Історія України

32. Утворення українських політичних партій (кін. 19-поч. 20 ст.) та їх класифікація

У історії У, її народу цей період характеризується підйомом ліберального, національного і демократичного прямування. Утворення національних партій У: Революційна укр.ая партія (РУП) - утворена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. Фундатори партії -. Д. Антонович, М. Русов, Л. Матусевич, Д. Познавский і ін. У 1902 г, складалася з 6 організацій: у Києві, Харкові, Полтаві, Лубн, Прилук і Катеринославі - на чолі з центральним комітетом. Ціль партії - боротьба за національні права і соціальну революцію. Відстоювали соціальні інтереси селянства, що вважали основою укр.ой нації. Свої програмні вимоги викладали на сторінках нелегальних видань: газети «Селянин» і часопис «Гаснуло». Фракції: 1) Більшість членів РУПа на чолі з Н. Поршем, В. Винниченко і C. Петлюрою вважало, що ця організація повинна бути національною партією, у якій входять винятково українці і який об'єднує націоналізм і марксизм. Соціал-демократична орієнтація партії; 2) Група Н. Михновского виступала з націоналістичних позицій за «самостійну У» під гаслом «У. для українців». 3) Група М. Меленевского вважала, що РУП повинна відмовитися від національної орієнтації, стати автономною частиною Російської соціал-демократичної партії. У умовах що насувається революции- розкол був неизбежен. Народна укр.ая партія (НУП) - у 1902 р, група М Михневского вийшла з РУПа й організувала невеличку по чисельності НУП. «Спілка» - у 1904 р. із РУПа пішла. група під керівництвом М. Меленевского, що проголосила себе «укр. соціал-демократичною спілкою» («Спілка») і на початку 1905 р. влилася в меншовицьку фракцію РСДРП на правах її автономної частини. Чисельність «Спілки» у роки революції - до 6 тис. чел. , особливою підтримкою користувалася серед залізничників і з/х робітників. УСДРП - у 1905 р. частина, що залишилася, РУПа перейменувалася й Укр. соціал-демократичну робочу партію (3 тис. чоловік). Лідери: В. Винииченко, Н. Порш, Д. Антонович, С. Нетлюра. Вимоги партії: демократизація суспільного ладу, автономія У, конфіскація значної земельної власності. Укр.ая радикальна партія (УРП) виникнула в 1904 р. на чолі з письменниками А. Гринченко, С. Єфремовим, Д. Дорошенко й ін. Укр.ая демократична партія (УДП) - на чолі з А. Дотоцким і Е. Чикаленко виникнула в 1904 р. Обі партії, нечисленні по складі, стояли на ліберально-буржуазних позиціях, близьких до росіянкою кадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданням автономії У, земельну реформу. Загальноросійські партії на У. РСДРП - виникнула в 1898 р. Їхньої організації в основному діяли серед пролетаріату. Основні центри: м. Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Луганськ. Лідери партії на У: Н. Скрыпник, Г. Петровский, Артем (Сергєєв). Ідеологія: керівна роль пролетаріату в революції і диктатура пролетаріату. Не мали великого успіху на У. Партия соціалістів-революціонерів (ПСР) - утворилася на-рубежі 1899-1900 р. на основі з'єднання народницьких ідей із марксизмом. Керівники партії В. Чернов, на У - В. Дорошенко, В. Зензинов. Соціальна опора - селянство. Есери широко-практиковали терор: від міністрів до рядових поліцаїв. Конституционно-демократичесная партія (КДП) або Партія Народної Свободи - утворена в 1905 р. на основі об'єднання двох груп «Спілка Звільнення» і «Земцев-конституционалистов». Bo-главі партії вчені і суспільні діячі: П. Мілюков, П. Струве й ін. Цілі партії - конституційно-парламентська імперія з 2-палатним парламентом. Для всіх національностей - свобода культурного розвитку. «Спілка 17 жовтня» (октябристи) - виник наприкінці 1905 р.. Лідер партії - московський промисловець А. Гучков. У партію входили представники значної і середньої буржуазії, земські діячі. Програма партії: зберігання царської влади, єдиної і неподільної Росії, установлення конституційної монархії. «Спілка Російського Народу» - чорносотенна організація в главе-с А. Дубровиным, В. Вуришкевичем, М. Марковым. Виник у 1905 р. Программа: национал-шовинистическая, боротьба з євреями й іншими національними меншостями (поляками, українцями). Висновок: НА початку XX в. на У відбувається підйом ліберального, національного, демократичного прямування. У результаті виникнули укр. політичні партії, що виступають за автономію У и широкі соціальні реформи. Активно діяли на У и загальноросійські партії: РСДРП, ЕДП, ПСР, анархісти.

