Михайло Скорик - етнолог, історик, фольклорист

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 39-051(477.8)(091)”18/19”

Львівський національний університет імені Івана Франка

МИХАЙЛО СКОРИК - ЕТНОЛОГ, ІСТОРИК, ФОЛЬКЛОРИСТ ІГОР ГІЛЕВИЧ

М. Скорик

Серед українських карпатознавців 20-40-х років ХХ ст. чільне місце займає постать одного зі співзасновників і найактивніших співробітників самбірського товариства та музею “Бойківщина” Михайла Скорика, який відомий, насамперед, як автор низки ґрунтовних публікацій на сторінках “Літопису Бойківщини” Проте досі відсутнє ґрунтовне, оперте на широкий джерельний матеріал, дослідження про основні етапи біографії вченого, спектр його творчих зацікавлень, методику та результати наукової роботи, місце творчої спадщини в українській етнологічній науці та суміжних народознавчих дисциплінах. Однією з найменш досліджених сторінок біографії М. Скорика залишається його педагогічна праця у Львівському університеті упродовж 1944-1947 рр., спершу, як керівника кафедри історії середніх віків, згодом - викладача кафедри фольклору й етнографії. Пропоноване дослідження покликане частково заповнити ці прогалини.

Наприкінці 70-х - на початку 90-х років ХХ ст. низку спеціальних біографічних праць про М. Скорика опублікував відомий український народознавець Григорій Дем'ян, щоправда, у більшості з них, у силу зрозумілих причин, жодним словом не згадані репресії проти вченого з боку радянської влади та їхній важливий вплив на подальшу долю та науково-дослідну діяльність народознавця Дем 'ян Г. Етнографічна діяльність Михайла Скорика / Григорій Дем'ян // Наша культура (Варшава). 1979. № 11. С. 11-13; Дем 'ян Г. Етнографічна діяльність Михайла Скорика / Григорій Дем'ян // Літопис Бойківщини. ЗСА; Канада (далі - ЛБ (Е)). 1982. Ч. 1/35 (46). С. 41-44; Ч. 2/36 (47). С. 25-30 (дослівний передрук статті 1979 р.); Дем'ян Г. Михайло Скорик - етнограф / Григорій Дем'ян // Червоний прапор (Самбір) (далі - ЧП). 1988. № 45 (7867). 19 березня. С. 23; № 51 (7873). 30 березня. С. 2.. Найповнішою досі залишається розвідка, яка увійшла окремим підрозділом у книгу Г. Дем'яна “Таланти Бойківщини” Дем 'ян Г Михайло Скорик / Григорій Дем'ян // Дем'ян Г. Таланти Бойківщини. Львів, 1999. С. 228-240.. Тут уперше, на основі наукової літератури, спогадів самого М. Скорика та частково архівних матеріалів, без жодних недомовок змальовано багатоплановий, результативний, а, водночас, надзвичайно тернистий шлях цього відомого дослідника Бойківського краю.

Натомість, усі біографічні нариси про М. Скорика, які побачили світ пізніше, є короткими і досить фрагментарними, у них майже не відображені результати його науково-дослідної діяльності Куб'як К. Засновники “Бойківщини” / Кость Куб'як // ЛБ (Е). 2002. Ч. 2/63 (74). С. 10; Куб'якК. Михайло Скорик (1895-1981) / Кость Куб'як // Самбірські вісті. 1993. Липень. С. 4; Тарнавський Л. Родовід Савчинських / Левко Тарнавський, Володимир Тарнавський. Львів, 2011. С. 185-186; та ін.. Лише згадано про наукові студії вченого й у працях про етнографічне дослідження Бойківщини Кирчів Р Етнографічне дослідження Бойківщини / Роман Кирчів. Київ, 1978. С. 118; Матейко К. До історіографії етнографічного дослідження Бойківщини / Катерина Матейко // Матеріали з етнографії та мистецтвознавства. 1962. Вип. VH-VUI. С. 149; Утриско М. Етнографічні дослідження / Мирон Утриско // ЛБ (Е). 1986. Ч 2/44 (55). С. 12; Утриско М. Етнографічні дослідження Бойківщини між двома війнами / Мирон Утриско // ЛБ (Е). 1984. Ч 2/40 (51). С. 7, 15., історію етнографічного музейництва в Україні Дем 'ян Г Історико-етнографічна діяльність першого бойківського музею / Григорій Дем'ян // Архіви України. 1970. № 5. С. 32-33; Надопта А. Роль громадських, наукових організацій та церкви у формуванні та становленні українського етнографічного музейництва Галичини кінця ХІХ - 30-х рр. ХХ ст. / Андріана Надопта // Народознавчі зошити. 2012. № 4. С. 758, 765; Скрипник Г Етнографічні музеї України. Становлення і розвиток / Ганна Скрипник. Київ, 1989. С. 170-171; та ін. та діяльність окремих наукових установ й організацій, навчальних закладів чи їхніх підрозділів, де він свого часу працював Голик Р. Краєзнавство та етнокультурне життя Самбірщини першої третини ХХ ст. / Роман Голик // Краєзнавство. 2012. № 4 (81). С. 5-14; Горняткевич В. Музей “Бойківщина” у Самборі: заснування, розквіт, небуття, відродження / Всеволод Горняткевич // ЛБ (Е). 2002. Ч. 2/63 (74). С. 11-24; Івашків В. Біля витоків української фольклористики у Львівському університеті / Василь Івашків, Руслан Марків // Міфологія і Фольклор. 2010. № 3-4 (7). С. 22; Семчишин В. Сторінки історії товариства і музею “Бойківщина” в Самборі / Василь Семчишин // ЛБ (Е). 1993. Ч. 1/53 (64). С. 3-7..

З-поміж нечисленних праць про родовід Скориків, відзначимо статтю Богдани Фільц Фільц Б. Сторінки родинної біографії М. Скорика / Богдана Фільц // Мирослав Скорик: зб. стат. Львів, 1999. С. 128-135. та книгу про родину Савчинських Тарнавський Л. Родовід Савчинських / Левко Тарнавський, Володимир Тарнавський. Львів, 2011. 268 с.. У публікаціях про наймолодшого сина вченого, відомого українського композитора Мирослава Скорика, переважно лише принагідно згадано про його батьків чи сім'ю загалом (насамперед, про родинні зв'язки зі славетною оперною співачкою Соломією Крушельницькою та репресії відносно сім'ї Скориків у 1947 р.) Кияновська Л. Мирослав Скорик: творчий портрет композитора в дзеркалі епохи / Любов Кияновська. Львів, 1998. С. 4; та ін..

