Монографія "політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст." у науковій спадщині Ф. Шевченка (до 100-ліття від дня народження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 930.1 (477) «Шевченко»

Монографія «політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.» у науковій спадщині Ф. Шевченка (до 100-ліття від дня народження)

О.В. Ясь *

Анотація

історик шевченко радянський державність

Розглядається конструкція праці знаного історика у світлі його текстів другої половини 1950 початку 1960-х рр. Аналізується рецепція монографії Ф.Шевченка в тодішньому українському радянському історієписанні.

Ключові слова: українська радянська історіографія, Ф.Шевченко, І.Крип'якевич, «возз'єднання», «приєднання».

Annotation

The article researches the construction of famous historian's work in the light of his texts of second half of 1950 early 1960s. Author analyzes the reception of F.Shevchenko's monograph in Ukrainian Soviet historiography of those times.

Keywords: Ukrainian Soviet historiography, F.Shevchenko, I.Krypiakevych, “reunion”, “annexation”.

У часи пізнього сталінізму та хрущовської «відлиги» на науковій авансцені з'явилася досить строката й самобутня ґенерація вчених-гуманітаріїв, зокрема істориків. Власне, німецько-радянська війна стала важливою межею та провідним чинником її формування* Ясь Олексій Васильович кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, відділ української історіографії Сидорова Л.А. Советские историки послевоенного поколения: собирательный образ и индивидуализирующие черты // История и историки: историографический вестник: 2004. -- Москва, 2005. С.208-209.. Це покоління мало не тільки досвід виживання за складних обставин і умов тоталітарного режиму, а й специфічне світосприйняття, виплекане спогляданням трагічних, драматичних подій, зокрема їх неформального, ба навіть приватного осмислення. Більше того, повоєнні інтелектуали не тільки здобули практичні навички сприйняття і засвоєння культурних та ідеологічних практик сталінської доби, а й гнучкої адаптації до нових кампаній і настанов. Яскравим представником цієї ґенерації був визначний український історик Федір Павлович Шевченко.

У середині 1950-х рр. розпочався процес лібералізації радянського режиму, котрий досяг українських теренів із помітним запізненням. Тож думки деяких дослідників про те, що хрущовська десталінізація майже відразу відкрила простір для переписування чи, принаймні, корекції «національних історій» у радянській історіографії видаються надто схематичними Mackiw T. Ukrainian Historiography Past and Present // Ukrainian Quarterly. -- 1984. -- Vol.40. -- №3. -- P.284., позаяк не враховують тодішніх політичних обставин та соціокультурних передумов академічного життя в радянській Україні. Культурна атмосфера й інтелектуальні настрої на обширах УРСР дещо змінилися за періоду П.Шелеста (1963-1972 рр.) Tillet L. Ukrainian Nationalism and the Fall of Shelest // Slavic Review. -- 1975. -- Vol.34. -- №4. -- P.752--768; Яремчук В. Минуле України в історичній науці УРСР післясталінської доби / Наук. ред. Л.Зашкільняк. -- Острог, 2009. -- С.90--95.. Тоді ж поширилися впливи шістдесятництва, котрі почасти побутували й в українському радянському історієписанні Калакура Я.С. Українська історіографія: Курс лекцій. -- К., 2004. -- С.347--352.. Зокрема намітилося кілька можливих сценаріїв еволюції республіканського наративу.

Наріжна проблема, навколо якої оберталися дослідницькі практики всіх істориків на обширах УРСР, полягала в реакції на канон радянського «великого тексту» та його нормативні настанови. Слід наголосити, що повоєнний радянський ґранд-наратив значною мірою спирався й у багатьох площинах наслідував попередню централістичну концептуалізацію російської історії з її леґітимацією імперських устремлінь і територіальних завоювань, у тому числі відому тезу про «збирання» Москвою «руських земель». Відтак канонічні заборони й обмеження щодо представлення української минувшини були доволі широкими, порівняно з іншими республіканськими, а де-факто адаптованими національними історіями, котрі не «зазіхали» на стару імперську спадщину.

Переважна більшість українських радянських істориків прагнула пристосуватися чи прикритися великим радянським каноном у вигляді «обрядової» фразеології та «правильних» посилань на «класиків». Різновидом такої мімікрії було занурення до конкретних фактографічних лакун, в яких переховувалися за показним «парканом» із низки стереотипних ідеологічних означень та відповідних мовних кліше.

Утім, від середини 1950-х рр. з'являється ціла низка українських реформістських (ревізіоністських, реабілітаційних, нонконформістських, неофіційних) Винар Л. «Український історик» і сучасний стан української історичної науки. -- Нью-Йорк; Мюнхен, 1980. -- С.6; Мигул І. Українська радянська історіографія про українську революцію та 1920 роки // Сучасність. -- 1984. -- №9. -- С.68--69; Величенко С. Суперечливі схеми національної історії: російські та українські інтерпретації власної минувшини // Схід -- Захід: Історикокультурологічний збірник. -- Вип.5. -- Х., 2002. -- С.34--35; Яремчук В. Минуле України... -- С.475. істориків (О.Апанович, І.Бойко, І.Бутич, В.Голобуцький, І.Гуржій, Я.Дзира, О.Компан, І.Крип'якевич, О.Лугова, М.Марченко, Ф.Шевченко та ін.), які у своїх текстах прагнули помітно розсунути/обійти межі радянського ґранднаративу, принаймні його «паралельної» -- республіканської -- версії. За спостереженнями С.Величенка, реформістські історики в постсталінську добу воліли зменшити обсяг російськоцентричного представлення історії УРСР Velychenko S. Shaping Identity in Eastern Europe and Russia: Soviet Russian and Polish Accounts of Ukrainian History, 1914--1991. -- New York, 1993. -- P.164.. Звісно, така «ревізія» не могла бути кардинальною та всеохоплюючою, а лише частковою, прихованою, убраною у прийнятні для радянської історіографії шати. Відтак ідеться про спроби ширшого представлення українських сюжетів, але у вигляді «ідеологічно коректних» пропозицій і тлумачень.

