Виробництво полив’яного посуду в Криму за часів улуг улусу

Що стосується декору полив'яних виробів ПСК, то, як визнають і кримські і азовські дослідники, на самому початку виробництва більшість з них складали прості неорнамен- товані посудини переважно відкритої форми з зеленою та жовтою глазур'ю (Бочаров 2007, с. 16--17; Масловский 2012а, с. 193). Але вже на ранніх етапах для оздоблення застосовувалися різні декоративні техніки, які протягом першої -- початку другої чверті XIV ст., принаймні до 1330-х рр., розквітають в усьому своєму різноманітті (Масловский 2012а, с. 194; 2017, с. 469--484).

Популярними серед них були такі.

1. Відтиск в орнаментованій формі-калипі (moulded decoration) (рис. 20: 7--12; 21). Так звана «штампована» кераміка (muolded ware) взагалі є однією з характерних рис золотоор- динської культури, її виробляли в більшості великих міст (Панина, Волков 2000, с. 89). Сама по собі ідея виготовлення відтиснутого в орнаментальній формі посуду, що імітував більш коштовні металеві вироби, не нова і сягає корінням щонайменше античних часів. В середньовіччі «штампована» кераміка була у вжитку на Близькому Сході (Східна Турція, Сирія, Ірак, Іран) та заході Центральної Азії (Туркменістан, Узбекистан) вже з VIII--IX ст. її виробництво тут досягло особливого розквіту в XII--XIII ст. та поступово поширилося в суміжні регіони (Orssaud 2001; Rousset 2001; Mulder 2014; Заурова 1962, с. 208--212; Лунина 1962, с. 285--348). Протягом XIII--XIV ст., разом з завоюваннями мусульман, технології muolded ware досягають західних околиць Анатолії, де разом з іншими гончарними інноваціями приходить на зміну візантійським традиціям керамічного виробництва (Waksman et al. 2015). З утворенням Улуг Улусу та розвитком там містобудування, ця гончарна техніка розповсюджуються також на північ і північний захід -- в Поволжя, Приазов'я, Придністров'я, Подунав'я та Крим (Панина, Волков 2000, с. 89--90; Stanica 2009, p. 411--420). Причому на Кримському півострові керамічні майстерні з відповідною спеціалізацією з'являються одними з перших. Принаймні в Південно-Східному Криму спочатку ангобовану, а потім полив'яну «штамповану» кераміку починають виготовляти близько останньої чверті XIII ст. Залишки такого виробництва (горни, форми-калипи, браковані вироби) зафіксовані в Судаку, Старому Криму і його сільській околиці на поселенні Бокаташ II (фронджуло 1974, с. 48; Джанов 1998, с. 82--89; Зильманович, Крамаровский 1992, с. 7--8; Кра- маровский, Гукин 2004, с. 293--294, табл. 110; 111; 2006, табл. 86; 109) (рис. 3: 3--8; 8), а готові вироби трапляються в шарах останньої чверті XIII ст. -- початку XIV ст. поселень Криму і Приазов'я (Майко 2008, рис. 8: 3; Бочаров 2017, с. 434, рис. 36: 5--7; 37: 1; Дмитриенко, Масловский 2006, с. 237, рис. 2: 16, 18, 21; Белинский, Масловский 2007, с. 327, рис. 6: 4; Масловский 2012а, с. 194, рис. 3: 5--10; 2017, с. 465).

Найбільшого обсягу виробництво сягає близько 1330-х рр. (Масловский 2006а, с. 368). Синхронні та дещо пізніші знахідки «штампованих» посудин ПСК відомі, окрім самого Криму (див., напр. Романчук 2003a, табл. 210: 1, 3, 4, 6; Баранов 1991, с. 110, рис. 4: 5; 2004, с. 532, рис. 3: 4, 5, 7) на західних та центральних теренах Джучидської держави (Кравченко 1986, с. 78--79, рис. 31; Белинский, Масловский 1998, с. 218, рис. 16: 4--5; Масловский 2006а, с. 368--369, рис. 24; 2017, с. 472--473, рис. 4:

7— 9; Козырь, Боровик 2017, с. 337--339, рис. 1: 2, 3; Ельников, Тихомолова 2017; Юдин 2015, с. 214--226), а також на суміжних до неї землях (Коваль 2010, с. 112--113, 144).

Видовий асортимент представлений посудинами закритої форми. Здебільшого це глеки на кільцевому піддоні з тулубом у вигляді дещо сплощеної сфери, високим горлом з конічним чи ускладненим овалоїдними або кулястими розширеннями абрисом (рис. 20: 8--10; 21). Навколо горла трапляється також декоративний «комірець» у вигляді невисокого циліндричного чи конічного бортика з трикутними прорізями (рис. 20: 12) Трикутна різьба відома в керамічному декорі Закавказзя (див., напр. Якобсон 1959, с. 286).. Частина глеків має вставку між тулубом та горлом у вигляді керамічного диску з прорізаними трикутними чи округлими отворами. Рідше зустрічаються дископодібні фляги та фляги-водолії (рис. 20: 7, 11).

Найбільш ранні вироби вкриті темно-коричневим чи червоно-коричневим ангобом (рис. 21:

8— 10). Дещо згодом починає застосовуватися зелена полива, що наноситься на верхню частину посудин. Згадується навіть використання бірюзової поливи на глеках ПСК (Ельников, Тихомолова 2017, с. 354, рис. 1; 5: 1, 2). Декоративні композиції складаються, переважно, з досить простих геометричних та рослинних елементів (рис. 20: 8--12; 21).

З 1330-х рр., як вважається, на солхатських виробах з'являються складні епіграфічні орнаменти, виконані в дусі хорезмійської традиції (Панина, Волков 2000, с. 90; Бочаров, Масловский 2015, с. 24), що може бути пов'язано з міграціями сюди хорезмійських майстрів, або, принаймні, розповсюдженням звідти моди на більш вишукане рельєфне декорування.

Виробництво «штампованого» посуду припиняється близько середини -- третьої чверті XIV ст. На Бокаташі, можливо, дещо раніше -- в 1340-і рр., в Судаку -- в 1360-і рр., ймовірно, після захоплення міста генуезцями. Надалі ця технологія в місцевому гончарстві не простежується.

Цікаво відзначити, що на території Криму знахідки «штампованої» кераміки трапляються нерівномірно. Наприклад, на відміну від південно-східної частини півострова, де вони масові, на пам'ятках південного узбережжя Криму відомі лише поодинокі уламки таких посудин, при тому, що інших полив'яних виробів досить багато (Тесленко 2016а, с. 143--144; 2017, с. 400--402; Тесленко и др. 2017, с. 201-- 205). Не відзначені вони також і серед продукції Кафинської, Чембальської і Алуштинської майстерень. Тобто виробництво відтиснутої в формах столової кераміки та її розповсюдження асоціюється здебільшого з зоною безпосередньої присутності мігрантів, підданих Улуг Улусу, чи тісних кроскультурних контактів з ними. Очевидно, що поява технології тиснення в орнаментальній формі у Криму пов'язана зі східним чи південно-східним вектором культурного впливу, а зникнення синхронне занепаду саме «золотоординських» гончарних осередків.

