Історія України

Історія України: предмет, методи та джерела. Історичні події з часів кіммерійців, скіфів і сарматів до прийняття Конституції: античні міста-держави, слов’янські племена, Київська Русь, загарбання Польщею і Литвою, Велика Вітчизняна війна та відродження.

Рубрика История и исторические личности
Вид шпаргалка
Язык украинский
Дата добавления 27.12.2010
Размер файла 119,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

18. Політичне становище У. у ІІ пол. 17 ст. Руїна

Входження У під протекцію Росії не відповідало інтересам -{Середніх держав (особливо Польщі, Туреччини, Кримського ханства). Війна Росії з Польщею. Король Промови Посполитой направив посольство в Москву з вимогою розірвати Переяславское угоду, а 23 лютого 1654 р. звернувся до укр.ому народу з призовом повернутися в підданство Польщі. Проте всі ці дії залишалися безрезультатними. Навесні 1654 р. почалася нова війна. На захист У виступила Росія. До кінця 1654 р. уся Смоленщина і Білорусія були звільнені від шляхетских військ. Їм допомагало козацьке військо (20 тисяч) на чолі з Василем Золотаренко. На У спільне укр.о-русское військо під керівництвом Б. Хмельницького в 1654 р. завдало поразки польським військам під Острогом, У»4аныо, Ахматовым, Городком і звільнило укр. землі від польського панування до західних меж Галичини і Холмщини. Проте закріпити перемогу не вдалося. Напад татар заставило відвести війська на Придніпров'я. Постійні порушення Москвою своїх зобов'язань перед У, безцеремонне поводження царських військ на козацькій території, висновок за спиною гетьмана світу з Польщею змусили Б. Хмельницького вжити заходів до пошуку інших союзників. Колишні васали Польщі - маркграфство Бранденбург і королівство Пруссія, що одержали незалежність завдяки ослабленню Польщі у війні з У, погодилися вступити в спілку з гетьманською державою. Крім юго, підтримали Б. Хмельницького Швеція, Семигородщина, Молдавія, Валахия, частково - Литва. Їхня коаліція не встигнула скластися в тісний політичний блок, а після смерті Б. Хмельницького в серпні 1657 року розпаслася. Усе ж гетьман перед своєю смертю заявив представникам Олексія Михайловича, що його спадкоємець - син Юрій вільний від присяги, даної батьком у Переяславі в 1654 році. Оцінки діяльності Б. Хмельницького. Сучасники порівнювали його з 0. Кромвелем в Англії, козацькі літописці вважали його «Мойсеєм, що вивів укр.ий народ із єгипетської неволі польської». Григорій Сковорода називав Б. Хмельницького «героєм і батьком вільності». Д. Дорошенко головним у його діяльності вважає те, що він зв'язав перервану в середнього сторіччя нитка укр.ой державності і створив укр.ое козацьку державу, що знову ввело У в сьома самостійних держав. Після смерті Б. Хмельницького почалася боротьба старшинських угруповань за владу. Одна з них на чолі з И. Выговским орієнтувалася на Польщу і розривши відношень із Росією, інша (М. Пушкарь і запорізький кошевой отаман Я. Барабаш) - на зберігання спілки з Москвою. Восени 1657 року козача старшина обирає гетьманом опекуна Юрія Хмельницького (ще на початку роки він був проголошений спадкоємцем батька на цьому посаді) - И. 0. Выговского - одного з найбільше утворених і талановитих керівників. У вересні 1658 р. він підписав із Польщею договір у Гадячі, у якому провозглашалась унія Польського, Литовського і Руського держави. Проте старшина і частина козацтва не бажали визнавати її і за допомогою Москви підняли ряд повстань проти И. Выговского. Навесні 1659 р. майже 150-тыс. армія під командуванням А. Трубецького початку настання на У. Однако в липні під Конотопом об'єднані укр.о-татарские ряди розбили її, причому втрати російських стрільців склали біля 30-40 тис. чоловік; козаки і татары загубили відповідно 4 і 6 тисяч чоловік. Але скористатися плодами перемоги гетьману не вдалося через інтриги, що продовжуються, старшины запорожців И. Сирко і позиції царя, що підбурив иx до боротьби з И. Выговским. У жовтні 1659 р. гетьман відмовився від битви і поїхав у Польщу, де пізніше був обвинувачений поляками в зрадництві і розстріляний. Новий гетьман Юрій Хмельницький під тиском царських воєвод підписав 27 жовтня 1659 р. під Переяславом украй невигідний для У договір. Але після розгрому російсько-укр. військ Польщею ситуація знову змінилася. У 1бб0 р. був підписаний із поляками Слободянщенский трактат, що підтвердив відрив У від Росія і відновлення панування пляхетской Польщі на укр. землях. Польщі вдалося захопити Правобережну У (без Києва). Війна за Лівобережну У продовжувалася. Казацкая У., що розривається на шматки Росією і Польщею, соціальними конфліктами і сварками між політичними фракціями, розділилася на дві окремі частини на чолі зі своїми гетьманами. На Правобережжя: Юрій Хмельницкий- (1659-1663 р.), Павло Тетеря (1663-1666 р.), Петро Дорошенко (1666-1677 р.) і знову Юрій Хмельницький (1677 - 1681 р.). На Лівобережжя: Іван Брюховецкий (1663-1668 р.), Дем'ян Многогрешный (1668-1671 р.), Іван Самойлович (1672-1687 р.), 1ван Мазепа (1687-1708 р.).

19. Північна війна на У. Політика гетьмана Мазепи

Північна війна поставила під погрозу положення гетьмана Мазепы (1687-1708 р.). Централізація керування, що посилилася, при царюванні Петра Первого й автономія Гетьманщини були несумісні. Крім того, участь козаків у битвах Північної війни виявило, що вони не можуть рівнятися з регулярними військами. Козацькі ряди внаслідок поганого підготування несли значні втрати (50-70% складу). Коли поповзли чутки про намір Петра Первого реорганізувати козацтво, то забеспокоилась старшина. Похитнулося і положення Мазепы, тому що до нього дійшли чутки про намір замінити його російським вельможею. Навряд чи гетьману і старшине був відомий план Петра I 1703 року про знищення козацтва як стана або переселенні на східні межі імперії. Територію, що звільнилася таким чином, цар мав намір колонизовать уродженцями центральної Росії і частково - німцями, щоб вигнати з цих регіонів ідеали республіканських концепцій, властивому козацтву. До того ж козаки Миргородского, Прилуцкого й інших полків достатньо відверто демонстрували своє небажання воювати в складі царських військ за далекі їм завойовницькі цілі, що не могло не позначитися на психології регулярної армії. щопідштовхується старшиной, Мазепа вступає в таємні переговори зі шведським королем Карлом XII і його польським ставлеником С. Лещинским. Мазепа обіцяє Карлові зимові квартири на У для шведської армії, продовольство і фураж, поміч 50 тис. армії в обмін на звільнення У від впливу Москви. 28 жовтня 1708 р. із п'ятьма тис. козаків і старшины Мазепа перейшов на сторону шведів у самий гострий момент Північну війну. Узнавши про зраду Мазепы і прямуючи не припустити захоплення запасів продовольства і спорядження шведами, Петро I наказав Меньшикову знищити столицю гетьмана - місто Батурін. Меньшиков спалив місто і перебив біля 15 тисяч його жителів. Почалися арешти «мазепинцев». Основна маса козацтва, старшины і селянства відмовилася підтримати Мазепу. За наказом Петра I на раді старшин новим гетьманом був обраний И. Скоропадський. Під його керівництвом козаки розгорнув боротьбу проти шведської армії. Підтримали Мазепу тільки запорожці на чолі з кошовим К. Гордиенко. У відповідь у травні 1709 р. царські війська захопили і зруйнували Запорізьку Січ, а цінності і документи вивезли в Росію, частину знищили. У Полтавській битві 27 червня 1709 р. шведи були наголову розбиті. Росія стала перетворюватися в могутню європейську державу. Був призначений кінець усім прагненням укр.ой еліти відокремитися від Росії. Врятовуючись від переслідування російських військ, Карл XII і Мазепа біжать у Туреччину, і тут у місті Бендер 21 вересня 1709 р. убитий горем 70-літній Мазепа помер. З Мазепой пішли 50 відомих старшин, 5000 козаків із Гетьманщини і біля 4 тис. запорожців. Ці «мазеповцы», як їх називали pанее історики, були першими укр.і політичними емігрантами.

