Українсько-чорногорські відносини: десятиріччя здобутків і подолання проблемних питань (2006-2016 рр.)

Перебування Міло Джукановича і офіційної чорногорської делегації у Києві у червні 2013 року, спілкування з Миколою Азаровим, Володимиром Рибаком та урядовцями України часів правління Віктора Януковича, сприяла формуванню об'єктивного погляду чорногорського керівництва на подальші події в Україні. Позиція підтримки постмайданівської влади багато в чому формувалась і на особистих враженнях політичного лідера модерної Чорногорії Міло Джукановича від свого перебування в Україні.

Під час свого візиту в Україну Міло Джуканович не мав навіть протокольної зустрічі із колишнім Президентом Віктором Януковичем. Це не було випадковістю. Віктор Янукович був не зацікавлений у розвитку відносин із балканськими країнами, вважаючи їх малоперспективними. Безумовно, він щороку підписував вітання чорногорському народу і своєму колезі Філіпу Вуяновичу до Дня державності Чорногорії, тексти яких готувала Адміністрація президента. Найцікавіше у цих текстах - це побажання і надія співпраці між Україною і Чорногорією у досягненні спільної мети - європейської інтеграції [92].

Але один випадок у серпні 2009 року засвідчив, що до певного часу Віктор Янукович не знав, що Чорногорія набула незалежність і є визнаною європейською державою.

27 серпня 2009 року Віктор Янукович, тоді лідер опозиції і голова Партії регіонів, дав інтерв'ю з приводу міжнародних питань, розпочинаючи етап боротьби за президентський пост. Він підтримав позицію Російської Федерації по Південній Осетії та Абхазії і сказав журналістам каналу “Єврон'юс”, що він вже висловлював свою позицію однакового підходу до вирішення всіх локальних конфліктів. Несподівано Віктор Янукович додав: “Ця наша реакція була на рішення по Чорногорії”. Прес-секретар Віктора Януковича підказав: “Косово”. Віктор Янукович погодився, але журналісти, які розмовляли з ним, зрозуміли, що Чорногорія, Косово, Сербія є абстракцією для кандидата на посаду Президента України. Давалися взнаки відсутність системної освіти і самовпевненість лідера Партії регіонів [93].

Розвитком українсько-чорногорських відносин у 2010 - на початку 2014 років опікувалось переважно Міністерство закордонних справ і українське посольство в Подгориці на чолі з послом Оксаною Слюсаренко. Саме через МЗС України й українське посольство в Чорногорії відбувалась комунікація з вищим керівництвом Чорногорії. Але урядові офіційні візити прем'єр-міністра України Миколи Азарова в Чорногорію у грудні 2011 року та візит прем'єр-міністра Чорногорії Міло Джукановича до Києва в червні 2013 року сприяли активізації міждержавних відносин у багатьох напрямках: економічні зв'язки, туризм, освіта і культура, транспортне сполучення, співпраця і дружні зв'язки міст-побратимів, молодіжний обмін, контакти фахівців різних спеціальностей.

Розвиваючи економічні зв'язки обидві сторони були зацікавлені в досягненні конкретних результатів. Українсько-чорногорські відносини мали достатню, хоча й не в повному необхідному обсязі, нормативно- правову базу, яка б дозволяла це зробити. Зростаюча щорічно кількість туристів із України в Чорногорію була переконливим аргументом для чорногорської влади та бізнесу щодо подальшої активізації українсько- чорногорської співпраці. Незабаром були започатковані й перші спільні бізнес-проекти. У листопаді 2013 року була підписана угода між мером м. Цетиньє Олександром Богдановичем і представником української компанії “Montelor” Ростиславом Карандєєвим про будівництво й відкриття фабрики із виробництва шоколаду. Відкриття фабрики було заплановано на березень 2014 року. Для запуску виробничого конвеєра передбачалося залучити приміщення першої в Чорногорії типографії “Obod”, яке не використовувалося. На цій фабриці планувалося працевлаштувати 53 працівники, що для чорногорської сторони було важливим фактором. У урочистій церемонії, яка була присвячена запуску спільного бізнес-проекту в Цетиньє, брали участь посол України в Чорногорії Оксана Слюсаренко й міністр сільського господарства цієї країни Петар Іванович [94]. 12 грудня 2013 року посол Оксана Слюсаренко відвідала Цетиньє для того, щоб ознайомитись з ходом реалізації проекту будівництва шоколадної фабрики. Разом із мером міста Олександром Богдановичем, вона ознайомилась із ходом робіт і констатувала, що роботи здійснюються згідно з затвердженим графіком [95]. Але незабаром революційні події в Україні вплинули на бізнес-плани компанії “Montelor”. Голова компанії Ростислав Карандєєв звернувся до чорногорської сторони із пропозицією щодо переносу термінів відкриття шоколадної фабрики, а потім взагалі припинив роботи і перестав цікавитись цим проектом. Мер Цетиньє Олександр Богданович звернувся до українського посольства в Подгориці 16 жовтня 2014 року [96].

На початку 2015 року мер Цетиньє змушений був повідомити чорногорську громадськість, що компанія “Montelor” припинила реалізацію проекту в Чорногорії і значно скоротила обсяг виробництва в Україні. Головна причина відмови від проекту в Чорногорії - складна політична й соціально-економічна ситуація в Україні [97].

Отже, одна із перших спроб реалізації взаємовигідного бізнес-проекту стала заручником українських подій.

Більш вдалими були проекти у сфері культури й освіти. Участь в українсько-чорногорських культурних і освітніх проектах дозволила багатьом чорногорцям відкрити для себе сучасну, дружню, слов'янську, православну Україну. Треба підкреслити цілеспрямованість і активність українського посольства в Подгориці щодо розширення гуманітарних зв'язків між двома країнами. Історичним підґрунтям для цих зв'язків є історія переселення на українські землі у XVIII столітті 26 тисяч сімей чорногорців і сербів із Шавніка, Нікшича, Подгориці та інших міст і містечок сучасної Чорногорії, які заснували поселення в Луганській (Нова Сербія, Слав'яносербія), Донецькій, Одеській (Черногорка, Цетиньє), Львівській та інших областях сучасної України. Чорногорцями та сербами тільки на території Луганської області було побудовано 17 православних церков, більшість із яких є діючими. Саме темі переселення чорногорців на українські землі у XVIII столітті й була присвячена виставка архівних документів у Цетиньє, у резиденції Негоша (відомої як “Більярд”), яка відкрилась 11 грудня 2012 року. її організаторами були державний архів Чорногорії та державні архівні установи України, а також посольство України в Чорногорії [98].

