріаті «Україна» був Учительський інститут у Житомирі. Ще у серпні 1941 р. з'явилося оголошення про набір студентів на три факультети: історико-філологічний, природо-географічний, фізико-математичний, навчання на яких розраховувалося на 6-8 семестрів. На кожен з них передбачалося набрати по 60 осіб. Студентам II і ІІІ курсів колишніх учительського і педагогічного інститутів пропонували продовжити навчання після надання належних документів. Організовувався заочний екстернат для учителів початкових і народних шкіл із закінченою середньою освітою. На початку вересня 1941 р. до інституту записалося навіть більше охочих, ніж очікувалося. Так, лише на історико-філологічному факультеті виявили бажання навчатися 260 студентів. Загалом же до вишу було зараховано понад 600 осіб Дубовський С. Відкривається учительський інститут. Українське слово (Житомир). 1941. 14 серп. № 4. С. 3; Оголошення. Там само. С. 4. Яценюк Олександр Олександрович (1912-1943) -- український громадський та освітній діяч. Упродовж 1939-1941 рр. -- декан мовно-літературного факультету Житомирського педагогічного інституту. У кінці липня -- на початку серпня 1941 р. очолив обласний провід ОУН(м). Від серпня 1941 р. -- директор учительського інституту, одночасно до кінця листопада 1941 р. -- очільник Житомирського обласного проводу ОУН(м). Заарештований СД. Під час розстрілу серед інших оунівців, був важко поранений, вижив. Упродовж липня-серпня 1942 р. під псевдонімом «Волинець» -- один з керівників Инспекторату ч. 2» -- мельниківської організації на терені проводу Волинь- Поділля. Весною 1943 р. -- очільник мельниківського військового формування «Військова група ч. 3» у тому ж регіоні, яке у середині 1943 р. увійшло до складу УНРА Т Бульби-Боровця. Загинув восени 1943 р. уже будучи вояком УПА, ставши жертвою «шпигуноманії» (боротьби з агентами німецьких і радянських розвідок, яку у лавах УПА здійснювала польова жандармерія і СБ ОУН(б). (Ковальчук І. В. Прихід похідної групи ОУН під проводом Андрія Мельника «Північ» до Житомира у липні 1941 р. Розбудова держави. Збірник праць. 2011. Вип. 1-2. С. 153-166).. Директором цього закладу став голова обласного осередку ОУН(м) О. Яценюк, який перейшов з посади керівника відділу народної освіти облуправління та намагався використати інститут для популяризації націоналістичних ідей. Була проведена робота з відновлення матеріально-технічної бази закладу, залучений професорсько-викладацький склад, тривала розробка навчальних планів і програм. Однак окупаційна адміністрація не дозволила діяльність цієї освітньої установи, а її приміщення використала під шпиталь Стельникович С. Житомирсько-Вінницький регіон... С. 8..

У жовтні 1941 р. газета «Український голос» повідомляла, що від 10 до 25 жовтня тривав прийом заяв від абітурієнтів, які бажали вступити на навчання до Кам'янець-Подільського інституту народної освіти. Прийом відбувався на конкурсній основі, необхідно було здати 4 іспити: 1) українську мову та літературу; 2) німецьку мову, 3) фізичну географію; 4) алгебру, геометрію, тригонометрію Оголошення. Український голос (Проскурів). 1941. 19 жовт. № 5-6. С. 4; Оголошення. Подолянин. 1941. 26 жовт. № 14. С. 3.. Навчання розпочалося в листопаді 1941 р. тільки на одному курсі без поділу на факультети. Студентами стали 233 особи (130 чоловіків і 103 жінки). Плата за навчання складала 200 крб Ковальський М. В інституті народної освіти. Подолянин (Кам'янець-Подільський). 1941. 26 жовт. № 14. С. 3.. Передбачалося відновити роботу гуртожитку та їдальні для студентів.

