Заклади вищої освіти в Україні у роки нацистської окупації: стан та особливості діяльності

Згідно розпорядження Управління праці, студенти-чоловіки Політехнічного інституту повинні були в канікулярний час працювати на будівництві Запорізької електростанції. Від них вимагали негайно з'явитися до канцелярії інституту й бути готовими до відправки до м. Запоріжжя. Особам, які відмовлялися працювати на будівництві, погрожували виключенням зі складу студентів інституту Об'ява. Дніпропетровська газета. 1942. 30 лист. № 45. С. 2. Шахрайчук І.А. Освіта і наука в умовах окупації Дніпропетровщини... С. 217.. Восени 1942 р. виш продовжив діяльність, виключно як дослідна установа, працівники якої серед іншого займалися укладанням німецько-російського технічного словника .

20 жовтня 1941 року міська управа дозволила відкриття Київського політехнічного інституту (КПІ), що об'єднав вісім київських технічних вишів (Індустріальний, Технологічний харчової промисловості, Інженерно-будівельний, окремі факультети Гідромеліоративного, Шкіряно- взуттєвий, Технологічний інститут силікатів, Кінорежисерів та Авіаційний інститути). Навчальний заклад мав працювати у складі п'яти факультетів: механічного, електротехнічного, інженерно-будівельного, хімічно-технологічного й промислово-економічного. Ректором став проф. Микола Величківський .

У початковий період нацистської окупації на реєстрацію з'явилися 96 викладачів -- представників різних київських вишів (таблиця 1), з яких було сформовано КПІВеличківський Микола (1882-1976) -- економіст, український політичний та державний діяч. Перед Другою світовою війною викладав у Кам'янець-Подільському, Житомирському сільськогосподарських інститутах. У роки нацистської окупації -- ректор КПІ, голова Української національної ради (УНРади) в Києві. Одночасно директор Інституту економіки, статистики та географії при Українській Академії Наук у Києві. 6 лютого 1942 р. заарештований, згодом звільнений. 1942-1943 рр. -- науковий кон- сультант-професор навчальних курсів в Українській корпорації (Науковому інституті аграрному й організації сільського господарства) у Києві. У квітні очолив поновлену у Львові УНРаду. У липні 1944 р. емігрував до Кракова, потім переїхав до Братислави, згодом примусово вивезений до Штрасгофа (Австрія). Від 1945 р. -- професор і завідувач кафедри статистики Української вищої школи економіки та професор Українського техніко-господарського інституту (обидва у Мюнхені). У 1951 р. переїхав до США, де викладав та займався громадською діяльністю. Залишив спогади «Сумні часи німецької окупації (1941-1944 роки)».

¹²⁸ ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 243, арк. 82-86..

освіта райхскомісаріат трансністрія окупований

Таблиця 1. Кількісний та якісний склад викладачів окремих київських вишів, які зареєструвалися в КМУ

Натомість М. Величківський у своїх спогадах наводить інші дані, згідно яких в КПІ готові були працювати 200 професорів, 600 доцентів і асистентів з усіх 8 вишів. Такі цифри викликають певні сумніви, хіба, що мова йде ще й про співробітників Київських науково-дослідних установ, які за браком роботи погодилися стати викладачами. При інституті були також допоміжні установи: металургійний завод, електротехнічні майстерні та інші. Увесь персонал перебував у складній ситуації: не було ні грошей, ні харчів. Ректор прагнув зарадити цьому, тому звертався за допомогою до господарських установ. Часом вдавалося отримати декілька тонн солі, яку завгосп КПІ продавав на Галицькому базарі, а отримані гроші бухгалтерія розподіляла між науковим співробітникам і службовцям. Потім працівники закладу в грудні 1941 р. вирішили виготовити кольорові свічки, сподіваючись продати їх до різдвяних свят, однак німці вилучили їх .

Ректора КПІ обурила вимога Райнгардта, керівника відділу політики Генералкомісаріату в Києві від 28 листопада 1941 р. припинити роботу у всіх вищих школах та академічних установах м. Києва, а всім науковцям виїхати до Німеччини. Незважаючи на це КПІ продовжив свою господарсько-виробничу діяльність Величківський Микола. Сумні часи німецької окупації. Визвольний шлях. 1965. № 3(205). С. 301. Там само. С. 297-298.. Однак вже 6 лютого М. Величківський був заарештований. Інститут закрили Там само. С. 393, 395..

