З нових документів до історії Сіверщини (ХVII-ХVШ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

З НОВИХ ДОКУМЕНТІВ ДО ІСТОРІЇ СІВЕРЩИНИ (ХVII-ХVШ ст.)

Юрій Мицик, Інна Тарасенко



У публікації представлені документи Самойловича та інших старшин.

Ключові слова: універсал, лист, гетьман, монастир.



Вступ

Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах і необхідність публікації цих документів уже говорилось у попередніх публікаціях).

Усього в цій частині статті наводяться тексти 57 документів, у т. ч. 8 у вигляді реґестів. Тут явно переважають документи XVII ст. Це пояснюється тим, що ми намагалися увести до наукового обігу давніші документи, яких збереглося менше і які важче читати. Вони зберігаються переважно в Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ). Окремі документи були виявлені у відділі рукописів (далі -ВР) та відділі мікрофільмів (далі - ВМ) Національної бібліотеки у Варшаві (далі - НБ), Бібліотеки Чарторийських у Кракові (далі - Ч.), музеї Національного університету Києво-Могилянська Академія.

Серед документів цієї частини нашої статті необхідно знову виділити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій XVI-XVШ ст.» і «Український Православний Дипломатарій XVI-XVШ ст.», тобто документи гетьманів та іншої старшини, а також документи вищих ієрархів Православної Церкви. Тут представлені документи гетьманів Івана Самойловича (всього 6), Данила Апостола (1), Війська Запорозького (1), генеральних суддів Михайла Вуяхевича і Сави Прокоповича, генерального бунчужного Якова Лизогуба (1), генерального хорунжого Івана Ломиковського (1), полковників: київських Г. Коровки-Вольського, К. Солонини, прилуцького Дмитра Горленка (1), стародубського Петра Рославця (2); сотників: батуринського Дмитра Стожка (1), дівицького Йосипа Шендюха (1) та чернігівського Стефана Силича (1). До них прилягає документ Гаврила Бореїча, депутата від Батуринського й Ніжинського повітів в Уложенну комісію (1). З документів церковних ієрархів представлені грамоти й листи київського митрополита Гедеона Четвертинського (1), чернігівських архієпископів Лазаря Барановича (2), Іраклія Комаровського (1), архімандрита Києво-Печерської лаври (майбутнього київського митрополита) Варлама Ясинського (1). Адресатами листів виступають не менш значні люди: Іван Мазепа (ще як генеральний осавул!) (1), гетьман Іван Скоропадський (1), цариця Анна Іоаннівна (1), охочекомонний полковник Ілля Новицький (6), наказний охочекомонний полковник Іван (1), охочекомонні полковники (1), архімандрит чернігівського Троїцького Єлецького монастиря св. Феодосій Углицький (майбутній чернігівський архієпископ) (4) та ін.

Відкриває дану публікацію лист запорожців 1631 р. до коронного гетьмана Станіслава Конецпольського. Тут подаються важливі звістки про військову ситуацію напередодні Смоленської війни 1632-1634 рр. між Річчю Посполитою та Московською державою і події на Сіверщині (згадуються насамперед Путивль і Ромни). Листи Самойловича (№№ 10-12, 15, 17, 18) та й Ломиковського (№ 25) адресовані полковнику Іллі Новицькому, який, по суті, очолював прикордонну службу на південних кордонах Гетьманщини. З точки зору дослідників Сіверщини, особливий інтерес являють його листи (№ 17, 18), бо в них ідеться про маєтність Новицького - с. Нехаївку (нині - село на території Коропського р-ну). У відповідній довідці «Історії міст та сіл Української РСР» одним рядком згадується, що це село було засноване в першій половині XVI ст. і ні слова більше про дожовтневий період його історії. (1) У першому (1685 р.) з цих двох листів говориться про скаргу новомлинських сторожів на жителів села Нехаївки, оскільки ті відмовлялися сплачувати податки. Гетьман просив Новицького вжити заходів. У другому листі (1686 р.) гетьман повертається до цього питання, уточнюючи податки й повинності нехаївців. Цікаво, що він згадує таку міру сипучих тіл, як «коропское или глуховское». Ці листи є своєрідним доповненням універсалу Самойловича від 15 (5).05.1681 р., в котрому надавалося Новицькому право на горілчану, дьогтеві й тютюнову оренди в Нехаївці для утримання охочого війська (2). В інших листах (1676 р., № 10, 11) Самойлович велить прибути в Батурин Новицькому та його людям і зазначається їхнє прибуття. В листі того ж року до охочекомонного полковника Івана (№ 12) гетьман велів йому з полком спішно виступити з квартир у Стародубському полку на Макошин і Сос- ницю в готовності до військового походу (очевидно, йшлося про похід на Правобережну Україну). У листі № 15 гетьман пише про відкликання генерального бунчужного (Костянтина Голуба -?) з Канева до його дому в Батурин, а на його місце поставити батуринського сотника (Ярему Андрієва). В універсалі гетьмана Апостола 1732 р. (№ 45), адресованого насамперед ніжинському полковникові й глухівському сотнику, затверджувалася купівля в Глухові будинку генеральним суддею Іваном Борозною (на вулиці Мостовій біля Київської башти). В універсалі 1687 генеральних суддів Михайла Вуяхевича та Сави Прокоповича (№ 20), адресованому шаповалівському сотнику (на жаль, не вказано його ім'я) та іншим представникам сотенної верхівки, йшлося про млин в с. Миколаївці Тимофія Костевича Забіли, борзненського мешканця, який він придбав у братів Андрієнків, що було й підтверджено суддями. Нині Миколаївка є селом Борзнянського р-ну, а в «Історії міст і сіл...» про дожовтневий період згадується одним рядком (про заснування села)

