Виробництво полив’яного посуду в Криму за часів улуг улусу

В асортименті виробів визначається не менш ніж 3 види посудин відкритої форми (тарілки, чаші та чашки), що в залежності від особливостей форми підрозділяються на 13 типів, та один тип кришок з округло-витягнутим навер- шям (рис. 14: I).

Оформлення поверхні посудин досить різноманітне. Зустрічаються як вироби без декору, тільки покриті глазур'ю по світлому ангобу, так і прикрашені в техніці монохромного або поліхромного (з додатковим підфарбуванням малюнку коричневими та зеленими фарбами) сграфіто, часом в поєднанні з резервом (рис. 15; 16). В одному випадку зафіксовано розпис білим ангобом у вигляді радіальних смуг, що розходяться від центральної плями (рис. 15: 18). Для гравіювання використовувалися інструменти з різною шириною робочої поверхні. В малюнках переважає поєднання широкої лінії, що показує ключові елементи або контур, з тонкою, що доповнює деталі зображення. Поверхня покривалася прозорою поливою зеленого, жовто-коричневого, світло-жовтого кольорів різної насиченості. На тарілках та неглибоких мисках основна увага приділялася орнаментації внутрішнього поля. Глибокі чаші часто прикрашалися ще й зовні (рис. 15; 16).

У побудові декоративних композицій застосовувалося концентричне, радіальне і вільне розташування складових малюнку, серед яких широкий спектр рослинних і геометричних мотивів, а також зображення птаха (голуба?) (рис. 15: 23). Характерними для даної майстерні елементами декору були такі: концентричні круги та спіралі; медальйони в техніці резерву в центрі посудин; вузькі орнаментальні пояси вздовж контуру поля чи по бортам і корпусу глибоких посудин, часом з досить складним рослинно-геометричним наповненням із хвиль, меандрів, ромбів, напівпальмет, центричних спіралей, S-подібних фігур тощо; геометричні фігури, переважно трикутники і овали, заповнені лінійним чи сітчастим штрихуванням, маленькими одновитковими спіралями, рядами ламаних ліній, лусочками; пальмети, напів- пальмети; трилисники і листки з хвилястим краєм, що розходилися від центру, заповнюючи все внутрішнє поле; комбінації з радіальних прямих та ламаних ліній та інші елементи (рис. 15; 16).

В цілому в орнаментації виробів алуштинсь- кої майстерні значне місце посідали традиції, притаманні кераміці візантійського кола. Оскільки найбільше аналогій орнаментальним мотивам вдалося знайти на Балканах, а саме на території сучасних Болгарії і Греції (Велико Тирново, Червен, Салоніки) та, в західній Анатолії (Георгиева 1974; 1985; Йосифова 1982; Цветков 1989; Francois 1995, pl. 18: a; Vavylopoulou-Charitonidou 1989, fig. 16--18; 21; 22; 41; Papanikola-Bakirtzi 1999, p. 188, 205--210, 215--216; Bohlendorf-Arslan 2004; Waksman 2012), то цілком можливо припустити, що майстер, який організував виробництво художнього полив'яного посуду в Лусті, міг походити з якогось із цих регіонів. Проте його почин, як і у випадку з майстернею на Бокаташі, не прижився на місцевому ґрунті.

Період найбільш активної діяльності алуш- тинської гончарні визначено в межах близько другої третини XIV ст. її продукція, судячи з географії знахідок, поступала, переважно, на локальні ринки, сягаючи Чембало на заході та Сугдеї на сході. Проте в незначній кількості вона потрапляла навіть за межі півострову (Teslenko, Waksman 2016).

Серед причин занепаду виробництва могли бути трагічні події в регіоні, наслідком яких стала тотальна пожежа, що знищила забудову на городищі не раніше середини 60-х рр. XIV ст. (Тесленко 2005, с. 332--333; Мыц 2009, с. 55--68), конкуренція з боку потужніших виробничих центрів Південно-Східного Криму, продукція яких заполонила місцеві й заморські ринки Як відомо, після передачі Лусти (Алушти) разом з іншими приморськими поселеннями Генуї в 1380-х рр. на узбережжі Таврики встановлюється монополія Кафи на торгівлю.(Масловский 2017; Тесленко 2017, с. 392--395; Тесленко и др. 2017, с. 201--205) тощо. Зрештою в комплексах XV ст. полив'яна кераміка з ознаками алуштинської групи вже не зустрічається.

Рис. 17. Балаклава, фортеця Чембало, продукція гончарної майстерні: I -- типи виробів; II -- пічний припас; за: Гинькут 2014, рис. 2; 4--7; Ginkut 2012, fig. 2--5; Waksman, Ginkut 2015, fig. 1; малюнок автора

На території фортеці Чембало за період з 1999 по 2013 рр. (керівники розкопок М. О. Алексеенко, С. В. Дьячков, С. Б. Адаксіна, В. Л. Миц) виявлені наступні свідоцтва виробництва полив'яної кераміки: пічний припас, брак, напівфабрикати, шматочки оплавленої глини.

Пічний припас складають невеликі одноманітні трипроменеві підставки з ніжками-ши- пами, найпоширенішого в Тавриці типу. Всього в колекції близько 40 цілих та фрагментова- них виробів трьох стандартів розміру (Гинькут 2014, с. 313--314, рис. 2; 3) (рис. 17: II, 1--3).

Рис. 18. Балаклава, фортеця Чембало, продукція гончарної майстерні: 1--6 -- напівфабрикати; 7--15 -- готові вироби; за: Гинькут 2014, рис. 2; 4--7; Адаксина и др. 2010, с. 22, 69, рис. 91; 92; Адаксина и др. 2012, с. 12, 14, 110, 113, рис. 67: 1; 71: 1; Ginkut 2012, fig. 2--5; Waksman, Ginkut 2015, fig. 1; малюнок автора

Заготовки під покриття поливою фрагменто- вані. Вони належать одному глеку і не менш ніж двом десяткам посудин відкритої форми. Крім того, з розкопок походить кілька десятків уламків та реконструйованих форм готових вкритих поливою виробів цієї майстерні (Ginkut 2012; Гинькут 2014).

Черепок їх щільний, на зламі червоного кольору з рожевим відтінком. Формувальні маси ретельно вимішані з крихтами шамоту і вапна. Посудини сформовані на гончарному крузі (етап РФК-7). Піддони виконані в техніці кільцевого наліпу, мають форму, близьку до циліндричної, або злегка розширені на конус з заокругленим чи сплощеним опорним краєм (рис. 17: I; 18). Наразі в асортименті налічується три види посудин відкритої форми (тарілки, чаші, чашки), що об'єднують не менш ніж 17 типів виробів (рис. 17: I).

Способи декоративного оформлення різноманітніші, ніж в алуштинській майстерні. Тут, окрім простого глазурування по світлому ан- гобному ґрунті, монохромного і поліхромного (з зеленою та коричневою розмальовкою) сграфі- то, використовувалося рельєфне моделювання корпусу (рис. 17: I, тип 2.7, 2.8), частіше зустрічається розпис білим ангобом, виконаний в іншій манері (рис. 18: 11). Сграфіто наносилося як однозубим, так і тризубим тонкими різцями. Техніка резерву не відмічена (Гинькут 2014, с. 317--321).

