З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVIII століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 94 (477)

З НОВИХ ДОКУМЕНТІВ ДО ІСТОРІЇ СІВЕРЩИНИ (ХУІІ-ХУПІ ст.)

Інна Тарасенко

Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах Києва і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось в попередніх частинах даної статті).

Усього в цій частині статті наводяться тексти 45 документів, які походять переважно з Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського) (далі -ІР НБУВ). Окремі документи були виявлені у Центральному державному історичному архіві України у Києві (далі - ЦДІАУК), відділі рукописів (далі - ВР) Бібліотеки Польської Академії наук у Кракові (далі - БПАН), Національної бібліотеки України ім. В. Стефаника у Львові (далі - НБУ), Дніпровського історичного музею (далі - ДІМ) та археографічних публікаціях. Серед документів цієї частини нашої статті необхідно знову виділити ті, котрі доповнюють «Український Дипломатарій ХУІ-ХУІІІ ст.». З гетьманських документів - це унікальні універсали гетьманів Дем'яна Многогрішного (№14), Івана Самойловича (№ 18, 20), наказного гетьмана Павла Полуботка (№ 42), з полковницьких - чернігівського Юхима Лизогуба (№ 31), ніжинських Артема Мартиновича (№ 13) та стародубського Михайла Миклашевського (№ 27). Є також листи сотників - конотопського сотника Костенецького (№ 39), бахмацького сотника Василя Покотила (№ 44), батуринського - Федора Стожка (№ 36) до гетьманів Скоропадського та Полуботка. Один лист, писаний отаманом Василем Рубаном до гетьмана Івана Мазепи (№ 32). Є й документи рядової старшини, наприклад, писаря Київського полку Василя Солонини та простих козаків. З документів високопоставлених осіб інших держав укажемо на привілей короля Речі Посполитої Яна-Казимира (№ 10), жалувані грамоти царів Олексія (№ 8), Петра І та Івана V (№ 28). Одразу зазначимо, що неможливо всебічно висвітлити значення наведених джерел, тим більше у невеликій вступній статті. Адже кожне джерело є багатогранним і кожен дослідник може знайти щось важливе для себе. Тому ми обмежимося загальною характеристикою наведених джерел, вкажемо на їхній інформаційний потенціал, прокоментуємо ряд імен й топонімів, які в них зустрічаються.

Відкриває дану публікацію уривок з опублікованих раніше творів. Першим подається уривок з мемуарів австрійського дипломата Сигізмунда Гербершейна. Хоча його твір стосується Сіверщини першої половини XV! ст., але, враховуючи цінність його свідчень, наведемо їхній фрагмент. Інший історико-географічний твір 1652 р. польського історика Шимона Старовольського містить дані про цей регіон першої половини ХVП ст. Документ № 2 - уривки з прибутково-видатних книг 1619-1620 рр. московських приказів є цілком іншого характеру. Однак за їхніми сухими рядками міститься цінна інформація про торгівлю сіверських міст з Московською державою. Близьким за походженням і хронологією є документ № 3 - межування земель між Конотопом і Путивлем, який зберігався в архіві чернігівської казенної палати. Він зберігся у виписі О. М. Лазаревського і наводиться нами згідно з ним. До речі, тематично близьким до останнього є лист-наказ 1722 р. гетьмана Полуботка і старшини (№ 42), адресований до старшого військового канцеляриста Петра Валькевича щодо межування Почепської сотні Стародубського полку. Там видно були порушення в попередньому межуванні (через смерть гетьмана Скоропадського це межування не було затверджене), і від Валькевича вимагалося провести достовірне межування не тільки на землі, але й знайти попередні межові книги, перевернути міські книги: «чи не ви- найдется в них реєстр всего полку Стародубовского» тощо. У виписі з чернігівських гродських книг міститься протестація 1636 р. (№ 4) шляхтича Миколи Кирика проти новгород- сіверського старости через маєтність Бобрик. Є ряд топонімів з такою назвою, в т.ч. три на території Чернігівщини. Очевидно, слід мати на увазі сучасні села Бобрик Корюківського р-ну або Бобрик-Другий Семенівського р-ну, які знаходяться відносно недалеко один від одного.

Вертаючись до першорядних документів «Українського Дипломатарію», вкажемо на універсал 1668 р. (№ 13), який належить перу ніжинського полковника Артема Мартиновича. Цікаво, що в томі універсалів гетьманів і полковників часів Руїни надруковано три універсали цього полковника (1), але наведений нижче навіть не згадано, очевидно тому, що він був написаний дуже нерозбірливим почерком. Між тим він дозволяє продовжити як мінімум на півроку каденцію Мартиновича на уряді ніжинського полковника. Універсал було адресовано конотопському сотникові (Леську Лисенку -?). Тут ідеться про новозбудований млин на р. Беровці в с. Поповці неподалік Конотопа і звільнення його власників від податків. Далі йдуть два універсали-привілеї Самойловича 1672 і 1679 рр. (№№ 18, 20). У першому гетьман надавав місце для майбутнього млина на р. Острі козелецькому обивателю Петрові Демидовичові, а після збудування млина його власник звільнявся на рік від податків. Другим універсалом- привілеєм Федору Кандибі, з якого починається піднесення цього старшинського роду, надається слобідка Кандибівка біля села Сім'янівки. Тепер ці поселення злилися в одне село Сім'янівку Конотопського р-ну Сумської області. Універсал адресується і конотопському сотнику (на цій посаді у 1672 р. було аж четверо осіб з Кандибою включно), отже, це хтось із трьох: Панько Петренко, Петро Суховій, Іван Жданенко. Цей універсал перегукується з іншим, даним Самойловичем 26 (16).11.1679 р. Кандибі про дозвіл відбирати повинності від людей, що поселилися біля його хутора в с. Семенівці (Сім'янівці)(2).

В універсалі 1690 р. (№ 27) стародубського полковника Михайла Миклашевського, адресованого насамперед полковим обозному (Журману (Турченку), судді (Кольничому), осавулу (Коровці-Вольському), сотнику (Чорнолуцькому), йшлося про дозвіл на будування греблі й млина азарівському отаману Гапону Горленку. Відзначимо, що документ був підписаний козаком Костем Горло, очевидно, родичем прохача. Документ № 43 є досить нестандартним. Тут переказується універсал Скоропадського, адресований насамперед чернігівському полковнику Полуботку і сосницькому сотнику (Павлу Сангурському чи Василю Дорошенку). У ньому мова йшла про передачу генеральному писареві Семену Савичу села Довга Гребля (нині - село біля Рейментарівки Корюківського р-ну), котрим раніше володів прибічник Мазепи Василь Цурка (за це й була вчинена конфіскація його маєтності, а також за розорення Цуркою маєтності Савича - с. Ведмежого). Наступним (№14) є універсал гетьмана Дем'яна Многогрішного, адресований насамперед стародубському полковнику (Григорію Коровці-Вольському) й новгород-сіверському сотникові (Захару Севастяновичу). Ним надавався млин на р. Шостка в с. Пирогівка (між Новгород-Сіверським і Шосткою).