Первісно це розширення відбувалося на ґрунті потрактування рівноправності Переяславського договору 1654 р., визнання існування української державності чи її елементів за доби Б.Хмельницького, обстоювання автономії Гетьманщини, поширення тези про колоніальне становище українських земель в імперії Романових у ХІХ -- на початку ХХ ст. тощо. Згодом мали місце спроби часткової реабілітації деяких українських істориків (Д.Багалія, М.Драгоманова, М.Костомарова, О.Лазаревського, О.Єфименко, Д.Яворницького й навіть М.Грушевського, П.Куліша) та їхнього наукового доробку.

Власне, нормативні настанови використовувалися як установчі концепти, проте дещо змінювалися контексти їх ужитку, щоби просунути українські сюжети, зокрема продемонструвати лояльність місцевих авторів до радянського центру. Класовий дискурс уживався українськими істориками для представлення певних постатей чи сюжетів під машкарою їхньої гаданої «проґресивності». Заразом науковці послугувалися й видозміненим «народницьким», точніше «новим народницьким» дискурсом, який дозволяв тією чи іншою мірою представити хоча б частину «дожовтневої» історіографічної спадщини у світлі змагань і потуг «народних мас». Популярним був і офіційний дискурс «братерства народів» чи «великої російсько-української дружби», який давав право вбрати у відповідні «шати» чи частково «обілити», принаймні показати у певному ідеологічному світлі конкретні постаті та події. Комбінація різних дискурсів творила доволі заплутане, суперечливе мереживо «паралельного» наративу, у котрому задекларовані приписи сполучалися з прихованими, завуальованими контекстами, часом із багатьма недомовками, що їх автори прагнули донести до читача, або залишали йому простір для власних розмірковувань.

Обережне й поступове розширення тлумачень «переяславських» тез розпочалося в публікаціях Ф.Шевченка у другій половині 1950 -- на початку 1960-х рр., із-поміж яких назвемо його капітальну монографію «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.». Очевидно, що помітний вплив на цю студію мали й редакторські практики історика, котрий був відповідальним редактором відомої монографії І.Крип'якевича «Богдан Хмельницький» (Київ, 1954 р.), а також його особисті контакти з опальним академіком. Це відзначають і сучасні дослідники, які порівнюють монографії І.Крип'якевича й Ф.Шевченка у фактографічному та стильовому сенсі Батуріна С.С. Федір Павлович Шевченко: Життя і творчість: Дис. ... канд. іст. наук. -- К., 2007. С.185..

Своєю чергою, І.Крип'якевич виступив відповідальним редактором зазначеної монографії Ф.Шевченка. Відтак у листі від 3 листопада 1958 р. І.Крип'якевич виразно окреслив цілу низку проблем, в яких погляди обох істориків збігалися чи були доволі близькими:

«В загальному робота робить прекрасне враження. Це великий прогрес у порівнянні з етапом 1954р., коли Ви вели зі мною дискусії про мою роботу. За цей час Ви багато передумали і дали новий синтез цих питань, які дуже важко було розв'язати...

(тут і далі курсив наш -- О.Я.). Я Вам вдячний, що в багатьох місцях Ви відзначаєте мої думки (сказати б, мій пріоритет). Особливо мило мені, що Ви прийняли мій погляд на перший лист Хмельницького цареві -- за що бив мене Ол[ександр] Карпович [Касименко]. Прошу Вас ще згадати, що я намічував цю тезу про селян, вільних виробників, яку Ви так прекрасно розвинули -- бо і над цим питанням “роздирали ризи” мої критики. Читаючи Вашу монографію, я щойно дійшов до переконання, що мій Богдан Хмельницький залишить якийсь слід в історії» Див.: Сливка Ю. Листування Івана Крип'якевича з Федором Шевченком // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність / Відп. ред. Я.Ісаєвич, упор. Ф.Стеблій. -- [Вип.8:] Іван Крип'якевич у родинній традиції, науці, суспільстві. -- Л., 2001. -- С.517..

І, дійсно, автор монографії покликався на «Богдана Хмельницького» І.Крип'якевича 45 разів Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVH ст. / Відп. ред. І.П.Крип'якевич. К., 1959. С.15, 28-29, 33, 44, 49, 67, 74, 97, 109, 115, 176, 178, 183, 187, 195, 198, 205, 208, 212, 219, 221, 246, 251, 257, 259, 282, 289, 311, 398, 401, 420, 425-426, 430, 433, 443, 456, 493.. Причому, зауважимо, «обрядових» посилань на праці В.Леніна в монографії Ф.Шевченка було тільки 27 Там само. С.7-9, 13, 15, 22, 28, 34, 37-39, 46, 55, 59-60, 63, 66, 97, 172, 247, 250, 254, 282, 383-384.. До того ж учений неодноразово згадував ще й інші розвідки І.Крип'якевича. Безперечно, для текстів українських істориків на теренах радянського історієписання 1950-1960-х рр. ці дослідницькі інтенції виглядають справді-таки унікальними.

У певному сенсі студії І.Крип'якевича були взірцевими для Ф.Шевченка. У довідці 1958 р., підготовленій для ЦК КПУ, попри очевидну специфічність писань такого «жанру», останній висвітлював та оцінював праці свого старшого колеґи винятково в позитивному дусі, хоч і подавав незначні застереження. Приміром, доволі промовистим був коментар Ф.Шевченка щодо відомого циклу І.Крип'якевича «Студії над державою Богдана Хмельницького»:

«Незважаючи на ряд недоліків, застарілість термінології, вживаної в роботі, “Студії' належать до числа тих праць І.Крип'якевича, які мають не тільки історіографічне значення, а є тією працею, що нею користувались і будуть використовувати далі історики. В радянській історіографії ця праця І.Крип'якевича ніколи не зараховувалась до числа націоналістичних» Шевченко Ф.П. Довідка [в ЦК КПУ про опубліковані статті Крип'якевича І.П. «Студії над державою Богдана Хмельницького», надруковані в 1925-1931 рр.; машинопис; м. Київ, осінь 1958 р.] // Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського (далі ІР НБУВ). Ф.349. Спр.346. Арк.2..

Первісно Ф.Шевченко планував більш масштабну студію, котра мала б охопити не тільки добу Б.Хмельницького, але й більшу частину другої половини XVII ст., принаймні до гетьманування І.Мазепи. Власне, про такі наміри автор згадував у вступній частині монографії, зокрема відзначав, що планував зосередитися на «періоді після возз'єднання України з Росією» Його ж. Політичні та економічні зв'язки... С.4..

