Українські остарбайтери в системі примусової праці Третього райху: проблеми історичної пам’яті

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут історії України

УДК 930.2:343.813-054.74(=161.2) "1941/1945"

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Українські остарбайтери в системі примусової праці Третього райху: проблеми історичної пам'яті

07.00.06 - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни

Грінченко Гелінада Геннадіївна

Київ 2011

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Серед тематичних пріоритетів дослідження історичної пам'яті з самого початку інтенсифікації «меморіальних студій» центральне місце посіли наслідки і впливи Другої світової війни, які вона спричинила на пам'ять людей як на національному та соціальному рівнях, так і на рівні приватному, індивідуальному. У першому випадку йдеться переважно про маніпулювання пам'яттю про війну та її використання як засобу легітимації певних режимів влади, про «присвоєння» пам'яті та її відтворення в літературі й кінематографі, архітектурі й мистецтві, святкових урочистостях та ритуалах. У другому - як про сприйняття й усвідомлення цих дій на персональному рівні та про особливості індивідуального пригадування, так і про взаємовідносини та взаємовплив «офіційних» та приватних спогадів, про роль і функції пам'яті у сімейному та міжособистісному колах, про певні умови можливості чи неможливості артикуляції індивідуального травматичного досвіду та винесення його у публічний простір.

Упродовж останніх десятиріч зростаючу увагу дослідників привертає травматичний досвід учасників, жертв і свідків Другої світової війни, особливо тих, які донедавна не входили до «реєстру» вшановуваних на державних комеморативних заходах осіб. Серед груп населення, чий досвід та пам'ять тривалий час перебували на периферії офіційного дискурсу, одне з головних місць належить радянським примусовим робітникам Третього райху - остарбайтерам, що становили найчисельнішу й одну з найбільш дискримінованих груп цивільних робітників, вербування, працевикористання й утримання якої регламентувала низка примусово-експлуататорських наказів та розпоряджень. Широкомасштабне використання праці цивільних робітників із Радянського Союзу загалом й України зокрема тривало з початку 1942 до початку 1945 р., і на території німецького Райху вони працювали в усіх галузях виробництва, де було запроваджено примусову працю іноземців: у видобувній та обробній промисловості, на транспорті й будівництві, у сільському та домашньому господарствах. Із завершенням війни закінчилося поневолення, але розпочався довгий, складний шлях до визнання примусових робітників жертвами нацистських переслідувань та законодавчого врегулювання їх соціально-правового статусу, а також комплексного наукового вивчення феномену примусової праці. Це дає підстави вважати дослідження проблем історичної пам'яті про українських остарбайтерів Третього райху актуальним як із суспільної, так і з наукової точок зору.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової проблеми «Історична пам'ять в соціокультурному контексті» кафедри українознавства філософського факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Тема дисертаційної роботи затверджена Вченою радою університету (протокол № 5 від 28 квітня 2006 р.). Дисертаційне дослідження корелювалося з науковими темами «Україна в період німецько-румунської окупації 1941-1944 рр.: соціально-економічний і антропологічний вимір» (реєстраційний номер 0107U000237) і «Теоретико-методологічні та джерелознавчі аспекти історії повсякденності України періоду Другої світової війни» (реєстраційний номер 0110U002014) Інституту історії України НАН України.

Метою роботи є всебічне дослідження процесів та змістовного наповнення відтворення історичної пам'яті про українських примусових робітників Третього райху в повоєнному радянському, західнонімецькому та сучасному українському суспільствах.

Необхідність досягнення поставленої мети зумовила формулювання та послідовну реалізацію таких завдань:

- простежити динаміку розвитку та визначити основні положення критики концепту «історична пам'ять», проаналізувати основні напрямки науково-теоретичної розробки проблеми колективного осмислення історичних подій як результату певної «політики пам'яті»;

- здійснити історіографічний аналіз досліджень із проблематики формування та трансформації пам'яті про примусових робітників Третього райху та визначити головні тенденції наукового осмислення проблеми примусової праці в сучасній українській та зарубіжній історіографії;

- обґрунтувати методологію студіювання історичної пам'яті про відповідну категорію жертв нацистських переслідувань та схарактеризувати його джерельну базу;

- виокремити основні етапи формування масових уявлень про жертв війни та концепції історичної відповідальності за примусове притягнення до праці як окремий злочин націонал-соціалістської держави в контексті політики «подолання минулого» ФРН та дослідити значення дискусій з відшкодування втрат жертвам націонал-соціалізму в процесі актуалізації історичної пам'яті про примусову працю часів Другої світової війни;

- виявити особливості та схарактеризувати динаміку наукової, публіцистичної та художньої презентації образів примусових робітників, виділити етапи та характерні ознаки використання «примусово-невільницької» риторики у рамках офіційної радянської історичної пам'яті про Велику Вітчизняну війну;

- схарактеризувати особливості введення проблеми примусової праці та відповідних компенсаційних виплат у публічне поле пострадянської України та визначити головні тенденції наукового осмислення феномену примусової праці в сучасній українській історіографії;

- проаналізувати місце, роль, характерні ознаки й евристичну цінність усних історій українських остарбайтерів як головного джерела вивчення індивідуальної історичної пам'яті про примусову працю часів Другої світової війни.

Хронологічні рамки охоплюють 1942 - поч. 2000-х рр.: від початку депортації на примусові роботи цивільного населення СРСР та перших заходів з конструювання масових уявлень про примусову працю до сучасного етапу відтворення уявлень про примусову працю часів Другої світової війни в історичній пам'яті українського суспільства.

Територіальні межі включають окуповані впродовж Другої світової війни території колишнього СРСР та територію повоєнного СРСР і ФРН, територію сучасної України. У деяких випадках, з метою глибшого висвітлення теми процеси чи змістовне наповнення відтворення історичної пам'яті про примусову працю часів Другої світової війни аналізуються поза визначеними територіальними межами.

Об'єктом дисертаційної роботи є історична пам'ять про примусову працю часів Другої світової війни як колективне та індивідуальне знання про відповідне минуле у формі його наукових, публіцистичних та художніх репрезентацій.