Посольство України в Чорногорії, під час різноманітних заходів, постійно підкреслювало, що чорногорці й українці мають багато спільного у своєму історичному минулому й сьогоденні. Темі історичних українсько - чорногорських зв'язків були присвячені візити посла України в Чорногорії Оксана Слюсаренко в північне містечко Шавнік у 2013 році. Спочатку вона відвідала Шавнік у серпні 2013 року разом із делегацією молоді із Одеси. Шавнік для візиту було обрано невипадково, бо відомо, що саме звідси у XVIII -ХіХ століттях переїхала на українські землі велика кількість чорногорських родин, які заснували на новій Батьківщині свої поселення. Потім, у кінці вересня 2013 року, Оксана Слюсаренко прибула до Шавніка разом із групою українських підприємців і бізнесменів, для того щоб відкрити виставку картин українських митців, а також експозицію старих документів, присвячених періоду масового переселення чорногорців на українські землі у XVIII-ХіХ століттях. Оксана Слюсаренко подарувала місту комплект цінних книг, а делегація ознайомилася з особливостями сучасного життя однієї із найменших чорногорських громад [99].

Для розвитку освітніх і культурних зв'язків важливим був прямий контакт українського посольства із провідними освітніми й культурними закладами Чорногорії. Так 30 березня 2010 року посол Оксана Слюсаренко відвідала філософський факультет Університету Чорногорії в Нікшичі. Відбулася зустріч Оксани Слюсаренко й керівника Спілки друзів України та Чорногорії Станіслава Довгого із деканом філософського факультету Благое Церовичем. У результаті зустрічі було домовлено, що з 1 вересня 2011 року на кафедрі балканських мов філологічного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, як предмета за вибором, студентам буде запропонована чорногорська мова. Аналогічно студенти філософського факультету в Нікшичі будуть вивчати українську мову: або як предмет за вибором, або як другу іноземну мову. Оксана Слюсаренко під час зустрічі подарувала філософському факультету та декану Благое Церовичу цінний подарунок із Києва - 100 книжок українською мовою.

У ході зустрічі було підкреслено, що обидві сторони зацікавлені в реалізації культурних та освітніх проектів. Голова Спілки друзів України й Чорногорії Станіслав Довгий нагадав, що в Києві працює чорногорський культурний центр, який розпочав підготовку до 200-річного ювілею Петра Петровича Негоша. До цієї дати планувалося відкриття в Києві пам'ятника цьому видатному чорногорському діячеві. Важливим було й те, що твори Петра Негоша були перекладені й видані українською мовою. Продовжувалось обговорення пропозиції перейменування в Чорногорії однієї вулиці або школи на честь Тараса Шевченка як наступний символічний крок у чорногорсько-українських відносинах [100].

Кінець 2010 року був відзначений початком українсько-чорногорського освітнього проекту в Одесі, на базі Одеського національного університету ім. Мечникова. 22 грудня 2010 року був даний офіційний старт програмі вивчення української мови чорногорськими студентами, а також чорногорської мови студентами філологічного факультету Одеського національного університету. Було задекларовано, що ця програма обміну студентами, з метою вивчення української та чорногорської мов, проходить під патронатом Надзвичайного і Повноважного посла України в Чорногорії Оксани Слюсаренко [101].

Не менш резонансним у чорногорському культурному житті був Міжнародний дитячий пленер у місті Котор, який відбувся з 1 по 10 липня 2010 року. У ньому взяли участь учні Харківської дитячої художньої школи № 1 імені Репіна. Участі талановитих дітей у пленері сприяли Народний художник України Віктор Ковтун і посольство України в Чорногорії. Юні художники малювали пейзажі й картини в різних куточках Чорногорії: Цетиньє, Котор, Будва, а також у хорватському Дубровнику. За результатами пленеру була проведена виставка робіт учасників у м. Котор. У відкритті виставки брали участь офіційні представники Чорногорії та український посол Оксана Слюсаренко. Організатори виставки відзначили високий рівень академічної техніки молодих українських художників, а також цікаві, у професійному сенсі, роботи [102].

Мистецькі, як і освітні заходи, було спрямовано на широку чорногорську аудиторію, яка, відверто кажучи, мало що знала про Україну, її культуру й історію, сьогодення й перспективи. Саме в такому контексті необхідно розглядати Дні українського німого кіно під час фестивалю “Барськи летопис” у м. Бар у серпні 2013 року. 13 серпня, у день відкриття Днів українського німого кіно, були показані відреставровані й озвучені сучасними саундтреками кінокартини “Перекоп” (1930 рік) режисера Івана Кавалеридзе і “Два дні” (1927 рік) режисера Георгія Стабового. Переважна частина організаційних заходів щодо підготовки участі української сторони у фестивалі “Барськи летопис” була здійснена посольством України в Подгориці [103].

Значна увага приділялася розвитку різноманітних контактів між містами-побратимами України й Чорногорії та співпраці між окремими регіонами (областями). Серед українських міст і областей, які мають договори побратимів із чорногорськими містами треба назвати: Одесу й Одеську область, Харків, Львів і Львівську область.

Зв'язкам між чорногорським містом Херцег Нові та Одесою й Одеською областю приділяла особливу увагу посол України в Чорногорії Оксана Слюсаренко, можливо тому, що Одеса - це її рідне місто. Початок цим побратимським зв'язкам було покладено у вересні 2010 року, коли відбувся візит делегації міста Херцег Нові на чолі з мером Деяном Мандичем до Одеси й Одеської області. Відбулася зустріч із керівництвом області й міста, відвідування міст Іллічевськ і Білгород-Дністровський, чорногорські гості ознайомилися з Одесою, побували в Одеському медичному університеті, Одеському театрі опери та балету, у промислово- торгівельній компанії “Шабо”.

За результатами візиту був підписаний меморандум про співпрацю між Одеською обласною радою і громадою міста Херцег Нові. Як відзначив Деян Мандич, підписання меморандуму означає, що тепер громадяни двох країн будуть частіше їздити один до одного, а для цього треба домовитися про регулярне авіасполучення. Також він сказав про можливу співпрацю в судноремонтній галузі, а також у сфері культурних обмінів, туризму. Сторони домовились і про візит-відповідь делегації з Одеси до Чорногорії [104].