Налагодження діяльності вишу супроводжувалося низкою труднощів: відсутністю приміщення, дефіцитом викладачів (у 1941 р. було тільки 10 осіб), браком наукової літератури Місцевий. Кам'янець-Подільський інституту народної освіти. Український голос (Проскурів). 1941. 30 листоп. № 18. С. 4; Кільчевський О. Почав працювати Інститут Народної Освіти в м. Кам'янець-Подільському. Подолянин. 1941. 16 лист. № 20. С. 3. Олійник Ю.В. Вищий навчальний заклад у Кам'янці-Подільському в добу нацистської окупації (1941-1943 рр.). Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук, праць. Т 13. С. 175.. У перспективі планувалося відкрити мовно-літературний, фізико-математичний, природничий та історико-географічний факультети. Студенти та викладачі вишу брали участь в русі Опору (як націоналістичному, так і радянському). Вже 2 червня 1942 р. в інституті розпочалися перші арешти Завальнюк О.М., Прокопчук В.С., Гаврищук А.П. Кам'янець-Подільський державний учительський інститут... С. 13. Бондаренко Іван Миколайович (?-?) -- колишній випускник Кам'янець-Подільського державного педагогічного інституту, директор середньої школи № 2, викладач географії та історії. Заарештований та розстріляний нацистськими окупантами за участь в русі Опору.. Загалом у Кам'янці-Подільському було заарештовано багатьох членів ОУН, згодом 150 з них було розстріляно, у т ч. -- директора учительського інституту І. Бондаренко .

Два місяці обов'язки директора виконував завідувач кафедри української мови О. Кільчевський, з серпня 1942 року -- В. Георгієвський. Від вересня 1942 р. заклад із профільного був реорганізований в загальний, що нараховував п'ять відділів: педагогічний -- І курс -- 177 студентів; медичний (І курс -- 79, ІІ -- 35, ІІІ -- 13 осіб); ветеринарний -- І курс -- 163 студенти; агрономічний -- І курс -- 58; межовий (І курс -- 25, ІІ -- 31 студент), (разом -- 581 студент). Діяв гуртожиток на 150 осіб. Місячна плата за навчання становила 200 крб., за проживання в гуртожитку -- 10 крб. Однак студенти поступово втрачали інтерес до навчання, бо нацистські окупанти розгорнули полювання на молодь з метою вивезення її на примусові роботи в Німеччину. Від 1 жовтня 1942 р. гебітс-комісар перебрав контроль за діяльністю закладу на себе. Інститут припинив існування в січні 1943 р. Нацистський окупаційний режим в генеральній окрузі «Волинь-Поділля» (19411944 рр.) / Ю.В. Олійник, О.М. Завальнюк. Хмельницький: Поліграфіст-2, 2012. C. 150., за іншими даними -- на початку квітня 1943 року Завальнюк О.М., Прокопчук В.С., Гаврищук А.П. Кам'янець-Подільський державний учительський інститут... С. 16..

25 жовтня 1941 р. відбулися вступні іспити в Криворізький педагогічний інститут на два факультети: мовно-літературний та історичний. Вступники складали екзамени з української мови та літератури, а також з німецької мови. Інститут приймав студентів на І та ІІ курси літературного та на І курс історичного факультетів. Тільки за перші півтора дні прийому документів було подано до 200 заяв Вступні іспити до педінституту. Дзвін (Кривий Ріг). 1941. 29 жовт. № 12. С. 4; Відкриття педінституту. Там само. 19 жовт. № 8. С. 4; Українське життя. Волинь. 1941. 23 лист. № 18. С. 4.. Загалом на мовно-літературний факультет конкурс був шість абітурієнтів на місце. І зрозуміло, багатьом з них відмовили через обмежену кількість місць. Від 25 листопада відбулися вступні іспити для абітурієнтів фізико-математичного факультету І та ІІ курсів Оголошення. Дзвін (Кривий Ріг). 1941. 19 лист. № 21. С. 4. Навчання мало розпочатися 17 листопада, проте стартувало тільки 20 грудня. До занять приступили 383 студента. Для іногородніх діяв гуртожиток Каменяр І. Світлий шлях. Там само. 7 лист. № 16. С. 4; Оголошення. Там само. 17 груд. № 32. С. 4; Криворізький педінститут розпочав навчання. Там само. 22 груд. № 34. С. 4. Яровий З. -- особу не встановлено.. Директором інституту був призначений інспектор відділу освіти міської управи З. Яровий . Вдалося виявити дані тільки про науково-педагогічний штат фізико-математичного факультету. Було дві кафедри у складі близько 14 викладачів, два старших лаборанти, секретар і препаратор. Інститут пропрацював майже рік Кривий Ріг: лихоліття 1941-1945 рр. / В.В. Стецкевич, В.О. Шайкан, Р.П. Шляхтич, Ю.Ю. Фасольняк. Кривий Ріг: Видавничий центр ДВНЗ «КНУ», 2015. С. 111. Затверджено постановою № 194 голови міста Києва від 29 листопада 1941 р. «Про організацію Київського учительського інституту» (Державний архів Київської області (далі -- ДАКО), ф. Р-2356, оп. 6, спр. 24а, арк. 282; ф. Р-2412, оп. 2, спр. 3, арк. 218).