Залежно від можливостей, що надавалися формою виробу, могла прикрашатися як його внутрішня, так і зовнішня поверхня. З середини застосовувалися концентрична і радіальна моделі розташування орнаменту. Серед поширених композиційних рішень слід відзначити складні розетки з серцевиною у вигляді концентричних кіл чи крупної спіралі та пелюстками з листя еліптичної чи перисто-розгалудже- ної форми (останні нагадують листя фінікової пальми); комбінації із дуг, що утворювали 7 чи 8-променеві фігури; перехрестя з 4 ліній, увінчаних овальними листами на кінцях, що поділяли поле чаші на 8 секторів, та інші (рис. 17: I; 18: 1, 3, 4, 6--10, 12). Декоративні композиції доповнювалися ламаними лініями, видовженими овалами та трикутниками з лінійним чи сітчастим штрихуванням, центричними та видовженими спіралями. На внутрішньому полі посудин зрідка трапляються сюжетні сцени із зображенням птахів, людей та міфічних істот (рис. 18: 13--15). Зовні виробів відмічено лише прості орнаментальні пояси з прямих чи хвилястих ліній; горизонтальних зигзагів, утворених паралельними лініями чи мендале- подібними фігурами; вузьких смуг, заповнених сіточкою в поєднанні з вертикальними прямими (рис. 17: I; 18: 2, 3, 6, 13).

Декоративне оформлення полив'яної чем- бальскої кераміки, як і інших майстерень, безсумнівно диктувалося певними модними тенденціями періоду в поєднанні з естетичними уподобаннями виконавців, які багато в чому мали бути обумовлені певними традиціями їх культурного середовища. На думку Н. В. Гінь- кут, в декорі та формах чембальськї кераміки найпомітнішим є синтез візантійських (в варіаціях Балканського регіону) і закавказьких (територія Грузії, Вірменії) традицій, хоча відзначаються окремі елементи, властиві для мистецтва італійських і близькосхідних (Сірія, Кіпр) гончарів (Гинькут 2014, с. 317--321).

Виходячи з контексту більшості знахідок, Н. В. Гінькут визначає найбільш плідний період діяльності майстерні в Чембало -- з кінця XIV ст. до 1430-х рр. Остаточне припинення виготовлення глазурованого посуду дослідниця пов'язує з захопленням фортеці османами в 1475 р. (2014, с. 322--323).

Ареал розповсюдження готової продукції майстерень Чембало також неширокий. Зустрічається вона безпосередньо на території фортеці та її найближчої округи, що свідчить про локальність виробництва та обслуговування переважно зони впливу консульства Чембало.

Таким чином, очевидно, що з шести відомих нині осередків виробництва полив'яної кераміки в Криму матеріали лише трьох майстерень з Алушти, фортеці Чембало і Бокаташу опубліковані детально і дозволяють скласти більш- менш повну уяву про їх продукцію.

Водночас результати розкопок з найбільших міст Криму періоду Джучидів -- Солдаї, Сол- хату та Кафи, ще й досі здебільшого не введені до наукового обігу. Тому про масову продукцію їхніх керамічних майстерень можна судити здебільшого за непрямими даними, виходячи з відомих технологічних характеристик виробів, на основі яких вони можуть бути виділені в керамічних колекціях.

ГРУПА ПІВДЕННО-СХІДНОГО КРИМУ (ПСК). ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА

Значного прогресу у виділенні полив'яної кераміки Південно-Східного Криму як компоненту речових комплексів пам'яток за межами півострова вдалося досягти завдяки застосуванню етно-археологічного підходу до обробки великих об'ємів кераміки, методологічні та методичні засади якого були сформульовані О. О. Бобринським наприкінці 1970-х рр. (Бобринский 1978). На початку 1990-х рр. його було втілено на практиці для аналізу середньовічної кераміки з Азаку І. В. Волковим. В основі цього підходу лежать техніко-техноло- гічні характеристики гончарних виробів (склад формувальних мас, рівень навичок гончарів, техніка моделювання виробів тощо), за якими спочатку вони розподіляються на групи, що об'єднують продукцію однієї або споріднених майстерень, з подальшим розподілом на відділи (за наявністю або відсутністю поливи), види (за морфологічними ознаками, пов'язаними з призначенням посудин) і типи (за комплексом стійких технологічних і морфологічних ознак та розмірів) (Волков 1992, с. 2; 2005, с. 131-- 133). На підставі матеріалів з розкопок Азаку І. В. Волков визначає специфічні технічні характеристики масової кримської кераміки, об'єднуючи її в групу Східного або Південно- Східного Криму (далі ПСК) з підгрупами Кафа, Солдая і Солхат, що розрізняються переважно за концентрацією шамоту в тісті і способами формування піддонів (Волков 1992, с. 9--10; 2005, с. 137). Тобто дослідник окреслює ключові ознаки для атрибуції продукції трьох великих гончарних осередків, які залишилися найменш вивченими в самому Криму.

Характеристики сировини та технології виготовлення виробів такі:

• пластичні однорідні формувальні глиняні маси без вмісту піску, здебільшого з домішками шамоту різної концентрації та природнім нестабільним вмістом жорстви вапняку різних розмірів, яка, розширюючись під дією високих температур, спричиняла на поверхні кратероподібні вищербини;

• застосування швидкісного кругу для формування більшості виробів (на плоских денцях добре помітні сліди зрізання ниткою чи дротом, а всередині посудин закритої форми -- сліди ротації);

• рівномірний окислювальний випал, що давав черепок від світлого червонувато-бежевого до насиченого жовто-червоного та коричнево-червоного кольору;

• прозора зелена, жовта, коричнева чи жовто- коричневого полива різних відтінків.

Проте подальший розподіл кераміки ПСК за майстернями, як вже відзначалося, досить умовний. На наш погляд, зараз більш-менш впевнено можна визначитися лише з двома великими підгрупами, які в майбутньому, з появою більш виразних критеріїв, можуть бути роздроблені детальніше.

Для однієї з них, що отримала назву «Солхат», властива значна концентрація крупних часток шамоту та вапняку в тісті, насичений червоно-помаранчевий чи коричнево-червоний колір випаленого черепка, більш інтенсивне забарвлення глазурі, збіг кольорових пігментів з контурами гравійованого малюнку на виробах з поліхромним декором, застосування техніки вирізання піддонів з монолітного дна посудин.

Хоча останній показник не є стабільним (Масловский 2006а, с. 355--356; 2017, с. 456).

Відмінними рисами другої підгрупи, що має назву «Кафа», є менша концентрація шамоту дрібнішої фракції в тісті або й повна його відсутність, менш насичений жовто-червоний колір черепка, поверхня якого помітно світліша зламу, слабше забарвлені глазурі, розпливчасті плями розпису гравійованого орнаменту та застосування техніки кільцевого наліпу при формуванні піддонів (Масловский 2006а, с. 356; 2017, с. 456--457).

