На балці розстріляні Рябошапка, Я.В. Шевченко, П. Пузирьков, І. Коваленко, В. Таранущенко, Ф. Шевченко, 12-річний Нікулін, К. Воротинцев разом з дочкою та дружиною. Петру Афонькіну вдалося втекти з-під розстрілу із зав'язаними колючим дротом руками, в одній білизні в 20-градусний мороз.

Після облави на євреїв в селі Новополтавці 850 чоловік разом з дітьми зігнали в одне місце, а потім погнали на аеродром, де були ями з-під баків з пальним і там розстріляли. Тих, хто залишався в живих, заставляли закопувати вбитих. І так, поки стратили всіх. Тільки декільком євреям вдалося заховатися. Після нелюдських катувань фашисти розстріляли сім'ю комуніста А.І. Павловського з Вільного Запоріжжя, директора школи О.І. Мельниченка, замучили секретаря комсомольської організації Г.М. Береста.

В 1941 році німці зупинили валку кіровоградських біженців-євреїв. Там біля сербинових колодязів, що на Коцюбинських полях, їх постріляли, не жаліючи дітей. В жовтні 1943 року схопили директора Новобузької друкарні Федора Яковича Зігуна. Приволокли його до жандармерії і катували, заганяли голки під нігті, а коли втрачав свідомість, відливали водою і починали все спочатку. Роздягли догола, поклали на бочку і били, скільки вистачало сил. А щоб не чути було зойків нещасних, в дворі грав духовий оркестр. Не добившись нічого, на 5-й день Федора Яковича стратили. Дружина свідчила, що він друкував і розповсюджував листівки. За роки окупації в районі знищено більше 3000 чоловік.

Вже в 60-х під час суду над прислужниками фашистів, один з катів зізнався, що неподалік від Нового Бугу, за південною околицею в степу, в лісосмузі він розстрілював підпільників з Казанківського району і Кривого Рогу. Взимку 1967 року могилу розкопали і на глибині менше метра виявили залишки більше як 40 чоловік.

Картина жорстоких насильств доповнювалась фактами масового вигнання радянських людей до Німеччини в рабство. Спочатку по карточках, а потім без розбору хапали молодь на базарі, вокзалі, на вулицях, влаштовуючи облави. Хапали і вночі, хапали людей і з дітьми. Під озброєною охороною конвоювали на залізничну станцію, звідки в товарних вагонах невільників відправляли на каторжні роботи. І так до останнього дня окупації. Така участь настигла 4242 новобужан. Велика частина з них не повернулася.

Місто притаїлося, стиснувши зуби від ненависті до ворога, але не скорилася. З перших же днів в окупації на території 3-ї бригади ПОП «Золота нива» діяла підпільна група бригадира Василя Кривошеї. Члени групи Василь Ситник, Яків Кривошея, Григорій Піднебесний саботували сівбу, збирання врожаю, закликали колгоспників до непокори. В кінці 1943 року членів групи вислідили і знищили.

17-річні юнаки, учні СШ №7 Іван Лебедик, Василь Носенко, Григорій Пономар, Микола Бублій створили бойовий гурток. Гвинтівки викрали в школі, зробили з них обрізи, пізніше дістали револьвер і гранати. Хлопців схопили, довго катували, вимагаючи назвати спільників, але вони мовчали. Катували при матерях. Нічого не добившись, юнаків відправили в тюрму до Миколаєва, де і розстріляли.

З жовтня 1941 року П.Л. Защук, який втік з табору військовополонених прийняв міри по створенню підпілля на території району, головним чином з числа втікачів з полону.

З перших днів окупації в Новому Бузі діяла підпільна група Миколи Микитовича Березанського. Партизани збирали інформацію про дислокацію ворожих з'єднань, які слідували через залізничну станцію, розповсюджували повідомлення Інформбюро, листівки. В честь річниці Жовтня підпільники підпалили дві німецькі машини з продовольством, вирізали в декількох місцях телефонні проводи на лінії Новий Буг--Казанка, здійснили наліт на вагон зі зброєю. Група мала тісний зв'язок з підпільниками Баштанки, допомагали їм зброєю. Зв'язковим з баштанцями був Чайка. Вони спільно вели агітаційно-масову роботу, здійснювали диверсії на залізниці, знищували сільськогосподарську техніку. Між залізничними станціями Новий Буг -- Новополтавка в грудні 1942 року партизани розібрали залізничне полотно і пустили під підкіс ешелон з продовольством, призупинивши рух на 2 доби. А в березні 1943 року на лінії зв'язку Новий Буг - Баштанка партизани зробили замикання лінії, внаслідок чого зв'язок припинився на дві доби.

30 січня 1944 року невелика група загону під керівництвом А. Сербова в районі залізничної станції знищили загін зрадників Батьківщини, які прибули в Новий Буг для проведення каральних операцій.

В селі Анастасіївка-2 виникла ще одна партизанська підпільна група. Очолив її, втікши з полону, житель села студент Георгій Мороз. До складу групи ввійшли його батько Герасим, батькові брати Василь, Віктор, Сергій, Микола Олійник, Дмитро Лукашов, Сергій Ханигін. Група швидко поповнювалась, її діяльність ставала відчутнішою. Підпільники зірвали збирання врожаю 1941 року. При допомозі народних месників був пущений під підкіс поїзд з фашистськими солдатами, які їхали на фронт. В селі почали зникати німці та поліцаї. В Анастасіївку був викликаний каральний загін. Тричі прочісували ліс, але нічого не знайшли. Підпільники встановили тісний зв'язок з партизанським загоном Сєднєва, який діяв в сусідній Казанці, отримали від них приймач та радіо. Постійно випускались листівки, написані на листках учнівських зошитів з повідомленням про події на фронті. Члени групи врятували життя збитому радянському льотчикові Василю Костянтиновичу Димитрову, який став активним членом групи. В групу під виглядом лейтенанта радянських військ ввійшов зрадник, якого командир зустрів у лісі. В ніч на 5 лютого почались облави. 6 березня 1943 року після жорстоких катувань був розстріляний командир загону Георгій Мороз та його батько. Інші члени деякий час знаходились в концтаборі в селі Грейгорово, а потім вивезені в концтабір Освенцім, де і загинули в печах крематорію. Живим залишився тільки льотчик Димитров.

