Історія України

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Предмет, методи та джерела вивчення історії У.

Предмет вивчення в кожній науці становить система об'єктивних закономірностей. Предметом вивчення історії У. є закономірності виникнення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства на всіх укр. землях. Історія У. розглядає суспільні процеси та рухи, розвиток різних політичних сил та партій, прагнення укр. народу до незалежності, процес об'єднання всіх укр. земель в єдину державу, розвиток державних структур та політичної системи. Це перша складова частина предмету. Друга - вивчення світових суспільних процесів, їх взаємозв'язку в історії У., а також місце У. в історії світового суспільства. Існують 5 основних типів історичних джерел: 1) речові (поселення, архітектурні споруди), які дає нам археологія; 2) етнографічні; 3) лінгвістичні; 4) усні; 5) писемні (актові матеріали, оповідні пам'ятки).

2. Кіммерійці, скіфи, сармати на території У.

Кіммерійці (кінець 2 - початок 1 тис. до н. э.) перші племена на території У, назви яких збереглися у давньогрецьких (Гомер у “Одиссеї”) та ассирійських джерелах. Скіфи - войовничі ірано-язичні племена кочовиків-скотарів, що у 7 сторіччі до н. э. витіснили кіммерійців зі степу півдня У. У 513-515 рр. до н. э. Скіфи відбили наступ величезного війська персидського царя Дарія I, що намагався їх завоювати. Сармати - племена східних кочовиків, що в другому сторіччі до н. э. Завоювали більшу частину Скіфії, витісняючи скіфів до Криму, за Дунай та Дністер. Панування сарматов тривало продовжувалося до 3 ст. н. э., коли на землі Пів. У напали готи. В підсумку до кінця залізного сторіччя встановилася майнова нерівність між членами общини; розпочався перехід частини засобів виробництва (худоби, землі, знарядь праці та т. і.) у приватну власність верхівки племен; боржники та військовополонені перетворювалися у рабів, що свідчить про розкладання первобитного суспільства та формування класового.

3. Античні міста-держави Північного Причорномор'я

З кінця VII в. до н.е. греками (в основному вихідцями з Мілета) на Північному узбережжі Чорного моря й в устях рік, що впадають у Чорне море, були засновані торгові факторії, що виросли згодом у міста: Тиру (устя Дністра), Ольвія (устя Юж. Бугу), Пантікапей (на місці м. Керч), Феодосія, Херсонес (на місці Севастополя) та Найбільшої з міст-республік була Ольвія, єдиною монархією - Боспорське царство. Економіка держав-республік була багатоплановою. Торгівля велася по 2-х напрямках: із Грецією і зі скіфами (сів. сусідами). У Грецію вивозилися: хліб, худоба, шкіра, хутровина, раби й ін. З Греції ввозилися товари для жителів міст і для перепродажу скіфам; віно, оливкова олія, озброєння, тканини, мармур, предмети мистецтва й ін. Скіфам продавали: вино, ювелірні вироби, кераміку і т.п.; імпортували - худоба, хліб, хутра і рабів. Ремесло - досягло високого рівня і славилося виготовленням металевих виробів (дзеркал, статуеток, прикрас і т.п.), керамічним виробництвом (глиняні судини, черепиця, посуд і т.п.), ткацтвом, ювелірним і каменерізним виробництвом і ін. Землеробство -розроблялися пшениця, ячмінь, просо, виноград, яблуко, груша, гранати і м. п. Тваринництво у господарстві утримувалися: коня, корови, вівця, свині й ін. Рибальство - у ріках і на море. Політичний розвиток. Існувало дві форми правління: а) Міста-республіки (Ольвія, Тиру, Херсонес і ін.), у яких законодавча влада належала народним зборам. У нього входили всі вільні городянини-чоловіки. Виконавча влада належала архонтам, що обиралися з рабовласницької знаті міста. б) Монархія - Боспорське царство, що виникнуло в 5 в. до н.е. у результаті об'єднання ряду міст на чолі з Пантікапеєм. Законодавча і виконавча влада концентрувалася в руках царя (династії Перепадів, Митридатів і ін.). У 107 р. до н.е. Перепад був убитий повсталими рабами під проводом Савмака, що захопив царський трон і початків чеканити власну монету. Ідеологія - антична релігія; у містах відправляли культ того бога, у залежності від того, із якої частини Греції були переселенці (у Боспорському царстві - культ Аполлона, через мелетського походження його жителів). Причини спаду: а) із 3 в. н. 9. починається загальна криза античного товариства (праця рабів стала невигідна, відбувається натуралізація господарського життя, різке скорочення внутрішньої і зовнішньої торгівлі), що спричинило за собою ослаблення причорноморських держав; б) набіги кочівників. У результаті: у 3 в. н.е. під тиском готовий загинула Ольвія й ін. міста-республіки, у IV в. н. е. під набігами гуннів - Боспорське царство.

4. Західні, східні й південні слов'янські племена. Розселення стародавніх східних слов'ян