2. Розпис білим ангобом під коричневою, жовтою чи зеленою поливою (slip-painted decoration) (рис. 22). Розпис білим ангобом застосовувався в керамічному декорі на Близькому Сході, в тому числі Закавказзі в IX--X ст., звідки близько XI--XII ст. розповсюджується в Візантійських землях, стає популярним в регіоні Егейського моря, на Півдні Балканського півострову і на Кіпрі, продовжуючи розвиватися тут протягом XIII--XIV ст., а на території Греції аж до новітнього часу (Francois 2003, p. 313-- 314; Papanikola-Bakirtzi 1996, p. 213--216, pl. II--V; Papanikola-Bakirtzi et al. 1999, p. 53-- 57; Sanders 1999, p. 160--161; Vroom 2005,

р. 80--81, 124--125, 186--187, etc.). Починаючи приблизно з XII ст. slip-painted wares потрапляють в Таврику як імпорт (див., напр. Якобсон 1950, с. 194--195, табл. 24--25; Залесская 2011,

с. 179--180; Романчук 2003а, табл. 1--5; 7--11; Голофаст, Рыжов 2003, с. 205--206), що судячи з аналогій міг походити з регіону Егейського моря, Кіпру та Сельджукської Анатолії А. Л. Якобсон та А. І. Романчук помилково вважали кераміку з підглазурним розписом білим ангобом витворами місцевих майстрів, об'єднуючи в одну групу хронологічно та генетично різні вироби (Якобсон 1979, с. 144--146; Романчук 2003а, с. 28--34). Безумовно, дослідження цієї керамічної сім'ї потребує подальших зусиль. Проте навіть зараз зрозуміло, що в Таврику протягом XII-- XIII ст. ввозилися вироби з різних регіонів, в тому числі наприкінці XIII ст., ймовірно, з Анатолії (близькі аналогії див. Романчук 2003а, табл. 3: 10; Francois 2003, fig. 2)..

В Кримському гончарстві техніка розпису білим ангобом відома вже з ранніх етапів полив'яного виробництва. Але спочатку такі вироби не були масовими, а малюнок відзначався спрощеною схемою виконання, маючи вигляд прямих радіальних променів, що розходилися від центральної плями (Масловский 2012а, с. 194, рис. 1: 8; 2: 6).

Близько середини -- другої половини XIV ст. набуває популярності інша манера розпису, де поле посудин густо заповнене дрібними декоративними елементами в різних комбінаціях чи навіть в досить складних композиціях (рис. 22) (Масловский 2017, с. 485, рис. 11: 3; 23: 3, 4). Вона поширюється в золотоординсь- ких містах Поволжя, Приазов'я, Придністров'я та на території Криму, причому вироби означених регіонів Улуг Улусу часом об'єднує подібна стилістика декору, який складається з ідентичних елементів (див., напр. Булатов 1976, с. 79-- 81, табл. II; Кравченко 1986, с. 67, рис. 25: 1; Белинский, Масловский 1998, с. 210, рис. 15: 2; 2007, с. 329--330, рис. 9; Масловський 2012b, с. 25--26, рис. 19--20). Найбільш вживані декоративні мотиви, зокрема епіграфічній орнамент у вигляді куфічних написів з благими побажаннями («ікбаль» -- успіх), стилізовані зображення риб (символ щастя), поєднані в вихрові розетки (рис. 22: 4, 9--11), були притаманні також декоративному мистецтву середньовічного Близького Сходу, що дозволяє припускати значний вплив близькосхідної традиції в керамічному виробництві золотоординських міст (див., напр. Коваль 2005). Аналогічні елементи орнаменту широко застосовувалися також в оздобленні більш дорогої кашинової кераміки (soft-paste ware) поволзьких центрів. Напевно саме їх почасти наслідували розписи білим ангобом на червоноглиняних виробах (Федоров- Давыдов 1994, с. 125).

Проте розписи не обмежувалися лише вказаними мотивами. Серед них є й прості комбінації з округлих плям, прямих ліній та дужок (рис. 22: 2, 3, 6, 7, 8, 12), а також складні декоративні композиції, детальний аналіз яких потребує додаткових досліджень (рис. 22: 1, 5).

Вироби з підглазурним розписом білим ангобом представлені посудинами відкритої форми декількох типів та зустрічаються в обох підгрупах -- «Солхат» і «Кафа». На кримських пам'ятках вони трапляються переважно в комплексах і шарах середини -- другої половини XIV ст. Зокрема в керамічних колекціях з розкопок об'єктів середини -- другої половини XIV ст. в Кафі, Алушті, Судаку, на поселеннях Бокаташ II та Кринички, в заплаві р. Байбуга та ін. (Сазанов, Иващенко 1994, с. 180--182, рис. 1: 3; Баранов 2004, с. 534, рис. 4: 3, 5, 6; Крамаровский, Гукин 2002, с. 153, 156, 158, 165, табл. 1: 4; 4: 1, 4; 6: 7; 13: 2; 2004, с. 149, табл. 31: 1; Айбабина 2005, с. 234, рис. 11: 1), значно рідше -- в комплексах XIV ст. в Херсоні (Романчук 2003а, с. 31, табл. 6:

Рис. 22. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми з підполив'яним розписом білим ангобом: 1, 2, 5, 8 -- житлова забудова XIV--XV ст. середньовічного городища в Алушті, розкопки В. Л. Мица 1988 та 1993 рр., фонди Алуштинського філіалу ЦМТ; 3, 4 -- середньовічний храм з могильником на Полікуровому пагорбі в Ялті, розкопки І. А. Баранова та Г. М. Олійник в 1974 р., малюнок з особистого архіву О. А. Парши- ної; 6, 10 -- господарська яма на ділянці «храму Діви Марії» і житлова забудова догенуезького періоду середньовічної Сугдеї, за: Баранов, Майко 1998, рис. 3: 1; Баранов 2004, рис. 3: 6; 7, 9, 12 -- поселення Кринички поблизу Старого Криму, за: Крамаровский, Гукин 2002, с. 156, 158, 165, табл. 4: 1, 4; 6: 6; 13: 2; 11 -- поселення Бокаташ II, за: Крамаровский, Гукин 2004, с. 149, табл. 31: 1; малюнок автора 17 1) та на Південному узбережжі Криму (Паршина 1974, с. 73, рис. 12).

Залишки такого виробництва в Солхаті були відмічені, як вже згадувалося, А. Л. Якобсоном (Якобсон 1950, с. 194). Окремі екземпляри є також серед продукції керамічних майстерень Лусти та Чембало. При чому в першій з них зафіксовано лише декор у вигляді радіальних смуг, що розходяться від центральної плями, а в другій -- цяток та потьоків, що густо заповнюють поле посудин та прикрашають верхню частину корпуса зовні (рис. 15: 18; 18: 11). Проте тут вони не були масовими.

За археологічними даними завершення випуску розписаного білим ангобом посуду слід датувати не пізніше останньої чверті XIV ст., у комплексах XV ст. він вже відсутній (Тесленко 2010; 2012).

3. Розпис аморфними плямами буро-коричневого кольору під жовтою поливою (purple splash under the yellow glaze) (рис. 23). Цей декоративний прийом кримських майстрів має інші витоки. В даному випадку, ймовірно, копіювався декор масової кераміки візантійських центрів, що в доволі значній кількості потрапляла в Північне Причорномор'я з кінця XIII -- протягом першої чверті XIV ст. (Масловский 2010, с. 237). Більш грубі місцеві копії набувають поширення в Криму і за його межами в першій половині XIV ст. (пік масовості припадає на 1330 -- початок 1340-х рр.), а потім остаточно виходять з обігу (Белинский, Масловский 2007, с. 324, рис. 3: 13, 14; 4: 1; Масловский 2008, с. 96, рис. 6: 1, 4; 7: 2--7; 23: 2; 2012b, с. 193--194; 2017, с. 470--471; Коваль 2010, с. 115; Бочаров, Масловский 2016, с. 22).