Для комплексної характеристики життєвого та наукового шляху М. Скорика залучено значний корпус опублікованих та архівних джерел. Цінні відомості про його наукову працю вдалося почерпнути з планів науково-дослідної роботи, звітів, протоколів нарад, іншої організаційної документації тих народознавчих осередків та освітніх закладів, з якими була пов'язана діяльність ученого на науковій і педагогічній ниві. Аналіз його творчого доробку проведено на основі опублікованих і рукописних праць, а також рецензій на них. Важливе значення для відтворення життєпису М. Скорика мають джерела особистого походження, передусім, його власні спогади Скорик М. Навколо історії однієї школи / Михайло Скорик; підгот. до друку Г Машура // ЧП. 1987. № 144 (7758). 9 вересня. С. 2-3; № 145 (7759). 11 вересня. С. 2-3; СкорикМ. Про музей “Бойківщина” в Самборі / Михайло Скорик; передмова Г Дем'яна // ЧП. 1988. № 57 (7879). 9 квітня. С. 2-3; № 58 (7880). 12 квітня. С. 2., а також спогади його родичів і сучасників Булка Ю. Мирослав Скорик у Львівській консерваторії в 1955-1960 рр. / Юрій Булка // Мирослав Скорик: зб. стат. Львів, 1999. С. 120-124; Надрага Б. Спогади про родину / Богдан Надрага // Літопис нескореної України: документи, матеріали, спогади / відп. ред. Я. Лялька. Львів, 1993. Кн. І. С. 577-585; Скорик В. Спогади про батька Скорика Михайла Михайловича / Володимир Скорик // ЛБ (Е). 2002. Ч. 2/63 (74). С. 29-36; Скорик В. Завод і я / Володимир Скорик // Завод у моєму житті. 100 років АТ “Галичфарм” (1911-2011): книга спогадів. Львів, 2011. Т. 2. С. 92-96; Скорик В. Війна дитячими очима / Володимир Скорик // Діти війни. Життя і долі. Спогади дітей війни Львівщини / [упор. Василь Петрів]. Львів, 2013. С. 276-281. Водночас записано окремі усні спогади у синів вченого - Мирослава та Володимира Скориків, а також відомого львівського народознавця Романа Кирчіва..

Михайло Скорик народився 19 листопада 1895 р. у с. Лука Самбірського повіту в Галичині у багатодітній сім'ї народного вчителя Михайла Васильовича Скорика (1851-1928) та Анжели з роду Даньковських (1862-1940), батьки якої належали до польсько-української шляхти Скорик В. Спогади... С. 30-31; Скорик М. Навколо історії... № 144. С. 3; Фільц Б. Сторінки... С. 129-130; Центральний державний історичний архів України у м. Львові, ф. 201 (Греко-католицька митрополича консисторія), оп. 4а, спр. 8283. Метричні книги сс. Дорожів, Корналовичі, Лука, Новошичі, Пруси, Озимина, повіт Самбір; с. Літиня, повіт Дрогобич. Копії, арк. 40. У радянський період цей населений пункт перейменовали на с. Озерне, проте після відновлення незалежності України йому повернули історичну назву. Зараз він належить до Самбірського р-ну Львівської обл.. Батько М. Скорика в молодості залишив кар'єру офіцера драгунів (упривілейованих полків кавалерії цісарсько- королівської армії) та перейшов на роботу сільського вчителя. Він 33 роки працював учителем та “управителем” (директором) початкової школи у с. Луці Скорик В. Спогади... С. 30-31; СкорикМ. Навколо історії... № 144. С. 3; Фільц Б. Сторінки... С. 130..

Саме у цьому селі минуло дитинство та шкільні роки М. Скорика. Упродовж 1906-1914 рр. він навчався у Самбірській державній гімназії з польською мовою навчання Дем 'ян Г. Михайло Скорик. С. 228; Рабій Ю. Є. Княжий город Самбір / Юліян Євген Рабій. Львів; Самбір; Ютика, 1999. С. 106-108..

Після початку Першої світової війни молодий юнак хотів вступити до легіону Українських січових стрільців, однак із 20 тис. українських добровольців, які зібралися у Стрию, австрійська влада набрала лише 2 тис. осіб. Проте, вже у травні 1915 р., Михайла мобілізували до австрійської армії, де він служив піхотинцем, згодом - капралом 33-го піхотного полку Архів Львівського національного університету імені Івана Фанка (далі - Архів ЛНУ ім. І. Франка), ф. Р-119 (ЛНУ ім. І. Франка), оп. 1 о/с (Документи з особового складу відділу кадрів), спр. 1389. Особова справа Скорика Михайла Михайловича, 1944-1947 рр., арк. 3, 10; Відділ рукописів Львівської національної наукової бібліотеки імені В. Стефаника (далі - ВР ЛННБ), ф. 9 (окремі надходження), спр. 562. Скорик М. М., історик, етнограф. Окремі матеріали особистого архіву, 1940-1947 рр., арк. 3.. Зауважимо, що під час служби в армії, у 1915/1916 н. р. майбутній учений навчався на правничому факультеті Яґелонського університету Кракова Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 5..

Після утворення ЗУНР М. Скорик вступив у лави Української Галицької Армії, обороняв від поляків Самбір, брав участь у поході на Велику Україну, був поранений Дем'ян Г. Михайло Скорик. С. 228-229; Скорик В. Спогади... С. 32-33; Тарнавський Л. Родовід Савчинських. С. 185; Фільц Б. Сторінки... С. 130.. Окремі епізоди з цих подій він під псевдонімом змалював в оповіданні “Градоначальник” міста Бару” Іренко В. “Градоначальник” міста Бару / Володимир Іренко // Світ дитини. Львів, 1920. Р. І. Ч. 25. С. 262. та циклі оповідань “Ваші ровесники” (“Стійка”, “Телефоніст”, “Наступ”, “Юрчик” і “Гандзя”) (Іренко) М. В. Ваші ровесники / Михайло Володимир (Іренко) // Світ дитини. Львів, 1921. Р. П. Ч. 21-22. С. 183; Ч. 23. С. 194; Ч. 24. С. 202-203., який у 1921 р. відзначили однією з премій на організованому редакцією часопису “Світ дитини” конкурсі творів для дітей. Головними героями цих п'яти оповідань були діти та підлітки, які воювали у лавах УГА або ж допомагали українським стрільцям.

У 1919 р. Галичину окупувала Польща. Десь у травні-червні 1920 р. М. Скорик повернувся до рідного краю. Згідно матеріалів Г. Дем'яна, у 1920 р. він вступив на філософський факультет Віденського університету Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 229.. Щоправда, у довідці, виданій М. Скорику в червні 1941 р. Самбірським міським відділом народної освіти, в якій у хронологічній послідовності подано відомості про всі місця його педагогічної праці на теренах Самбірщини, знаходимо свідчення про те, що упродовж 5 вересня 1920 р. - 10 січня 1921 р. він працював учителем приватної гімназії у рідному с. Луці Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 16.. Зі спогадів ученого дізнаємось, що в цьому селі упродовж 1915-1920 рр. дійсно існувала приватна чотирикласна гімназія, співорганізатором якої був його батько - Михайло Васильович СкорикМ. Навколо історії... № 144. С. 3.. На основі цих свідчень припускаємо, що М. Скорик міг тут працювати від вересня 1920 р. до кінця грудня 1920 р. - початку січня 1921 р., коли її закрила польська влада. Підтвердженням цієї версії є і той факт, що після одного з написаних тоді оповідань автор зазначив “Лука, 26 вересня, 1920 р.” Іренко В. “Градоначальник”... С. 262.

