Історія України. Витоки українського народу
Джерела вивчення та основи періодизації історії України. Віхи історичного шляху українського народу. Особливості державотворчих процесів на українських землях. Соціально-економічний та культурний розвиток України в контексті історії світової цивілізації.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.09.2013 |
| Размер файла | 185,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2. Нова економічна політика та її здійснення в Україні.(1921-1928 рр.)
3. Національна політика більшовиків у 20-30 роки в Україні: політика коренізації, українізація та її наслідки
4. Модернізація економіки в умовах формування адміністративно-командної системи 1928-1938 рр. Форсована індустріалізація, примусова колективізація та її наслідки
1. Політичне та соціально-економічне становище України на початку 20-х років ХХ століття
Основні поняття: українізація, нова економічна політика, автономізація, тоталітаризм, продрозкладка, індустріалізація, колективізація.
На початку 20-х років ХХ століття політичне та соціально-економічне становище України було надзвичайно важким. Дві третини українських земель увійшло до Радянської України. Українська Соціалістична Радянська Республіка (після 1936 р. УРСР) мала територію 452 тис. кв. км. Населення її, за переписом 1920 року становило 25,5 млн. чоловік. З цієї кількості на селі проживало 20,9 млн. чоловік, у місті - 4,6 млн. чоловік.
Західноукраїнські землі анексували Польща, Румунія й Чехословаччина. Вони стали колонією, аграрно-сировинним придатком іноземних держав. Площа окупованих західноукраїнських земель становила 150 тис. кв. км, майже 7 млн. українців, в основному колишніх підданих Австро-Угорської імперії, були позбавлені права на національне самовизначення.
До Румунії відійшли українські землі Буковина, Хотинщина і Придунайський край з центрами в Аккермані та Ізмаїлі. Румунська влада здійснювала серед українського населення політику активної румунізації.
Чехословаччина, за Сен-Жерменським мирним договором 1919 р., отримала Закарпатську Україну. Влада Чехословаччини обіцяла надати автономію Закарпатській Україні, проте цього не сталося.
Польська держава, що отримала незалежність, з 1918 р. встановила контроль над Холмщиною, Підляшшям, Надсянням, Лемківщиною, Західною Волинню, частиною Полісся по річках Збруч і Горинь та всією Східною Галичиною. Згідно з Варшавським договором 1920 року, УНР визнала приналежність захоплених земель Польській державі, натомість маючи на меті одержати підтримку поляків у боротьбі з більшовиками. Ризький договор 1921р. підтвердив кордони Польщі, а навесні 1923 р. Антанта юридично визнала залежність Галичини від Польщі. Українські землі до Збруча, які раніше перебували у складі Росії, та східногалицькі землі становили нове географічне поняття - Західну Україну. Польська влада, згідно зі своєю конституцією, обіцяла українським землям автономію, але у подальшому провадила активну полонізацію українців, що викликало антипольський рух.
Економічне становище України на початку 20-х років було також важким. Політика “воєнного комунізму” призвела до дезорганізації господарських зв'язків, а в сільському господарстві - до занепаду виробництва. Була зруйнована матеріально-технічна база промисловості, підірвані економічні зв'язки між містом і селом, економічними районами. Загальні збитки народного господарства УСРР досягли 10 млрд. золотих карбованців. Голод 1921-1923 рр. значно погіршив господарське становище республіки. Росло невдоволення широких верств населення країни, особливо сільського, економічною політикою радянського уряду.
2. Нова економічна політика та її здійснення в Україні.(1921-1928 рр.)
Нова економічна політика (НЕП) - це тимчасовий, протягом 1921-1928 р.р., відступ державної партії від спроб замінити ринковий механізм регулювання народного господарства директивним управлінням. Вона базувалася на відносно широкому використанні ринкових механізмів і стимулів. Х з'їзд РКП(б) у березні 1921 р. прийняв постанову “Про заміну розкладки натуральним податком. Таким чином було покладено початок новій економічній політиці.
У зарубіжній і вітчизняній літературі існують різні оцінки нової економічної політики, передусім її мети. Радянська історіографія традиційно характеризувала період непу, як перехідний період від капіталізму до соціалізму, як вимушений відступ перед капіталістичними елементами з метою їх остаточної ліквідації. Тому поза увагою дослідників були питання відтворення структурних елементів ринкової економіки під час здійснення нової економічної політики. В офіційних документах нова економічна політика трактувалася як поєднання ринкових механізмів господарювання з державним регулюванням. Крім того, у радянській історіографії періодизація історичного процесу, розвитку народного господарства в 20-ті роки була іншою. Зокрема відокремлювався відбудовчий період 1921-1925 р.р. і в його рамках досліджувалися найбільш важливі теми (О.Кучер, Г.Діденко, К.Шиян). на початку 90-х років вчені почали переглядати застарілі стереотипи. Перегляд розпочався із змін у періодизації. У проблематиці 20-х років ключове значення мали не відбудова, а ринкові процеси в Україні в роки нової економічної політики 1921-1928 рр.
З'явилися наукові роботи, автори яких з нових методологічних позицій висвітлюють проблеми нової економічної політики, механізму господарювання того часу, грошову політику державної партії у контексті ринкових відносин 20-х років (С. Кульчицький, В. Литвин, В. Гринчуцький, Р. Толстов та ін.).
Будучи комплексом заходів перехідного періоду, нова економічна політика включала: заміну продрозкладки продподатком; використання товарно-грошових відносин; формування інфраструктури ринку; кооперування трудящих; запровадження госпрозрахунку, особистої зацікавленості трудівника у результатах праці; тимчасовий допуск капіталістичних елементів в економіку.
У промові Леніна на Всеросійській продовольчій нараді 16 червня 1921 р. вперше було вжито термін “нова економічна політика”.
у сільському господарстві НЕП передбачав:
а) заміну продрозкладки продподатком;
б) земля проголошувалася власністю держави і не могла використовуватися як об'єкт товарного обороту, згідно з Цивільним кодексом, прийнятим у грудні 1922 р., володіння нею допускалося винятково на правах користування;
в) відбувалося утвердження плюралістичного підходу до форм селянського землекористування (комуна, артіль, този); заохочувався розвиток кооперації.