20. Обмеження автономії Гетьманщини у складі Росії у І пол. 18 ст.

По закінченні Північної війни Петро I уживає заходів по ліквідації автономії У. При гетьмані був призначений резидент А. Ізмайлов. У м. Создается Малороссийская колегія (1722-1727 р.) на чолі з бригадиром С. Вельяминовым. Вона складається з 6-ти російських офіцерів і прокурора і контролює владу гетьмана. Обраний у 1727 р. гетьман Д. Апостол править через військову канцелярію, Раду генеральної старшины і царського резидента. Після його смерті в 1734 р. царський уряд не дозволив обрати нового гетьмана, а уся влада була передана князю Шаховскому і Правлінню гетьманського керування. Безуспішної виявилася робота створеної в 1728 році Кодификационной комісії, якої керував Генеральний обозний Я. Лизогуб (1675-1749). За 15 років діяльності вона створила важливий документ із 351 статті - «Права, за якими позиватися Малоросійський народ». У ньому конкретизувалися повноваження і межі автономності У в складі Російської імперії. Проте Сенат 12 років затягував розгляд цього положення, а в 1767 р. «Права... » відкинула ЕкатеринаІІ.

21. Соціально-економічний розвиток Лівобережної У. у складі Росії у ІІ пол. 18 ст.

Основою укр.ой економіки було сільське господарство. Його розвиток у різних регіонах відбувалося нерівномірно. Найбільше успешно- у Лівобережної і Слободской У. Широко культивувалися жито, пшениця, ячмінь, просо, гречка, горох, із середини XVIII в-. - картопля. Розвиток товарно-грошових відношень призвело до розширення посівів технічних культур - тютюну, льна, коноплі, у наприкінці XVIII сторіччя ;- цукрового буряка і соняшнику. Для одержання високих прибутків поміщики розвивали пов'язані із сільським господарством виробництва. Особливо багато . будувалося млинів. У 1782 р. тільки на Лівобережжя було 3300 водяних і біля 12000 вітряних млинів. Широко розвите було виробництво пшеничної горилки, у 1750 р. у кожному полку було в середньому 50 винокурний. Високого рівня досягло тваринництво. Десятки кінних заводів розводили чистокровних скакунов. Крім того, на Лівобережжя було біля 2 тис. чоловік (із 1 млн. загальної чисельності населення), із них 800 чоловік займали державні посади. Найбільшою владою користувалися: гетьман, полковники і сотники. У їхніх руках зосереджувалися величезні земельні володіння. На Слобожанщині половина земельного фонду належала 250 поміщицьким сім'ям. Соціальний антагонізм між старшиной і черню давав можливість царату, використовуючи прагнення знаті до покріпачення селянства, після провалу сепаратистських устремлінь, підсилити її залежність від російського монарха. Особливо сильної проімперська орієнтація стала після 1785, коли Катря II зрівняла укр. знати з російським дворянством. Внаслідок зростання ролі старшины прості козаки до середини XVIII в. утратили такі важливі політичні права, як право обирати старшину і брати участь у радах. Але особливо погіршилося їхнє економічне положення. Отбывая військову службу на основі власного майна, козаки часто залазили в борги, розорялися. У результаті чисельність козацтва скоротилася. У 1735 р. гетьманське правління провело реформи, розділивши козаків на дві категорії: заможні (боєздатні козаки, або виборні) і недієздатні купити собі військове спорядження. До кінця сторіччя більшість бідних, козаків опустилося до рівня державних селян. Ліквідація меж, а водночас і потреби її охороняти економічні трудності, перетворення старшины в багатих землевласників, відсталість у військовій справі - усе це призвело до тому, що козацтво на У перестало існувати. В часи Мазепы максимальна трудова повинність складала два дні в тиждень, що складало половину або третину тієї повинності, що виконували польські або російські селяни. Але вже через одне покоління середня тривалість панщини зросла до трьох днів у тиждень, а де-не-де досягла 4-5 днів. Крім того, у період війни селяни повинні були постачати провізією війська, містити їх на постое, будувати дороги і мости, виконувати інші роботи. І усе ж селяни мали право перемінити пана, піти до іншого або оселитися у відкритому степу. Тому старшина, користуючи підтримкою царського уряду, постійно обмежувала право переходу. Закон 1727 р. установив, що, йдучи від своїх феодалів, селянин утрачав право на те майно, що, належало йому на старому місці, а з 1760 р. селяни повинні були одержувати в пана письмовий дозвіл на переїзд. Втративши законне право на перехід, багато селян Гетьманщини бігли на Запоріжжя, що явилося ще одною причиною заборони Січі. Відновлення кріпосного права позбавило селян усяких суспільних прав. Фортечний рахувався власністю поміщика, дорівнювався до його майна. Зміни в господарському житті особо яскраво проявилися в мануфактурному виробництві, що розвивалося на базі дрібних селянських промислів і міського ремесла. Яскраво виражені риси мануфактури мали Бахмутская і Торская солеварні, що робили в середині XVIII сторіччя по 286 тис. і 67 тис. пудів солі. В другий полотнині XVIII в. мануфактурними були селитряные підприємства, металургійне виробництво, текстильна промисловість. Далеко за межами У були відомі Топольская мануфактура по виробництву полотнини, сукняні мануфактури в Бутурлине і Нових Млинах, шовковий завод у Новій Водолаге, Шосткин-скии пороховий завод. На Лівобережжя і Слобожанщиие в XVIII в. продовжується ріст міст, що є центрами зосередження ремесла, промислів, торгівлі, а згодом і мануфактурного виробництва. З 1785 р. на У вводиться загальнодержавна система керування містами. Ремісники об'єднуються в цехи, на чолі яких коштують управи з виборним головою. У містах обирається міське самоврядування - міські голови, бурмистри, ратманы, старости, члени магістрату. Міське населення складалося з патриціату (дворяни, чиновники, багаті купці, духівництво, промисловці), середніх прошарків (цехові ремісники, козаки, міщани) і бідноти (внецеховые ремісники, работные люди, дрібні торговці). Феодали постійно утручалися у внутригородские справи, потребували виконання феодальних повинностей, що підривало економічні основи існування міст і містечок. Серед населення міст феодали розпалювали національну вражду. В міру розвитку різноманітних галузей сільського господарства, ремесел і промислів, росту міст, розширювалися торгові операції купецтва, частини поміщиків і заможних селян. У XVIII в. торгівля зосереджувалася на ярмарках і базарах На Лівобережної У в кінці XVIII в. збиралося 390 ярмарків, а на Слобожанщині - 219. Найбільше значні з них були в Ніжині, Сум, Харкові, Чернігові, Києві, Переяславі. Продавали зерно, тютюн, худоба, шерсть, шкіри, мед, віск, сукно, горілку, полотнина, гончарні і дерев'яні вироби, чоботи і т.д. Через межу на У ввозилися сукна, оксамит, шовк, ювелірні вироби, вино, папір. В зовнішній торгівлі помітну роль грали грецькі купці, у них у Ніжині було своє братерство і магістрат. Негативний вплив на розвиток економіки робила неупорядоченность правової сфери. Так, до другої половини XVIII сторіччя в законодавстві Російської імперії був відсутнім навіть самий термін «власність», аж до 1785 р. у користуванні нерухомістю й у системі спадкування існувало багато невиправданих обмежень. Тільки в 1729 р. був виданий перший вексельний указ. Укр.ому козацтву не вдалося створити республіканське товариство. У XVIII в. соціальний лад Лівобережної У був змінений у відповідності з ладом сусідніх земель. З виникненням у Гетьманщині дворянської верхівки селяни знову стали фортечними, а козаки своїм статусом сравнялись із селянами. На Правобережжя відновила свій режим польська шляхта, що відновила старі порядки. До кінця XVIII в., незважаючи на визначений розвиток культури на Гетьманщині, усі регіони У и на всіх рівнях - культурному, соціальному й економічному - придбали характерно виражені провінційні риси.

