З нових документів до історії Сіверщини (ХVІІ-ХVIII століття)
Аналіз дослідження мемуарів австрійського дипломата Сигізмунда Гербершейна. Видання універсалу-привілею 1664 року королем Яном Казимиром. Особливість розгляду листів-скарг. Характеристика документу про купівлю млина на річці Білоус біля села Рижики.
Рубрика | История и исторические личности |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 20.07.2018 |
Размер файла | 100,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
На противко которого доводу позваный пан сотник волынский тым се екьсциповал: ежели бы праві не тривожный час и самому до войска не прибиратися, теды бым, казал свою греблю новофундованую прокопавши, воду спустит, а хоча бым и спустив свой увес, пред ся бы тая вода, що в лодях у старом млину у Мисковом стоит, на дві пяди по старому з лодьі с под кола не выступила, бо то не що инъшое тую воду держит, толко леды и снеги, звычайно як же и по инъшых млынах почасти тое ся діет. Тую свою одповид вымовит прос(...)* нас (абы декрету сего часу не фферовано, але абы до прошлое весни, на довод слушный), а особливе до высокое уваги и розсудку его мл. пана полковника, добродія нашого, было отложено. Мы теди, уряд, позваной стороні на с(...)* в том не чинячи, а видячи самую слушную річ, у ведповеды позваного менованой, до волі его мл. пана полковника, добродія нашого, складает.
До тоей атестации руку для вірьі дат (...)* при печати подписалем Михайло Стефанович, атаман городовий черніговский .
Павел Крачевский, сотник, при печати руку подписал(?).
Андрей Ташина, атаман.
Сила Якимович, войт сосницкий».
(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 56243. Запис на звороті: «1779 генваря 12 д. Справа о млин подтоплений»)
1671, серпня 8 (липня 29). - Чернігів.-Випис з чернігівської полкової канцелярії щодо скарги оо. Іоаннікія Долятовського і Павла Пучковського на Івана Биховця.
«Року тысяча шестьсот сімдесят перваго місяца июля двадцять девятого дня. Перед нами Василием Семеновичем Болдаковским, на тот час полковником
наказним черниговским, Левоном Артемовичем Полуботком, сотником полковым черниговским, Константим Угровицким, атаманом городовым черниговским, Григорим Ивановичем Яхимовичем, войтом черниговским, Отрохом Игнатовичем [...], Григорье вичом,бурмистрами черниговскими, Романом Никифоровичом, радцою, приточилася справа в Богу превелебного его милости господина отца Иоанникия Долятовского, архимандрита монастыра Пресвятой Богородицы Елецкого черниговского, и господина отца Павла Савича Пучковского, бывшаго протопопы ніжьінского, поводов, а пана Ивана Быховца, обывателя олишевского, о перешкоди в млынах, сеножациях и в намановских и топчыевских, иж занятем гребли своей на помененые млыны воды не пустил и шкоды нам, поводовой стороні, много учынил меновите на коп двісте и дале, же проз все літо немолотем жадногосмо пожитку не міли, о чом инквицыя тое справы достатечне в собі опевает, о тое позваный тым се вымовляв, иж своею греблею оным млыном шкоды не учинил, в которой справі в Бозі превелебный его милость отец архимандрита черниговский и господин отец Павел Пучковский просили его милость пана Василия Игнатовича, полковника Войска его царского пресвітлого величества Запорожского черниговского, абы от боку свого для огляданя тое гребли, от которой стороні поводовой в млынах [...] воды великая крывда діет. Теды его милость пан [...] посылал от боку своего пана Константия Угровицкого, ата[мана...] наказного черниговского, который там был и людей зацных зобрав [...инкви]зыци ся выслухал при бытности {Яцка, сотника наказного олишев[ского...], Сенька Хобня, атамана городового олишевского, Богдана Гнилицы, Игната Бублика, Грицка, мелника олишевского, Василия Мовчана, войта олишевского, отца Захария, свясченика олишевского, Лукиана Крывпольца, Матвія Отросченка, Семена Титенка, атамана красенского, с товариством} «Слова, поставленные в скобках в подлиннике, зачеркнуты» (прим. копіїста. -Ю.М.)), Феска Дынку, атамана серединского с товариством, Ивана Карпе- нюка, войта серединского, з громадою, мельников Кирика Топчыевского, Сидора Шышенка, Романа Гавриловича, Сацка Лешанюка, тые люди вси признали, иж прави вода занятем греблею през пана Ивана Быховца в болота назад пошла. Тыеж вси люде люди ж признали, иж на тым місті пред часы пан Жолонски (?), державца олишевски, млын ставити, але ему люди не пораили, же міла вода назад пойти, с тых мір не ставил. Дня сегодняшнего на акте менованым перед нами выше меноваными стоячы пан Иван Быховец, не вдаючи болше, бранился контроверзу[ю]чи, а ныни до декрету приступаючи с помененым его милостью господином отцем Иоанникием Долятовским, архимандритом черниговским, и господином отцем Павлом Савичом, бывшим протопопою ніжинским, и их мелникам[и] Сидором и Романом на том згоду принял, иж мает пан Иван Быховец з высланым от его милости отца архимандрита посполу ехати оную греблю розкопавши, воду спустить, абы оная зоставала в берегах, як и перве бывала, а когда станет на місці, теды узнавши, пов[и]нны признак на той речці учинять, когда бы пан Иван над тую признаку воду повышил, повинен вина заплатить на ясне велможного его милости пана Демьяна Игнатовича, гетмана Войска его царского пресвітлого величества Запорозского, пана нашого милостивого, таляров тысячу и на его милость пана Василия Игнатовича, полковника Войска его царского пресвітлого величества Запорозского черниговского, золотых тысячу. На том[...о] бух сторон згоду принявши, просили, абы смятую (?) згоду обом сторонам на память выдали. Которую згоду мы, уряд, чуючи, записать казали, а по записаню и выписом с печатми и с подписами рук выдали.
Писан в Чернигові місяца и дня выш писаного.
(М. П.) (М. П.) (М. П.)
Василий Болдаковский, наказный полковник на тот час.
Леонтий Полуботок, сотник полковой, рукою.
Григорий Яхимович, войт черниговский.
Емельян Иванович Яхимович, писар міский черниговский, рукою.
(Из бумаг рода Тройницких)».
(НБУВ. - ІР. - Ф. Х. - № 7474. - Копія кінця ХІХ ст.)
1672, серпня 6 (липня 27).-Батурин.-Універсал-привілей гетьмана Івана Само- йловича.
«Иван Самуйлович, гетман з Войском его царского пресвітлого влчства Запорозским.
