Михайло Скорик - етнолог, історик, фольклорист

Забезпечення кафедри науковою та навчальною літературою було незадовільним. Її бібліотека в першому семестрі мала лише 220 позицій, переважно радянських видань. Їх М. Скорик, разом із лаборантом Яном (Іваном) Кроппом, перенесли зі складу університетських книг АН УРСР на вул. Оссолінських (нині - вул. В. Стефаника). Натомість спеціалізована бібліотека кафедри (приблизно 7 тис. томів) була складена у дальній частині згаданих складських приміщень. Лише пізньої весни чи на початку літа 1945 р. вона, нарешті, потрапила на кафедру ДАЛО, ф. Р-119, оп. 17, спр. 9, арк. 6, 7, 9 зв..

Навчання в університеті відновили 10 жовтня 1944 р. Співробітники кафедри історії середніх віків читали такі навчальні дисципліни: М. Скорик - методику викладання історії (IV курс, VII семестр, 48 год.) та історіографію (IV курс, VII- VIII семестри, 40 год.), О. Терлецький - історію середніх віків (II курс, III- IV семестри, 122 год.) і джерелознавство (IV курс, VII семестр, 32 год.). У другому семестрі викладачі кафедри також прочитали курс з історії західних та південних слов'ян для істориків II курсу (О. Терлецький) та курс загальної історії для першокурсників філологічного факультету. М. Скорик керував також педагогічною практикою четвертокурсників. При кафедрі діяв історичний гурток (керівник О. Терлецький), до якого входило 11 студентів. Було проведено п'ять засідань, на яких студенти виголосили чотири реферати Там сам. Спр. 2. Звіт про роботу історичного факультету за 1944/1945 н. р., арк. 4 зв.-5; спр. 9, арк. 2-3, 5-7, 9-9 зв..

Цікаві відомості знаходимо у семестровому та річному звітах кафедри про науково-дослідну роботу її членів. Разом вони працювали над одним колективним дослідженням - складанням бібліографії з історії України XIX ст. (стан виконання оцінено на 80 %). Водночас, кожен із них проводив індивідуальні дослідження, тематика яких, очевидно, збігалася з проблематикою їхніх наукових студій за основним місцем роботи. Так, М. Скорик закінчив працю “Архів фольклорних записів акад. Д. І. Яворницького. Т 1. Українські думи та пісні”. О. Терлецький готував дослідження про Головну руську раду. За звітний період він написав статтю “Селянське питання і Головна руська рада в 1848-1851 роках”, на основі якої виголосив доповідь на науковій сесії університету. Натомість, лаборант І. Кропп вивчав літературу до теми “Історичний огляд Покуття” ДАЛО, ф. Р-119, оп. 17, спр. 9, арк. 4, 10 зв..

У квітні-травні 1945 р. було подано клопотання до АН УРСР стосовно присвоєння М. Скорику наукового ступеня кандидата наук Там само. Арк. 1.. До цього листа були додані ґрунтовні рецензії Ф. Колесси на розвідки М. Скорика в ділянці народознавства Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 11-12. та І. Крип'якевича на його працю про С. Палія НАНФ РФ ІМФЕ, ф. 14-2, спр. 20а, арк. 131-132.. Проте й це і наступне (в серпні 1946 р. ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8-8 зв., 12-13.) прохання, як і в багатьох інших схожих випадках, тоді не принесли жодних результатів.

А вже 3 липня 1945 р. М. Скорик звернувся до тодішнього ректора університету І. Бєлякевича з проханням з нового навчального року перевести його на кафедру фольклору й етнографії філологічного факультету, позаяк прагнув поєднувати свої народознавчі студії в інституті з викладацькою діяльністю на цій же ниві, а, водночас, залучати студентів до збирання фольклорно- етнографічних матеріалів та організації наукових експедицій Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 13.. Цей документ був підкріплений відповідним клопотанням завідувача кафедри фольклору й етнографії Ф. Колесси на ім'я ректора університету: “Супроти того, що я по причині лихого стану мойого здоров'я [...] не можу читати університетських лекцій навіть із одного предмету ([...] української фольклористики) - і тому, що побіч др. Івана Кухти потрібний конечно ще один доцент, щоби виповнити завдання кафедри [...], я піддержую вповні прохання др. Михайла Скорика [...]. За цим приділенням промовляють ось такі мотиви: Др. М. Скорик має за собою довголітню працю в ділянці етнографії і фольклористики, як організатор етнографічно-історичного музею в Самборі і співробітник наукового журналу “Літопис Бойківщини”; він визначився уже кількома науковими розвідками з обсягу етнографії і фольклористики та виготовляє нові поважні праці з тої ділянки і бажає в тому напрямку зосередити свої досліди. [...] наслідком спустошення, яке привела за собою війна, в теперішному часі дуже тяжко приходиться підшукати іншого відповідного високо-кваліфікованого викладача з дисциплін, які репрезентує Кафедра Фольклору й Етнографії” Там само. Спр. 728. Особова справа Колесси Філарета Михайловича, 1944-1947 рр., арк. 33..

Прохання М. Скорика задовольнили. Тож, повернувшись з відпустки 15 вересня, він офіційно перейшов на посаду в. о. доцента кафедри фольклору й етнографії Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 17-19..

На кафедрі фольклору й етнографії у 1944/1945 н. р. працювали Ф. Колесса (завідувач), відомий етнограф, педагог та психолог Іван (Ян) Кухта (доцент) та Лідія Козакевич (лаборант). Викладачі кафедри у другому семестрі читали такі навчальні курси, як український фольклор (Ф. Колесса), загальний західноєвропейський, російський, польський, англійський, французький, німецький, класичний фольклор та етнографія (для студентів-істориків) (І. Кухта) Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 6, спр. 3, арк. 137; ДАЛО, ф. Р-119, оп. 20 (Філологічний факультет), спр. 5. Звіт про роботу кафедри фольклору та етнографії за І семестр 1944/1945 н. р., арк. 1, 3-4; ІвашківВ. Біля витоків... С. 21-22.. 10 травня 1945 р. Ф. Колесса написав заяву на ім'я ректора з проханням, через значну завантаженість (він працював керівником трьох народознавчих осередків), старість і поганий стан здоров'я, звільнити його з роботи в університеті. Проте, у відповідь, його було звільнено від викладацької роботи, але залишено завідувачем кафедри Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 728, арк. 7, 8..

