Заклади вищої освіти в Україні у роки нацистської окупації: стан та особливості діяльності

У початковий період нацистської окупації зареєструвалися 6 професорів -- керівників кафедр, 12 доцентів, 3 асистента та 6 лаборантів -- колишніх працівників вишу Там само, арк. 74.. Саме ці викладацькі сили були залучені до упорядкування навчальних будівель. Уповноважений по сільськогосподарському інституту звертався до зав.відділу культури та освіти КМУ з проханням: «... деякі педагоги-професори стали на чорну роботу. Їм приходиться ходити на роботу пішки... Прошу Вас клопотати перед Міською Управою про винагороду за таку самовіддану роботу періодичною платнею... Працює щодня 15 чоловік в середньому, одержує 25 карб. Роботи вистачить на 20 днів. 15х25х20=7.500 карб.» Там само, арк. 134. Юрків Федір (?-?) -- фахівець з тваринництва, професор, від 1921 року викладав на зоотехнічному факультеті Київського ветеринарно-зоотехнічного інституті, 19341941 рр. -- завідувач кафедри загального тваринництва, від 1944 р. очолював кафедру тваринництва Уманського сільськогосподарського інституту. Спеціалізувався на вівчарстві. Зустрічається написання прізвища «Юрков».. Так як ремонті роботи потребували значних капіталовкладень згодом було ухвалене рішення -- виділити для потреб інститут частину приміщень колишнього Інституту соціалістичного землеробства -- будинок № 46 по вул. Фундук- ліївській. Зусиллями працівників вишу до лютого 1942 р. вдалося при- вести до ладу надані кабінети для навчання. Всі кафедри було забезпечено відповідними педагогічними кадрами. Розроблено й затверджено нові навчальні плани.

Від 1 лютого 1942 р. приступили до занять студенти IV і V курсів інституту. Йшлося про те, аби в ньому продовжила навчання молодь, яка розпочала його за радянської влади, як у Київському, так і в інших сільськогосподарських інститутах, зокрема в Глухівському, Білоцерківському та Житомирському. Восени 1942 р. заняття стартували 10 листопада на наступних факультетах: агрономічному -- 182 студенти, технологічному -- 113 та механізації -- 93 студента (разом 388 осіб, до війни в інституті навчалося 1500 студентів). Директором Інституту призначено проф. Федора Юркова. До викладацької роботи було залучено 19 викладачів (до війни працювало понад 200). Навчання здійснювалося за прискореними програмами і перший випуск агрономів мав відбутися вже навесні 1943 р., другий -- восени того ж року. Навчальний курс був розрахований на три роки при щоденному навантаженні у 9 годин. Головну увагу передбачалося зосередити на вивченні спеціальних дисциплін та практичній підготовці студентів .

Окрім того до цього навчального закладу був приєднаний колишній Лісогосподарський інститут. Будівлі останнього теж зазнали значних руйнувань у початковий період війни (головний корпус згорів разом з цінним майном). Інші три будинки повністю збереглися. З професорсько- викладацького персоналу в Києві залишилося 6 професорів -- керівників кафедр, 12 доцентів, 8 асистентів і 6 лаборантів ЦДАВО України, ф. 3676, оп. 4, спр. 475, арк. 674-679; В Київському сільськогосподарському інституті. Нове українське слово (Київ). 1942. 21 січ. № 16(31). С. 4; Київський Сільсько-господарський інститут. Український голос (Луцьк). 1942. 26 лют. № 9(24). С. 7. ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 243, арк. 81.. За проєктом Київської міської управи до сільськогосподарського інституту мав приєднатися також агромеліоративний факультет Київського Гідромеліоративного Інституту.

Від 1943 року сільськогосподарський інститут було перетворено на аграрну школу ЦДАВО України, ф. 4620, оп. 3, спр. 243а, арк. 80-81..

1941-1943 рр. підготовку спеціалістів для сільського господарства здійснював Уманський сільськогосподарський інститут гебітскоміса- ріату. Набір оголошувався на всі курси рільничого та плодо-овочевого факультетів⁵⁶Оголошення. Уманський голос. 1941. 28 верес. № 8. С. 4.. Термін навчання складав чотири роки, а в 1942 р. був скорочений до трьох років. Спочатку виш підпорядковувався місцевій цивільній владі й мав проблеми з фінансуванням. Прагнучи самотужки покращити власне становище, адміністрація вишу восени 1941 р. розмістила в місцевій пресі оголошення про продаж овочів та щеп плодових дерев з підсобного господарства навчального закладу Оголошення. Маріупольська газета. 1942. 2 жовт. № 66. С. 4.. Згодом виш перейшов у підпорядкування гебітскомісаріату. До 25 жовтня 1942 р. тривав прийом документів на новий навчальний рік. Навчання було платним -- 400 крб. на рік Оголошення. Васильківські всіті. 1942. 18 жовт. № 5. С. 4;

Спроби відновити роботу інституту були ще у вересні 1941 р., про що свідчить оголошення про набір студентів. (Оголошення. Українське слово (Житомир). 1941. 18 верес. № 14. С. 4).

Кавалерідзе Володимир Петрович (1915-1978?) -- учений-ґрунтознавець, професор. Молодший брат Івана Кавалерідзе. У роки нацистської окупації очолював дослідницьку установу в Житомирі. Емігрував до Латинської Америки. Був членом Бразильського інженерного товариства, Бразильського інституту агрономії..

Необхідність підготовки сільськогосподарського персоналу для втілення економічних планів окупантів зумовила відкриття 25 лютого 1942 р. вищої Житомирської сільськогосподарської школи в складі агрономічного, лісничого (лісового господарства) та ветеринарного факультетів . Навчання мало тривати чотири роки. Директором було призначено професора В. Кавалерідзе , до роботи залучено 25 викладачів По всій Україні. Голос Дніпра (Херсон). 1942. 5 квіт. № 61(143). С. 2.. Оскільки сільськогосподарська школа в Житомирі була відкрита на базі колишнього сільськогосподарського інституту, її часто називали «інститутом» Оголошення. Голос Волині (Житомир). 1942. 7 берез. № 18. С. 4; Сільсько-Господарська вища школа в Житомирі. Нова Україна (Харків). 1942. 31 берез. № 66(83). С. 3.. Однак насправді функціонували дві установи, тільки інститут розпочав роботу з квітня 1942 р., мав того ж очільника й викладачів Равчук В. Про виховні освітні справи. Голос Волині (Житомир). 1942. 9 лип. № 54-55. С. 4-5. Стельникович С. Житомирсько-Вінницький регіон... С. 8.