Предметом є форми відтворення історичної пам'яті про примусову працю часів Другої світової війни в повоєнних західнонімецькому, радянському та сучасному українському суспільствах у рамках відповідних репрезентаційних дискурсів.

Наукова новизна отриманих результатів.

- Дисертація є першим у вітчизняній історіографії комплексним дослідженням процесів формування, поширення та сприйняття різних версій пам'яті про примусових робітників Третього райху на прикладах повоєнного західнонімецького, радянського та сучасного українського суспільств.

- У дисертації доведено, що використання теми примусової праці та відтворення пам'яті про примусових робітників у повоєнному західнонімецькому, радянському та сучасному українському суспільствах реалізовувалося на рівні як наукового, так і публічного звернення до минулого й пам'яті, причому в усіх трьох випадках наукове осмислення зазначеного феномену відбувалося на тлі зростання публічного інтересу до досвіду примусової праці та активізації громадської ініціативи щодо популяризації цього досвіду.

- В межах кожної з аналізованих версій колективної історичної пам'яті про примусову працю часів Другої світової війни виокремлено певні етапи її відтворення, схарактеризовано зміни усвідомлення й закріплення місця і статусу примусових робітників в офіційному пантеоні учасників війни, трансформації значеннєвих наголосів та символічного навантаження образів цієї групи жертв нацистських переслідувань.

- У дисертації доведено, з одного боку, континуальність процесу колективного усвідомлення німецьким суспільством провини за скоєний у роки війни злочин щодо примусових робітників, з іншого - дисконтинуальність конструювання простору пам'яті колишніх остарбайтерів й уведення відповідної проблематики в поле українських суспільно-політичних і наукових дискусій, пов'язану з розривом та «забуванням» тієї версії пам'яті про примусових робітників, що склалася за радянських часів.

- У контексті дослідження індивідуальної пам'яті про примусову працю зібрано авторську колекцію усних історій колишніх українських остарбайтерів, створено та систематизовано архів усних історій на базі Східного інституту українознавства ім. Ковальських у Харкові, введено ці документи до наукового обігу.

- Обґрунтовано методику аналізу усних історій колишніх українських остарбайтерів як головного джерела дослідження індивідуальної пам'яті про примусову працю часів Другої світової війни з двох перспектив - перспективи вивчення інституту примусу до праці та з точки зору вивчення досвіду примусу до праці.

Практичне значення дисертації визначається тим, що вона дозволить розширити теоретико-фактологічну базу висвітлення проблем відтворення історичної пам'яті про найтрагічнішу та найсуперечливішу подію ХХ ст. - Другу світову війну, а також сприятиме дальшому розвиткові теорії та методології досліджень історичної пам'яті, джерелознавства та історіографії. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані для розробки лекцій, навчальних посібників, узагальнювальних праць, присвячених тематиці усної історії, теорії та методології історії, історії Другої світової та Великої Вітчизняної війни.

Особистий внесок дисертанта полягає в самостійній постановці та вирішенні дослідницьких питань і власному обґрунтуванні висновків за відсутності використання ідей та розробок співавторів, разом із якими було опубліковано окремі наукові праці.

Апробація результатів дисертації. Основні положення, теоретичні узагальнення та практичні висновки дослідження було оприлюднено на наукових форумах, у тому числі: міжнародному науковому семінарі «Війна і пам'ять» (РФ, м. Санкт-Петербург, 13-15 червня 2002 р.); ІІ всеукраїнській науковій конференції «Україна напередодні та в роки Другої світової війни, 1939-1945 рр.» (Україна, м. Кривий Ріг, 3-4 жовтня 2002 р.); всеукраїнській науковій конференції «Знаки питання в історії України» (Україна, м. Ніжин, 31 жовтня - 2 листопада 2002 р.); загальноросійському круглому столі «Воєнно-історична антропологія: актуальні проблеми дослідження» (РФ, м. Москва, 27-28 листопада 2002 р.); міжнародній науковій конференції «Історія повсякдення і культурна історія Німеччини і СРСР 1920-ті - 1950-ті рр.» (Україна, м. Харків, 6-8 вересня 2003 р.); всеросійській науковій конференції «ХХ століття і культурна пам'ять» (РФ, м. Челябінськ, 31 січня - 1 лютого 2004 р.); ХІІІ конференції Міжнародної асоціації усної історії «Пам'ять і глобалізація» (Італія, м. Рим, 23-26 червня 2004 р.); міжнародній науковій конференції «Незабутні сторінки історії нашого народу» (до 60-річчя звільнення України від гітлерівських загарбників) (Україна, м. Київ, 17 грудня 2004 р.); науково-методичних семінарах «Проект документації рабської та примусової праці» (ФРН, м. Берлін, 11-14 березня 2005 р., 23-27 червня 2005 р., 31 серпня - 3 вересня 2006 р.); міжнародній конференції «Війна. Інша пам'ять» (РФ, м. Москва, 9-11 квітня 2005 р.); щорічній конференції Товариства усної історії Великобританії «Використовуючи війну: Змінювані пам'яті про Другу світову війну» (Великобританія, м. Лондон, 1-3 червня 2005 р.); міжнародній науковій конференції «Друга світова війна: український вимір» (Україна, м. Київ, 29 вересня 2005 р.); науковому семінарі «Книга пам'яті Дахау» (ФРН, м. Дахау, 25-29 листопада 2005 р.); другій міждисциплінарній конференції «Поза таборами та примусовою працею: сучасні міжнародні дослідження націонал-соціалістських переслідувань» (Великобританія, м. Лондон, 11-13 січня 2006 р.); науково-практичному семінарі проекту «Книга пам'яті в'язнів концтабору Дахау» (Україна, м. Львів, 17-19 лютого 2006 р.); шостій європейській конференції з соціальної історії (Нідерланди, м. Амстердам, 22-25 березня 2006 р.); міжнародній науковій конференції «Міжгенераційна пам'ять про Другу світову війну: інтернаціональна перспектива» (США, м. Блумінгтон, 8-10 листопада 2007 р.); сьомій європейській конференції з соціальної історії (Португалія, м. Лісабон, 26 лютого - 1 березня 2008 р.); ХV конференції Міжнародної асоціації усної історії «Усна історія: діалог з сучасностями» (Мексика, м. Гвадалахара, 23-26 вересня 2008 р.); міжнародній науковій конференції «Друга світова війна та відтворення історичної пам'яті в сучасній Україні» (Україна, м. Київ, 23-26 вересня 2009 р.); міжнародній науковій конференції «У пошуках власного голосу: усна історія як теорія, метод і джерело» (Україна, м. Харків, 11-12 грудня 2009 р.); міжнародній науковій конференції «Україна у Другій світовій війні: джерела та інтерпретації» (Україна, м. Київ, 27 квітня 2010 р.); ХVІ конференції Міжнародної асоціації усної історії «Між минулим та сучасністю: усні історія, пам'ять і значення» (Чехія, м. Прага, 7-11 червня 2010 р.); міжнародній науковій конференції «Україна в добу окупації 1941-1944 рр.» (Україна, м. Кривий Ріг, 24 вересня 2010 р.) та інших.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 43 праці, у тому числі 1 монографію та 41 статтю, 21 з яких - у фахових виданнях. Загальний обсяг публікацій становить 54 друк. арк.

Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків. Загальний обсяг дисертації - 449 стор., з яких 367 стор. становить основний текст.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, її хронологічні та територіальні межі, визначено мету та завдання, об'єкт та предмет дослідження, розкрито наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, надано відомості щодо апробації дисертації, обґрунтовано її структуру.

Перший розділ - «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження проблем історичної пам'яті про примусових робітників Третього райху» - присвячений теоретичним, історіографічним та методологічним засадам роботи, а також характеристиці джерел дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1 - «Історіографія та джерельна база дослідження» - аналізується динаміка розвитку ідеї про взаємозв'язок між історією та пам'яттю та з цієї перспективи розглядаються основні характеристики концепту «історична пам'ять»; висвітлюються особливості дискусії щодо студіювання політик пам'яті як одного з підходів у використанні цього концепту; окреслюються ключові пункти сучасної дискусії навколо проблем історичної пам'яті про Другу світову війну; визначається місце, яке серед зазначених праць належить роботам, присвяченим історії та пам'яті про примусову працю в нацистській Німеччині часів Другої світової війни; характеризується джерельна база даної роботи.

Динаміка розвитку концепту «історична пам'ять» розглядається в контексті поширення «піонерських» ідей М. Гальбвакса щодо соціальної природи пам'яті та її значення й функцій у житті суспільства. Ці ідеї у подальшому було покладено в основу численних теоретичних розробок різних аспектів історичної пам'яті, що інтенсивно почали з'являтися з початку 1980-х рр. Найпомітніше місце серед цих робіт посіли дослідження Я. Ассмана, П. Коннертона, П. Нора, Дж. Оліка, П. Рікера, Й. Рюзена, Дж. Тоша, П. Хаттона та ін.

Водночас зі стрімким розвитком memory studies значного поширення набули критичні дослідження як самого концепту історичної пам'яті, так і методів його вивчення. Ця критика реалізується у двох площинах: з одного боку, «зовнішньої» критики самого терміна та пізнавальних можливостей, наприклад, ідеї колективного пригадування (Н. Геді, Й. Елам, А. Фанкенштайн), з іншого - при погодженні з епістемологічною цінністю даного концепту - у напрямку «внутрішнього» аналізу та критики розв'язання як теоретичних, так і конкретних практичних питань дослідження пам'яті (В Кенштайнер, А. Конфіно, С. Крейн, Дж. Олік, І. Савельєва, А. Полєтаєв).

Своєю чергою, з 1980-х рр. одним з центральних аспектів дослідження історичної пам'яті стало студіювання політик пам'яті в контексті вивчення форм і практик запам'ятовування минулого впродовж усього ХХ ст. Серед найбільш резонансних робіт, присвячених політиці пам'яті двох німецьких держав щодо нацистського минулого, можна назвати дослідження Дж. Херфа Herf J. Divided Memory : The Nazi Past in the Two Germanys / J. Herf. -- Cambridge : Harvard Univ. Press, 1997. -- 560 p. та Н. Фрайя Frei N. Vergangenheitspolitik: Die Anfдnge der Bundesrepublik und die NS -- Vergangenheit / N. Frei. -- Munich : C. H. Beck, 1996. -- 460 S; Frei N. 1945 und Wir. Das Dritte Reich im BewuЯtsein der Deutschen / N. Frei. -- Mьnchen : Verlag C. H. Beck, 2005. -- 224 S., першу спробу дослідження політики пам'яті про Другу світову війну в радянській і пострадянській Росії здійснила Н. Тумаркін Tumarkin N. The Living and the Dead: the Rise and Fall of the Cult of World War II / N. Tumarkin. -- N.-Y. : Basic Books, 1995. -- 256 p., концептуалізацію політики пам'яті як «політики вибачення», що конституює сучасне «поводження» з нацистським минулим, обґрунтував у своїй монографії Дж. Олік Olick J. The Politics of Regret: On Collective Memory and Historical Responsibility / J. Olick. -- Milton Park (UK) : Routledge , 2007. -- 240 p.. Продовженням зазначених вище напрацювань стало вивчення процесу взаємодії засобів «прочитання минулого», визначених офіційними інститутами культурної пам'яті та комунікативними практиками повсякдення; так, під керівництвом Г. Вельцера було досліджено взаємовідносини між офіційним «базисним наративом» та приватними й родинними спогадами про війну й нацистське минуле загалом “Opa war kein Nazi!”: Nationalsozialismus und Holocaust im Familiengedдchtnis / ed. by Welzer H., Moller S., Tschuggnall K. -- Frankfurt am Main : Fischer, 2002. -- 246 S..

У досить широкому тематичному ракурсі досліджень політик пам'яті помітне місце посідає проблематика відповідних заходів з увічнення чи забування жертв Другої світової війни, в рамках якої вивчається історія та пам'ять жертв примусової депортації та притягнення до праці цивільного населення окупованих нацистською Німеччиною країн. Для повоєнної західнонімецької та сучасної історіографії ФРН проблеми примусу до праці часів Другої світової війни (періодизацію та основні характеристики якої викладено у другому розділі) характерні континуальність її розвитку в контексті широкого суспільно-політичного руху, спрямованого на «подолання» нацистського минулого та вибудовування критичного ставлення до цього періоду. Цей рух уже в 1960-ті рр. уможливив перші спроби пошуку місця проблеми примусової праці як у науковому дискурсі, так і в загальній політиці пам'яті держави щодо Другої світової війни.

