З нових документів до історії Сіверщини (друга половина XVII-ХVІІІ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Тут ми продовжуємо уводити до наукового обігу документацію, яка стосується Сіверщини (про наші пошуки в архівосховищах Києва і необхідність публікації документів з історії Сіверщини вже говорилось у попередніх частинах даної статті).

Перш за все необхідно сказати про багатющі матеріали колекції Марціна Гожковського. Як уже говорилось у попередніх частинах, він у середині ХІХ ст. незаконно здобув цінну колекцію рукописів і вивіз її до Кракова, де вона й нині зберігається у відділі рукописів (далі - ВР) бібліотеки Польської Академії наук у Кракові (далі - БПАН). Про цю колекцію нам уже доводилося писати. Ще в 1978 р. в ході пошуків джерел до історії Національно-визвольної війни українського народу 1648-1658 рр. ми вивчали матеріали колекції, скопіювали частину з них, а потім видали, в т. ч. на сторінках «СЛ». Але чимало документів ми лише стисло законспектували, тим більше, що в ті часи можливості публікації документів гетьмана Мазепи і взагалі козацької старшини були під забороною або були дуже й дуже обмежені. Тепер ми нарешті звернулися до цих матеріалів. Отже, тільки в трьох рукописах насамперед (№№ 261, 269, 270) знаходяться універсали українських гетьманів (не рахуючи уже опублікованих нами або списків уже відомих документів) універсал Івана Самойловича від 17 грудня 1674 на маєтності Новгород-Сіверському монастирю та його лист до корсунського полковника Федора Кандиби від 21.09.1675 р.; універсали Дем'яна Многогрішного: 22(12) 07. 1669 (з Коропа), Івана Мазепи: 24.05.1688, 22.07. 1690, 13.03. 1693, 25.06., 12.07. 1694, 4.07., 18.12. 1695, 10.01. 1697, 1.02., 20.04., 7.05., 9 та 18.07. 1702, 16.01., 9.07.1703, 20.05.1708, 20.08.1709 (всього 20), Івана Скоропадського: 14. 01 та 22.05. 1703 (ще як генерального осавула), 20 та 28 11. 1708, 3.01. та 17.06. 1709, 20.05. 1710, 27.11. 1711, 6 та 14.01. 1712, 15.02. 1715, 7.06. 1716, 22.08. 1717 (всього 13), Павла Полуботка: 8.01., 6. 06. 1723; Данила Апостола: 9.02, 18.12. 1728, 17.01., 15 та 22.05., 12 та 18 та 19.11., 11.12. 1729, 21.02., 3.12. 1731, 22.02., 24.05, 23.07. 1733 (всього 15); лист гетьмана Данила Апостола до ніжинського полковника від 14.08.1731, який знаходиться в держархіві Кракова; генеральних суддів Івана Домонтовича: 21.10.1671, Михайла Вуяхевича 1691, Олексія Турянського; Василя Дунін-Борков- ського, генерального обозного 1686; 1672, 1677 (ще як чернігівського полковника); генерального бунчужного Костянтина Івановича Голуба 1687; полковників київських Павла Яненка-Хмельницького від 4.07. 1657, Василя Дворецького 27.07. 1660 (з Києва), 2.06.1664 (з Козельця); ніжинських Якова Скидана 3.09. 1660, Григорія Гуляницького 1.02.1658 р., Василя Золотаренка 28.01. 1660, 21.07. 1660, де мова йшла про надання Макошинському жіночому монастиреві двох млинів в с. Велячківцях, Матвія Гвинтовки 27.12. 1666, Івана Обидовського 1691 (?), 1698, Якова Журахівського 15.05. 1679, Лук'яна Жураховського 1703 р.; прилуцьких Хведька Терещенка 1.02.1654, Лазаря Горленка 1668, Івана Лисенка 1670 (з Чернігова), 1671, Івана Маценка 17.08.1670; стародубського Григорія Карповича Коровки-Вольського 7.01.1679; чернігівського Іоаннікія Силича 28.06.1659; обозного Чернігівського полку (до речі, ця особа досі була невідомою!), Івана Василевича 18.01.1710, 13.01.1711; лист Якова Лизогуба до гетьмана Данила Апостола 10.07.1733; Пилипа Уманця до глухівського сотника, вороновської старшин до Якова Лизогуба 29.08.1729; князя Шаховського, керівника Малоросійської колегії 17.05.1734; документи генеральної артилерії щодо стану гармат 7.09.1754, ряд документів православних ієрархів XVn-XVn! ст.

Так, в універсалі Павла Яновича (Яненка)-Хмельницького мова йде про козелецького протопопа Григорія та ієромонахів Троїцького монастиря Саватія та Іоїля, вимагається, щоб міщани не чинили їм кривд [3], в універсалі ніжинського полковника Матвія Гвинтовки від 6. 01. 1667 (27.12. 1666) борзненському сотнику та іншій старшині Борзни він нагадує їм про присягу царю Олексію: «А тепер учинилисте глупо. На тое вас приводять, которие (...)* звикли здавна душами своїми, як м'ячиком, кидать» і закликає зберігати вірність цареві. Серед актів, що стосуються переважно Козельця 1576-1776 рр., є перелік генеральної старшини і полковників другої чверті XVH! ст., виписи з ґродських книг Новгород-Сіверського воєводства 1596 р., Віленського воєводства 1655 р. Є виписи з батуринських, глухівських, лохвицьких, менських, новгород-сіверських та прилуцьких міських книг XVE ст., чернігівських ратушних книг 1658 р. [4], стародубських міських книг. Є лист ченців, який адресувався до сусідів - жителів хутора Берлозов (1663-1668), які неодноразово вчиняли напади на монастирські землі (Липовий острів). Тут зокрема говорилося про те, що цей монастир був заснований ще в середині XVH ст. «за блгословением его мл. отца Силвестра Косова, митрополиты киевского, за позволеним и універсалами оборонными от славной памяти его мл. пана Богдана Хмелницкого, гетмана запорозкого, и от всіх по нем наступаючих гетманов універсалами оборонными измоцняли и утверждали аж до сего его м. л. пана Ивана Бруховецкого... Але ви збунтувалися на обитель, мало законников не позабивали, того кгрунту поорали, (...)*, покосили и в дереві шкоды много починили». Тоді ченці звернулися до київського полковника Василя Дворецького, котрий своїм універсалом присудив землю монастиреві. Але хуторяни відмовилися виконувати універсал, трохи не вбили ченця, ще й похвалялися на них: «и в монастиру не всидите!». У справі № 265 знаходиться копія жалуваної грамоти царя Івана Грозного новгород-сіверському монастиреві від 2.09.1552 р. Є й грамоти царів Михайла Федоровича від 15. (5). 01.1614 р. щодо надання землі біля р. Єсмань і Олексія (1664 р.) про надання земель в селах Рижики та Мельниці чернігівському П'ятницькому жіночому монастиреві. У прибутково-видатковій книзі батуринської канцелярії 1732-1733 рр. на арк. 30 є документ під заголовком: «Відомість в батуринську канцелярію сколко при оной канцеляриї иміется у бурмистра Ивана Краснопіра наличной должной казны от октября в декабр мсц к первому числу в приході и что в расході из расходом к генварю мсцу в 1733 году..». Ряд регестів цих документів (всього 21) переважно з колекції Гожковського подано нижче.