Упоров Василь (?-?) -- фахівець з епізоотій, професор. До німецько-радянської війни -- завідувач кафедри ветеринарії, одночасно лектор військо-санітарної підготовки Полтавського педінституту.. Саме тому генеральний комісар Б. Лейзер у звіті про місцеву шкільну систему від 29 березня 1943 p., зауважуючи про вищу освіту регіону, називав заклад сільськогосподарським інститутом .

Серед полтавських освітян побутувала думка про відновлення сільськогосподарського інституту. Вони здійснювали підготовчі заходи у цій царині та очікували на дозвіл окупаційної влади. Наприкінці лютого 1942 р. на базі Полтавського сільськогосподарського інституту (вул. Сковороди, 1/3) відкрилася сільськогосподарська школа з трирічним терміном навчання, яка готувала молодших агрономів і зоотехніків. Хоча називалася вона школою, по суті це була освітня установа вищої школи. Її директором німці призначили В. Упорова , наглядачем -- зондерфюрера Дайтмера. Слухачами, окрім випускників середніх шкіл, були колишні студенти технікумів та різних інститутів, загальна кількість яких сягала понад 250 осіб.

У вересні 1942 р. на І курс було зараховано ще 64 студенти. Викладачами 17 фахових дисциплін працювало шестеро професорів, по двоє доцентів, старших викладачів й асистентів. Навчання здійснювалося за німецькою методикою, але майже всі дисципліни (на відміну від радянських часів) викладали українською мовою. Склад студентів, як і їхня кількість, час від часу змінювався. Станом на 1942 р. на І курсі було дві групи: (група № 1 -- 31 особа: 22 хлопця й дев'ятеро дівчат; група № 2 -- 33 особи: 22 хлопця та 11 дівчат). У першокурсників навчання розпочиналося з практичних занять, які вони проходили на сільськогосподарських підприємствах Кирилов-Ромахнюк В. Полтавська сільськогосподарська школа. Голос Полтавщини. 1942. 30 жовт. № 141(159). С. 3.. ІІ та ІІІ курс навчалися за прискореними програмами. Від 4 травня 1942 р. при школі працювали курси землемірів-землевпорядників, на які приймалися студенти старших курсів сільськогосподарського інституту Оголошення. Там само. 3 трав. № 37(55). С. 4. Полтавська державна аграрна академія. 100 років звершень. 1920-2020 / Голова ред.кол. В. Аранчій. Полтава: ТОВ «Друкарня «Рута», 2021. С. 34.. У 1943 р. відбувся перший і останній за роки нацистської окупації випуск слухачів школи: відповідні посвідчення одержав 51 студент .

У вересні 1941 р. Херсонський сільськогосподарський інститут оголосив прийом студентів на І курс. Передбачалася реєстрація й студентів старших курсів. Та вже на початку 1942 р. статус закладу освіти було змінено. На базі інституту було створено сільськогосподарську школу, із чотирирічним терміном навчання, яка готувала лише агрономів Сільськогосподарча школа. Голос Дніпра (Херсон). 1942. 31 січ. № 27(110). С. 2. Оголошення. Там само. 1 січ. № 1(84). С. 2.. Навчання було платним і складало 600 крб. на рік. Викладацький склад школи було укомплектовано за рахунок професорів та доцентів колишнього сільськогосподарського інституту та працівників дослідної станції .

Київські освітяни вживали заходів до налагодження роботи Ветеринарного інституту в складі двох факультетів -- ветеринарного і зоотехнічного. Планувалося розпочати його роботу від осені 1941 року, однак приміщення навчального закладу було знищене разом з навчальним обладнанням та приладдям. Збереглася добре укомплектована ветеринарна клініка. Проте окупаційна влада не давала дозвіл на його відкриття. У травні 1942 р. мова йшла про ветеринарну школу ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 243, арк. 74; Відкриття ветеринарної школи у Києві. Вінницькі вісті. 1942. 20 груд. № 101(143). С. 3.. Однак через дефіцит працівників ветеринарної медицини питання про інститут знову актуалізувалося. Було оголошено про прийом студентів на всі курси без вступних іспитів. Необхідно було подати заяву, метрику, свідоцтво про освіту, 3 світлини та життєпис. Навчання розраховувалося на 9 семестрів. На І курс було подано 170 заяв. На вищих курсах число студентів виявилося меншим, з огляду на те, що інші інститути розпочали роботу восени 1941 р. й багато студентів змінило фах. На IV курсі було 60 студентів. Розглядалася можливість організації для студентів гуртожитку та їдальні. У червні 1942 р. у Києві перебував керівник ветеринарного відділу Міністерства Сходу, міністерський радник д-р Вімман, який визначив загальні напрямки навчального процесу інституту Ветеринарний інститут в Києві. Звягельське слово. 1942. 19 верес. № 55. С. 3. Корсунський Олександр Миколайович (1893-1984) -- мікробіолог, громадський діяч. Дійсний член НТШ. 1930-1933 рр. -- завідувач кафедри Кам'янець-Подільського, 1934-1941 рр. -- Білоцерківського сільськогосподарського інститутів. 1931-1932 рр. заарештований у справі СВУ У роки Другої світової війни -- заступник голови Київського обласного комітету, брав участь у створенні УНР у Києві. У вересні 1942 р. очолив Київський ветеринарний інститут. На початку 1943 р. одночасно -- український директор науково-дослідного інституту ветеринарії та тваринництва. Від 1944 р. -- професор Українського технічно-господарського інституту, 1945-1949 рр. -- голова Українського допомогового комітету в Мюнхені. Від 1949 р. -- у ветеринарних установах м. Міннеаполіс (США).. Директором Ветеринарного інституту було призначено Олександра Корсунського . Інститут працював під керівництвом ветеринарного відділу Київського генерал-комісаріату. Заняття для IV і V курсів почалися 7 вересня 1942 р. за адресою вул. Велика Васильківська, 169) К.С. Київ за книжкою. Краківські вісті. 1942. 15 верес. № 204(651). С. 2.. На базі інституту 1943 р. було створено ветеринарний НДІ. У жовтні 1943 р., з наближенням радянських військ до Києва, інститут перевезли до Кам'янець-Подільського, де він залишався 3 місяці. У січні 1944 р. його вивезли до Мюнхена, а наукову частину -- до Кенігсберга Дослідчий інститут ветеринарії. Голос (Берлін). 1943. 21 лют. № 8(103). С. 4..