Таким чином, десь від січня 1921 р. М. Скорик продовжив у Відні університетські студії, які розпочав у Кракові ще під час світової війни. У Віденському університеті юнак вивчав історію, географію та слов'янську філологію. Там у грудні 1923 р. він отримав науковий ступінь доктора філософії з історії за роботу “Семен Палій - білоцерківський полковник” Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 5; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 1; Потульницький В. Огляд фондів україніки архівів і бібліотек Відня / Володимир Потульницький // Українсько-австрійські культурні взаємини другої половини XIX - початку XX століття. Київ; Чернівці, 1999. С. 65-66. Саме з часів навчання у гімназії та університеті М. Скорик виніс хороше знання низки європейських та класичних мов. Зокрема він вільно володів українською, польською, німецькою, російською та латинською, слабше - французькою та грецькою мовами (Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 3; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 3).. На основі залучення численних праць українських, польських та російських істориків ХІХ - початку ХХ ст. та опублікованих документів, М. Скорик дослідив національно-визвольну боротьбу українців та соціальні протистояння на теренах Правобережної України другої половини ХУІІ - початку ХУІІІ ст., у яких яскраво виділялася постать Семена Гурка (Палія) (бл. 1640-1710).

На жаль, нам не вдалося знайти відомостей про обставини та мотиви вибору молодим ученим саме цієї теми, але можемо припустити, що тоді, в умовах нещодавньої поразки Української національної революції 1917-1921 рр., вона була досить актуальною, позаяк відображала один із яскравих періодів боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів. До такого твердження нас схиляють дані автором характеристики як С. Палію (“тої цікавої постаті, з іменем якої в'яжеться відродження Правобережної України” Національні архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (далі - НАНФ РФ ІМФЕ), ф. 14-2 (Наукові роботи співробітників ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України), спр. 20а. Скорик М. Семен Палій - білоцерківський полковник, 1922-1923 рр., арк. 25.), так і досліджуваному періоду. Зокрема, про останній він писав так: “То була епоха надлюдських зусиль українського народу, який стративши єдність політичної думки, політично здезорієнтований, використовуваний різними посторонніми чинниками, при острій класовій боротьбі ставав жертвою посторонніх держав [,] та ніколи не перестав стреміти до закріплення і поглиблення соціальних здобутків, стремління до “окозачення” і до єдності українських земель, в чому стрічав велику перепону у новій щораз сильнішій верстві козацької аристократії, “дуків”, які хотіли закріпити свою владу при помочі Польщі, кримського Ханату чи Туреччини, чи далекої навіть Швеції. [...] Сусідні держави [,] використовуючи ідею єдності українських земель, яка без сумніву була жива і серед деяких кол (кіл. - І. Г.) козацької старшини, використовували різних своїх ставлеників-гетьманів для осягнення своїх намірів. Кожна з тих держав [...] старалася, прикриваючися гаслом об'єднання [,] оволодіти і поневолити “з'єдинену” Україну” НАНФ РФ ІМФЕ, ф. 14-2, спр. 20а, арк. 3..

Дослідження складається з шести розділів, які, відповідно, присвячені таким проблемам: історія Правобережної України від часів Хмельниччини до 1680-х років; відродження козацтва на Правобережжі у 80-х роках XVII ст.; біографія С. Палія до 1699 р. (його походження, навчання, перебування на Лівобережжі та Запоріжжі, початки діяльності у Фастові, організаторська діяльність з метою заселення Фастівщини, перші виступи проти польської шляхти, відносини з Лівобережною Україною та представниками російського уряду); боротьба з польською шляхтою до 1704 р.; зв'язки С. Палія з гетьманом Іваном Мазепою, обставини його арешту та заслання; повернення С. Палія та його смерть.

У період навчання М. Скорик брав активну участь у діяльності Українського академічного товариства “Січ” у Відні Кухар Р Віденська “Січ”. Історія Українського Академічного Т-ва “Січ” у Відні (18681947). В пам'ять 125-річчя від оснування “Січі” / Роман Кухар. Київ, 1994. С. 72-73., а також багато подорожував Європою СкорикМ. Про музей “Бойківщина”... № 57. С. 3.. Згодом у невеликій публікації учений змалював складні будні тодішніх українських студентів у Відні Володимир М. [Скорик М.]. Зі записок воєнного студента / Михайло Володимир // Над синім Дунаєм: ювілейний збірник університетського академічного товариства “Січ” у Відні / зредагували д-р Остап Грицай і Теодор Марітчак. Відень, 1932. С. 85-91.. В її основу лягли щоденникові нотатки його друга-студента.

У 1921 р. у Відні він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Марією- Соломією Крушельницькою (1900-1981), яка навчалася на хімічному факультеті місцевого університету, брала активну участь у діяльності Віденської “Січі” Кухар Р. Віденська “Січ”... С. 73.. Вона була донькою відомого вченого та громадсько-політичного діяча Володимира Охримовича (1870-1931) та Олени Крушельницької (1870-1961), рідної сестри С. Крушельницької Тарнавський Л. Родовід Савчинських. С. 185; Фільц Б. Сторінки... С. 131-132, 134..

У березні 1924 р. М. Скорик відбув нострифікацію у Яґеллонському університеті Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 5, 8, 9; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 1.. Повернувшись на Батьківщину, від вересня 1924 р. він викладав у приватній учительській жіночій семінарії в Самборі, головним організатором та першим директором якої був Теодор Біленький. Саме він залучив до цієї роботи молодого вченого, який став першим учителем, що працював тут за основним місцем праці. Зарплата була мізерною та нестабільною. М. Скорик погодився на цю пропозицію, хоча й мав усі можливості отримати добре оплачувану державну посаду, тим більше, що його кузени по матері-польці займали високі державні чини. Він доклав значних зусиль для залучення до навчання обдарованої молоді як з близьких місцевостей, так і з віддалених сіл Бойківщини та Лемківщини у кордонах міжвоєнної Польщі. У 1929 р. молодий педагог отримав у Кракові диплом, який давав йому право працювати учителем середніх шкіл Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 5, 16; Дем'ян Г Михайло Скорик. С. 230; СкорикМ. Навколо історії... № 144. С. 2-3..