Початок інтенсивного вивчення історії примусу до праці часів Другої світової війни в історіографії ФРН припав на 1980-ті рр. та був зумовлений не в останню чергу відомим резонансним «спором істориків», ініційованим двома відомими науковцями консервативного напрямку - Е. Нольте та А. Хільгрубером. Ця дискусія засвідчила наявність двох полюсів тлумачення сутності й природи нацизму: твердження про історичну безпрецедентність нацистських злочинів та спроби історичної релятивізації нацистського минулого за допомогою порівнянь зі сталінізмом та іншими тоталітарними режимами. У цьому контексті тема примусу до праці як окремого виду нацистських злочинів за дуже короткий термін здобула таку популярність, що уможливила вже 1999 р. висновок про «працю іноземців» як проблему, що має всі підстави стати найбільш розробленою та всебічно дослідженою в історії нацистського режиму та Другої світової війни Herbert U. Fremdarbeiter: Politik und Praxis des “Auslдnder-Einsatzes” in der Kriegswirtschaft des Dritten Reiches / U. Herbert. -- Bonn : Dietz, 1999. -- S. 417..

Сучасна німецька історіографія проблеми використання в нацистській економіці примусової праці налічує сотні збірників і статей, десятки авторських і колективних монографій Найбільш повну бібліографію теми примусової праці (2050 назв станом на березень 2010 р.) розміщено на інформаційному порталі «Примусова праця часів націонал-соціалізму» (Informationsportal zur Zwangsarbeit unter dem Nationalsozialismus), створеному за ініціативою Бундесархіву ФРН та фінансовою підтримкою Фонду «Пам'ять, відповідальність і майбутнє». , головними тематичними пріоритетами яких є всебічний аналіз нацистської системи залучення до праці військовополонених і цивільного населення всіх окупованих країн, а також специфіка використання примусової праці в окремих регіонах Німеччини й у різних галузях нацистської економіки. З початку 2000-х рр. предметом наукового аналізу стали дві нові проблеми: динаміка врегулювання матеріальних претензій жертв нацизму (зокрема компенсаційних виплат колишнім примусовим робітникам) і студіювання індивідуального, суб'єктивного виміру історії примусу до праці, тобто дослідження пам'яті жертв цього виду нацистського переслідування. Саме остання проблема стимулювала активний пошук і вивчення документів особистого походження, як-от: спогадів, листів, щоденників, усних історій колишніх примусових робітників.

Своєю чергою, у пострадянській історіографії примусової праці громадян СРСР на території Третього райху намітилися два головні вектори наукового пошуку: заповнення «білих плям» радянської історіографії та відтворення пам'яті «мовчазної більшості» радянського суспільства, насамперед тих груп та осіб, чиї досвід та спогади залишилися за межами офіційного радянського наукового та публіцистичного дискурсів. Поряд із дослідженням історії примусу до праці військовополонених та цивільного населення СРСР П. Поляна, в цьому зв'язку можна назвати монографії С. Гальчака, Г. Кнатька, Т. Пастушенко, документальні публікації Г. Вербицького, Б. і К. Чистових, статті та наукові розвідки М. Дубик, Т. Лапан, А. Мелякова.

Особливості джерельної бази дослідження зумовлено двома основними перспективами вивчення проблем історичної пам'яті, а саме її колективним та індивідуальним вимірами. У першому випадку джерельну базу даної роботи представлено переважно опублікованими матеріалами, що включають: наукові та науково-популярні праці українських істориків, істориків СРСР та ФРН; збірники документів та матеріалів з історії примусу до праці; періодику; видання публіцистичного та агітаційно-пропагандистського характеру; опубліковані листи, спогади та фольклор примусових робітників; поетичні та прозові твори, а також надруковані на них рецензії; художні та документальні фільми як візуальні джерела, присвячені цій проблемі, тощо. Своєю чергою, в другому випадку, тобто в сфері дослідження індивідуального досвіду про перебування на примусових роботах у нацистській Німеччині в його взаємодії з історичною пам'яттю всього суспільства, головним джерелом стали переважно неопубліковані усні історії колишніх остарбайтерів, записані в рамках авторського проекту 2003 р. та проекту збору документальних свідчень про долі людей, що в роки Другої світової війни притягувалися до рабської та примусової праці на території Третього райху (International Slave- und Forced Labourers Documentation Project), ініційованого німецьким Фондом «Пам'ять, відповідальність і майбутнє» та реалізованого у 2005-2006 рр.

Наукові праці істориків ФРН, залучені до аналізу проблем відтворення історичної пам'яті про примусову працю часів Другої світової війни, включають роботи, у яких на конкретно-історичному матеріалі простежується динаміка формування концепції відповідальності за примусове притягнення до праці цивільного населення європейських країн, у тому числі радянських остарбайтерів, як окремий злочин націонал-соціалістської держави. Ці роботи представлені узагальнювальними монографічними дослідженнями та статтями Г. Пфальмана, К. Штрайта, К. Доше, А. Краніга, К. Шмінк-Густавуса, Л. Нітхаммера, У. Герберта, В. Якобмайера, М. Шпьорера, С.-С. Спіліотіс, Й. Хаген-Хенніса, К. Гошлера, А. Хенсе, а також цілою низкою статей та досліджень, що увійшли до складу колективних монографій та збірників статей з історії використання примусової праці в окремих регіонах та на окремих підприємствах нацистської Німеччини, у різних галузях економіки тощо. До цієї групи джерел ми зарахували також результати наукових розвідок так званих істориків-любителів: дослідницьких команд «історичних майстерень» та груп учнів-старшокласників шкіл і гімназій ФРН, які проводили свої дослідження наприкінці 1970 - на початку 1980-х рр. на хвилі широкого суспільного інтересу до вивчення соціальної та повсякденної історії Німеччини періоду нацистської диктатури.