22. Ліквідація автономії У. у складі Росії у ІІ пол. 18 ст.

Після смерті Д. Апостола в січні 1734 р. царський уряд не розв'язав вибирати нового гетьмана. У середині XVIII в. козацька старшина початку клопотатися про відновлення гетьманства. 22 лютого 1750 р. Але рішенню Єлизавети Петрівни гетьманом обрали Кирила Разумовского - молодшого брата царициного фаворита (1750- 1764 р.), хоча йому було лише 22 року. Нова цариця Катря П, прямуючи до уніфікації і централізації державного керування, 10 листопада 1764 р. ліквідувала гетьманство на У. Уся повнота влади зосередилася в руках президента Другої Малороссийской колегії (1764-17S6 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з 4-х російських представників, 4-х укр. старшин, прокурора,- 2-х секретарів (росіянина й українця). На початку 80-х років був ліквідований полковий будуй на колишній Гетьманщині. Царат ринувся ліквідувати козацьке самоврядування і на Слобожанщиде, де існувало 5 полків: Острожский, Сумської, Ах-тырский, Харківський, Изюмский. У 1767 р. Катря II ліквідувала слобідське козацтво. Більшість заможних козаків наказовим порядком переклали в гусари, а частина - у крестьянское-состояние. Старшина одержав офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків була створена Слободско-Укр. ая губернія з центром у Харкові (1765 р.). Таким чином, у 70-80 р. XVIII сторіччя в результаті політики царату, спрямованої на скасування будь-якого виду автономій, на У було ліквідоване гетьманство (1764 р.), Запорізька Січ (1775 р.), полковий військовий і адміністративно-територіальний лад (наприкінці 70-х років).

23. Три поділи Польщі. Завершення розподілу українських земель між Росією та Австрією

У другій половині XVIII в. Польська держава переживала глибоку політичну й економічну кризу, пов'язаний із наростаючою феодальною анархією в державному керуванні, феодальними міжусобними війнами, що спустошили країну. Все це створювало умови для втручання сусідніх держав: Австрії, Пруссії і Росії в справи Польщі, і її наступного поділу. З їхньої ініціативи відбулося 3 поділу Польщі - у 1772, 1793 і 1795 р. - унаслідок чого польсько-литовські держави перестала існувати. До Росії по другому поділі відійшла Правобережная У., а по третьому - Західна Волынь. Українці Галичини і Буковини в 1772 р. потрапили під владу Австро-Угорщини. Історія У вступила в нову еру.

24. Соціально-економічний розвиток У. у складі Росії у І пол. 19 ст.

