Участь генерального осавула Івана Мазепи у виборах митрополита 1685 року на перепідпорядкуванні Київської митрополії

Напевне, через це очікування чернігівської делегації («хотя затруднилося было и продолжилося предприятое элекцийное дело, на первом его зачати ради небытия их ясне в Бозе преосвященного его милости отца архиепископа Черниговского» 1685 г., июля 9. Письмо казацких полковников гетману Ивану Самойловичу с сообщением об избрании митрополитом Киевским епископа Луцкого Гедеона Святополк-Четвер- тинского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 68 об. - 69 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 131].) день проведення собору відкладався. Правитель Гетьманщини навіть змушений повторно надіслати церковним діячам «второй свой уневерсал» 1685 г., июля 8. Письмо протопопов Киевской митрополии гетману Ивану Самойловичу с сообщением об избрании митрополитом Киевским епископа Луцкого Гедеона Святополк- Четвертинского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 65 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 129]. з проханням прибути «в церковь престолную митрополичью Киевскую» 1685 г., июля 8. Письмо киевских игуменов гетману Ивану Самойловичу с сообщением об избрании митрополитом Киевским епископа Луцкого Гедеона Святополк-Четвертинского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 62 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 128].. Зрештою вибори відбулися 8 липня 1685 р Гордон П. Дневник. 1684-1689. С. 73. у Софії Київській. О. Лотоцький вважав, що на собор «прибули представники козацької старшини, але дуже мало духовенства» Лотоцький О.Г. Автокефалія. С.373., а тому переважаючими голосами перших і обрано «гетьманського кандидата» Там само.. «Фактично це було зібрання мирян на догоду світській владі, яким ієрархи і рядове духовенство проігнорувало повністю» Шкрібляк М. Київський собор 1685 року і обрання першого «московського» митрополита київського і галицького, і всієї Русі. С. 122., - підтримав попередній висновок сучасний дослідник подій 1685-1686 рр. М. Шкрібляк. Він навіть на основі своїх міркувань назвав собор «неканонічним» Там само. С. 123.. Проте з шановними авторами важко погодитися.

В елекції взяли участь І. Мазепа, полковники чернігівський В. Борковський, ніжинський Я. Жураховський, переяславський Л. Полуботок, київський Г Коровчен- ко 1685, июля 20. Письмо гетмана Самойловича к царям Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу по поводу собора, бывшаго в Киеве для избрания митрополита // АЮЗР. Часть первая. T.V. С.65-66.. Генеральний осавул був головною посадовою особою від генеральної старшини. М. Вуяхевич з якоїсь поважної причини, можливо, хвороби, не приїхав на поважне зібрання. Про участь сотників, київського війта джерела нічого не повідомляють. Допускаємо, що представники міського самоврядування Києва все ж не пропустили цю важливу для них подію. За повідомленням П. Гордона, на соборі були присутні архімандрит Києво-Печерського монастиря В. Ясинський, ігумени київських обителей та «небагато такого ж звання з інших міст, тільки багато приходських священників» Гордон П. Дневник. 1684-1689. С. 73.. З листів до І. Самойловича дізнаємося про таких учасників обрання митрополита: ігумени Феодосій Углицький (Видубицький монастир), Ієронім Дубина (Переяславський), Антоній Радивиловський (Микільський), Селівестр Головчич (Михайлівський Золотоверхий), Феодосій Васьковський (Межигірський), Інокентій Монастирський (Кирилівський), Езекіїл Филипович (Братський), Авксеній Якимович (Густинський), Селіверст Климкевич (Глухівський) 1685 г., июля 12. Письмо киевских игуменов гетману Ивану Самойловичу с сообщением о направлении посольства с Киевского собора во главе с Феодосием Углицким //РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 61об. [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 132]., намісник київської протопопії Іоан Углиць- кий, протопопи Мартин Самуйлович (ромнівський), Василь Федорович (переяславський), Лука Семенович (полтавський), Григорій Величковський (борзнянський), Яків Ореховський (лубенський), Леонтій Филипович (миргородський), Григорій Максимович (баришівський), Іван Степанович (лохвицький), Павло Кучковський (ніжинський), Андрій Борзаківський (гадяцький), Андрій Федорович (прилуцький), Фома Кудрицький (козельський), Іван Величківський (кобеляцький) 1685 г., июля 8. Письмо протопопов Киевской митрополии гетману Ивану Самойлови-

чу с сообщением об избрании митрополитом Киевским епископа Луцкого Гедеона Святополк- Четвертинского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 66-67 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 129].. Крім них, у соборі брали участь делегати від парафій. У повідомленні гетьману зазначається, що до Києва приїхали «пречестные отцы протопопы з братьею своею» 1685 г., июля 8. Письмо киевских игуменов гетману Ивану Самойловичу с сообщением об избрании митрополитом Киевским епископа Луцкого Гедеона Святополк-Четвертинского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 62 об. [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 128].. Отже, уже вищезгаданий перелік церковних діячів дає підстави говорити про те, що на заході обрання митрополита переважали у кілька разів духовні особи. Слід взяти до уваги, що якщо на собор приїхали священики з регіонів, то, безперечно, право голосу мали також нижчі клірики Київської кафедри (Софія Київська!), Києво-Могилянської колегії, київських та інших монастирів. Правдоподібно, у виборах брав участь ігумен Почаївського монастиря Луцької єпархії Софроній Підгаєцький, оскільки він зафіксований у свиті Г Четвертинського в поїздці на Москву разом з іншими делегатами 1685 г., октября 8.] Список лиц, входивших в свиту владыки Гедеона Святополк- Четвертинского во время его поездки в Москву на поставление в митрополиты Киевские // РГАДА. Ф. 124. Оп. 3. Д. 477. Л. 2 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 149].. За чернігівським архієпископом послали, але вирішили за наполяганням гетьманських депутатів його не очікувати Гордон П. Дневник. 1684-1689. С. 73.. Крім Л. Барановича, на собор не приїхали архімандрит Новгород-Сіверського монастиря Михайло Лежайський, не було на ньому «жаднаго духовнаго» з Чернігівської архієпископії, «игуменов и протопов позадесенских» 1685, августа 8. Письмо Авраамия, митрополита Белгородского, к патриарху Иокаму // АЮЗР. Часть первая. T.V. С. 56-57..

