Райковецькакультура в українському Прикарпатті: хронологія і періодизація

Размещено на http://www.allbest.ru/

РАЙКОВЕЦЬКА КУЛЬТУРА В УКРАЇНСЬКОМУ ПРИКАРПАТТІ: ХРОНОЛОГІЯ І ПЕРІОДИЗАЦІЯ

Михайло Филипчук

Вивчення кераміки слов'янської доби на території України, як і в сусідніх слов'янських регіонах, розпочалося одночасно з першими археологічними розкопками. Проте її наукове опрацювання стало можливим лише тоді, коли було накопичено чимало матеріалу: горщиків, мисок, цідил, сковорідок, жаровень. Тому, не випадково, вона займає й чільне місце у звітах, публікаціях матеріалу, статтях і монографічних працях. її розгляд подається під різними кутами зору: виробничим, функціональним та хронологічним. Але найчастіше кераміка все ж таки висвітлюється і використовується дослідниками як датуючий матеріал об'єктів, поселень чи могильників. Саме на ці властивості зазначених знахідок фахівці звернули увагу вже під час перших археологічних розкопок. Так, матеріали курганних могильників і окремі знахідки кераміки, здобуті впродовж кінця ХІХ-початку ХХ ст. дозволили віднести відкриті пам'ятки до другої половини І тисячоліття н. е. [50. С. 5-6]. А згодом, протягом 50-60-х рр., коли внаслідок розкопок селищ, городищ і могильників Бібліографію досліджень цього періоду див. в монографії І. П. Русанової: Русанова И. П. Славян-ские древности V-IX вв. между Днепром й Западным Бугом. - САИ. - ЕІ-25. - М., 1973.- С. 5-7.

Повніша історія досліджень слов'янської кераміки VIII-X ст. Правобережної України подана в книзі В. О. Петрашенко. Див.: Петрашенко В. О. Слов'янська кераміка VIII-IX ст. Правобережжя Середнього Подніпров'я. - К., 1992. - С. 6-15. джерельна база суттєво поповнилася новими матеріалами, отримані результати і, в першу чергу, залишки глиняного посуду, дали змогу фахівцям поділити виявлені старожитності на дві асинхронні, генетично-споріднені археологічні культури - типу Праги-Корчака - V-VII ст. та типу Луки Райковецької - VIII-IX ст., а названі культури були ще й почленовані на періоди, етапи, фази. В основу такого розподілу покладено зафіксовані на окремих пам'ятках культурно-хронологічні горизонти, характер керамічного матеріалу і житлових споруд, а також появу поселень укріпленого типу. Визначаючи загальні хронологічні рамки вказаних старожитностей, і, зокрема, верхню межу культури типу Луки Райковецької, В. К. Гончаров [26. С. 263-315], а за ним і І. П. Русанова [50. С. 17-22] та інші дослідники практично узгодили її з історичною періодизацією - становленням Київської держави. Іншими словами, членування старожитностей, застосоване нашими попередниками, віддзеркалює теоретичні засади і, як наслідок, тогочасний рівень здобутих ними джерел. Звичайно, що не останню роль під час формування джерел і їх інтерпретації відігравали й пануючі в науці (на той час марксистські) концепції становлення і розвитку східного слов'янства. До речі, подібний підхід панував і в археології інших слов'янських земель. Як слушно зауважила Д. Бялєкова, в Чехословаччині, в міру нагромадження джерельного матеріалу, основою членування старожитностей другої половини І тисячоліття н. е. були: керамічний матеріал (Р Бельц, А. Ґйотц та ін.), поховальний обряд (І. Червінка), поява укріплених поселень (Я. Ейснер), соціально-економічні формації (Я. Бем, П. Раткош), державотворчі процеси (Б. Хроповскі) тощо [92. S. 213-214]. Тут варто зазначити, що оперування керамічним матеріалом, як хронологічним індикатором, головним чином, спиралося на результати аналізу за функціональними (горщик, миска, сковорідка), геометричними (форма, пропорції, викінчення вінець посудин тощо) та семіотичними (пальцеві вдавлення та косі насічки на вінцях, рифлений - лінійний, хвилястий, комбінований - орнамент тощо) ознаками. За цим принципом були складені класифікаційно-типологічні схеми, кожна з яких, певним чином, віддзеркалює важливі аспекти відносної хронології та періодизації певного кола пам'яток чи навіть регіону.

Різний якісний рівень джерел та відмінність у послідовності систематизації керамічного матеріалу спричинили чимало дискусій з приводу важливих аспектів хронологічного характеру і, зокрема, часу появи ранньокружальної чи кружальної кераміки. Якщо до цього додати й те, що на формування археологічного джерела, а іноді і на окремі аспекти його інтерпретації, суттєво впливають суб'єктивні фактори (головні завдання тієї чи іншої історичної школи, політичні погляди і теоретико-методологічні засади дослідників), то зрозумілими стають не лише розбіжності в датуванні об'єкта чи пам'ятки, але й у членуванні старожитностей на культури, періоди, етапи та фази.

Правда, останнім часом, згадані погляди на цю проблему починають змінюватися. В статті “К хронологии славянских памятников Днепровского Левобережья последней четверти І тысячелетия н. э.” О. В. Сухобоков досить вдало зауважив, що .. при цьому (тобто, наявності окремих знахідок з поховань, скарбів і матеріалів з поселень, поряд з класифікацією і типологією із врахуванням часових модифікацій і співставленні з монетними індикаторами - курсив Ф. М.) захоплюючись хронологічним аналізом названих речей і пошуком відповідних аналогій, не завжди приймаються до уваги як морфологічна специфіка (топографія, характер та ін.) самих пам'яток, так і просторово-часові умови їх існування, а також ігноруються особливості загальної історичної ситуації (зовнішньополітичні фактори) на території їх поширення так само як і в межах макрореґіону” [65. С. 49]. Дійсно, комплексний підхід на всіх етапах вивчення старожит- ностей, починаючи від формування джерела (компіляції) і завершуючи археологічними та історичними інтерпретаціями (експлікації) дозволяє на якісно новому рівні ставити і вирішувати чимало зазначених питань. Саме під таким кутом зору ми досліджували багато короткотривалих та довготривалих пам'яток VIII-X ст. українського Прикарпаття протягом двох останніх десятиліть [84. С. 5-16; 85. С. 256-279; 86. С. 279-286; 87. С. 36-46; 89. С. 110-131]. Наведені зауваження та запропонований нами підхід до формування і опрацювання археологічних джерел дозволяє з нових позицій вивчати керамічний матеріал, суть яких полягає в тому, щоб враховуючи сучасний стан досліджень, накреслити нові шляхи систематизації (в існуючих періодизаціях і відносних хронологіях ми зустрічаємося із неоднорідними і застарілими підходами, що лежать в різних площинах) і на цій основі показати специфіку та динаміку місцевого розвитку керамічного посуду.