Третя підгрупа -- «Судак», яку виділяє

І.В. Волков, а слідом за ним і А. М. Масловсь- кий (2006а, с. 356), не надто виразна, що відзначають і самі дослідники. Візуальні характеристики формувальних мас напівфабрикатів, які вдалося оглянути, практично такі самі як і в підгрупи «Солхат».

Вони не мають якихось чітких відмінностей, принаймні помітних без спеціальних фізико-хімічних досліджень. Тому зараз розділити ці підгрупи досить складно.

Звичайно, за таких обставин достеменно визначити походження виробів навряд чи можливо. Тому створення окремих типологічних класифікацій для кожної з підгруп потребує подальших зусиль, так само як і розподіл кераміки за конкретними виробничими центрами.

Тож нинішній рівень знань про гончарне виробництво в Південно-Східному Криму дозволяє лише дати узагальнюючі характеристики морфологічних та стилістичних ознак групи ПСК, означивши окремі спостереження щодо належності їх до окремих підгруп.

Проте, незважаючи на певні недоліки, запропонований І. В. Волковим метод поділу матеріалу набув широкого застосування в практиці азовських і кримських археологів, як найбільш результативний. Переважно за таким принципом полив'яна кераміка ПСК була виділена в речових комплексах кінця XIII-- XIV і XV ст. Подоння, Поволжя, Північного Кавказу і Русі (Волков 1992, с. 9--12; 2007a, с. 36; 2007b, с. 27--31; 2016, с. 197, рис. 64; Белинский, Масловский 1998, с. 209--219; 2005, с. 160--177; Панина, Волков 2002, с. 90; Недашковский 2000, с. 105, рис. 28: 2, 4; Коваль 2002; 2010, с. 106, 109--134; Масловский 2006a, с. 355--388; 2007; 2012a; 2017; Пьянков 2007; Полубояринова 2008, с. 57--61, рис. 6, 7; ил. V, VI; Курочкина 2012; Кубанкин, Масловский 2013, с. 136--137; Бочаров, Масловский 2015; Юдин 2015; Арамарчук, Дмитриев 2017, с. 501--506, 507--510). Це в свою чергу сприяло збільшенню якісної інформації щодо її датування, видового і типологічного різноманіття та ареалу розповсюдження.

ОСОБЛИВОСТІ ХРОНОЛОГІЇ

В останні роки найбільш повний аналіз виробів групи ПСК та їх детальну хронологію в межах останньої третини XIII -- кінця XIV ст. пропонує російський археолог А. М. Масловсь- кий за матеріалами з Азаку (2006a, с. 355--371; 2012а; 2017).

Узагальнюючі дослідження з цієї проблематики на матеріалах Криму поки що не побачили світ, незважаючи на те, що знахідок полив'яної кераміки накопичено вже досить багато. Розкопки різного масштабу велися на більш ніж півсотні археологічних пам'яток півострову з залишками антропогенної активності часів Джучидської держави (Тесленко 2016b). Серед них є й комплекси з більш-менш визначеними датами, що утворюють декілька хронологічних груп. Розглянемо їх детальніше.

1. 1260--1270-ті рр. -- остання чверть XIII ст.

Культурні залишки з шарами масштабної пожежі, що відбулася не раніше 1250--1260-х рр. та призвела до знищення цілих міст, зафіксовано в Херсонесі, Ескі-Кермені, Баклі, Алушті та інших середньовічних населених пунктах (Айбабин 1991, с. 49; 2014, с. 223; Мыц 2015; 2016; Золотарев, Коробков, Ушаков 1998; Голо- фаст, Рыжов 2003; Голофаст 2008; 2009; Ушаков 2005; Паршина 2015 та ін.). З приводу точної дати цих подій науковці все ще не дійшли єдиної думки (історіогр. див. Мыц 2016). Однак, введені на сьогодні до наукового обігу супровідні нумізматичні знахідки не виходять за межі 1250--1260-х рр. (Алексеенко 1996). Серед причин катастрофи називають походи Ногая 1278 чи 1299 рр. (Мыц 2016, с. 96--97), але переконуючих доказів на користь тієї чи іншої версії поки що замало. З нашарувань, пов'язаних з пожежею, походить велика кількість різноманітних гончарних виробів, які дозволяють скласти доволі повну уяву про керамічне начиння домашніх господарств Таврики близько середини -- останньої третини XIII ст.

Крім того, яскравою пам'яткою для вивчення матеріальної культури 60--70-х рр. XIII ст. є вантаж торгівельного корабля з бухти навпроти селища Новий Світ поблизу Судака. Рештки судна понад 10 років (1999--2013) досліджувалися підводно-археологічною експедицією Київського національного університету ім. Т. Шевченка під керівництвом С. М. Зеленка (Зеленко 1999; 2008, с. 126--167) Пам'ятка вперше задокументована експедицією ІА УРСР під керівництвом П. М. Шульца в 1957--1958 рр., проте довгий час залишалася без належної уваги фахівців, які проводили тут лише епізодичні розвідки. До початку охоронних розкопок в 1999 р. залишки корабельної аварії регулярно піддавалися розоренню любителями дайвінгу (Зеленко 1999).. Встановлено, що корабель загинув в результаті катастрофи, яка супроводжувалася пожежею (Зеленко 1999; 2008, с. 126--167; Waksman et al. 2009 та ін.). Хронологічна позиція комплексу визначається трьома з половиною десятками монет трапезундського імператора Мануїла I Комні- на (1238--1263) 1260-х рр. випуску (Дергачева, Зеленко 2008). Дослідники пам'ятки пов'язують залишки цього корабля зі згаданою в письмових джерелах пізанською галерою, спаленою в сутичці з генуезцями 14 серпня 1277 р. на очах у жителів Солдаї (Зеленко 2008, с. 142--143). Як би там не було, нижня дата аварії -- не раніше початку 60-х рр. XIII ст.

З розкопок корабля зібрана численна колекція різноманітних керамічних виробів (великої і средньогабаритної тари, кухонного та столового посуду), що походять з різних куточків Середземномор'я і Причорномор'я (Іспанія, Італія, Егейський регіон, Левант, Кіпр, Мала Азія та ін.). Вона не має аналогів ні в одному з надійно датованих наземних комплексів (див., напр. Зеленко 1999; 2008, с. 126--167; Waksman et al. 2009; Waksman, Teslenko 2010; Тимошенко, Зеленко 2012; Морозова, Зеленко 2012; Зеленко, Морозова 2012; Zelenko, Morozova 2010; Morozova et al. 2013).

