Інтеграція дрібного виробника в радянську соціально-економічну систему: на прикладі кустарно-ремісничого виробництва УРСР

Размещено на http://www.allbest.ru

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

07.00.01 - Історія України

АВТОРЕфЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Інтеграція дрібного виробника в радянську соціально-економічну систему: на прикладі кустарно-ремісничого виробництва УРСР

Низова Людмила Володимирівна

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загальної історії, методології і методики навчання Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди

Науковий консультант:

доктор історичних наук, професор,

член-кореспондент НАН України

Реєнт Олександр Петрович

Інститут історії України НАН України,

завідувач відділу історії України ХІХ -

початку ХХ ст.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Бут Олександр Микитович,

Донецький Національний університет,

професор кафедри історії слов'ян

доктор історичних наук, професор

Сушко Олександр Олександрович,

директор Інституту історичної освіти

Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова

доктор історичних наук, професор

Турченко Федір Григорович,

проректор Запорізького Національного університету

Захист відбудеться «10» грудня 2008 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.051.02 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24, ІІ кор-пус, ауд.38.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розіслано «8» листопада 2008 р.

Вчений секретар

спеціалізованої ради Крапівін О.В.

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. На сучасному етапі розвитку українського суспільства, як й у будь-який час суспільних змін, реформування економіки, потрібно вивчати досвід попередників в усіх сферах суспільно-політичного та господарського життя. Історичний досвід дає змогу виявити і попередити розвиток повторних подій у перехідний період, котрі через дії державного керівництва, або відсутність останнього, відбуваються під впливом зацікавлених сторін, відкидаючи таким чином суспільство до проходження попередньої стадії економічного розвитку в Україні. Підприємницька складова населення, яку формують сучасні умови капіталізації в країні, вже була тією досліджуваною історичною основою перехідного періоду від феодально-капіталістичних взаємин, яка вивчалася через проблему інтеграції дрібних виробників-власників до індустріальних відносин. Постійна хвороба суспільства - відсутність необхідного державно-монополістичного керівництва у перехідний період розвитку країни - має негативні наслідки й становить загрозу її самостійного розвитку. Дослідження відсутності та присутності такого керівництва в час змін склало основу дисертації, відбило причини і наслідки історичних процесів у суспільстві в ХХ ст.

Проблема дослідження «Інтеграція дрібного виробника-власника у радянську систему» є складовою частиною загальної модернізації країни в «перехідний період» після 1861 р. й донині. Вона показує причини формування силових дій для перебудови населення у Російській імперії та в СРСР у «перехідний період» від феодально-капіталістичних до індустріальних і постіндустріальних відносин.

Складання умов в Україні, які повернули суспільство знову до перехідного періоду, вимагають сучасного підпорядкування населення до реформ та державно-монополістичного управління аж до набуття ним свідомого ставлення й намагання у ХХІ ст. виконувати в першу чергу загальнодержавні плани, необхідні суспільству для термінового піднесення рівня країни до європейського, заміни індивідуальних проявів хижацьких способів нагромадження власних капіталів. Така необхідність, що сформувалася для державного управління, проаналізована у праці шляхом підпорядкування суспільства за радянської влади, «інтеграцію» його через «поголовне кооперування» населення. Запровадження набутого досвіду в Україні з метою не допустити формування силових дій для нової інтеграції населення в постіндустріальні відносини ХХІ ст., яке самостійно не в змозі відмовитися від індивідуальних проявів.

Механізми радянської інтеграції дають досвід, який отримав уряд СРСР під час підпорядкування населення у найскладніший період історії.

Актуальність теми дисертації, крім того, обумовлена не стільки сучасними потребами українського суспільства, скільки теоретично-пізнавальною основою вітчизняної історичної науки для розробки малодосліджених періодів минулого. Нерозроблений в історіографії як загальний перехідний період від феодально-капіталістичних до індустріальних відносин останній обумовив необхідність вивчення його на конкретному прикладі інтеграції дрібного виробника-власника до радянського суспільства. Загальний перехідний період дозволив скласти уявлення про політичні та соціально-економічні процеси, котрі відбувалися в Україні з кінця ХІХ і до ХХІ ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у рамках комплексної тематики, яка розробляється кафедрами історичного факультету Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди - «Філософсько-методологічні засади сучасного наукового дослідження» (№ державної реєстрації 0106U5253), а також “Історико-правові засади соборності й державотворення в Україні”, “Історія України у ХХ ст.” й “Соціально-економічний розвиток України ХХ ст. “.

Об'єктом наукового пошуку є дрібний виробник-власник в українському суспільстві в контексті бачення його з позицій сьогодення і під кутом зору економічних, соціальних і політичних проблем ХІХ-ХХ ст. та необхідність інтеграції його до аграрно-індустріального суспільства у період напередодні Жовтневої революції й до радянсько-індустріального - після встановлення нової влади.

Предметом вивчення є процес розселянювання у суспільстві, формування дрібного власника, в першу чергу з малоземельного селянина дрібного виробника кооперативу чи найманого робітника фабрики і заводу, намагання підкорення останнього державно-монополістичному управлінню в імперії у дореволюційний період та підпорядкування його в радянській системі через “поголовне кооперування”.

Хронологічні рамки дисертації були визначені в зв'язку з пошуком причин впровадження силових форм перетворення суспільства на нових засадах модернізації країни у “перехідному періоді”. Вони розпочалися з 1860-х рр., в епоху “великих реформ”, й завершилися індустріалізацією країни в кінці 1930-х р., з утворенням нової єдності “радянський народ”.