Автор повідомлення про київські інститути з прикрістю констатував, що колишні академічні заклади були реорганізовані в навчальні інститути, в яких через їх характери роботи не йдеться про повноцінне академічне навчання, а тільки про передачу найпотрібніших знань, хоча для відбудовчої роботи в Україні потрібні кваліфіковані працівники. Він стверджував, що організація інститутів повністю перебувала в руках німецької влади, а вказані виші мали стати підтримкою для німецької цивільної влади при встановленні порядку на Україні. Станом на другу половину вересня 1942 р. у Києві працювали медичний інститут з стоматологічним факультетом, ветеринарний, сільськогосподарський та гідромеліоративний інститути. Кількість слухачів у кожному з них не перевищували наявних потреб (300-400 осіб). Виняток становив ветеринарний з трохи більшою кількістю слухачів Інститути в Києві. Нове українське слово (Київ). 1942. 23 верес. № 221(236). С. 3..

Наступним діючим навчальним закладом часів нацистської окупації став Київський гідромеліоративний інститут (КГМІ), в якому залишилися як основний професорсько-викладацький склад (7 професорів, 9 доцентів, по 6 викладачів й асистентів ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 243, арк. 82.

Сніцар Яків Овсійович (?-?) -- випускник Київського гідромеліоративного інституту 1929 р., доцент. Зять професора М. Тюленєва. Директор КГМІ від жовтня 1941 р. до червня 1943 р. Під час наступу Червоної Армії на Київ виїхав разом з німцями. Подальша його доля не відома.), так і значна кількість студентів, збереглася матеріально-технічна база (лабораторії, кабінети та бібліотека). Директором був призначений доц. Я. Сніцар . Інститут складався з двох відділів: науково-дослідного та навчального. В січні 1942 р. була відновлена діяльність тільки науково-дослідного відділу, який очолював проф. І. Келль й розроблялися наступні теми: 1) земельні меліорації в Україні, 2) водогосподарські потреби Криму, 3) зволоження ґрунту та полезахисні смуги, 4) зрошення півдня України, 5) меліорація правобережного Полісся України. Інститутові підпорядковувалися науково-дослідні станції України, очолювані проф. М. Тюленєвим.

Доц. П. Кубишкін керував навчальним відділом КГМІ. Було створено три навчальні факультети: гідромеліоративний, торфомеханічний та агро- меліоративний. IV та V курси інституту почали навчання від 2 березня 1942 р, всі інші -- з 7 вересня того ж року Від 20 травня відбувався захист студентами V курсу дипломних проєктів. 33 студенти, які розпочали навчання у 1937-1938 рр., успішно пройшли цю процедуру й отримали дипломи інженерів. Після весняних іспитів частина студентів IV та V курсів проходили виробничу практику на Київському водогоні, в Управлінні залізниць та інших господарських установах .

У серпні 1942 р. відбувся набір студентів на І курс трьох факультетів: гідромеліоративного, агромеліоративного і торфомеханічного Сніцар Я. Гідромеліоративний інститут. Нове українське слово (Київ). 1942. 2 серп. № 177(192). С. 4. Саганський В. Їдьмо на студії до Києва. Волинь. 25 січня 1942 р.. За підрахунками В. Цибульського 206 першокурсників розпочали навчання 1 вересня, загальна кількість студентів на всіх курсах становила 369 осіб. Зросла кількість викладачів -- від 40 осіб у 1941 році до 79 у 1942 році Цибульський Валерій. Київський гідромеліоративний інститут... С. 208-209..

Зі слів студента цього навчального закладу Андрія Шафаренко відомо, що інститут працював від 1 вересня 1942 р. до 1 січня 1943 р., а далі ніби його робота була припинена. Серед студентів ходили чутки, що інститут розпустять, а студентів відправлять на примусові роботи в Німеччину ГДА СБУ ф. 5, спр. 61018, арк. 12. Цибульський Валерій. Київський гідромеліоративний інститут... С. 216.. Насправді в лютому 1943 р. навчання студентів (за винятком ГУ і V курсів) припинилося, оскільки один з німецьких військових підрозділів зайняв більшу частину приміщень вишу. Викладачі і студенти, котрі проживали в інститутських приміщеннях, були виселені. Відбулося скорочення персоналу вишу. Згідно розпорядження Генералкомісаріату від 8 травня 1943 р. гідромеліоративний інститут та інститут гідрології було об'єднано в один інститут під назвою «Водний інститут організації ТОДТ» на чолі з Я. Сніцарем. Кількість співробітників збільшилася до 83 чол. Керівництво інституту планувало відновити навчання ще у березні 1943 р., але цього не сталося .

Хоча 8 вересня 1943 р. «Нове українське слово» опублікувало оголошення про необхідність слухачам Гідромеліоративного інституту з'явитися за адресою навчального закладу (вул. Рейтерська, 37) для реєстрації та продовження навчання, яке мало розпочатися 15 жовтня. Окрім того в повідомленні зазначалося, що студенти звільнялися від мобілізації на інші роботи Оголошення. Нове українське слово (Київ). 1943. 8 верес. № 211(529). С. 4. Цибульський Валерій. Київський гідромеліоративний інститут... С. 217. Лазуренко Олексій (?-1942) -- к.м.н., проф., директор Київського медінституту на початку нацистської окупації, активний учасник радянського антинацистського підпілля. Заарештований та розстріляний нацистськими окупантами.. Зрозуміло, що в жовтні вже ні про яке навчання не йшлося, оскільки радянські війська наближалися до Києва. Під час відступу нацистів постраждала матеріально-технічна база вишу: частково були зруйновані приміщення, внаслідок пожежі згоріли гідротехнічна лабораторія і бібліотека, було вивезено до Німеччини найбільш цінні прилади й інструменти .

Німецька окупаційна влада вимагала від українських місцевих органів влади ретельно контролювати ситуацію в медичній сфері, зокрема епідеміологічний стан населених пунктів. Налагодження роботи закладів охорони здоров'я виявив істотний брак медичних кадрів. Тому окупанти дозволили діяльність окремих медичних вишів з метою усунення дефіциту спеціалістів у галузі охорони здоров'я з вищою освітою.