Усього в цій частині статті наводяться тексти 59 документів, які походять переважно з Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (далі -ІР НБУВ) або польських архівосховищ. Виняток складають кілька документів, які вже були видані в монографії В.В. Панашенко (№№ 10,11,13, 14). Необхідність їхньої републікації за фотокопіями була викликана трьома обставинами: цінністю документів (їх авторами є козацькі полковники) тим, що вони надруковані з рядом помилок, малодоступністю книги). Серед інших документів цієї частини нашої статті необхідно знову виділити ті, котрі непогано доповнюють «Український Дипломатарій ХVІ-ХVШ ст.». З гетьманських документів це три листи Павла Тетері (№№ 4-6), два Івана Брюховецького (7-8), три універсали й листи Івана Самойловича (№№ 12, 14, 15), чотири універсали Івана Скоропадського (№№ 20-23), один - Данила Апостола (№ 41) і два - Кирила Розумовського (№№ 51, 52). З полковницьких - 6 (№№ 3, 16, 17, 31, 32, 34), до яких прилягають укази Малоросійської колегії (№ 26, 35), сот- ницьких - 6 (№№ 29, 30, 36, 42, 43, 46). Ряд документів були адресовані гетьманам Івану Скоропадському (№25), Павлу Полуботку (28, 29, 30, 31, 32), Данилу Апостолу (№№ 38, 39, 42, 43), Кирилу Розумовському (№№ 47, 50).

Перейшовши до стислого розгляду справ, хочемо насамперед вказати на два польських листа (уривок і регест), які стосуються славної перемоги українських військ над московськими загарбниками під Конотопом 1659. Ця битва привертає до себе все більшу увагу дослідників, але джерел до її історії не так уже й багато, тому цінність являють навіть стислі повідомлення про неї. Черговий регест містить лист від 5.07 (25.06.) 1662 р. чернігівського полковника Іоаннікія Силича до королівського полковника Дениса (Діонісія) Мурашки. Силич агітував Мурашка, який знаходився в Гомелі, перейти на московський бік, обіцяючи всілякі царські милості та гетьманське й своє клопотання. Чомусь тут не згадано про те, що Мурашко свого часу був у лавах повстанського війська Богдана Хмельницького, а обставини його переходу на польський бік і нині не вповні прояснені. Далі йдуть регести трьох листів (№№4-6) гетьмана Павла Тетері до короля Яна Казимира і коронного канцлера Миколая Пражмовського. У них ідеться про хід воєнних дій, зокрема про Івана Сірка, повстання паволоцького полковника Івана Поповича та про Івана Мазепу, який виступає як шляхтич на службі Павла Тетері. Універсал Брюховецького (№ 7) цікавий тим, що проливає трохи світла на похід короля Яна Казимира на Лівобережну Україну, зокрема про позицію Борзни, яка перейшла на бік короля під впливом якогось Вербицького. Брюховецький переманює борзненців на свій бік, обіцяє пробачити й написати відповідного листа до ніжинського полковника Василя Золотаренка. У наступному універсалі Брюховецький підтверджує царську волю, віддаючи с. Омбиш разом з селянами монастирю, який мав підлягати Києво-Печерській лаврі. Приблизно такого ж змісту є грамота царя Олексія (№ 9), тільки в ній ідеться про надання сіл Стародубу, про Магдебурзьке право, прокорм для царських гінців. В універсалі Самойловича (№ 12) надається с. Городище в Понурницькій сотні втікачу з Османської імперії призренському митрополиту Никодиму. Про цю особу, яка пізніше й померла в Україні, ми вже писали на сторінках СЛ. Так само надавалося право жити в Ніжинському полку і отримувати там землі перебіжчику від гетьмана Дорошенка корсунському полковнику Федору Кандибі (№ 14). У його листі до литовського канцлера узгоджуються питання походу проти Дорошенка (№ 15). Універсал (№ 16) ніжинського полковника Степана Забіли цікавий тим, що у ньому згадується незнаний універсал - фундуш монастиреві в Омбиші гетьмана Богдана Хмельницького. Про цей універсал згадується лише в привілеї гетьмана Виговського від 22.10.1657 р. [9]. У листі (№ 17) групи козацької старшини до охочекомонного полковника Іллі Новицького міститься звіт про успішний напад 1694 козаків-гетьманців, у т. ч. Ніжинського й Чернігівського полків, на ногайську фортецю на Дністрі й на ханські «кишла» під Білгородом. Цікаво, що у цьому поході брав участь і Семен Палій ще як полковник на службі Речі Посполитої. Наступні два регести (№№ 18, 19) стосуються глухівського Петропавлівського монастиря, один із яких безпосередньо пов'язаний з його тогочасним ігуменом - св. Димитрієм Ростовським (Туптало). Дуже важливими є два заповіти Стефана Яворського, що по смерті московського патріарха Адріана був фактично предстоятелем Московського патріархату. Яворський не забував однак свою батьківщину Ніжин, де ще жив його рідний брат - протопоп Павло, і заповідав кошти ніжинським монастирям і багату бібліотеку. В поданому уривку одного із заповітів (№ 24) йдеться про необхідні умови функціонування книгозбірні. Яворський називав імена можливих кандидатів, якщо вони приймуть чернецтво в ніжинському монастирі: Григорій Рогачевский, племінник Яворського Сильвестр Шумський, або хтось з інших племінників - синів Павла Яворського. Перший з них - представник відомого священницького роду з Лохвиці Рогачевських, очевидно Іван, випускник Києво-Могилянської Академії, прибічник гетьмана Мазепи, за що був засланий до Архангельська, де заснував і очолив слов'яно-латинську школу. Ймовірно саме він (уже протопоп) працював у Кодифікаційній комісії гетьмана Апостола. Не менш цікава постать Сильвестра Шумського (помер у 1731 р.) - теж випускника й викладача Києво-Могилянської Академії, який у 1728 р. прийняв чернечий постриг. Але досі не було відомо, що Шумський навчався також на початку 20-х рр. ХVШ ст. у Польщі. До речі, цей заповіт свідчить про те, що у Яворського була, крім брата, й сестра. Доля ж бібліотеки склалася не так, як хотів Яворський. Вона всупереч волі покійного була пізніше передана в Харківський колегіум, де знаходиться й нині.