В 1943 році діяла група Василя Гладиша, в яку входили Леонід Григорович Березанський, брати Петро і Василь Сухобруси, Микола Гострик. Вони виготовляли та розповсюджували листівки, вели роботу серед військовополонених червоноармійців, які працювали на щебзаводі і автоколоні, яка базувалась на території вчительської семінарії. Восени 1943 Гладиша заарештували і розстріляли.

Для придушення опору населення в серпні 1943 року виїжджав особисто начальник жандармерії області. Загін фашистських карателів, очолюваний Бютнером, за зв'язки з партизанами розстріляв 150 жителів. У дикій злобі фашисти спалили десятки будинків у населених пунктах району, арештували як посібників партизанів 400 місцевих жителів.

Змінювалось становище на фронтах. Почалося визволення рідної землі. Звістки про це сповнювали серця поневолених людей радістю і надією на швидке звільнення. Новобужани бачили понівечену німецьку техніку, яку ті стягували для ремонту на подвір'я ЗОШ МІ, як наповнювались пораненими німцями лікарня, лазарет, влаштовані в приміщенні технікуму, як зростала кількість німецьких могил в парку технікуму. Все це свідчило про те, що кінець окупації вже близько.

Для того, щоб мати постійну інформацію про дислокацію військ на залізничній станції Новий Буг в листопаді 1943 року з великої землі закидаються радисти Ганна Павлівна Калачова, Марія Єгорівна Корінна, які працювали під кодовою назвою «Воробушки». Переховувались вони в будинку Дарії Лук'янівни Таранущенко по вулиці Березівській (Цибулька). Позаду в добротному будинку розташовувався штаб польової жандармерії. В Лук'янівни в великій кімнаті мешкало 4 жандарма, а на горищі щоденно о 2-й годині дня розвідниці передавали радіограми. Попереду через будинок стояв штаб військової частини. У них на машині була встановлена потужна радіостанція. Трохи далі -- аеродром з великою системою зв'язку. Цей «букет» радіостанції не давав змоги запеленгувати розвідниць. Чотири місяці діяла радіостанція. Передала в ефір 208 радіоповідомлень. В одному з них «Воробушки» передали, що на залізничну станцію Новий Буг прибула велика кількість ворожої техніки. Радянські бомбардувальники перетворили ешелони з танками і цистернами з пальним в море вогню.

26 лютого 1944 року розвідка донесла, що на польовому майданчику десь за 20 кілометрів від Нового Бугу гітлерівці зосередили більше як 20 бомбардувальників «Юнкерс-88». На їх знищення в повітря піднялось 12 «ЯК-3» на чолі з гвардії-майором А.П. Донченком. Було знищено 7 зенітних точок, 2 склади з боєприпасами, склад з пальним.

З 22-х бомбардувальників 8 згоріло до тла, решта -- пошкоджені. Піднятись не зміг жоден. Фашистський аеродром проіснував 4 дні. Наближався фронт. Фашистські армії, несучи важкі втрати, відступали на захід. 13 січня 1944 року Ставка Головного командування наказує: « ...3-му Українському фронту, переслідуючи відступаючого противника, наступаючи в загальному напрямі Апостолово, Новий Буг, Вознесенськ, з ціллю виходу на річку Південний Буг, де закріпитись».

Під нищівними ударами наших військ, відступаючи, фашисти в дикій люті руйнували все, що могли. Розстрілювали жителів. Вщент зруйнували чудовий раймаг, що працював до війни на тому місці, де стоїть зараз двоповерховий будинок колишнього КПО, спалили двоповерховий будинок аптеки, що височів по вулиці Куйбишева навпроти ранкового ринку, підпалили будинок райкому комсомолу, замінували, але не встигли зруйнувати міжрайонну майстерню капітального ремонту двигунів, що працювала в будинку колишнього навчального корпусу №1. Втікаючи, фашисти повідкривали крани резервуарів з пальним, аби воно не дісталось радянським військам. Три дні після того населення вичерпувало пальне, відстоювали, потім використовували.

Те ж саме робилось і по селах. Була замінована школа в Єфремівці. Фашисти вирізали всю худобу, птицю, позабирали лишки продовольства. Не могли залишити цілою й залізницю. Адже це головна сухопутна магістраль. На полотно вони пустили паровоза з спеціальними пристроями, якими ламали шпали, розтягували рейки, розгортали насипи, зривали мости. Це виявила наша розвідка. В небо піднялись бомбардувальними. Після цього фашисти не змогли відновити руйнівні роботи. Залізницю було врятовано.