В Криму ці вироби, на відміну від «штампованої» та розписаної білим ангобом кераміки, в значній кількості представлені практично на всій території півострова, включаючи південне узбережжя (Паршина 1974, с. 73, рис. 13; Тесленко и др. 2017, с. 202, цв. вст. 8; 9). Однак в комплексах останньої третини XIV ст. вони не відзначені, принаймні як стабільний компонент (див., напр. Сазанов, Иващенко 1994; 1995; Баранов 2004; Айбабина 2005; Тесленко 2017), а на багатошарових об'єктах, які почали своє існування близько кінця другої чверті XIV ст., зустрічаються зрідка (Гинькут 2001, с. 53, 58, рис. 3: 11--14).

Плямистим декором прикрашалися посудини відкритої форми декількох типів (рис. 23) та один тип глеків (рис. 20: 6), який є імітацією італійських протомайолікових екземплярів, що надходили в Північне Причорномор'я в кінці XIII -- першій половині XIV ст. (Масловский 2006а, с. 437--439, рис. 52: 1--4). Причому за спостереженнями А. М. Масловського, глеки, на відміну

1. Аналогічна таріль походить з розкопок Азаку, де датується другою половиною XIV ст. (Масловский 2017, рис. 23: 4). від посудин відкритої форми, були у вжитку з кінця XIII ст. до 1360-х рр. (Бочаров, Масловский 2016, с. 22; Масловский 2017, с. 471).

Отже, в даному випадку спостерігаємо яскравий приклад південно-західного (візантійсько- латинського) впливу в місцевому гончарстві. Цікаво, що така техніка відмічена здебільшого серед виробів підгрупи «Кафа» Принаймні серед численних зразків з пам'яток Південного та Південно-Західного Криму, які вдалося оглянути в натурі, трапився лише 1 екземпляр з піщанистою формувальною масою, більш характерною для підгрупи «Алушта». Іншим були притаманні характеристики підгрупи «Кафа». С. Г. Бочаров та А. М. Масловський вказують на виготовлення такої декоративної серії в майстернях Азаку та Маджару (Бочаров, Масловский 2016, с. 22--23), але в Криму продукція цих гончарень не набула поширення.. Припинення її застосування на посудинах відкритої форми пов'язане вочевидь не з завершенням діяльності майстерень, а зі змінами модних тенденцій в керамічному декорі.

4. Рельєфне моделювання стінок чаш короткими вертикальними заглибленнями (відтиск пальця або спеціальної лопаточки) набуває поширення з третьої чверті XIV ст. Знахідки аналогічних чаш добре відомі в нашаруваннях другої половини XIV ст. як в Криму, так і в золотоординському Азаку та Білгороді-Дніс- тровському (Айбабина 1991, с. 201, рис. 8: 2; Тесленко 2оі7, с. 392, рис. 8: 1--3; 13: 1--4; Белинский, Масловский 1998, с. 210, рис. 15: 4; Масловский 2017, с. 485, рис. 11: 6, 7; 23: 5, 6; Кравченко 1986, с. 67) Дещо інша техніка рельєфного моделювання, що утворювала фестончасті вінця та гофрований корпус з хвилястим контуром, відома на напівсфе- ричних чашах з орнаментом сграфіто групи ПСК 1330--1350-х рр. (Масловский 2017, c. 477, 479, рис. 5: 2, 3; 16: 5). Проте вона відрізняється способом виконання та декоративним ефектом, що мав на меті стилізацію посудини під чашечку квітки..

Ця техніка застосовувалася здебільшого самостійно, на глибоких чашах зі дзвоноподібним чи усічено еліпсоїдальним корпусом (рис. 24). Інколи вінця посудин також мають хвилястий контур (рис. 24: 4, 6). Переважна більшість відомих автору виробів належать до підгрупи «Кафа». Окремі екземпляри відомі серед продукції Чембало (Гинькут 2014, с. 316, рис. 5: В-12; 6: F-28). Ймовірно, ця техніка була притаманна гончарним майстерням генуезьких факторій в другій половині XIV ст. В місцевій продукції XV ст. вона вже практично не зустрічається (Тесленко 2010; 2012).

Гравіювання по світлому ангобному покриттю під монохромною зеленою, жовтою чи коричневою поливою (monochrome sgraffito ware with green, yellow or brown glaze) (рис. 25--32). Ця техніка, відома в Передній та на південному заході Центральної Азії з IX -- початку X ст. (Watson 2004, p. 253; Шишкина 1979, с. 51--52; Бяшимова 1989, с. 17--18), з кінця XI--XII ст. стає популярною в Візантійському світі, де протягом XII--XIV ст. розвивається в різноманітних локальних варіаціях (див., напр. Papanikola-Bakirtzi 1999; Sanders 1995; Vroom 2005, p. 83--93, 107--123).

Рис. 23. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми з розписом аморфними плямами пурпурово-коричневого кольору під жовтою поливою: 1--3, 5, 6, 11 -- поселення XIV--XV ст. на західному підніжжі г. АюДаг, за: Тесленко и др. 2017, цв. вст. 8; 9; 4, 7, 9, 10 -- храм з могильником в Верхній Ореанді, 8 -- храм на г. Ай-Тодор в Малому Маяку, дослідження Південнобережного загону відділу археології Криму іА АН УРСР в 1967 та 1969 рр., фонди ЯіЛМ (№ ЯИЛМ КП 5215, 5216, 5220, А1 867, 868, 872; ЯИЛМ КП 5105, 5113 А1 751, 760); малюнок автора

Рис. 24. Група кераміки ПСК, чаші з рельєфним моделюванням стінок: 1, 4, 5 -- поселення XIV--XV ст. на західному підніжжі г. Аю-Даг, за: Тесленко и др. 2017, цв. вст. 7: 1--3; 2, 3, 6 -- садиба XIV ст. на середньовічному городищі в Алушті, за: Тесленко 2017, рис. 8: 1--3; 13: 2--4; 7, 8 -- житлова забудова XIV--XV ст. середньовічного городища в Алушті, розкопки В. Л. Мица 1988 р., фонди Алуштинського філіалу ЦМТ (Ал- 88/287; Ал-88/342); малюнок автора

На теренах Таврики вона починає застосовуватися однією з перших, сягаючи розквіту в другій--третій чверті XIV ст. (Масловский 2012а; 2017), та є найуживанішою в декорі місцевого посуду, принаймні до масової появи поліхромного сграфіто з третьої чверті XIV ст. Тут відомі три варіанти виконання малюнку: гравіювання інструментом однієї товщини (0,15--0,25 см); тонким (до 0,15--0,25 см) та широким (близько 0,3--0,5 см) різцями; поєднання гравіювання з виїмчастою технікою, переважно «резервом» (рис. 25--32) (Тесленко, Сейдалиева 2016, с. 87, 94--100, № 48--71). У глазуруванні виробів зустрічається зелена, жовто-коричнева, темно-жовта та слабо забарвлена жовтувата чи зеленувато- жовта прозора полива. Досить часто використовувалася комбінація з двох кольорів, коли слабо забарвлена глазур наносилася зсередини посудин відкритої форми, а зелена -- зовні (Тесленко, Сейдалиева 2016, с. 87, 95, № 51, 55--57).

Монохромне сграфіто прикрашає посудини різних типів закритої і відкритої форми та має в наборі значний асортимент геометричних, рослинних і зооморфних декоративних мотивів, поєднаних в різних композиційних рішеннях. Детальний аналіз орнаментів заслуговує на окреме дослідження. Проте наразі, дякуючи новим розробкам А. М. Масловського на матеріалах з вузько датованих комплексів Азаку, стало можливим уточнення датування окремих декоративних серій монохромного сграфіто групи ПСК (Масловский 2017).