Мета дослідження. Виходячи з науково-теоретичного і практичного значення теми, а також враховуючи її недостатнє вивчення, поставлено мету створити об'єктивну цілісну картину інтеграції дрібного виробника-власника у радянську систему, виділяючи й аналізуючи найважливіші форми та етапи розвитку цього процесу, які полягають у першу чергу в з'ясуванні його “перехідного періоду”. Для досягнення мети дисертації було поставлено такі завдання:

- визначити місце дрібного виробника у теоретичній концепції більшовиків, котра базувалася на розробці цієї проблеми в К. Маркса, виходячи з того, що розвиток індивідуальної власності без державно-монополістичного управління несе небезпеку суспільству й зміну влади;

- вивчити альтернативні спроби П. Столипіна, котрий прагнув перешкодити новій революції й використовував нагромадження капіталу як природну перешкоду висхідній хвилі революційного руху;

- з'ясувати визначальну роль підприємницької стихії дрібного капіталу в загальному “перехідному періоді” як у капіталістичній, так і в радянській системі;

- дослідити суспільно-політичні та соціально-економічні передумови необхідності підпорядкування дрібних виробників-власників державно-монополістичній системі управління як у дореволюційному, так і в ленінсько-сталінському періодах; інтеграція дрібний виробник радянський

- визначити ступінь впливу дрібного підприємництва на систему державних заходів по модернізації країни;

- виявити вплив впровадженої П. Столипіним економічної самостійності дрібного власника-виробника для капіталістичного розвитку та для інтеграції його у радянську систему;

- з'ясувати основні напрямки - “добровільні” й силові - в “поголовному кооперуванні” та інтеграції дрібного виробника-власника у радянську систему з метою його одержавлення;

- охарактеризувати кооперацію, як одну з форм капіталістичних відносин, котра відіграла значну роль на шляху інтеграції населення України до радянської системи;

- розглянути нову економічну політику (неп), яка виникла після заміни більшовиками засобів терору на соціально-економічну перебудову природи дрібного приватного господаря з виділенням і відокремленням у ній (реорганізаційними шляхами «поголовного кооперування» й на «добровільних» началах) складової - додаткового підприємницького нагромадження;

- довести, що В. Ленін у 1923 р. остаточно відмовився від перебудови країни в комуністичному напрямі шляхом розверстки, призупинив цілеспрямований розвиток “поголовної кооперації”;

- показати, що В. Леніним за умови передбаченої незгоди дрібного капіталу цивілізованим способом співробітничати з радянською владою на засадах повноцінного оподаткування було запропоновано розвиток суспільства в «окремо взятій країні» за формою «радянський соціалізм як попередній етап соціалістичної розбудови держави»;

- охарактеризувати у побудові радянського соціалізму особливий період пролетаризації дрібних виробників-власників за допомогою зрівняльного оподаткування в 1921-1923 рр. і пільгового в 1924-1926 рр.

Наукова новизна дисертації полягає в підході до розгляду активного «перехідного періоду» від феодально-капіталістичних відносин як узагальнюючого для столипінського, ленінського й сталінського етапів модернізації країни. Порівняння політики інтеграції населення в дореволюційний час Столипіна й післяреволюційний Леніна і Сталіна виявило, незважаючи на різні підходи, загальні процеси перехідного періоду від феодально-капіталістичних відносин. В центрі уваги різних урядів для переходу від феодально-капіталістичних форм стояла загальна проблема інтеграції представників сільського господарства, (у тому числі малоземельних селян), кустарно-ремісничого виробництва та інших дрібних власників в індустріальні відносини. Вирішувалися інтеграційні процеси кожним урядом по-різному, але з державно-монополістичною формою управління й спільною боротьбою з посередником між владою і виробником у країні - тим особливим надбанням у дрібному підприємництві перехідного періоду, що прийшло разом із розвитком товарно-грошових відносин.

Методи дисертаційного дослідження становить низка методів, підходів і принципів наукового пізнання. Метод постановки гіпотези передбачає нагромадження фактичного матеріалу, сприйняття й аналіз всебічних підходів до теми. На їх основі було сформульовано власну гіпотезу, котра постійно звірялася з документами в архівах та підтверджувалася, уточнювалася відомостями з решти джерел.

У першу чергу для дослідження проблеми було використано принцип історизму і наукової об'єктивності. В методологічному плані в тому числі були застосовані й марксистські принципи, які в процесі вивчення розвитку дрібного капіталізму об'єктивно відіграють важливе значення.

Крім того, було використано комплексний методологічний підхід, без якого неможливо з'ясувати основні аспекти теми. Методи історичного, політичного, економічного, соціально-психологічного аналізу допомогли з'ясувати загальну історичну концепцію «інтеграції дрібного виробника-власника в радянську систему». Було зроблено оцінку ступеня наукової новизни радянського «перехідного періоду» шляхом створення методу історичного синтезу.

Проблемний метод дослідження було застосовано при узагальнюючому аналізі становища дрібних виробників-власників у кустарно-ремісничій промисловості України.

Хронологічні методи відтворено в послідовності подій. Разом із періодизацією вони дали змогу встановити центральну вісь дослідження, відокремити основні етапи одержавлення дрібних виробників-власників у процесі модернізації країни.

Історико-порівняльний метод визначив важливу специфіку цього процесу в дореволюційний час та в радянській період у загальній модернізації держави.

Ретроспективний метод дав можливість оцінити потенціал підприємницької стихії з урахуванням її еволюції. Статистичний метод сприяв, як і метод критичного аналізу, у вивченні документальних матеріалів під професійним та об'єктивним кутом зору.

Практичне значення праці може заповнити білу сторінку в історії, насамперед ленінський «перелом» населення в 1920 р. за «добровільною» формою.

Особистий внесок здобувача. Наукові положення, узагальнення і висновки дисертації, що виносяться на захист, отримані автором самостійно. У них викладене авторське бачення на вирішення наукової проблеми щодо інтеграції дрібного виробника в радянську соціально-економічну систему. Всі публікації з теми дослідження підготовлено автором самостійно. Дисертація не містить матеріалів кандидатської дисертації.

Апробація результатів дослідження. Положення, висновки і практичні рекомендації дисертації обговорювалися на науково-теоретичних конференціях і семінарах: США (університет Ель-Пассо в штаті Техас) у 1992 р. на тему “Історія малого бізнесу на окраїнах імперії”; Другий міжнародний конгрес україністів. “Становлення і зміцнення тоталітарного режиму”(“Великий перелом у кустарно-ремісничій промисловості”). - Львів, 1993 р.; Міжнародна наукова конференція “Россия в ХХ веке: проблемы национальных отношений. Распад СССР и судьбы народов России и СНГ”(“Украинская промкооперация в советский период”). - Москва, 1996; Кримський центр суспільних досліджень “Крымские Шмелевские чтения” в 1995-1996 рр. Крим, Ялта. (“Столыпинский этап создания государственно-монополистического управления”); Міжнародна наукова конференція “Новітня історія України”. Луганськ 2002. (“Модернізаційні зміни в кустарній промисловості України в радянські часи”). 2007 (“Малоземельний селянин, кустар, ремісник, промисловик, кооператор, найманий робінтик - в процесі перетворень радянської системи”).

