Участь генерального осавула Івана Мазепи у виборах митрополита 1685 року на перепідпорядкуванні Київської митрополії

Проте 4 червня, коли Н. Алєксєєв з'явився знову у палатах патріарха Діонісія, той повідомив, що грамоти та листи до царів та гетьмана разом віддасть 5 червня. Посланець при цьому «поднес милостыни двесте золотых червонных» Там же. Л.135..

Хоча «отпустителные грамоты готовы» Там же. Л.133 об.134., їх не вручили того дня піддячому та гетьманському посланцю. Автор статейного списку не деталізує причин чотириденної затримки з отриманням головного документа, зі змістом якого він був ознайомлений ще 1 червня. Однак з наказів йому в Москві відомо про наступне: «И домогатись ему отпустителной грамоты всякими мерами накрепко, чтоб была отпустителная патри- арша грамота на все статьи, что к патриарху великих государей в грамоте писано» 1685 г., ноября 19. Наказная память подьячему Посольского приказа Никите Алексееву о ведении переговоров с властями Османской империи по вопросу об улучшении двусторонних отношений, а также с патриархами Константинопольским и Иерусалимским о подчинении Киевской митрополии власти патриарха. Л. 382 об.. Правдоподібно, московський дипломат та патріарх ще торгувалися про головні формулювання синодального рішення, їх редагування. Не випадково двом писарям Константинопольського патріархату, «которые писали листы золотом и чернилы», вручено «по меху белью хрептовому ценою по 4 рубли мех да по золотому» 1685 г., ноября 9 - 1686 г., ноября 11. Статейный список подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева о его миссии в Османскую империю. Л. 177 об.. Отримали фінансову винагороду архідиякон, дяк і келейник патріарха Там же.. Духовний зверхник Константинопольського патріархату вручив посланцям Москви та Батурина пакет грамот і листів лише 5 червня Там же. Л 137 об.-145.. Важливо зазначити, що оригінали їх утрачені, проте збереглися частково копії та переклади.

Звертаємо увагу на деякі моменти, виявлені у цих джерелах. Так, у статейному списку Н. Алєксєєв повідомляв, що 8 червня він відплив з Константинополя до Очакова Там же. Л.159 об., а в той же час дозвільні грамоти патріарха Діонісія московському патріарху Іоакиму ВКМРПЦ. № 215, гетьману І. Самойловичу з духовенством Там же. №216, митрополиту Г. Чет- вертинському Там же. №217., постанова синоду константинопольського патріарха Там же. №218. та «соборна грамота» Там же. №219. були підписані лише із зазначенням місяця червня, без вказування дати. Хоча це були не прості листи, а документи надзвичайно важливої ваги для Київської митрополії. Підозрюємо, що «незручні» дати загубилися у ході перекладу-редагуван- ня грамот, або їх навмисно не зазначали з певною метою. Очевидно, після урочистої церемонії вручення листів та рішень синоду московський посланець явно змусив константинопольського патріарха знову вносити певні корективи у написані тексти. Діонісій змушений був піти на це, оскільки просив царів та гетьмана фінансово підтримати Константинопольський патріархат, а у листі від 7 червня до князя В. Голіцина звертався з проханням, аби він допоміг повернути борги греків-купців 1686 г., июня 7. Письмо патриарха Константинопольского Дионисия IV боярину князю В.В. Голицыну с просьбой помочь с возвратом кредитов, выданных родственниками патриарха недобросовестным купцам, укрывшимся затем в России // РГАДА. Ф. 89. Оп. 1. Кн. 25. Л. 485 об.-487 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 220].. Останнє звернення засвідчує, що Н. Алєксєєв після 5 червня ще зустрічався з патріархом.