Вирішальним напрямом фронту став Новобузький. Він забезпечував розчленування військ ворога на дві частини з подальшим оточенням ворожих сил в районі Снігурівки - Березнегуватого. Тому на Новий Буг вирішили націлити ударну групу 8-ї Гвардійської і 46-ї армій, які повинні були нанести вирішальний удар. Прорив оборони планувалося здійснити з плацдарму західніше Широкого силами 8-ї гвардійської армії. Для розвитку успіху в смузі 46-ї армії повинен був вводитись 23-й танковий корпус, а в смузі 8-ї гвардійської армії -- кінно-механізована група під командуванням генерал-лейтенанта І.А. Плієва. Ця група, досягнувши Нового Бугу, повинна була нанести удар на південь -- по тилах німецьких військ, які знаходились на схід від Миколаєва. Допоміжних ударів завдавали справа -- війська генерала Гагена і Шарьохіна, зліва -- Шлеміна, Цвєтаєва, Гречкіна.

Під кінець 5 березня підготовка до наступу в основному завершилась і на світанку 6 березня війська головної угрупування фронту після сильної артилерійської і авіаційної підготовки атакували ворожі позиції. Перед військами 3-го Українського фронту оборонялися з'єднання 6-ї німецькі і 3-ї румунської армії, які нараховували 28 дивізій, в т. ч. 4-й танкові і 1-у моторизовану. Командуючий фронтом Маліновський вирішив на першому етапі нанести головний удар по військах противника на рубежі річки Інгулець в західному напрямку і вийти в районі Нового Буга до річки Інгул і розколоти фронт оборони 6-ї німецької армії на дві ізольовані частини. Кінно-механізована група опинилась віч-на-віч з гарнізоном міста.

Цьому бою передувала відчайдушно-смілива операція розвідників-кубанців. На чолі з козачим капітаном Козловим декілька бійців проникли в тил гітлерівців на залізничну станцію Новий Буг. В телеграфній кімнатці вони захопили німецького офіцера разом з оперативною картою. Його показання та карта допомогли визначити слабкі місця в обороні ворога. В результаті розвідданих було встановлено, що на залізничній станції велике скупчення ешелонів з бойовою технікою, боєприпасами, військовим майном, продовольством. До того ж там розташований елеватор з великими запасами зерна.

В місті знаходився штаб 6-ї німецької армії з частинами забезпечення і залишки відступаючої 16-ї моторизованої дивізії, на залізниці розвантажувалась 79-та піхотна дивізія. Противник укріпив місто, опоясав його лініями суцільних траншей.

Фашисти намагались будь-якою ціною затримати наші війська на 2-3 дні, а тим часом вивести свої війська із Снігурівки, де їм загрожував «котел». За таких умов командування фронту прийняло оригінальне рішення здійснити максимально стрімкий ривок і протягом ночі прорватись через густу сітку опорних пунктів, а на світанку атакувати місто одночасно з усіх 4-х сторін. Раптовість була приголомшуючою, а втрати звелись нанівець. Але від бійців і командирів вимагалось нелюдське напруження. Дощ зі снігом не переставав, періщив цілодобово. В непроглядній темряві, по непролазній багнюці рухались колони. Автомобілі, танки і гармати засідали в грязюці і доводилось під колеса підкладати шинелі, на руках переносити підводи з боєприпасами і гармати. Кіннотники, солдати, навантажені на багато більше звичайного, вибивались із сил. Здавалось, що все рухається тільки на руках людей. Але бійці вперто йшли вперед. Брудні, голодні, наскрізь мокрі й замерзлі, але над усе бажані перемогти.

За 36 годин плієвці пройшли по бездоріжжю з боями більше 70 км. Попереду на всюдиходах слідували командир механізованого корпусу Танасчишин, командир кавалерійських дивізій Тутаринов і Головський, а з ними партизани загону Сєднєва, які знали шляхи.

Наступила ніч 7 березня. Вона була особливо темною: чорна гола земля, легкий туман -- навіть гулу тракторів не було чути далі як за 300 метрів. В 0.00 годин вже 8 березня оперативна група штабу бригади на чолі з Щербаковим оволоділа польовим станом за 3 км від міста. Почалась підготовка до взяття міста.

До польового стану прибули командир 36-ї гвардійської танкової бригади підполковник Єрмаков, командир 14-ї гвардійської танкової бригади полковник Нікітін, командир 15-ї гвардійської танкової бригади підполковник Андріанов, командир розвідувального батальйону майор Вдовін, заступник командира корпусу полковник Потєхін, командуючий артилерією корпусу полковник Махлін з командирами артилерійських і мінометних частин корпусу, заступник Щербакова підполковник Тагінов і начальник політвідділу полковник Лисухін. 0 3-й годині сюди було доставлено бойовий прапор бригади. Після 4-ї години прибув командир корпусу генерал-лейтенант Танасчишин, з ним Марко Костянтинович Афонькін, який мав зайняти посаду голови райвиконкому.

Десь о 5-й годині ранку 8 березня в небо злетіли чотири багатохвості червоних ракети. Підрозділи 13-ї гвардійської механізованої бригади з криками «Ура» почали штурм залізничної станції Новий Буг. Підійшовши до станції, танки відкрили вогонь по ешелону ворога, а кавалерійські полки 9-ї гвардійської кавалерійської дивізії генерал-майора Тутарінова і 30-ї кавалерійської дивізії генерал-майора Головського з сходу і півдня ввірвались на станцію і почали знищувати гітлерівців, що метались в паніці.

Командуючий 6-ю німецькою армією генерал Холлідт не чекав такого могутнього і стрімкого виходу кінно-механізованої групи до міста. Штаб армії був застигнутий зненацька і опинився на грані повного розгрому і полону. Атака була настільки раптовою, що начальник гарнізону, не розібравшись в чому справа, вилаяв коменданта за «неприпустимий шум в місті, та ще й вночі, коли господа генерали повинні відпочивати». На захист міста від наступу радянських військ фашисти кинули весь особовий склад штабу армії і частин забезпечення, залишки 16-ї моторизованої дивізії і підрозділ 78-ї піхотної дивізії. В атаці брали участь всього 36 танків, яких виявилось достатньо, щоб розгромити противника.