Документ № 33 - це універсал 1692 р. прилуцького полковника Дмитра Горленка, звернений насамперед до іваницького сотника (ним був або Сава Миценко або Семенович). Тут мова йшла про надання с. Щуровки Івану Носу. Це дозволяє дещо прояснити родовід Носів, про який писалося в свіжому номері СЛ (4). Іваниця ж знаходиться на південний схід від Ічні. У листі 1716 р. генерального бунчужного Якова Лизогуба до гетьмана Івана Скоропадського (№ 38) містяться цікаві дані про обрання воронізького сотника, яким став Холодович. Цілий блок документів стосується св. Феодосія Углицького. У листах до нього 1688 р. (№№ 21-22) київського полковника Костянтина Солонини йдеться про монастирських підданих сіл «Серединки, Надиновки, Копачовки и Сеножацкого» (на жаль, точно локалізувати двох сіл не вдається, а Серединка й Сіножацьке знаходяться між Козельцем і Черніговом на трасі Київ-Чернігів) і про ревізію-перепис населення в цих селах, яку проводив козелецький сотник (ним був, очевидно, Сергій Солонина). У листі 1689 р. (№ 26) київського полковника Григорія Карповича-Вольського знов підіймалося питання про маєтності і про підданих Єлецького монастиря, зокрема згадувалося про млин, поставлений з ініціативи видатного українського письменника, архімандрита Єлецького монастиря Іоанникія Галятовського. У листі 1688 року дівицького сотника Йосипа Шендюха (№ 23) йшлося про зменшення числа компанійців, які стояли на квартирах в Овдіївці, що на лівому березі Десни нижче Салтикової Дівиці. Тут є цікава згадка про «ралець», відомий з «Енеїди» Котляревського. Цим словом означали тоді подарунок (грошами чи натурою) сотнику чи полковнику з оказії зайняття ними посади. Ще два великих документи стосуються візитів у Москву Феодосія Углицького в 1689 та 1692 рр. (№№ 24 та 34). У першому випадку архімандрит прибув як посланець Лазаря Барановича. Тут детально описується склад посольства, у котрому був і відомий гравер «монах Инокентий Щирский», норми провіанту, який виділявся їм щоденно. Відзначалося зокрема, що Углицький був у Москві у 1686 р. як ігумен Свято-Михайлівського Видубицького монастиря в Києві, згадувалося про приїзд у 1680 р. намісника Києво-Печерської лаври Варлаама Ясинського (майбутнього київського митрополита). У другому випадку Углицький прибув для висвячення на чернігівського архієпископа по смерті Лазаря Барановича. Цей документ за структурою та змістом нагадує попередній, але містить у собі лист самого Углицького, рекомендаційні листи гетьмана Мазепи і духовенства Чернігівської архієпископії, який підписали, зокрема, відомий письменник, ігумен Лаврентій Крщонович, Андрій Страховський (Стаховський), майбутній чернігівський архієпископ, митрополит Сибірський і Тобольський, святий (!). Тут же він підписався як «протопоп менский, сосницкий и березенский», а перебування його на цій посаді досі було невідомим. Документація попередника св. Феодосія Лазаря Барановича представлена двома грамотами. В одній з них 1690 р. (№ 29) надається Лазарю Матвійовичу (батькові воронізького протопопа Йосифа) місце на р. Івоті «в ключу Новгородском» для збудування млина. В іншій 1684 р. (№ 14) надається право о. Христофору збирати гроші на будівництво Свято-Михайлівської церкви в Ніжині для грецької громади. Пізніше у 1687 р. о. Христофор на її підставі, а також універсалу гетьмана Самойловича 1681 р. (його ще не виявлено) добився видання грамоти подібного змісту від київського митрополита Гедеона Четвертинського. Лист 1685 р. (№ 16) Варлаама Ясинського до Івана Мазепи проливає світло на особисте життя Іллі Новицького. Останній, овдовівши після смерті першої дружини Софії, уподобав киянку Мелашку (вірогідно удову по смерті Івана Забіли). Але Мелашка була вже заручена з якимсь Бугаєнком. Щоб подолати ці перепони, Новицький звернувся за допомогою до намісника Києво-Печерської лаври, архімандрита Варлаама Ясинського та до світських осіб: генерального осавула Івана Мазепи та гадяцького полковника Михайла Василевича. Ясинський відгукнувся на ці прохання, і справа скінчилася щасливо для Новицького, котрий одружився з Мелашкою і мав з нею кількох дітей. Відповідні послання Ясинський написав і до генерального осавула та Василевича, і лист до Мазепи наводиться нижче. У грамоті 1754 р. (№ 50) чернігівський і новгород- сіверський архієпископ Іраклій Коморовський (обіймав кафедру у1752-1761 рр.) вирішував заплутане питання про священиків Свято-Троїцького храму с. Ріпок. Тут певною мірою можна простежити послідовність настоятелів у храмі у першій половині ХУІІІ ст., а згадка про священничий рід Стаховських дозволяє припустити про його зв'язок з св. Антонієм Стаховським, про якого вище говорилося. До згаданих документів церковнослужителів прилягають два (№№ 52 54). Перший з них, складений не раніше 1769 р., починається з 9.01. 1745 р., з цього моменту йде історія цих писарів, бо до 1745 р. відповідні обов'язки виконували кафедральний писар і реєнт. Тут представлено два уривки із списку писарів київської митрополичої консисторії, в котрих ідеться про о. Антонія Почеку, вихованця Києво-Могилянської Академії (далі - КМА), ігумена Видубицького та деяких інших монастирів. У ній зазначається досі невідомий факт з біографії Почеки: до зайняття посади писаря він був священиком у Ніжині. Подаються і розлогі біографічні дані про уродженця Козельця ієромонаха («дикого попа») Кирила Тарловського (1709-1784), вихованця КМА.

Уже 13.10.1748 р. дану посаду обійняв вихованець КДА ієромонах Антоній Почека, замінивши ієромонаха Антонія. Почека до того був кафедральним писарем, а ще раніше - священиком у Ніжині. Куди ширшою і важливішою є довідка про Кирила Тарловського, прозваного «диким попом» за часті блукання землями Війська Запорозького. Досі про нього було відомо небагато. Підняв це питання Лев Мацієвич на сторінках журналу «Киевская старина», спираючись на рукопис протоієрея Оранського, який служив у Новомосковську (Самарі) (5). Потім Дорошенко на сторінках «Черниговських губернських відомостей» (№ 63) уніс суттєві корективи в життєпис Тарловського, спираючись на розповіді «козелецьких старожилів», в першу чергу Ф.І. Д-ського, та на «листи Тарловського до свого зятя» (на жаль, його листи збереглися дуже погано). Після цього якийсь автор, що сховався за псевдонімом Л.А., написав повнішу замітку про Тарловського в «Киевской старине» (6). У подальшому Тарловського згадували переважно в краєзнавчій літературі, інколи в енциклопедіях (7), але вони мало що додавали до згаданих статей. На жаль, про цього вихованця КМА не згадано в енциклопедичному виданні «Києво-Могилянська академія ХУП-ХУПІ ст.». (К., 2001). Список же значно доповнює і уточнює біографію Тарловського до 1770 р. і зводить майже нанівець значення замітки о. Оранського, в котрій наводиться романтична історія про службу Тарловського в гвардії Катерини ІІ, його розжалування в солдати за якусь провинність, праця мельником, лаврські і запорозькі пригоди...