У 1932 р. М. Скорик замінив професора Т Біленького на посаді директора гімназії. Але того ж року в Польщі провели шкільну реформу, яка ліквідувала вчительські семінарії та восьмилітні гімназії, замість яких поступово організували чотирирічні гімназії та дворічні ліцеї. У тому ж 1932 р., всупереч волі директора, заклад, який готував педагогічні кадри для українських шкіл, польська влада поступово реорганізувала у звичайну приватну гімназію товариства “Рідна школа”. Упродовж кількох наступних років відбувався стрімкий розвиток цього навчального осередку, з'явилося чимало інших педагогів, які працювали тут за основним місцем праці. Щоправда, наприкінці 1930-х років умови роботи гімназії постійно ускладнювалися, позаяк частішали утиски з боку офіційної влади і пересічних поляків Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 5; Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 230; СкорикМ. Навколо історії... № 144. С. 3; № 145. С. 2; Рабій Ю. Є. Княжий город... С. 150, 164..

У 1925 р. М. Скорик одружився з М.-С. Охримович. У міжвоєнний період вона викладала хімію в українській приватній гімназії “Рідна школа” у Стрию, згодом навіть була її директоркою. Спершу сім'я жила у Самборі в орендованому помешканні, а згодом - на вул. Бісківській, 5 у домі, який збудували разом із сім'ями сестер М. Скорика. У подружжя Скориків народилося троє синів: Юрій (18.08.1928 р.), Володимир (03.09.1930 р.) та Мирослав (13.07.1938 р.). Наймолодший із них перше знайомство з музикою отримав у дитинстві саме від батьків, які, хоч і не були професійними музикантами, проте часто музикували у родинному колі: батько грав на скрипці, співав стрілецькі пісні, а мати грала на фортепіано Скорик В. Спогади... С. 29, 33; Скорик В. М. Війна дитячими очима. С. 276-277; Скорик М. Навколо історії... № 145. С. 2; Тарнавський Л. Родовід Савчинських. С. 185, 187; Фільц Б. Сторінки... С. 128, 131..

Одночасно з педагогічною діяльністю М. Скорик ще з юнацьких літ брав активну участь у громадському житті (був діяльним членом самбірської “Бесіди”) та проявляв зацікавлення до науково-дослідної роботи. У другій половині 1920-х років він публікував окремі замітки на сторінках галицької періодики. Так, наприкінці 1929 р. молодий учений зреферував для газети “Діло” нову книгу професора Українського вільного університету в Празі Сергія Шелухина про кельтське походження Київської Русі СкорикМ. Звідкіля походить Русь / Мих. Скорик // Діло. 1929. Ч. 288. 28 грудня. С. 3-4; Ч. 289. 29 грудня. С. 3; Ч. 290. 31 грудня. С. 2-3.. Саме у цей період

М. Скорик став членом Наукового товариства імені Шевченка (далі - НТШ) ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8.. Однак, у період праці в Самборі на перше місце в його наукових зацікавленнях вийшла традиційна культура, історія і топоніміка рідної Бойківщини.

Основна дослідницька діяльність М. Скорика була зосереджена довкола заснованого в 1927 р. самбірського товариства “Бойківщина”. Його організаторами та першими найактивнішими членами були Володимир Гуркевич (археологія), Володимир Кобільник (археологія), Антін Княжинський (бойківський діалект, межі Бойківщини, звичаєве право), Юліан Євген Рабій (історія), Іван Филипчак (історія сіл та шкільництва), М. Скорик (бойківські писанки, топографія), Гнат Мартинець, Іван Козбур, Іван Роґуцький та Ольга Ляшецька (вишивка). Згодом до них приєдналися Володимир Кордуба (складав археологічну карту краю та збірку рисунків місцевих церков), Іван Максимчук (етнографія та звичаєве право), о. Юрій Кміт (укладав словник бойківського говору), Ярослав Білинський (вівчарські звичаї) та чимало інших. Першим головою товариства був В. Гуркевич, з 1932 р. - В. Кобільник, а після його смерті в 1937 р. аж до приходу “червоних визволителів” - І. Филипчак. Члени товариства поставили перед собою завдання комплексно дослідити історію і традиційну культуру Бойківщини. Підсумком роботи мала стати монографія “Бойківщина”, передбачалось і видання життєписів видатних бойків, словників бойківського говору та місцевих топонімів, монографій з історії міст і сіл цього історико-етнографічного району. Осередком комплексного дослідження краю став музей, навколо якого об'єдналися усі творчі сили, зацікавлені в реалізації висунутих завдань. Він працював виключно на членські внески товариства та пожертви представників місцевої громади, жодної допомоги від держави не отримував. Проте, завдяки наполегливій праці ентузіастів, цей осередок невдовзі визнали кращим реґіональним музеєм тодішньої Польщі Дем 'ян Г. Історико-етнографічна діяльність... С. 28-31; Дем 'ян Г. Михайло Скорик. С. 230231; Крип'якевич І. Десятиліття “Бойківщини” / Ів. Крип'якевич // Сьогочасне і минуле: вісник українознавства. Львів, 1939. Ч. 1. С. 91-92; Рабій Ю. Є. Княжий город... С. 164-165; СкорикМ. В десятиліття існування Товариства та Музею “Бойківщина” в Самборі / Михайло Скорик // Літопис Бойківщини (далі - ЛБ). 1938. Р. УШ. Ч. 10. С. 3-18..

М. Скорик майже кожного року був членом управи товариства “Бойківщина”, декілька разів обирався його секретарем і кустошем (виконував функції скарбника), а в 1939 р. ще й заступником голови Державний архів Львівської області (далі - ДАЛО), ф. 1245. Самбірський музей товариства “Бойківщина”, спр. 46. Протоколи загальних зборів членів товариства “Бойківщина”, 19271935 рр., арк. 5 зв., 26 зв., 40; Фільц Б. Сторінки... С. 130; Хроніка найважніших подій і діяльності Товариства та Музею “Бойківщина” в Самборі за роки 1937 і 1938 // ЛБ. 1939. Р. ІХ. Ч. 11. С. 87-88.. Також учений був кустошем обласного природничого музею при очолюваній ним гімназії, який організували 15 серпня 1935 р. як відділ музею “Бойківщина” ДАЛО, ф. 1245, спр. 46, арк. 87; ЛБ. 1935. Р. V. Ч 6. С. 30..