Першими в Новий Буг зі сходу ввірвались 5 танків 35-го окремого танкового полку. В бій їх вів майор Ю.І. Ельшин. Просуваючись під артилерійським вогнем, танки з десантами автоматників скоро опинились на площі. Вслід за ними прорвались в місто танки 38-го окремого танкового полку під командуванням гвардії майора Д. Дюєва і 36-а танкова бригада на чолі з командиром бригади підполковником І.Д. Івановим.

Беззавітну хоробрість в бою за місто проявив командир танкового батальйону 36-ї гвардійської танкової бригади молодший лейтенант Б.І. Гребенніков, який першим ввірвався з південної окраїни в місто і опинився на чолі великої колони ворожих машин і негайно відкрив по них шквальний вогонь. В паніці заметались штабні офіцери і солдати, одна за другою спалахували бензовози, радіостанції, майстерні, штабні та інші машини. Екіпаж танка підбив біля 250 машин, 2 «Тигри», розсіяв батальйон фашистської піхоти. Ворожі винищувачі танків зуміли підпалити геройський екіпаж. Сержант Петренко зумів вивести танк з поля бою, але Борис був уже мертвий. За проявлену мужність і стійкість Борису Івановичу Гребеннікову присвоєно звання Героя Радянського Союзу, Петренко за цей бій одержав орден, подальша його доля невідома.

На плечах відступаючих гітлерівців, підрозділи 9-ї гвардійської кавалерійської дивізії зі сходу, 4-го гвардійського механізованого полку з північного сходу і 30-ї механізованої кавалерійської дивізії з півдня ввірвались на окраїну міста. Опам'ятавшись, фашисти сховались в будинках і відкрили вогонь. Тоді кавалеристи і мотопіхота спішились, слідуючи за танками, очищали від ворога будинок за будинком. Не витримавши стрімкого натиску танкових і кавалерійських полків, ворог в паніці тікав. Побоюючись опинитись в руках радянських танкістів, з міста втік і командуючий 6-ою німецькою армією генерал Холлідт.

До 8-й годин ранку 8 березня радянські війська оволоділи містом, звільнивши перший районний центр Миколаївської області в ході знаменитої березнегуватсько-снігурівської операції. На вулицях міста стояв суцільний гул від тріску автоматів і кулеметів, зривів гранат і снарядів, брязку танків і самоходів. Деяка частина ворожої піхоти з технікою вирвалась з міста і намагалась пробитись на захід по дорозі на Софіївку, але потрапили під вогонь червоноармійців.

До 10-ї години бій в місті стих. Вулиці заповнювались жителями. їх радість передавалась бійцям, знімала втому, обличчя світились щасливими посмішками. Потрібно було 4 доби по бездоріжжю, з кровопролитними боями, аби визволити Новий Буг. У німецький фронт було забито «клин» на глибину 50 кілометрів. Від Нового Бугу радянські війська готувалися здійснити дальший наступ на південь в сторону Баштанки, Явкино, Снігурівки. Там передбачалось з'єднання кінно-механізованої групи з бійцями армії лівого крила. Це повинно було завершити утворення кільця оточення 10-ти дивізій ворога. В цей час виникло неприємне ускладнення: дизельне паливо закінчилось, а цистерни-заправники відстали. Фактично війська були паралізовані. Вирішено було будувати майданчик для прийому транспортних літаків. Бійцям прийшли на допомогу місцеві жителі. На світанку почався дощ. Авіація ворога не діяла, але радянські «кукурузники» літали практично в будь-яку погоду, вони й почали доставляти пальне. Згодом прилетіли і «Дугласи». Дивізії генерала Плієва поновили наступ. В цей день командир бригади Н. Є. Щербаков одержав дорогий подарунок -- золотистого жеребця з білою гривою. А 13 березня Щербакова хоронили. За бій за Новий Буг він посмертно нагороджений орденом Суворова.

Гітлерівці втікали, покинувши техніку та озброєння. В місті були взяті багаті трофеї: 500 справних машин (всього біля 2000), пальне, ешелони продовольства, 6 складів з боєприпасами, різноманітне військове майно. На залізничній станції знаходилось 16 паровозів. Утікаючи, фашисти пакостили в усьому. Вони порозкидали «сюрпризи» -- нікельовані портсигари, запальнички, ялинкові прикраси, на яких підривалися діти.

9 березня о 9 год. 50 хв. по Центральному радіо диктор Михайло Левітан прочитав повідомлення про звільнення нашого міста. В ознаменування цієї перемоги о 21-й годині столиця Радянського Союзу Москва салютувала 12-ма артилерійськими залпами з 224 гармат.

Відразу після визволення міста по вулиці Куйбишева на садибі Опанаса Несторовича Мороза збудували бліндаж.. Тут розташувався особовий склад штабу фронту. А в будинку №35 О.І. Бондаренка оселився командуючий фронтом Р.Я. Малиновській.

Бійці розташувались на короткочасний відпочинок після тривалих виснажливих боїв. В ніч з 8 на 9 березня передбачалось форсувати річку Інгул в районі села Софіївки. Фашисти мали надію закріпитись і затримати наступ радянських військ. Єдина переправа прикривалась сильно укріпленим дотом.

В ніч на 10 березня, студеніючи від льодяної води, загін бійців переправився через річку і розсипався ланцюгом на підступах до села. Зав'язався бій. Короткий але жорстокий. В ньому загинуло 35 радянських воїнів.

