Участь генерального осавула Івана Мазепи у виборах митрополита 1685 року на перепідпорядкуванні Київської митрополії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь генерального осавула івана мазепи у виборах митрополита 1685 р. nа перепідпорядкуванні київської митрополії

Сергій Павленко

Анотація

Павленко Сергій Олегович - шеф-редактор наукового журналу «Сіверянський літопис» (Чернігів, Україна)

Автор на основі великого комплексу джерел досліджує перебіг подій 1685 - 1686 років щодо перепідпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Гетьман Іван Самойлович доручив генеральному осавулу Івану Мазепі як експерту з релігійних питань зайнятися організацією проведення церковного собору в липні 1685р. За настановами з Москви українські духовні особи мали на ньому чітко заявити про відокремлення Київської кафедри від Константинопольського патріархату та обрати митрополитом місцевого архієрея. Незважаючи на такі орієнтири, собор сформулював неочікувані для государів та московських урядовців рішення про вирішення згаданих церковних проблем лише канонічним способом. Делегати одностайно обрали митрополитом луцького єпископа Гедеона Четвертинського, який як кандидат на цю духовну посаду не сподобався російським зверхникам. І. Мазепа брав активну участь у переговорах з церковної проблематики у Москві, Батурині, Києві, Чернігові. Він, як і гетьман, відстоював українські інтереси в питанні належності Київської митрополії.

У студії показано, як, всупереч бажанням І. Мазепи, І. Самойловича, провідних діячів Гетьманщини надати Г. Четвертинському титул екзарха константинопольського патріарха, Київська митрополія була захоплена Московським патріархатом, російським урядом шляхом підкупу, маніпуляцій, шантажу, фальсифікацій та силового тиску.

Ключові слова: І. Мазепа, І. Самойлович, митрополит, патріарх, собор, екзарх, фальсифікації.

Abstract

Serhiy Pavlenko - Chief editor of scientific magazine «The Severian Chronicle»

(Chernihiv, Ukraine),

Serhiy Pavlenko

Participation of General Yesaul Ivan Mazepa in the Election of Metropolitan Bishopin 1685, in Reorganization of the Kiev Metropolis

On the basis of a large set of sources, the author investigates the course of events of 1685-1686 concerning the subordination of the Kyiv Metropolis to the Moscow Patriarchate. Hetman Ivan Samoilovych entrusted General Yesaul Ivan Mazepa as an expert on religious issues to arrange the organization of the church council in July 1685. According to the instructions from Moscow, Ukrainian clergy had to clearly state the separation of the Kyiv department from the Constantinople patriarchate and elect a metropolitan bishop of the local archiereus. In spite of such guidelines, the church council formulated unexpected decisions for the sovereigns and Moscow government officials about solving these church problems only in a canonical way. The delegates unanimously elected the Bishop of LutskHedeon Chetvertynskyi as the Metropolitan Bishop, who as a candidate for this spiritual postwas not liked by the Russian leaders. I. Mazepa actively participated in negotiations on church issues in Moscow, Baturyn,Kyiv, Chernihiv. He, as the Hetman, defended Ukrainian interests in the matter of belonging of the Kyiv Metropolis.

The study shows how, contrary to the wishes of I. Mazepa, I. Samoilovich, the leading figures of the Hetmanate, to grant G. Chetvertynskyi the title of Exarch of the Patriarch of Constantinople, the Kiev Metropolis was seized by the Moscow Patriarchate, by the Russian government using bribery, manipulations, blackmail, falsifications.

Key words: Mazepa, Samoilovych, metropolitan bishop, patriarch, church council, exarch, falsifications.

Київська митрополія Константинопольського патріархату у часи правління І. Самойловича довгий час не мала свого митрополита. На це впливала низка обставин - насамперед боротьба Московії, Польщі, Кримського ханства та Туреччини за патронат над Україною, змагання вітчизняних еліт за булаву, розшматування краю між різними силами впливу Харишин М.В. О некоторых национальных особенностях, или как Киевская церковь перешла в послушание церкви Московской: научное издание. К.: Ліра-К, 2017. С. 126 - 144; Харишин М., Мордвінцев В. Російське самодержавство та Київська митрополича кафедра, або як Українська Православна Церква позбулася автокефалії: Присвячується 10-річчю третього відродження Української Автокефальної Православної Церкви. К.: Братство УАПЦ «Світло для світу», 1999. 334 с. тощо. Через це вирішення церковної проблеми відкладалося на стабільніші часи. Разом з тим відсутність митрополита, який би керував церковним життям українців, давала про себе знати.

Оскільки більшість вітчизняних церковників вбачала у Московському патріархаті свого союзника, захисника православ'я, то й охоче йшла на контакти з його очільни- ками. У Москву практично щороку направлялися ченці, ігумени з різного приводу Шевченко О.М. Про підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату наприкінці XVII ст. // Український історичний журнал. 1994. № 1. С. 57., але не без користі для своїх духовних закладів: назад вони поверталися щедро обдарованими Безьев Д. А. К вопросу о взаимоотношениях украинской православной иерархии и московского правительства во второй половине XVII века // Преподаватель ХХІ век. 2012. №3. С. 252.. Бідний Константинопольський патріархат, резиденція якого перебувала у Стамбулі, через іншу віру турецької влади, постійне конфронтаційне напруження в українському прикордонні («непрестанные между царствиями земными брани» Грамота к константинопольському патриарху от гетмана Самойловича (30 декабря 1685 г.) // Евгений (Болховитинов Е.А.). Описание Киевософийского собора и Киевской иерархии с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов и фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия. К.: Тип. Киево-Печерской лавры, 1825. С.104.), бойові зіткнення, «дальнее разстояние пути» Там же. фактично не мав надійного зв'язку з Київською митрополією.