Завітневич Василь Прокопович (1899-1983) -- український педагог, юрист, літературознавець, музикознавець, хоровий диригент. У 1930-х рр. викладав українську мову та літературу у вишах м. Києва. 1938-1941 рр. -- декан мовно-літературного факультету Київського державного педагогічного інституту імені О.М. Горького. В роки нацистської окупації -- директор Учительського вишу. Від липня 1942 р. -- очільник Методично- консультаційного бюро Відділу культури і освіти КМУ Керівник Комісії у справах українського правопису. 1943 р. виїхав до Німеччини, від 1948 -- у США. 1948-1978 -- диригент хору Собору св. Володимира у Нью-Йорку; водночас від 1952 -- викладач і деякий час директор Науково-богословського інституту св. Софії УПЦ в США (м. Саут-Баунд-Брук). Упорядкував низку збірок богослужебної хорової музики..

Київська міська управа (КМУ) підтримала наміри освітян налагодити роботу педагогічного вишу. Вже 7 листопада 1941 р. відділ культури та освіти КМУ видав наказ, згідно якого на базі Педагогічного та Учительського інститутів було створено Київський учительський інститут, що мав здійснювати педагогічну підготовку вчителів загальноосвітніх шкіл . Передбачалася наступна структура навчального закладу -- 6 факультетів та 11 кафедр: дефектологічний, історичний, мовно-літературний, природничо-географічний, фізико-математичний факультети та факультет дошкільного виховання. 12 грудня 1941 р. було опубліковане оголошення все ще тільки про наміри розпочати роботу учительського інституту. Спеціальна нарада працівників різних навчальних педагогічних закладів, на якій були присутні 28 осіб, прийшла до висновку, що для підготовки фахівців для загальноосвітніх шкіл, потрібно налагодити роботу такого вишу. Для нього передали приміщення колишнього педагогічного інституту на Бульварі Шевченка, 22. Директором освітнього закладу був призначений доцент В. Завітневич .

Та далі справа йшла повільно. Нацистська окупаційна влада не давала дозвіл на відновлення роботи цього вишу. Хоча штатний розклад було затверджено КМУ в грудні й він передбачав залучення до роботи 25 осіб: директора інституту та його заступника з навчально-наукової частини, вісім голів та троє завідувачів кафедр, завідувача бібліотеки, бухгалтера, секретаря, друкарки, завгоспа, чотирьох сторожів, двох двірників і прибиральниці, але фактично працювало 11 осіб адміністративно-господарського персоналу, про професорсько-викладацький склад йшлося поки що тільки на папері ДАКО, ф. Р-2356, оп. 6, спр. 24а, арк. 170; спр. 294, арк. 3, 18; ф.Р-2412, оп. 2, спр. 4, арк. 77. Київ очима ворога: дослідження, документи, свідчення / Ін-т історії України НАН України, Меморіальний комплекс «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років»; редкол.: Л.В. Легасова (кер. проєкту) та ін. Київ: Аеростат, 2012. С. 140.. Як навчальний заклад інститут так і не діяв. Проте в донесенні начальника поліції безпеки та СД у Києві за березень -- початок квітня 1942 р. вказувалося, що Учительський інститут буде тимчасово збережений, оскільки він отримав завдання готувати необхідний педагогічний персонал для нижчих шкіл й здійснювати методичну підтримку таких навчальних закладів .