Ініціаторами відновлення Київського медичного інституту (КМІ) стали проф. Б. Кучеренко (завідувач кафедри патологічної анатомії КМІ) та хірург-доцент О. Лазуренко, останній був призначений директором вишу ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 3, арк. 119. За свідченнями д-ра Зюкова, Лазуренко був номінальним директором вишу й нічого не вирішував. Натомість діяльність закладу координував д-р Новосельський -- заступник завідувача відділу охорони здоров'я генерального комісаріату м. Києва д-р Гроскопфа. (ЦДАВО України, ф. 4620, оп. 3, спр. 243а, арк. 82; Ганіткевич Я. Українська вища медична школа в окупованому гітлерівцями Києві (1941-1942). . Інститут був створений згідно постанови КМУ № 37 від 20 жовтня 1941 р. шляхом злиття двох Київських медичних інститутів ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 3, арк. 38.. 3 листопада розпочалися заняття для 85 п'ятикурсників, а від 20 листопада студентів ІІ-ГУ курсів Там само, спр. 243, арк. 13.. Разом до навчання приступили 556 осіб (ІІ курс -- 158 студентів, ІІІ -- 177, IV -- 130, V -- 91 студент). Плата за навчання становила 300 крб. на рік. Приміщення та майно Інституту майже все збереглося Там само, спр. 3, арк. 38; Київський медичний інститут. Нова доба (Берлін). 1942. 17 трав. № 20(40). С. 2; Відбудова Київських інститутів. Там само. 29 берез. № 13(33). С. 2..

Від лютого 1942 р. розпочався новий набір студентів. Станом на травень 1942 р. в медінститут працювало 315 осіб, з них 25 професорів, 42 доцента, 80 асистентів, 37 лаборантів, 19 препараторів, 11 спеціалістів з латинської та німецької мов, 21 техпрацівник, 58 осіб адмінперсоналу, 22 ординатора. Інститут поділено на три факультети: лікарський факультет із п'ятирічним терміном навчання, де було 914 слухачів, з яких 390 -- першокурсники; стоматологічний відділ -- термін навчання чотири роки -- 303 слухача. На фармацевтичному відділі навчалися лише першокурсники -- 183 особи. Станом на травень 1942 р. кількість студентів зменшилася до 1400 осіб, порівняно з лютим того ж року ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 243, арк. 14.. Вже в березні-квітні 1942 р. розпочалися репресії проти КМІ. Лазуренко й Кучеренко були заарештовані, а пізніше розстріляні. Директором медінституту в квітні став Р. Скуренко Федущак А. Л., Сагач Ю. А. Історичні паралелі вищої медичної освіти України часів Другої світової війни. Клінічна фармація, фармакотерапія та медична стандартизація. 2013. № 2. С. 140.. Була створена нова кафедра -- історії медицини, покликана наблизити Інститут до загальноєвропейського рівня Вищі учбові заклади в Києві. Костянтинівські вісті. 1942. 17 черв. № 32(36). С. 2. ЦДАВО України, ф. 4620, оп. 3, спр. 243а, арк. 84, 85..

Навчання відбувалося за адаптованими програмами медичного факультету Берлінського університету ім. Фрідріха Вільгельма. Повідомлялося, що студентам медінституту заборонялося збиратися групами понад 10 осіб. З цієї ж причини не читалися лекції. Студенти навчалися практичним аспектам медицини. «У клініках Жовтневої лікарні... студенти й викладачі не знімаючи пальто ставали біля ліжка хворого з головою вкритого матрацом і клацаючи зубами від холоду вели розмови про якийсь плеврит чи порок серця не бачачи і не досліджуючи хворого. Не було ні мікроскопів, ні лабораторії, ні книг, ні навчальних посібників. Це була жалюгідна карикатура на навчання та звичайно, ніяких ґрунтовних знань студенти у такому способі викладання отримати не могли. Після занять студенти та професори бігли до холодного підвалу канцелярії медінституту, де можна було дістати гарячий суп із пшоняної січки та мерзлої картоплі без хліба. У весняному семінарі [1942 р.] дозволили лекції, але це мало допомогло справі, тому що читати доводилося з середини курсу в той час, як початок дисципліни за «практичного методу» зовсім не був засвоєний студентами...» .

Від 15 червня до 15 липня в інституті відбувалися перевідні екзамени, а з 25 червня почалися випускні іспити. Лікувальний факультет закінчило 102 молодих лікаря (серед них -- 82 жінки), а стоматологічний -- 23 лікарі (19 жінок). Випускників відрядили на практику до великих лікувальних закладів Києва та в райони Лівобережжі, де відчувався брак лікарів. Студенти-медики, які мали продовжити навчання, були розпущені на канікули і перебували на сільськогосподарських роботах.

В червні при інституті почали діяти курси вдосконалення лікарів, тривалістю 3,5 місяці, завданням яких було перекваліфікувати молодих «вузьких» спеціалістів на більш універсальних лікарів. Від 1-го до 15-го серпня 1942 року проводилися вступні іспити на І курс усіх трьох факультетів. На 350 передбачених місць надійшло 1031 заяв. Так як зазначалося, що прийняті до Медінституту звільняються від направлення на роботу до Німеччини, бажаючих вступити було багато. Всі першокурсники так само посилалися на роботи, головним чином на село.

Восени навчання у виші розпочали 750 осіб. Проте вже 1 листопада німецька влада оголосила про реорганізацію Київського медичного інституту в «Полімедикум». Слухачам усіх відділів було запропоновано з'явитися в канцелярію інституту (бул. Шевченка, 13) для перереєстрації і отримання нових посвідок Оголошення. Нове українське слово (Київ). 1942. 1 лист. № 255(270). С. 4; Оголошення. Там само. 6 лист. № 259(274). С. 4.. А вже 13 листопада 1942 р. повідомлялося, що інститут закривається до подальших розпоряджень. Студентам пропонували зголоситися для добровільного виїзду в Німеччину. Від поїздки звільнялися лише IV та V курси. Аби уникнути долі остарбайтерів, студенти виїжджали за межі Києва. Зрозуміло, що не всім це вдалося, тому близько 100 студентів були вивезені до Третього Райху ЄржабковаБ. Шкільна справа та шкільна політика... С. 142.. Після закриття інституту професори, викладачі, лікарі, які продовжували на його базах практичну лікувальну роботу, доклали максимальних зусиль, щоб зберегти обладнання кафедр і клінік, особливо у 1943 році, коли нацистські окупанти намагалися вивезти або знищити усі цінності. Частина викладачів та лікарів виїхали з Києва разом з німцями ЦДАВО України, ф. 4620, оп. 3, спр. 243а, арк. 88-89; Ганіткевич Я. Українська вища медична школа в окупованому гітлерівцями Києві....