Московія, встановивши протекторат над Лівобережною Україною, ще з моменту проведення Переяславської ради 1659 р. намагалася підпорядкувати українську церкву [«А митрополиту Киевскому, также и иным духовным Малые России, быть под благословением святейшего патриарха Московского и всея Великия и Малыя и Белыя России» 1659, с января до 30 ноября. Статейный список бытности в Южной Руси бояр князя Алексея Трубецкого и др. // Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные археографической комиссиею. СПб.: Типография П. Кулиша, 1863. Т. IV. С.264.]. Робилося це найчастіше у грубій формі. Так, царський воєвода князь Олексій Трубецький у жовтні 1659 р. самочинно надав звання місцеблюстителя Київської кафедри чернігівському єпископу Лазарю Барановичу Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. У трьох книгах. К.: Либідь, 1994. Книга 3. С. 91.. Московський патріархат, усупереч канонам, висвятив у єпископи Шкрибляк Н. «Церковний Переяслав»1686 года как политико-идеологическая стратегия расширения Московского патриархата // Релігія та Соціум. 2014. № 1-2. С. 45. і рукоположив місцеблюстителем Київської митрополії лояльного до Москви ніжинського протопопа Максима Филимоновича (4 травня 1661 р. Морозов О. Ніжинський протопоп Максим Филимонович. Ніжин: Ніжинський державний педагогічний університет ім. М. Гоголя, 2000. С. 63.), тоді ж призначив Симеона Адамовича ніжинським протопопом Романова О. Малороссийское духовенство в русско-украинских взаимоотношениях (1659-1672): Симеон Адамович // Проблемы истории России. Екатеринбург, 2008. С. 42.. Зрозуміло, що таке нав'язування духовних осіб без урахування думки місцевих церковних ієрархів, влади автономії лише загострювало проблеми Київської митрополії.

Гетьман І. Самойлович під час свого правління намагався врешті вирішити це злободенне для Гетьманщини питання. Джерела фіксують його активні зусилля у цьому плані починаючи з 1682 р. Зауважимо, що саме тоді, 28 січня 1682 р. Яфарова М.Р. Посольство Прокофия Возницына и вопрос о Киевской митрополии // Церковь и время. Научно-богословский и церковно-общественный журнал. 2018. № 2(83). С. 94., царський посланець у Стамбулі дяк Прокофій Возніцин отримав таємне доручення розвідати, щоб «в Малоросии о том не ведал нихто», у патріарха Якова, «для чего Киевская митрополия колико лет пастыря не имеет», «и спрашивать ево о том пространными розговоры, а доведыватца того всякими меры как мочно: поволит ли он, патриарх, Киевской митрополии со всеми духовными быть под благословением святейших патриархов Московских и всеа Русии» 1682 - начало 1683 гг. Выписка из Посольского приказа о тайном письме Прокофию Возницыну // Там же. С. 129..

Реалізацію задумів щодо обрання митрополита гетьман І. Самойлович поклав на свого довіреного І. Мазепу. Саме тому ця сторінка біографії майбутнього керманича України потребує більшої уваги та вивчення.

І. Мазепа певною мірою був у Батурині й експертом з релігійних питань. Так, у листі до Л. Барановича гетьман писав про нього: «Есть при мне персоны, которые бывали в советех при бывшем гетмане Дорошенке и при покойнике митрополите Киевском отце Иосифе Тукалском, где они подлинно о том уведали, что покойника отца Денисия Балабана, митрополита Киевского, сакос при иных многих вещах и рухлядях достался в руки отцу Антонию Виницкому, который он, сакос для чести митрополии Киевской надевая на себя, приказал имя отца Балабана с него выскресть, а на том месте свое написать. И по тому знатно, что он, святейший Констянтино- полский патриарх, от престола своего сакоса своего ему, Антонию Винницкому, не давал» 1679 г., декабря 21. Письмо гетмана Ивана Самойловича архиепископу Черниговскому Лазарю Барановичу // РГАДА. Ф. 229. Оп. 1. Д. 154. Ч. 1. Л. 36-39, 47-48, 41 [Опубликовано: Воссоединение Киевской митрополии с Русской Православной Церковью. 1676 - 1686 гг. Исследования и документы. (Далее ВКМРПЦ). М.: ЦНЦ «Православная Энциклопедия», 2019. № 46. ]. Як відомо, І. Мазепа у 1663 р. був разом з королем у Білій Церкві. Якраз тоді у Корсуні 9 - 19 листопада відбулися вибори київського митрополита Власовський І. Нарис історії української православної церкви. Нью-Йорк, Бавнд Брук: Українська православна церква в З. Д. А., 1956. Т. ІІ. С. 112.. На них дві конкуруючі партії обрали митрополитами Йосипа Нелюбовича-Тукальського та Антонія Винницького, яких Ян Казимир обох затвердив Там само. і таким чином заклав конфлікт, суперечність між православними спільнотами. Усе ж 6 березня 1668 р. константинопольський патріарх Мефодій дав благословенну грамоту на Київську митрополію Й. Тукальському Там само. С. 113.. Резиденція митрополита була у Чигирині Андрусяк М. Боротьба за єпископську катедру // Записки чина св. Василія Великого. Львів, 1933. Т.УІ. Вип. 1-2. С. 85., де у той час працював ротмістром, генеральним писарем І. Мазепа. У правобережну гетьманську столицю у 1670 - 1674 рр. також приїздив на переговори від короля львівський єпископ Йосиф Шумлянський Чухліб Т. Львівський єпископ Йосиф Шумлянський - військовий діяч та дипломат Корони Польської (60-ті роки XVII-початок XVIII ст.) // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, 2012. Випуск 21. С. 790-791., який конфронтував з А. Винницьким Андрусяк М. Боротьба за єпископську катедру. С. 85-136: Франко І. Йосиф Шумлянський, львівський єпископ 1668-1708 р., і заведення унії в Галичині // Франко І. Зібрання творів в п'ятдесяти томах. К.: Наукова думка, 1986. Т. 47 (Історичні праці). С. 150-154., запекло протистояв йому в боротьбі за вплив майже на 1968 церковних громад та монастирів Скочиляс І. Недатований реєстр духовенства, церков і монастирів Львівської єпархії за владицтва Йосифа Шумлянського // Записки НТШ: Праці Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. Львів, 2000. Т. 240. С. 536. Львівської єпархії та отримання від них доходів. Отож правобережний старшина, ставши довіреним І. Самойловича, загалом орієнтувався у реаліях боротьби між духовними ієрархами за лідерство у Київській митрополії.

У березні 1682 р. І. Мазепа прибув до Москви із статтями до Федора Олексійовича про різні справи. Як відзначалося у протоколі слухань уповноваженого Батурина, значного військового товариша, він мав детальніше розтлумачити суть нових ініціатив та прохань. «А о иных статьях говорить пространно с Ываном Мазепою для того, - уточнювали в Посольському приказі, - что в тех статьях написано коротко, а в ыных статьях написано, что пространнее о тех и о иных делех словесно он, Мазепа, объявит» 1682 г., марта 24. Фрагмент записи беседы с И.С. Мазепой в Посольском приказе о выборах Киевского митрополита // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. Дело № 12. Л. 81 [Опубликовано: ВКМРПЦ. №73]..