Подібні універсали, але в межах своїх повноважень (як правило, полку) видавали й полковники. Універсал 1699 р. (№ 31) був виданий чернігівським полковником Юхимом Лизогубом військовому товаришу Федору Красувському на будування млина на р. Щодрувці. До окремої підгрупи документальних джерел належить акт 1679 р. (№ 21) розділу спірних сіножатей між Салтиковою Дівицею, Березною, Ковчином і Дурнями (суч. Миколаївка Менського р-ну). Власником останнього був Лаврентій Кашперович (Касперович), перший відомий по імені капелан Війська Запорозького, який в такій якості згадується в універсалах Дем'яна Многогрішного (зокрема, цей гетьман надав йому с. Дурні) та Івана Самойловича. Тут уперше згадується і городовий отаман Салтикової Дівиці Нестор Прокопенко (досі їхній список починають Йосип Шендюха з 1694 р.). Також окремо стоять два лаконічні квити - розписки 1714 і 1715 рр. (№№ 34, 35) писаря Київського полку Василя Солонини, представника відомого старшинського роду.

Близькими до цих документів світської влади є універсали (фундуші, грамоти) вищих церковних ієрархів. Тут наводиться фундуш 1698 р. (№ 30) видатного українського церковного і культурного діяча, чернігівського і новгород-сіверського архієпископа св. Іоана Максимовича. У даному випадку ним дається благословення на освячення Преображенського храму в Стародубі, який був збудований з ініціативи стародубського полковника Михайла Миклашевського. Тут міститься унікальна відомість: обіцянка Максимовича відпустити гріхи тим, хто прийде на освячення.

Аналогічні документи видавалися вищими представниками Московської держави та Речі Посполитої. У 1661 р. цар Олексій за клопотанням Мефодія Филимоновича, незаконно проголошеному московським патріархом єпископом, дав жалувану грамоту вибельському сотнику Стефану Шубі на села Орлівку та Грабівку. Це можуть бути Орлівка Новгород-Сіверського р-ну або Орлівка Куликівського р-ну та Грабівка Ріпкинського р-ну або Грабівка Куликівського р-ну. Враховуючи те, що маєтності зазвичай надавалися близько одна від іншої, то схиляємось на користь сіл Куликівського р-ну. Таку ж грамоту (№ 28) видали між 1692-1695 рр. царі Івана V і Петро І осавулу Прилуцького полку Івану Носу. Цей Нос, як і прилуцький полковник Ґалаґан, зажив пізніше лихої слави, підтримуючи каральні акції Петра І проти українського народу. Тут же йдеться про надання йому за заслуги перед царями Олексієм, Федором і Івану та Петру с. Голубівки (нині - село на південний схід від Прилук) і млинів на р. Щуровці. Окремо стоїть наказ (№ 38) генерал-лейтенанта кавалерії Іоанна Бернарда фон Вейзенбаха. Він цікавий тим, що стосується ліквідації наслідків тяжкої пожежі Чернігова у 1718 р.

Подібний жалуваним грамотам царів є універсал-привілей 1664 р. короля Яна Казимира (№ 10). Він був виданий у таборі військ Речі Посполитою під Меною за вірність ченцям Свято-Троїцького Густинського монастиря. Він підтверджував права обителі на млини на р. Удаї, причому зробив це за клопотанням гетьмана Павла Тетері. До речі, цей документ ясно показує, на чиєму боці були густинські ченці. Реґестом ми подали документ іншого характеру, але який пов'язується з попереднім походження. Це лист 1696 р. (№ 29) Станіслава (?) Яблоновського, гетьмана коронного, до короля Яна Собеського, в котрому міститься реляція про невдалі дії чернігівського полковника Якова Лизогуба у Подністров'ї проти ординців на відміну від Самуся. Також у вигляді реґесту (№16) подаємо реляцію 1670 р. московського гінця про ситуацію в Україні. Цей московський поручник-гонець походив з Ряшева (Жешув), потрапив до росіян у полон і згодом став на московську службу та навіть виконував дипломатичні доручення в зв'язку з переговорами послів Московської держави та Речі Посполитої, був у Батурині, розмовляв з гетьманом Дем'яном Многогрішним, пізніше у Чигирині говорив з гетьманом Петром Дорошенком і подав деякі цікаві подробиці цієї розмови.

Листи взагалі представляють іншу категорію джерел. Українські листи цікаві насамперед тим, що адресувалися значним особам, у першу чергу гетьманам. Тут домінують листи-скарги, але, на жаль, далеко не завжди можна встановити реакцію на ці скарги влади. Вже в першому з листів (№ 32) 1701 р. (?) міститься, по суті, скарга: отаман Василь Рубан з усією громадою козаків - жителів Бахмача - зверталися до гетьмана Івана Мазепи з проханням, щоб козакам помагали відбувати повинності місцеві піддані генерального осавула Івана Ломиковського, генерального писаря (Василя Кочубей або Василя Чуйкевича), дружини Василя Кочубея. Однак гетьманського універсалу, про який просив Рубан, не було видано, принаймні його ще не виявлено. У другій скарзі, яка збереглася у окремій справі (№ 33 за 1713 р.), городиський староста Яків Василевич скаржився гетьману Івану Скоропадському на бахмацького сотника Кирила Троцького через те, що той несправедливо звинувачує його у грабежах, і просив справедливого суду. У листі до того ж гетьмана 1716 р. (№ 36) батуринський сотник Федір Стожок скаржився на обмачівського війта і його дружину, яка завдала ран козаку Чайці. Цікаво, що скаргу писав той самий Стожок, на котрого надходило дуже багато скарг. Наступний лист-скарга до Скоропадського (№ 37) якимсь Іваном Волинським (по указу кролевецького сотника Костянтина Генваровського) стосувався тяжкого побиття Федора Каптаненка, отамана с. Бистрик (село на схід від Кролевця), Федором Кочебеєм. Лист 1722 р. конотопського сотника Г. Костенецького до гетьмана Полуботка (№ 39) вкотре змальовує картину злочинів, вчинених представниками російської влади. Цього разу «відзначився» якийсь капітан Количов своїм здирством та побиттям жителів сіл Попівки та Семенівки. Ще два листи- скарги з Бахмача, адресовані вже гетьману Данилу Апостолу (№№ 44-45), доповнюють картину злочинів росіян. У першому з них бахмацький сотник Василь Покотило скаржився на Ф. Савостьянова, який відав імператорськими кінськими заводами в Понорницькій сотні. Цей Савостьянов із слугами напали на двір батуринця Григорія Урминича і пограбували його, а Урминича побили. Такий самий злочин Савостьянов вчинив у Бахмачі козаку Григорію Оміничу, про що свідчить скарга останнього. Випис 1671 р. з чернігівської полкової канцелярії стосується скарги священиків Іоанникія Долятовського й Павла Пучковського на Івана Биховця. Він цікавий тим, що тут уперше названо ім'я наказного чернігівського полковника (Болдаковський), котрий у 1669-1670, 1671 рр. був чернігівським сотником. Каденцію ж чернігівського сотника Леонтія Полуботка (батька гетьмана) можна продовжити: він був на цій посаді не тільки в 1670, але й у липні 1671 р. Якийсь Яцько був у цей час наказним олишівським сотником, а Сенько Хобня - отаманом городовим олишівським.

