Михайло Скорик - етнолог, історик, фольклорист

Важливим напрямом діяльності М. Скорика у цей період також було написання спогадів, адже доля подарувала йому унікальну можливість близько контактувати з багатьма відомими діячами української культури та науки кінця ХІХ - першої половини ХХ ст. У 1960 р. він, разом із дружиною Марією-Соломією, записали спогади про С. Крушельницьку в її рідної сестри - дев'яносторічної О. Охримович, яка наступного року померла. У 1970 р. уже Марія-Соломія написала власні спогади про цю видатну українську оперну співачку. Обидва ці матеріали згодом опублікували Крушельницька-Охримович О. Все, що залишилося в пам'яті про Соломію / Олена Крушельницька-Охримович // Соломія Крушельницька. Спогади, матеріали, листування. У двох частинах / вступна стаття, упорядк. і примітки Михайла Головащенка. Київ, 1978. Ч. 1. Спогади. С. 49-68; СкорикМ.-С. З раннього дитинства / Марія-Соломія Скорик // Там само. С. 155-159. Уміщені в цьому збірнику спогади О. Крушельницької-Охримович фактично складаються з двох окремих частин. Перша - відомості, записані подружжям Скориків у 1960 р., друга - спогади Олени Амвросіївни, опубліковані кількома роками раніше (Крушельницька-Охримович О. Три роки в подорожах з артисткою / Олена Крушельницька-Охримович // Славетна співачка. Львів, 1956. С. 41-46).. Спогади подружжя Скориків про життєвий і творчий шлях В. Охримовича використала Вікторія Маланчук під час підготовки монографії про його етнографічні студії Маланчук В. Етнографічна діяльність В. Ю. Охримовича / Вікторія Маланчук. Київ, 1972. С. 136..

Саме у Дубині Г. Дем'ян записав цінні для українознавства спогади Михайла та Соломії Скориків про славетну українську співачку С. Крушельницьку, композиторів Ф. Колессу і Василя Барвінського, письменників Івана Франка, Олександра Олеся, Осипа Турянського, Дмитра Йосифовича, Василя Щурата, Андрія Чайковського, Ірину Вільде, художницю Олену Кульчицьку, відомого художника, організатора музею “Лемківщина” у Сяноку Льва Геца та ін. Ці матеріали зберігалися в особистому архіві Г. Дем'яна Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 234.. Вони лише частково введені до наукового обігу в численних публікаціях записувача на сторінках періодичних видань Дем 'ян Г. Підгір'я моє зелене... / Григорій Дем'ян // Жовтень. 1968. № 7. С. 102-105; № 8. С. 115-119; № 11. С. 139-141; 1969. № 1. С. 133-134; Дем'ян Г Соломія Крушельницька на Сколівщині / Г. Дем'ян // РВ. 1973. № 109 (2877). 15 вересня. С. 4; Сенів Б. [Дем'ян Г.]. “Хлопський адвокат” / Б. Сенів // РВ. 1972. № 67 (2729). 3 червня. С. 4; та ін.

* Ще у радянський період Г. Дем'ян почав передавати окремі матеріали (насамперед збірки власних фольклорно-етнографічних записів) у рукописні фонди ІМФЕ АН УРСР (з 1976 р.), а також в особові фонди у відділах рукописів Інституту української мови ім. О. Потебні АН УРСР та Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника АН УРСР. Проте особовий фонд Г. Дем'яна у ВР ЛННБ і досі не впорядкований. Тож остаточно не можемо сказати, чи потрапили сюди спогади М. Скорика. Ще одна частина особистого архіву вченого була передана до архіву ІН НАН України, де також планується створити особовий фонд Г. Дем'яна, який, щоправда, ще не впорядкований. Саме сюди найближчим часом планується передати й ту частину особистого архіву народознавця, яка нині зберігається у його сім'ї.. Щоправда, доля цих спогадів, які розглядаємо як важливу частину творчого спадку М. Скорика, зараз остаточно невідома, позаяк особистий архів Г. Дем'яна як за його життя, так і після смерті вченого весною 2013 р. був частково розпорошений*.