Дорогою ціною довелося заплатити за визволення нашої землі. В боях за звільнення міста загинуло більше 200 воїнів різних національностей, за район -- 382. На братському кладовищі в місті поховано 307 чоловік, імена 9 невідомі. Війна залишила нам 26 військових захоронень. В багатьох з них лежать тіла невідомих до цього часу визволителів. В селі Новохристофорівці стоїть братська могила, в якій поховано 87 чоловік -- імена всіх невідомі. На жаль, багато могил залишились невідомими, забутими, знищеними.

За подвиги, здійснені під час визволення району 5 чоловік удостоєні звання Герою Радянського Союзу -- Б.І. Гребенніков, командир 36-ї танкової бригади, підполковник І.Д. Івлєв, підполковник М.І. Зав'ялов, майор В.А. Рувінський, багато бійців та командирів нагороджені орденами та медалями. За участь у форсуванні Інгульця та визволенні Нового Бугу медсестрі Марії Іванівні Шкарлетовій оголошено подяку, а в березні 1945 року їй було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Орден отримав кавалер орденів Леніна, Червоного Прапора, Суворова, Олександра Невського, Вітчизняної війни, Червоної Зірки та ряду медалей льотчик М.Ф. Кукушкін.

14 військовим частинам присвоєно почесне ім'я «Новобузька».

Щастя визволяти рідну землю дісталось Олександру Івановичу Момотенку, нині голові обласної ради ветеранів війни та праці, Юхиму Гричевському, Миколі Солоніченку, Григорію Савченку з Софіївки. В боях за Новополтавку загинув командир батареї Бало, не дійшовши до рідної хати всього 3 км. Федора Мироновича Треуса в числі інших військових полонених пригнали в Новополтавку. При допомозі поліцая йому вдалось втекти, добрався до своїх. Знову повернувся в село уже в складі радянських військ -- визволителем. За цей бій нагороджений орденом Вітчизняної війни. Вже після війни, одружившись, назавжди пов'язав з селом свою долю.

Більше 3000 новобужан воювало з ненависним ворогом, 227 з них загинуло в боях за Батьківщину. 763 -- удостоєні урядових нагород, 5 -- звання Героїв Радянського Союзу.

Цибулько Василь Феодосійович, народився в 1920 році в Новому Бузі. Воював на Чорноморському флоті. 7 листопада 1941 року фашисти рвались до Севастополя. Батальйон морської піхоти зайняв оборону. Група, яку очолював політрук М. Фільченков обороняла висоту в танко-небезпечному напрямку. В цьому бою моряки гранатами і пляшками з гарячою сумішшю знищили 10 танків і ціною свого життя зупинили ворога. За виключну відвагу, героїзм і самопожертвування Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1942 року всім п'ятьом було посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Москаленко Михайло Іларіонович, народився в 1919 році в селі Вільне Запоріжжя. Перед війною був студентом Миколаївського педагогічного інституту, потім навчався в Краснодарському артилерійському училищі. 26 вересня 1943 року війська Південного фронту вели бої на Мелітопольському напрямку. Тричі піхотинці піднімались в атаку на штурм Зеленого Гаю. Стрілки і мінометники взводу Михайла Москаленка вирішили любою ціною утримати зайнятий рубіж. Бій був тяжкий. В нерівному поєдинку загинули всі. Живим залишився тільки командир. Стікаючи кров'ю він продовжував бій. В нагородному листі так сказано про останні години життя Героя: «При повторному наступі наших військ лейтенанта Москаленка знайдено біля своєї батареї -- весь сколотий штиками, руки вивернуті назад. Озвірілі гітлерівці піддаючи тортурам, добивались від нього даних про бойовий і чисельний склад наших частин. Але вірний син Батьківщини до останнього подиху не сказав жодного слова, за що по-звірячому був замучений фашистами. За геройство, мужність і відвагу Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1943 року йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Мар'яновський Мойсей Фроімович, народився в 1919 році в Новому Бузі. В 1930 році з батьками переїхав у Москву. За хоробрість і героїзм проявлені в боях при звільненні фортеці Осовець удостоєний звання Героя Радянського Союзу. Нагороду йому вручили в госпіталі, там він і зустрів День Перемоги. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Олександра Невського, двома орденами Червоної Зірки. В 1955 році закінчив аспірантуру. Працював доцентом Московського енергетичного інституту.

Яшин Микола Іванович народився в 1923 році в селі Малий Став. Загинув 28 червня 1944 року в боях за Могилів.

Михлик Василь Ілліч, народився в 1922 році в селі Солдатське (тепер Олександрівка Казанківського, на той час Новобузького району). Після закінчення середньої школи в Кривому Розі поступив в перше Волинське авіатехнічне училище. Кавалер двох Золотих Зірок Героя Радянського Союзу, двох орденів Леніна, двох Орденів Червоного Прапора, орденів Вітчизняної війни І ступеня та Червоної Зірки, багатьох медалей. В 1966 році в званні полковника звільнився в запас. Жив і працював в Москві.

З нашим містом пов'язана доля ще одного Героя Радянського Союзу Кравченка, який перед війною навчався в педагогічному училищі.

Мигун Петро Семенович -- кавалер 3-х орденів Слави, ордену Червоної Зірки, багатьох медалей. Пройшов шляхами війни від першого до останнього дня. Був учасником параду Перемоги в Москві. Після війни жив і працював в радгоспі «Червона Баштанка».