Був відсутній і єпископ Г. Четвертинський Там же. С. 56., який, прибувши у жовтні 1684 р. у Батурин, як він зазначав, через гоніння на православних у Польщі 1684, ноября 24. Письмо Гедеона Четвертинского к патриарху Иоакиму с уведомлением о причинах своего бегства из Польши и с изъявлением полнейшей покорности // АЮЗР. Часть первая. T.V. С.43., став за енергійної підтримки І. Самойловича основним претендентом на головну духовну посаду в Київській митрополії. Його кандидатуру ще перед обранням гетьман узгодив з Москвою, якій, проте, прибулець з Луцька не сподобався. У цьому зв'язку володар булави вирішив не посилати єпископа на собор, аби російські урядовці не звинуватили його у протидії царському рішенню. Напевне, гетьман побоювався, що луцький єпископ, з'явившись на поважне зібрання у Києві, не справить враження на церковне товариство. Справді, важко було прогнозувати реакцію вибагливих делегатів-церковників на міркування та погляди маловідомого архієрея з Волині. Зрештою Г. Четвертинський як старший серед архієреїв у такий спосіб теж уникав відповідальності перед Константинополем та Москвою за прийняття тих чи інших рішень щодо Київської митрополії. Через те його притримали у Батуринському Крупицькому монастирі.

«Після декількох засідань щодо виборів митрополита голоси насамкінець одностайно були віддані князю Чарторийському (Четвертинському.- Авт.), єпископу Луцькому» Гордон П. Дневник. 1684-1689. С. 73., - повідомив у щоденнику П. Гордон. Свідки одностайного дійства писали гетьману, що цьому «в церкве никто не прекословил» 1685 г., июля 8. Письмо киевских игуменов гетману Ивану Самойловичу с сообщением об избрании митрополитом Киевским епископа Луцкого Гедеона Святополк-Четвертинского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 63 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 128]., «словесно единомысленным и согласным гласом желание свое издали имети» 1685 г., июля 9. Письмо казацких полковников гетману Ивану Самойловичу с сообщением об избрании митрополитом Киевским епископа Луцкого Гедеона Святополк-Четвертинского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 70 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 131].. Тобто І. Мазепа добився виконання волі свого патрона. Ми не знаємо, як генеральний обозний проводив агітацію, які наводив аргументи. Однак П. Гордон, від якого він отримував листи Гордон П. Дневник. 1684-1689. С.15., не раз обідав з ним у Києві (14 березня 1685 р. Там же. С. 52., 4 червня 1685 р. Там же. С. 67.) склав своє уявлення про цього церковного діяча найпевніше на основі спілкування зі своїм добре знайомим генеральним старшиною: «Цей єпископ декілька місяців назад утік з Польщі, роблячи вигляд, що його переслідують за віру і будуть примушувати до покірності та унії. Він привіз із собою краще домашнє добро та майно із сріблом та обстановкою, а також звичну свиту служок. Після перебування у Козельці, звідкіля він звернувся до гетьмана, а той у Москву, йому дозволили приїхати у Батурин. Отримуючи там скоромні (однак надавачі їх вважали зависокими) подання на утримання, він якоюсь мірою був забов'язаний тим, у кого отримав прихисток. Щоб надати йому належне місце і сан, було задумано зробити його митрополитом Київським, котрий донині завжди підкорявся Константинопільській єпархії, нею звично поставлявся та отримував благословення. Єпископ чи владика, як його називають, показуючи смирення, претендував лише на вільне сповідування віри, не прагнучи підвищення чи високого сану. Насамкінець після настирливих умовлянь він все ж виявив бажання, однак на тій умові, що буде поставлений і отримає благословення від патріарха Московського, а не Константинопольського, зіславшись на багато причин, хоча із страху скандалу та зневаження не розголошував їх, як то: цей патріархат уже довгий час і нині дуже підпадає симонії і перебуває під владою спадкового ворога Християнського світу, до якого не може бути ніяких надійних просьб і вільних звернень» Там же. С. 73..