М. Скорик вів також активне листування з окремими вченими, митцями (зокрема, з Миколою Колессою) та громадськими діячами. Його епістолярна спадщина має значну наукову вартість, адже з неї можна почерпнути чимало цінної інформації про розвиток народознавчих та краєзнавчих студій у міжвоєнний і, частково, повоєнний періоди. Нині вхідна кореспонденція частково зберігається у Львові, в синів Мирослава та Володимира. Щоправда, вона ще й досі належним чином не опрацьована та не введена до наукового обігу.

У 1967 р. розпочалося листування Михайла Михайловича з Георгієм Машурою - ініціатором створення у другій половині 1950-х років та багаторічним керівником краєзнавчого музею при середній школі № 1 м. Самбора (на його основі в 1991 р. було відновлено етнографічний музей “Бойківщина” як філію Національного музею імені Андрея Шептицького у Львові). Учні місцевого краєзнавчого гуртка записали від М. Скорика чимало цікавої інформацію з історії їхньої школи, відомості про багатьох визначних земляків. На особливу увагу заслуговує лист зі спогадами про історію середньої школи № 1 м. Самбора, який згодом було опубліковано СкорикМ. Навколо історії... № 144. С. 2-3; № 145. С. 2-3..

Наприкінці 1960-х років Г. Дем'ян, готуючи статтю про музей “Бойківщина”, багато разів з цього приводу спілкувався з М. Скориком (єдиним живим на той момент співзасновником музею), але, бажаючи, щоб ці відомості мали характер історичного джерела, попросив ученого написати їх у відповідній послідовності своєю рукою. 24 липня 1968 р. М. Скорик надіслав ці спогади Г. Дем'януДем'ян Г Михайло Скорик. С. 236.. Останній спершу широко використав їх під час підготовки згаданої розвідки Дем'ян Г. Історико-етнографічна діяльність... С. 28-35., а в 1988 р., уже в умовах “перебудови”, опублікував на сторінках районної преси, додавши до цих матеріалів передмову й окремі коментарі СкорикМ. Про музей “Бойківщина”... № 57. С. 2-3; № 58. С. 2.. Тут знаходимо як важливі уточнення та доповнення до праці М. Скорика 1938 р., так і деякі оцінки значення цього музею. Цікаво він прокоментував сам вибір назви музею, який учений назвав “ударом в лоб”, позаяк “тоді назвати когось бойком, це велика обида, а самі бойки цураються цієї назви” Там само. № 57. С. 2.. Автор подав характеристику найактивніших співробітників музею - В. Гуркевича, В. Кобільника, М. Скорика, яких він назвав “Бойківською трійцею”, “яка рішила бойків як рівновартісний чинник ввести в коло рівнорядних племен українського народу” Там само. С. 3.. Також у цих спогадах наявні цінні факти про різні напрями роботи музею “Бойківщина” (збирацьку, експозиційну, видавничу, комплектування бібліотеки, контакти з багатьма науковцями, музеями та іншими народознавчими осередками тодішньої Польщі та зарубіжжя), його роль у розвитку українського музейництва Галичини міжвоєнного періоду. На особливу увагу заслуговують і наведені тут факти ставлення місцевого населення до музею: “Одиниці, які дотепер нудьгували по селах, нарікаючи на “світ, забитий дошками”, відкривали очі і увиділи те, на що дотепер не звертали уваги, не бачили, не розуміли, і з ентузіазмом почали вивчати своє середовище” СкорикМ. Про музей “Бойківщина”... № 57. С. 3.. Щоправда, ці спогади, попри їхню значну джерельну вартість, і досі залишаються практично невідомими для сучасних дослідників українського музейництва міжвоєнного періоду.

Упродовж усього життя М. Скорик писав і літературні твори (оповідання, поезію) та робив переклади, втім про цю сферу його творчості нині, на жаль, відомо небагато. Насамперед, це пояснюється двома чинниками: по-перше, згідно з твердженням Г. Дем'яна, “автор не надавав цьому (літературній творчості. - І. Г.) особливої уваги. Найголовнішим обов'язком і покликанням вважав педагогічну і музейницьку діяльність та етнографічні дослідження” Дем 'ян Г Михайло Скорик. С. 233.; по-друге, лише незначна частина творів М. Скорика опублікована, інші ж були втрачені або ж розпорошені Спогади В. Скорика.. Зокрема, крім уже згаданих публікацій у журналі “Світ дитини”, фрагментарні відомості про літературні проби М. Скорика знаходимо у спогадах його сина Володимира та праці Г. Дем'яна (дитячі оповідання, триптих на фольклорно-етнографічних матеріалах “Ладо-Велія”, переклад Шевченкового “Заповіта” польською мовою) Дем'ян Г Михайло Скорик. С. 233, 237; Скорик В. Спогади... С. 32..