Всей старшині и черні Войска его царского пресвітлого величества Запорозкого, особливе паном полковником киевскому и ніжинскому, сотником, атаманом, и всему тих полков товариству и комуколвек сей наш показан будет універсал, відомо чиним, иж мы, постерегаючы уряд гетманства нашого повинности, а хотячы, абы містца потребные ку пожиткові Войска Запорозкого, а через неприятелские переходы спустошалие, не порожновали, а жебы яким колвек могли способом обновление быти, жебы скарбови войсковому помнажался приход, містце на Козацкой гребли до будованя млына на реці Острі, на тры заставки од Гармошенка, товариша войскового, купленое, пану Петрови Демидовичеви, обывателеви козелское, нарачылисмо, а по збудованю млына за его кошт и працю на рок, рахуючы од теперешнего дня по сей в пришлый рок до такого ж місяця и чысла дефалкаты позволилисмо, абы спокойне з того млына на войско прыпадаючые, мірочки одбераючы, на свое оборочал пожыток, од поколесчизны, теж и покабансчизны уволняет до того же вышзазначоного часу. Зачым, абы жаден з старших и менших войскового товариства, особливе панове полковники киевский и ніжинский и атаман козацкий, а меновите п. Игнат Калозницкий, так в будованю млына, яко и в обновляню греблі, ежели того потреба була в зебраню и пожытков браню тому п. Петрови Демидовичови найменшою не важылся быти перешкодою, под карностю войсковою приказуем пилно. По выстю зась тоее дефалкати п. Петро Демидович повинен ся нам з тым обявити універсалом.
Дан в Батурині 27 июля 1672 року.
Иван Самуйлович, гетман Войска его царского величества Запорозкого, рукою [власною]».
(ДІМ. - ВР. - № 636/6. - Оригінал. На звороті документа запис: «Універсал Петрові Демидовичеви, обывателеви козелецкому на збудоване млына в Козельці 1672 году генваря 13»)
1678, січня 7 (1677, грудня 28). - Сосниця. - Купча.
Року тысяча шестисот сімдесят седьмого місяца декабря дня двадцять осмого.
Уряду нашому мійскому сосницкому нижеподписанному сей справы, ставши очевисто Иван Кирилович, козак и обиватель сосницкий, чинил свое сознание в добрый способ этые слова: иж я свой фолварок з будинком власным з двома огородами, один огород от фолварка з едной стороны лежачый од Микиты Литивченка, а другой стороны таж од фолварка огород од Ярмолы, жителей сосницких. Счо оный фолварок мой власный же ні в чом нікому не пенный и о жадных долгах неподписаный, все ограничивши письмом урядовым и от мене данным его милости пану Андрею Дорошенку, товаришу войсковому, оный фолварок продаю и в посесию продавши за певную сумму грошей коп пятнадцять личбы литовское. До того ж варую и упевняю пред урядом, абы я сам, жона моя и потомство, а приятелів близких и далеких, ніхто в оный фолварок и огороды два не втручался, бо юж то есть вічньїми часы продано. Волно его милости пану Андрею Дорошенку, товаришу войсковому, яко своим власным владіти оным фолварком з огородами, даже продать жоні и потомству его и на себя вічно держати. А я, Иван Кирилович, зрікаюся и не хочу юж (..)*дить не в жадного суду и права зновлять того, бо юж (?) то есть певным торгом продано. Мы, яко уряд, чуючи Ивана Кириловича слушную продажу на просьбу его же сие урядовъное писане с подписом рук и с притисненем печатей стороні потребуючой выдалисмо.
Писан в Сосниці року и дня вышеописанного.
До которой справи в той способ подписуемся:
Павел Крачевский, сотник сосницкий.
Дмитро Остапович, атаман городовый.
Сила Якимович, войт сосницкий, из бурмистрами.
М[істо] п[ечати]».
(НБУВ. - ІР. - Ф. № 1495. - Копія ХІХ ст.)
1679, 26(16). - Лубни. - Універсал-привілей гетьмана Івана Самойловича.
«Иоан Самойлович гетман з Войском его црского пресвітлого влчства Запорозским.
Пне сотнику конотопский, атамане городовий и войте тамошнии. ...Ми респект на годние заслуги п. Федора Кандиби, знатного товариша войскового, позволилисмо ему завідовати и владіти людми тими, з того боку Дніпра зайшлими, будучи околь хутора его в селі (...)новці за річкою поосідали, яких именуют бити хат з двадцет ко(..) люе повинни ему п. Кандибі, як до воженя дров, так и до кошеня пратаня сіна бити послушними. Зачим абисте ви, старшина конотопская, знаючи о той волі ншой, тих помененнихп. Кандиби поданих от нас людцов, жадними посполитими тяжарами и станциями войсковими не обтяжали и жеби войт семяновский до свого их [не по] тягал послушенства, жадаем и приказуем.
Дан в Батурині (,..)*рия 16 1679.
Звишменованний гетман рукою власною».
(НБУВ. -ІР.- Ф. . - № . - Тогочасна копія. Запис копіїста на початку документа: «Копия універсалу на слободку Кандибовку гетмана Иоана Самойловича». Наприкінці документа намальоване коло, всередині якого написано «печать»)
1679, грудня 6 (листопада 26). - Акт розділу спірних сіножатей між жителями сіл Дурнів, Салтикової Дівиці, Березна і Ковчин.
«Року 1679 мсца ноеврия двадцат шостого дня.
Межи велможным в Бгу его мсти гпдином отцем Лаврентием Кашперовичом, капеляном, поссе[со]ром на сей час з ласки ясневелможного его млсти пна гетмана села Дурнев, пном Матвіем Михайловичом Шенъдюхом, сотником, Нестером Прокопенъком, атаманом городовым, Василем Романовичем, войтом дівицким, и всім того города Солътыковой Дівицьі товариством и посполитыми людми, Стефаном Алимпиенъком, войтом дурневъским, и всею того села громадою з притомностю пна своего з едной стороны, а пном Савою Иовенъком, сотъником, Михном Артюшенком, атаманом городовым, Семеном Білокриницким, войтом березинским, и всим того города товариством и посполитыми людми з другой стороны, передо мною Иоаном Ломіковским до нижей менованой справы от ясневельможного его млсти пна Иоана Самуйловича, гетмана Войск его црского пресвітлого велчства Запорозких, высланым, при бытности пна Никифора Калениковича, от урожоного его млсти пна Василия Борковского, полъковника Войска его црского пресвітлого влчтва Запорозкого черниговского, в той же справі будучого, сталося вічистое (не хотячи дальших межи собою міти заводов) за згодою полюбовъною всіх сторон в сіножатех розграничене, меновите дунаевъцом, почавъши от перекопу Лозивского, от Ковъчина сим боком Десни аж до села Дурнев всі сіножати, а з села, шляхом Девицким едучи, до тых міст, поки перед тым оным дурневцам належало и тепер вшъне служити мает. А для выпуска статком дурневъским од липы над дорогою столенскою (?) з села идучою по копъцы тепер сыпаные над тоею дорогою и річкою Лискою аж до мостъка, на той же річци будучого, и ку перевозу сим боком дороги от борку зас по річку Подгорную и Вовъчок сим боком до села березинъцом теж, почавши от вишънаписаного перекопу Лозивъского аж до менованых копъцев по обоих сторонах Лиски (нічого дурневцем не зоставуючи в сіножатех и на них же роспаханых полях, опроч волъного в річці рыб промислу) вічне сіножати служити мают. Роспаханые теж поля [...] от дурневъцов в бору за Лісною в цілости на потомные часы и там же дров (опроч потъребного дерева) волъный вруб дурневъцы будут міти; столенцы в сіножатех в прышлые, даст Бг, дочекати часы з березинъцами и девичнамы так мают обходитися, як и перед тым без жадных заводов. Ковъчинщ, поневаж на килкакротъное писане упорчиве не стали до розділу и над потребу свою мают за Десною сіножать (як всі стороны ездячи уважили) и не мівали перед тым волъности, хиба за згодою з березинами, по сем боку Десны в сіножатех, теды оным ковъчинцом тисячею золотых полских заручаем, жебы вічньїми часы на сем боку Десны не толъко по Глушку (?), але и коло берега, до березинцом и дурневцом належачих, не вътручалися сіножатей; сіна зас хто где сего року косил, волен оное без жадной ні од кого перешкоды на на свой забрати пожиток. Тут же варуем, жебы дурневцом всі, хто мает коло Лиски посыные на зиму збожа, волъно было в пришлые жнива без жадной от березинцов перешкоди зобрати. Которому то полюбовному розділови субъмитовалися всі стороны на вшные часы досыт чинити. А если бы которая сторона над выш описаный и поставъленый розділ поступовала, в чомколвек другой стороні чинила утиск и перешкоду, тая повинна будет до скарбу войскового тисячу золотих полъских заплатити, для чого тепер всі давние межы собою заводи, заборы и грабежи вічне уморивъшы. Для тым певнійшой дачи и певъности сего межы себе дали при печатех и рук подписах розділу писание. мемуар універсал лист король
Року, мсця и дня выш описаных.