33. Причини, характер та особливості революції 1905-1907 рр.

Соц.-економічни причини: головне протиріччя між капіталістичними виробничими відносинами загострюється. Вони все глибше розвивалися в с/г та в політичному житті країни. Розвивається війна між селянами та поміщиками; між пролетаріатом та буржуазією. Селянам не вистачало землі (1 сел. гос-во - 7 десятин землі, а 1 гос-во поміщика - 2300 дес. землі). 50 % селян - бідні селяни; 30 % - середняки. Таким чином аграрно-селянське питання було одним із головних питань революції. Поширюється боротьба селян за землю: 1895-1899 - 32 сел. повстання; 1900-1904 - 670 повстаннь. На стадії капіталізму погіршується становище робітників. Імперіалізм в Росії до краю загострив протиріччя між пролетаріатом і буржуазією. Пролетаріат не мав ніяких прав. Існувало соціальне гноблення, робітники не мали громадянських та інших прав. 1900-1904 - 925 страйків робітників (180000 чоловік). З'явилися якісні зміни. Наприкінці 19 століття робітники переважно висували економічні вимоги і тільки 8 % політичні вимоги. А вже на початку 20 століття 53 % страйків висували політичні вимоги (повалення самодержавства, встановлення республіки та ін.). загострюється і друга соціальна війна між пролетаріатом і буржуазією. 1901-1903 рр. - економічна криза, яка ще більше погіршила становище робітників. Поразка війни 1904-1905 рр. загострила становище. В Росії склалася революційна ситуація. Така революційна ситуація мала 3 ознаки: 1) верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому; 2) дуже сильно погіршується соц.-еконмічне становище народних мас; 3) активізується революційний рух народних мас. Революція 1905-1907 років мала буржуазно-демократичний характер. Цілі та завдання революції: 1) повалення самодержавства; 2) вирішення аграрно-селянського питання; 3) демократизація суспільного життя (встановлення прав та свобод); 4) вирішення національного питання. Форми та методи боротьби: страйк, політичний страйк, збройне повстання. Рушійні сили: пролетаріат, селяни, дрібна буржуазія. Особливості революції: 1) Це була пізня буржуазна революція; 2) це була народна революція; 3) це була революція буржуазна за характером, але народна за рушійними силами. Выcновок: вооруженная борьба против царизма потерпела поражение вследствие отсутствия единства действий среди революционных партий, разновременности выступлений, неорганизованности и слабой технической подготовки восставших, неопытности руководителей.

34. Революційний рух на У у 1905-1907 рр.