у промисловості НЕП передбачав:
а) переведення державних підприємств на самофінансування та госпрозрахунок; відновлювалася заробітна плата;
б) часткова денаціоналізація, залучення іноземного капіталу.
в) основною формою управління виробництвом у державному секторі стали трести, тобто об'єднання однорідних підприємств.
- створення стійкої грошової системи і стабілізація карбованця, проведення грошової реформи 1922-1924 рр., створення Державного банку (1921 р.) створення та діяльність комерційних банків;
проведення податкової реформи у 20-ті роки.
Важливим питанням трансформації радянської економіки в період непу було співвідношення ринку з централізованим плановим керівництвом народним господарством. У роки непу характерною відмінністю планування був його орієнтований характер.
Нова економічна політика була видатним у вітчизняній і світовій історії зразком реформ. Комплексне її впровадження дозволило за короткий термін не тільки перейти від командної до ринкової господарської системи, а й відбудувати зруйновану економіку країни. В результаті проведених заходів з 1921 до 1926 рр. обсяг промислового виробництва зріс більше ніж у три рази. Майже довоєнного рівня досягло виробництво продукції сільського господарства. Постійно зростали темпи приросту національного прибутку, які за 1921-1928 рр. склали 18 відсотків. До 1928 р. національний прибуток на душу населення зріс на 10 відсотків у порівнянні з 1913 р., динамічно зростала реальна заробітна плата робітників і службовців, доходи селянства, знижувалось безробіття. Однак з другої половини 20-х років поступово почали змінюватися головні принципи економічної політики, що потребувало застосування інших методів управління економікою. Неп з його спрямованістю на госпрозрахунок, матеріальні стимули, ініціативу людей підмінявся командно-адміністративною системою керівництва. В період хлібозаготівельної кризи 1927-1928 рр. нову економічну політику було остаточно відкинуто, хоча завдяки НЕПу було відновлено господарство, зруйноване за роки війни, зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилася торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга. Проте НЕП базувався на протилежностях і ті галузі важкої промисловості, які залишалися під контролем держави, значно відставали.
3. Національна політика більшовиків у 20-30 роки в Україні: політика коренізаціі, українізація та її наслідки
Національна політика більшовиків в УСРР
Національна політика більшовиків в Україні у 20-30-ті роки була направлена на зміцнення радянської влади, розширення її підтримки з боку неросійських народів. Основні напрямки національної політики більшовиків в Україні:
Політика коренізаціі. Проголошена у квітні 1923 р. на ХІІ з'їзді РКП (б), який постановив ширше залучати місцеві кадри до органів управління республік, видати закони про вживання рідної мови в усіх державних установах, розширити видання літератури національними мовами, розвивати національне шкільництво, розширити мережі національної культури та науки. Рушійною силою в реалізації коренізаціі була діяльність голови комісаріату освіти М.Скрипника голови уряду В.Чубаря. Український різновид політики коренізаціі називався українізацією.
Українізація, шляхи й методи її здійснення. Запроваджувалася відповідно до рішень ХІІ з'їзду партії. В Україні проголошувалася рівність мов і визначалася необхідність надання допомоги в процесі розвитку української мови. Велике значення надавалося підготовці партійних та державних кадрів української національності; організації мережі українських закладів освіти та культури; випуску українських періодичних видань; глибокому вивченню української мови, літератури, історії України; відродженню традицій українського народу.
Одним із важливих завдань українізації була ліквідація неписьменності. З 1924 р. запроваджувалося обов'язкове чотирикласне навчання, з 1931 р. - семикласне навчання. При Наркоматі освіти було засновано Раду національних меншин. У 1931 р. діяло в Україні 8 російських, 7 німецьких, 3 грецьких, 3 болгарських, 3 єврейських і 1 польський автономних районів. Активно діяли національні школи. Третина вищих навчальних закладів перейшла на українську мову навчання.
Лінію партії на українізацію в Україні з 1925 до 1927 рр. проводив надісланий з Москви Л. Каганович, один з найближчих соратників Сталіна.
Українізація породила небажаний для більшовицької ідеології спалах національного відродження, тому закінчилася вона тотальними репресіями й духовним геноцидом.
Боротьба з “націонал-ухильництвом”. Представники так званого націонал-комунізму Микола Хвильовий, Олександр Шумський і Михайло Волобуєв намагалися поєднати комунізм із національно-визвольною боротьбою українського народу.
Ставлення радянського уряду до церкви та релігії. Боротьба із православною церквою в Україні та ліквідація УАПЦ . У середині 30-х років в Україні діяло лише 9 відсотків церков порівняно з 1913 р.
Масові репресії. У 30-х роках в Україні було ліквідовано майже 80 відсотків творчої інтелігенції, багато знищено найбільш активної частини нації і моральне розділення тих, кого терор не торкнувся. Це дає підстави назвати цей період “Розстріляним Відродженням”.
4. Модернізація економіки в умовах формування адміністративно-командної системи 1928-1938 рр. Форсована індустріалізація, примусова колективізація та її наслідки
Особливості модернізації економіки
Форсована індустріалізація в умовах створення но` 3вого господарського механізму.
Створення нових галузей промисловості. Розширення та реконструкція діючих підприємств.
Примусова колективізація сільського господарства та її наслідки.
Індустріалізація в Україні, збігаючись із загальносоюзними тенденціями, мала цілий ряд особливостей: вкладання у промисловість республіки, особливо у початковий період, значної частини коштів; зведення в Україні у роки перших п'ятирічок більшості запланованих промислових об'єктів; нерівномірність процесу модернізації промислового потенціалу республіки; поява у промисловості України нових галузей; витіснення приватного сектора в економіці України йшло вищими темпами, ніж у СРСР у цілому.
Незважаючи на те, що жодна з перших довоєнних п'ятирічок не була виконана в повному обсязі, все ж індустріалізація вивела Україну на якісно новий рівень промислового розвитку, докорінно змінивши структуру народного господарства; зросла частка промисловості порівняно з часткою сільського господарства у загальному обсязі валової продукції України; у валовій продукції промисловості переважало виробництво засобів виробництва (групи “А”); дрібна промисловість витіснялася великою індустрією.
У результаті індустріалізації Україна з аграрної перетворилася на індустріальну країну. У 1940 р. промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень Російської імперії 1913 р. Україна, яка за виробничими потужностями приблизно дорівнювала Франції, перетворилася на одну з найпередовіших промислових країн Європи.