Слов'яни - одна з найбільших етнолингвістичеських спільностей, на території сучасної Європи, що нараховує біля 227 млн.чоловік (германці - 86 млн.) Проблема походження слов'ян - одна зі найбільш складних. Умовно можна виділити два напрямки в суперечках: міграційна теорія і теорія автохтонного походження славян. а) По міграційної теорії - слов'яни є прибулцями; - по дунайської теорії- на основі «Повісті тимчасового років» . затверджується, що слов'яни спочатку жили по Дунаю «де є нині Угорська земля і Болгарська»; - по висло-одерской теорії (В. Сєдов, И. Русанова) - слов'яни вийшли з Празької культури,(тер. Польщі і Чехословаччини). б) По теорії автохтонного походження слов'ян (її притримуються - Н. Шахматов, Б. Рибаков, С. Шелухин і ін.) слов'яни є споконвічними жителями Європи від Днепра до Вісли. У свою чергу чеський учений Л. Нідерле приходив до висновку, що походження слов'ян не може бути з'ясовано в силу хиби науково достовірних джерел. Найдавніші письмові звістки про древніх слов'ян: а) Венеди - під такою назвою древні слов'яни вперше згадуються в працях римських істориків I ст. н.е. - Плінія і Таціта. Вони займали територію від Одера до середнього плину Днепра, від Прикарпаття до Балтійського моря. Венеди разом із готами, гунами й аварами неодноразово чинили набіги на багату, але ослаблу Римську імперію. На думку археологів, венедам відповідає археологічна зарубинецька культура (Зап. У.) і пшеворська культура (територія Польщі). У результаті: після початку з 375 р. великого переселення народів . (викликаного потребою в нових землях через екстенсивне землеробство; прагнення до здирства Римської імперії і просування кочівників - готовий, гуннів, аварів) відбулося переселення венедів і їх розділо на склавинов (предків західних і південних слов'ян, що розселилися від Балкан до Вісли) і на антів (предків східних слов'ян). б) Анти (4-7 в. н.е.) займали територію між Дністром і Сев. Дінцем. Мова декілька змінилася, тому що слов'яни почали асимілюватися з іншими народами, зокрема зі скіфами і сарматами, що належали до североіранської мовної гілки. У результаті асиміляції древнеславянська мова вийшла переможцем, але доповнився поруч скифсько-іранських слів (слово«добро», сокира - сокира будинок скіфо-іранських слів (слово «добре» поряд із слов'янським, собака - пес і т.д.). У культурі древніх слов'ян були аналоги німецької, гето-франкійскої, кельтської і балтийської культури, у тому числі б моделей кремації мертвих родичів (на Подніпров'ї), елементи вогнепоклонства й ін. У результаті: на поч. 7 в. анти були розгромлені кочовими племенами аварів. Східні слов'яни розселяються у важкодоступних лісових районах сучасної У, Білорусії, Росії, де ослав'янівають значну частину місцевого (балтійського, угро-фінського й ін.) населення в) 15 військово-племінних спілок (7-9 вв.) -завершальний етап розкладання п/о. товариства в східних слов'ян. Галявині заселяли сучасну Київську обл., древляне - Житомирську і Вінницьку, хорвати - Карпат, жителі півночі - Чернігівську, Сумську, Брянську і т.і. Кожна спілка складалася з десятків дрібних племен на чолі з князями і старійшинами. Зовнішня політика а) важка тривала боротьба (із змінним успіхом), із південно-східними сусідами - кочовими племенами (аварів, печенегів), що неодноразово чинили набіги; б) сформоване до VII в. могутнє Хазарське держава протистояла атакам арабських армій, завдяки чому за цією захисною стіною змогла розвиватися в майбутньому Київська Русь; в) в основному мирні сусідські відношення з аланами, болгарами (південь, пів-східн), прибалтійськими племенами, угро-фінськими племенами (весь, міряй, мордва, мурома й ін.). Ідеологія - поганська релігія - обожнювання сил природи, що робили найбільш сильний вплив на людину (Перун- бог грому і блискавки, Ярило - бог Сонця, Даждь - бог і ін.). У результаті: а) розвиток східних слов'ян йшло природничоісторичним шляхом і було типовим для сотень інших народів б) рабовласництво зустрічалося (патріархальне, домашнє), але воно не стало пануючою формою виробництва у слов'ян, тому що для рабовласницького засобу виробництва: - необхідні сприятливі кліматичні умови і висока родючість грунтів, при яких навіть така малоефективна праця, як рабський, приносив би стабільні високі врожаї. Якби слов'яни обрали такий шлях при їхньому кліматі і родючості - вони б померли від голоду разом із рабами; - характерна обмеженість родючих грунтів при наявності повноводних рік (Єгипет, Межиріччя, Ср. Азія і т.п.), що робило необхідним створення зрошувальних систем, для будівництва яких була потрібно величезна кількість рабів. У слов'ян ця необхідність була відсутня - у східн. слов'ян держава утворилася в 9 в. н.е., коли рабовласництво у усьому світі вже терпіло серйозну кризу.

5. Норманська та анти норманська теорії походження державності Київської Русі

Існують 2 точки зору на утворення К. Русі: норманська теорія і теорія природничоісторичного утворення Київської Русі. 1) Норманнская теорія - про несамостійний розвиток росіянкою державності (засновники - німецькі вчені Байер і Міллер, запрошені в 18 в. Катрею II для роботи у Російській Академії наук) - спирається; а) на «Повість тимчасового років» - (основне джерело того часу, написаний київським ченцем Нестором на поч. 12 , де перекладається легенда про запрошення слов'янськими племенами в якості князів 3-х братів на чолі з Рюриком (Синеус, Трувор) - варягів (вікінгів, норманів) по походженню; б) першими керівниками К. Русі були нормани-князі Рюрик, Олег; в) у творах римських істориків і ряді інших неславянских літописів затверджується про дикість і відсталість східно-слов'янських племен, що говорить нібито про їхню нездатність без: помочі ззовні заснувати таку могутню державу, як К. Русь. 2)Теорія єстествено історичного процесу утворення класів і держави у східних слов'ян: а) для цього існували всі необхідні економічні, передумови: достатньо високий розвиток ін. сил (археологами знайдені залізні знаряддя праці; доведене відділення ремесла від с/х та інше, що говорить про майнову диференціацію, від котрої один крок до утворення класів і держави); численні успішні військові . походи слов'ян приносили видобуток і прискорювали процес класоутворення; захоплення старійшинами общинних земель говорить про початок складання феодальних відношень і т.і.; б) археологічні розкопки вказують, що кількість поховань воїнів-норманів мізерно мало в порівнянні зі знайденими похованнями російських воїнів; в) у літописах наступних сторін нормани не згадуються, тому можна зробити висновок, що їх кількість була малою і вони швидко злилися з корінним населенням - ослов'янилися; г) порівняльний аналіз залишків озброєнь норманів і слов'ян говорить про приблизно однаковий рівень розвитки продуктивних сил; д) у літописах прямо говориться; що ще до приходу варягів. у Києві правил 1-й князь - слов'янин Кий (кін. поч. ' 7 в.); франкскі «Бертинські анали уперше згадують про державу східних слов'ян (поч. 9 в.), коли в 838 р. до візантійського імператора явилися - посли, що підтверджували, що «їхній народ звуть Росс і спрямовані вони царем, називаним Хаканом, заради дружби». Висновок: із норманами або без норманів, східні слов'яни були в силах зробити останній крок від розкладання первіснообщинного до феодального товариства.