Учений також брав активну участь (займався пошуком авторів, допомогою у підготовці статей і повідомлень, редагуванням та коректорською справою) у виданні друкованого органу товариства - “Літопису Бойківщини”. Упродовж 1931-1939 рр. вийшло 11 його випусків, в яких, поряд з етнографічними розвідками, знаходимо численні праці з археології, історії, діалектології, мистецтва краю. Чимало вміщених тут матеріалів виходили й окремими відбитками. Це видання відіграло надзвичайно важливу роль у пожвавленні досліджень Бойківщини, забезпечило товариству широке коло контактів із вченими та науковими інституціями міжвоєнної Польщі та інших європейських держав Дем'ян Г. Історико-етнографічна діяльність... С. 34.. Головна ж заслуга часопису, як стверджував М. Скорик, “полягала в тому, що спонукував до студій місцевих людей, з котрих деякі й не думали б про досліди та друкування своїх праць” СкорикМ. В десятиліття... С. 15.. Він сам опублікував на шпальтах “Літопису Бойківщини” чотири великі статті, квестіонар, низку дрібних повідомлень і рецензію С[корик] М. [Рец. на Олександер Мицюк. Нариси з соціяльно-господарської історії б. Угорської нині Підкарпатської Руси. Т. І (до другої чверті XV в.). Ужгород, 1936. Х + 254 с.; Т. ІІ. Доба февдально-кріпацька (від другої чверти XVt в. до половини ХІХ). Прага, 1938. 390 с.] / М. С. // ЛБ. 1939. Р. ІХ. Ч. 11. С. 93.. Останні Михайло Михайлович часто підписував ініціалами “М. С.”. Водночас, для всебічного висвітлення поточного життя Бойківщини, члени товариства спершу видавали двотижневик “Наддністрянські вісті”, а після його ліквідації М. Скорику вдалося домогтися реорганізації повітової газети “Стрийська думка” у часопис цілої Бойківщини “Думка”. У ньому побачило світ чимало розвідок про історію і традиційну культуру бойків СкорикМ. В десятиліття... С. 17..

М. Скорик і В. Кобільник підтримали пропозицію відомого західноукраїнського вченого Іларіона Свєнціцького про заснування Союзу українських музеїв. Членами останнього упродовж 1931-1938 рр. було проведено шість з'їздів українських музейників Галичини, які відіграли важливу роль у координації та підвищенні ефективності науково-дослідної та музейницької праці, залученні нових ентузіастів. Учасником трьох із них був М. Скорик: другого (3-4.06.1933 р., Самбір), третього (9.06.1935 р., Львів) та п'ятого (20-21.06.1937 р., Перемишль). Також Михайло Михайлович (разом із В. Кобільником) брав участь у з'їздах Союзу музеїв Польщі, де відстоював інтереси українського музейництва Другий зїзд українських музеольоґів // Діло. 1933. Ч. 176. 9 липня. С. 1-2; Новинки // ЛБ. 1935. Р. V Ч 6. С. 29; Семчишин В. Сторінки історії товариства... С. 4; СкорикМ. В десятиліття... С. 16-17; СкорикМ. Про музей “Бойківщина”... № 58. С. 2; Хроніка // ЛБ. 1939. Р ІХ. Ч. 11. С. 87..

Діяльність товариства та музею “Бойківщина” стала зразком для багатьох регіональних об'єднань Галичини, які виникли наприкінці 1920-х - у 1930-х роках у Яворові, Сяноку, Сокалі, Перемишлі, Стрию, Чорткові, Раві-Руській, Тернополі, Бережанах, Станіславові НадоптаА. Роль громадських... С. 766-770.. М. Скорик, разом із В. Кобільником та частково іншими членами товариства, періодично відвідували інші новостворені українські обласні музеї, налагоджували співпрацю з їхніми співробітниками. Михайло Михайлович вів постійне листування з усіма цими осередками, багатьма західноукраїнськими науковцями та культурними діячами.

Весь вільний від педагогічної праці час М. Скорик присвячував мандрівкам Бойківщиною, опрацюванню літератури та джерел про неї. Загалом, за період праці в Самборі, вчений був учасником кількасот (переважно одноденних) етнографічних та археологічних експедицій співробітників музею теренами краю СкорикМ. В десятиліття... С. 13.. Щорічно їх проводили по кілька десятків. Так, у 1932 р. членами товариства організовано 33 археологічні поїздки, під час яких обстежено 22 населені пункти, окремі з яких по кілька разів. Окрім В. Кобільника та М. Скорика, у них брали участь доцент Львівського університету Тадеуш Сулімірський та асистенти Маркіян Смішко та Ян Фальковський, директор Музею НТШ Ярослав Пастернак та ін. Хроніка // ЛБ. 1933. Р. Ш. Ч. 2. С. 79. У 1936 р. загалом “відбуто 42 поїздок автом, фірою та поїздом” ДАЛО, ф. 1245, спр. 99. Річний звіт товариства і музею за 1936 р., арк. 4.. З цього приводу Михайло Михайлович стверджував, що “найбільше поїздок фірами відбув проф. Филипчак зі мною. [...]. Від часу, коли Др. Кобільник справив собі нове авто, це є від 1930 р., не було [...] майже ніодного погідного дня, щоб він зі мною не виїжджав, навіть в глибокі турчанські гори. Скільщину кількома наворотами переходив я пішки підчас кожних ферій (канікул. - І. Г.)” СкорикМ. В десятиліття... С. 10.. Поїздки охоплювали спершу найближчі місцевості Самбірщини, а згодом - усю Бойківщину в межах міжвоєнної Польщі. Поряд з фіксацією різноманітних відомостей, дуже важливе місце відводилося збору музейних експонатів. Тож у те, що вже до 1938 р. у музеї було зосереджено понад 30 тис. вартісних експонатів, значний внесок зробив і М. Скорик Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 230-231..

Щоправда, нам відомий лише один опублікований ним експедиційний звіт про мандрівку теренами Сколівщини у серпні 1937 р. (села Козьова, Тухолька, Хітар, Кальне) С[корик]М. Записки з мандрівки по Скільщині / М. С. // ЛБ. 1938. Р. МП. Ч 10. С. 126-127.. Тут знаходимо відомості про відвідані села, перелік прізвищ місцевих мешканців, топоніми, окремі цікаві етнографічні матеріали (особливості будівництва; опис розгону градової хмари за допомогою церковного дзвона у с. Козьовій), міркування автора стосовно того, які із сіл заслуговують на докладніше дослідження (села Тисовець та Хітар), інформацію про представників місцевої інтелігенції (переважно священиків), у яких потрібно записати цінні спогади та спостереження. Водночас автор підняв досить актуальну для періоду австрійського та польського панування проблему перекручення офіційною державною владою автентичних топонімів.

Наголосимо, що з метою збору першоджерел члени товариства “Бойківщина” складали та поширювали серед місцевого населення спеціальні анкети- питальники з окремих ділянок традиційної культури, топоніміки, створюючи широку кореспондентську мережу. Також самбірські ентузіасти поєднували збирання етнографічних матеріалів та експонатів із виконанням своїх прямих професійних обов'язків (В. Гуркевич як адвокат, В. Кобільник як лікар). Зокрема, М. Скорик, як учитель, а згодом директор гімназії, за посередництвом шкільної молоді підтримував тісні контакти з місцевими мешканцями, від яких, на прохання ученого, записували різноманітні фольклорно-етнографічні та краєзнавчі відомості СкорикМ. В десятиліття... С. 10, 13; СкорикМ. Про музей “Бойківщина”... № 57. С. 3..