Згодом у головному корпусі інституту було розміщено військовий госпіталь. Крім цього, деякий час на інститутській базі діяв створений окупаційними властями науково-дослідний Інститут металотехніки. Для роботи в трьох його лабораторіях та радіомайстерні залучали окремих науковців і співробітників КПІ Оголошення. Нове українське слово (Київ). 1943. 18 лют. № 41(359). С. 4 Досліджування сировини та пального. Там само. 5 черв. № 131(449). С. 4. На початку червня 1943 р. Інститут металотехніки був приєднаний до Крайового інституту дослідження сировини.

В окупаційній пресі йшлося про заходи з відновлення Запорізького індустріального інституту в складі трьох факультетів: сільгоспмашинобудування, холодної обробка металів, ливарного відділу. Індустріальний інститут мав готувати спеціалістів для сільськогосподарської сфериКарцев. Профтехосвіта м. Запоріжжя. Нове Запоріжжя. 1941. 16 лист. № 2. С. 3.. Можливо згодом цей навчальний заклад таки розпочав діяльність, але як технічна профшкола.

Всеукраїнська спілка споживчих кооперативних організацій, яка розгорнула роботу по всій Україні, прагнула організувати перекваліфікацію своїх кадрів. З цією метою в Києві створювалися термінові курси «Вукооспілки». Йшла мова й про підготовку висококваліфікованих кадрів через постійні учбові заклади. Такими мали стати Кооперативний інститут у Києві (планувалося набрати на І курс 200 слухачів), та вже діючі кооперативні технікуми при Полтавській та Дніпропетровській Облспожив- спілках. До кінця 1942 року йшлося про роботу ще трьох технікумів (в Києві, Харкові та Луцьку) З культурно-освітнього життя України (із звідомлень української преси). Нова доба (Бердичів). 1942. 22 лип. № 85(148). С. 4.. І хоча деякі окупаційні газети повідомили, що вже 2 серпня 1942 р. Кооперативний інститут таки розпочав роботу З Києва. Рідна земля (Львів). 1942. 8 серп. № 31(43). С. 4; Станіславівське слово. 1942. 8 серп. № 1(31). С. 4; Тернопільський голос. 1942. 8 серп. № 2(31). С. 4 та інші., документального підтвердження цьому ми не виявили.

Незважаючи на заборони щодо існування будь-яких вишів, окрім медичних, сільськогосподарських, ветеринарних та технічних, у роки нацистської окупації здійснювалися заходи з налагодження роботи мистецьких закладів вищої освіти.

У Києві відбувалася підготовча робота з відкриття Художнього інституту (Вознесенський узвіз, 22) у складі трьох факультетів: архітектурного, живописного та скульптурного. З цією метою впорядковувалися навчальні кабінети, проводилася реєстрація студентів, пророблялися питання виробничого характеру окремих майстерень. Останні (живописні, скульптурні та архітектурні) могли виконувати замовлення з оформлення, устаткування відновлюваних клубів, кінотеатрів, громадських установ та з проєктування нових будівель та приміщень. Організатори цього навчального закладу розглядали його як основний осередок художньої освіти України типу Академії, де мали бути сконцентровані навчальні та наукові сили всіх галузей українського мистецтва Кострирка П. Київський художній інститут. Література і мистецтво (Київ). 1941. 29 жовт. № 2. С. 2.. Проте таким намірам не вдалося реалізуватися й надалі в окупованому Києві діяли тільки виробничо-художні майстерні ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 177, арк. 2зв; Виробничо-художні майстерні. Нове українське слово (Київ). 1942. 28 квіт. № 95(110). С. 4..

Окупаційна преса повідомляла, що від грудня 1941 р. розпочав діяльність Київський театральний інститут: «У просторому приміщенні колишнього фізкультурного залу (інші кімнати знищені пожежею) міститься театральний інститут. Тут -- за штучною перегородкою із шаф -- розміщується канцелярія і кабінет директора. Інша площа поділена між сценою й імпровізованою аудиторією, відокремленою від лаштунків лише чорною дошкою. Хоча сурове дихання війни відчувається скрізь, акторський темперамент, притаманний більшості студентів, долає матеріальні труднощі». Під керівництвом режисера О. Фоміна викладалися сценічно- технічні дисципліни -- мистецтво слова, ритміка та інші, спрямовані на формування етики, уважності, розвитку динамізму та інші. Загальноосвітні й теоретичні предмети (історія світової літератури, українська та німецька мови, історія України, всесвітня історія) викладалися фахівцями секції гуманітарних наук, очолюваної В. Гаєвським Театральний інститут розпочинає роботу. Українське слово (Київ). 1941. 2 груд. № 72. С. 4; О. Життя театрального інституту. Нове українське слово (Київ). 1942. 4 берез. № 49(64). С. 4.. Згодом інститут об'єднали з консерваторією.