Ми переконані в тому, що членування старожитностей другої половини І тисячоліття н. е., як кінцевий результат розгляду тих чи інших артефактів в хронологічній площині, перш за все, повинно спиратися на археологічний матеріал, а вже після співставлятися з письмовими даними та з похідними висновками, типу соціально - економічних формацій, державних утворень тощо. Загальновідомо, що основою періодизації є відносна хронологія, котра, як буде показано нижче, базується на групі ознак місця (“М”), не лише у вузькому, але й в широкому розумінні цього слова. В зв'язку з цим, коротко зупинимося на тих теоретичних підосновах, які панують зараз в наукових колах, але досить часто залишаються відірвані від практичних результатів. Маються на увазі теоретичні визначення часової термінології в археології. Так, з теоретичних міркувань період це - “синхронна група типів, що існує раніше, або пізніше інших груп типів; основна ланка відносної хронології” [17. С. 16]. Звернемо увагу на другу частину визначення, оскільки перша віддзеркалює теоретичні підходи другого етапу розвитку археологічної науки, для якого характерною була якраз побудова класифікацій і типологій. Щодо відносної хронології, то він (період) є похідним моментом, тобто базується на її результатах, а значить і повинен розглядатися після неї. Даний підхід має принципове значення. Порушення вказаної послідовності є причиною упередженого ставлення до розподілу пам'яток, груп чи навіть окремих об'єктів в часі, внаслідок чого сформоване джерело стає неповноцінним. Його неповноцінність полягає в тому, що ознаки групи час (“Ч”) є мало-, а то й недостовірні. До речі, останні дуже часто негативно позначаються не лише на розробці типологічних побудов, але й під час узагальнень, коли відтворюється динаміка тих чи інших явищ. Очевидно, що уникнути цього можна лише тоді, коли на основі добре стратифікованих асинхронних комплексів довготривалих поселень простежуються фіксовані зміни у рухомому та нерухомому матеріалі. Довготривала робота на таких пам'ятках дозволяє стверджувати, що розробка відносної хронології для окремого поселення, чи археологічної культури взагалі, можлива лише на основі аналізу об'єктів та рухомих матеріалів асинхронних комплексів, в яких висхідним (первинним) моментом є місце об'єктів, а похідним (другорядним) - колекції знахідок з них. Необхідність пошуку такої, теоретично обґрунтованої, послідовності розгляду змін матеріальної культури і, в першу чергу, керамічного посуду, котра би базувалася на групі ознак, що вказують на місце як в широкому, так і у вузькому розумінні цього слова, вже давно назріла. З цього приводу в слов'яно-руській археології існують різні думки. Окремі фахівці відбирають матеріал за комплексами, надаючи перевагу артефактам, які було віднайдено “in situ” - на черенях і в завалах печей, на долівках житлово-господарських споруд, дні ям тощо [32. С. 22-27; 50. С. 14-15; 51. С. 93-100; 54. С. 11; 39. С. 12-38]. Інші відносили і відносять до того чи іншого об'єкта усі, без винятку, знахідки в т. ч. і із заповнень заглиблених котлованів, [4. С. 366; 67. С. 8; 68. С. 14-37; 44. С. 206-212] або ж навіть пов'язують з ними матеріал, що знаходився поруч в культурному шарі [40. С. 3-13]. В такому розмаїтті підходів у відборі рухомого матеріалу ми повністю погоджуємось з тими фахівцями, які акцентують свою увагу на знахідках виявлених “in situ”, оскільки ці рухомі артефакти фіксують час припинення функціонування об'єктів. Матеріал, відібраний подібним чином, треба вважати достовірним, тобто таким, що має безпосереднє відношення до досліджуваних жител, господарсько-виробничих споруд, ям тощо і може бути вагомим аргументом в процесі комплексного аналізу, який передбачає врахування змін як стратиграфічно розчленованих об'єктів, так і керамічного посуду, що віднайдений в них. Знахідки, котрі походять із заповнень об'єктів, чи з культурного шару довготривалих поселень, значною мірою є перевідкладені і навіть перемішані протягом їх функціонування та в наступні часи. В першу чергу, вони несуть інформацію орієнтаційного характеру, вказуючи на приблизні хронологічні рамки пам'ятки та її тип, а значить не мають прямого, безпосереднього відношення до функціонування досліджуваних об'єктів і під час комплексного аналізу рухомого матеріалу претендують на роль малодостовірних, а то й недостовірних джерел.

Поділ знахідок за наведеним принципом лежить не лише в основі ведення пошукових польових робіт, але й в подальшому його опрацюванні. Передусім, це стосується найчисельнішої категорії артефактів - керамічних посудин, які відігравали і ще довго будуть відігравати важливу, але не виняткову роль у вирішенні питань відносної хронології та періодизації ранньосередньовічних поселень і могильників.

З часу виділення В. К. Гончаровим кераміки, а на її основі - і райковецької культури [26. С. 307], велика увага дослідників була прикута до вивчення цієї категорії рухомого матеріалу. Тому він був неодноразово систематизований. Як правило, базуючись на власних матеріалах, кожен науковець виводив типи, котрі в свою чергу поділяв на види, підвиди, варіанти і т. п., акцентуючи свою увагу на стилістичних ознаках виробів. Так, типологія ліпного і кружального посуду, що була розроблена І. П. Русановою, головним чином, спирається на профілювання і пропорції горщиків [50. С. 10-16; 51. С. 93-100; 54. С. 10-15]. Дещо інший підхід застосовував В. В. Ауліх. Визначальними ознаками у виділенні типів він вважав зміни верхніх частин посудин, які співставляв з відомими на той час хронологічними індикаторами [4. С. 366-379]. Подібної методики дотримувався і Б. О. Тимощук. Він розглядав еволюцію плічок, горла й вінець на тлі окремих стратиграфічних спостережень [67. С. 8; 68. С. 14-37]. Незважаючи на те, що всі наведені і не наведені підходи1 в систематизації матеріалу базуються на ознаках зовнішнього вигляду, між ними є чимало розбіжностей, які ускладнюють використання запропонованих типологій на практиці. За висловленням В. Д. Барана “. подібна ситуація викликана відсутністю універсальної типологічної класифікації слов'янської кераміки. Однак її вивчення показало, що для визначення типів, підтипів горшків найбільш ефективно використовувати профілювання бочка з врахуванням висоти розміщення плічиків і ступінь їх заокругленості. Постановка плічиків по відношенню до висоти посуду разом з профілюванням вінець, діаметром горла і дна визначають загальну форму”[10. С. 10], яку покладено в основу тієї чи іншої систематизації.