У вересні 2011 року візит-відповідь одеської делегації на чолі із заступником голови облдержадміністрації Дмитром Волошенковим успішно відбувся. Українська й чорногорська сторони продовжили співпрацю у сферах культури та туризму. За результатами зустрічі в Херцег Нові керівник громади цього міста підкреслив порозуміння представників міст-побратимів і висловив думку про те, що посольству України у Чорногорії треба підготувати бізнес-план співпраці чорногорських міст із Україною. Це свідчило про те, що в Чорногорії реально оцінювали економічний потенціал України для подальшої співпраці [105].

Український Харків і чорногорська історична столиця Цетиньє були містами-побратимами з 2005 року. Але контакти між Харковом і Цетиньє мали епізодичний характер. Тому виникла необхідність їх активізації, але тепер уже в умовах, коли Чорногорія набула незалежності. Тому мер Цетиньє Олександр Богданович і міський голова Харкова Геннадій Кернес 19 квітня 2011 року підписали протокол про співпрацю в соціальній, гуманітарній та інших сферах. Керівники двох міст особливу увагу звернули на співпрацю у сфері культури, туризму й освіти. Геннадій Кернес запропонував мешканцям Цетиньє на пільгових умовах приїхати до Харкова в дні проведення чемпіонату Європи з футболу в Україні в 2012 році. Він підкреслив особливу важливість введення прямого авіасполучення між Харковом і Чорногорією, тому що Харків є другим за кількістю населення містом в Україні та її промисловою столицею.

Відомо, що чорногорці були гостями України й Польщі під час проведення в 2012 році чемпіонату Європи з футболу, хоча збірна Чорногорії не потрапила до кола учасників його заключної частини. Але футбольна тема знайшла своє продовження в українсько-чорногорських відносинах у 2013 році. Тоді Чорногорія й Україна опинилися в одній відбірковій групі чемпіонату світу з футболу 2014 року. Особливі емоції вболівальників обох країн викликав матч між збірними України й Чорногорії, який відбувся в Подгориці 7 червня 2013 року. Збірна України перемогла із рахунком 4:0, і це викликало бурхливі емоції в місцевих уболівальників. Але не тільки в них. Два сектори на стадіоні заповли українські вболівальники, які співали гімн України 15 хвилин і раділи, тому місцева поліція ще годину після матчу тримала українських вболівальників на стадіоні, щоб запобігти масових зіткнень із місцевими фанатами на емоційному підґрунті. Це мало продовження в прикрому інциденті, коли офіційний сайт футбольного союзу Чорногорії був заблокований для користувачів інтернету з України. Футбольний союз Чорногорії не визнав цього факту в контексті поразки збірної Чорногорії, а пояснив, що блокування запитів із України на сайті відбулося після хакерських атак, що відбувалися з липня по вересень 2012 року [107].

Емоційний фон, який супроводжував цей футбольний матч передався й державним діячам обох країн. Чорногорські урядовці через ЗМІ підтримали своїх футболістів, а колишній Президент України радісно привітав українську збірну на своєму офіційному сайті. До речі, ні збірна України, ні збірна Чорногорії до заключної частини чемпіонату світу 2014 року за результатами у відбірковій групі не потрапили.

Треба відзначити співпрацю міст-побратимів Львова й Подгориці. її економічну основу забезпечили туристичні фірми обох країн, які активно співпрацюють уже багато років. Активним був культурний обмін між Львівською областю й Чорногорією. Тому, коли в Чорногорії взимку 2012 року мало місце стихійне лихо (у лютому більше тижня без перерви йшов сніг, товщина снігового покрову наблизилась до 2 метрів), виникли проблеми із забезпеченням продуктами, ліками, паливом і всім необхідним, саме до керівництва Львівської області за допомогою звернулась влада Подгориці. Це звернення було підтримано посольством України в Подгориці. У своєму листі до Львівської обласної державної адміністрації посол Оксана Слюсаренко писала: “Розуміємо, що і в Україні дуже непроста ситуація, але пропонуємо розглянути можливість перерахунку деякої суми грошей на “Рахунок солідарності”, які будуть використані для подолання наслідків надзвичайної ситуації та придбання необхідних продуктів, ліків, палива та іншого” [108]. Цей лист українського посла Львівська обласна державна адміністрація оприлюднила 23 лютого 2012 року. Львівщина надала допомогу Чорногорії.

Посольство України в Чорногорії приділяло особливу увагу розвитку дружніх зв'язок між українськими й чорногорськими містами. Було розуміння того, що саме у рамках співпраці міст-побратимів збільшуються й міцніють неформальні, неофіційні зв'язки між громадянами обох країн. А це в свою чергу впливало на загальний стан українсько-чорногорських відносин. Тому посол Оксана Слюсаренко докладала свої зусилля до збільшення кількості українських міст-побратимів із чорногорськими містами. Про це свідчить, наприклад, візит Оксани Слюсаренко й директора Харківського підприємства “Муніципальна компанія використання відходів” Федора Лученка до Колашину, що відбувся на запрошення місцевого адвоката і власника ТВ- каналу Зорана Ракочевича 2 березня 2010 року.

Українських гостей у Колашині, окрім Зорана Ракочевича, зустрічав директор Колашинських комунальників Олександр Дожич. Тому не дивно, що частину зустрічі було присвячено проблемі утилізації відходів у місті. Оксана Слюсаренко запропонувала очільникам Колашина започаткувати з одним із українських міст побратимські зв'язки, що сприятиме економічній співпраці, особливо в питаннях інвестування в будівництво в Колашині нового заводу питної води та у сфері місцевих ЗМІ [109].

Північна частина Чорногорії (Бієло Поле, Колашин, Плевля) цікавила українське посольство як для розвитку економічних зв'язків, так і для співпраці у сфері туризму. Тому посол Оксана Слюсаренко неодноразово відвідувала цей регіон Чорногорії і пропонувала місцевій владі різні варіанти співпраці з Україною. Але реальні результати цих контактів можна було отримати тільки через деякий час [110].

Так само не знайшли свого продовження й неодноразові контакти з чорногорськими урядовцями керівництва Вінницького національного аграрного університету й інституту цукрових буряків та енергетичних культур НААНУ в 2012-2013 роках [111].