Одним з перших київських вищих навчальних закладів, який відновив діяльність, була Українська академія музичного та драматичного мистецтв ім. Миколи Лисенка з науково-дослідним і хореографічним відділами ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 2, арк. 55; Л.О. Національна музична та театральна освіта в Україні. Літаври. 1941. 30 лист. № 3. С. 4. Лисенко Остап Миколайович (1885-1968) -- музикознавець, педагог. Син Миколи Лисенка. 1919-1934 -- викладав у Київському музично-драматичному інституті. У роки нацистської окупації -- ректор Київської музичної академії. Викладав у Львівській (1945-1951) та Київській (1951-1968) консерваторіях. Досліджував творчу спадщину батька.. Вже 21 лютого вона була реорганізована в Київську музичну та драматургічну консерваторію ім. М. Лисенко у складі відділів: музики (6 факультетів), драматургії (2 факультети), дослідний та хореографічний у складі балетної школи типу десятирічки вищого курсу хореографії. Її директором було призначено -- Остапа Лисенка . Створено художню раду ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 7, арк. 14; Музична та драматургічна консерваторія. Нове українське слово (Київ). 1942. 27 лют. № 45(60). С. 4.. На початок 1942 р. в консерваторії навчалися 203 студента, однак О. Лисенко повідомляв, що близько 30 доведеться відрахувати, бо частина з них під сумнівом, а частина не здатна оплатити навчання. Серед дійсних 187 студентів було 53 чоловіка та 134 жінки. У консерваторії працювало 7 професорів, 11 доцентів і 21 асистент, адміністративно-технічний персонал -- 15 осіб ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 168, арк. 4, 5, 10.. Під методичним керівництвом музично-драматичної консерваторії перебували дві музичні школи з семирічним навчанням К.С. Київ за книжкою. Краківські вісті. 1942. 15 верес. № 204(651). С. 2.. У 1942 р. відбувся випуск 12 студентів (2 осіб з музичного відділу й 10 -- з хореографічного). Практично всі з них працевлаштувалися в Театр опери та балету ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 176, арк. 2зв..

Консерваторія провадила науково-дослідну роботу; її науковий колектив працював над складанням української музично-театральної енциклопедії. Найталановитіші студенти вишу додатково навчалися в студії для молоді при Оперному театрі У золотоверхому Києві. Дзвін (Кривий Ріг). 1941. 31 жовт. № 13. С. 4; Культурне піднесення в Києві. Нове українське слово (Київ). 1942. 13 черв. № 134(149). С. 1.. Педагоги та студенти цього освітнього закладу брали активну участь у мистецьких заходах. Тільки упродовж 6 грудня 1941 р. -- 1 травня 1942 р. відбулося 18 концертів ДАКО, ф. Р-2412, оп. 2, спр. 168, арк. 14; спр. 177, арк. 1зв., серед них присвячений 100-річчю від дня народження Миколи Лисенка Приходько М. Концерти Консерваторії. Нове українське слово (Київ). 1942. 4 квіт. № 76(91). С. 3; Урочисті збори Київської консерваторії. Подолянин (Кам'янець- Подільський). 1942. 2 трав. № 38(72). С. 3..

На завершення першого окупаційного навчального року в Київській консерваторії пройшла серія показових концертів. Перший з них відбувся 25 липня 1942 р. в залі Міської управи. У концерті взяли участь студенти музично-драматичного та диригентсько-хорового факультетів, Київської балетної школи і Київської хорової капели під керівництвом М. Уманця.

26 липня в приміщенні Педагогічного інституту дав концерт професор консерваторії А. Корольков. У тому ж залі 28 липня і 1 серпня відбулися показові звітні концерти студентів консерваторії, а 30 липня і 2 серпня -- концерти педагогів навчального закладу С.Г. Показові концерти Київської консерваторії. Нове українське слово (Київ). 1942. 25 лип. № 170(185). С. 4; Концерт студентів Київської музично-драматичної консерваторії. Українські новини (Сміла). 1942. 19 серп. № 66(9). С. 3..