Однак форсована індустріалізація стимулювала появу негативних тенденцій в економіці: домінуюче становище виробництва засобів виробництва; побудова й реконструкція підприємств-монополістів; незавершене будівництво багатьох об'єктів через нестачу сировини, палива, обладнання, робочої сили; нерівномірне формування промислового потенціалу України; централізація економіки. Монополізація управління промисловістю республіки центром та повернення до командних методів управління економікою зумовили посилення експлуатації трудящих, зниження життєвого рівня народу.
Визначений курс на індустріалізацію та модернізацію промислового потенціалу країни все більше вимагав коштів, сировини і робочих рук. Дістати все це можна було тільки за рахунок селянства, яке становило переважну більшість населення. Спочатку радянське керівництво намагалося вирішити це завдання завдяки поступовому впровадженню кооперації. Проте вироблена Сталіним політика вимагала швидких темпів і жорстких методів. Починаючи з 1928 р., постає питання, що колективізацію, так як потреби індустріалізації можна було задовольнити, спираючись не на індивідуальні селянські господарства, а на колективні; крім забезпечення зростаючих потреб міста й армії у продовольстві, промисловості - сировиною, колгоспи мали також суттєво сприяти зміцненню соціальної бази суспільства.
Переходом до політики суцільної колективізації у 1929 р. покладено початок кардинальним змінам у сільському господарстві. При цьому були визначені надзвичайно жорсткі строки. Зокрема, в центрально-чорноземних областях і районах степової України колективізація повинна була завершитись до осені 1931 р., на лівобережній Україні - до весни 1932 р., в інших районах - до 1933 р. Основною формою об'єднання селян стала сільськогосподарська артіль, яка пізніше увійшла в історію СССР під назвою “колгоспи”. Поряд із ними в цей період також розвивалися і радянські господарства - “радгоспи”, тобто сільськогосподарські підприємства, що належали державі. Проголосивши політику суцільної колективізації, радянська влада почала насильно заганяти селян до колгоспів.
Таким чином, розвиток народного господарства України у 1928-1939 рр. свідчить про те, що саме в ці роки в нашій країні формувалася адміністративно-командна система управління. У період становлення командної системи управління на зміну товарно-грошовим, ринковим відносинам прийшла жорстока система централізації, яка відобразилась в абсолютизації ролі держави в господарському житті, ліквідації свободи і самостійності товаровиробника, зміцненні основ тоталітарного режиму, невід'ємною частиною якого став репресивний апарат.
У 30-ті роки ХХ століття відбулися значні зрушення в економіці України. Модернізація промислового виробництва дала можливість республіці випередити за рівнем розвитку індустрії окремі західноєвропейські країни. Вона посіла 2 місце в Європі (після Німеччини) за виплавкою чавуну, 3 місце - за виробництвом сталі (після Німеччини та Англії), 4 місце у світі - за видобутком вугілля.
Якісні зміни в промисловості сприяли посиленню процесу урбанізації та формуванню національного українського робітничого класу. Якщо до індустріалізації в Україні у містах жив лише кожен п'ятий житель, то перед другою світовою війною - вже кожен третій. Водночас форсована індустріалізація стимулювала появу негативних тенденцій у народному господарстві України: домінуюче становище виробництва засобів виробництва, появу підприємств-монополістів, незавершеного будівництва об'єктів посилення експлуатації трудящих.
Величезної шкоди сільському господарству України з трагічними наслідками для населення завдали сталінські надзвичайні методи проведення так званих соціалістичних перетворень на селі. У результаті до кінця 1932 р. в УРСР було колективізовано майже 70% селянських господарств, що володіли 80% посівної площі. Командна система правління сільським господарством, що утвердилася на початку 30-х років, гальмувала його розвиток і призвела до кризи сільськогосподарського виробництва, наслідки якої український народ відчуває і сьогодні. Колективізація на селі сприяла зубожінню та розоренню селянства - корінної основи української нації.
Тема 9. Україна в роки Другої світової війни (1939-1945 рр.) (2 год.)
Версальська система не стала основою післявоєнного мирного урегулювання, навпаки, вона заклала передумови для відродження агресії і реваншизму. Різке загострення протиріч як всередині індустріальних держав, так і між ними, підштовхувало їх до вирішення існуючих проблем шляхом війни за перерозподіл світу. Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель, їх перебування у складі СРСР, Чехословаччини, Польщі та Румунії, стало значним дестабілізуючим фактором у світовій політиці. Нацистська Німеччина прагнула перерозподілу Європи на користь “Третього рейху”.
У вересні 1939 р. Радянський Союз приєднав західноукраїнські землі та Південну Бессарабію. Внаслідок нових територіальних надбань площа України збільшилась до 565 тис. кв. км, а населення - на 8,8 млн. чол. і на середину 1941 р. становило майже 41,7 млн. чол. Соціально-політичні та економічні перетворення на ново приєднаних територіях були по суті процесом радянізації, але сам факт возз'єднання українських земель у рамках однієї держави було важливою подією у багатовіковій боротьбі українського народу за соборність і незалежність.
Цілий ряд причин обумовив важкі наслідки бойових дій на території України. У червні 1941 р. німецька армія перейшла в наступ проти військ Прибалтійського, Західного та Київського особливих військових округів. За планом “Барбаросса” на Україну вдерлися 57 дивізій і 13 бригад групи армій “Південь”. За короткий час загарбникам вдалося захопити значну територію України, де був встановлений жорсткий окупаційний режим. Фашисти не тільки зберегли, а й значно посилили розчленування українських земель: Закарпаття ще 1939 р. було окуповане Угорщиною, Північна Буковина, Ізмаїльщина та “Трансністрія” (Задністров'я - землі між Південним Бугом та Дністром з центром в Одесі) були підпорядковані Румунії; “дистрикт Галичина” приєднувався до створеного гітлерівцями на польській території “генерального губернаторства”; на окупованій території УРСР створювався рейхскомісаріат “Україна”; Чернігівська, Сумська, Харківська і Ворошиловградська області УРСР та територія Криму перебували під владою воєнних властей.
Відповіддю переважаючої більшості народу України на масовий терор окупантів було створення антифашистського партизанського Руху Опору. Його без перебільшень можна оцінювати як “другий фронт” Великої Вітчизняної війни. Складовою цього руху стали дії певної частини Організації українських націоналістів та Української повстанської армії.