Схоже, у Батурині дещо ідеалізували правобережного єпископа-князя. І. Самой- лович казав О. Українцеву, що він «человек доброй и смирной, и никакой власти не желает» 1684 г., ноября 15. Фрагмент статейного списка Е.И. Украинцева с описанием переговоров с гетманом Иваном Самойловичем относительно избрания Киевского митрополита и его перехода под верховное послушание Московского патриарха // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. 1684 г. № 36. Ч. 1. Л. 180 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 83].. У той же час Л. Баранович, згадуючи у листі про свою зустріч з Г. Четвертинським у Батурині після його обрання, писав про нього протилежне: «преосвященный митрополит обиду великую старости моей нанес» - «прежде всего отнял у меня архиепископское имя, велел называть меня только епископом», «отнял три протопопии», «в укорительном письме к воронежскому священнику глуховской протопопии назвал меня пастушком и похитителем некоторых приходов» Письмо Л. Барановича к царям Петру и Иоанну (30 марта 1688 г.) // Письма преосвященного Лазаря Барановича с примечаниями. Чернигов: Типография Ильинского монастыря, 1865. С. 229.. Головна духовна особа Гетьманщини не знайшла спільної мови із багатьма церковними керманичами, настоятелями монастирів, які його не любили Митрополит Дмитрій (Рудюк), протоієрей Мицик Ю. Київські митрополити XVII - XVIII ст. С. 51., старалися вийти з-під його влади Там само. С. 52. (Межигірський монастир Максимович М.А. Собрание сочинений. К. Типография М. Фрици, 1877. Т. II. С. 273., Києво-Печерська лавра Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Казань: издание книжного магазина М.Голубева, 1914. Т. I. С. 242., Чернігівська єпархія невдовзі отримують статус ставропігій). Можливо, це було пов'язано з його чіткою промосковською орієнтацією Кочегаров К.А. Новые документы о выезде в Россию епископа Луцкого и Острож- ского Гедеона (Святополк-Четвертинского) в 1684 г. // Вестник церковной истории. 2015. №1-2. С. 310-318., з тим, що стрімке вивищення правобережця розцінювали у Києві як наперед узгоджений між Батурином і Москвою «договір- няк», в якому роль церковного товариства звелася до формального затвердження заздалегідь підібраної для них фігури головного пастиря. Єпископ Й. Шумлянський у зверненні до московського патріарха від імені православних єпископів, які жили на території Речі Посполитої, просив, аби той теж «увольнил» їх від підпорядку- вання митрополиту Гедеону, котрий «еритиками и уніятами нас называючи, людей з епископий наших до Киева на поклонение мощем святым киевским Печерским идучих зневажати, гвалтом нас и овечок наших от святых церквей и благочестия греческаго оттручает, не відаючи през что и за что» Письмо Иосифа Шумлянского, епископа Львовского, патриарху Иоакиму (24 мая 1689 г.) // Архив Юго-Западной Россиии. Часть первая. T.V. С. 274.. Але, напевне, амбіційність Г. Четвертинського теж давала про себе знати. Ще до обрання митрополитом він «приопечалился и позаскорбел» тому, що государі, як свідчив канцелярист В. Кочубей у Посольському приказі, «в грамоте царского величества к нему писанной не написан он князем... а ево, де, и король полской в листах своих имянует князем» 1685, января 22. Фрагмент протокола беседы старшего канцеляриста В.Л. Кочубея с дьяками Посольского приказа, касающихся выборов митрополита Киевского // РГАДА. Ф. 229. Оп. 1. Дело № 90. Л. 69-70 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 116].. Митрополит не тільки підкреслював цей свій статус у церковному вбранні (зокрема на скрижалях мантії містяться літери «ГСКЧ», розшифровані як «ГЕДЕОН СВЯТО- ПОЛК КНЯЗЬ ЧЕТВЕРТИНСЬКИЙ») Нетудихаткін І. Князь на митрополичому престолі: символіка скрижалів з поховання Київського мирополита Гедеона (Святополк-Четвертинського) у Софійському соборі // Православ'я в Україні. Збірник за матеріалами VIII Міжнародної наукової конференції «Українська Церква в історії українського державотворення». К.: Київ. православ. богослов. акад., 2018. С.702., але й розпорядився, аби його поховали у Софії Київській поряд з далеким пращуром - Ярославом Мудрим Там само. С. 699.. За сімейними переказами, Четвертинські походили від Святополка Ізяславовича, правнука князя Володимира Иванов В. Епископы древней Луцкой епархии. С. 111.. Владика усупереч патріаршій грамоті почав підписувати документи як Київський, Галицький та всієї Росії митрополит Титов Ф.И. Русская православная церковь в Польско-Литовском государстве в XVII-XVIII вв. К.: Типография университета Св.Владимира, 1905. Т. II. (Киевская митрополия-епархия в XVII-XVIII вв.). С. 284., через що царі 27 січня 1688 р. зробили йому зауваження не вживати більше у титулі слова «всія Росії» Там же. С. 285.. Ще у листі до Л. Барановича від 1679 р. Г Четвертинський зізнався, що митрополит Вінницький, з яким він «ныне с ним в недружбе. меня оговаривает, бутто я желаю того чину (бути предстоятелем Київської митрополії. - Авт.), от которого я по милости Божии чюждь есмь» 1679 г., декабря 6. Письмо епископа Луцкого Гедеона Святополк-Четвертинского архиепископу Черниговскому Лазарю Барановичу // РГАДА. Ф. 229. Оп. 1. Д. 154. Ч. 1. Л. 22-23.. Отже, попри це заперечення, все ж, напевне, він давав підстави так думати своєму опоненту, бо ж мав принципову позицію щодо нього - «тако ж и нам не подобает его митрополитом называти» Там же. Л. 23.. Важливо зазначити, що у лютому 1684 р. до Варшави прибуло козацьке посольство від новообраного правобережного гетьмана Андрія Могили із «Супліками», серед яких на першому місці стояла вимога «дозволити проведення виборів на посаду православного митрополита Київської митрополії» Чухліб Т. Відень 1683: Україна-Русь у битві за «золоте яблуко» Європи. С. 237.. Ян Собеський повідомив їм, що це злободенне питання буде вирішуватися після того, як Київ перейде у руки польської влади, яка активно займається його поверненням на переговорах 1684 г., марта 13 (и. ст.). Фрагмент послания польского короля Яна III Собеского казачеству правобережья Днепра с отказом на их прошение об организации выборов митрополита Киевского // ВКМРПЦ. №72.. Г. Четвертинський, знаючи про те, що ця проблема може вирішитися не на його користь, бо король протегує у цьому плані таємному уніату Й. Шумлянському, швидше всього у цьому зв'язку або підтримав запросини І. Самойловича, або поспішно реалізував свій план здобуття високої посади. У цьому нічого не вбачаємо поганого. Адже всілякі вибори - це змагання амбіцій, інтелекту, можливостей, засобів. Отець Гедеон не вважав себе між колишніми амбітними військовиками (Й. Шумлянським, І. Винницьким) останнім за статусом, слабішим.

Слід звернути увагу і на те, що «убогий» ієрарх у заповіті, складеному 21 березня 1690 р., показав досить високий рівень свого попереднього достатку. Так, він на ремонт собору Святої Софії залишив 20 тисяч золотих, ще близько 10 тисяч золотих віддав на монастирі, собори, церковним діячам, двоюрідному брату Стефану (1000), «сыновцеви моему» Юрію Четвертинському (500), «сроднице моей инокине панне Серафиме» (500) Тестамент митрополита Гедеона Четвертинского (21 марта 1690 г.) // Евгений (Болховитинов Е.А.). Описание Киевософийского собора и Киевской иерархии с присовокуплением разных грамот и выписок, объясняющих оное, также планов и фасадов Константинопольской и Киевской Софийской церкви и Ярославова надгробия. Киев: Тип. Киево-Печерской лавры, 1825. С. 116-120..

Джерела засвідчують, що київська одностайність 1685 р. у питанні обрання митрополита разом з тим проявилася і у чіткому опорі підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Важко сказати, чи ця дія йшла від самого гетьмана І. Самойловича шляхом таємного доручення І. Мазепі, чи це останній з полковниками та церковними ієрархами вирішив поставити на місце багато бажаючого союзника за грубе втручання у духовне життя Гетьманщини, намагання у неканонічний спосіб підпорядкувати новообраного митрополита московському патріархові. Опір швидше за все був ініційований Батурином, який у такий спосіб вирішував проблему із вибором митрополита і залишав Київську митрополію у підпорядкуванні Константинопольського патріархату при «давней вольности нашей» 1685, августа 8. Письмо Авраамия, митрополита Белгородского, к патриарху Иокаму С. 56.. І. Самойлович не випадково послав у Київ генерального осавула І. Мазепу. Адже він мав досвід не тільки вправного дипломата, а й красномовного провідника-роз'яснювача гетьманських задумів. Крім того, генеральний осавул знався у настроях церковних ієрархів через свою матір, яка вже тоді була авторитетною ігуменею Вознесенського монастиря. Дружні стосунки у нього були і з Варлаамом Ясинським, за ректорства якого в Києво-Могилянській колегії він деякий час у 1666 р. виконував обов'язки аудитора Орновський І. Муза Роксоланська // Дорогого каміння сховище. Антологія української поеми з часів Козацької держави ХУІІ- ХУІІІ століть. К.: Мистецтво, 2017. С. 129..