У 1942 р. мало відбутися концертне турне артистів капели і студентів консерваторії на Волинь, але поїздку з невідомих причин скасували ЦДАВО України, ф. 3833, оп. 3, спр. 16, арк. 170 зв., 174 зв..

Вже 9 вересня 1942 р. розпорядженням Київського міського голови № 249 музична школа була закрита, а консерваторія зазнала скорочень. Кількість студентів зменшилася від 502 до 200 осіб, а кількість викладачів -- від 111 до 25. Списки скорочених студенті та викладачів необхідно було надіслати на Біржу праці до 20 вересня ДАКО, ф. Р-2356, оп. 6, спр. 44, арк. 20..

22 листопада колектив консерваторії взяв участь у заходах до 30-ро- ковин смерті М. Лисенка Великий концерт. Нове українське слово (Київ). 1942. 15 трав. № 110(125). С. 4; Київ згадує Лисенка. Український вісник (Берлін). 1942. 27 груд. № 17(99). С. 8., 4 квітня 1943 р. -- до вшанування пам'яті Тараса Шевченка Шевченківський концерт Київської консерваторії. Голос (Берлін). 1943. 9 трав. № 19(114). С. 3.. Станом на липень 1943 р. Київська консерваторія припинила своє існування як виший навчальний заклад, ставши семирічною середньою музичною школою По Україні. Гайсинська газета. 1943. 18 лип. № 27. С 2.. Значна частина молодих акторів з консерваторії влилися до трупи новоствореного Українського державного драматичного театру Український державний драматичний театр. Миргородські вісті. 1943. 6 черв. № 33(172). С 4.. Частина працівників виїхала до Німеччини ДАКО, ф. Р-2356, оп. 6, спр. 44, арк. 39..

У жовтні 1941 р. у м. Дубно розпочали роботу зі створення Волинського музичного інституту. Активну роль у цьому процесі відіграв тогочасний завідувач шкільного відділу Дубенської повітової управи Авенір Кломієць Гловінський Є. Авенір Коломиєць (19.XI.1905-21.VII.1946). Керма. Літературно- мистецький науковий збірник (Зальцбург). 1946. Квіт.-лип. С. 3.. З цією метою визначили структуру навчального закладу, підбирали викладацький колектив Хроніка. Волинь. 1941. 12 жовт. № 7. С. 4.

Березовський Л. -- особу не встановлено.. Його директором став проф. Л. Березовський , серед викладачів Інституту працювали диригент і композитор С. Янішевський, Т. Янішевська-Войташевська, Г. Петрова, І. Бринда та ін. Інститут складався з наступних відділів: теорії, фортепіано, оркестрового, вокально-драматичного та педагогічного. Число студентів знизилось від 116 на початку навчального року до 97 в кінці року. Працівники та студенти Інституту брали активну участь у культурно-освітньому житті регіону. Упродовж 1941/1942 навчального року вони влаштували в Дубні і містечках Дубенщини 13 власних концертів та 6 разом з Окружним товариством «Просвіта» Музичний інститут у Дубні. Волинь. 1942. 13 серп. № 62(90). С. 4.. Подальшої інформації про діяльність цього навчального закладу не вдалося виявити. Та й взагалі виникають сумніви щодо його функціонування саме в якості вищого навчального закладу, ймовірніше він згодом мав статус музичної школи.

Наприкінці 1942 р. політика окупаційної влади щодо освіти в Україні зазнала суттєвих змін. За розпорядженням райхскомісара України Е. Коха від 24 жовтня усі освітні заклади, в яких навчалися особи старші 15 років, закривалися. Таке рішення обґрунтовувалося необхідністю залучення молоді до виконання трудової повинності, зокрема й на території Німеччини. «Я вимагаю від панів генерал-комісарів закрити всі школи й інститути, в яких навчаються учні старші 15 років, а всіх учнів і викладачів з цих закладів, незалежно від статі, закритим способом відправити на роботи до Німеччини. Я вимагаю також одночасно подбати про те, щоб крім 4-класних народних шкіл не було жодної школи, не дозволеної мною» Жизнь в оккупации. Винницкая область. 1941-1944 гг. / сост.: В.Ю. Васильев, Р.Ю. Подкур, С.Д. Гальчак и др. Москва: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2010. С. 555-556.. Вже й до того молодь розуміла, що відвідування вишів загрожувало потраплянням у тенета вербувальних комісій, які все більше послуговувалися примусовим методами. Однак в наступному році знову загострилася проблема з медичними кадрами. Тому райхсміністр А. Розенберг 23 березня 1943 р. направив пропозицію до Коха та усіх генеральних комісарів, «негайно розпочати підготовку до відкриття медичних вишів у Вінниці, Києві та Дніпропетровську» ЄржабковаБ. Шкільна справа та шкільна політика... С. 143.. Фіксувався брак фахівців і в інших галузях (ветеринарія, фармація, сільське господарство), тому поступово вживалися заходи до відновлення профільних освітніх установ, але все менше серед них траплялося інститутів. Суперечливі розпорядження нацистських функціонерів негативно вливали на підготовку спеціалістів з вищою освітою. Отже, про стабільний навчальний процес у вишах в період нацистської окупації не йшлося.