Для аналізу теми примусової праці радянських громадян на території Третього райху істотне значення мали монографічні дослідження та статті радянських істориків: М. Коваля, М. Семиряги, Ю. Бродського, І. Семенова, Г. Заставенко, І. Слинька, а також єдине з цієї теми дисертаційне дослідження радянських часів В. Шуплєцова. Окреме місце в цій групі історіографічних джерел посідають роботи, присвячені «невільницькому» фольклору, що виходили в СРСР упродовж 1940-1980-х рр. і в яких було порушено питання жанрової систематизації та генетичних витоків невільницької пісенності, репертуару й художньої цінності так званих «альбомних пісень» примусових робітників, місця їхньої творчості у фольклорі Великої Вітчизняної війни тощо. Йдеться про дослідження літературознавців та фольклористів: Л. Барага, В. Крупянської та С. Мінца, О. Володимирського, Ф. Акименка, А. Кінька, О. Бріциної, С. Мишанича.

Сучасна українська історіографія представлена трьома монографіями з історії примусу до праці цивільного населення УРСР (С. Гальчака та Т. Пастушенко), а також статтями М. Коваля, О. Буцько, Т. Лапан, М. Дубик та джерелознавчими роботами А. Мелякова, М. Ковальського та В. Ченцова; всі вони важливі з точки зору визначення пріоритетних методологічних засад та підходів до інтерпретації проблеми, використання нового джерельного матеріалу.

Наступну групу історіографічних джерел становлять збірники документів та матеріалів, видані в СРСР, ФРН, на пострадянському просторі тощо. Ці джерела є репрезентативними з точки зору аналізу принципів добору та логіки введення в публічний простір офіційних документів з історії примусову до праці.

Іншу групу джерел, важливу для вивчення особливостей конструювання масових уявлень про примусову працю та радянських примусових робітників під час Другої світової війни, по її закінченні та впродовж усієї повоєнної історії ФРН та СРСР, становлять видання публіцистичного (як газетно-журнального виду розповідних джерел) та агітаційно-пропагандистського характеру, у тому числі плакати, що стереотипізували колективні уявлення громадян у рамках певних формул - усталених, апробованих офіційними артикуляціями висловлювань, що не потребують доказу, а сприймаються аксіоматично. До цієї групи ми віднесли також ті видання публіцистичного характеру, що виходили в Україні після 1991 р. та були присвячені долям і досвіду примусових робітників загалом та очікуваним компенсаційним виплатам зокрема.

До наймасовішої групи джерел з вивчення особливостей відтворення історичної пам'яті про радянських примусових робітників Третього райху як у радянські, так і пострадянські часи, належать опубліковані листи, спогади та фольклор примусових робітників. Ці джерела мали особливе значення під час аналізу місця примусової праці, насамперед в офіційному радянському дискурсі, здійсненого, головним чином, з перспективи спростування загальноприйнятої тези про «репресовану» впродовж радянської доби історію та пам'ять про цю категорію жертв нацистських злочинів.

Цією ж метою - спробою доведення репрезентативної «присутності» теми примусової праці в офіційному радянському дискурсі Великої Вітчизняної війни та публічної рецепції представлених у ньому образів примусових робітників - зумовлено використання в дисертаційному дослідженні поетичних та прозових творів радянських письменників, а також опублікованих на них відгуків і рецензій, що виходили з середини 1940 до середини 1980-х рр. Адже саме вони надали можливість дослідити поєднання офіційних наукового та художнього «вимірів» примусової праці у публічному просторі відтворюваної пам'яті про Велику Вітчизняну війну.

Ще одна нечисленна, проте важлива для аналізу візуального втілення відтворюваної історичної пам'яті про примусових робітників, група джерел представлена двома художніми та одним документальним фільмом, головними діючими особами яких є саме радянські примусові робітники. Йдеться про два радянські художні фільми («Людина № 217» 1944 р. та «У них є Батьківщина» 1949 р.) і двосерійний фільм «OST», що є частиною документального мінісеріалу «Ціна Перемоги», знятого в Україні 2007 р.

Для аналізу передісторії формування повоєнних масових уявлень німецького населення щодо примусових робітників, на які суттєво вплинули розповсюджувані під час війни накази, повідомлення та звіти відповідальних за примусове притягнення до праці органів нацистської держави, в роботі було використано також і неопубліковані джерела, що зберігаються у військовому (матеріали фонду RW 19 та RW 31, які містять різноманітні документи з діяльності «Економічного штабу Ост») та державному архівах ФРН (матеріали фондів R 16 та R 58, які містять, крім іншого, документи Імперської службі безпеки). Крім того, для вивчення особливостей індивідуального пригадування про примусову працю було залучено матеріали з Державного архіву Харківської області, а саме колекцію не отриманих листів харків'ян, які перебували під час війни на примусових роботах (ф. Р-3081).

У підрозділі 1.2 - «Методологія дослідження» - висвітлюються методологічні засади роботи, які ґрунтуються на міждисциплінарному культурно-антропологічному підході до вивчення колективної історичної пам'яті (з урахуванням критичного доробку сучасних авторів щодо переваг та обмежень його використання) та на сукупності наративних прийомів аналізу усних історій як джерел для вивчення індивідуальної пам'яті про історичні події.

У межах культурно-антропологічного підходу, обґрунтованого Й. Рюзеном, центральне місце у вивченні історії історіографії посідає саме історична пам'ять, яку автор вважає змістоутворювальним культурним конструктом, принципом об'єднання та синтезу модерністських і постмодерністських особливостей історичного мислення. Цей підхід базується на пізнавальних процедурах отримання з емпіричних свідчень минулого надійного та обґрунтованого знання, які дослідник розглядає пов'язаними з естетичними принципами репрезентації та з політичними принципами використання минулого у культурних рамках сьогоденної людської діяльності.

Багатогранність об'єкта дослідження зумовила також врахування в роботі критичних рефлексій щодо обґрунтованості, обмеженості та переваг тих методологічних засад, що лежать в основі обраного нами підходу. По-перше, нами взято до уваги обґрунтовані у роботах А. Конфіно положення про необхідність врахування в дослідженні пам'яті загальнокультурного, політичного й соціального контекстів, про спрямування дослідницької уваги на проблеми рецепції й інтерпретації образів пам'яті, а також про розгляд взаємозв'язку між різними пам'ятями, які існують у даному суспільстві.