Рис. 25. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми з орнаментом в техніці сграфіто під монохромною поливою: 1, 2 -- поселення XIV--XV ст. на західному підніжжі г. Аю-Даг, за: Тесленко и др. 2017, цв. вст. 11: 2, 7; 3 -- житлова забудова XIV--XV ст. середньовічного городища в Алушті, розкопки В. Л. Мица 1986 р., фонди Алуштинського філіалу ЦМТ (Ал-86/97); 4 -- житлова забудова догенуезького періоду середньовічної Сугдеї, розкопки І. А. Баранова 1987 р., фонди музею «Судацька фортеця» (Ск-87/31); 5--7, 9 -- Азак, комплекси першої половини XIV ст., за: Масловский 2017, с. 471--472, рис. 4: 2, 3, 5, 6; 8 -- поселення Бокаташ II, за: Крамаровский, Гукин 2006, с. 231, табл.111: 1; 10 -- храм з могильником в Нікітському ботанічному саду поблизу Ялти, розкопки О. О. Паршиної 1989 р., фонди ЯІЛМ (Н-89/18); малюнок автора

Рис. 26. Група кераміки ПСК: 1--6 -- «сельджуцький» стиль (1 -- чаша зі сценою банкету в гранатовому саду, друга чверть XIV ст., за: Зильманович, Крамаровский 1992, рис. 12; Крамаровский 2005, с. 147, кат. 547; 2, 3 -- поселення Кринички поблизу Старого Криму, за: Крамаровский, Гукин 2002, с. 103, табл. 1: 1, 3; 5 -- господарська яма на ділянці «храму Діви Марії», за: Баранов, Майко 1998, рис. 3: 3; 4, 6 -- Азак, комплекси XIV ст., за: Романчук, Перевозчиков 1990, рис. 25: 76; Масловский 2017, рис. 9: 4; малюнок автора); 7 -- деякі зразки декоративних полив'яних плиток заміського палацу сельджуцьких султанів Кубад-Абад (музей сельджуцької кераміки в медресе Каратай в Конії (б. м.), http://www.pbase.com/dosseman/karatay&page

Рис. 27. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми з орнаментом в техніці сграфіто під монохромною поливою: 1 -- поселення Кринички поблизу Старого Криму, за: Крамаровский, Гукин 2002, с. 57, табл. 15: 1; 2 -- поселення на Фуні, північно-західний схил г. Демереджі, Алуштинський регіон, за: Тесленко 2016а, рис. 7: 10; 3, 5, 7 -- розкопки М. А. Фронджуло на посаді Судацької фортеці в 1971 та 1972 р, з фондів НЗ «Софія Київська» (Ск-71/90, Ск-72/70, Ск-72/83); 4, 6 -- господарська яма на ділянці «храму Діви Марії» і житлова забудова догенуезького періоду середньовічної Сугдеї, за: Баранов, Майко 1998, рис. 1: 3, 4; 8 -- житлова забудова XIV--XV ст. середньовічного городища в Алушті, розкопки В. Л. Мица 1987 р., фонди Алуштинського філіалу ЦМТ (Ал-87/463); 9 -- Азак, комплекси другої чверті XIV ст., за: Масловский 2017, рис. 7: 1; малюнок автора

Рис. 28. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми з орнаментом в техніці сграфіто під монохромною поливою: 1, 2--4 -- житлова забудова догенуезького періоду середньовічної Сугдеї, розкопки І. А. Баранова 1987 р., фонди музею «Судацька фортеця» (Ск-87/48) та господарська яма на ділянці «храму Діви Марії», за: Баранов, Майко 1998, рис. 1: 2; 3 -- житлова забудова XIV--XV ст. середньовічного городища в Алушті, розкопки В. Л. Мица 1988 р., фонди Алуштинського філіалу ЦМТ (б. н.); 7 -- садиба XIV ст. на середньовічному городищі в Алушті, шар пожежі та руйнування 1360-х рр., за: Тесленко 2017, рис. 10: 1; 14: 5; 4 -- храм з могильником в Верхній Масандрі, дослідження Південнобережного загону відділу археології Криму ІА АН УРСР в 1967 р., фонди ЯІЛМ (№ ЯИЛМ КП 3988); 5, 6, 8 -- поселення XIV--XV ст. на західному підніжжі г. Аю-Даг, за: Тесленко и др. 2017, цв. вст. 12: 1, 2, 4; малюнок автора

Рис. 29. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми з зооморфними зображеннями та монограмами: 1, 10--12, 14, 16, 17 -- житлова забудова XIV--XV ст. середньовічного городища в Алушті, розкопки В. Л. Мица 1985, 1991 та 1993 рр., з фондів Алуштинського філіалу ЦМТ (Ал-85/бн; Ал-93/123 і 86; Ал-85/71, Ал-91/51, 53, 2); 2, 3, 8 -- ремісничий посад Судацької фортеці, розкопки М. А. фронджуло 1971 р., з фондів НЗ «Софія Київська» (Ск-1971/ 46, Ск-71/12, Ск-71/18); 4, 5, 6 -- поселення Кринички поблизу Старого Криму, за: Крамаровский, Гукин 2002, с. 59, 61, 108, табл. 17: 2; 19: 1; 6: 1; 7, 15 -- поселення XIV--XV ст. на західному підніжжі г. Аю-Даг, за: Тесленко и др. 2017, цв. вст. 15: 1, 3, 5; 9 -- золотоординське поселення Тобен-Сарай, Білогорського району, розкопки Е. І. Сейдалієва, за: Тесленко, Сейдалиева 2016, с. 99, 142, № 82; 13 -- дослідження середньовічної Сугдеї на ділянці куртини XV, шари догенуезького періоду, розкопки І. А. Баранова 1983 р., фонди музею «Судацька фортеця» (Ск-83/50); малюнок автора

До найраніших, окрім вже згаданих виробів однієї з майстерень Бокаташу зі специфічною стилістикою декору, належать посудини з простим орнаментом у вигляді концентричних кіл, подекуди в поєднанні з хвилями, та радіальних променів з прямих та хвилястих ліній (рис. 25: 1--3). Тарілки та чаші, прикрашені таким чином, є серед кераміки з об'єктів нижнього стратиграфічного горизонту поселення Бокаташ II (рис. 12) (Крамаровский, Гукин 2006, табл. 122: 1; 135: 2; 2007, табл. 109: 1; 126: 1; 136: 1, 6), та серед знахідок без чіткого хронологічного контексту (рис. 25: 1--3) (Тесленко и др. 2017, с. 203, цв. вставка 11: 2, 7).

Рис. 30. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми з орнаментом в техніці сграфіто під монохромною поливою: 1, 4--6 -- поселення XIV--XV ст. на західному підніжжі г. Аю-Даг, за: Тесленко и др. 2017, цв. вст. 13: 1, 2, 4; 17: 2, 3; 2 -- садиба XIV ст. на середньовічному городищі в Алушті, шар пожежі 1360-х рр., розкопки В. Л. Мица 1988 р., з фондів Алуштинського філіалу ЦМТ (Ал-88/422); 3, 7--9 -- садиба XIV ст. на середньовічному городищі в Алушті, шар пожежі та руйнування 1360-х рр., за: Тесленко 2017, рис. 8: 4; 9: 2; 10: 2--4; 14: 1--4; малюнок автора

Рис. 31. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми з орнаментом в техніці сграфіто під монохромною поливою: 1, 2 -- житлова забудова догенуезького періоду середньовічної Сугдеї, розкопки І. А. Баранова 1983 р. (фонди музею «Судацька фортеця», Ск-83/14) та 1987 р., за: Баранов 2004, рис. 4: 7; 3 -- золотоор- динське городище Солхат (Старий Крим), збори О. В. Гаврилова; 4--6, 8 -- поселення XIV--XV ст. на західному підніжжі г. Аю-Даг, за: Тесленко и др. 2017, цв. вст. 12: 5; 14: 5, 8, 9; 7 -- житлова забудова XIV--XV ст. середньовічного городища в Алушті, розкопки В. Л. Мица 1988 р., з фондів Алуштинського філіалу ЦМТ (Ал-88/68); 9 -- храм з могильником в Верхній Масандрі, дослідження Південнобережного загону відділу археології Криму ІА АН УРСР в 1967 р., фонди ЯІЛМ (№ ЯИЛМ КП 3986); малюнок автора

В Азаку незначна серія тарілок з аналогічним малюнком походить з комплексів 1320-х рр. (Масловский 2017, с. 468, рис. 1: 8; 14: 6).