У цей період у суспільно-економічному житті продовжували панувати кріпосницькі відношення. Поміщикам належало біля 70% усієї землі і 60% від загальної чисельності селян. Державні селяни складали на Лівобережжя - 50% населення, на Правобережжя - 13%, у Південної У - 37% сільського населення цих районів. Засноване на феодально-кріпосницькій системі, сільське господарство було малопродуктивним. Панувала в землеробстві відстала трипільна система сівозміни, часто, із неправильною черговістю озимого, ярових і пару. Рутинна техніка, недостача в селян тягла, стихійні лиха й інші причини обуславливали низьку врожайність. У результаті основними постачальниками хліба на ринок залишалися поміщицькі господарства, що давали до 60%, а селянські господарства давали біля 40% хлібних надходжень на ринок. Ступінь товаризации був найбільше високої в значних поміщицьких господарствах, а дрібні селянські господарства фактично мали натуральний характер. Підвищення товарності поміщицьких маєтків досягалося шляхом посилення феодальної експлуатації: як шляхом зменшення надельной землі, так і за рахунок збільшення панщини, оброку і натуральних повинностей. Пануючою формою експлуатації кріпаків залишалася панщина. Офіційно вона -обмежувалася трьома днями в педелю, але поміщики встановлювали такі завдання, що їх неможливо було зробити за 3 дня. Щоб ширше використовувати даровий труд.безземельних і малоземельних селян, поміщики перекладали їх на месячину. По суті це була форма насильницького наймання. Таких селян селили в бараках, змушували виконувати безперервну банщицю і сплачували їм місячним пайком і одягом. Експлуатація фортечних супроводжувалася повним соціальним безправ'ям. Поміщик мав право продати селянина, відібрати майно, худоба. Посилення експлуатації підривало і поміщицькі, і селянські господарства, і узагалі всю систему, засновану на примусовій праці. Традиційний увіз із чумаками солі на У досяг у середині ПХ в. 8 млн. пудів щорічно. Для перевезення такої кількості використовувалися щонайменше 120-130 тис. хур (чумацьких возов). У Чорноморсько-азовськ^ порти чумаки щорічно добавляли від 34 до 40 млн. пудів хліба. Вони перевозили також кам'яне вугілля, продукцію цукрових, салотопных заводів і т, д. Чумаки-предприниматели з багатих селян владели десятками хур і величезних черед волів. Фурманами до них наймалися найбідніші, доведені до злидн селяни. Чумацький промисел сприяв соціальному розшаруванню селянства і був основним із джерел первісного нагромадження капіталу. Активна підприємницька діяльність буржуазії, що нарождается, ставала усе більш істотним чинником розвитку економіки У по капіталістичному шляху розвитку. Спад фортечної промисловості проявився в повній перемозі капіталістичного виробництва над поміщицький: Якщо в 1828 р. на У було 53,8% поміщицьких і 46,2% купецьких підприємств, то в 1861 р. поміщицькі складали 5,8%, а купецькі 94,2%. Розширилося, більш ніж у 3 разу (із 25% у 1825 із, до 74% у 1861 р.) застосування вільнонаймані праці. Спад фортечної промисловості посилився в період переходу від мануфактур до фабрик, що грунтувалися на машинній техніка і вільнонайманої праці. Приблизно в середині 40-х років фабрична продукція активно витискує мануфактурну з ринку. Розробка вугільних багатств Донбасу в значній мірі здійснювалася з ініціативи заможних селян - підприємців. Щорічний видобуток вугілля в Донбасі зросла протягом 1796 --1860 рр. із 146 тис. пудів до 6 млн. пудів. Помітно зросла роль в економіці важкої промисловості. Наприкінці 50-х років на У діяло 11 чавуноливарних, 32 железоделательных і 16 технічних заводів. Продуктивність праці, що зростала, у промисловому виробництві на У дала поштовх промисловому перевороту, що почався широким впровадженням у 40-х роках нового обладнання на цукрових заводах, у зв'язку з чем- виробництво цукру досягли 3 млн. пудів за один сезон. Наприкінці. 50-х років на У діяло 2,5 тис. винокурний, більш 40 тис. млинів, декілька тисяч масничок, 254 шкіряних і 160 сукняних підприємств, 218 цукрових заводів, 54 миловарні і т.д. Багато хто з них були побудовані не в сільській місцевості, а в містах. З 18 [1 р. по 1858 р. кількість жителів міст У зросло з 513 тис. до 1457 тис. жителів (11% від загальної чисельності населення). Найбільші міста: Київ - 70 тис., Харків - 50 тис., Житомир - 34 тис.; Херсон - 34 тис.; Катеринослав - 19 тис. жителів. Ріст на ринках збуту сільськогосподарської і промислової продукції сприяв росту торгівлі на У. Огромную роль грали ярмарки. З 13 ярмарків, що мають усеросійське значення - 10 знаходилися на У: 3 харківських ярмарки, Ильинская в Полтаві, Введенская (Супи), Масляна (Ромн), Контрактова (Київ), Онуфриевская (Бердичів), Георгиевская (Елизаветград). У 1854 р. на них було продано товарів на 73,8 млн. рублів. Крім того, існувала величезна кількість місцевих ярмарків, базарів і торгів, яких нараховувалася 12 тис. Наявність широкої мережі ярмарків, торгів і базарів, великий товарообіг, постійна торгівля в містах - усе це говорило про зростання товарно-грошових відношень, поглибленні суспільного поділу праці, підриві основ кріпосницької системи. Процес розкладання феодально-кріпосницької системи в першій половині. XIX в. приймав більш інтенсивні форми, чим раніш. Продуктивні сили, що розвиваються, входили в конфлікт із відсталими виробничими відношеннями. Основне протиріччя - протиборство двох социальных' систем - відживаючої кріпосницької, що базувалася на натуральному веденні господарства, прикріпленні селянина до землі і його особистої залежності від поміщика і нової - капіталістичної, що визрівала під спудом панування феодалізму і базувалася на товарному виробництві, використанні вільнонайманої праці і машинної техніки, зосередженні засобів виробництва в руках капіталістів.

25. Суспільно-політичний рух на У у І стать. 19 ст.

Декабристи. 1) «Південне товариство» (1821-1825 р.) на чолі з полковником Павлом Івановичем Пестелем; виникнуло на Киевщине на базі Тульчинской управи «Спілки благоденства»; нараховувало 101 члена: С, Волконський, А. Баратинський, 0. і Н. Муравьевы-Апостолы, Н. Бестужев-Рюмин і ін.; складалося з 3-х управ - Тульчинской, Васильковской, Каменской назва сіл, де дислоцировались гарнізони); мало вплив на значну частину_ військ, розташованих на У, підтримувало чегные контакти з «Північним товариством»; цілі товариства викладені в «Русской правді» П. Пестеля; 2) «Товариство сполучених слов'ян» (1823-1825 р.) на чолі з братами Борисовыми; розташовувалося на Еиевщине і Волыни й об'єднувало 60 чоловік: Любинский, Горбачевский, Іванов, Соловйов, Усов-ский і ін.; цілі викладені в двох документах - «Правилах» і «Клятві», у яких передбачалося пугем збройного повстання е участю народних мас ліквідувати самодержавство, кріпосництво, національний гне; створити демократическою федерацію держав (Росія, У., Валахия, Далмація, Сербія, Польща, Угорщина , Трансільванія і Богемія) від Адріатичного моря до Північного Льодовитого океану; восени 1825 р. товариство ввійшло в Тульчинскую управу «Південного товариства», що об'єднало їхньої сили, зв'язку і можливості; розгромлено царатом разом із «Південним товариством»; 3) «Малороссийское товариство» (1821-1825 р.) засновано полтавським поміщиком Василем Лукашевичем, що був членом «Спілки благоденства», що приехали у свій маєток прсле відставки; групи « складалися з дворян і інтелігенції і знаходилися в Києві, Полтаві, Чернігові, Ніжині, ін. містах; ціль-встановлення незалежності У; установило контакти з «Південним товариством», але було більше союзником, ніж членом декабристської організації. Пестель критикував «Товариство» за прагнення відокремити У від Росії. У цілому. «Товариство» знаходилося в процесі формування і не виробило чіткої програми дій. Було розгромлено царатом у 1825 р., а його члени нроходили по слідству разом із декабристами. У результаті: повстання декабристів і їхніх послідовників у Польщі, а також діяльність агітаторів-пропагандистів призвели до створення революційно-демократичного і ліберально-буржуазного плинів у суспільному прямуванні Російської імперії і на У. Причины поразки декабристів. Нестиглість передумов буржуазної революції й оюутгтвие революційної ситуації; вузькість соціальної бази («узок коло цих революціонерів, страшно далекі вони від народу»), нерішучість дворян, що очолили повстання; кількісна перевага урядових військ; локальність повстань, Що давало царату можливість для маневру і перекидання резервів з інших регіонів. Значення повстання і прямування декабристів. Перше в історії нашої країни не стихійне, а організоване збройне повстання проти самодержавства і кріпосництва; перша спроба здійснення буржуазної революції в Росії і на У; дало поштовх росту революційного прямування в наступні роки (повстання в Польщі 1830-1831 р., діяльність Кирило-Мефодіївського товариства й ін.); досвід їхньої діяльності учив революціонерів не повторювати помилок у майбутньому (відсутність підтримки в народу, оборонна тактика і др); позитивний досвід (організація таємних товариств , проекти реформ і ін.) давав майбутнім революціонерам можливість для подальшого урахування і розвитки цього досвіду; завдало сильний удар по самодержавству, що наблизив реформи середини 60-х років XIX в., м. до. царат постійно «пам'ятав» 14 грудня 1825 р. Появление масонства на У. После війни 1812 р. і закордонних походів 1813-1814 р. на У виникає ряд масонських організацій. У 1818-1825 р. ложа «Любов до Істини» існувала в Полтаві. Ініціатором її створення був И. Котляревский, а керівником князь Н. Репнін. Масонську ложу «Малороссийское таємне товариство» у Києві створив повітовий маршал В. Лукашевич, що защится ідею об'єднання У с Польщею. Масонські принципи всечеловеческого братерства проповідувала «Поповская академія» А. Палицына в Харкові. Кирило-Мефодіївське товариство (1846-1847): У січні 1846 р. у Києві виникає таємна політична організація - Кирило-Мефодіївське товариство (КМО). Організатори КМО: Микола Костомаров, Микола Гулак, Василь Бєлозерськ. Тісний зв'язок із КМО підтримував Т. Г. Шевченко. Усього КМО нараховувало 12 чоловік. Програмні цілі КМО: члени братерства були типовими украинофилами. Крім цілі знищення самодержавства, кріпосного права, ліквідації соціального неравенс1ва, уведення загального утворення, вони ставили своєю задачею пропагувати ідею об'єднання всіх слов'ян у федеративній республіці на основах суверенності. . У їхніх творах відбиті ідеї християнського соціалізму, природного права, просвітительства, соборності укр. народу. Практична діяльність КМО: поширювали революційні *-твори Т. Г. Шевченко й ін. авторів; складали і поширювали революційні прокламації («Брати українці», «Брати великороси і поляки»), у яких закликали слов'ян до єдності в боротьбі з ' царатом; установили контакти з петрашевцами в Росії, польськими, литовськими, чеськими революціонерами; займалися просвітництвом народу. Значення КМО і його роль у національно-визвольному прямуванні У: а) створення КМО було першою спробою укр.ой інтелігенції перейти від культурного до політичного етапу боротьби за національний розвиток У; б) програма КМО об'єктивно спрямовувала У по капіталістичному шляху розвитку завдяки своєї антикріпосницької й антицаристской спрямованості; в) КМО проголосило і зробило спробу запровадити в життя ідею панславізму - об'єднання слов'ян на демократичних принципах; г) ліквідація КМО поклала початок тривалій боротьбі укр. ой інтелігенції з російським царатом.