Останнім часом з'явилась перша монографічна праця, присвячена ранньосередньовічній кераміці [45]. Аналізуючи матеріали Середнього Подніпров'я VIII- Х ст., В. О. Петрашенко, зробила вагомий внесок у вивчення цієї категорії знахідок. Запропонована нею класифікація опирається “на статистичний метод аналізу кераміки, а також порівняльно-типологічний, в якому використовуються елементи математичного аналізу і традиційного візуального спостереження” [45. С. 22], що дозволило доволі успішно розробити відносну хронологію пам'яток цього періоду для Середнього Подніпров'я. Хоча в загальних рисах подібний процес розвитку кераміки цього часу спостерігається і в Прикарпатті, проте механічне перенесення розроблених типів, видів, підвидів і варіантів на його підґрунтя було б, на нашу думку, помилковим. Отже, встановлення відносної хронології в розвитку поселень досліджуваного регіону, тобто послідовності фактів, явищ чи процесів у часі, без врахування причинно-наслідкових зв'язків між ними, базується, в основному, на порівняльному, стратиграфічному та статистичному методах, що сфокусовані на найбільш масовий матеріал - кухонний посуд. В той же час, складність пошуку єдиного закону розвитку кераміки призвела на практиці до підміни основної ідеї типологічного методу об'єктивним упорядкування археологічного матеріалу - класифікацією.

Загальновідомо, що класифікацію кераміки на компілятивному рівні прийнято робити за функцінальними ознаками, тобто за їх призначенням: горщики, сковорідки, жаровні, миски, цідила. В масі цих виробів домінують кухонні горщики. Вони зустрічаються практично в кожному відкритому об'єкті, незалежно від його призначення. Згідно розроблених типологій випливає, що з плином часу пропорції і форма (зокрема, придонна частина, плічка, шийка, вінця) зазнають поступових змін [50. С. 10-16. Таб. 6-29; 71. С. 64-65. Рис. 26-27 та ін.] На певних етапах розвитку зазначені зміни супроводжуються вдосконаленням технології виготовлення посуду. Перш за все, це стосується застосування гончарного круга та спеціальних печей для випалу кераміки, хоча еволюціонує також і орнаментика. Наведені ознаки вичерпують інформацію про характер кухонних горщиків останньої чверті І тисячоліття н. е. Незважаючи на проілюстровану дослідниками еволюцію, зв'язок між характерними ознаками цієї категорії посуду залишається ще до кінця не розкритим.

Другу групу кухонного посуду складають сковорідки. Вони, здебільшого, зустрічаються на черенях печей та долівках житлових споруд. На думку багатьох спеціалістів, їхня поява припадає на часи існування культури типу Прага-Корчак.

Аналіз колекцій з різних поселень вказує на те, що всі, без винятку, сковорідки є ліпними. Впродовж свого побутування їхня форма, текстура тіста та випал не зазнають відчутних змін, а це значить, що вони (сковорідки) належним чином не віддзеркалюють коротких часових змін. Функції сковорідок, як і попередньої групи кераміки, були визначені археологічно та етнографічно. Вони призначалися для приготування м'ясних приправ тощо. Підтвердженням цього є їхня форма, параметри, деякі аспекти технології виготовлення, зокрема, “підлощення” внутрішніх стінок і дна тощо.

До третьої групи кухонного посуду необхідно віднести жаровні - масивні, підпрямокутної форми (шириною - до 0,5, довжиною - до 0,7 і висотою - до 0,2 м) вироби з товстими (до 0,07 м) стінками. Як правило, їх віднаходять поблизу опалювальних пристроїв, а іноді (у випадках, коли об'єкти раптово припинили своє існування) - на печах. Таке місцезнаходження жаровень наштовхнуло окремих дослідників на думку про те, що це частина опалювальних споруд [61. С. 286]. Протягом усього часу побутування (ІХ-ХІІ ст.) [108. S. 242] їхня форма, технологія виготовлення та функції залишались незмінними. Жаровні конструювалися ручним способом з важкосуглинкового керамічного тіста, до якого додавали шамот і полову, після чого випалювали на вогнищах за низьких температур. Такий технологічний рівень повністю відповідав їхньому призначенню - підсушуванню насіння перед розмолом, а також можливій випічці хліба.

Наступну, четверту групу керамічних виробів, репрезентують знахідки ліпних, дещо підправлених на слаборотаційному крузі, мисок. Вони відносяться до столового посуду. Цілі форми зустрічаються дуже рідко, фрагменти - відносно частіше. Незначну кількість мисок виявлено в керамічних комплексах Незвиська [62. S. 227], Кодина, Буківни [78. С. 35. Рис. 10, 4], Горішніх Ширівців [67. С. 22. Рис. 8, 17] та інших пам'яток. Це - невисокі посудини конічної форми (діаметром дна - 0,10 м, вінець - 0,25-0,30 і висотою - до 0,15 м). Варто зауважити, що хоч вони і з'являються одночасно із вжитком гончарного круга, проте тривалий час (протягом ІХ-XI ст.) лише підправляються на ньому. Простежити еволюцію зазначеної групи посуду на основі малочисельного матеріалу зараз поки що неможливо, хоч чеськими вченими й розроблена їхня типологія [108. S. 242], яка частково віддзеркалює хронологічний аспект.

Останню, п'яту групу керамічного посуду, складають цідила, названі дослідниками також мисками-цідилами, сирницями і т. п. Вже самі найменування вказують на їхнє функціональне призначення, оскільки у свій час вони використовувалися для проціджування молока та виготовлення сиру. Подібно до мисок - це ранньокружальні товстостінні вироби конічної форми на масивному піддоні, з однією або декількома отворами в нижній частині. На відміну від мисок, вони мають ширший діапазон побутування, з кінця VII-до початку XIII ст. [39. С. 55. Рис. 49, 5; 68. С. 16. Рис. 2, 7; 80. С. 367]. Впродовж зазначеного часу для них незмінними залишаються всі характерні ознаки: важкосуглинкова текстура тіста з домішками шамоту, ліпне конструювання тіла, вогнищевий випал та стабільні пропорції.