Унікальність об'єкту полягає ще і в тому, що тут, у вантажі одного судна, присутні групи полив'яного посуду, які на наземних пам'ятках, зазвичай, разом не зустрічаються і переважно відносяться дослідниками до різних хронологічних періодів. Можливо, на цьому кораблі перевозили одні з останніх партій кераміки і посудини з особистого майна команди, виробництво яких чи поставки в Чорноморський регіон незабаром припинилися (наприклад, візантійські Glazed White Ware IV (gWw IV); «Zeuxippus Ware ss», «Port Saint Simeon Ware», «Seldjuk Ware» та ін.), спільно з одними з перших партій посуду, масове виготовлення якого на експорт щойно почалося (група «Новий Світ», далі -- «НС» Це кераміка сграфіто з концентричними колами і спіралями («Sgraffito with Concentric Circles» [SCC]), що належить до «Zeuxippus Ware Family» (ZWF). SCC виготовлялася в багатьох великих і малих майстернях від Північної Італії і Егейсь- кого регіону до Криму, включаючи Західну Анатолію, Центральну Грецію і Балкани. Продукція однієї з великих майстерень, місце розташування якої ще не встановлено, складала головний вантаж корабля, залишки якого досліджені біля смт. Новий Світ, від чого й одержала умовну назву група «НС» («Novy Svet Ware» [NS]) (Waksman, Teslenko 2010).і глеки з розписом вертикальними смугами білого ангобу) (Waksman et al. 2009; Morozova et al. 2013; Waksman, Teslenko 2010). Комплекс має значну цінність в плані вивчення і синхронізації імпортного посуду різних груп. Проте в цілому він справляє враження дещо молодшого ніж керамічні колекції з шарів пожежі другої половини XIII ст. наземних пам'яток Таврики.

Для розуміння відносної хронології керамічних комплексів другої половини XIII ст. цікавими є результати розкопок в портовій частині Сугдеї.

Тут в одній з садиб досліджено шар пожежі, який містив набір кераміки, близький до комплексів з шарами руйнування не раніше 1250--1260-х рр., що згадувалися вище (Майко 2013b) У випадку з Судаком автор публікації датує загибель садиби в портовій частині міста ранішим часом -- першою половиною (1230-х рр.) XIII ст., гіпотетично співвідносячи його або з захоплен-, а також заповнення двох піфосних ям, засипаних при подальшому переплануванні цієї ділянки, з іншим складом керамічних артефактів (Майко 2013a).

Серед полив'яного посуду з ям абсолютно переважали вироби «візантійського кола» з концентричними кільцями і спіралями, подібні до групи «НС» (Майко 2013a, рис. 3; 4). Імпортна амфорна тара тут представлена виключно виробами типу IV за Н. Гюнсенін (або «Трапезунд- ська група» за І. В. Волковим) (Майко 2013a, рис. 2). Подібне поєднання імпорту наближає цей комплекс до керамічного ансамблю з поселення Кабарді в Приазов'ї (Волков 2005) і об'єктів Азаку часів заснування міста (Масловский 2006b, с. 257--293). Перший з них, на підставі змін технології виробництва двох груп імпортних амфор і аналізу відомих політичних подій, І. В. Волков датує 1240--1260-ми рр. з 1261 р. як кінцевою датою існування поселення (Волков 2005, с. 130). А. М. Масловський аргументовано пропонує не обмежувати верхню дату Кабарді та аналогічних комплексів Азаку 1261 р., лишаючи для неї більш широкий діапазон в межах 1260-х рр. або другої половини третьої чверті XIII ст. (Масловский 2006b, с. 290--292). На наш погляд це є більш доцільним, тому що суб'єктивні уявлення про вплив певної політичної ситуації на долю конкретного поселення не завжди можуть збігатися з дійсністю. Прив'язки до будь-яких подій без вагомих аргументів досить умовні, що в принципі не заперечує і сам І. В. Волков.

У випадку з ямами в портовій частині Сугдеі, terminus post quem їх заповнення уточнюється знахідками монет: трьох пулів карбування Солхата 1260-х і 1270-х рр. Два з них мають зображення стременоподібної тамги (Майко 2013a), що з'являється на джучидських монетах не раніше 665 р. х. (1266 р.) (Гончаров 2011). Ймовірно, цей же хронологічний репер може бути визначений як terminus ante quem для попереднього шару пожежі. При цьому обидва комплекси яскраво демонструють фінальний і початковий етапи великих змін в складі керамічного імпорту, що відбулися, очевидно, десь на проміжку 1260--1270-х рр.

Цікаво, що серед кераміки з об'єктів, досліджених в Криму, вироби групи ПСК не згадуються взагалі, що цілком зрозуміло для вантажу іноземного судна, але дещо дивно для наземних пам'яток, особливо для керамічного комплексу з піфосних ям в портовій частині Сугдеї. Судячи з масового матеріалу, ями практично синхронні поселенню Кабарді та раннім комплексам Азаку, де окремі уламки стінок кримської кераміки вже трапляються ¹(Волков 2005, с. 137; Масловский 2006b, с. 284--285).

2. Остання чверть XIII -- початок XIV ст.

Дані про особливості керамічного ансамблю цього хронологічного етапу було отримано з верхніх горизонтів середньовічного селища на південно-східному схилі г. Сююрю-Кая (Теп- сень), відомого під назвою Посідіма (Бочаров 2007; 2017; Майко 2008). В культурних шарах, що співвідносяться з цим населеним пунктом, більшість знахідок полив'яної кераміки (близько 60 %) становлять імпортні вироби так званої групи «Візантія», велика частка яких по візуальним характеристикам подібна до групи «НС», а близько 40 % -- вироби місцевого виробництва, імовірно з Солхату і його околиці. Деякі предмети, як вже згадувалося, знаходять близькі аналогії в продукції гончарних майстерень поселення Бокаташ II другої половини -- кінця XIII ст. Серед них, наприклад, чаша зі специфічним орнаментом сграфіто у вигляді спіралеподібних стрічок, заповнених крапками (Майко 2008, рис. 4: 1; Бочаров 2017, рис. 26: 6; аналогії див. Крамаровский, Гукин 2006, табл. 20: 3; 34: 4; 37: 4; 145; 155: 1--2; 157), а також фрагмент стінки глечика зі «штампованим» орнаментом (Майко 2008, рис. 8: 3), деталі якого аналогічні малюнку, вирізаному на матриці, знайденій на Бокаташі (Крамаровский, Гукин 2004, с. 294, табл. 111). В одному екземплярі присутнє блюдо сельджуцької групи («Seldjuk Ware») малоазійського імпорту (Майко 2008, рис. 8: 2), відомої в Криму в шарах пожежі другої половини XIII ст. та серед вантажу новосвітського корабляням Сугдеі «золотоординськими військами», або ^{наслідками «походу сельджукського полководця Кай-Кубада I» (Майко 2013b, с. 77). Головним аргументом для такої ранньої дати служить відсутність серед полив'яних виробів знахідок кераміки «умовно пов'язаної з виробництвом Нікеї», під якою, ймовірно, мається на увазі одна з груп великої родини «Zeuxippus Influence Ware», з концентричними колами і спіралями в декорі (можливо, група «НС»), що набула поширення з останньої третини XIII ст. Однак, в синхронних шарах пожежі інших пам'яток вона також поки що не знайдена. Водночас в судацькому комплексі відсутні вироби, характерні для кінця XII -- першої половини XIII ст., наприклад, «Middle Byzantine Production» з Егейського регіону (принаймні автор публікації про них у даному контексті не згадує), що може свідчити на користь формування комплексу вже після того, як ці предмети зникають з ринку. На поселенні Кабарді -- це 3 уламки глека групи ПСК в нижній частині заповнення однієї з ям (Волков 2005, с. 137), в Азаку -- це 11 уламків (1 %) від неполив'яних (6) і полив'яних (5) посудин. Серед останніх -- 3 стінки чаш і 2 стінки посудин закритої форми (Масловский 2006b, с. 284, 286). Сам автор публікації помилково співвідносить його з більш пізньої групою візантійського імпорту («Elaborate Incised Ware»), що набула поширення у другій половини XIV ст. (Майко 2008, с. 474), відповідно омолоджуючи весь комплекс в цілому, що не відповідає дійсності.}. Дату комплексів уточнюють знахідки шести монет, п'ять з яких визначені як анонімні пули кримської чеканки 1276 (2), 1291 (1) рр., та кінця XIII -- початку XIV ст. (2) (Бочаров 2017, с. 441--442).