У даній подачі документів, як і у попередніх, є багато купчих. У першій з них 1648 (№ 6) йдеться про купівлю млина на р. Білоус біля села Рижики (суч. Чернігівського р-ну). Важливо, що його підписав Іван Скиндер як чернігівський писар. Цей Скиндер універсалом Богдана Хмельницького від 18 (8) листопада 1649 р. затверджувався чернігівським війтом, причому гетьман призначив його на цей уряд ще в першому універсалі (цей універсал не зберігся) і дав йому позитивну характеристику як «чоловіка годного і на то способного»(3). Тут згадано також «Веремія Полуботка», чернігівського війта. Він доводився прадідом майбутнього гетьмана Павла Полуботка, у 1637 р. був райцею чернігівського магістрату (4). Виявляється, він ще жив у 1648 р. і навіть був війтом, причому був неписьменним. В іншій купчій 1660 р. (№ 7) війтом уже названий Григорій Яхимович. Тут ідеться про продаж маєтності любецьким боярином Марком Мишуком Левоновичем «з Мишуков». У купчій 1663 р, яка збереглася у виписі 1712 р. з міських книг Кролевця (№ 9), йдеться про дозвіл Івану Григоровичу поставити млин на р. Реті. Тут важливою є згадка про Михайла Дуля, який був кролевецьким сотником у 1650, 1656 рр. Як бачимо, у 1663 р. він відійшов від суспільних справ, зайнявшись суто господарськими (подолівський мельник), очевидно, передавши перед тим уряд сотника сину Григорію (1658 р.). У 1712 р. городовим отаманом названо Семена Мартиновича. Він був на цій посаді, починаючи з 1671 р., але з 1674 р. городовими отаманами стають інші особи і тому поява його у 1712 р. на цій посаді виглядає повною несподіванкою. Так само і поява сотника Василя Яценка, котрий обіймав дану посаду у 1661-1662, 1669-1672 рр., котрий став городовим отаманом у 1677 р. На наш погляд, цей випис було скопійовано у 70-х рр. ХУІІ ст., а у 1712 р. зняли копію з копії і тому припустилися помилки в датуванні. Ще одна купча датована 1670 р. (№ 16). Оскільки чернігівський полковник Іван Лисенко був у Сосниці, то з його наказу чернігівський уряд вирішував справу про підтоплення млина волинським сотником Федором Лобиною (досі вважалося, що він сотникував у 1679, 1684 рр.). Тут згадано й сосницького сотника Павла Крачевського (досі вважалося, що він обіймав дану посаду в 1677-1685 рр.), сосницького городового отамана Андрія Тишини (вважалося, що він на цій посаді був у 1679-1680 рр.). У купчій 1678 р. (№ 19) сосницький козак Іван Кирилович продає свій фільварок військовому товаришу Андрію Дорошенку. Безсумнівно, останній є молодшим братом гетьмана Петра Дорошенка, колишнім брацлавським полковником у 1668-1674 рр., котрий був засланий, як і його брат, з сім'єю до Сосниці і тут обзаводився господарством. У 1677 р. він став сосницьким сотником, але купча не називає його в такій якості. У купчій 1681(№ 24), яка збереглася у виписі з кролевецьких міських книг, важливою є звістка про Захара Івановича Голуба, брата генерального бунчужного Костянтина Голуба-першого, чоловіка Анастасії Маркович (Голуб, потім - Скоропадської), який передавав свої землі братові. Цей випис був затверджений міською верхівкою і навіть двома священиками, настоятелями Микільського (протопоп?) і Спаського храмів у Кролевці. Сама ж купча наводиться трохи нижче (№ 25), але її датування в копії виглядає недостовірним.

У купчій 1683 р. (№ 22) Григорія Івановича, «обивателя усковского», йдеться, очевидно, про с. Усок, що неподалік Вороніжа (на схід від Шостки). Згадуваний як воронізький сотник Сава Григоревич - це, мабуть, Сава Прокопович, який сотникував тут у 1669-1687 рр. Василь Якович, отаман городовий, це Василь Дрозд. Названі й імена іншої верхівки Вороніжа. Врешті воронізький купець Іван Холодович ймовірно був родичем (батьком?) Івана Івановича Холодовича, воронізького сотника у1716- 1740 рр. У купчій 1688 р. (№ 26) глухівця Федора Гончара говориться про продаж «пляцу» (місця, земельної ділянки) Котляру. На підставі цього документа можна уточнити каденцію на посаді городового отамана Олексія Турянського (досі вважалося, що він обіймав дану посаду в 1684-1685, 1689, 1696 рр.

Документи №№ 11 і 22 належать до іншої різновидності документальних джерел - заповітів (тестаментів). У першому з них (1664 р.) Івана Виздерта Яцкевича, зокрема, є цікавою згадка про його товариша Марка Кимбаровича. Про останнього як військового товариша Ніжинського полку згадується в універсалах гетьманів Івана Брюховецького та Дем'яна Многогрішного (в останньому вже як про померлого) (5). Цікавим є те, що Яцкевич згадує про Репчан «сябров моїх». Уживання цього білоруського слова поруч з незвичним (литовським) прізвищем Яцкевича може служити аргументом його білоруського походження. У другому заповіті 1681 р. новомлинського козака Грицька Чорного детально описується його майно, особливо землі. Згадується як городовий отаман Дем'ян Олифирович, досі ж вважалося, що був на цьому уряді у січні 1696 р.

Зовсім іншу категорію джерел репрезентують два документи - реєстри 1722 р. «дозорці» Андрія Івановича (№№ 40-41). Вони важливі тим, що фіксують прибутки, які йшли до гетьманського двору часів Полуботка з Обмачіва під Батурином. Тут, зокрема, йдеться про прибутки з гребель та млинів, торгівлі тощо.

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обірвана частина тексту тощо) або відновлені по смислу слова.

Сподіваємось, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на біографії її важливих діячів, на соціально-економічну, церковну і культурну історію краю.

1. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657-1687).- К. - Львів, 2004. -№№ 69-71.

2. Там само. -№ 556.

3. Документи Богдана Хмельницького 1648-1657.- К., 1961.- № 83.

4. Коваленко О. Павло Полуботок // Володарі гетьманської булави.- К., 1994. - С.499.

5. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського.- №№ 232, 234, 330.

Друга чверть XVI ст. - Уривки з мемуарів Сигізмунда Герберштейна.

«[...]Кажуть, що від витоків Оки беруть початок дві інші річки: Сейм (Sem) і Сосна (Sosna), з котрих Сейм протікає по Сіверському князівству і, минуючи місто Путивль (Putiwlo), впадає в ріку Десну, котра протікає через місто Чернігів й нижче Києва впадає в Борисфен; Сосна ж тече просто в Танаїс.[...]