Як видно навіть з поданих коротких характеристик, чотири групи керамічного посуду (сковорідки, жаровні, миски, цідила) майже не зазнали відчутних змін, на основі яких можна було б простежити їхній розвиток в часі. Сковорідки, миски і цідила виготовлялися з важкосуглинкового керамічного тіста з домішками шамоту, а конструювання форм проходило на слаборотаційному крузі шляхом кільцевого наліплення. Після просушування вироби випалювали на відкритих вогнищах, або в побутових печах. Колір проаналізованих фрагментів та характер керамічної маси вказує на низьку температуру випалу, дещо вищу від межі фізичного випаровування води, тобто близько 450°С+(50-100°С). Характер керамічного тіста та функції виробів не потребували кращого випалу. При температурі понад 600°С стінки посуду, виготовленого на основі важкосуглинкового тіста з домішками шамоту, деформуються. Крім того, саме їхнє призначення (піджарювання приправ, підігрів молока, підсушування зерна, випічка хліба тощо) не спонукало тодішніх мешканців до вдосконалення технології виготовлення, оскільки, в процесі експлуатації цей посуд, як правило, не зазнавав довготривалої дії вогню, яка б викликала значне розширення внутрішньої будови стінок. Впродовж свого побутування форми мисок, цідил, сковорідок та жаровень також залишалися незмінними, а значить, належним чином вони не віддзеркалюють того поступу, на основі якого можна було б вирішувати питання відносної хронології. Лише разом з іншим рухомим матеріалом і, зокрема горщиками, їх питома вага в плані датування суттєво зростає. Наприклад, якщо в комплексах з кружальною, трапляються невиразні фрагменти ліпної кераміки, зокрема, мисок, цідил, сковорідок, жаровень то це ще не вказує на їхнє раннє походження, оскільки головним хронологічним визначником в цій ситуації, слідом за стратиграфічними даними та особливостями об'єкта, є саме характер горщиків.

З усіх груп кераміки певний прогрес спостерігається лише у виготовленні кухонних горщиків, на чому справедливо наголошується всіма дослідниками ранньосередньовічної доби. Окремі зміни форм, пропорцій та орнаментації склали основу типологічних побудов. Незважаючи на практично однаковий підхід у систематизації, розроблені типології відрізняються між собою часом побутування того чи іншого типу та появою ранньокружальної і кружальної кераміки, кількістю виділених типів, підтипів, варіантів, що складає великі труднощі їхнього використання. На наш погляд, основна причина подібного стану, полягає у різному відборі матеріалу з досліджених об'єктів, притягненні вибіркових ознак для систематизації, а також неоднаковій послідовності аналізу виділених критеріїв. Оскільки наше ставлення до відбору матеріалу висловлене вище, то надалі увага акцентуватиметься на групах ознак матеріалу та послідовності їх аналізу.

Згідно систематизації, запропонованої Ж.-К. Гарденом, кожен артефакт характеризується шістьма групами ознак: “...трьома “внутрішніми”: 1) “Фізика” (надалі “Ф”) - матеріали, з яких вони були виготовлені, ознаки технологічного характеру і т. д.; 2) “Геометрія” (надалі “Г”) об'єктів, тобто їхня форма та особливості, використані для визначення розмірів, профілів, розрізів, об'ємів та ін.; 3) “Семіотика” (надалі “С”) будь-які фігурні ознаки на об'єктах - орнаменти, підписи, сцени, символи, написи і т. д.; та трьома “зовнішніми”: 1) “Час” (надалі “Ч”) - тобто різноманітні ознаки, що вказують на який-небудь період історії археологічного об'єкта: виникнення, зміна, зникнення, нове застосування і т. д.; 2) “Місце” (надалі “М”) - поняття в широкому розумінні, не лише просторова чи географічна прив'язка, але й як зв'язок з культурно-історичним середовищем (майстерні, школи, суспільства, культури); 3) “Функція” (надалі “Фк”) - поняття також в широкому розумінні на різних рівнях: фізична чи матеріальна (наприклад, призначення знарядь праці), соціологічна (наприклад, зв'язок приміщення чи об'єкта з різними видами суспільної активності - з політикою, релігією і т. д.), екологічна (наприклад, пристосування поселення до складних природних умов), символічна (наприклад, значення мистецьких пам'яток і т. д., груп ознак)” [23. С. 120-122]. Теоретичне обґрунтування цих позицій підкріплене настільки вагомими аргументами, що й досі не викликало суттєвих заперечень з боку опонентів і, на нашу думку, може бути застосоване під час систематизації ранньосередньовічної кераміки. Коли це так, то чи не найважливішою стороною зазначеної проблеми залишається послідовність аналізу груп ознак. До речі, ще в середині 50-х рр. А. Августіннік запропонував вивчати давню кераміку за послідовністю її виготовлення. Своє кредо він сформулював наступним чином: “Кераміка, як продукт суспільного виробництва, повинна мати класифікацію побудовану на ознаках, що створювалися в процесі виробництва. Це можуть бути особливості керамічного черепка, особливості формування, випалу, оздоблення і своєрідність форми виробу” [1. С. 149]. Не поділяючи ознаки артефактів на “внутрішні” і “зовнішні” групи, дослідник вбачав вивчення кераміки за такою схемою: “А) відбір артефактів за зовнішніми ознаками типових зразків, які характеризують матеріали розкопу в кількісному вигляді; Б) дослідження черепків і виробів за такими групами ознак: І група - форма, розміри, конструктивні особливості виробу або черепка; II група властивість черепка: а) кількісний і якісний склад керамічної маси; б) характеристика промішування маси; в) метод формування і оправлення; г) результати дії вогню; ПІ група - викінчення виробу: а) орнаментація, розпис; б) ангобування, інші оздоблення; в) клейма; IV група - призначення виробу: а) експлуатаційні ознаки по наявності на стінках посуду органічних решток; б) експлуатаційні ознаки по сукупності додаткових даних”[1. С. 149]. Інші, спеціальні дослідження в галузі давнього виробництва кераміки (на теренах колишнього СРСР), як правило, опирались на схему А. Августінніка. В них розвинуто і удосконалено теоретичний та технічний підхід під час вирішення цієї проблеми, а також деталізовано окремі її аспекти [14; 15. С. 137-157; 16. С. 10-43 та ін.] Великою заслугою А. Августінніка є обґрунтування послідовності вивчення, як виявилось пізніше, “внутрішніх” груп ознак. Про життєздатність цієї схеми можна судити з того, що більше ніж через чверть століття вона не ввійшла в протиріччя з позицією Ж.-К. Гардена [23. С. 114-208]. Узагальнюючи набуті досягнення, Ж.-К. Гарден запропонував чотири шляхи вивчення артефактів, для яких відомими є ті чи інші групи ознак. Ці шляхи стосуються уже сформованих колекцій, а також матеріалів розкопок. Суть запропонованої ним послідовності операцій над матеріалом полягає у встановленні систематичних відповідностей між “внутрішніми” властивостями об'єктів, тобто артефактів, та їх зовнішніми характеристиками, шляхом постійного поступово-обертового руху між ними.

