Перший рік в семінарії навчалось 22 вихованці, навчались тільки юнаки від 16 до 20 років. Прийом молодших юнаків здійснювався тільки через попечителя Одеського округу. Право вступу мали діти всіх верств населення, строк навчання 4 роки. Вступники складали екзамени з російської мови (диктант), математики (усно і письмово), історії, географії. Майже всі студенти отримували стипендію, державна -- 8-10 крб., земська -- 13. Вивчали Закон божий, педагогіку, російську і церковнослов'янську мови, арифметику, геометрію, фізику, природознавство, мінералогію, історію, географію, зоологію, українська мова не вивчалась. Всі учні займалися співом і малюванням. Навчання продовжувалось у вихідні і святкові дні добре організованими виховними заходами, організацією релігійних свят, літературних вечорів, вечорів відпочинку з танцями і музикуванням. Частина учнів забезпечувалась місцем в гуртожитку. На території семінарії було розбито два сади: фруктовий і сад-парк, в якому гуляла молодь. Фруктовий з красивими доріжками, квітами та травою був місцем прогулянок вчителів та дітей.

В 1877 році при семінарії відкрилось початкове двокласне училище. Кількість учнів в семінарії та училищі була невеликою.

В 1879 році при семінарії відкрилася церква (тепер клуб технікуму). її настоятелем був законовчитель, церковним старостою -- наставник семінарії. В церкві співали два хори: чоловічий із семінаристів і дитячий із учнів училища. На будівництво церкви Міністерство освіти виділило 6249 карбованців. Кошти на утримання семінарії виділяло Міністерство народної освіти в межах 23-25 тис. крб. Витратна частина визначалась радою семінарії.

В серпні 1899 року відбулося відкриття читальні-чайної. Турботи про нову бібліотеку взяло на себе товариство піклування про народну тверезість.

В 1900 році читальні вдалося роздобути деякі журнали 1899 року. Проте маленька читальня не могла задовольнити запити 20-тисячного населення містечка, тому постало питання про відкриття в Новому Бузі бібліотеки при комітеті товариства піклування про народну тверезість. В 1905 році газета «Південна Росія» писала в кореспонденції з Нового Бугу: «Сумне враження справляє російське містечко, коли бачиш, як бідне воно культурою. Візьмемо хоча б наше містечко, тут нараховується близько 18 тис. жителів. Більшість складають селяни, але багато і різночинців: купців, чиновників, священиків, вчителів. Думалося б, що повинні бути такі освітні установи як бібліотека-читальня». Місцева інтелігенція декілька разів робила спробу створити тут бібліотеку. В січні 1905 року було одержано дозвіл на її відкриття, якого довелося чекати 8 років. В той же час читальня-чайна продовжувала своє жалюгідне існування. Було прийнято рішення відкрити бібліотеку-читальню. Херсонське земство дало на це згоду і запропонувало Новобузькому товариству виділити для нової бібліотеки місце і приміщення. 12 травня 1913 року відбулося відкриття бібліотеки-читальні. Сюди надходили столичні місцеві газети. Приміщення було найнято в центрі містечка, обставлено досить пристойно. Вже на наступний день надійшла маса заявок на видачу книг для читання.

Новий Буг був одним з найбільших населених пунктів і осередків культури Херсонської губернії. Наявність в містечку семінарії, шкіл, пошти, телеграфу, значної кількості інтелігенції, студентської і учнівської молоді, службовців, робітників мали велике значення для розвитку культури і, зокрема, драматичного мистецтва. Розвиток художньої театральної самодіяльності в Новому Бузі припадає на той час, коли в Бобринці та Єлесаветграді проходили вистави М. Кропивницького та І. Карпенка-Карого.

Створені там трупи мандрували по всій Херсонщині. їх мистецтво полонило новобузьців, захоплюючи широке коло інтелігенції, службовців, студентів.

Основним центром культури в містечку стала учительська семінарія. Тут в 1898 році виник перший драматичний колектив. Репетиції проходили в приміщені семінарії, виступи проводились під відкритим небом на базарній площі, біля нинішнього ресторану «Восток». Аматори вибирали такі п'єси, які йшли в професійних театрах. Вистави носили характер просвітництва. В семінарії був чудовий хор та струнний оркестр.

В 1899 році виникає аматорський театр при «чайной общества трезвости». В ньому грали вчителі церковно-приходських і земських шкіл, фельдшери, працівники пошти і телеграфу, робітники. Ініціатором його був вчитель І. М. Рекун, палкий любитель театру і словесності, автор багатьох прозорих і віршованих творів для дітей, декількох п'єс. В театрі активну участь приймали вчителі Н. Свиридов, М. Тріска та ін. Ставилися п'єси з піснями, танцями. Театр був доступним для всіх. Сам власник чайної був зацікавлений в роботі театру: Чим більше людей - тим більший виторг.

В 1907 році «Пожарное общество» збудувало на центральній площі великий дерев'яний театр на 800 місць. Його назвали Літнім. Театр часто виїздив на гастролі до міст та сіл Херсонської та інших губерній України. Згодом всі драматичні гуртки: семінарський, «Чайной общества трезвости» та «Пожарного общества» об'єдналися в один великий і талановитий колектив з загальною кількістю (з хором і танцювальним гуртком) до 80 чоловік. На зміну старшому поколінню аматорів приходила молодь. Виникла нова форма театральної роботи -- концерти. Один з перших відбувся восени 1914 року. Всі кошти зібрані на вечорі пішли у фонд допомоги пораненим. «Всі дружно працювали, готуючись до репетицій і вистав, -- розповідає одна з учасниць цього театру, вчителька Ф.С. Головата, - «Важко було, реквізиту не було ніякого. Шили ми одяг для ролей кожен сам собі з свого матеріалу, перефарбовували стареньке. Розшукували відповідне вбрання у людей. Всі ми, жіноцтво, домовившись справили з брезенту, пофарбувавши у різні кольори чобітки». Режисерську роботу взяли на себе найздібніші аматори. Учитель і драматург І. Рекун, П. Косячний, Г. Кульчицький. Колектив театру був дружний, талановитий, творчий, основним репертуаром була українська класична спадщина». На початку Жовтневої революції літній театр було перейменовано в народний театр.

З початком зими театр мав своє зимове приміщення в «Чайной общества трезвости» розмістився ревком. Народний театр почав виступати в будинку колишнього ілюзіоні, що належав власникові Гулінському. А ще через рік-два перейшов у приміщення колишньої «Просвіти». Цей будинок почав називатися Народним домом (нині райвійськкомат).