У січні 1942 р. директор учительського інституту ініціював роботу з підготовки нових підручників для шкіл. З цією метою була створена Комісія українських освітян (комісія авторів підручників) Миронюк Т. Василь Завітневич -- український церковний диригент США. Чер- нівці-Київ : Прут, 2011. С. 49-50, 53-54., яка долучилася до роботи «Педагогічного видавництва». Загалом було підготовлено 18 підручників для I-IV класів і передбачалося створення 15 -- для V-VI класів ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 175, арк. 24. Методична допомога вчителеві. Нове українське слово (Київ). 1942. № 130. 9 черв.. На 18 травня було заплановано відновлення роботи київських «народних» шкіл і педінститут мав надавати вчителям методичні консультації в справі організації навчального процесу. «Нове українське слово» з цього приводу вмістило наступну інформацію: «При Київському педагогічному інституті організовано 5 науково-методичних кабінетів: педагогіки і психології, мови й літератури, фізики, природознавства та математики. ... За 13 днів (з 18 травня до 4 червня 1942 р.) в кабінетах було 249 відвідувань». Надавалися індивідуальні й тематичні консультації .

Подальший перебіг подій показав, що тільки в наступному навчальному році, у вересні 1942 р. справа щодо налагодження роботи інституту знову активізувалася. За розпорядженням Райхскомісара України Е. Коха розпочалася підготовка до відкриття педагогічного навчального закладу у Києві під назвою «Німецький педагогічний інститут». Ця установа мала налагодити освіту німецької молоді ЦДАВО України, ф. 3206, спр. 46, арк. 145зв.; Педагогічний інститут в Києві. Звягельське слово. 1942. 19 верес. № 55. С. 3.. У донесенні начальника поліції безпеки та СД у Києві про ситуацію в Київському генеральному окрузі від 1 жовтня 1942 р. також повідомлялося про відкриття німецького учительського інституту. Це мав бути короткостроковий курс для допоміжних осіб. Для дівчат передбачалося навчання 3 місяці, 1-2 річна професійна практика, ще один рік курс навчання. Для юнаків (14-15 років) навчання мало тривати п'ять років. Малозабезпечені учасники курсів могли розраховувати на безкоштовне харчування та проживання в інтернаті Київ очима ворога : дослідження, документи, свідчення... С. 274.. Однак швидше за все такий інститут теж не розпочав роботу, а приміщення та майно Київського педагогічного вишу були законсервоване, зберігалося та охоронялося його персоналом Гончаренко І.В. Педагогічна освіта на теренах Генерального округу «Київ» Райхс- комісаріату «Україна» (1941-1944 рр.). Мандрівець. 2011. № 2. С. 37..

Ініціативна група освітян Запоріжжя включилася в роботу з відновлення Запорізького педагогічного інституту, який був реорганізований в Учительський інститут із трирічним терміном навчання. Працівники закладу зібрали обладнання, яке залишилося після евакуації та укомплектували бібліотеку, здійснили облік студентів і викладачів. 20 листопада стартували перші лекції для 482 студентів на літературному, фізико- математичному, природничо-географічному факультетах. Інститут не мав своєї будівлі й користувався приміщеннями 1-ї та 10-ї шкіл. Від 1-го січня 1942 р. функціонувало заочне відділення Об'ява. Нове Запоріжжя. 1941. 10 груд. № 9. С. 4; Ничаєнко Іван. В Педагогічному інституті. Там само. 21 груд. № 12. С. 4. Заїка Олександр Спиридонович (1902-?) -- освітній та громадський діяч. 1933-1941 рр. -- учитель математики в ФЗУ та середній школі в Запоріжжі. У роки нацистської окупації -- директор педагогічного інституту. Після закриття вишу, очолив курси німецької мови, де працював до лютого 1943 р. Одночасно, від кінця 1942 р. до весни 1943 р. -- завідувач відділу пропаганди й агітації Запорізької міської управи. Під час наступу військ Червоної армії, виїхав у Молдавію, згодом -- у Ростовську область, де працював учителем. Заарештований у травні 1946 р. 16 вересня того ж року засуджений до 15 р. каторжних робіт із конфіскацією майна та ураженням у правах на п'ять років. Після розгляду апеляції покарання зменшено до 10 років. 19 жовтня 1954 р. справу знову переглянули, однак покарання залишили без змін. Реабілітований 31 січня 1996 р. за відсутністю ознак злочину. (Щур Юрій. Архіви КДБ: За що директорові Запорізького педінституту «впаяли» 15 років каторги. . Директором інституту був призначений О. Заїка. Станом на лютий 1942 р. кількість студентів зросла до 503 осіб (І курс -- 346 осіб, ІІ -- 80, третій -- 77). Персонал інституту нараховував 35 осіб. Зважаючи на заборону діяльності закладів вищої освіти, учительський інститут згодом припинив роботу. Випускникам видали дипломи, а всі студенти інших курсів втратили можливість продовжити навчання в цьому виші Запорізький рахунок Великій війні. 1939-1945 / Ф.Г. Турченко (наук. ред.). Запоріжжя: Просвіта, 2013. С. 210-211.. У повідомленні командувача територій, захоплених військовою групою «Південь» зазначалося, що у Запоріжжі закрили педагогічний інститут, де навчалося 420 студентів Цит. за : Єржабкова Б. Шкільна справа та шкільна політика... С. 100. Мороз Іван Якович (1899-?) -- український освітянин. Напередодні німецько-радянської війни -- старший викладач, під час нацистської окупації -- директор Черкаського учительського інституту. 30 березня 1945 р. засуджений на 10 р. ВТТ з обмеженням у правах на 5 років без конфіскації майна через його відсутність. Реабілітований 20.05.1992 р. (Педагоги Черкащини -- жертви тоталітарного режиму. .