Оперування над матеріалом, отриманим за останні роки шляхом розкопок (Пліснесько, Буківна, Стільсько, Гологірки) та опрацювання польової документації і фондо- вих колекцій (Незвисько, Кодин-І, ІІ, Пліснесько та ін.) (рис. 1), базується на наведених теоретичних розробках. На цій стадії дослідження аналіз кераміки починається за умови, коли дві групи “зовнішніх” ознак, а саме - місце і функція є вже відомі в кожному конкретному випадку, тобто ті дані, якими ми володіємо. А це в свою чергу означає, що послідовність запропонована Ж.-К. Г арденом є такою: “М”^“Ф”^“Г”^“С”^“Фк”^“Ч”.

Логіка вибору наведеної схеми підтверджується ще й тим, що аналіз матеріалу починається не з похідної, а з висхідної групи ознак, тобто -місця.

Найраніші керамічні комплекси райковецької культури в українському Прикарпатті виявлено на поселеннях в Кодині [54. С. 28-29, 42-45], Назвиську та інших пам'ятках. Селища Кодин-І і Кодин-II хронологічно охоплюють як перехідний етап від празької до райковецької культур (період II Б) [54. С. 26-27], так і ранні фази останньої (період ІІІ А та ІІІ Б) [54. С. 26-28], які були виділені на основі стратиграфії асинхронних об'єктів [54. С. 24] та еволюції форм ліпних і кружальних горщиків [54. С. 10-14]. Нажаль, у детальному описі відсутні стратиграфічна колонка на конкретній ділянці локалізації будівель, ям, та в їхніх заповненнях, а також рівень денної поверхні, тобто всі ті ознаки, що характеризують місце того чи іншого об'єкта в широкому розумінні цього слова. Виділяючи періоди, дослідники уникнули “присутності” лише явно різночасових об'єктів, деструкції яких перекриваються пізнішими, або перекривають раніші споруди та ями. Ті ж об'єкти, що знаходяться поряд і не перекриваються (ж. № 1, 2 - період ІІІ А; ж. № 3, 32 і ж. № 18, 19 - період Ш Б та ін.) [54. С. 71. Табл. 10], віднесені ними до одного періоду, хоча під кутом зору планіграфії вони є, без сумніву, асинхронні. Навіть загальні риси еволюції керамічних комплексів, що простежуються в матеріалах зазначених поселень, а саме видозміна форми верхніх частин горщиків та їх орнаментики [54. С. 10-17, кореляційна таблиця. - С. 34а], не дозволяють, на нашу думку, розмежувати ці та інші об'єкти, оскільки під час систематизації була застосована інша послідовність розгляду груп ознак, а також не враховувалися фізичні властивості керамічного тіста. Хоч доступне, на даний час для нас джерело - введені у науковий обіг матеріали з поселень Кодин І та ІІ - не дає змоги внести корективи, в запропоновану дослідниками періодизацію і хронологію, і детальніше розчленувати різночасові комплекси та показати планувальну структуру селищ в статичних зрізах й динаміці, проте уже зараз можна з впевненістю сказати, що ціла низка зв'язуючи елементів, котрі простежуються під час застосування обраного нами підходу знаходять своє підтвердження. Перш за все, мова йде про кухонний посуд з найпізніших комплексів, де добре простежується взаємозалежність між вибором текстури керамічного тіста, способом формування та характером випалу. Підсумовуючи розгляд матеріалів з поселень Кодин-І та ІІ все ж таки слід зазначити, що окремі комплекси на досліджених ділянках досить добре розчленовані. А це, в свою чергу, певним чином, дозволяє використовувати запропоновану І. П. Русановою та Б. О. Тимощуком періодизацію і відносну хронологію та погодитися з планувальною структурою окремих частин селища.

Дещо інша картина спостерігається під час аналізу керамічних комплексів з Незвиська. Як було вже зазначено, в польовій документації Г. І. Смірнової вдалося віднайти деякі ознаки групи “М”, зокрема, рівні денної поверхні та максимальні глибини слов'янських об'єктів, які були віднесені дослідницею до раннього періоду райковецької культури ще тоді, коли її критерії лише викристалізовувалися, тобто в кінці 50-х рр. [63. С. 98-101]. Введений у науковий обіг матеріал подано в описовому плані, а слов'янський горизонт поділено на два етапи [63. С. 99]. У житлах № 5 і 8 (8а), що належать до першого етапу, зустрічалися посудини одного виду - горщики, які мали архаїчний вигляд. В їхньому тісті домінував шамот, що надавало поверхні стінок риси нерівності та шерехатості [63. С. 99]. Випал посудин світло-жовтого кольору. Черепки в зломі одношарові. Як слушно зауважила дослідниця: “У цих горщиків, на відміну від посуду того ж типу із землянки № 4 (другий етап - курсив М. Ф.), вінця майже не відігнуті, а шийка ледве виражена. їхньою особливістю є також наявність у деяких посудин горизонтально згладженого краю вінець і відсутність будь-якої орнаментації. За рештою ознак і, зокрема, за технікою ліпки, цей посуд подібний до кераміки з ж. № 4” [64. С. 7] (рис. 2). На думку автора розкопок, “кераміка з цих напівземлянок має багато спільного з керамікою празького типу” [63. С. 99]. Отже, основним видом посуду для цього етапу є “горщики, або як їх називають урни, що мають витягнуті пропорції, слабо відігнуті вінця і ледве виражену шийку. Орнаментація на цих посудинах швидше за все складає виключення” [64. С. 14]. Така характеристика дозволила Г. І. Смірновій, а дещо пізніше В. Д. Барану [9. С. 204] віднести цей етап до празької культури.

Другий етап дослідженої ділянки селища, на думку дослідниці, слід датувати IX [63. С. 99], в той час як В. Д. Баран відносить його до VH ст. [9. С. 204]. Нам видається, що згідно планіграфічних і стратиграфічних спостереженнь спочатку цей етап необхідно розділити на два асинхронні комплекси: ранній і пізній. До раннього відносяться житла, долівка яких підмазана жовто-зеленою глиною. Вони були збудовані відразу ж після першого етапу. Найкращою характеристикою зазначеного комплексу можуть слугувати матеріали з ж. № 4. Як зазначає Г. І. Смірнова, “при зачистці долівки землянки № 4 знайдено тільки ранньослов'янський матеріал, представлений уламками тільки ліпних сіроглиняних горшків з шерехатою поверхнею. B цілому, в житлі зустрічаються два види посуду: 1) посуд першого виду має злегка відігнуті вінця, рівномірно-сферичні боки, що планомірно переходять в дно, діаметр якого порівняно із загальною висотою посуду, невеликий; 2) другий вид кераміки представлений уламками сковорідок з вертикальним бортиком” [64. С. 4]. До цього слід додати, що в тісті окремих уламків кераміки поряд з шамотом виступає великозерниста жорства. Орнаментованого посуду небагато. Пальцевими вдавленнями та косими насічками прикрашені вінця горщиків та бортики сковорідок [63. С. 99. Рис. 10, 4]. Таким чином, в ранніх комплексах II етапу селища із Незвиська змінюються: форма горщиків і, зокрема, їх верхня частина, характер формувальної маси, випал, а також з'являється орнамент у вигляді пальцевих вдавлень.