Міркування історика Ю. Мулика-Луцика про значні «впливи тих гетьманських делегатів на згаданому соборі, а особливо такого делегата, як Іван Мазепа», справедливі, проте, на його думку, вони «всіма силами змагали до підпорядкування Київської митрополії юрисдикції патріарха Московського» Мулик-Луцик Ю. Нарис історії Української православної церкви. Вінніпег, 1979. Т. ІІ. С. 291.. Остання теза, як і заувага І. Огієнка про те, що на вибори митрополита «прибули переважно москвофіли» Митрополит Іларіон (Огієнко). Українська церква. Т. 2. С. 224. (мається на увазі духовенство. - Авт.), не тільки не підтверджуються джерелами, але й суперечать прийнятим соборним рішенням.

Проведення собору в один день теж засвідчує важливу деталь: на московські пропозиції церковні ієрархи підготували аргументовані відповіді. І. Мазепа, приїхавши на похорон Семена Самойловича, протягом майже десяти днів займався зустрічами із ігуменами київських монастирів, дискутував з ними, переконував та відповідно спрямовував. Церковні діячі детально обговорили з ним чотирнадцять статей, які напередодні «он, околничей и воевода (Л.Неплюєв. - Авт.), ему, гетману Ивану Само- йловичю, предложил» 1685 г., не позднее июня 19. Статьи с обоснованием исторического единства Киевской митрополии и Московского патриархата, вручённые окольничим и севским воеводой Л.Р. Неплюевым гетману Ивану Самойловичу. Л.164.. В одинадцяти з них в основному були викладені історичні відомості-аргументи щодо спільного минулого, наголошувалося у цьому зв'язку на необхідності церковної єдності після подій 1654 р., коли Військо Запорозьке попросилося під захист Московського царства.

У трьох останніх статтях йшлося про те, що на основі вищезгаданого перед обранням митрополита делегати мають підписати звернення, скріплене печаткою, аби новообраний архієрей Київської митрополії мав приймати благословення від московського патріарха Там же. Л.168., а до Константинопольського патріархату царі пошлють відповідну грамоту, «чтоб святейших патриарх ради давнего московских архиереов пастырства к Малой Росии причитания не имел» Там же. Л.168 об..

Архієреї, які взяли участь у соборі, надіслали гетьману постатейне послання із обгрунтуванням своєї позиції щодо московських пропозицій. Головні тези цього документа засвідчують, що вони готувалися не протягом одного дня, оскільки містили дуже чимало положень, які потребували належного юридичного обгрунтування. У першій статті делегати чітко заявили, що «митрополию Киевскую от святейшаго патриарха Константинопольського отривати и святейшему патриарху Московскому поддавати наш сей собор и не смеет и не может», бо «не все естесмо собрани», важливе зібрання пройшло без багатьох впливових та авторитетних церковних ієрархів 1685, августа 8. Письмо Авраамия, митрополита Белгородского, к патриарху Иокаму С. 56-57.. У наступній йшлося про те, що таке надважливе питання духовні особи не мають права вирішувати без царської та патріаршої грамот. У третій статті церковне товариство наголосило, що «боимося оторватися от исконного отца своего, патриарха Царего- родцкаго, быхмо не подпали клятве» Там же. С.57. (тобто щоб не бути проклятими.- Авт.). Четверта стаття теж висунула серйозний аргумент щодо православних на Правобережжі України: якщо Київська митрополія відійде до Московського патріархату, то польська влада прискорить перехід тамтешніх релігійних громад в унію - мовляв, «о чом вы не маете ... также отступити и до наших духовных належати?» Там же. У посланні до гетьмана дуже багато йдеться про «новації» утвореної Московським собором 1666 - 1667 рр. на Слобожанщині Білгородської єпархії, прихожанами якої стали тисячі біженців, переселенців із Правобережної України Крижанівський О.П., Плохій С.М. Історія церкви та релігійної думки в Україні. Книга 3. С. 58.. Авторів звернення турбувало, що там права українських священиків і протопопів скасовано, їх зобов'язано переписувати парафіян, платити данину, а якщо її не віддають, то «палицею по литкам затинают» 1685, августа 8. Письмо Авраамия, митрополита Белгородского, к патриарху Иокаму. С. 59 - 60.. Крім того, на Білгородщині «дьячки, пономари, ктиторы подводы отбувают, дань роковую дают архиерею, для чего великое стало в церквах на слуг церковных оскудение», «книги наши киевские скасовано», «церковное пение и служение отменено, а все по московски поставлено» Там же. С.61.. Загалом у посланні фігурує аж 18 негативних моментів впливу Московського патріархату на білгородські парафії, що суперечили «всему киевскому нашему праву и обычаю» Там же. С.59.. Такий глибокий аналіз мінусових змін у церковному житті в підвладному Московії регіоні засвідчує, що подібну інформацію навряд чи міг отримати якийсь один рядовий священик, який вирішив поділитися наболілим у Києві. Та й опиратися на думку невдоволеного анонімного скаржника було б небезпечно. Адже якщо той довідався про світський суд над попом у Сумах Там же. С. 61., то навряд чи міг в деталях все знати, як там справи «в церквах» усієї єпархії, «яко деялось за митрополита Белогородскаго Мисаила» Там же. С. 60..

Делегати збиралися на соборі віддавати голоси за митрополита, а не обговорювати реалії життя Білгородської єпархії. Тому в день обрання не могли ось так спонтанно з подачі якогось ченця чи протопопа включити у лист до гетьмана І. Самойловича аж 18 статей про нищення київських православних вольностей у Білгороді та окрузі. Такий додаток у посланні учасників собору готувався заздалегідь. Це була красномовна демонстрація експансії Московського патріархату зі своїми вимогами, наказами у новоутвореній церковно-адміністративній одиниці. Швидше за все, вищезгадані узагальнення були підготовлені, опрацьовані у Батурині на основі спеціального вивчення-моніторингу ситуації у ближньому до Гетьманщини регіоні. Зважаючи на бажання Москви забрати під своє церковне управління Київську митрополію, у гетьманській резиденції вважали за потрібне запобігти уніфікації з Московією правил життя православних спільнот, виставити свої умови, які б забезпечили надійний автономний уклад релігійних інституцій Гетьманщини. Зазначимо, що для досягнення своєї далекосяжної мети ініціатори-противники саме такого розвитку «єднання»-поглинання сприяли витоку інформації: вона дійшла до Москви для більшої переконливості не від гетьмана, а від білгородського митрополита Авраамія, який отримав «списки с листов, поданых гетману лицами, собравшимися в Киев для избрания митрополита» Там же. С.55.. Тобто Білгород був з таким розрахунком і проінформований, аби тамтешній митрополит відразу поставив до відома патріарха про такі важливі деталі мислення київського духовенства.