Публікації. Зміст дисертації знайшов відображення в монографії автора “Інтеграція дрібного виробника-власника в радянську соціально-економічну систему” / НАНУ, Інститут історії України. - К., 2006 (18,5 др. арк.), 22 фахових статтях (загальним обсягом 14,6 ум.авт.арк.) та 3-х монографіях: 1. Промислова кооперація на Україні в 20-30 роки. (З історії українського малого бізнесу). - Черкаси: МТЦНТЭИ, 1993. ( 4,0 др.арк.); 2. Одержавлення кустарно-ремісничої промисловості в УРСР (20-30-ті рр.) / НАН України, Ін-т історії України. - К., 2001 (9,65 др. арк.); 3. Промислова кооперація Радянської України в добу непу” / НАН України, Інститут історії України. - К., 2004 (12,5 др. арк.).

Структура дисертації підпорядкована меті й визначеним завданням дослідження, має проблемно-хронологічний характер і складається зі вступу, п'яти розділів (десяти підрозділів), висновків, списку посилань, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи 563 стор. (з них основного тексту - 513 с.).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, її хронологічні рамки, вказано ступінь її наукової новизни, визначено мету й завдання дисертації, її методологічну основу, практичну значущість роботи.

У першому розділі «Історіографічний аналіз, джерельна база та теоретико-методологічна основа роботи» розглядається стан наукової розробки теми та аналізуються використані джерела.

У дослідженні проблеми «Інтеграція дрібного виробника-власника в радянську соціально-економічну систему» не можливо було спиратися ні на радянську розробку проблеми одержавлення населення, ні на пострадянську практику досліджень, які в останні майже 20 років велися під кутом зору існування тоталітарного режиму і голодомору українського народу під час колективізації та кооперування. Необхідно було шукати об'єктивні причини, котрі спонукали процес перетворення населення. Для цього потрібно відштовхуватися від намірів теоретиків радянського устрою, які цілеспрямовано з 1918 р. і до 1930-х рр. намагалися «розселянити» населення в країні та змінити природу дрібних виробників-власників через форму їх «поголовного кооперування» для потреб радянсько-індустріального виробництва.

Серед праць, котрі дають пояснення ставленню більшовиків до дрібних виробників-власників і того, що вони хотіли здійснити на всіх етапах перетворення й що зробили з приватногосподарськими відносинами у державі, були насамперед твори М. Бухаріна, М. Крестинського, Ю. Ларіна, А. Лежави, В. Леніна, Д. Мануїльського, Ю. Мартова (Цедербаума), В.Ногіна, О.Свідерського, Й.Сталіна, Л.Троцького, В.Цюрупи, О.Шмідта. Вони стали головною джерельною базою для дослідження інтеграції дрібного виробника-власника в радянську систему, особливо у період 1918-1920 рр. Їхні опубліковані праці, доповіді, розпорядження тощо, які було знайдено в архівах, дали змогу у порівняльному історичному аналізі за два десятиліття зібрати і проаналізувати плани більшовиків щодо дрібних виробників-власників. Ці останні завжди були незмінні. Вони полягали (незважаючи на багато постанов «про сприяння» й політику непу) тільки в одному - у розселянюванні та підпорядкуванні населення індустріальному виробництву як у сільському господарстві, так і в кустарно-ремісничій промисловості. Але різнилися вони, за ленінською політикою, у «добровільних» началах та в силових у сталінський період колективізації. Аналіз історіографії визначеної проблеми мав також складності через існування великої кількості праць із вивчення окремих періодів радянської історії: «воєнного комунізму», нової економічної політики, колективізації в 1930-х рр., котрі не відображали процес перехідного періоду від феодально-капіталістичних до індустріальних відносин. Загальні праці, які простежували й фіксували конкретні події, наприклад у період непу, написані в останні роки Рыбников О. Мелкая промышленность России. Сельские ремесленно-кустарные промыслы до войны / О.Рыбников. - М., 1928. - С.41-49. теж не допомогли дослідженню.

До ІХ з'їзду РКП(б) партія долю дрібних виробників розглядала як майбутніх комунарів у комуністичному житті держави. Організацію такої перебудови більшої частини населення передбачав В. Ленін у 1918 р. за умови “добровільних” форм вступу його до мережі «виробничо-споживчих комун», котра б визначала все виробництво і споживання в країні. Цей проект не був дискусійним в партії, навіть серед перших осіб. За архівними даними та опублікованими творами Л. Троцького, тільки в 1920 р. з'явилися перші відомості про його розбіжні погляди з В. Леніним на впровадження “добровільної” форми перебудови населення за “поголовною кооперацією” навесні зазначеного року. У той період широко дискутувалося й було винесено на сторінки газет профспілкове питання (одержавлення профспілок), яке своїми умовами вирішення складної проблеми порівнювалося з кооперативним.

Вперше питання про кооперацію викликало широку партійну дискусію напередодні «перелому» населення навесні 1920 р., на ІХ з'їзді РКП(б), коли більшовики обговорювали визначальні умови для економічної перебудови населення. За декілька місяців до головних подій його «поголовного кооперування» серед членів партії йшло обговорення способів будівництва відносин у кооперації, заздалегідь не відкриваючи йому основну проблему - «добровільного» об'єднання всіх їх видів під керівництвом пробільшовицької Центроспілки і підпорядкування її радянським органам Наркомпроду та ВРНГ. В. Ленін підтримав резолюцію на з'їзді так званої «меншості», що вуалювала остаточні плани щодо «поголовного кооперування» населення у вигляді радянських кооперативів. Вона визнавала для дрібних виробників-власників збереження приватногосподарської кооперації у радянській системі. А в резолюції «більшості» відкрито й категорично ставилося питання про «поголовне кооперування» населення в радянських формах.

Так, у 1918-1920-х рр., згідно з архівними даними, постала практика єдиної загальної політики, яку здійснювали керівники більшовиків - перетворення населення через «поголовне кооперування» у країні. Надалі вона була продовжена в більш складних умовах за нової економічної політики і підготовки до суцільної колективізації в 1930-х рр.