Незважаючи на спільні засади окупаційної політики, яку формували в Міністерстві східних територій, існували певні відмінності в її реалізації в різних зонах окупації. Більш жорсткішим контроль за освітою був у Райхскомісаріаті «Україна», тому такою незначною була кількість діючих інститутів. Щойно відкриті виші чи факультети невдовзі, як правило, закривалися. Відновлення окремих вищих навчальних закладів в Україні здійснювалося окупаційною владою виключно з метою задоволення потреби у фахівцях у сфері медицини, технічних і сільськогосподарських спеціальностей.

Початковий етап нацистської окупації позначився стихійними заходами з відновлення роботи окремих закладів вищої освіти. Переважно така діяльність не була санкціонована гітлерівською владою. Адже відомо, що більшість нацистських чиновників підтримували ідеї, що на території України всі ланки керівництва охоплять німці. Спеціалістів з райху мало вистачити й для підпорядкування економічного потенціалу України військовим інтересам Німеччини. Однак крах блискавичної війни, на яку розраховували нацистські окупанти, змусив їх поступово змінювати своє ставлення до політики на захоплених східних теренах, у тому числі й у сфері вищої освіти. В умовах невизначеності імперського керівництва щодо вищої освіти на окупованих східних територіях серед українських громадських кіл існувала тенденція до того, щоб домогтися відкриття саме вишів.

На заваді налагодження системи вищої освіти, в першу чергу, постала політика окупаційної влади, яка, переважно, спрямовувалася на заборону функціонування інституцій вищої освіти для населення окупованих східних регіонів. Нацистські функціонери з часом зрозуміли свою помилку щодо освітнього питання. Так, генерал-комісар Києва В. Магунія у своєму повідомленні про досвід роботи від 31 травня 1944 р. з прикрістю констатував: «Наше трактування освітнього питання було, без сумніву, джерелом озлоблення місцевого населення» Україна в Другій світовій війні у документах. Збірник німецьких архівних матеріалів (1944-1945). Том 4 / Упоряд. В.М. Косик Львів: Львівський національний університет ім. Івана Франка, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України, 2000. С. 82..

Чіткий підрахунок загальної кількості вишів, які функціонували в роки нацистської окупації наражається на низку проблем. Документи місцевих органів влади -- управ і підпорядкованих їм відділів, які координували освітні процеси та заходи, хибують неточностями, декларованими намірами тощо. Матеріали окупаційних органів влади не завжди відображаюють реальну картину, оскільки, як видно з нашого аналізу діяльності освітніх установ вищої школи, особливо в початковий період, не володіли усієї повнотою інформації, фактично до 1942 року не мали налагодженої системи звітування українських органів. Запровадження цивільних адміністрацій здійснювалося поступово, однак саме період військового адміністрування відзначився відновленням інститутів.

На прикладі окремих навчальних закладів (наприклад, Житомир- ська/ий сільськогосподарська/ий школа/інститут) можна відстежити суперечності щодо їх статусу. В різних джерелах зустрічається одночасно назва вища школа й інститут. Через це виникає плутанина як класифікувати цю освітню установу: як вищий чи як середній навчальний заклад. Як варіант це міг бути спосіб завуалювати власне виш, діяльність якого була заборонена окупаційною владою, аби продовжити його функціонування й дати можливість українським дітям здобути вищу освіту. Окрім того, подальші процеси у цій царині відзначилися суттєвими реорганізаціями. Непоодинокими стали випадки злиття кількох навчальних закладів в один, об'єднання навчальних установ з науково-дослідними, що ще більше ускладнює з'ясування долі того чи іншого закладу та його персоналу.