І. Самойлович у свою чергу надіслав копії згаданих 18 статей про Білгородську єпархію севському воєводі Л. Неплюєву із красномовною заувагою, «что некоторые духовного чина люди Киевской митрополии неким образом взяли ведомость о некоторых досадах в митрополии Белогородцкой, пресвитером содевающихся, и, написав то статейками, поднесли нам к ведомости» 1685 г., июля 22. Письмо гетмана Ивана Самойловича севскому воеводе Л.Р. Не- плюеву с сообщением о пересылке статей, в которых часть духовенства Киевской митрополии выражала опасения относительно введения у себя порядков Белгородской митрополии в случае признания верховной власти патриарха Московского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 25 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 134].. «Что я читая, не так тому делу верю, яко не верю, чтоб такое имело содеватися Росийския церкве удесем отягчение,

зазначив гетьман. - И не для того к вашей милости о том пишу, дабы имел есмь таковым [аще бы и обреталися тамо] поречениям творити обличение, но для того пишу, яко мне, верному, их пресветлого царского величества, подданному, належит» Там же.. Л. Неплюєв відразу відправив надіслані з Батурина матеріали до Москви.

І. Огієнко помилково вважав, що згаданий вище лист був підготовлений другим собором, який оголосив, ніби перший «був незаконний і не мав права рішати такої великої справи, як передача Української Церкви Москві, бо це діло всієї Церкви» Митрополит Іларіон (Огієнко). Приєднання церкви української до московської в 1686 році. Вінніпег: Митрополитальний собор, 1948. С. 50.. «Так протестувало патріотичне українське духовенство, але воно було вже безсиле,

далі писав він. - Світські люди на чолі з гетьманським осавулом Іваном Мазепою захопили Церкву в свої нечисті руки й всією парою перли її до Москви...» Там само. С. 52. Автор вищезгаданих рядків, не догледівши у цьому важливому листі-джерелі, що йдеться про міркування учасників собору, які зібралися «для избрания митрополита» (!!!), різонув абсолютно безпідставним звинуваченням на адресу одного з головних провідників зібрання. Ніякого другого собору після обрання Г. Четвертинського митрополитом не було. На це звернули увагу свого часу й К. Харлампович Харлампович К.В. Малороссийское влияние на великорусскую церковную жизнь. Казань: издание книжного магазина М.Голубева, 1914. Т. І. С. 224., Ю. Мулик-Луцик Мулик-Луцик Ю. Нарис історії Української православної церкви. Вінніпег, 1979. Т. ІІ. С. 291.. А, отже, поява ще 8 липня 1685 р. послання до гетьмана І. Самойловича із радикальними думками духовних осіб була великою заслугою й генерального осавула І. Мазепи. Такий протест з'явився не тому, що він «недопрацював», виконуючи «московські» побажання свого патрона, чи не зміг вжити заходів з полковниками щодо нейтралізації опозиційного задуму, а якраз через одну з головних його ролей у підготовці, формулюванні статей-положень важливого документа. Якби генеральний обозний у цій ситуації діяв проти волі духовних осіб, намагався за будь-яку ціну підписати протилежне послання із проханням прийняти Київську митрополію в Московський патріархат, то це конфронтаційне протистояння певним чином було б відображено у джерелах. Проте вони з цього приводу мовчать. Гетьман І. Самойлович писав, що митрополита обрано «единомысленно и единогласно» 1685, июля 20. Письмо гетмана Самойловича к царям Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу по поводу собора, бывшаго в Киеве для избрания митрополита. С. 66.. Свідок виборів П. Гордон з цього приводу зробив важливе уточнення, що на соборі «архімандрит Печерського монастиря заявив, що таке вилучення із [прав] Константинопольського престолу не повинно обмежувати привілеї отців Печерського монастиря або мати на увазі підпорядкування будь-кому іншому, як було до цього. Цей протест був не тільки зареєстрований, але і підтверджений у приписі цих відкритих виборів, після чого акт про обрання був підписаний та посланий гетьману, а духовенство роз'їхалося по своїх приходах» Гордон П. Дневник. 1684-1689. С. 73.. Тобто ми бачимо, що учасники собору спокійно прийняли «припис», який і є тим листом до гетьмана з коментарем духовними особами своєї позиції.

Твердження історика Ю. Мулика-Луцика про те, що «київський собор, підпорядкувавши Київську митрополію юрисдикції патріарха Московського, поставив патріарха Констянтинопільського Якова перед доконаним фактом» Мулик-Луцик Ю. Нарис історії Української православної церкви. С.294., не правомірне і помилкове. Бо собор обрав лише митрополита та сформулював свої сумніви щодо передачі Київської митрополії Московському патріархату з багатьох причин.

Усе вищезгадане дуже суперечило тим планам, які виношували у Москві. Так, у наказі государів думному дяку О. Українцеву, який вів переговори з гетьманом у листопаді 1684 р., «великие государи указали ... благословение со всеми духовными Малыя Росии принимать от великого господина святейшаго Иоакима, патриарха Московского и всеа Росии, и о том бы на Киевскую митрополию пастыре он, гетман, и все духовные к великим государем, к их царскому величеству, прислали челобитную» 1684 г., октября 31. Статья 9 наказа Е.И. Украинцеву относительно избрания Киевского митрополита // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. Дело № 36. Ч. 1. Л. 69 [Опубликовано: ВКМРПЦ. №79].. І. Самойлович уже тоді відверто казав московському димломату, що «иным малоросийским духовным будет то и не любо» 1684 г., ноября 15. Фрагмент статейного списка Е.И. Украинцева с описанием переговоров с гетманом Иваном Самойловичем относительно избрания Киевского митрополита и его перехода под верховное послушание Московского патриарха // РГАДА. Ф. 124. Оп. 1. 1684 г. № 36. Ч. 1. Л. 179 [Опубликовано: ВКМРПЦ. №83].. Ніяких чолобитних царям з цього приводу ні до собору, ні після від українського духовенства не було!