Є питання й щодо проведення собору Константинопольського патріархату. Станом на 21 травня, як повідомляв патріарх Діонісій московському посланцю, «он по грамоте великих государей соберет митрополитов и архиепископов, и епископов на собор» 1685 г., ноября 9 - 1686 г., ноября 11. Статейный список подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева о его миссии в Османскую империю. Л. 130.. Уже станом на 1 червня про це зібрання зазначалося як про проведене. Головне синодальне рішення підписали аж 20 митрополитів ВКМРПЦ. № 218.. У цьому зв'язку виникають закономірні сумніви, що в реаліях Османської імперії ці владики так оперативно з'їхалися на собор, тим паче одностайно підтримали свого духовного лідера. За джерелами С. Терновського, опозиційні до патріарха архієреї, скориставшись невдоволенням влади Турецькі очільники у середині червня дізналися про підписання між Річчю Посполитою та Московією Вічного миру. У цьому зв'язку посольство з Москви Н. Алєксєєва в Очакові було взято під арешт (дипломати перебували під караулом з 23 червня по 17 вересня)., «у тому ж 1686 р., через два місяці після вступу на патріаршу кафедру» Терновский С. Исследование о подчинении Киевской митрополии Московскому патриархату. С. 146., скинули його з патріаршества. Якщо взяти до уваги, що Діонісій зайняв найвищу духовну посаду в Константинопольському патріархаті 7 квітня 1685 г., ноября 9 - 1686 г., ноября 11. Статейный список подьячего Посольского приказа Никиты Алексеева о его миссии в Османскую империю. Л. 88., то правдоподібно десь після 9 червня він її позбувся. А це говорить про те, що на травневому соборі Константинопольського патріархату доленосні рішення приймало обмежене коло ієрархів, явна меншість. Патріарх Діонісій сподівався, що інших архієреїв, які приїдуть пізніше, поставлять до відома, і вони погодяться з прийнятими рішеннями, тим паче, що він звернувся до царів з проханням віддячити усім «підписантам». Проте більшість митрополитів відправила його у відставку і таким чином засвідчила: дії меншості щодо Київської митрополії не мають сили, бо прийняті без врахування їхнього голосу, дотримання відповідної процедури голосування.

Далі маємо ще одну велику суперечність. Так, синодальне рішення нібито підписував іраклійський митрополит Герман, а вже у дозвільній грамоті московському патріарху фігурує іраклійський митрополит Варфоломій. Так само халкидонський митрополит у першому випадку названий Захарієм, а у листі до царів Михаїлом. У різних документах, привезених Н. Алєксєєвим з Константинополя, як зазначають російські дослідники цих джерел, серед підписантів-митрополитів «10 імен ... майже ніяк не корелюють одне з одним» ВКМРПЦ. № 214 (Примечания). С.720.. На їхню думку, це не помилка перекладачів: «логічно припустити, що підписи, які завершували переклади достовірних документів, частково були «поставлені» уже в Москві в Посольському приказі», при цьому «тексти підписів не узгодили між собою» Там же.. У такий спішний спосіб, враховуючи критичні настрої, сумніви, перестороги Батурина, «царський уряд хотів представити процес переходу Київської митрополії під владу московського патріарха на її ж території як завершений з великим успіхом і при повній згоді константинопольського та єрусалимського патріархів» Там же. С.721..

Зрозуміло, що у цьому зв'язку зникнення оригіналів теж, мабуть, було не випадковим. Якщо у Москві для переконливості у тексти-переклади важливих документів «додали» підписи митрополитів, то з таким же успіхом могли і фальсифікувати окремі місця грамот на свою користь.

У перекладених листах-зверненнях і роз'ясненнях формулювання багатозначні, розпливчаті, які можна трактувати дозвіл на хіротонію адресатам однозначно на свою користь, як передачу Київської митрополії.