6. Політичний устрій та соціальна організація Київської Русі

Ранєфеодальна монархія федерального типу, при якій існувала така піраміда влади: а) на чолі держави - великий київський князь; б) найближче оточення, за допомогою якого великий київський князь управляв державою: особиста дружина, що ділилася на старшу (бояре, мужи) і молодшу, (отроки, дитячі); питомі князі, що стояли своїми військами в значних містах (Чернігів, Переяславль, Псков і ін.) і вправлявші підпорядкованими Рад із князів і старших дружинників складав боярську думу при великому князі, що збирав її для прийняття важливих рішень (виступ . у похід, висновок світу і т.п.); в) суд, збір данини і судових мит здійснювали спеціальні дружинники, що називалися мечниками, вирниками. г) керування невеличкими містами здійснювали намісники великого князя - тисяцькі і посадники. Залежне населення: «Смерди» - селяни, що не потрапили в особисту залежність від феодала і які експлотувалися шляхом стягування данини. «Закупи» - ( смерди, що взяли у феодала «купу» - позичку грошима, інвентарі), насіннями і т.п. «Рядовичи» - селяни, що уклали з феодалом «ряд» - договір і за це виконуючі різноманітні роботи у вотчині. «Ізгої» - вигнані з общини селяни, що не мали права через це користуватися общинною землею (луками, пасовищами і т.п.). «Холопи» - полураби. Феодальна експлуатація здійснювалася шляхом: а) економічного примуса - виплата княжої данини; висновок селянами кабальних договорів із феодалами («купа», «ряд»); роздача феодалами землі селянам, за що останні сплачували земельну ренту (панщина, натуральний оброк, згодом грошовий оброк); б) позаекономічного адміністративного примуса - станова нерівноправність селян стосовно феодалів. До другої половини Х сторіччя на Русі не існувало індивідуально» власності на землю. Вона рахувалася спільною власністю князів, бояр, старших дружинників, а уособлювала її глава своєрідної корпорації - київський великий князь. Власне ж боярська земельна власність укладається лише на початку XII сторіччя. У силу цих особливостей повстання населення в Києві (у 1068 і 1113 роках - найбільше значні) не носили характеру класової боротьби.

7. Соціально-економічні відносини в Київській Русі

8. Головні напрямки зовнішньої політики Київської Русі. Прийняття християнства

Рюрик -. варязький ватажок, правил спочатку в Ладозі, а в' 862 р., скориставшись внутрішніми усобицами, захопив Новгород,' що викликало . значне повстання проти варягів, придушене в крові Рюриком. Новгородський князь. Саме з 860 р. летоисчисление починатити вживати термін. «Руська ера» і веде його майже 30 років. Олег Вещий (882-912) - послідовник Рюрика; отримавши в 879 р. влада від мертвого Рюрика в Новгороді, зумів об'єднати Київську і Новгородську землі (убивши князів, що правили в Києві, Аскольда і Дира). Розширив територію К. Русі, присоединив древлян, северян радимичів. У 911 р. учинив переможний похід на Константинополь. Ігор (912-945) син Рюрика, приєднав територію междуречья Дністра і Дунаю. Величезну частину часу провів у військових походах; у 915 р. першим зіткнувся з печенегами, підписав із ними; f мирний договір, через 15 років порушений (через подстрекательств печенеги Візантією, не зацікавленої в посиленні К. Русі); 941 р.- поразка від Візантії; 943-944 - захоплення Дербента і Південного Прикаспия (союзника Візантії); 944 р. - незначна перемога над Візантією; через величезні витрати на військові походи збільшив данина, через що був убитий древлянами в 945 р. (при спробі зібрати данину вдруге). Убивство пояснюється й іншими чинниками. Ольга ('945-964) - дружина Ігоря, регент при малолітньому сині Святославові; помстилася за убивство чоловіка, знищивши 5 тис. древлян і два посольства, що прибули сватати її за древлянского князя Мала; провела податкову реформу: определив кількість дани- «уроки» і місця збору данини - «цвинтарі»; особисто прийняла християнство і встановила дипломатичні відносини з Німеччиною, піднявши авторитет К. Русі. Святослав (964-972) - син Ігоря й Ольги, велику частину часу провів у військових походах, використовуючи наступальну тактику, швидкість і раптовість, розгромив Хазарский каганат, Волзьку Болгарію, Дунайську Болгарію й ін. Ввів традицію призначати князями в інші міста своїх сыновей (для зміцнення єдності К. Русі). Хотів перенести столицю з Києва в Переяславец на Дунаї (перехрестя торгових шляхів), але потерпів у 971 році поразка під Доростолом від византийцев, через що відмовився від претензій на дунайські землі. При поверненні в Київ загинув у 972 р. у бої з печенегами в районі дніпровських порогів. У останні роки князювання Святослав проводив антихристианский терор, намагаючись перекласти на християн провину за власні військові невдачі на Дунаї. Він мав намір знищити всіх християн і розорити і спалити їхні храми. Володимир (980-1015) - переміг у результаті братовбивчої боротьби за княжий престол у Києві. Його основним суперником був брат Ярополк, що відрізнявся увагою до духовного життя: відновив літописання, схилявся до розширення зв'язків із більш культурними країнами Заходу, Болгарією, Візантією. Володимир узяв владу як лідер антихристианского плину і, створюючи систему поганського 6-божа, руйнував храми. Приєднав землі вятичей і радимичів, але включно як колоніальні анклавы. 'На південно-західній межі з печенегами побудував мережу міст-міцностей. Для централізації влади в 988 році хрестився самий, а в 989:року хрестив населення Київської Русі, причому не завжди добровільно жителі відмовлялися від язичества. Ярослав Мудрый (1019-1054) - син Володимира, будучи Новгородським князем, після смерті батька вийшов переможцем із міжусобної боротьби з братами за Київський престол. Юридично, закріпив феодальні відношення на Русі введенням збірника законів «Російська правда», замість запрошення митрополита з Візантії - самий призначив його в 1051 р., прямуючи захистити себе від візантійського впливу. Розширив права церкви і її земельні володіння. Заснував Києво-Печерський лавру і першій бібліотеці на Русі при Софійським соборі. Побудував південну оборонну лінію уздовж р. Рось для захисту від набігів кочівників. В зовнішній політика, як і батько, більше покладався на дипломатію, чим на зброю. У традиціях того часу поріднився з королівськими подвір'ями Франції, Німеччини, Візантії, Норвегії і т.п. (дочка Ганна - королева Франції). При Ярославові К. Русь досягла вищої могутності. У той же час при ньому діяла така правова норма як кревна помста. У країну вливається сильна монашеско-аскетическая струмінь із Візантії, що уповільнило процес реформації і ренесансних явищ. Володимир Мономах (1113-1125) - онук Я. Мудрого, переяславский князь; у 1113 р., подавивши народне повстання в Києві, зайняв великокнязівський престол і зм'якшив ступінь експлуатації селян; об'єднав 3/4 території Русі, припинивши на ній усобиці. Талановитий полководець, учинив 85 успішних походів, зупинив тиск половців на Русь, нанеся їм ряд значних поразок у глибині їхніх територій. Автор «Повчання Володимира Мономаха». Мстислав (1125-1132) - син В. Мономаха, вийшов переможцем у міжусобній боротьбі за Київський престол. Продовжив політику батька по зміцненню держави, припиненню усобиць і захисту зовнішніх меж. Після його смерті К. Русь остаточно розпадається на окремі князівства. Причини прийняття християнства: а) необхідність зміцнення феодальних відношень у раннефеодальном державі, тому що язичество суперечило єднанню Русі; б) прийняття єдиної з Візантією релігії зміцнювало б південні межі Русі, тому що Русь одержала б на півдні авторитетного і могутнього союзника; в) прийняття християнства сприяло підняттю міжнародного авторитету Русі, т. к. до 988 р. Русь в очах Європи і Візантії була «дремучей, поганської»; г) прийняття християнства сприяло б зближенню з високорозвиненої Візантією - спадкоємицею культури Древньої Греції (технології, література, мистецтво, архітектура і т.п.). Розвиток подій: а) для зміцнення великокнязівської влади Володимир проводить реформу язичества, створивши пантеон шести богів на чолі з Перуном; б) переконавшись у неспроможності язичества, як пануючої релігії феодальної держави, Володимир вирішив прийняти християнство візантійського обряду (православ'я). Щоб не потрапити при цьому у васальну залежність від Візантії, як інші, Володимир захопив Візантійську міцність Херсонес (988 р.), і відтіля як переможці продиктував 2 умови візантійському імператору: видати за нього сестру імператора, після чого він готовий прийняти християнство; водохрещення киевлян мало місце, певне, на ріці Почайне в 988 або 989 року (історик 0. М. Раков називає іншу дату - 1 серпня 990 р.). Значення прийняття християнства: а) сприяло зміцненню К. Русі як раннефеодального держави, підняло її міжнародний авторитет, зміцнило її зв'язку з Візантією, сприяло поширенню писемності на Русі, дало імпульс розвитку староруської культури (живопису, архітектури); б) християнство насаждалось на Русі жорстокими методами, у результаті були знищені багато пам'ятників поганської культури; церква згодом перетворилася в найбільшого феодала.