Посланець Батурина виклав таким чином позицію свого зверхника: «Многие годы Киевская митрополия вдовствует и пастыря не имеет, и о том, де, как духовныя, так и посполитый народ скорбят. А нынешняго, де, лета хочет гетман по обещанию ехать в Киево-Печерской монастырь и говорить о том духовным, как бы учинить митрополию в Киеве за благословением святейшаго Московского патриарха, и что б великий государь, его царское величество, указал о том свой государев указ учинить. И буде наперед сего, при обрании гетманскома или в пересылках что было, о том бы выписать, и к нему, гетману, в государеве указе отписать, чтоб он ведал, как з духовными киевскими в том поступать» Там же. Л. 91-92..

У квітні 1682 р. І. Мазепа повернувся до Батурина із стольником Олександром Карандєєвим, маючи на руках відповіді на гетьманські статті 1682 г., апреля 15. Фрагмент статейного списка А.Ф. Карандеева, посвящённый обсуждению избрания митрополита Киевского // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. Дело № 15. Л. 43-45. [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 75].. Останній «гетману говорил о Киевской митрополии против постановленных Переяславских статей, какова ему дана выписка ис приказу Малыя Росии» Там же. Л. 44.. І. Самойлович, вислухавши представника Москви, повідомив йому, що «он тот, его царского величества, указ у присланного своего, у Ивана Мазепы, принял и вычел» Там же.. Гетьман поставив до відома государя, що тепер, після схвалення його дій, він з'їздить у Київ і «з духовными знатными особами посоветует, и как митрополита ково имянем оберут, в то время и

постановлении его постановят на мере» Там же. Л. 45..

Проте несподівана смерть царя Федора Олексійовича 27 квітня 1682 р. Богданов А. В тени Петра Великого. М.: Армада, 1998. С.111; Володихин Д. Царь Федор Алексеевич или Бедный отрок. М.: Молодая гвардия, 2013. С. 237., бунти стрільців у Москві (15 - 17 травня) та регіонах Алмазов А.С. Выступление стрельцов в Нежине в 1682 г. // Ключевские чтения-2018. Гражданская война и гражданский мир в исторической судьбе России. Сборник. Москва: Спутник, 2019. С.125., приведення полків, старшини до присяги спочатку Петру І 1682, апреля 28. Отправление к гетману Ивану Самойловичу думного дворянина Ивана Желябужского и дьяка Максима Бурцова с объявлением о кончине государя Федора Алексее- евича и о восшествии на престол государя царя Петра І и для приведения всей малороссийской стааршины к присяге в верности подданства // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. Дело №18. Л. 1-186., потім двом царям 1682, мая 30. Отправление думного дворянина Васильева Тяпкина и дьяка Тимофея Литвинова к гетману Ивану Самойловичу для проведения к присяге всей малороссийской старшины в верности к государям царям Иоанну Алексеевичу и Петру І // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. Дело № 23. Л.1-70., залагодження проблем зі шлюбом гетьманової дочки Параски відклали вирішення цієї проблеми на невизначений час.

У вересні 1683 р. московський патріарх Іоаким, отримавши від І. Самойловича листа з відомостями про поновлення намірів обрати митрополита, надіслав у Батурин грамоту із підтримкою цього задуму, оскільки «правила же святых отец не повелевают вдовствовати архиерейским престолом многое время» 1683 г., сентября 4. Грамота патриарха Московского Иоакима гетману Ивану Само- йловичу с похвалой за заботу о замещении вакантного престола Киевской митрополии // Отдел рукописей Российской национальной библиотеки. Ф. 588. № 1115. Л. 204об. [ Копия из рукописного сборника «Икона, или Изображение великие соборные Церкве] [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 76].. У той же час найвищий церковний ієрарх Московії явно не хотів бачити на цій посаді чернігівського архієпископа Лазаря Барановича. На його погляд, він «леты многии жития сего течет и к старости уже подобно и немощию объяся [...] и ради тоя его немощи [...] сын не возмогает [яко нам возвестиша] по святым правилом и по чину Восточныя церкве архиерейских належащих требований исполняти» Там же. Л. 205.. Закидав патріарх архієпископу за те, що через «немощ» той порушує церковні канони, зокрема «творит на единой литургии многия диаконы, многия иереи, человек по десяти и по пятнадесяти, и сицевое деяние отнюдь от отец святых отвергнуто» Там же. Л. 205-205 об.. митрополія патріархат церковний мазепа

У 1684 р. у зв'язку з тим, що львівський єпископ Й. Шумлянський почав називатися містоблюстителем Київської митрополії 1684 г., октября 31. Статья 9 наказа Е.И. Украинцеву относительно избрания Киевского митрополита // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. Дело № 36. Ч. 1. Л. 69 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 79]., у листопаді до Батурина на переговори з гетьманом приїхав думний дяк Омелян Українцев, який згідно з царським наказом «учинил предложение, что в Росийском православном царствии по благословению всех святейших вселенских патриархов преосвященные митрополиты и архиепископы постановление и благословение приемлют от святейшаго патриарха Московского и всеа Росии» і щоб гетьман «з духовными и мирскими чинами мало- росийского народа подумал, как бы на Киевской престол избран был митрополит, а постановление ему и благословение на тот престол имети от великого господина святейшаго и всеблаженнейшаго Иоакима, патриарха Москвы и всеа Росии» 1684 г., ноября 16. Фрагмент статей гетмана Ивана Самойловича, посланных в Москву с Е.И. Украинцевым относительно избрания Киевского митрополита // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. Дело № 36. Ч. 2. Л. 283-284. [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 84].. І. Са- мойлович у зв'язку з цим писав до Москви, що в Україні, «хотя то иногда некоторым особам духовным и не полюбится», все ж обіцяв «учинити мое попечение», «духовные чины обнадежу» для реалізації царської пропозиції.