Отже наразі це одна з небагатьох досліджених пам'яток півострова з об'єктами останньої чверті XIII -- початку XIV ст., де можна спостерігати продукцію майстерень Південно-Східного Криму початкового етапу їх діяльності в поєднанні з усе ще масовим імпортом кераміки візантійського кола.

Хоча належність деяких предметів до вказаного хронологічного періоду викликає сумніви (див. Бочаров 2017, рис. 12: 1; 25: 21; 32), які можуть бути розвіяні лише при більш чіткому визначенні контексту знахідок.

До цього ж періоду (остання чверть XIII ст. -- 1330-ті рр.) відносяться об'єкти нижнього стратиграфічного горизонту поселення Бокаташ II: горн 8 з двома ямами-глинниками, горни 4 (?), 9, 10, 12, 17, 18, напівземлянки 1 і 2, танди- ри 2--4, господарські ями 7, 10, 11, 14, 22 першого та другого будівельних періодів на розкопі XXII; горни 1--3, 10, 12, тандир 1, господарські ями 1, 2, 4; напівземлянка 1, що належать до першого будівельного періоду на розкопі XXIII (Крамаровский, Гукин, 2004, с. 17--19, 37--41, 48--51; 2006, с. 13--16, 22--24, 27--30; 2007, с. 11--17, 22--23). Проте, на жаль, керамічні знахідки з них опубліковані частково, без детальної характеристики технологічних особливостей і не завжди чітко співвіднесені з дослідженими об'єктами.

3. Перша половина -- друга чверть XIV ст. -- 1360-ті рр.

Об'єкти, нижня дата яких визначається не пізніше другої чверті XIV ст., з шарами пожежі і руйнувань близько середини чи 60-х рр. XIV ст., зафіксовані в Південно-Західному, Південному та Південно-Східному Криму.

У Херсонесі -- це забудова в портовій частині міста. Серед досліджених об'єктів особливо слід відзначити один двоповерховий будинок з 4-х приміщень та залишки ще двох будівель з 5 приміщеннями (51--53; 47, 48). В шарах руйнування знайдено монети Тохти (1290--1313), Узбека (1313--1339), Джанібека (1339--1357). Керамічні матеріали опубліковано декілька разів (Романчук 1997, с. 280--218, рис. 2--10; 1999, с. 187--201, рис. 1--9; 2000, рис. 112-- 120; 2003а, с. 189--191, 205, табл. 2: 9; 41: 138; 46: 154; 56: 190; 71: 224; 74: 230, 231; 97: 287; 136: 370; 210--211; 214: А7; 215: А11; 2003b) Щоправда інформація в різних публікаціях дещо відрізняється. Наприклад, в одному і тому ж комплексі з 4 приміщень у статті 1997 р. вказано 10 неполив'яних і 10 полив'яних червоноглиняних глеків, 15 полив'яних посудин відкритої форми (Романчук 1997, с. 281); у каталозі (Романчук 2003a, с. 189) -- 10 глечиків і 15 мисок покритих глазур'ю, 6 «невеликого розміру чашок», 15 посудин «без глазурованого покриття» (Романчук 1997, с. 280--218, рис. 2--10; 2003a, с. 189--191, табл. 210--211)..

А. М. Масловський, звертаючись до матеріалів з «шарів пожежі XIV ст.» в Херсоні, вказує на значний відсоток серед них полив'яної кераміки, характерної для археологічних комплексів Азаку 1330-х рр. -- першої половини XIV ст. Дослідник виключає датування шару пожежі 1395--1396 рр., як це пропонує в одній з публікацій А. І. Романчук (Романчук 2000, с. 185), та висловлює сумніви з приводу хронологічної гомогенності представленого в публікаціях Али Іллівни набору кераміки (Масловский 2017, с. 476). Дійсно, про детальну хронологію періодів існування будівель та відносну хронологію матеріалів з них у випадку з садибами Херсону здебільшого судити складно, оскільки стратиграфічні розрізи в публікаціях не відображені, детальний аналіз матеріалів за шарами відсутній. Часом, на жаль, дослідниця й сама не може визначитися, з яких контекстів походять окремі артефакти, наводячи в різних публікаціях суперечливі відомості про них (див., напр. Романчук 2000, рис. 110; 2003a, с. 103--104, табл. 91, 93 та ін.). Тому до цих матеріалів слід ставитися критично і перевіряти їх хронологічну позицію за надійно датованими аналогіями.

У середньовічній Лусті (Алушті) до вказаного періоду належать залишки декількох садиб з 18 житлово-господарськими приміщеннями (№ 64, 65, 80; 35, 42, 42а, 42б; 38--41; 88, 93, 94; 89, 90, 92; 95), а також культурні відкладення нижніх горизонтів заповнення ще 10 приміщень інших будівель (№ 15, 13; 66, 66а, 82; 79). Комплекси датуються знахідками монет Узбека (1313--1339) з надкарбуванням другої половини XIV ст. і золотоординською монетою 1350--1361 рр. (Тесленко 2005, с. 332; 2017). Матеріали однієї з садиб, що збереглася найкраще, опубліковано повністю (Тесленко 2017), інші -- було вивчено в музейних колекціях Алуштинського краєзнавчого музею (АФ ЦМТ) та ще не введено повною мірою до наукового обігу.

На підставі аналізу археологічних, нумізматичних та письмових джерел, В. Л. Миц датує чергове розорення Херсону, Лусти та деяких інших населених пунктів Гірської Таврики 1360-ми рр., співвідносячи його, переважно, з походами темника Мамая (Мыц 2009, с. 42--43, 47--68; 2015). Цей рубіж поки що очевидний не для всіх населених пунктів. Однак, принаймні про синхронність трагічних подій в Херсоні та Лусті для деяких об'єктів свідчать окремі повні аналогії серед керамічних виробів з шарів пожежі та руйнувань (див., напр. Романчук 2003a, с. 64, табл. 45: 152; 46: 153; Тесленко 2017, рис. 8: 4; 10: 4; 14: 3, 2).