9. Соціально-економічні та політичні передумови феодальної роздробленості Київської Русі

Феодальна роздробленість не була випадком, і всі країни Європи пройшли, через її. 1) У результаті розвитки феодальних відношенні всередину в нач. 12 в. наступає криза росту, коли стара форма об'єднання земель (К. Русь) уже не відповідає прогресу і перестає бути необхідної, тому що: а) унаслідок розвитку натурального господарства ніхто з феодалів нe був зацікавлений ринутися до об'єднання з іншими феодалами, тим більше між ними постійними були заздрість, ненависть, ворожнеча, т. е. не було ніякої економічної причини триматися старого об'єднання (К. Русі); б) феодали, у своїх вотчинах за допомогою особистої дружины могли одержати все необхідне із селян, і без помочі великого Київського князя, через що влада останнього на час виявилася зайвої (до цього феодали годувалися з княжої данини і військових походів); в) місцеві феодали в себе у вотчинах вже обзавелися чималими штатами керування і дружинами, що давало їм можливість самостійно звістки господарство, а з іншого боку - посостязаться за владу з великим Київським князем (як правило, їхнім родичем); г) ріст і зміцнення міст - перетворив їх в економічні, політичні центри значних феодальних вотчин і щодо убезпечив від нападу великого київського князя або кочівників. 2) Величезні географічні розміри К. Русі об'єктивно сприяли росту сепаратизму, а з іншого боку, в умовах загострення соціальної боротьби, великий київський князь змушений був самий їх посилювати, тому що був не в силах зробити їм, у випадку селянського повстання швидку і діючу поміч за тисячі кілометрів від Києва. 3) Насильницьке об'єднання східнослов'янських земель у 9 сторіччі дало обернену реакцію в 12 в.; майже поголовне прагнення до самостійності значних і дрібних феодалів тим більше, що області склалися переважно в рамках колишніх племінних спілок. 4) Зміна торгової кон'юнктури - Західна Європа початку торгувати безпосередньо з Ближнім Сходом. Крім того, Київська Русь загубила важливий торговий маршрут до Чорного моря. Сутність і значення феодальної роздробленості. По своїй суті вона явилася перехідним періодом від раннефеодального держави К. Русі, (механічного об'єднання земель) до зрілого феодального товариства (централізованій державі). У цей перехідний період завершується складання всіх основних рис і інститутів феодалізму (основних феодальних повинностей селян, основних прав феодалів, системи феодально-станової ієрархії, основних елементів феодального апарата і т.п.) тільки не в рамках усієї держави (як на стадії централізованої держави), а лише в рамках окремих феодальних вотчин і князівств. Т. е. , феодальна, роздробленість була закономірним і більш високим етапом у розвитку феодальної держави, чим раннефеодальная К. Русь, тому що. сприяла росту продуктивних сил і більш гнучко захищала інтереси панівного класу (одна з основних функцій держави). Водночас, феодальна роздробленість знизила обороноздатність країни, що в умовах посилення монголотатар призвело до транедії російських земель. Спочатку, у 12 в., Київська Русь розпадається на 12 . князівств (їхнє число постійно змінювалося), найбільшими з який були: Галицко-волынское, Владимиро-Суздальское, Новгородська феодальна республіка й ін. Потім їхнє число на початку ХШ. ст. дійшло до 50, а в XIV сторіччі - навіть 250.