Драматичні події в Україні в третій декаді листопада 2013 року, після того, як уряд своєю постановою призупинив роботу над угодою про асоціацію з ЄС, а колишній Президент Віктор Федорович Янукович 29 листопада на саміті у Вільнюсі не підписав Угоду про асоціацію з ЄС, викликали глибоку стурбованість керівництва Чорногорії і постійну увагу чорногорських ЗМІ та громадянського суспільства. Жорстоке побиття правоохоронцями молоді на Майдані в Києві вночі 30 листопада викликало обурення демократичних сил Чорногорії. Чорногорське телебачення неодноразово показувало сюжети, пов'язані з подіями в Києві, насамперед кадри побиття правоохоронцями молоді вночі 30 листопада й багатотисячну демонстрацію протесту в Києві 1 грудня 2013 року. Значну увагу цим подіям приділяли й друковані видання - газети й журнали. Оцінка подій в Україні, у зв'язку із відмовою від підписання угоди про асоціацію з ЄС, у чорногорському суспільстві не була одностайною, проєвропейською. Багато в чому це було продовження суспільно-політичної дискусії в самій Чорногорії щодо вибору зовнішньополітичної стратегії цієї західнобалканської країни. Кількість симпатиків до Росії та Сербії залишалась великою, тому вибір Віктором

Януковичем проросійського вектору зовнішньополітичної орієнтації цією частиною чорногорської спільноти не розглядався як драматичний.

Керівництво Чорногорії уважно спостерігало за розвитком подій в Україні. Воно отримувало інформацію про протистояння влади й повсталого народу із багатьох джерел і його симпатії були на боці Євромайдану та опозиції, особливо після того, як українські правоохоронці застосували силу й спецзасоби проти мирних демонстрантів. Президент Чорногорії Філіп Вуянович, прем'єр-міністр Міло Джуканович і члени уряду, голова Скупщини Ранко Кривокапич і парламентська більшість у своїх оцінках українських подій постійно враховували позицію й ставлення до них провідних європейських країн і США. Це відповідало й обраному зовнішньополітичному курсу Чорногорії, і необхідності солідарних дій із ЄС у цій ситуації. Постійне посилення російського втручання у внутрішні справи України, починаючи з літа 2013 року, формувало серед урядовців Чорногорії настрої перегляду свого ставлення до відносин із Російською Федерацією в унісон із позицією європейських держав.

У центрі європейської політики, пов'язаної з Україною в 2013-2014 роках, опинився Ранко Кривокапич, який у той час виконував обов'язки Президента Парламентської асамблеї ОБСЄ. Його участь в українських подіях у форматі ОБСЄ дозволяла чорногорському керівництву бути не тільки добре поінформованим про хід їхнього розвитку, але й мати необхідну інформацію про оцінки, плани й наміри керівництва європейських країн, США та РФ. Є підстави вважати, що і Ранко Кривокапич, і чорногорське керівництво сподівалися досягнути конструктивного вирішення української кризи, підтвердити незалежність і суверенність України як європейської держави, і не допустити кровопролиття.

Про наміри дій Ранко Кривокапича, як голови ПА ОБСЄ, та його зусилля щодо налагодження діалогу між владою Віктора Януковича й опозицією свідчить зміст прес-конференції, яка відбулась 5 грудня 2013 року в Києві, під час візиту Ранко Кривокапича до української столиці. По-перше, Ранко Кривокапич підтримав переговори в Тристоронньому форматі ЄС-Україна-Росія щодо євроінтеграції України. “Що торкається ЄС, Росії та України, то це три міжнародні суб'єкти - дві держави, а третій суб'єкт, але не окрема країна. Будь-яка зустріч, будь-яка модель, котра здатна була б допомогти вирішувати подібні спори є корисною”, - сказав він (до речі, аналогічний формат переговорів щодо євроінтеграції України запропонував 21 листопада 2013 року уряд Януковича-Азарова. Тоді керівництво ЄС не погодилося на такий формат переговорів, а Росія дала згоду. Ранко Кривокапич підтримав цю пропозицію після візиту до Києва, тому що він розумів і гостроту протистояння між владою і повсталим народом, і високий рівень залежності рішень Віктора Януковича і владної верхівки України від позиції Москви. Подальший розвиток переговорного процесу під час Майдану підтвердив слушність міркувань Ранко Кривокапича як президента Парламентської Асамблеї ОБСЄ) [112].

По-друге, Ранко Кривокапич на прес-конференції заявив про готовність ОБСЄ допомогти політичним силам України налагодити переговорний процес для того, щоб подолати кризу. “Якщо парламентська більшість і опозиція прийдуть до згоди, що їм необхідно, то ми згодні. Я вважаю, що Україна сама зможе це подолати у демократичному форматі, але якщо ми будемо Україні потрібні, ми це зробимо”, - сказав Ранко Кривокапич. До цього він додав, що ОБСЄ “може щось робити в країні після офіційного звернення демократично обраної влади - уряду і парламенту” [112].

По-третє, Ранко Кривокапич розповів представникам ЗМІ про складність ситуації в Києві, проблеми спілкування як з владою, так і з опозицією. Призначена зустріч із лідерами опозиції була скасована в останній момент. Але Ранко Кривокапич підкреслив, що він готовий до зустрічі з лідерами опозиції і буде докладати до цього зусилля. Він підкреслив необхідність діалогу між урядом України, опозицією та демократичними інституціями. “Протести допомагають закладати основи демократії в Україні і дозволяють людям мирно висловлювати думки”, - сказав Ранко Кривокапич, завершуючи прес-конференцію [112].

Ранко Кривокапич перебував у Києві 5 і 6 грудня 2013 року у зв'язку із проведенням спеціального засідання Ради міністрів ОБСЄ. Воно зібрало представників 70 країн світу. Його проведення до останнього моменту було під питанням у зв'язку із широкомасштабними подіями в столиці України. Із метою забезпечення заходів безпеки засідання Ради міністрів ОБСЄ проходили в Міжнародному виставковому центрі в лівобережній частині Києва, але пікети протестувальників були і в цій частині міста. Із делегатами ОБСЄ зустрічався особисто прем'єр-міністр України Микола Азаров, який намагався продемонструвати готовність влади до діалогу з опозицією та протестувальниками. Він звинувачував “радикалів”, які хочуть досягти влади без виборів, тобто насильницьким шляхом. Але українські журналісти, які мали можливість взяти участь у заході, спростували тезу про налаштованість влади на діалог. Вони довели до відома учасників Ради міністрів ОБСЄ інформацію про факти насилля й жорстокості з боку правоохоронців, які протистояли протестувальникам на Майдані. Ранко Кривокапич і помічниця державного секретаря США Вікторія Нуланд закликали до переговорів щодо врегулювання ситуації в Україні і необхідності об'єктивного розслідування фактів побиття журналістів і мирних протестувальників. Ранко Кривокапич підкреслив тезу про готовність ОБСЄ взяти участь у процесі нормалізації ситуації в Україні у разі дотримання відповідної процедури [113].