Сівера (Sewera) - велике князівство, фортеця якого Новгород (Nowogrodek) не так давно був столицею сіверських князів, до того часу, доки вони не були позбавлені князівства Василем. [...] Тут у різних місцях лежать просторі пустельні рівнини, коло Брянська - величезний ліс. Фортець і міст у ньому дуже багато; серед них найзнаменитіші Стародуб, Путивль і Чернігів. Земля, там де вона обробляється, родюча. Ліси багаті величезною кількістю горностаїв, білок і куниць, а також меду. Народ, який постійно воює з татарами, дуже войовничий. Але Василь Іванович підкорив собі це князівство, подібно більшості інших наступним чином. Було два Василі, два його племінники, діти братів. Один з них, якого звали Шемячич, володів фортецею Новгород, а другий - містом Стародуб. Путивлем же володів якийсь правитель Димитрій. Василь Шемячич, людина хоробра на війні й гроза татар, мав таке сильне бажання володарювати, що став один добиватися князівства, і не заспокоївся доти, доки не довів Василя Стародубського до крайності, а після його вигнання зайняв його області. Після його (Василя) скинення він взявся за Димитрія, але іншим шляхом: доніс на нього государеві, що той умислив відділитися від государя. Государ, стривожений цим, доручив Василю будь-яким чином схопити Димитрія і відправити його до нього в Москву. Димитрія підступно схопили на полюванні [...]. Димитрій був відвезений до Москви і закутий в кайдани. Його єдиний син був настільки обурений цією несправедливістю, що одразу втік до татар, а щоб швидше й сильніше помститися за батьківську кривду, відрікся від християнської віри й прийняв обрізання за законом магометан [...]. Государ Василь, дізнавшись про втечу сина Димитрія до татар, наказав закути його в тяжчі кайдани. Невдовзі цей останній, дізнавшись про смерть сина у татар, будучи засмучений неволею та печаллю, помер в тому ж році, тобто в 1519 році від Різдва Христова [...]

Чернігів стоїть у тридцяти милях від Києва і у стількох же від Путивля. Путивль же стоїть від Москви у ста сорока німецьких милях, у шістдесяти від Києва, у тридцяти восьми від Брянська. Це місто (Чернігів) розташоване за великим лісом, котрий тягнеться вшир на двадцять чотири милі.

Новгород (Сіверський) стоїть від Путивля у вісімнадцяти милях, від Стародуба у чотирнадцяти, а Стародуб від Путивля - у тридцяти двох милях.

На шляху з Путивля в Тавриду в степу зустрінеш ріки Сну (?) (Sna, Sva), Самару (Samara) й Орель (Ariel), з яких дві останніх ширше й глибше інших [...]».

(Герберштейн С. Записки о Московии. -М., 1988.- С.138, 140-142)

1619-1620 рр. - Уривки з прибутково-видатних книг московських приказів.

«Июля в 31 день [...] пятсот тридцять рубев взято; а дати те деньги [...] на жалованье стародубским и Навагородка Северсково стрельцом, которые пришли ис Стародуба и из Новагородка Северсково, тридцяти человеком, что ныне в о Брянску [...].

Июня в 16 день, по челобитной [...] Стародуба Северсково де тем боярским Петру Брусилову, Федору Щапову против их товарыщей, которые отпущены во Брянеск, на корм два рубли дано, по рублю человеку [...].

Апреля в 26 день у Гарасима Мартемьянова сто сорок рублей взято; а послати те деньги в Севской острог Новагородка Северского стрельцом и казаком, пушкарем, и затинщиком на дворовое строенье [...].

Февраля в 29 [...] в Рылеск к воеводе к Якову Дашкову с челобитчиком Новагородка Северсково с Офонасьем Страмоуховым на жалованье де тем боярским новгородцом и черниговцом, и всяким новгородским и черниговским ратным людєм, которые живут в Рыльску, на нышешний на 128-й год тисяча четыреста девяноста пять рублев послано [...].

Апреля в 18 день в Рылеск к воеводе к Якову Дашкову с челобитчики, с черниговцом с Федором Чюдиновым да с атаманом з Дорофеем Поповым, на жалованье Новагородка Северсково и черниговцом детем боярским и новгородцким и черниговским всяким людем, которые живут в Рыльску, на нынешний на 128-й год к прежней посылке, к тысяче к четыремстам к девяносту к пяти рублем, тысячи четыреста девяноста пять рублев послано [...].

Августа в 1 день [...] во Брянеск [...] на жалованье стародубским и Новагородка Северсково стрельцом, которые вышли во Брянеск, тритцати человеком, на нынешний на 128-й год в додачю к тем деньгам, что остались во Брянску [...] двадцать четыре рубли и двадцать восемь алтын з деньгою послано, трем человеком десятником по два рубли с четью, рядовым дватцати семи человеком по два рубли человеку [...].

Августа в 31 день [...] по челобитной [...] де тем боярским Новагородка Северсково Ивану Волкову, Зинову Лемешову, Вереге Михайлову для бедности, что огни посланы от города к государю в челобитчикех и их на дороге розбили разбойники, по полтине человеку [...]».

(Приходно-расходные книги московских приказов 1619-1621 гг. - М., 1983. - С. 189-190, 228, 233, 236, 241)

1628-1629 рр. - Випис О. М. Лазаревського з матеріалів межування земель між Конотопом і Путивлем.

«Дело черниг[овской] казен[ной] пал[аты] мест[ечка] Смелого № 34.

В межевых книгах писма и межевания Петра Мусарского да подъячего Гаврилы Федорова 136 (1628. - Ю.М., І.Т.) и 137 (1629. - Ю.М., І.Т.) году под городком стану в поместьях же написано: межа уколному бортному ухожею Липицкому, что за рекою за Семю в поместе за Гаврилом Дашкова Кривопишевим з братею ис тем, что порожижей (?) Ивановской Жеребей Афонасьева сина Дашкова от болота Исухи от устя Конотопа да сверх Конотопами правая сторона наружной Николской бортной ухожей по Николской ложок да лошком по верховя, а от верховя прямо через поля по Синецкую дорогу. А Синецкою дорогою идучи от Путивля, по правую сторону по дубовой колок, а от дубового колка, идучи Прилуцкою дорогою до городища Пустой Торговицы, а от Пустой Торговицы и от дороги Прилуцкой вверх болотом Торговицею по верховя Куколчего логу, да вниз Куколчим логом по речку по Езучею и по болото по Исухи да вверх болотом Исухами по правую сторону по устя Конотоп.

Спорное дело Череповна (?) с Киево-Печерск[ою] лаврою черниг[овской] каз[ен ной] пал[атой] № 34, л. 20». (НБУВ.-ІР.-Ф.І.-№ 57804.- Копія кінця ХІХ ст.)

1636, березня 10 (лютого 29). - Чернігів. - Випис з чернігівських гродських книг.

«Выпис с книг кгродских воєводства Черниговского.

Року тисеча шістсот тридцат шостого мсца февраля двадцат девятого дня.