У списку спершу подається нова дата народження «дикого попа» - 11.03. 1740 за старим стилем, а не 1709. З цього випливає перша суттєва поправка: вінчати царицю з Розумовським у 1744 р. він ніяк не міг, бо йому було всього 4 роки. Може, вінчав його батько (о. Максим)? Майбутній «дикий поп» народився в Козельці в родині настоятеля Свято-Микільської церкви Максима Тарловського та Анастасії Олексіївни Крупянської (імена батьків досі були невідомі), хрещений у храмі, де служив батько, під іменем Григорій (цей факт досі був невідомим). По смерті батька (в ніч на 1. 12. 1742 р.) хлопчик, досягнувши 6-річного віку, став навчатися (очевидно в Козельці) і досягнув чудових успіхів, тому був узятий до Києва дядьком по матері Андрієм Крупянським, студентом КМА (цю особу не вказано в згаданій енциклопедії КМА). Після того як дядько переїхав до Глухова на службу в генеральній військовій канцелярії, хлопець повернувся до матері, вчився в полковій канцелярії в Козельці, а 26. 10. 1753 р. поступив до КМА. 8. 01. 1759 р. він був прийнятий на службу в канцелярію духовної консисторії, а пізніше (31.07.1761 р.) був пострижений у ченці в Свято-Онуфрієвському монастирі в Жаботині під іменем Гарасима. У вересні 1762 р. він перейшов у Благовіщенський монастир у Ніжині до архімандрита Йосифа Миткевича і з ним прибув до Білгорода до рідного брата архімандрита - митрополита білгородського та обоянського Йоасафата Миткевича (каденція у 1758-1763 рр.). Там він був висвячений у диякони 19. 01.1763 р. з новим іменем (Кирило). Додамо, що на цей час Тарловський мав бути в шлюбі і в нього була дочка. По смерті митрополита він знову перейшов у Ніжин, а через деякий час - у Чернігів і видно навчався в місцевому колегіумі. У 1767 р. перейшов у клас богослов'я КМА, вивчав французьку мову (на додачу вже вивчених церковнослов'янської, грецької, латинської та німецької мов) і одночасно служив у Богоявленському братському монастирі. 5.02.1769 р. став писарем духовної консисторії на місце ієромонаха Мойсея Нестеровича, а 7. 06. 1769 р. - висвячений у священики (ієромонах). На цьому список уривається.

В іншому документі подається рідкісний документ - атестат КМА, виданий козацькому сину Федору Панасенку, уродженцю с. Щебер (на жаль, його не вдалося локалізувати) на Глухівщині. Ще два документи 1690 р. (№№ 27-28) стосуються Феодосія Ґуґуревича, вихованця КМА і її ректора, помічника Л. Ба- рановича, ігумена Свято-Миколаївського Крупицького монастиря в Батурині, Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві, а в цей час (1690 р.) ігумена Свято-Преображенського Максаківського монастиря. Однак, як відзначав

О.М. Лазаревський (8), у 1690 р. вибухнула неприємна історія, внаслідок якої після розслідування комісії на чолі з Л. Крщоновичем його було скинуто з ігуменства. Як простий чернець він попросився до Свято-Микільського монастиря в Батурині, де його прийняв у братію ігумен Димитрій Туптало (Ростовський). Там же він і помер «в бідах и скорбех». Що це за провина Ґугуревича, ясно говорять наведені документи.

Група документів стосується періоду Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. і Руїни другої половини XVII ст. Насамперед це реґест листа литовського підканцлера Льва Сапіги до короля Яна-Казимира 1655 р. (№2). У ньому говориться про дії наказного гетьмана ніжинського полковника Івана Золотаренка в Білорусі. Даний сюжет продовжують листи №№ 2-а, 3, 4, 4-а, 4-б, 7, написані вже в роки Руїни у 1662-1665 рр. Особливо цікавими є листи чернігівського сотника Стефана Силича до свого брата, чернігівського полковника Іоаникія Силича та о. Григорія Василевича, козелецького і остерського протопопа, до свого кума. Перший з них написаний Стефаном Силичем, який був чернігівським сотником у 1661 р. (дати початку і кінця каденції невідомі), також В. Кривошея називає чернігівським полковим хорунжим у 1672 р. Стефана Силича-Симоніва (чи того самого?). Цього листа (№ 2-а) було написано з польського полону на початку серпня 1661 р., отже, Стефан як мінімум з липня не міг виконувати обов'язки сотника. Довідуємося трохи про сімейне життя Силичів: ще була жива їхня мати, згадується й дружина І. Силича, дядько Василь Мальцевич, приятель Михайло Слободецький, який у 1672-1673 рр. став писарем Чернігівського полку. Стефан був у полоні у польського воєначальника Стефана Чарнецького, який командував багатьма каральними операціями в Україні (не випадково козаки влучно прозвали його «рябою собакою», бо він полюбляв екзотичне вбрання із леопардової шкури); говорив про можливий обмін чи викуп полонених у Слуцьку і слізно просив брата визволити його з тяжкої неволі й голоду, через що вже думав врятуватися самогубством і лише страх перед Богом не дозволив цього вчинити. Другий лист свідчить про трагедію міста Димер на Київщині, дощенту вирізаного московським військом. Цей лист розвінчує міф про споконвічну дружбу «братніх» російського та українського народів і зайвий раз засвідчує загарбницьку суть політики Москви. Документи 1663 р. (№ 4-а, 4-б) стародубського полковника Петра Рославця дозволяють уточнити час його каденції: він був повноправним полковником уже в лютому 1663 р. Крім того, тут названо імена полкового осавула та полковника (наказного?) відповідно Левка Козиревського й Івана Рошковського, яких не згадують сучасні довідники. Рошковський видно був покозаченим шляхтичем, козакував і його батько Миколай (дружина Івана жила в Стародубі).

Інша група документів стосується Борзни. В ІР знаходиться велика тека, в котрій містяться справи борзненського сотенного суду та інші матеріали другої половини ХУІІ - початку ХІХ ст. Тут подаємо тільки деякі з них. Насамперед це дві судові справи 1663- 1664 рр. (№№ 5-6) та 1671-1672 рр. (№№ 8-9), у котрих містяться записи про п'ять епізодів переважно кримінального та побутового характеру. У цих та інших судових справах (№№ 30, 32, 36, 37) цікавими є факти стосовно топографії Борзни провулок від «улици Пробытой», прізвища, а інколи й посади мешканців Борзни, судової практики (зокрема взяття на поруки сина Максима Частового) тощо, згадки про події, що стосуються сіл нинішнього Борзнянського району (Адамівка, Оленівка, Ховми), Івангорода (нинішнього Ічнянського р-ну. У справі 1699 р. чернігівського суду знаходимо цікаву згадку про топонім «Сіверщина». До цих документів прилягає зобов'язання воронізького жителя Івана Плута сотнику Івану Холодовичу. Добре представлені й купчі, переважно з Борзни (№№ 13, 31, 35, 39, 53). У першій з них 1681 р. мова йде про продаж лісу на Кролевеччині генеральному бунчужному Костянтину Голубу (першому чоловіку Анастасії Маркович). Це вже не перша його купча і видно, що в останній період життя Голуб активно скуповував маєтності в Кролевецькій сотні. У купчій 1695 р. (№ 35) згадується незвісний досі мглинський сотник Іван Романовський (можливо, родич літописця Романа Ракушки-Романовського).

Дещо окремо стоять документи стосовно судово-купчих справ Глухівщини (№№40-41), Чернігівщини (Слабин під Черніговим) (№ 42) й Конотопщини (№ 44). Відзначимо згадку тут (№ 42) «личбы українской» золотих грошей. Документ № 44 є дуже рідкісним. Це реєстр 1729 судових витрат Фросини Бабичихи у процесі з Левком Гавриленком.