Напередодні революції в містечко приїхало подружжя Черкасенко Іван Феодосійович та його дружина Розалія Антонівна. Сам Іван Феодосійович родом з містечка, тут закінчив вчительську семінарію. Вчителював в різних місцях, керував хором, брав участь в самодіяльних театрах. Любов до мистецтва привела його до трупи М.М. Кропивницького, в якій він виступав як актор наприкінці XIX століття. Приїхавши в Новий Буг, він працював у місцевій гімназії та вчителем співів у семінарії. Розалія Антонівна теж учасниця аматорських театрів Одеси, Тирасполя, співачка і режисер самодіяльних театрів, вчителювала в гімназії, займалася позашкільною роботою в системі народної освіти волості. Глибокі знання подружжя Черкасенків в справі вибору репертуару організації вистав, налагоджування роботи хору, співів та інших організаційних питань дали можливість місцевій групі піднятись на рівень професійного театру.

Ще в кінці минулого століття купець з Нового Бугу І.М. Рябчук організував в селі Розанівці притулок для сиріт, придбав духові інструменти і найняв диригента. Діти вивчали нотну грамоту. Так в нашому краї з'явився перший духовий оркестр. Перед революцією приватний оркестр був у новобузького єврея Зюзі Косоюцького.

На надзвичайно низькому рівні було медичне обслуговування населення. В 1817 році розпорядженням адміралтейства головний військовий шпиталь із Вітовки переїхав до Миколаєва. В цей період за межами Миколаєва діяла тільки одна лікарня на 24 ліжка в Нагартаві. Лише в центрах військових поселень, Вознесенську та Новому Бузі були польові лазарети. На розвиток охорони здоров'я на селі держава не виділяла ні копійки, а земські лікарні утримувались виключно за рахунок податків на селян. В 1867 році повітова управа відкриває в Новому Бузі фельдшерський пункт в приміщенні волосної управи з приймальним покоєм на два ліжка. Працював тут ротний фельдшер. Усвідомлюючи його безпорадність, земське управління організовує повітову лікарську дільницю у місті Херсоні. Маючи у своєму розпорядженні «пересувну аптеку», лікар повинен був об'їжджати свою дільницю на сотні верст. Пізніше було виділено асигнування з тим, щоб ліквідувати роз'їзну систему і організувати лікарські дільниці. Така дільниця була відкрита і в Новому Бузі і обслуговувала 19 тисяч чоловік. В ній працювали лікар, фельдшер і акушерка. В Антонівці при волосному управлінні працював фельдшерський пункт.

Приймальне відділення не могло забезпечити стаціонарного лікування хворих, а лікар в роз'їздах не міг найчастіше надати серйозної медичної допомоги. Тому в 1880 році була відкрита перша дільнична лікарня на 10 ліжок. Вона мала два лікувальні корпуси: один для «чистих» хворих, а другий -- для «заразних». До 1895 року число ліжок зросло до 22, а до 1910 -- до 30. В 1913 році лікарня обслуговувала 33 населених пункти, мала хірургічне відділення з операційним блоком, інфекційний барак на 4-5 ліжок, родильні та терапевтичні ліжка. В 1910 році почав працювати ще один лікар, побудована земська аптека. В 1911 році було збудовано будинок для медперсоналу. До 1900 року при лікарні була побудована самостійна амбулаторія, що обслуговувалась лікарем та фельдшером. 50 процентів захворювань, з якими звертались до лікарів, були інфекційними (тиф, дифтерія, дизентерія, скарлатина та інші). Понад 94% жінок народжували вдома. Смертність досягала 28-30 випадків на 1000 чоловік населення, дитяча смертність -- 275-280 на 1000 чоловік. Основна причина смертності -- інфекційні хвороби та туберкульоз. Профілактикою інфекційних хвороб ніхто не займався. Губернаторське санітарне бюро тримало в себе одного санітарного лікаря, в обов'язки якого входила реєстрація інфекційних хвороб і збір даних від священиків про народження і померлих. В період великих епідемій санітарний лікар мав право найняти «епідеміологічного» фельдшера і направити його в будь-яке село для надання допомоги хворим.

На території району до 1917 року 16 разів лютувала епідемія холери. Особливо жорстокою була в кінці 19 століття, коли смертність сягала 50% від числа захворювань. Особливо часто помирали діти. Лікування здійснювалось лише ізоляцією хворих в спеціально відведені будинки на околиці сіл. Земські фельдшери зобов'язані були проводити щеплення проти віспи. їх було мало і повітова управа доручала лікарям навчати вчителів. Неосвіченість фельдшерів та лікарів змушена була визнати навіть повітова управа. Новий Буг був ринком праці для безробітних Росії. Особливо страждали від хвороб антисанітарії наймити і заробітчани, які прибували сюди в пошуках шматка хліба. Ці люди мешкали в непристосованих для житла бараках, практично не мали відповідного одягу та їжі. Нескінченні хвороби і смертність серед приїжджих змусили губернатора скликати термінову нараду в Одесі, де обговорювалося це питання. Але губернаторська діяльність будівництва критих дерев'яних навісів та звернені до поміщиків про поліпшення утримання робітників не йшла.

Багато сил в боротьбі з хворобами віддав земський лікар Гіндін В.А., призначений головним лікарем в 1884 році. Здібний хірург, він вперше застосував в своїй роботі ряд нових інструментів і апаратів, вніс багато нового в медичну практику. Постійно застосовував в своїй роботі нові методи лікування Домінантій Володимирович Руссінковський. Все життя віддав медицині Зігізмунд Ксаверович Дембовський. В кінці 19 століття земство все-таки змушене було відкрити лікувально-продовольчий пункт для надання допомоги прибулим на заробітки. Складався він з невеликої амбулаторії дерев'яного бараку та кухні, де готували їжу.

3. Події 1905--1921 років

Малоземелля, непосильні податки, експлуатація зі сторони поміщиків, куркулів і місцевих підприємців, політичне безправ'я визивали протести трудящих. В 1879-1883 роках притягувались до відповідальності за «оскорбление» особи царя, жителі Нового Бугу Р.І. Агей, К.Ф. Мишенін, І. Шинкаренко, І. Артамонов, В.В. Момот. В 1898 році помічник Новобузького прокурора повідомляв Одеську судову палату, що в містечку і в навколишніх селах набули розповсюдження слухів про розподіл поміщицьких земель. На початку XX століття революційну роботу серед жителів Нового Бугу почали вести соціал-демократи із Миколаєва, Одеси, Херсона. Посилилась діяльність більшовицьких Миколаївської та Херсонських організацій РСДРП.

Ще в січні 1904 року до рук поліції потрапили кілька брошур соціал-демократичного змісту, які були завезені до Нового Бугу членом Миколаївського комітету РСДРП Якубовським. З його ініціативи 1 травня 1904 року на західній околиці містечка була проведена перша маївка, в якій прийняло участь більше ЗО чоловік. Завершилась вона співом «Інтернаціоналу», на маївці 1905 року було вже більше 1000 чоловік.