26. Соціально-економічне та політичне становище західноукраїнських земель у І пол. 19 ст.

З 1844 р. по 1847 р. на Правобережжя проводилося упорядкування «інвентарів» - опис поміщицьких маєтків із чіткою фіксацією розмірів земельних наділів селян і виконуваних ними повинностей. Інвентарні правила були складені грубо і топорно, іноді призводили до погіршення положення селянства, через той, що самі поміщики брали участь в упорядкуванні цих правил. Необхідність цієї міри пояснювалася політичними розуміннями: поміщики тут в основному були поляки, що знаходилися в опозиції до російського уряду, останнє ринулося заручатися підтримкою укр. селянства. Ця подія стала одним із найважливіших рішень парламенту, затверджене імператором 7 вересня 1848 р. Закон надав селянам право власності на землю і цивільні права (обирати і бути обраним, самостійно вибирати місце проживання й ін.), відміняв панщину, але установив величезний викуп за землю, через що у Феодалів залишилася велика частина землі, ліси і пасовищ, за користування якими селяни змушені були відпрацьовувати (як на панщині) або вносить велику плату ; самий же викуп продовжувався до початку XX сторіччя. Основні результати революції сполучили в собі як прогресивні досягнення, так і феодальні пережитки: а) прогресивне: скасування кріпосного права; уведення конституційного правління, вперше українці західних територій саме висловилися як нація зі своїми інтересами і були подані в парламенті; призначено початок політичній боротьбі населення цих земель за своє національне і соціальне звільнення; б) негативне: зберігання монархії; розпуск парламенту; криваве придушення повстань; величезні выкупные платежі і панування феодального землеволодіння, ; розчленовування західно-укр. земель по новій австрійській конституції: Західна і Східна Галичина так і залишилися об'єднаними і були віддані під владу Польщі; Буковину віддали румунським поміщикам. Українці в першому парламенті Австро-Угорщини. У липні 1848 р. почалися засідання Рейхстагу в Бігу, на яких у ході червневих двохступінчатих виборів було избрано 25 українців (15 селян, 8 священиків, 2 представника міської інтелігенції) і 75 поляків на 100 місць, наданих Галичини. Українці в парламенті відстоювали: 1) поділ Галичини на Західну (із центром у Кракові) і Східну (із центром у Львові); 2) антифеодальные вимоги: ліквідація крепостного-права (не тільки в Галичині, але і на іншій території), скасування выкупных платежів феодалам за землю, ліквідацію монополії феодалів на володіння млинами, зниження державних податків, дозвіл селянам вільно користуватися соляними залежами й ін. У підтримку цих вимог депутатами-українцями было собрано 200 тис. підписів, але Рейхстаг лише частково їх прийняло (скасування кріпосного права, зниження на 1/3 выкупных платежів, що компенсувалися феодалам державою). У грудні 1848 р. новий 18-літній імператор Франц-Иосиф, зібравши контрреволюційні сили, розпустив парламент. Так, революція, що почалася «знизу», завершилася реформами «поверх», що носили половинчатий характер.

27. Революційні події на західноукраїнських землях у 1848-1849 рр. та їх значення