Окрім Миколи Азарова, Ранко Кривокапич зустрічався 4 грудня 2013 року з головою Верховної Ради України Володимиром Рибаком. Останній довів до відома свого колеги з Чорногорії свої намагання започаткувати на платформі парламенту “круглий стіл”, за участю всіх парламентських фракцій. Він висловив свою незгоду із захопленням і блокуванням протестувальниками адміністративних приміщень і державних установ, визначивши ці дії, як порушення закону. Взагалі Володимир Рибак намагався заспокоїти Президента Парламентської асамблеї ОБСЄ і підтвердити готовність влади подолати політичну кризу [114].

Хоча безпосередня зустріч Ранко Кривокапича з лідерами української опозиції не відбулася, він був ознайомлений із зверненням лідерів опозиції Віталія Кличка, Арсенія Яценюка й Олега Тягнибока до учасників Ради міністрів ОБСЄ. У цьому зверненні підкреслювалося, що “режим Януковича також почав широкомасштабні репресії проти учасників акцій протесту по всій Україні. З 30 листопада по 3 грудня 2013 року міліція відкрила 53 карні справи проти демонстрантів. Декого із них по цинічно сфабрикованим звинуваченням арештували мінімум на 2 місяці. ...Ми вважаємо, що учасники засідання повинні рішуче виступити проти політичних репресій в Україні, підтримати мирні протести сотень тисяч українців, які виступають за європейський вибір і повагу до своїх прав” [115].

Під час свого перебування в Києві 4-6 грудня 2013 року Ранко Кривокапич не тільки всебічно ознайомився із перебігом подій в Україні, але й ще раз переконався в правоті позиції Парламентської Асамблеї ОБСЄ та європейської спільноти, яка була задекларована 2 грудня 2013 року у відповідній заяві. Тоді ПА ОБСЄ засудила використання сили й прояви насилля в Україні, а також зіткнення учасників демонстрацій і правоохоронців. “Ми маємо наміри сприяти демократичному потенціалу української держави для того, щоб забезпечити дотримання закону всіма учасниками”, - підкреслив Ранко Кривокапич [116].

Зростаюча симпатія керівництва європейських країн і США до вимог протестувальників в Україні, відсутність бажання влади йти на поступки опозиції, домовлятися про шляхи виходу із кризи, ставка колишнього президента України і його оточення на силове вирішення проблеми, сформували позицію Віктора Януковича й уряду на ігнорування позицій європейських інституцій щодо посередництва в діалозі між владою та опозицією, між владою й повсталим народом. Ранко Кривокапич узимку 2014 року був стурбований позицією української влади на чолі з Віктором Януковичем, вважаючи, що продовження тиску влади на права і свободи українців призведе до трагічних наслідків. Із цього приводу Ранко Кривокапич неодноразово робив публічні заяви. Дії та заяви спікера чорногорського парламенту знаходили підтримку не тільки в чорногорського уряду та парламенту, але й значної частини чорногорського суспільства та провідних ЗМІ.

Президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ Ранко Кривокапич емоційно із особистою стурбованістю висловив негативне ставлення до дій української влади, які конкретизувались у протизаконній спосіб затвердження у Верховній Раді так званих диктаторських законів 16 січня 2014 року і спроб силового знищення Майдану. 21 січня 2014 року Ранко Кривокапич зробив офіційну заяву, яку поширила прес-служба ОБСЄ: “Я був засмучений, коли дізнався про насилля в Україні. Мої думки зараз разом із учасниками мітингів і міліціонерами, які отримали поранення. Мої колеги із Парламентської Асамблеї і я особисто боялись, що тиск на громадянські свободи в Україні буде продовжено, так само як і на право громадян на збори і свободу слова. І цей тиск додасть ескалації поточного конфлікту і заведе країну у глухий кут. Здається, що ці перестороги і наші побоювання підтвердились. Я закликаю обидві сторони зберігати спокій і проявляти витримку”, - заявив президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ. До цього він додав, що політики в Україні зобов'язані налагодити всебічний діалог і пошук вирішення ситуації. Він запевнив, що парламентарі ОБСЄ продовжують уважно стежити за ситуацією в Україні [117].

23 січня 2014 року Ранко Кривокапич зробив спеціальну заяву Парламентської асамблеї ОБСЄ у зв'язку із загибеллю людей 22 січня під час зіткнення протестувальників і правоохоронців на вулиці Грушевського в Києві. Зіткнення між протестувальниками і підрозділами спецназу “Беркут” та іншими правоохоронними структурами відбувалися в Києві на вулиці Грушевського з 19 січня 2014 року. Генпрокуратура України офіційно підтвердила факти смерті двох протестувальників від вогнепальних поранень. Але українські ЗМІ називали кількість загиблих від трьох до шести осіб. Увечері 22 січня був опізнаний загиблий чоловік із ознаками тортур, якого знайшли в лісі в Бориспільському районі Київської області. Це був активіст Євромайдану Юрій Вербицький, якого було викрадено із Київської міської лікарні 21 січня.

У своїй заяві Ранко Кривокапич підкреслив: “Ці смерті є небезпечною ескалацією протестів, які охопили Україну, і вони повинні переконати уряд і опозицію - більше, ніж будь-які зовнішні заклики - у життєвій необхідності конструктивного діалогу” [118].

Ранко Кривокапич підтвердив, що Парламентська Асамблея ОБСЄ готова надати будь-яку необхідну допомогу обом сторонам конфлікту для його вирішення. “Ми також повторюємо свій заклик, як до поліції, так і до протестувальників, проявляти витримку і утримуватись від насилля та провокацій. Уряд зараз зобов'язаний провести всебічне і прозоре розслідування загибелі людей”, - наголосив Ранко Кривокапич у своїй заяві [118].

Позиція ОБСЄ й особисто Ранко Кривокапича у визначенні змісту й перебігу подій в Україні була важливою для формування громадської і урядової позиції в європейських країнах. Авторитет ОБСЄ відігравав у цьому процесі не останню роль. Це визнавали колишній Президент Віктор Янукович і його оточення. У кризовий момент подій узимку 2014 року Віктор Янукович відрядив у Швейцарію Миколу Азарова для зустрічі з головою ОБСЄ і роз'яснення позиції української влади. Микола Азаров намагався виправдати застосування насилля щодо протестувальників. Його аргументи не знайшли підтримки з боку керівництва ОБСЄ.