Все частіше чулися заклики «Геть самодержавство», «Геть поміщиків». Жителі побили вікна в будинку багача Гулинського, появляються листівки, розповсюджується література. Центром об'єднання революційних сил в містечку була вчительська семінарія. Викладачі В.П. Мазурик, С.П. Чорний, І.П. Дегтярьов проводили з учнями політичні бесіди. В серпні 1905 року за збереження і розповсюдження нелегальної літератури були заарештовані вихованці 4 класу семінарії Ю.О. Мальований та І.С. Васкан. З цього приводу окружний прокурор та чиновники з Херсонського жандармського управління провели в семінарії слідство. Обидва семінаристи були виключені без права вступу в будь-який учбовий заклад. Одночасно почалися арешти серед робітників. У відповідь слухачі семінарії почали готувати політичну демонстрацію. В містечку склалася досить напружена обстановка і власті повідомляють департамент поліції, що «Новий Буг загрожує безпорядками. Представляється вкрай бажаним розквартирування козачих сотень».

19 жовтня пристав 4 стану попередив директора семінарії, що: «За даними відомства завтра, 20 жовтня, вранці вихователі ввіреної вам семінарії, маючи при собі револьвери, палиці, мають зібратися в приміщенні семінарії і потім відправитись з червоними прапорами по містечку Новий Буг з метою маніфестації. Про це вважаю потрібним повідомити вашому високородію для вжиття своєчасних відповідних заходів, залежних від вас, щоб запобігти серйозних сутичок вихованців з поліцією і сумних наслідків. У багатьох вихованців є револьвери, як у тих, що живуть в семінарії, так і на приватних квартирах. Для виявлення опору властям і тим особам, які будуть протидіяти вихованцям». Не дивлячись на вжиті заходи, багатолюдна демонстрація відбулася з червоними прапорами, з революційними піснями, вона закінчилась погромом будинку директора, частини вчителів, багатіїв, а також мітингом в центрі містечка. До демонстрантів приєднались робітники і селяни. Вони протестували проти гніту і насилля поміщиків і самодержавства, високого оброку, відмовлялися щорічно посилати служити в армію. Демонстрація була розігнана поліцією та жандармерією. 11 її організаторів та учасників заарештували.

26 червня 1906 року, виступаючи в центрі Нового Буга, присланий Миколаївським комітетом РСДРП агітатор Л.Я. Шейдеман призвав новобужан виступати за розпуск Державної Думи, підніматись за озброєну боротьбу проти поміщиків, капіталістів і царського уряду. Поліція його заарештувала і побила. 28 серпня 1906 року на подвір'ї новобузьких селян Лаврентія і Костянтина Климових поліція знайшла аркуші з текстом Програми соціал-демократичної партії та повідомленням про її з'їзд, записну книжку, в якій містився заклик до збройного повстання. В вересні 1906 року на вулицях містечка з'являються листівки.

Їх розповсюджував місцевий житель Сімка Зайлікович Пінський, який за це був засуджений до 8-місячного тюремного ув'язнення.

В лютому 1907 року окружний прокурор повідомляв про те, що в містечку регулярно появляються листівки з журналу «Борьба», який видавався Миколаївським комітетом РСДРП. За їх розповсюдження 17-річний Дмитро Кізельман потрапив до в'язниці. Агітаційну роботу проводив в містечку відповідальний організатор Миколаївського комітету РСДРП А.П. Борисів. В тому ж році в місті почала діяти підпільна друкарня. Після придушення революції 1905-1907 років боротьба не припинялася. Ще більше прискорився процес розшарування суспільства, посилився наступ на життєві права селян та робітників. їх життя ще більш погіршилось.

Згідно подвірних списків Херсонського повіту землевпорядної комісії 1907 року Новобузька сільська община складалась із 1942 господарств. За нею було закріплено 25 тисяч десятин землі. її члени мали 4,2 тисячі коней, 80 волів, 2144 корови. Але 1200 господарств мали в середньому по 10-15 десятин землі і 2-4 голови худоби, 300 -- по 1-4 десятини, 13 -- безземельні і 533 -- не мали худоби. Число бідняцьких господарств збільшувалось. Вкрай розорившись, вони продавали або здавали свої наділи в оренду більш заможним, а самі йшли в найми. Число куркульських господарств перед столипінською реформу складали біля 200 з наділами в середньому 30 десятин і 10-15 голів худоби.

Впровадження столипінської реформи дало можливість заможним селянам переселятися на «отруби». Навколо Нового Бугу виникли нові виселки та хутори -- Ново-Антонівка, Новосілля, Петрівка, Калинівка, Варварівка та інші. 69 заможним селянам, які вийшли на «отруби», виділили 1640 десятин землі. Різко змінюється кількість і склад населення міста. Багато куркульських господарств збільшили свої наділи до 200 (найбільше 729 десятин). Нерідко безземельні селяни змушені були покидати рідні домівки і шукати долю в чужих краях. Переселення велось в основному в Оренбузську, Томську, Ставропольську і інші губернії. Протягом 1906-1907 років населення містечка зменшилось на 11650 чоловік, але за рахунок нових переселенців знову скоро почало збільшуватись.

Загострювалась класова боротьба. В 1913 році селяни підпалили скирти багатіїв. До кримінальної відповідальності притягувався артист театру І.А. Ставицький за виконання сатиричних куплетів, в яких висміював царя і весь самодержавний лад.

Наближалась перша світова війна, яка ще більше погіршила й без того тяжке життя простого народу і прирекла його на нові тяжкі випробовування. Напередодні війни в Новому Бузі проживало 18 тисяч чоловік, в основному -- селяни. Діяло 86 дрібних кустарних підприємств, два парові млина, цегельно-черепичний завод, на яких працювало більше 100 найманих робітників. Місто та село з початку війни жило нею. Тільки за два роки (1914-1916) по волості було зареєстровано 1200 поранених, більше 300 чоловік загинуло на фронтах. Позбавлені робітників господарства розорювались, зростали податки. Заборгованість складала більше 7 тисяч карбованців. Власті неспроможні були стягнути борги, не дивлячись на сурові попередження земського начальника: «Новобузькому волосному старшині. Приписую... прийняти найрішучіші по стягненню недобору заходи. Попереджую, що якщо до 1 грудня недобір не буде поновлений, то старшина і відповідні сільські старости будуть витримані під арештом по 7 діб кожний».

