Рашистський режим прирікає РФ до тяжких потрясінь

Оскільки навіть такими актами геноциду москалі не змогли знищити українську націю, визвольні сили якої 24 серпня 1991 р. знову відродили незалежну Українську державу, правляча кліка РФ, зміцнившись при владі, у черговий раз, тепер уже збройно вдалася до реалізації головної державницької ідеї рашизму, спрямованого на політичне і фізичне знищення Української держави та української нації на головних теренах її проживання, щоб таким чином остаточно вирішити питання про існування єдиного «русского народа» у складі «русских», білорусів та українців. Вершиною нинішньої державницької ідеології РФ стало заперечення існування окремої української нації, її мови та самої України.

Південноруська, старобілоруська і «русская» мови і народності активно формувалися упродовж УІІ-УІІІ ст. на середньому Подніпров'ї, на середньоруських та північно-східних землях. Їх ґенеза завершилася в основному у ХІУ ст. Перші дві народності та їх мова формувалися під впливом місцевих традицій і сусідніх народностей (поляків, литовців), а у формуванні північноросійської мови і народності відіграли важливу роль слов'янські племена, які у ІУ-УІ ст. масово переселялися з Балканського півострова на землі північної Русі, рятуючись від поневолення спочатку Гунською, а через два століття Аварською імперіями. Пізніше на неї справили великий вплив фіно-угорські племена, а також 300-літнє перебування цих земель у складі Золотої Орди.

В оцінках формування народів імперії та їхніх мов відомий діяч Російської імперії другої половини ХУІІІ ст. М. Ломоносов був досить поверховим. З одного боку, він вважав, що «русский язык» виник в часи владарювання київського князя Володимира. З тих часів пройшло понад 700 років, але мова його поколінь змінилася не настільки, щоб старої мови не розуміли його сучасники. На його думку, завдяки церковним книгам і діяльності православних священників російська мова (читай - «русский язык») не зазнавала змін та занепаду, як це сталося з іншими мовами. М. Ломоносов відзначав значний вплив грецької і славенської (сербської) мов на формування «русского языка». Разом з тим він уникав визнання великого впливу на формування «русского языка» фіно-угорских народів на північно-східних землях та племен Золотої Орди у часи її панування. З одного боку, він наголошував, що «народ російський, не дивлячись на великий простір проживання, скрізь говорить зрозумілою один одному мовою у містах та у селах». З другого боку, він відзначав існування дуже великих особливостей між московським, поморським та «малорусским» діалектами. Останній серед них мав найбільше відмінностей від перших двох і був змішаний з польською мовою. Окрім цього, він підкреслював, що московський діалект мав великі особливості. Тому, якщо усіх зобов'язати на ньому писати і друкувати тексти, «то більшу частину Росії знову доведеться насильно перенавчати розмовляти і читати» [18, 1) с. 587, 590, 591, 608, 609; 2) с. 37, 44, 45, 48, 51, 93, 122, 182, 183, 247, 304, 343, 430].

Необхідно зазначити, що термін «діалект» часів Ломоносова відповідає сучасному поняттю як про окрему мову.

Усі, хто прагнув потрапити до придвірцевої еліти Російської імперії, мали бути виключними носіями і виразниками її загарбницької політики. До таких потрапив і М. Ломоносов. Їх життєвим кредом було прославляння та ідеалізація кожного монарха, піднесення усіх їх як видатних діячів «освіченої монархії», постійне підкреслення миролюбивого характеру Російської імперії, схвалення усіх перемог Росії у війнах XVI - XVIII ст., бо вони, на їхнє переконання, велися заради захисту Вітчизни, розвитку країни, розширення та приєднання до неї чужих територій. Військова тематика пронизувала усі послання (оди) М. Ломоносова, в яких війська Росії завжди перемагали, бо «тримали на умі царя, Вітчизну та віру». На переконання М. Ломоносова, Петро І за завойовницькі подвиги став вічним Богом для русских, а Росія - небесним божеством. Він порівнював славу Петра I з успіхами Римського імператора Сулли, Олександра Македонського, вождя гунів Аттіли. Він виправдовував усі наступні війни Росії у другій половині XVIII ст. Після таких здобутків Росії М. Ломоносов пропонував: «дивитися на західні країни з превеликої висоти». Своє прислуговування перед троном та прославляння його володарів М. Ломоносов пояснював наступним чином: «Хто хоче великим бути, той повинен усім служити!». Особливо ганебно і аморально виглядало новорічне 1764 р. привітання М. Ломоносова Катерині II, в якому він наголошував, що Катерина I - дочка Петра I, а Катерина II - внучка Петра I. На його думку, обидві зійшли на трон законно: першій владу передав Петро I, а другій владу довірив Бог! [18, 1) с. 587, 590, 591, 608, 609; 2) с. 176, 200, 203, 434 ].

М. Ломоносов в обох випадках брехав. Катерина була дружиною Петра I, а не його дочкою, а Софія Цербська - не онучкою Петра I, а дружиною Петра III. Вступ обох на престол відповідно у 1725 та у 1762 рр. був незаконним. Особливо вражають його твердження щодо законності сходження Софії на імператорський трон Росії під іменем Катерини II. Вона була княгинею, племінницею королів Пруссії та Швеції, повне ім'я якої Ангальт-Цербська Софія Фредеріка, яка стала дружиною майбутнього російського монарха Петра

Прусачка Софія, як дружина поваленого при її ключовій ролі імператора Російської імперії, онука Петра III, вчинила у 1762 р. подвійний злочин. Путчисти шляхом змови з придвірцевим вищим офіцерством та державного перевороту усунули від влади і знищили законного імператора, не передали влади законному спадкоємцю - сину Петра III, а протягнули на трон свою фаворитку.

В історії Росії два міжнародні чинники виявилися доленосними. У становленні, розвитку та нечуваному зміцненні Московського царства та Московської держави у XIV-XVII ст. ключову роль відіграли засвоєні і втілені до життя традиції Золотої Орди. У перетворенні Росії на світову імперію набули неоціненного значення державотворна політика Катерини II (пруської принцеси Софії) та її співвітчизників. Представники еліти європейських імперій у масовому порядку прибували і захоплювали ключові посади у державній ієрархії Росії. Наступні століття - друга половина XVIII і аж до середини ХХ ст. - позначалися особливою активністю та успіхами Російської імперії у загарбанні чужих народів і територій, розчленуванні та ліквідації держав, закріпаченні населення. Форми правління та моделі державного устрою царської'/радянської імперії носили найбільше реакційних ознак, що надзвичайно трагічно відображалося на становищі сусідніх народів і країн, особливо українського.