Під час бойових дій на території України за героїзм і відвагу містам Києву, Одесі, Севастополю та Керчі були присвоєні звання “місто-герой”. З грудня 1942 р. по жовтень 1944 р. тут було проведено 19 наступальних операцій. На кінець листопада 1944 р. вся територія України була звільнена від загарбників.
План
Українське питання у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни
Початок військових дій, особливості німецького окупаційного режиму. Рух Опору в Україні
Основні військові операції на території України та її звільнення. Наслідки війни для України
1. Українське питання у міжнародній політиці напередодні Другої світової війни
Основні поняття: агресія, війна, пакт, фашизм, нацизм, радянсько-німецький альянс, суверенітет, компроміс, “совєтізація”, остарбайтери.
Напередодні Другої світової війни роз'єднаність українських земель виступала дестабілізуючим чинником політичного життя Європи. Це робило “українське питання клубком серйозних суперечностей, а “українську карту - козирем у великій дипломатичній грі.
“Українське питання у вузькому розумінні - це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому - це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.
Напередодні Другої світової війни чітко визначилися три групи країн зацікавлених у вирішенні “українського питання”. Перша група - СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина - країни, до складу яких входили українські землі. Їх основна мета - втримати вже підвладні землі та приєднати нові. Друга група - Англія, Франція і частково США - своїм втручанням у вирішення українського питання або навпаки дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група - Німеччина, яка боролася за “життєвий простір, претендувала на українські землі та Угорщина, незадоволена умовами Тріанонського мирного договору 1920 р. домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити “українського питання”. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих, держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.
Ініціатором рішучих дій у вирішенні на свою користь “українського питання” напередодні Другої світової війни стала Німеччина.
2. Початок військових дій, особливості німецького окупаційного режиму. Рух Опору в Україні
22 червня 1941 року фашистська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. За три тижні боїв було повністю знищено 28 радянських дивізій, 72 дивізії втратили більше половини особистого складу. В процесі завоювання території України фашисти встановили жорсткий так званий “новий порядок”, який передбачав винищення частини населення і нещадну експлуатацію тих, хто ще залишався живим. Першочерговими заходами в цьому напрямі була ліквідація будь-яких ознак української державності, насамперед, територіальної цілісності республіки. Окуповані Німеччиною та її союзниками українські землі були розчленовані. З перших днів окупації фашистське керівництво почало реалізацію заздалегідь розробленої програми з експлуатації матеріальних та людських ресурсів України. До Німеччини вивозили устаткування, сировину, метал, продовольство, твори мистецтва і навіть український чорнозем. По відношенню до населення України гітлерівці розгорнули кривавий терор. Життя людей жорстко регламентувалося різними правилами і наказами, порушення яких каралося концтаборами або розстрілом. За підрахунками фахівців на території України фашисти закатували 5 млн. 264 тис. мирного населення та військовополонених, 2,4 млн. українців були вивезені на примусові роботи до Німеччини.
Антифашистський Рух Опору в Україні, який склався за цих обставин, був неоднорідним. У ньому існувало 2 течії: радянський підпільний і партизанський рух, метою якого було відновлення довоєнного статусу УРСР та самостійницький, який боровся як з фашизмом, так і з більшовизмом під гаслом створення незалежної української держави. Вже на кінець 1942 р. в Україні розгорнуто широку мережу радянського партизанського і підпільного руху. Всього в роки війни у партизанських загонах і підпіллі брало участь більше ніж 500 тис. чоловік. Об'єктами дій партизанських загонів і підпільників були шляхи сполучення, військові гарнізони, засоби зв'язку, диверсії і саботаж на виробництві. Для підвищення ефективності дій партизанських загонів у місцях їх концентрації створювалися великі партизанські з'єднання, які здійснювали рейди по фашистським тилам, руйнуючі комунікації, знищуючи ворога. Найбільшу бойову активність виявили партизанські загони та з'єднання на Сумщині (С. Ковпак, С. Руднєв), Чернігівщині (О. Федоров), Житомирщині (О. Сабуров).
Особливе місце в історії Другої світової війни належить Організації українських націоналістів, яка була найвпливовішою політичною силою на західноукраїнських землях. Після невдалої спроби 30 червня 1941 р. проголосити відновлення самостійної Української держави та хвилі репресій ОУН пішла у підпілля. Становлення західноукраїнського партизанського руху почалося в середині 1942 р. Після хвилі масового дезертирства з лав української поліції навесні 1943 р. військові формування значно зросли і спочатку називалися Українська визвольна армія, пізніше - Українська повстанська армія, яку очолив Роман Шухевич. Основним завданням повстанських загонів були протидія вивозу робочої сили і продовольства з українських земель до Німеччини та протистояння окупаційним властям. У роки війни повстанці воювали також проти поляків, через масові вбивства українців Холмщини та Підляшшя, здійснені польською Армією Крайовою 1941 р.
Перемога під Сталінградом у лютому 1943 року, розгром німецьких військ у Курській битві в серпні 1943 року, а також самовіддана праця мільйонів людей в тилу під гаслом “Все - для фронту, все - для перемоги” створили необхідні передумови для наступу Червоної армії по всьому фронту. Внаслідок розпочатого контрнаступу Радянською Армією 18 грудня 1942 р. було визволено перший український населений пункт - село Півнівка Миловського району Ворошиловградської області.