Постанови партії та уряду, на які спиралися радянські дослідники, були в окремому полі від “поголовного кооперування“ населення у 1918-1920-х рр. Вони в період одержавлення дрібного виробника не відображали справжні події, а лише передбачалися для відповідного сприйняття масами. Під час головної спроби - підпорядкування їх через «поголовну кооперацію» - відповідно стали лише рефлексією на історичні моменти, пов'язані зі встановленням радянської влади у країні. А тому мали співвідносний характер, віддзеркалюючи єдину мету - всіма засобами її утвердити та остаточно підпорядкувати дрібного виробника, не виявляючи свого інструменту пролетаризації.

Для визначення позицій щодо «інтеграції» населення до нової системи необхідно було відштовхуватися від історіографічної бази даних, котру поділено на радянський період та пострадянські часи.

Проблема інтеграції дрібного власника у соціалістичну систему господарства не ставилася в історіографії. У радянський період вона не вивчалась із зрозумілих причин - відсутності самого інституту приватної власності, існування котрого всіляко приховувалося. Радянська влада не розглядала дрібне господарство як уособлену форму виробництва. Вона її навіть так і не формулювала, а вводила до системи радянського господарства як усуспільнену форму останнього з наступним витісненням з неї капіталістичних елементів.

Після «перебудови» на фоні вивчення утвердження приватногосподарських відносин в Україні проблема інтеграції дрібного виробника у радянську систему господарства у такій постановці не визначалася в історіографії.

Таким чином, дрібна власність, й у тому числі кустарно-реміснича промисловість, в українському суспільстві як складова приватного господарства в загальній системі СРСР залишилися недослідженою проблемою. Поодинокі спроби її вивчення розпочалися тільки наприкінці 1990-х - на початку 2000-х рр.

Вона потребувала відкриття архівів радянського періоду і додаткового виявлення матеріалів із цієї проблематики, зведення останніх до наукової типологізації, визначення їх достовірності, аналізу документальних компартійно-радянських джерел й інших їх видів, видань органів влади (газет, журналів тощо).

Проведений аналіз існуючих в історіографії документальних та спеціальних досліджень виявив відсутність проблемно-тематичних збірників архівних джерел із запропонованої проблематики. Висвітлення шляхів економічного спрямування населення до різних форм кооперації у період нової економічної політики не дало загального уявлення про весь інтеграційний процес розвитку останнього до радянської системи господарства.

Визначені хронологічні рамки в дослідженні допомогли підійти до широкого аналізу дрібної власності, й саме вони дали більш чітке загальне уявлення про її місце у важливому і складному процесі - необхідній перебудові в напрямку до індустріальних форм господарства (на жаль, не еволюційним, а революційним шляхом).

Дрібні виробники-власники, у тому числі кустарі, ремісники, промкооператори, всебічно не піддавались історико-археографічному аналізу в період між світовими війнами. Було важливо виявити роль у суспільстві однорідних представників усіх дрібних виробників-власників у процесі самоіндентифікації від малоземельного селянина із сезонним кустарно-ремісничим дрібним виробництвом до найманого робітника фабрики та заводу.

У міжвоєнний період відбувалися найактивніші процеси у дрібному виробництві, котрі позначилися в зародженні й становленні їх у найбільш потужній формі в світовому співтоваристві. ХХ сторіччя максимально виявило неабияку роль представників дрібного виробництва у світі. Вивчення дореволюційної проблеми розвитку підприємництва населення у кустарно-ремісничій промисловості в основному здійснював О. Рибников Рыбников О. Мелкая промышленность России. Сельские ремесленно-кустарные промыслы до войны / О.Рыбников. - М., 1928. - С.41-49. на широкій базі зведень, які подавало Міністерство землеробства і державного майна. Цей досвід було використано в роботі над новим аспектом у вивченні соціально-економічного становища дрібного виробника-власника в кустарно-ремісничій промисловості та дореволюційній кооперації. Крім того, було проаналізовано цікаві матеріали радянської влади щодо кооперації у період до нової економічної політики. Документи, котрі допомогли розглянути інтеграційний процес серед дрібних виробників-власників, були знайдені в Російському державному архіві економіки (РДАЕ) й стали ключовими матеріалами для розуміння головної складової - спроби «поголовної» комунізації суспільства вже на ленінському етапі підпорядкування населення політичній і економічній диктатурі (у 1918-1920-х рр.) ще перед сталінським «великим переломом» та колективізацією 1930-х рр.

В історичному плані ці документи дали змогу окреслити й класифікувати головні дії більшовиків щодо населення країни і вибудувати цілісну схему, яка допомогла визначити загальний підхід державної партії до останнього представника інституту приватної власності.

У зв'язку з вивченням архівних матеріалів під кутом зору дослідження особливостей політичної, соціально-економічної, психологічної складових дрібного підприємництва викристалізувався чіткий висновок про політику влади щодо її головного спрямування - намагання всебічно підпорядкувати населення з метою індустріального реформування країни по-більшовицьки.

Архівні документи дореволюційного та радянського періоду підтвердили загальну необхідність у державно-монополістичному підпорядкуванні населення, здійснення котрого відбувалося ще з дореволюційних часів і було першочерговим у реформуванні країни за будь-якої влади. Радянська політика успадкувала потребу в такому спрямуванні й додала цьому процесу нових дійових заходів для його реалізації у формі політики «воєнного комунізму». Оскільки всі спроби заохочення населення до реформ не мали успіху, влада реалізувала потрібні дії щодо дрібного виробника в прихованому режимі, як до найбільш складного типу населення. Маргінальна психологія більшовиків «без романтизму» спромоглася підпорядкувати складну природу дрібних власників (на відміну від реформаторських намагань П. Столипіна). Сприяння розвитку останніх було тільки прикриттям реального курсу їх підпорядкування політиці «поголовного кооперування», узгодженого з генеральною метою - індустріалізацією країни.