З см

Рис. 32. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми з орнаментом в техніці сграфіто під монохромною поливою: 1, 4 -- золотоординське городище Солхат (Старий Крим), за: Тесленко, Сейдалиева 2016, с. 94, 95, 136, 137, № 51, 53; 2, 10--12-- житлова забудова догенуезького періоду середньовічної Сугдеї, розкопки І. А. Баранова 1983 та 1987 рр., фонди музею «Судацька фортеця» (Ск-87/113, 102, Ск-83/35, Ск-87/104); 3 -- поселення XIV--XV ст. на західному підніжжі г. Аю-Даг, за: Тесленко и др. 2017, цв. вст. 10: 2; 5, 8, 9 -- ремісничий посад Судацької фортеці, розкопки М. А. фронджуло 1971 та 1972 рр., з фондів НЗ «Софія Київська» (Ск-1971/86, 96, Ск-1972/98); 6, 7 -- поселення Кринички поблизу Старого Криму, за: Крамаровс- кий, Гукин 2002, с. 52, 60, табл. 10: 1; 18: 2; малюнок автора

Подібний декор набув поширення на кераміці візантійського кола приблизно з останньої третини XIII ст. і залишався популярним протягом ще мінімум першої третини XIV ст. та був притаманний різним гончарним осередкам (див., напр. Papanicola-Bakirtzi 1999, p. 188-- 189, 220--223, 233; Waksman, Teslenko 2010; Inanan 2010; 2013; Waksman 2013).

Наступну хронологічну серію складають вироби з вузьким орнаментальним поясом, заповненим стилізованим рослинним декором навколо центрального неорнаментованого медальйону. Малюнок виконаний тонкою лінією. Серед найбільш поширених елементів декоративного ряду присутні комбінації з похилих парних ліній і видовжених спіралей, схематизованих напів- пальмет, центричних спіралей тощо (рис. 25: 4--7, 10) (Масловский 2008, с. 96, рис. 5: 8; 2017, с. 471--472, рис. 4: 1--4, 6; 19: 1--3). Подібний декор типовий для посудин з комплексів 1330-х рр. (Масловский 2017, с. 471--472), хоча зустрічається і раніше, наприклад, на борту тарілки з заповнення ями кінця XIII -- початку XIV ст. (Белинский, Масловский 2007, с. 326--328, рис. 3: 12). Такі декоративні схеми та їх елементи мають паралелі в кераміці візантійського кола (Георгиева 1974, обр. 64; Papanicola-Bakirtzi et al. 1992, p. 53, fig. 13; Francois 1995b, pl. 15: c; Papanikola- Bakirtzi et al. 1999, p. 140; Papanikola-Bakirtzi 1999, p. 89, fig. 102; Mercangoz 2013, p. 32--37, fig. 1--11), також зустрічаються серед продукції вірменського міста Ані, де на думку А. Бабаджанян був помітним візантійський вплив на місцеве керамічне виробництво (Babajanyan 2018, р. 275, pl. 1: 2).

Окремо слід відзначити появу в місцевому декорі з другої чверті XIV ст. орнаментального поясу з розташованих зигзагом мигдалеподібних фігур (Масловский 2017, с. 471--472, рис. 4: 5; 19: 4), який в подальшому, аж до кінця третьої чверті XV ст., використовувався в оздобленні кримського полив'яного посуду як в монохромних так і в поліхромних варіаціях (рис. 25: 8, 9; 32: 2; 34: 9) (Тесленко 2010, с. 228, рис. 2: 7.1; 3: III; Тесленко, Сейдалиева 2016, с. 87, № 55). Він має близькі паралелі чи навіть прямі аналогії в сім'ї кераміки стилю «Port St. Simeon Ware» і його унаслідувань (дериватів), що набули поширення в Північній Сирії, Анатолії, на Кіпрі з XIII ст. (див., напр. Francois p. 96--97, pl. 14: a--c; Papanikola-Bakirtzi pl. XVIII: 94; Bohlendorf-Arslan 2004, taf. 148: 758; 165: 893; Avissar, Stern 2005, p. 52-- 56), а також в іншій столовій кераміці Сельджуцької Анатолії, виробництво якої пов'язують з ірано-кавказькою традицією, поширюваною вірменськими і грузинськими майстрами (Francois 2003, p. 316--322, fig. 5), та безпосередньо на Кавказі (Майсурадзе 1954, табл. 25: № 358, 415; Ибрагимов 2000, с. 157, рис. 30).

З впливом декоративно-прикладного мистецтва Сельджуків співвідносять також декоративні сюжетні композиції із зображенням людських фігур, гарпій, птахів, кошачих хижаків проміж кущів чи гілок гранату з парними стрільчастими листочками та плодами чи квітами (рис. 26: 1--6), що з'являються в другій чверті XIV ст. (Крамаровский 2012, с. 165--172; Масловский 2017, с. 483, рис. 7: 4; 18: 2). Дійсно, сюжети, манера зображення та навіть окремі елементи малюнку знаходять досить близькі аналогії в кераміці Анатолії (Крамаровский 2012, с. 183--187), в тому числі в розписах декоративних полив'яних плиток заміського палацу сельджуцьких султанів Кубад-Абад (нині зберігаються в музеї сельджуцької кераміки в медресе Каратай в Конії) (рис. 26: 7). Існує думка, що вплив сельджуцького декоративно-прикладного мистецтва в кераміці сграфіто інших міст Улуг Улусу поширився саме з Криму, куди спочатку вони, ймовірно, потрапили разом з носіями цих традицій з Анатолії, та розвинулися на місцевому ґрунті вже після того, як Конійський султанат перестав існувати (Кра- маровский 2012, с. 197--198). Хоча не виключено, що в Азак та на Північний Кавказ гончарі могли мігрувати беспосередньо з Закавказзя чи східної Анатолії, приносячи туди подібні декоративні традиції. Близькі сюжети та елементи малюнків зустрічаються, наприклад, серед кераміки гончарних осередків золотоординських Азаку та Маджару (Масловский 2006а, с. 348-- 349, 380--381, рис. 16: 1; 29: 9). У будь-якому разі це цікаве питання потребує подальшого вивчення.

Приблизно синхронно входить до вжитку орнаментальний пояс з ряду горизонтальних смужок з симетричними похилими штрихами з обох кінців (варіації мотиву «сельджуцького ланцюжка»?), що використовувався в оздобленні вінець та бортів посудин відкритої форми й надалі -- в середині -- другій половині XIV ст. (рис. 25: 8; 27: 6) (Бочаров 2017, рис. 25: 14; Баранов, Майко 1998, рис. 1: 3; Крамаровский, Гукин 2006, табл. 111: 1, 2; 2002, с. 108, табл. 6: 1; 154, табл. 2: 8; 160, табл. 8: 3).