Перша демократична революція почалася 9 січня 1905 р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, що у последствии була расстрелянна військами. День цей згодом назвали кривавою неділею. У знак солідарності і протесту почалися страйки в пролетарських центрах У: Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. На початку січня-березня 1905 р. страйкувало 170 тис. чоловік. Під впливом робочого прямування піднялося на боротьбу і селянство, але його виступи в більшості випадків набували характеру масових погромів поміщицьких маєтків. Посилилися соціальні протиріччя між різноманітними прошаркам селянства. Під час жовтневого загального політичного страйку 1905 р. на У забастовало 120 тис. робітників. Життя на заводах і фабриках, шахтах і рудниках, на транспорті завмерла. У ході революції в Києві, у Катеринославі, Луганську, Горлівці, Єнакієве виникнули Ради робочих депутатів. У них співробітничали соціал-демократи й есери, представники національних партій. Ради вводять 8-годинний робочий день, установлюють ціни на продукти в заводських лавках, організовують охорону населення від погромників. На У підготуванням збройних повстань займалися активісти різноманітних партійних організацій (більшовики, есери, анархісти). Повстання на броненосці «Потьомкін» - Повстання на Чорноморському флоті готувала «Севастопольська матроська централка», куди входили матроси - члени різноманітних партій. На «Потьомкіні» підпільну організацію очолювали більшовик Г. Вакуленчук і анархіст А. Матюшенко. 14 червня 1905 р. у відкритому морі стихійно спалахнуло повстання. Офіцери були перебиті. М. Вакуленчук загинув. Командування взяв на себе А. Матюшенко. Через декілька днів через недостачу вугілля, їжа і прісна вода команда повсталого броненосця здалося 25 червня в румунському порту Констанці. Восстание П. Шмидта. 15-16 листопада 1905 р. у Севастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолити повстання вони запросили лейтенанта И. П. Шмидта, по переконаннях революціонера-демократа. Повсталі зажадали від царя скликати Установче збори. Після годинников-13-годинного бою повстання придушене. П. Шмидт і більшовики А. Гладков, М. Антонеико, С. Частник по вироку військово-морського суду расстреляны. Выступление Б. Жадановсного - 18 листопада 1905 р. у Києві майже озброєн-1000-збройних революційно настроєним солдат на чолі з підпоручиком Б. Жадановским вийшли на демонстрацію. До них приєдналося 4 тис. робітників. На Галицькій площі демонстрація була расстреляна, Жадановский тяжко поранений, спроба спорудити барикаду не увінчалася успіхом. Загальні втрати по обидва боки - 250 убитых і раненых. Повстання в грудні 1905 р. Наивысшего підйому збройна боротьба проти царату на У досягла в грудні 1905 р. Восстания спалахнули в Харкові, Катеринославі, Александровке (Запоріжжя), Горлівці. Висновок: збройна боротьба проти царату потерпіла поразку унаслідок відсутності єдності дій серед революційних партій, різночасності виступів, неорганізованості і слабкого технічного підготування повсталих, недосвідченості керівників.

35. Український національно-визвольний рух у 1905-1907 рр.