3. Основні військові операції на території України та її звільнення. Наслідки війни для України
Військами чотирьох Українських фронтів протягом 1942-1944 років на території України були проведені такі великі наступальні операції, що дало можливість розгромити угрупування німецьких військ і звільнити всю територію України:
|
Дата |
Назва військової наступальної операції |
|
|
29 січня-18 лютого 1943 р. 2 лютого-3 березня 1943 р. 1-27 липня 1943 р. серпень-вересень 1943 р. 3-23 серпня 1943 р. 26 серпня-30 вересня 1943 р. 26 вересня-5 листопада 1943 р. 3-13 листопада 1943 р. 24 грудня 1943 р. - 15 січня 1944 р. 24 січня - 17 лютого 1944 р. 27 січня - 11 лютого 1944 р. 30 січня - 29 лютого 1944 р. 4 березня - 17 квітня 1944 р. 5 березня - 17 квітня та 6 - 18 березня 1944 р. 26 березня - 14 квітня 1944 р. 13 липня - 29 серпня 1944 р. 8 вересня - 28 жовтня 1944 р. кінець листопада 1944 р. |
Ворошиловградська операція військ Південно-Західного фронту Харківська операція військ Воронезького фронту Ізюм-Барвенківська операція військ Південно-Західного фронту Донбаська операція Білгород-Харківська операція військ Воронезького і Степового фронтів Чернігівсько-Прип'ятська операція військ Центрального фронту Мелітопольська операція військ Південного фронту Київська операція військ Першого Українського фронту Житомирсько-Бердичівська операція військ Першого Українського фронту Корсунь-Шевченківська операція Рівненсько-Луцька операція Нікопольсько-Криворізька операція військ Третього Українського і Четвертого Українського фронтів Проскурівсько-Чернівецька операція військ Першого Українського фронту Умансько-Ботошанська і Березнєгувато - Снігурівська операція військ Другого і Третього Українського фронтів Одеська операція військ Третього Українського фронту Львівсько-Сандомирська операція військ Першого Українського фронту Карпатсько-Ужгородська операція військ Четвертого Українського фронту 28 жовтня 1944 року звільнено останній населений пункт території СРСР у її довоєнних кордонах - ст. Лавочна Дрогобицької області Звільнена Закарпатська Україна |
У результаті Карпатсько-Ужгородської операції закінчилося звільнення від фашистської окупації території України в її довоєнних кордонах. 28 жовтня 1944 року завершилося звільнення Закарпатської України. Остання подія створила умови для возз'єднання українських земель. На кінець листопада 1944 р. територія України була повністю визволена від німецько-фашистських окупантів. 8 травня 1945 р. капітулювала Німеччина, а 2 вересня - Японія. Це означало, що Друга світова війна фактично закінчилася.
Україна у вході Другої світової війни зазнала більше руйнувань, ніж будь-яка інша європейська країна. Відступаючи з України, фашисти, як і більшовики у 1941 році, вдавалися до тактики “спаленої землі”, знищували за собою все, що б міг використати противник. В результаті промислове виробництво в Україні у 1945 році становило 25% довоєнного рівня.
Найважливішим питанням, що було вирішено в ході війни, стало включення Західної України до складу СРСР. Об'єднання вперше за багато століть у межах однієї держави більшості українських етнічних територій було визначною подією.
Наслідки війни для України виявилися жахливими. Найбільш трагічними і тяжкими були людські втрати. За роки Другої світової війни загинуло 8 млн. (19,1% населення), з них військові втрати становили 2,5 млн, і цивільного населення - 5,5 млн. чол. У цілому, враховуючи депортованих, евакуйованих, емігрантів, демографічні втрати України сягають 14,5 млн. чоловік.
Таблиця. Людські втрати України та інших країн світу в роки Другої світової війни*
|
Число втрат (у тисячах) |
|||||
|
військові |
цивільні |
усього |
% населення |
||
|
Україна Німеччина Польща Японія Югославія Франція Італія Румунія Греція Угорщина Велика Британія Чехо-Словаччина Австрія США Голландія Фінляндія Бельгія Канада Болгарія Австралія |
2500 4500 123 2000 300 250 400 300 100 136 290 46 270 300 12 84 13 42 25 35 |
5500 2000 4877 350 1400 350 100 200 350 294 60 294 104 -- 198 16 75 -- 10 -- |
8000 6500 5000 2350 1700 600 500 500 450 430 350 340 374 300 210 100 88 42 35 35 |
19,1 9,1 19,6 3,4 10,6 1,5 1,1 3,7 6,2 4,6 0,7 3,0 5,6 0,2 2,4 2,7 1,1 0,4 0,3 0,5 |
* - Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Львів,1993. - с.627.
За роки війни в УРСР на руїни було перетворено 714 міст і селищ, майже 28 тис. сіл, знищено понад 40 млн. кв. метрів житла, що становило 50% довоєнного житлового фонду. Масштабними були збитки, нанесені війною народному господарству України. Повністю або частково зруйновані понад 16 тис. промислових підприємств, з ладу виведено 882 шахти, висаджено в повітря всі металургійні та машинобудівні заводи, розграбовано 28 тис. колгоспів, сільське господарство втратило 80 тис. комбайнів і тракторів. Загальні економічні втрати України сягали 40% її довоєнного національного багатства, в грошовому еквіваленті ці збитки склали 1,2 трлн карбованців.
Тема 10. Становище України в повоєнний період (1946-1953 рр.) (2 год.)
Світова війна, попри її колосальні негативні наслідки, була причиною того, що вперше за багато століть усі українські етнічні території опинилися в межах однієї держави, значно розширилися її межі, а з прийняттям до ООН зріс міжнародний авторитет України. Уперше в своїй історії Україна стала соборною, ввібравши всі етнічні українські землі. Чотири роки небаченої за своїми масштабами світової війни принесли Україні незліченні страждання і жертви, руйнацію економіки та укладу життя. На 1945 рік промислове виробництво в республіці становило лише 25 відсотків від рівня 1940 року. Тому перед радянською владою з особливою гостротою постало завдання відбудови народного господарства, яка розпочалася ще в 1943 році, одразу після вигнання з України нацистських загарбників.
У березні 1946 року Верховна Рада затвердила п'ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства на 1946-1950 роки. Основні завдання четвертої п'ятирічки полягали у відбудові зруйнованих районів держави, відновленні довоєнного рівня промисловості й сільського господарства, і навіть його перевищенні.
План
Повоєнна відбудова та економічний розвиток України. 1945-1950 рр
Особливості повоєнних суспільних перетворень у західних областях України
1. Повоєнна відбудова та економічний розвиток України. 1945-1950 рр
Основні поняття: тоталітаризм, репресії, реабілітація, форсована індустріалізація, колектиізація, “космополітизм”, догматизм.
Характерною рисою радянського керівництва в процесі відбудови українські вчені В. Литвин, С. Кульчицький, О. Бойко та ін. вважають повернення до довоєнної моделі розвитку народного господарства. В основі цієї моделі було проведення індустріалізації, що спиралася на пріоритетний розвиток базових галузей важкої промисловості (паливно-енергетичній, металургійній та машинобудівній) і здійснювалася за рахунок нещадної експлуатації сільського господарства. За 1946-1950 рр. промислове виробництво вже на 15 відсотків перевищувало довоєнний рівень. Цьому сприяв і командний метод керування єдиним загальносоюзним господарським комплексом, що за тих часів виправдав себе і приніс швидкі результати.