Починаючи з кінця першої чверті -- 1330х рр. з'являються серії з невеликими квітковими розетками, утвореними замкнутою по обводу плетінкою з двох стрічок, зі спіральками по центру і в кожній з округлих пелюсток (рис. 27: 1--5) (Масловский 2012а, рис. 3: 3; 2017, с. 481-- 483, рис. 7: 2, 3; Романчук 2003, с. 72, табл. 56: 185; Крамаровский, Гукин 2007, табл. 27: 4). Є варіації малюнку, де плетінка вже яскраво не виражена (Штерн 1906, табл. 6: № 46; Тесленко 2016а, рис. 7: 10; Крамаровский, Гукин 2007, с. 80, табл. 27: 4), кружки в пелюстках і серцевина заповнені штрихуванням тощо (рис. 27: 4, 5) (Баранов, Майко 1998, рис. 1: 4; Тесленко 2016a, рис. 4: 2).

Рис. 33. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми, прикрашені в техніці поліхромного сграфіто: 1-- 4 -- Азак, комплекси першої половини XIV ст. (1330-х рр.), за: Масловский 2017, с. 475--476, рис. 6: 2--5; 17: 2, 4--6; 5--7 -- житлова забудова догенуезького періоду середньовічної Сугдеї, розкопки І. А. Баранова 1983 р., фонди музею «Судацька фортеця» (Ск-83/31); малюнок автора

Рис. 34. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми, прикрашені в техніці поліхромного сграфіто: 1 -- Азак, 1360-ті рр., за: Масловский 2017, с. 486, рис. 10: 2; 22: 2; 2 -- таріль з музею сельджуцької кераміки в медресе Каратай в Конії, 2299 (б. м.), http://www.pbase.com/dosseman/image/131676159; 3 -- поселення Бокаташ II, за: Крамаровский, Гукин 2004, с. 245, табл. 62: 1; 4, 9, 10 -- поселення XIV--XV ст. на західному підніжжі г. Аю-Даг, за: Тесленко и др. 2017, цв. вст. 18: 3, 5, 6; 5, 6 -- поселення Кринички поблизу Старого Криму, за: Крамаровский, Гукин 2002, с. 62, табл. 20: 2; с. 158, табл. 6: 4; 7 -- золотоординське поселення Тобен-Сарай, Білогорського району, розкопки Е. І. Сейдалієва, за: Тесленко, Сейдалиева 2016, с. 99, 140--141, № 76; 8, 11 -- золотоординське городище Солхат (Старий Крим), за: Тесленко, Сейдалиева 2016, с. 96, 100, 140, № 73, 74; малюнок автора

По-різному також оформляли поле навколо розеток. За межами Криму, окрім Азаку, де вони є і в місцевих варіантах виконання (Масловский 2012b, рис. 14: 2, 3), вироби цієї серії відомі в Побужжі (Торговиця) та Поволжі (Болгар, Увек) (Козырь, Боровик 2017, рис. 2: 1; Полубояринова 2008, ил. V: 5). Взагалі мотив квіткової розетки з двострічкової плетінки, виконаний здебільшого в виїмчастій техніці, зустрічається в декорі кавказької, кіпріотської та центрально-візантійської полив'яної кераміки (Francois 1999, p. 124, fig. 29: 314; 2005, fig. 2; Papanikola-Bakirtzi 1999, p. 83, N 91; Ибрагимов 2000, с. 154, рис. 26).

Для цього ж періоду характерні блюда та чаші великого діаметру, все поле яких заповнюють зображення квіткових розеток, переважно шестипелюсткових, нанесених тонкою лінією (Масловский 2017, рис. 5: 1, 4; 16: 2, 4).

Подібна орнаментальна схема з розеток, що мали від чотирьох до семи пелюсток, використовувалася і надалі -- близько середини та в другій половині XIV ст., але малюнок виконується вже здебільшого широким або широким та тонким різцями і на посудинах меншого діаметру (рис. 28). Слід відзначити, що ці зображення знаходять аналогії в кіпріотській кераміці (Papanikola-Bakirtzi 1996, pl. XIX: 96--99; XX; Papanikola-Bakirtzi et al. 1999, 163, N 366).

До 1330-х рр. відноситься поява композицій, базу яких становить центральний медальйон, утворений подвійною чи потрійною лінією в оточенні тонких променів з С-подібними завитками в основі (рис. 27: 6--9) (Масловский 2017, с. 479--482, рис. 6: 1; 16: 1; Полубояри- нова 2008, ил. VI: 3). Вони набули поширення в різних варіаціях в наступні десятиліття (Белинский, Масловский 1998, с. 210, рис. 14: 9; Масловский 2017, с. 484, рис. 20: 5). У ранніх екземплярів медальйон здебільшого заповнений дрібним малюнком зі стилізованими рослинними мотивами (рис. 27: 7--9), також трапляються зображення квітки лотосу у виїмчастій техніці (рис. 27: 6) (Масловский 2017, с. 479, рис. 5: 20).

Своєрідною формою, притаманною для 1330--1350-х рр., що також прикрашалася центральними медальйонами з рослинним чи геометричним візерунком, були глибокі на- півсферичні чаші з хвилястим краєм, що за формою нагадували чашечку квітки (рис. 32: 2). У ранніх посудин гофрований весь корпус, у пізніх -- лише край (Масловский 2017, с. 477, 479, рис. 5: 2, 3; 16: 5; Полубояринова 2008, с. 61, рис. 6).

З цього ж періоду відзначені рідкісні зображення хижаків сімейства кошачих в геральдичних позах (Дмитриенко 2017, с. 452, 453, рис. 3; 4: 2) (рис. 29: 1), риб (рис. 29: 8) та масова поява різноманітних зображень пернатих як в монохромних, так і в поліхромних варіаціях Одні з перших зображень птахів є серед виробів вже згадуваної майстерні поселення Бокаташ II та на одній з ранніх серій ПСК (Тесленко и др. 2017, цв. вст. 11: 3).(Масловский 2017, с. 483, рис. 7; 18) (рис. 29: 2--7, 9--13). Причому фігури птахів були стабільно присутніми в декорі аж до кінця третьої чверті XV в. (Кирилко 2005b). Зображення відрізняються між собою манерою виконання. Визначення їх хронологічних особливостей потребує додаткових досліджень.

Близько середини XIV ст. поширюються посудини з радіальним орнаментом з шести чи восьми секторів, заповнених краплеподібними фігурами (бутон лотосу?) та невеликими центричними спіралями (рис. 30: 4) За спостереженнями А. М. Масловського ця ж серія широко представлена також серед місцевої продукції Азака (Масловский 2012b, с. 22, рис. 12: 3--6, 8; 34: 2; 35: 1).(Масловский 2017, с. 485). Вони також є як в монохромному виконанні, так і підфарбовані зеленою глазур'ю (Белинский, Масловский 1998, с. 210, рис. 12: 2).

Не раніше середини XIV ст. з'являються чаші місцевого виробництва з двоярусною монограмою з букв «М» і «Х», яка читається як ім'я «Михаїл» (рис. 29: 14--17) (Баранов 1998, с. 21--22, рис. 2; Сазанов, Иващенко 1994, с. 180, рис. 1: 1--2; Мыц 2005, с. 290--292; Тесленко 2010, с. 224, рис. 3: I; Тесленко и др. 2017, с. 203--204, цв. вставка 15: 5; Aibabine et al. 1999, p. 28--29). Існує обґрунтована думка про культове призначення цих посудин та інтерпретацію написів як посвячень однойменному архангелу (Мыц 2005, с. 290--292; Залесская 2014, с. 48--49). Подібні монограми добре відомі на групі столового візантійської посуду, яка надходила в Таврику в другій половині XIV ст. (Papanikola-Bakirtzi 1999, p. 22, fig. 6, 7; Francois 1995, p. 103--108, pl. 16: c; 2005, fig. 3; 4). Ці чашки, а також популярність культу святого на півострові, ймовірно, сприяли появі значної кількості місцевих варіацій монограм.