По-друге, з огляду на потребу дослідження не тільки того, що репрезентується, але й того, яким чином ця репрезентація сприймається й інтерпретується в суспільстві, принципового значення набуває усвідомлення специфічних лише для колективної пам'яті стратегій репрезентації минулого, які мають пов'язати «факт репрезентації» з «фактом рецепції». Виходячи з цього доречним з методологічної точки зору для нас став розгляд колективної пам'яті як результату взаємодії між трьома типами історичних чинників: інтелектуальних і культурних традицій, що обрамляють/структурують усі наші репрезентації минулого; «творців пам'яті», які вибірково змінюють ці традиції та маніпулюють ними; «споживачів пам'яті», що сприймають, ігнорують чи трансформують ці артефакти відповідно до власних інтересів (концепція В. Кенштайнера).

По-третє, у вивченні процесів репрезентації старих та конструювання нових символів і значень, механізмів переоцінки цінностей та впливів соціальних і політичних стереотипів на індивідуальні зразки сприйняття нами було обрано методологію усноісторичного дослідження. До аналізу усних інтерв'ю в роботі було залучено теорію наративу, за якою наратив розглядається єдиним засобом надання значення діям людини завдяки організації елементів існування індивіду у певне оповідне ціле. У дослідженні наративний аналіз був орієнтований на вивчення текстуальних особливостей інтерв'ю з метою виявлення того, як у рамках власної історії оповідач пригадав та упорядкував свій особистий досвід та надав сенсу всьому життю в цілому.

Крім зазначених вище, в роботі використовуються структурно-функціональний та системний аналіз, порівняльно-історичний метод, метод критичного та дискурс-аналізу конкретного документального матеріалу.

У другому розділі - «Примусова праця в нацистській Німеччині в історичній пам'яті та історіографії ФРН» - досліджуються етапи відтворення історичної пам'яті про примусову працю в нацистській Німеччині часів Другої світової війни в науковому та публічному дискурсах ФРН. Ці етапи розглянуто у контексті політики «подолання нацистського минулого» та формування концепції відповідальності за примусове притягнення до праці цивільного населення європейських країн, у тому числі українських остарбайтерів, як окремий злочин часів націонал-соціалізму. Інтегративним чинником, що поєднує ці питання, постає компенсаційний дискурс з відшкодування втрат жертвам націонал-соціалізму як монетаризована форма актуалізації пам'яті про примусову працю часів Другої світової війни.

У підрозділі 2.1 - «Від «робітника-іноземця» до «переміщеної особи»: примусові робітники Третього райху в колективній пам'яті німецького суспільства перших повоєнних років» - висвітлюються особливості пропагандистських зусиль воєнного часу із формування в населення відповідного націонал-соціалістському світобаченню ставлення до використання праці іноземців загалом і динаміка ідеологічного та «практичного» роз'яснення наявності під час війни на території Третього райху мільйонів примусових робітників, вивезених з окупованих територій Радянського Союзу, зокрема; досліджуються зміни колективних уявлень і ставлення повоєнного німецького суспільства до «східних» робітників-іноземців, що відбулися наприкінці війни із визволенням останніх та після надання їм статусу «переміщених осіб».

Використання праці робітників-іноземців упродовж Другої світової війни було у Німеччині поширеною і буденною справою, що регулювалася великою кількістю нормативних документів та була об'єктом цілеспрямованої пропаганди з формування в населення певного ставлення до примусових робітників та їхньої праці. Праця цивільних громадян із Радянського Союзу на території Райху спочатку не входила до планів нацистського керівництва, проти неї через расові упередження та з міркувань державної безпеки виступали і військові, і партійні керівники нацистської Німеччини. Масована нацистська пропаганда суттєво вплинула на настрої німецького населення, яке на початку війни уявляло собі мешканців Радянського Союзу як недолюдків і з жахом ставилося до можливості їхньої роботи у Райху. Але після провалу «блискавичної» кампанії і кардинальної зміни стратегічного воєнного планування необхідними виявилися певні ідеологічні поступки, у тому числі з роз'яснення необхідності працевикористання радянських громадян. Цілеспрямована кампанія з вербування й відправлення цивільного населення Радянського Союзу, насамперед України, на роботи до Німеччини стартувала на початку 1942 р. і тривала до осені 1944 р. За цей час було до певної міри поліпшено умови життя та праці радянських робітників, а також вжито агітаційних зусиль для затвердження у свідомості німців «нормальності» залучення остарбайтерів до праці в Райху, запропоновано певні «формули поводження» та настанови щодо спілкування з ними за місцем праці та в побутових умовах, у розповсюджуваній «спеціальній» літературі описано психологічні особливості й національні характери «східних» робітників. Усі ці заходи мали на меті економічно максимальне працевикористання цивільного радянського населення.

В останній рік війни пересічні німці зіштовхнулися з організованою кримінальною діяльністю примусових робітників: спершу переважно з пограбуваннями та активністю на «чорному» ринку, а ближче до закінчення війни - з відвертим бандитизмом та озброєним опором, які були красномовно представлені у німецькій пресі й сприяли повсюдному страху німецького населення перед визволеними робітниками-іноземцями. Після зайняття німецьких територій союзницькими військами ці правопорушники - колишні примусові робітники ставали недоторканними для власне німецького правосуддя, що породжувало у населення уявлення про їхню безкарність і викликані цим неприязнь та бажання помсти.

Увесь цей комплекс обставин мав великий вплив на повоєнну колективну пам'ять німців: використання примусової праці запам'яталося буденним явищем війни, нормальним та виправданим потребами воєнного часу заходом, який не підлягає ані засудженню, ані покаранню. У результаті в колективній пам'яті німецького суспільства впродовж майже усього повоєнного півсторіччя були практично відсутні докори сумління чи співчуття до долі мільйонів вивезених до Німеччини іноземців, які пережили безпрецедентне насильство над життям і власною свободою.