5 лютого 1942 р. відновив діяльність Вінницький медичний інститут (ВМІ), проте тільки для п'ятого випускного курсу Замятін М. К. Вінницький державний медичний інститут відновив свою роботу. Вінницькі вісті. 1942. 8 лют. № 11(53). С. 8. Замятін Михайло Костянтинович (1895--?) -- лікар, викладач, д.м.н., професор (1947). 1936--1941 рр. -- професор, завідувач кафедри нормальної анатомії людини Вінницького медичного інституту. 22.07.1941--19.10.1942 -- директор ВМІ. Одночасно лікар-окуліст Пироговської лікарні, згодом -- центральної та Замостянської поліклінік. Після визволення Вінниці брав участь у відбудові медичного інституту та працював завідувачем кафедри нормальної анатомії людини. 1949--1964 рр. -- в.о. завідувача кафедри анатомії та біомеханіки. Автор наукових праць в галузі нормальної, патологічної анатомії та історії анатомії Львівського державного інституту фізичної культури., а в 1942/43 н. р. -- для усіх чотирьох курсів. Директором установи став професор М. Замятін (від 20 жовтня 1942 р. -- Г Ган). В інституті були відкриті медичне (фельдшерське), стоматологічне та фармацевтичне відділення. Плата за навчання становила 300-350 крб на семестр. До навчання від 15 лютого 1942 р. приступили 86 п'ятикурсників. Від 1 вересня 1942 р. навчання на І курсі розпочали 195 студентів, на IV -- 95. З ініціативи професора Г. Гана викладачі зобов'язувалися відпрацювати семестр безкоштовно. Викладацький склад нараховував по 9 професорів і доцентів, 16 асистентів Мельничук О., Мельничук М. Національно-культурне та духовне життя вінничан у початковий період нацистської окупації (за матеріалами газети «Вінницькі вісті»). Збірник наукових праць «Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Серія: Історія. 2020. Вип. 31. С. 91..

21 вересня 1942 р. відбувся випуск 84 молодих лікарів, яких направили на роботу в місцевості, де бракувало медичних кадрів. На відміну від інших закладів освіти інститут продовжив свою роботу й у 1943/1944 навчальному році. Так, до 15 липня 1943 р. тривав прийом документів на І курс. На навчання приймали осіб за конкурсом з освітою не меншою, як 10 класів середньої школи або ІІІ курси технікуму. Вступні іспити з української мови та літератури, хімії і математики відбувалися від 21 до 28 липня. Початок занять на всіх курсах було призначено на 1 серпня. Приймалися також студенти з інших медичних вишів на ІІ-V курси на вільні місця .

Серед житомирських освітян піднімалося питання про відновлення роботи медичного інститут. Але цього не сталося. 10 квітня 1942 р. розпочали систематичні заняття учнів ІІ та ІІІ курсів тільки в Житомирській медичній школі з фармацевтичним і зуболікарськими відділами. У серпні 1942 р. відбувся перший випуск учнів ІІІ курсів обох відділів -- 25 стоматологів і 26 фармацевтів. Восени 1942 р. здійснено повний набір учнів на І курс і добір на II курс (264 учні, серед них 52 хлопці та 212 дівчат) Оголошення. Вінницькі вісті. 1943. 27 черв. № 53(198). С. 4. Чиркін А. Майбутні медичні працівники. Голос Волині (Житомир). 1943. 18 лют. № 20. С. 3..

У жовтні 1941 р. відбувався набір студентів в Дніпропетровський державний університет (ДДУ), політехнічний інститут, транспортний інститут. С. Могилюк, посилаючись на документи міської управи, пише, що вже 22 вересня 1941 р. був створений Дніпропетровський український державний університет (ДУДУ). Мабуть, мається на увазі, що почалася робота з організації його роботи. Адже Дніпропетровськ був окупований 25 серпня. До того ж тільки 15 жовтня 1941 р. обласна управа затвердила статут цього навчального закладу Історія Дніпропетровського національного університету / Голова редкол. проф. М. В. Поляков. 4-те вид., переробл. і доповн. Дніпропетровськ: Вид-во ДНУ, 2008. С. 111. Розгін Іван Федорович (1897-1972) -- український біолог-патолог. Д-р біол.н. (1937). Дійсний член НТШ (1947) та УВАН. Від 1935 р. -- професор кафедри ветеринарії та зоогігієни Дніпропетровського сільськогосподарського інституту (ДСГІ), одночасно дійсний співробітник Українського та Всесоюзного інститутів експериментальної ветеринарії, Інституту біології та патології О. О. Богомольця, на викладацькій роботі в Білоцерківському сільськогосподарському інституті. Від 1939 р. -- заступник директора з навчальної та наукової частини ДСГІ. З вересня 1941 р. -- ректор ДУДУ Від вересня 1942 р. -- завідувач кафедри патологічної фізіології Київського ветеринарного інститут. Від жовтня 1943 р. разом з Інститутом виїхав до Кам'янець-Подільського, від 1944 р. -- до Мюнхена. В еміграції -- професор УВУ, Технічного господарського інституту, Православної Богословської академії. 1950 р. емігрував в США. Фундатор й багаторічний очільник громадської організації «Об'єднання українських ветеринарних лікарів» (США), автор 80 наукових праць з біології, патології, онкології та ветеринарної медицини.. Ректором був призначений І. Розгін . Упродовж жовтня-листопада 1941 р. тривала реєстрація студентів і відбувалося їх зарахування. До складу університету увійшли: колишній університет, у якому до нацистської окупації навчалося 1887 студентів; медінститут -- 3500; сільськогосподарський інститут -- 374; інститут іноземних мов -- 400; фармацевтичний інститут -- 300 студентів (разом 6461 особи). Станом на 11 листопада 1941 р. навчання в новоствореній освітній установі мали розпочати 3168 осіб (з них тільки 291 особа з-поміж студентів ДДУ). До початку німецько-радянської війни професорсько-викладацький склад цих навчальних закладів налічував 1179 співробітників, з них 78 професорів, 312 доцентів, 327 асистентів. З моменту відновлення діяльності під час окупації працювали 299 осіб професорсько-викладацького складу (найбільше на медичному факультеті -- 96 осіб) та 276 працівників обслуговуючого персоналу Історія Дніпропетровського національного університету... С. 114.. До лютого 1942 р. кількість студентів зменшилася до 2577 осіб, а викладачів до 250 (43 професора, 71 доцент, 136 асистентів). ДУДУ мав здійснювати підготовку викладачів середньої школи, молодшого наукового персоналу для вищих шкіл, наукових працівників, практичних робітників різних галузей господарства та культури (лікарів, фармацевтів, агрономів, лаборантів, перекладачів та інших) Могилюк С. В. Наука в генеральному окрузі «Дніпропетровськ»... С. 136..