Як тепер з'ясовано на основі детального вивчення та аналізу джерел, синод Константинопольського патріархату, розглянувши у 1686 р. звернення з Москви, не уступив Московському патріархату Київську митрополію, а лише надав «дозвіл здійснювати хіротонію митрополита» Вєтошніков К., Деркач Т. «Передача» Київської митрополії Московському патріархату у 1686 році. К.: Видавничий дім журналу «Пам'ятки України», 2018. С. 19.. У грамоті з цього приводу зазначається: «давати волю блаженнейшему патриарху Московскому хиротонисати митрополита Киевского, егда пребывает лишенна истиннаго архиерея митрополия сия, или ради благословныя вины отложен будет архиерательствующий, его же убо изберут иже во епархии сей подлежащии епископи, архимандриты, игумени священных монастырей и прочии, яко же обыкло» Перевод грамоты константинопольского патриарха Дионисия и синода о передаче московскому патриарху права рукоположения киевского митрополита, сделанный в Посольском приказе с подлинника / Ченцова В.Г. Синодальное решение 1686 г. о Киевской митрополии // Древняя Русь. Вопросы медиевистики). 2017. № 2 (68). С. 103.. Київський митрополит мав у богослужінні згадувати «в перших шановане ім'я Вселенського Патріарха, який є джерелом і початком, що височить скрізь над усіма парафіями та єпархіями, а потому - патріарха Московського, як свого старця» Дійсна копія Патріаршої і синодальної грамоти, даної блаженнішому Патріарху Московському, так званої грамоти «видання», про те, щоби Київській митрополії бути підлеглою його патріаршому престолу і ним висвячувався обраний Київський митрополит (червня 1686 р.) / Публікація А. Целікас, переклад з грецької Л. Звонської //Cerkvarium. URL: (дата звернення 06. 10. 2019).. Російський історик В. Ченцова звернула увагу на тенденційний переклад у Посольському приказі цього місця. «Ім'я вселенського патріарха поминається «в первых», оскільки він є «источником и началом», и ему «подлежат всюду все приходы и епархии», - зазначила вона. - У російському перекладі цей пасаж перетворився у доволі невизначене «и предвосходящу всех иже повсюду при селении и епархии...», що не зовсім, як видається, відповідає змісту грецького оригіналу, який вказує на збереження на всій території митрополії духовної влади того, хто є «началом» Ченцова В.Г. Синодальное решение 1686 г. о Киевской митрополии // Древняя Русь. Вопросы медиевистики). 2017. № 2 (68). С. 97..

У синодальній грамоті наголошується, що «да святейшая епархиа Киевская будет подлежащая ко святейшему патриаршескому престолу великого и богоспасаемого града Москвы, се есть хиротонисатися митрополиту Киевскому в ней, егда приключится нужда (підкреслення наше. - Авт.), от блаженнейшаго патриарха Московского» 1686 г., июнь. Постановление синода Константинопольского патриархата // РГАДА. Ф. 52. Оп. 1. 1687 г. № 3. Л. 29 - 30 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 218].. Тобто право на хіротонію передавалося не на постійній основі, а на часи, коли її не можна було здійснити в Константинополі з певних причин. «И для ежедневно приключающихся меж двух величайших царствий брани, - уточнювала константинопольська постанова, - егда нужда будет, и прилучится хиротония митрополиту Киевскому, невозможну сему делу сущу от Вселенского престола исправлятися предреченной хиротонии, и сице архиерателскаго предстателства лишатися, покорство сей митрополии Киевской подложися под святейший Московский патриаршеский престол» 1686 г., июнь. Постановление синода Константинопольского патриархата о порядке избрания митрополита Киевского с его последующей хиротонией патриархом Московским [Грамота, позволяющая гетману и всем чинам духовным и мирским избрати Киевского митрополита и посылати к Москве хиротонисатися ] // РГАДА. Ф. 229. Оп. 1. Д. 162. Л. 81-82 [Опубликовано: ВКМРПЦ. № 219]..