В роки першої демократичної революції на передній край суспільно-політичної боротьби висунулося укр.ий національне питання. Громадськість У боролася проти національного гноблення, за право навчання на рідній мові в школах, користування їм у пресі, на сцені, у державних заснуваннях. Укр.ая преса виникнула в ході революції після Маніфесту 17 жовтня, що оголосив про свободу слова. Першим виданням був часопис «Хлібороб», що видавався братами Шеметами в Лубн. У 1906 р. у Києві, Харкові, Одесі й ін. містах У, а також у Петербурзі і Москві виходило 18 укр. газет і часописів. «Просвіти» - укр. самодіяльні кулътурно-просветительные організації, керовані демократичними і ліберальними діячами із середовища національно-свідомої укр.ой інтелігенції. Активна участь у роботі «Просвіт» приймали: у Києві - Б Гринченко, Л. Косач (Леся Украинка), Н. Лысенко; Чернігові - М. Коцюбинський, Полтаві - Панас Мирный, Катеринославі - Д. Яворницкий; Миколаєві - Н. Аркас. «Просвіти» ринулися розвити національну самосвідомість, для чого влаштовували бібліотеки і читальні, налагоджували випуск на укр.ом мові науково-популярної літератури, організовували лекції і спектаклі на «мове», створювали школи з укр. мовою викладання. Царські влади всіляко протидіяли діяльності «Просвіт». Вища школа. У 1905 р. явочним порядком, за вимогою студентів і громадськості, починають викладати в університетах на укр.ом мові. У 1907 р. у Києві засновується Укр. ое наукове товариство на чолі з М. Грушевським. Національне прямування на західно-укр. землях. Звістка про початок революції в російській імперії сколихнула трудящих Галичини, Буковини, Закарпаття. Демонстрації, мітинги, страйки інтернаціональної солідарності проходили під гаслами «Геть царат», «І здраствує революція», «Землю - безземельним». Група сприяння РСДРП. У Східної Галичині і Буковині зібралися майже 2,5 тис. чоловік, що бігли сюди з Росії через переслідування поліції. В Львові вони утворили «Групу сприяння», що переправляла через австро-угорську межу революційну літературу, зброя, брала участь в організації демонстрацій, мітингів у підтримку боротьби в Росії. Під впливом революційних подій у Росії, на західно-укр. землях розгорнулося широке страйкове прямування. Селяни потребували передачі їм землі, уведення загального виборчого права, відмовлялися збирати врожай на поміщицьких землях. Повсюдно звучали вимоги про відкриття середніх швед з укр. мовою навчання, укр. університету, про возз'єднання усіх укр. земель у єдиній суверенній демократичній державі. Уряд Австро-Угорщини перейшов до репресій. Було заарештовано 12 тис. селян, на межі з Росією поставлено додатково 3 корпус. Укр. вимоги були проигнорированы. Висновок: збройна боротьба проти царату потерпіла поразку унаслідок відсутності єдності дій серед революційних партій, різночасності виступів, неорганізованості і слабкого технічного підготування повсталих, недосвідченості керівників.

36. Політичне становище на У після поразки революції у 1905-1907 рр.

Після поразки революції 1905-1907 р. по всій країні установився режим, що одержав назву столипінський, по імені голови царської Ради міністрів Я. А. Столыпина. Він характеризувався: 1) Розпуском Державної думи, що виявилася неслухняної царюю, і виданням 3 червня 1907 р. нового виборчого закону, у котрому ще більше урезывались права робочих, селян, неросійських народів. Так був здійснений третьеиюньский державний переворот. По новому виборчому законі виборчі права мали тільки 15% населення країни. Вибори в III Державну думу, проведені влітку і восени 1907 р., дали царату очікуваний результат: III Дума стала царепослушной. Від У избрано 111 делегатів: 64 поміщика, 13 попів, 20 селян. 2) Лавіруванням уряду Столыпина між різноманітними класами, що одержало назву бонапартизму. Склад III Думи відбивав блок поміщиків із верхівкою торгово-промислової буржуазії. Відповідно в III Думі було 2 більшості: правооктябристское й* октябристско-кадетское. Уряд Столыпина балансував між цими 2 таборами. 3) Настання на революційні сили, на права робочих, селян і їхніх партій; царський уряд разгромило робітники організації, профспілки, закривали робітники газети і часописи. 4) Насадженням ідеології великодержавного шовінізму і посиленням нац. утиску. На У царат переслідував укр.ий мову і культуру, забороняв видання укр. газет, часописів, художньої літератури. Царські влади закривали укр. клуби і кружки. Було закрито культосвітнє товариство «Просвіта», циркуляр Столыпина 1910 р. забороняв «інородцям» створювати товариства, клуби, видавати газети на рідній мові. Національно-визвольне прямування характеризувалося різнорідним класовим і соціальним складом. У ньому брали участь робітники, селяни, представники буржуазії і поміщиків, інтелігенції. Одним із показників розмаху національно-визвольного прямування можна вважати Наказ екатеринославских робітників своєму депутату IV Державної Думи Г. Петровскому в 1913 р. У ньому були виражені 2 основних вимоги: повної свободи і національного самовизначення У; українізації шкіл і розвитки національної культури. У національно-визвольному прямуванні було два основних напрямки: а) національно-ліберальний напрямок - «Товариство укр. поступовцев» (Л Юркевич, Д. Донцов, С. Петлюра). Вони видавали часопис «Дзвін». Виражали ідеї класового світу на національній основі, домагалися поступової культурної автономії У, а потім і політичної. Націоналістичний напрямок (В. Липинский, В. Шемет, Н. Локоть) Свою головну задачу бачили в дозволі викладання на укр.ом мові в початковій школі, випуск історичної і художньої літератури, відновлення гідності нації.