Западная У. у результаті трьох поділів Польщі (1773,-1793, 1795 р.), виявилася під владою Австро-Угорщини. З початку XIX в. на захоплених землях починає рости укр.ое Національно-визвольне прямування. Причини національно-визвольного прямування: 1) ріст феодального утиску в складі Австро-Угорщини (збільшення феодальних повинностей селян), суворим бюрократическо-полицейским режимом і ін.; 2) зростання національного утиску (заборона на викладання укр. мови в школах і культурно-суспільних заснуваннях, насадження німецької мови, прагнення Австро-Угорщини асимілювати укр.ое населення й ін.). У березні 1845 р. спалахнула буржуазно-демократична революція в Австро-Угорщині (відбулося народне повстання у Віден і Будапешті, було скинуте уряд Меттерниха, імператор Фердинанд I пообіцяв увести конституцію і демократичні свободи), що дало поштовх національно-визвольному прямуванню в західно-укр. землях. Основні події і результати нац-освободит. прямування 1848-1849 р. у західної У: 1) Березень 1848 р. - величезна демонстрація у Львові, що склала петицію до імператора з вимогами здійснення буржуазних реформ і перетворення Галичини в польську автономну провінцію. Під тиском демонстрантів були звільнені всі політичні заключенные з тетерею Львова, почате формування національної гвардії. Петиція стала програмою нової польської шліхетсько-буржуазної організації - «Центральної Ради Народовой». 2) Квітень 1848 р. - почалися шумування селян що могло породити значне селянське повстання. Для запобігання його Австро-Угорщина скасувала 17 квітня в Галичині кріпосне право: панщину й особисту залежність селян від феодалів. 3) У травні 1848 р. укр.ая ліберальна буржуазна інтелігенція й уніатське духівництво створили у Львові першу укр. політичну організацію - «Головну Руську Раду», на чолі з єпіскопом Г. Яхимовичем. Рада домагалася установлення власної укр.ой автономії Галичини, формування рядів національної укр.ой гвардії і введення в навчальних закладах навчання на укр.ом мові. У результаті: уряд затвердив лише вимогу про викладання предметів у Школах і гімназіях на укр.ом мові. 4) У листопаді 1848 р. - відбулося збройне повстання у Львові с. вимогою введення укр.ой автономії в Східної Галичині і проти спроб Австрії роззброїти ряди укр.ой національної гвардії У повстанні взяли участь широкі народні маси: від ремісників до інтелігенції. Повстання було жорстоко придушено каральними військами після артилерійського обстрілу міста. 5) У Північної Буковині - протягом 1848 р. селяни відмовлялися виконувати феодальні повинності, захоплювали поміщицькі землі, пасовища і лісу, створювали збройні ряди. У листопаді 1848 р. спалахнуло збройне повстання, придушене карателями лише через 1,5 року - у квітні 1850 р.

28. Реформа 1861 р. та особливості її проведення в У.

Причини скасування кріпосного права: 1) криза феодально-кріпосницького ладу в 1859-1861 р. досяг вищої точки, що висловилася у величезному відставанні Росії від країн Заходу, у принизливій поразці в Кримській війні, у рості селянських повстань; 2) бажання скасування кріпосного права було в селянства і буржуазії, що зароджується, (якої був необхідний ринок вільної робочої сили), ліберальної і революційно-демократичної интеллигенции-(видевшей економічну безперспективність кріпосництва і його безнравственность), у перекласти своє господарство на буржуазні рейки); 3) необхідність зміцнення оборони країни після поразки в Кримської воїні, що було неосуществимо без капіталістичного перетворення країни; 4) кріпосне право в більшості країн Європи було вже скасовано, через що кріпосницька Росія виглядала в очах Європи відсталої, забитої, патріархальної; 5) повернути колишню могутність після поразки в Кримської війни і на рівних конкурувати з Англією, Францією й ін. країнами Росія могла, лише вступивши вслід, за ними на капіталістичний шлях розвитку. У результаті; у 1859-1861 р. у Росії укладається революційна ситуація, і в умовах, коли була ясна безперспективність кріпосницької системи, Олександр II для запобігання можливого революційного вибуху в Росії 19 лютого 1861 р. підписує «Маніфест» про скасування кріпосного права. Принципи скасування кріпосного права. Позитивні (буржуазне утримання): а) селяни одержували особисту свободу і цивільні права: можливість вільно розпоряджатися своїм майном, виступати в суді, укладати угоди й ін. від свого імені, а не від імені поміщика, як це було колись, тобто селяни стали юридичними особами; б) селяни звільнялися з землею (за викуп). Негативні (кріпосницькі риси): а) поміщики залишилися власниками більшості земель у державі; б) в особисте користування селянин одержував тільки землі, на яких знаходилася його садиба з господарськими будівництвами, а польовий наділ він зобов'язаний був викупити в поміщика; в) протягом 20 років селянин рахувався «временнообязанным» і повинний був залишатися в поміщика і за користування землею відпрацьовувати панщину або сплачувати оброк, як і до 1861 р.; р ) зберігалася община, як засіб суворого виконання селянами повинностей перед поміщиком (тому що з поміщиком розраховувався не кожний селянин окремо, а вся община в цілому); д) для дозволу споровши був створений інститут світових посередників, що призначалися винятково з дворян і тому не могли бути «безсторонніми примирителями» земельних суперечок селян і поміщиків. Здійснення реформи в поміщицьких селян: 1) помещик давав селянину землю в такій малій кількості, щоб економічно змусити селянина звернутися по допомогу і потрапити в нову економічну залежність від поміщика; 2) система відрізків, коли для кожного регіону установлювалася вища і нижча норма наділу; 3) вага відрізків полягала не тільки в розмірах, але й у методах здійснення, тому що: а) поміщик відрізав найбільше необхідні для селян землі, чим змушував селян орендувати ці ж землі на кабальних умовах; б) черезсмужжя, коли поміщик, що мав право відрізати будь-яку частину селянської земли-отрезал її смугами, розташованими найчастіше на значному видаленні друг від друга, у результаті чого один селянський наділ надавався в 5-6 місцях, для з'єднання яких селянин змушений був орендувати свою колишню землю в поміщика на його умовах. Значення реформи 61 року: 1) реформи поклали початок капіталістичному розвитку Росії й У, перетворивши феодально-кріпосницьку монархію в монархію - буржуазну; 2) реформа сприяла більш швидкому капіталістичному розвитку країни; 3) Відбулася деяка демократизація товариства, якщо порівнювати внутрішню і зовнішню політику Миколи I і Олександра II; 4) проте через той, що буржуазні реформи проводилися «поверх», тому в країні залишилися многие феодальні пережитки.