Зміни, що спостерігаються під кінець другого етапу (пізні комплекси), найкраще віддзеркалюють керамічні збірки з ж. № 6, 12 та я. № 27. Якщо посуд з житла № 6 дуже подібний до посуду початків другого етапу і, зокрема, з ж. № 4 [64. С. 9], то вже матеріал з ж. № 12 засвідчує певний прогрес в керамічному виробництві (рис. 3). Хоча основна робота у формуванні корпусу горщиків залишається ще ліпною, проте симетричність верхніх частин та горизонтальне загладжування стінок вже вказує на використання слаборотаційного круга. Водночас, у фактурі керамічного тіста з'являється більший відсоток грубозернистої жорстви, яка разом з шамотом ще складає основу домішок. Порівняно з раннім комплексом, колір випалу суттєво не змінився. Змінилася лише стилістика - форма та основні пропорції. Горщики набирають вигляду опуклобокості, з добре вираженим овальним тулубом, плавними заокругленими плічками, невисокою, відносно короткою, шийкою, чітко відігнутими назовні косозрізаними вінцями [64. С. 4. Табл. 7] (див. рис. 3). Профілі верхніх частин практично не відрізняються від ран- ньокружальних та кружальних фрагментів кераміки з я. № 27. Як зазначає дослідниця, цей “грубий ліпний посуд супроводжувався керамікою, виготовленою на гончарному колі (Табл. XVI, 1--6). Остання відрізняється доброю глиняною масою з домішками колчедану, який надає поверхні посудин золотистий відблиск, гарним випалом і багатою орнаментацією у вигляді горизонтальних і хвилястих канавок. Відігнуті вінця цих посудин мають косо-, або горизонтально зрізаний край” [64. С. 13].

Як бачимо, наприкінці функціонування Незвиського селища з'являється ранньокружальна та кружальна кераміка. її поява характеризується змінами фізичної маси, техніки і технології конструювання, пропорцій і форм, випалу та орнаментації, які почергово виступають впродовж всього другого етапу. При цьому необхідно зауважити, що наведений вище прогрес у виготовленні горщиків підтверджується не тільки стратиграфічно, але й синхронними, поступовими змінами в житлобудівництві та планувальній структурі, а саме - в незначному збільшенні параметрів земляних котлованів, в деяких відмінностях під час спорудження опалювальних пристроїв та мощенні долівок тощо. Наприклад, в ранніх комплексах (ж. № 8а, 5, 10 та, “нововведені” нами житла в кв. 66 - 6в, 7а, 7в) розміри стін земляних котлованів сягають від 2,4 до 3,2 м, долівки утрамбовуються жовтими суглинками, а печі-кам'янки, складені з масивного каміння. А в об'єктах, що відносяться до пізнього комплексу, зокрема в житлах № 4, 8, 11, 13 і заглибленій споруді, яка злокалізована нами в квадратах 8ж, 8з, 9е, 9ж, 9з, спостерігається незначне зростання середніх розмірів земляних котлованів, від 2,8 до 3,4 м, а земляні долівки утрамбовуються жовто-зеленою глиною. Житла № 6, 14, 15 і два “нововиявлених” в кв. 6е, 6д, 7е, 7д та 3д, 3г, 4д, 4г характеризуються подальшим зростанням середніх розмірів стін земляних котлованів (від 3,0 до 3,6 м), слабовираженою долівкою та використанням дрібного каміння для спорудження пе- чей-кам'янок (рис. 4).

Перехід від ліпного до ранньокружального посуду є надзвичайно важливою ланкою в розвитку гончарної справи як в плані хронології (група ознак “М”), так і технології виготовлення (група ознак “Ф” та “Г”). Ці групи ознак настільки взаємозв'язані і взаємозалежні, що ще раз обґрунтовувати їх та доводити право на існування, на наш погляд, немає потреби. А тому, підтвердження синхронності змін в технологічному процесі та часі переходу до ранньокружальної кераміки на інших поселеннях має неабияке значення. Таку ж картину, щодо появи ранньокружальної кераміки, яка простежується в Незвиську, можна було б спостерігати детально проаналізувавши матеріали селищ Рашків-І та Чорнівка-І. На селищі Рашків-І, де розкопано 80 заглиблених жител, Я. В. Баран виділяє за хронологічною схемою Б. О. Тимощука три етапи розвитку селища протягом VII-початку ІХ ст. [12. С. 176]. Ці етапи він простежує на базі асинхронних комплексів. Однак, поставивши перед собою зовсім інші цілі та опираючись на вже розроблені на той час схеми періодизації і хронології, дослідник не звернув належної уваги на ті питання, які ми зараз розглядаємо. Водночас, навіть неглибоке ознайомлення з матеріалами селища Рашків-І [11. С. 3-6; 12. С. 176] дозволяє висловити думку про аналогічність технологічного процесу керамічного виробництва протягом третього етапу існування селища.

Не менш цікавими та важливими є матеріали з селища Чорнівка-І. Тут, згідно попередніх повідомлень [20. С. 266; 21. С. 224; 52. С. 331; 53. С. 24; 69. С. 80-93], на дослідженій ділянці відкрито більше двох десятків жител та півтора десятка господарських ям. Оскільки результати досліджень у повному обсязі ще не введені у науковий обіг, то зупинятися на окремих його частинах, на нашу думку, ще передчасно. Разом з тим, потрібно відзначити, що непогану уяву про перехід до ранньокружальної кераміки можна проілюструвати матеріалами з поселення Чорнівка-ІІ, яке розташоване поблизу селища Чорнівка-І. В 1979 р. автором у складі Прикарпатської слов'яно-руської археологічної експедиції АН СРСР досліджувалися три асинхронні житла, які І. П. Русанова (керівник експедиції) віднесла до VIII-X ст. [52. С. 331; 53. С. 24]. В цьому контексті важливий не стільки сам факт наявності різночасових об'єктів в тій частині поселення, котра зараз перебуває під лісовим покривом, скільки стратиграфічні спостереження та аналіз рухомого матеріалу, що є в нашому розпорядженні. Так, характер заповнення, рівні денної поверхні та інші ознаки групи “М” вказують, що земляні котловани двох найраніших заглиблених жител (№ 4 та 5) зазнали впливу антропогенного фактора, а на залишки найпізнішого (№ 3) - впливали лише природні чинники, про що також свідчить і збережена западина, тобто поверхневі сліди об'єкта, на місці останнього. Віднайдений в зазначених об'єктах матеріал підтвердив послідовність та взаємозв'язок тих змін у виготовленні керамічного посуду, що спостерігаються на завершальних етапах розвитку Кодина-І, ІІ та Незвиська.