Иоан Ломиковский, рукою власною.
Никифор Каленикович.
Сава Иовенъко, сотъник березинский.
Мишко Артюшенко, атаман городовый.
Семен Білокриницкий, войт березинский».
(НБУВ. - ІР. - Ф. ІІ. - № 56242. - Тогочасна копія)
1681, лютого 16 (6).- Вороніж. - Купча.
«Я, Григорий Иванович, обыватель усковский, відомо чиню тым моим листом, доброволным записом, иж купилной моей потребі продалем власного моего полмлына з фундаментом ризаным, на займане гребли от берега до берега, на Османі реці, ниже Трояна ліса, к части млина Якима Шкуренка зостаючый з смужалкою и з сіножатю, славетному пну Иванови Холодовичови, пна Лазаровому зятеви, обывателеви и купцеви воронижскому, в вічност за сумму певную и готовую золотих двісти в совитост, которому млын збудовавши и греблю по моим фундаменту, от берега до берега, ведлуг уподобаня своего построивши, волно оным яко хотіт диспоновати, продати, заменяти, даровати люб и на свой оборочати пожиток, а я юж цале того полмлына з сіножатю продавши, вічне з жоною и з дітми ншими зрікаюся и приятелей моих, близких и далеких, одделяю. С которых жаден пна Ивана Холодовича, жону и дітей их в том полмлині з смужалкою и сіножатю о найменшую реч турбовати и жадной трудности задавати не повинен, под зарукою до шкатулы войсковой талярей сто. На счо для ліпшои вфы и далшои памяти даю сес мой запис пну Иванови Холодовичови, жоні и дітем их служачый, пред урядом ншим воронижским, пном Савою Григоревичом сотником, Василием Якововичом, атаманом городовым, Матвіем Петровичом, войтом, Леонтием Стрелком, бурмистром, Василием Андріевичом, ключником, при людех зацных и вфы годных Трохиму Онисченку, Антону Смоловику и инших немало, с подписом руки писарской и притисненем печати урадовои. Писан в Воронижу дня 6 февраля року 1683.
Иван Михайлович, писар рукою власною»
(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 56249. Оригінал завірений печаткою. Запис на звороті: «Запис на полмлына Османцкого» та «A(nn)o D(omi)ni 1683 d. 6 februaryi»)
1681, квітня 24 (14). - Нові Млини. - Заповіт новомлинського козака Грицька Чорного.
«Року Бжго тисеча шістсот осмдесят десят первого априля четвертогонадцет дня.
Перед теразнійшим урядом новомлинъским тут ниже именем подписаним, аз любо хорий на тіле, але здоровий на умислі Грицко Чорний, жител и козак новомлинский, жекгнаючися з сим сегосвітним тутейшим житем волею своею и порадою своїх наслідников позосталих и по нюм будучих и при нюм живших. Таковий тестамент около всей дворовои худоби и около всего иміния свого чинив и остатную волю свою, ознаймив: винявши жону, которое в (...)* юж не міет, окроми синов своїх тут ниже виражених, котрим для власного наслідницшта по нему будучого и на сей час упреймого и вірного прихилного услугованя Хведорови, сину, за его доброе около себе строение, лыкговав комору в місті стоячую, положенем возле комори Благутиное, три частки коморного пляцу в місте положением стоячого, між шпихніром панским и мелницею міскою, якие то часте три плацу комурного Пилипу Авксіенко на свою потребу принявши и будувлею коморъною, где и комора его тепер стоит, обвювши завладіл и тримает не зыйстившися за тие принятие на свой пожиток три части. Васкови из Семеном отділением давно довгу на злыденном завислого золотих двадцет и мфъку одну міри міской новомлынъское в того ж (?) злыденного жита, а як би до того злыденъного за тот довг у приискаттеля (?) и поискат (?) на тое зостает в заставу казан горілчаний нім сия уистит Михайлови й Иванови сыном двор, где житло свое провадив и в нюм кончитъся тепер в ровний поділ пустив и в вічную державу двом им наменив світлицу Михайлові, а пекарни Иванови. До того им же, Михайлови, постановит двы коней половая и сивая кляч и свині ему ж, Михайлови, иле их ест всі, и вул с коровою самі чвартий, а бык злегчаний Семенові, а нелегчаний бык дочці Оришці, казан великий винотничий горілчаний гулящий Михайлови и одна кухва горілки, а другий казан винотчний горілчаний, у шчъщ, стоячий, Иванови сину его Грицковому. Поля пахарние, ним Грицком набутие и вживание як много их, где в якому місцу положенем знайдуетъся и сеножати много их ест, в якой околичности, тое все на ровние пят частей всім пятма сыном своїм тут више по имени написаним поділити велів и ліс великий Хведоровий, а занятий стоячий при великом лісі другий, двом тілко синам своїм Михайлови и Иванови по половици уживати и тримати казав. Присівок взымъний под Палчиками на довгой ниві самому Михайлови, а остаток присівку поділит на пят частей именовал, с того зас всего остатку десят коп жита дати Оришці, а щоликолвек над звыш могло отбути у дворі спрятов рухомих и нерухомих жадних не виймуючи тих двох синов, установил и власними усти своими наменив в ровний поділ им пускаючи, варовал аби в неотмінности між ними трвало и противного ничого на не показовало.
Тое все вирекши, просил нас, уряду, о тистамент сей и до него о притиснене печати (...)*зас уряд, виписавши под печатми и вудаем.
Писан в Новомлинску.
Року и дня описанних.
Деміян Олифирович, атаман городовий.
Андрій Хведорович, войт з бурмистром новомлынские.
Власним именем Грицковим
Иван Богданович, писар новомълынский руку свою подписав до сего тестаменту».
(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 56245. - Оригінал завірений підписами і печаткою. «Тистамент ферований (...)*. от отца их»)
1681, вересня 21 (11). - Кролевець. - Випис з кролевецьких міських книг купчої.
«Року Бжого 1681септеврия 11 д.