Вплив першого чинника на долю України ще не став вирішальним, завдяки чому Україна продовжувала перебувати на світовій арені в ранзі історичного народу аж до середини ХУІІ ст., допоки Московія не перетворилася на імперію. Наступні століття виявилися для України та її нації трагічними. Україна почала зазнавати руйнації та розчленування. Упродовж ХУІІІ-ХХ ст. тривала найбільша колонізація українських земель, що були розчленовані і перейшли основною частиною до Росії та Речі Посполитої. Після поділу останньої у кінці ХУІІІ ст. між трьома монархіями - Російською, Прусською та Габсбурзькою - до 90% українських етнічних земель потрапили до царської, а понад 9% - до цісарської імперій. У цей проміжок часу українство перебувало у стані поневолення, тобто відчуження від своєї державності, культури, політичної та господарської самостійності. Основні сфери його діяльності цілковито визначалися метрополіями поза його участі, що відповідало статусу неісторичного народу. Теорія державознавства та практика й досвід державотворення, функціонування державного механізму поширилися і закріпилися в Україні на основі моделі спочатку царської, а потім радянської Росії. Ознаками такого устрою була відсутність правових засад, домінування авторитаризму і централізму, слабкість ліберальних, загальнолюдських і демократичних цінностей. На західних теренах України панували державотворчі традиції Польщі та Австро-Угорщини, де певною мірою були присутні й правові і демократичні елементи. В залежності від особливостей державної системи та її функціонування (оптимізації співвідношення сили і права) на землях обох частин українського соціуму були засвоєні додаткові компоненти у менталітеті, культурній та політичній діяльності, що цілковито проявилися у національно-визвольних змаганнях після розпаду метрополій, досягнення соборності українських етнічних земель та здобуття незалежності України у 1917 та у 1991 роках.

Всупереч цим фактам фальсифікація історії становлення української нації з боку відомих діячів царської імперії продовжують складати основу державницької ідеології сучасної Росії. Дійшло до того, що В. Путін та його оточення заявляють, що української нації та України ніколи не існувало, що «Ленін придумав Україну». Подібні заяви свідчать про те, що нинішні правителі Кремля за рівнем інтелекту далекі від більшовицьких вождів. Адже саме соратники В. Леніна, незрівнянно ерудованіші від путінців, уклали з Центральними державами 9 березня 1918 р. Брест-Литовський мирний договір, яким УНР визнавалася незалежною усіма учасниками цього процесу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією та більшовицькою Росією). УНР підписала самостійно подібний договір з Центральними державами ще раніше, 3 березня 1918 р. Росія цей договір анулювала лише у грудні 1918 р. після закінчення війни. Закономірним було й те, що установчий з'їзд КП(б) України було проведено у липні 1918 р. саме на українській землі, у м. Таганрог, а не у Москві, щоб цим самим підтвердити українськість утвореної партії робітників і селян цієї національності. Утворення СРСР 30-31 грудня 1922 р. відбулося на рівноправній основі. Лише наркомати у зовнішній та оборонній політиці ставали спільними. У питаннях щодо діяльності решти міністерств кожна союзна республіка набувала цілковитої самостійності. За союзними республіками, тобто і за УСРР, закріплювалося право на вихід із складу СРСР. Плани Й. Сталіна щодо автономізації союзних республік були відхилені. Лише після встановлення у 30-і роки його кривавої диктатури в СРСР вони були реалізованими.

У відповідь на назву книги Л. Кучми «У країна - не Росія», видрукувану ще у 2004 р., а потім перевидану у доопрацьованому варіанті восени 2023 р., В. Путін почав з 2021 р. постійно використовувати формулювання, що «Україна - це антиРосія». І це правда. Кожна демократична країна і суспільство світу має відмежовуватися від рашистської ідеології і засуджувати злочинну практику її здійснення. Путінська Росія перетворилася на антицивілізаційну диктаторську державу. Нечувано, що Компартія РФ, як впливова парламентська сила цієї країни, перебуває у хвості путінської політики, не проводить самостійного курсу на формування мирних, рівноправних відносин між народами і державами, не сприяє реалізації права на самовизначення націй та недопущення відродження колоніальної системи у вигляді неоросійської імперії.

Загарбуючи території сусідніх народів, царсько-радянська Росія у підсумку «навизволяла» понад 120 націй і народностей, які до «русской нации» ніякого відношення не мали. З розпадом СРСР 15 народів від'єдналися від імперії, але на просторі незалежної РФ залишилася проживати переважна більшість цих націй, народностей і етносів. Росія залишилася багатоетнічною і багатонаціональною державою, у складі якої нараховується 85 суб'єктів федерації. Усі корінні нації, народності, етноси мають свої етнічні території з певними автономними повноваженнями. Лише панівна «русская нация» у цій федерації не має власного територіального і етнічного визначення. За нею закріплено скритне панівне становище над усіма іншими народами, тому правляча еліта ніколи не дозволяла порушувати питання щодо її національного самовизначення і самоідентифікації. Прикриваючись ідеологією «мы все россияне», «являемся великим и единым российским народом», правляча «русская» еліта продовжує зберігати своє політичне, економічне, культурно- освітнє панування на усьому просторі РФ, неухильно зміцнює політику щодо формування «единого русского народа» на зразок «единого советского народа» періоду СРСР. Нині, як і у минулому, не дозволяється не те, що наголошувати на багатонаціональності РФ та розробляти програми розвитку окремих народів поза рамками єдиноросійства, виокремлювати із загальноросійського контексту будь-які особливості, менталітет інших націй окремо від «русского народа», а й навіть згадувати про переважання, а не тільки існування у кожної з них етнонаціональних особливостей, культури і мови, які є домінуючими у їхньому житті. Накладено табу з тюремним ув'язненням усіх авторів публічних закликів, пропозицій, дискусій про необхідність забезпечення вільного розвитку окремих народів, про права сучасних націй, автономних республік РФ на незалежність. Усі ці заборони пояснюються тим, що РФ є багатонаціональною федерацією, тому вона не може йти шляхом будівництва «держави-нації», основою якої є ідеологія етнонаціоналізму. Розрекламовані теоретичні положення про розбудову федеративної, правової і демократичної держави з ринковою економікою не відповідають практиці державотворчих процесів у РФ.