Крім податків уряд для потреб фронту проводив реквізицію хліба, одягу, коней, худоби. В 1915 році новобузьці зібрали 1378 пудів хліба, 15 тисяч карбованців та різних речей на суму 1174 карбованці. До того ж люди були змучені ще від всіляких повинностей, нарядів, скопних та дорожніх робіт. На суворий облік були взяті всі підлітки від 14 років, працездатне населення, а також коні і підводи. Тільки в 1915 році 294 чоловіки утримувались під арештом за образу посадових осіб, відмову від виконання повинностей. Практикувалась публічна розпродажа майна, описана за борги, несплату податків і зборів.

Незабаром почали повертатися поранені та скалічені, зараховані на так зване «добове постачання». Місто та села ставали переповненими солдатами, вдовами та інвалідами. Війна руйнувала, калічила, але вона й відкривала очі на страшну правду про безглуздість війни. Появляються дезертири. Першими забили тривогу з цього приводу церковнослужителі. В звіті Херсонської єпархії за 1916 рік архієпископ Херсонський скаржився, що в містечку, селах і хуторах ховаються дезертири, які розбещують молодь вільнодумством, залучають її до безпорядків і грабежів. В циркулярі від 8 грудня 1914 року волосному управлінню суворо наказується «пильно стежити за прибуттям в сільську місцевість поранених нижніх чинів і про кожен випадок прибуття пораненого в село або хутір негайно повідомляти місцевому становому приставу». Поширювались грабежі, самогоноваріння та спекуляція. На цей період припадає початок революційної діяльності нашої землячки Лія Мойсеївни Дашевської. Вона виросла в великій сім'ї кравця. Батьки раділи, коли дівчинка поступила в учительську семінарію. В 1912 році стала членом РСДРП. За завданням партії працювала в Одеському порту. Закінчила курси медсестер. Потрапила до в'язниці. В лютому-жовтні 1917 року -- начальник санітарного поїзду під Царициним. В лютому 1918 року залишена В. І. Леніним для роботи у Москві. З вересня 1918 року -- комісар санітарної частини залізної дивізії.

Звістка про повалення самодержавства сколихнула містечко та села, прокотилась хвиля багатолюдних мітингів та зборів. Незадовго була створена рада робітничих та селянських депутатів. 9 липня утворився Новобузький волосний земельний комітет, який негайно приступив до конфіскації поміщицьких земель. Землевласники та місцеві власті чинили опір. Поміщиця Віра фон Буксгевден, в якої було відібрано 1400 десятин землі в селах Опит і Розанівка в своїй скарзі губернським властям писала: «Я вважаю розпорядження волосного комітету незаконним, бо в даному випадку всупереч постанові тимчасового уряду, здійснюється міра, яка приводить прямо до позбавлення прав та розорення приватних осіб і потрясіння основ держави.

9 жовтня 1917 року в селі Новогригорівці (Новомихайлівська сільська рада) було обрано сільський комітет. Прийняли резолюцію зборів з вимогою передати всю землю в руки земельних комітетів. До його складу входили Котовенко, Крюков. Це був перший сільський комітет на Миколаївщині.

Широку агітаційно-масову боротьбу розгорнули миколаївські більшовики. Звістку про перемогу Жовтневої революції по-різному зустріли різні політичні сили. Деякий час в містечку панувало непевне і малозрозуміле становище. Поміщики, багатії та купці порозбігалися або затаїлися. Повне безладдя змінювалося багатовладдям. Чисельні сходи та мітинги не могли внести ясності в заплутані обставини. 21 листопада 1917 року, на сходці, яка проходила на місті нинішнього кінотеатру «Інгул» жителі містечка вибрали комісарів, на яких покладався контроль за садибами поміщиків, надавались права у вирішенні всіх земельних питань. Сходки відбувались практично по всіх сотнях містечка та селах волості. В «приговорі №24» загальних зборів села Новоберезівки записано, що вони «мали загальне судження відносно Радянської влади, порадившись між собою, одноголосно визнали Радянську владу дійсною, якій ми довіряємо і спорити і перечити не будемо». В грудні 1917 року на сходках громадян волості, а потім на волосному з'їзді утворювались місцеві ради. Але часто вони були не в змозі вирішувати будь-які питання. Проходив час. Такі ради розпадалися, їм виражалася недовіра і створювалися нові. Через містечко безперервним потоком проходили військові частини, і по суті від того, хто на даний момент вступив в Новий Буг чи села, постійно залежав «колір» влади. В цьому стрімкому калейдоскопі подій так непросто було розібратись селянинові. Багатолика революція поставила кожного перед необхідністю вибору: кому вірити? За ким іти?

Сумну пам'ять про себе залишила якась білогвардійська частина під командуванням Щербачова. За доносом було виявлено і перебито 60 чоловік із числа активних учасників місцевих подій. Протягом всього шляху від села Новоюр'ївки до Нового Бугу лежали знівечені тіла, розстріляних та замучених.

В січні 1918 року на зборах, де були присутні 890 чоловік, вибирається військово-революційний комітет, до складу якого входять 50 новобузьців і 16 представників сіл волості. Ревком розробляв резолюцію, контролював міську управу, регулював рішення з земельних питань, розслідував випадки спекуляції та ін. Рішення і резолюцію з усіх питань міська управа приймала лише після погодження та затвердження їх ревкомом. В січні офіційно вводиться 8-годинний робочий день. В лютому 1918 року по сотнях містечка і в селах волості відбуваються сходи громадян, на яких обирали делегатів на волосний з'їзд. В 1918 році 21 лютого відбувся волосний з'їзд (в будинку управління соціального захисту населення) делегатів 316 чоловік, який проголосив встановлення Радянської влади на території Новобузької волості. Було обрано комісаріат - 19 чоловік, волосну раду робітничих і селянських депутатів -- 100 чоловік. Модус представництва був такий: від кожної з восьми сотень містечка по 8 чоловік, від єврейської общини «Ваада» -- 8 чоловік, від профорганізації та лівих есерів -- 3 чоловіки, від сіл волості -- 25 чоловік. Членам комісаріатів призначили заробітну плату - 200 карбованців, видали транспорт -- 2 пари коней та 2 вози на весь комісаріат.

22-23 лютого відбулися перші збори членів волосної ради, на яких було вибрано виконком в кількості 20 членів та розглянуто більше десятка питань. Головою було обрано Якова Григоровича Мельника. На зборах були утворені комісаріати: громадянський, продовольчий, по збору податків, земельний, по народному здравію, освіті. На цих же зборах була оголошена телеграма військового комісара про необхідність забезпечення революційної армії фуражем. Здійснення цього заходу доручили новообраній раді. Рада прийняла рішення по земельному питанню, яким встановлювалось, що приймати в артілі в першу чергу необхідно безземельних, які не мають тяглової худоби та реманенту. В другу -- безземельних, в третю -- малоземельних, які мають по п'ять і менше десятин землі на сім'ю. При розподілі землі перевагу надавати найбіднішим, сиротам і вдовам.