Почасти про це свідчить і велика кількість підготовчих матеріалів та робочих виписок Ф.Шевченка, які хронологічно охоплюють другу половину 1650-- 1670-ті рр. Крім того, історик, відповідаючи на закиди про попередній план і структуру монографії, зауважив на розширеному засіданні вченої ради Інституту історії АН УРСР у червні 1960 р., що «писав про другу половину XVIIст., робота вийшла величенька, півсотні аркушів. Стало питання про друкування, я вирішив друкувати першу вступну частину» Шепель Л. Матеріали Наукового архіву Інституту історії України НАН України про наукову і громадську діяльність Федора Павловича Шевченка: Із стенограми обговорення книги

Ф.П.Шевченка «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.» на розширеному засіданні вченої ради Інституту історії АН УРСР (Київ, 8 червня 1960 р.) // «Істину встановлює суд історії»: Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка: У 2 т. / Відп. ред. Г.Боряк; вступ. сл. Д.Табачника. -- Т.1: Джерела. -- К., 2004. -- С.539; Стенограма засідань вченої ради Інституту історії АН УРСР 8--15 червня 1960 р. [машинопис] // Науковий архів Інституту історії України НАНУ. -- Оп.1. -- Спр.968. -- Арк.24.. Ці наміри виглядають доволі правдоподібно, позаяк кандидатська дисертація Ф.Шевченка, що в багатьох аспектах перегукувалася з його монографією 1959 р., хронологічно обіймала період 1650-- 1660-х рр. Урешті, чернеткові накиди плану згаданої монографії дозволяють дійти однозначного висновку про те, що Ф.Шевченко плекав проект великого й масштабного дослідження. Скажімо, один із варіантів попереднього плану студії складався з трьох частин і чотирнадцяти розділів.

За початковим авторським задумом праця проектувалася приблизно в такому вигляді:

«Частина перша. Російсько-українські взаємовідносини під час визвольної війни. Розділ І. Україна напередодні визвольної війни та характер рос[ійсько]-укр[аїнських] зв'язків у цей час. Розділ ІІ. Визвольна війна українського народу -- початок нового етапу в зв'язках України з Росією. Політично-дипломатичні відносини в 1648--1649 рр. Розділ Ш. Рос[ійсько]-укр[аїнські] взаємовідносини з кінця 1649 р. до початку 1653 р. Розділ IV. Економічні зв'язки України з Росією 1648--1653 рр. Розділ V. Возз'єднання України з Росією в 1654 р. (1653--1654 рр.). Частина друга. Політичні та економічні відносини України і Росії в перші роки після возз'єднання. Розділ І. Спільна боротьба російського та українського народів проти шляхетської Польщі в 1654--1656 рр. Розділ ІІ. Україна в складі централізованої Російської держави (до смерті Б.Хмельницького 1657 р.). Розділ ІІІ. Посилення класової та політичної боротьби на Україні, ставлення до неї царського уряду. “Переяславські статті” 1659 р. Розділ ГУ. Характер економічних зв'язків між Україною та Росією в перші роки після возз'єднання.

Частина ІІІ. Спільна боротьба російського та українського народів проти польсько-шляхетської агресії в 1660-х рр. Політика царського уряду на Україні. Розділ І. Становище на Україні після Переяславського договору. Війна з Польщею та початок розділу українських земель. Розділ ІІ. “Московські статті” 1665 р. та нове становище Лівобережної України у складі Росії. Розділ ІІІ. Відносини російського уряду до Правобережної України та Запорізької Січі. Андрусівське перемир'я 1667 р. та його значення в історії українських земель. Розділ IV. Економічні зв'язки України з Росією після возз'єднання. Роль і місце України у складанні загальноросійського ринку. Розділ V. Повстання на Україні проти воєвод. “Глухівські статті” 1669 р. та зміни в політиці російського уряду на Лівобережній Україні. Заключення. Список джерел і літератури, використаних у роботі» Шевченко Ф.П. План монографії на тему: «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в другій половині XVII ст.» та анотація [автограф і машинопис із правками] // ІР НБУВ. -- Ф.349. -- Спр.895. -- Арк.2--3..

Зазначимо, що зберігся навіть чорновий варіант другого розділу третьої частини дисертації (монографії), присвячений «Московським статтям» 1665 р. Шевченко Ф.П. «Московські статті» 1665 року та нове становище України в складі Росії: Розділ другий [докторської дисертації на тему «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в другій половині XVII ст.»; чорновий автограф, 1958--1959 рр.] // Там само. -- Спр.142. -- 46 арк. Ба більше, первісний план докторської дисертації Ф.Шевченка був ще більш масштабним та амбітним, аніж проект його монографії, позаяк передбачав четверту частину -- «Російсько-українські відносини в 70-80-х рр.», котра складалася з трьох розділів Шевченко Ф.П. План докторської дисертації на тему «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в другій половині XVII ст.» та робочі матеріали [чорновий автограф та машинопис із правками] // Там само. -- Спр.896. -- Арк.2.. Отже, його праця хронологічно мала обійняти кілька історичних періодів -- від часів Б.Хмельницького до правління І.Мазепи. Книга Ф.Шевченка «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.» фактично проектувалася як вступна частина до більшої (можливо кількатомної) студії, і тільки внаслідок низки обставин та умов побачила світ як самостійна праця.

Загалом конструкція монографії Ф.Шевченка спиралася на дослідницькі практики, виплекані й опрацьовані в низці його повоєнних текстів. Передусім постулювався та розширювався новий «народницький» дискурс, який доповнювався відповідними ідеологічними контекстами й «класовими» означеннями. Тож споглядаємо своєрідну апологію в репрезентації народу, хоч і з дещо іншим акцентуванням, порівняно з класичним народницьким дискурсом:

«Народ справжній творець історії, і він по праву займає центральне місце в радянській історіографії. Роль народу з особливою силою проявляється в соціалістичному суспільстві, коли мільйони людей, розкутих від кайданів капіталізму, стали активними і свідомими творцями історії» Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки... -- С.3..