У листі до царів так роз'яснюється суть соборних рішень, які «внесені до книги Великої Христової Церкви»: «...Блаженніший патріарх Московський і всієї Русі, кир Іоаким, у Святому Дусі улюблений і жаданий брат, і співслужитель нашої мірності має за дозволом (підкреслення наше. - Авт.) висвячувати Київського митрополита, за церковним уставом, якщо його оберуть підлеглі у цій єпархії, згідно з виданою грамотою для підлеглих Київської єпархії. Тобто, коли постане потреба обирати особу майбутнього митрополита Київського, то вони мають дозвіл обирати того, кого захочуть, і так само наступні за ним патріархи, а ця Київська митрополія нехай буде підлеглою Святішому патріаршому Московському престолу, а її архієреї, нинішній і майбутні, визнають як старця і старшого тогочасного патріарха Московського як такі, що ним висвячені, з єдиним застереженням, а саме: коли митрополит Київський буде здійснювати безкровну і Божественну літургію в цій єпархії, то нехай згадує серед перших шановане ім'я всесвятішого Вселенського патріарха, як такого, від якого блага на всі кінці вселенної поширюються і який є джерелом усього, і який через вказані причини виявив поблажливість, і поклав на патріарха Московського підлеглість цієї [митрополії], а вже потім [слід згадувати] патріарха Московського» Патріарший лист до царів Росії (травня 1686 р.) / Публікація А. Целікас, переклад з грецької Л. Звонської // (дата звернення 06.10.2019)..

Екс-патріарх Діонісій пізніше у листі до патріарха Іоакима докоряв йому за невдячність, що послали йому грамоти - «да рукополагайте митрополита киевского, и он да будет под началом и господством патриаршескаго престола московскаго» Письмо Дионисия, бывшего патриарха константинопольського Иоакиму, патриарху московскому (1688) // АЮЗР. Часть І. T.V. К., 1872. С. 191., а у відповідь - мовчання. При цьому у згаданій заувазі архієрея важливо те, що він не пише про передачу Київської митрополії.

У Константинополі найвищі церковні архієреї дали «Грамоту видання» висвячувати київського митрополита, і саме у такий спосіб «найсвятіша Київська єпархія стала підлеглою найсвятішому патріаршому престолу великого і богоспасенного міста Москви» Дійсна копія Патріаршої і синодальної грамоти, даної блаженнішому Патріарху Московському, так званої грамоти «видання», про те, щоби Київській митрополії бути підлеглою його патріаршому престолу і ним висвячувався обраний Київський митрополит (червня 1686 р.) / Публікація А. Целікас, переклад з грецької Л. Звонської // Cerkvarium. URL: (дата звернення 06.10. 2019).. Водночас при цьому, як зазначає доктор богослов'я Універститету Арістотеля в Салоніках (Греція), доктор історії (Практична школа вищих досліджень, Сорбонна, Париж) К. Вєтошніков, не відбулося передачі канонічної території Константинопольського патріархату Вєтошніков К. Відносини Константинопольського Патріархату з Церквою України. Стислий історичний огляд // Cerkvarium. URL: (дата звернення 06. 10. 2019).. Київська кафедра, за висловлюванням богослова, архієпископа Тельмісського Іова (Гечи) (Женева, Швейцарія), була передана «в тимчасову опіку (адміністрацію) московських патріархів» Архієпископ Тельмісський Іов (Геча). Україна і Вселенський патріархат між ІХ-Х та ХХ-ХХІ століттями. К.: Видавничий дім журналу «Пам'ятки України», 2018. С. 22..

Російський церковний історик В. Лурьє на основі цих та інших документів дійшов висновку, що «немовби маюче місце у 1686 р. перепідпорядкування Київської митрополії Московському патріархату є історичним міфом» Лурье В. М. Русское православие между Киевом и Москвой. М.: Три квадрата, 2009. С. 223.. «Захоплення Київської кафедри, - зазначив релігієзнавець, - завершилося без всякого озирання на Константинополь, без якихось-небудь посилань на Собор 1686 року та інші документи, пов'язані з місією Алєксєєва та Лисиці» Там же. С. 218..