З березня відбулася сходка селян Антонівської волості. Головував член волревкому фронтовик Іван Волик. В обговоренні виступили старий більшовик, бувший каторжник Олександр Павлович Борисов, Платон Сокіл, вчитель Микола Іванович Петракі, який в своїй промові попереджував, що ні поміщики, ні куркулі за спасибі землю не віддадуть. Було вирішено організувати конфіскацію поміщицьких та церковних земель. Лишки землі конфіскували у багачів Йоганна Матуса, Закаблучного та інших.

Та Радянська влада проіснувала лічені тижні. В кінці березня 1918 року в містечко та села волості вступили німецько-австрійські, угорські, грецькі та ін. окупанти.

Ради були розігнані, відновили старі порядки. Зустрічаючи окупантів, багатії називали їх рятівниками від ярма більшовиків. Відродилась волосна управа. Проявляючи відданість новим господарям, вишукують радянських активістів, проводить реквізицію продовольства та цінностей у населення, відшкодовуючи і старі борги. Побоюючись виступів населення, з перших же днів було видано наказ про здачу в 3-денний строк зброї австро-німецьким властям. Протягом березня-травня було вилучено понад 500 гвинтівок та мисливських рушниць, 200 револьверів та іншу зброю. Режим терору і насильства красномовно характеризує оголошення волосної управи, в якому попереджається, що за кожного австрійського воїна, пораненого будь-ким з жителів на всю громаду буде накладена контрибуція в розмірі 10 тисяч карбованців, за кожного вбитого -- 40 тисяч, а за навмисне псування дротів -- розстріл на місці. Розраховуючи на зрадників, було видано також наказ про те, що «кожен, хто передасть австро-угорському командуванню більшовицьких агітаторів, одержить за кожного чоловіка премію». Загони карателів рискали по селах. Вони здійснили публічну розправу над непокірними жителями Баратівки та Єфремівки. На садибу поміщика Гербеля зігнали кілька сот жителів з навколишніх сіл. Натовп оточили солдати, виставили кулемети. Біля окупантів увивались місцеві колоністи, куркулі, новобузькі торговці, улянівський піп. Сюди ж привели вчителя Петракі, заарештованого прямо в класі. Солдати прикотили велику бочку, на неї кидали селян і два кати били нагаями. Били довго і без розбору всіх підряд.

На бочку кинули, зірвавши одяг і Петракі. Били як нікого. Через кожні ЗО ударів до нього підходив офіцер і через перекладача запитував: «А тепер скажіть, пане вчителю, то був протизаконний акт, коли забирали землю?» Петракі мовчав, коли втрачав свідомість, відливали і все починалося спочатку.

Слідом за окупантами повернулись вигнані революцією поміщики, які тут же почали заявляти про свої права на землю і майно. Деякі найбільш винахідливі, придбали відповідні документи -- офіційні бланки за підписом німецьких чиновників, згідно яких встановлювався перерозподіл на землю. Втім, самі поміщики не дуже надіялись на силу тих документів, а запасались зброєю. 22 травня каральний загін зайшов в село Кам'яне. Поміщицьке майно селяни зносили в економію Шуса Куни (село Майське). Там, поклавши на бочку, били мужиків, а жінок заставляли дивитися. Тут мордували і комісара з Миролюбівки Івана Петровича Герасименка, катували 100 чоловік, щоб нагнати страху на всіх.

Разом з окупантами діяли націоналісти, есери, анархісти. На початку грудня 1918 року після розпаду німецької та австро-угорської імперії і падіння гетьманату Павла Скоропадського південь Миколаївщини окупували війська Антанти, а на території північніше Вознесенська увійшли війська Директорії. В районі хазяйнували петлюрівці. Очолив їх націоналіст місцевий фельдшер Тетянко. Волосною управою «куренем» керував чорносотенець, бувший вчитель Мельников Іван Григорович. Націоналісти утворили кінний загін ЗО чоловік на чолі з офіцером Рурським для боротьби з Радянською владою. В грудні 1918 року новобузькі партизани під час втечі німців наздогнали загін біля Інгулу, захопили гармату, гвинтівки та гранати і сходу розігнали «варту», а її командира та кількох «вартових» розстріляли біля села Новополтавка.

На початку 1919 року надісланий з Миколаєва більшовик І.П. Габестро організував і очолив у Новому Бузі підпільний ревком з п'яти чоловік: А.К. Ковальчук, Я.М. Змієвський, Л.Г. Мишенін, А.С. Гоцелюк. Ревком організував революційну роту. За їх ініціативою та при допомозі чотирьох агітаторів більшовиків з Одеси створена перша більшовицька ячейка, секретарем якої став А.К. Ковальчук. Ревком неухильно впроваджував в життя політику воєнного комунізму. З багачів зібрано понад 500 тис. крб. контрибуції для потреб армії. Комендатура на чолі з Я.М. Змієвським підтримувала революційний порядок.

Для боротьби з бандами Григор'єва, Тютюнникова, Махна, Свіща та інших отаманів на початку 1919 року було утворено ЧОП (частина особливого призначення), згодом розділено на два загони самооборони. Загін укомплектований бійцями старшого віку під командування Я. М. Змієвського, залишився у Новому Бузі, другий загін з молоді, що іменувався «23-й партизанський загін», під командуванням І.П. Лушнікова, вирушив в похід на боротьбу з військом Григор'єва. Загін, чисельністю з батальйон, вів активну боротьбу з греками і інтервентами між Миколаєвом і Вознесенськом. Проте в його діяльності проявлялась слабість селянського руху. Сам Лушніков був людиною енергійною, запальною, але малописьменною, слабо розбирався в політичній обстановці. В загоні було немало анархістів, слаба дисципліна, відсутній зв'язок з іншими загонами. Нерідко члени загону самі чинили розбій та єврейські погроми. І, зрештою, перетворились в звичайну бандитську зграю. Поранений у сутичці з революційними загонами під Знам'янкою, Лушніков повернувся в Новий Буг. В серпні він був заарештований органами ЧК. Звинувачений в розвалі загону і насильницьких діях. За вироком трибуналу розстріляний в Миколаєві.

Незабаром після організації ЧОП загін під командуванням Змієвського, що залишився в Новому Бузі, вступив в бій з бандитами, що в кількості біля 40 чоловік вдерлися в містечко. В результаті короткої запеклої сутички григор'євці були розгромлені.