На переговорах у листопаді 1684 р. між О. Українцевим та правителем Гетьманщини була погоджена кандидатура єпископа Луцького та Острозького Гедеона Свя- тополк-Четвертинського, який ще назвався як «протофрон митрополии Киевской» 1684 г., ноября 24. Грамота епископа Луцкого Гедеона Святополк-Четвертинского патриарху Московскому Иоакиму с уведомлением о своем бегстве из Речи Посполитой и прибытии в Малую Россию // Отдел рукописей Российской национальной библиотеки. Ф. 588. № 1115. Л. 219. (Копия из рукописного сборника «Икона, или Изображение великие соборные Церкве...»). [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 88]., на посаду київського митрополита 1684 г., ноября 15. Фрагмент статейного списка Е.И. Украинцева с описанием переговоров с гетманом Иваном Самойловичем относительно избрания Киевского митрополита и его перехода под верховное послушание Московского патриарха // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. Дело № 36. Ч. 1. Л. 178-182. [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 83].. Протофрон - це першопрестольний єпископ Чернышева М.И. Уходящие слова, ускользающие смыслы: историко-лексикологические исследования // Электронное научное издание Альманах Пространство и Время. 2015. Т. 10. Вып. 1., який старший за титулом серед подібних Щапов Я. Н. Византийское и южнослявянское правовое наследие на Руси в ХІ-ХІІІ вв. М.: Наука, 1978. С.142.. Зазначимо, що на Провобережній Україні хоч і стихла активна фаза боротьби за гетьманську булаву між командами різних орієнтацій, все ж між лідерами православних спільнот неофіційне «змагання» за першість тривало. Г. Четвертинський скаржився у грудні 1679 р. Л. Барановичу, що «отец Винницкий, епископ Перемышлский, титлою митрополии, эксархии величается и пишется тем, не имея от святейшего патриарха нашего сакоса» 1679 г., декабря 6. Письмо епископа Луцкого Гедеона Святополк-Четвертинского архиепископу Черниговскому Лазарю Барановичу// РГАДА. Ф. 229. Оп. 1. Д. 154. Ч. 1. Л. 21.. Ян ІІІ Собеський універсалом від 3 лютого 1676 р. доручив єпископу Й. Шумлянському бути розпорядником адміністрації Київської митрополії й Києво-Печерської архімандрії Чухліб Т. Відень 1683: Україна-Русь у битві за «золоте яблуко» Європи. К.: Видавництво «КЛІО», 2013. С. 157.. На території, захопленій османами, у серпні 1681 р. була утворена «єпархія під назвою Подолія разом з містом Кам'янець» Чернухін Є. Грецькі рукописи у зібраннях Києва. Каталог. Київ-Вашингтон, 2000. С. 211; Чернухін Є. Грамоти вселенських патріархів XVI--XVII ст. у фондах Інституту рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. С. 58 // URL: . pdf (дата звернення: 06.10. 2019). з митрополитом «Кам'янця і Подолії... екзархом всієї Малої Росії» Панкратієм Там само. С. 59..

Думний дяк О. Українцев 12 листопада 1684 р. зустрічався з єпископом Г Четвер- тинським, прибулим з Речі Посполитої, у Батуринському Крупицькому монастирі 1684 г., ноября 9. Фрагмент статейного списка Е.И. Украинцева относительно переговоров о прибывшем из Речи Посполитой епископе Луцком Гедеоне Святополк-Четверинском // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. Дело № 36. Ч. 1. Л. 128-130 [Опубликовано: ВКМРПЦ. №81];1684 г. ноября 12. - Фрагмент статейного списка Е.И. Украинцева с описанием его свидания с епископом Гедеоном в Батуринском Николаевском Крупецком монастыре / Флоря Б.Н., Кочегаров К.А. Луцкий епископ Гедеон (Четвертинский) и судьбы Православия в западной части Киевской митрополии // Церковь и время. 2018. № 2 (83). С. 72.. Особа православного архієрея, висвяченого митрополитом Діонисиєм Балабаном у 1659 р. Иванов В. Епископы древней Луцкой епархии. Почаев: Типография Почаево-Успен- ской лавры, 1891. С. 111., була практично невідомою московським урядовцям. Припускаємо, що в орбіту інтересів гетьмана І. Самойловича він потрапив за підказки І. Мазепи. Останній у свою чергу мав певні уявлення про луцького єпископа під час зустрічі з ним у 1663 р. у Білій Церкві після виборів митрополита, а головним чином від своєї матері, яка входила з 1666 р. в перелік фундаторів Луцького Хрестовоздвиженського православного братства Максимович М. О памятниках Луцкого Крестовоздвиженского братства// Киевлянин. 1841.Т.2. С.312.. Ним також був і Г. Четвертинський Митрополит Дмитрій (Рудюк), протоієрей Мицик Ю. Київські митрополити XVII- XVIII ст. Харків: Фоліо, 2018. С. 49.. У своєму тестаменті митрополит заповідав «честной стариці сродниці моей инокині панні Серафиме Армолинской золотых пять сот» Тестамент митрополита Гедеона Четвертинского (21 марта 1690 г.) // Евгений (Болховитинов Е.А.). Описание Киевософийского собора и Киевской иерархии с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов и фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия. К.: Тип. Киево-Печерской лавры, 1825. С. 118.. Якщо його родичка перебувала у Вознесенському монастирі, де була ігуменею мати генерального осавула, то зрозуміло, що вона могла розповісти своїй наставниці про проблеми та болі свояка. Ці деталі якимось чином могли пов'язувати церковного ієрарха з родиною Мазеп. Хоча, можливо, він встановив зв'язок з Батурином якимось іншим чином.

Ряд істориків помилково вважає, що І. Самойлович був «родичем» Лотоцький О.Г. Автокефалія. Варшава: Український науковий інститут, 1938. (Праці Українського наукового інституту. Серія правнича. Т. 30, кн. 4). Т. 2 (Нарис історії автокефальних церков). С. 373. єпископа («сват гетьманів» Митрополит баріон (Огієнко). Українська церква. Нариси історії Української православної церкви (у двох томах). Вінніпег: Констисторія УГПЦ в Канаді, 1982. Т. 2. С. 222.), ніби він віддав свою дочку за сина Гедеона Крижанівський О.П., Плохій С. М. !сторія церкви та релігійної думки в Україні: Навч. Посібник: У 3-х книгах. Кн. 3. Кінець XVI- середина XIX століття. К.: Либідь, 1994. С. 98.. Насправді у 1681 р. володар булави лише прагнув віддати дочку Параску за князя Юрія Четвертинського («сыновцеви моему» Тестамент митрополита Гедеона Четвертинского (21 марта 1690 г.). С. 118., як каже про свого племінника луцький владика у заповіті), але Москва тоді не дала на це згоду Кочегаров К.А. Русское правительство и семья украинского гетмана Ивана Самой- ловича в 1681-1687 гг. М.: Институт славяноведения РАН, 2012. С.15-16.. Ці перемовини про одруження з представником князівської родини з Луцька, можна сказати, лише поклали початок співпраці, взаємостосунків правителя Гетьманщини з родом Четвертинських. Напевне, гетьман, отримавши відмову від московського уряду щодо поріднення із сім'єю впливових князів Волині, все ж не полишив здійснення цього свого задуму. Адже він явно прагнув мати онука, у жилах якого текла князівська кров Володимира, Ярослава Мудрого. Генеалогічна легенда початку XVII ст. виводила цей рід саме від київських князів Собчук В. Від коріння до крони: дослідження з історії князівських і шляхетських родів Волині XV - першої половини XVII ст. Кременець: Кременецько-Почаївський державний іс- торико-архітектурний заповідник, 2014. С. 62.. На це свого часу звернула увагу старшина, яка у доносі зазначала, що гетьман, маючи незнатне походження («сам мелко, как и иные люди, родился»), «не похотел ни за кого отдать нынешней дочери своей, но из за рубежа нарочными способы для того приманил князя Четвертинскаго, в чем разсуждает способной имети приступ, когда ни есть, к удельному в Малой России владению, и таковым то знатно намерением и печать Юраса Хмельницкаго при себе задержал... на которой погоня, Княжество Малороссийское изображено» 1687, июля 7. Челобитная генеральной старшины и всего войска малороссийского в измене и во многом неистовстве гетмана Ивана Самуйловича // Бантыш-Каменский Д.Н. Источники малороссийской истории. М.: Университетская типография, 1858. Часть І. С.304.. Зазначимо, що у Батурині за правління І. Самойловича активно займалися збором історичних відомостей про давню Русь, владарювання Рюриковичів. Наприкінці 1684 - на початку 1685 р. В. Кочубей навіть доставив у Москву історичний трактат «Истинные доводы ис кроник Гвагнина о руской земли и о границах ея» Конец 1684 - начало 1685 г. Пространная редакция трактата, составленная, по всей вероятности, в гетманской канцелярии для посланца в Москву В.Кочубея // Кочегаров К.А. Украина и Россия во второй половине XVH века: политика, дипломатия, культура. Очерки. М.: Квадрига, 2019. С.248-249.. Таким чином, прагнення гетьмана поріднитися з нащадками Рюриковичів вказувало на його амбіційні претензії. Незважаючи на перепони у цьому плані, він старався добитися свого. Мабуть, саме тому володар булави прагнув, аби Г Четвертинський став «своїм» митрополитом. Зазначимо, що вже у 1686 р. гетьман посилав І. Мазепу та Ю. Четвиртинського у Москву Кочегаров К. А. Русское правительство и семья украинского гетмана Ивана Самойловича в 1681-1687 гг. С. 158. для ознайомлення государів та урядовців з нареченим молодшої гетьманової дочки Анастасії.