Перехід до виготовлення ранньокружального та кружального посуду, тобто подальший поступ у виготовленні кераміки, простежується на матеріалах Буківни і Пліснеська - пам'ятках, де на значній площі досить добре розчленовані різночасові комплекси.

За стратиграфічними даними дослідженої ділянки селища простежено три періоди його розвитку: ранній (слов'янський), середній (перехідний) Буківна (рис. 5, 6) та пізній (давньоруський - ХІІ-середини ХІІІ ст.) (див. рис. 6). Як і на прикладах попередніх пам'яток, тут застосовано обраний нами підхід систематизації рухомого матеріалу. Стратиграфічні спостереження (рис. 7) дають підстави виокремити об'єкти раннього періоду до трьох послідовних етапів розвитку. Для цих етапів притаманні кухонні горщики, які за текстурою керамічного тіста, формою, пропорціями, технікою конструювання, випалом та орнаментацією можна поділити на три відповідні групи. У текстурі керамічного тіста горщиків першої групи переважає грубий середньозернистий шамот.

Детальні спостереження над зламами стінок вказують на технологію конструювання цього посуду шляхом кільцево-спірального наліплення на слаборо- таційному крузі. Випал проводився на слабкому вогні, можливо відкритому вогнищі чи в звичайних печах, оскільки зібрані фрагменти мають блідо-жовтий та блідо-сірий колір. Вигляд горщиків зберігає овалоподібну форму з максимальним розширенням у 2/3 частині їхньої висоти. Вінця ледь відхилені, з вертикально-зрізаною і заокругленою верхньою губою, яка іноді прикрашена пальцевими вдавленнями чи косими насічками, або ж сильновідхилені, косо зрізані. Варто зауважити, що обидва варіанти вінець співіснують протягом функціонування.

Протягом другого етапу керамічна група характеризується значними технологічними змінами, котрі фіксують своєрідний “технологічний стрибок”. У текстурі керамічного тіста поступово зникає шамот. Його місце займають мінерали (жорства, велико- та середньозернистий пісок), замішані на легкосуглинковій основі. Профілювання пустотілої ємкості формується на швидкоротаційному крузі, а це значить, що кільцево-спіральний метод конструювання поступово переходить у витягування. Внаслідок застосування нової техніки конструювання горщики виходили асиметричними, хоча їхня форма зберігає основні пропорції, які присутні для попередньої групи. Найбільше розширення припадає на 2/3 частину посудин. Плічка і шийка стають дедалі краще виражені, а верхня губа вінець викінчується вертикальним та косим зрізом. Удосконалюється й випал. Цеглястий та світло-сірий кольори стінок свідчать уже про те, що випалювання проходить в гончарних печах. Докорінно змінюється і орнаментика. На вінцях, шийці і тулубі з'являються рифлені візерунки у вигляді прямих і хвилястих ліній. Про тісний зв'язок першої і другої груп свідчать керамічні комплекси, де простежуються зміни у всіх групах “внутрішніх” ознак: формі, профілюванні верхніх частин посуду, тексктурі тіста, випалі та орнаментації. Тут слід зазначити, що керамічне виробництво, як і виробництво взагалі, завжди знаходиться в динаміці, охоплюючи хронологічно суміжні етапи.

Протягом третього етапу текстура керамічного тіста стабілізується. До легкосуглинкової основи гончарі добавляли мінеральні домішки і, зокрема, пісок. Його кількість досягає від 40 до 70 % Механічно-структурний аналіз зразків кераміки з Буківни, Пліснеська і Стільська проведено в лабораторії географічного факультету ЛНУ імені Івана Франка.. Одночасно збільшується й вміст органіки, яка становить 7-12 % від маси керамічного тіста Аналіз проведено науковим співробітником Науково-дослідного інституту землеробства і тва-ринництва Західного реґіону України В. Лукомською.

Дотримуючись поглядів про бургівську структуру слов'янських ранньосередньовічних укріп-лень в українському Прикарпатті дослідники і, зокрема Б. О. Тимощук, так і не змогли розчленувати різні періоди (слов'янський та давньоруський) розвитку Теребовлі, хоча топографія ліній захисту, а також датуючий матеріал, віднайдений в процесі розкопок, вказують саме на це. (Див.: Тимощук Б. А. Восточнославянская община VI-X вв. н. э. - М., 1990. - С. 55-59. Рис. 23; Свешников И. К. Тере- бовль. Древнерусские города // Археология Прикарпатья, Волыни и Закарпатья (раннеславянский и древнерусский периоды). - К., 1990. - С. 105-107).. Нова, якісно відмінна текстура керамічного тіста, вимагала, очевидно, не лише удосконалення техніки конструювання, але й технології випалу. Поряд з одношаровим цеглястим (нередукованим) випалом з'являються перші ознаки редукції. Вони простежуються у вигляді темно-цеглистого, темно-коричневого та сірого кольорів як в одношарових, так і тришарових зламах стінок. Все це свідчить про пічний випал горщиків у особливому, редукованому (відновлювальному) режимі. В процесі випалу він дозволяв заповнювати пористість стінок хімічним шляхом, тобто димленням. Формування ємкості відбувалося на швидкоротаційному крузі за допомогою витягування. На внутрішніх і зовнішніх стінках посудин збереглися спіралеподібні сліди. Ззовні вони іноді вкриті тоненьким (до 0,5 мм) прошарком мучнистої суспензії. Пропорції і форма горщиків зазнають незначних змін - середня і нижня частини набувають овалоподібної форми. Однак, максимальне розширення все ще припадає на 2/3 загальної висоти. Плечики і шийка добре профільовані. Спостерігається також контрастний перехід до вінець, які сконструйовані у вигляді косого зрізу. Останній згодом переростає в слабо. На плічках і шийці з'являється рифлений і хвилястий візерунок з п'яти-шести паралельних ліній, а також штампиковий орнамент у вигляді косих насічок. Варто зауважити, що за всіма показниками аналогічна кераміка має масове поширення на короткотривалих поселеннях в Коростоватій, Стільську, Гологірках та інших пам'ятках, що відносяться до цього етапу.