Ця теза в модифікованому, часом розгорнутому вигляді побутувала в більшості текстів Ф.Шевченка 1950-1970-х рр. Шевченко Ф.П. Про створення «Вступу до історичної науки» // Український історичний журнал. 1959. №1. С.90; Його ж. Про суд історії // Там само. 1967. №2. С.47; Його ж. Особливості суспільного прогресу в нашу епоху [стаття для відділу наук ЦК КПУ; машинопис із правками; м. Київ, 15 березня 1970 р.] // ІР НБУВ. Ф.349. Спр.173. Арк.3., зокрема нав'язуючи «героїчні» конотації у представленні народу на авансцені історії. «Народ є справжнім творцем і героем історії», підкреслював історик в одній із популярних брошур Шевченко Ф.П. Історія і сучасність. К., 1965. С.25.. Причому Ф.Шевченко, хоч і писав про подальше «зближення і єднання соціалістичних націй», але зауважував, спираючись на «класика», що «національні й державні відмінності між народами та країнами будуть існувати ще дуже і дуже довго» Шевченко Ф.П. Нові риси в розвитку і зміцненні дружби народів СРСР: (Доповідь на науковій сесії, присвяченій новим починанням, суспільним явищам і процесам на сучасному етапі комуністичного будівництва). К., 1959. С.21..

Таким чином, на сторінках монографії обстоювалася думка, що «народи Радянського Союзу єднає не лише славне і героїчне сучасне, але й їх минуле» Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки. С.4.. Від нового «народницького» дискурсу перекидався «місток» до офіційної схеми «возз'єднання», котра подавалася в контексті положення про «історичні зв'язки» та взаємодію народів як предтечу їх «великої дружби». Така актуалізація предметної області монографії засвідчувала лояльне ставлення її автора до радянського канону, проте дозволяла маркувати та представляти низку подій і явищ з обсягу республіканської історії у вигляді «прогресивних» зрушень.

Приміром, козацькі виступи та селянські заворушення першої третини XVII ст. подаються як вияви героїзму українського народу в боротьбі зі своїми «експлуататорами» Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки... -- С.16.. «Масові народні виступи» розглядаються як акумуляція «великого історичного досвіду» Там само. С.58.. Більше того, Ф.Шевченко відзначав, що «класики» вкладали різний зміст у поняття «народ», хоч і вимагали не прикривати цим терміном «класовий характер» того чи іншого суспільства Там само. С.37.. Мабуть, автор тривалий час розмірковував і готувався до окреслення «народницького» та класового дискурсів, оскільки в його робочих нотатках віднаходимо десятки й навіть сотні виписок із праць Ф.Енґельса, К.Маркса, В.Леніна, присвячених цій проблематиці Шевченко Ф.П. Робочі матеріали: Класова боротьба 1648-1654 рр. [чорновий автограф; 1960-ті початок 1970-х рр.] // ІР НБУВ. Ф.349. Спр.678. 101 арк.; Його ж. Робочі матеріали про соціально-політичні погляди селянства України в період визвольної війни 1648-1654 рр. та ін. [чорновий автограф] // Там само. Спр.680. 86 арк..

Видається, що своєрідним продуктом цих тривалих роздумів Ф.Шевченка була його стаття «Про роль народних мас в історії» (1957 р.), в якій він намагався пристосувати новий «народницький» дискурс до вимог радянського канону. Тож автор пов'язував із термінами «народ» та «народні маси» класові й матеріалістичні конотації. Наприклад, історик зазначав, що «народ виробники матеріальних цінностей є тією справжньою силою, яка практично робила і робить всі корінні, прогресивні зміни в суспільстві. Історичний процес розвивається, рухається вперед силою праці і боротьби народних мас. Саме тому народ є справжнім творцем і героєм історії» Шевченко Ф.П. Про роль народних мас в історії // Наукові записки Інституту історії АН УРСР. Т.9. К., 1957. С.3..

Таке представлення народу в його монографії доповнювалося відповідними тезами й коментарями щодо класів і станів, насамперед «прогресивних» Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки. С.5., які складали основу класового дискурсу. Не випадково Ф.Шевченко відзначав, що поділ на «стани-класи» характерний для «феодального суспільства», зокрема спираючи свою тезу на відповідні посилання на «класиків» Там само. С.21-22.. У виступі на розширеному засіданні вченої ради Інституту історії АН УРСР у червні 1960 р. історик був змушений пояснювати, що він не іґнорує класовий поділ, а лише поглиблює його, ураховуючи «феодальну специфіку», зокрема юридичне й економічне становище «станів-класів» Шепель Л. Матеріали Наукового архіву. : Із стенограми обговорення книги Ф.П.Шевченка. // «Істину встановлює суд історії». Т.1. С.531; Стенограма засідань вченої ради Інституту історії АН УРСР 8-15 червня 1960 р. Арк.8.. Цей підхід автор обстоював і пізніше, стверджуючи, що становість є однією з «форм класових відмінностей» Шевченко Ф.П. Про народ і класи-стани на Україні під час визвольної війни 1648-1654 рр. // Середні віки на Україні. Вип.2. К., 1973. С.46..

Водночас Ф.Шевченко прагнув узгодити класовий та новий «народницький» дискурси, зокрема тримався думки, що «класи» й інші соціальні прошарки були «елементами народу». Причому наголошував на плинності, мінливості самої «основи народу», котра змінюється впродовж різних історичних епох Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки... -- С.38.. Саме з цієї перспективи Ф.Шевченко доволі категорично обстоював твердження про те, що «існування української народності в XV-XVII ст. є незаперечним фактом. Процес національного самопізнання українського народу, його боротьба за свої права були явищем прогресивним» Там само. С.58-59.. Ця констатація стала своєрідним прологом до представлення доби Б.Хмельницького як «визвольної війни українського народу», позаяк освячувала її класовий і «прогресивний» характер, але дозволяла порушити міжнародні та міжнаціональні аспекти, хоч і в обрамленні «народницького» дискурсу.

Зауважимо, що Ф.Шевченко пов'язував із творчістю «народних мас» і «дуже складний процес створення української державності» Там само. С.63.. Такі розумування історика перегукувалися з відповідними пасажами з монографії І.Крип'якевича Крипякевич І.П. Богдан Хмельницький / Відп. ред. Ф.П.Шевченко. -- [1-ше вид.]. -- К., 1954. С.335, 339.. Ф.Шевченко дотримувався думки, що у феодальній Європі побутували два типи держав -- національні та багатонаціональні, хоч і відзначав нерозробленість цієї проблематики в радянській історіографії Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки. С.257-258, 268.. Зокрема, він акцентував на тому, що за часів «розквітлого феодалізму», коли землеробство становило «головну галузь виробництва», виникнення «багатонаціональних держав» було звичним явищем. На його думку,

«економіка цих країн грунтувалась на феодальній залежності селянства, на посиленні його експлуатації, а також на приєднанні інших земель, включенні їх до одного державного організму і втягуванні різними шляхами до спільного економічного життя. Ми нагадали про це для того, щоб показати, що виникнення української національної державності за тих умов не могло становити якогось винятку. Це добре розуміли тодішні українські державні діячі, які вже з перших днів визвольної війни посилено шукали виходу з становища в укладенні міжнародних союзів і створенні коаліцій з метою забезпечити існування державності» Там само. С.268..