У Батурині узагальнили міркування учасників собору і виробили у свою чергу статті для подання їх у Москву. Гетьман надіслав до государів посольство у складі ігумена Видубицького монастиря Феодосія Углицького, настоятеля Переяславського монастиря Героніма Дубини, генерального писаря Сави Прокоповича та канцеляриста Луки Петровського 1685, июля 20. Письмо гетмана Самойловича к царям Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу по поводу собора, бывшаго в Киеве для избрания митрополита. С. 66-67.. Зауважимо, що ця урядово-духовна місія везла у російську столицю не соборні рішення, а узгоджено-опрацьовані у гетьманській столиці формулювання їх головних тез із обережними трактуваннями. Пропозиції Батурина у зв'язку з обранням митрополита були дещо неочікуваними для Москви після попередніх закулісних переговорів гетьмана із російськими урядниками та патріархом.

По -перше, в Україні ввічливо дякували государям та патріарху Іоакиму, що вони «изволили положить у себя, чтоб митрополия Киевская первоначальная первая была меж митрополиями российскими» 1685, июля 20. Инструкция, данная гетманом Самойловичем войсковому писарю Саве Прокоповичу, посланному в Москву вместе с депутатами от собора, бывшаго в Киеве для избрания митрополита // АЮЗР. Часть первая. Т.У. С.73.. Тобто у цій статті стверджувалося, що ініціатива про підпорядкування митрополії йшла не від Києва, а від «турботливого» московського бажання, якому в Гетьманщині не могли перечити, оскільки царські рішення підлеглі не могли оскаржувати, а лише підтримувати і схвалювати. Щоправда, при одній умові - щоб Київська митрополія усе ж була першою між інших.

По-друге, царів і патріарха, зважаючи на їхнє бажання, просили послати у Стамбул посланців, аби вони попросили константинопольського патріарха уступити Київську митрополію Там же..

По-третє, київський митрополит мав називатися також «екзархом святейшаго Константинополскаго престола» Там же..

По-четверте, суди київського митрополита «были крепки, и чтоб от тех судов никто в царствующий град Москву не бегал с челобитными» Там же. С.74..

У Батурині також хотіли, аби у Києво-Печерській лаврі та інших місцях друкувалися книги, не було заборонено «учение свободных наук греческим и латинским языкам» 1685, июля 20. Письмо гетмана Самойловича к царям Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу по поводу собора, бывшаго в Киеве для избрания митрополита. С. 69.. У посланні до царів ішлося і про питання підпорядкування митрополії сіл, монастирів тощо.

У вересні 1685 р. від імені государів церковним ієрархам і гетьману була послана грамота, в якій гарантувалося збереження «прав и вольностей обыклых» 1685, сентябрь. Грамота великих государей Иоанна и Петра Алексеевичей и царевны Софьи Алексеевны, посланная в Малую Россию //митрополита // АЮЗР. Часть первая. TV. С. 99.. Водночас царі не згодилися з пропозицією, аби митрополит називався екзархом константинопольського патріарха, бо це, як вважали вони, «неприлично, для того, что безопасный град Киев и весь малороссийский народ, как духовный, так и мирской, обретается под нашею великих государей нашего царского величества высокодержавною рукою» Там же. С.100..

Незважаючи на такий активний обмін ідеями про майбутнє Київської митрополії між Батурином та Москвою, усі учасники «духовного злиття» чудово розуміли, що, попри їхні певні бажання чи небажання, останнє слово у вирішенні цієї проблеми буде за константинопольським патріархом. Думаємо, що І. Самойлович та І. Мазепа, знаючи залежність рішень останнього від османської влади (за непослух деяким патріархам стинали голови Яфарова М.Р. Посольство Прокофия Возницына и вопрос о Киевской митрополии // Церковь и время. Научно-богословский и церковно-общественный журнал. 2018. № 2 (83). С. 92.), розраховували на відмову. У такому разі Гетьманщина залишалася б теж у виграші: нарешті мала б свого митрополита, а Київська митрополія залишалася б незалежною від Москви. Гетьман добре знав, яку роль може принести «злиття» з Московським патріархатом на прикладі дій місцеблюстителя Київської митрополії М. Филимоновича Морозов О. Ніжинський протопоп Максим Филимонович. С. 96-98., протопопа С. Адамовича Тарасов С.В. До питання про роль, зіграну українським духовенством в подіях Руїни. Дослідження проблеми в російській дореволюційній історіографії // Гілея: науковий вісник. 2014. Випуск 81. С. 174-176., які фактично були церковними наглядачами-шпигунами над володарями булави. Тому такий його хитрий хід не слід відкидати.

У гетьманській столиці 5 грудня 1685 р. посланця в Константинополь Нікіту Алєксєєва прийняли з прохолодою, «против грамоты великих государей мне от него, гетмана, отповеди никакой не было» 1685 г., декабря 12. Письмо подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева боярину князю В.В. Голицыну с сообщением о своём прибытии в Батурин и встрече с гетманом Иваном Самойловичем // РГАДА. Ф. 89. Оп. 1. Кн. 25. Л. 409 об. [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 199].. Незважаючи на государів «приказ ... ехать спешно», володар булави передав через батуринського сотника, «чтоб я к нему, гетману, бес присылки ево не ходил» Там же.. Посланець жив «с людишки в Батурине все на своих харчах» Там же. Л. 411. з 5 по 30 грудня 1685 г., ноября 9 - 1686 г., ноября 11. Статейный список подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева о его миссии в Османскую империю // РГАДА. Ф. 89. Оп. 1. Кн. 26. Л. 9 об. [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 223].. На шостий день перебування Н. Алєксєєва у Батурині до нього завітав генеральний осавул: «Да он же, государь, Мазепа, мне говорил, что в грамоте, де, великих государей, какова со мною послана к Костянтинополскому патриарху, написано, что за великим бусурманским гонением и насилованием, и за военными случаи поставление и благословение принимать от него, патриарха, невозможно, и то, де, слово, что не велено, за бусурманским гонением есть непристойное, потому что, когда с везирского веления мне ехать будет к патриарху, и патриарху, де, тое грамоту как везирю показать, а везирь, де, будет ево спрашивать, о чем я к нему приезжал, и я, государь, ему, Мазепе, говорил, что мне великих государей в наказе написано, проситца у везиря к патриарху для благословения, что единые веры и для некоторых церковных нужд, а про грамоту объявлять мне везирю не наказано» 1685 г., декабря 12. Письмо подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева боярину князю В.В. Голицыну с сообщением о своём прибытии в Батурин и встрече с гетманом Иваном Самойловичем. Л. 410 - 410 об.. Скарга Н. Алєксєєва свідчить про негативне ставлення гетьманської верхівки до посланця, який їхав просити від імені царів уступити Московському патріархату Київську митрополію. У Батурині, ознайомившись із привезеним списком царської грамоти до константинопольського патріарха, були засмучені ігноруванням Москвою їхнього повторного прохання від 11 жовтня 1685 р. про те, аби митрополит київський ще називався екзархом константинопольського патріарха 1685 г., октября 11. Инструкция гетмана Ивана Самойловича посланцам в Москву К.И. Голубу и В.Л. Кочубею относительно прав и привилегий духовенства Киевской митрополии и митрополита Киевского Гедеона Святополк-Четвертинского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 102-103 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 152].. Про це наполягали дві делегації батуринських посланців у липні та жовтні 1685 р. ВКМРПЦ. № 157., під час зустрічі 30 жовтня К. Голуба, В. Кочубея, Г. Четвертинського з В. Голіциним ВКМРПЦ. № 158.. Новообраний митрополит повідомив останньому, що «как то эксаршество у него будет, то все епархии, в Полской державе обретающиеся, в которых ныне ни единаго архиерея благочестиваго нет, а имянно Галицкая, Премышльская, Лвовская, Могилевская, при которых многое неисчетное множество благочестивых есть, благословение принимать будут от Киевскаго митрополита и, архиереов себе изобрав, для поставления в Киев присылать станут» 1685 г., октября 30. Протокол переговоров гетманских посланцев К.И. Голуба и В.Л. Кочубея, а также владыки Гедеона Святополк-Четвертинского, избранного митрополитом Киевским, с боярином князем В.В. Голицыным по вопросу о сохранении прав и привилегий Киевской митрополии, в том числе о статусе митрополита как экзарха патриарха Константинопольского // РГАДА. Ф. 248. Оп. 29. Д. 1728. Л. 126 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 158]..