У підрозділі 2.2 - «Пам'ять про примусових робітників у контексті історичних «дебатів про провину» та вшановування німецьких жертв війни (кін. 1940-х - 1950-ті рр.)» - ідеться про особливості актуалізації цієї пам'яті в контексті першого етапу врегулювання компенсаційних вимог жертв нацистських переслідувань, а також про введення до публічного поля країни і наступне протистояння двох комеморативних ініціатив: «дебатів про провину» та вшановування пам'яті про німецьких жертв війни.

Одразу після закінчення війни у німецькому суспільстві розпочалася дискусія, яка пізніше дістала назву «дебатів про провину». Її спричинили, зокрема, публікація певної кількості спогадів колишніх в'язнів концентраційних таборів, де використовувалася рабська праця невільників, єдине на той час наукове дослідження О. Когона «Держава СС. Система концентраційних таборів», а також роботи Ф. Майнеке «Німецька катастрофа» та К. Ясперса «Питання провини», обидві опубліковані 1946 р. Основними моментами «дебатів про провину» стали пошук коренів націонал-соціалізму, його природи та «вихідної точки», а також відповіді на запитання: хто, у чому та у якому сенсі винен за все, що сталося у Німеччині, й головне - як можна та як потрібно жити з усвідомленням власної провини.

Попри всю принциповість порушених у цих розвідках питань, на той час вони не дали ані вагомих аналітичних результатів, ані «функціонального» втілення у рішеннях судових процесів чи у відповідних юридичних процедурах. Більш того, з кінця 1940-х рр. у внутрішньодержавному врегулюванні дискурс провини перших повоєнних років дедалі сильніше витісняла політика пам'яті, спрямована на консолідацію суспільства, за якої дискусія щодо злочинного характеру націонал-соціалізму ставала політично не актуальною. Центральною частиною німецької культури пам'яті першого повоєнного десятиріччя стала риторика віктимності та страждання німців: вшанування загиблих, організація повернення військовополонених, прийняття вигнаних та переселенців, ініціювання та надання допомоги німецьким жертвам війни та репрезентація їхнього досвіду у публічному просторі країни. Саме за умов явного домінування пам'яті про німецьких жертв війни примусові робітники Третього райху, так само як і всі жертви нацистських злочинів, упродовж 1950-х рр. опинилися витісненими на узбіччя колективних уявлень та репрезентацій про нещодавню війну.

Витісненню пам'яті про невільників Третього райху з публічного простору сприяла і компенсаційна політика ФРН за спричинені примусовою працею втрати і збитки. Характерні риси повоєнного компенсаційного дискурсу (за яким упродовж багатьох років «західні» примусові робітники залишалися виключеними з більшості компенсаційних програм, а примусові робітники зі Східної Європи взагалі не мали можливості претендувати на будь-яке відшкодування з боку Німеччини), а також особливості регулювання колективних уявлень та власне пам'яті про примусових робітників (у межах якої актуалізація відповідних пригадувань уможливлювалася лише в імпліцитній «прив'язці» до компенсаційних ініціатив) були сформовані ще за часів союзницького окупаційного правління в Німеччині. У контексті перших заходів з відшкодування втрат жертвам нацистських переслідувань та пов'язаного з ними відтворення пам'яті про цю сторінку нацистського минулого примусова праця не усвідомлювалася та не розглядалася як один із видів переслідування. Принципове значення тут мали положення Федерального закону про компенсації та Лондонської угоди з боргів 1953 р., за якими примусова праця визначалася як воєнна протиправна дія та звичайне супутнє явище війни і окупації і мала підпадати під дію репараційного, а не компенсаційного права.

У підрозділі 2.3 - «Проблема відповідальності за примусове притягнення до праці в рамках загальноісторичного переосмислення доби націонал-соціалізму (1960-ті - сер. 1980-х рр.)» - в рамках наукового, публічного та компенсаційного дискурсів розглядаються передумови та початок формування ідеї відповідальності за примусове притягнення до праці як окремий злочин нацистського режиму.

Укорінене в культурі пам'яті впродовж 1950-х рр. розмежування війни та нацистських злочинів, засноване на протиставленні держави та нації, з одного боку, та нацистського режиму - з іншого, своє втілення у рамках дискурсу пам'яті про примусову працю часів Другої світової війни знайшло на початку 1960-х рр. Нечисленну західнонімецьку історіографію примусової праці цього десятиріччя (Г. Пфальман) характеризувало зображення німецької економіки відповідного періоду як такої, що перебувала під сильним тиском держави та, з огляду на це, не могла використовувати примусову працю іноземних громадян за власним бажанням. Праця іноземців у цих роботах розглядалася як звична й нормальна ситуація, що підпадала під сферу регулювання трудових відносин та мала вузький і прикладний характер.

Розгляд примусової праці як вимушеного супутнього явища війни, а не нацистського злочину, характеризував також позицію Федерального уряду на міжнародних перемовинах з приводу компенсацій жертвам нацизму і точку зору німецьких промислових кіл, які виставляли себе інструментом у руках нацистського режиму та відхиляли (на судових процесах також) звинувачення у використанні примусової праці іноземних робітників за власним бажанням.

Злам 1960-1970-х рр. у публічній пам'яті про Другу світову війну позначився принциповими зрушеннями щодо критичного переосмислення нацистського минулого, у центрі якого опинилася ідея колективної відповідальності за злочини гітлеризму. Питання про відповідальність за примусове притягнення до праці під час війни в роботах західнонімецьких істориків вперше було порушено в рамках критичних досліджень воєнної історії, що почали виходити наприкінці 1960-х рр. та були спрямовані на спростування поширеної в німецькому суспільстві легенди про «чистий вермахт» (К. Штрайт). Аналіз місця й ролі німецького населення в політиці використання примусової праці іноземних громадян започаткували наукові розвідки з вивчення історії повсякдення, що набула популярності на початку 1970-х рр., у тому числі на основі залучення методу усної історії (Л. Нітхаммер, К. Шмінк-Густавус).