За публікаціями в періодиці так само важко відстежити функціонування певного вишу, адже такі дописи з'являлися спорадично й часто повідомляли про плани, а не про їх втілення в життя. Однак з впевненістю ми можемо стверджувати, що жоден виш, який налагодив роботу в роки нацистської окупації не міг відзначитися завершеним циклом підготовки та випуску фахівців, так як окупація України тривала повних три навчальних роки. Окремі заклади вищої освіти здійснили випуск спеціалістів за рахунок студентів старших курсів, які розпочали навчання в радянських інститутах. Так само важко сказати про освітній рівень, оскільки більшість тогочасних навчальних закладів не були забезпечені належним фінансуванням, приміщеннями, обладнанням, навчальною літературою.

Здійснений нами аналіз вищих навчальних закладав у РКУ продемонстрував, що більшість вишів зосереджувалася у містах, які до війни були головними освітніми центрами, таких як Київ та Дніпропетровськ. Висококваліфіковані викладацькі кадри, велика кількість студентської молоді, частково збережена матеріально-технічна база були серйозними аргументами на користь відновлення системи вищої освіти в цих регіонах. Однак нацистські окупанти не були зацікавлені у наданні будь-якої освіти населенню окупованих регіонів, а тим більше -- вищої. Тому тільки прагматичні цілі спонукали їх дозволити діяльність окремих медичних, ветеринарних, сільськогосподарських і технічних вишів. З представленої у нашому огляді 31 інституції працювали майже половина. Найдовше з усіх функціонував Вінницький медичний інститут. З київських вишів діяли та здійснили випуски фахівців з-поміж студентів, які розпочали навчання в радянських інститутах -- Ветеринарний, Гідромеліоративний, Медичний, Сільськогосподарський інститути та Консерваторія. Так само працював медичний факультет Дніпропетровського університету; Житомирський та Уманський сільськогосподарські виші, Дніпропетровський інститут інженерів транспорту. Хоча вже у 1942 р. фіксувався брак освітян, діяльність більшості учительських вишів була доволі нетривалою.

Реєстрація викладацьких кадрів у 1941-1942 рр. дала змогу окупаційній владі виявити чимало науковців. І хоча багато вишів не працювали як навчальні заклади, окупати змогли використати їх кадри для проведення науково-дослідної роботи з тематики, розробка якої сприяла ефективнішій експлуатації ресурсів захоплених окупантами територій.

References

1. (2020, May 8). Ctan osvity v Poltavi pid chas natsystskoi okupatsii 1941-1943 rr. [in Ukrainian].

2. Aranchii V. (2021). Poltavska derzhavna ahrarna akademiia. 100 rokiv zvershen. 1920-2020. Poltava: TOV "Drukarnia "Ruta". [in Ukrainian].

3. Beletstsa S.A. (2010). Osvita v Ukraini pid chas natsystskoi okupatsii (na materialakh Dnipropetrovskoi oblasti). Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 78-91. [in Ukrainian].

4. Bulava L.M., Shevchuk S.M., Mashchenko O.M. (2014). Heohrafichna osvita v konteksti istorii Poltavskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni V.H. Korolenka (1914-2014 roky): Monohrafiia. Poltava. [in Ukrainian].

5. Chernov B.O. (2015). Shkilna osvita i naukovi doslidzhennia v Raikhsko- misariati "Ukraina" (1941-1944 rr.): monohrafiia. Varshava: "Diamond trading tour". [in Ukrainian].

6. Fedushchak A.L., Sahach Yu.A. (2013). Istorychni paraleli vyshchoi medychnoi osvity Ukrainy chasiv Druhoi svitovoi viiny. Klinichna farmatsiia, farmakoterapiia ta medychna standartyzatsiia, 2, 137-144. [in Ukrainian].

7. Hanitkevych Ya. (2010). Ukrainska vyshcha medychna shkola v okupovanomu hitlerivtsiamy Kyievi (1941-1942). [in Ukrainian].

8. Hinda V. (2012). Osvitnia polityka natsystiv v Raikhskomisariati "Ukraina". Storinky voiennoi istorii Ukrainy: Zb. nauk. st., (15), 61-75. [in Ukrainian].

9. Honcharenko I.V. (2011). Pedahohichna osvita na terenakh Heneralnoho okruhu "Kyiv" Raikhskomisariatu "Ukraina" (1941-1944 rr.). Mandrivets, 2, 34-38. [in Ukrainian].