На вряде его кор. мл. кгродском в замку черниговском и перед книгами кгродскими черниговскими передо мною Юзефом Драговским, наместником черниговским, становши очевисто шляхетный пан Миколай Кирик, чинил оповедане и протестовалсе о то, иж што се был вписал до реестру перед суд из мл. панов комисаров, которых его кор. мл. до воеводства Черниговского зослал на розсуждение вшеляких кривд и розниц под час войны од неприятеля москвитина межи их мл. паны старостами и обывателями того воеводства зашлых и несужоных, на котором термине, кгды протестуючий против велможному его мл. пану киевскому старосте Новгородка Северского у справе своей вписал о неуступене през его мл. пана старосту протестуючому певных добр, од его кор. мл. конферованых, названых Бобрык, в повете Новогородском лежачих, до которых добр урожоная пани Зузана Струбчевская, бывшая Томашова Липчинская, а теперешняя Миколаевая Пенская, по першом малжонку своим пану Липъчинским право собе на тот Бобрык претендуючи и до пристя поссесии урожоному пану Кирику боронячи, в затрыманю тые добра при велможном его мл.пану киевскому, старосте новгородском, арештовала. А тепер, кгды тая справа з реестру на розсудок их мл. панов коммисаров припасти мела, теды пан Пенский с помененою малжонкою своею, не припускаючи тое справы до розсудку правного комисарского, тую справу на угоду взяли, хотячи во всем протестуючому усправедливитися, чому протестуючий далсе увести справы своей, кгды з реестру судового уперед простого, яко потом з арешту, кгды зас припала узглядом затягненой угоды не вопирал, также пан Пенский з малжонкою своею, што се против пану Кирику вписали были и спустити з реестру онуя мели. Нижли пан Пенский с помененою малжонкою своею инакшым умыслом своим шедл с протестуючим, иж то на зволок толко того термину учинил, видячи, иж их мл. панове комисаре справы з реестру спусчаной уже ани судити ани знову уписувати не будут. Теды од угоды и померкованя приятелского, которую был учинил, отступил и протестуючого од термину и учиненя ему справедливости оддалил, а сами собе зиск отрымали ку великой и далшой кривде и шкоде его; которую шкоду вцале собе процес свой тепер на суды комисарские у пропозьїцьії описані, заховавши, зособна шацуе на пятсот золотых полских и до такого термину, которы мел быти тепер на комисии без вшеляких соленитатис албо церемонии правных у той справе отрыманы, заховует у суде належном и просил, абы тая его протестация так в оглядом спусченя тое справы своей, яко и отриманя зыску о неважности его была до книг при[нята ...] и сес выпис под печатю кгродскою черниговскою ест выдан.

Писан [в Чернігове.].

Корикговал Олдаковский».

(НБУ у Львові ім. В. Стефаника. - ВР. - Ф. 5 (Оссолінських).-№° 4061.-Арк. 17-18 зв.- Оригінал, завірений печаткою. Запис на звороті: «Protestacya od pana Kyryka przeciwko jeo mc. pana Mikolaja Peskiego o Bobryk», тобто «Протестація від пана Кирика проти його м. пана Миколая Пенського о Бобрик»)

1652 р. - Уривок з твору польського хроніста Шимона Старовольського «Польща......

«[...] Тут треба додати, як думаємо, Чернігівське воєводство, що знаходиться за Дніпром, яке Владислав IV, відірвавши від Московії, приєднав до Королівства Польського і, крім старост міст, поставив у цьому воєводстві двох сенаторів: особливо воєводу і каштеляна, призначаючи їм місця в сенаті Королівства; крім того, заснував у багатьох місцях католицькі костьоли і для освіти молоді заснував у Новгородку колегіум Товариства Ісусового.

Але перейдімо вже до Білої Русі, оскільки ми обговорили чернігівську провінцію, яка власне належить до Чорної Русі [...]».

(Polska albo opisanie polozenia Krolewstwa Polskigo.-Krakow, 1976. - S. 100)

1648, листопада 22(12). - Чернігів. - Купча.

«Я, Наум, при суду черніговского села Рижиков чиню відома тим моїм листом кожному, кому би о том відати надлежало, иж я маючи половицу третой частки у млину Листовеннском на рітці Білоус лежачом, за правом моїм подлуг которого права моего, маючи волност яко хотіти тоею часткою моею шафовати, дати, продати, даровати и записати. Теди, будучи на тот час потрібен сумми пінязов на пилную потребу мою, тую менованную частку мою в помененном млині будучую и належачую, продалем и уступилем на вічние и неткупние (?) часи учтивому Ивану Берлинскому, мелникови, за сумму певную пінязей и зараз до рук моїх отданную шістдесят золотих полских, о которой одобранню тим же листом моїм квитую чи волним чиню и тую частку до ретелной и скутечной посесиї уживаня помененному Ивану и жені его подаю и уступую. Подлуг которого юж записа моего вічистого волно есть и будет помененному Иванови, жоні и потомком его тоею часткою моею, в млині Лиственском належачою, яко своею власною як хотіти шафоват и владнучи, дати, продати, кому хотіти пустити. А я юж и потомки мої до тоей частки и наймнійшой речи в том млині належачої жадного права вступу не буду иміти и не будут міти вічними часи. И на том дав тот мой лист доброволний запис о чистой продажи на місцу моем и войт мой, иж сам писат не умію, за прозбою моєю с подписом рук людей добрих, которие за афектованем моїм при печати міской черніговской подписатся рачили .

Дан в Чернігові року 1648 года мсця ноябра 12 дня в подлинном подписано

За усною и очивистою прозбою до того запису виш менованого продавци подписалемся на місцу его, яко писма невмиетного, Гліб Куличенко рукою власною за усною прозбою, менованой особи, Наума, до того запису подписуюс яко писма не вмію чого, Иоан Скындер на тот час писар черніговский.

За прозбою пана Веремія Полуботка, войта, и пана Микити Киселя бурмістра черніговских, котория при том били на місцу їх, писат не вміючих, тот же, что и вище подписуюсь рукою.

А при сем печат міская черніговская ратушная».

(НБУВ. - ІР. - Ф.І. - № 56937. - Арк.109. - Копія другої половини ХУШ ст. Записи: «Копия», «Копия купчої з ратуша черніговского от Наума Рижиковского данная Ивану Берлінскому на половину третой части у млині Листвинскому на Білоусі»,)

1660, червня 4 (травня 25). - Чернігів. - Купча.

«Випис с книг міских права майдебурского ратуша черніговского.

Року Божого тисяча шестсот шестьдесятътого місця мая двадят пятого дня.