37. Аграрна політика Столипіна на У, її економічні та політичні наслідки

Причини реформи: 1) Прагнення царату відвернути селян від боротьби за поміщицькі землі і закріплення в них приватновласницьких настроїв. 2) Усвідомлення правлячими колами необхідності прискорення розвитку капіталізму в селі по американському шляху, того, що селянська община є гальмом на цьому шляху. 3) Прагнення ліквідувати аграрну перенаселеність у Європейській частині країни шляхом переселення найбільше революційної і взрывоопасной частини селян у Східні райони Росії. Заходи Столыпина: 1) Указом 9 листопада 1906 р. і законом 14 червня 1910 р. селянам вирішувалося виходити з общини і закріплювати землю в приватну власність. Тим самим руйнувалося общинне землеволодіння; 2) Створення на селі хутірського й отрубного господарства. 3) Проведення переселенської політики. Хід реформи: здійснення реформи було покладено на губернские-и волостные землевпорядні комісії. 1) На У с 1906 по 1915 р. з общини вийшли 468 тис. подвір'я, або 30,2% від загальної чисельності общинних земель. Причому на Правобережжя і Полтавську губернію общинне землеволодіння зникнуло зовсім. 2) У ході створення хутірських і отрубных господарств Столыпин хотел створити міцну мережу багатих хазяїв-куркулів, які б служили опорою самодержавства на селі. Проте, досягти поставленої цілі не вдалося. На У к початку 1916 р. було створено 440 тис. хутірських і отрубных господарств або 13% від загальної чисельності. 3) Для надання помочі селянам у створенні хутірського господарства був створений Селянський поземельний банк, що скуповував поміщицькі землі і продавав селянам. 4) У ході проведення переселенської політики У. дала найбільшу кількість переселенців у Сибір. З выехавших туди в 1906-1912 р. біля 1 млн. приїхали з У. Итоги реформи: 1) Столипінська аграрна реформа була після скасування кріпосного права в 1861 р. таким кроком на шляху перетворення феодальної монархії в буржуазну. 2) Вона прискорила розвиток капіталістичних відношень на селі. 3) Проте, у цілому аграрна політика Столыпина не досягла поставлена цілей, оскільки реформа не встигнула зруйнувати економічної основи феодальних відношень - помещичье землеволодіння.

38. Причини і характер І світової війни

Війна велася між Потрійною спілкою (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) і Антантою (Росія, Англія, Франція). У ході війни до Потрійної спілки приєдналася Туреччина і Болгарія, до Антанті - Італія, Румунія, США. Причини війни: 1) прагнення монополістичних об'єднань збільшити прибутку за рахунок військових замовлень, захоплення нових ринків збуту; 2) бажання всіх держав до захоплення нових земель, переділу колоній і усуненню конкурентів. Німеччина і США, зробивши економічний ривок на початку XX в., були позбавлені колоній; уряди воюючих держав ринулися відвернути увагу своїх народів від внутрішніх проблем, роз'єднати соціалістичні робітники партії II Інтернаціоналу, а також трудящих усіх країн. Характер війни був загарбницький і несправедливий з усіх боків (за винятком Сербії, що не ринувся до захоплень, але першої австро-угорської окупації, що піддала,). Приводом до війни стало убивство австро-угорського ерцгерцога, слов'янофіла Франца Фердинанда і його дружини сербським націоналістом Гаврилом Принципом. Хід військових дій на території У призвів до розрухи господарського життя, що проявилося у відтоку робочої сили, пов'язаної з війною, спаді промислового і з/х виробництва. Погіршилося положення народних мас, що пояснювалося скороченням посівних площ, ростом податків, розладом грошового обігу (лише 15% грошей було забезпечено золотом), найчастіше втратою годувальника, голодом. Все це призвело до росту робітника і селянського прямування, виступам солдатських мас.