«В останньому акті трагедії Української Церкви сильно завинив Іван Мазепа, будучий гетьман України: його підпис під незаконним обранням на Київського митрополита московського кандидата єпископа Гедеона Четвертинського стоїть між першими... - так підсумував події 1685 - 1686 рр. І. Огієнко. - Іван Мазепа сильно вислужився Москві, і щоб її задобрити, легко зробив як гетьманський представник незаконні вибори, і тим передав Українську Церкву Москві» Митрополит Іларіон. Приєднання Церкви Української до Московської в 1686 році. Вінніпег: Наша культура, 1948. С. 67.. З цими міркуваннями важко погодитися: джерела не дають підстав говорити про «незаконність обрання», про те, що генеральний осавул був провідником царської волі у питанні підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату. Навпаки, 8 липня 1685 р. були прийняті соборні рішення церковних ієрархів про дотримання канонічних процедур у відносинах з Константинопольським патріархатом. Сам Г. Четвертинський, уже обраний церковно-світським зібранням митрополитом, наполягав у Москві, аби його називали екзархом константинопольського патріарха 1685 г., октября 30. Протокол переговоров гетманских посланцев К.И. Голуба и В.Л. Кочубея, а также владыки Гедеона Святополк-Четвертинского, избранного митрополитом Киевским, с боярином князем В.В. Голицыным по вопросу о сохранении прав и привилегий Киевской митрополии, в том числе о статусе митрополита как экзарха патриарха Константинопольского. Л. 126 об.. Подальші дії щодо перепід- порядкування Київської митрополії мало залежали від українського духовного кліру, І. Мазепи та І. Самойловича. Це був запрограмований імперський процес поглинання автономних утворень, інституцій для зручнішого керування, уніфікації всього і вся. Московія для вирішення цієї проблеми не шкодувала ні грошей, ні війська.

Позитиви союзницької співпраці 1654 р., обрання митрополита 1685 р. були протягом десятиліть розчавлені загальним курсом на обмеження автономного устрою Гетьманщини, зневаження її національно-церковної самобутності. Москві не потрібні були підлеглі із особливим статусом.

References

1. Akty, otnosiashchyesia k ystoryy Yuzhnoy I Zapadnoi Rossyy, sobrannye y yzdannye arkheohrafycheskoi kommyssyeiu. (1863). T IV. Sankt-Peterburh, Rossyia: Typohrafyia P. Kulysha, s. 264.

2. Arkhyv Yuho-Zapadnoi Rossyyy, yzdavaemyi vremennoiu kommyssyeiu dlia razbora drevnykh aktov, vysochaishe uchrezhdennoiu pry kyevskom, podolskom y volynskom heneral-hubernatore (1904). Chast pervaia. T.V, Х. Kyev,Ukraine: Typohrafyia unyversyteta sv. Vladymyra.

3. Almazov A. S. (2019). Vystuplenye streltsov v Nezhyne v 1682 h. Kliuchevskye chtenyia-2018. Hrazhdanskaia voina y hrazhdanskyi myr v ystorycheskoi sudbe Rossyy. Sbornyk. Moskva, Rossyia: Sputnyk, s. 125.

4. Almazov A. S. (2010). Rol ukraynskoho hetmana Yvana Samoilovycha v ob'edynenyy Kyevskoi mytropolyy s Russkoi Pravoslavnoi Tserkoviu v 1680-e hody. Vestnyk Cheliabynskoho hosudarstvennoho unyversyteta. Seryia “Ystoryia”,vyp. 39, № 10, s. 136-140;

5. Andrusiak M. (1933). Borotba za yepyskopsku katedru. Zapysky chyna sv. Vasyliia Velykoho. T.VI. Lviv, Ukraine, vyp. 1-2, s. 85.

6. Balyk B. I. (1978). Inokentii Ivan Vynnytskyi, yepyskop Peremyskyi, Sambirskyi, Sianitskyi (1680-1700). Rym, Italiia: Vydavnytstvo OO. Vasyliian, s. 62-63.

7. Bezev D. A. (2012). K voprosu o vzaymootnoshenyiakh ukraynskoi pravoslavnoi yerarkhyy y moskovskoho pravytelstva vo vtoroi polovyne ХVII veka. Prepodavatel ХХ! vek, s. 252.