Саме у цей науковий колектив мав влитися М. Скорик, утім обставини склалися по-іншому. Очевидно, ще перед початком навчання І. Кухта виїхав до Польщі, де його сліди невдовзі загубилися. Тож у 1945/1946 н. р. на цій кафедрі працювали лише Ф. Колесса, М. Скорик та лаборант Л. Козакевич ДАЛО, ф. Р-119, оп. 20, спр. 12. Звіт про роботу факультету за І семестр 1945/1946 н. р., арк. 4 зв., 7; Івашків В. Біля витоків... С. 22.. Кафедра тоді знаходилася в одній з аудиторій головного корпусу університету, її підручна бібліотека налічувала лише 60 книг, позаяк багату книгозбірню довоєнної кафедри етнології (до 8 тис. бібліотечних позицій або ж 16 тис. книг) у 1942 р. німці вивезли до Кракова (в “Інститут для німецької роботи на Сході”), звідки її повернути так і не вдалося ДАЛО, ф. Р-119, оп. 20, спр. 5, арк. 3; спр. 12, арк. 9, 19 зв.; Колесса Ф. Обнова української етнографії й фольклористики на Західних областях УРСР / Філарет Колесса; [упоряд., підгот. тексту, передмова, коментарі, додатки, покажчик Ірини Коваль-Фучило]. Київ, 2011. С. 50, 155..

У звіті про роботу філологічного факультету в першому семестрі вказаного навчального року знаходимо лише такі дві короткі згадки: “Лекції з фольклору в цьому році зовсім не читаються з уваги на відсутність їх в учбових планах. Акад[емік] Колесса має річний хворобовий відпуск. Доц[ент] Скорик працює на Іст[оричному] факу[льтеті], читаючи історіографію, методику викладання історії та проводив педпрактику з студентами ІУ курсу” ДАЛО, ф. Р-119, оп. 20, спр. 12, арк. 4 зв.; “Кафедра фольклору (виділено у документі. - І. Г.): лекції на цій кафедрі не читались у І-ому семестрі через зміну навчальних планів. Керівник Каф[едр]и акад[емік] Колесса був весь час хворий” Там само. Арк. 16 зв.. З цього можемо зробити висновок, що хоч М. Скорик офіційно числився на кафедрі фольклору й етнографії (він був її працівником й у наступному 1946/1947 н. р.), проте, фактично, і надалі працював на історичному факультеті.

Стосовно ж тогочасних наукових досліджень вченого, то вони в основному були пов'язані з його працею в ЛВ ІМФЕ АН УРСР. Тож зупинимося докладніше на їхній тематиці та наукових результатах.

Одним із перших наукових проектів, у реалізації якого в середині 1940-х років М. Скорик відіграв важливу роль, було опрацювання “Архіву фольклорних записів академіка Д. І. Яворницького. Українські думи та пісні”. Точніше, він продовжив працю, розпочату в Києві у 1940 р., ще за життя Дмитра Яворницького (помер 5.08.1940 р.), в. о. старшого співробітника ІУФ АН УРСР П. Лебедем. Вже 27 липня 1940 р. вона була завершена, а в другій половині червня 1941 р. підготовлений збірник передали до тодішнього ЛВ ІУФ АН УРСР для перевірки на доцільність публікації. Розпочату тоді роботу перервала німецько-радянська війна Олійник-Шубравська М. Українські народні пісні у виконанні академіка Д. І. Яворницького та з його архіву / Марія Олійник-Шубравська // Українські народні пісні, наспівані Д. Яворницьким: Пісні та думи з архіву вченого / [упоряд., вступ. стаття, приміт. та комент. М. М. Олійник-Шубравської]. Київ, 1990. С. 11, 23; СкорикМ. Передмова до фольклорних записів акад. Д. І. Яворницького. Том 1. Українські народні думи і пісні. Вступне слово / Михайло Скорик // Колесса Ф. Обнова... С. 201; Шубравська М. Д. І. Яворницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність / Марія Шубравська. Київ, 1972. С. 204.. Саме М. Скорику в другій половині 1944 - у першій половині 1945 рр. доручили завершити упорядкування цієї праці Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 2-2 зв.; спр. 7. Плани науково-дослідної роботи музею на 1945-1949 рр., арк. 1.

* Очевидно, саме з цим пов'язаний той факт, що наявна у науковій літературі та архівних джерелах загальна кількість включених до підготовленого М. Скориком збірника фольклорних текстів (228 од.) (ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8; СкорикМ. Передмова... С. 201) не збігається зі загальною кількістю вказаних вище фольклорних творів окремих жанрів, що попередньо ввійшли до збірника (248 од.) (Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 16).. Зокрема, він порівняв записи 29 дум та історичних пісень, 30 пісень про козацький побут, 7 про ліквідацію Січі, 12 бурлацьких, 59 чумацьких, 28 рекрутських, 33 солдатських, 25 кріпацьких, 25 заробітчанських і наймитських пісень з особисто підібраними 1200 варіантами та додав відповідні коментарі до фольклорних записів Д. Яворницького, відредагував збірку, підготував відповідні покажчики та карту географічного розміщення записів, чим значно спростив роботу з цими матеріалами. Водночас, він вилучив низку записів пісень, ідентичні або ж мінімально відмінні варіанти яких уже були опубліковані раніше*. Підбирати варіанти з літератури йому допомагала лаборантка ЛВ ІМФЕ АН УРСР Ольга Гелемей. Загалом, було підготовлено працю обсягом 442 с. (31 друк. арк.), третину з яких займали коментарі Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 16; Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 12; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8; Коваль-Фучило І. Філарет Колесса і його Відділ... С. 18..

Вже 2 квітня 1945 р. на засіданні ЛВ ІМФЕ АН УРСР за участі представників Львівського відділення Інституту літератури АН УРСР Михайла Пархоменка та Григорія Нудьги, М. Скорик прозвітував про закінчення першого тому цього наукового проекту, після чого відбулось обговорення підготовленого рукопису Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 16.. Невдовзі, ці матеріали передали до Києва для публікації Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 12.. З цього приводу в першій половині 1947 р. київський фольклорист Павло Попов стверджував, що “велика збірка зібраних ним (Д. Яворницьким. - І. Г.) і досі не виданих пісень і дум, підготовлена до друку” Попов П. Дослідження фольклору в Академії наук УРСР за останнє п'ятиріччя (19411946) / Павло Попов // Вісник АН УРСР. 1947. № 2. С. 50. В архіві також знаходимо короткий схвальний відгук тодішнього проректора з наукової роботи ЛДУ Романа Волкова на цю працю М. Скорика (11.06.1947 р.) (ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8 зв., 11).. Проте широкий читацький загал їх так і не побачив. Сьогодні вони зберігаються в архіві НАНФ РФ ІМФЕ, ф. 8-к. 2 (Інститут українського фольклору АН УРСР, колекція Дмитра Яворницького), спр. 60. Архів фольклорних записів акад. Д. І. Яворницького. Т. 1. Українські думи і пісні. Упорядкував П. Лебідь. Провірив і опрацював М. М. Скорик, ст. наук. роб. відділу Ін[ституту] мистецтвознавства], фольклору і етнографії Філіалу АН [УРСР] у Львові, 13.Ш.1945, Київ, 1940; Львів, 1945..