Нарешті вкажемо на групу батуринських документів (№№ 46-49). Про один з них (№ 47) говорилося вище. В інших містяться скарги батуринських жителів за млини та рибні угіддя, які в них незаконно забрали.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова.

Сподіваємось, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на біографії її важливих діячів, на соціально-економічну, церковну і культурну історію краю.

История городов и сел Украинской ССР. Черниговская область.-К., 1983. -С. 367.

Шекун В.Неопублікований родовід С. Д. Носа // СЛ.- 2017.- № 6.- 173-177. История...- С. 238-239.

Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687).- К.- Львів, 2004.- № 579.- С. 766.

Мацеевич Л. Нечто о диком попе//Киевская Старина.-1886.-№ 4.- С. 821-826.

Л.А. Еще сведения о «диком попе»//Киевская Старина.-1887.- №11.-С.577- 580.

Лиман І. І.Тарловський//Українське козацтво. Мала енциклопедія. - К.- Запоріжжя, 2006.- С.561.

Лазаревский А.М. Описание старой Малороссии.-Т.ІІ. Нежинский полк.- К., 1893.- С.154-156. Тут історик стисло переказав зміст документів стосовно цієї події, які ми й наводимо нижче.



№ 1

1631 (?), грудня 29 (19).- Лист запорожців до коронного гетьмана Станіслава Конецпольського.

«List od kozakow do j. m. p. het[mana] 19 decembra.

Po napisaniu listu do w. m., n. m. pana, iz wiadomosc [...] nam mamy o gotowosci mo- skiewskiej, co (?) masz z stolicy, wyprawil (?); ktorzy przywiol [...] powiedzial, ze [...] na glow§ ku zamku szesc tysi^cy, a tysiqc strzelcow juz do Wiazmy poslano; ktorzy ten lud (?) pospolu z bojary naznaczono pod Smolensk, a car na Ukrainie ma bydz; b§d§ car moskiwski dal szesc wodzow: dwoch z Nowograda, dwoch z Woroniza, a dwaj z Oskola (?) ordzie Zawolskiej i Astrachanskiej; ktora to horda ma bydz prowadzona przez Siewier na Ukrainie; a do Ozowskiej hordy poslac i kazn§ postqpil. Towarzysz nasz zas z Donu przyszedl, ktory widzial i wiedal, ze pewne dwa tysiqca ordy z Krymu do Putiwla i moskwa tez na Ukraine naznaczona. To tez w. n., n. mil., oznajmiwszy, iz tymi czasy z Moskwy do Putiwla, koni pod sto pod Romniom (?) przypadszy, tak towarzyszow naszych pozabijali, porubali, jako tez i kupcow; pytali si§ o wojsku j. k. m. koronnym i o Wojsku Zaporowskim, gdzie si§ obraca i co jest za zamysl. My zas wiedziec nie mozemy: czyli zimie, czyli tez o trawie [...].

Jezeli si§ co dali ponowi, oznajmic w. m., n. mil., nie omieszkamy. A z Zaporoza wiadomosci mamy, ze orda w polu koczuje, a zamysliwa wpasc w panstwa j. k. m.»

Після написання листа до в. м., н. м. пана, що маємо відомість, відправлену з столиці; той, хто її привіз, сказав, що [вийшли(?)] до замка всі поголовно шість тисяч, а тисячу стрільців послано до В'язьми. Це військо разом з боярами призначено під Смоленськ, а цар має бути на Україні. Цар призначив шість вождів: двох з Новгорода, двох - з Воронежа, а двох - з Осколу (?) для заволзької та астраханської орди. Ця орда має бути проведена через Сіверщину на Україну, а до азовської орди [наказав] послати і надати їй гроші. Наш товариш прийшов з Дону, котрий бачив і знав, що певно дві тисячі орди з Криму до Путивля [піде] і московіти теж призначені на Україну. Також в. м., н. мил.[пану], повідомляємо, що в цей час з Москви до Путивля сто кінних підійшовши під Ромни (?), вбили й порубали наших товаришів, також і купців; вони питали про коронне військо й. к. м. і про Військо Запорозьке, де воно є який у нього задум.

Ми однак не можемо знати: чи взимку, чи також тоді, коли буде трава [...].

Якщо будуть дальші новини, не забаримося повідомити в. м., н. мил.[пана].

A з Запорожжя маємо відомості, що орда кочує в голі, але задумує напасти на державу й. к.м.» (НБ у Варшаві. - ВМ. - № 2882.- Арк. 381. - Оригінал рукопису зберігається у ВР Курніцької бібліотеки № 201)

№ 2

1655, березня 31. - Реґест листа Л. Сапіги, підканцлера ВКЛ, до короля Яна Казимира.

«Для певнішого захисту Бихова сьогодні буде він зміцнений, а Золотаренко з Низу і з Задніпря стягує війська і цар йому обіцяє підмогу». На затримку мого просування до Дніпра вплинуло те, що маю всього 200 людей з порохом. Прошу у в. к. м. ще 300 душ німецької піхоти.

Цей ребелізант (Золотаренко?) підходив з 5 000 кінноти.

(Ч.- ВР- № 2105.- Арк. 361.- Оригінал)

№ 2-а

серпня 4 (липня 25).- Тикоцин.- Лист Степана Силича до брата, чернігівського полковника Іоаникія Силича.

«Список з белоруского писма, что писал вязен Степан Силич к брату своему к полковнику черниговскому к Аникию Силичу. Списан в нынешнем во 169-м году августа в 20 день.

Мні вельми ласковому пану, брату моему милому Аникию Силичу, полковнику черниговскому, здоровя доброго от Господа Бога желаю вашей милости как сам себі, купно с невіскою и с матерью нашею и с любезными приятели нашими.

Відомо чиню тебі о своем здоровье, что еще милостию Божиею жив и пребываю в вязеню у пана воеводы Черенецкого в Тикотине с московскими людьми вмісте сижу. Изволь ваша милость в таком моем несчастливом припадке как можно вспомогать и радение иміть; либо купом или розміною за какова ни есть чесново человека; и к пану воеводе написать, чтоб не веліл з голоду уморить; а я великий голод терплю и вязенье місяца июля 24 дня договорились вязни тикотинские и петриковские с паном воеводою Чернецким на окуп; и отпустил ис Тикотина 3-х человек, а ис Петрикова 2-х к его ц. пресв. в-ву по деньги. А вязней иміют весть тикоцинских и петриковских до Слутцка на окуп. Изволь ваша милость провідав, гді будут руских людей окупать, ково нибудь послать, чтоб меня там выменили, или изволь меня окупить; а я великую нужду и беду терплю, естьли бы Бога не боялся, сам бы себі смерть учинил. Изволь ваша милость плач мой повсядневный утолить ис такие и из неволи меня освободить. А я должен за тебя Господа Бога молить и Пресвятую Богородицу и всіх святых. По сем вашу милость Господу Богу вручаю.

Дан в Тикотине 1661-го місяца июля 25-го дня.

Вашей милости, моего милостивого пана, всего добра желательный слуга Стефан Силич, вязен тикотинский, рукою своею.