8. Bohdanov A. (1998). V teny Petra Velykoho. Moskva, Rossyia: Armada, s.111;

9. Volodykhyn D. (2013). Tsar Fedor Alekseevych yly Bednyi otrok. Moskva, Rossyia: Molodaia hvardyia, s. 237.

10. Velykyi A. (1972). Z litopysu Khrystyianskoi Ukrainy. T V. Rym, Italiia: Vydavnytstvo OO. Vasylian, s. 227, 239.

11. Vietoshnikov K., Derkach T (2018). «Peredacha» Kyivskoi mytropolii Moskovskomu patriarkhatuu 1686 rotsi. Kyiv, Ukraine: Vydavnychyi dim zhurnalu «Pamiatky Ukrainy», s. 19.

12. Vlasovskyi I. (1956). Narys istorii ukrainskoi pravoslavnoi tserkvy. T. II. Niu-York, Bavnd Bruk: Ukrainska pravoslavna tserkva v Z. D. A., s. 112.

13. Vossoedynenye Kyevskoi mytropolyy s Russkoi Pravoslavnoi Tserkoviu. 16761686 hh. Yssledovanyia y dokumenty. (2019). Moskva, Rossyia: TsNTs «Pravoslavnaia Entsyklopedyia».

14. Hordon P. (2009). Dnevnyk. 1684-1689. Perevod s anhlyiskoho, statia y prymechanyia D.H.Fedosova. Moskva, Rossyia: Nauka.

15. Dymyd M. (2000). Iepyskop Kyivskoi tserkvy (1589-1891). Lviv, Ukraine: Lvivska bohoslovska akademiia (Intytut kanonichnoho prava), s. 15-16.

16. Diisna kopiia Patriarshoi i synodalnoi hramoty, danoi blazhennishomu Patriarkhu Moskovskomu, tak zvanoi hramoty «vydannia», pro te, shchoby Kyivskii mytropolii buty pidlehloiu yoho patriarshomu prestolu i nym vysviachuvavsia obranyi Kyivskyi mytropolyt (9 chervnia 1686 r.) / Publikatsiia A. Tselikas, pereklad z hretskoi L. Zvonskoi // Cerkvarium. URL: https: // cerkvarium. org/dokumenty/ tserkovni/ vselenskij-prestil- i-tserkva-ukrajini-dokumenti-svidchat (data zvernennia 06. 10. 2019).

17. Evhenyi (Bolkhovytynov E. A.). (1825). Opysanye Kyevosofyiskoho sobora y Kyevskoi yerarkhyy s prysovokuplenyem raznykh hramot y vypysok, ob'iasniaiushchykh onoe, takzhe planov y fasadov Konstantynopolskoi y Kyevskoi Sofyiskoi tserkvy y Yaroslavova nadhrobyia. Kyiv, Ukraine: Typ. Kyevo-Pecherskoi lavry, s. 104.

18. Yvanov V. (1891). Epyskopbi drevnei Lutskoi eparkhyy. Pochaev, Ukraine: Typohrafyia Pochaevo-Uspenskoi lavrbi, s. 111.

19. Kocheharov K. A. (2015). Novye dokumenty o vyezde v Rossyiu epyskopa Lutskoho y Ostrozhskoho Hedeona (Sviatopolk-Chetvertynskoho) v 1684 h. Vestnyk tserkovnoi ystoryy, 1-2, s. 310-318.

20. Kocheharov K. A. (2012). Russkoe pravytelstvo y semia ukraynskoho hetmana Yvana Samoilovycha v 1681-1687 hh. Moskva, Rossyia: Ynstytut slavianovedenyia RAN, s. 15-16.

21. Kryzhanivskyi O. P., Plokhi S. M. (1994). Istoriia tserkvy ta relihiinoi dumky v Ukraini. U trokh knyhakh. Knyha 3. Kyiv, Ukraine: Lybid, s. 91.

22. Kul O., Kulchynskyi O. (2016). Pidporiadkuvannia Kyivskoi mytropolii Moskvi: zahadky moskovskoho posolstva do Turechchyny 1686 r. u svitli osmanskykh dzherel. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 6, s. 117.

23. Lastovskyi V. V. (2006). Istoriia pravoslavnoi tserkvy v Ukraini naprykintsi XVII - u XVIII st.: istoriohrafichni aspekty. Monohrafiia. Kyiv, Ukraine: Lohos, s. 183.