Завдяки науковій діяльності міжвоєнного та частково післявоєнного періодів, М. Скорик посів чільне місце у середовищі українських музейників і карпатознавців, українські народознавці 1950-1980-х років добре знали та використовували його праці (насамперед, про бойківські писанки). Щоправда, далеко не завжди вони мали можливість у своїх публікаціях згадувати цього відомого дослідника Бойківщина чи, навіть, просто покликатися на його розвідки.

У 1978 р., відразу після виходу книги відомого львівського народознавця Романа Кирчіва “Етнографічне дослідження Бойківщини” Кирчів Р Етнографічне дослідження Бойківщини. 174 с., її автор та тодішній директор Музею етнографії та художнього промислу АН УРСР Юрій Гошко приїхали до М. Скорика, подарували йому примірник книги та просили долучитися до підготовки колективної історико-етнографічної монографії про Бойківщину, чим тоді якраз займалися науковці музею. Проте він відмовився, мотивуючи це поганим станом здоров'я та відсутністю доступу до бібліотек Спогади Романа Кирчіва, м. Львів, 4 лютого 2014 р.. Щоправда, у самій “Бойківщині”, зі зрозумілих причин, ні у вступному історіографічному розділі, ні у підрозділах про походження назви “бойки” та особливості бойківських писанок цензура не дозволила згадати жодної праці народознавця Гошко Ю. Вступ / Юрій Гошко, Роман Кирчів // Бойківщина: історико-етнографічне дослідження / за ред. Ю. Гошка. Київ, 1983. С. 5-22;Худаш М. Проблеми походження назви “бойки” / Михайло Худаш // Там само. С. 38-44; Ляшенко О. Писанки / О. Ляшенко // Там само. С. 295-297. Натомість в опублікованих тоді ж розвідках про орнамент бойківських писанок Олександр Ляшенко часто покликається на відповідну працю М. Скорика (Ляшенко О. Орнаментальні мотиви писанок Бойківщини / О. Ляшенко // ЛБ (Е). 1985. № 1/41 (52). С. 35-39; Ляшенко О. Орнаментальні мотиви писанок Бойківщини / О. Ляшенко // НТЕ. 1982. № 3. С. 70-73)..

У 1980 р. у дружини М. Скорика стався інсульт; за нею доглядала бойківчанка Катерина, яка проживала у Скориків. Натомість Михайло Скорик переїхав до Львова, до сина Володимира, але захворів і через кілька місяців 5 березня 1981 р. помер. Його поховали на Янівському цвинтарі у Львові. У квітні того ж року померла й дружина Марія-Соломія, яку поховали у м. Сколе Куб'як К. Засновники... С. 10; Куб'як К. Михайло Скорик... С. 4; Скорик В. Спогади... С. 37; Спогади В. Скорика; Тарнавський Л. Родовід Савчинських. С. 185-186. Попри те, що на його похороні було багато відомих українців, у тогочасних періодичних виданнях Львівщини та української діаспори не вдалося знайти жодного некролога на М. Скорика..

Таким чином, можемо ствердити, що М. Скорик є одним із тих незаслужено призабутих українських учителів-ентузіастів, які, поруч зі своєю педагогічною діяльністю, змогли зробити помітний внесок у розвиток музейництва, народознавчої науки та культури загалом. Найбільш продуктивними періодами його науково-дослідницької роботи були роки праці в самбірському товаристві “Бойківщина” та однойменному музеї, а згодом - у ЛВ ІМФЕ АН УРСР та Львівському університеті. Переломним моментом у житті вченого став арешт 1947 р., який перервав його педагогічну і науково-дослідну діяльність та унеможливив завершення низки важливих наукових проектів і повнішу реалізацію значного творчого потенціалу. Найбільших результатів М. Скорик досягнув у дослідженні народного писанкарства, орнаментики, топоніміки. Більшість його праць, зібраний у них фактичний матеріал і висловлені думки ще й досі не втратили наукового значення. Хоча М. Скорик, насамперед, був дослідником Бойківщини, проте окремі його висновки мають важливе значення для дослідження традиційної культури українців загалом.