В історіографічному аналізі проблеми інтеграції дрібних виробників до радянської системи розглянуто як найбільш важливий складник - застосований владою план кооперування для перетворення суспільства з позиції теорії К.Маркса. У підсумку можна визначити, що останній мав лише опосередковане відношення до марксового. Форма кооперації, котру пропонував К.Маркс як складову до перехідного періоду в комуністичне майбуття, стала для В.Леніна у практичних його діях щодо кооперації лише зовнішньою оболонкою. Вона була реанімована владою насамперед як знайома населенню вже розпочата з дореволюційних часів форма господарювання, котра за допомогою старих кооператорів мала допомогти втягнути кустарів і все населення в єдину систему кооперації з подальшим підпорядкуванням приватногосподарських структур радянським формам.

Знайдені матеріали виявили політику більшовиків та остаточно визначили саме таку оцінку історичного минулого. Форма кооперування пов'язувалася у документах із новим елементом політики партії - тоталітарним підпорядкуванням усього населення державі за допомогою «старих кооператорів». Останні стали головною дійовою особою у впровадженні плану «поголовного кооперування « населення в 1918-1920 рр.

Матеріали, знайдені у Центральному архіві громадських об'єднань України (ЦДАГО), не тільки підтвердили документи зазначеного російського архіву, а й краще висвітлили головні події 1920 р., які в радянському кооперуванні всього населення визначили ленінський (за аналогією сталінському) «переломний» період. Він був важливою подією в підході до індустріалізації країни вже у тому році.

Архівні документи за 1920 р. засвідчують значущість цієї події та виявляють найактивнішу боротьбу населення проти «поголовної кооперації», в тому числі під проводом старих кооператорів. Вони дають підставу зрозуміти, котрий висновок зробили більшовики з цих невдалих спроб у 1920 р., а також обґрунтовують появу всієї подальшої силової політики, яка знадобилася керівникам партії для вирішення «поголовного кооперування» населення в 1930-х рр.

Не помічене в історіографії «поголовне кооперування» населення у 1920 р. як інструмент радянської влади для створення на практиці реорганізаційних заходів у кооперації відбилося в першу чергу у знайдених документах. Про це свідчать матеріали І об'єднаного кооперативного з'їзду в Москві 7 червня 1920 р. (де були присутні представники від усіх видів старої кооперації, у тому числі української). Якраз саме він підтверджує причетність в усіх знайдених архівних документах (у деяких випадках без конкретних підписів) перших осіб радянської влади до боротьби за «поголовну кооперацію» населення в тому році.

Виявилося, що боротьба більшовиків за підпорядкування населення держави у 1918 - 1920 рр. відбувалася в першу чергу у лавах старих кооператорів. Але наявних слідів її ми не знаходимо в історіографії протягом більш як двадцятирічного вивчення цієї проблематики. Це пояснюється важливістю для партії приховати такий напрям політики для необхідного повторного впровадження. Його майже нема в архівних документах, тому що політика «співробітництва» із старими кооператорами мала сумні наслідки для партії. Ленін був змушений вводити неп, що припинило індустріалізацію країни і відсунуло її у 1930-ті рр.

Архівні матеріали дореволюційного і радянського періоду підтвердили загальну необхідність в державно-монополістичному підпорядкуванні населення, здійснення котрого тягнулося ще від дореволюційних часів і було першочерговим у реформуванні країни за будь-якої влади. Таку політики не всі розуміли і підтримували. Економіст М. Туган-Барановський рахував не підпорядковувати, а вільно розвивати дрібне господарство, як найбільш перспективне, щоб селянин-виробник ставав реальним господарем в країні, використовуючи кооперацію в економічному значенні, як найкращу форму пристосування селянства до капіталістичних умов Туган-Барановский М. В поисках нового мира. Социалистические общины нашого времени / М.Туган-Барановский. - М., 1919. - С.7, 9. Его же. Социальные основы кооперации. - М., 1922. - С.4, 11.. О. Чаянов йшов у розріз з думкою К. Маркса про подвійність природи підприємця як трудівника і власника і тому відправним в його економічних викладах був трудівник. Через такий висновок він вважав, існування дрібного господарства виправданим, не суперечливим радянській владі, яке не мало суттєвих недоліків перед великим господарством, а у останнього не мало суттєвих переваг. Підпорядкування дрібних виробничих господарств, на його погляд, до великих господарств не мало економічного сенсу Чаянов А. Основные идеи и формы организации крестьянской кооперации / А.Чаянов [Избранные произведения]. - М., 1996. - С.189, 263. М. Кондратьєв навпаки висловлював позицію, що дрібне селянське господарство лише перехідна

стадія, а майбутнє він відводив великим кооперативним господарствам Кондратьев Н. О крупно-крестьянских хозяйствах // Н.Кондратьев [Доклад в Комиссии по подготовке реформы]. - Пг., 1917. - С.310.. Визначні економісти переважно вважали дрібнотоварне виробництво як доцільне в економічному розвитку народного господарства країни. Вони не розглядали дрібнотоварне виробництво як проблему одноосібного протистояння державному підпорядкуванню в здійсненні модернізаційних реформ. Радянська політика успадкувала потребу у намаганні всебічно підпорядкувати населення з метою глибокого індустріального реформування країни, й додала цьому процесу терміновість і нових дійових заходів для його реалізації у формі політики «воєнного комунізму». Оскільки всі спроби заохочення населення до реформ не пройшли. Влада провела потрібні дії щодо дрібного власника у скритному режимі, як до найбільш складного типу населення.

Розуміння періоду «поголовної кооперації «населення за допомогою старих кооператорів у 1918-1920 рр. надало наполегливості загальній політиці радянської влади індустріалізувати країну. В її контексті розкривалися супровідні дії, котрі були необхідні, щоб підпорядкувати населення державно-монополістичного керівництву суспільством.