Протягом двох наступних періодів функціонування селища спостерігається подальша еволюція цієї категорії посуду. Всі горщики з об'єктів середнього (жж. №№ 9, 42, 54, яя. №№ 44, 49) і пізнього (жж. №№ 2, 3, 4, яя. №№ 37, 38, 35, 4, 8, 9) періодів, виготовлені з легкосуглинкового тіста з домішками середньо- та дрібнозернистого піску. Проте, його кількість значно менша, ніж в третій групі першого періоду. Вона складає всього 40-50 % від загальної маси, а кількість органічних домішок досягає 10-15 %. Формування посуду здійснювалося на швидкому ротаційному крузі шляхом витягування пустотілої ємкості з одного шматка керамічного тіста. На зовнішніх стінках виробів проступає мучниста суспензія товщиною до 0,05 мм. Кардинальних змін зазнає випал виробів. Майже вся кераміка виявилась редукованою, тобто є сірого, темно-коричневого, темно-сірого та чорного кольорів, з однотиповим забарвленням в зломі (рис. 21). Водночас поступово змінюються об'єм і пропорції кухонних горщиків. Максимальне розширення тулуба переноситься до 3/4 висоти посудин, простежується контраст у переході від плічок до шийки, яка укорочується і стає вертикальною, а також від шийки до вінець. Останні значно потовщуються, стають масивними, рельєфно вираженими із закраїнкою з внутрішньої сторони. Дещо іншою є і орнаментика. Рифлений лінійний візерунок, у вигляді широких горизонтальних ліній (шириною 2-3 мм і глибиною до 1,5 мм), покриває плічка та тулуб.

Впродовж цих періодів прогресивні зміни охоплюють не лише керамічне, але й інші види виробництва, в т. ч. й житлове та господарське будівництво, планувальну структуру поселень тощо. Оскільки зазначені періоди (II і III) селища Буківна виходять за рамки наших зацікавлень, то на них ми зупинятися більше не будемо, хоча в плані хронології давньоруських пам'яток це надзвичайно важливо. Отже, матеріали отримані під час розкопок селища Буківна демонструють всебічну еволюцію кераміки в часи впровадження і становлення як слабо, так і швидкоротаційного гончарного круга.

На подібний шлях розвитку кухонних керамічних горщиків вказує аналіз матеріалів і з інших пам'яток, зокрема, Пліснеська (рис. 22, 23). Порівняно з Буківною слов'янський період давнього Пліснеська є значно коротшим, хоча у свій час, найраніші об'єкти окремі дослідники відносили навіть до кінця VII ст. [36. С. 292-294]. Аналіз польової документації і звітів І. Старчука, а також результати наших досліджень дозволили виділити, два періоди: слов'янський та давньоруський.

Основу детальнішого членування, і зокрема виділення етапів, склали стратиграфічні спостереження (перекриття одних об'єктів іншими, глибини котлованів, рівень їхньої денної поверхні, характер заповнення та деякі риси конструкцій споруд в т. ч. і опалювальних пристроїв) (рис. 24).

На першому етапі керамічна група є досить малочисельною. її найраніші матеріали знаменують початок “технологічного стрибка”. Текстура керамічного тіста віднайденого посуду складається з суглинкової основи і домішок таких мінералів як жорства, велико- та середньозернистий пісок, який добре проступає на поверхні стінок. Випал виробів проводився, очевидно, в побутових печах, оскільки фрагменти горщиків мають однотонне, блідоцеглясте, цеглясте та світло-коричневе забарвлення. Формування пустотілої ємкості відбувалося на швидкоротаційному крузі, про що свідчить не лише описана вище текстура тіста, але й порівняно невелика і рівномірна товщина стінок. Середня і нижня частина горщиків характеризуються овалоподібною формою. Плечики і шийка добре профільовані. Перехід до відігнутих назовні косозрізаних вінець контрастно виражений. Максимальне розширення припадає на 2/3 частини від загальної висоти посудин. На плічках з'являється рифлений лінійний та хвилястий орнаменти (рис. 26). Згодом, протягом другої половини цього етапу, текстура керамічного тіста удосконалюється. Місце жорстви займає велико- та середньозернистий пісок. Така зміна не могла не позначитися на формі посуду. Необізнаність з новими технологічними вимогами призводили до різної усадки, щойно виготовлених на гончарному крузі, горщиків, які набували асиметричної форми (рис. 27). У профілюванні верхніх частин горщиків спостерігається контрастний перехід від шийки до косо зрізаних та ледь помітних манжетоподібних вінець. Решта стилістичних ознак та орнаментика залишаються майже незмінними. Разом з тим, дещо стабілізується й випал. Всі частини посуду мають цеглястий, поки що однотонний колір.

На другому етапі фактура тіста покращується. Внаслідок домішування велико-, середньо- та дрібнозернистого піску, процентний вміст якого досягає 40-70 %, формувальна маса стає легкосуглинковою, що в плані технології є надзвичайно важливо, оскільки конструювання горщиків з такого керамічного тіста можливе лише на швидко ротаційному крузі, шляхом витягування. Пропорції посуду не зазнають відчутних змін. Найбільше розширення залишається на відмітці 2/3 від загальної висоти, а співвідношення інших параметрів виробів не складає винятків щодо посуду райковецької культури. Деяких змін зазнають форма, випал та стилістика. Середня і нижня частини зберігають овалоподібний вигляд. Перехід від тулуба до плічок ледь помітний, а від плічок до шийки дещо плавніший, ніж на попередньому етапі. Косо зрізані вінця трансформуються в слабко виражений манжет. Нова, якісно відмінна текстура тіста, потребувала удосконалення випалу. З'являються перші ознаки редукції. В зломі стінок вже простежується прошарок сивого, або чорного кольорів, що вказує на пічний режим випалу. Плічка і шийка прикрашуються рифленним лінійним (5-6 ліній) та штампиковим орнаментами (рис. 28). Протягом давньоруського періоду кераміка з Пліснеська розвивається подібним чином як на селищі Буківні (рис. 29).

Отже, впродовж часу функціонування кожного окремо взятого поселення, простежуються зміни усіх груп ознак кухонних горщиків: пропорцій і форм, текстури тіста, техніки й технології конструювання, характеру випалу та орнаментації. Вони чи не найяскравіше віддзеркалюють хронологічний аспект. А тому, простеження, навіть в загальних рисах, цих змін в масштабі регіону, що базуються на матеріалах з чітко стратиграфічно розмежованих асинхронних комплексів окремих пам'яток, разом з динамікою житлобудівництва і їхньої планувальної структури та окремими часовими індикаторами дозволяють вирішувати питання відносної хронології та періодизації різночасових поселень останньої чверті І тисячоліття н. е.