На південному сході півострову хронологічно близькі об'єкти розкопувалися в середньовічній Сугдеї, на ділянці генуезького оборонного муру (куртина XIV). Тут досліджено залишки двоповерхової кам'яної будівлі з трьох приміщень, що передувала спорудженню куртин. Період руйнації споруди датується монетами другої половини XIV ст. (Баранов 2004, с. 528--529). На думку І. А. Баранова, вона припинила існування близько середини 1360-х рр. Дослідник пов'язує цю подію із захопленням міста генуезцями в 1365 р. (Баранов 1988, с. 81--88; 2004, с. 529). Матеріали розкопок, включаючи значну частину керамічних колекцій, введені до наукового обігу (Баранов 2004) Керамічні знахідки вдалося оглянути в фондах музею «Судацька фортеця»., що надає змогу використовувати їх для подальших досліджень, хоча проблема якості фіксації та гомогенності опублікованих комплексів тут, як і у випадку з Херсоном, також залишається актуальною (див., напр. Мыц 2007, с. 89). Крім того, в статті 2004 р. вказано, що з подіями 1365 р. слід співвіднести руйнування ще декількох об'єктів середньовічного міста: «ремісничої майстерні» і «торгової лавки» на ділянці Головних воріт фортеці, а також будівель, що передували генуезькому храму Діви Марії (Баранов 2004, с. 529). Проте дані, наведені в попередніх працях, дещо суперечать подібним твердженням. І. А. Баранов в статті 1991 р. відзначає, що нижній хронологічний рубіж перших двох об'єктів визначається знахідкою в шарі будівельного сміття мідної монети Мануї- ла I Комніна (1143--1180), а верхній -- часом спорудження східної надворітної вежі, тобто 1381 р. Крім того, на підлозі житла знайдено 4 мідні монети кінця XIII -- першої пол. XIV ст., карбовані в місті Крим, а в «будинку ремісника» і «лавці» -- кілька десятків мідних і срібних джучидських монет, найбільш пізня з яких карбування Токтамиша не раніше 1377 р. (Баранов 1991, с. 112, 119). Такі суперечливі відомості не дозволяють повноцінно використовувати отримані матеріали для хронологічних побудов, і датування кераміки стає можливим тільки на підставі аналогій.

4. 1340-і рр. -- остання чверть (?) XIV ст.

У такому хронологічному діапазоні датується третій будівельний період поселення Бока- таш II: наземні будівлі 1--7, горни 1--3, 5, 7, 11, 13--15; кам'яні загородки 1--3, тандити 1, 5, декілька господарських ям на розкопі XXII (Крамаровский, Гукин 2004, с. 7--51; 2006, с. 22--24, 29--30; 2007, с. 20--21).

5. Об'єкти з нижньою датою близько 1340х рр.

Так датуються найбільш ранні архітектурно- археологічні комплекси, пов'язані з початковим періодом існування лігурійської факторії Чембало, заснованої в 1345 р. (Адаксина, Мыц 2015, с. 15). Проте через активну антропогенну діяльність в наступні часи, стратифіковані залишки початкового етапу забудови вціліли лише на незначних ділянках, а пов'язані з ним знахідки часто перевідкладені. Тому запропонувати детальну відносну хронологію артефактів середини -- другої половини XIV ст. на основі доступних для ознайомлення матеріалів з розкопок фортеці наразі складно. Однак, в цілому, очевидно, що інтенсивне накопичення тут антропогенних залишків відноситься до часів не раніше кінця другої чверті XIV ст., що уможливлює визначення нижньої дати знайдених тут артефактів.

6. 1350--1380-ті рр. -- перша чверть XV ст.

У цьому діапазоні визначається хронологічна позиція найбільшої кількості культурних залишків джучидського часу, досліджених на різних пам'ятках Криму.

Серед них окремі об'єкти середньовічної Кафи, а саме 2 ями і руїни двох будівель в районі Лікарняного провулку, а також залишки вже згадуваної гончарної майстерні з горном для випалу полив'яної кераміки (Сазанов, Иващенко 1994; 1995, с. 118--119).

На жаль в публікаціях відсутні креслення стратиграфії і планів досліджених ділянок, а також ілюстрації до переважної більшості керамічних знахідок, що не дозволяє повною мірою оцінити достовірність стратиграфічних спостережень авторів і скласти вичерпне уявлення про кераміку з конкретних шарів. Опубліковано лише 3 реконструйованих і 4 фрагменто- ваних полив'яних чаші різного походження з заповнення ями 1 з монетами 1350--1360-х рр. (розкопки 1992 р.) (Сазанов, Иващенко 1994, с. 179--186, рис. 1--3).

Поселення в заплаві р. Байбуги: досліджено залишки 4 садиб, що загинули в пожежі, пов'язані з ними 5 тандирів, 3 господарських ями, водостік та вимощений каменем двір, верхня дата існування яких за монетними знахідками окреслюється 1380-ми роками (Айбаби- на 1998, с. 7--12, рис. 1; 2; 2005, с. 229--246, рис. 7--11). А. М. Масловський на підставі знахідки однієї тарілки з лінійно-хвилястим орнаментом відносить нижню дату поселення до першої чверті XIV ст. (Масловский 2017, с. 468), але відсутність керамічного імпорту цього часу та комплекс інших артефактів не надають достатньо доказів на користь цього припущення. Знахідка дирхема Узбека 1313/14 р. також досить слабкий аргумент для зістарювання пам'ятки. Як відомо, срібні монети могли бути в обігу значний час. Натомість анонімний пул 1384 р. чекану Сарайя ал-Джадид дозволяє визначитися з заключним періодом існування поселення, якому, ймовірно, синхронна більшість знайдених тут керамічних виробів.

Золотоординське поселення Кринички II в 3 км на північний схід від Старого Криму, поряд з с. Кринички, в степовій зоні, що прилягає до гірського кряжу Агармиш. Тут, на площі 375 кв. м, виявлені архітектурно-археологічні комплекси -- 4 житла (2 наземних і 2 напівземлянки), 5 господарчих споруд (1 -- наземна, 4 напівземлянки), 14 тандирів, 1 піч, 24 господарських ями, 4 кам'яні і 2 сирцеві ви- мостки, що співвідносяться з трьома будівельними періодами. Проте детальна хронологія їх за наведеними даними неможлива (Крамаров- ский, Гукин 2002). Спираючись на нумізматичні матеріали (56 монет), автори розкопок датують існування поселення в цілому в рамках другої половини XIII -- початку XV ст., припускаючи (на підставі наявності «пізніх люстрових посудин»), що поселення могло функціонувати до кінця XV ст. (Крамаровский, Гукин 2002, с. 9--32).