Історіографія розвитку радянського суспільства у період до Другої світової війни включає різні світоглядні підходи істориків: радянського періоду і змінений погляд науковців після відкриття нових матеріалів в архівах після політики “перебудови». Найбільші досягнення радянської історіографії періоду непу були зроблені у загальних працях Ю. Полякова, Е. Генкіної, В. Дмитренка Поляков Ю.А. Переход к нэпу и советское крестьянство / Ю.А.Поляков. - М., 1967; Генкина Э.Б. Переход советского государства к новой экономической политике (1921-1922) / Э.Б.Генкина. - М., 1954; Дмитриенко В.П. Советская экономическая политика в первые годы пролетарской диктатуры. Проблема регулирования рыночных отношений / В.П.Дмитриенко. - М., 1986.. Важливе дослідження про історію націоналізації промисловості в Україні зробив П. Гудзенко Гудзенко П.П. Робітничий клас України в боротьбі за соціалістичну націоналізацію промисловості на Україні / П.П.Гудзенко. - К., 1957.. У 1960-1970-х рр. було зроблено наступні кроки в розширеному вивченні питань нової економічної політики - В. Архиповим, Л. Морозовим, С. Биковою, Ю. Задавісвичкою, І. Берхіним Архипов В.А. Борьба против капиталистических элементов в промышленности и торговле. 20-е - начало 30-х годов / В.А.Архипов, Л.Ф.Морозов. - М., 1978. - 265 с.; Берхин И.Б. Некоторые вопросы историографии новой экономической политики в СССР / И.Б.Берхин // Вопросы истории СССР. - 1961. - № 3. - С. 34-48; Климов Ю. Историография новой экономической политики / Ю.Климов // Вопросы истории КПСС. - 1966. - № 5. - С. 24-29; Задавысвичка Ю. Борьба с частным капиталом в промышленности и торговле Крыма (1921-1932 гг.): Автореф. дис… канд. ист. наук / Ю.Задавысвичка. - Харьков, 1980; Турченко Ф.Г. Великий Октябрь и ликвидация эксплуататорских классов на Украине / Ф.Г.Турченко. - К.- Одесса, 1987. - 199 с.. У цей час побачили світ значні узагальнюючі колективні праці в Академії наук УРСР «Історія селянства УРСР» (у 2-х томах) і «Історія робітничого класу Української РСР» (у 2-х томах) Історія селянства УРСР [У 2-х т.]. - К., 1967; Історія робітничого класу УРСР [У 2-х т.]. - К., 1967.. В кінці 1970-х рр. також розпочались різні аспекти вивчення непу, які одержали нові підходи. В цьому напрямі було створено новаторську працю під редагуванням Н. Селунської «Изменение социальной структуры советского общества 1921 - середина 30-х годов» Селунская Н. Изменение социальной структуры советского общества 1921 - середина 30-х годов / Н.Селунская. - М., 1971. - 297 c., яка надала нове спрямування в радянській історіографії.

В 1980-х рр. було опубліковано статті з висновками щодо визначення специфіки перехідного періоду В. Дмитренка, В. Данилова, Л. Морозова, С. Кульчицького у збірнику «Экономическая политика советского государства в переходный период от капитализма к социализму» (М., 1986). У них розкривалися теоретичні основи й закономірності розвитку непу. В збірнику на новому рівні знань було розглянуто принципи багатоукладності економіки на шляху до її усуспільнення та ленінську концепцію соціалістичного будівництва. Нова економічна політика висвітлювалася істориками у ньому як перехідний період від капіталізму до соціалізму і перемогу останнього після першої п'ятирічки. На цих концептуальних основах з'являлися дисертаційні дослідження й монографічні праці в Україні у наступні роки Кульчицкий С.В. Становление основ социалистического уклада жизни крестьянства УССР / С.В.Кульчицкий, С.Р.Лях, В.И.Марочко. - К., 1988. - С. 179; Водотика С.Г. Зміни в соціально-класовій структурі селянства України напередодні масової колективізації (1927-1929 рр.) / С.Г.Водотика, І.Д.Мазур // Укр. іст. журн. - 1983. - № 2. - С. 42-51.. Радянська історіографія і в 1980-х рр. ще успадковувала політико-ідеологічну основу курсу історії ВКП(б) тільки на новому рівні стосовно до суспільних наук.

Першими спробами іншого погляду, особливо на нову економічну політику як надію з оптимістичними оцінками її для розвитку країни у напрямку першої в світі ринкової соціалістичної економіки виступили В. Попов та М. Шмельов Попов В. На развилке дорог. Была ли альтернатива сталинской модели развития // Осмыслить культ Сталина / В.Попов, Н.Шмелев. - М., 1989.. Розпочалася кампанія «виявлення білих плям у минулому», викриття тоталітаризму й розвінчування міфів в історії. Дослідники поставили собі мету об'єктивно розкрити минуле і розповісти про справжній розвиток радянського суспільства. У її витоків стояли відомі в суспільстві імена вчених - Ю. Афанасьєв, Д. Волкогонов, О. Лацис, Р. Медведєв. Розгляд історії вони розпочали з лідерів більшовиків, які цементували партію та розбудовували радянську країну. Широкомасштабне розвінчування вождів розпочалося Д. Волкогоновим із викриття прагнень до одноосібної влади І.В. Сталіна й інших лідерів Волкогонов Д.А. Триумф и трагедия. Политический портрет И.В. Сталина / Д.А.Волкогонов [В 2-х кн.]. - М., 1989..

Сучасні дослідження істориків відрізнялися від попередніх зміною у методології та встановленням нових теоретичних засад у пізнавальному процесі історичного минулого. В їх працях нова економічна політика також розглядалася під кутом зору сучасних позицій, створюючи паралель між суперечностями ринкових відносин і адміністративно-командними заходами в 1920-і рр.

Дослідники вивчали окремі форми організацій як різновид дрібнопідприємницької господарської діяльності. Відбулися зрушення у вивченні основ дрібної власності й загальних підходів до державних форм підприємництва, особливо в період нової економічної політики. Нові підходи та позитивні конструкції перекреслили всі попередні погляди на проблему.

Категоричне відречення від усіх цінностей радянського періоду історії, на наш погляд, негативно відбилося на багажі загального досвіду, котрий давала соціалістична система. В зв'язку з цим більш доцільно формувати сучасні концептуальні підходи і робити висновки, виключаючи політико-ідеологічні стереотипи. Відкриті архіви надали можливість уявити загальний складний процес великих переломів у міжвоєнний період, побачити й зрозуміти (між великими історичними відправними віхами) боротьбу між різними поглядами на розвиток країни.

Українське суспільство брало участь в усіх воєнних подіях. Територія України найбільше постраждала від них. Історики у загальних працях із багатьох сторін висвітлили цей непростий період. Їх цікавили осмислення сутності самої влади, «диктатури пролетаріату», взаємодії економіки та політики і ролі комуністичної ідеології в управлінні країною, компроміси, дії влади на різних етапах непу й у цілому в довоєнний період. Є багато спеціальних праць, присвячених окремим важливим питанням тієї епохи.