Анотація

Серед представників західноукраїнської інтелігенції кінця ХІХ - середини ХХ ст. є низка надзвичайно багатогранних особистостей, які, попри значний тиск окупаційних режимів (зокрема польського та радянського), зуміли залишити значний вклад у різноманітні галузі української науки та культури. Серед таких постатей - Михайло Скорик, етнолог, історик, фольклорист, музейник, педагог. У міжвоєнний період він був співзасновником етнографічно-краєзнавчого товариства “Бойківщина” у Самборі та музею й часопису при ньому, у повоєнні роки відновив діяльність кафедри історії середніх віків Львівського університету. Свою етнографічну діяльність, розпочату у 1920-1930-х роках у Самборі, М. Скорик у 1940-х роках продовжив у Львові: на кафедрі фольклору й етнографії Львівського університету та у Львівському відділені Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР. Серед його наукових планів було написання комплексного історико-етнографічного дослідження “Бойківщина”, низки інших ґрунтовних праць. Проте сталінські репресії проти діячів української культури, посилені у другій половині 1940-х років, завадили публікації результатів наукових студій ученого. Значна кількість праць М. Скорика повоєнного періоду його наукової діяльності була втрачена або ж залишається у рукописах, а тому не введена у науковий обіг.

Ключові слова: Михайло Скорик, етнографія, історія, музей, бойки, народна культура.

Among the West Ukrainian intelligentsia of the end of the 19 - the middle of the 20 centuries there are a number of remarkably versatile personalities, who, despite the oppressive occupation regimes (Polish and Soviet in particular), have made a significant contribution to various domains of Ukrainian science and culture. One of them is Mykhailo Skoryk, an ethnologist, historian, folklorist, museum professional and educator. In the interwar period he was a co-founder of “Boykivshchyna” - an ethnographic and local history society in Sambir with its own museum and periodical; in the post-war years he reestablished the Chair of Medieval History of Lviv University. Mykhailo Skoryk commenced his ethnographic activities in 1920-1930-s in Sambir; in 1940-s he continued his work at the Department of Ethnography and Folklore Studies of Lviv University and at the Lviv department of Institute of art, folklore and ethnography of the Academy of Sciences of the USSR. The scientist also planned a comprehensive historical and ethnographic study entitled “Boykivshchyna” and a series of other substantial works. However, Stalin's repressions against Ukrainian cultural activists, intensified in the second part of the 1940-s, hampered the publication of results of Skoryk's scientific researches. A considerable part of Mykhailo Skoryk's works of the postwar period of his activity was lost or remains in manuscripts and, therefore, is not introduced into scientific use.

Key words: Mykhailo Skoryk, ethnography, history, museum, boykos, traditional culture.

Среди представителей западноукраинской интеллигенции конца XIX - середины ХХ ст. есть ряд чрезвычайно многогранных личностей, которые, несмотря на значительное давление оккупационных режимов (в частности польского и советского), сумели оставить значительный вклад в различные отрасли украинской науки и культуры. Среди таких фигур - Михаил Скорик, этнолог, историк, фольклорист, музейщик, педагог. В междувоенный период он был соучредителем этнографическо-краеведческого общества “Бойковщина” в Самборе, музея и журнала при нем, в послевоенные годы возобновил деятельность кафедры истории средних веков Львовского университета. Свою этнографическую деятельность, начатую в 1920-1930-х годах в Самборе, М. Скорик в 1940-х годах продолжил во Львове: на кафедре фольклора и этнографии Львовского университета и во Львовском отделении Института искусствоведения, фольклора и этнографии АН УССР. Среди его научных планов было написание комплексного историко-этнографического исследования “Бойковщина”, ряда других фундаментальных трудов. Однако сталинские репрессии против деятелей украинской культуры, усиленные во второй половине 1940-х годов, помешали публикации результатов научных исследований ученого. Значительное количество работ М. Скорика послевоенного периода его научной деятельности была потеряна или остается в рукописях, а потому не введено в научный оборот.

Ключевые слова: Михаил Скорик, этнография, история, музей, бойки, народная культура.

Размещено на Allbest.ru