24. Lototskyi O. H. (1938). Avtokefaliia. T 2. Varshava: Ukrainskyi naukovyi instytut (Pratsi Ukrainskoho naukovoho instytutu. Seriia pravnycha; t. 30, kn. 4), s. 373.

25. Maksymovych M. A. (1877). Sobranye sochynenyi. T. II. K. Typohrafyia M. Frytsy, s. 273.

26. Maksymovych M. (1841). O pamiatnykakh Lutskoho Krestovozdvyzhenskoho bratstva. Kyevlianyn, t.2, s. 312.

27. Mytropolyt Dmytrii (Rudiuk), protoiierei Mytsyk Yu. (2018). Kyivski mytropolyty XVII-XVIII st. Kharkiv, Ukraine: Folio, s. 49.

28. Mytropolyt Ilarion (Ohiienko). (1948). Pryiednannia tserkvy ukrainskoi do moskovskoi v 1686 rotsi. Vinnipeh: Mytropolytalnyi sobor, s. 50.

29. Mytropolyt Ilarion (Ohiienko). (1982). Ukrainska tserkva. Narysy istorii Ukrainskoi pravoslavnoi tserkvy (u dvokh tomakh). T 2. Vinnipeh: Konstystoriia UHPTs v Kanadi, s. 222.

30. Morozov O. (2000). Nizhynskyi protopop Maksym Fylymonovych. Nizhyn,Ukraine: Nizhynskyi derzhavnyi pedahohichnyi universytet im. M. Hoholia, s. 63.

31. Mudryi S. (1990). Narys istorii tserkvy v Ukraini. Rym: Ukrainska papska kolehiia Sviatoho Yosafata, s. 172.

32. Mulyk-Lutsyk Yu. (1979). Narys istorii Ukrainskoi pravoslavnoi tserkvy. T. II. Vinnipeh. S. 291.

33. Netudykhatkin I. (2018). Kniaz na mytropolychomu prestoli: symvolika skryzhaliv z pokhovannia Kyivskoho myropolyta Hedeona (Sviatopolk-Chetvertynskoho) u Sofiiskomu sobori. Pravoslavia v Ukraini. Zbirnyk za materialamy VIII Mizhnarodnoi naukovoi konferentsii «Ukrainska Tserkva v istorii ukrainskoho derzhavotvorennia». Kyiv, Ukraine: Kyiv. pravoslav. bohoslov. Akad., s. 702.

34. Oleinyk N. N., Oleinyk A. N. (2016). Perekhod Kyevskoi mytropolyy pod yurysdyktsyiu Moskovskoho patryarkhata: ystoryko-polytycheskyi aspekt problemy. Nauchnye vedomosty Belhorodskoho hosudarstvennoho unyversyteta. Seryia Ystoryia. Polytolohyia, 15 (236), vypusk 39, s. 180.

35. Romanova O. (2008). Malorossyiskoe dukhovenstvo v russko-ukraynskykh vzaymootnoshenyiakh (1659-1672): Symeon Adamovych. Problemy ystoryy Rossyy. Ekaterynburh, Rossyia, s. 42.

36. Skochylias I. (2000). Nedatovanyi reiestr dukhovenstva, tserkov i monastyriv Lvivskoi yeparkhii za vladytstva Yosyfa Shumlianskoho. T 240. Lviv, Ukraine: Zapysky NTSh: Pratsi Komisii spetsialnykh (dopomizhnykh) istorychnykh dystsyplin, s. 536.

37. Skochylias I. (2010). Halytska (Lvivska) yeparkhiia XII - XVIII stolit: orhanizatsiina struktura ta pravovyi status. Lviv, Ukraine: Vyd-vo UKT, s. 62-64, 94, 274-276.

38. Sobchuk V. (2014). Vid korinnia do krony: doslidzhennia z istorii kniazivskykh i shliakhetskykh rodiv Volyni XV- pershoi polovyny XVII st. Kremenets: Kremenetsko- Pochaivskyi derzhavnyi istoryko-arkhitekturnyi zapovidnyk, s. 62.