До ідеї публікації цієї праці співробітники ІМФЕ АН УРСР поверталися і пізніше, плануючи видати три томи праць Д. Яворницького, проте цей задум теж не вдалося реалізувати Олійник-ШубравськаМ. Українські народні пісні... С. 11.. Як стверджує Ірина Коваль-Фучило, деякі фольклорні тексти із вказаного збірника 1940-х років уже були опубліковані у виданні 1990 р. Українські народні пісні, наспівані Д. Яворницьким: Пісні та думи з архіву вченого / [упоряд., вступ. стаття, приміт. та комент. М. М. Олійник-Шубравської]. Київ, 1990., але не всі Коваль-Фучило І. Філарет Колесса і його Відділ... С 19.. Водночас, тексти вміщених у ньому дум, які раніше не були опубліковані, увійдуть до академічного п'ятитомного видання українських народних дум, над яким працює відділ фольклористики ІМФЕ НАН України під керівництвом Миколи Дмитренка Українські народні думи: у 5 т. Київ, 2009. Т. 1. Думи раннього козацького періоду / [упоряд. М. К. Дмитренко, Г. В. Довженок, С. Й. Грица].. Натомість, передмову М. Скорика до згаданого збірника 1940-х років, датовану 13 березня 1945 р., І. Коваль-Фучило опублікувала у додатках до праці Ф. Колесси “Обнова української етнографії й фольклористики на Західних областях УРСР” СкорикМ. Передмова... С. 201-204..

Цікаво, що у низці публікацій сучасної київської вченої Зої Герман, які присвячені фольклорно-етнографічним дослідженням Д. Яворницького, немає жодної згадки про М. Скорика як одного з упорядників наукової спадщини цього видатного українського історика та народознавця Герман З. Дослідження українського кобзарства Дмитром Яворницьким / Зоя Герман // Етнічна історія народів Європи. 2009. Вип. 29. С. 70-76; Герман З. Українська етнографія у

творчості Д. І. Яворницького: автореф. дис. [...] канд. іст. наук: спец. 07.00.05 - етнологія / Зоя Герман. Київ, 2011; Герман З. П. Фольклорно-етнографічні матеріали Д. І. Яворницького в наукових архівних фондах / Зоя Герман // Гілея. 2010. Вип. 36. С. 105-109; та ін.. Більше того, вона стверджує, що “в 30-ті - 50-ті роки ХХ ст. про Д. Яворницького майже нічого не писали. Велика спадщина вченого не привертала в цей період увагу дослідників. Лише в працях з історії України можна було зустріти згадку про Д. Яворницького в збиранні й висвітленні запорізької старовини” Герман З. Історіографія дослідження етнографічної спадщини Д. Яворницького / Зоя Герман // Гілея. 2010. Вип. 39. С. 139.

* З-поміж нечисленних праць того періоду, що були присвячені науковій спадщині Д. Яворницького, згадаємо хоча би доповідь Павла Павлія на тему “Фольклористичні архіви В. Г. Кравченка і Д. І. Яворницького”, виголошену 18 червня 1946 р. на засіданні відділу слов'янського фольклору ІМФЕ АН УРСР (Попов П. Дослідження фольклору... С. 48).. З цим категоричним твердженням, на наше глибоке переконання, аж ніяк не можна погодитись. Натомість, наголосимо, що українські фольклористи у 1940-х роках приділяли чимало уваги впорядкуванню та введенню у науковий обіг фольклорної спадщини Д. Яворницького. Щоправда, опублікувати підготовлені тоді матеріали не вдалося*.

Основну ж увагу, ще з другої половини 1944 р., М. Скорик зосередив на підготовці кількатомної праці “Бойківщина”, яка мала продовжити та підсумувати його дослідження міжвоєнного періоду, а, водночас, стати відповідником “Гуцульщини” Володимира Шухевича. Що це дослідження “має метою докладно висвітлити побут, світогляд і творчість бойків” стверджував і П. Попов Попов П. Дослідження фольклору... С. 48.. Щоправда, в архівних документах 1944-1945 рр. не знаходимо докладніших відомостей про структуру “Бойківщини” М. Скорика. Одночасно з ним, як окрема тема, значилася праця “Орнамент бойківських писанок” Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 2 зв.; спр. 7, арк. 1; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8 зв.; Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 237.. Натомість, у тематичному плані на 1946 р. вказано тематику трьох частин запланованої монографії: допоміжні господарські заняття (збиральництво, мисливство та рибальство); усна народна творчість бойків (5 авт. арк.); орнамент бойківських писанок (3 авт. арк.) (дві останні як перехідні теми з минулого року) Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 7, арк. 2.. Варто відзначити, що у збережених в архіві матеріалах не вдалося виявити жодних згадок про обговорення якихось фрагментів цієї праці на семінарах або ж інших зборах науковців ЛВ ІМФЕ АН УРСР чи інших тогочасних народознавчих осередків Львова. А вже в тематичному плані ЛВ ІМФЕ АН УРСР на 1947 р. про монографію “Бойківщина” взагалі не згадано Там само. Арк. 4.. На основі цього І. Коваль- Фучило висловила припущення, що, очевидно, автор закінчив її у 1946 р. як позапланову Коваль-ФучилоІ. Філарет Колесса і його Відділ... С. 19.. Водночас, архівні та інші джерела дають можливість однозначно ствердити, що її підготовка тривала і в 1947 р. (як позапланова тема Скорик М. Работа Львовского отдела Института искусствоведения, фольклора и этнографии АН УССР в 1947 г. / Михаил Скорик // Советская этнография (далі - СЭ). 1947. № 3. С. 159.), проте вона так і не була завершена у повному обсязі. Винятком є лише розвідка “Орнамент бойківських писанок”, рукопис якої, обсягом 60 сторінок, значиться як завершений у списку праць М. Скорика, станом на вересень 1947 р. ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 14.

* Утворене в 1926 р. об'єднання установ, підприємств, мистецьких груп та окремих діячів УРСР із метою популяризації культури різних народів на теренах України та української культури за кордоном. На практиці воно сприяло просуванню радянської пропагандистської політики за кордоном. У 1959 р. на його основі створено Українське товариство дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами. Щоправда, подальша його доля нам невідома. Основна ж частина підготовлених матеріалів до цього комплексного історико-етнографічного дослідження, очевидно, була втрачена у жовтні 1947 р. під час арешту вченого.

29 грудня 1945 р. на науковій сесії з нагоди 50-річного ювілею Етнографічного музею АН УРСР М. Скорик виголосив дві доповіді. Перша з них була присвячена орнаменту українських писанок. Учений підготував цю працю (обсяг - 11 сторінок (0,5 авт. арк.), 40 ілюстрацій) у 1945 р. на замовлення Українського товариства зв'язку з закордоном*. Того ж року її нібито опублікували в якомусь виданні цієї організації в Нью-Йорку Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 20-20 зв., 86; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8 зв., 14; Колесса Ф. Обнова... С. 48, 207.. У другій доповіді М. Скорика (“Обласні музеї на території Західної України”) та виступі співробітниці Етнографічного музею Євгенії Овсієнко (“З питань музейницької праці”) було описано розвиток музейної справи на теренах західних областей України з особливою увагою до проблеми збору етнографічних матеріалів. За результатами конференції планували опублікувати окремий збірник, проте цей задум реалізувати не вдалося Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 85-88; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8 зв.; Колесса Ф. Обнова... С. 48-49, 194-195, 207. У пізнішому списку праць М. Скорика друга розвідка значиться під назвою “Огляд розвитку обласних етнографічних музеїв Зах[ідних] обл[астей] УРСР” (ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 14 зв.). Щоправда, подальша доля її рукопису (обсягом 12 сторінок) невідома..