10. Honcharenko O.M., Honcharenko I.V., Kunitskyi M.P. (2014). Natsystska okupatsiina polityka u sferi osvity na terenakh Raikhskomisariatu "Ukraina" (19411944 rr.): monohrafiia. Kyiv: PP "NVTs "Profi". [in Ukrainian].

11. Kondufor Yu., Klokov V. (Eds.). (1984). Istoriya Ukrainskoj SSR. (Vol. 8: Ukrainskaya SSR v Velikoj Otechestvennoj vojne Sovetskogo Soyuza (1941-1945). Kiev: Nauk. dumka. [in Russian].

12. Kosyk V. (1992). Ukraina pid chas Druhoi svitovoi viiny (1938-1945). per. s ang. (Roman Osadchuka, Trans.). Kyiv-Paryzh-Niu-York-Toronto: [b.v.]. [in Ukrainian].

13. Kosyk V.M. (Comp.). (1998). Ukraina v Druhii svitovii viini u dokumentakh. Zbirnyk nimetskykh arkhivnykh materialiv (1941-1942). (Vol. 2). Lviv: Lvivskyi natsionalnyi universytet im. Ivana Franka, Instytut ukrainskoi arkheohrafii ta dzhere-loznavstva im. M. Hrushevskoho NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

14. Kosyk V.M. (Comp.). (2000). Ukraina v Druhii svitovii viini u dokumentakh. Zbirnyk nimetskykh arkhivnykh materialiv (1944-1945). (Vol. 4). Lviv: Lvivskyi natsionalnyi universytet im. Ivana Franka, Instytut ukrainskoi arkheohrafii ta dzhere- loznavstva im. M. Hrushevskoho NAN Ukrainy. [in Ukrainian].

15. Kovalchuk I.V. (2011). Prykhid pokhidnoi hrupy OUN pid provodom Andriia Melnyka "Pivnich" do Zhytomyra u lypni 1941 r. Rozbudova derzhavy. (1-2), 153166. [in Ukrainian].

16. Lehasova L.V. (Ed.). (2012). Kyiv ochyma voroha: doslidzhennia, dokumenty, svidchennia. Kyiv: Aerostat. [in Ukrainian].

17. Levchenko Yu. (2021). Osvitnya ta kul'turna diialnist Kyivskoho pedahohichnoho instytutu pid chas natsystskoi okupatsii (lystopad 1941 -- veresen 1942 rr.). Svit Clio [Clio World], 4(3-4), 30-49. [in Ukrainian].

18. Lukianenko O.V. (2019). "Naiblyzhchi druzi partii": kolektyvy pedahohichnykh vyshiv Ukrainy v obrazakh shchodennia 1920-kh -- pershoi polovyny 1960-kh rokiv: Monohrafiia. Poltava: Vydavnytstvo "Simon". [in Ukrainian].

19. Masnenko V.V. (Ed.). (2021). Cherkaskyi natsionalnyi universytet imeni Bohdana Khmelnytskoho: stolitnia istoriia. Kolektyvna monohrafiia. Cherkasy: Vyd. Yu. Chabanenko. [in Ukrainian].

20. Melnychuk O., Melnychuk M. (2020). Natsionalno-kulturne ta dukhovne zhyttia vinnychan u pochatkovyi period natsystskoi okupatsii (za materialamy hazety "Vinnytski visti"). Naukovi zapysky Vinnytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu imeni Mykhaila Kotsiubynskoho. Seriia: Istoriia, (31), 88-98. [in Ukrainian].

21. Mohyliuk S.V. (2012). Nauka v heneralnomu okruzi "Dnipropetrovsk" v period nimetskoi okupatsii (1941-1943 rr.): vyshchi navchalni zaklady na sluzhbi v okupantiv (na prykladi diialnosti Dnipropetrovskoho ukrainskoho derzhavnoho universytetu ta Dnipropetrovskoho instytutu inzheneriv transportu). Intelihentsiia i vlada. Seriia: Istoriia. (24), 135-147. [in Ukrainian].

22. Myroniuk T. (2011). Vasyl Zavitnevych -- ukrainskyi tserkovnyi dyryhent SShA. Chernivtsi-Kyiv: Prut. [in Ukrainian].

23. Oliinyk Yu.V., Zavalniuk O.M. (2012). Natsystskyi okupatsiinyi rezhym v heneralnii okruzi "Volyn-Podillia" (1941-1944 rr.). Khmelnytskyi: Polihrafist-2. [in Ukrainian].