У другій половині XIV ст. до широкого обігу входять серії чаш середніх розмірів з малюнком на все поле, який виконано здебільшого двома різцями різної товщини. Усі оглянуті екземпляри належать до підгрупи «Кафа». Серед поширених декоративних елементів -- великі спіралі; 4- 5- чи 6-пелюсткові розетки; горизонтальні ряди прямих і хвилястих ліній або похилого штрихування між паралельних смуг; чотири чи п'ятипроменеві плетінки або багатокутники в супроводі центричних спіралей (деякі спіралі додатково окреслені широкими лініями та нагадують стилізовані троянди), сітчасте штрихування тощо (рис. 30: 1--3, 5--9). Полива жовто-коричнева або зелена, нерівномірно забарвлена, покриває всю внутрішню поверхню посудин та їх бортик ззовні. Представницька колекція таких чаш походить з шарів руйнування третьої чверті XIV ст. на городищі в Алушті (Тесленко 2017, с. 392--393, рис. 8; 9; 10: 1--4; 13: 6--9; 14), хоча в цілому досить стабільно зустрічаються на синхронних пам'ятках Криму та Приазов'я (Айбабина 2005, с. 229-- 235, рис. 7: 2; 8: 3; Белинский, Масловский 1998, с. 209--218, рис. 13: 5; 14: 1, 4; 15: 1; Масловский 2017, с. 485, рис. 12: 1--3; 13: 1, 4; 24; 25: 1, 3, 4; Крамаровский, Букин 2002, с. 82--84,

105, табл. 3: 1; 110, табл. 8: 1; Паршина 1974, рис. 14: 11, 13; Тесленко и др. 2017, с. 203, цв. вст. 12--14; 17: 2, 4, 6). Для цього періоду фіксуються також випадки використання тризубого різця в монохромному декорі, але вони поодинокі (рис. 31: 4, 5) (Белинский, Масловский рис. 13: 5; 14: 3; Масловский 2017, рис. 12: 3; 24: 3).

Наведемо приклад ще декількох типових декоративних елементів на кераміці ПСК, хронологічна позиція яких в цілому не виходить за межі другої -- останньої чверті XIV ст. та може бути уточнена згодом. Це комбінації з двостріч- кових плетінок і лілей (Романчук 2000, с. 197, рис. 110; Баранов 2004, рис. 4: 7); різноманітні квіткові розетки в техніці «резерв» і сграфіто (Судак, Артек); пальмові чи гранатові (?) гілки; плетінки зі стрічок, заповнених хвилястою лінією, радіальні геометрично-рослинні композиції; сітчасте штрихування в медальйоні; пальмети в різних комбінаціях; каплеподіб- ні (бутон квітки лотосу?) та V-подібні фігури в центральному медальйоні; шестигранник з густим штрихуванням в центрі декоративної композиції тощо (рис. 31; 32).

Деякі з вживаних в цей час декоративних елементів також мають досить близькі аналогії в синхронній та більш ранній кераміці візантійського кола (як монохромній так і поліхромній) на Балканах, Кіпрі та заході Малої Азії (див., напр. Papanikola-Bakirtzi 1996, pl. 17: 85; Papanikola-Bakirtzi et al. 1999, p. 146, N 301; p. 163, N 336; 172, N 353; Papanikola-Bakirtzi p. 86 (bowl 97), p. 88 (bowl 100), p. 213--216 (bowls 244--249), p. 232 (bowl 270); Doger 2012, p. 128, tab. 15: 49; р. 136, tab. 23; р. 139, tab. 26;

р. 160, tab. 47: 217, 122, 123; Георгиева 1974, обр. 60: 4; 1985, табл. 7; Цветков 1989, обр. XIII; 16), а також в керамічному мистецтві на Кавказі (див., напр. Майсурадзе 1954, табл. 31; 33: 341--346; 34: 1032, 2456, 275; Левиатов 1940: рис. 11; 14; Достиев 2017, с. 659--662, рис. 15: 1, 3, 7, 9, 11).

У цілому, монохромне сграфіто -- одна з технік, яка продовжує використовуватися в місцевій кераміці й надалі, але в XV ст. їй притаманні дещо інші декоративні композиції, хоча, безумовно, з окремими орнаментальними мотивами попередньої епохи (Тесленко 2010, с. 224--226, рис. 3).

6. Поліхромне сграфіто (painted sgraffito; polychrome painted sgraffito; brown and green sgraffito; green, brown and purple sgraffito) -- розфарбування гравійованого орнаменту трьома (коричневою, зеленою та пурпурово-коричневою -- «марганцевою») чи двома (коричневою та зеленою) фарбами -- починає використовуватися на південному заході Центральної Азії та Близькому Сході з IX--X ст., куди мода на неї проникає з Китаю (див., напр. Шишкина 1979, с. 52; Бяшимова 1989, с. 18; Якобсон 1959, с. 245; Jenkins 1983, p. 11). Тут розвиваються різні стилі поліхромного сграфіто (Splashed Ware, Bamiyan Ware, Amol Ware, Aghkand Ware, Garrus Ware У перших двох випадках потьоки і плями забарвленої глазурі, що розтікалася в процесі випалювання, наносилися поверх гравійованого малюнку в вільній манері без урахування його контурів, подібно до китайських «T'ang Three-Colored Ware», які вони швидше за все наслідували (Brend 1991, р. 41). Для стилю Амол і Агханд (за назвами міст на півночі та північному заході Ірану) притаманний декор, де зображення розмальовані мінеральними фарбами по контуру (Амол) чи в межах (Агханд) гравіювання, що надавало їм більшої виразності (Lane 1965, pl. 32A; 33A; 34B; Pope, Ackerman 1965, pl. 623--630; 607--611). На виробах в стилі Гаррус (за назвою селища на північному заході Ірану, в провінції Східний Азербайджан), також поширених в Сельджуцький період, ключові зображення декоративних композицій виконані в виїмчастій техніці під монохромною зеленою чи блідо-жовтою глазур'ю або розмальовані потьоками зеленої, коричневої чи пурпурово-коричневої поливи (див., напр. Watson 2004, p. 260--264).etc.), один з яких -- Агханд (Aghand Wares), поширений поряд з іншими на території Ірану (Pope, Ackerman 1965, pl. 607-- 611), з XII ст. широко застосовується в керамічному декоративно-прикладному мистецтві на Кавказі (Майсурадзе 1954; Якобсон 1959, с. 260--270, табл. XXV--XXX; Мицишвили 1976; 1979; Шелковников 1957; Babajanyan 2018, p. 271--272, pl. 1: 4--8). Протягом xIi-- XIII ст. техніка поліхромного сграфіто набуває популярності на території Малої Азії та в Східному Середземномор'ї, де в XIII ст. також формується своєрідний стиль -- «Port St. Symeon Wares» (далі PSS) чи «Al-Mina Wares» (літ. див. Avissar, Stern 2005, p. 52--53), а на Кіпрі -- «Cypriot Green and Brown Sgraffito Ware» (Papanikola-Bakirtzi 1993; 1996; von Wartburg 1997, p. 336--339; Redford 2014; Waksman 2014a etc.). Звідси, завдяки стабільним комунікаціям, мода розповсюджується на Італію (Varaldo 1997; Riaves 2001, p. 528--530; von Wartburg 2002). В XIII--XIV ст. поліхромне сграфіто поширюється на Балканах (Papanikola-Bakirtzi 1999, p. 23, 222--242; Zikos 1999, p. 243--248; Георгиева 1974, с. 45--61; Bikie 2016 etc.).