Перед намы Иваном Миколаевичем Маковским, сотником кролевецким, Романом Дубовиком, атаманом городовим, Аверкием Антоновичем, войтом, Григорием Мартиновичем и Петром Ивановичем, бурмистрамы, персоналне ставши пн. Захарий Иванович Голуб, чинил нам, зуполному уряду кролевецкому, оповід, иж рожоному своему, пну Константому, бунчужному войсковому енералному, продал за талярей сто четвертую заставку в млині горішнего и нижчего на ровчаку. Я, Захарий, жона и потомки мої, не міюся и оны вічнимьі часы интересовати и жадних алтернаций правних з единоутробним братом моїм я сам, жона и потомки мої, не повинни вщинати под зарукою совитою проданного млина на суд варую рожоному зас моему, жоні и потомком его, вікуисте владіти, уживати и кому хотіти тож продати и даровати волно як свое доброе. Що для докоменталнійшого свядецтва писмо сее до кних наших міских кролевецких казалисмы записати. Що есть пред вишмянованым урядом кролевецким и записано.
Захарий Иванович Голуб, а сей випис з книг міских при печати міской ствердивши и виписавши, дано до рук его млсти п. Костантому Ивановичу Голубови, бунчужному войсковому енералному.
Инше особи духовного стану и свіцкие, при том записі будучие, до которого п. Захарий руку свою подписал и печатию своею ствердил.
Тому ест свідомий честний гспдн отц Григорий Михайлович, презвитер храму святителя Хва Николая, намісник кролевецкий, другий честний гспдн отц Григорий Иванович, священик Всемилстивого Спаса передміский кролевецкий, Павел Ведера, Максим Джумінский, Сава Сокалский, Ярема Швець, Ведерин зять, значние жители кролевецкие.
Иван Миколаевич Маковский, сотник кролевецкий, рука власная.
Роман Дубовик, атаман городовий.
Аверкий Антонович, войт кролевецкий.
Бурмистри кролевецкие при подписі рук печатю міскою писмо сие конфіровали.
Петро Григориевич писар міский на тот час будучий кролевецкий, тут подписался
(НБУВ. - ІР. -Ф. І. - № 65027. - Арк. 2 зв.-3. Копія початку ХУШ ст. Наприкінці документа намальовано коло, всередині якого написано «місто печати»)
Не раніше 1688 р., квітня 4 (березня 24). - Кролевець. - Купча.
«Року Бжого 1700(?) марта 24 дня.
Перед намы зуполним урядом кролевецким, Иваном Миколаевичом Маковским, сотником, Иваном Макаровичом, атаманом городовим, Аверкием Антоновичем, войтом, Григорием Мартиновичем, Петром Ивановичем, бурмистрамы, ставши персоналне Сава Андріенко, товариш сотні Кролевецкой, чинил нам, вижей менованним особам, оповідь, иж продал лісок свой лежачий за Ретю, Корма прозиваемий, за золотих шіст его млсти пну Костантию Ивановичу Голубові, бунчучному Войска его царского пресвітлого влчства Запорожского енералному. До которого ліска мененний Андріенко он сам, жона и потомки его не міют вічними часы интересоватися, под закладом вины на суд енералний коп десят варуем, а пну Костантию Ивановичу Голубові, ему самому, жоні и потомком его в вікуистой поссесиї тримати и кому хотіти волно дати, продати и даровати. Що для ліпшой певности писмо оное печатю сосницкою есть стверженно.
Діялося в Кролевці року и дня вижей по[ме]ненних (?) и пред звиш описанним урядом кролевецким».
(НБУВ. - ІР. -Ф. І. - № 65027. - Арк.7 зв.-8. Копія початку ХУІІІ ст. Наприкінці документа намальовано коло, всередині якого написано «місто печати»)
1688, травня (квітня 26).-Глухів.-Купча.
«Я, Феодор Макарович Гончар, мещанин глуховский, чиню відомо сим урядовим писмом моїм явне, ясне и доброволне в каждого права и суду кому бы того відати потреба тепер и на потомние часы, иж продажем пляц мой власний з одним будинком, ни в чом никому не пенний и не заведенний, будучи в Глухові, з одной сторони того пляцу плец Матвія Зарецкого, а з другой Лукаша Соляников и попаді Дикой, продалем пану Уласу Есифовичу Котляру за готовую суму талярей двадцат ему самому, жоні и дітям его у вічност и в спокойное держане. Волно юж ему тот пляц дат, дароват, продат, зміняти, на церков лиговати или для себе держаті и я од того пляцу отдаляю самого себе, жону и діти, мої[х] приятелий, близких и далеких, варуючи того, жебы нихто до того проданного плецу з приятелів моїх не міл діла и пана Уласа не турбовал. Для чого умыслне упросилем до сего рукодайного запису пана Алексія Михайловича Туранского, городового атамана глуховского, о притисне[не] печати и о подпис руки писарской.
Діялося в Глухові року 1688 мсця априля 26 дня.
Гавриіл Ясликовский, писар глуховский, рукою».
(ЦДІАУК.-Ф.148.-Оп.-1.-№ 1.-Оригінал завірений печаткою)
1690, березня 16 (6). - Стародуб. - Універсал стародубського полковника Михайла Миклашевського.
«Их царского пресвітлого величества столник и Войска Запорожского полковник стародубовский Михайло Миклашевский.
Панам обозному, суді, асаулови, сотником полковим и всему старшому и меншому полку нашого товариству, ту теж пану войтови зо всім майстратом стародубовским и кому тилко о том видати належати мает, сим моим ознаймую писанием, яко респектуючи на услуги давния войсковия Гапона Горленка, атамана азаровского, а особливе усилной (?) прозбы его, до мене занесенной (?), позволилем ему до воли самого ясневелможного его милости добродія пана гетмана ку спартю своему домовому на (..^(пропуск в копії. - Ю. М., І. Т.) Пухари межи селами Демянками и Озаровною уезду Стародубовского найдуючойся на Сухом Кор(...) (пропуск в копії. - Ю.М., І.Т.) на мистцу иншому (?) якобы ні в чом не пенном, власним своим коштом и працею греблю займати и на оной млинок построити. Видаючи теды о таковой волі моей, абы ему, Гапону Горленку, в за- ймованню на помененном мистцу гребли и на ней построенного млинка не был нихто неякою перешкодою и жадной (...)* трудности не чинил, міти хочу и сим фундушевым варую листом, з таким однак докладом: если бы кому шкода якая в займованню той гребли міла быти, повинен будет конечне тому нагородити албо кошт свой тратити, а скоро по построенню млина (...)* он же, Гапон Горленко, мает оказатися и известити зособно о тое, приказую.
Писан в Стародубі марта 6 го 1690 года.
На подлинном: звышменованний столник и полковник стародубовский. Місто печати такой подлиной універсал по освідітелствованию от комиссии про(...)* козак сотні второй полковой (...)* Коста Горла и росписался».
(НБУВ. - ІР. - Ф. 127. -№ 76. - Копія другої поповини ХІХ ст.)
Між 1692-1695 рр., не раніше травня 17 (7).- Москва.- Жалувана грамота царів Івана V і Петра І осавулу Прилуцького полку Івану Носу.
«(Повний царський титул.-Ю.М.)