Далі йдуть універсали гетьмана Івана Скоропадського, які збереглися завдяки насамперед ігумену Свято-Михайлівського монастиря Лаврентію Горці, котрий видно планував створити копійну книгу («книгу-архів») даної обителі. В них іде мова про маєтності, на які посягала Києво-Печерська лавра, в т. ч. на землі, що знаходяться на кордоні сучасних Київської та Чернігівської областей. А перший з універсалів (№ 20), що стосується млинів на р. Сулі - власності кафедрального монастиря в Переяславі, цікавий тим, що у ньому згадується незвісний досі чигириндібровський сотник - Михайло Михайлович. Щодо іншого - Кирила Єремійовича (Яременка) ми вже писали в попередніх частинах статті. Лист гетьмана Розумовського (№ 50) важливий тим, що в ньому йдеться про Василя Туманського - уродженця Басані (нині - Нова Басань Бобровицького району), випускника Києво-Могилянської Академії, обставини його перебування старшим канцеляристом Генеральної Військової Канцелярії. Згадується тут і генеральний писар Олександр Безбородько (уродженець Глухова), який згодом став канцлером Російської імперії. гетьман скоропадський універсал

Далі йдуть документи, які домінують у цій публікації (скарги та споріднені з ними). Перша з них (№ 25) скарга батуринського отамана Федора Прийми, котра яскраво характеризує злочинні дії батуринського сотника Федора Стожка та московського майора Єропкіна, котрий прилюдно жорстоко побив батуринського отамана, не останню людину в Батурині. А що вже казати про рядових козаків чи селян? Стожок навіть вчинив злочинні дії щодо козака Гаращенка (№ 37), навіть проти рідного брата (!), кролевецького жителя Стефана (№ 26). Цікаво, що син Стожка - Дмитро, теж батуринський сотник, (№ 46) виступає в іншій якості: у відповідь на скаргу Катерини - дружини козака сотні Бахмацкої Тимоша Хоменка звільняє незаконно ув'язненого сотника Барановським її чоловіка.

Ряд скарг стосуються такого негативного явища як незаконного переведення козаків у розряд залежних селян. У документі № 27 йдеться про такі дії князя Четвертинського щодо козаків с. Дунаєць, яке знаходиться на південний захід від Глухова, у документі № 30-32 про такі ж дії Андрія Лизогуба щодо 20 козаків с. Погребки (нині - Судженського району Росії) і про бунт їх проти відповідного гетьманського універсалу. Навіть ніжинський полковник Петро Толстой, посланий для розслідування справи, ствердив правоту цих козаків. У документі № 28 йдеться про незаконний запис у посполиті козака С. Семеновича, жителя с. Воргол, що на південний захід від Путивля. Це село було надано покійному (Михайлу - ?) Миклашевському ще гетьманом Мазепою. Цей універсал ще невідомий історикам. А ось добре відомий універсал Мазепи 1706 р. Григорію Кубраковському, жителю Салтикової Дівиці, яким він звільнювався від служби, враховуючи його заслуги. Однак ніжинський полковник Петро Толстой вважав за потрібне цей універсал порушити, мотивуючи це тим, що «в Ніжинском полку мало к ділу способних иміется людей» (№ 34). Свою скаргу подав і красноколядинськой сотник Ангеліовський (№ 29). Свого часу гетьман Скоропадський надав йому частину млина, але не ствердив (не встиг ствердити?) це надання універсалом. Через п'ять років цю частку відібрав прилуцький полковник сумнозвісний Гнат Галаган. Ангеліовський стверджував, що млиновою часткою традиційно володіли сотники як от покійний красноколядинський сотник Леонтій Лащинський (сотник у 1710-1717 рр.), на що дав згоду покійний прилуцький полковник Іван Нос (ще один сумнозвісний персонаж української історії) і що підтверджували красноколядинські міщани. Ангеліовський просив гетьмана Полуботка і старшину чинити справедливість. Скаржився й віце-капрал Струтинський гетьману Розумовському (№ 46) на того ж Галагана і на його сина Григорія (теж прилуцького полковника), які чинили кривди ще його батьку і 16 років володіли його землями під Вереміївкою (населений пункт в сучасній Полтавській області). Скаржився Струтинский і на генерального підскарбія Михайла Скоропадського, який, будучи тестем Григорія Галагана, умисно затягував справу. Два документи (№№ 33-34) стосуються конфлікту між козаком Остап'ївської сотні Коркушкою і козаком Конотопської сотні Приймою та батуринським міщанином Гришопенком. «Доношение» наказного воронізького сотника Степана Холодовича стосувалося двозначної ситуації, в яку потрапили козаки його сотні: 23 душі з них готувалися до Гілянського походу, а на них ще й поклали повинність постачати провіант, сіно й овес (№ 36).

Далі йде блок документації, що стосується гетьмана Апостола. Його відкривають дві скарги конотопського сотника Костенецького (№№ 42-43). В одному випадку сотник скаржився на повернення йому боргу Петром Корецьким, у другому - на Андрія Лизогуба. Цікаво, що тут ідеться про конфіскацію 1731-1732 рр. за борги лісу Олени Чечіль - удови славного оборонця Батурина від царських карателів (вона ще була живою і судилася за свою власність). Є й наказ самого гетьмана (№ 40) жолдацькому отаману, капітану Андрію Негейфлю (очевидно німецького походження), котрому поверталося командування після якогось покарання (Інструкція йому була опублікована нами в попередній частині статті). Наводяться й регестри двох грамот гетьману цариці Анни Іоаннівни (№№ 38-39). Тут особливий інтерес викликає та грамота, де йдеться про обрання гадяцьким полковником знаменитого літописця Григорія Грабянки. Хоча всім історикам добре відомий його літопис, але про діяльність як полковника мало що відомо. Час від часу нам траплялися відомості про цю сторінку його біографії (і ми публікували їх) і ось нові дані про обставини обрання його полковником, про його конкурентів тощо. У двох регестах (№№ 58-59) говориться про напад селян с. Мутина на правому боці Сейму (на північ від Конотопа) на землю Данила Кандиби (нащадка корсунського полковника Федора Кандиби). Останній пред'явив у суді універсали Самойловича й Мазепи. Зазначимо, що цей універсал Мазепи був уже опублікований.

Лист 1748 р. якоїсь Наталії Дем'янівни до сина, який обіймав високу посаду, свідчить про тяжке становище козаків Київського полку, і вона просила сина поклопотатися за козаків (№ 44). Лист було написано в Адамівці. На сучасній карті України є як мінімум аж 12 Адамівок і жодної на території Київської області. Зате в Чернігівській області їх дві: в Борзнянському і Носівському районах. Очевидно, ця Адамівка знаходилась у Носівському районі, бо він ближче до Києва. Бригадир С. Виткович скаржився гетьману Розумовському на миргородського полковника Капніста, який чинив йому кривди в маєтностях, зокрема забрав у нього с. «Пусто- войтове» неподалік містечка «Манжалеевки». Якщо другий топонім - це без сумніву Манжалія Полтавської області, то щодо першого виникають певні питання, оскільки неподалік Манжалії знаходяться приблизно на однаковій відстані від неї села Пустовійтове (на захід) і Пустовіти (на південь). Усе ж ми схиляємося до першого варіанту, бо Пустовійтове знаходиться трохи ближче до Манжалії. Розумовський оперативно відреагував на скаргу і написав з Петербурга відповідного листа генеральній старшині (№ 51).