Восени 1941 р. освітяни та міські органи влади вживали заходів щодо налагодження роботи Черкаського педагогічного інституту. Було оголошено про реєстрацію студентів та прийом заяв від вступників на І курс. Навчання було платним. Студенти повинні були внести в рахунок плати аванс в розмірі 200 крб. При інституті відкривалась учительська семінарія з відділами німецької та української мови, природознавства (біологія та географія), фізики й математики та молодших класів. Термін навчання складав чотири роки. Семінарія мала готувати вчителів для сільських народних шкіл (1-7 класів). Навчання в семінарії також було платним. Обидва навчальні заклади були забезпечені висококваліфікованими викладачами та добре устаткованими кабінетами. Студентам надавався гуртожиток.

Директором інституту й семінарії був призначений проф. І. Мороз. 1 грудня 1941 р. відбулося святкове відкриття Педагогічного інституту та учительської семінарії. У складі інституту функціонувало два факультети: фізико-математичний та природничий. Навчальний процес забезпечувало 35 викладачів, більшість з них працювала в інституті до окупації (тоді на 9 кафедрах було близько 100 викладачів, з них 2 професори та 10 кандидатів наук). До 7 листопада приймальна комісія зарахувала до учительської семінарії 882 студента, а до інституту -- 165 осіб. Набір студентів здійснювався й на старші курси. Станом на початок грудня 1941 р. загальна кількість професорсько-викладацького складу, технічних працівників та студентів перевищувала 1460 осіб. Однак вже в кінці грудня інститут припинив свою роботу й надалі діяла тільки учительська семінарія .

Окупаційна періодика вміщувала оголошення про прийом документів від абітурієнтів до Уманського учительського інституту Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького... С. 111-113. . 16 жовтня 1941 р. навчання розпочалося на трьох факультетах: 107 студентів на фізико-математичному, 168 -- природничо-географічному, 70 -- на мовно-літературному (разом 345 осіб). Термін навчання складав два роки. Інститут мав обладнані фізичний, географічний, ботанічний, математичний та зоологічний кабінети, створювався мовно-літературний кабінет. Заклад працював у дві зміни, бо у приміщенні тільки закінчився ремонт й відбувалося меблювання кабінетів. Директор М. Руткевич повідомляв, що Інститут повністю забезпечений викладачами та необхідною навчальною літературою Оголошення. Уманський голос. 1941. 16 верес. № 5. С. 4; Оголошення. Там само. 9 жовт. № 11. С. 4; Коваленко О. Уманщина відроджується. Українське слово (Київ). 1941. 3 груд. № 73. С. 3. Руткевич М. -- особу не встановлено. Руткевич М. Учительський інститут. Уманський голос. 1941. 19 жовт. № 14. С. 3. Бєлінський Д.М. (?-?) -- професор літератури. До початку німецько-радянської війни викладав у закладах вищої школи. З початком нацистської окупації ініціював відновлення Вінницького педагогічного інституту. Від вересня 1944 р. очолював кафедру літератури Кам'янці-Подільського учительського інституту. Подальша доля невідома.. Однак освітній заклад швидше за все функціонував тільки до кінця грудня 1941 р. й згодом вже не відновив свою роботу.