На наш погляд запропоновані хронологічні рамки можна звузити на наступних підставах. Найбільш рання монета другої половини

XIII ст., на яку спиралися дослідники у визначенні нижньої дати, походить з комплексу третього будівельного періоду, де знайдено ще 9 монет 1350-х рр. і другої половини XIV ст. (Крамаровский, Гукин 2002, с. 121--140). Тобто в даному випадку вона є «раритетом», який не може бути повноцінно використаний для хронології культурних шарів пам'ятки в цілому. Крім того, серед полив'яної кераміки з нашарувань навіть першого будівельного періоду відсутні вироби, які можна було б впевнено віднести до кінця XIII -- першої чверті

XIV ст. У той же час «пізні люстрові посудини» (Крамаровский, Гукин 2002, с. 64, табл. 22: 1, 104; 2: 5), на датуванні яких базується верхня хронологічна межа поселення, при детальному огляді виявилися продукцією іспано-мав- ританських гончарів Валенсії, яку об'єднують в групу «Pula». Як відомо, хронологічна позиція групи обмежується переважно 1330 і 1380 або і420 рр. (Тесленко 2004, с. 473--474). До того ж наймолодшою нумізматичною знахідкою на пам'ятці є єдина мідна монета з генуезьким надкарбуванням першої чверті XV ст., що знайдена в дерновому шарі (Крамаровский, Гукин 2002, с. 91). Основна ж маса нумізматичного матеріалу з культурних відкладень, пов'язаних з житлово-господарськими спорудами, відноситься до 1350--1380-х рр. (Крамаровский, Гукин 2002, с. 33, 91, 140). Найімовірніше цим проміжком визначається період найбільш інтенсивного накопичення тут антропогенних залишків. Таким чином, найбільш активна фаза життєдіяльності на поселенні, очевидно, припадає на 1350--80-ті роки XIV ст. Цим же часом може бути датована і основна маса знахідок кераміки. Остаточний занепад життєдіяльності тут відбувається, очевидно, не пізніше 1420-х років.

Двоапсидний храм з некрополем поблизу фортеці Фуна. Період зведення споруди датується монетою карбування Хаджи-Тархана 1381 р., що була знайдена в забутовці північно-західної стіни (Айбабина 1991, с. 195). З нижнього ярусу одної з найбільш ранніх могил (№ 4) походить полив'яна чаша з рельєфним моделюванням корпусу (Айбабина 1991, с. 201--202, рис. 8: 2).

Житлово-господарські комплекси, що передували появі фортеці Фуна. Це залишки кам'яних будівель на східному схилі скелі Кельсенин-Хаяси, під східними оборонними рубежами феодоритської фортеці (приміщення VII, VIII, XXIII--XXVIII), верхня дата яких визначена 1423 р. -- часом спорудження фортечних мурів (Кирилко 2005а, с. 35--81). Керамічні матеріали з комплексів детально проаналізовані в одній з публікацій автора (Тесленко 2016а).

7. Археологічні об'єкти наступного етапу -- 1420-х рр. -- третьої чверті XV ст. з представницькими керамічними колекціями досліджені на території Криму в значній кількості, що дозволяє без особливих труднощів відокремити їх від більш ранніх комплексів (Тесленко 2010; 2012; Teslenko 2015).

Отже, підсумовуючи огляд хронології археологічних об'єктів, відзначимо, що матеріали епохи Джучидів з розкопок кримських пам'яток, доступні для дослідження, представлені нерівномірно. Найбільш чисельні колекції першого хронологічного періоду та середини -- другої половини XIV ст. Проте серед останніх практично відсутні об'єкти короткого періоду існування, що є визначальним при побудові детальних хронологічних схем за археологічними матеріалами. Крім того, хронологічна гомогенність деяких комплексів викликає серйозні сумніви (див., напр. Мыц 2007, с. 88-- 89; 2009, с. 47--49; 2015; Масловский 2017, с. 457--458, 476). Водночас значна кількість знахідок керамічних виробів групи ПСК кінця XIII -- початку XV ст. взагалі позбавлена чіткого археологічного контексту. Тож для уточнення датування артефактів з Криму суттєве значення мають матеріали вузько датованих об'єктів інших пам'яток, вивчених здебільшого за межами Кримського півострова, зокрема в Азаку. Тут хронологія замкнутих комплексів часів Джучидської держави розроблена з точністю до чверті століття і навіть детальніше (Белинский, Масловский 1998; Масловский 2008; 2012а; 2017; Бочаров, Масловский 2012, с. 20--21). Тож порівнюючи їх з кримськими матеріалами стає можливим уточнити дату останніх.

Переходячи до характеристики глазурованої кераміки групи ПСК ще раз відзначимо, що на об'єктах Таврики з шарами пожежі не раніше 1250--1260-х рр. її знахідки, як і вироби інших відомих місцевих центрів, не зафіксовані, принаймні наразі про них нічого не відомо. В наземних пам'ятках серед полив'яного посуду переважну більшість становить візантійський імпорт. Склад імпортної кераміки в цілому досить близький до вантажу корабля з Ново- світської бухти. Але, на відміну від нього, на поселеннях суттєву частку разом з GWW IV складають так звані «Zeuxippus Ware sensu stricto» (class I & II) (ZWss). При цьому в матеріалах з шарів руйнації не помітно не лише місцевих полив'яних виробів, але й візантійського імпорту, схожого на групу «НС», хоча інші екземпляри «Zeuxippus Ware Family» з концентричними колами та спіралями зустрічаються в різних співвідношеннях (див., напр. Мыц 2016). Ймовірно імпорт підгрупи «НС» на час масового розорення міст Таврики ще не набув масовості.

Водночас в піфосних ямах в портовій частині Сугдеї, що, судячи з їх стратиграфічної позиції, дещо молодші попередніх комплексів, а також на приазовському поселенні Кабарді та в ранніх об'єктах Азаку, верхня дата яких визначається часом не раніше 1260-х рр. (другої половини?), керамічні вироби, аналогічні групі «НС», складають переважну більшість. Крім того в Азаку та на поселенні Кабарді вже знайдено уламки виробів групи ПСК (Волков 2005, с. 137; Масловський 2006b, с. 284, 286). За спостереженнями А. М. Масловського в цей період в Приазов'ї вони можуть складати до 2--5 % комплексу полив'яної кераміки (Масловский 2012a, с. 193) 1.

Отже, очевидно, що пожежа другої половини XIII ст. в кримських населених пунктах сталася раніше, ніж було залишене поселення Кабарді, виникли ранні комплекси в Азаку, були викопані піфосні ями в портовій частині Суг- деї і потоплено корабель в Новосвітській бухті, тобто, мінімум перед 1266--1268-м рр., максимум -- до 1270-х рр.

У будь-якому випадку зрозуміло, що питання детальної хронології комплексів другої половини XIII ст. ще потребує вивчення.

У другій хронологічній групі пам'яток (остання чверть XIII -- перша чверть XIV ст.) як Криму, так і Приазов'я, кераміка ПСК вже присутня в значній кількості та в певному видовому різноманітті. У Посідімі вона складає близько 40 % серед полив'яного посуду (Бочаров 2007). У комплексах Азаку останньої чверті XIII ст. -- перших десятиріч XIV ст. -- до 20-- 30 % полив'яного посуду (Дмитриенко, Масловский 2006, с. 237--239; Масловский 2012а, с. 193; 2017, с. 263--264). Переважну більшість на цей час серед неї становлять вироби підгрупи «Солхат», серед яких вирізняється і продукція гончарень Бокаташу, окремі фрагменти відносять до підгрупи «Судак» (Дмитриенко, Масловский 2006, с. 239; Бочаров 2017, с. 442). Підгрупа «Кафа» ще відсутня в якихось виразних проявах. На думку А. М. Масловського, до кінця першої чверті XIV ст. сформувалися усі

1. Відсутність виробів ПСК серед керамічних знахідок з піфосних ям в портовій частині Сугдеї може пояснюватися, наприклад, не надто ретельним відбором фрагментарного матеріалу, коли окремі уламки кераміки, яка ще не стала масовою, не потрапляли до колекції тощо. специфічні техніко-декоративні особливості кераміки Південно-Східного Криму (Масловский 2012а, с. 194).