Затримавши під різними приводами на 25 днів посольство Н. Алєксєва у Батурині, І. Самойлович продемонстрував свою «немилость, что против его (посла. - Авт.) братьи подвод дать не велел» 1685 г., ноября 9 - 1686 г., ноября 11. Статейный список подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева о его миссии в Османскую империю // РГАДА. Ф. 89. Оп. 1. Кн. 26. Л. 10 об. з Переволочни. «И гетман говорил, - звітував посланець своєму керівництву, - дано, де, ему, Никите, их великих государей жалованья, мочно ему купить коней или нанять подводы». З російським дипломатом з цього приводу зустрівся генеральний осавул І. Мазепа, який повідомив, «что в канцелярии, де, в писмах не сыскали, что даваны подводы подьячим до границы турской, и ныне, де, ему, Никите, подвод не будет» Там же. Л. 11..

Проте, якщо І. Самойлович та І. Мазепа й мали таємні плани-сподівання щодо ігнорування константинопольським патріархом і владою Османської імперії прохань

Москви, то вони були зруйновані російською дипломатією, хитрощами царського двору, маніпуляціями патріарха Іоакима, вигідними інтерпретаціями-перекладами текстів рішень, прийнятих у Константинополі.

Статейний список піддячого Нікіти Алєксєєва за результатами його дипломатичної місії є важливим джерелом про подробиці того, як велися переговори з цього приводу в Туреччині. Водночас не слід забувати про особливості цього внутрішнього документа насамперед для В. Голіцина та царів. Дипломат не тільки ретельно фіксував хід поїздки і переговорів, але й старався показати, що, незважаючи на великі труднощі та значні витрати, він, посланець государів, діяв якнайкращим чином, навіть блискуче, а тому заслуговує на пристойну винагороду.

Ще у Батурині він казав І. Мазепі, що, їдучи у Константинополь, не мав наказу, щоб під час спілкування з великим візиром ставити останнього до відома про прохання государів до патріарха перепідпорядкувати Київську митрополію Московському патріарху 1685 г., декабря 12. Письмо подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева боярину князю В.В. Голицыну с сообщением о своём прибытии в Батурин и встрече с гетманом Иваном Самойловичем . Л. 410 - 410 об.. Дипломат мав просити лише дозволу на зустріч з духовним лідером Константинопольського патріархату для благословення «и для некоторых церковных нужд».

Зі статейного списку дізнаємося, що 4 квітня Н. Алєксєєв був на аудієнції із султаном і подав йому царську грамоту 1685 г., ноября 9 -- 1686 г., ноября 11. Статейный список подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева о его миссии в Османскую империю // РГАДА. Ф. 89. Оп. 1. Кн. 26. Л. 69. . 8 квітня відбулася зустріч московського посла із великим візиром Сари Сулейман-пашою. Дипломат досить детально оповів йому про зміст прохань-статей государів: про відміну деяких мит, заснування слобід волоським господарем на Правобережжі, право козакам вільно ходити по сіль, заготовляти деревину, займатися риболовлею у порубіжжі тощо Там же. Л. 73-77 об.. Розглянувши їх, головний турецький урядовець «те все статьи, которые писаны царского величества в грамоте, [...] он, везирь, донесет и в том деле радеть будет, как бы с царским величеством и крепчае дружбу учинить» Там же. Л. 77 об.. Як бачимо, важлива тема переходу Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату не розглядалася у переліку головних питань переговорів.

Далі у статейному списку читаємо: «А нене он, везирь, объявил ему, Никите, что Костянтинополский патриарх в Андриянополе, и он бы, везирь, повелел тому патриарху царского величества грамоту у него, Никиты, принять, и чево великие государи наши, их царское величество, изволяют, то б он, патриарх, учинил по воли царского величества, а изволение царского величества то, чтоб он, святейший Костянтинопол- ский патриарх, отпустителное свое благословение подал о Киевской митрополии, чтоб той митрополии вечно быть под благословением святейшаго Московского патриарха, понеж оной митрополии в постановлении ея чинитца великая трудность далняго ради от него, патриарха, в пути разстояния. И везирь говорил, призовет, де, он патриарха к себе и прикажет ему, что царскому величеству надобно, то бы он учинил по воле их царского величества и о всем писал» Там же. Л. 78 об. - 79 об..