Серед цих документів є група тих, що були створені в церковних колах. У грамоті (№ 38) йдеться про скаргу чернігівського єпископа Іродіона Жураковського (обіймав кафедру в 1722-1734 рр.) на бунчукового товариша Семена Лизогуба, котрий обезчес- тив і священика Олексія Нозратовича, і самого єпископа, а також обвинувачувався у тому, що він посилав вінчатися за кордон у Польщу (мається на увазі Правобережна Україна) чоловіків, хоча деякі з них уже «обвенчаны и живых жен имущие», тощо. Ще один регест (№ 41) теж відноситься до часів гетьманства Апостола: ніжинський протопоп Степан Волховський доводив до відома київському архієпископу (митрополиту) Рафаїлу Заборовському те, що ченці старцюють і, назбиравши хліба, сушать сухарі та продають їх на торгах, мандрують по ярмарках і видно просив ужити заходів щодо цього нездорового явища в церковному житті.

Цікавим є документ, який містить ухвалу керівництва Свято-Михайлівського Видубицького монастиря 1769 р. (№ 47), де знову знаходимо дані про с. Ярославку (сучасного Бобровицького р-ну), про що йшлося у попередніх частинах даної статті. Ухвалою було відмовлено ярославському священику Трохиму Слодницькому у заснуванні власної винокурні і виробленні горілки хоча б для домашнього вжитку. Це мотивувалося тим, що такі дії суперечать універсалу гетьмана Розумовського, а прецедент небажаний і тому, що шкодив би монастирським шинкам. Крім того, цей священик, як і його попередник (о. Остафій Кокольницький) уже незаконно користувався монастирською землею. Є й інші джерела, які народилися в монастирських колах. У документі (№ 48) козелецький намісник Іоанн Давидович просив у ігумена Свято-Михайлівського Видубицького монастиря Якова (до речі випускника Києво- Могилянської Академії) роз'яснень щодо заплутаного питання про дозвіл вступати в шлюб особам, батьки яких були кумами. Ще у двох споріднених документах (№№ 52-53) ідеться про добра і млини в Острі, про надання їх Войні в 1655 р. універсалом короля Речі Посполитої Яном Казимиром, про викуп цього універсалу у остерського міщанина Богдана Войнича. У трьох (теж споріднених тематично) документах ідеться про пограбування церкви св. Варвари в с. Кропивне (очевидно того села, що в суч. Бахмацькому районі) (№ 55) і про їх пошуки в Івангородській і Конотопській сотнях (№№ 56-57). Врешті в документі (№ 54) наводиться список черниць Свято-Успенського жіночого Новомлинського монастиря, які походили з Сіверщини (вони становили понад 90% усіх черниць).

Насамкінець зазначимо, що підписи-автографи в документах підкреслені нами, а слова, які не вдалося прочитати - знаком (...)*. Квадратними дужками позначені пропуски в тексті через якісь дефекти (обрив тощо).

Сподіваємось, ці джерела будуть цікавими і краєзнавцям, оскільки проливають додаткове світло на історію населених пунктів Сіверщини, на біографії її важливих діячів, на соціально-економічну, церковну і культурну історію краю.

Запорозький гетьман Виговський вже виграв дві значні битви. Каже про битву, в якій особисто не брав участі. В цій битві розгромили московитів і союзних їм козаків, причому понад 10 тисяч козаків і 2 тисячі московитів здалися. Схопили самого того гетьмана, котрому недавно було привезено бунчук з булавою від царя. Тепер невдовзі після виступу хана, тобто 29 червня за старим стилем, козаки пішли під Конотоп, щоб визволити з облоги пана Гуляницького. У милі від Конотопа на переправі йому перекрили шлях 15 000 московитів. Частина московського війська переправилася через річку і на них вдарила козацька піхота з драгунами. Хан же, переправившись в іншому місці, вдарив московитам у тил. Мало хто з московитів зміг утекти до свого табору, вважай усі там загинули. Було там кілька князів. З тієї битви ніхто не втік, всі загинули, князі Григорій Ромодановський, Семен Брянський, Семен Львов, Андрій Бутурлін, син цього Бутурліна Іван, його дядько Андрій, (...)* син, найголовніший полковник. Вважай усе військо загинуло. В день св. Петра руського гетьман з ханом і табором підступив під Конотоп, де вже московити відступали. Гуляницький взяв кілька гармат, масу возів московити залишили, чимало ядер, пороху та інших речей. Князь Трубецькой зробив собі переправу на річці і вже частину табору переправив на той бік. Але тут запорозький гетьман частину свого війська відрядив з табору, щоб Трубецькой не зміг переправитися. Війська Трубецького опинилися в тяжкій облозі, у небезпеці.

Під гетьманом коня вбили і самого куля трохи зачепила. Він нарікає на те, що немає допомоги від короля. «Хан козакам і козаки татарам виконали присягу».

Бог допустив нещастя на бідних християн усього нашого краю, особливо нашестя потужних польських і козацьких військ, а також бусурманських. А це не за що інше, тільки за наші гріхи. А тепер змилосердившись на віру, подав спосіб врятуватися з його царською пресвітлою величністю, а також із щастям князя Ромодановського, який іде з ратними полками за указом й.ц.в. Неприятель стоїть на тому боці Дніпра з потужним військом, прагнучи християнський православний народ привести до останньої погибелі. Це Хмельницький із своїм військом і тогобічними козаками й ляхами та ордою стоять під Переяславом. Він задумав весь край внівеч обернути, підняв свою пиху і помпу, надіючись на свою потугу, не пам'ятаючи на шереметовщизну. Він видав у бусурманську неволю невинних людей. Але за допомогою Всемогутнього Бога, молитвами Пресвятої Богородиці і всіх святих так нагородилося пану Хмельницькому й ляхам і татарам, що він ледве «наго Дніпр переплыл», втративши всі військові апарати, про що думаю в. м. відомо. Після цього розгрому всі задніпрські городи по-старому з ратними військами князя Ромодановського разом з його милостю паном гетьманом (Сомком. - Ю.М.), пам'ятаючи про свою присягу і вірну обіцянку перед святим євангелієм бути під протекцією й.ц.в., присягли й.м. пану гетьману, що не можу достатньо ознайомити в. м., м. м. пану і приятелю. Якщо б не хотів би мені в цьому повірити, то можеш сам наказати кому довідатися. Однак бажаючи мати любов і згоду з в. м., з приязні моєї раджу і нагадую приятельській в. м., щоб по-старому за своєю обіцянкою і присягою схилився до Війська Запорозького під протекцію його царської величності, у котрого можеш одержати через мене й більшу повагу і маєтності. Можеш мені цілком довіритися. Війна ж - взаємні несе нещастя. Ця справа в руках в. м. залишається. Я пропоную обміняти полонених люде й в. м. на козаків. Обіцяю дати ксьондза настоятеля або якого пана з того товариства, які є нашому полоні. А якщо буде воля в. м. хоч кого визволити, то я це зараз же вчиню на знак доброї приязні. Разом з цим листом я наказав відпустити гомельця з полку в. м. Пильно прошу і чекаю швидкої відповіді.