Пані матке моей ниско кланяюсь и дяде моему Василью Мальцевичю ниско кланяюсь. Извольте о мні радение иміть. Пану Михайлу Свободецкому ниско кланяюсь, изволь пане Михайло всім сродичам моим и товариству поклонитца; а я многогрішньїй за свои гріхи сижу окован. И вам всего добра желательный и слуга нижайший. И о том прошу у вас буде возможно пришлите сколько нибудь денег на прокормленье».

(НБУВ.- ІР.- Ф. XIV.- № 163.- Копія 20-х рр. ХХ ст. з оригіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Польські справи», 1661, стовбець 19 «Перейняті польські листи»)

№ 3

не раніше травня 20 (10). - Відписка царського воєводи, яка містить вістовий лист Самійла Мотовила.

«Писал старец Самоил Мотовило о вестях.

И я, холоп твой, того писма у архимарита (І. Гізеля.- Ю.М.) взял список. Да маия ж в 10 д. в Нежине говорил со мною, холопом твоим, Мефодий, епископ мстиславский и оршанский, что к нему писал черниговский полковник Аникей Силич Старого Быхова твоим В. З. (?) ратным людем о скудости запасов. Да он, Мефодий епископ, показал мне, холопу твоему, прелесной лист, писано польскими писмом из Могилева. И те, государь, листы у Мефодия епископа взял я, холоп твой, и список, что взят у печерского архимарита и запечатав в лист с сею отпискою, послал к тебе (титул - прим.копіїста)».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ІІ. № 15576. Арк. 50. - Копія 20-х рр. ХХ ст. з перекладу XVII ст. в справі № 612 (арк. 138) ф. Сибірського приказу РДАДА. Нижче є дописка копіїста: «2/У. Лист послушника С. Мотовила до архімандрита. Московська копія (див. Білгород. ст. № 475, л (?) 475- 76»)

№ 4

1662, червня 6 (травня 27). - Лист о. Григорія Василевича, козелецького і остерського протопопа, до свого кума.

«Перевод з белоруского писма.

Ко мні многомилостивому пану куму доброго здоровя от Господа Бога желаю тебі.

Об тех вестях изволил ты писати и о том извещаешь ты, что пошли до Чернигова един, что просил полковник черниговский пана гетмана, чтоб ево отпустили, то ево отпустили, а другие ув Остре остались. Об том роспущении войска того ж слыхати, хотя казаков нашых много дома и сотник наш был, одно сказывают: изнова у войска итить. И об том извещаю, что был из листом у пана гетмана от Хмелницкого, наговариваючи Самка, чтоб с тою стороною мир узял. Дымор у субботу прошлую москали вырубили и выпалили, было козаков четыреста у Дымери, то усех побили, и людей усех и детей малых, не боясь Бога. И я вскоре буду. Потом тебе много челом бью.

Писан ис Козельца мая в 27 д.

Григорий Васильевич, протопопа козелецкий и островский».

(НБУВ. - ІР. - Ф. II. № 15576. Арк.44. - Копія 20-х рр. XX ст. з перекладу XVII ст. в справі № 614 (арк. 140) ф. Сибірського приказу РДАДА)

№ 4-а

січня 25 (15).- Стародуб. - Лист стародубського полковника Петра Рославця (Рославченка) до московського посла Микити Одоєвського.

«Божиею милостию великого государя царя и великого князя Алексея Михайловича (царський титул. - Ю.М., І.Т.) ближнему боярину и наместнику астраханскому князь Никите Ивановичу Одоевскому с товарищи, добродіеви моему многомилостивому от Господа Бога многолітнего и щасливого пребывания усердно міти желаю.

Великого государя нашего его царского пресвітлого величества Войска Запорожского од мене, Петра Ивановича Рославченка, полковника стародубовского, милости твоїй, добродію моему, о вестях відомо буди, что тепер рада войсковая на том боці Днепра в Чьігирині вся старшина зобралась. А на той раді Хмельницкий не хочет дальше гетманом быти и гетманство кладет, чтоб еще (?) инный який старшый гетманом был, а орда одна стоит за Днепром в Капустиной долині, а другая розно поблизу тоеи ж, ачей вскорі в Крым чы не пойдут, тылько ж еще не знаем, що з тоей их рады покажется. Скоро відомость буду о той раді міти (...)*, тотчас милости твоей о всем ознаймовати буду як найскорій, а полских и литовских войск нигде потужных не маш, и в том краю если хоть якии вести, милость твоя, добродій мой, рач мні ознаймити. А особливе милость твою велице а покорне добродія моего многомилостивого прошу за черкашенина нашого Иваном Рашковским, который у вязеню седить до сих час. А отец ево Рашковский Миколай сполне з нами козакует и жона ево тут же жывет. Умилосердись добродій мой многомилостивый, вели тово Ивана Рашковского з вязеня выпустить и ко мні отпустить в Стародуб; бо уже б давно к твоей милости добродію моему об нем, Рашковском, писал, чтоб он высвободен был за твоею милостию да не знали тытулу об твоей милости як писати. Змилуйся и умилосердись добродій мой многомилостивый, кажи выпустить ево, Ивана Рашковского, з вязеня и к нам отпустить.

За тым милости твоїй до лица земли смиренно чолом бью. А послал я сюю грамоту к твоїй милости черкашенином своим Германом Шыряем с товарищи.

Писано в городе его царского пресвітлого величества Стародубе літа 7171-го місяца иануария 15 дня».

(НБуВ.- ІР.- Ф. XIV.- № 163.- Арк.4-5.- Копія 20-х рр. ХХ ст. з оригіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Польські справи», 1661, стовбець 19 «Перейняті польські листи». Записи копіїста: «Писано на великому аркуші українською рукою. На звороті - адреса. Печатки не видно)

№ 4-б

1663, березня 5 (лютого 23).- Стародуб. - Лист стародубського полковника Петра Рославця (Рославченка) до московських послів.

«Божиею милостию великого государя царя и великого князя Алексея Михайловича (царський титул. - Ю.М., І.Т.) послам ближнему боярину и наместнику австраханскому князь Никите Ивановичу Одоевскому, боярину и наместнику тверскому князь Иоанну Семеновичу Прозоровскому да посольському думному дьяку Алмазу Ивановичу да дьяку Федору Михайлову, добродіям моим ко мне многомилостивым.