Пожаловали Прилуцкого полку ясаула Ивана Еремеева сына Носа, велели ему дать сию нашу великих государей нашего царского величества жалованную грамоту на село Голубовку, в том же полку обретающееся, и с людьми в том селе посполитими и на мелницы на речке Щуровке, на гребле селской щуровской стоящие. Для того в нынешнем сем году маия в 7 день бил челом нам, великим государем нашему царскому величеству, он, Иван. В прошлом де году служил он, Иван, отцу нашему великих государей блаженные памяти великому государю царю и великому князю Алексею Михайловичу, всеа Велия и Малыя и Белыя Росии самодержцу, и брату нашему блаженыя памяти великому государю и великому князю Феодору Алексеевичу, всеа Великия и Малыя и Белыя России самодержцу, также и нам, великим государям нашему царскому величеству, служит он, Иван, многие годы со всяким усердием и за те его службы по нашому великих государей нашего царского величества указу подданной наш Войска Запороского обоих сторон Днепра гетман Иван Степанович Мазепа дал ему, Ивану, в наших царского величества малороссийских городах для пожитку и пополнения службы ево в Прилуцком полку село Голубовку с людми посполитыми да с мелниц на речке Щуровке н гребле селской щуровской стоячих с трех колес все войсковые пожитки, кроме мелничной части, употреблять на то село с людми посполитими и на мелничные доходы, дал он, подданной наш, ему, Ивану, лист свой. А нашей де великих государей нашего царского величества жалованной грамоты во укрепление и утверждение оного ему не дано указу, видя он, гетман, в Войску Запорожском многие службы полкового ясаула Ивана Носа, позволил ему владати селом Голубовкою и мелницами на речке Щуровке и гребле селской щуровской стоячих с трех колес, все войсковые пожитки, опричь мелничной части употреблять и чтоб ему в то нихто из старшини и черни ніне и впредь не чинили никакой препоны. И мы, пресветлейшие и державнейшие великие государи цари и великие князи Иоанн Алексеевич, Петр Алексеевич, всеа Великия и Малыя и Белыя России самодержцы наше царское величество, слушав ево, того Иванова челобитья и подданного нашого Войска Запорожского обоих сторон Днепра гетмана Ивана Степановича Мазепы листа, пожаловали ево, Ивана, за ево к нашим государем царям к нашему царскому величеству верные и радетелные службы, велели ему селом Голубовкою с посполитими людми (кроме казаков) и вышеименованных трех мелничных колес на речке Щуровке на гребли селской щуровской все доходы на пополнение нашего царского величества войсковой службы, кроме мелничной части, употребляти. На что и сию наших великих государей нашего царского величества жалованную грамоту дать ему указали на память впредь будущим роду ево. Что мы, великие государи наше царское величество, силою нашей царского величества жалованной грамоты ему, Ивану, и жене ево и детям и роду ево укрепляем и утверждаем и быть тому вышенаписанному за ним в вотчине, потому что он ту нашу царского величества милость и жалованье получил за свои верные и знатные к нам, великим государям, к нашему царскому величеству, службы. И чтоб впредь, смотря на те ево службы и верное радение, дети ево и внучата и правнучата и кто по нем роду будет, также сам великим государям и нашему царскому величеству и нашим государским наследником служити и ему, Ивану, и жене ево, и дети и внукам и правнукам селом Голубовкою владеть и всякие доходы имать и с трех мелничных колес на реке Щуровке на гребле селской щуровской все пожитки, кроме мелничной части, употребляти. А для вящего утверждения нашего царского величества жалованную грамоту утвердить и нашею царского величества печатью повелели.
Писана та нашего царского величества жалованная грамота в нашем царствующем великом граде Москве лета от создания мира месяца маия дня.
Пресветлейших царей и державенейших великих государей их царского величества государского Посолского приказа дияк Алексей Никитин».
(ДІМ.-ВР.-№ 635/1.-Тогочасна копія)
1696, листопада 10.-Львів.-Лист Станіслава (?) Яблоновського до короля Яна Собеського(?)(регест).
Лизогуб з 40000 задніпровських козаків, взявши з собою 40 гармат, прийшов до Дністра. Прийшов до нього й полк з кількасот кінноти, він залишив табір з піхотою та гарматами над Дністром і переправився через Дністер. А татари мали свою сторожу в полях за Дністром, щоб повідомити волості понад Дністром про козаків, коли ті підуть до Дністра. Тому татари загнали стада й бидло вглиб Буджаку, а козаки знайшли тільки пусті села. В одній паланці залишилось сім турків, котрих козаки дістали (двох убили, а п'ятьох взяли живцем), втративши під час штурму 20 козаків. Татари зібравшися, дали козакам битву, в котрій полягло 500 козаків. В Буджаку була тоді пошесть, дуже багато козаків заразилось і по дорозі повмирали. З Лизогубом повернулося 16 старшин, а четверо померли. Краще їх не пускати в міста, поки не скінчиться пошесть. «Велику шкоду вчинив Самусь, бо спалив чимало сіл, попалив збіжжя не тільки на кордонах, але і по полях і взяв велику здобич: самих овець 7000 пригнав до Сороки. А мав з собою лише 1090 війська». Наші взяли недавно кілька тисяч турок і липків з селянами, взяли й невільників. Могли й більше липків узяти, але що з ними робити і куди дівати. Бідолаха Півторака (Pultoraka) поранений у голову й кілька разів поранений кулями.
(Ч.-ВР.-№ 2715.-С. 131.-Тогочасна копія)
жовтня 19 (9).- Стародуб.- Грамота Іоана Максимовича, єпископа чернігівського та новгород-сіверського, з приводу освячення Преображенського храму в Стародубі.
«Всякое даяние и всяк дар совершен о Христі Иисусі Господі нашем свыше исходяй от Отца світов.
Смиренный архиепископ Иоанн черниговский, новгородский и всего Сівера, волею Божиею по благодати Святаго Духа данный нам благословением святішого господина Адриана, архиепископа московского и всея России и всіх сіверних стран патріарха, по преданию же и уставу матери православныя вірьі, святыя соборныя апостольския церкви Христовы имуще власть вязати и рішати и вся дійства церковная повершати, освящати и утверждати по правилам святых апостол и святых отец, сей храм Преображения Господа нашого Иисуса Христа и иже в нем божественный престол на освящение совершения таин Тіла и Крови Христовы, соборне освятися нашим архиерейским благословением по прилежанию тщанием благочестивого христолюбивого сына нашего смирення пана Михаила Миклашевского, в то время полковника стародубовского, в богоспасаемом граді Стародубі мца октоврия в десятый день. Кто прииде зде от православных християн к сему освящению сея церкви с вірою и любовию и покаянием своих гріхов, той приймет от Господа Бога милость и прощение своих согрешений, благодатию Христа Спасителя нашего и по Божественному Писанию, устаемся с кийждо год мца октоврия в день десятый празднуемаго святаго апостола Якова Алфеева, брата святого Матфея евангелиста, святини, праздновати освящение сему божественному храму Преображения Господня аще кто от православных христиан прийдет в той день освящение сего божественного храма святити и чтити с покаянием молящеся чистосердечно Христу Богу нашому, той приймет отпущение гріхов своих и наслідия царства небесного, по его Господню словеси реченному: «ищай обрящет, толкущему отверзется, просите и дастся вам». Наше смиренне, благодатию Святаго Духа данною нам, тих благословляем и прощаем и от отец их духовных наложенную епитемию на них колико дней отпускаем им и на всіх православних християнах, приближающих в святый храм Преображения Господня, буди милость Божия на них и по дару Святаго Духа мое архиепископское благословение и молитва священна же бысть сия святая церковь при державі благочестивійшаго господина нашего царя и великого князя Петра Алексіевича, московскаго и всея России самодержца, и благороднаго Иоанна Мазепи, Войска царского пресвітлого Запорозского обох сторон Дніпра, гетмана в літо 7200 (!), от Рождества Христова 1698 мца октоврия 9 дня и на утверждение памяти сей свиток написаете и печать приложите нашея руки подписанием в той церкви Преображенской положихом на спасенне всім православным христианом.