Славою овіяна доля незвичайної жінки -- Євдокії Миколаївни Завалій, яка 17-річною дівчинкою сама пішла назустріч фронту після того, як їй відмовили в військкоматі. Служила в медсанбаті кавалерійського полку. Після поранення, назвавшись Євдокимом, потрапила в морську десантну бригаду. Стала бригадиром окремої роти автоматників «морські дияволи». Нагороджена багатьма орденами та медалями. Живе в Києві.

На кітелі контр-адмірала Петра Оникійовича Пащенка -- орден Леніна, два ордени Червоної Зірки, два -- Червоного Прапора, орден Вітчизняної війни II ступеня, багато медалей.

Іменем безстрашного юнака -- артилериста Павла Зубкова, який загинув в 20-річному віці під час боїв за Корсунь названа вулиця в місті. Нагороджений двома орденами Бойового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки.

Народився і виріс в Новому Бузі генерал-майор інженерних військ Арон Шевелєвич Шифрін.

Двома орденами Слави нагороджені наші земляки Іван Корнійович Закопайко, Олексій Петрович Яровий, Іван Павлович Смоляк (він охороняв радянську делегацію під час переговорів в Тегерані), Степан Антонович Коливай та інші.

Троє наших земляків-кулеметників з Баратівки Григорій Бородуля, Леонід Прищепа, Рясик та новобужець Іван Пластун штурмували рейхстаг. Серед радянських музикантів в Берліні був Іван Голодніков.

6. Відбудова народного господарства (березень 1944-1950 рр.)

Гітлерівські окупанти завдали району величезних збитків, залишили вщент зруйноване господарство. В районі залишилось всього 26 тисяч чоловік населення, в місті -- 9,5 тис. чоловік. Більшість з них -- непрацездатні. Були розграбовані всі 57 колгоспів та радгосп імені Щорса, зруйновані залізнична станція, Новобузька та Софіївська МТС, лубзаводи. Нанесені збитки 6 організаціям, 34 підприємствам, особистому житлу і майну 3933 новобузьців, зруйновані 41 об'єкт народної освіти, педучилище, технікум, школу ветфельдшерів, 3 виконкоми, 5 установ охорони здоров'я, ряд магазинів, бібліотек. Сотні людей залишились без даху над головою. Напередодні війни в господарствах налічувалось 20 тисяч корів, понад 12 тис. свиней, стільки ж овець, 7670 коней. Після війни залишилось 512 коней, 152 голови великої рогатої худоби, 20 свиней та 21 вівця. Не залишилось жодної птахоферми, жодної пасіки. За даними матеріалів комісії по обліку збитків від німецько-фашистської окупації (далеко неповними) фашисти завдали збитків на суму 56954441 крб., сума збитків тільки по 9 Новобузьких колгоспах складала понад 168 млн. крб.

Після звільнення краю від ненависного ярма окупантів перед жителями постало надзвичайно важке і відповідальне завдання відбудови народного господарства, налагодження нормального мирного життя. З евакуації стали повертатись радянські активісти, спеціалісти, відновлювали свою роботу місцеві органи і установи. Вже 14 березня 1944 року почала виходити районна газета «За колективізацію». До кінця року було випущено 6 номерів загальною кількістю 6800 екземплярів. Наближалась весняна посівна кампанія. В колгоспах не було ні техніки, ні тяглової сили, ні посівного матеріалу. Поля буквально начинені боєснарядами. Згадуючи той час, тодішній голова райвиконкому М.К. Афонькін розповідав: «Принесли люди зерно, сховане від окупантів. Важче було з інвентарем, тракторами. Колгоспники заховали тільки декілька розібраних тракторів. А ще мобілізували всіх коней, волів, корів. Так і почали весняну посівну кампанію 1944 року. Засіяли більше 1000 га за 14 днів».

Через тиждень після звільнення в Новий Буг прибув з призначенням на посаду директора МТС Захар Васильович Іванько. Він згадував: «Коли я прибув на подвір'я в МТС, то ніяких машин там не побачив, крім купи руїн на ін. Підійшла група колишніх робітників МТС -- Потапенко Андрій Григорович, Синько Федір Пилипович та ін. Тут же розпланували з чого почати відбудову, де що розмістити. Зібрали робітників. По полях та ярах зібрали біля 40 тракторів «ХТЗ», «Універсалів», «НАТИ» та інші машини. Всі вони потребували ремонту, заміни запчастин, яких не було. Деякі деталі приховані від окупантів приносили самі трактористи, дещо використали з трофейних машин, яких було на станції дуже багато. Потім стали прибувати машини із східних районів. Організували курсу трактористів, куди охоче пішли жінки».

В колгоспі «Політвідділ» сівбу довелося проводити вручну, під граблі і лопату, так як фашисти відібрали в селі всю худобу. Степ найчастіше доводилось обробляти таким чином: вдень господарювали сапери, а вночі -- сіячі. Часто доводилося зупиняти трактори, щоб прибрати з шляху міну чи снаряд.

Незабаром в Новобузькій МТС було вже 74 трактори. Водночас населення активно допомагало Червоній Армії. Більше 500 жителів району працювали на будівництві мостів і переправ через річку Інгул, понад 400 чоловік і 100 підвід були зайняті на доставці боєприпасів. Збирали кошти на танкову колону «колгоспник Миколаївщини», яка була випущена в травні 1944 року. З особистих заощаджень в фонд оборони новобузьці віддали 1,5 млн. крб., підписали більш, як на З млн. крб. державну воєнну позику. У всенародний фонд допомоги фронту, внесли 270450 пудів хліба, зібрали багато теплих речей.