Через декілька днів з боку Казанки почала наближатися банда, очолювана місцевим куркулем Свищем. В цей час з боку Миколаєва на станцію прибув червоний кінний загін Дибенка та піхотна частина для придушення банди Тютюнника, що розмістилася в Березівці. Командування прибулих частин вислало в Новий Буг своїх представників з вимогою допомогти військам фуражем та продовольством. Ініціативу перехопили петлюрівці. Староста сільської управи націоналіст Григоренко зібрав на площі багатолюдний сход і до вечора умовляв громадян не давати військам хліб і не пускати їх через містечко. Намагалися навіть затримати представників військових частин, а вночі в сторожці Олександро-Невського кладовища зібрався штаб петлюрівців на таємну нараду. На наступний день з Миколаєва підійшов броньовик, дав кілька залпів по містечку, а незабаром на станцію пішли підводи з хлібом, фуражем. Крім того, на трьох гарбах доставили зібрану зброю, 100 пар чобіт і 1200 карбованців.

В березні перша Задніпровська дивізія звільнила район від петлюрівців. 17 березня організовано та укомплектовано волвиконком, який очолив А. К. Ковальчук. Він провів корінну реорганізацію волосного управління, взяв на облік покинуті поміщицькі садиби та підприємства, націоналізував їх. Відкрив майстерні по ремонту сільгоспмашин, шкіряний завод, прокатну станцію, магазин, їдальню, провів реквізицію по твердих цінах залишків продовольства, організував заняття в школах, налагодив роботу націоналізованої бібліотеки, виділив на потреби семінарії 11 тисяч крб. і 40 крб. лікарні.

В березні створюється підпільний ревком в Новополтавці. На волосному з'їзді селян Антонівської волості головою волосного партосередку, а потім волпарткому обрали Платона Сокура. Відновила свою роботу профспілка робітників і службовців містечка. Рішенням волвиконкому в квітні 1919 року в місті відкривається «Перша Новобузька радянська їдальня». Завідуючим був призначений Родіон Савченко. В травні було прийнято рішення про відкриття готелю.

Боротьба продовжувалась. В квітні 1919 року, коли становище в якійсь мірі стабілізувалось, ЧОП було ліквідовано. Партійно-господарський актив в цілях оборони залишився озброєним. Згодом під виглядом боротьби з контрреволюцією став організовуватись новий озброєний загін під керівництвом мешканця першої сотні націоналіста Кононенка. Своєрідним сигналом до виступу послужив похорон трьох членів загону Лушнікова, в яких 18 травня разом з пораненим Лушніковим привезли з-під Знам'янки. Виступаючи на похороні, Кононенко заявив, що за одного вбитого партизана, будемо розстрілювати десять, а ввечері на нараді в будинку Сербіна вони намітили список жертв і план погрому. На вимогу співробітників комендатури Змієвського та Мишеніна відмінити план, не зреагували. Після 10 годин вечора в різних місцях пролунали постріли, почулися крики і зойки. Проголосивши кривавий похід проти багатіїв, євреїв, всякої «контри», озвірілі бандити, до яких приєднались деякі лушніківці, громили всіх, хто потрапляв під п'яну руку. За одну жахливу ніч було вбито 113 чоловік. Були перебиті сім'ї торговців та підприємців Шпунтенка, Люмбарського, Кроль, священика Смирягина, диякона Мироновича, аптекаря Гройнінера та ін. На наступний день почали розтягувати майно загиблих, а організатори погрому влаштували мітинг, на якому тлумачили 4-й універсал Григор'єва. За розпорядженням виконкому уціліли майно жертв погрому, знесли в приміщення магазину Шпунтенка. Але через два дні в містечко вдерлась казанківська банда Свіщова. Розгромили магазин і забрали більш цінні речі.

У зв'язку з заколотом Григор'єва, вся Херсонська губернія була оголошена в стані облоги. Для розгрому військ Григор'єва зі сторони Кривого Року наступали війська під командуванням П.Ю. Дибенка, зі сторони Снігурівки -- полки інтернаціональної бригади під командуванням М.В. Голубченка, з заходу від Гур'євки підходив 2-й Вознесенський полк Юрченка. Бої затягнулись до 12 червня. Через кілька днів до Нового Бугу вступив революційний загін спеціального призначення під командуванням Федорова. Виловив та розстріляв кілька бандитів та мародерів. Погромники розбіглися, захопивши касу, покинувши гармату та іншу зброю. За одну ніч новобузькі ставки виявилися загаченими вузлами з різноманітним скарбом. Загін Федорова створив відділення міліції і відбув з Нового Бугу. Згодом організатори ганебного розгрому були виловлені.

17 чоловік віддано до суду, за вироком якого розстріляні найактивніші учасники терору -- Кононенко, Бутенко, Чифонов, Бузар, Романов та ін.

В середині червня був переобраний Новобузький волвиконком, в складі якого було багато лівих есерів.

23 лютого на сході сіл Антонівської волості було створено Антонівський комуністичний загін з добровольців. Командиром обрали 20-літнього юнака Миколу Губу. З 16-ти років він був на фронті. Був поранений. Заступником обрали баратівського бідняка Івана Курінного. Командиром загону кінної розвідки -- Андрія Чорного, командиром кулеметників Зарія Пономаренка, на посаду комісара загону приїхав більшовик Крюков. Привіз з собою два ящика політичної літератури, два десятки револьверів, до ста гранат. Кожен доброволець, який вступав в загін повинен мати вогнепальну або холодну зброю, коня. В перший же день в загін записалось 315 чоловік. 108 мали гвинтівки, 32 -- холодну зброю. 53 -- верхових коней, без коней і без зброї -- 122 чоловіки. До боротьби баратівці готувались. Солдат, колишніх кавалеристів, було вибрано зв'язківців. Вершники поночі навідувались в Баштанку, Новий Буг, Привільне, Явкине, Возсіятське і були в курсі всіх подій. Збирали зброю. Ще в липні 1918 року разом з наймитами з Нейфельда викрали кулемет, 12 ящиків, патронів із стрічками, біля 500 гранат і заховали в Грушковатому лісі. А в серпні селом з румунського фронту проходила частина колишньої царської армії, втомлені солдати за продукти і можливість відпочити віддали селянам три станкових кулемети, близько 100 гвинтівок і патрони.