Освіта в університеті була платною. На 1941/42 н.р. навчання коштувало: на медичному факультеті 500 крб., на інших -- 400; від оплати звільнялися студенти, які добре навчалися або були малозабезпеченими. 25 жовтня 1941 р. було оголошено про початок занять в університеті. Навчальний процес відбувався у складних умовах -- руйнування матеріальної бази, розкомплектованість устаткування, відсутність навчального обладнання. Тому в оголошений термін розпочати навчання вдалося тільки студентам IV і V курсів медичного факультету. 5 листопада почалися заняття на III курсі цього ж факультету. 10 листопада до аудиторій увійшли студенти І-их курсів медичного факультету. Щодо початку занять на інших спеціальностях ситуація була незрозумілою. Службове розпорядження по ДУДУ від 10 листопада 1941 р. повідомляло про неготові приміщення і не оформлені справи студентів біологічного, сільськогосподарського, фізико-математичного, хімічного й історико-географічного факультетів, навчання на яких (крім V курсів) мало розпочатися після спеціального розпорядження .

Навчання відбувалося переважно за радянськими підручниками й програмами. Насамперед це стосувалося технічних і природничих предметів. Програми курсів були затверджені наприкінці 1941 -- на початку 1942 рр. Та вже 2 січня 1942 р. Дніпропетровська обласна управа видала наказ № 6, яким лекції у всіх вишах міста (ДУДУ, Політехнічному й Транспортному інститутах) припинялися, а професорсько-викладацькому складу, задіяному тільки в навчальному процесі, давалася відпустка без оплати до поновлення лекцій. Через істотний брак медичних фахівців з 29 січня 1942 р. дозволили відновити заняття на медичному факультеті й були призначені випускні іспити від 15 травня до 15 червня 1942 р. Окупаційна періодика повідомляла про наміри 145 студентів-медиків складати випускні державні іспити в ДУДУ Історія Дніпропетровського національного університету... С. 113-114. Власенко Є. Випуск молодих лікарів. Дніпропетровська газета. 1942. 20 квіт. № 90(158). С. 4; Випуск молодих лікарів у Дніпропетровську. Український голос (Луцьк). 1942. 7 трав. № 19(34). С. 5..

На початку березня 1942 р. стало відомо про призначення держіспитів для студентів сільськогосподарського, фізико-математичного, історико- географічного факультетів, які бажали закінчити університет екстерном. Організовувалися іспити й для студентів-філологів колишнього Інституту іноземних мов. 4 червня 1942 р. випускниками стали 129 осіб (13 -- з відзнакою). Держіспити складали 5 випускників історико-географічного факультету (географічне відділення), 12 біологів, 7 хіміків, 105 медиків. По суті провідним напрямком роботи університету стала підготовка фахівців медичних спеціальностей, які становили майже 42% від загальної чисельності студентів Історія Дніпропетровського національного університету... С. 119..

В університеті провадилися польові й лабораторні наукові дослідження, відбувався захист дисертацій та присудження вчених звань. Зокрема, навесні-влітку 1942 р. докторами наук та професорами вишу стали 33 особи Там само. С. 116..

Хоча університет здійснював певну науково-педагогічну діяльність, про повноцінний навчальний процес не йшлося. Від лютого 1942 р. заняття перейшли в консультативну форму.

Влітку 1942 р. розпочався прийом документів від абітурієнтів нового набору: надійшло 52 заяви на сільськогосподарський факультет, 22 -- на філологічний, 13 -- на природничий, 5 -- на фізико-математичний. Були затверджені штат і ставки по університету (60 кафедр у середньому по 2 співробітники) і деякі допоміжні служби; інший персонал знаходився у відпустці без утримання до початку занять. Однак від 13 липня консультації за розпорядженням куратора університету Круга були припинені. Науковців університету залучили до роботи у новостворених науково- дослідних інститутах: гідробіологічного, ботанічного, крайового господарства, фізіології і прикладної медицини, прикладної фізики та хімії, де вони працювали над проблемами практичного характеру, висунутими окупаційною владою .

Натомість студенти в канікулярний час повинні були відпрацювати на сільськогосподарських роботах в Солонянському та Дніпропетровському (приміських) районах. Окупаційна влада погрожувала відмовникам відрахуванням з університету .

Восени 1942 р. навчальний процес не розпочався на жодному з факультетів. Тільки на медичному (найчисельнішому за професорсько-викладацьким складом -- нараховував 25 кафедр і 52 співробітники) здійснювалися консультативно-практичні заняття, серед іншого студенти перебували у лікарях на практиці Історія Дніпропетровського національного університету... С. 119. Оголошення. Дніпропетровська газета. 1942. 11 серп. № 182(250). С. 4; Студенти на збиранні врожаю. Там само. 5 верес. № 193(261). С. 6. Історія Дніпропетровського національного університету... С. 121. Хроніка. Дніпропетровська газета. 1943. 7 трав. № 38(353). С. 4. Історія Дніпропетровського національного університету... С. 121-122..

Грудень 1942 р. став останнім місяцем існування університету. На початку місяця його працівники були цілком залучені до консервації майна. За розпорядженням Генерального комісаріату майже всі співробітники були звільнені 31 грудня 1942 р., у штаті закладу залишилося 14 працівників, серед них 5 сторожів і 2 прибиральниці, пожежник і комендант. Але ймовірно згодом медичний факультет таки знову функціонував. Бо 7 травня 1943 р. у місцевій газеті повідомлялося, що «5 травня в кабінеті головного лікаря проф. А.К. Станкевича відбулася нарада професорів медичного факультету у питанні про допущення студентів 9-го семестру тримати державні іспити на право одержання дипломів на звання лікаря» .

У жовтні 1943 р. окупанти підірвали головний корпус університету, а будівлі фізико-математичного і хімічного факультетів -- спалили разом із обладнанням, так само які і будівлю бібліотеки з понад 170 тис. книгами .

Окупаційна преса повідомляла про заходи з відновлення Університету св. Володимира (Київ), вміщувала оголошення про «реєстрацію та з'ясування академічного стану студентів» Оголошення. Українське слово (Київ). 1941. 14 жовт. № 30. С. 4.. Усі факультети було згруповано в три -- історично-філологічний, природничо-математичний і юридичний, що мали разом 48 кафедр. При Університеті був Ботанічний сад, Зоологічний музей, метеорологічна станція, обсерваторія, Бібліотека та Історичний архів давніх актів. Приміщення університету, його лабораторії, кабінети та допоміжні майстерні в основному збереглися, хоча частину цінного устаткування було евакуйовано на початку війни, частину знищено. Так само чимало університетських викладачів виїхали в радянський тил, проте наявна у Києві кількість професорів і доцентів дозволяла налагодити навчальний процес. «Кожного дня заходять до університету юнаки й дівчата і записуються в число студентів. Буде дана можливість закінчити університет студентам V курсу; буде прочитано цикл важливих лекцій, дано консультації. Адміністрація дбає про матеріальний стан -- буде відкрито їдальню для науковців і студентів. Стоїть питання про платню за навчання -- яка сума і хто саме буде сплачувати. Надіємося, що незабаром двері університету Володимира Великого відчиняться» Дніпрянський Євген. Київський університет Володимира Великого. Там само. 24 жовт. № 39. С. 3.