З Чернігова червня 25 року1662.

Про в'язнів в. м., котрі є в нас, все добре скаже цей посланець.

Зичливий приятель і рад служити Іоаникий Силич, полковник Війська його цар. вел. запорозький чернігівський рукою власною.

Дописка: Якщо б в. м. захотів схилитися, то будь в. м. певен, що не тільки ті свої маєтності одержиш, але й тут, де хочеш, в Україні за моїм клопотанням у й. м. пана гетьмана та й. ц. в. Навіть Гомель і Чичерськ будеш мати у вічному володінні. Не сумнівайся в. м. ні в чому, схились до Війська Запорозького. Належна плата завжди буде.

Мова йде про «сваволю Сірка». З ним, як з інструментом Москви, Брюховецьким та Кікіним, московським воєводою, перейшовши Дніпро, зійшлися у боротьбі з руським воєводою (Стефаном Чарнецьким.-Ю.М.) і солтаном Селім-Ґіреєм.

Я маю приклад одного зрадника-попа, колишнього паволоцького полковника, котрий не задовольняючись тим, що я дарував йому життя [...] безсумнівно гідний смерті, вдався до бунтів, відрікшися (...)* і постриженого на очах всього війська в духовний сан, напившися невинної крові людей, його рукою вбитих, присилаючи листи від Сомченка, підбурює до цього ж бунту і посягає на моє життя. Я маю відправити частину війська. При московських силах своїх людей посилає на допомогу зраднику-попу, відправляючи їх через Київ до Паволочі.

Далі мова йде про Виговського та Гедеона Хмельницького, котрі довірять зичливості своїх. Безпечно йшов (Богун-?) за Дніпро,чинячи опір Ромодановському з дейнеками.

Посилаю до хана, просячи, щоб виступав з Криму. Я відправив Уманський полк проти (Сірка-?). Задніпря (Лівобережна Україна.-Ю.М.) мусить відізватися або віддати підданство й повинність його королівській мості, бо пропаде і вже почало гинути. Передаю «з благочестям (іп religius) та усну (...)*реляцію пана Мазепи, мої покірні послуги віддаючи звичайній милості й. м., м м. п.».

Універсал адресується всім, хто мешкає в Борзні.

Хоча через безбожного Верницького ви дали себе обдурити ворогам нашої віри, однак оскільки тепер знов з прийшли до тями і вдалися під високодержавну руку великого государа нашого московського царя, відзиваючись до нас зі своєю зичливістю, тоді я пишу до ніжинського полковника, щоб він, так само як і я, вас пробачив.

Мова йде про грамоту царя Олексія, котрою він надавав села Києво-Печерській лаврі, в т. ч. й с. Омбиш. Виконуючи царську волю, гетьман підтверджує це надання і наказує, щоб ніжинський полковник не чинив перешкоди цьому, особливо, щоб не не важився чинити «ексцесов, бунтов и похвалок засланому от архимандрита до Омбиша», а селяни щоб віддавали монастирю належне послушенство.

Мова йде про чолобитну стародубської міської верхівки з посиланнями на статті гетьмана Брюховецького (тут його названо ще й боярином) щодо Магдебурзького права. Говориться про послів і гінців із Москви, котрі бували в ратуші і котрим нині ніхто не дає допомоги (корм, пиття). Цар дає Стародубу села Савостяновичі, Яковличі з млином, а іншою грамотою дає замість Савостяновичів с. Чауси. Також мова йде про річну оренду Стародуба у 150 крб., з Ніжина - 400, з Чернігова - 200.

1669, лютого 26(16).- Батурин.- Універсал ніжинського полковника Пилипа Уманця.

«Филип Иванович Уманец, полковник Войска его црского пресвітлого величества Запорозкого ніжинский.

Ознаймуем сим нашым писанем кому бы о том відати належало, а особливе и меновите пну сотникови новомлинскому, атаману городовому, вуйтови тамошнему до відомости доносим, иж мы, респектуючы на кошт и працу и робленя греблі пна Ивана Омеляновича и Опанаса, товаришов войсковых а обывателей новомлин- ских, уфортофіровали млин на реці Лутаві и Крупце з едною заставкою. Теди, если оны своим коштом млин и сипанне греблі поднімали, яко войсковые люде, повины всіма трома мірочками пожитковати. А если хто втручался, на посилок их помочи додавал, повинни по половині тот доход приходячи й зо млина, брат, а част половини опатрности зоставити. За чым оным тые всі пожитки пускаем им, козаком новомлин- ским, до ласки нашой и войсковой, варуючи, абы так старшина новомлинская, яко теж товариство и поспулство найменшое им чинити кривди не важилися. А если бы хто сміл и важился мимо сей виразный універсал наш задавати трудност, таковый, яко спротивний вирі и росказаню нашему, кождый не увойдет войскового караня, иначей не будет.

Писан в Батурине 16 февруария 1669 року.

Звыш менованый полковник ніжинский».

1672, березня 19 (9). - Стародуб. - Універсал стародубівського полковника Сави Игнатовича.

«Ознаймуем тим писанем кождому, хто бы едно відати потребовал, меновите пну сотникови погарскому, атаманови иванцовскому з товариством, иж пустуючую дуброву, гору, прозиваемую Лисуху, пну Стефанови Тераковъскому, под селом Иванъцовками знайдуючуюся, конферовалисмо до розробленя, а по розробленю, до спокойного держаня. Под тими однак кондициями, если пустош, а если бы был тоей пустоши господар, теды сей наш данъный, ему, пну Тераковскому, лист, жадное не будет міти ваги.

Дан в Стародубе року 1672 марта 9.

Сава Игнатович, полковник Войска его црского величества Запорозкого старо- дубовский».

Універсал даний призренському митрополиту Никодиму, який не має певної грошової квоти «од престола свого цесару бесурменскому на окуплене оному отдати. Для которого невистаченя суми волного и безпечного до престола своего приступу не может міти, зачим умислил ніякий час в нашом краю межи православних мешкати. Відаючи ми «о таковом агарянском преслідованю зостаючого», надаєм йому село Городище з усіма прилеглостями, яке знаходиться в Чернігівському полку в Понурницькій сотні.