Відтак державницький контекст автор не тільки пов'язував із «народницьким» і класовим дискурсами, а й уживав його для представлення міжнародних та міжнаціональних відносин за часів Б.Хмельницького. Така контекстуалізація дозволила Ф.Шевченкові висунути тезу про формування на теренах Гетьманщини національної держави. Утім, він відзначав, що

«створення національної держави справа міжнародна. Цей процес не міг відбуватись ізольовано від інших держав, які по-різному до цієї події поставилися. Проте фактично вони всі повинні були рахуватися з існуванням української держави, навіть Річ Посполита, яка ніяк не могла погодитись з тим, що Україна виривається з її складу» Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки... -- С.258..

Зазначимо, що Ф.Шевченко здебільшого розглядав Гетьманщину як державність, а не державу, хоч, імовірно, у первісному варіанті монографії тримався більш радикальних поглядів. Окрім того, в остаточному варіанті тексту часом трапляється термін «Українська держава» Там само. С.282.. І.Крип'якевич в одному з листів до автора студії відзначав, що він представляє тогочасну Україну іноді як державу, інколи -- як державність і пропонував внести ясність щодо застосування цих означень Сливка Ю. Листування Івана Крип'якевича... -- С.518..

Ф. Шевченко писав і про життєздатність української державності, котра виявилася за часів визвольної війни 1648-1654 рр. Звісно, така життєвість репрезентувалася у світлі об'єктивної необхідності «боротьби народу за своє існування, виразом його прагнення до незалежності», хоч історик і відзначав неможливість повною мірою реалізувати державницький проект за тодішніх передумов Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки. -- С.267.. Відтак складання української державності він розглядав як результат боротьби народу за визволення з-під «польсько-шляхетського гноблення» Там само. -- С.283.. Державний устрій Гетьманщини автор визначав як аристократичну чи олігархічну республіку Там само. -- С.282., що почасти нагадувало його попередні погляди, коли він трактував козацьку державність як республіку, вибудовану на станових засадах Шевченко Ф.П. «Русские воеводы на Украине: Очерки взаимоотношений Украины и Московского государства во второй половине XVII столетия»: Чорновий примірник кандидатської дисертації [машинопис із правками автора; 1940 р.] // ІР НБУВ. -- Ф.349. -- Спр.10. -- Арк.33..

Однак Ф.Шевченко відзначав, що українські правлячі кола здійснювали спроби створити «багатонаціональну державу» -- династичний союз України з Молдавією, запровадження козацького ладу на білоруських землях і т.п. Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки. -- С.269. Автор представляв розлогу історіографічну палітру щодо висвітлення проблем козацької державності, до якої потрапили навіть студії представників державницького напряму 1920-1930-х рр. Зокрема, він висвітлював погляди В.Липинського, у тому числі його візію, викладену у знаковій монографії «Україна на переломі 1657-1659: Замітки до історії українського державного будівництва в XVII-ім столітті», хоч тлумачив і критикував цю працю з позицій модифікованого «народницького» дискурсу Там само. -- С.256.. Я.Дзира згадував, що праці В.Липинського й М.Грушевського зберігалися в особистій бібліотеці історика Дзира Я. Десятиріччя творчого спілкування // «Істину встановлює суд історії». -- Т.1. -- С.153..

Тож провідний рефрен монографії Ф.Шевченка пов'язаний із новою «народницькою» апологією минувшини, хоч і з відповідним «класовим» антуражем. Недаремно він обстоював думку, що

«великі народні рухи є вихідним моментом для визначення рівня розвитку і внутрішньої природи різних класів, їх тенденцій. Ці народні виступи є своєрідним підвищенням, з якого можна краще розглянути, оцінити те, що відбувалось до і після подій. Визвольна війна українського народу і дає змогу зробити таку оцінку» Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки... -- С.66..

Тож історик акцентував увагу на тих об'єднуючих чинниках, які сполучали різні «стани-класи» в «народних рухах», але відзначав «класову» вмотивованість зацікавлень різних соціальних спільнот Там само.. Ба більше, у його праці йдеться про союз «прогресивних станів», оскільки Ф.Шевченко вважав, що теза про «два ворожі класові табори», котрі протистоять один одному, не дозволяє повною мірою показати складне сплетіння поглядів, інтересів та устремлінь різних станів Там само. С.247.. Автор уживав маркування «свій» та «чужий» щодо означення «експлуататорських станів-класів» Там само. -- С.236., хоч і не ґенералізував цього підходу, а послуговувався ним епізодично.

Слід підкреслити, що на розширеному засіданні вченої ради Інституту історії АН УРСР у червні 1960 р. Ф.Шевченко прагнув захистити свою тезу про спілку «прогресивних станів»: «Дійсно я вважаю, що при феодалізмі існує не один прогресивний стан, клас. Я кажу в роботі, що прогресивним станом було селянство, козацтво, міщани. Духовенство я вже ділю на дві групи -- вищу і нижчу. Але теж як стан, воно одне» Шепель Л. Матеріали Наукового архіву. : Із стенограми обговорення книги Ф.П.Шевченка... // «Істину встановлює суд історії». -- Т.1. -- С.539; Стенограма засідань вченої ради Інституту історії АН УРСР 8--15 червня 1960 р. -- Арк.23.. Пізніше він не тільки модифікував цю тезу, а й спробував ужити її для формалізації поняття «народ». Відтак постало досить цікаве означення: «Народ це певне співвідношення прогресивних класів, різних соціальних груп, які в конкретних історичних умовах об'єднані спільністю інтересів та мети в боротьбі проти всього, що віджило, за дальший поступальний розвиток суспільства» Шевченко Ф.П. Про суд історії. -- С.47.. Вочевидь, наведена сентенція свідчить, що історик мав намір і далі поглиблювати новий «народницький» дискурс у своїх писаннях під покривкою офіційних настанов. На думку І.Бойка, авторське означення поняття «народ» у монографії 1959 р. нагадувало відомі положення М.Грушевського, котрий відносив до «народних мас» «дрібну шляхту» та «дрібну буржуазію» Стенограма засідань вченої ради Інституту історії АН УРСР 8--15 червня 1960 р. -- Арк.59..