39. Sumtsov N. (1885). K ystoryy yuzhnorusskoi lyteratury. Vypusk I. Lazar Baranovych. Kharkov, Ukraine: Typohrafyia M. F. Zylberberha, s. 98-99.

40. Tytov F. Y. (1905). Russkaia pravoslavnaia tserkov v Polsko-Lytovskom hosudarstve v XVII-XVIII vv. T. II. Kyiv, Ukraine: Typohrafyia unyversyteta Sv.Vladymyra, s. 14.

41. Franko I. (1986). Iosyf Shumlianskyi, lvivskyi yepyskop 1668-1708 r., i zavedennia unii v Halychyni. T 47. Zibrannia tvoriv v piatdesiaty tomaKh. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka, s. 150-154.

42. Kharyshyn M. V. (2017). O nekotorykh natsyonalnykh osobennostiakh yly kak Kyevskaia tserkov pereshla v poslushanye tserkvy Moskovskoi: nauchnoe yzdanye. Kyiv, Ukraine: Lira-K, s. 126-144.

43. Kharyshyn M., Mordvintsev V. (1999). Rosiiske samoderzhavstvo ta Kyivska mytropolycha kafedra, abo yak Ukrainska Pravoslavna Tserkva pozbulasia avtokefalii: Prysviachuietsia 10-richiuiu tretoho vidrodzhennia Ukrainskoi Avtokefalnoi Pravoslavnoi Tserkvy. Kyiv, Ukraine: Bratstvo UAPTs «Svitlo dlia svitu», 334 s.

44. Kharlampovych K. V. (1914). Malorossyiskoe vlyianye na velykorusskuiu tserkovnuiu zhyzn. T I. Kazan, Rossyia: yzdanye knyzhnoho mahazyna M. Holubeva, s. 242.

45. Chentsova V.H. (2017). Synodalnoe reshenye 1686 h. o Kyevskoi mytropolyy. Drevniaia Rus. Voprosy medyevystyky, 2 (68), s. 103.

46. Chernukhin Ye. (2000). Hretski rukopysy u zibranniakh Kyieva. Kataloh. Kyiv- Vashynhton, s. 211. Floria B. N., Kocheharov K. A. (2018). Lutskyi epyskop Hedeon (Chetvertynskyi) y sudby Pravoslavyia v zapadnoi chasty Kyevskoi mytropolyy. Tserkov y vremia, 2 (83), s. 72.

47. Chukhlib T. (2012). Lvivskyi yepyskop Yosyf Shumlianskyi - viiskovyi diiach ta dyplomat Korony Polskoi (60-ti roky XVII - pochatok XVIII st.). Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist: Zbirnyk naukovykh prats. Lviv, Ukraine: Instytut ukrainoznavstva im. I.Krypiakevycha NAN Ukrainy, vypusk 21, s. 790-791.

48. Shevchenko O. M. (1994). Pro pidporiadkuvannia Kyivskoi mytropolii Moskovskomu patriarkhatu naprykintsy XVII st. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 1, s. 57.

49. Shkrybliak N. (2014). «Tserkovnyi Pereiaslav» 1686 hoda kak polytyko- ydeolohycheskaia stratehyia rasshyrenyia Moskovskoho patryarkhata. Relihiia ta Sotsium, 1-2, s. 45.

50. Shkribliak M. (2013). Moskovsko-stambulska dyplomatiia i perekhid Kyivskoi mytropolii pid vladu moskovskoho patriarkha. Sumska starovyna, ХL, s. 18.

51. Shchapov Ya. N. (1978). Vyzantyiskoe y yuzhnosliavianskoe pravovoe nasledye na Rusy v XI-XIII vv. Moskva, Rossyia: Nauka, s. 142.

52. Yafarova M.R. (2018). Posolstvo Prokofyia Voznytsyna y vopros o Kyevskoi mytropolyy. Tserkov y vremia. Nauchno-bohoslovskyi y tserkovno-obshchestvennbii zhurnal, 2(83), s. 92, 94.

Размещено на Allbest.ru