Предо мною, Семеном Гладким, судею Войска его цар[ского] вел[ичества] енералным, под час бытности нашое в Ичні, припала справа за скаргою Семъки Гараси- мовича, коз[ацкого] пол[ковника)] прилуцкого, з пном Лазаром Горленком, бывшим пол[ковником] прилуцким. Мененый же пан Лазар, будучи полков[ником], коня у него торгом узял, а взявши, его млсти пну гетманови в подарку отдал, за которого коня другого коня взятого любо признавал, еднак собі еще претендовал укрывжене. До которое справы, кгды пан Лазар очевисто станул, тогды Семко, з ним доброволне погодившисе, простил се и жадного додатку до того коня собі упоминатисе вічне не обецовал. Которую их згоду доброволную и я, вишей менованый судя, чуючи, казалем напи (...)* печати судейску пну Лазареви видати. Пи(...)* вишей писаное.

Семен Гладкий, вышей менованый судя енералный войсковый».

Мова йде про полковника Кандибу, котрий, коли наблизилися до нього війська Самойловича і Ромодановського, згадав про присягу, покинув Дорошенка і перейшов на лівий бік Дніпра. За це йому дозволяється жити в Ніжинському полку і отримувати землі.

1675, липень. - Батурин. - Лист гетьмана Івана Самойловича до канцлера Великого князівства Литовського (регест).

«Не треба цьому дивуватися.». Ми з Ромодановським готові до війни, але ви не повідомляєте, де знаходитеся з військами. Ми йдемо до Дніпра. Має бути листування, щоб спільними зусиллями розбити неприятеля.

1687, червня 10 (травня 31). - Козелець. - Універсал ніжинського полковника Степана Забіли (регест).

Мова йде про фундуші гетьмана Богдана Хмельницького, ніжинських полковників Івана Золотаренка, Григорія Гуляницького, Пилипа Уманця монастиреві в Омбиші.

1694, жовтня 16(6). - Синевицький брід. - Лист охочекомонного осавула Івана Максимовича та інших до охочекомонного полковника Іллі Новицького.

«Мосци пне полковнику охочокомонный, велце нам милостивий добродію и отче. Ознаймуем в. мсти, нашому мосці пану и добродіеви, же за помощию Всемогущого

Творца в сем поході военном посполу з их мл. панами полковниками як городовими, так и охочными, 27 септемврия ночное добы, прибувши ко Днестру, именно на шлях, лежачий з Білогородщини до Криму, где саме порон ходит, з паном Паліем и з панами полковниками городовими лубенским, прилуцким, переяславским и піхотними чим найрімчій (?) переправлялися, а сам пан полковник черніговский з паном наказним ніжинським тут надо Дністром з табором найдовался. И так ми, взявши Хста Спстеля и Престую Дву Бцу, яко будучи правовірньїе християне на помощь, на світаню 28 сентября на паланку, бисурманский городок зостаючий на шляху білогородском, вдарилисми и там немало не бавячись, зараз простовалисмо ку Білогороду на ханские кишла, в которих ханские двори обрітались. А же щастям ясневелможного добродія егог мл. пна гетмана и в. млсть мосці пна, ти всі села ханские аж дощенту випаливши, ясир едине живцем побравши, а других мечем витявши, ку паланці знову о времени полуденном того ж дня повернулисмо и там з піхотою, добувши вежу мурованую, в которой бил акга тамошний з иними татари заперся и армати их же, що било там, позабиравши и огнем все попаливши, щасливе назад повернули. И зараз того ж вечера на сюю сторону ку табору переправились. Прето прибувши юж ку Богу и переправившись на сюю сторону, его мл. пн. полковник черніговский описался в тим до ясневелможного добродія, его мл. пна гетмана, и з нами розлучившись, своим трактом першим взял предсявзятую дорогу, а ми посполу з его мл. пном полковником лубенским, переправившись на сую сторону Синюху (прим. копіїста-Ю.М.), не пре- помнівши в тим в. м., нашого милостивого отца и добродія, же щастям в. м. мосці пна и добродія нашого, а до того милост[...] побіду над бусурманами одержалисмо, уми[с] лилисмо обо всем в. м.мосці пну освідчити, яко то през умислного посланого нашого, Кгрикгораша, о той експедиции военной все ознаймуем листовне и зичим усердно, абисмо очне в. м. пна и милостивого добродія нашого в добром здорові оглядали и належитий свой поклон служебничий до ног ваших панских оддали, а на сей час самих себі з найнижчими услугами нашими звиклой вашой панской ласце назавше вручивши, зостаем.

В. мсти мосці пну и милостивом добродіеви нашому во всем зичливими и найнижчими слугами

Иван Максимович, асаул полковий комонъний.

Игнат Юрченко, Гордій Левченко, сотники ком(онние), з атаманею курінною и зо всем товарис[твом].

Василь Пиковец, писар.

Михайло Заремба, хоружий полковий.

З Синевицкого броду октября р[оку] 694.

Адрес зверху такий: Их црского прсвтлого влчства Войска Запорозского полков- никови охочокомонному его мл. пну Илии Новицкому, велце нашому мосці пну и милостивому добродіеви, до одданя, покорно оддати».

1697, лютого 4 (січня 25).- Розписка путивльського жителя Микити Іванова св. Димитрію Ростовському (Тупталу) (регест).

Розписка була дана ігумену Петропавлівського монастиря в Глухові Димитрію. Мова йде про млин на р. Клевань біля «Хвастова», за оренду якого платиться 7 рублів польських чехів.

1697, лютого 4 (січня 25).- Розписка дана ігумену Петропавлівського монастиря в Глухові Якову (регест).

У розписці йдеться про позичення 8 рублів польських чехів та хліба «мірою глухівською осмачка, дві осмачки пшеници [...] да мірка пшона». Мова йде також про продаж млин.

1715, січня 30 (19). - Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Пресвітлійшого и державнійшого великого гсдря нашого его црского священ- нійшаго велычества Войск Запорожских обоїх сторон Днепра гетмана Иоанн Скоропадский.