29. Соціально-економічний розвиток У. у ІІ пол. 19 ст. Становлення капіталізму

Падіння кріпосництва дало поштовх розвитку капіталізму в сель-ом господарстві і промисловості. Особливості розвитку капіталізму в сільському господарстві: 1) йшло прусским шляхом, при котрому помещичье землеволодіння залишилося пануючим у селі. Йшов повільний переклад цих господарств на капіталістичні рейки. Майже була відсутня економічна конкуренція в Селі, тому що малоземельні селянські господарства були не в силах конкурувати зі значними поміщицькими маєтками; 2) наявність двох систем господарювання в сільському господарстві: а) капіталістичної системи, при якій замість примусової праці селян застосовувалася вільнонаймана праця за договором із використанням сільгосптехники, добрив і ін.; б) відробіткової системи, що майже цілком нагадувала старі феодальні повинності, але відрізнялася від них тим, що селянин був особисто вільним і опрацьовував своїм інвентарем на поле поміщика узятий у борг заим, зерно, інвентар. У результаті: лише з 80-х років XIX в. більш прогресивна капіталістична система стала переважати над відробітковою; 3) почався підйом сільського господарства, що проявився в поступовому рості врожайності, збільшенні площі що засіваються земель, у зміні структури що вирощуються культур і т.п.; 4) розвиток капіталізму призвело до відносного аграрного перенаселення на У, і через малоземелля почалося переселення селян у Крим, на Північний Кавказ і ін. райони; феодальних пережитків у сільському господарстві, що стримували його розвиток: поміщицького землеволодіння, відрізків і малоземелля селян. У результаті: масові виступи селян, що боролися за американське (фермерське) розвиток із/х, а більшість поміщиків стояло за прусский шлях. Найбільше швидко розвивалися райони, де переважав американський шлях розвитку (південні і степові райони У и Западная У.). Особливості розвитку капіталізму в промисловості: 1) йшов ріст дрібнотоварного виробництва, б) капіталістичної мануфактури, капіталістичної фабрики. Самою перспективною формою була капіталістична фабрика, перехід до якої від мануфактури почався в 30-40-е роки XIX в. і завершився в 80-е роки XIX в. (промисловий переворот). 2) крім традиційних галузей промисловості по переробці сільгосппродукції, на У стала формуватися найбільша угольно-мталлургическая база Росії, т., к. у Донбасі знаходилися найбільші я Європейської частини Росії покладу вугілля. У Придніпров'я дівся видобуток залізних, марганцевих і ін. руд, достатній кількості трудових ресурсів, побудовані до цього часу ж/д створювали зручності транспортних перевезень. Вкладення іноземного капіталу і технічної помочі Заходу при заступництві царату також пояснюють бурхливий ріст металургійної промисловості У. Крупнейшими шахтами по видобутку вугілля були Лисичанская, Корсунская, Голубовская й ін. Центром видобутку залізної руди став Кривої Ріг, марганцю - Нікополь, металургійні заводи були побудовані в Юзовке (Донецьк), Олександрівську (Запоріжжя), Катеринославі й ін. містах. 3) бурхливий розвиток капіталізму в промисловості вело до концентрації виробництва, що на У к кінцю XIX в. було вище, чим у головних західних країнах; 4) приток іноземного капіталу: а) у 60-70-е роки направлявся в основному на будівництво ж/д; б) із 80-х років іноземний капітал вторгається у важку промисловість (гірсько-видобувну, металургійну, машинобудування і т.д.). Основний потік іноземного капіталу йшов в основному з 4-х країн: Англії, Франції, Бельгії і Німеччини. Розвиток ж/д транспорту було викликано військово-стратегічними розрахунками і розвитком зовнішньої і внутрішньої торгівлі, для чого необхідно було з'єднати промислові і з/х райони з Чорноморськими портами, один з одним. Розвиток торгівлі: а) оптовая торгівля; б) розничная торгівля; в) торгівля з іншими регіонами Росії - з У вивозилися: кам'яне вугілля, різноманітні руди, метал, хліб, цукор, тютюн. На У ввозили: із Кавказу - нафта, гас, мазут. З Білорусії - ліс, смолу, дьоготь і ін. З Польщі, Прибалтики і центру Росії - машини, текстиль, взуття і т.п.; г) внешняя торгівля - здійснювалася через Чорноморські порти (0десса, Миколаїв, Феодосія й ін.) і сухопутні митниці на Волыни і Подолии. У. експортувала: пшеницю, ячмінь, овес, шерсть, м'ясо, цукор, спирт, сукно й ін. Цей експортний потік направлявся в основному в Англію, Італію, Персію, Німеччину й ін. країни. У.. імпортувала машини, олово, свинець, шовк, бавовна, чай, кава, рис, прянощі, провина й ін. Розвиток міст. Розвиток промисловості, торгівлі і транспорту викликало ріст міського населення, найбільше швидко росли 4 найбільше значних міста на У: Одеса, Київ, Харків і Катеринослав. Центрами зовнішньої торгівлі залишалися Одеса, Маріуполь, Миколаїв, Феодосія. Зміни в класовій структурі населення. Из-зa скасування кріпосного права і розвитки капіталізму на У почалися зміни в соціально-класовій структурі населення: а) крестьянство перестало бути однорідною масою і почалося його розшарування; б) пролетариат його чисельність різко зросла за рахунок селян, що розорилися, і міської дрібної буржуазії; в) дворянство залишалося самим привілейованим станом; г) буржуазия - йшов ріст як її чисельності, так і капіталів. Незважаючи на бурхливий економічний розвиток, У. разом із Росією в технічному й економічному плані відставали від Заходу, що пояснюється більш пізнім вступом на шлях капіталізму (в Англії буржуазна революція відбулася в середині XVII в., у Франції - наприкінці XVIII в.), наявністю залишків кріпосництва, що стримують притоку вільної робочої сили і розвиток капіталізму, хибою кваліфікованих кадров інженерів, механіків, конструкторів і т.д., великий долей ручного праця» і т.п. Особливості економічного розвитку західно-укр. земель. Западно-укр. землі входили до складу Австро-Угорщини й особливостями їхнього капіталістичного розвитку (після скасування кріпосного права в 1848 р.) були: а) руйнування дрібної промисловості потоком дешевих і якісних західних товарів; б) залежне положення промисловості і банків від австро-угорської економіки. Домінування іноземного капіталу: австро-німецького, англійського, французького. Найбільше галузями, що швидко розвиваються, були: нафтова, буроугольная, соляна, лісова і харчова галузі промисловості; в) сільське господарство розвивалося прусским шляхом, із пануванням поміщицького землеволодіння, при якому поміщики здавали велику частину своєї землі в оренду своїм селянам; г) дискримінація українців і ріст політичної активності населення, особливо інтелігенції.

30. Політичне становище в У у ІІ пол. 19 ст. Активізація національного руху

Австро-Угорщина і Росія, будучи унітарними державами, усіляко намагалися перешкоджати формуванню укр.ой нації і розвитку укр.ой національної культури, прямуючи асимілювати укр.ое населення. У Австро-Угорщині це проявилося в порушенні проголошеного Австрійською Конституцією 1867 г. рівноправністі всіх громадян в одержанні утворення, у державних заснуваннях і судах, тому що. у західно-укр. землях керівні посади в адміністрації і суді займали лише особи австрійської, угорської і польської національностей. Всіляко обмежувалося викладання в школах на укр.ом мові і відкриття нових шкіл. У жодному высшем.навчальному закладі нa західно-укр. землях не велося викладання на укр.ом мові. У Західної У діяло 3 напрямки укр. національно-визвольного прямування: 1) революційні демократи, що виражали інтереси селянства, мали нечисленні революційні кружки у Львові, Станіславові, Перемышле, Дрогобичі, Тернополі і Дублянах. Вони критикували феодальний і національний утиск в Австро-Угорщині, закликаючи до об'єднання всіх трудящих Західної У в боротьбі за свої економічні і політичні права. 2) народовольці - ліберальне укр.ое національне прямування, що об'єднувало середні прошарки населення: студентів, священиків, інтелігенцію. Основним питанням своєї деятелыюсти вважали не політичну боротьбу, а розвиток укр. мови і культури. У 1868 р. була створена у Львові культосвітнє товариство «Просвіта», що займалося вивченням і просвітництво народу і розвитком укр. театру. Незважаючи на значимість літературної і культурної діяльності «Просвіти», народовольці були слабко пов'язані з народом і лише частково виражали його інтереси. 3) москвофилы - найбільше праве, консервативне крило в укр. національному прямуванні, що об'єднувало укр. поміщиків, буржуазію, священиків уніатської церкви й ін., що розчарувалися в що слабшає Австро-Венгерской імперії, що постійно відчували в ній зневажливе відношення з боку польської шляхти і мечтавших тому приєднатися до Російської імперії, що набирає міць. У Східної У після розгрому КМО стали організовуватися напівлегальні кружки - «Громады», що виникнули в Києві, Харкові, Чернігові, Полтаві й ін. містах і объединявшие представників широких прошарків населення (середню національну буржуазію, що обуржазились поміщиків, викладачів, лікарів, письменників, студентів і т.п.). Можна виділити загальні для всіх громад характерні риси: а) їхня діяльність носила в основному кулыурно-просветительский характер; б) громады не вели політичну боротьбу з царатом, рахуючи, що укр.ий народ до неї ще не готовий, тому в першу чергу необхідно просвітництво народу. Більшість членів громад привітало й ідеалізувало скасування кріпосного права в Росії і на У. После Эмского указу Олександра II почався розпад громад: частина їхніх членів.