У протистоянні агресивній і загарбницькій війні Росії українська нація у боротьбі за незалежність завжди демонструвала свою волю, незламність і стійкість, як це було у минулі, так і у нинішні часи. У сучасних умовах завдяки величезній допомозі та підтримці провідних цивілізованих країн вона вистоїть і доб'ється права на самостійну екзистенцію на своїй землі і у власній державі. Успішна боротьба за незалежну Українську державу завершиться переможно. Творці та реалізатори расистської ідеології рашизму неминуче мають бути притягнуті до міжнародного трибуналу, а усі причетні до злочинів на території України проти цивільного населення та промислової інфраструктури покарані. Ідеологія рашизму буде засуджена і заборонена так, як це було вчинено з ідеями і практичною діяльністю фашистських і нацистських режимів після Другої світової війни. Важливим кроком у цьому зв'язку стала Заява Верховної Ради України «Про визначення існуючого в Російській Федерації політичного режиму як рашизму та засудження його ідеологічних засад і суспільних практик як тоталітарних та людоненависницьких» від 2 травня 2023 р.

Внаслідок політико-адміністративних реформ, здійснених режимом В. Путіна, було вироблено і впроваджено до життя таку модель державного устрою, яка, на думку рашистів, найбільше сприятиме збереженню і зміцненню цілісності РФ. Державний устрій ґрунтується на основі надцентралізації влади та концентрації власності, відсутності правових і демократичних інститутів, дозованому формуванні інституцій громадянського суспільства.

Основи сучасної національної ідеї РФ походять від традицій попередніх епох, постулати яких - самодержавство, православ'я і народність - за змістом у сучасному розумінні залишилися незмінними. Це диктаторська форма правління, надцентралізм в управлінській сфері; цілковите панування духовних скрепів православної релігії, єднання усіх націй і народностей навколо ідеї єдиної держави на основі «русского языка и культуры», формування єдиної спільноти росіян не на національних засадах (мові, культурі, народних традиціях), а на духовних постулатах. У радянські часи таку політичну основу складали: правляча централізована компартія, всесилля комуністичної моралі та ідеології, формування єдиної радянської спільноти на «русском языке и культуре», тотальна русифікація і перемішування народів на просторі єдиної держави. Саме надцентралізована організація влади зберігалася в усі попередні періоди історії Росії. На глибоке переконання нинішньої правлячої еліти РФ така система влади - є не тільки гарантією збереження державної єдності, а й найкращою і єдино прийнятною моделлю для зміцнення цілісності сучасної РФ, підвищення національної безпеки, подолання сепаратизму і відцентрових рухів у явно «нерусских регионах».

Окремі демократичні інтелектуали РФ не підтримують загарбницької політики попередніх епох, вирішення суперечливих питань у відносинах між РФ та Україною силовими методами, окрім того виступають проти повномасштабної агресії 24 лютого 2022 р., окупації та захоплення частин української території. Серед найпомітніших слід назвати Дмитра Муратова, головного редактора «Новой газеты», який за свою демократичну позицію став Лауреатом Нобелівської премії миру у 2021 р. Упродовж 2022 р. він та 82 члени редакції цієї газети публічно засуджували збройне вторгнення РФ в Україну. На його переконання, ганебною акцією СВО було зведено нанівець піввікові здобутки РФ. В інтерв'ю агентству «Рейтер» 23 вересня 2022 р. під назвою «Украина никогда не простит России» він зазначав: «Війна зруйнувала репутацію країни Михайла Горбачова, російського фізика і правозахисника Андрія Сахарова та радянського космонавта Юрія Гагаріна». У багатьох інтерв'ю Д. Муратов протестував проти війни Росії з Україною. Наголошував, що ніколи більше Україна та Росія не будуть разом, ніколи ці народи не будуть братськими, тим більше, коли один брат вважає себе завжди старшим; Росія більше не є європейською державою. Вікно в Європу для неї закрите і на ньому встановлені решітки. Він також зазначив, що в результаті масових репресій у тюрмах РФ перебуває 600 тисяч політичних в'язнів [19].

Така рішуча і справедлива критика агресії Росії та злочинів її військових на території України на шпальтах «Новой газеты» та її головного редактора була розкритикована владою. Верховний Суд РФ у середині вересня 2022 р. позбавив ліцензії на право видання цієї газети у РФ. Всупереч цьому, Д. Муратов та члени редакції продовжують працювати і боротися за свої позиції у РФ.

Закономірно, що російські прогресивні політологи дивуються, як так сталося, що РФ не встигла звільнитися від комуністичної диктатури, бідна, голодна, дезорієнтована, але така, що усвідомлювала свою гідність, добровільно впряглася у нову тоталітарну історію. Стару державу зруйнували, а нової створити не вийшло. Ті, хто вірив у блага попереднього режиму, як і ті, хто вірить у нинішню диктатуру, перебувають у меншості [20]. У підсумку втратили країну ті, хто був у меншості. А створили таку нинішню Росію ті, хто був у більшості при комуністах і при рашистах. Саме така більшість відіграла ключову роль у зародженні, зміцненні і пануванні у РФ рашизму - тоталітарного злочинного режиму на чолі з В. Путіним.

Прокремлівські російські політологи і соціологи (В.К. Левашов, О.П. Новоженіна, А.В. Мерзлікін, А.В. Іванов та інші) уникають оцінок реального становища, політики і суті режиму В. Путіна, його внутрішньої і зовнішньої політики. Говорять, що у РФ встановився мирний ліберальний режим, а в багатьох інших країнах - авторитарний і нацистський режими, зокрема й в Україні, що соціологічні опитування свідчать про схвалення населенням початку СВО, швидке завершення якої вселяло всенародний оптимізм, свідчили про зростаючу підтримку зміцнення в РФ ідеї державності, патріотизму, довіри і солідарності, які е інтегруючими цінностями, спрямованими на подолання проблем, що постають перед суспільством. Причини загальмованості економічного розвитку РФ вони шукають не у власній країні, не у внутрішніх політиці, а у зовнішньополітичній загрозі.

Шушпанова І.С. доводить, що в умовах міжнародних санкцій проти РФ та проведення СВО в Україні відбуваеться деструктивний характер консолідаційних процесів у суспільстві та владі, що е властивим для більшості країн світу, які перебувають у такій ситуації. Їх характерними рисами е падіння довіри громадян до влади, зростаюча відчуженість держави і соціума, криза демократії у світі. Влада таких країн навмисне поширюе недостовірну інформацію, яка спрямована на роз'єднання, розкол громадянського суспільства. У нинішні часи громадяни країн поділяють позицію щодо багатополярної моделі світооблаштування. Плани лідерів недружніх держав, що посилюють санкції проти РФ і збільшують надання военної допомоги Україні, на її брехливе переконання, не знайшли активної підтримки серед населення низки країн світу. РФ не е агресором у свідомості соціумів більшості країн. Свідченням соціально-політичної консолідації суспільства та держави у Росії стали зростання довіри громадян до державних структур і лояльності до політики влади, що здійснюеться. У РФ вдалося уникнути різкого падіння якості життя громадян, налагодити діалог в інформаційному просторі. Ключовим резервом для подальшої соціально-політичної консолідації суспільства та держави у РФ авторка вбачае у формуванні спільної національної ідеї, ідеології, стійких моральних орієнтирів, що ґрунтуються на цінностях справедливості, миру, прав і патріотизму [21].

Зрозуміло, що після повномасштабної війни РФ проти України рівень життя у ній різко знижується. Соціолог Мохнаткіна К.В. зазначала у 2022 р., що 30,6% населення РФ перебувало у стані бідності чи жебрацтва. З початком СВО в Україні економіка РФ була переведена на воєнний стан часів «холодної війни». У 2023 р. частка ВПК у ВВП досягла 23%. Планувалося певною мірою залучати підприємства ВПК до збільшення випуску продукції цивільного призначення і таким чином підтримувати розвиток промисловості, соціальної сфери і пом'якшити негативний вплив західних санкцій. Проте такого навантаження економіка РФ не може витримати. Адже санкції носять сильнодіючий характер. З цих причин розпочалося різке скорочення обсягів виробництва товарів широкого вжитку. Соціально-економічна сфера витіснена на другорядні позиції. Дефіцит ВВП у 2023 р. досяг 3-5%. В історії Росії не було випадків, щоб країна з таким високим рівнем військових витрат розвивалася і багатіла.

Наслідки наростаючих санкцій обертаються для РФ величезними втратами, ізоляцією від світових ринків. Світова історія не знає таких обсягів санкцій, які запроваджено і запроваджується проти РФ у відповідь на вторгнення в Україну. «Були точкові санкції, були країни-ізгої на кшталт Північної Кореї, до санкцій проти якої приєдналася більшість держав, - наголошують фахівці з Росії, - але настільки масштабних санкцій щодо такої великої і важливої для світової економіки країни до цього не було» [22].

Заборона на доступ РФ до найсучасніших імпортних технологій завдає особливо нищівних ударів по провідних галузях економіки: ВПК, розвідки й видобування нафти і газу. Адже залежність Росії від імпорту обладнання і технологій видобувної сфери становить 70-90%, а в окремих її сегментах й 100%. Припускається, що ембарго на закупівлю нафти і газу, падіння на них цін, відсутність сучасних технологій спричинить скорочення їх видобування у два і більше разів. Відповідно знизяться основні доходи РФ, що обумовить колапс індустріальних центрів. Безробіття перевищить 10 млн. чол. В умовах відсутності вітчизняних технології та санкцій проти РФ, неможливості використання світових технологій подвійного призначення російські види озброєнь втратять спроможність успішно розвиватися і з середини 2030-х рр. почнуть безнадійно відставати від головних світових конкурентів.

Прогнози Мінекономіки РФ у кінці грудня 2022 р. справджувалися. Падіння економіки мало скласти 2,9%, а у 2023 р. - 0,8%. Більшість топ-менеджерів не вірить у відновлення економіки й у 2027 році. Ризик втраченого майбутнього для РФ вважається дуже великим. Серед причин називаються: війна в Україні, санкції, втрата ефективного співробітництва з передовими державами, торговельні війни, автаркія, скорочення чисельності працездатного населення, відкат до старих технологій, різке зниження імпорту високотехнологічних товарів та інвестицій.

Ринки Європи для енергоносіїв РФ були основними, тому втрата їх обернулася самою великою втратою для економіки Росії. Сприятливі умови для такого співробітництва формувалися і успішно розвивалися десятиліттями. Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 р. проти України обсяги імпорту російської нафти та вугілля до країн ЄС до кінця 2022 р. скоротилися майже вдвічі. З 5 лютого 2023 р. Європа відмовилася від закупівлі нафти у РФ. Прогнозовані тяжкі наслідки для РФ від нафтового ембарго почали справджуватися з кінця 2023 р. До цього моменту видобування енергоносіїв у РФ різко не скоротилося, ціни на них не обвалилися, різкого падіння економіки не відбулося. До листопада 2023 р. РФ заробила від експорту нафти і газу майже 550 млрд. євро. З них 180 млрд. зароблено у Європі. Основними покупцями були: Німеччина - 28 млрд. євро.; Нідерланди - 18 млрд. євро, Італія - 17 млрд. євро. Китай закупив у РФ енергоносіїв на суму 142 млрд. євро (107 - за нафту, 17 - за газ, 18 - за вугілля). Закупки Індією енергоносіїв у РФ склали 64 млрд. євро, Туреччини - 53 млрд. євро, Південної Кореї - 14 млрд. євро.

Але коли влітку 2022 р. курс долара знизився до 50 руб., влада не змогла протидіяти цьому через санкції. Заблоковані у зарубіжних банках 300 млрд. дол. російських резервів не дозволили їй здійснювати валютні інтервенції. У Москві недооцінили зовнішньої загрози і перебільшували власні можливості. У вересні 2023 р. ціни на російську нафту знизилися майже на 16%, а з грудня 2023 р. вони впали нижче мінімуму, встановленого восени того ж року країнами Великої Сімки. Причини: зростання її виробництва у США, перевиробництво її у РФ, стабільне її виробництво у країнах ОПЕК, економічні проблеми і падіння її споживання у КНР спричинили перевищення її пропозиції над попитом на світових ринках. Відбулося значне падіння ціни на нафту. Тому РФ різко знизила її видобування. Заступник глави уряду РФ з питань паливно-енергетичного комплексу О. Новак заявив, що з грудня 2023 р. щоденне видобування нафти у РФ скорочується на 50 тис. барелів, а відповідно і значно зменшується її експорт з метою стабілізації її ціни на світових ринках. Країни ОПЕК з кінця листопада 2023 р. вдалися до чергової знижки видобутку нафти. Якщо й цього буде недостатньо для стабілізації ціни на нафту, то ці країни вдадуться до нових запобіжних заходів [23].

Основна частина російської нафти почала перенаправлятися до Азійсько- Тихоокеанського регіону. Видобуток нафти поступово зменшиться від 523,7 млн. тонн у 2021 р. до 490 млн. тонн (скорочення на 5%). Країни ОПЕК прогнозують зменшення її видобування у РФ на 48%. Ситуація з газом набуває катастрофічних наслідків. Падіння видобування складе 20%, а експорту - до 50%. Поставки до Європи зменшилися приблизно у 5 разів. Збільшення поставок газу до КНР, Індії та ближнього зарубіжжя різко зросли, але вони не досягають обсягів, які направлялися до Європи. До війни Росії в Україні (дані Єврокомісії) поставки російського газу забезпечували біля 40% його споживання країнами Європи, а після запровадження санкцій - приблизно 8%. Нечувано, але постачання зрідженого газу із США до ЄС стали за обсягами більшими, ніж поставки його у минулому трубопроводами з РФ.

І найголовнішим наслідком ембарго для РФ стало те, що вона прирікається на залежність від країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, насамперед КНР. Відносини РФ та КНР - це не рівноправне партнерство. Росія перетворюється на сировинний придаток Китаю [24]. Окрім того, із затягуванням війни РФ проти України КНР поступово віддалятиметься від РФ, бо економічний потенціал останньої буде згасати. Інтереси обох країн все більше розходяться. Москва готується до тривалої війни, щоб реалізувати «корейський сценарій» в Україні, а Пекін прагне успішно розвивати свою економіку завдяки іноземним технологіям та інвестиціям. Китай не буде заглиблюватися у двостороннє співробітництво з Росією, бо він отримує від неї лише енергоносії та сировину, застаріле військове обладнання. У РФ, на відміну від розвинутих країн Заходу, немає передових галузей економіки, в яких гостро зацікавлений Пекін. На думку військового експерта Великої Британії Г. Гранта, Китай усе більшу перевагу віддаватиме США, ЄС, спиратиметься саме на їхні інвестиції, технології та ринки. Його висновок про те, що «Китай не може розвиватися без ринків ЄС та США», є досить переконливим [25].

Упродовж 2023 р. 2/3 операцій у зовнішній торгівлі РФ здійснювалося у рублях, юанях, рупіях чи у валюті інших «дружніх держав». Зміна Росією усталеного, відрегульованого до автоматизму світового торгівельного порядку (банків, валют, принципів СОТ) на не стандартизовану аналогію гіршої якості веде до втрат до третини коштів від товарообороту. Вартість товарів, які складають критичний імпорт РФ, після відмови від розрахунків у зовнішній торгівлі доларами і євро, для Росії зростає у 2-2,5 рази. Економіка і соціальна сфера жодної держави таких переплат безболісно не може витримувати [26]. Так, наприклад, Індія, закуповуючи уже 40% нафти у РФ, розплачується товарами, які не складають критичного імпорту для економіки і соціально- економічної сфери РФ. Індія не володіє технологіями яких гостро потребує Росія. Подібне поширюється й на усіх інших партнерів РФ, з якими Москва активізувала співпрацю. На думку першого заступника голови Центробанку РФ К. Юдаєвої вихід із нездорової ситуації є лише один - зупинити війну в Україні, що швидко сприятиме вирішенню більшості зростаючих перед РФ проблем [27]. Російський імпорт обвалився і став найпекельнішою проблемою для економіки РФ. Гостродефіцитні товари ввозяться до РФ самими складними маршрутами, що відчутно їх здорощує. Вантажообіг портів у Санкт-Петербурз і скоротився у 3 рази, а на Далекому Сході не справляються з вантажоперевезеннями. Усі товари у валюті дуже подорожчали і обсяги можливих поставок скоротилися. Натомість імпортується не сировина, обладнання, комплектуючі і передові технології, а в основному продовольчі товари. Це - міна уповільненої дії під економіку РФ. За технологічним рівнем РФ продовжує все більше відставати від провідних держав. Центральний банк РФ назвав найбільші проблемні галузі економіки РФ: автопром, авіаперевезення, комерційна нерухомість. Іноземні компанії масово залишають РФ, а з цим і виробничі та торговельні потужності. Вивільнених об'єктів стає більше, ніж під час локдаунів [24]. Автомобілебудування РФ позбавляється будь-яких перспектив для розвитку. Йдеться про дуже відомі моделі - АвтоВАЗ, Москвич, Камаз, автофургони Ford Transit. Втративши іноземних власників, усі автозаводи РФ переорієнтувалися на співробітництво з КНР. Але після міжнародних санкцій й китайські компанії не будуть ризикувати втратити свій бізнес на глобальних ринках. Продаж автомобілів у РФ упродовж 2022 р. скоротилася більш як на 60%. В умовах війни ця тенденція погіршилася. Їх місце посіли автопідприємства КНР. Постачання китайських автозапчастин та готових компонентів, які відсутні у РФ, прискорено почали зростати. Натомість, у самій же РФ різко зріс випуск металоємного виробництва, продукції ВПК, спецодягу, автомобілів УАЗ для військових потреб. УАЗ ввійшов у 5-ку марок авто, що найбільше купуються у РФ силовими структурами. Російська автомобільна галузь тимчасово врятувалася завдяки не стільки спроможності протидіяти наслідкам міжнародних санкцій, скільки зростаючій присутності у цієї галузі КНР. Автомобільні компанії КНР у 2023 р. захопили 49% ринку Росії проти 7% у 2021 р. [28].

На міжнародній виставці військової техніки у Дубаї 15 листопада 2023 р. жоден із представлених зразків із РФ не зацікавив покупців. Причини політичні та технічні. Для багатьох держав РФ стала небезпечною через агресивну політику, зокрема війну в Україні, міжнародні санкції. На думку зарубіжних експертів, російське озброєння виявилося досить неякісним, що підтвердилося у війні проти України. Усі види літаків дуже поступаються аналогічним країн НАТО. Український військовий експерт В. Романенко констатує, що раніше країни світу активно закуповували військову техніку з часів СРСР, тепер здебільшого відмовляються. В останні місяці інтерес до російської авіації дуже впав. Авіаційний пасажирський парк складає 1176 одиниць. Міжнародні сертифікати щодо льотної придатності мають 617 зарубіжних літаків і лише 225 повітряних суден мають лише російську реєстрацію. А це 5-а частина усього пасажирського авіапарку країни. Деякі авіакомпанії знаходяться на межі колапсу, бо не в змозі отримати запчастини та модернізуватися. Стан цивільної авіації у РФ відображає рівень розвитку головних галузей економіки країни. І якщо вже авіакомпанії не витримують конкуренції, то інші складові економіки перебувають на межі колапсу [29].

РФ здає позиції у світовій науці у міру того, як скорочується фінансування науково-дослідницької діяльності, а вчені масово почали виїжджати за кордон. За підрахунками фахівців Національного дослідницького університету - Вища школа економіки (ВТТТЕ) за останні 20 років кількість науковців у РФ скоротилася на 25%, і на початку 2022 р. знизилася до 322 тис. осіб, це найнижчий показник за всю сучасну історію країни. Війна проти України та її негативні наслідки позначаються на морально-психологічному й соціальному кліматі країни, прискорилися процеси еміграції найбільш мобільних категорій населення. РФ опустилася з 47 на 60 місце у рейтингу провідних наукових центрів світу.

ВШЕ - самий передовий вуз РФ, сформувався прихильниками прогресивних реформ. У 2021-2022 рр. з цього вузу було звільнено не менше 150 викладачів-професіоналів. Заходами нового керівництва ВШЕ усі публікації таких авторів вилучалися із сайтів, бо вони були визнані «іноземними агентами». Також до усіх науково-дослідних установ, до яких їхні праці надсилалися, було розіслано пам'ятку заборонених публікацій та книг цих авторів [30].

Упродовж 33 років суверенної РФ так і не відбулося якісного покращення соціально-економічної сфери, не вдалося вирішити проблему бідності. У 2022-2023 рр. у РФ ще не спостерігалося різкого зниження рівня доходів, зростання цін і бідності. Погіршення життєвого рівня відбувається повільно, без обвалу. Пом'якшувати ситуацію вдавалося тимчасово, завдяки постійній фінансовій підтримці вразливих соціальних груп населення. Так, з XV кварталу 2022 р. уряд зобов'язав компанію «Газпром» сплачувати щомісячно додатковий податок на суму понад 400 млн. руб. Але в умовах, коли доходи «Газпрому» через війну різко скорочуються, а дефіцит ВВП зростає, владі все важче утримувати стабільною соціально-економічну сферу. В умовах збільшення аж у 2 рази фінансування ВПК у 2023 р. зростання економіки високими темпами і покращення соціальної сфери унеможливлюється. Як би влада не маскувала додаткових статей замовлення оборонпрому серед різних цивільних галузей економіки, успіхів не буде, реальне падіння показників цивільних галузей економіки обов'язково матиме місце, що негативно позначиться на соціально- економічному становищі усього суспільства [24].

Життєвий рівень громадян повільно продовжує знижуватися. Якщо у 1992 р. до категорії бідних відносилася третина населення, то у нинішні часи - вже майже його половина. Падіння доходів у 2022 р. охопило 30% громадян. Чверть населення РФ з березня 2022 р. економить навіть на їжі. Результати соціологічних опитувань, проведених службою Head Hunter серед 4 тис. росіян восени 2022 р., показали, що війна і санкції негативно позначилися на становищі 68% опитаних. Росія зупинилася у розвитку і жодних перспектив та джерел для прогресу немає. За самими оптимістичними прогнозами економіка РФ впаде більш як на 30% без перспективи відновлення, Росії потрібно буде упродовж 15 років здійснювати зворотню індустріалізацію і вирішувати проблеми імпортозаміщення, щоб повернутися до рівня 2021 року.

Починаючи з кінця 2023 р., РФ зіштовхнулася з галопуючою інфляцією, що прискорено вдаряє по доходах населення. Для транскордонних платежів, розвитку довгострокового фінансування «дуже серйозні проблеми для багатьох підприємств» РФ не тільки залишатимуться, але й зростатимуть. Успіхи у подібних фінансових операціях знизяться до мінімуму. Про такі невтішні перспективи економіки заговорила у відкритій формі голова Нацбанку РФ Е. Набіуллінова у грудні 2023 р.

Заяви політичних лідерів РФ про повне пристосування і успішне протистояння західним санкціям економіки країни, повідомлення офіційної статистики Росстату про позитивну динаміку розвитку основних галузей економіки не відповідають дійсності. Приховати значні економічні та фінансові проблеми, тим більше в умовах їх наростання, неможливо. В умовах зростання цін, збільшення різниці між рівнем попиту та пропозиціями вироблених товарів і послуг, швидкого збільшення кредитних ставок та бюджетних витрат усе це стане очевидним і доконаним фактом у найближчий період. Проблеми погіршення економічного становища наростатимуть і вирішальним підтвердженням цього стане зростання цін на основні продукти харчування та предмети першої необхідності. Внаслідок цього, вкрай загостриться і так дуже складна соціальна ситуація для Кремля напередодні президентських виборів 17 березня 2024 р.

Соціологічні опитування засвідчують, що росіяни не складають такої монолітної єдності, а їхнє прихильне ставлення до режиму не таке значне, як про це говорить пропаганда. Насправді, більшість з них мріють більше заробляти, краще жити. За даними опитування центру з пошуку роботи Super ІоЬ з'ясовується, що росіяни прагнуть заробляти в середньому 190 тис. руб. у місяць. Найменші запити у жителів Оренбурга - 140 тис. руб. Москвичі мають найвищі зарплати - 230 тис. руб. Це єдине виключення в усій РФ. В усіх округах і регіонах росіяни отримують значно менші зарплати. В середньому медіанна зарплата у Росії у 2022 р. складала всього біля 40 тис. руб. А середньоподушний дохід сім'ї у місяць за першу половину 2023 р. становив 24 тис. руб. Прожитковий мінімум складав 14,4 тис. руб. Різниця між бажаним і реальним рівнями життя дуже велика. Шансів на покращення життя немає.

Результати соцопитування «Левада-Центр» показало, що у майже 60% громадян РФ у 2022 р. не було банківських заощаджень, а у майже 20% з них ледве вистачало коштів на самі необхідні речі, серед яких їжа, одяг. За даними Центру вивчення цивільного суспільства і некомерційного сектора ВШЕ на початку 2023 р. громадяни РФ заборгували банкам майже 27 трлн. руб. Це величезна сума, яка перевищує усі доходи бюджету країни у 2023 р. Якщо розділити цей борг на усіх жителів Росії, то кожен з них буде винен банкам біля 185 тис. руб. І це при тому, що люди беруть кредити не для розкішного життя. Вони влазять у борги, щоб зробити ремонт квартири, погасити попередні борги, купити автомобіль, побутову техніку і навіть звичайні меблі. Трохи більше боргів складає іпотека. З житлом у РФ становище ще гірше, ніж з коштами. За даними Соціологічного центру РАН 2019 р. понад 85% росіян проживали у складних житлових умовах. Понад 20% населення проживало у приміщеннях без мінімальних видів послуг. Дуже велика кількість сімей проживала у невеликих 1-но кімнатних квартирах у новобудовах, які не перевищують 18-20 кв. м житлової площі на сім'ю з 3-х чоловік. І це торкається Москви та Санкт-Петербурга. Лише 25% тих, чиє житло не дотягує навіть до середнього рівня, можуть дозволити собі переїзд і покращити житлові умови або провести у ньому звичайний ремонт [24].

На поставлене запитання, чи потрібна велика війна, санкції та інфляція людям, які проживають у тісних квартирках на доходи у 20-40 тис. руб. на місяць, давалася відповідь - не потрібно. Вони прагнуть іншого: підвищення зарплати, покращення соціальних умов, зниження процентних ставок по іпотеці. Більша половина росіян жаліються на вимушене перепрацювання, щоб збільшити свої доходи. Але керівництво РФ ці питання замовчує. У погіршенні рівня життя, зростанні труднощів значною частиною населення звинувачується сам В. Путін. Додається, а може це цілеспрямована політика, адже керувати залежними і бідними завжди легше.

Називаються наступні причини цього: «руйнівна для економіки і здорового глузду війна, санкції, скорочення ВВП, інфляція, зростання цін і ще десятки інших причин, основна серед них - застаріле уявлення лідерів країни про оточуючий світ». Інтереси у росіян європейські: мати щасливу сім'ю, дітей, добрих друзів, цікаву роботу, отримати якісну вищу освіту, прожити життя чесно. Серед їхніх мрій немає нічого про відродження великої Росії, про придбання нових територій, які потрібно відібрати у сусідів, про бажання продемонструвати усьому світові нашу силу та іншу імперську сутність [31].

У виступі та прес-конференції 5 жовтня 2023 р. на 20-у Валдайському форумі у Сочі В. Путін упродовж 3 год. і 40 хвилин вихвалявся, що РФ йде з ринку Європи, який згасає, в Азію, що перебуває у стані піднесення. Європа, наголошував В. Путін, втратила суверенітет, стала у хвіст до свого суверена - США - і прослідувала за ним. Співробітництво РФ з Китаєм він назвав фактором, що «стабілізує міжнародне життя». Питома вага США у світовій економіці скорочується, а доля країн БРІКС - збільшується. Але він не сказав, за рахунок яких держав відбувається приріст. Звісно, що не за рахунок РФ. Завдані удари по економіці РФ, продовжував він, переслідували мету розвалити її, але Росія не тільки подолала ці удари, але й добилася зростання. На його думку «велич Росії полягає у зміцненні її суверенітету, а суверенітет ґрунтується на самодостатності у технологіях, безпеці, фінансах, в економіці в цілому, у сфері оборони і безпеки». Майбутнє за багатополярним світом, це неминуче. І у ньому РФ фігуруватиме як один із самостійних центрів. Він наголосив, що економіка РФ цілковито подолала спад 2022 року і набуває прискорення. Економічне зростання у 2023 р. складе 2,8-3%. При цьому В. Путін зізнався, що витрати на оборону і безпеку РФ у 2023 р. збільшилися у 2 рази і складають близько 60% ВВП. Наголосив, що 335 тис. добровольців уже уклали контракти на службу у збройних силах РФ. Інші чекають своєї черги. «Сказати про те, що ми занадто витрачаємо багато грошей на гармати і забули про масло, це не так». Він відзначив й те, що «усі взяті соціальні зобов'язання перед населенням цілковито виконуються» [32]. Вагоме місце відводилося Україні. Розпочатою операцією (СВО) в Україні РФ захищає «свої традиції, свою культуру і своїх людей». Економіка України тримається за рахунок щомісячних вливань 4-5 млрд. дол. «Достатньо це припинити - і все, через тиждень усе ляже». Путін глузував, що в США випускають упродовж місяця 14 тисяч снарядів 155-о калібру, а Україна тратить щоденно до 5 тис. таких снарядів; зловтішався, що після розпаду СРСР населення України скоротилося з 41 млн. чол. до 19,5 млн. чол. Причиною подвійного падіння чисельності населення мало було асоціюватися у головах росіян з нестерпними умовами життя у розграбованій олігархами нещасній Україні. Тим більше, коли він наголошував, що РФ виступає лише проти вступу України до НАТО, але ніколи не заперечувала проти її вступу до ЄС. Торкаючись конфлікту в Україні, він зазначив, що «справа не у територіях, справа у гарантіях безпеки народів Росії і російської держави. А це більш складне питання, ніж якась там територія». Соромно було чути подібне на фоні того, як В. Путін реагував на масові протести українців проти відмови промосковського керівництва України на чолі з Януковичем-Азаровим підписувати у кінці листопада 2013 р. у Вільнюсі угоди про асоціацію України з ЄС. Правда полягає у тому, що прорашистським агентам та їхнім прихвосням не вдалося подолати Революції, бо піднялася на боротьбу за національну свободу і незалежність держави основна частина українства. Проєвропейську переможну Революцію гідності у суверенній Україні 2014 р. путінська кліка осмілилася розглядати як кризу, спровоковану з боку США, оббріхували її як путч, переворот, повалення законної влади і захоплення її хунтою, нацистами. Окрім того, В. Путін назвав метою вторгнення РФ в Україну її «денацифікацію». При цьому утаємничувалися інші завдання, які переслідує Москва в Україні, хоча вони очевидні: ліквідувати Українську державу, підпорядкувати її величезний потенціал Росії, колонізувати і остаточно русифікувати або знищити українську націю.