У щоденнику російського офіцера шотландського походження Патріка Гордона є цікавий запис від 8 жовтня 1684 р. про прибуття Г. Четвертинського у Козелець: «Він робив вигляд, що біжить від свого брата, князя Чарторийського (Четвертинського. - Авт.), котрий прагне убити його із-за віри, бо він - головний пастир руської або грецької віри, а князь - католик. Його добре прийняли і дали знати гетьману, який відписав про це у Москву, а тим часом обіцяв незабаром прислати за ним» Гордон П. Дневник. 1684-1689. Перевод с английского, статья и примечания Д.Г Федосова. М.: Наука, 2009. С. 34.. Польський король у листі від 11 липня 1684 р. просив луцького владику відправити гінця у Батурин, щоб гетьман посилив боротьбу з османами 1684 г., ноября 9. Фрагмент статейного списка думного дьяка Е.И. Украинцева об обсуждении с гетманом Иваном Самойловичем вопроса о прибывшем из Речи Посполитой епископе Луцком Гедеоне Святополк-Четвертинском. Примечания // ВКМРПЦ. №81., «советуя ему яко епископ и пастырь, дабы також де и он восхотел, естли не пособити, тогда хотя не препинати толико благоговейному всего христианства делу» Флоря Б.Н., Кочегаров К.А., Чеснокова Н.П., Яфарова М.Р. Киевская митрополия, Московский патриархат и Константинопольський патриархат в 1676-1686 годах // ВКМРПЦ. С. 58.. Історик В. Ластовський, проаналізувавши реалії того часу, засумнівався, що Ян ІІІ Собєський водночас залякував відправити отця Гедеона в Марієнбурзьку фортецю, якщо він не стане уніатом Ластовський В.В. Історія православної церкви в Україні наприкінці XVII - у XVIII ст.: історіографічні аспекти. Монографія. К.: Логос, 2006. С. 183.. «Напрошується думка, - зазначив дослідник церковної історії, - що єпископ просто використав ситуацію, а, можливо, навіть, сам придумав історію з погрозою, спеціально для того, щоб втекти з неспокійного місця і зайняти престол митрополита, оскільки кафедра пустувала вже досить давно і питання про її зайняття стояло на повістці денній» Там само.. Ми теж вважаємо, що владика, який ніби ні на що не претендував, бажав спокою десь в обителі, насправді приїхав очолити Київську митрополію. На це вказує та обставина, що покривджений прибулець до Батурина прибув не сам, «а при нем иеромонахов два человека, дьякон третей, слуг шесть человек, малых робят трое, возниц трое» 1684 г., ноября 24. Письмо гетмана И.С. Самойловича боярину князю В.В. Голицыну / Публикация К. Кочегарова // Вестник церковной истории. 2015. №1-2. С. 315.. Тобто він приїхав зі свєю обслугою-свитою у складі 15 осіб для виконання владних повноважень, а не для створення проблем від такої кількості переселенців Батуринському Крупицькому монастирю.

Погрози Собеського єпископу теж малоймовірні, оскільки у 1684 р. польський король шукав порозуміння з православними військовиками, залучав їх для походів, вживав заходів для відновлення козацького устрою на Правобережній Україні Чухліб Т. Відень 1683: Україна-Русь у битві за «золоте яблуко» Європи. С. 237-249.. Зрозуміло, що арешт церковного діяча за його віру (а не за якусь іншу причину) негативно б вплинув на реалізацію планів Варшави щодо відновлення-посилення своєї влади у неспокійному регіоні.

Водночас згідно з джерелами станом на 1684 р. Г Четвертинський був на Правобережній Україні єдиним єпископом, який не став уніатом. Уніатський митрополит Гавриїл Коленда у 1672 р. у звіті в Рим оцінював його єпархію в 5000 парафій Великий А. З літопису християнської України. Рим: Видавництво ОО. Василіан, 1972. Т V. С. 227. (цифра явно зависока, та вона все ж засвідчує, що ієрарх мав під управлінням досить велику православну спільноту. - Авт.). У лютому 1679 р. польський король повідомив нунція Франціска Мартеллі, що «треба приватно постаратися привести їх (Г. Четвертин- ського та А. Винницького. - Авт.) до святої унії так, як це вже і сталось із єпископом Львівським Шумлянським» Балик Б. І. Інокентій Іван Винницький, єпископ Перемиський, Самбірський, Сяніць- кий (1680-1700). Рим: Видавництво ОО. Василіян, 1978. С. 62-63.. «А якщо б не можна було їх намовити, - далі зазначав Ян Собеський, - то (належить) розглянутися, бо вони вже люди похилого віку, щоб по їх смерті надати ці єпископства таким особам, які могли б навернутися до католицької віри. Доконче вибрати такі особи з-посеред самих православних, які були б дуже схильні до унії і які перед їх обранням склали б католицьке віросповідання. Такі єпископи можуть потім легко привести своїх вірних до єдності. А навпаки, якщо такі особи були б вибрані з-поміж уніатів, яких православні відразу недолюблюють, то не можна сподіватися жодної користі, а тільки - замішання і розрухів» Там само. С. 63.. Наступним після А. Винницького перемишльським єпископом став його молодий племінник «гусар у королівській гвардії», «королівський кімнатний», якого король «бачить... схильним стати католиком», Іван Винницький Там само. С. 64.. Уже станом на 11 вересня 1680 р. згідно з листом нунція Мартеллі висвячений у жовтні 1679 р. 25-річний єпископ склав католицьке віросповідання Там само. С. 67,72..