У Південно-Східному Криму застосування цієї техніки в місцевому гончарстві фіксується з першої чверті XIV ст. (Масловский 2012а, с. 194, рис. 1: 12, 14; Бочаров 2017, с. 434, рис. 32; 33: 4). Частка поліхромних виробів на цей час серед іншої глазурованої кераміки ПСК складає не більше 1--5 %, що само по собі є датуючою ознакою (Масловский 2008, с. 96; 2017, с. 475; Бочаров 2017, с. 440, табл. 1). Дійсно масовими вони стають з третьої чверті XIV ст. як на території Криму, так і за його межами (див., напр. Белинский, Масловский 1998, с. 210, рис. 11; 12; Масловский 2017, с. 486, рис. 9; 10; 12: 4--9; 21; 22; 26).

Для розфарбування прокресленого малюнку використовувалася комбінація з двох або трьох фарб: коричневої та зеленої (виготовлені на основі окислів міді та заліза) чи коричневої, зеленої та пурпурово-коричневої (оксид марганцю) (рис. 33--37). Якась одна з них трапляється зрідка (Масловский 2008, с. 96).

Окрім того, застосовувалося переважно 2 способи розфарбування сграфіто, що також мають певні хронологічні відмінності.

В першому з них кольорові плями точніше узгоджуються з контуром прокресленого малюнку, подібно до стилю Агханд. Цей спосіб притаманний підгрупі «Солхат» і вважається більш раннім (Масловский 2017, с. 475--476). Серед реконструйованих форм виробів другої чверті XIV ст. -- великі тарелі з пласкими вінцями та чаші з вертикальним бортом, чашки з сегментоподібним корпусом на кільцевих піддонах, внутрішнє поле яких прикрашають стилізовані квіткові розетки з каплеподібними чи трикутними пелюстками (Масловский 2017, с. 475--477, рис. 6: 2, 4, 5; 17: 2, 4, 6) (рис. 33: 1--3). Відзначимо, що комбінації з каплеподіб- них фігур набули поширення в поліхромному декорі місцевої кераміки й надалі -- протягом середини -- другої половини XIV ст. (Баранов

2004, рис. 6: 2; Крамаровский, Гукин 2002, с. 60, табл. 18: 1; с. 110, табл. 8: 3). Крім того, в орнаментиці ранніх виробів використовувалося заповнення фігур та простору між ними невеликими краплями коричневої фарби (рис. 33: 2), подібно до іранських виробів в стилі Амол та деяких екземплярів стилю Агханд. Паралелі такому декоративному прийому знаходимо також в Анатолії, де зустрічаються досить схожі орнаментальні схеми серед кераміки місцевого виробництва, що прийшла на зміну гончарним традиціям візантійської доби після підкорення цих територій османами (див., напр. Vroom p. 28--30, pl. 9: 17, 18, 20; Waksman 2014b, fig. 3: c).

У цей час побутували також глеки з кулястим тулубом, прикрашені вертикальними дводжгутовими вісімкоподібними плетінками (рис. 33: 4--7). Вони відомі з розкопок в Судаку (рис. 33: 5--7) та Херсонесі (Романчук 2000, с. 197, рис. 111: 4), проте не мають тут чіткого археологічного контексту. В Азаку, за спостереженнями А. М. Масловського, такі знахідки характерні лише для комплексів 1330-х рр. (Масловский 2017, с. 476, рис. 6: 3; 17: 5). Сам декоративний мотив використовувався в декорі протягом наступних десятиліть, але переважно на посудинах відкритої форми (Баранов 2004, рис. 4: 4; Крамаровский, Гукин 2002, с. 63, табл. 21: 1) (рис. 36: 6, 9).

Для другого способу розфарбування сграфіто притаманні розпливчасті кольорові плями, що чітко не співпадають з контурами гравійованих ліній, хоча все одно більш-менш узгоджуються з орнаментальним ритмом прокреслених зображень (рис. 34: 9, 10; 35: 5--8; 36: 7, 8, 11; 37), які, починаючи з третьої чверті XIV ст., наносилися як одинарним, так і двозубим чи тризубим різцями (36: 5, 12, 13; 37: 2, 4) (Масловский 2017, с. 484--485). Як вважається, він більш характерний для підгрупи «Кафа» та набуває поширення приблизно з середини XIV ст., продовжуючи розвиток в наступному столітті (Масловский 2007, с. 87).

Зі збільшенням об'ємів виробництва поліхромного сграфіто в другій половині XIV ст. зростає і кількість декоративних серій, наше уявлення про які з накопиченням нових матеріалів та введенням до наукового обігу вже здобутих колекцій безумовно ставатиме виразнішим. Наразі відзначимо лише декілька з них.

Досить оригінальна серія посуду з суцільним орнаментом зі складної плетінки в поєднанні з округлими медальйонами, що заповнював все внутрішнє поле посудин відкритої форми (рис. 34: 1, 3--5), або прикрашав горло чи верхню частину тулуба глеків (Масловский 2017, с. 486; рис. 10; 22: 1, 2). Елементи плетінки розмальовані зеленою та жовто-коричневою фарбою, кожний з медальйонів додатково оформлений трьома марганцевими крапками (рис. 34: 1, 3, 5). Подібна орнаментальна схема відома в поліхромному та монохромному виконанні з різними варіаціями оформлення медальйонів (див., напр. Крамаровский, Гукин 2002, с. 158, табл. 6: 4) (рис. 34: 4, 6, 7). Керамічні вироби з таким декором, що легко ідентифікується навіть на невеликих уламках, зустрічаються на пам'ятках східної, південної та західної частин Криму, де вони зафіксовані в шарах другої половини XIV ст. або знайдені без чіткого хронологічного контексту (Крамаровский, Гукин 2002, с. 62, табл. 20: 2; Тесленко и др. 2017, с. 204, цв. вст. 18: 3; Романчук, Перевозчиков 1990, с. 119, рис. 30--96; Романчук 2003, с. 110, табл. 105: 300; 120). В Азаку аналогічні знахідки походять переважно з комплексів 1360-х рр., що дозволило А. М. Масловському обмежити їх побутування саме цим періодом (2017, с. 486, рис. 10; 22: 1, 2). Цікаво, що подібні в деталях орнаменти зустрічаються на більш ранній кераміці Кавказу (Шамкир) (Достиев 2017, с. 665--666, рис. 19: 5) На кераміці Кавказу та на виробах стилю Агханд взагалі, досить часто, як допоміжний елемент декору, використовували згруповані по три крапки, виконані марганцевою фарбою, подібно до тих, що заповнюють медальйони на кримських посудинах (див., напр. Мицишвили 1979, табл. XX; XXII; XXVII; Достиев 2017, с. 666, рис. 20: 5; 22: 4, 5 та ін.). Як зауважує Т. М. Достієв, посилаючись на спеціальне дослідження Р. Ефенді, вони скоріше за все мали символічне значення і відігравали роль оберегу (Достиев 2017, с. 666; Эфенди 1967, с. 92).та центральної частини Анатолії (Конія) (рис. 34: 2) (Francois 2003, p. 321, fig. 1; 7; 12).

Рис. 35. Група кераміки ПСК, посудини відкритої форми, прикрашені в техніці поліхромного сграфіто: 1, 2, 4 -- та господарська яма на ділянці «храму Діви Марії», за: Баранов, Майко 1998, рис. 2: 1, 2, 4; 3, 5, 7 -- поселення XIV--XV ст. на західному підніжжі г. Аю-Даг, за: Тесленко и др. 2017, цв. вст. 19: 2, 4, 5; 6, 8 -- садиба XIV ст. на середньовічному городища в Алушті, шар пожежі та руйнування 1360-х рр., за: Тесленко 2017, рис. 11: 1, 2; 15: 1, 2; малюнок автора