24. Petrenko I.D. (2014). Natsystskyi okupatsiinyi rezhym na Kirovohradshchyni 1941-1944 rr. (seriia "Arkhivni dokumenty svidchat"). Kirovohrad: Tsentralno- Ukrainske vydavnytstvo. [in Ukrainian].

25. Pitov V.I. (Ed.). (1967). Vyscha shkola Ukrainskoi RSR za 50 rokiv. Chastyna persha (1917-1945). Kyiv: Vydavnytstvo Kyivskoho universytetu. [in Ukrainian].

26. Poliakov M.V. (Ed.). (2008). Istoriia Dnipropetrovskoho natsionalnoho universytetu. (4th ed.). Dnipropetrovsk: Vyd-vo DNU. [in Ukrainian].

27. Pshinko O.M. (2015). Dnipropetrovskyi natsionalnyi universytet zaliznychnoho transportu imeni akademika V. Lazariana. Kyiv: TOV "Lohos Kyiv". [in Ukrainian].

28. Romanov V. (2017). Pedahohy Cherkashchyny -- zhertvy totalitarnoho rezhymu. [in Ukrainian].

29. Shakhraichuk I.A. (2014). Osvita i nauka v umovakh okupatsii Dnipro- petrovshchyny v roky Velykoi vitchyznianoi viiny (1941-1945 rr.). Naddniprianska Ukraina: istorychniprotsesy, podii, postati: zb. nauk. pr., (2), 211-222. [in Ukrainian].

30. Shchur Yurii. (2020, February 2). Arkhivy KDB: Za shcho dyrektorovi Zaporiz- koho pedinstytutu "vpaialy" 15 rokiv katorhy. [in Ukrainian].

31. Spudka Iryna. (2018). Vyshchi ta naukovi instytutsii chasiv natsystskoi okupatsii na terytorii Ukrainy (na prykladi okruhu "Dnipropetrovsk" Raikhskomisariatu Ukraina). Skhid. Istoriia Ukrainy, 4 (156), 30-36. [in Ukrainian].

32. Stelnykovych S. (2017). Zhytomyrsko-Vinnytskyi rehion v umovakh natsystskoi okupatsii (1941-1944 rr.): problemy funktsionuvannia systemy osvity. Istoriia Ukrainy, 9(889), 5-9. [in Ukrainian].

33. Stetskevych V.V., Shaikan V.O., Shliakhtych R.P., Fasolniak Yu.Yu. (Comps.). (2015). Kryvyi Rih: lykholittia 1941-1945 rr Kryvyi Rih: Vydavnychyi tsentr DVNZ "KNU". [in Ukrainian].

34. Tsybulskyi Valerii. (2012). Kyivskyi hidromelioratyvnyi instytut v period nat- systskoi okupatsii. Istoriia nauky i biohrafistyky, 2, 201-224. [in Ukrainian].

35. Turchenko F.H. (2013). Zaporizkyi rakhunok Velykii viini. 1939-1945. Zaporizhzhia: Prosvita. [in Ukrainian].

36. Vasil'ev V.Yu., Podkur R.Yu., Gal'chak S.D. (Comps.). (2010). Zhizn' v okkupacii. Vinniczkaya oblast'. 1941-1944 gg. Moskva: Rossijskaya politicheskaya e'nciklopediya. [in Ukrainian and Russia].

37. Yerzhabkova B. (2008). Shkilna sprava ta shkilna polityka v reikhskomisariati "Ukraina" (1941-1944) u svitli nimetskykh dokumentiv: per. z nim. (H.P. Zadverniuka, M.M. Shcherbatiuka, O.H. Holubtsova, I.M. Khatsevycha, Trans.). Kyiv: Nauk. dumka. [in Ukrainian].

38. Zabolotna T. (2022). Systema radianskoi vyshchoi osvity v roky Druhoi svitovoi viiny: evakuatsiia, reevakuatsiia, vidbudova. Storinky voiennoi istorii Ukrainy, (25), 103-192. [in Ukrainian].

39. Zavalniuk O.M., Prokopchuk V.S., Havryshchuk A.P. (2010). Kamianets-Podilskyi derzhavnyi uchytelskyi instytut u roky Velykoi Vitchyznianoi viiny. Kamianets-Podilskyi: Oiium. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru