З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVІІІ ст.)

(Частина 13)

О. Юрій Мицик

Інна Тарасенко



У публікації представлені документи гетьманів І. Мазепи, Д. Апостола та інших старшин.

Ключові слова: універсал, лист, гетьман, манастир.



Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось у попередніх частинах даної статті).

Усього в цій частині статті наводяться тексти 57 документів. Майже всі вони зберігаються в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ), решта (10, 16, 33, 38, 44, 46) - у Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі - ЦДІАК України) або в фондах ІМФЕ (Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського НАНУ) (18). 14 документів датовані 1631-1698 рр., решта - відноситься до ХУІІІ ст. Як і в попередніх трьох подачах, тут широко представлені документи, що стосуються Стародубщини. Про обмосковлення населення Стародубщини, яке особливо відчутним стало у ХХ - початку ХХІ ст., ми коротко згадували у попередній частині. Коли писали цю частину і торкнулися козацького роду Гудовичів, то заглянули в інтернет. Як і слід було чекати, він трактується в російській історіографії як «русский графский и польский дворянский род». Замовчується, що він був українським і відігравав помітну роль у Гетьманщині (обмосковщився наприкінці ХУІІІ ст.).

Серед документів цієї частини нашої статті необхідно знову виділити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій ХУІ-ХУІІІ ст.», тобто документи гетьманів, полковників, взагалі старшини. Насамперед треба виокремити невідомий універсал гетьмана Івана Мазепи цеху ковалів у Коропі (16). Досить повно представлені (всього 9) універсали, накази та листи гетьмана Данила Апостола (28-30, 34-35, 40, 43-45). Є й укази Генеральної військової канцелярії (далі - ГВК) (23, 25, 55), Малоросійської колегії (48), документи стародубського полковника Михайла Миклашевського (14), полковника Журавки (19), старшини Гудовича. Адресатами листів виступають, зокрема, гетьман Іван Скоропадський (19), князь Василь Долгорукий (28) та ін. В універсалі 1734 р. правителів Малоросійської колегії наводиться перелік гетьманських універсалів і царських грамот Чернігову, який представив князю Шаховському чернігівський війт Йосип Титович (48).

Почнемо з документів гетьмана Данила Апостола. У першому з них (28) - листі Апостола до князя Долгорукого міститься клопотання останнього за Василя Гудовича. Гетьман погоджується його задовольнити, хоча й указує, що його (Гу- довича) батько пліткує в Москві. Про це детальніше розповість син Апостола - Павло, який перебував у Москві і який уже тоді був миргородським полковником. Універсал 1728 р. (29) стверджує права Стефана Косовича на хутір Грим'ячка в Стародубському полку. Цього ж полку, власне, конфлікту за землі між Федором Шираєм та Петром Носикевичем, стосується і наступний універсал Апостола (30). Спірне питання вирішувалося на користь Федора Ширая, причому було враховано його військову службу в Персидських походах. Двома універсалами 1730 р. (№ 34, 35) Апостол підтверджував привілей Скоропадського на маєтності в Новгород- Сіверській та Новоміській сотнях, дані покійному чоловіку Анастасії Березовської - стародубовскому осавулу Семену Березовському, причому перший з них був даний 1708 р., коли Скоропадський був ще стародубським полковником. Щоправда, копіїстом були допущені помилки: удова Березовського іменується то Анастасією, то Агафією; то Семеновою, то Прокоповою. У листі 1731 р. Апостола до чернігівського полковника Михайла Богданова містилися інструкції щодо упорядкування числа осіб, які збирали податки в ряді сотень Чернігівського полку, і призначення їх не тільки з Чернігова (на що скаржився чернігівський війт), але з Мени, Сосниці та інших міст (40). Доповнює дану інформацію лист 1733 р. Апостола (№ 45) до полтавського полковника Василя Кочубея. У ньому йшлося про збирання податків у Стародубському та Чернігівському полках, ярмарки в Чернігові й Седневі.

У листі гетьмана Апостола ніжинському полковнику Івану Хрущову він клопотався за синів покійного ніжинського полковника Петра Толстого Олександра та Івана, котрі просили за свій двір, що раніше належав полковнику Обидовському (43). З інших документів відомо, що це місце планувалося передати на збудування церкви. Універсалом 1732 р. (№ 43) гетьман стверджував універсали (один - Мазепин, п'ять - Скоропадського), а також купчі записи, дані стародубському сотнику Семену Галецькому. Тут згадується невідомий універсал гетьмана Мазепи від 5.10. 1704 р. (за ст. стилем) «на десять члвік в селі Михайловці, в сотні Бакланской»; це ж стосується й універсалів його наступника.

У листі невідомого 1723 р. (можливо, когось із правителів ГВК) до наказного стародубського полковника (№ 21) містився наказ про негайне прибуття (до Глухова чи Опішні) значкового товариша Косовича. Хто був наказним стародубським полковником у цей рік, сказати важко (його імені в документі не вказано, а в той рік довідники називають на цій посаді чотирьох осіб (!): Івана Чарнолуцького, Андрія Миклашевського, Івана Бороздну, Петра Корецького. У «доношении» 1730 р. коропського цехмістра Хоми Наумова Апостолу (33) міститься скарга на утиски коропських ковалів у порушення гетьманських універсалів, зокрема, вищезгаданого універсалу Івана Мазепи. Важливою є згадка про те, що коропських ковалів посилали (3-4 душі) в Батурин для «діла артилерийского».

У листі 1719 р. стародубського полковника Лук'яна Жоравки до гетьмана Івана Скоропадського (19) міститься клопотання за калузького посадського чоловіка (купця?) Шостаковича, який їде в Глухів, щоб добитися в генеральному суді сплати боргу від Гудовича. Представлено й наказ 1700 р. (14) стародубського полковника Михайла Миклашевського війтам сіл Зазірки й Воргола, ці села знаходяться в сучасному Кролевецькому р-ні. У документі 1724 р. (?) (22) вміщено лист-скаргу козака Стефана Гудовича до генеральних старшин Василя Жураковського та Якова Лизогуба. Він скаржився на рідного брата Андрія, котрий забрав батьківські й тестеві (ним був Йосип Ференсбах!) маєтності, котрі йому не належали, вчинив шкоду і т. д. Указом 1725 р., виданим з ГВК бунчуковому товаришу Стефану Миклашевскому (23), оголошувалось, що литвинівський отаман з товариством та війт з громадою подали чолобитну-скаргу на захоплення покійним батьком Миклашевського селянських земель, і тепер йому самому належить прибути до ГВК для розгляду скарги. Це село - сучасне Литвиновичі, яке знаходиться між Путивлем і Кролевцем. Указ ГВК того ж року (23) стосувався конфлікту за землю в Стародубській сотні, купленої канцеляристом Василем Романовичем у Стефана Косовича. У великому за обсягом указі 1749 р. (55) йдеться головним чином про конфлікт за спадщину померлого Стефана Гудовича.

Дещо окремо стоїть грамота 1700 р. (15) представника церковної влади - київського митрополита Варлаама Ясинського. Нею благословляється будівництво в Ромнах церкви Вознесіння Христа, започатковане священиком Романом Висоцьким та роменським міщанином Андрієм Гайдуком. Дана церква стоїть і нині, хоча замість первісної дерев'яної було наприкінці ХVШ ст. збудовано кам'яний храм.

А першим за хронологією з документів даної публікації є протестація 1629 р. ротмістра Стефана Дунаєвського щодо втрати його привілеїв через пожежу в Любечі. У виписках з царського указу 1654 р. (№ 3) мова йде про відпуск Василя Золотаренка з-під Вітебська до Бихова до його брата, ніжинського полковника і наказного гетьмана Івана. Цікаво, що Василь названий в указі полковником (можливо, наказним?). Далі за хронологією йде купча 1631 р. (№ 2). Взагалі у даній публікації купчі записи широко представлені - всього 20 (№№ 2, 4, 5, 7, 9, 10, 11, 12, 13, 18, 27, 31, 38, 39, 41, 47, 49, 51, 54, 56, 57). Цей запис цікавий тим, що проливає трохи світла на міську верхівку тогочасного Глухова, а також тим, що трохи висвітлює склад архіву Чернігівського дворянського зібрання. Наступні дві купчі доби Руїни (4, 5) стосуються м. Березної (нині - Менського р-ну). В першій з них згадується наказний сіверський гетьман, командувач героїчної оборони Конотопа у 1659 р. Григорій Гуляницький. Тут, як і документі № 5, проливається світло на склад міської верхівки Березної. Купча 1688 (№ 10) стосується все тієї ж маєтності охочокомонного полковника Іллі Новицького - Нехаївки, що неподалік Коропа, про яку ми наводили документи в попередніх подачах (1). Чернігівщини стосується й купча 1696 р. (12), бо тут ідеться про с. Голу- бичі сучасного Ріпкинського району і детальна купча 1758 р. (57) щодо Роїської сотні Чернігівського полку. Не можна точно локалізувати с. Оробіївку, котре згадується в купчій 1749 р. (55), хоча пізніший запис на ній може свідчити, що це село знаходилось у Прилуцькому полку. Купча 1675 р. (№ 7) стосується, очевидно, Білопілля на Сумщині, купча 1731 р. (38) - Конотопа. Найпізніша купча (57) датована 1785 р., тобто часу, коли полково-сотенний устрій вже відходив у минуле внаслідок колоніальної політики Петербурга. Вона стосується містечка Вороніж Кролевецького повіту і представника роду Судієнків, з котрого вийшов голова у 1847-1857 рр. Київської тимчасової комісії для розгляду давніх актів, власник колекції українських літописів козацької доби Михайла Судієнка.

Понад шість купчих (9,11, 13, 38, 54) стосуються інших полків. У трьох із них ідеться про Стародубщину і наводяться імена декого з верхівки, наприклад, «Сергия Потаповича, бурмистра стародубовского». У купчій 1731 р. (39), яка вміщена у випис із стародубських міських книг, наводяться аналогічні відомості дещо пізнішого часу. У іншій (13), яка датована 1698 роком, згадується чимало з представників верхівки Почепської сотні та міста Почепа. Документ № 18 дійшов до нашого часу в пізній копії і невідомо чи копіїст, чи хтось до нього зробив регести чотирьох купчих 16721710 рр., які стосуються Погара Стародубського полку. Документ 1728 р. (27) містить дві пов'язані між собою купчі Стефана Гудовича і Семена Галецького, сотника стародубського. Ще одна купча (31) і дарча (32) стосуються майна, проданого чи подарованого цьому Стефану Гудовичу. Тут важливо те, що в купчій у лютому 1729 р. згадується бакланський сотник Антип Соколовський, між тим як згідно з довідниками його каденція закінчується 1727 роком. Купча 1744 р. (51) стосується насамперед Марії Новицької, удови стародубовського хорунжого Стефана Косовича, про якого мова вже йшла. У купчій (9) йдеться про Миргородський полк (Власівська сотня). Ця купча вміщена тут як виняток, бо територія Миргородщини все ж не входить до складу Сіверщини. Але вона важлива ще й тому, що в ній названо невідоме ім'я власівського сотника Костя Яковенка у 1682 р., між тим як довідники авторитетних авторів Ю. Гаєцького та В. Кривошеї починають відлік сотників з 1690 р.(2), а прізвище Яковенка зовсім невідоме.

Є в даній публікації й інші різновиди документальних джерел. Спочатку вкажемо на найраніший з них - угоду про розмежування землі в згадуваному вище с. Литвиновичі Глухівській сотні 1668 р. (6). Тут згадується ніжинський полковник (як повноправний) Яків Жураховський. Між тим згідно з довідниками його каденція припадала на 16781685 рр., хоча крайні дати не були точно визначені. У наступній угоді 1677 р. щодо лісу (8) він теж показаний як полковник. А в тих же довідниках зазначається, що у 1668 р. полковникував Артем Мартинович. Це саме можна сказати і про глухівського сотника Василя Федоровича (Яловицького), каденція якого досі визначалася 1678-1680, 1694-1696 рр. (3). Під № 17 вміщена скарга 1708 р. погарського мешканця Івана Мойсієнка. Тут згадується Дмитро Зурман (Журман-Турченко) в якості стародубського наказного полковника. Досі Журман був відомий як обозний Стародубського полку в 1688-1702 рр. А під № 20 подані свідчення свідків нападу («наїзду») Лапик на двір Косовича 1722 р. Останній у цей час перебував у Чернігові, а вдома залишалися тільки його дружина, діти і слуги. В іншому документі (24) наводиться чолобитна цього ж Косовича 1725 р. на царське імя, але з іншого приводу, пов'язаного з Романом Гармашенком, про якого йшлося у двох попередніх частинах статті. Наводиться (26) реєстр рухомого майна Романа Гармашенка (Армашенка) і донесення (36) в стародубівську полкову канцелярію про свідків у його конфлікті з Софією Новицькою. 1731 р. датована (37) розписка жителя с. Булашева Почепської сотні Микити Федорова в тому, що його онук Стефан Леонов пішов замість його у військовий похід, а за це йому буде дана третя частина двору Федорова. Наводиться й пізня копія квита 1732 р. (41) Івана Березовського із записами копіїста. У ньому містяться деякі дані про роди Забіл та Судієнків.

Цікавими є три «доношения». У першому з них 1738 р. (50) канцеляриста Кирила Кулаковського генерал-аншефу О. І. Румянцеву міститься скарга на кривди його батьку в Борзні місцевими війтом та бурмистром. У другому 1745 р. (52) капітана Козлова мова йде про села Глухівщини (Зазірки, Литвиновичі, Воргол) та історію земельних конфліктів. Третє 1746 (53), яке було написане прапорщиком глухівського гарнізонного полку Дмитром Бихівським, доповнює попереднє.

Ще іншу категорію документів представляє заповіт 1734 р. (46) Тимофія Кабач- ного, жителя села Попівки Конотопської сотні.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати, - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова. Зазначимо, що ряд документів з історії Стародубського полку зберігся в копіях кінця ХІХ ст. Копіїст, очевидно, був росіянином і тому не передав особливостей української мови: ігнорував літеру «ї», «ять» читав як «е», не розумів значення деяких слів тощо. Ми все ж зберегли його правопис.

Сподіваємось, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на соціально-економічну, церковну і культурну історію краю.

Джерела та література:

о. Юрій Мицик, Інна Тарасенко. З нових документів до історії Сіверщини (ХУІІ- ХУІІІ ст.) (частини 9, 10) // СЛ. - 2017.-№ 1-2; 2018-№ 3.

Gajecky G. The Cossack Administration of the Hetmanate. - Cambridge (Massachusetts), 1978.- V.2.-S. 505; Кривошея В. В. Українська козацька старшина. - К., 1997. - С. 46.

Кривошея В. В. Українська ...С.48, 55.

* * *

№ 1

1629, листопада 8 (жовтня 29). - Чернігів. - Випис з протоколів чернігівського гродського суду, який містить протестацію

«Выпис с книг протоколов воеводства Черниговского гродского суда, в которой книгі на листі 152-м написано тако:

Протестація урожоного пана Стефана Дунаевского о згорінию прав привылею в місті Любечі.

До вряду и акт ньінішньїх до мене, Вавринца Кгорецкого, подвоеводича черниговского, обличні есть пришедши урожоный пан Стефан Дунаевский, ротмістр его королевской милости, обыватель воеводства Черниговского, сведчился и оповідал урадеві тутешнему кгроцкому черниговскому и тудеж и до відомости доносил, иж он в року прошлом 1628-м пред наступленьем неприятеля под час инкурсий со всіми своими достатками, меновите сребром, золотом, шатами и иншим охенжетвом, тудеж и пенензьми готовими, навіть и право привілею святой памяти Жигмонта Третьяго, на волоки в грунті Лиственским особо конферованые, до замку Любецкого, заровно с иншими своими достатками вышменованными для небезпеченства до схованья отдавал, а иж с прежденья снать Божаго місто все из замком дощенту с правами згоріло, же наветь и одной наменшой халупи, а не толко двору, не застало, гді менованные річи заровно с правами и привілеями от святой памяти короля его милости Жигмунта Третого на слободу Гучин в грунті Листвецком будучую, конферованным вышреченному манифестуючому протестуючому его милости пану Дунаевскому все до найменшой річи сгоріло. Прето освичившие уряды ньінішнему кгроцкому черниговскому и то до відомости донесши, просил, абы тая его манифестация веспол с протестациею до книг нышшних кгродских черниговских принята и записана была што и отримал 1629 года октября 29 дня.

Подлиные протоколы подписал гродский писар Мартин Клопоцкий»

(НБУВ. - ІР-Ф. Х. - № 7485. - Машинописна копія початку ХХ ст. Запис: «Арх[ив] Черн[иговского] Двор[янского] Собр[ания], д[ело] № 5029, стр. 22»)

№ 2

1631, лютого 12 (2). - Глухів. - Купча.

«Року Божого тисяча шестьсот тридцять первого мца февраля второго дня.

Пред нами, урядом ратуш глуховской, атаманом городовим глуховским Савою Константием Федоровичем, войтом Пархомом Игнатовичем, при битности зась пана хорунжого и иних особах немало було, ставши очевисто пан Герасим Герасименко, знатний войсковий товариш, прекладал на козака Дунайского (можливо слід читати: «дунайского». -Ю.М., І. Т.) Якова Ляшенка, доискуючи от него нивы, лежачой за вгородами заставной у шестнадцати золотих. Которий зась правом из уряду нашого достаючи, призиван на росправу виш намененний Ляшенко в ратуш глуховский, где не показав на ту ниву пана Герасименка заставную неякого свідоцтва, але тилко тилко на речах, що владів по небожчикові его отцу килко літ оною нивою. И тепер мы, уряд, велшы виш намененние гроши от пана Герасименка принят и неяковой напред турба- ции не чинить, а иміет владовать ку вшносты своей оний пан Герасименко, на щосмо и веліли умоцованное писание сие ку вічному ужиткові з уряду нашого и печатью урядовою даты году и дня звиш мененних.

(Місто печати ратуш глуховской)

Секретарь Иван Малковский.

А повірял коллежский протоколист Михайла Калинский.

(Арх[ив] Черн[иговского] двор[янского] собр[ания], д[ело] № 3119, стр. 7)».

(НБУВ. - ІР.-Ф. Х.-№ 7470.- Машинописна копія першої половини ХХ ст.)

№ 3

1654, жовтня 23.-Вязьма.- Царський указ.

«Безгласних стовпців ч. 78.

1654, 23/ Х.- Царський указ воєводі В. Петр. Шереметеву про одпуск В.Золотаренка

з-під Вітебська до Бихова.

«Как к вам ся наша грамота придет, и вы б черкаского полковника Василья Золотаренка ево полку с черкасы ис под Витебска отпустили под Быхов к брату ево к наказному гетману к Ивану Золотаренку. А стольника Василья Кикина отпустили есте (?) к нам в Вязьму (?). А по нашему указу велено боярину нашему и оружейничому и воеводам Григорью Гавриловичу Пушкину», аби він одпустив з-під Смоленська дох полковників - Я. Флека і А. Гамонта з солдатами до Вітебська.

«Писан на нашем стану в Вязьме лета 7163 октября в 23 день.

Такову грамоту взял думной дьяк Семен Заборовский и отдал в комнату того ж числа».

На звороті адреса - до В.П. Шереметева. Поміти немає Л. 154».

(НБУВ. - ІР.-Ф. ІІ. - №. 15545. - Арк. 1. - Копії 1926р.(?) з справи без номера «турецьких справ» РДАДА зроблені українським істориком Анатолієм Єршовим)

№ 4

1659, травня 24 (14). - Березна. - Купча.

«Я, Яско Станиславенко, чиню відомо сим моим писмом векуистим записом, иж маючи я млын посполу з товаришом Тишъком Уласовичом на реці Ретю у мястечку Опътови, который есмо збудували за позволеннем его милости пана Грегория Гуляницкого, гетмана наказного сіверского, теди я часть свою продаю на вшъност пану Семену Мартиновичу Білоусу за золотых чотыриста гроший. Мает теди помененый Семен яко своею власностю шафовати, отдати, продати, даровати и як на ліпший пожиток оборочати, а я сам, жона, діти и потомъки и жаден з близких кревъних и повинъных моих зрекаю з той части моей вшъными часы. При которой купли были люде зацъные, меновите: пан Тишъко Уласович, п. Василий Яворский, п. Петро Куриленко, Гришъко Батуринский, Шимъко Яковлевич, Стас Карачунович, мешкаючий на тот час в Ніжине, которые при той купли были.

Діялося в Березной, дня 14 мая, року 1659.

А продаю я часть свою кроме части Тишъковой Уласовичо[во]й, до которой части его я не маю моци.

М.П. М.П. М.П.

При той справи будучи, будучи при той купли вишпомененой руку свою подписую Иоан Кудрицкий, писар міский березенский рукою.

При которой купли я товариш бывший Ясков руку свою подписалем Тихоний Уласович.

При даню листу были люде вірьі годные Василий Яворский и Шимъко Яковович. М.П.Печать старого За[біли]».

(НБУВ. - ІР.-Ф. Х. - № 7782. - Копія кінця ХІХ ст.)

№ 5

1666, березня 12 (2). - Березна. - Купча.

«Я, Макъсим Конъдратенъко из жоною своею Пелагиею Прокоповною, мешчанин и обивател березенский, чиню відомо сим моим вечистым писмом, иже продал двор свой власный, никому ни в чом не пенный ані теж заведененый, стоячий челом на улицу и Павлу Пумаку и помеж з едного боку от Еска водовоза, а з другой стороны от Якима Шостаченка, а с тылу от Охромія Крошенка пану Ивану Уласовичу Сухині, козаку и обывателю березенскому, жоні и дітем его на вічност за суму грошей личбы литовской коп сорок без чтирох, же волно ему як у своем добром жит быт спокойне продат, дароват и на який колвек пожиток свой обернут, на што и даю сее мое писмо пред урядом, пред паном сот[ником] березенъским Савою Иовенком и Евъхимом Скрягою, атаманом городовым Игнатом Ничипоренком, и Павлом Прокопиевичом Чумаком и Иваном и Юлесенком, Иляшом Мартиновичом и пред многими с товариства и мещан віри годными с подъписом в собе (?) в середине описаних с притисненем печати.

Писан в Березном Васил Дмитрович Дяк, войт березенский.

Марта 2 1666 року.

Особы в середине описаные,

Сава Иовенко, сот[ник] березенский

Евхим Скряга, атаман городовый и многие особ товариства»

(НБУВ. - ІР.-Ф. ІІ.- № 20559. - Оригінал, завірений печаткою. Записи на звороті: «Помощ моя от Господа сотворшаго помощь», «На двор березин[ский]»)

№ 6

1668, березня 8 (квітня 29). - с. Литвиновичі. - Угода між селами про розмежування.

«Літа от Рожденя Сна Бжия року 1668 априля 29 д.

Передо мною, Ефимом Мартиновичом, асаулом сотні Глуховской, засланим от пна полковника ніжинского Якова Жураховского, мні зостаючим асаулою сотні Глуховской, и зо мною зосланним Иваном Морозом и от всей старшини ншой глуховской пна Василя Феодоровича (Яловицького. - Ю.М., І.Т.), сотника глуховско- го, пна Алексія Заруцкого, атамана городового, ведлуг сіножатей и займищ Зазірских и Литвиновских и Ворголских. Собравшиїся всі до купи атаманя як зазірский Илия

Ярошенко, Левко Бекет, атаман литвиновский, Иван Ревяка, атаман ворголский, и сполне як с козаков и з мужиков всіх сіл чинили порядок сами промежду собою, абы юж от сего часу едни едним перешкодою бити чрез праву и декрет болш не турбувалися. Зде ставши, Левко Стефанович, войт литвиновский, з громадою в полі на синожатех призволялис о (?) тое, жеби и убогим людем хочай потроху уділенно у сіножатех било. На тое призволялися по закоп давний и вачин (?) глинное и хлібное (?) промежку лісами, аби от сего часу змирно мешкали, а мілося би якое село турбувати зо всіх як зазірчане, литвиновці, воргляне от сего часу и декрету (?) мні приказанно, то покладаю заруки на пана полковника ншего ніжинского Якова Жураховского сто талярей.

Писан в раді и в громаді зобраних на то в Литвиновичах літа и дня звишеписанних.

Есиф Мартинович, звишменованний асаул сотні Глуховской, и висланних тих справ, що уже свого притаманного як небожчик Филип Уманец, сотник бивший, подал им бил займищ зазірчаном, отступили литвиновці.

А що волок давній, лежачий от Погребок, нам, литвиновцям, не были зазірчане перешкодою».

(НБУВ. - ІР.-Ф. І. - № 65276. - Копія XVIII ст.)

№ 7

1675, червня 26 (16).- Білопілля. - Купча.

«Року 1675, июня дня 16

Я, Хведор Ясков син, жител білопулский, відомо чиню сим моим писмом кому показано будет, иж есмы продал займу свою дідизную у Воробювці на Глинном Ивану Проценку Галушці, жителю гурбинскому, уз (?) варвинского, за певную суму литовской личбы, за коп десят и даю ему сие мое писмо, аби он, Иван, сам користотовал тою моею продажною займою, жона и діти его, а сие мое писмо даю Ивану, варуючи его от своих родичов, аби з родичов моих, близких и далеких, жаден не был в продажной моей займі перешкодою. Волно будет Ивану продати, даровати и як хотіти на свой пожиток обернути. Для ліпшой віри и певности даю сию мою запис.

Діялося в Білополі, року и дня виш написаного».

(НБУВ. - ІР.-Ф. II.- № 20560. - Оригінал, завірений печаткою. Напис на звороті «На кгреблю Якущишину»)

№ 8

1677, травня 26 (16). - Угода між селянами щодо лісу.

«Копия.

Року тисяч шестсот сімдесят семого мсця мая шестогонадцят дня.

Передо мною Григорием Довченком, на тот час висланним от его млсти п. Якова Михайловича Жураховского, полковника Войск его царского пресвітлого величества Запорожского, и при битности товариства глуховского пна Ивана Мороза и пна Бориса Маршевского, пна Романа Домашича, пна Тимофія Вронского и иних людей на тот час немало будучих, стали межи атаманами каменским и литвиновским и товариством войсковим, войтами и посполитими людми стала певна и неодмінна згода о сіножатях. Ми, вишереченние каменский атаман з товариством, войт з посполством, межу учинивши доброхотне на краї ліса Макаровского на дереві берлаті знак учинили крест, а над крестом вилки з прозби литвиновцев, вишеписаний Борис вилки вирубав сокирою, а крест от каменчанской ріки сокірою в тож вирубав Семен Москаль и на иних деревах разних, сами литвиновці доброхотне с каменчанами идучи межу себі чинивши до Красной руди. На чом есмо по указу пна Григория висланого, згоду приятелско учинили: я, Гаврило Скоробогатий, атаман каменский з товариством, и я, Кондрат Клименко, войт, з посполством, велілисмо Климові, дякові своему, сее писмо злагодное писат. А если би которий з нас, каменчан или литвиновцов, мав своею волею через тую вишписанную межу утручатися и перешкоду чинит один другому, таковий своеволний будет заруки албо вини на его мл. пна полковника, на вряд в тож глуховский платити золотих сто.

Писан року дня вишеписаного.

Клим Иванович, дяк на сей час каменский».

(НБУВ. - IP.-Ф. II.-№ 65274. - Копія XVIII ст.)

№ 9

1682, квітня 30 (20). - Купча.

«Року Бжого 1682 априля 20 дня.

Я, Степан Махно, бувший обивател чегиринский, а на сей час маюм мешкане овде (?) в Уласовце, чиню відомо сим моїм доброволним записом кождому уряду и праву в віку и стие часи и кому колвек відати належатимет, иж я, Махно, з доброй своей волі продалем пасіку свою власную, нікому ні в чом не пенную и не заведеную, але во всем волную, меновите Махновскую, в провороті ведле Баклановской лежачую, Василю Киктю, жителю тож тепер уласовскому, за суму доброй монети десяток куп. А так продавши оную пасіку, его, Василя, упевняю, же ему волно юж яко свое доброе вічними часи держати и ку своему якого колвек пожитку оборочати и абы ніхто з кревних моих, близких и далеких, оную менованую пасіку не впоминалис и его, Василя, ні в чом не турбовали. А то продалем при людех зацних, мешканцев тепер уласовских, меновите при битности Олекси Булича, Васка Литвина, Леска Буличенка, Ивана Лисого, при которих людех зацних продавши менованую пасіку, его, Василя Киктя, и о тое их ежели бы хто мав упомянути оной пасіки у половину Слинъкувскую. Теди такий помененному пасеку такую и табур добрий як там бул, а от Слінка межи проворотми остали поставит, может тоей пасіки половину одержати. А ежели бы того діла потребуючого от Василя Слинка не постатчено, не повинен будет и впоминатис вічними часи в том во всем его, Василя, упевняючи цале, а для ліпшой віри упросилем пнов уряду так о подпис имен их, яко теж и о притиснене печати городовой.

Устне упрошоние о подпис имен Костя Яковенко, сотник наказний уласовский, Иван Сацко, атаман городовий.

А прикмети оной пасеки з едного краю по городище належит Василю, а з другого краю от Малишовой по яр теж Василю належит».

(НБУВ. - ІР.-Ф. ІІ.- №20568. - Оригінал, завірений печаткою)

№ 10

1688, листопада 31 (21).- Нехаївка.-Купча.

«Перед нами, атаманом Ефимом Городищенком и Семеном, войтом нехаевским, и при них людех зацних на тот час ставши очевисте Марко Лобасенко, сознал явне и ясне и доброволне без вшелякого жадного примушеня, иж я продалем двор свой власный и зо всіми грунтами, с полем, и сіножатьми, и з лісом, так и сад, стоячий при дворі и з городом славетно урожоному его млсти пан Илияшу Новицкому, пну полковнику Войск их царского пресвітлого величества Запорожского комонному за певную суму за сто и шістьдесят золотых, а оные грунты нікому не заведенние, не пенние, але яко дідиство свое власное продалем вічньїми часы пану Илии Новицкому и жоні его и потомков (описка, треба «потомком»-ЮМ, І.Т.) их, не зоставуючи собі жадного вступу до права так самому мні, яко и жоні моей и дітям, так теж и кревним моим, близким и далеким. Теди вольно яко своим добром владіти и пожитки мати з оных грунтов и меновите во во всіх руках трех поля міет бити первие под Рожественом три ниві, у середній руці чотирі, под напотом дві сіножати: одна стоячая обок Игнатови Пасікови, другая посполу из Василем Гордіенком стоячая на оболоні, ліс так теж стоячий обок Петрова Повгаракова (!), что в оние з грунта не повин[ен] нікто утручатися. А гдибы кто міл тие грунты обозватись, теди повин[ен] я сам от того очищати во всем. На що для ліпшой віри и певности свідомной я, Марко Лобас, даю сие письмо пну Илии Новицкому, пану полковникові комонному, при без звыклости належитой.

Писан в Нехаевці року и дня вышеписанного».

(НБУВ.-ІР.-Ф.201.-№ 73.-Копія початку ХІХст.)

№ 11

1690, липня 17 (7). - Стародуб. - Купча.

«Копия села Шкрабина.

Року тисяча шестьсот девятдесятого, мца июля семого дня.

Передо мною, их царского пресвітлаго величества войска Запорожского полковник стародубовским Михаилом Миклашевским, ставши очевисто пан Данило Мещеброцкий, значковий товариш войсковий, обиватель стародубовский, явне, доброволне признал, иж двор свой власний зо всіми будинками, з гумном, з винницею, стоячий на Тонуковщині, з грунтом пахотним и сіножатми и з дубровою, називаемим Тонковским же, никому ни в чем не заведенние и не пенние, об межу з едной сторони пана Кузмицкого, товариша войскового, жителя договатовского, а з другой сторони - пана Антона Мурашки, товариша войскового, жителя стародубовского, а з третей - его милости пана Григория Карповича, полковника киевского, а з четвертой - небожчика пана Сергия Потаповича, бурмистра стародубовского бившого, - лежачие, у вічность пану Денису Борисовичу, товаришови войсковому, обьівателеві стародубовскому, за певную сумму грошей, то есть за одинадцять сот золотих полских доброй монети продал и пустил; от которого то двора и грунту, прозиваемого Тонковского, пахотного и сіножатного, и дубровного, он, пан Данило Мещеброцкий, себе самого, жону, дітей, близких и далеких кревних своих в вичние и в неотзовние часи свидидічует (очевидно описка, треба читати «оддідичует». - Ю.М., І.Т.) и отдаляет; волно ему, пану Денису Борисовичу, оный двор даровати, заміняти и на який хотя свой пожиток власний обернути; що для ліпшой моци и твердости сие доброволное пана Данила Мещебоц- кого признатие казалисмо записати, а по записанню потребуючой стороні, то есть пану Денису Борисовичу, при звиклой печати з подписом руки моей казалем видати.

Писан в Стародуби року, мсца и дня вижей писаного.

На подлінном тако:

Их царского пресвітлого величества Войска Запорожского полковник стародубовский Михайло Миклашевский».

(НБУВ. - ІР.-Ф. ІІ. - №8467. - Копія кінця ХІХст. Внизу документа намальоване коло, всередині якого написано: «місто печати», нижче запис копіїста: «Рум[янцевская] оп[ись], п[олк] Старод[убский], т.83»)

№ 12

1696, червня 9 (травня 30). - Голубичі. - Купча.

«Року 1696 місеца маиа 30 дня.

Я, Семен Ахременко, Илейко Скрипка, чиню відомо сим моим листом вічистой продажи моей, жител села Голубич, кому бы о тим відати потреба теперешнего віку людем и напотом будучим, иж я будучи пилный в потребі моей, а не маючи вотки (?) що взяти, а міючи я власност свою займища дубровы от літ двадцяти лежачое, названо Подліс Яворъци, никому не пінно, ни винно, ни завідено, свое доброе працу и старане, дуброву и нивки розъробленой на полосмак, гдиз не с примусу, ани з намовы жадной толко з доброй воли своей продалем п. Сидору Користку Киселевичу, жителю и козаку того ж села Голубич, ему самому Сидору, жоні его, сыном, унуком и правнуком за певную и готовую суму грошей за золотих дванадцать доброй сребръной монети. Теди я, Семен, тую сумму отобравши своїми руками, а тую дуброву завожу п. Сидору, узявши зацного чоловіка Арътема Подлісного, и ограничене показал и завило: з одного боку Шарішова нива, а з другого боку Амелко Иузненко конъцем и Клувковой ниви покориновской (?), а з другий концем к Омелковой ниві, которую дубрововю из нивкою з лозами и с приборами сеножатки, до тоей дубровы належачої, нихто не мает жадной перешкоды чинити в той продажи, ни я сам, ни жона, ни дітки наши с кревних, блиских и далеких, под зарукою троякой совитости на урад черніговский, а пану Сидору и дітям его волно вшными часы розроблять, пожитковать и от себе куди хотя дат, продат, дароват, записат. На що давши сей запис при зацних людях

Арътем Подлшный.

Андрій Артимович.

Гришко Труденко.

Анътон Кириенъко и многих люди.

Писан в Голобич».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ІІ.- № 20565. - Оригінал)

№ 13

1698, вересня 30 (20).- Почеп. - Купча.

«Року Божого тисяча шестсот девятъдесят осмого мсца септеврия двадцятого дня.

Перед нами, урядом почеповским зуполне засілим, Кондратом Корочкою, на тот час сотником наказним, Павлом Кошанским, атаманом городовим, Иваном Сидоровичом Паливодою, асаулом сотенним, и при бытности того часу товариства значного сотні Почеповской панов Семена Пушного, Сави Шухари, Гаврили Карпаченка, городничого почеповского, а Семена Правды, войта міского, а з міщан панов Демяна Карповича, Дмитра Куници, Филипа Самойловича и пред усими того часу на враді засидаючими особами, его милост пн. Лукян Иванович Рославец, сотник Войска Запорозского почеповский, явне, ясне оповідал, иж еще за живота в Бгу зешлого в его милости пана Игнатия Григориевича Волского Коровченка, сотника почеповского, будучи сего ж року в Стародубові в его царского пресвітлого величества Войска Запорозского в дому пана полковника его милости пна Михайла Миклашевского сторговал пляц еще нефундованний нимало будинком, лежачий на старом місті з огородом с ограниченнем в тамошном положенню будучии и гребелку новозачатую, тож еще неуфундованную, лежачую на реці Немизі, за злагодою и помиркованнем его милости пна Спиридона Яковлевича Ширая, войта стародубовского, при бытности пна Иосифа Мартиновича, бывшого сотника почеповского, ценою за талярей двадцат, а на завтрашний ден и в дому его ж в Бгу зешлого пана Волского при бытности тогда пана Филипа Ноздри, хоружого сотні Почеповской, и пана Якова Куриленка, подлуг продажи своей гроши совершенно талярей двадцат отобравши, панеи малжонце до сховання отдал и изречение словесно перед панею ж малжонкою вчинил и ретен декляровал на мененний и проданний пляц и гребелку врадовое право купчое небожчик пан Волский пану сотнику Рославцу видать, а же за скорим военним под Казикармин походом не прилучилося тогда права его милости пну сотнику одержать, в яком року пан Волский и небожчиком зостал; теды просил нас пн. сотник, абы купля тая в достовірность по признатю менених особ, пна Ноздри, хорунжого, и пана Куриловича его пана сотникова, а продажа в Бгу зешлого пана Волского до книг міских почеповских пер облятом записана была. Так мы, вряд, видячи слушност и поважаючи признате зацних особ по желанию его милости пна сотника Рославця екстрактом сие право купчое виписавши з книг з подписом рук и притисненнем печатей велилисмо видать и есть видано.

Діялося на уряді почеповском року мсца и дня звишписанного.

В подлинном подпис таков:

Кондрат Корочка, на тот час сотник наказний почеповский. М.П.

Павел Котанский, атаман городовий почеповский, рукою власною. М.П.

Фрол Аксанович, писар сотні Почеповской, во свидителство власною рукою подписался М. П.

Вмісто Семена Правды, войта міского, яко писма неумиетного до сего права купчого в освидителство, я Иов Иллинич, писар міский почеповский, руку свою власную подписал».

(НБУВ. -ІР.- Ф. Х. - № 7779. - Копія кінця ХІХ ст. Запис копіїста внизу документа: «Рум[янцевская] оп[ись], п[олк] Старод[убский], с[отня] Первопочеп[ская], т. 85»)

№ 14

1700, березня 23 (12). - Іванполе. - Наказ стародубського полковника Михайла Миклашевського війтам сіл Зазірки й Воргола.

«Копия листа пна полковника С.Д.

Вам старості и войтови так зазірскому, яко и ворголскому, з громадою сурово под каранем неотпустним приказуем абисте в кгрунта литвиновские нимало не важилися влізати, так конечне тоей границі держітеся, як держалистеся, а по весні ми сами з пном сотником глуховским и з иншими особами розізд учинимо. Пилно и сурово вам по-десяте приказуем без жадной турбації до розїзду з литъвиновцями згодливе перемешкат под виною и каранем не опустним.

З Иванполя, марта 12, 1700 року

Его црского пресвітлого величества Войска Запорожского полковник стародубовский Михайло Миклашевский».

(НБУВ. -ІР.- Ф. І. - № 65273. - Копія XVIII ст.)

№ 15

1700, жовтня 27 (16).- Переяслав.- Грамота київського митрополита Варлаама Ясинського. сіверщина грамота документ

«Варлаам Ясынский, Божиею мылостию православний архиепископ, мытрополит Киевский, Галицкий и всея Малия Россиї.

Пречестному отцу протопопі роменскому со всім духовенством и всім их мылостям паном урядовим, ктиторям и парохияном, жытелям роменским, Божия архиерейско желаючи благословення, извістно творым, иж чесний отец Роман Высоцкий, презвитер ярошовский, з паном Андреем Гайдуком, мещанином роменским, предложили нам свое благое намірение ко благоугодному и святобливому ділу, же иміют построїти церков под містом Ромном Вознесения Господа Бога и Спаса нашого ИисусаХриста к подвышъшению и болшей чести имени Его Трысвятого, пан Андрей свой власний кгрунт на місце офіруючи, а чесний отец Роман своего ради спасення ложачи кошт на сооружение тоея церкви. Прето похвалное тое их намірение Боже сподоби к скорому привести и душеполезному совершению архиерейско желаем и благословляем честному отцу Роману тое ж освятити місце, зачати и совершити діло на спасение дшам правовірним, а пречестний отец протопопа должен уділити парохиї равно так, яко и до инших храмов, пастирско желаем.

Пысан в катедре новообновленной епископской переяславской року 1700 октоврия 16 дня.

На подлинном так:

Рукою власною».

(НБУВ. - ІР.-Ф. І. - №59217. - Тогочасна копія. Запис на звороті:«1768 году июля 29 д. таковую блгословителную подлінную грамоту я принял иросписался иерей церкви роменской намісник хмеловский Даниїл Паскевич»)

№ 16

1706, листопада 17 (6).- Батурин.-Універсал гетьмана Івана Мазепи.

«Его царского пресвітлого величества Войска Запорожского гетман Иван Мазепа.

Ознаймуем сим ншим універсалом кожному, кому би колвек о том відати надлежат, а особливе пну сотникові короповскому, атаманові й войтови тамошнему, иж прислали нам чрез супліку свою цехмистр ковалского и котлярского майстерства з своїм товариством, что они з давних часов на нших гетманских роботизнах зостаючи, волни бивали от всяких тяглих повинностей міских, а тепер любо тие ж нши работизны отбувают, однак будто бы и до міских повинностей оних принагляете. В чем оны просили себе ншого заступления, зачим мы пилно того варуем, аби оних до жадних тяглостей посполитих не потягано. Но поневаж оны отдавна (?) в нших потребах служачи, волности заживали помененной, о той повторе пилно приказуем.

Дан в Батурині в року 1706 ноеврия 6.

Звышменованний гетман рукою власною»

(ЦДІАК. - Ф. 51. - Оп. 3. - № 3442. - Арк. 3.-Оригінал)

№ 17

серпня 25 (14). - Погар (?). - Скарга Івана Мойсієнка на Семена, шинкаря пана Гудовича.

«Жалоба Ивана Мойсіенка, жителя погарского, на Семена, шинкара пана Гудовича, жителя ивантинского. Року 1708 мсця августа 14.

На майстраті его црского прстлого влчста стародубовского, перед нами Дмитром Зурманом, полковником наказным стародубовским, Микитою Потаповичом, бурмистром и войтом наказным, Иваном Кононовичом, райцею, лавниками и всіми рочне засілими радними, постановившися очевисто Иван Мойсіевич, жител погарскый, прекладал жалобу на Семена, шинкара паней Гудовичовой, жителя иванътионского, а тудеж и на Стефана Гудовиченка, в тот способ: иж будучи ему, обжалованному, на ярмарку у Ивантионках о Преображнии Гсднем, где помянутый Семен, найшовши на его, Ивана, серед дня з жоною своею, без жадной причины побил и за лоб волочил, а еще собі того за недосит міючи, з запамяталости сердца своего колом деревяным не меншую в голові рану задал, по яковом побитю он, Мойсіенок, міючи собі свидителей и рану, в голові заданную, прекладал жалобу ему, Стефану Гудовичу, и положил выкладу на помянутого Семена золотих чотирнадцят, а що на меду и на горілци и в титюні под час такого побитя шкодует талярей на два и болей; якии выклады он, Гудовиченок, побравши и вивювши о побитю инквизицію, учинил шинкара своего винным и судом своим наказал его, Мойсіенка, на все тое нагородиты шинкареві своему талярами пятнадцятми, где помянутий шинкар ставши при упорі, не хотіл отнюд еднати его, Мойсіенка, и мовил: «Если бы праві до смерти его убил, то бы можно за его голову тимы пятнадцятми талярами заплатити!». Помянутый Мойсіенок, чуючи тое и сподіваючись не утратиты правной инквизиціи, удался перед суд стародубовский, где на таковую зсиланый был Александер Зубович, которого чуючи приезд, Стефан Гудович, подобно фолкгуючи шинкареві своему, веліл з жоною на малый час зхоронитися, абы не был взят перед суд стародубовскый. Где приехавши, Зубович не застал его, шинкара, ані жоны у Ивантионках и назад з тим повернулся, где по прибытю Мойсіенка, огляданый раны, заданой, которая не меншая найдуется и опухлая од тоей раны голова; и просил он, Мойсіенок, свои побои до кныг міских стародубовских записат и ест записано».

(НБУВ. - ІР.-Ф. ІІ. - № 18092. - Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа запис: «Моск[овский] архив мин-ва юстиции, Старод[убского] магистрата, по 1-ой описи, вязка 2-ая, книга № 10 (1708), л. 65 об.-66»)

№ 18

1672-1710 рр. - Погар. - Реґести купчих у копіях останньої третини ХІХ ст.

«Точные копии из кріпостей.

года 25 марта. Шликовая світлица с комнатою, против хата простая, в хаті пристроенная світелка, между ними сінци, другая хата курная старая, анбар, сарай лідник, на лідовні анбар, погреб деревянный походный, каковой двор продал Василий Васильевич з будынком жадным зо всяким строением, стоящим на предмісти в Погарі пану Филону Корніевичу, міщ[анину] погарскому, за сумму грошей коп за 40 и горілки бочек 2, у каждой бочки кварт по 600.

года 12 февраля міщане Артем Семенов и Тихон Микитин продалисьмо пляц, місто, зо всім будынком міщ[анину] по[гарскому] Авраму Тихоновичу за сумму грошей коп за 3 и шагов за 15.

1688 г. 19 февраля, я учтивая невіста, на имя Марья Семеновна по мужу Юсковая Рухдлядчиха, продала двор на Московской улиці против св[ятого] хр[ама] Афанасия честному г[осподину] отцу Данилу Ивановичу свято-Афанасовскому погарскому за сумму готовых грошей за 19 коп.

1710 года 6 ноября невіста г[оспожа] Марья Степанова по мужу Пасючиха, жителька и міщанка погарская, продала Афанасу Петровичу Світусі сад свой власный з плецом, стоячий в г. Погарі за старим городом, за готовую сумму грошей личбы звонковой литовской чеховой монет коп за 20.

(Сообщил Федор Петраченко из Погара 1871, акт. 24)».

(ІМФЕ. -Ф.3.-№. - Копія останньої третини ХІХ ст.)

№ 19

липня 8 (червня 27). - Стародуб (?). - Лист стародубського полковника Лук'яна Жоравки до гетьмана Івана Скоропадського.

«Ясневелможный мцівьій пане гетмане, премилостивійший мой пане и добродію!

Федор Флорович Шостакович, посадский калужский члвік, за поважним універсалом велможности вашой по премощной монаршой грамоті на взискане долгов от полчан моих, ему повинних, в прошлом року 1718 данном, по сей час управуючися в инних должников своих, которие могли виплатить, справил долг свой, а инние убогие, розписавшися на ратушу тутейшом, упросили сроку до времени, о чом відение, з ратушних книг виписанное, тут же велможности вашой репрезентую. Еден тилко п. Гудович, ставши при упорі, отказал тое, же міет в своих претенсиях з ним, Шостакович, перед судом войсковим енералним росправитися, з которого противности он, Шостакович, едет тепер в Глухов просить у велможности вашой святой справедливости, що по моей служебничой долъжности вашой пан ской велможности донесши, его ж млти рейментарской себе навсегда вручаю и зостаю

Велможности вашой, пану моему и премилостийвійшому добродіеви, всего добра щире зичливий и нижайший слуга его црского пресвітлого влчства Войска Запорозкого полковник стародубов[ский] Лукян Жоравко.

З Старод[уба] июня 27 д. 1719».

(НБУВ. - ІР.-Ф. ІІ. - № 18097. - Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа запис: «Харьк[овский] Историч[еский] архив, д. № 17142; подлинник»)

№ 20

1722 р.(?). - «Скаска» свідків у справі про напад на двір Стефана Косовича.

«Сказка .... от нас, нижей подписавшихся, о gвалтовном наезді Стефана Лапики на двор Косовича и о ламанне будинку его ж Стефана Косовича им же, Лапикою, з сном своим Никифором, там на Гримячці живучим.

В року 1722 -м, зимою, уже стах Рождества Хва, прибіг піший слуга Косовичев ко мні, Стефану Сейковичу, живучому версти дві от Косовичового хутора, и сказывал о наезде gвалтовном и разорении дому пна свого, а вон (?) заледве сам утік з их Ломачиних рук. Я, ему коня давши свого, послалем скоро до пна Яворского, асаулі полкового стародубовского, еще от мене верст пят мешкаючого, дабы ко мні приихал, щоби нам совокупне поихати. Теди пн. Яворский скоро приихал ко мні, и поихалем санками два и зять мой третий Андрій Стіколенко (?), и приихавши на Гримячку, виділимо много людствие подданих Стефана Ломаки пяних, ламлячих хату Косовичовую, против світлиці стоячую под одною кровлею, а сна его Ломачиного Никифора виділисмо приганяючого мужиков до ламаня хати, и уже засталисмо хату розкиданую зверху аж нижей окон, а пні Косовичовую засталисмо в світлиці з детми зачинившуюся и плачущую, заледве живую от такого gвалту, которая слезне протестовалася нам и просила ратунку; где возвавши ми в світлиці Никифора Ломаку и сталисмо ему казати, даби перестал и не чинил без мужа еи такового gвалту, бо и светлицю хотіл он, Никифор, ламат - заледвесми его уняли, кричачи на людей, даби не ламали болшей; а старий Ломака, здалека пяний ходячи, лжил (?) словами неучтивими пні Косовичеву, также и нас всіх; дітей малих плачучих и кричачих от такого gвалту в светлці виділимо. А когда мужики пянии кидали без вини с хати неосторожно, тогда мало що сна старшого Косовичового в смерть не убили бервеном. О разорении худоби Косовичовой не можем знати, сколко з гори, с хати и світлици з гори побрато, бо тое ещо до нас поламано и пороскидано. О завладінии зас его, Косовича, гребельки купленой и о gрунтах, там же на Гримячці куплених Косовичових, непоеднокротне знаемо между ними сор и грабителства з Стефаном Ломакою и сном его Никифором и до днесь; челядь также в дворі Косовича ані челядки не засталисмо, бо всі по дуброві розбіглися, видячи такий gвалт, аж уже при нас почалися збірати, почувши нас, и зараз один слуга побіг в Чернігов до Косовича, даючи ему знати о таковом gвалту и разорении двора; и того ради свідителство совісно и праведно руками нашими закріпляем.

Павел Яворский, асаул полковий стародубовский.

Стефан Сейнович, товариш значковий полку Стародубовского».

(НБУВ. - ІР.-Ф. ІІ. - № 18124. - Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа запис копіїста: «Х[арьковский] и[сторический] а[рхив], № 1591; подлинник»)

№ 21

1723, вересня 11 (серпня 31).-Під Опішнею. - Лист невідомого до наказного стародубського полковника.

«До наказного стародубовского полков[ника].

Потребен ест тут для нікоторой послуги войсковой нужной значковий товариш полку Стародубовского п. Косович, о котором за повиданьемъся вчерайшого дня з в. мстю любо словесно предложить ему запомнілисмо, однак тепер листовне пишучи до в. мсти, жадаем, абысь в. м., если он, п. Косович, в ннішном поході при полку Стародубовском найдуется, виправил оного к нам немедленно; ежели ж оного при полку тепер ніт, то міет в. м. нарочного козака з листом своим до него, где может его найти, послати, которий абы зо всім своим прибором к нам поспішил якнайскорій, приказуем.

Дан з под Опушною, августа 31 д. 1723 року».

(НБУВ. - ІР.-Ф. ІІ. - № 18124. - Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа запис: «Х[арьковский] И[сторический] А[рхив], № 1591, черновик»)

№ 22

1724 р. (?) - Лист Стефана Гудовича до Василя Жураковського та Якова Лизогуба.

«Велможние правителствующие малороссийские мсцівие пнове едноралние (!) Василий Жораковский, асаул, Ияков Лизогуб, бунчучъний, прмлстивійшие пнове и великие добродійство

Многократні велможностям вашим сміл наприкритися, любо и не хотілем, но жалем великим наполнен будучи, иж не оттепер собі одержавши, терплю от единоутробного брата моего п. Андрея Гудовича, которий завладіл маетности всі отцевские, горливе крваве заслужоние, зол. тисячу денег забрал, жита осмачок сто шест, млини спустошалие мні дал, а особливе тепер млин на Кичаті утиснувшися, он хощет продат, которий мні дан от небожчика тестя моего Иосифа Френзбаха. Но он, брат мой, подданими ншими отцевскими по Рвану греблю угатил, а по угащеню и посвоил, яко нні без бытности его, п. брата, от жени его имію превеликую трудность, на котором власном моем млині як хощет, то творит и от млина отбивают. Во всем сем донесши, падши до ног велможностям вшим, як тепер так и пред респекту и отческой млсти прошу.

Велможностям вашим нижайший слуга Стефан Гудович».

(НБУВ. - ІР.-Ф. ІІ. - № 18099. - Копія кінця ХІХ ст. Внизу документа запис: «Румянц[евский] музей, карт[а] с малор[оссийскими] актами, № 185; на верху помета рукою А.М.Лазаревского: «1724» и «Семейн[ые]»)

№ 23

1725, травня 10 (квітня 29). - Глухів. - Указ ГВК.

«Копия з указу войсковой канцеляриї.

Указ войсковой енералнойканцеляриї.

Товаришеві бунчуковому пну Стефану Миклашевскому обявляется: сего априля 25 числа атаман з товариством Федор Давидов и войт з громадою литвиновские подали в енералной войсковой канцеляриї на имя ея величества всепресвітлійшой гсдрні императрици на вас челобитную, что прошлих годов покойний отц вш завладіл без вини отцов и дідов их дуброву и сіножат и два ліса Хлудную и Запулскую и пасіку з садом и тими всіми их угодиями владіете ви по сюю пору, за которие они, а именно за бортевия сто шестдесят дерева, оплачовали они оклад боліе двадцяти літ и просили они, челобитчики, в енералной войсковой канцеляриї разсмотрения и по вас указу теди чрез сей указ з оной канцеляриї предлагается, аби ви за получением оного понеже сами для походу Гилянского прибуть не можете, присилали кого в пленіпотентах з кріпостями, если якие на помянутие кгрунта иміются для отвітствия против челобитя оних литвиновцов, а именно к 21 числу надходящого місця мая всеконечно.