Також М. Скорик підготував цінний нарис “Матеріали до генезису народного орнаменту”, який став своєрідним підсумком його багаторічних наукових пошуків у цій ділянці. У травні 1946 р. учений виступив у Києві на науковій сесії АН УРСР із відповідною доповіддю ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8 зв., 14 зв.; Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 235.. Того ж року машинописний варіант праці (32 сторінки та 150 ілюстрацій) передали в архів до Києва НАНФ РФ ІМФЕ, ф. 14-2, спр. 20б. Матеріали до генезису народного орнаменту, 1946 р., 33 арк. Серед архівних матеріалів знаходимо ґрунтовну схвальну рецензія на неї львівського археолога Івана Старчука (датована квітнем 1947 р.) (ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 10)..

А вже 27 травня 1946 р., на спільному засіданні ЛВ ІМФЕ АН УРСР, Етнографічного музею та кількох киян з ІМФЕ АН УРСР, М. Скорик із відомим львівським народознавцем Іриною Гургулою представили проекти п'ятирічних планів проблематики науково-дослідних робіт обох львівських народознавчих осередків. Гості з Києва, загалом, позитивно оцінили підготовлений М. Скориком план роботи ЛВ ІМФЕ АН УРСР, проте наголосили на доцільності розробки таких тем, як робітничий побут Бориславсько-Дрогобицького басейну, побут міста (для цього пропонували перевести сюди Ярослава Дашкевича), радянський фольклор і “фольклор Великої Вітчизняної Війни”, музичний фольклор, гуцульське народне мистецтво та сучасне радянське мистецтво. Особливу увагу пропонували приділити дослідженню Закарпаття, вказали на велике значення альбомів пам'яток матеріальної культури, радили вислати експедицію слідами партизанського загону Сидора Ковпака для збирання відповідних фольклорних матеріалів. Водночас, розроблений І. Гургулою план проблематики науково- дослідної роботи Етнографічного музею, загалом, схвалили. На цьому засіданні підняли також важливе питання про необхідність ввести до штату працівників ЛВ ІМФЕ АН УРСР посаду вченого секретаря, позаяк уже майже два роки ці обов'язки безоплатно виконував М. Скорик Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 24-24а.. Щоправда, активні дискусії стосовно проблематики науково-дослідної роботи ЛВ ІМФЕ АН УРСР тривали й восени 1946 р., після одержання листа заступника директора ІМФЕ АН УРСР, фольклориста Федора Лаврова від 24 вересня 1946 р. Внесення змін у план доручили М. Скорику Там само. Арк. 27, 28..

Результати травневого засідання та пізніших дискусій суттєво вплинули на проблематику наукових досліджень львівських народознавців упродовж кількох наступних років. Так, відповідно до висловлених зауважень, уже в листопаді 1946 р. співробітники ЛВ ІМФЕ АН УРСР розпочали підготовку колективного дослідження “Побут робітників Бориславського басейну в минулому і сучасному”. Його внесли до плану роботи народознавчого осередку на 1947 р. До складу авторського колективу ввійшли М. Скорик (керівник) і молодий дослідник Олексій Дей Там само. Спр. 7, арк. 4.. Перший співавтор мав досліджувати період до встановлення радянської влади, а другий - сучасний період. Первісно цю працю задумували як “фольклорно-етнографічний збірник з коротким нарисом про бориславський басейн, взагалі витворення робітничого класу, початки промисл[ового] виробу виключно ропи і воску, і т. д.” Там само. Спр. 4, арк. 110..

Уже восени 1946 р. О. Дей зібрав значний газетний матеріал, а весною 1947 р. планував провести відповідні польові дослідження Там само. Арк. 110, 118.. 23 квітня 1947 р., на нараді співробітників ЛВ ІМФЕ АН УРСР, М. Скорик представив перші результати своїх студій із вказаної теми. Зокрема, він зробив огляд опрацьованої наукової та художньої літератури про економічний розвиток Бориславського басейну та побут місцевих робітників до 1939 р., а також місцеві робітничі пісні Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 118.. Десь у середині 1947 р. до авторського колективу приєднався науковий співробітник ЛВ ІМФЕ АН УРСР, а за сумісництвом в. о. завкафедри класичної філології ЛДУ, В. Пастущин. Між ними були поділені окремі частини цього дослідження, загальним обсягом 12 авт. арк. Щоправда, як дізнаємось з офіційного звіту про роботу ІМФЕ АН УРСР у 1947 р., “розділи перших двох авторів написані, але в зв'язку з увільненням з Інституту основного автора - Н. М. Скорика (М. М. Скорика. - І. Г.), робота виконана на 50%” Історія Національної академії наук України, 1946-1950. Київ, 2008. Ч. 1. Документи і матеріали. С. 209.. Про обставини “увільнення” Михайла Михайловича з інституту згадаємо нижче, тут же зазначимо, що, як свідчать архівні матеріали У списку праць ученого станом на вересень 1947 р. значиться і дослідження “Побут робітників Бориславського басейну”, навпроти якого стоїть примітка “В обробці, Львів, 1947 р.” (ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 14). і твердження Г. Дем'яна Дем 'ян Г. Михайло Скорик. С. 238. (очевидно, на основі спогадів самого М. Скорика), він усе-таки провів чималу пошукову роботу в цьому напрямі, проте саме дослідження так і не завершив, а тому його результати не були введені до наукового обігу. З 1948 р. В. Пастущин продовжив розробку цієї теми як індивідуальної. У підсумку, в 1954 р. він захистив кандидатську дисертацію на тему “Побут робітників Бориславського нафтового району (1815-- 1953 рр.)” Гілевич І. Життєвий і науковий шлях етнолога, історика та мовознавця Василя Пастущина (1889-1958) / Ігор Гілевич // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2013. Вип. 49. С. 267-269.

* Над підготовкою четвертого тому “Коломийок” В. Гнатюка працював співробітник ЛВ ІМФЕ АН УРСР Богдан Заклинський, але він невдовзі помер так і не завершивши це дослідження (Попов П. М. Дослідження фольклору... С. 48)..