Польська влада разом з тим відкладала оголошення унії єпископів Й. Шумлян- ського та І. Винницького, побоюючись втратити союзників - козаків та Московію Там само. С. 136.. Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси, предстоятель Руської унійної церкви Кипріян Жоховський у листі до префекта Конгрегації Альтієрі повідомляв, що православним залишився тільки Г. Четвертинський, «але і йому буде важко опиратися» Там само. С. 123.. Попри пресинг звідусіль, єпископ не бажав переходити в унію. Як згадував він у 1690 р., на сеймі в Гродно його активно «принуждали и покойного Тризну старшого Виленского, но нас Господь Бог от того сохранил», а Й. Шумлянський тоді ж «присягу учинил на унію в Перемышским еще на сейме Городенском пред легатом папиным и, затвердив руками своими, писмо отдали ему в руки; а он папежу своему в Рим отослал» Письмо митрополита Г. Четвертинского к патриарху Иоакиму (7 февраля 1690 г.) // Архив Юго-Западной Россиии, издаваемый временною коммиссиею для разбора древних актов, высочайше учрежденною при киевском, подольском и волынском генерал-губернаторе (далі АЮЗР). К.: Типография университета св. Владимира, 1904. Часть первая. Т.Х. С. 766.. Хоча останнє приховувалося, і відповідні підтвердження осіли у Ватикані (вони у ХІХ Theiner A. Vetera monumenta Poloniae et Lithuaniae. Romae, 1863. T. III. P. 677-678; Соображения, представленные польскому правительству униатскими епископами о том, чтобы

до более удобного времени держать в тайне вновь поставновленные меры о насильственном введении унии и чтобы приготовить к ним постепенно народ и православное духовенство (март 1681 г.) // АЮЗР. 1871. Ч. 1. Т. IV. № 25. С. 47-49; Пункты, составленные униатским митрополитом Жоховским и Львовским епископом Шумлянским от имени якобы целого народа русского, заключающие требования и желания высшего униатского духовенства (март 1681 г.)//АЮЗР. Ч. 1. Т. IV. № 23. С. 41-42, здебільшого у ХХ ст. стали доступними історикам-дослід- никам74. - Авт.), все ж Г.Четвертинський був добре проінформаваний75 про зміст таємної присяги, деталі проведеної церемонії, «ісповідь віри»76 архієрея. Очевидно, що агітатори ставили йому в приклад поведінку львівського єпископа. Та й зрештою Й. Шумлянський за дорученням короля у Любліні вів перемовини з луцьким єпископом про перехід в унію: «...Лучше быти униатом, и будеш иміти милость у королевского величества и честь, как ксензды и унияты; а толко дву вещей от тебя требуем, чтоб еси патриарха Цареградцкого отреклся, а папе Римскому послушание учинил»77.

Напевно, напередодні приїзду в Батурин владика Г. Четвертинський отримав таємну пропозицію від гетьмана І. Самойловича, який запропонував йому очолити Київську митрополію. Гетьман визначився щодо його особи, оскільки єпископ жив у реальних умовах загрози православ'ю, і для нього Гетьманщина у цьому плані була, як ковток свіжого повітря. Київсько-чернігівське ж духовне церковництво поважало Москву як центр патріархату та охоронницю православної віри, проте при цьому воно пручалося підпорядкуванню їй Київської митрополії. Представники Української церкви боялися зменшення своїх прав та привілеїв78, вважали краще «перебувати під номінальною владою константинопольського патріарха, чим під фактичним та сильним управлінням московського патріарха»79. Отже, такі кандидатури не могли задовольнити ні государів, ні церковну владу Московії. Для отця Гедеона, якого на Волині нав'язливо примушували переходити в унію, реалії життя православних Гетьманщини у цьому зв'язку були майже ідеальними. Московський патріарх, царі, українські архієреї Лівобережної України бачилися ним як однодумці. Розбіжності між останніми та царським двором, Московським патріархатом для нього були несуттєвими. Та й, напевне, навряд чи він і знав про них. Тому його особа як кандидата на посаду предстоятеля Київської митрополії загалом могла задовольняти вище російське духовне та урядове керівництво.

У Батурині, після зустрічі з гетьманом, луцький єпископ вже видавав себе як архієрея, якого переслідувала влада Польщі. Така легенда, напевне, більше влаштовувала І. Самойловича для реалізації свого задуму - мати «свого» митрополита, який би не писав на нього доноси, не втручався у гетьманське правління і не створював нових проблем. Тим паче, єпископ у попередні роки справді скаржився на польську владу за її утиски віри80, навіть просився на проживання у Києво-Печерський монастир81. Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ - XVIII століть: організаційна структура та правовий статус. Львів: Вид-во УКЦ, 2010. С. 62-64, 94, 274-276; Димид М. Єпископ Київської церкви (1589-1891). Львів: Львівська богословська академія (Інтитут канонічного права), 2000. С. 15-16. Переводы документов о «новой унии», направленные в мае 1681 г. в Россию епископом Луцким Гедеоном Святополк-Четвертинским // ВКМРПЦ. №55. Мудрий С. Нарис історії церкви в Україні. Рим: Українська папська колегія Святого Йосафата, 1990. С. 172; Великий А. З літопису християнської України. Рим: Видавництво ОО Василіан, 1972. Т V. С. 239. Скочиляс І. Галицька (Львівська) єпархія ХІІ- XVm століть: організаційна структура та правовий статус. С. 767. Титов Ф. И. Русская православная церковь в Польско-Литовском государстве в XVn-XV!n вв. К.: Типография университета Св.Владимира, 1905.Т. ІІ. (Киевская митрополия - епархия в XVn-XVm вв.). С. 14. Там же. С.11. 1679 г., декабря 25. Из грамоты гетмана Ивана Самойловича царю Фёдору Алексеевичу //РГАДА. Ф. 229. Оп. 1. Д. 154. Ч. 2. Л. 276-278 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 48]. 1681 г., май. Письмо епископа Луцкого Гедеона Святополк-Четвертинского архимандриту Киево-Печерского монастыря Иннокентию Гизелю с жалобой на подготовку «новой унии» и с просьбой принять его в обители на постоянное проживание //РГАДА. Ф. 229. Оп. 1. Д. 92. Ч. 2. Л. 430-435 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 54].