На подлинном тако: рукою власною».
(НБУВ.- ІР.-Ф.УШ.-№ 1446.- Копія кінця ХІХ ст.)
травня 19 (9). - Чернігів. - Універсал чернігівського полковника Юхима Лизогуба.
«Его црского прстлого влчства Войска Запорожского полковник черніговский Евфим Лизогуб.
Ознаймуем сым нашым писанем кождому кому колвек о том відати будет потреба, иж п. Федор Крассувский, товариш полковый, на вспарте свого убогого господарства угледівши способное місце для построения млынка у своїх власных купленых кгрунтах, именно на річці Щодрувці у лісі против прогону поля, просил нас себі фундушового писаня за которым бы могл он себі безпечно речоний строїти млинок. Теды мы, принявши его, Крассувского, слушную прозбу, позволяем оному ку пожитку своему на помененной річці Щодрувці строит млинок, з которого всякими розмірами приходами пожитковати и яко козакови на себе отбирати. Однак тое пилно варуем, абы людским з сторони кгрунтов тым занятем новопостроенной греблі не чинилася яковая шкода.
Дан в Чернігові мая 9 1699 року.
Звишменованний полковник черніговский Евфим Лизогуб.
Донеслося нам відати в Чернігов, иж он то, п. Крассувский, уже на речоном місці высыпавши греблю и почавши клітку строїти, на тот час уже просил нашого себі фун- душового писаня. Теды позволяем подлуг вишречоных кондиций заживати спокойне тим новопостроенним млинком и всякие на себе отбирати розміри. А то взглядом его заслуг».
(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - №56254.-Оригінал особисто підписаний Ю. Лизогубом і завірений печаткою)
1701 р.(?). - Бахмач. - Лист отамана Василя Рубана до гетьмана Івана Мазепи.
«Ясневелможний мсці пне гетмане, нам велце премлстивійший пне и добродію.
Ми, всі сполне атаман с товариством, жителі бахмацкие, упадаючи до стопи ног велможности вашей, пну ншему премилостівійшому, найпокорнійше просим милосердия вашего рейментарского в том, иж ми сего время малолюдством своїм, всякие повинности сами отбуваем, в подд(...) трудностях войскових прилучающихся, а войт з громадою, так теж поддание бив(...) пна Ломиковского, пна писара енералного, пні Кочубеїной и козаки заможние, жителі бахмацкие поддалися в стелмаство, з которих помощи жадной нам, козакам, немае, по давнему обикновению.О що по десяте и по стокротне велможности вашей, пна ншего милостивійшего, просим: ачей би по звичаю давнему громада, так и державские поддание, до нас, козаков, били помощними в тяжестях. О чом найпокорнійше велможности вашей, пна ншего милостивійшего, просим: рачте велможност ваша пнская видати свій поважний універсал, аби по давнемо обикновению громада, так державские поддание и козаки, новоприхиляючиеся в сталмаство, в отбуванню всяких тяжестей помощеними били. За що ми долженствуем за щасливое вашое рейментарское пнованъне Гсда Бга благати.
Велможности вашой, пну ншему всемилостивійшому, негодние подножки Василь Рубан, атаман с товариством».
(НБУВ. - ІР. - Ф. І.- № 55139.- Оригінал. На звороті запис: «Суппліка атамана бахмацкого и всего товариства тамошнего»,)
лютого 11 (січня 28). - Справа про скаргу гетьману Івану Скоропадському городиського сотника Якова Василевича.
«Року тисяча сімсот третегонадцат мсця януария двадцат осмого дня.
За поданем супліки самому ясневелможному его милости пну Иоанну Скоропадскому, Войск его царского пресвітлого величества Запорожских гетманови, перед судом его ж царского пресвітлого величества Войска Запорожского енералным точилася справа межи Яковом Василиевичом, старостою городиским, скаржачою стороною, и межи паном Кирилом Троцким, сотником бахмацким отвітуючим. Заносил свою жалобу п. Яков Василиевич, староста городиский, на пна сотника бахмацкого, в той міре: прошлие сие года завзявшись он, п. Кирило Троцкий, сотник бахмацкий, в ясневелможному пану гетману вдает невинне и описует, же староста городиский многие людям через стадников своих чинит шкоди, загоны велит чинити по околичных селах забырати и продавати, ночю посилает волов и яловиц злодійським способом з хлівув в людей красти и ріжучи стадными таковие добуние (?) яловиці и воли ділятся мясом, отвозят до дворца к старости часом половину тушы, а иногда всю тушу, и шкури отнюд стадныков отбырал и оборочал на свой пожиток, о чом любо п. Иван [...] будучи в Городищу, розисковал и допитовалъся киами [.на] казуючи быти стадников, не призналися и не довелося; тое (?) а пан сотник отнюд в тих на старосту городиского злодійских речах крадених ославляючи, доводит, од чого староста виводячися в невинности своей, же як не посилал стадников и не знаю, через супліку поданую просил свт у суду вой[скового] свтой справедливости».
(НБУВ.-ІР.-Ф.І.-№ 55137.- Тогочасна копія)
березня 2 (1). - Квит Василя Солонини, писаря Київського полку.
«Року 1713 отобрано от поборцов Григория Хваленка и Ивана Швачны почтових грошей семсот золотих и десеть золотих, з которих отдали войтови носовскому двісті золотих. Для свідителства вперед даю им и сей квит.
Писан марта 1 д. року 1714.
Василий Солонина, писар полковий киевский».
(НБУВ. - Ф. І. - № 56273. - Оригінал)
березня 26 (15). - Квит Василя Солонини, писаря Київського полку.
«Я, року 1714 отобралем до скарбу войскового почтових (?) грошей от шафаров носовских од Григория Хваля и Яцка Огіенка подлуг реестров шестсот сімдесят золотих, для чого даю им и сей квиток з подписом руки моей
Писан марта 15 д. року 1715.
Василий Солонина, писар полковий киевский».
(НБУВ. - Ф. І. - № 56274.-Оригінал)
листопада 20 (9). - Батурин. - Лист батуринського сотника Федора Даниловича Стожка до гетьмана Івана Скоропадського.
«Ясневелможний мсці пне гетмане, мні велце премилостивий пне и великий добродію.