10. Загарбання Польщею та Литвою українських земель

У 13-15 вв. ослаблені золотоордынским ярмом, укр. землі стали об'єктом захоплення іноземними державами. Захоплення більшої частини укр. земель Великим Князівством Литовським (ВКЛ). Здійснення захоплення білоруських і укр. земель велося князями: Миндовгом (ЗО-сг. 13 в. - 1263; фундатором Литовської держави), що захватили «Чорну Русь» (сучасну Гродненскую область Білорусії); Витеном (1293-1316) і Гедимином (1316-1341), що захопили велику частину білоруських земель; Ольгердом (1345 - 1377), що захватили велику частину укр. ч частина російських земель (від сучасних Волыни до Білгородської області на сході, від Брянської області на півночі до Херсонської і Миколаївської на півдні; . Ольгердом був узятий Київ); Витовтом (1392 - 1430), що захватили південно-укр. степу аж до Чорного моря в районі Одеси. Причини швидкого захоплення: а) Русь була ослаблена золотоордынским ярмом; б) багато князівств добровільно входили до складу Литви, намагаючись спілкою з ній убезпечити свої землі від тиску Тевтонського ордена і монголо-татарського ярма. Політика Литви на захоплених землях - укр. і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави: а) эго вносило специфіку в життя усього Великого князівства Литовського, державний мова - староруський, закони складені на основі «Російської правди» і ін.; б) У. К. Л, незважаючи на тенденції до централізації, що проявилися при Витовте, було схоже на федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких литовський князь майже не втручався, і влада там була в руках місцевої укр.ой і білоруської знаті, що одержала значну автономію в справах. «Старе - не змінюємо, нове - не впроваджуємо» - такий був принцип правління литовських князів). Тому М. С. Грушевський вважав, що В.К.Л в більшого ступеня, чим Московия, зберегло традиції Київської Русі. Захоплення Галичины Польщею був здійснений польським королем Казимиром ІІІ в 1349 р. У 1351- 1352 р. між В.К.Л и Польщею спалахнула війна за Галицко-волынские землі. У результаті: Галичина залишилася за Польщею, Волынь - за Литвою.

11. Соціально-політичне становище українських земель під владою Литви

У 13-15 вв. ослаблені золотоордынским ярмом, укр. землі стали об'єктом захоплення іноземними державами. Захоплення більшої частини укр. земель Великим Князівством Литовським (ВКЛ). Здійснення захоплення білоруських і укр. земель велося князями: Миндовгом (ЗО-сг. 13 в. - 1263; фундатором Литовської держави), що захватили «Чорну Русь» (сучасну Гродненскую область Білорусії); Витеном (1293-1316) і Гедимином (1316-1341), що захопили велику частину білоруських земель; Ольгердом (1345 - 1377), що захватили велику частину укр. ч частина російських земель (від сучасних Волыни до Білгородської області на сході, від Брянської області на півночі до Херсонської і Миколаївської на півдні; . Ольгердом був узятий Київ); Витовтом (1392 - 1430), що захватили південно-укр. степу аж до Чорного моря в районі Одеси. Причини швидкого захоплення: а) Русь була ослаблена золотоордынским ярмом; б) багато князівств добровільно входили до складу Литви, намагаючись спілкою з ній убезпечити свої землі від тиску Тевтонського ордена і монголо-татарського ярма. Політика Литви на захоплених землях - укр. і білоруські землі складали 9/10 території литовської держави: а) эго вносило специфіку в життя усього Великого князівства Литовського, державний мова - староруський, закони складені на основі «Російської правди» і ін.; б) У. К. Л, незважаючи на тенденції до централізації, що проявилися при Витовте, було схоже на федерацію численних земель, у внутрішнє життя яких литовський князь майже не втручався, і влада там була в руках місцевої укр.ой і білоруської знаті, що одержала значну автономію в справах. «Старе - не змінюємо, нове - не впроваджуємо» - такий був принцип правління литовських князів). Тому М. С. Грушевський вважав, що В.К.Л в більшого ступеня, чим Московия, зберегло традиції Київської Русі.

12. Польсько-литовські унії та їх наслідки для У.

Кревская унія (1385): а) причини - прагнення об'єднанням підсилити свої держави перед особою Тевтонського ордена (совершившего з території В. Пруссії, Латвії, Естонії з 1340 по 1410 р. більш 100 значних походів на слов'янські землі) і Московського князівства (після перемоги в Куликовской битві 1380 р. виростив його авторитет серед укр. і білоруського населення В.К.Л, а авторитет литовського Князя-Ягайло - союзника Мамая, упал ); б) утримання Унії: Ягайло женився на польській королеві Ядвізі і був проголошений польським королем, до Польщі приєдналися землі В.К.Л (включаючи укр. і білоруські), на яких уводилося католицтво як державна релігія; припинялися сутички між Польщею і В.К.Л, а їхні збройні сили об'єдналися для боротьби з Тевтонським орденом; скарбниця В.К.Л переходила на потреби Польщі; в) значення унії двойственно: з одного боку - позитивне (допомогла об'єднаним силам у 1410 р. у Грюнвальдской битві розбити Тевтонський орден) з іншого боку - негативне (роздача укр. земель польським феодалам, передача скарбниці В.К.Л на потреби Польщі, насильницьке поширення католицизму й ін.); г) наслідки унії: Витовт, ставши великим литовським князем, зумів на час (1392-1430) відновити незалежність B. K. Л., але через 10 років після його смерті великокнязівський престол у Литві знову зайняли нащадки Ягайло (явившиеся одночасно польськими королями, що продовжили політику свого предка). Окремі спроби відродити колишню владу Києва як центру, хоча і починалися, але успіху не мали. Так, запрошені в 1433 р. князем Свидригайлом татары воювати з польсько-литовськими рядами благоразумно відмовилися. А в 1470 р. після смерті київського князя Симеона Олельковича ця посада залишалася незайнятим. Проте, Кревская Унія була лише особистою Спілкою, заснованим на шлюбі царюючих персон 2-х держав, зберігши автономію Литви і Польщі (при васальній залежності Литви). Така Люблинская унія цілком об'єднала ці держави. Люблинская унія (1569 р.) - Утворення Промови Посполитой а) причини - повна поразка Литви від Росії на першому етапі Ливонской війни (1558 - 1583 г); б) утримання Унії - Польща і Литва об'єдналися в єдину державу Промова Посполитую; на об'єднаній території встановлювалися: єдиний державний устрій, загальна грошова система, єдиний сейм, суд, закони и т п. по польському зразку; загальний польський король (колишній одночасно великим князем Литовським) обирався і польськими і литовськими феодалами; польські феодали могли мати землі в Литві, литовські - у Польщі; католицтво, як пануюча релігія й ін.; в) Польща середини XVI ст. була островом цивільного світу і внутрішньої солідарності на фоні кривавих релігійних конфліктів у Франції, Англії, Німеччини, кривавої опричнини в Росії й інквізиції в Іспанії; г) значення унії - допомогла переможно завершити Ливонскую війну, але різко підсилила колонізацію укр., білоруських і литовських земель, класове і національно-колоніальне гноблення трудящого населення; д) наслідки унії: захоплення укр. земель місцевої, частково польською шляхтою, що поступово перетворювалася в значних землеробських магнатів (Вишневецкий, Острожский, Заславский, Калиновский і ін.), із посиленою енергією що експлуатували укр. селян; покріпачення селян - остаточно затверджено Литовським статутом 1588 , по якому встановлювався 20-літній термін піймання швидких селян, шляхтичам давалося право самим установлювати всі повинності селян, розпоряджатися селянським життям і селянським майном; полонізація укр.ой знаті, що приймала мову, традиції, вірування Польщі. Втративши смак до політики, укр. магнати перетворилися в невідомих раніше польському товариству олігархів, що мають більше збройних сил і грошових ресурсів, ніж мала вища влада Промови Посполитой. Брестська унія (1596 р.): а) причини - прагнення Ватикана підпорядкувати католицтву східну православною церква, створивши перехідний період для повного переходу православних українців до католицизму; бажання ряду православних священиків зрівнятися в правах, прагнення захистити себе від впливу Московського патріарха, що підтримував укр. братерства, що намагалися обирати священиків, втручатися в церковні справи і т.д.; б) утримання унії - укр.ая церква визнавала основні догмати і не переходила, під владу Ватикана, визнавши своєю главою - тата Римського. Богослужіння залишалося на слов'янській мові; в) наслідки унії - перехід у лоно католицизму, фактична заборона православної церкви; переслідування священиків, що залишилися вірними православ'ю, роздів українців на 2 конфесії, поклавши початок відмінностям, що пізніше розвилися між західними і східними українцями. Проти Унії виступили народні маси (козацьке повстання 1594 - 1596 р., повстання городян Луцька в 1620 р., у м. Острозі в 1638 р. і т. д.). Проти Унії вели боротьбу частина дворянства на чолі з князем Костянтином Острожским (1527-1608), а також укр. братерства. Це змусило Промову Посполитую в 1633 р. знову розв'язати легальне існування православної церкви, хоча пільги як і раніше поширювалися лише на уніатів.