Великого государя нашого е. ц. прсв. В-ва Войска Запорожского полковник ста- родубовский Петр Рославченко милостям ваши добродіям своим вести ознаймую: за Днепром что ставало орды по городам, то на раду зіхалися, а с той рады якобы запевне у свою землю вскорі пойдут. А что инние есть вести, то все милостям вашим в писме Василия Никифоровича Золотаренка, полковника нежынского, написаны, бо я писалем к нему просячи, чтоб милостям вашиим обо всем ознаймил, что там за Депром діется; а впред яких будет вестей, тотчас ознаймовать буду милостям вашим. А за показанную милость вашу, что по указу великого государя нашего е. ц. пресв. в-ва за вашым старанем, яко государ христианский милосердный велел з вязеня полковника Ивана Рошковского выпустить, а тот Иван к нам пришел. За тую вашу милость и старане не можем як (?) одвдячить: да и еще де там бьют челом покревне, тут в нас жывучи в Стародубе и жоны их, об полонеников что у вязеню сидять, к милостям вашым, чтоб писал (...)* о зволение великого государя нашого е.ц. пресв. в-во государя милосердного христианского будет, об тых выходцов, что их в полон побрано, которие х купецким ділам были у войску Ивана Нечайка, измінника; а тут в мае жоны их и приятели тепер, об которых полонеников милость ваша извольте писать к великому государю нашому, к его ц. пресв. в-ву, просячи о милостивое слово на тых полонеников, которые на рейстрику написаны будут. А мы милостям вашим за тое до лица земного будем челом бить. За тым милость вашу просячи о вести, что одтуль чути, рачьте з милости своей ознаймить, Всемогущему Творцу в сохранение вручаю. А послал я сю грамоту к милостям вашым есаулою своїм Левоном Козыревским.

Писано в городе е.ц. пресв. величества Стародубе літа 7171-го місяца февраля 23 дня».

(НБУВ.- ІР.- Ф. XIV.- № 163.- Арк.6- 8.- Копія 20-х рр. XX ст. з оригіналу, який знаходиться в РДАДА (ф. «Польські справи», 1661, стовбець 19 «Перейняті польські листи». Записи копіїста: «Без підпису. Супровідної одписки нема. Наказ з Москви повертатися одержано коло 1/ІІІ(?). Писано на перших двох сторінках складеного надвоє великого аркуша. На одній сторінці - печатка і адреса. До листа додано маленький клаптик паперу, на ньому написано: «Реєстри, що в вязеню седят: быховець по іменю Гришка Остапов, что посполу седев з Иваном Рошковским, Патап Звонцов да Павел Скрабов»)

№ 5

1663 (?), вересень. - Борзна.- Справи з міської борзенської книги.

«[...].правди мовит Ярмола Бакало в жарт торкнул ногою, а оные малжонъкове в жарт того не повернувши, барзо подпилого по волі своей міючи, так з ним обходилися як хотіли, бючи, оный Ярмола юж згола не боронился противко их. Уряд выслухавши жалобы и отпору и уважаючи свідков, же маючи от собі Сохацкий и жона его Ярмолу пяного, по своей волі не оборонячогося противко их, як над ним насмілилися, поступуючи ведлуг права святого посполитого, а выймуючи артикул двадцят семый з розділу одынадцятого параграф шестый ку концові в тые слова описуючий: А хто бы кому поличок дал, або бороду, або волосы рвал, таковый за тое дванадцять рублий платити и у вязеню неділь тры седіти мает. Припозваного Сохацкого и жону его чинить обвиненъими, а жебы во всем Ярмоли Бакалу досыть учинили и поеднали, яко право святое описаное наказует, на що за потребованьем стороны до книг міских записать позволил, што есть и записано.

Того ж дня.

Ивашко Шумченко, обиватель ховменский, прибігши перед уряд наш, оповідал горячый учинок, сталый дядку своему Климу Шумъченъку, козакови и обывателеви ховменскому, от отца Хомутовского, инока монастиря Максаковского, старости Ховменского, о такое мордоване и битье киовое аж зостался ледве жив, а жебы тое з обварованьем живота было и жебы од того мала было смерть поткати збитого Клима (!) просил а жадал, абы тое в книги было записано, що есть и записано.

Септеврия 25.

На вряде борзенском становши очевисто Игнат Тесля, мещанин борзенъский, ясне, явне и доброволне без жадного примушеня признал, иж продал пляц свой власный, лежачий в місти Борзні на переулку от улици Пробытой в тил Васка Мерочника, поміжника за едной стороны, а з другой - Павла Шапочника за золотых двадцят и один личбою литовского уцтивому п. Ивану Семеновичу, Забілину зятеви, чого варовал, ствержаючи, абы волно оному тот пляц спокійно уживати нікого ся не варуючи и на нем будоватися и мешкати на вічньїе часы, як ему самому, яко по нем и потомком его. Уряд зезнаня того выслухавъши, для певности за потребованьем сторон до книг міских борзенъских казал записати, што есть и записано.

№ 6

жовтень.- Борзна.- Справи з міської борзенської книги.

Року 1664 місяця октоврия 1 дня.

На вряде нашом борзенъским становили очевисто Максим Частовый, жаловалъся на сина свого именъем Олешъка о свое зелженье и якобы будучи запомятавшим (?) як же не толко порвался до свого родыча, але и за особу, то есть за бороду, рвал и тое на него слушним доводом было переведено. Уряд прето любо хотіл за тот его учинок ведлуг права святого описанъного покарати, однак пустивши оного за прозбою людскою волне варует, же еслибыся того учынку в другий раз важил напротивко родычови своему виконати, теды горлом юж без отпусту каран зостанется и для того для памяти записано в книги.

Місяця октоврія 9 дня.

Становъши на уряде борзенском Игнат Тесля, мещан борзенъский, просил, абы взял росправу з тещею своею именьем Ганъною Хмелецкою по умертю жоны его, а дочки еи, которая з ними мешкала нероздільно в хлібі они юж по смерти небожчиной, хотячися розділити. Прето мы, уряд высылаем бурмистра Мойсия и Ярмолу Водовоза, мещанина, которые там в дому межи ними постановленье учинивши, зезнали урядови в тие слова: иж Игнат за выналезном оных особ, а другое з волі своее дал ей платя білое в тещи (?) тилко небожчино было и манистов двое, так внесенъное яко и своего прыкладу, до того курту шуптуховую з кузами (ґузами. - Ю.М., І.Т.) сребрними и плахту едну з шовком, а другую черчатую. Чим оная контентуючися, юж оному Игнатові жаднои турбации в мешканю его чинить не повинна на вшные часы. Уряд выслухавши од особ помененных зезнаня, для памяти веліл в книги записати, што и записано есть».

(НБУВ. - ІР. - Ф. -ІІ.- № 22908. Копія кінця ХІХ ст.)

№ 7

травня 24.- Лист Яна Зебоцького до польного гетьмана литовського смоленського воєводи Міхала Казимира Паца (реґест)

Маю відомість про козаків, що їхня старшина поїхала до Москви. Тепер до Стародуба прийшло 300 козаків і вони стоять в Дрогові ^госЬо"ше). Я спеціально посилав до п. Мурашка, коли зрозумів, що він стоїть перед обличчям великої небезпеки, бо через великий голод чимало людей повтікало від нього. Пише мені, щоб я дав допомогу. Сповіщає про військові дії в Білорусі. Козаки недаремно сюди прибули, задумують іти на Гомель. Могилевські міщани не хочуть утримувати польський гарнізон, просять вивести його.

(Ч.- ВР,- № 159.- С.16'1- 162.- Оригінал)

№ 8

березня 11(1). - Борзна. - Запис в міських книгах про обрання сотенного писаря.