Слід відмітити, що українська індустрія, як і вся радянська промисловість, дедалі більше відчувала брак новітніх технологій і за технічною оснащеністю відставала від країн з ринковою економікою.
Високий технічний рівень зберігали тільки галузі військово-промислового комплексу, на які виділялися значні кошти.
Високі кількісні показники в народному господарстві досягалися за рахунок низької заробітної плати робітників, службовців та майже дармової праці селян, підсобні господарства яких обкладалися високими податками та натульними поставками.
Труднощі відбудовинародного господарства УкраїниЗначні руйнації економіки а також загальне скорочення трудових ресурсів за роки війни. Протягом 1941-1945 рр. по території України двічі прокотилася смертоносна хвиля війни. Гітлерівці винищили майже 3,9 млн. мирних жителів, понад 2,5 млн. чоловік силоміць вивезли до Німеччини. в роки війни загинув кожний шостий мешканець України. Притулок утратили иайже 10 млн. чоловік. На руїни були перетворені 714 міст і селищ міського типу та понад28 тис. сіл України, 15 тис. промислових підприємств. Припинили існування майже 30 тис. колгоспів, радгоспів, МТС. Після визволення у республіці залишилось лише 19 відсотків довоєнної кількості промислових підприємств.Загальна сума втрат, яких зазнали населення і народне господарство України, становила майже 1,2 трлн. крб. На відновлювальні роботи держава виділила 18 млрд крб., тобто 7 відсотків коштів від суми прямих збитків, завданих Україні війною та окупацією.Масова реевакуація майна підприємств, вивезених у тил в1941-1942 рр., була визнана недоцільною. Отже відбудовні роботи доводилося вести, в основному, за рахунок власних ресурсів. |
відбудова народного господарства в Україні- матеріальні збитки, нанесені Україні війною, були значно більшими, ніж на Заході. Так, в Україні промислове виробництво у 1945 році становило 26 відсотків довоєнного рівня.- здійснення відбудови народного господарства власними силами.- голод 1946-1947 р.р. ускладнював процес відбудови у повоєнні роки (скорочення трудових ресурсів, додаткові капіталовкладення у сільське господарство, голод негативно вплинув на моральний стан суспільства).- відмінні моделі відбудовчого процесу (відродження важкої промисловості, накопичення фінансів та матеріальних ресурсів за рахунок сільського господарства легкої промисловості та соціальної сфери).- процес відбудови здійснювався централізовано в умовах командної системи управління. |
відбудовчі процеси у країнах Західної Європи- масштаби збитків були значно меншими. У 1945 році промислове виробництво в Італії становило 26 відсотків довоєнного рівня; у Франції - 38 відсотків; Англії у 1946 року - 80 відсотків показників 1937 році.- зовнішня допомога у здійсненні відбудовчих процесів. Американська програма фінансової допомоги - “план Маршалла”- відбудовчий процес (стабілізація національної валюти, відбудова інфраструктури, розвиток сільського господарства, легкої промисловості, реконструкція важкої промисловості) - зростання ролі в економіці монополістичних об'єднань. |
2. Особливості повоєнних суспільних перетворень у західних областях України
Зміни у суспільному розвитку західних областей України у повоєнні роки
Значно вищі, ніж на сході УРСР, темпи промислового розвитку. Цьому сприяла чимала допомога з боку держави матеріальними та людськими ресурсами регіону;Суттєві якісні зміни у традиційних галузях господарства, поява нових галузей промисловості;Відкриття у західноукраїнських землях значних родовищ корисних копалин;Форсована колективізація сільського господарства;Формальне представництво у місцевих органах влади місцевого населення;Репресії проти населення Західної України та УПА, депортація.Ліквідація Української греко-католицької церкви після смерті у листопаді 1944 року митрополита А. Шептицького.Швидкий розвиток системи освіти в регіоні. |
За 1946-1950 рр. ціною величезного напруження сил народу було в основному відбудовано народне господарство України. Обсяг валової продукції промисловості республіки протягом 1946-1950 рр. збільшився у 4,4 рази і перевищив рівень 1940 року на 15 відсотків. До кінця першої повоєнної п'ятирічки було відбудовано Дніпрогес, заводи “Азовсталь”, “Запоріжсталь”, шахти Донбасу, машинобудівельні заводи Києва, Харкова, Одеси, інших міст. За окремими показниками Україна випереджала розвинуті європейські країни. Але далеко не всі проблеми відбудовчого періоду були розв'язані. Значно відставали сільське господарство, легка, харчова промисловість, що спричинило низький рівень життя населення, який поглибився результатами грошової реформи 1947 р. і девальвацією. Низьким був рівень впровадження досягнень науково-технічної революції у виробництво. Наша країна опинилась перед необхідністю глибоких соціально-економічних змін.
Тема 11. Соціально-економічний розвиток України в умовах “відлиги” та в період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр.) (2 год.)
Назву історичному періоду, що розпочався зі смертю Сталіна, дала повість І. Еренбурга “Відлига”, яка була опублікована у 1954 році. Це влучна назва цілком точно характеризувала зміст перемін-потепління серед зими. Адже відразу після смерті Сталіна 5 березня 1953 року країна відчула полегшення. Ця дата стала своєрідною точкою відліку розгортання в державі складних, суперечливих і неоднозначних спроб трансформації тоталітарних структур, припинення репресій, послаблення ідеологічного контролю, критика культу особи стали першими ознаками процесу лібералізації.
Політична відлига спричинила нову хвилю “українізації”. Багато надій породив ХХ з'їзд, на якому крім багатьох інших питань, були висвітлені проблеми національної політики держави. У цей період відроджувався інтерес до національної культури, власної історії. Природно виникло таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво - рух творчої молоді, що стала ядром духовної опозиції режиму в Україні.