На уряде его црского величества черніговским перед нами, Григорием Ивановичом Яхимовичом, войтом черниговским, Ілею Юриевичом Масановцем, бурмистром, судом зуполне заселим в ратушу черніговском, ставши очевисто Марко Мишук Левонович з Мишуков, боярин и земянин староства Любецкого, явне, ясне и доброволне признал в тие слова:

Я, Марко Мишук Левонович, земянин воеводства Киевского повіту Любецкого, здоровый будучи на тіле и на умисле, одступивши свого власного и належного права форум повіту Любецкого, а под тот лист и доброволний запис со всіми пожитками ему поддаючи доброволне, явне, ясне и чиню сознаю, иж я, маючи часть четвертую от братов Ивана, Мишука Мишуковщину кгрунту урочищем, названого Бровенчизна, межи річками лежачий с одной сторони с Вышен, с щетвертой сторони должина по Домашниное, по сухий луг Тосщенка Стоми Кондратовича, Михайла Татариненка в старостве Любецком на службе конной рицерской кгрунтом лежачий, в которой то Бровенчизне Мишуковщине часть свою четвертую правом вечистим прирожоним собі належачим с полями, ролями, дубровами, лесами, розробленими и не розробленими, деревом бортним и не бортним в кгрунте менованим, гаями, запустами, борами, з бобровими гонами, з лови звериними, з волним розробляням тих кгрунтов и примножением пожитков з сеножатми в тим кгрунте и дуброве будучими и зо всіми приналежностями, до того кгрунту належачими, и з людми, на той части четвертой живучими, нічого собі самому, жоні и потомком своїм не виймаючи, ани зоставуючи, але зо всім огулом яко тот кгрунт поменений в близкостях и межах мает и завирает, также менований в близкостях неменованим в той части шкодити и уближат не мает правом вечистим и никгди напотом неотзовним на вічност пну Данилу Якубовичу Руднику, ему самому, пне малжонце его и потомком его за пятсот золотих полских продал, даючи моц и владзу в той четвертой части кгрунту Бровенчизне Мишуковщине, яко се вышей поменило, всім тим владіти, пожитки всякие с того кгрунту собі привлащати и ведлуг волі и найліпшого уподобаня своего оним владіти и диспонувати и...себе кому хотіти дати, продати, даровати и записати, чому ознаймуючий, он сам, малжонка и потомки его тое части кгрунту зо всіми пожитками вічними часи боронити не мают и могчи (?) не будут под закладом других пятисот золотих полских. И на том свой запис до книг міских черніговских сознал, которие при той купли були пн. Опанас Вертико Мануйлович, Хома Пархомовыч Оношанок, пры которих тот же на уряде у вічную и спокойную вечистую поссесию тот кгрунт подал, зрексе и вічними часи уступил. Що все для памяти до книг есть записано, с которых и тот выпис под печатю ратушною черніговскою есть выдан.

Писан в ратушу черніговском.

Емелиян Иванович Яхимович, писар міский черніговский».

(НБУВ. - ІР. - Ф.І. - № 56238. - Тогочасна копія. Запис: «Запис вечистой продажи части кгрунту Бровенчизни од Марка Мишука на вічност пну Данилу Якубовичу Руднику сознаний. Року 1660 мсця мая 25 дня»)

1661, червня 6 (травня 26). - Москва. - Жалувана грамота царя Олексія.

«Божиею милостию (повний царський титул. - Ю.М.) отчини Малой России ви- белского сотника Стефана Шубу, что в ннешнем в 169 году бил челом нам, великому государю, богомолец наш Мефодий, епископ мстиславский и оршанский, чтоб нам, великому государю, пожаловать повелети по его, епископа, челобитю, дать ему, сотнику Степану, за его к нам, великому государю, верную службу и радение на маетности его, которимы он владеет по привилеи наказного гетмана Якима Сомка нашу, великого государя, жалованную грамоту, чтоб ему и впредь нам, великому государю, было надежно. А в привилеи наказного гетмана Якима Сомка 1660 году написано, дал он, гетман, вибелскому сотнику Степану Шубе за его службу и радение привилей на маетности на деревню Орловку да на деревню Грабовку с вершней Муравейки. И мы, великий государь, наше царское величество, по челобитю богомолца нашего Мефодия, епископа оршанского и мстиславского, вибелского сотника Степана Шубу за его к нам, великому государю, верную службу и радение пожаловали, на те его маетности велели ему дать сию нашу царского величества жалованную грамоту за нашею ж царскою печатью и по нашей государской милости вибелскому сотнику Стефану Шубе темы прежнимы (?) своими маетностямы деревнею Орловкою и деревнею Грабовкою с вершиною Муравейки со всеми угодии по привилею наказного гетмана Якима Сомка владеть, оприч козаков, и доходы всякие имать, почему с тех маетностей напред сего имивано и видя на себе прежнюю милость и жалованье ему, Степану, нам, великому государю, нашему царскому величеству, и сыну нашего царского величества, благоверному и великому князю Алексею Алексеевичу всея Великия и Малия и Белия России служити и радети и во всем добра хотети, на чем он нам, великому государю, нашему царскому величеству и сыну нашего царского величества благоверному царевичу и великому государю князю Алексею Алексеевичу, всея Великия и Малия и Белия России по непорочной евангелской заповеди веру учинит.

Дана наша царская грамота в нашем царствующем граде Москве лета от создания мира 7169 месяца маия 26 дня».

(НБУВ. - ІР. - Ф. 8. - № 231. - Арк.109. - Копія другої половини ХУШ ст.)

1663, листопада 22 (12). - Кролевець. - Випис 1712 р. з кролевецьких міських книг купчої 1663 р.

«Випис с книг кролевецких.

Року тисяча шестсот шестдесят третого мсця ноеврия дванадцятого дня.

Перед намы Гарасимом Стасенком, сотником на тот час кролевецким, Давидом Евфимовичом, атаманом городовим, Иваном Роменцом, войтом, Яском Евстафовичом и Грицком Борисовичом, бурмистрамы, урядом кролевецким, и при нас будучи Ивана Хижняка, Дацка Хищдиценка, Данила Кгуженка, Грицка Романенка и при них многих зацних особах, сталася певная и неотміннная: когда з едное сторони славетного пна Михайла Василевича Дули, мелника подоловского, а з другое сторони пна Ивана Григориевича, в тот способ, иж пн Михайло Василлевич Дуля доброволне позволил пну Ивану Григориевичу на той же гребли подоловской на реці Рети и міста Кролевця, наперед старих млинов напрод вибивши, млин постановити таким способом: скриня по половины, на которой скрини заставок дві Ивана Григоревича, а з другого боку, кгди поспіет уробит Михайло Василевич Дуля, заставок дві, а поднимат узвиш води от старих млинов жадною мірою не важитися Иван Григориевич и инших будинков и приробков кромі двох заставок аби вже болши не важил ставит под зарукою на его млсти пна полковника ніжинского таляров сто, а на сотника кролевецкого таляров десят. Що обідві сторони позволившися, просили нас, аби то било записано, що и ест записано, а ров фундамент різаний повинен Михайло Дуля по половині платит Ивану. С которих книг и сей випис пну Захарию Ивановичу в року тепер идучом 1712 мсця июля дня 18 при подпису уряду ншого кролевецкого и печати міской есть видан.

Василий Яценко, сотник Войска его царского пресвітлого влчства Запорожского кролевецкий.

Семион Мартинович, атаман городовий.

Иван Шматан, войт кролевецкий з бурмистрамы.

Костантин Маркевич Лашковский, писар кролевецкий, рукою».