«Року 1671 місяця марта 1 дня.

Тарас Забіла, сотник.

Мы, уряд наш борзенский, Тарас Забіла, сотник Войска его црского пресв. велич. Запорозского борзенский, Семен Козаченко, атаман городовий, Вейліш (?) Гаврило, войт, Дмитро, бурмистр борзенский, такъже мещане Данило Крамар, Андрій Прасол, Григорий Проскурня старий, и многие посполитие люде зацние, обивателие борзенские, чинимо відомо и латикуем (?) до книг міских, ижесмо ново обрали писара всему місту Емелиана Середовича и поступили из виму посполитого члвіка по шагови, а которий називается Войску Запорозкому товаришем, теди по полтораку, а из усей сотні н[...]. Що (?) для віри певной велілисмо в книгах записат, щ[о] ест и записано року и дня виш описаного».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 50902. - Тогочасна копія)

№ 9

вересня 1 (серпня 22). - Ухвала борзненського суду.

Року тисяча шестсот сімдесят второго мсця августа двадцет второго дня, Иляша Киселя справа.

Пришедши на вряд наш борзенский, Иляш Кисіль оповідал нам, иж за поданям позву от нас, уряду борзенского, Костю Ивановичу, поповичу оленовскому, и отаману Науму Бурчаку, для усправедливеня на вишей назначений термін на ден 22 августа настановилися. Которим било заложено виною за нестаням правне коп 8 на его мл. пна полковника уряд, видячи таковое огурство в их непослушенстві, якоби розуміючи за бунти нежи(...)*ие под претекстом уряду ншего веліл для памяти записат на жаданя оного Иляша и права стому на послушних, що ест и записано августа 22 дня.

Оповедівши нам любовное поеднане Кост, попович, из Иляшом Киселем, иж из собою взявши міркованя в их заводе побою Кост попович принял противко Иляша Киселя прощение тот (...)* Иляш міл вернут Костю пулталяра и осм и своего остатнего накладу міет доходит на судях права скутечного у вимисла (...)* чинячи кгвалт праву стому тиранско мордерованому в накладах, яко и в напитках шинкових (?)(***)*

Уряду а в другое самоволе и по(...)* вислухавши потрете(...)* записат, що ест записано на жаданя их».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 50911. Тогочасна копія)

№ 10

1676, лютого 11 (1). - Батурин. - Лист гетьмана Івана Самойловича до охочокомонного полковника Іллі Новицького.

«Мой ласкавий приятелю пане Новицкий.

Поневаж не так, якосмо перед сим пана бунъчучного нашого посполу з в. м. в тие краї виправуючи постановили били, сталося. Теди тепер не маеш там в. м. чого болъшей бавитися и овшем за одобранем сего нашого писаня зо всіми тим[и] людми, которие при в. м. найдуютъся, до нас в Батурин прибували, жадаем. На том волю нашу обявивши Бгу в. м. полецаем.

Дан з Батурина 1 февраля 1676.

В. м. зичливий приятел Иван Самойлович, гетман Войска его црского величества Запор[озским] рукою.

Адреса: «Моему ласкавому приятелеви пану Илияшови Новицкому, полковни- кови компаній наших отдат».

(НБУВ. - ІР.- Ф. ІІ. - № 14058. - Оригінал завірений особистим підписом гетьмана і печаткою. Запис на конверті «1676».)



№ 11

1676, травня 3 (3). - Батурин. - Лист гетьмана Івана Самойловича до охочокомонного полковника Іллі Новицького.

«Мой ласкавый приятелю пане Новицкий.

Подавцы сего листу нашого товариство компанії вашой, прибувши до нас в Батурин, жадали позволеня пойти на тую сторону для языка неприятелского. Которых мы прозбі давши місце, не отмовлялися в той міре, овшем позволивши, жадаем в. мсти, жебыс им того не бороныл. Толко міти хочем, жебы их болшей пятнадцяти чоловіка в тую дорогу з компанії вашой не выбиралося; болш однак если захотят, можная будет напотом выправити. Тое наменившы, поручаем в. мстей Гду Бгу.

З Батурина 3 мая 1676 року.

В. м. зычливый приятель Иван Самойлович, гетман рука власна.

Адреса: «Моему ласкавому приятелеви пну Илияшови Новицкому, полковникови компаний наших охочих отдати».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ІІ. - № 14057. - Оригінал, завірений особистим підписом гетьмана і печаткою. Запис на конверті «W Zolotonoszy 1675».)

№ 12

1676, серпня 4 (липня 25). - Батурин. - Лист гетьмана Івана Самойловича до охочокомонного наказного полковника Івана.

«Мой ласкавый приятелю пне полковнику комонный.

Якосмо пред сим писали до в. мсти, абыс товариство полку свого з становиска знявши, просто з оным змірал ку Макошину, так тепер повторяючи, пилно жадаем, абыс ведлуг першого указу нашого зараз як належит до военнного походу з борошном и зо всяким належитым пожытком без омешканя спішно ишол на Макошин и на Сосницю, и на тых містцах зараз переправовался, чекаючи от нас далшое науки, которою информовати будем в. мсти, где маеш повернутися. При том Гсду Бгу в. мсти.* поручаем.

З Батурина июля 25 1676.

В. м. во всем зычливый приятел Иван Самойлович, гетман Войска его црского величества Запор[озским] рукою.

Адреса: «Моему ласкавому приятелеви пану Иванови, асаулови и наказному полковникови комонному и всім старшим и меншим товариства в полку Старо- дубовскому на становисках будучим, пилно одати в Кистрі».

(НБУВ. -ІР.- Ф. ІІ. - № 14064. - Оригінал, завірений печаткою. Запис на конверті «1676»)

№ 13

1681, квітня 4 (березня 24). - Мглин. - Купча.

«Року Божого 1681 марта двадцет четвертого дня.

Перед зуполным урядом кролевецким Иваном Миколаевичом Маковским, сотником, Иваном Макаровичом, атаманом городовым, Аверкием Антовичом, войт, Григорыем Мартыновичем, Петром Ивановичем, бурмистрами, ставши персоналне Сава Андріенко, товарыш сотні Кролевецкой,чыныл нам, выжей мянованным особам оповід, иж продал лісок свой, лежачий за Ретю, Комар прозиваемый, за золотых шіст его млст пну Костянтину Ивановичу Голубові, бунчучному Войска его црского прес. влчства Запорозкого енералному. До которого юж ліска мененный Андріенко он сам, жона и потомки его не міют вічньїми часы интересоватися под закладом вины на суд енералный коп десят варуем, а пану Костянтин Ивановичу Голубови ему самому, жоні и потомком его в вікуистой посессиї тримати и кому хотіти волно дати, продати и

даровати. Що для ліпшое певности писмо овое печатю сотницкою есть стверджено.

Діялося в Кролевці року и дня вышей мененного и пред звыш описанным урядом кролевецким.