Як науковець, М. Скорик у міжвоєнний період працював у галузі етнографії, історії, фольклористики і топоніміки. Зокрема, учений розшукував історичні документи, стародруки, цінні пам'ятки матеріальної культури, мистецтва, фіксував топоніми та описи окремих звичаїв і обрядів, виступав з лекціями й доповідями про історію та традиційну культуру бойків.

Уже в першому випуску “Літопису Бойківщини” він опублікував ґрунтовну працю “Про назву “Бойки” СкорикМ. Про назву “Бойки” / Михайло Скорик // ЛБ. 1931. Р. І. Ч. 1. С. 6-23. У цьому ж випуску часопису було вміщене невелике доповнення до цієї праці (С[корик] М. До статті “Про назву Бойки” / М. С. // Там само. С. 172-173).. Вона, згідно задуму редакторів, стала однією з низки уміщених у цьому випуску часопису спеціальних наукових розвідок, які мали представити своєрідний зріз стану дослідження ключових проблем історії та традиційної культури цього історико-етнографічного району: походження назви “бойки”, межі краю, стан археологічного дослідження, історія шкільництва, демографія, діалектологія ДАЛО, ф. 1245, спр. 46, арк. 9 зв.. Основна заслуга цієї статті в тому, що у ній було зібрано та докладно проаналізовано погляди багатьох дослідників ХІХ - першої третини ХХ ст. (Павла Шафарика, Івана Вагилевича, Івана Верхратського, Омеляна Партицького, Германа Бідермана, Івана Франка, Володимира Охримовича, Ізидора Коперницького, Іґнація Любич-Червінського, Лукаша Ґолембйовського та інших) на проблему походження етноніма “бойки”, показано їхні сильні та слабкі сторони. Водночас, автор не висловив власного погляду на цю проблему, хоча найбільше схилявся до поглядів В. Охримовича про зв'язок слова “бойки” з говірковою часткою “бойє”. Одна з головних тез ученого полягає в тому, що “фактом є те, що бойки своєї назви не любили і не люблять, а сусіди їх уживають тої назви, хотячи їм та іншим до живочого допекти” СкорикМ. Про назву “Бойки”. С. 10-11.. При цьому він наголосив, що “звідки не походила б ся назва, треба її приняти самим бойкам, не цураючися її та в зрозумінню власної вартости гордо бойками зватися” Там само. С. 23..

Загалом, можемо ствердити, що ця праця М. Скорика, позитивно сприйнята науковим співтовариством, досі вважається одним із кращих історіографічних оглядів з цієї проблематики Кирчів Р. Етнографічне дослідження Бойківщини. С. 107, 118; Крипякевич І. Літопис Бойківщини / Іван Крипякевич // Діло. 1932. Ч. 1. 1 січня. С. 2;Худаш М. До питання походження назв бойки, гуцули, лемки / Михайло Худаш // Народознавчі зошити. 1998. № 3. С. 299. Окремі спроби узагальнити наявні погляди на походження етноніма “бойки” робили й пізніше (Утриско М. Ще про походження назви “бойки” / Мирон Утриско // ЛБ (Е). 1981. Ч. 2/34 (45). С. 3-8; та ін.). Стосовно ж найновіших поглядів на проблему походження назви “бойки” насамперед варто відзначити студії мовознавця Михайла Худаша, який висунув нову редакцію антропонімної гіпотези походження назв етнографічних груп українців Карпат, вважаючи їх нащадками давньослов'янських дохристиянських родоплемінних об'єднань, які в епоху середньовіччя не були окремими самостійними суспільно-політичними одиницями, а лише складовими частинами якогось великого племені або племінного союзу (ХудашМ. До питання... С. 299-318)..

Найвагоміших результатів у 1930-х роках на народознавчій ниві М. Скорик досягнув у дослідженні бойківських писанок. Спершу він, перейнявши досвід Мирона Кордуби, розробив та опублікував докладний питальник “Як записувати відомости про бойківські писанки” СкорикМ. Як записувати відомости про бойківські писанки / Михайло Скорик // ЛБ. 1933. Р. Ш. Ч. 2. С. 61-63.. Сюди ввійшло 25 блоків питань, покликаних “прослідити роль яйця, значення писанки та її орнаменту серед бойківського племени” Там само. С. 61.. Учений також окреслив терени (Бойківщина та перехідні землі), звідки просив надсилати на адресу товариства відповіді на цей квестіонар, а також самі писанки, рисунки та відповідні фотографії. Варто зазначити, що саме публікаціям спеціальних питальників на сторінках преси члени товариства “Бойківщина” відводили важливу роль, насамперед, з метою збору матеріалів із теренів Закарпатської Бойківщини, яка перебувала у складі Чехо-Словаччини, позаяк там самбірські дослідники не могли проводити польових досліджень Дем'ян Г. Історико-етнографічна діяльність... С. 29.. Наголосимо, що розроблений М. Скориком питальник не втратив свого наукового значення і досі, він став цінним порадником для численних збирачів і дослідників у різних реґіонах України.

У 1935 р., у четвертому випуску “Літопису Бойківщини”, світ побачила стаття М. Скорика “Бойківські писанки” СкорикМ. Бойківські писанки / Михайло Скорик // ЛБ. 1935. Р. IV. Ч. 4. С. 20-28.

* Відповідний заклик напередодні Великодня 1934 р. опублікували і на сторінках “Літопису Бойківщини” (Хроніка // ЛБ. 1934. Р. IV. Ч. 3. С. 32). Нині надіслані тоді відповіді на питальник разом із рукописами самої статті М. Скорика зберігаються в архіві (ДАЛО, ф. 1245, спр. 89. Опис народного звичаю фарбування яєць у великодні дні, 1934 р., 82 арк.).. Як стверджував у примітці сам автор, не зважаючи на те, що випуск часопису, в якому було вміщено його квестіонар, розійшовся тисячним тиражем, жодної відповіді на нього вченому так і не надіслали. У зв'язку з цим, напередодні Великодніх свят 1934 р., близько тисячі копій цього питальника було розіслано всім середнім і народним школам, містам, селам, парафіяльним урядам, відомим представникам місцевої інтелігенції цілої Бойківщини. Проте і на них надійшло лише 14 відповідей*. Саме останні, поряд з особисто зібраними М. Скориком матеріалами, а також рисунки писанок зі збірок Музею НТШ та музею “Бойківщина”, склали основу розвідки. До речі, колекція самбірського музею тоді налічувала вже понад 500 писанок, проте вона постійно зростала і станом на 1936 р. була найбільшою у тодішній Польщі Букатович Л. IV-ий зїзд представників Українських Обласних Музеїв у Сяноці / Лев Букатович // Діло. 1936. Ч. 124. 6 червня. С. 2.