13. Соціально-економічні відносини на У у складі Речі Посполитої

Поворот У особою до Польщі і до Запасу призвів до перерв не тільки в політичної, але і господарського життя країни. Все товариство починається перебудовуватися по західних зразках. Прямі хоз. зв'язку стають більш тривкими. Станова система У. У відмінності від поділу товариства на класи, що виникає станова система грунтувалася на правах, обов'язках або привілеях, установлених юридично. Дворянство - перше і головне серед усіх станів, що сформувалися в XIV-XV сторіччях. Цей стан склали різноманітні соц. групи. Самими численними були нижні прошарки шляхти. Усередині дворянського стана існували не тільки економічні відмінності, але і соціальне тертя. Міщани - біля 10-15 % населення укр. земель склали жителі міст (особливий стан). Відповідно до Магдебургскому права, усі жителі його міст, що одержали, були рівні між собою. Проте на ділі між городянами існували глибокі соц. -економічні відмінності. Багаті захоплювали всі посади і користувалися всіма привілеями міського самоврядування. Середній міський клас складався з дрібних купців і торговців. А робочий люд фактично був позбавлений усіх прав, оскільки не мав у місті ні власності, ні найчастіше, свого рогу. Саме городяни в етнічному відношенні були найбільше різношерстою частиною населення того часу. Селяни відрізнялися друг від друга особливими правами. Своє єдине право користуватися землею селянин відпрацьовував на панщині або сплачував феодалу оброк. Панщина рідко перевищувала 14 днів у році. Виконуючи регулярно всі умови селянин міг самий розпорядиться своїм земельним наділом (заповідати або продати). Ставши частиною Мови Посполитой, У. потрапила в сферу стимулюючого впливу Заходу. У той же час у самому соц. -економічному укладі Промови Посполитой існували гострі проблеми і протиріччя. У результаті зернового бума економіка У (як і Польщі) ставати несбалансированной, однобокої: майже вся хоз. дея-ть зосереджується в аграрному секторі, а міста і промисловість вступають у смугу застою. Порушення экономич. Рівноваги супроводжувалося наростанням соц. напруженості. Ніж більш високих привілеїв домагалася для себе шляхта, тим опаснее погіршувалися життєві умови селян. У міру того як влада, як багатство і привілею в Промові Посполитой схилялися на сторону тих, хто отождествял себе з польською нацією і культурою, росло і накопичувалося невдоволення тих, хто ототожнити себе з цією нацією і культурою не міг або не хотів.