Штепа Костянтин Тодосійович (1896-1958) -- український історик-візіантолог, журналіст. Д-р історії європейської культури (1927), професор (1927). Активний діяч антикомуністичної еміграції. З 1930 р. -- завідувач кафедри історії стародавнього світу і середніх віків Київського університету, одночасно старший науковий співробітник АН УРСР, співробітник Культурно-Історичної комісії й Комісії сходознавства ВУАН. З 1931 р. -- голова Комісії з історії Візантії АН УРСР. У лютому 1938 заарештований, до вересня 1939 перебував у київській тюрмі НКВД. Звільнений без пред'явлення звинувачення. У роки нацистської окупації Києва -- завідувач відділу освіти, ректор університету, редактор щоденної газети «Нове українське слово», співробітник Музею-архіву переходової доби. Після війни -- в еміграції -- в Західній Німеччині. У 1947-1949 -- співпрацював з журналами «Посєв» та «Грані», викладав російську мову і літературу в американській армійській школі (1950-1952). Був одним із співзасновників та співробітників «Інституту для вивчення історії та культури СРСР» у Мюнхені (1950). Від 1952 р. жив у США. Співробітник «Американської комісії за визволення» та радіостанції «Свобода». Грузинський Олександр Сергійович (1881-1954) -- український філолог, палеограф і літературознавець. Викладав у навчальних закладах Харкова, Ленінграда, Києва. Член Товариства Нестора-літописця, Товариства любителів давньої писемності, Істо- рико-філологічного товариства в Ніжині. Перебував в окупованому Києві під час Другої світової війни. Брав участь у роботі Музею-архіву переходової доби. Автор понад 50 наукових публікацій.. Ректором став проф. Кость Штепа , проректором -- український філолог О. Грузинський . До війни в університетів навчалося 3500 студентів, на початку нацистської окупації на реєстрацію з'явилося 700 осіб ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 243, арк. 72..

Університет був на бюджеті міської управи, яка не мала достатньо коштів для його відновлення. Однак всі зусилля працівників університету та української громадськості щодо налагодження роботи закладу закінчилися невдачею. Окупаційна влада не дозволила здійснитися таким задумам, адже окупаційні функціонери відзначали, що в них абсолютна відсутня потреба у функціонування вишів гуманітарного профілю» ЦДАВО України, ф. 3206, оп. 5, спр. 4, арк. 8, 9, 11-14..

Окупаційна влада дозволила діяльність окремих навальних закладів, у яких здійснювалася підготовка інженерів різних галузей. Найдовше серед них діяв Дніпропетровський інститут інженерів транспорту (далі -- ДІІТ). До окупації цей виш складався з п'яти факультетів: паротягового господарства, вагонного господарства, електросилового господарства, експлуатаційного та шляхо-будівельного. В останньому передвоєнному навчальному році професорсько-викладацький склад нараховував 180 осіб. В інституті навчалося 1 536 студентів. Підготовка інженерів проводилася на 36 кафедрах Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна / ред. О.М. Пшінько. Київ: ТОВ «Логос Київ», 2015. С. 23. Олійнченко Панас (1888-1961) -- фахівець у галузі електротехніки, громадський діяч. Від 1933 р. працював у ДІІТ завідувачем кафедрами, а від 1935 р. -- в.о. декана електромеханічного факультету. 1937 р. звільнений через хибне звинувачення. Від початку німецької окупації Дніпропетровська очолив обласну управу. З його ініціатив був заснований ДУДУ Очолював Транспортний інститут. 1943 р. був вивезений німцями до м. Лінц (Австрія), де працював на заводі, а згодом -- технічним службовцем на залізниці. Після війни переїхав до Німеччини. Був провідним діячем Ліги українських політичних в'язнів: заступником голови (1946-1948 рр.), головою (1948-1951 рр.). Працював у НДІ Української мартирології (Мюнхен) та в Українській санітарно-харитативній службі, був професором електротехніки інженерного факультету Українського технічно-господарського інституту (Реґенсбург, 1945-1951 рр.). На початку 1950-х років переїхав до Великобританії. До 1955 р. працював у Головній управі Союзу українців у Великій Британії (СУБ) у Лондоні, в Українській Видавничій Спілці. Був головою Контрольної Комісії СУБ (1956-1961), членом Комісії допомоги українському студентству та членом тернового проводу ОУН(б) у Великій Британії.. Від початку окупації в ДІІТ розгорнули діяльність чотири факультети: шляхобудівельний, електротехнічний, експлуатаційний, механічний. Директором став професор П. Олійниченко . Кількість студентів упродовж 1941/42 н. р. коливалася від 100 до 193 осіб, що складало 7% від кількості студентів, яких готував інститут у довоєнний час. У 1942 р. інститут закінчили 15 студентів. У виші працювали 53 наукових співробітника: 9 професорів, 24 доцент, 9 асистентів, 11 викладачів. Навчання було платним. Із 100 студентів, що навчалися ДІІТ в січні 1942 р., лише 2 особи були звільнені від оплати Могилюк С. В. Наука в генеральному окрузі «Дніпропетровськ»... С. 147..

Від кінця квітня 1942 р. відбулися певні зміни в політиці німецької влади щодо залізничної галузі. Через необхідність налагоджувати залізничне сполучення зросла потреба у відповідних фахівцях. Окупаційна преса повідомляла про «поступову заміну тимчасово командированих німецьких залізничників постійними українськими службовцями» Хроніка. Дніпропетровська газета. 1942. 20 квіт. № 90(158). С. 4.. Від 10 вересня 1942 р. освітній заклад підпорядкували залізниці й він перейшов на повне утримання німецького командування.

Від кінця вересня 1942 р. розпочався прийом документів на новий навчальний рік. Зарахування на І курс відбувалося після конкурсних іспитів, до яких допускалися особи із закінченою середньою освітою. На старші курси інституту зараховували колишніх студентів ДІІТ та інших вишів. Від 1 жовтня 1942 р. у закладі поновилися заняття. Навчання було безкоштовним для осіб, які давали письмове зобов'язання працювати після закінчення вишу на залізничному транспорті Оголошення. Там само. 29 серп. № 190(258). С. 6..