* Доречно зазначити, що лише перший випуск часопису приніс прибуток, а решта - лише збитки від 100 до 300 польських злотих (Д-р Володимир Гуркевич // ЛБ (Е). 1994. Ч. 1/54 (65). С. 48)..

У зв'язку з такою малою репрезентативністю різних місцевостей краю, ученому не вдалося реалізувати свій попередній задум про комплексне дослідження бойківських писанок, а підготовлену працю автор назвав лише нарисом. Попри це, за своїм змістом, зібраним фактографічним матеріалом і висновками, вона становить значну наукову цінність. Тут знаходимо перекази про походження звичаю “писати” писанки, відомості про технологію їх виготовлення та відповідні обрядодії, колористику, орнаментику, обрядове використання, місце яйця у світоглядних уявленнях українців. При цьому взагалі відсутні порівняльні матеріали з інших реґіонів України, водночас зібрано окремі відомості про місце яйця і писанки в уявленнях різних народів давнини та сучасності. На особливу увагу заслуговують звістки про використання писанок у сімейній обрядовості (зокрема, майже невідомий на той момент звичай класти писанки та яйця у домовину померлим). До статті було додано п'ять таблиць із рисунками писанок і найпоширеніших орнаментів. Щоправда, про орнамент бойківських писанок М. Скорик подав лише окремі висновкові тези, не вдаючись у докладний аналіз і порівняльну характеристику окремих орнаментів, відомостей про які у нього на той момент уже було багато. Це пов'язано з тим, що, по- перше, він не встигав належно їх опрацювати, а, по-друге, тут позначилось розуміння дослідником вартості друку численних ілюстрацій, що призвело б до зростання кошторису самого видання. А це, у свою чергу, неминуче негативно вплинуло б на обсяги його реалізації*. Стаття М. Скорика була першим спеціальним дослідженням бойківських писанок. Хоча вона й поступається деяким іншим тогочасним реґіональним дослідженням за зібраним фактажем і колом розроблених питань Кордуба М. Писанки на галицькій Волині / Мирон Кордуба // Материяли до українсько- руської етнольоґії. Львів, 1899. Т. 1. С. 169-210., проте досі не втратила свого наукового значення, отримавши схвальні оцінки багатьох українських народознавців ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8 (рецензія Ф. Колесси); Кирчів Р Етнографічне дослідження Бойківщини. С. 118;МатейкоК. До історіографії... С. 149; та ін. У пізнішій невеликій замітці М. Скорик звернув увагу на необхідність фіксації відомостей про звичай бойків класти яйця або писанки у домовину покійним (СкорикМ. Причинки до студій над писанками / Михайло Скорик // ЛБ. 1938. Р. МЛІ. Ч 10. С. 127-128). Цікаво, що зібрані М. Скориком фактичні відомості про цей, очевидно, давній звичай бойків залишилися поза увагою сучасного дослідника поховально-поминальної обрядовості українців Карпат Романа Гузія (Гузій Р. Етнографічне вивчення похоронної звичаєвості українців Карпат: основні напрямки та результати досліджень / Роман Гузій // Народознавчі зошити. 2003. № 3-4. С. 440; Гузій Р З народної танатології: карпатознавчі розсліди / Роман Гузій. Львів, 2007; Гузій Р. Похоронні звичаї та обряди / Роман Гузій // Етногенез та етнічна історія населення Українських Карпат: у 4 х т. Львів, 2006. Т. ІІ: Етнологія та мистецтвознавство. С. 569589). Водночас зазначимо, що народознавцями зафіксовано фрагментарні відомості про різні форми використання яєць у поховально-поминальній обрядовості окремих слов'янських народів (Виноградова Л. Яйцо / Людмила Виноградова // Славянские древности: этнолингвистический словарь: в 5-ти томах / под общей ред. Н. И. Толстого. Москва, 2012. Т. V: С (Сказка) - Я (Ящерица). С. 625)..

Ще одна праця М. Скорика присвячена походженню назви м. Самбора СкорикМ. Походження назви міста Самбора / Михайло Скорик // ЛБ. 1935. Р. V. Ч. 5. С. 40-50. Видано й окремою відбиткою.. Спершу автор навів погляди на цю проблему численних українських, польських та інших дослідників, спробував знайти найдавнішу форму назви “Самбір” та зібрати матеріал про те, у яких краях знаходяться місцевості зі схожою назвою, а потім, на основі залучення значної кількості лінгвістичних, діалектологічних та фольклорно-етнографічних матеріалів, запропонував власну версію. У підсумку, народознавець дійшов висновку, що “назва міста “Самбір” походить не від Саборів, не від самих борів (лісів. - І. Г.), не від імені особи, але від червоної верби, самбір - дерева (виділення М. Скорика. - І. /і)” СкорикМ. Походження назви... С. 49.. Ця назва одного з різновидів верби була поширена ще й у міжвоєнний період на теренах Бойківщини та Гуцульщини. Вказану гіпотезу підтримала низка тогочасних дослідників ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8 (рецензія Ф. Колесси); КобільникВ. [Рец. на Rudnicki J. O nazwie miejscowej Sambor // J^zyk Polski. 1935. N 4. S. 105-110] / В. Кобільник // ЛБ. 1936. Р. VI. Ч. 7. С. 70-71; та ін.

* Сучасна львівська дослідниця Марія Демчук виводить його від антропоніма Самборъ - особового імені засновника поселення (Худаш М. Походження українських карпатських і прикарпатських назв населених пунктів (відантропонімні утворення) / Михайло Худаш, Марія Демчук. Київ, 1991. С. 84-85)., проте дискусії стосовно походження назви цього міста тривають досі*.

Одним із перших узагальнюючих досліджень про розвиток українського музейництва у міжвоєнній Польщі, а, водночас, одним із найцінніших джерел із цієї проблематики досі залишається праця М. Скорика “В десятиліття існування Товариства та Музею “Бойківщина” в Самборі” СкорикМ. В десятиліття... С. 3-18., яка відкривала ювілейний випуск “Літопису Бойківщини”, присвяченого десятиріччю музею. Тут докладно описано створення та різні сфери діяльності цього осередку, вказано напрями та результати науково-дослідної роботи кожного з найактивніших його членів, показано роль окремих видатних галицьких народознавців у розбудові музею і товариства, а також окреслено значне коло представників західноукраїнської інтелігенції, польських та іноземних народознавчих осередків, з якими вдалося налагодити продуктивну співпрацю.