Кондрат Чайка, козак и жител обмочевский, маючи висоцеповажний ясневелможности вашей на трох чоловіка кревних своїх, тамошних же обмочевских жителей, універсал, жебы их яко убозтвом подупалих (взглядом заслуг Чайчиних) до тяглостей не чепали. Теды з тих его, Чайчиних кревних два человікьі Охрім Погиба и Хвесь Кривий своїми дворами живучи, отбувают всякие тяглости подданские до монастира Крупицкого, а третій, Васил Погиба, отнюдь нічого яко двора и жадного клаптя кгрунту не иміючи, а ему, Чайці, будучи виноват, уже волочился по инших селах и пришедши до Обмочева, уліз в купленную Чайчину хату для прежития и отслуженя долгу, вмісто подсусідка живучи. Войт прето подданства монастиря обмочевский Иван Нічога, не уважаючи на оборонний ясневелможности вашей у Чайки універсал и не глядячи що подсусідок коза[ц]кий пограбыт того Чайчиного кревного Василя Погибу, жебы з Чайчиного двора монастирскую тяглост отбувал. А Чайка, извістившися мні о том и будучи з оповістием у пна дозорци обмочевского, мимоходом зайшов в двор войтов и не заставши самого войта в дому жені оного тое неслушное пограблене виговорувал, домовляюючи, же он, войт, своїх кревних от подданства уволняет, а в обороні будучих, кого неналежит, зачіпает и с тим похвалился на войта. Теды войтиха, напавши его, Чайку, не боронячегося, поліном и чепліею быти немалою язвою у голову заразила, же ввесь кровю облився и если бы люде не угамували кріві в тую пору Бг вість, что бы з ним, Чайкою, чинилося и тепера не может от болізни той встати, за що была до превелебного отца игумена занесена скарга и был от его превелебности для розиску зослан законник и для прислуханя писар мой сотенний. На котором розиску в первом допросі пред пном дозорцею обмочевским сама войтиха тое признала, же як пришов Чайка в дом, контроверсуючи за пограблене сусіда его много похвалился, мовячи «нашлю я на войта колис глухих аггелув» і я ему,Чайці, ткнула за тое дулі под нус. А Чайка (будто) налаявши, махнув, да не вдарив палицею, якая в руці его була, и я вхопивши под припечком поліно, зараз ударила его, Чайку, по руці, потім (?) порвала чеплію быти оного. Так и оний, вхопившися за чеплію, зас(?) вишов у сінці ис хати и там викрутив у мене чепліею, а я вхопивши коромисел, ударила Чайку по голові, от которого удару оний схилился и я, еще его двуйчи ударила. Так оний с крівю (?) з двора моего пошов. Другая старушка, пряха войтишна Маря Шкляриха, любо то не виділа як войтиха Чайку у сінцях была, тилко ж сознает початок в хаті заводу, же Чайка пн(?) лаяв на войтиху кромі що як дала дулі, махнул да [не] (в)дарив палицею, а войтиха поліном вдарила его по руці. Теды отц игумен, взявши у Чайки накладних грошей золотих з сорок и не смотрячи на немалую Чайчину з кровию у голові задіяную (?) рану, чинил Чайку виноватим, а войтиху свободну от вини чинит, якобы она волна в своїм дому быти. Теды премилостивійший мой пне, знаючи я его, войта, же такую подуфалост з монастира мает, же и законники его нікоторие боятся, а если случится что подводы з Обмочева на якую потребу брати, ніколи оний з монастирских не даст. И вже многих посланних моїх за подводами быв, так и по почту як законники новогородские и законниці новомлинские, не боронячи своїх вобши (?) побур з козаками подданих, понаймали коні, а обмачевский един тилко войт монастирских подданих и на почту не подает. Зачим пишучи сей инквизит(...)* за Чайкою через сина Чайчиного лыст, прошу рейментарского велможности вашей до отца игумена указу, жебы поставил з своїх подданих на почту едного коня у Батурин и при том под рейментарские ноги, навсегда мя повергаю.
Велможности вашей премлстивійшому пану и великому добродіеви нижайший раб и слуга Федор Данилович, сотник батуринский.
З Батурина ноев. 9 року 1716».
Адреса на звороті: «Пресвітлійшаго и державнійшаго великаго гсдря нашего его црского пресвітлого влчства Войск Запорожских обоїх сторон Днепра гетманови ясневелможному его млсти пну Иоанну Скоропадскому, мні премилостивійшему пну и великому добродіеви яко найпокорні служебничо».
Запис іншою рукою на звороті: «Од сотника бат[уринского] за Чайкою, козаком, од войтихи обмочевской побытим, под[ано] в Прилуці ноевр. 1716».
(НБУВ. - ІР. - Ф. І. - № 55252. - Оригінал завірений печаткою)
1715-1719, січня 24 (13).- Лист Івана Волинського до гетьмана Івана Скоропадського.
«По указу его млсти Костантина Генваровского, сотника кролевецкого, и всего уряду при нем зостаючого.
По занесенной скарзі быстрицкого, атамана Хведора Каптаненка бурмистр города Кролевца, нижей вираженный, зехавши в село Быстрик побитя на атаманови, виж означенном, якое он понесл от пна Хведора Кочубея, оглядал, где были знаки такие: сам велми киями збитий и близко смерти зоставал, боки понапохали, зад увес сожен яко уголь и здулся догори, также и стегна сині и попухлие.
Михайло, бурмистр, рукою.
Того ж мсца в тиждень аппробовуючи осмотр Михаила бурмистра посилан был сотенъний писар кролевецкий, нижей именованний, з Иваном Яременком, міщанином кролевецким же, оглядал мененного атамана побитя, где виділ знаки на тіли, бока попухлие, зад увес чорен яко уголь, также и стегна сині и попухлие.
По трете уже когда пречестный отц протопоп кролевецкий от пна Кочубея был посланный в село Быстрик з Григорием, дворовым подписком, для п[р]епрошеня (?) атамана и тоді оглядал знаков и побитя и уже мало поотпухали.
Иван Волинский (?)».
(НБУВ. - ІР. - Ф. І.- № 55090.- Оригінал,)
1718, липня 5 (червня 24). - Ніжин. - Наказ генерал-лейтенанта кавалерії Іоанна Бернарда фон Вейзенбаха (регест).
Оскільки внаслідок пожежі Чернігів вигорів, а багато його жителів через це розійшлися з міста, то тим, хто залишився, чиниться «чинится неудобь» значна «нужда» від проїжджих, котрі вимагають возів тощо. Через це наказується проїжджаючим через Чернігів брати вози, коні, воли, їжу й пиття тільки з дозволу Вейзенбаха «на ратуші», в іншому випадку буде подвійний штраф.
(НБУВ.-ІР.-Ф. І.- № 2326.- Тогочасна копія)
1722, серпня 25 (14). - Конотоп. - Лист конотопського сотника Григорія Костенецького до чернігівського полковника наказного гетьмана Павла Полуботка та генеральної старшини.
«Велможнии мсці пне полковнику черніговский и старшина енералная, мні велце млстивии панове и всеблагонадежднійшии добродії.