В Україні, як і у всьому Радянському Союзі, почалися економічні реформи, хоча вони носили незавершений характер. З середини 60-х років економіка України, незважаючи на значний потенціал, втрачає динаміку свого розвитку. Вона продовжувала розвиватися суто екстенсивними методами. Виник і почав розвиватися дисидентський рух. Критичне становище, в якому опинився СРСР у середині 80-х років, диктувало необхідність радикальних перетворень, метою яких проголошувалася перебудова. Аварія на ЧАЕС стала поштовхом до пробудження українського суспільства.
План
1. Соціально-економічний розвиток України в умовах “відлиги”. Економічні реформи 50-х-першій половині-60-х років
2. Україна в період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр.)
3. Дисидентський рух: концепція, напрями, представники
1. Соціально-економічний розвиток України в умовах “відлиги”. Економічні реформи 50-х-першій половині-60-х років
Основні поняття: “відлига”, шістдесятники, дисиденти, “холодна війна”, реабілітація, тоталітаризм, застій, інтенсивний розвиток.
Суть кардинальних змін, що почались після смерті Сталіна, полягала у лібералізації радянського суспільства. Лібералізація знаходила свій вияв у припиненні компанії проти націоналізму, повному уповільненні процесу русифікації; реабілітації жертв сталінських репресій; зростання українського фактора в державному житті; розширенні прав республіки в економічній сфері. Розвиток та поглиблення цього процесу були основою десталінізації, яка стала особливо активною і радикальною після ХХ з'їзду КПРС (лютий 1956 р.).
Розширення повноважень України у складі СРСР (50-60-ті рр.)
- Відхід радянського керівництва від терористичних методів державного управління відобразився на відносинах центру з союзними республіками. Адже критика Сталіна включала в себе також критику його національної політики, що визначало деякі зміни в цій політиці, положення республік поступово змінювалося. Частина повноважень центру перейшла до союзних республік. В Україні перерозподіл повноважень проявився у зміцненні позицій української еліти, а не в розширенні національних прав українського народу;
- Децентралізація економіки. У 1957 році ліквідовані галузеві міністерства (як республіканські, так і союзні) і замість них створені територіальні органи управління - ради народного господарства (раднаргоспи). Відповідне рішення по Україні прийняла сесія Верховної Ради УРСР у червні 1957 року. Було створено 11 економічних адміністративних районів.
- Функції планування та контролю над економікою республіки рішенням ЦК КПУ були передані Держплану УРСР.
- Всі підприємства в регіонах керувалися раднаргоспами, які знаходилися у підпорядкуванні Ради Міністрів УРСР.
- Розширені права республіки у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції.
Слід відмітити, що всі ці зміни мало вплинули на положення населення України а також не змінили унітарного характеру СРСР.
У 50-60 рр. господарська система СРСР, до складу якої входила економіка України, розвивалася у складних умовах. На темпи і результати її розвитку суттєво впливали такі основні фактори, як ідеологічна і воєнна конфронтація з країнами Західної Європи і США, що обернулась гонкою озброєнь та багатомільярдними витратами бюджету. В цьому ж напрямку діяли широка матеріальна і фінансова допомога країнам соціалістичної співдружності та утримання радянських армій на територіях країн Варшавського договору. Значні фінансові та матеріальні ресурси відволікала також економічна допомога режимам дружніх несоціалістичних країн.
Крім того, для республіканської армії постачалось озброєння. Негативні зовнішні фактори не тільки утруднювали розвиток господарської системи, а й консервували цілий ряд застарілих та негативних тенденцій внутрішньо-економічного характеру. Питома вага предметів широкого народного вжитку в структурі промислового виробництва, яка ще в 1928 р. складала 60 відсотків, знизилась до 21 відсотка. Дефіцит товарів став постійним явищем. Перевага надавалась галузям важкої індустрії. Розвиток економіки, як і в попередні періоди, здійснювався шляхом кількісного росту. При цьому рівень господарського використання новобудов залишився низьким. Відставало сільське господарство. В 1950 році довоєнний рівень виробництва зерна, поголів'я худоби і свиней не був досягнутий. Оплата праці була мізерною. Основою виживання виробника стали присадибні ділянки. Майже 40 відсотків робіт у сільському господарстві та промисловості виконувались вручну, жінки складали 52 відсотки всього зайнятого в господарстві населення країни.
Своєрідна криза мала місце і в системі духовних виробничих сил. Певні успіхи були досягнуті в області освіти населення і особливо значні в галузі розвитку науки. Це був період творців ядерної зброї і космічної техніки академіків І. Курчатова і С. Корольова, винахідників лазера А. Прохорова і Н. Басова, конструкторів нових типів авіалайнерів та авіаційних двигунів О. Туполєва, О. Антонова, А. Люльки. Почала розвиватися кібернетика, піонером якої в Україні був В. Глушко.
Економічні реформи в кінці 50-х в першій половині 60-х років
Впровадження досягнень НТР у виробництво, інтенсифікація виробничих процесів, механізація і автоматизація трудомістких робіт. Розв'язуючи проблему прискорення науково-технічного прогресу Хрущов прийняв ряд принципових рішень, що визначили характер розвитку економіки на весь подальший період існування радянської влади.
- було скорочено фонд нагромадження, щоб забезпечити фінансовими ресурсами соціальну політику;
- значне скорочення чисельного складу армії, що дозволило спрямувати більше ресурсів на ракетно-ядерну зброю і пов'язану з нею космічну програму;
- було вирішено закуповувати новітню техніку за кордоном при створенні нових галузей промисловості.
Реформи у галузі промисловості:
- децентралізація управління промисловістю;
- організація раднаргоспів;
- прискорення процесу технічної реконструкції підприємств, особливо паливно-енергетичної бази промисловості, яка включала 600 підприємств.
Реформи у сільському господарстві:
- підвищення у 2-5 років закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;
- зменшення обсягів обов'язкових поставок державі продукції сільського господарства;
- зниження податків;
- прийняття програми освоєння цілинних та перелогових земель (з України у Казахстан та Західну Сибір виїхало майже 100 тис. молодих людей, чимало з яких там і залишилися);
- збільшення посівів технічних культур з метою зміцнення кормової бази тваринництва (кукурудзи, горох та ін.), кукурудзу почали сіяти на пшеничних полях, внаслідок цього у крамницях пшеничний хліб був замінений на кукурудзяний. У 1962 році СРСР вперше змушений був закупити зерно за кордоном;
- скорочення вдвічі, починаючи з 1955 р. присадибних ділянок колгоспників.