Політична криза в Україні продовжувала знаходитись у центрі уваги Парламентської Асамблеї ОБСЄ і в лютому 2014 року. 14 лютого 2014 року ситуація в Україні обговорювалася на тринадцятій зимовій зустрічі Парламентської Асамблеї ОБСЄ у Відні. Напередодні Асамблеї у Відні Ранко Кривокапич публічно привітав українців із скасуванням недемократичних законів, які були в противоправний спосіб проголосовані у Верховній Раді 16 січня 2014 року. Він також позитивно прокоментував рішення уряду Миколи Азарова піти у відставку. Ранко Кривокапич знову закликав до миру в Україні й припинення проявів насилля.

Засідання тринадцятої зимової Парламентської Асамблеї ОБСЄ 14 лютого 2014 року, яке значну частину свого часу приділило обговоренню ситуації в Україні, було не тільки змістовним, але й емоційним. Учасники засідання змогли відчути настрої українських протестувальників, коли Ранко Кривокапич на прохання українського опозиціонера Валентина Наливайченка, надав слово для виступу відомій у Європі співачці й громадській активістці Руслані. Засідання у Відні віддзеркалило стурбованість європейської спільноти за подальшу долю України й українців [119].

Важливою частиною засідання у Відні була й зустріч Ранко Кривокапича із членами делегації України в ОБСЄ. У цій зустрічі брали участь представники всіх фракцій українського парламенту. Відбулася складна розмова, де серед обговорюваних питань було й питання про потенційну ескалацію політичної кризи в Україні. Р. Кривокапич закликав українських парламентарів зробити все можливе, щоб не допустити трагічного сценарію подій [120].

Як відомо, владна верхівка на чолі з колишнім Президентом Віктором Януковичем свідомо пішла на ескалацію насилля в Києві та інших містах України, із метою силового вирішення на свою користь питання про збереження й подальше функціонування корумпованого, антинародного й антидемократичного, проросійського режиму. Спецпідрозділам поліції та СБу була видана бойова зброя і набої. Вони отримали наказ щодо відкриття вогню по протестувальниках на Майдані та штурму захоплених адміністративних споруд. У результаті дій правоохоронців, які зберегли вірність Віктору Януковичу та його урядовцям, у центрі Києва, на очах у тисяч людей, представників українських і світових Змі, загинуло чимало мирних людей, які відстоювали свої права і свободи, бажання жити в демократичній країні за європейськими стандартами. Для виправдання запланованого злочину по розстрілу людей на центральній площі столиці України й розв'язування рук керівництву МВС і СБУ, було зроблено публічну заяву про проведення владою антитерористичної операції. Такі дії влади Віктора Януковича остаточно переконали європейську спільноту, світових лідерів і уряди демократичних країн у злочинній сутності цієї влади. Такий висновок поділяла і влада Чорногорії, і демократично налаштоване чорногорське суспільство. У трагічні для України дні чорногорські політики, як із проурядових, так і опозиційних партій, постійно спілкувались із послом України в Чорногорії Оксана Слюсаренко, співчували українцям, висловлювали своє обурення фактами масової загибелі людей у центрі Києва, сподівалися на швидке відновлення мирного життя і політичного діалогу в Україні. Саме таким був зміст зустрічі в Подгориці 20 лютого 2014 року між головою Соціалістичної народної партії Чорногорії Срджаном Миличем і Оксаною Слюсаренко [121].

Ранко Кривокапич, як Голова Парламентської асамблеї ОБСЄ і голова Скупщини Чорногорії, був у трагічні дні лютого 2014 року послідовним у своїх діях і заявах щодо української кризи та подій, які відбувались у Києві та в інших містах України. 19 лютого 2014 року в Копенгагені Ранко Кривокапич жорстко засудив ескалацію насилля в Україні й знову закликав до поновлення діалогу й парламентської діяльності у Верховній Раді з метою урегулювання кризи. “18 лютого увійде в історію України, як “день ганьби”. Хаос, який відбувається у Києві, викликає не тільки шок і глибоку стурбованість ОБСЄ і всіх, хто слідкує за українськими подіями. Не може бути виправдання насиллю, яке призвело до загибелі і поранень двох сторін. Винні повинні бути притягнуті до відповідальності”, - цитуються слова Ранко Кривокапича в повідомленні прес-служби ОБСЄ [122].

“Я також хочу зробити заяву відносно проголошеної спец-службами України антитерористичної операції: її не треба проводити, і вона не може бути використана, як інструмент подальшого насилля і залякування”, - додав Ранко Кривокапич [122].

Враховуючи свої особисті контакти із Головою Верховної Ради України, Ранко Кривокапич звернувся до нього із конкретною пропозицією: “Я закликаю спікера Верховної Ради Володимира Рибака прискорити поновлення парламентської діяльності і пошук компромісу між законодавцями” [122].

Перемога Революції Гідності в Україні, утеча колишнього Президента Віктора Януковича та його владного оточення, перехід влади до опозиційних сил, військово-політичне втручання у внутрішні справи України Російської Федерації сформували увагу до українських справ, як першочергову і найбільш актуальну і для Ранко Кривокапича й ОБСЄ, і для політичних очільників США та європейських країн. Це підтвердив сам Ранко Кривокапич у розмові із представниками чорногорських ЗМІ 4 березня 2014 року. Він сказав, що його турбує розвиток ситуації в Криму й східних та південних областях України. Він закликав усі країни - членів ОБСЄ, включаючи Російську Федерацію, дотримуватися Хельсінкських угод. Він нагадав, що згідно тексту Хельсінкських угод втручання у внутрішні справи іншої держави, а також порушення її державних кордонів є недопустимим. Він закликав Росію й Україну вжити термінові заходи для пошуку виходу із ситуації, що склалась і повідомив про наміри ОБСЄ продовжувати відслідковувати ситуацію в Україні [123].

Роль ОБСЄ, як легітимного інструменту європейської спільноти у гальмуванні та локалізації військово- політичного протистояння України і російсько-терористичних сил на території Донецької та Луганської областей та їх прямої підтримки з боку Російської Федерації, є актуальною й надзвичайно важливою. Р. Кривокапич на посаді президента Парламентської Асамблеї ОБСЄ в 2013-2014 роках сформував засади й реальні механізми участі ОБСЄ в нормалізації та локалізації військово-політичного протистояння на Донбасі.