У 1990-х рр. до проблем тоталітаризму звернулися вітчизняні провідні вчені - В.М. Даниленко, Г.В. Касьянов, С.В. Кульчицький, О.П.Реєнт, В.М. Ткаченко, Ю.І. Шаповал Даниленко В.М. Сталінізм на Україні: 20-ті - 30-ті роки / В.М.Даниленко. - К., 1991. - 344 с.; Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи / В.М.Даниленко, В.К.Баран. - К., 1999; Касьянов Г. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки) / Г.Касьянов, В.Даниленко. - К., 1991; Шаповал Ю. Україна ХХ століття: особи та події в контексті важкої історії / Ю.Шаповал. - К., 2001. - 560 с.; Шаповал Ю. Доля як історія / Ю.Шаповал. - К., 2006. - 446 с.. Вони вибудували науковий підхід до його розуміння в Україні з національної точки зору.

Серед узагальнюючих досліджень, особливо періоду непу у республіці, насамперед, варто виділити праці С.В. Кульчицького, які висвітлили історичні процеси того періоду. До них у першу чергу відносяться такі як: «УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.)“, “Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928 рр.)“. Учений під новим кутом зору розглянув ленінські погляди на неп і заклав, таким чином, у своїх дослідженнях нові підходи з цих питань. Під керівництвом С. Кульчицького у 1980-х роках в Інституті історії України НАН України досліджувалася кооперативна політика у республіці, захищено дисертації, написано монографії, котрі дали новий науковий соціально-економічний матеріал на базі архівних джерел для поглиблення знань з проблем непу Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.) / В.І.Марочко. - К., 1995; Морозов А. Кредитна сільськогосподарська кооперація УСРР в роки непу / А.Морозов. - К., 1994; Низова Л.В. Развитие промышленной кооперации на Украине в 20-е годы: Автореф. дис. … канд. ист. наук / Л.В.Низова. - К.,1988..

Серед сучасних досліджень, присвячених новому етапу вивчення дрібної власності в окремих галузях економіки, слід назвати монографії О.Пиріг “Ринок і торгівля України (історичний аспект)“ Пиріг О.А. Ринок і торгівля України (історичний аспект) / О.А.Пиріг. - К., 1996.; В. Калініченка “Селянське господарство України в період непу: історико-економічне дослідження“ Калініченко В.В. Селянське господарство України в період непу: історико-економічне дослідження / В.В.Калініченко. - Харків, 1997.; О. Сушка “Особливості становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду непу (1921-1928): історико-теоретичний аспект“ Сушко О. Особливості становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду непу (1921-1928): історико-теоретичний аспект / О.Сушко. - К., 2003. 269 с., в яких розглянуто більше торгівельний і банківський напрями. Особливо глибоко і цікаво О.Сушко у своїй праці підійшов до соціально-економічного портрету непмана-торговця.

Проблемою непу ґрунтовно займалися такі науковці, як О.М. Бут “Организация управления промышленностью Украины в 1921-1941 гг.”- К.,1991; В. Лантух “Торгівля в Україні в 1921-1932 рр.”. - Харків, 1995; В. Подгаєцький “Социальная структура населения городов Украины в годы нэпа: (Опыт многомерного статистического анализа материалов переписей 1923-1926 гг.)”; В.Ф.Колесник, В.П.Коцур, Г.Г.Коцур «Історіографія нової економічної політики в Українській СРР”. - К.2002. - 176 с.

В 2006-2007 рр. вийшли нові статті, які розкривають широкі погляди на соціально-економічні процеси в Україні в важливий період між світовими війнами, таких авторів, як Ю. Волосник, В. Голець, М. Гримич, Л. Каташинська, С. Ковальова, С. Кулинич, В. Половець, О. Сидорович, Л. Шаповал Голець В. Кооперація і неп. Історіографічний огляд / В.Голець // Сіверянський літопис. - 2005. - №2/3. - С.31-37; Гримич М. Подвірне землеволодіння в Україні у ХІХ ст. / М.Гримич // Історичний журнал. - 2005. - № 1. - С.19-26; Половець В. Кооперативні аспекти в діяльності земства Лівобережної України (1861-1917) / В.Половець // Сіверянський літопис. - 2005. - № 1. - С.73-80; Шевченко В. Реформи Столипіна та її вплив на еволюції поземельних відносин в Україні (1906-1916) / В.Шевченко // Сіверянський літопис. - 2007. - № 1. - С.91-101; Сидорович О. Спілкове будівництво споживчої кооперації у Чернігівській губернії під час Першої світової війни / О.Сидорович // Сіверянський літопис. - 2006. - № 6. - С.68-70; Ковальов С. Українське робітництво у міжвоєнний період (1921-1941) / С.Ковальов // Наука, релігія, суспільство. - 2006. - № 4. - С.69-72; Шаповал Л. Дослідження сучасною історичною наукою політико-економічних причин запровадження непу / Л.Шаповал // Україна Соборна. - 2006. - Вип. 4. -С.251-256; Каташинська Л. Функціонування приватної торгівлі в Україні в роки непу (1921-1929) / Л.Каташинська // Пам'ять століть. - 2007. - №6. - С.97-103; Волосник Ю. Непманська буржуазія України напередодні зламу непу / Ю.Воловник // Південний архів. Історична наука. - 2007. - Вип. 24. - С.128-136..

Інтеграцію дрібного виробника-власника у радянське суспільство (на прикладі кустарно-ремісничої промисловості) в історіографії не висвітлено, але вона проходить червоною ниткою через усі перебудовчі процеси в державі з кінця ХІХ ст. Це визначило загальний еволюційний процес у суспільстві й з'єднало феодально-капіталістичний та радянсько-соціалістичний устрої, в умовах яких відповідна інтеграція у державно-монополістичну систему відбувалася як необхідна складова встановлення цього управління.

Державно-монополістичному управлінню на «взаємних умовах» перешкодив розквіт тіньової економіки дрібних виробників-власників з ефектом подальшого розповсюдження всеохоплюючої дрібної підприємницької стихії, з якою радянська влада не могла впоратися. Незважаючи на пільгові умови, на котрі додатково пішли більшовики, продовжувалося розростання тіньової економіки, яке викликало термінову необхідність її підпорядкування обліку та контролю. Дрібна всеохоплююча підприємницька стихія стала новою загрозою для радянської влади.