В березні 1919 року в штабі Главкома України й Криму Антонівський полк було зареєстровано як військову частину. ЗО червня загін проводжали на боротьбу з Денікіним. На 1,5 кілометра розтягнулась колона -- підводи, тачанки, верхові. На поповнення загону на станції Новополтавка приєдналось 200 моряків з Миколаєва. Перед загоном було поставлено завдання розгромити банди Зеленого, що тісно співробітничали з Денікіним в районі Києва. Перше бойове хрещення загін одержав в сутичці з загоном Григор'єва неподалік від Знам'янки. Воїнство грізного отамана розбіглося. В бою під Ржевом армія Зеленого була знищена. В загін приїхав партком військових справ України Подвойський, член реввійськради Гамарник. Вони подякували загону і вручили подарунок пролетаріату Москви -- червоний революційний прапор з написом «Пролетарии всех стран, соединяйтесь! Антоновскому коммунистическому партизанскому отряду дар от пролетариата Москвы». Прапороносцем призначено Костянтина Гаркушу. В серпні 1919 року полк переміщається в Чернігівську область. В районі містечка Козилець в бою загинув командир М. Губа, прозваний ворогами «червоний диявол». На чолі загону став Іван Курінний. Загін приймав участь у захисті Петрограду від полчищ Юденича, прорвав оборону в районі Гатчина і Красного села. В листопаді 1919 року за наказом головнокомандуючого райвійськрадою республіки загін перебазувався в район Астрахані, де планувалось з'єднання військ Колчака і Денікіна. Після розгрому армії Денікіна в загін прибув член реввійськради 3-ї армії С.М. Кіров. Він поздоровив бійців з успішним виконанням поставленого завдання і наказав підготувати списки воїнів, які особливо відзначились для нагородження орденом Бойового Червоного Прапора. Ці ордени засяяли на грудях Антона Чорного та Івана Курінного. Закінчив бойові дії загін в Білорусії. Розформований 23 жовтня 1923 року в районі Полісся і влився до складу стрілецького війська 16-ї армії. В цей день востаннє винесли Червоний прапор загону для прощання. Відтоді він зберігався в Центральному військовому музеї.

Влітку в Новому Бузі розташувався штаб 1-ї стрілецької бригади (бригадир Г.А. Кочергин) 58-ї стрілецької дивізії. Бригада вела оборонні бої з денікінцями, які наступали зі сторони Херсону. В той час «грізну і для Денікіна і для комуністів» армію формував Махно. На початку серпня його військо зайняло станцію Помічна, тим самим перекривши рух поїздів на Київ. Вибитий із станції загоном Червоної Армії, він відступив дещо на південь. В районі Нового Бугу його підрозділи зіткнулися з частинами 58-ї дивізії. Махновські агітатори мали успіх серед червоноармійців.

Більшість дивізії перейшла на бік Махна, останніх роззброїли і відпустили. Комісара І.Н. Петрова вбили, а пораненого Г.А. Кочергина забрали в полон. Махновці показували членські квитки Комуністичної партії України і переконливо доказували, що вони справжні комуністи, а не ті, хто біжить з України. У такий спосіб махновці приєднали до себе не одну червоноармійську частину. Авторитет Махна був високим і серед червоних командирів.

19 серпня в Новий Буг увійшов великий загін махновців. Почалися грабежі. Частина загону з цією ж метою відправилася в Новополтавку, там вони зустріли опір самооборони і привезли назад двох убитих бійців. Повернувшись в Новополтавку, в складі трьох ескадронів, вони вчинили звірячу розправу над мирним населенням, єврейський погром. Протягом двох годин єврейська колонія була оточена з трьох сторін. З четвертої -- залізничної станції було зроблено кілька пострілів по селу з броньовика. Вбито 130 чоловік. Після цього був виданий наказ «Про утвердження веселого тижня», в результаті якого махновці грабували господарства селян, забирали всіх коней, чинили насильства над жінками. Після проведеного в Новополтавці погрому, армія Махна відпочивала в Пелагеївці. Миролюбівці забрали в людей бичків. Серед села, просто на бричці друкували гроші на шпалері. Гроші не рахували, а відміряли метрами. Ними і розраховувалися за худобу. Коли Семен Кіяшко зробив зауваження про гроші, то аж через чотири дні вернувся з Бобринця, де була управа, з синяками, а його брата зарубали.

Слідом за Махном до містечка наближалася армія Денікіна. 20 серпня 1919 року партійно-господарський актив евакуювався в Малин на Київщині. Знову відновлюється влада багатих. Вони з допомогою білогвардійців повертали собі землі та майно, жорстоко розправляючись з біднотою. Нещадно грабували селян, які повинні були повернути поміщикам третину хліба з кожної десятини, половину зібраного на поміщицьких землях сіна, 1/6 картоплі та інших овочів, а до 1 вересня здати на користь денікінської армії 5 пудів зерна з кожної десятини і т. д. В Новому Бузі діяв каральний загін генерала Слащова, який проводив криваві розстріли. Все це викликало ненависть до білогвардійців, ширився і розвивався партизанський рух. То тут, то там виникали диверсійні групи, які руйнували залізничне полотно, лінії зв'язку тощо. Виникають партизанські загони в Новополтавці та Ольгополі. Особливо яскравою була боротьба в Новополтавці. Загін Івана Тура та Макара Довженка вів нерівну боротьбу з загоном генерала Слащова. Партизанський загін був розбитий у балці за селом, Макар Довженко зарубаний, а Тур відступив з залишками загону в Баштанку, де продовжував бій. 60 чоловік загинуло, а Тур згорів у селянській хаті. Членами загону були комсомольці Арамсон, Літманович, Роза Якобсон. Невловимим був загін Лукерії Дубової, який переховувався у Плавнях. Партизанський загін організував Варич, але пізніше виявилося, що в день він організував людей, а вночі видавав бандитам. На боротьбу разом з чотирма сестрами виступив Лев Коган.

В Новому Бузі формується партизанський загін, який очолює в минулому одеський підпільник І.П. Запорожець та В.І. Зеленін. У вересні 1919 року почалося героїчне повстання проти білогвардійців у сусідній Баштанці, відоме під назвою «Баштанська республіка», і новобузьці прийшли на допомогу повстанцям. Активні учасники цих подій С.Ф. Гайдук і С.В. Теселько згадують: «Баштанська республіка мала широку сітку оповіщення. З групою революційно настроєної молоді Нового Бугу, наприклад, існувала домовленість, що вона негайно повідомить нас про появу денікінців і вживе всіх заходів до зруйнування залізничної колії Новий Буг-- Казанка. Коли в цьому виникла потреба, новобузьці точно виконали свою обіцянку.

Аж січень 1920 року приніс новобузьцям волю. В результаті навального наступу частин 14-ї армії командира Уборевича 26 січня Новий Буг був звільнений від денікінців 133-ою бригадою Левензона. В цей день в приміщенні телеграфу (міжрайгаз) розквартирувався штаб комбрига Г.І. Котовського. В місті відбувся багатолюдний мітинг. В цей час в містечко прибуває виписаний з госпіталю майбутній письменник Микола Островський з тим, щоб стати бійцем бригади Котовського.