14. Зародження українського козацтва та його суспільно-політична організація

Термін “козак” - тюркського походження; означав “степовий розбійник”, “вільна людина”. Виникнення козацтва. Причини виникнення - посилення феодального утиску призвело до втечі селян і городян у незаселені степові райони середнього плину Днепра, де була відсутня експлуатація і лежали новоосвоенные величезні цлощади родючих земель. Перші зведення про укр. козаків ставляться до 1480-м років, коли, за свідченням польського літописця М. Бельевого, польське військо в поході на кримських татар супроводжували місцеві козаки, що добре знають місцевість. Життя, побут і заняття козацтва. У 16 сторіччі чисельність казачесгва постійно росте і вони розселяються частково в побудованих ними . хуторах і слободах, частково в козацьких містах Чигирині, Каневі, Корсуне, Черкас. Основними заняттями козаків були: полювання, рибальство, бджільництво, скотарство і поступово землеробство. Життя була украй важка: кожному козаку припадало починати, маючи лише невеличкий скарб, що він зумів прихопити з будинку. А життя в прикордонних із татарами районах змушувала кожного мати зброю, уміти мистецьки їм володіти і бути готовим у будь-який час його застосувати. Все це закатало козацтво; змушувало його триматися разом; прискорювало майнову диференціацію в середовищі козацтва, тому що знову прибулі змушені були найматися до заможних козаків, із яких формувався козацька старшина. У результаті: до початку 16 сторіччя козаками було освоено середнє Подніпров'я і Запоріжжя, де в середині 16 сторіччя ватажок козацтва - староста Каневский і Черкаський Дмитро Вишневецкий («Байда») об'єднує козаків, створює на Дніпрі за порогами козацький центр «Запорізьку Січ». Січ була заснована у виді зміцнення спочатку на островах Хортиця, Мала Хортиця, потім на о. Тамаковка, а потім неодноразово переносилася. Згодом термін «ЗС» поширився на все об'єднане навколо Січі укр.ое козацтво. Основні риси суспільного устрою «ЗС»: а) відсутність кріпосництва; б) формальна рівність між усіма козаками (управо користуватися землею й іншими угіддями, брати участь у радах, де вирішувалися суспільні справи, обирати старшину і т.д.); в) «ЗС» була одночасно військовою організацією, кожний козак зобов'язаний був за свій рахунок нести військову службу; д) як політична організація ЗС була козацькою республікою на чолі з військовою радою, якої керував кошевой отаман. У адміністративно-територіальному відношенні ЗС ділилася на Маланки (округи) на чолі з полковниками. У військовому відношенні військо складалося з куренів на чолі з курінними отаманами. Всі керівні посади в республіці були виборними на загальному козацькому сході. Роль козацтва в боротьбі проти агресії Туреччини і Кримського ханства: а) ЗС служила південно-східним прикордонним захисним форпостом укр. земель, до проникнення в котрі турецькі і татарські війська змушені були спочатку зіткнутися з запорізьким козацтвом; б) козаки і самі завдавали удари - спускаючись по Днепру на своїх швидкохідних великих човнах , неодноразово завдавали удари по татарських гарнізонах Криму, захоплювали в Чорному морі турецькі галери і т.п. Роль козацтва в антифеодальных повстаннях - приймали активну участь із 80-90-х 16 в. У результаті: розуміючи роль козацтва в захисті укр. земель і намагаючись розколоти козацтво на заможних і «голоту» (особливо на випадок повстання), Промова Посполитая йде на створення реєстрового козацтва. Реєстрове козацтво - список козаків (затверджений польським королем у 1572 р.), що користувалися особливими привілеями за службу (одержували плату -грошвами, мали своє самоврядування під керівництвом корінного гетьмана і були звільнені від податей і повинностей). Спочатку був створений полк із 300 реєстрових козаків, у 1590 р. реєстр був збільшений до 1 тис. чел. (2 полку; у той час як число не реєстрові козаки було декілька десятків тисяч). Відповідно до реєстру 1581 року, із 532 козаків 400 були українцями, 100 - білорусами, 20 - поляками, 16 - інших національностей. Козацька символіка - червоний (малиновий) прапор із зображенням на одній стороні св. архангела Михайл (білим цвітом), на інший - зображення білого хреста; преса - герб ЗС - зображення козака з ружьем на плечі, із шаблею і піком, устромленої в землю поруч із козаком; гетьманська булава - символ влади й ін. Значення козацтва: засвоїло пустельні степові землі; охороняло південні рубежі держави; брало участь в антифеодальных виступах; стало початком нової укр.ой (козацької) державності; внесло головний внесок у звільнення У від влади Промови Посполитой у ході війни 1648-1654 р.

15. Передумови та причини визвольної війни 1648-1654 рр.

Наприкінці 16 в. загострилася класова боротьба на У, викликана посиленням польського кріпосницького, національного і релігійного утиску (1569 р. - Люблинская унія, по якій укр. землі потрапили рід влада Польщі; 1588 р. - уведення кріпосного права на У (20-літнього терміна розшуку беглых); 1596 р. - Брестська унія і насильницький переклад українців під владу католицтва й ін.). Однієї з передумов були селянські повстання. Найбільші з них: повстання 1591 - 1593 р. під керівництвом запорізького гетьмана Криштофа Косинского; повстання 1594-1596 р. під проводом Северіна Наливайка. Посилення народних прямувань у 20-30-х р. 17 сторіччя було викликано посиленням польського національного, феодального і релігійного утиску після закінчень Хотинской війни. Замість обіцяних під час війни потураннянів, Промова Посполитая розправлялася із селами, що вводили козацькі порядки, заборонила козакам приймати втікачів, підтримувати зв'язку з іноземними державами, втручатися в релігійні справи, підтримувати православну церкву і т.п. 1630 р. - повстання під керівництвом гетьмана не реєстрового козацтва Івана Федоровича (Трясилы). 1635 - повстання під керівництвом гетьмана не реєстрового козацтва Івана Михайловича Сулимы. Причини поразки повстань: були погано підготовлені; селяни і городяни погано збройні (вилами, косами, дрюками); не завжди козаки виступали єдиною силою з іншим населенням; нерішучість козацької старшины, що боялася загубити свої привілеї; укр. повстання не підтримувалися польським і литовським населенням, через що уряд міг стягати сили з інших областей для придушення повстань і т.п. Значення повстань - стримували посилення польського національного, феодального і колоніального утиску (тому що польський уряд і магнати пам'ятали, чим це могло закінчитися); домоглися відновлення православної церкви на У; виростили козацькі привілеї (ріст реєстру, платні і др); народні маси накопичували досвід національної й антифеодальной боротьби. Братерства - організації православного укр. населення, виникнули після прийняття Люблинской унії 1569 р. Спочатку, організовані православною магнатско-шляхетской опозицією на чолі р князем Острожским, боролися за культурно-релігійну автономію У в складі Промови Посполитой, для чого подавали петиції королю і сейму, вели культурно-просвітню роботу, виступали за відновлення православної церкви після 1596 р. и т п. Навесні 1648 р. на У спалахнуло грандіозне народне повстання під керівництвом Богдана Хмельницького, що змінило політичні відношення в Східної Європі, а в історії укр. народу стало моментом переломного значення. Причини визвольної війни: посилення феодальної експлуатації з боку польських поміщиків, старостів і орендарів-євреїв; насильство польської адміністрації над міщанами і дрібнопомісної укр.ой шляхтою; невдоволення реєстрових козаків утиском старшины; утиск православ'я і поширення унії і католицтва на У. Движущие сили війни: козацтво, селянство, міщани. У січні 1648 р. Б. Хмельницький утікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає в спілку з кримським ханом у боротьбі проти поляків. Смердоти надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол. .). Періоди війни: 1) 1648-1650 рр.: а)5-6 травня 1648 р. - битва на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків); б) 15-16 травня 1648 р. - битва під Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майже зовсім розбив поляків); в) 12-14 вересня 1648 р. - битва під Пилявцями (Хмельницький переміг, поляки розбиті); г) 18 серпня 1649 р. - підписано Зборівський світ. 2) 1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р. - битва під Берестечк (поразка козаків); б) 28 вересня 1651 р. - Білоцерківський світ; г) 1 травня 1652 р. - битва під Кийком (перемога козаків).