Верховний головнокомандуючий маршал Й.В. Сталін у телеграмі на ім'я першого секретаря райкому та райвиконкому писав: «Передайте трудящим Новобузького району за зібрані ними гроші на будівництво танкової колони «колгоспник Миколаївщини» мій товариський привіт і подяку Червоної Армії». Подяка надійшла також від командування 3-го Українського фронту окремо медичним працівникам лікарні за самовіддану працю по лікуванню та догляду за пораненими бійцями.

У відповідь селяни на мітингах, які повсюдно проводились в трудових колективах брали на себе зобов'язання швидко закінчити скиртування, обмолот і продаж хліба державі. Одночасно розгорнувся збір подарунків для фронтовиків. В місто щодня прибували підводи з фруктами, борошном, хлібними виробами. В червні міські колгоспи підготували для відправки бійцям 3-го Українського фронту 329 кг білого хліба, 536 кг меду, 254 кг борошна, яйця, вершкове масло.

Збирання врожаю було проведене за 20 днів, виконано план поставок зерна державі на 116%. Тільки артіль імені Коцюбинського продала державі 8 тис. цнт. хліба. Люди, що зазнали всіх жахів війни та окупаційного режиму мужньо переборювали всі труднощі, з нетерпінням чекаючи перемоги. Повним ходом йшли відновлювальні роботи на підприємствах і установах. Осіню 1944 року відновив роботу коноплезавод і до кінця року випустив продукції на 108 тис. крб.

На засіданні бюро райкому партії 30 червня 1944 року прийнято рішення про благоустрій могил загиблих воїнів, увіковічення пам'яті воїнів, які полягли, визволяючи місто і район, а також перейменувати вулицю Зелену в Новому Бузі на вулицю ім. Москаленка, колгосп «Політвідділ» -- на імені Москаленка, клопотатися про присвоєння середній школі №7 його імені. Першочерговою справою було відновлення роботи закладів освіти. Вжиті заходи дали змогу до кінця 1944 року працювати 8 навчальним закладам району. В березні 1944 року відновив свою роботу технікум. Зібрав студентів, які не встигли завершити навчання до війни і вже в вересні 1945 році випустив 22 агрономи-рільники.

Працювали аптека, лікарня, підприємства торгової мережі, районний та 9 сільських клубів. Кращою вважалась робота клубу колгоспу ім. Андре Марті, де було поставлено 11 п'єс і концертів, а в клубі колгоспу «Молода гвардія» -- 9 п'єс і концертів.

В зв'язку з тим, що не було можливості забезпечувати населення газетами, на всіх центральних садибах господарства були зроблені газетні вітрини. В 1944 році в районі було випущено 423 бойових листа, 216 стінних газет.

Вже до кінця 1944 року в районі було 109 комбайнів, 49 молотарок, 60 тракторних сівалок, 11924 голови великої рогатої худоби, 4020 свиней, 10951 вівця, 4600 коней, в колгоспах відбудовано по 4-5 тваринницьких ферм.

Багато людей змушені були жити в землянках і напівзруйнованих будинках. Гостро не вистачало необхідного: їжі, одягу, взуття. Лютували тиф, туберкульоз, кишечно-шлункові захворювання. Здавалося, що в таких умовах відродження господарства затягнеться на десятки років. Але трудящі маси були сповнені рішучості якнайшвидше відновити країну. З величезною радістю зустріли довгожданий День Перемоги. 9 травня в усіх населених пунктах району відбулися мітинги. В місті промовці -- секретар райкому партії Сушко К.І., голова райвиконкому Албул М.К., член райкому партії Ясиненко О.Ф. палко вітали з перемогою і закликали до нових зусиль на трудовому фронті. Після демобілізації щодня повертались фронтовики. Серед них були і районні керівники: Красов Т.Т., Рубан-Задольський М.Л., Віселін К.В., Гонтаренко І.М., Маров В.А., Лимар В.Й. та ін.

В 1945 році новобузькі колгоспи одержали безкоштовно 400 голів великої рогатої худоби, 100 коней, більше 3000 овець.

В 1945 році Никифор Полікарпович Андрієнко організував роботу санаторію для дітей хворих кістково-суглобним туберкульозом, в якому лікувались діти з усієї області.

Але процес подолання наслідків війни був складним і суперечливим. До зростання труднощів, викликаних директивою Ради Міністрів СРСР та ЦК ВКП(б) про збільшення хлібозаготівель та посилення відповідних репресій щодо сільського населення, надмірними адміністративними методами керівництва, постійним відтоком робочої сили з села на відбудову великих промислових підприємств у міста, шахти Донбасу, школи ФЗО та ін., додались також несприятливі метеорологічні умови.

Зима 1945-1946 років була малосніжною, з частими відлигами, а травень-червень найбільш посушливими за останні 50 років. Загинуло 30-40% посівних площ. Незважаючи на труднощі весняно-польових робіт 1946 року догляд за посівами проведено своєчасно. Але надії на урожай не справдились. Очевидці згадують, що від посухи земля на полях потріскалась і перетворилась в каменюку. В результаті погодних умов жнива пройшли на 2-3 тижні раніше звичайного. План збирання за площею засіву був виконаний на 100%. Після збору врожаю поля прочісували по декілька разів, збираючи колоски, спеціальні бригади розкопували нори польових мишей і ховрахів, вибираючи зерно. І все-таки за перші два місяці, які вважалися вирішальними, район заготовив зерна на 14,5%. Не кращим був урожай овочів. Склалося вкрай незадовільне становище з кормами для худоби, зменшилось його поголів'я. В 1947 році урожай становив 5,4 ц/га. Почався голод. Широкого розголосу набула справа директора Новобузького зернорадгоспу Сорочана. Він не міг байдуже спостерігати, як люди голодують, їдять траву, відходи від буряків і т. д. Директор роздав працівникам радгоспу, різним організаціям понад 6 тис. кг зерна, 651 кг борошна. За це його виключили з партії і засудили на декілька років заслання. Особливо відчутними стали наслідки голоду навесні 1947 року, коли були вичерпані останні продовольчі запаси. Кількість померлих від голоду була значно меншою, ніж в 1932-1933 роках.