В Софіївці стоїть пам'ятник двом кулеметникам тачанки загону Котовського, робітникам Миколаївського суднобудівного заводу «Наваль» Є. Сівачку і М. Домановському.

1 лютого волревком оголосив тиждень фронту, який став червоним святом у волості. Селяни надавали допомогу Червоній Армії всім необхідним. В лютому 1920 року в містечко повертається партійно-господарський актив, створюється волпартком, який очолює А.К. Ковальчук. Слідом за цим в березні 1920 року партосередок під керівництвом Тесленка виникає в Новополтавці. В кінці зими 1920 року рештки армії білогвардійців отаборилися в Чабанському лісі. Волвиконком організував з числа активістів озброєний загін кількістю до 150 чоловік, який очолив начальник міліції Подимов, воєнком Мишенін. Під час перестрілки білогвардійці порозбігалися, а трьох закуплених «самостійників», в тому числі і керівника націоналістів Тетянка нещадно порубали щаблями.

В березні 1920 року в містечку була створена комсомольська організація. До цього в Новому Бузі існувала молодіжна есерівська організація, до складу якої входили діти куркулів, службовців та кустарів, семінаристи. Очолював її директор семінарії Роганович, згодом розстріляний в Миколаєві органами ЧК. Організація була розігнана більшовиками. В складі комсомольської організації було 7 чоловік. Секретарем обрали Руденка Івана Михайловича, студента вчительської семінарії. До складу комітету ввійшли Колцун Петро та Лихолат Павло. Для потреб комсомолу було виділено колишній особняк Мезіна, обставлений конфіскованими меблями. Тут було кілька шаф з книжками і навіть рояль. Збори, мітинги, вечори художньої самодіяльності, організація лікнепів, хат-читалень приваблювала молодь і сприяла зростанню організації. В серпні вона налічувала вже 40 комсомольців.

В лютому 1920 року Всеукраїнський ревком видав новий Земельний закон, згідно якому значна частина землі передавалася селянству. їм надавалась допомога по землевлаштуванню, ремонту інвентарю, агрономічна допомога, виділялось насіння. Переважна більшість бідняків підтримувала владу. Але запроваджена більшовиками продрозкладка лягла на плечі селян тяжким тягарем, що викликало новий сплеск селянського руху. На IV конференції КП(б)У було зроблено висновок про те, що «куркуль став фактичною владою на Україні». Нерідко селянські виступи провокувалися діями саме представників влади. Так, повстання в Новомиколаївці в 1920 році було спричинено брутальною поведінкою агентів особливого відділу, що проводили самочинні арешти, обшуки і реквізиції на виконання різного роду повинностей. 15 квітня 1920 року відбувся волосний з'їзд делегатів, який обрав новий (третій) склад виконкому. Головою був обраний М. Ф. Шевченко. Далі керівний склад партійних і радянських органів району та містечка часто змінювався.

Велику роль в житті району зіграли створені весною 1920 року комітети незаможних селян. Перший склад КНЗ очолював Іларіон Цибуля. До його складу входило 38 батраків, 50 бідняків, 30 середняків, 45 голодуючих і 2 партійці.

Особливо жорстокою класова боротьба була в селах Новоюр'ївка, Новокостянтинівка та ін. Повсталі перш за все розправлялися з активістами, радянськими працівниками, членами сільрад, червоноармійцями, членами комнезамів. В травні 1920 року під час виїзду в село Новокостянтинівку в справах комнезаму на зворотному шляху був убитий місцевими куркулями Юхим Федоренко, за це 8 нападників поплатилися життям. Повертаючись із бою, був убитий комсомолець Юхим Федченко. В 1987 році його ім'ям названа одна з вулиць міста.

Жителі села Анастасіївки на своїх зборах вирішили всіляко охороняти партійних і радянських працівників, які приїжджали в село, від нападу ворожих елементів в селі, а також супроводжувати до другого села та просити волвиконком дати дозвіл на право зберігання зброї, видати гвинтівки з патронами. В серпні 1920 року біля Нового Бугу з'явилась банда Федьки Іванова. Довгий час він разом з братами гуляв по Миколаївщині і Херсонщині, тероризуючи населення, особливо спеціалізуючись на вбивствах радянських активістів. Бандити нівечили їх тіла, кидали в басейни з питною водою. Нищили телефонні лінії. В серпні бандити з'явились в колишній економії Бішлера (село Вільне Запоріжжя). Для боротьби з бандитизмом було створено районну комендатуру тилу, сформовано озброєний загін близько 40 чоловік з числа місцевої міліції, партійних та радянських працівників, комсомольців, активу КНС, до них приєдналась військова частина, що проходила через Новий Буг. Банду було знищено, в бою загинули комсомольці Лихолат, Толя Гончар, червоноармієць Хазаков.

В серпні 1920 року комнезами були утворені в селах Новокостянтинівці, Новоберезівці, Новодмитрівці, Анастасіївці, хуторі Стєкловці (між селами Анастасіївкою і Новодмитрівкою), Новоюр'ївці, Симонівці, Новополтавці та ін. Основним в своїй роботі влада та громадські організації вважали боротьбу з розрухою, яка панувала в волостях району.

Значну роль в цій справі відігравали суботники. Перший відбувся 14 червня 1920 року в Новому Бузі з ініціативи комсомольців. В волості проводились масові компанії «Тиждень допомоги фронту», «Тиждень хворого і пораненого червоноармійця», «Тиждень боротьби з Врангелем», під час яких населення у фонд держави вносило продовольство та одяг.

Влітку, коли Врангель захопив Крим, за дорученням Миколаївського губвиконкому в місті був сформований «Перший кавалерійський добровольчий полк імені Незалежних селян» під командуванням Г.М. Іщенка, який діяв спочатку по тилах, а потім влився в ряди Червоної Армії. В листопаді, повертаючись на «нарядній підводі» з відрядження з Ольгополя, трагічно загинув від рук куркулів з банди Іванова перший секретар волкому комсомолу Руденко Іван Михайлович. Вночі в Куновій балці його обігнала і зупинила підвода. Троє чоловіків, попросивши прикурити, схопили Руденка, роззброїли, роздягли до гола і познущавшись досхочу, вбили. Похоронили його з почестями в саду вчительської семінарії. Нині його ім'я носить одна з вулиць міста. Наприкінці 1920 року громадянська війна, яка вже закінчувалась, набрала нового змісту. Частини Червоної Армії почали використовувати каральні заходи. Так, за підозрою руйнування залізничного полотна між Новим Бугом та Казанкою, броньовик обстріляв Новодмитрівку. Було вбито і поранено ЗО чоловік, згоріло 12 хат.