(НБУВ. - ІР. -Ф. І. - № 65027. - Арк. 1-1 об. Копія початку XVIII ст. Після прізвища війта намальоване коло, всередині якого написано «місто печати»)

1664, січня 10.-Табір військ під Меною. - Універсал Яна Казимира.

«(Повний королівський титул. - Ю.М.)

Oznajmujemy tym listem naszym, komu to wiedziec nalezy, pami^tajqc na wiernosc i zycz- liwosc poboznych zakonnikow monastera Hustynskiego, ktory do oswobodzenia z rqk tyranskiej niewoli miasta naszego, Przyluka nazwanego, wielkq pomocq byli, tudziez stosujqc si§ do suppliki urodzonego hetmana i calego Wojska naszego Zaporowskiego do nas za nemi wniesionej, ch^t- nejmy na to zezwolili, abysmy ich przy spokojnej mlynow, na rzece Udaju stojqcych, od ksiqzat poboznych nadanych possessiej, zachowali; jakoz zachowujemy i zostawiemy im listem naszym. Ktore to mlyny pomienieni pobozni zakonnicy ze wszystkimi przynaleznosciami, do tych mlynow zdawna nalezqcymi, miec, uzywac i za zywac b §dq. Obiecujqc naszym i najasniejszych nast^pcow naszych imieniem, ze przerzeczonych zakonnikow od spokojnej pomienionych mlynow possessiej nie oddalemy i nikomu oddalenia mocy nie damy. Lecz cale tym prawie onych zachowamy, co i najasnieszy nast^pcy nasi uczyniq. Prawa przy tym nasze krolewskie, Rzeczyptej i kosciola swi§- tego katholickiego wcale zachowujqc. Na co dla lepszej wiary r^kq naszq podpisalismy, piecz^c przycisnqc rozkazalismy.

Dan w obozie pod Mianq dnia X miesiqca stycznia roku Panskiego MDCLXIV panowania krolewstw naszych polskiego i szwedzkiego XVI.

Jan Kazimierz».

(БПАН. - ВР. - № 277. - Оригінал. Записи на звороті пізнішого часу: «Zacho- wanie przy mlynach, na rzece Udaju stojqcych, poboznych zakonnikow monastera Hustynskiego», тобто «Збереження при млинах, які стоять на ріці Удаю, побожних ченців Густинського монастиря», та «Mar[cin] Gorzk[owski] 1664», тобто «Мартин Гожковський 1664»)

«(Повний королівський титул. - Ю.М.)

Повідомляємо цим нашим листом, кому це знати належить, пам'ятаючи про вірність і зичливість побожних ченців Густинського монастиря, котрі до визволення з рук тиранської неволі нашого міста, званого Прилуки, великою допомогою були, тут же стосуючись до супліки уродзоного гетьмана (Павла Тетері. - Ю.М.) і всього Війська нашого Запорозького до нас за ними поданої, ми охоче на це дозволили і зберегли їх при спокійному володінні млинами, які стоять а ріці Удаю, і були дані їм побожними князями; як зберігаємо і залишаємо їм нашим листом. Котрі млини згадані побожні ченці з усіма всіма при належностями, до цих млинів здавна їм належними, мати, уживати і заживати. Обіцяючи нашим і найясніших наших наступників ім'ям, що згаданих ченців від спокійного володіння згаданими млинами не віддаляємо і нікому не даємо влади віддаляти. Але цілком цим зберігаємо, що і найясніші наші наступники вчинять. При цьому права наші королівські, Речі Посполитої і святого католицького костьолу цілком зберігаємо. На що для кращої віри рукою нашою ми підписали і печатку притиснути наказали.

Дано у таборі під Меною 10 дня місяця січня року Божого 1664 панування королівства нашого польського і шведського 16.

Ян Казимир».

1664, листопада 30 (20). - Чернігів. - Заповіт Івана Яцкевича.

«Во имя Отца и Сина и Стого Дха Живоначалния и Неразділимия Троиці станся ку вічной памяти ныжей описанная.

Поневаж вшелякие речи сегосвітние, которие писмом обварованны не бывают и в запомненя прыходят, прето я, раб Бжий Иван Выздерт Яцкевич, будучи от Гда Бга хоробою навижоний, яко то в літех моїх дозрілих видячи себе же уже ближе до смерти нежели до живота, прето да (описка, має бути «за». - Ю.М., І.Т.) доброй своей памяти распоражаюс сей моей остатній волы тестамент, абы по смерти моей жадной турбациї не было меж малжонкою моею и діткамьі моїмьі, дочкой моею Варварою и вторим сном моїм Стефаном Сташевским, так теж и от приятелей моїх и от сусідов моїх близких, меновите от пнов [Ре]пчан, сябров моїх, в которых то Репчан и Данил (?) покупилем [ґрун]та за власную копу свою.Теды, полецивши дшу мою грішную в руці Гспду Бгу, напред ознаймую и отказую лежачие ґрунта в праве вечистом, которием купил у Миска Перецкого, дві части ґрунту ему належачее былы, за которие то дві части далем три тисячи золотих. Платилем рознымы речами так сребром, шатамы, конмі и быдлом рогатим и готовой сумми дві тисячи и на том ґрунте набилем мо[не] ти (?) село Буянки на сирой (?) Корены и на тую част третию зостал мні винен тот же Миско дванацят сот золотих за пре зиск (?) за добранное (?) потишу (?). Теды то ныкому иншому, толко малжонці моей и дітками моїми у Кондрата Данича у часты Да- ницкой купилем дві части, также Великим, за которие дві части осимсот золотих дал, а що небожчик тесть мой купил к тому ж прилеглий у дерпчан Ерий Терпицкий, иж ґрунт, прозиваемий Голубачи, у Семена у Войтенка и Вруковский и дал мні то у вині и на тим ґрунті осадилем слободу, прозивается Голубычи, и то ныкому иншому, толко малжонце моей из дітками; в той же Перотчизні засипалем греблю на реце Виру и млин належачий до Буянок и на другий право подаю до рук вторих сну своему, куплений за власную свое сумму у Семаков, двох братов, у Федора и у Нечая, далем оси[м]сот золотих, которий то ґрунт, прозивается Жечин (?), а на [то]м ґрунте осаділем слободу Буровицу. В том же ґрунте, хотячи себі пожитку найдоват, заложилем буды, майданов два с товаришем моїм Евстафием Астаматим над річкою Львиною, майданов два за Глуховом над рычкою Гирынкою с товаришем моїм Марком Кимбаровичем. Теды то все лежачие речи от мала до велика, якие вышшей меныл, нікому іншому, толко малжонце моей з дикамы моїми. И кто бы сміл и важился касоват и криду якую чинити позосталой малжонці моей з дітками, проклят буды, анафема в сем віці и в будущем и буду з ным міти суд пред судею справедливим на [в]тором пришествиї Гспднем.

Діялося в Чернігове року 1664 ноеврия 20 д.

В подлиной подписано тако:

Ян Яцкевич.

Устне прошоний от пна Яцкевича Станислав.

Устне прошений о подпис руки Юрий (?) Пронкевич, злотник черніговский рукою.