Зрештою «гра» з класовими й «народницькими» контекстами дозволила Ф.Шевченкові сформулювати одну з найважливіших установчих тез монографії -- визвольна війна як «переломний момент в історії України» Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки. -- С.4--5.. Ця війна, як і будьяка «національна-визвольна боротьба», маркувалася автором як «прогресивна» апріорі. Більше того, історик розглядав добу Б.Хмельницького класичним прикладом визвольної війни -- як у сенсі її «прогресивності», так і активності «широких народних мас» Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки... -- С.170.. Заразом він наголошував, що національно-визвольні війни за епохи феодалізму скеровані на збереження суверенності народу. На думку Ф.Шевченка, така констатація дозволяла однозначно розглядати ці війни як «прогресивні» Там само. С.171.. Свою позицію дослідник відстоював і на чотириденному розширеному засіданні вченої ради Інституту історії АН УРСР у червні 1960 р., хоч і визнавав, що участь селянства у визвольній війні 1648--1654 рр. внесла до неї помітний колорит Шепель Л. Матеріали Наукового архіву.: Із стенограми обговорення книги Ф.П.Шевченка... -- С.532; Стенограма засідань вченої ради Інституту історії АН УРСР 8--15 червня 1960 р. -- Арк.11..

Подібний підхід відіграв важливу роль у монографії Ф.Шевченка, позаяк дозволив більш детально й рельєфно репрезентувати козацтво за часів Б.Хмельницького в різних контекстах: адміністративних, політичних, військових, соціальних, господарських, дипломатичних та ін. Тим паче, що він представляв цей стан як «вільних виробників», ворожих «феодальному гніту», які справляли «прогресивний вплив» на тогочасне селянство Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки. -- С.27.. Не випадково в робочих нотатках автора простежуємо акцентування на «передовій ролі» козацтва, котра «недооцінювалася» в радянській літературі Шевченко Ф.П. Робочі матеріали: Класова боротьба 1648--1654 рр. -- Арк.24 зв.. Ці розумування почасти нагадували відому візію «торгового капіталізму» М.Покровського, за якою козаки розглядалися як «ранні буржуа», що спричинилися до формування капіталістичних відносин. Утім, автор категорично відмежовувався від концепції М.Покровського й рішуче критикував означені погляди Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки. -- С.24..

Натомість Ф.Шевченко прагнув віднайти прийнятні способи репрезентації різних станів, верст, прошарків на ниві української історії, котрі б не зводилися до суцільної класової ґенералізації. Приміром, він висловлював думку, що

«крім основного поділу на класи в суспільстві бувають проміжні соціальні групи, які в силу свого становища в певний час теж можуть бути складовою частиною народу. На Україні до таких груп належали козацька старшина, заможне міщанство, дрібна українська шляхта, нижче православне духовенство» Там само. -- С.38..

Відтак умотивовувалася доцільність їх представлення на сторінках монографії з позицій «народницького» дискурсу, адже означені соціальні спільноти тією чи іншою мірою були частиною «народу» -- носія «прогресивних цінностей» відповідно до постулатів марксистсько-ленінської доктрини. Проте в тексті Ф.Шевченка споглядаємо не тільки окреслення становища козацтва -- привілейованого, але строкатого стану, селянства як «чорного стану» Там само. -- С.27--31., а й тогочасні устремління міщанства Там само. -- С.32--33., невдоволення й хитання дрібної шляхти Там само. -- С.33., специфічну роль нижчого духівництва Там само. -- С.35. та ін.

Зауважимо, що історик відзначав і участь шляхти в повстанні Б.Хмельницького та визвольній війні 1648--1654 рр. Зокрема, він посилався на відому збірку В.Липинського («Z dziejow Ukrainy...») і навіть уважав, що її автор вірно оцінив масштаб участі шляхтичів у козацькому війську Там само. С.174.. Причому на це видання у своїй монографії Ф.Шевченко посилався неодноразово. Заразом історик згадував про представників шляхетського стану, котрі уславилися своєю звитягою під час визвольної війни -- І.Богуна, С.Височана, С.-М.Кричевського та ін. Там само. С.175-176. Ці сюжети стали приводом для низки звинувачень, зокрема з боку К.Гуслистого, в «ідеалізації» ролі «заможних елементів», яких автор нібито представляв у вигляді «прогресивних» Стенограма засідання вченої ради Інституту історії АН УРСР 13 червня 1960 р. по обговоренню праці Шевченка Ф.П. «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.» [машинопис] // ІР НБУВ. Ф.349. Спр.869. Арк.67.. Відзначимо, що Ф.Шевченко ще 1952 р. пропонував увести полковника С.-М.Кричевського як одну з видатних фіґур того часу до лібрето опери «Богдан Хмельницький» на зустрічі з її автором -- драматургом О.Корнійчуком Шепель Л. Матеріали Наукового архіву.: Зауваження Ф.П.Шевченка, висловлені під час зустрічі співробітників Інституту історії України АН УРСР з О.Є.Корнійчуком автором лібрето опери «Богдан Хмельницький» (Київ, 4 лютого 1952 р.) // «Істину встановлює суд історії». Т.1. С.508. Шевченко Ф. Дружба народів СРСР вічна і непорушна // Радянська Україна (Київ). 1966. 27 січня. №22. С.2..

Загалом класовий дискурс був доволі традиційним для дослідницьких практик Ф.Шевченка від часів його перших наукових студій. Власне, комбінація «народницького» та класового дискурсів, які припасовані до вимог офіційного канону, як-от «дружба братніх народів» та їх «возз'єднання» в «єдиній родині», і складає концептуальну канву монографії. Звернімо увагу й на авторське вживання дискурсу «дружби народів» у сполученні з класовим маркуванням минувшини, що особливо яскраво простежувалося в газетній публікації 1966 р. Зазвичай спершу подається офіційна настанова про взаємини між «братніми народами», наприклад у такому вигляді:

«У взаємовідносинах між народами з давніх часів сильнішим було те, що їх єднало, а не роз'єднувало. Розвиток народів завжди відбувався в постійній взаємодії та взаємовпливах. Це обумовлювалось об'єктивним ходом історичного процесу, боротьбою передових сил за прогрес, проти реакції»⁷⁰.