27 грудня 1946 р. на спеціальному засіданні ЛВ ІМФЕ АН УРСР та Етнографічного музею, присвяченому двадцятим роковинам від дня смерті відомого українського народознавця академіка Володимира Гнатюка, було виголошено доповіді М. Скорика (“Про життя й наукову діяльність В. Гнатюка”) та Ф. Колесси (“Спогади про студентські часи і наукову діяльність В. М. Гнатюка”). Тоді ж було створено спеціальну комісію у складі семи співробітників ЛВ ІМФЕ АН УРСР (серед них і М. Скорика), яка мала займатися вшануванням пам'яті В. Гнатюка (збором відомостей про його життя та наукову діяльність, підготовкою до друку останнього тому його “Коломийок”*, упорядкуванням могили вченого на Личаківському кладовищі у Львові, клопотанням про перейменування його іменем однієї з львівських вулиць) Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1 а, спр. 4, арк. 29. Подальша доля рукопису цієї праці М. Скорика невідома..

Водночас, М. Скорика залучали до збору матеріалів для деяких колективних праць. Насамперед, мова йде про запланований збірник радянського фольклору західних областей України (осінь 1944 р.), два томи якого мали бути присвячені революційному фольклору до приходу на ці терени радянської влади та фольклору часів т. зв. Великої вітчизняної війни (обсягом відповідно 12 та 8 авт. арк.). Керівником проекту був Ф. Колесса, якому доручили підготувати вступні статті до обох томів. Для цього збірника М. Скорик фіксував матеріали на Сколівщині Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 110; спр. 7, арк. 2; Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р- 119, оп. 1 о/с, спр. 728, арк. 23-24; Колесса Ф. Обнова... С. 37, 39-40, 73, 78, 112, 116. Натомість в інших районах тогочасних Львівської, Дрогобицької та Волинської областей відповідні тексти збирали Василь Пастущин (Стрийщина), Калістрат Добрянський (околиці Старого Самбора), кореспонденти учитель Іван Чабан (Сокаль) та Гонтар (в околицях Луцька). Частково до збирацької роботи залучали і студентів-філологів. Варто зазначити, що саме тематика про фольклор періоду німецько-радянської війни наприкінці воєнного періоду та у перші післявоєнні роки з ідеологічних причин перебувала у центрі наукових зацікавлень українських та російських фольклористів (Гершкович Б. Совещание по вопросам собирания, изучения и издания фольклора Великой Отечественной войны / Б. Гершкович, В. Крупянская, В. Соколова // СЭ. 1948. № 2. С. 208-216; Грица С. Філарет Михайлович Колесса / Софія Грица. Київ, 1962. С. 101-102; КирчівР. Двадцяте століття в українському фольклорі / Роман Кирчів. Львів, 2010. С. 281-291; Левин М. Полевые исследования Института этнографии в 1945 г. / М. Г. Левин // СЭ. 1946. № 1. С. 237-238; Попов П. Дослідження фольклору... С. 45-46; Рабинович М. Институт этнографии в годы Великой отечественной войны / Михаил Рабинович // СЭ. 1946. № 1. С. 234).. У тематичному плані ЛВ ІМФЕ АН УРСР на 1947 р., відповідно до рекомендацій київських колег, до цього дослідження внесено суттєве доповнення - М. Скорику доручили підготувати до другого тому окремий розділ “Двічі герой Радянського Союзу генерал-майор Ковпак у фольклорі Західних областей УРСР” Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 110; спр. 7, арк. 4; СкорикМ. Работа Львовского отдела... С. 148-149.. Уже до вересня того ж року вчений підготував відповідний розділ, обсягом 52 машинописні сторінки ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 14 зв.. Проте згаданий двотомник так і не опублікували.

У післявоєнні роки в рукописні фонди ІМФЕ АН УРСР було передано два примірники дослідження М. Скорика “Семен Палій - білоцерківський полковник”, датовані 1922-1923 рр. Першим туди, ще в 1947 р., потрапив машинописний варіант НАНФ РФ ІМФЕ, ф. 14-2, спр. 20а, арк. 1-129. До нього додано рецензію І. Крип'якевича (від 30.05.1941 р.) (Там само. Арк. 131-132) та колишнього декана історичного факультету Володимира Горбатюка (від 15.04.1947 р.) (Там само. Арк. 130).. Натомість рукописний примірник передали до Києва 31 березня 1949 р. напередодні ліквідації ЛВ ІМФЕ АН УРСР НАНФ РФ ІМФЕ, ф. 34 (Львівський філіал Інституту українського фольклору АН УРСР), спр. 1. Скорик М. Семен Палій - білоцерківський полковник, 1922-1923 рр., 150 арк.. Цікаво, що у тогочасній офіційній документації ЛВ ІМФЕ АН УРСР та історичного факультету ЛДУ не знаходимо жодної згадки про те, щоб учений продовжував свої студії у цій ділянці. Винятком є лише рецензія Ф. Колесси на фольклорно-етнографічні студії

М. Скорика (серпень 1946 р.), у якій наявне одиничне свідчення про те, що у перші повоєнні роки він працював також над темою “Семен Палій в українському фольклорі” ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 8 зв.. На те, що передані до Києва рукописний і машинописний варіанти дослідження М. Скорика були дещо перероблені в 1945-1946 рр., “відповідно до тодішніх вимог радянської історичної науки”, вказував Г. Дем'ян Дем 'ян Г. Михайло Скорик. С. 229.. Водночас, у загалом позитивному відгуку колишнього декана історичного факультету ЛДУ Володимира Горбатюка на цю працю Михайла Михайловича, знаходимо твердження про необхідність доопрацювання дослідження на основі марксистсько-ленінської методології та зі залученням найновішої на той час наукової літератури. Тож, зважаючи на твердження Г. Дем'яна та В. Горбатюка, можемо припустити, що готуючи у 1945-1946 рр. машинопис своєї давнішої праці, М. Скорик у її текст вніс мінімальні правки, відповідно до традицій радянської історичної науки (зокрема, очевидно, зробив дещо більший наголос на класову боротьбу), але цих змін було явно недостатньо, щоб вказана монографія змогла тоді побачити світ. інтелігенція скорик краєзнавчий етнографічний

Упродовж праці в інституті М. Скорик був постійним учасником засідань наукового семінару не лише ЛВ ІМФЕ АН УРСР, а й Етнографічного музею, активно долучався до обговорення численних наукових праць з етнографії та фольклористики Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, 127 арк.. Натомість масштаби його збирацької роботи упродовж 1944-1947 рр., силою різних обставин, були незначними, стосувалися, очевидно, його досліджень про традиційну культуру бойків і т. зв. радянський фольклор, а, водночас, обмежувалися, насамперед, теренами Сколівщини та інших сусідніх районів Бойківщини.

У цей період учений проводив і активну громадську роботу: працював у комітеті з організації парку української культури у Львові, а також, відповідно до тодішніх вимог, публікував повідомлення у місцевій пресі та стінгазетах ЛВ ІМФЕ АН У СРР, виголошував доповіді на мітингах, відвідував вечірній університет марксизму-ленінізму та внутрішній ідеологічний семінар ЛВ ІМФЕ АН УРСР Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 3, 6-11, 21, 23; ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 2; ДАЛО, ф. Р-119, оп. 17, спр. 9, арк. 7, 10 зв.; оп. 20, спр. 18, арк. 14..