Его царского пресвітлого велычества Войска Запорожского пну полковникові лубенскому, старшині его полковой, а особливе пн. сотникові чигириндубровскому з урядом тамошним и всім войскового и посполитого чина того полку обивателем и кому би колвек відати о том тепер и в потомние часи надлежало, сим нашим обявляем універсалом, иж ясне в Бгу преосвященный его млость отц Захарыя Корнилович, епископ переяславский и коадютор митропольїї киевския, присилал до нас превелебного в Бзе отца Дамаскина Богославского, игумена сто Михайловского переясловского, которий презентовал тут купчие записи, певную суму виражаючие з вручених давних прав и тепер внов універсалами, пна полковника лубенского стверджених на кгрунта, до монастира катедралного переясловского належние, именно на млини жов- нинские на реці Сулі о шести колах стоячие з чотирма особно ставидлами, од Михайла Михайловича, сотника бившого чигриндубровского, куплений; другий млин на той же греблі жовнинской о шести колах, так теж три ставыдла пустие, а особливе млин о трох колах з приданими до него лозами (?) Масловскими и двома на Сулі озерами, будучие од Кирила Иереміевича куплею набутые, третий на греблі воїнской на реці Сулі же о трох колах зостаючый, од поменутого Иереміевича проданний, такожде на греблі чигириндубровской под самим містом (?) о шести колах пустих и на реці Переволочной прозиваемой о трох колах з сіножатми, озерами, дубняком и луками од Евдокиї Михайлихи, жителки чигириндубровской, купленные и на инние добра, яко то двор у Чигириндуброві стоячий од Мариї Зшкевычовой илі от Данила Тіпи, жителя жовнинского, проданние, и на все тое просил нашого універсалного потверженя. Ми прето, гетман, прошения его преосвященства, а иле слушному, не отмовивши, а респектуючи на тое, же он, ясне в Бгу преосвященний, за достоїнство монаршое его црского пресвітлійшого велычества и все Войско Запорожское щоденные моления ко Гду Бгу приносит, сим нашим універсалом, яко всі преречение млини в спокойное обители стой его преосвященства катедралной ствержаем владіние, позволяючи в них всякие розмфовые и части войсковой приходи, к своему пожитку одбірати. Так відаючи всей волі нашой, аби ніхто з старшини и черні Войска Запорожского не сміл и не важился в владінию выжей спеціфікованних куплею набутих млинов и в заживаню там приходячих части войсковой розмірових корыстей, так теж и в держаню сіножатей, озер, лісов, дворов и инних кгрунтов найменшой монастиреві его преосвященство катедралному наносити перепони, трудности и обиди. Тут же тое докладам, аби мірочники в вишенамінених млинах и кгрунтах тех мнстирских люді мешкаючие, жадних од старшини міской не узнавали долегливости и до посполитих не потягли били повинностей варуем и рейментарско приказуем.

Дан в Глухові генваря 1 д. року 1715.

Також прикладам, аби жителі жовнинские тамошнюю греблю по давнему обыкновеныю для своей же нужди потреби гатити не отржалыся, пылно жадаем.

На подлінном подписано тако:

Звишменованый гетман рукою власною.

1764 года июля 8 дня, таковий подлений універсал я принял и росписался. Правитель лялинский иеромонах Меркурий».

1717, листопада .- Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

Иван Скоропадский, гетман з вірним его царского пресвітлого величества Войском Запорожским.

Пану полковнику киевскому, п. п. старшині его полковой, всему старшому и меншому того полку товариству и посполству, и кому бы колвек о том відати належало сим нашим ознаймуем універсалом, иж презентовали нам превелебниї в Бозі отцеве законники монастира Видубицкого киевского, універсал антецессора нашого на власние их мнстрские пущи називаемие Літковские, Рожновские и Лесницкие, в которих многие полку Киевского жителі уежджаючи, пустошат нещадно всякую деревню, особливе Стопечерской обытели городничие димерский и рожновский их мнстрских выдубицких подданих там бють и грабять, не допускаючи тими кгрунтами им, законником видубицким, по прежнему спокойне владіти, чого ради просили нашего себі на тое потвержателного універсалу. Мы прето, гетман, прошению их отцев выдубицких давши у себе місце, яко всі выжей наміненние их мнстрские пущи, особливе селце прозиваемое Гуту в уезді Літковском будучое, в спокойное им владіние сым конфірмуем універсалом, так повагою оного варуем и пилно приказуем, абы ніхто з духовного и свіцкого стану, а меновите городничие димерский и рожновский, жадной наименшой им, отцем выдубицким, во всем том чинити трудности и долегли- вости не важились. А если бы міл хтоколвек в предречених их пущах затівати обиди и спустошеня, таковых позволяем им, законникам выдубицким, забирати и грабити. В чом же бы непремінно воля наша была содержана, повторе рейментарско приказуем.

Дан з Глух[ова] ноевр. року 1717.

Звышменований гетман рукою власною/

Под тою ж копию подписано тако: До сей копиї руку приложил, а подлінную кріпость до себе взял Лаврентий Gорка, игумен стомихайловский выдубицкий киевский.

С подлинним чел и справил подячей Василей Налетов.

В сей копиї по освидітелствованию чищенья и приправок не явилося.

Сводил и чищенья и приправок смотріл архивариус Яков Білозерской.

Сия копия списана в киевской губернской канцеляриї из иміющагося в оной канцелярії производимого в 1720-м году Киевовыдубицкого Михайловского монастыря с Киевопечерскою лаврою о спорных землях діла с представленного того Выдубицкого монастыря от игумена Лаврентия Горки подлинного универсала и засвидітелство- ванной тогда копиї и в силу учиненного в оной же губернской канцеляриї декабря 2 дня 1768 году по челобитной означенного Відубицкого монастыря игумена Иакова з братиею опреділения в тот Выдубицкий монастырь дана 1769 году июня 30 дня.

1718, січня 28 (17). - Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

Его царского пресвітлого величества Войск Запорожских Иоанн Скоропадский.

Всім, кому быколвек о том відати надлежало, особливе ясне в Бгу превелебному его млсти отцу архимандриту киевопечерскому з братиею, сим універсалом нашим ознаймуем, иж превелебний в Бгу его млсть отец Лаврентий Горка, игумен монастира Стомихайловского киевского Выдубицкого, з братиею ж доносили нам жалосне, что власний их выдубицкий будинок при устю Вети в Корнчу, в кгрунтах гнилецких и калиновских видубицких же обрітаючийся, безправне и насилно законники монастира Печерского забрали. Теди яко его превелебность отц игумен просил нашое оборони, жебы албо оний был возвращен, албо заплачен, ижбы в том тая обитель напрасной не поносила кривди чрез неслушное до кгрунтов к оной належных интересоватся, так мы чрез сей наш універсал предлагаем, абы превелебниї отцеве законники печерские помянутий монастыря Выдубицкого будинок, на их же кгрунтах власних забраний, люб возвратили, люб слушною ценою, якая надлежатимет, уплатили и вперед бы до их видубицких кгрунтов к обиді тоя обителы ніякого не міли діла, повагою сего ж універсалу нашого варуем.

Дан в Глухові януар. 17 року 1718.

Звышменований гетман рукою власною

Под тою ж копию подписано тако:

До сего списка руку приложил, а подлинный универсал до себе взял Лаврентий Горка, игумен Стомихайловский выдубицкий киевский. С подлинним чел и справил подячей Василий Налетов. В сей копиї по освідетелствованию чищеня и приправок не явилось. Сводил архивариус Яков Білозерской.