Дейман Иосиф Дейнарович.

(НБУВ. - ІР. -Ф. І. - № 66156. - Копія початку ХУШ ст.)

1668, квітня 24 (14). - Ніжин.-Універсал ніжинського полковника Артема Мартиновича.

«Артем Мартинович, полковник Войска Запорозкого шжинскый.

Ознаймуем тим листом нашым, кождому кому о том відати потреба будет, пну сотникови конотопскому и всему товариству, атаманови городовому, так же войтови зо всім посполством конотопским. Иж Миколай Козак и Кирій Козак з міщанином Карпом, обивателі конотопские, ознаймуем, (...)* що коштом и працею своею на новозанятой греблі на річці прозиваемой Беровці в селі Поповце, построившы млыни на камены чотири сей весни в пост великий (...)* теды взглядом утраченя кошту просилы нас слободы в тых своїх млынках в нагороду тоей працы міти. Зачым, уважаючи мы их, Миколаеву и Киріеву з Карпом, працу и утрату, взалисмо оным слободы на (...)* рок (...)* впред(...)*, абы з тых млинков припадаючиі всі три мірочки на свой пожыток отбырали, которым абы ни од кого перешкода в том не діялася, приказуем сурово. Зас же по вистю тое слободы помененниї Микола и Кірій з Карпом знову в нас быти мают и опо[...] з служит (...)* абы (...)* скарбу воскового з оных млынков розміру належная часть звыкле міла доходыти. Того всего дозорцы нашы дозріня (?) ма(...)*.

Дан в Ніжині априля 14 1668.

Звишменованний Артем Мартинович, полковник Войска Запорозкого ніжинский».

(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 56251. - Оригінал, завірений печаткою. На звороті напис «Фундуш од Мартина полковника на греблю купленую Попувскую»)

1669, . - Батурин.-Універсал гетьмана Дем'яна Многогрішного.

«Демян Игнатович, гетман Войска его црского пресвітлого величества Запороз- ского.

Ознаймуем сим писанем кожному, кому бы того было потребно, а меновите пану полковнику стародубовскому, асаулу и сотникові новгородскому, атаману городовому и всему товариству старшому и меншому, особливе войту тож (?) новгородскому и всім посполитым людем до відомости доносим, иж в Новгородском уізді в селі Пироговка Сава и Ярема мельники уфундовали млин на ріці на Шустці з едним колом мучним своїм власним коштом нікого до того не притягаючи, а зробивши, (?) почали молот от стого пророка Илиї в місяцу июлю в числі дванадцатом, що за поднятую працу, иж от тогочасу як пустили воду на коло, надалисмо слободі на чверту до дванадцятого числа мсця октоврия. А по видержаню оного хліба (?) міют до скарбу войскового дві мірочки дават, а при своей части третей міют зостават и на себе мірочку третую отбират. А (...)* оной слободи с товариством войсковим старшого и меншого, абы оным ни найменшой перешкоды никто не важился чинит, а если през тот указ наш міл хто кривду чинит, а за донесенем скарги обецуем такового кожного непослушного нам без фолкги карат. На що для ліпшой віри и певности сей універсал з канцеляриї с подписом руки и с притисненим печати войсковой видат казали.

Писан в Батурині дня року 1669.

Демян Игнатович, гетман Войска его црского пресвітлого величества Запорозского.

(ЦДІАУК. - Ф. 148. - Оп. 1. - №3. - Оригінал завірений особистим підписом гетьмана і військовою печаткою)

1670, січня 3. - Реляція московського гінця (поляка за походженням) про ситуацію в Україні (реґест).

Реляція московського поручника, який повернувся з України від Дорошенка, вчинена 3 січня. Цей поручник родом із Ряшева, потрапив у полон, був у в'язниці і в ній був вихований. Став на московську службу і є поручником хоругви, яка стоїть у Києві. Він чоловік досить бадьорий і добре справний, говорить по-польськи, був присланий до нас від Ордин-Нащокіна 3 січня. Виїхав звідти 2.12.1669 р. сам-десять на Стародуб, Почеп, Новгород-Сіверський до Батурина. Там був три дні у гетьмана Многогрішного, а через те, що не мав до нього листів, Многогрішний був дуже ображений і про це мав тривалу нараду з писарем Карновичем.

Поручника питали: чи Многогрішний друг Дорошенку?

«Цілком йому infensym оголосив, але тому що заприятелював з Ханенком і часто з ним листується». Московські залоги стоять тільки в Острі, Ніжині, Переяславі. В інших містах - козацькі. Хоча московських воєвод стратили, однак козаки лишаються ще царськими підданими.[...]

28.12.1669 р. був у Чигирині і там застав Дорошенка невдовзі після перемоги над Ханенком. [...]

Під Гадячем була битва, московіти зазнали поразки. Ханенко після поразки під Стеблевом утік на Запорожжя. (...) Цю перемогу приписують переважно Лизогубу, полковнику задніпрських міст, що при Дорошенку. З 15000 він мав йти в погоню за Ханенком.[...] Митрополит Тукальський був у Многогрішного.

(Ч. - ВР. - № 1666. - С. 9-14. - Тогочасна копія)

1670, січня 23 (12).- Чернігів. - Купча.

«Року тисяча шестсот семдесят десятого мсца януария дня дванадцятого

З росказаня его мл пана полковника черніговского, добродія ншого, зостаючему в Сосници для розних справ, пред нами Михайлом Стефановичом Слободецким, атаманом городовым черніговским, Павлом Крачевским, сотником сосницким, Андреем Ташиною, атаманом городовым, Силою Якимовичем, войтом сосницким, и Фомою Андриевичем, месчанином сосницким, которая справа при тых особах приточилася в справи Миска Коляди, поводовое стороны, о подтопленю млына с позваным Федором Лобыною, сотником волынским. Ставшы очевисто з уряду посланыи особы в той способ признали: перший Григорий Янченко, товариш сотні Сосницкой, же праве як мы приехали, от розных тамошных людей савинских тое чули, же на позваного Лобыну, сотника волынского, ускаржаются много людей савинских о стопленю многих сіножатей их, же он своим ставом посполитым людем значъную шкоду учынил, а жалобной стороны Мисков млын так глибоко подтонул, же на две пяді з наддатком у воді коло стоит, од которого затопленя як прежде коло робило, тепер за перешкодою новозбудованого млына под старый Мисков млын отнюд робити слушъне не может. Другий, Федор Сенютенко, мелник и мещанин сосницкий, так же в той способ в под сумъненем зознал, же мы многих людей савынских жителей питали, ежели так глубоко пред часы бывало в воді коло, теды оные люди савынские одказали: же вода шкьгды не бывала на лодях як тепер затопленем того нижчого млына такая старому млыну шкода ся стала, же не может робит ежели того нижчого млына не збурят. Третий, Кузма Тимошенко, мещанин, сосницкий в тые слова, яко и вышше описание особы говорили сознал. Которого сознанъя мы, уряд, чуючи, до книг містьских сосницких приняли и до далшого поступку правного записать росказали.