Здавалося б, наведена сентенція незаперечно продукує відповідні офіційні конотації. Утім, невелике авторське уточнення, витримане в ідеологічно коректному дусі, яке вводить класове маркування, помітно змінювало не тільки зазначений сенс, а й витворювало певний простір для неоднозначних представлень минувшини:

«Та слід зазначити, що в антагоністичному суспільстві, побудованому на основі приватної власності, де конкуренція є всесильним законом, такі фактори, як зв'язки і дружба між народами, не можуть бути постійно діючими і обриваються з волі експлуататорських класів. На шляху єднання стоїть багато нездоланих перепон»⁷¹.

Із такої перспективи історія подається начебто як поле «класової боротьби», котра плавно перетікає на терен міжнародних і міжнаціональних взаємин. Такі чи подібні метаморфози в репрезентації українсько-російських зв'язків, точніше взаємин за часів визвольної війни 1648--1654 рр., повсякчас споглядаємо в дослідницьких практиках Ф.Шевченка, зокрема в монографії «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.».

Поміж установчих тез цієї праці помічаємо відчутний вплив архівних, історіографічних, джерелознавчих та редакторських практик Ф.Шевченка, котрий виявився у виразному розмежуванні ідей та фактів, а також в акцентуванні уваги на традиції українського історієписання, хоч і у латентному вигляді:

«Ми брали з літератури головним чином не факти, бо вони здебільшого відомі нам з першоджерел, а звертали увагу на висновки і твердження, до яких прийшли історики. Це стосується випадків, коли на основі дослідження фактів автор прийшов до тих самих висновків, що і його попередники. В багатьох місцях посилання на попередників значно скоротило дослідження. Часто наводимо багато положень, як щось само собою зрозуміле, пам'ятаючи, що над ними працювало не одне покоління істориків і що їх висновки ввійшли, коли так можна висловитись,

“в побут” історичної науки»⁷².

Зазначимо, що в первісному робочому варіанті вступу до монографії, зокрема у частині тексту, викресленій І.Крип'якевичем як редактором, це розмежування подавалося в більш категоричній формі: «З самого початку поставили собі за мету вивчати факти, виходити з них, а не підміняти конкретної історії абстрактними соціологічними схемами, які виводяться a priori»¹³. Така сентенція з робочого варіанту вступу до монографії 1959 р. сприймається навіть як завуальована опозиція щодо радянського канону.

Доволі несподіваними виглядають і думки Ф.Шевченка про «дискусійний характер» цілої низки положень студії, що вмотивовується як трактуванням фактів у контексті «масових явищ», так і самою джерельною базою монографії Шевченко Ф. Дружба народів СРСР вічна і непорушна. -- С.2. Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки... -- С.6. Шевченко Ф.П. Вступ до праці «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в другій половині XVII ст.» [машинопис; м. Київ, листопад 1958 р.; правки І.Крип'якевича 30.Ш.1959 р.] // ІР НБУВ. Ф.349. Спр.141. Арк.1. Шевченко Ф.П. Політичні та економічні зв'язки... -- С.9.. Подібні розумування на теренах українського радянського історієписання циркулювали лише в поодиноких працях, оскільки навіть висловлені принагідно містили потенційно несприятливі, ба навіть небезпечні висновки для їх автора.

Імовірно, до цих зауваг спричинився складний і тернистий шлях як цієї студії, так і докторської дисертації Ф.Шевченка Заява Ф.П.Шевченка на ім'я директора Інституту історії АН УРСР з приводу оцінки відділом феодалізму його докторської дисертації (Київ, 19 травня 1960 р.) // «Істину встановлює суд історії». Т.1. С.379-380., котра пройшла через тривалі обговорення та гостру критику за відхід від звичного канону, що відсунуло її захист на кілька років (1963 р.). Почасти про це свідчить обговорення дисертації, підготовленої на основі представленої монографії, на відділі історії феодалізму 6 травня 1960 р. Протокол №9 засідання відділу історії феодалізму Інституту історії АН УРСР [про обговорення докторської дисертації Шевченка Ф.П. «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.»; машинопис; м. Київ, 6 травня 1960 р.] // ІР НБУВ. Ф.349. Спр.863. 69 арк. Відзначимо, що попередньо завідувач цього відділу В.Голобуцький написав схвальний відгук на текст праці, поданий до видавництва Голобуцький В. Відзив про роботу Шевченка Ф.П. -- «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.» [машинопис; м. Київ, 8 листопада 1958 р.] // Там само. -- Спр. 860. -- 3 арк..

Утім, під час обговорення дисертації автора звинуватили у «відродженні» концепції «приєднання» України до Росії як «меншого зла», «неправильному» висвітленні проблеми возз'єднання 1654 р. (І.Рознер) Протокол №9 засідання відділу історії феодалізму... -- Арк.34, 39., а також у «хибному» потрактуванні проблем визвольної війни (В.Голобуцький) Там само. -- Арк.62.. Натомість Ф.Шевченка підтримала низка науковців (О.Апанович, І.Гуржій, В.Дядиченко, О.Компан, К.Стецюк та ін.). Приміром О.Компан зауважила, що

«на честь автора слід сказати, що він ніколи не обминає трудного питання і намагається сказати в кожному випадку своє власне слово. Навіть в тих випадках коли його думка і викликає у читача заперечення неможна відмовити йому в справжній науковій винахідливості і бажанні знайти істину» Там само. -- Арк.16..

Після такого обговорення Ф.Шевченка звинуватили в тому, що рукопис (машинопис) його праці, рекомендований до друку Інститутом історії АН УРСР, та монографія, випущена 1959 р., по суті -- різні тексти. Відтак кампанія супроти його праці набирала обертів. Ситуація ускладнювалася й через те, що до «з'ясування» цих питань долучилися партійні функціонери з «великої хати» (так у неформальному спілкуванні називали будівлю ЦК КПУ). Про це свідчить чернетка записки Ф.Шевченка, де він занотував, що його пояснення було передано у відділ науки ЦК КПУ «т. В.П.Ковалевському», але згодом про них «забули» Шевченко Ф.П. «Коротка відповідь з приводу зауважень В.О.Голобуцького на мою книгу -- “Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.”» [чорновий автограф; м. Київ, 23 травня 1960 р.] // ІР НБУВ. -- Ф.349. -- Спр.865. -- Арк.1.. Ф.Шевченко болісно прокоментував травневе обговорення 1960 р. У листі до І.Крип'якевича від 7 травня 1960 р. історик зазначав:

«7 чого тільки вони не наговорили, у чому тільки не обвинувачували мене аж до методологічних і політичних помилок.