Як на нашу думку, у згаданих рядках присутнє явне самовихваляння піддячого, який так просто змалював вирішення «другорядного питання» для великого візира, але основного для Москви. Головний турецький урядовець не задав з цього приводу жодного запитання, ні в чому не засумнівався! У той же час автор статейного списку розмову від 20 березня 1686 р. про Київську митрополію з єрусалимським патріархом Досифеєм виклав аж на 8 аркушах Там же. Л. 53-61.. Найпевніше під завісу переговорів Н. Алєк- сєєв попросив у великого візира отримати благословення у константинопольського патріарха та передати останньому царську грамоту (не деталізуючи її зміст). Сари Сулейман-паша, який був призначений великим візиром 18 листопада 1685 р. і як головнокомандуючий готувався до війни проти Австрійської імперії, очевидно, не мав наміру детальніше занурюватися у тонкощі релігійного життя Московії. Царська грамота з проханнями до патріарха не викликала у нього жодного інтересу. «И везирь, де, ему поволил у него, Никиты, царского величества грамоту принять и к ним, великим государем, против их, царского величества, прошения исполнить, и писать», - так переказав 11 квітня слова константинопольського патріарха Діонісія голова московської місії до османів.

Посольський приказ хитро «навантажив» турецьку владу стількома питаннями, що головне, яке мала вирішити московська дипломатія, не викликало у Стамбулі жодних підозр. Так, ще на першій зустрічі посланець Москви просив, аби «велел бы он, везирь, построить в Царегороде церков Иоанна Предотечи, которая церков от пожара розвалилась» Там же. Л. 126., дати «добро» ктиторам на її відбудову. Цю дозвільну проблему згодом залагодив на найвищому рівні лише султан Там же.. Також друга за впливом людина в Османській імперії у ході переговорів та поза ними займалася пошуком бранців для обміну (у результаті цього разом з послом поверталося 322 українці Там же. Л.159. та близько 30 росіян Там же. Л.157-159.).

2 травня знову відбулася зустріч Сари Сулейман-паши з Н. Алєксєєвим та І. Лисицею. Великий візир проінформував про укази османської влади щодо головних московських прохань, підготовку грамоти турецького султана для царів. «А потом гетманской посланной говорил о пасеках, чтоб волно было их людем вьезжать за Днепр в пасеки, и татаром бы заказать, чтоб никакова зла их людем не чинили, и в тех пасеках татарове людей не брали, - читаємо у статейному списку. - И везирь говорил, что о том о всем будет написано в листу ево к гетману, такъж и татаром будет наказано, чтоб тово чинить престали, и указ послан будет жестокой. Никита говорил везирю, чтоб поволено было Костянтинополскому патриарху Деонисею к великим государем, кь их царскому величеству, против их, царского величества, грамоты писать. И везирь говорил, что он патриарху сам приказывал, чтоб он учинил все по воле великих государей, и о том ему запрещения от него никакова нет» Там же. Л. 111- 112..

Отже, зі звіту Н. Алєксєва випливає, що питання передачі Київської митрополії начебто вирішувалося після «пасічного». А це означає одне: великий візир, вирішуючи більше десяти наболілих міждержавних прикордонних проблем між Стамбулом та Москвою, через свою зайнятість та завантаженість не бачив сенсу ще занурюватися у «дрібніші» церковні справи, а тому дав просто дозвіл (!) «своєму» щойно поставленому патріарху відповісти царям, не заглиблюючись у зміст їхнього звернення.

Версію впливу Терновский С. Исследование о подчинении Киевской митрополии Московскому патриархату // АЮЗР. Часть І. Т.У. К., 1872. С. 141-144; Митрополит Іларіон (Огієнко). Приєднання церкви української до московської в 1686 році. Вінніпег: Митрополитальний собор, 1948. С. 60-61. османської верхівки на перепідпорядкування Київської митрополії спростовують турецькі джерела. Московське посольство на чолі з Н. Алєксєєвим за участі значного військового товариша І. Лисиці, за документами Османської імперії та літописними повідомленнями, порушувало у переговорах з владцями проблему звільнення українських та російських бранців, питання риболовлі, добування солі Кул О., Кулчинський О. Підпорядкування Київської митрополії Москві: загадки московського посольства до Туреччини 1686 р. у світлі османських джерел // Український історичний журнал. 2016. №6. С.117., але аж ніяк не дбало про вирішення важливої церковної проблеми: «Шикаєт дефтері 1097-1098 рр.», фраґменти «Історії Силагдара» та італомовного «Звіту з Константинополя» Там само. С. 122. нічого не інформують про це. Сам екс-патріарх Діонісій у листі до патріарха Іоакима повідомомляв, що коли про зміст грамот його опоненти доповіли «к начальникам царским, и нас изгнаша от престола вселенского» Письмо Дионисия, бывшего патриарха константинопольського Иоакиму, патриарху московскому (1688) // АЮЗР. Часть І. T.V. К., 1872. С. 191..

Статейний список Н. Алєксєєва повідомляє, що 1 червня 1686 р. під час зустрічі з константинопольським патріархом соборні «грамоты белые Никите и гетманскому посланному чли» 1685 г., ноября 9 - 1686 г., ноября 11. Статейный список подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева о его миссии в Османскую империю. Л. 132.. Згідно із інструкцією, отриманою у Москві, голова дипломатичної місії мав віддати патріарху винагороду від царів на загальну суму в 1000 рублів лише у разі позитивного вирішення їхнього прохання [«А буде святейший патриарх великих государей по грамоте на Киевскую митрополию отпустителной грамоты не даст, и Миките посланных золотых и соболей святейшему патриарху не подносить, а дать ему из них милостыни дватцать золотых червонных да десять пар соболей из сорока двусотрублевого, а достолные золотые и соболи привести к Москве» 1685 г., ноября 19. Наказная память подьячему Посольского приказа Никите Алексееву о ведении переговоров с властями Османской империи по вопросу об улучшении двусторонних отношений, а также с патриархами Константинопольским и Иерусалимским о подчинении Киевской митрополии власти патриарха Московского//РГАДА. Ф. 89. Оп. 1. Кн. 25. Л. 383 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 196].]. Оскільки піддячий нічого з собою не приніс, «архидиакон ево (патріарха. - Авт.) и говорил Никите по патриаршу приказу, чтоб он, Никита, великих государей жалованье прислал к патриарху тайно сево дни или завтра» 1685 г., ноября 9 - 1686 г., ноября 11. Статейный список подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева о его миссии в Османскую империю. Л.132 об. - 133..

Передача обіцяного частково відбулася через день: «Июня в 3 день послал Никита с толмачем Аврамом и греченином киевским жителем Степаном да с подьячим, с Никитою Трусовым, три сорока соболей сь ярлыками. И святейший патриарх те соболи у толмача Аврама принял сам» Там же. Л.133-133 об..