Восени 1939 р., на початку першої радянської окупації, широкомасштабна науково-дослідна діяльність товариства та музею “Бойківщина” була насильно згорнута. Тож у цей період М. Скорик повністю присвятив себе педагогічній діяльності. У вересні 1939 р. він очолив середню школу № 1, створену на основі Самбірської приватної української гімназії та початкової школи. На посаді директора, попри нові умови праці, йому вдалося швидко налагодити на високому рівні навчально-виховний процес Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 2 зв., 16; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 2 зв., 7; СкорикМ. Навколо історії... № 144. С. 2; № 145. С. 3..

Добре знав і цінував наукову діяльність самбірського вченого академік Філарет Колесса. Саме він у травні 1941 р. запросив свого молодшого колегу, як авторитетного на той час народознавця, на роботу до Львівського відділення Інституту українського фольклору АН УРСР (далі - ЛВ ІУФ АН УРСР). А вже 15 червня 1941 р., згідно наказу N° 264 по Дрогобицькому обласному відділі народної освіти (від 11 червня 1941 р.), М. Скорик перейшов на наукову роботу до Львова Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 16; Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 237; СкорикМ. Навколо історії... № 145. С. 3.. Щоправда, Володимир Скорик вказує на ще одну важливу причину переїзду їхньої сім'ї до цього міста: “Батько зорієнтувався, що в Самборі небезпечно залишатись, і ми переїхали до Львова. Інакше батька замордували би москалі, як помордували майже всю самбірську інтелігенцію” Скорик В. М. Війна дитячими очима. С. 278..

Родина поселилася на вулиці Курковій (нині - вул. М. Лисенка) у будинку під номером 61 (кв. 2). Зазначимо, що цей особняк, збудований близько 1900 р., придбав В. Охримович, після смерті якого дім перейшов до його дружини Олени Архів Інституту народознавства НАН України, ф. Державний етнографічний музей АН УРСР (далі - Архів ІН, ф. ДЕМ), оп. 1а, спр. 6. Списки працівників музею за 1944-1950 рр., арк. 2; Архів ЛНУ, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 3 зв.; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 3 зв.; Скорик В. М. Війна дитячими очима. С. 278; Спогади Володимира Скорика, м. Львів, 17 березня 2014 р..

Щоправда, успішно розпочату працю М. Скорика на посаді старшого наукового співробітника інституту перервав напад Німеччини на СРСР 22 червня 1941 р. У зв'язку з цим не приніс очікуваних результатів і відправлений до ВАК СРСР десь наприкінці травня - на початку червня 1941 р. пакет документів із клопотанням надати вченому науковий ступінь кандидата історичних наук та вчене звання доцента. Одним із ключових документів тут була ґрунтовна позитивна рецензія доктора історичних наук, професора Івана Крип'якевича на його працю про Семена Палія ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 5-6.. До речі, з цим відомим українським істориком Михайло Михайлович був добре знайомий ще з періоду праці в товаристві “Бойківщина”.

У важкі роки німецької окупації М. Скорик, щоб прогодувати сім'ю, займався городництвом, розводив кіз і кролів, згодом працював на різних випадкових роботах і тільки деякий період учителював - викладав історію, географію та українську мову в Першій українські гімназії у Львові. У цьому ж закладі навчались його старші сини. Дружині вдалося влаштуватися в одну з хімічних лабораторій Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 6, арк. 2; Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 2 зв., 3; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 3; Дем'ян Г. Михайло Скорик. С. 237; Скорик В. Спогади... С. 34; Скорик В. М. Війна дитячими очима. С. 278-279; Фільц Б. Сторінки... С. 130..

У 1944 р. найстаршого сина М. Скорика Юрія, якому тоді ще не виповнилось 16 років, німецька влада, за згодою батька (який, таким чином, прагнув зберегти йому життя) забрала на підготовчі військові курси для молоді. Після кількох місяців вишколу, він працював помічником на військовому летовищі у східній Німеччині, а, згодом, при прокладанні телеграфних ліній в Австрії та Баварії. У 1945 р. юнак опинився в американській зоні окупації, звідки в 1949 р. емігрував до Австралії. Там створив сім'ю, працював інженером Скорик В. Війна дитячими очима. С. 279; Тарнавський Л. Родовід Савчинських. С. 187-188.. Спершу родина в Україні не знала про його долю. У післявоєнні роки М. Скорик, заповнюючи особові документи, був змушений замовчувати існування найстаршого сина. Лише через кілька десятиліть родичі змогли налагодити контакти і, навіть, відвідувати одні одних. Ю. Скорик помер на чужині у 2013 р. Спогади Мирослава Скорика, 16 березня 2014 р.

Нові зміни у житті М. Скорика відбулися після повернення до Львова радянської влади в липні 1944 р. Уже з 1 серпня він повернувся на посаду старшого наукового співробітника Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (далі - ЛВ ІМФЕ АН УРСР) Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4. Протоколи засідань наукового семінару музею за 19441947 рр., арк. 1; Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 2 зв.. Водночас, за дорученням ректорату Львівського державного університету імені Івана Франка (далі - ЛДУ) і тодішнього декана історичного факультету І. Крип'якевича, М. Скорик зайнявся організацією кафедри історії середніх віків Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 237.. На такому виборі позначились як його значний досвід на науковій і педагогічній ниві, так і обставини роботи ЛДУ в перші повоєнні роки. Зокрема, як стверджує професор Степан Макарчук, тодішній ректор Іван Бєлякевич “добре розумів духовну атмосферу Львова та університету, відчував необхідність залучити до викладацької роботи не лише скерованих Києвом працівників, а й місцеві кадри, попри їхні можливі ідейні розходження з марксизмом-ленінізмом” Макарчук С. Львівський державний університет імені Івана Франка (1939-1991) / Степан Макарчук // Encyclopedia. Львівський національний університет імені Івана Франка: в 2 т. Львів, 2011. Т. І: А- К. С. 84..

Наказом N° 8 ректора (від 9 серпня 1944 р.) М. Скорика призначили на посаду в. о. доцента кафедри історії середніх віків та, тимчасово, керівником цієї кафедри від 8 серпня 1944 р. Архів ЛНУ ім. I. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 2 зв.; оп. 6, спр. 3. Копії наказів ректора, 1944-1949 рр., арк. 10. Тож у 1944/1945 н. р. на ній працювали в. о. завідувача, старший викладач М. Скорик та старший викладач Омелян Терлецький (на півставки) Там само. Оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 20; оп. 6, спр. 3, арк. 134.. Останній досі був гімназійним професором у Тернополі, Чорткові та Львові, а з серпня 1944 р. основним місцем його праці було Львівське відділення Інституту історії АН УРСР ДАЛО, ф. Р-119 (Львівський державний університет ім. I. Франка), оп. 17 (історичний факультет), спр. 9. Звіт про роботу кафедри історії середніх віків за 1944/1945 н. р., арк. 1; Чорній В. Заснування та перший період діяльності кафедри історії слов'ян Львівського університету ім. I. Франка (1945-1947) / Володимир Чорній // Вісник Львівського університету. Серія історична. 1998. Вип. 33. С. 268..