Хоча гетьман у багатьох монографіях, студіях представлений як активний впро- ваджувач ідеї Москви щодо відторгнення Київської митрополії від Константинопольського патріархату Алмазов А.С. Роль украинского гетмана Ивана Самойловича в объединении Киевской митрополии с Русской Православной Церковью в 1680-е годы // Вестник Челябинского государственного университета. Серия «История». 2010. Вып. 39. № 10. С. 136-140; Лотоць- кий О.Г. Автокефалія. Варшава: Український науковий інститут, 1938. (Праці Українського наукового інституту. Серія правнича; т. 30, кн. 4). Т. 2 (Нарис історії автокефальних церков). С. 372; Шкрібляк М. Київський собор 1685 року і обрання першого «московського» митрополита київського і галицького, і всієї Русі // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології. 2013. Т. 1. С. 118,120. (М. Шкрябляк навіть звинуватив його «за тяжкий злочин проти Української Православної Церкви» Шкрібляк М. Московсько-стамбульська дипломатія і перехід Київської митрополії під владу московського патріарха // Сумська старовина. 2013. №XL. С.18.), все ж, на нашу думку, у цій справі слід враховувати одну важливу обставину. На словах він підтримував государів, патріарха з цього приводу, та насправді проявляв пасивність у зібранні собору, зволікав з його проведенням з року в рік. У тих реаліях він не міг заперечити владцям Московії у їхніх намірах, але щораз знаходив причини для ігнорування непривабливої для Київської митрополії зміни.

У червні 1685 р. для підготовки проведення собору до Батурина приїхав окольничий та воєвода Леонтій Неплюєв. Він узяв участь 18 червня у похоронній церемонії, проведеній у Макошинському монастирі 1685, не ранее июня 25. Фрагмент статейного списка Л.Р. Неплюева с описанием погребения С.И. Самойловича и отправки делегатов Войска Запорожского в Киев на собор, посвященный избранию киевского митрополита / Приложение //Кочегаров К.А. Русское правительство и семья украинского гетмана Ивана Самойловича в 1681-1687 гг.. М.: Институт славяноведения РАН, 2012. С. 189.. Панахида відбулася «у гроба умершаго» Там же. напередодні гетьманича, стародубського полковника Семена Самойловича. Л. Не- плюєв після траурних заходів ознайомив гетьмана із царськими статтями щодо виборів митрополита. Государі ламали плани І. Самойловича щодо кандидатури Г Четвертинського: вони хотіли обрання «в скором времяни ис тамошних природных обывателей, а не ис приезжих» 1685 г., не позднее июня 19. Статьи с обоснованием исторического единства Киевской митрополии и Московского патриархата, вручённые окольничим и севским воеводой Л.Р. Неплюевым гетману Ивану Самойловичу // РГАДА. Ф. 79. Оп. 1. Кн. 221. Л. 163 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 121].. Напевне, у Москві взяли до уваги слова старшого канцеляриста В. Кочубея, який у січні 1685 р. привозив у Посольський приказ міркування гетьмана щодо виборів київського митрополита, про неміч архієрея, який у Батуринському Крупицькому монастирі «зело был болен и немного и не умер» 1685 г., января 22. Фрагмент протокола беседы старшего канцеляриста В.Л. Кочубея с дьяками Посольского приказа, касающийся выборов митрополита Киевского //РГАДА. Ф. 229. Оп. 1. Д. 90. Л 69 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 116].. Хоча й не варто відкидати спробу головного урядовця Московії В. Голіцина у такий спосіб послабити гетьманські позиції з приводу обрання «свого» митрополита. У статтях государів щодо виборів останнього обгрунтовувалася належність Київської митрополії до Московського патріархату, а тому обраному митрополиту слід «при- имати благословение и по правилам святых апостол и святых отец у него, святейшего патриарха (Іоакима. - Авт.), и по нем будучим у святейших Московских патриархов, яко у крайних Божиих архиереов быти в послушании и в повелении непрекословно» 1685 г., не позднее июня 19. Статьи с обоснованием исторического единства Киевской митрополии и Московского патриархата, вручённые окольничим и севским воеводой Л.Р. Неплюевым гетману Ивану Самойловичу. Л.168.. Перед обранням архієрея старшина та церковнослужителі повинні були підписати документ-зобов'язання про те, що їхній висуванець буде «под послушанием и благословением святейшего Иоакима, патриарха Московского и всеа Росии, а к Констян- тинополскому патриарху никакова причитания не иметь» Там же. Л.168 об..

Царі обіцяли послати константинопольському патріарху грамоту з цього приводу, щоб він «причитания не имел» Там же.. Отже, план Москви щодо підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху був доволі простий, розрахований на цілковите розуміння у Києві та Батурині.

У Сосниці 19 червня 1685 р. І. Самойлович «взяв у околничого о той митрополии статьи, отдал Ивану Мазепе» 1685, не ранее июня 25. Фрагмент статейного списка Л.Р.Неплюева с описанием погребения С.И.Самойловича и отправки делегатов Войска Запорожского в Киев на собор, посвященный избранию киевского митрополита. С.190., доручивши йому, судді Михайлу Вуяхевичу, чотирьом полковникам їхати на церквоний собор у Київ. При цьому гетьман зі стольником надали настанови відрядженим уповноваженим «прежде обрания и при обрании всему собору им, старшинам, по их государеву указу подписатися руками и приложит свои печати всем на том, чтоб по их, великих государей, и сестры их, великой государыни царевны, указу, и ради самых давных причин тому новообраному архирею быти у святейшаго и всеблажейннейшаго Иоакима патриарха московского и всея Росии и по нем у святейших московских патриархов в послушании и под их архиерейским благословением во веки неотступно и что он, гетман, их государевым указом им, Михаилу и Ивану при нем окольничем и воеводе о Киевской митрополии наказывал, то б было так, а не инако» Там же..

Після похорону 27 червня С. Самойловича у Києво-Печерському монастирі поблизу сестри, як згадував П. Гордон, «4 полковники з генерал-ад'ютантом (І. Мазепа. - Авт.) затрималися, щоб бути радниками (...) при обранні митрополита київського» Гордон П. Дневник . 1684-1689. Перевод с английского, статья и примечания Д.Г. Федосова. М.: Наука, 2009. С. 71-72..