Події в Україні в третій декаді лютого-на початку березня 2014 року поставили перед владою Чорногорії складне завдання: необхідність визначити свою позицію щодо нової революційної влади, а також дати публічну оцінку агресивним діям Російської Федерації в Криму і в східних та південних областях України. Складність завдання полягала в тому, що сучасна Чорногорія економічно (значний туристичний щорічний потік і обсяги придбаної та побудованої нерухомості росіянами в цій західнобалканській країні) ї гуманітарно плідно співпрацювала з Російською Федерацією, дотримуючись необхідного балансу в політичних питаннях.

До певного часу керівництво Чорногорії виявилося спроможним гармонізувати у своїй зовнішній політиці євроінтеграційні прагнення й стабільні відносини з Російською Федерацією. Міло Джукановичу, Філіпу Вуяновичу та владній верхівці Чорногорії необхідно було враховувати наявність серед значного відсотка чорногорської спільноти симпатиків до Росії.

Треба віддати належне вищому керівництву Чорногорії, яке рішуче підтримало Україну, як незалежну державу, і українців, як народ, який виборює демократію, свободу і європейські норми життя. 5 березня 2014 року уряд Чорногорії на чолі із Міло Джукановичем зробив заяву, в якій підкреслив, що Чорногорія, як кандидат на вступ до ЄС, приєднується до позиції Ради ЄС від 3 березня 2014 року, згідно з якою територіальній цілісності й суверенітету України ніщо не повинно загрожувати. Росія, на думку чорногорського уряду, повинна вивести свої збройні сили у місця їх постійної дислокації в Криму, а Україна й Російська Федерація повинні розпочати мирні переговори з усіх проблемних питань [124].

Чорногорський уряд також підкреслив, що дивиться на розвиток ситуації в Україні з великою пересторогою, пам'ятаючи трагічний досвід розпаду Югославії. Він висловив надію, що Україна і Росія будуть здатні уникнути аналогічного розвитку подій [124].

Влада Чорногорії визнала право нової постреволюційної влади представляти народ України до обрання президента, парламенту, призначення нового складу уряду та керівництва всіх інших державних інституцій. Але вона добре розуміла, що постреволюційна влада в Україні опинилась у надзвичайно складній ситуації і без підтримки СшА та європейських країн не зможе її швидко і без втрат подолати. На зустрічі Ранко Кривокапича й посла України в Подгориці Оксани Слюсаренко 21 березня 2014 року Голова Скупщини Чорногорії заявив, що без додаткової допомоги від Європейських країн Україні буде складно протистояти Росії. Він підкреслив, що світова спільнота повинна гарантувати суверенітет і територіальну недоторканність України. Ранко Кривокапич також зазначив, що нова постреволюційна влада в цей непростий для України час зобов'язана приймати всі рішення із особливою обережністю й мудрістю. Оксана Слюсаренко від імені українського народу подякувала чорногорській владі й особисто Ранко Кривокапичу за підтримку та розуміння ситуації. Вона запросила Ранко Кривокапича до Києва, а він підтвердив, що планує свій візит до столиці України, як президент Парламентської Асамблеї ОБСЄ [125].

Ігноруючи міжнародні угоди, які гарантували суверенітет і територіальну цілісність України, усупереч позиції світової спільноти, закликів ООН і ОБСЄ, керівництво Російської Федерації і особисто Президент Володимир Путін взяли курс на військово-політичну окупацію Криму й виведення його з-під контролю постреволюційної влади в Києві. Для прикриття своєї агресії проти України російське керівництво ініціювало проведення так званого “референдуму” в окупованому Криму, а потім аналогічні “референдуми” на окупованій російсько-терористичними військами і спецслужбами Росії частині Донецької та Луганської областей. Щодо цієї ситуації Міністерство закордонних справ Чорногорії, напередодні проведення “референдуму” в Криму зробило заяву, у якій закликало Російську Федерацію утриматися від односторонніх кроків, а також висловило “занепокоєність із-зі відсутності інтенсивного діалогу” між Москвою і Києвом [126].

Конкретне занепокоєння агресивними діями Російської Федерації в Україні публічно висловив під час свого візиту 9-11 квітня 2014 року до США прем'єр-міністр Чорногорії Міло Джуканович. Він вважав, що події в Україні є сигналом для розширення блоку НАТО і включення до нього Чорногорії. Участь Чорногорії та інших балканських країн у НАТО, на думку Міло Джукановича, було б гарантією стабільності в регіоні, що є найважливішою передумовою розвитку демократії, подолання економічного відставання, вирішення болючих соціальних проблем. Міло Джуканович закликав американських партнерів Чорногорії події в Україні розглядати реалістично для балканських країн. “На Балканах зараз, як на запасному полі, також відбувається жорстоке протистояння пронатовської і антинатовської політики. Якщо успіхи у деяких інших, віддалених країнах, таких як Сирія, Іран, Україна зрозуміють, як підтримку для проведення антинатовської політики в регіоні, тоді ми повинні ще сильніше турбуватись за майбутнє і стабільність Західних Балкан, а також щодо довіри до НАТО”, - заявив Міло Джуканович. Прем'єр-міністр Чорногорії підкреслив, що події в Україні прискорюють необхідність вступу до НАТО його країни, тим більше, що Чорногорія є офіційно кандидатом № 1 на цей вступ [127].

Представники чорногорської влади рішуче виступали не тільки проти так званого “референдуму” в окупованому Криму, але і проти “референдумів” у Донецькій і Луганській областях, які провели озброєні сепаратисти та їхні московські куратори в травні 2014 року. Напередодні їх проведення, Ранко Кривокапич від імені Парламентської Асамблеї ОБСЄ, закликав сепаратистів відмінити “референдуми”. “Ідея про те, що вільне і справедливе голосування може відбутись на цих так званих референдумах є абсурдною”, - говориться в заяві Ранко Кривокапича. Він додав до цього, що ці референдуми повністю нелегітимні в очах міжнародного співтовариства [128].