До кінця 1948 року в районі повністю освоєні довоєнні площі посівних, засіяно 74423 га орних земель, урожай склав 13 цнт/га, район здав державі 937801 пудів хліба. Окремі господарства: імені Коцюбинського, «16-ї партконференції», «Радсело», «Серп і молот» зібрали в середньому з гектара 1018 цнт. Були перевиконані плани по тваринницькій продукції, надоях молока на фуражну корову. До кінця 1948 року поголів'я великої рогатої худоби становило 7441, коней -- 2432, овець -- 7981 голови. Доярка колгоспу «Перемога» Василько першою в повоєнні роки перевершила 3000-й рубіж по надоях молока на корову (3150 кг). Успішно виконали планові завдання 1948 року з усіх показників колгоспи імені Димитрова, «Червона праця», імені 16-ї партконференції, «Червоний степ». Успішно виконувались соціалістичні зобов'язання. Ланкова колгоспу «Серп і молот» Березнегуватської сільської ради Олена Коляса виростила на 20 га по 25 цнт озимої пшениці. Бригадир тракторної бригади Новобузької МТС Пархоменко взяв зобов'язання обробити 15-сильним трактором 1400 га, а обробив 1405, зекономивши при цьому 1680 крб. і 300 кг пально-мастильних матеріалів. Тираж районної газети зріс до 2,5 тисяч екземплярів. Виходила 131 стінна газета. Працювали 18 колгоспних клубів. В райцентрі відкрито кінотеатр, бібліотеку, клуб, працював радіовузол на 450 точок. В 1948-1949 роках на центральній площі міста було закладено парк.

Включившись в змагання «П'ятирічку -- за чотири роки» робітниця Баратівського коноплезаводу Л. Велика виконувала щодня по 1,5-2 норми, робітники Софіївської МТС І. Тушливський, С. Світличний, В. Колясо -- по 2-3 норми. К колгоспі імені Коцюбинського в 1949 році урожай озимої пшениці склав 19,8 цнт/га, до кінця 1949 року тут було побудовано 11 тваринницьких ферм. Неподільні фонди колгоспу досягли 529 тисяч крб. Колгоспники одержали на трудодень 2,5 крб. і 3 кг хліба. В цьому ж році артілі було вручено перехідний Червоний прапор обкому КП(б)У і облвиконкому. Колектив Новобузької МТС в 1949 році зайняв перше місце в області, виконавши план на 113%, а бригада Цегельного -- на 142, виробивши на кожен 15-сильний комбайн по 950 га. Великий вклад в розвиток народного господарства вніс Михайло Ілліч Кузьома -- кавалер орденів Слави 3-го і 2-го ступенів. Повернувшись з фронту, став комбайнером МТС, очолив бригаду в колгоспі імені Леніна і вивів її в число передових. В 1950 році на базі маслозаводу створюється сироробний завод, на якому зайняті 290 робітників. Завод виробляв 6 тонн різноманітної молочної продукції в рік на суму 18 млн. крб. В тому числі масла -- 1,5 тонни, більше 2,5 тонни жирного сиру. На базі 15 дрібних артілей в Новому Бузі створюється 4 великих колгоспи. Укрупнення колгоспів сприяло подальшому розвитку, підвищенню культури землеробства, продуктивності праці. В квітні 1949 року Указом Президії Верховної Ради УРСР ланковій колгоспу «Червона праця» Ганні Терентіївні Осадчій присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Це була перша з 12-ти Героїв праці в районі. В 16 років Ганна Терентіївна стала ланковою. Всі сили віддавала роботі. Її жіноча ланка збирала послід, попіл, пахала й боронувала поле коровами, клепали лемеші та зуби борін, підковували коней, затримували сніг, вивозили на поля гній, а взимку вручну перебирали зерно для посіву. І праця окупилася сторицею. Ланка одержала урожай пшениці по 30,7 цнт/га. В цьому ж 1949 році ланкову радгоспу «Червона Баштанка» Курдіяш Ксенію Андріївну нагороджено орденом Леніна і Золотою Зіркою Героя Соціалістичної Праці за небачений урожай люцерни -- 5 цнт/га. Вже на кінець 1949 року в районі було завершено відбудовчі роботи. Колгоспи економічно зросли. Механізація сільгоспробіт на оранці та збиранні зернових перевищила 90%. На кінець п'ятирічки сільське господарств досягло довоєнного рівня. Налагоджувалось життя та добробут трудящих. Це був наслідок тяжкої самовідданої праці народу.

7. Список колгоспів та населених пунктів, в яких вони були розташовані станом на 1944 рік імені Леніна

новобужжя капіталізм міжвоєнний

1. ім. Кірова -- м. Новий Буг

2. ім. Ворошилова -- м. Новий Буг

3. «ХТЗ» -- м. Новий Буг

4. «Червоний партизан» -- м. Новий Буг

5. «Червоний степ» -- с. Першотравенське

ім. Коцюбинського

1. «Червоний прапор» -- с. Терноватка

2. «Червоний плугатар» -- с. Олено-Калинівка

3. «Більшовик» -- с. Новосілля

4. ім. Калініна -- м. Новий Буг

5. ім. Коцюбинського -- м. Новий Буг

6. «Червоний партизан» -- с. Семено-Василівка

«Родина»