Із другої чверті XIV ст. -- 1330-х рр. дослідники відзначають виробничий бум, що сприяв стандартизації кераміки ПСК (Масловский 2017, с. 469). На жаль в самому Криму комплекси саме цього вузького хронологічного періоду поки що не відомі, принаймні не введені до наукового обігу належним чином. Проте спостереження колег за межами півострова свідчать про те, що географія знахідок виробів ПСК з цього часу значно розширюється, а їх кількість в комплексах зростає (Арамарчук, Дмитриев 2017, с. 501--510; Белинский, Масловский 1998, с. 209--219; 2005, с. 160--177; Бочаров, Масловский 2015; Волков 1992, с. 9--12; 2007a, с. 36; Ельников, Тихомолова 2017, с. 355--360; Коваль 2002; 2010, с. 106, 109--134; Козырь, Боровик 2017, с. 337--345; Кубанкин, Масловский 2013, с. 136--139; Курочкина 2012, с. 84--92; Лавыш 2017, с. 620, рис. 13: 1--3 Автор неправильно інтерпретує три уламки денець та стінки з колекції Вітебського музею як кераміку Візантії XII--XIII ст. (Лавыш 2017, с. 620, рис. 13: 1--3). На жаль в статті відсутня детальна характеристика формувальної маси, на основі якої можна будо б визначитися з походженням виробів, проте техніка, стиль та елементи малюнку вказують на близькість цих чаш до виробів «золо- тоординського» кола, та можливе їх походження з Криму.; Масловский 2006a, с. 355--388; 2007; 2012a; 2017; Панина, Волков 2002, с. 90; Пьянков 2007; Юдин 2015).

В Приазов'ї, наприклад, не зважаючи на розвиток аналогічного місцевого гончарства, доля групи ПСК не зменшується і в деяких комплексах може перевищувати по кількості місцеву продукцію (Масловский 2007, с. 86; 2017, с. 486).

На початку другої чверті XIV ст. серед імпортних виробів ПСК як і раніше переважає підгрупа «Солхат» і лише приблизно з 1340х рр. помітну частку починає становити підгрупа «Кафа» (Масловский 2007, с. 85; Кубанкин, Масловский 2013, с. 137; Бочаров, Масловский 2015, с. 190).

Наступний хронологічний проміжок -- з середини до кінця XIV -- початку XV ст. представлений найбільшою кількістю матеріалів з кримських пам'яток.

Він відзначається певними морфологічно-стилістичними змінами в керамічному комплексі, в якому домінують вироби підгрупи «Кафа» (Масловский 2007, с. 87; 2017, с. 484--485).

МОРФОЛОГІЯ ТА ДЕКОР

Отже, враховуючи доступні для ознайомлення досягнення кримської археології та новітні розробки колег по матеріалам суміжних територій, можна в загальних рисах дати характеристику продукції великих гончарних осередків Південно-Східного Криму часів Улуг Улусу.

В цілому видовий склад виробів виділяється представницьким набором форм посудин різних розмірів і конфігурацій. Принаймні А. М. Мас- ловський для періоду з останньої третини XIII до кінця XIV ст. нараховує понад півтора десятка видів та більш ніж півсотні типів посудин відкритої і закритої форми (Масловский 2006а, с. 359--371, рис. 19--25; 2017, с. 457) (рис. 19; 20). Серед перших для ранніх етапів притаманніші великі тарелі (діаметр понад 22--24 см) та чаші (діаметр 20 см і більше) (рис. 19: 1--3, 5, 6, 8, 9, 13--20). Десь з другої чверті -- середини XIV ст. переважають чаші середніх розмірів (діаметр 14--19 см) і чашки для пиття (діаметр переважно 9--10 см) (рис. 19: 21--30). Є також тарілки (діаметр до 21--22 см) та блюдця (діаметр 14--16 см) (Масловский 2006а, с. 359-- 364, рис. 19--22) (рис. 19: 7, 10, 11, 12).

Рис. 19. Група кераміки ПСК: 1--30 -- різновиди посудин відкритої форми; 31--34 -- освітлювальні прилади; 1--30 -- за: Масловский 2006а, рис. 19--21; 31--34 -- за: Крамаровский, Гукин 2002, табл. 7; 12; 14; малюнок автора

Рис. 20. Група кераміки ПСК: різновиди посудин закритої форми; за: Масловский 2006а, рис. 22--25; малюнок автора

Серед посудин закритої форми найбільшого поширення набули широкогорлі глеки переважно з двома ручками-петельками в верхній частині корпусу (так звані «аптечні амфори» Назва умовна, запропонована І. В. Волковим на підставі морфологічної схожості з європейськими аптечними посудинами (Волков 2004, с. 144--145). На нашу думку навряд чи всі такі посудини використовувалися виключно для транспортування та зберігання лікарських препаратів. Проте термін увійшов до наукової літератури (Бочаров, Масловский 2012, с. 190) і є зрозумілим, лаконічним та зручним у використанні. -- різновид середньогабаритної тари), вузькогорлі глечики з приплюснуто-кулястим тулубом і рельєфним тисненим декором та широкогорлі глечики з вузьким видовженим корпусом, широким, низьким, раструбоподібним горлом і зливом на вінцях (Бочаров, Масловский 2015) (рис. 20: 1, 2, 6, 8--10). Рідше зустрічаються альбарело (рис. 20: 22--24), афтоба (рис. 20: 3--5), плоскодонні глеки з кулястим тулубом, широким видовженим горлом зі зливом у вигляді защипу на вінцях (рис. 20: 19), горщики (рис. 20: 21), глечики на кільцевому піддоні з біконічним тулубом (рис. 20: 13--15, 18, 20), туваки (Масловский 2006а, с. 364--371). Інші форми поодинокі (Масловский 2017, с. 457). Крім того слід відзначити ще два види освітлювальних приладів -- масляні світильники у вигляді низенької плошки з носиком, сформованим пальцевим защипом, та підсвічники на високій порожнистій ніжці (рис. 19: 31--34).

Рис. 21. Група кераміки ПСК, глеки з відтиснутим у формі декором: 1--7 -- вкриті зеленою глазур'ю; 8-- 10 -- вкриті червоно-коричневим ангобом (1--3 -- Херсонес; 4, 5, 8 -- Судак; 6, 7, 9, 10 -- Азак). За: 1--3 -- Романчук 2003b, рис. 9; 4 -- Баранов 2004, рис. 3: 4; 6, 7, 9, 10 -- Масловский 2004, рис. 2: 2, 5; 3: 3; 2006а, рис. 18: 11; 5, 8 -- ремісничий посад Судацької фортеці, розкопки М. А. фронджуло 1972 р. (Ск-1972/ 51, Ск-72/110), з фондів НЗ «Софія Київська»; малюнок автора