Також М. Скорик продовжував піклуватися Самбірським історико- краєзнавчим музеєм (утворений у 1939 р. на основі музею товариства “Бойківщина” з прилученням експонатів із ліквідованого “Польського музею Самбірської землі”). Проте, після відновлення радянської влади у 1944 р., цей музей переживав дуже складні часи. 4 листопада того ж року вивезли до Сибіру його директора І. Филипчака, де він через рік загинув. У 1954 р. установу розформували. Лише трохи більше трьох тисяч із 37 тис. експонатів передали музеям Дрогобича, Львова та Стрия, решту знищили або розграбували під “керівництвом” тодішнього директора музею Міронічева Горняткевич В. Музей “Бойківщина”... С. 19-20; Дем'ян Г. Михайло Скорик. С. 237; Куб'як К. Таким пам'ятаємо музей / Кость Куб'як // Самбірські вісті. 1993. Липень. С. 15; Семчишин В. Експонати для музею “Бойківщина” / Василь Семчишин // Там само. С. 7; Семчишин В. Сторінки історії товариства... С. 3, 5..

Після смерті Ф. Колесси (3 березня 1947 р.), директор ІМФЕ АН УРСР Максим Рильський призначив М. Скорика в. о. керівника Львівського відділення цього інституту ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 2 зв.; Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 237-238.. Це був особливо складний період в історії установи, у колективі ширились чутки про її швидку ліквідацію. М. Скорик доклав чимало зусиль не лише для нормалізації науково-дослідної роботи народознавчого осередку, покращення внутрішньої атмосфери, а й для подальшого фахового зростання співробітників ЛВ ІМФЕ АН УРСР. Упродовж 21 березня - 26 квітня 1947 р. з власної ініціативи він прочитав курс лекцій з історії загальної етнології, які систематично відвідували більше 20 осіб - науковці ЛВ ІМФЕ АН УРСР та Етнографічного музею, а також аспірант кафедри фольклору й етнографії ЛДУ Ярослав Шуст Архів ІН, ф. ДЕМ, оп. 1а, спр. 4, арк. 111, 113-117, 119; Дем'ян Г. Михайло Скорик. С. 238. СкорикМ. Работа Львовского отдела... С. 159. Зважаючи на значний науковий інтерес для історії тогочасної народознавчої науки, подаємо тематику прочитаних лекцій: “Ціль і завдання етнографії. Означення етнографії. Місце етнографії в системі історичних наук. Етнографія й фольклор” (21 березня); “Методи етнографічних досліджень. Критика етнографічних джерел, інтерпретація. Етнографічні відомості в античному світі” (28 березня); “Етнографічні відомості в античному світі (продовження). Етнографічні знання в середніх віках. Перші проби історичних узагальнень на базі етнографічних матеріалів (орієнталістична школа), Лафіто, де Брос, Матескіс, Вольтер, Кондорсе, Ферґюсон, Шіллер, Форстер, Шамісо” (4 квітня); “Розвиток етнографічної науки в ХІХ і ХХ ст. Школа братів Гріммів, Конт, Спенсер, еволюційна школа, Бастіан, Дарвін, Бахофен, Теллер, Морган, Макленан, Маркс, Енгельс про Моргана, Антиморганізм (Отарке, Вестемарк, Гроссе). Етнографічні проблеми в працях Маркса, Енгельса” (11 квітня); “Криза етнографії в епоху імперіалізму, Ратцель (культурні циклі), Школа культурних кругів, Фробеніус, Гребнер, Шмідт, Ленг, Кінг, Фрезер, Ріверс, Леві-Брюль. Етнографія дореволюційної Росії до ХМПІ ст.; ХІХ ст. - Шренк, Кастрен, географічне товариство, експедиції, журнали, Міклухо- Маклай, народницька школа в етнографії, Богораз-Тан, Волков, Клеменс, Йохельсон, Ядринцев, Штернберг, Харузин, Ковалевский, Анучін, краєзнавчі товариства, етнографічні музеї, та продовження їх діяльності в Радянському Союзі” (18 квітня); “Фольклор Росії - міфологічна школа, Афанасієв, Метереологічна теорія, Буслаєв, Міллер, Бенфей (теорія запозичувань), антропологічна теорія (Тейлор, Ленк), психологічна школа, Фрайдес, Весоловський, Фінська історико-етнографічна школа, Науман. Етнографія в СРСР - вплив жовтневої революції на етнографію в СРСР, конференція етнографів з 1929 р., археологічно-етнографічна нарада 1932 р., Ленін - Сталін про етнографічні науки, радянський фольклор” (26 квітня)..

У березні 1947 р. Михайла Михайловича також призначили в. о. завідувача кафедри фольклору й етнографії. Щоправда, у звіті філологічного факультету за 1946/1947 н. р. про цю кафедру немає жодної згадки. Тут знаходимо лише відомості, що найбільш системно на факультеті працювали два гуртки: лінгвістичний і фольклорно-етнографічний під керівництвом, відповідно, Євгена Кротевича та М. Скорика. Водночас, тут були висловлені й певні зауваження до їхньої роботи: “тематика і цикл гуртків обмежувалась більш питаннями навчальної програми. Можливості крайознавчої лінії в роботі гуртків шкодила відсутність потрібної матеріяльної бази (потрібний фонограф та ін.). Цим і пояснюється недостатний науковий рівень більшості розроблених на гуртках тем: [...] “Сторіччя з дня народження Миклухо-Маклая”, “Про радянську етнографію”, “Народні казки” (фольклорно-етнографічний гурток)” ДАЛО, ф. Р-119, оп. 20, спр. 18. Звіт про роботу факультету в 1946/1947 н. р., арк. 10..

Однією з останніх розвідок М. Скорика у період його праці в університеті та ЛВ ІМФЕ АН УРСР була невелика стаття “Огляд наукової діяльності акад. Філарета Колесси” (1947 р.), яку планували вмістити до опублікованого того ж року збірника наукових праць ІМФЕ АН УРСР, проте вона туди так і не ввійшла Мистецтво, фольклор, етнографія / [відп. ред. М. Т. Рильський]. Київ, 1947 [Наукові записки ІМФЕ АН УРСР; Т. І--ІІ]. Рукопис цієї праці сьогодні зберігається в архіві (НАНФ РФ ІМФЕ, ф. 14--2, спр. 203. СкорикМ. Огляд наукової діяльності акад. Філарета Колесси, 1947 р., 3 арк.). Щоправда, ця розвідка відсутня у списку опублікованих та рукописних праць М. Скорика станом на 5 вересня 1947 р. (ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 14).. Це можемо пояснити такими причинами: по-перше, того ж року Філарету Михайловичу були присвячені спеціальні публікації кількох київських фольклористів Лавров Ф. Пам'яті видатного вченого-фольклориста і етнографа Ф. М. Колесси / Ф. Лавров, П. Павлій // Вісник АН УРСР. 1947. № 3. С. 6--12; Плісецький М. Фольклористичні праці Філарета Колесси / Марко Плісецький // Вітчизна. Київ, 1947. № 3. С. 149--156.; по-друге, стаття львівського дослідника була написана не зовсім із тих позицій, яких вимагала офіційна цензура; по-третє, невдовзі після смерті Ф. Колесси, на адресу цього видатного народознавця почали звучати звинувачення у націоналізмі Колесса Ф. Обнова... С. 152--153; Скуратівський В. “Це ж наша перша дитина!”. З неопублікованої спадщини Максима Рильського / Василь Скуратівський // Народна творчість та етнографія (далі -- НТЕ). 1993. № 2. С. 56--57..