1 жовтня 1941 р. почав роботу заочний відділ Вінницького педагогічного інституту з історичним (85 студентів), мовно-літературним (200), фізико-математичним (40) факультетами на чолі з проф. Д. Бєлінським . Плата за навчання становила 250 крб. -- на рік для інституту Оголошення. Вінницькі вісті. 1942. 19 берез. № 22(64). і 200 крб. -- для педшколи Оголошення. Там само. 1941. 26 верес. № 12. С. 4.. Тривав прийом на старші курси. До липня 1941 р. кількість студентів досягла 600 осіб. Вони могли користуватися бібліотекою інституту. По суботам викладачі надавали консультації з предметів, які були винесені на зимову екзаменаційну сесію (відбулася 919 січня 1942 р., в ній взяли участь 290 студентів) Вінниця. Волинь. 1942. 16 квіт. № 28(56). С. 4.. Відомо, що навесні студенти могли проконсультуватися з наступних дисциплін: німецької мови, української літератури, педагогіки, історії України, загальної історії, мовознавства, фізики, математики, методики фізики, методики математики, історії української мови. Так як навчання було заочним, студенти зверталися до інституту, аби здати перевідні чи випускні іспити Оголошення. Вінницькі вісті. 1941. 6 лист. № 27. С. 4. Педагогічний інститут. Там само. 1942. 22 лип. № 58(100). С. 3.. При навчальному закладі функціонували курси з підготовки викладачів німецької мови для середньої школи, на яких навчалися 300 осіб. У середині 1942 р. при виші розгорнула роботу комісія відділу освіти з розробки підручників для середніх шкіл Оголошення. Там само. 1942. 1 січ. № 1(43). С. 6; Минуле і сучасне Вінницького педагогічного інституту. Там само. 11 січ. № 3(45). С. 5; У м. Вінниці. Там само. 22 лют. № 15(57). С. 4; На іспитах з історії України. Там само. 26 лют. № 16(58). С. 4; Педагогічний інститут. Там само. 22 лип. № 58(100). С. 3.. Однак вже згодом інститут припинив діяльність, а його приміщення окупаційна влада використала під збірно-реєстраційний пункт для відправлення місцевого населення на примусові роботи до Німеччини.

З початку нацистської окупації був готовий розпочати роботу Полтавський педагогічний інститут. Учбові корпуси та гуртожитки були відремонтовані, збереглася бібліотека. Кабінети і лабораторії потребували упорядкування. Працював Ботанічний сад інституту. Виш був забезпечений паливом. У місті залишилося чимало викладачів, які могли приступити до роботи Ткаченко Л. Полтавський педагогічний інститут на порозі нового життя. Голос Полтавщини. 1941. 16 лист. № 7. С. 4.

Ткаченко Леонід Пилипович (1895--?) -- освітянин, географ, доцент. Канд. богосл. наук. До війни працював у Полтавському педагогічному інституті. У 1937 р. зазнав переслідувань через прояви релігійності. Під час німецької окупації Полтави був ректором педагогічного інституту (1941-1942 рр.), керівником відділу освіти міської управи (1942-1943 рр.). Після звільнення Полтави був заарештований радянською владою. В 1944 р. засуджений до 10 років таборів.. Однак він так і не відновив свою роботу як навчальний заклад. У навчальному корпусі німці розмістили штабні приміщення, а в гуртожитку -- військовий шпиталь. Проте господарська робота закладу не припинялася. У січні 1942 року в штаті інституту нараховувалося 26 осіб. Директором інституту німці призначили Л. Ткаченка, у штаті були чотири наукових працівники. Ботанічним садом завідував С. Іллічевський, бібліотекою -- О. Білкова, окрім того ще працювали столяр та садівник. За Ботанічним садом на постійній основі було закріплено чотири особи, але для виконання термінових і сезонних робіт через Біржу праці залучалися безробітні. Колектив інституту отримував продуктові набори, зерно, олію, крам. З січня 1942 р. до педінституту була приєднана гравіметрична обсерваторія як науковий підрозділ, на чолі з колишнім викладачем астрономії педінституту О. Постоєвим. У перші місяці німецької окупації при інституті ще працювала дитяча сільськогосподарська дослідна станція, проте восени 1942 року в інституті були залишені лише технічні працівники і всіма справами вишу відав завгосп В. Кизим Стан освіти в Полтаві під час нацистської окупації 1941-1943 рр. . Зокрема він здавав в оренду пустуючі інститутські приміщення. Станом на січень 1942 р. у 12 приміщеннях вишу мешкало 125 осіб Лук'яненко О.В. «Найближчі друзі партії»: колективи педагогічних вишів України в образах щодення 1920-х -- першої половини 1960-х років: Монографія. Полтава: Видавництво «Сімон», 2019. С. 212, 227, 393, 452, 461.. Фактично ж директор Л. Ткаченко впродовж року був збе- рігачем майна інституту, а також відповідав за Ботанічний сад і гравіметричну обсерваторію. Від жовтня 1942 р. педінститут припинив існування. За декілька днів до відступу окупанти підпалювали й руйнували будівлі міста, у точу числі постраждали й корпуси педінституту Булава Л.М., Шевчук С.М., Мащенко О.М. Географічна освіта в контексті історії Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (19142014 роки): Монографія / МОН України, Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка. Полтава, 2014. С. 102-103..