У відповідь за конфронтацію РФ з країнами Заходу через вторгнення в Україну і загарбання частини її територій, В. Путін озвучив на цьому форумі дві причини можливого застосування ядерної зброї, визначені у воєнній доктрині РФ: «удар стосовно нас, загроза існуванню Росії». Він додав, що «ні одній людині при здоровому розумі не прийде в голову застосувати ядерну зброю проти Російської Федерації. Відповідь Росії на можливий ядерний удар по її території є абсолютно неприйнятним для любого агресора, шансів на виживання у противника не залишиться». Подібні заяви можуть робитися виключно антилюдьми, тому вони, як і їхні режими, не мають жодного права на існування. Він також заявив про те, що санітарні та безвідновлювальні втрати українських військ під час контрнаступу склали понад 90 тис. чол. [32]. Це - масовий геноцид, спрямований на винищення української нації. Злочинною також виглядає чергова погроза щодо можливого застосування ядерної зброї проти України і НАТО, яка пролунала 11 січня 2024 р. від Д. Медвєдєва. Причина її появи: бандерівці, окремі керівники України просять у НАТО ракети великого радіусу дії, щоб обстрілювати глибинні території РФ. Такі обстріли, на його думку, будуть не самозахистом, а агресією проти РФ, що складатиме небезпеку для її існування. І законом про національну безпеку РФ передбачається застосування ядерної зброї. «Краще, - зазначив Д. Медведев, - щоб спадкоємці Гітлера, Муссоліні, Петена та інших у Європі, які підтримують київських нацистів, прийняли це до відома» [33].

Винними у значних втратах українських військових і цивільного населення на власній території є виключно правителі РФ на чолі з В. Путіним, що розпочали повномасштабну війну проти мирної України. А погрози щодо застосування ядерної зброї проти держави, яка відмовилася від ядерного статусу, є не лише шантажем, а викликом та уроком для усіх держав світу. Не меншою є провина й усіх країн-підписантів Будапештського меморандуму 1994 р. Україна, усі інші миролюбні держави мають з цього зробити однозначні висновки. І відповідно до цього діяти у недалекій перспективі.

Не менш злочинні та імперські ідеї пролунали у виступі В. Путіна 28 листопада 2023 р. на 25-у засіданні Всесвітнього «русского» народного собору. Йшлося про боротьбу РФ не тільки за свою, а й за свободу усього світу, що культури і етноси РФ є багатобарвними і єдиними, вони не вписуються у логіку західних расистів і колонізаторів. Він звинуватив Захід у тому, що прагне розчленувати і пограбувати Росію. На думку В. Путіна, до складу «русского мира» входять стародавня Росія, Московське князівство, Російська імперія, СРСР і модерна Росія, яка відроджується, зміцнюється і примножує свій суверенітет. Наголосив, що до складу «русской нации» входять русские, білоруси, українці, а до складу «русского мира» входять усі народи і нації, які проживали чи проживають на території усіх попередніх російських державних утворень. Без суверенної Росії світовий порядок не може бути стабільним. Ним доводилося, що «русская» нація формувалася тривалий історичний період не на основі національної мови, культури, національної ідеології. Усі національності, етноси і релігії РФ об'єдналися на засадах духовного світогляду спільної державності. У нинішні часи духовні цінності усіх народів сучасної РФ набули найвищого розвитку. В. Путін виправдовував війну проти України ідеями про «безмежну» Росію, вперше назвав війну в Україні «національно-визвольною», а РФ - авангардом формування більш справедливого облаштування світового порядку [34].

Напередодні щорічної прес-конференції В. Путіна 14 грудня 2023 р. щодо діяльності влади за підсумками 2023 р. соціологічний Левада-Центр опублікував 6 грудня результати соцопитування, проведеного 23 -29 листопада 2023 р. 21% опитаних виявили зацікавленість в обговоренні результатів війни в Україні, 26% - бажали покращення життя пенсіонерів, вирішення економічних і соціальних програм, підвищення зарплат та життєвого рівня населення; 6% хотіли, щоб він пішов з посади, бо немає умов для життя; лише 4% підтримували діяльність В. Путіна. 30% опитаних не бажали брати участь у конференції чи їм важко було з формулюванням запитання. Боязнь засвітитися сковувала третину респондентів [35].

Згідно з результатами соціологічного опитування, проведеного Європейською радою з міжнародних відносин на початку листопада і обнародуваного 29 листопада 2023 р., 55% росіян вважали, що Росія має розпочати мирні переговори та припинити війну з Україною. Проте 38% респондентів висловилися за продовження цієї операції [36].

Замість концентрації уваги на вирішенні соціально-економічних проблем громадян РФ, намагання консолідувати суспільство і зміцнити внутрішню стабільність, В. Путін зосередився на звершенні геополітичних і великодержавницьких планів, зухвало демонстрував ігнорування Росією норм міжнародного права, відмову від принципів світового правопорядку заради відновлення статусу і суверенітету РФ, яким загрожують на Заході, вдався до грубої і безпідставної критики країн НАТО і ЄС, які проводять антиросійську діяльність і нарощують її. Оскільки Захід відвернувся від Росії, тому вона переорієнтовується на перспективний євразійсько-тихоокенський регіон.

Головні сюжети, проголошені В. Путіним на 25-у засіданні Всесвітнього «русского» народного собору, набули розвитку на щорічній прес-конференції 14 грудня 2023 р. Країни Заходу було звинувачено виключно у вчиненні перевороту в Україні у 2004 і 2014 рр., через що РФ вдалася до контрзаходів. Набуло зухвалого виправдання і схвалювання військового вторгнення в Україну, окупації її територій та включення їх до складу РФ. Весь перебіг його тривалої прес-конференції позначався розпалюванням ненависті до України та українців. Політикою загарбання України демонструється, що для РФ міжнародного права більше не існує, сучасна міжнародна політика РФ подається як норма чи зразок, спрямований на зміцнення суверенітету РФ. Путін зазначив, що існування упродовж тисячі років Росії триває завдяки збереженню її суверенітету, без якого цього забезпечити було б неможливо. Як він зазначив, в України та частині країн Заходу, насамперед ЄС, такого суверенітету немає. В. Путін не пояснив, що основу «суверенітету» Московії складали постійні загарбання територій інших народів, їх колонізація і перетворення на рабів. Цим самим він обґрунтовував приєднання окупованих українських територій до РФ, які стали уже «невід'ємною частиною РФ». Виходячи з озвучених міфів В. Путіна, інші країни такого суверенного права на території, які колись були у складі царської імперії, не мають, тому й не можуть володіти ними, бо цьому заперечує Москва. Усі українські землі і населення, які колись входили до складу царської імперії, є територіями і населенням Росії. «Русские», українці і білоруси - це один народ, який має жити в єдиній державі. Ось такою є ідеологія рашистського вождя.