(НБУВ. -ІР - Ф. І. - № 50923. - Оригінал, завірений печаткою. Запис пізнішого часу на звороті: Купчая данная з утверженем печати сотницкой от Сави Андріенка, сотни Кролевецкой товариша, на лісок, лежачий за Ретю, Комар прозиваемий, ценою зол. за 6»)

№ 14

травня 20 (10). - Грамота чернігівського архієпископа Лазаря Барановича.

«Копии копия.

Лазар Баранович, милостию Божиею православный архиепископ черніговский, новгородский и всего Сівера.

Всім вообще, а особно каждому, кому сие наше писание показано будет, меновите их милостям панам полковником, асаулом, сотником, атаманом зо всім Войска их царского пресвітлого величества Запорожского рыцарством, также паном войтом, бурмистром, райцом зо всіми до майстратов и урядов належачими особами и всім духовного стану преложоным и посполитым людем церкви святой восточной и нашого смирення в Духу святом возлюбленным сыном наше архиерейское препославши благословение, до відомости доносим, иж честный отец Христофор, пресвитер церкви святого архистратига Михаила в Ніжині, з побожности своей и горливости к хвалі Божой просил у ясневелможнаго его милости пана гетмана, яко ж и у нас, належитого тут, в Малой России, пастиря, абы церков мененную вольно было для греческой породы людей, которых немало в Ніжині промешкивает, збудовати. Но задолжавшися немало многим людем на тое и не могучи тепер до совершенной оздобы и окрасы оную, для всяких своих недостатков привести, он просил нас, пастиря, о просилном листі до всіх милостей ваших, от которых бы могл датками милостыни пополнити недостаточество святой церкви вышписанной и привести ея к должному украшению, а себе от всяких долгов, от которых много бідствия, избавити. На котораго горячую склонившись просьбу, всіх милостей ваших пастирско просим, абы высланные от него человіки два всюды при зуполной вірі были отреманы(?) и вы ласкове приймовали бы их при в домы свои и милостынею святого, ведлуг кождого зможности, здарствовали. Тую милостыню Бог, богат сый в милости, тут дочасными, а в небі вічистьіми вознаградити милостем вашим не занехает добрами. Повторяючи о том нашу пастирскую до милостей ваших просьбу, вторицею благословение наше архиерейское милостем вашим препосылаем.

Писано при катедре архиепископской нашей Черниговской 1684 року мая 10 дня.

В копии подписано: Лазарь Баранович, архиепископ черніговский и всего Сівера, рукою власною.

К сей копии в вірности ея подписался протопоп ніжинский Стефан Вельховский».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ІІ. - № 3480. - Копія з копії другої половини ХІХ ст.)

№ 15

1685 (?), лютого 20 (10). - Батурин. - Лист гетьмана Івана Самойловича до охочокомонного полковника Іллі Новицького.

«Мой ласкавый приятелю пане Новицкий.

Умисливши мне пана бунчучного нашого (КостянтинаГолуба ?. - Ю.М.) з Канева тут, ку домови, спрова[ди]ти, а на містце его сотника тутейшого батуринского (Ярему Андрієва. - Ю.М.) послати п[иса]лисми и до в. мсти через посланца пана полковника переяславского, у н[ас] на сих днях бувшого, жадаючи, абыс кгды будет пан бунъчучный з [Ка]нева тут, в Батурын, простовати и в. мсть сам веспол з ним бувал, а взглядом компаніей писалисми до пана полковника т[утеш]ного переяславского, жебы по городках полку своего хоч по килка чол[овіка] для тим ліпшой самим и конем в звычайной живности выгоди и [...] зруйнованый (?) полегкости на малый час росположил, нім т[ут]юж колвек теперешной роскали (?) укажется просужа (?) и нінійшое до слушного самим и конем выпочненя по немалых во[йскових] трудах и фатикгах вынайдет и назначит містце. Зачи[м] тую ж волю нашу взглядом компаніей в. мстиной до пана [полковни]ка тамошнего, жебы на час тилко певний в полку своем д[о]живши, задержал, поновляем, а в. мсть сам подлуг пе[рвого] листу нашого вспол з паном бунчучъним тут за нас пр[...] жадаем и Гду Бгу оного поручаем.

З Батурина 10 фе[враля] 16[...].

В. м. зычливий пр[иятел] Иван Самойлович, гетман В[ойска] его црского величества З[апорозским] рукою власною.

Адреса: «Моему ласкавому приятелеви пану Илияшови Новіцкому в Золото- ноши отдати».

(НБУВ. - ІР. - Ф. ІІ. - № 141050. - Оригінал, завірений особистим підписом гетьмана і печаткою. Запис на конверті «До Золотоноши (?) 1685»)

№ 16

липня (21). - Київ. - Лист архімандрита Києво-Печерської лаври Варлаама Ясинського до генерального осавула Івана Мазепи.

«Panie asaule generalny Wojska ich carskiej msci Zaporozkiego, moj wielce msci pnie i dobrodzeju.

Tak na powaznq instanciq w. m. m. pana, jako i na msci pana polkownika, mego msciwego pana, lubom jak juz i zdal z siзbie namiesnictwo, jednak jakowymze kolwiek sposobem mogз to sprawie u swieszczenikow kijowskich, ze nie dadzq szlubu tej paniej, a mianowicie z panem Buhajenkiem, ktory tak dalece non instat, majqc obicem od j. msci pana polkownika hadziackiego alias jesli kto przemyslny placidus na chwicisie, sine legitimo obstaculo trudno bзdzie zahamo- wac, aby tak dlugo czekano poki siз zawodnik w zawod pusci. Modly moje zatym i zyczliwe chзci z unizonemi uslugami memi lasce milosciwej w. m. m. pana recomendujqc, zostawam

w. mc, meo wielce msciwego pana i dobrodzieja cale zyczliwy bogomodlca i sluga unizony Barlaam Jasinski, archimandryta pieczarski kijowski m. p.»

Z monastera Pieczarskiego kijowskiego 1685 july 21.

Адреса: «Memu wielce mmu panu dobrodziejowi jego msci panu Janowi Mazepie, asaulowi generalnemu Wojska ich caskiej msci Zaporozkiemu, m. m. panu, oddan bydz ma».

Пане генеральний осавуле Війська їх царської мості Запорозького, мій вельми мостивий пане і добродію.

На поважне клопотання як в. м. м. пана, так і мость пана полковника, мого милостивого пана, я, хоч вже і склав з себе намісництво, однак будь-яким способом можу добитися у київських священиків того, що вони не дадуть шлюбу цій пані з паном Бугаєнком, котрий так сильно не наполягає, маючи оЬісет від й.мості пана гадяцького полковника (Михайла Василевича. - Ю.М., І.Т.), якщо інакше хто хитрий тихо вхопиться(?). Без законної перешкоди це важко буде зупинити, щоб так довго чекати поки учасник розчарується (?). За цим віддаючи мої молитви і зичливі бажання з моїми пониженими послугами милостивій милості в.м. м. пана, залишаюся в. м, мого вельми милостивого пана і добродія цілком зичливий богомолець і понижений слуга Варлаам Ясинський, київський печерський архімандрит рукою власною.