Соціальна політика.
У 50-ті-середина 60-х років відбулися суттєві зміни у рівні життя населення, що стало результатом проведення активної соціальної політики в державі. У березні 1956 р. радянський уряд скоротив на дві години тривалість робочого дня у передвихідні та передсвяткові дні. Було збільшено тривалість відпусток, пов'язаних з вагітністю і пологами (з 77 до 112 календарних днів). Було скасовано закон 1940 р., що прив'язував робітників до підприємства, на яких вони працювали. Тепер працюючі мали право змінювати місце роботи, за 2 тижні попередивши адміністрацію про свій намір. Для селян, однак, зберігалося попереднє становище: не маючи паспортів, вони не могли залишити свій колгосп або радгосп. У травні було встановлено 6-годинний робочий день для підлітків від 16 до 18 років. Скасовувалася плата за навчання у старших класах середніх шкіл та вищих навчальних закладах.
У липні 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії, за яким значно збільшено розміри пенсій. Пенсійний вік знижувався до 60 років для чоловіків і 55 років для жінок.
Державна система соціального забезпечення колгоспників почала діяти тільки з липня 1964 р. і була менш радикальною. Право на пенсію при стажі не менше 25 років одержали колгоспники: чоловіки - від 65 років, жінки - від 60 років.
2. Україна в період загострення кризи радянської системи (1954-1985 рр.)
З вересня 1959 р. підприємства, установи і організації УРСР почали перехід на 5-денний робочий тиждень з двома вихідними днями при восьмигодинному робочому дні. З 1965 р. розпочався поступовий перехід з восьмигодинного на семигодинний робочий день.
У березні 1956 р. була прийнята партійно-урядова постанова про щомісячне авансування колгоспників і додаткову оплату праці в колгоспах.
У липні 1957 р. ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняла постанову “Про розвиток житлового будівництва в СРСР”, де ставилося завдання забезпечити кожній сім'ї окрему квартиру.
Слід відмітити, що незважаючи на економічні та соціальні реформи того часу, кардинальних зрушень не було. І причиною цього був неринковий господарський механізм. Як і раніше підприємства не могли працювати самостійно, тому що ринку засобів виробництва не існувало.
Відмінності командної економіки від ринкової
|
Командна економіка |
Ринкова економіка |
|
|
Базовими принципами командної економіки є: - централізм, що реалізується через процес планування; - пріоритет “політичного”; - командна система управління; - зрівнялівка. |
Базовими принципами ринкової економіки є: - інтенсивний економічний розвиток; - економічні свободи, що базуються на приватній власності, і вільній підприємницькій діяльності; - конкуренція; - вільне ціноутворення. |
3. Дисидентський рух: концепція, напрями, представники
Дисидентський рух в Україні 1965-1985 рр.
В умовах наростання застійних явищ у суспільстві (перша половина 60-х- 80-ті рр.), які проявлялися в політичній, економічній та ідеологічній сферах, як реакція на всі ці кризові явища виникає дисидентський рух, у центрі уваги якого постають три основні проблеми: права людини, свобода совісті та національний суверенітет. Опозиційний рух в УРСР та взагалі в СРСР, у 1965-1985 р. прийнято називати дисидентським. У перекладі з латини дисидент означає “незгодний”. У радянських енциклопедіях термін “дисидент” розглядався як історичний, його пов'язували з епохою релігійних війн у Західній Європі. Вважалося, що в СРСР незгодних бути не може. Для цього керівники державної партії зробили все можливе й неможливе.
Подобные документы
Визвольна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького в середині XVII ст., її основні причини та наслідки, місце в історії держави. Характеристика соціально-економічного розвитку України в середині 60-х-початок 80-х р. XX ст.
контрольная работа [24,6 K], добавлен 31.10.2010Причини і джерела формування козацтва. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі та її роль в історії України. Формування української державності в ході визвольної війни. Походи проти турків та татар, віртуозна їх військова майстерність і хоробрість.
реферат [29,9 K], добавлен 03.12.2014Історіографічні концепції проблеми етногенезу українського народу. Історичні причини міграційних процесів в Україні. Київська Русь, Галицько-Волинська держава та їх місце в історичній долі українського народу. Процес державотворення в Україні з 1991 р.
методичка [72,5 K], добавлен 09.04.2011Розклад феодально-кріпосницької системи як основний зміст соціально-економічного розвитку України першої половини XIX століття. Загальна характеристика основ економічної історії України. Причини падіння кріпосного права в Росії. Розгляд реформи 1861 року.
дипломная работа [82,2 K], добавлен 25.05.2015Історична пам'ять українського народу, проблема відродження почуття національної гідності та формування високих принципів громадянськості і патріотизму. Геополітичне становище України та її економічний потенціал. Хвилі еміграції та українська діаспора.
контрольная работа [22,0 K], добавлен 13.11.2010Виникнення козацтва та його роль в історії українського народу. Причини і джерела формування цього прошарка. Заснування, устрій і розвиток Запорізької Січі. Формування української державності в ході визвольної війни. Виникнення реєстрового козацтва.
реферат [25,4 K], добавлен 01.02.2016Гетьманування І. Мазепи. Північна війна і Україна. Політичний і соціально-економічний розвиток українських земель у складі Російської держави. Ліквідація автономного устрою України. Гайдамацький рух. Коліївщина. Виникнення українського козацтва.
дипломная работа [31,4 K], добавлен 27.02.2009Первіснообщинний лад на території України. Історичне значення хрещення Русі, період феодальної роздробленості. Виникнення українського козацтва. Берестейська церковна унія. Визвольна війна українського народу, гетьмани. Декабристський рух в Україні.
шпаргалка [90,6 K], добавлен 21.03.2012Політичні чинники, які впливали на соціально-економічне становище західно-українського народу у складі Австро-Угорщини. Становлення ідеї українського державотворення та національне відродження на західноукраїнських землях наприкінці XIX-початку XX ст.
курсовая работа [58,5 K], добавлен 13.06.2010Історія формування та визначальні тенденції в розвитку освіти, науки, техніки як фундаментальних основ життя українського народу. Становлення системи вищої освіти в Україні. Наука, техніка України як невід’ємні частини науково-технічної революції.
книга [119,1 K], добавлен 19.01.2008