31. Соціально-економічний розвиток У. на поч. 20 ст.

На початку 20 ст. У. вже стала одним з розвинутих промислових регіонів Росії. В У. Виникали великі промислові центри: Донецько-Криворизьскій вугільно-метелургійний цех, залізорудний басейн, Нікопольський марганцевий басейн, південно-західний цукробуряковий регіон. Ці центри мали загальноросійське значення. Розвиток промисловості в цей період визначався зростанням великого капіталу, який все більше проникає в усі галузі економіки. У. на поч. 20 ст. Займала 2 місце після центрально-промислового району. На Украйні було 21 % підприємств, що виробляли 20 % усієї продукції. В окремих регіонах У. розвиток продуктивних сил та капіталізму відбувався навіть швидше, ніж у центрі Росії. Це торкається гірничої, металургійної, кам'яно-вугільної та цукрової промисловостей. Розвиток капіталізму відбувався у різних регіонах нерівномірно: на Л. У. Збереглися залишки кріпацтва; на П. У. Переважав дрібно буржуазний уклад; на Півд. У. Все розвивалося швидше. У. в економічн. Системі Росії займала дуже своєрідне становище. Досить швидкими темпами розвивався капіталізм, але цей процес гальмував тяжкий соц-економічний, політичний та нац. гніт. На початку 20 ст. У. в промисловому розвитку піднялася на більш високий щабель. Відбувається процес концентрації промислового виробництва. На протязі наступних років процес концентрації посилюється. Найбільшого рівня вона досягла в Катеринославі, Луганську, Харкові, Миколаївці, Донецьку. Концентрація в промисловості мала свої наслідки: сприяла розвитку монополій. Вони займають панівне становище в У та Росії. В цей час починається імперіалізм (монополістичний капіталізм). Виникають промислові і банківські монополії. Відбувається процес зрощування банківського капіталу з промисловим. Виникає фінансовий капітал, що становив основу економіки. Промисловці встають членами правлінь і рад петербурзьких банків. Велику роль відігравав уряд та Рос. держава. Велике значення урядові державні замовлення, урядові позики, державне регулювання економіки. Виникають тісні зв'язки між банками, державним банком Росії та царським урядом це сприяло розвитку державно-монополістичних тенденцій, а також зрощуванні монополій з державним апаратом. Південні синдикати: “Продвугілля”, “Продруда”, “Продамет” (об'єднував 30 заводів, на яких працювало 85 тис. робітників). Монопольні об'єднання гальмували розвиток економіки У. за їх допомогою іноземний капітал завойовував рос. ринок. Монополії диктували монопольно високі ціни. Висновок: на початку 20 ст. В У. кап. Відносини відбувалися швидкими темпами за рівнем концентрації та монополізації капіталу У. займала одне з перших місць в Р. але становище У. в економічн. Системі Р. було особливим і дуже протирічним, що істотно гальмувало розвиток економіки У. в цілому.


Подобные документы

  • Предмет, методи та джерела вивчення історії. Кіммерійці, скіфи, сармати на території. Античні міста-держави Північного Причорномор’я. Західні, східні й південні слов'янські племена. Розселення слов'ян. Норманська та антинорманська теорії походження держав

    шпаргалка [99,8 K], добавлен 08.03.2005

  • Вивчення формування людської цивілізації на території України. Особливості розселення давніх кочових племен – кіммерійців, таврів, скіфів, сарматів. Античні міста-держави Північного Причорномор’я. Етногенез східних слов’ян – грецький і римський період.

    реферат [26,4 K], добавлен 18.05.2010

  • Найдавніші поселення людей на території України періоду кам'яного віку. Кочові і землеробські племена України в ранньому залізному віці. Античні міста-держави Північного Причорномор‘я. Ранні слов'яни та їх сусіди. Германські племена на території України.

    презентация [734,5 K], добавлен 06.01.2014

  • Історія України як наука, предмет і методи її дослідження. періодизація та джерела історії України. Етапи становлення, розвитку Галицько-Волинського князівства. Українські землі у складі Великого Князівства Литовського та Речі Посполитої. Запорізька Січ.

    краткое изложение [31,0 K], добавлен 20.07.2010

  • Первіснообщинний лад на території України. Київська Русь за часів Ярослава Мудрого. Галицьке і Волинське князівства за часів Данила Романовича. Гетьман І. Мазепа в українському національно-визвольному русі. Конституція Пилипа Орлика. Мирний договір УНР.

    шпаргалка [219,7 K], добавлен 21.03.2012

  • Створення умов для радикальних демократичних перетворень в українському суспільстві та державі після проголошення Декларації про державний суверенітет України. Підготовка і прийняття нової Конституції України: історичне значення для суспільства.

    реферат [21,2 K], добавлен 29.10.2010

  • Господарське життя первісної доби. Трипільська культура на землях України. Господарство скіфів. Економічний лад грецьких та римських колоній Північного Причорномор’я. Економічне життя слов’янських племен часів розселення на території України.

    реферат [30,1 K], добавлен 28.11.2007

  • Велика вітчизняна війна 1941-1945 - справедлива, визвольна війна радянського народу за свободу і незалежність батьківщини проти фашистської Німеччини та її союзників. Ціна перемоги - це безповоротні людські жертви і втрати Радянського Союзу у війні.

    реферат [23,1 K], добавлен 25.09.2010

  • Воєнна організація слов’ян. Галицько-володимирські князі. Історія нашого війська у княжу добу. Слов’янські городи та їх укріплення. Варяги та варязьке військо. Значіння варягів для України. Походи Олега й Ігоря на Чорне море, бої на Каспію й Закавказзі.

    реферат [37,1 K], добавлен 28.11.2010

  • Київська Русь, її піднесення. Українські землі у складі іноземних держав. Козацьке повстання під проводом Б. Хмельницького. Розвиток України в 1917-1939 рр., роки Великої Вітчизняної війни та в повоєнний період. Відродження країни в умовах незалежності.

    презентация [4,8 M], добавлен 17.03.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.