16. Характер та основні цілі війни 1648-1654рр.

Ця війна мала національно-визвольний характер. Основні цілі війни. Б. Хмельницький, козацька старшина та укр.а знать хотіли вигнати магнатів та шляхту з території У. та зайняти їхні місця, здобути владу. Мова не йшла про вихід У. зі складу Польщі. Хмельницький та його прибічники тільки змінити політичну систему Речі Посполитої так, щоби вона змогла задовольнити укр.е козацтво. Селяни та козацтво мріяли здобути свободу, землю, звільнитися від шляхти, ліквідувати кріпацтво в У. Але були й спільні інтереси. Всі вони ріяли позбутися польського національного та релігійного гноблення. З самого початку цілі війни не були чітко визначені, в ході війни вони дещо змінювалися. В січні 1648 р. Б. Хмельницький втікає на Січ, стає гетьманом, розбиває польський гарнізон, що був на Січі. Починається підготовка до повстання. Хмельницький вступає в союз з кримським ханом у боротьбі проти поляків. Вони надсилають загін під керівництвом Тугай-Бея (4 тис. чол..). Періоди війни: 1) 1648-1650 рр.: а)5-6 травня 1648 р. - битва на Жовтих Водах (Б. Хмельницький переміг поляків); б) 15-16 травня 1648 р. - битва під Корсунем (зустрілися основні головні сили, Хмельницький майже зовсім розбив поляків); в) 12-14 вересня 1648 р. - битва під Пилявцями (Хмельницький переміг, поляки розбиті); г) 18 серпня 1649 р. - підписано Зборівський мир. 2) 1651-1654 рр.: а) 29 червня 1651 р. - битва під Берестечком (поразка козаків); б) 28 вересня 1651 р. - Білоцерківський мир; г) 1 травня 1652 р. - битва під Батогом (перемога козаків).

17. Переяславська угода 1654 р. та її історичні наслідки

Після численних прохань У о спілці Земський собор у Москві 1 жовтня 1653 р. прийняв рішення про прийняття У під протекцію Російської -держави. Для проголошення цього акта на У було спрямовано повноважне посольство, що очолив В. В. Бутурлин, 8 січня 1654 р. у Переяславле відбулася генеральна військова рада на котру прибутку представники багатьох полків і станів (старшина, козаки, міщани, селяни, духівництво). На ній одностайно було прийняте рішення про спілку з Російською державою. Після промови Б. Хмельницького ті, що зібралися одностайно проголосили: «... Боже, затвердь, Боже, зміцни, щоб усі ми повік єдино були». Відчинилася нова сторінка в історії У. Решения Переяславской Ради були по-різному прийняті на У. Конфликт виник вже в самому Переяславле: коли козацька старшина присягав царюю, вона зажадала, щоб царські посли також присягнули і від імені царя завірили козаків у виконанні прийнятих на себе зобов'язань стосовно У. На це пішла відмова, посли заявили, що цар, як самодержець, не зв'язує себе присягою стосовно своїм подданным. Конфлікт завершився поступкою Б. Хмельницького російським послам. Не захотіли прийняти присягу на вірність Росії полковники Іван Богун і Іван Сирко і полки Уманьский і Брацлавский. Виникнули хвилювання в Полтавському і Кропивнянском полках. Але в цілому в 117 містах У присяга пройшла спокійно. 26 березня 1654 р. цар Адексей Михайлович і Боярська дума затвердили «Статті Богдана Хмельницького» (так називані «Березневі статті»), що визначили положення У в спілці з Росією: а)гетьмана обирає військо і тільки сповіщає царський уряд; б) гетьман і військо можуть зноситися з іншими державами, але з Польщею і Туреччиною під контролем царської влади; в) реєстр визначався в 60 тисяч; г) про збір засобів на утримання козацького війська й оплату старшине; д) про зберігання вдача станів, світських і духовних; е) про зберігання в містах виборного керування і т.д. Богдан Хмельницький фактично зберіг положення незалежного глави держави. Сторони по-різному оцінювали положення Переяславского угоди. Якщо Хмельницький і козацька старшина ринулися до розширення і зміцнення укр.ой автономії, то царський уряд ринувся розширити згодом свою участь у внутрішніх справах У, перетворюючи її поступово в звичайну провінцію Московської держави. Так вже в 1654 р. воно поставило в Києві сильний гарнізон, почавши будівництво для нього окремої міцності і посадивши воєводу, що і став безпосереднім представником царської влади на У. Таких же воєвод Московський уряд мав намір ввести і у всі значні міста У, щоб передати їм адміністрацію в збір податків. Наукові оцінки договору 1654 р. На думку російського исюрика В. Сергійовича, угода було персональною унією між Москвою й У, що мали загального монарха, зберігаючи кожна своє особливе положення. Такі історики, як російський В. Мякотин і Уц М. Грушевський, вважали, що Переяславское угода була формою васальної залежності, при котрої сильніша сторона (цар) зобов'язався захищати слабейшую (українців), не утручаючись у внутрішні справи. "Укр.ий історик В. Липинский вважає, що угода 1654 р. була тимчасовою військовою спілкою проти Польщі. Сучасний укр.ий історик В. И. Сергейчук вважає, що Пе-реяславское угода означала рівноправну військову спілку, тал як У. на той час уже була визнана європейськими -державами як суб'єкт міжнародних відношень. Непорозуміння між гетьманською і царською адміністрацією після 1654 р пояснювалися і тим, що «Просительные пункти» Б. Хмельницького трактувалися Росією як визначення меж царської милості, а не як міждержавний договір, як приймали його українці. До того ж у Московській державі верховенством була не система законів, а воля монарха, тому будь-який закон був лише проявом царської волі, що могла змінюватися як завгодно. Оцінки діяльності Б. Хмельницького. Сучасники порівнювали його з 0. Кромвелем в Англії, козацькі літописці вважали його «Мойсеєм, що вивів укр.ий народ із єгипетської неволі польської». Григорій Сковорода називав Б. Хмельницького «героєм і батьком вільності». Д. Дорошенко головним у його діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в середнього сторіччя нитка укр.ой державності і створив укр.ое козацьку державу, що знову ввело У в сьома самостійних держав.