Натомість останньою опублікованою у цей період працею М. Скорика стало невелике, але дуже інформативне повідомлення на сторінках провідного радянського спеціалізованого часопису “Советская этнография”, яке побачило світ восени 1947 р. Це був річний звіт про роботу ЛВ ІМФЕ АН УРСР у 1947 р., в якому автор коротко проінформував наукову спільноту про основні напрями та результати науково-дослідної діяльності трьох секторів цього народознавчого осередку: мистецтвознавства (складання бібліографічних покажчиків статей про мистецтво західних областей УРСР і бібліографічного словника радянських художників цього ж регіону); усного та музичного фольклору (двотомник про радянський фольклор західних областей УРСР; розшифровування текстів і мелодій з фонографічних валиків Осипа Роздольського) та етнографії (“Атлас матеріальної культури західних областей УРСР” (під керівництвом Романа

Гарасимчука); побут робітників Бориславського басейну в минулому та сучасності; побут ремісників Старосамбірщини (К. Добрянський), одяг західних областей УРСР (В. Пастущин), а також позапланові дослідження “Слов'янські взаємовпливи у розвитку матеріальної культури Полісся та сучасна матеріальна культура Полісся” (Р. Гарасимчук) і “Монографія Бойківщина” (М. Скорик)) СкорикМ. Работа Львовского отдела... С. 158-159. Про окремі з цих досліджень докладніше див. Гілевич І. Українська етнографічна наука у першому повоєнному десятилітті та польові дослідження Полісся / Ігор Гілевич // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2008. Вип. 43. С. 41, 43-45..

Упродовж кількох десятиріч ця невелика розвідка була основним опублікованим джерелом інформації про діяльність ЛВ ІМФЕ АН УРСР у перші повоєнні роки. Лише в 2011 р., стараннями І. Коваль-Фучило, світ побачила значно докладніша праця Ф. Колесси “Обнова української етнографії й фольклористики на Західних областях УРСР” Колесса Ф. Обнова... 239 с. У додатках цієї книги була передрукована й стаття М. Скорика (Скорик М. Работа Львовского отдела Института искусствоведения, фольклора и этнографии АН УССР в 1947 г. / Михайло Скорик // Колесса Ф. Обнова... С. 197-200)., в якій представлено діяльність трьох тодішніх народознавчих осередків Львова (ЛВ ІУФ АН УРСР (з 1944 р. - ЛВ ІМФЕ АН УРСР), Етнографічного музею та кафедри фольклору й етнографії ЛДУ) у 19391941 та 1944-1946 рр. Філарет Михайлович підготував її ще весною 1946 р. для московського часопису “Советский фольклор”, проте, з ідеологічних міркувань, тоді її так і не опублікували.

3 червня 1947 р. М. Скорик написав заяву на ім'я ректора Львівського університету з проханням перевести його на півставки в. о. доцента кафедри фольклору й етнографії, позаяк тоді основне місце його праці було в ЛВ ІМФЕ АН УРСР на посадах старшого наукового співробітника та в. о. керівника відділу Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 22.. Це прохання було задоволено наказом ректора від 15 липня того ж року Там само. Арк. 23.. У першому семестрі 1947/1948 н. р. М. Скорик читав навчальний курс з українського фольклору для студентів першого курсу філологічного факультету Там само. Арк. 24..

У народознавця було ще чимало наукових ідей і напрацювань, проте на перешкоді завершенню значної частини з уже згаданих праць та реалізації інших творчих задумів ученого став його арешт із політичних мотивів.

Спершу ще наприкінці травня 1947 р., за розповсюдження антирадянських листівок, у числі 12 учнів 9 класу середньої школи N° 8 заарештували його сина Володимира, якого, невдовзі, засудили до десяти років концтаборів. Ув'язнення юнак відбував у таборах Мордовії та Казахстану Скорик В. Війна дитячими очима. С. 280-281; Спогади В. Скорика; Франко П. Нескорене юнацтво / Петро Франко. Львів, 2007. С. 423..

А в ніч із 20 на 21 жовтня 1947 р. заарештували Михайла Михайловича разом з дружиною Марією-Соломією (працювала учителем хімії у школі) та сином Мирославом. Сім'ю вивезли на заслання до м. Анжеро-Судженська Кемеровської області Росії (одного з центрів вуглевидобувної промисловості Кузбасу). Невдовзі після арешту, ту частину будинку, в якій проживали Скорики, зайняла сім'я якогось кадебіста, а значну кількість рукописів ученого та інші сімейні документи й фото знищили Дем 'ян Г. Михайло Скорик. С. 229; Спогади В. Скорика..

24 жовтня 1947 р. один із заступників декана філологічного факультету подав рапорт ректору університету І. Бєлякевичу з клопотанням звільнити М. Скорика з 22 жовтня 1947 р. “у зв'язку з виїздом з м. Львова” Архів ЛНУ ім. І. Франка, ф. Р-119, оп. 1 о/с, спр. 1389, арк. 26.. А вже 27 жовтня наказом ректора № 330, заднім числом (22 жовтня 1947 р.), його було звільнено з посади в. о. доцента кафедри фольклору й етнографії Там само. Арк. 27..

Перебуваючи на засланні, народознавець був змушений спершу працювати сторожем цегляного заводу та касиром у лазні, проте вже через кілька місяців йому вдалося працевлаштуватися учителем німецької мови у вечірній середній школі робітничої молоді ВР ЛННБ, ф. 9, спр. 562, арк. 4; Дем 'ян Г. Михайло Скорик. С. 238; Скорик В. Війна дитячими очима. С. 281; Спогади М. Скорика.. У 1954 р. на волю вийшов син М. Скорика Володимир, який, невдовзі, приїхав до сім'ї в Анжеро-Судженськ. Там він закінчив школу робітничої молоді та, з відзнакою, хіміко-фармацевтичний технікум Скорик В. М. Завод і я. С. 92; Тарнавський Л. Родовід Савчинських. С. 190..