При інституті розгорнули роботу низка навчальних одиниць: залізничний технікум, короткотермінові курси для підготовки різних спеціалістів залізничного фаху, реміснича школа та підготовчі курси Відкриття транспортного Інституту в Дніпропетровському. Промінь (Нікополь). 23 верес. № 84(101). С. 3; Інститут інженерів транспорту. Нове українське слово (Київ). 1943. 21 верес. № 222(540). С. 4.. Останні діяли на базі учнів 8-9 класів для забезпечення набору студентів на наступний навчальний рік. Заняття на курсах були платними й тривали від 12 січня до 1 серпня 1943 р. Є. Ш. В Інституті інженерів транспорту. Дніпропетровська газета. 1942. 10 лист. № 226(294). С. 4.

На чотирьох факультетах транспортного інституту у 1942/43 н. р. навчалося 363 студенти, з них 117 осіб -- на механічному факультеті. Швидше за все інженери готувалися за скороченою прискореною програмою, бо вже у грудні мав відбутися наступний випуск. 17 липня 1943 року в інституті завершилися лекції, 19-31 липня відбувалася екзаменаційна сесія. Для допомоги студентам в справі підготовки до іспитів професори та викладачі надавали консультації. Упродовж серпня-жовтня студенти ІІ- V курсів перебували на виробничій практиці. Новий навчальний рік для І-10 курсів мав розпочатися від 1 вересня, а для ІІІ-V курсів -- від 1 жовтня. Вступні іспити тривали від 9 до 21 серпня. Абітурієнти повинні були скласти іспити з математики, фізики, української та німецької мов Олійниченко. В Дніпропетровському транспортному інституті. Донецкий вестник. 21 июл. № 77(196). С. 4; Марченко І. Курси підготовки до Транспортного інституту. Дніпропетровська газета. 1943. 10 січ. № 4(319). С. 4.. Але ці плани мабуть не були реалізовані, бо вже 25 жовтня 1943 р. радянські війська визволили Дніпропетровськ. При ДІІТ була налагоджена діяльність науково-дослідного сектору, в якому науковці працювали над вирішенням низки проблем щодо вдосконалення та прискорення роботи залізничного транспорту Могилюк С.В. Наука в генеральному окрузі «Дніпропетровськ»... С. 146..

Окрім вище вказаних вишів у Дніпропетровську відновив роботу політехнічний інститут (ДПІ), до складу якого увійшли гірничий, хіміко-технологічний, металургійний та будівельний інститути Політехнічний інститут в Дніпропетровську. Костянтиноградські нові вісті. 1942. 30 верес. № 29(65). С. 3.

28 викладачів ДПІ, євреїв за національністю, які не змогли виїхати з міста, були страчені під час масових розстрілів гітлерівцями єврейського населення Дніпропетровщини, які відбулися 4 й 13 жовтня 1941 р. (Беллецца С.А. Освіта в Україні під час нацистської окупації (на матеріалах Дніпропетровської області). Український історичний журнал. 2010. № 3. С. 86).. Новоствореній освітній установі передавалися всі фонди вищевказаних вишів. В окупаційній пресі повідомлялося, що станом на листопад 1941 р. інститут зміг укомплектувати професорсько-викладацький штат у складі 18 професорів, 61 доцента, 27 асистентів. Увесь колектив інституту, включно з адміністративно-господарською частиною, налічував 521 особу. Навчання було платним. Однак для найкращих студентів передбачалася стипендія. Іногородні студенти забезпечувалися гуртожитком. Було запроваджене вільне відвідування лекцій. Над дипломними проєктами працювало 50 осіб. Передбачалася лише одна -- весняна екзаменаційна сесія Максименко Юр. Політехнічний інститут працює. Дніпропетровська газета. 1941. 12 лист. № 36. С. 4.

Татомир Констянин Іванович (1900-1979) -- вчений у галузі гірничої справи, член-кор. АН УРСР (1939). Від 1938 р. працював в Інституті гірничої справи АН УРСР на посадах завідувача гірничим відділом та заступника директора. Одночасно у 1929-1941 та 1945-1950 рр. викладав у Дніпропетровському гірничому інституті (1938-1941 рр. -- декан гірничого факультету). Упродовж нацистської окупації очолював ДПІ. З 1944 р. -- консультант Доншахтопроєкту з проєктування, відбудови та реконструкції шахт, того ж року поновлений в АН УРСР. З 1945 р. -- в Інституті гірничої механіки АН УРСР. Від 1957 р. -- заступник директора з наукової роботи Інституту гірничої справи АН УРСР. Від 1963 р. -- завідувач відділу Донецького науково-дослідного вугільного інституту, від 1965 р. -- в Інституті економіки промисловості АН УРСР Підготував 14 докторів та понад 20 кандидатів технічних наук. Автор понад 100 наукових праць, в тому числі 5 монографій.. В інституті (директор -- член-кореспондент К. Татомир ) було організовано п'ять факультетів: гірничо-геологічний, металургійний, механічний, хіміко-технологічний, будівельний. Термін навчання (5 років) поділявся на два семестри, після його завершення належало захистити диплом. Окрім того відділ освіти Обласної управи анонсував можливість сприяння охочим студентам у пошуках роботи Марченко І. Вищі навчальні заклади. Вільна Україна (Дніпропетровськ). 1941. 4 жовт. № 5. С. 2. Українське життя. Волинь. 1942. 10 трав. № 35(63). С. 3..

Вступна кампанія до закладу широко рекламувалася за допомогою оголошень, розвішаних по місту. Від 15 жовтня розпочалися заняття з 60 дипломниками. В інституті 35 студентів навчалися за спеціальністю «будівельна інженерія», 64 -- «металургійна інженерія», 58 -- «шахтна інженерія», решта -- на інших, загальна кількість становила 269 осіб на п'яти курсах. З доступних матеріалів складається враження, що заняття в інституті не проводилися, викладачі консультували тільки студентів, які виконували дипломні проєкти.

При інституті працювала найбільша науково-технічна бібліотека, яка налічувала 500 тис. книжок. Відновили роботу добре устатковані майстерні колишнього гірничого та металургійного інститутів, де разом з кваліфікованими робітниками мали працювати студенти Тесленко Д.У Політехнічному інституті. Дніпропетровська газета. 1941. 13 серп. № 183(251). С. 4..

Згодом до інституту приєднали низку НДІ: фізичної хімії, гірничої механіки, трубний, чорної металургії, вугільно-хімічний. Перед працівниками науково-дослідного сектору окупаційна влада ставила завдання обстежити райони Донбасу, Кривого Рогу, Нікополя, Запоріжжя щодо можливості використання їх природних ресурсів Шахрайчук І.А. Освіта і наука в умовах окупації Дніпропетровщини в роки Великої вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Наддніпрянська Україна: історичні процеси, події, постаті: зб. наук. пр. 2014. Вип. 2. С. 216..