Гетьман І. Самойлович та місцеблюститель Київської митрополії Л. Баранович скликали собор на 29 липня 1685 р. 1685 г., июня 23. Универсал гетмана Ивана Самойловича о выборах митрополита Киевского // РГАДА. Ф. 124. Оп. 3. Д. 470. Л. 1-2 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 123]; 1685 г., июня 15. Универсал архиепископа Черниговского Лазаря Барановича о выборах митрополита Киевского // РГАДА. Ф. 124. Оп. 3. Д. 465. Л. 1 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 120]. Проте вже напередодні цієї дати виявилося, що найвище церковне зібрання буде важко зібрати. Ще 15 червня Л. Баранович закликав усіх їхати на собор, а вже 26 червня І. Самойлович ставив до відома Л. Неплюєва, що «первосвященный отец архиепископ как сам поехати на оное отговорился, так и архимандритов Черниговского, Елецкого и Новгородцкого [себя и их болными сделав] отговорил» 1685 г., июня 26. Цедула к посланию гетмана Ивана Самойловича севскому воеводе Л.Р. Неплюеву с просьбой издания царской грамоты к духовным и мирским чинам Малороссии об участии в выборах митрополита Киевского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 17 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 126].. У Чернігові з Л. Барановичем зустрічався з цього приводу І. Мазепа. Архієпископ так пояснив йому зміну своєї позиції щодо виборів: «.Хотя, де, я воли великих государей о избрании митрополита несмь противен, однако ж удивляюся тому, что указной великих государей о том грамоты ко мне и ко всему чину духовному нет» Там же. Л.17 об.. Насправді, на нашу думку, така різка зміна позиції чернігівського архієпископа була пов'язана з тим, що він дізнався про царське рішення підпорядкувати Київську митрополію Московського патріархату в неканонічний спосіб. Ще раніше він виступав за тісні зв'язки з Московським царством, однак без присутності російських воєвод (у донесенні в російську столицю фігурували такі слова: «Надобно нам того, чтобы у нас в Малой России и нога московская не была» Сумцов Н. К истории южнорусской литературы. Выпуск І. Лазарь Баранович. Харьков: Типография М.Ф.Зильберберга, 1885. С. 98 - 99.), зі збереженням «традиційного підпорядкування Київської кафедри Константинопольському патріархату» Олейник Н.Н., Олейник А.Н. Переход Киевской митрополии под юрисдикцию Московского патриархата: историко-политический аспект проблемы // Научные ведомости Белгородского государственного университета. Серия История. Политология. 2016. №15 (236). Выпуск 39. С.180.

Думаємо, що І. Мазепа поставив до відома Л. Барановича, що царі не хочуть, аби митрополитом став Г Четвертинський. Отже, це б мало заохотити чернігівського архієпископа поборотися за найвищу духовну посаду, тим паче він тривалий час був блюстителем Київської митрополії. Однак архієрей, ознайомившись із царськими статтями щодо виборів митрополита, явно хотів зірвати проведення собору. Його опір владному Батурину виглядає ніби нелогічним. Адже за такий явний протест І. Самойлович міг добряче нашкодити архієпископу та підлеглим його ігуменам, конфіскувавши у них належні їхнім духовним закладам маєтності, ставши на бік численних позивачів. Проте Л. Баранович діяв так не через хворобу, якою прикривався. Він як місцеблюститель Київської митрополії, ознайомившись із документами, привезеними І. Мазепою, зрозумів, що уся відповідальність за проведення собору ляже передусім на нього. Виконання ним наказу Москви підпорядкувати Київську митрополію Московському патріархату в неканонічний спосіб означало автоматично отримання анафеми від константинопольського патріарха. І. Самойлович це доволі добре розумів. Згадана проблема його теж добряче хвилювала. Саме з тієї причини він не їхав на собор, а доручив займатися його проведенням генеральному осавулу. Гетьман не хотів брати на себе відповідальності за неканонічне відторгнення митрополії. Отримавши 10 червня 1685 р. московські статті щодо виборів митрополита, коментуючи їх, він просив государів, «абы на мене, гетмана, и на дом мой, также и на тых особ, которыи преречоную елекцию отправовати будут от святейшого Костан- тинополского патриархи не навелося наблагословение» 1685 г., июнь. Фрагмент статей гетмана Ивана Самойловича, вручённых окольничему Л.Р. Неплюеву // РГАДА. Ф. 124. Оп. 3. Д. 464. Л. 3 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 125].. «А то для того сей пункт докладаю, - далі зазначав правитель Гетьманщини, - же ведомо мне, что греческие духовныи власти за малою виною до поданя неблагословениа бывают склонны, а я, будучи человек дочасный, обавлятися того мушу, жебы теды як я, так и тыи особы, что елекцию отправовати будут, и тот особа, что митрополитом обран будет, от такого неблагословения были свободны, премилостивого монаршого вскоре надобе нам заступленя, о которое покорне просим» Там же.. У цьому зв'язку володар булави просив узгодити вирішення згаданої проблеми з константинопольським патріархом, «чтоб он своего на Киевской митрополии будучого начала святейшему и всеблаженнейшому отцу кир Иоакиму, патриарсе Московскому и всея Росии, по любве единоверного и равночестного архиерейства, так для причин старинной росийской едности, яко и для превысокой монаршой, их царского пресветлого величества, единой под солнцем благочестной зверхности, уступил соборным писанием, що за одным их монаршым милостивым словом невозбранно он учинити восхощет» Там же..

Л. Баранович висунув у Чернігові І. Мазепі умову, що поїде на собор тільки після отримання царської грамоти. Якщо взяти до уваги його побоювання бути проклятим константинопольським патріархом, то така його поведінка цілком виправдана: отримавши письмовий наказ з Москви, він скидав із себе відповідальність за неканонічні дії, перекладаючи її на царів.

Зазначимо, що І. Самойлович неодноразово просив государів надіслати дозвільну грамоту на проведення виборів 1685 г., июня 26. Цедула к посланию гетмана Ивана Самойловича севскому воеводе Л.Р. Неплюеву с просьбой издания царской грамоты к духовным и мирским чинам Малороссии об участии в выборах митрополита Киевского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 17 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 126].. Вона була підготовлена (з такою красномовною фразою: «А мы, великие государи, наше царское величество указали по степени той Киевской митрополии быти в великоросийских митрополиях первою» [1685 г., начало июля]. Царская грамота с призывом к духовным и светским чинам Малороссии избрать митрополита Киевского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 23 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 127].), але з якихось причин «не послана» Там же..