Сия копия списана в киевской губернской канцеляриї из иміючогося в оной канцелярії производимого в 1720 -м году Киевовыдубицкого Михайловского монастыря с Киево-Печерскою лаврою о спорных землях діла с представленного того Выдубицкого монастыря от игумена Лаврентия Горки подлинного універсала и засвидітелство- ванной тогда копиї и в силу учиненного в оной же губернской канцеляриї декабря 2 дня 1768 году по челобитной означенного Выдубицкого монастыря игумена Иакова з братиею опреділения в тот Выдубицкий монастырь дана 1769 году июня 30 дня.

1718, січня 29 (18). - Глухів. - Універсал гетьмана Івана Скоропадського.

«Пресвітлійшого и державнійшого великого гсдря нашого его црского священнійшого величества Войск Запорожских обох сторон Днепра гетман Иоанн Скоропадский.

Всей старшині и черні Войска его ж царского пресвітлого величества Запорожского, особливе пану полковникови киевскому з п.п. старшиною его полковою и всему старшому и меншому полку того товариству и прочиим обивателям, так же комуколвек з духовного и свіцкого чину тепер и в потомние часи відати надлежатимет, сим нашим ознаймуем універсалом, иж высоце в Бгу превелебний его млсть отц Лаврентий Горка, игумен мнстира Стомихайловского Выдубицкого киевского, з братиею, презентовал нам различние давние права на кгрунта мнстиреви их Выдубицкому служачие, а именно: початковое надане покойного преосвященного Иосифа Султана, митрополита киевского, в Мінску, року тисяча пятсот четвертого мсця июня дня пятого, писаное, а послі того и другие правние кріпости, яко то декрета головного трибуналу Королевства Полского, чрез сукцессоров тоей же катедры митрополитов киевских в рожних годах одержанние: первий декрет року тисяча шестисот двадцять первого, мсця мая четвертогонадцять дня и другий в том же року состоявшиеся, третий року тисяча шестисот двадцять третого, июня 23 також баніцию того ж року на княжну Анну Ходкевичовну Яхимовую Корецкую, за ослушенство помянутих декретов и неслушное ею завладіне мнстирских кгрунтов Куликова, Калного Лугу и прочиих на трибуналі в Любліні публікованную з трибуналских книг за подписом рук маршалков депутатов и инших урядников суду головного трибуналского ж Иосиф Велиамину Руцкому, на тот час митрополиті киевскому, видание и другие ж многие з тою ж княжною бывшие процесса правние, особливе интерміссию чрез Бартоша Шумовского и Яна Лушовского, возних енералов воеводства Киевского, в року тисяча шестисот двадцять четвертом мсця февраля второгонадцять дня з подписом рук их же власних, сознанную и составленную, и выпись той же интерміссиї з книг кгродских киевского ж воеводства за рукою Павла Реховского, писара Киевского воеводства, и справителя Шеневского, на кгрунта од преречоной княжни Корецкой мнстреви Выдубицкому подлуг наміненних декретов и баніции в трибуналі Королевства Полского по правам одержанних уступленние, а именно на Гнилетщину, Куликовщину, Калиновщину, Калний Луг, на місце, где мнстир был Гнилецкий, на городище Гни- лецкое, на млин на реці Веті при устю оной в Корнчу з границями так описанними, почавши от річки Хотовки кгрунту Хотовского, маетности мнстира Печерского, дорогою до Лесник идучою в річку Поросятинку, в правой руці кгрунт Лесницкий, в лівой кгрунт Куликовский и Калного Лугу Видубицкий, річкою Поросятинкою в річку Вету в правой кгрунт княжни Лесницкий, в лівой Калного Лугу выдубицкий, з Вети в річку Вербицю на низ одходячи, бори, ліси, Невіщним перевалом в Луги аж на миль три, лугом в річку Бистрицю, Бистрицею в Потяж, с Потяжи в Турець, Турцем в Дніпр, Дніпром вгору, в Порубіжную, з Порубіжной в Корнчу, Корнчею на копці попод Ходорину могилу в Калиновку, Калиновкою в гору по правой стороні кгрунт мнстра Печерского, а по лівой кгрунт Калиновский и Куликовский мнстира Видубицкого з Калиновки в Сіраковку, на Сіраковці дві греблі до кгрунту Калиновского выдубицкого присипани, оттоль в Хотовку знову до дороги, к містечку Лесник идучой, з полями, дубровами, лісами, пасіками, борами з Праведницким бором, з лугами, озерами, закотами, затоками, бобровими гонами, з сіножатми, з выраженим млином в заливок води при устю Вети будучим, з футорами при Веті и тими, коториї по другой стороні річки Поросятинкі, з їх огородами, з млином на той же Поросятинці и щоколвек есть в тых кгрунтах, обширным на милі три положенем, а при том его ж превелебность отц Лаврентий Кгорка, игумен выдубицкий, показовал нам так премоцнійшие царского пресвітлого величества жаловалние высоцеповажние грамоти, яко и потвержателние антецессоров наших універсали, той же стой обители Выдубицкой данние, на всі кгрунта вишей совершенно з околичностю границ изображенниї, на що и нашой гетманской просил конфірмації, поневаж недавним временем от превелебних отцев законников киевопечерских (от которих пред сим в тых вышей помененных кгрунтах от двохсот и килканадцять літ отцамы відубицкимьі спокойне владіемих не бывало препятие) не меншая в оних начала діятися трудность и препона, до свободного по прежнему заживаня выдубицких прошению, давши у себе місце, и не нарушаючи документалних прав, от так древнего времени на тие добра им служачих, а барзій поважаючи премоцнійшие, всякого почитания достойніише царского пресвітлого величества грамоти, також приміряючися до універсалов антецессоров наших, всі тие предписанние з границами кгрунта в вічную поссессию и владіние мнстреви Выдубицкому ствержаючих, яко велілисмо сей наш з канцеляриї войсковой в кон- фірмацию до безперепонного обытелі стой Выдубицкой киевской тыми кгрунтами користованя видати універсал. Так повагою оного пилно варуем и сурово грозим, абы ніхто з старшини и черні войскового и посполитого чина людей, а особливо превелебнии отцеве законники Киевопечерской лавры, над древние правные кріпости, паче ж над премоцнійшие монаршие царского пресвітлого величества грамоти и антецессоров наших потверженя жадной наименшой отцем выдубицким подлуг прежняго состояния в спокойном тых всіх кгрунтов з описанним границ положенем, владінию и заживаню не важилися чинити перешкоди, трудности и препятия, рейментарско упоминаем и пилно приказуем. Если бы те ж по сем нашем універсалі міла од кого в держаню преречоных добр отцем выдубицким діятися кривда и долегливость, такового всякого яко преслушника монарших в грамотах изображенних указов, послідователно и нашой гетманской виразной конфірмациї позволяем за тое грабити и забирати.