Получивши я от велможностей ваших поважнійший листовний указ таковий, абим о обідах и побоях от гспдна капитана Количова, полку гранадерского фон дер Ропова, роти 4 сотняном моим починених по самой истинні виписавши до велможностей ваших посилал или для совершенійшаго обо всем донесения сам з людми от его ж, гспдна капитана битими, в Глухов вскорости приездил. Теди тепер под ярмарок, в городі нашом отправуючийся, ради всякой опасности удержалемся и люде того радыотпросилися. А яко перед сим за вчиненням тоей причини до велможнаго его млсти пна полковника нашего ніжинского, в Глухові будучого, обо всем том обстоятелно чинилем извістие, так не иначей слово в слово на указі и велможностем вашим доношу:
Прошлого мсця июля 23 гспдн капитан Количов, прибувши к роті своей, в сотни моей квартеруючой, на означенную ему в городі квартеру, которому по належитости з урядом моим поклон хлібом и прочиим учинилем, (когда з своих приписних гспдн капитан на сім рации а дві порции декамрия з 15 по май 1 число за провіант, фураж и за дрова, хотя к еквипажу его капитанского при роті всіх мененный мсци не бивало, а к указу такова, чтоб видават, нам не било) пославши своїх двух гранадер у село Поповку з козаков и посполитих рейментарских у един день золот[их] 140 видрал и при тамошних же атаману и войту в город припровадил, мусіли мененний атаман и войт з такою квитанциею, якая ему гспдну капитану била угодна, денги отдати. И вже третого дня будто наміреваючи от сел в свой путь отехати, прислал ко мні о вистатченне дванадцяти подвод и я из урядом моим ведлуг указу императорского влчства допрошовалем у его посланця о обявленне подорожной и если будут прогони. Однак всі подводи в ратуші велілем в поготовости на требование оного держати. Тилко его млсть, не едучи того дня и веві (?) для чего би ради, изобравшис з многими гренадерами и из нашими ж присудствуючими Михайлом Кохановским и Василием, зятем Гоцутчиним, бившими старостамі, а до сотни моей неналежними, пришедши в двор шинковий пна Андрея Кандиби, посеред ринку стоячий, казал полвідерка горілки и пива для гранадер за свои гроши дати, який доволно подпивший, поневаж многии хмелнии в том же дворі и просипалис, первие по атамана городового, потом по писара сотенного в двори их пославши, же именно оних по своей потребі и куда отшедших от домах не застали. Теди оставивши атамана, бо у дворі в тот час нікого не било, повторе на двор писарский до дванадцяти члвка мененних гранадер послав где его, писара, матку в старости будучую, взявши, з немилосердним боем в тот двор шинковий запровадили, а он сам гспдн капитан по килко кротне поклонившуюся бил ногами и опростоволосивши, предстоящим веліл непоединокротне тое ж чинити. Якую потом мало не до смерти прибитую еще не надаремно, леч мусіла за примусом его ж вина волоского дві кварти и меду сколко гарцей купити, отпустил. На котором роздруху и многих людей веліл по всем городу гренадером ловити, яко то Кондрата Кушнара ринку гранадери поимавши з немилостивим боем в той шинк пред его, капитана, привели и там вже, хотяй не бито, однак поти не отпускал, по[ки] аж вином волоским двома квартами откупился и копійку бо тилко одну при собі міл, на горілку мусів отдати.
Лукяна, ключника ратушного, в том же дворі шинковном сам гспдн капитан за тое, что писара не винайшол, палицею перво в одежи бил, а потом, а потом росперанувшогося (?) в одежи ж, яких до троїх (?) з гранадери на нем зламал, биючи.
Ивана Кушнера на ринку поймаши за волоси, гранадер у той шинк волук, а сам гспдн капитан вслід палицю по плечам бил довільно, а у шинку всі гуртом.
Гранадери били хто чим видя, а потом за караулом будучий, не купуючи напитку отпросившис, свободився.
Пна Короцкого, старосту семионовского, чрез город мимо той шинк едучого, казал запинивши, гранадером у шинк увести; перво сам гспдн капитан вдарил, а потом веліл за лоб звозчику по сінах волочачи, канчуком бити, от якого побою знатно бил окривавлен.
Ивана Руденкого, різника, (?) за тое, что якоби харт гранадерский у его дворі подрізал ногу, веліл пред себе на свою квартеру привести и зараз пред ним, гспдном капитаном, веліл бити, а потом довольно палічам (...)* руками битого, казал до колеса привязати и привязаного поти бити, поки повинився, невинуватим будучи, за хорта платит мусіл коп десят дати, а тим гренадером, що били, за працу дал пол золот[ий].
Степана Ярмолу, якого первие еще до приезду капитанского его капитанския денщик з хлопцами гранадерскими и гранадерами, на доброволной дорозі едучого з торгу за рибу, что не дал дармо з воза набрати, коллем и поліннем побили, голову и руки поперебивали и мало не до смерти прибили. Якого до ратуша освідчаючи побои (?) власне за неживаго его жена привозила и сего гспдн капитан за приездом своїм пред себе веліл привести и еще от первого побою не виздорвілого нещадно батожжем поворочаючи бил, а сам ногами и завязавши назад руки, веліл битаго на пострах и позор всім по улицах водити поки аж ему, капитану, коп десять дал. И так мусіл, будучий в той страсти, отплатитися, а от побою Бог відает чи скоро виздоровіет.
Подобные документы
Перехід ординців від кочового до осілого способу життя. Створення нових центрів влади у Північному Причорномор’ї. Підтримка порту Качибей польським королем Владиславом. Історичне значення перекладу літопису про Одесу "Хроніки" істориком Яном Длугошем.
статья [21,8 K], добавлен 11.08.2017Дослідження періодизації всесвітньої історії. Еволюція первісного суспільства, основні віхи історії стародавнього світу, середніх віків. Історія країн Африки, Америки в новітні часи. Розвиток Росії і Європи в кінці ХVІІ ст. Міжнародні відносини в ХХ ст.
книга [553,8 K], добавлен 18.04.2010Розклад феодально-кріпосницької системи як основний зміст соціально-економічного розвитку України першої половини XIX століття. Загальна характеристика основ економічної історії України. Причини падіння кріпосного права в Росії. Розгляд реформи 1861 року.
дипломная работа [82,2 K], добавлен 25.05.2015Соціально-економічні та політичні умови, що визначили політику влади в другій половині 20-х років ХХ століття. Специфіка хлібозаготівельної кампанії 1929 року. Розкуркулення заможної частини села радянським керівництвом. Завдання масової колективізації.
курсовая работа [49,4 K], добавлен 22.02.2015Дослідження проблеми фальшування документів Берестейської унії (Справа сфальшованих мамрамів), а також спроби православних дискредитувати Берестейський унійний собор 1596 року через обвинувачення в чудодійстві і богоневгодності проголошеної унії.
статья [42,4 K], добавлен 07.08.2017Розвиток цивільної авіації 70-80-х роках ХХ століття. Проведення науково-технічних робіт. Нагороди за досягнення у нових реконструкціях. Досягнення Національним авіаційним університетом (НАУ) міжнародного рівня. Розробка конструкторами нових двигунів.
контрольная работа [20,9 K], добавлен 01.12.2010Дослідження історії українсько-польського співжиття у 20-30-і роки XX століття. Форми насильницької асиміляції, ставлення до українців, що опинилися в складі Польщі в результаті окупації нею західноукраїнських земель, нищення пам'яток історії і культури.
реферат [30,2 K], добавлен 24.05.2010Дослідження історії розвитку військової авіації, розробки нових видів літаків. Загроза вторгнення німецьких військ на Британські острови, повітряні битви Другої світової війни. Модернізація британської авіації, нарощування виробництва нових літаків.
творческая работа [39,5 K], добавлен 29.11.2009Аналіз бойових подій на монгольській річці Халхін–Гол між частинами Червоної і Квантунської армій. Діяльність керівних органів СРСР і Монголії по підготовці і відбитті агресії. Хід і наслідки бойових дій, масовий героїзм радянських і монгольських воїнів.
контрольная работа [21,9 K], добавлен 17.03.2011Вивчення й аналіз особливостей публікацій Віднянського, які є сучасним історіографічним нарисом, де піднімаються питання вивчення історії українсько-сербської співпраці. Дослідження аспектів діяльності Київського Слов’янського благодійного комітету.
статья [26,5 K], добавлен 17.08.2017