Відзначимо, що у цьому місті в статусі спецпоселенців перебувало багато інших родин української інтелігенції, переважно зі Львова. Її представником був і молодий лікар Богдан Надрага, у пізніших спогадах якого знаходимо цікаву згадку про родину Скориків: “Дуже милими були Михайло Скорик з дружиною Соломією. Деякий час вони проживали на моїй педіатричній дільниці, і я лікував їх сина Мирослава. Михайло Михайлович дуже цікаво розповідав про працю в Самборі, учительську семінарію, де був директором, товариство “Бойківщина”, етнографічні краєзнавчі дослідження. [...] Його дружина Соломія згадувала про свою тету Соломію Крушельницьку, батька Володимира Охримовича та багатьох давніх знайомих. Особливо урочисто ми святкували іменини глави сім'ї. [...] Відомий етнограф та історик продавав квитки в міській лазні, а його жінка викладала хімію у медінституті” Надрага Б. О. Спогади про родину. С. 584..

У 1955 р., в умовах десталінізації, син М. Скорика - Мирослав - повернувся до Львова та поселився у родини Біганських (родичів по материнській лінії), але згодом йому вдалося повернути батьківську хату. Того ж року він успішно склав вступні іспити на перший курс Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка по класу композиції (незважаючи на те, що у нього за плечима була лише Анжеро-Судженська музична школа-семирічка). А вже через десятиліття син репресованого вченого, завдяки своєму таланту та наполегливій праці, зумів заслужено посісти місце серед когорти найталановитіших українських композиторів Булка Ю. Мирослав Скорик... С. 120-121; Кияновська Л. Мирослав Скорик... С. 4-5; Спогади В. Скорика; Спогади М. Скорика; Тарнавський Л. Родовід Савчинських. С. 192-193..

У 1957 р. сім'я Скориків повернулася на Батьківщину. Проте, не маючи можливості замешкати у Львові, вони поселилися у с. Дубині на Сколівщині, де у родинній віллі “Незабудька” проживала Олена Охримович. Тут вони оформили пенсію. М. Скорик розводив пантарки, вирощував спаржу, займався квітникарством Скорик В. Спогади... С. 36; Спогади В. Скорика..

Натомість його син Володимир, пропрацювавши півтора року на хіміко- фармацевтичному заводі у Воронежі, зі значними труднощами поселився у Львові, закінчив вечірнє відділення Львівського політехнічного інституту, працював інженером на хімфармзаводі, керував науково-дослідною лабораторією, оформив низку раціоналізаторських винаходів. У 1990-1994 рр. він був депутатом Львівської міської ради першого демократичного скликання. У 2005 р. вийшов на пенсію, проживає у Львові в старому родинному будинку Скорик В. Завод і я. С. 92-96; Тарнавський Л. Родовід Савчинських. С. 190-191..

М. Скорик постійно стежив за громадським і культурно-освітнім життям краю та намагався, на скільки дозволяли обставини, долучатися до нього. Щоправда, стримуючим чинником завжди був острах того, щоб його діяльність не зашкодила кар'єрі наймолодшого сина Мирослава Спогади В. Скорика.. Проте, як з цього приводу стверджував Г. Дем'ян, “його часто можна було зустріти в товаристві молодих, а то й досвідчених дослідників або в оточенні вчителів і учнів, з якими він щедро ділився своїми невичерпними знаннями з етнографії, музейництва, педагогіки, літератури, історії, краєзнавства... Затишний куточок у Дубині біля м. Сколе на Львівщині [...] добре знали і дослідники етнографічної історіографії, і мистецтвознавці, і тисячі звичайних шанувальників української культури” Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 239.. Часто тут бував у батьків і син Мирослав Дем 'ян Г. Зустріч з улюбленим композитором / Г. Дем'ян // Радянська Верховина (Сколе) (далі - РВ). 1973. № 112 (2880). 22 вересня. С. 4; Дем 'ян Г. Під час моєї педагогічної роботи... / Г. Дем'ян // ЧП. 1988. № 111 (7933). 13 липня. С. 3..

Частково М. Скорик у цей період продовжував свої народознавчі студії. У 1972 р. він відредагував рукопис статті “Матеріали до генезису народного орнаменту” (скоротив, додав покликання на деякі публікації 1950-1960-х років, а художник Роман Біганський виконав 16 рисунків писанок). Г. Дем'ян стверджував, що машинописи повного і скороченого варіантів дослідження зберігаються у НАНФ РФ ІМФЕ НАН України та його (Григорія Васильовича) особистому архіві Дем 'ян Г. Михайло Скорик. С. 236., проте у київському архіві нам вдалося виявити лише повний варіант 1946 р. НАНФ РФ ІМФЕ, ф. 14-2, спр. 20б, 33 арк.

Втім, лише у 1980 р., стараннями Г. Дем'яна, цю статтю опублікували на сторінках варшавського часопису “Наша культура” Скорик М. З джерел писанкового орнаменту / Михайло Скорик // Наша культура (Варшава). 1980. № 3 (263). С. 11-12; № 4 (264). С. 4-5, 7., а через вісім років і в провідному народознавчому журналі України “Народна творчість та етнографія” СкорикМ. З джерел писанкового орнаменту / М. М. Скорик // НТЕ. 1988. № 4. С. 7478. Згодом ця праця була перевидана ще раз (СкорикМ. З джерел писанкового орнаменту / М. Скорик // Писанка. 1995. Ч. 1. С. 10-13).. У цьому дослідженні М. Скорик подав деякі власні спостереження про рослинний орнамент. Зокрема, на основі докладного аналізу значного джерельного матеріалу, він дійшов висновку, що орнаменти, які, за назвою, здаються тваринними (“курячі, качачі, гусячі, сорочині, зозулині, котячі лапки”, “качачі шийки”, “заячі вушка”, “баранячі роги”, “вовчі зуби”, “павуки”, “метелики”, “півнячі гребінчики” та ін.), насправді, майже завжди означають рослини, до того ж лікувальні. Іншими словами, назви відповідних орнаментів збігаються з народними назвами лікарських рослин, які й стали основою для виникнення відповідних зображень. При цьому, вчений висловив думку, що багато мотивів рослинного характеру потрапили на писанки саме завдяки їхнім лікувальним властивостям. Стосовно ж орнаментів, що їх попередні дослідники зараховували до групи предметно-побутових (“калиточка”, “гребінці”, “дзвони”, “сокирки”, “хрести”), то й тут докладний аналіз показав, що часто, насправді, це рослинні або геометричні мотиви. Окремо вчений проаналізував і групу мотивів, які є виразно рослинними як за назвою, так і за виглядом (“сосонка”, “барвінок”, “гвоздики”, “тополька”, “мак”, “дубове листя” та ін.). У підсумку, М. Скорик висловив припущення, що писанкарки, маючи готові давні солярні та геометрично-символічні знаки, на писанках-амулетах наближали їх до зрозуміліших форм. Відзначив він і той важливий факт, що “писали” обов'язково на сирих яйцях, щоб зберегти в них животворні сили, тоді як крашанки варили для споживання.