Не обмежували вони себе в засобах, щоб доказати мою наукову неспроможність, а то й глупість. Мені аж страшно, як згадаю. Та це, може, на другий день так здається, а згодом пройде...

Не обов'язково я повинен померти доктором, коли життя таке прекрасне й для кандидатів наук і для мільйонів трударів без особливих наукових ступенів» Сливка Ю. Листування Івана Крип'якевича... -- С.531..

Незабаром відбулося гостре та масштабне обговорення монографії Ф.Шевченка на розширеній вченій раді Інституту історії АН УРСР, котре тривало 8, 10, 13-14 червня 1960 р., себто «навздогін» після публікації його праці. Автор занотував (можливо згодом, прослуховуючи аудіозаписи засідань) стислу хронологію їх перебігу, котра дозволяє уявити загальну послідовність полеміки:

«Засідання 8 червня 1960 р.

Вступне слово Ф.П.Шевченка 2⁰⁰ -- 2³⁰

1. Голобуцький -- 45 хв.

2. Лола 4²⁵ (23 хв.)

3. Бойко 4⁴⁸

4. Компанієць 5²⁰ -- 6⁰⁰

Засідання 10 червня 1960 р.

5. Марахов -- 3⁰⁰ (18 хв.)

6. Бевзо 3¹⁸ (33 хв.)

7. Симоненко 3⁵¹-- 4³⁰

8. Сташевський 4⁴⁵(28)

9. Клоков 5¹³ (13)

10. Введенський 5²⁶

11. Кулініч 5⁴⁵ -- 6¹⁵

Засідання 13 червня 1960 р.

12. Компан 12⁰³ (40 хв.)

13. Рознер 12⁴³ (30 хв.)

14. Рубач 1¹⁵ (1⁴²--2⁰⁵) (50 хв.)

15. Бутич 3¹⁰ (6 хв.)

16. Слуцький 3¹⁶ (26 хв.)

17. Дядиченко 3⁴² (18 хв.)

18. Гуслистий 4⁰⁰--4⁴⁰

19. Апанович 4⁵⁴ (23 хв.)

20. Куриленко 5¹⁸ (15 хв.)

21. Коваль 5³³--6⁰⁵

Засідання 14 травня 1960 р.

22. Мишко 9¹⁵ (23 хв.)

23. Белоусов 9³⁸ (17 хв)

24. Калениченко 9⁵⁵ (27 хв)

25. Шекера 10²²--10⁴⁰

26. Гуржій 10⁵⁵ (20 хв.)

27. Барабой 11¹⁵ (45 хв.)

28. Слинько 12⁰⁰ (5 хв)

29. Євсєєв 12⁰⁵-12⁴⁵

30. Сидоренко 4⁰⁷ (13 хв.)

31. Шевчук 4²⁰ (17 хв.)

32. Шевченко 16³⁷ (перерва 15 хв) -- 6⁵⁵ Касименко» Шевченко Ф.П. [Заключне слово на засіданні вченої ради Інституту історії АН УРСР по обговоренню роботи «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.»; машинопис із правками та чорновий автограф; м. Київ, червень 1960 р.] // ІР НБУВ. -- Ф.349. -- Спр.876. Арк.104-104 зв..

Про масштабність та напруженість цієї дискусії з виразним ідеологічним присмаком красномовно свідчили цифри: розширене засідання вченої ради Інституту історії АН УРСР загалом тривало майже 20 годин, виступило 33 науковця Шевченко Ф.П. Коротка довідка [про монографію -- «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.» для Комісії партійного державного контролю; чорновий автограф та машинопис із правками; м. Київ, березень 1964 р.] // Там само. -- Спр.893. -- Арк.5., обсяг стенограм та інших матеріалів (очевидно неповний, оскільки ширилися різні варіанти) склав понад 400 машинописних сторінок Стенограма засідань вченої ради Інституту історії АН УРСР 8--15 червня 1960 р. -- 417 арк.; Стенограма засідання вченої ради Інституту історії АН УРСР 10 червня 1960 р. (друге засідання) по обговоренню праці Шевченка Ф.П. «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.» [машинопис] // ІР НБУВ. -- Ф.349. -- Спр.867. -- 88 арк.; Стенограма засідання вченої ради Інституту історії АН УРСР 13 червня 1960 р. ... -- 114 арк.; Матеріали обговорення роботи Шевченка Ф.П. -- «Політичні та економічні зв'язки України з Росією в середині XVII ст.»: стенограма засідання вченої ради Інституту історії АН УРСР 14 червня 1960 р. -- [перша та друга частини; машинопис] // ІР НБУВ. Ф.349. Спр.870. 198 арк.. Недаремно співробітники Інституту літератури ім. Т.Шевченка АН УРСР іронічно назвали означене дійство «позачерговою шевченківською конференцією» Стенограма засідання вченої ради Інституту історії АН УРСР 10 червня 1960 р. ... -- Арк.26., а колишній директор академічного інституту історії С.Бєлоусов порівняв емоційну напругу розширеного засідання з трибунами стадіону під час спортивних змагань Матеріали обговорення роботи Шевченка Ф.П. ... -- Арк.8.. Зрештою висвітлення й аналіз позицій, арґументів, спостережень учасників дискусії, а також передумов, обставин, низки провідних та супутніх контекстів цієї тривалої полеміки, що в інших формах де-факто продовжувалася й після червня 1960 р., можуть скласти предмет окремого, доволі цікавого дослідження. У вступному слові Ф.Шевченко зауважив, що йому, вочевидь, дістанеться за «дискусійні положення» монографії Шепель Л. Матеріали Наукового архіву.: Із стенограми обговорення книги Ф.П.Шевченка... -- С.537; Стенограма засідань вченої ради Інституту історії АН УРСР 8--15 червня 1960 р. -- Арк.19..