1970-ті рр. характеризує також формування широкого громадського інтересу до повсякденної історії Німеччини періоду нацистської диктатури, велику консолідаційну роль у чому відіграла ініціатива уряду ФРН, а саме федерального президента Г. Хайнемана, за пропозицією якого ще 1973 р. було влаштовано щорічний конкурс шкільних робіт з німецької історії. З певного погляду результати шкільних конкурсів початку 1980-х рр. стали викликом науковій спільноті, адже за багатьма параметрами вони випереджали постановку та подекуди навіть розв'язання питань з дослідження історії нацистського примусу до праці та історичної пам'яті про цей феномен. Новизна цих проектів, серед іншого, полягала в тому, що практично у кожній роботі містилася явна чи імпліцитна референція до історичної пам'яті про цей феномен як в її (пам'яті) колективному, так і індивідуальному вимірі. Крім того, аналіз повсякденних практик примусової праці проводився з урахуванням диференціації примусових робітників за їхнім національним (у термінах нацистської ідеології - расовим) «статусом», різниці між працею військовополонених та цивільних осіб, в'язнів концтаборів та гетто. Попри існуючу до того часу тенденцію розгляду примусової праці як феномену, що стосувався насамперед промислового сектору нацистської економіки, в цих роботах було розпочато аналіз повсякденної практики використання примусової праці в сільському та комунальному господарствах, церквах тощо. Також було здійснено спробу аналізу певних етапів залучення до праці військовополонених та примусових робітників, а також різниці їхнього «повсякденного виживання».

У підрозділі 2.4 - «Примусова праця в нацистській Німеччині в історіографії та компенсаційному дискурсі (сер. 1980-х - 2000-ні рр.)» - досліджуються особливості сучасного стану осмислення феномену примусової праці, концептуалізованого визнанням колективної історичної відповідальності німецького народу за скоєний у минулому злочин з позбавлення волі та примусового притягнення до праці, що виступає головним значеннєвим наголосом та моральним підґрунтям як науково-дослідних та меморіальних, так і компенсаційно-гуманітарних ініціатив.

В останнє десятиріччя «холодної війни» провідне місце в історіографії проблеми примусу до праці посіли локальні та регіональні дослідження, головним пріоритетом яких стала соціальна історія, зокрема детальне вивчення умов життя робітників та ролі, яку в практичному впровадженні примусової праці відігравали регіональні та локальні представники влади. Роботи 1980-х рр. характеризувалися також розширенням вивчення феномену примусової праці за галузями її використання: в центрі уваги дослідників опинилися вже не лише великі промислові, але й громадські та комунальні підприємства міст і містечок Німеччині, райхсбан, сільське господарство та організація Тодт. Початок диференціації досліджень примусу до праці за «вузькими» спеціальними темами засвідчили розвідки, присвячені окремим таборам для цивільних робітників, використанню примусової праці жінок та долям їхніх дітей, злочинному умертвінню примусових робітників тощо (А. Білльштайн, М. Григер, Дж. Калльмайер, У. Камінскі, Х. Мюллер, Б. Фьогель, М. Хаманн,).

У середині 1980-х рр. західнонімецька історіографія примусової праці часів Другої світової війни збагатилася дослідженнями У. Герберта і В. Якобмайера, які на сьогодні залишаються найбільш ґрунтовними розвідками з історії використання в нацистській економіці воєнної доби примусової праці іноземних громадян. У. Герберт на основі надзвичайно широкої джерельної бази та результатів попередніх досліджень здійснив перший узагальнювальний аналіз феномену примусової праці та довів її безальтернативність для всієї німецької воєнної економіки, змінивши тим самим панівну у весь післявоєнний час точку зору на примусову працю як побічне та супутнє явище на її усвідомлення однією з найважливіших умов ведення війни. У своїй роботі автор поєднав аналіз передісторії, ґенези, планування використання праці іноземців та розв'язання цих проблем на рівні політичних рішень із докладним вивченням суперечок між відповідними інстанціями, дослідженням «практики» праці й побуту іноземних робітників та складних і суперечливих відносин між німцями та іноземцями, тим самим здійснивши спробу поєднання політичних та соціальних аспектів історії примусу до праці.

Дослідження В. Якобмайера, своєю чергою, заповнило лакуну вивчення ще одного боку сукупного феномену примусової праці: вирішення питання повернення додому примусових робітників та інших примусово депортованих до Німеччини, які після закінчення війни набули статусу «переміщених осіб» - Ді-Пі. Автор сконцентрував свою увагу на аналізі трьох основних стратегій вирішення проблеми Ді-Пі: примусової репатріації (у радянському випадку), а також пропозицій щодо добровільної репатріації всім іншим Ді-Пі та переселення (переважно у заокеанські країни) для тих переміщених осіб, хто залишився у західних окупаційних зонах.

Складанню наукового канону вивчення історії примусу до праці часів Другої світової війни, що в історіографії ФРН сформувався в 1980-1990-х рр., сприяли також розвідки з передісторії компенсаційних виплат та колективні монографії з проблеми участі великих концернів Німеччини у використанні примусової праці іноземців.

Сучасні німецькі дослідження проблеми використання в нацистській економіці примусової праці в своїй більшості розвивають ті тенденції, що у вивченні зазначеного феномену склалися на зламі 1980 - 1990-х рр. З точки зору тематичних пріоритетів, ними залишаються, перш за все, аналіз специфіки використання примусової праці в окремих містах та регіонах Німеччини, у різних галузях економіки та церковного господарства, «спеціальні» види примусової праці тощо. У методологічному плані ці «галузеві» роботи продовжують сформовану наприкінці 1980-х рр. тенденцію до висвітлення питання переважно з історико-антропологічної та соціально-історичної перспектив, відповідно до яких, поряд із відтворенням специфічної для місця чи галузі «працевикористання» організації, структури та динаміки залучення до праці, у центрі авторської уваги опиняються повсякденні практики життя та праці, міжособистісні та міжгрупові відносини тощо. У рамках узагальнювальних досліджень ця тенденція до «антропологізації» історії примусу до праці знайшла своє втілення в монографії М. Шпьорера, який уперше після У. Герберта здійснив спробу комплексного аналізу феномену примусової праці «зверху» - з точки зору її загального регулювання та організації, та «знизу» - з погляду її безпосередніх учасників.