Багато вишів на окупованій території України не були відкриті й належним чином їх матеріальна база не була законсервована, це призвело до втрати їхнього майна. Наприклад, дописувач тогочасної періодики повідомляв, що: «Кіровоградський педагогічний інститут ... мав гарний біологічний і географічний кабінети, хемічну лабораторію. Якщо хочете побачити в якому вони стані тепер, то зайдіть у підвал приміщення школи ч. 6 і ви побачите: валяються розібрані мікроскопи, банки з реактивами, карти тощо. Сюди заходять випадкові люди, діти з вулиці і перебирають рештки майна та розносять його. Теж робиться і з партами, столами та стільцями» Дніпровий. Берегти шкільне майно. Український голос (Кіровоград). 1941. 24 верес. № 8. С. 4. ⁴¹ Петренко І. Д. Нацистський окупаційний режим на Кіровоградщині 1941-1944 рр. (серія «Архівні документи свідчать»). Кіровоград: Центрально-Українське видавництво, 2014. С. 246.. Власне приміщенні цього навчального закладу використовувалося нацистськими окупантами як шпиталь .

Аналіз педагогічної освіти в роки нацистської окупації довів, що окупанти, визнаючи брак вчителів, не поспішали дозволяти діяльність закладів вищої освіти. Незважаючи на те, що окремі виші все ж таки відновили роботу, стабільний навчальний процес не вдалося налагодити.

На особливому контролі в окупаційної влади перебувала сільськогосподарська освіта. І хоча в початковий період нацистської окупації окупати не забороняли відкриття сільськогосподарський інститутів, однак й не підтримували ці заходи. Лише в 1942 р., коли виявився суттєвий брак фахівців цієї галузі, зокрема агрономів та зоотехніків, йшлося про організацію профільних навчальних закладів, переважно шкіл. Кореспондент окупаційного часопису з цього приводу зауважував: «... брак кваліфікованих агрономів з закінченою освітою гальмує швидке відродження сільського господарства України... Зважаючи на це, німецьке командування дало директиву в найкоротший термін відродити сільськогосподарські школи на Україні... Згідно з цією директивою, в кожній окрузі передбачається дві сільськогосподарські школи, а в кожному генеральному комісаріяті шість сільськогосподарських шкіл... Крім цього, буде 1012 спеціальних шкіл всеукраїнського значення і 5 с-г інститутів... Вищі школи передбачаються у Києві, Умані, Херсоні, Харкові й Мелітополі, в кожній з них по 130 учнів» .

Підготовчі роботи з відкриття Київського сільськогосподарського інституту розпочалися ще восени 1941 р. Січовий С. Відбудова сільськогосподарської освіти. Маріупольська газета. 1942. 15 жовт. № 132. С. 1. Величківський М. Вища сільськогосподарська освіта в Києві (порядком обговорення). Українське слово (Київ). 1941. 2 лист. № 47. С. 3. ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 243, арк. 134, 139.. На відміну від інших навчальних закладів, виш зазнав значних руйнувань. Його будівлі потребували серйозних ремонтно-відновлювальних робіт. Ситуацію ускладнював той факт, що виш перебував на окраїнах міста (Голосієво) і так як транспорт не функціонував, його працівникам доводилося витрачати на дорогу близько 5 год. щодня. Матеріальна база поступово розграбовувалося місцевим населенням .