Після того, як сепаратисти все ж таки провели свої “референдуми” в Донецькій і Луганській областях, Ранко Кривокапич дав їм публічну оцінку: “Пародія на голосування” [129]. Зрозуміло, що ЄС і ОБСЄ не визнали факт і “результати” кримського, донецького й луганського “референдумів”. Чорногорська влада була солідарною з такою оцінкою і позицією. Тому вона навесні 2014 року, після анексії Криму, відразу приєдналася до санкцій, які ввели європейські країни проти Російської Федерації, а Президент Чорногорії Філіп Вуянович проігнорував особисте запрошення Володимира Путіна і не поїхав на День Перемоги 9 травня до Москви, залишившись у Подгориці [130].

Для розуміння позиції чорногорської влади щодо агресії Російської Федерації проти України навесні 2014 року, треба підкреслити факт офіційної та публічної підтримки верхівкою Чорногорії резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 27 березня 2014 року, яка закликала до поваги територіальної цілісності України [131]. Суттєвою є послідовність, із якою Чорногорія підтримувала й впроваджувала всі санкції ЄС

проти Російської Федерації, у зв'язку з агресією проти України, порушенням її суверенітету й територіальної цілісності. 8 травня 2014 року чорногорські ЗМІ поширили інформацію про приєднання Чорногорії до нових санкцій ЄС проти політичних діячів Росії та України, які порушували норми міжнародного права. Серед цих діячів були російські вищі посадові особи: Дмитро Рогозін, Валентина Матвієнко, Сергій Глазьєв та інші. Треба нагадати, що 28 квітня 2014 року попередній санкційний список був доповнений Єс ще 15 прізвищами [132].

Незважаючи на відкрите незадоволення влади Російської Федерації участю Чорногорії в антиросійських санкціях, а пізніше і контрзаходи проти Чорногорії, влада Чорногорії не відмовилася від співпраці з ЄС у вирішенні проблеми українсько-російського протистояння. 16 грудня 2014 року уряд Чорногорії задекларував безумовну готовність приєднуватися до всіх без винятку рішень ЄС, навіть якщо вони йдуть у розріз із важливими стосунками цієї країни з Російською Федерацією. Про це відкрито заявив прем'єр- міністр Чорногорії Міло Джуканович під час прес-конференції в Брюсселі з нагоди наступного раунду переговорів про вступ Чорногорії до ЄС. “Рішення про приєднання до санкцій було для нас непростим, враховуючи наші дуже добрі відносини з Росією”, - зазначив Міло Джуканович [133].

Під час прес-конференції у Брюсселі 16 грудня 2014 року Міло Джуканович пояснив мотивацію позиції чорногорської влади. “Крім того, ми добре знаємо, що таке санкції, адже Чорногорія сильно постраждала в 90-х роках, коли санкції було запроваджено проти Югославії, що тоді розвалювалась. Але ми хочемо стати повноправним членом ЄС. Тому ми вирішили, що приєднуємося до всіх рішень ЄС, навіть коли нам не подобається їх суть”, - заявив він [133].

19 березня 2015 року голова Євросоюзу Дональд Туск і лідери найбільших європейських держав - Німеччини і Франції - Ангела Меркель і Франсуа Олланд домовилися про збереження секторальних санкцій проти Російської Федерації до виконання й дотримання Мінських угод. Чорногорія підтримала це рішення 30 липня 2015 року 1 продовжила свою участь у санкціях проти Росії [134].

Уряд Чорногорії підтвердив свою участь у персональних санкціях проти діячів колишньої української влади, які обіймали ключові посади за часів правління Віктора Януковича: Віктора Януковича, Віталія Захарченка, Володимира Пшонки, Олеи Лукаш, Андрія Клюєва, Віктора Ратушняка, Артема Пшонки, Сергія Клюєва, Миколи Азарова, Серія Курченка, Дмитра Табачника, Раїси Богатирьової, Сергія Арбузова, Олександра Клименка, Едуарда Ставицького. Для них санкції були введені до 6 березня 2016 року й пізніше продовжені. Участь Чорногорії в персональних санкціях проти діючих російських можновладців була особливо неприємною для керівництва Російської Федерації на чолі з Володимиром Путіним, оскільки російська верхівка продовжувала всебічну боротьбу за розширення свого впливу на Балканах [134].

20 грудня 2015 року чорногорські й українські ЗМІ прокоментували постанову уряду Чорногорії, опубліковану на урядовому сайті. Ця постанова продовжила обмежувальні заходи, які до цього були встановлені рішенням Ради ЄС, згідно з яким заборонявся імпорт і експорт до окупованого Росією Криму й Севастополя.

Урядовий документ забороняв ввезення до Чорногорії товарів із Криму або Севастополя, а також забороняв пряме або непряме фінансування чи надання фінансової допомоги, страхування й перестрахування, пов'язаних із ввезенням товарів походженням із Криму або Севастополя. До цього підкреслювалося, що ці обмеження не поширювалися на кримські товари, які отримали сертифікати та підтвердження походження від української влади [135].

Урядова постанова забороняла чорногорським громадянам придбання нерухомості в Криму і в Севастополі й цінних паперів, які мають відношення до окупованого регіону. “Забороняється продаж, поставка, передача або експорт товарів і технологій від громадян Чорногорії, з нашої території або з використанням суден або літаків під прапором Чорногорії”, - йдеться в документі. Круїзним судам із Чорногорії також було заборонено заходити в порти і гавані Криму [135].

Уряд Чорногорії встановив термін дії цієї постанови до 23 червня 2016 року, але після завершення цього терміну дія передбачених заходів була продовжена.

Позиція чорногорської влади щодо подій в Україні, підтримка перемоги повсталого народу на Майдані, солідарність із ЄС в питанні українсько-російського протистояння, участь в антиросійських санкціях викликали глибоке незадоволення у верхівки Російської Федерації і особисто Президента Володимира Путіна. Чорногорія, з її прозахідною зовнішньополітичною орієнтацією, заважала реалізації російських планів відновлення свого впливу на Західні Балкани. Тому до участі Чорногорії в санкціях проти Росії її керівництво поставилось з усією серйозністю. Хоча публічно демонструвалася підкреслена зневага до Чорногорії, її євроінтеграційних зусиль. Так, коли у грудні 2015 року уряд Чорногорії на своєму офіційному сайті опублікував постанову із переліком реальних економічних санкцій проти окупованого Росією Криму й Севастополя, голова комітету Державної Думи Російської Федерації Олексій Пушков 20 грудня 2015 року написав у своєму мікроблозі Twitter: “Чорногорія підтримала санкції по відношенню до Криму й Севастополя. Ось як! Є міжнародні події, які не мають взагалі ніякого значення. Це - одна з них” [136].