Сучасна українська історіографія повернула від радянського минулого в новому напрямі. Відбувся її загальний перегляд під кутом зору «нової концепції гуманного і демократичного соціалізму» Колесник В.Ф. Історіографія економічної політики в Українській РСР / В.Ф.Колесник, В.П.Коцур, Г.Г.Коцур. - К., 2002. - С. 121.. Дослідники звернули з радянської до національної історії, відкриваючи населенню історичне минуле з життя країни і великих страждань народу. Нова українська історіографія відкинула розгляд радянської історії. Вона ототожнила сталінізм і радянський соціалізм в єдиній категорії.

Одним із показових досліджень зарубіжного світогляду, котре охоплює й період непу, стала праця Б. Кравченка. Вона дає уявлення про світогляд істориків української діаспори на ті процеси, що відбувалися в Україні» Кравченко Б. Соціальні зміни і національна свідомість в Україні в ХХ ст. / Б.Кравченко [обкладинка]. - К., 1997..

Історична наука з 1990-х рр. займалася виявленням тоталітаризму у суспільстві й таким чином більше втягнулася в політичне його висвітлення. Незважаючи на велику кількість праць періоду нової економічної політики країни, історія 1920-1930-х рр. залишається ще малодослідженою, бо не виявлено у своїй більшості основи історичних процесів. Нова українська історіографія повинна розглянути радянську історію через об'єктивне її висвітлення, без ототожнень та заангажованості. Радянський соціалізм був окремим визнаним явищем у загальносвітовій історіографії. З цієї оцінки ми намагалися об'єктивно аналізувати складні процеси й історично важливі події. В цьому допоміг загальний процес інтеграції дрібного власника у ХІХ-ХХ ст.(на прикладі кустарно-ремісничого виробництва в Україні) у радянську систему господарства. Знайдені нові архівні документи дали змогу поетапно відтворити це соціально-економічне явище.

В інших зарубіжних працях є споріднені діаспорним загальні підходи до непу, котрі по-іншому відображають радянську політику. Зокрема цікавий погляд А. Граціозі Грациози А. Великая крестьянская война в СССР. Большевики и крестьяне. 1917-1933 / А.Грациози. - М., 2003. - С.69., який підміняє політику більшовиків і головний напрям партії - щоб то не стало здійснити індустріалізацію держави - на єдину моральну мету - жорстким способом добитися зникнення селян. Така підміна політики більшовиків здійснити економічний захист своєї вітчизни з допомогою індустріалізації перекрутила погляд на наступні у зв'язку з поставленою метою необхідні дії - одержавлення народу для отримання пролетаризованих працівників для фабрик та заводів.

Аналіз літератури вказує на необхідність подальшої розробки даної проблеми в історіографії. Дисертаційна праця “Інтеграція дрібного виробника в радянську соціально-економічну систему” з'ясовує в історії соціалізму погляди на проблему дрібного підприємництва за радянських часів.

Джерельною базою дисертації є справи наступних архівів:

- ЦДАГО (Центральний державний архів громадських об'єднань України). - Ф.1 (Політбюро ЦК КП(б)У та оргбюро ЦК КП(б)У).

- ЦДАВО (Центральний державний архів вищих органів влади та управління України). - Ф.1 (ВУЦИК);

- Ф.6 (Головне управління робітничо-селянської міліції при НК внутрішніх справ УСРР); Ф.217 (Всеукраїнський союз кустарної і промислової кооперації); Ф.225 (Управління у справах кустарної та дрібної промисловості); Ф.337 (Укрдержплан); Ф.340 (Наркомпрод); Ф.582 (ЦСУ); Ф.575 (Укрпромбюро); Ф.539 (НК РСІ); Ф.2331 (Ленінградське представництво Всеукркоопсоюзу); Ф.447 (Об'єднання закордонного представництва Українських кооперативних союзів у Лондоні); Ф.4149 (Московська контора ВУКООП союзу); Ф.4530 (Рада промислової кооперації УСРР); Ф.4049 (Вукопромрада); Ф.1738 (Кооперативні відділи при губраді).

- Архів СБУ України. - Ф.16. - Оп.127; Ф.П. 73862, 73878 (т.1-8).

- ДАРФ (Державний архів Російської Федерації). - Ф.4085 (РСІ); Ф.130 (РНК); Ф.6751 (РПО); Ф.1243 (Каменєв Л.); Ф.374 (Центральна контрольна комісія ).

- РДАЕ (Російський державний архів економіки). - Ф.532 (Кустарно-промислова секція при Центральному союзі споживчих товариств); Ф.533 (Центральний союз споживчих товариств СРСР); Ф.3986 (Центральна кооперативна рада); Ф.5339 (Всесоюзна рада промислової кооперації - її ліквідаційна комісія); Ф.8345 (Всесоюзне об'єднання з експорту кустарно-художніх виробів); Ф.1684 (Всеросійський господарський центр міських і фабрично-заводських споживчих комун); Ф.1688 (Всеросійське кооперативне товариство з виробництва та збуту кустарних і артільних товарів; Ф.1691 (Головне кустарно-кооперативне управління); Ф.5136 (Комітет промкооперації й кустарної промисловості при Раді праці і оборони); Ф.9590 (Квірінг Е.І.); Ф.484 ( Всеросійський Центральний Союз споживчих товариств); Ф.3429 (Головкустпром); Ф.3986 (Центральна кооперативна рада); Ф.2012 (Головне управління продукторозподілом Наркомпроду); Ф.1943 (Листування з Центросоюзом Головкустпрому); Ф.1944 (з'їзди Центросоюзу); Ф.7733 (НКФ); Ф.5136 (Комітет з промкооперації); Ф.4383 (Ліспромсоюз).

- РДАСПІ (Російський державний архів соціально-політичної історії). - Ф.17 (Політбюро ЦК ВКП/б/); Ф.5 (Документи партійної і громадської діяльності В.Леніна); Ф.324 (Г.Зіновьєва); Ф.179 (В.Ногіна); Ф.71 (українські партії).