39. Західноукраїнські землі в роки І світової війни

Окупація російськими військами територій Східної Галичини і Північної Буковини. На території Східної Галичини і Північної Буковини після окупації її російськими військами було затверджене генерал-губернаторство на чолі з Г. Бобринским. Це призвело до настання на національно-культурні завоювання. Був закритий ряд культурних заснувань, заборонені періодичні видання, введені обмеження викладання укр. мови в школах. Почалося переслідування греко-католицької церкви і насильницьке введення православ'я. 3 травня 1915 р. у Віден відчинилася Об'єднана Укр. ая рада, на якій була висловлена підтримка австрійським військам у боротьбі проти Росії, що було викликано надією на визвольну місію Австро-Угорщини. Роздавалися призови боротися за конституційну Австрію проти самодержавної Росії. Була почата перша спроба створити Укр. національну армію, що виступає на стороні Австро-Угорщини. Ціль армії - звільнення У. Общая Укр. ая рада у Львові 1914 р. закликала юнаків-добровольців на службу в укр.ий легіон. Створюються організації «Січ», «Сокіл», «Шар», що прийняли найбільше активну участь у створенні національної армії, що згодом буде названаі «Січові стрільці». Хід військових дій на території У призвів до розрухи господарського життя, що проявилося у відтоку робочої сили, пов'язаної з війною, спаді промислового і з/х виробництва. Погіршилося положення народних мас, що пояснювалося скороченням посівних площ, ростом податків, розладом грошового обігу (лише 15% грошей було забезпечено золотом), найчастіше втратою годувальника, голодом. Все це призвело до росту робітника і селянського прямування, виступам солдатських мас.

40. Причини, основні завдання та особливості Лютневої (1917 р.) революції в Росії

Прорахунки уряду викликали невдоволення народу і призвели до кризи у суспільстві. Почався голод, не вистачало хліба, поширюються робітничі страйки. Особливо складною була ситуація у Петербурзі. Війська столичного гарнізону перейшли на бік робітників. І так почалась Лютнева буржуазно-демократична революція 1917 року. Коли стало відомо про події, почалися виступи, демонстрації на підтримку революції, за таких обставин цар Микола ІІ зрікся престолу і до 12 марта 1917 року царський режим розсипався. Так Лютнева революція дуже швидко перемогла. Особливість революції: швидко впало самодержавство. В Росії виникає двовладдя. Ліберальні депутати Державної Думи Росії сформували Тимчасовий уряд, який спирався на буржуазію, поміщиків, на панівний клас, інтереси яких виражав. Тимчасовий уряд продовжує вести І світову війну, запевнюючи, що Росія, як член Антанти буде в війні до кінця. У внутрішній політиці продовжує політику царизм. Це була перша офіційна влада. Друга влада в Росії - Петроградська влада робітничих та солдатських депутатів. Рада захищала інтереси народу, спиралася на народні маси (селяни, солдати, озброєний народ). Мала реальну силу. Рада мала вплив у військах. Таким чином, Тимчасовий уряд повинен був рахуватися з радами як з реальною силою. Спочатку до Ради ввійшли меншовики та есери. Більшовиків було мало. В У стало відомо про падіння царизму. 13 марта 1917 року в Києві сформувався Виконавчий комітет - орган укр. Тимчасового уряду. Він повинен був навести порядок, захищав и виражав інтереси панівних класів. Але незабаром в У виникає Київська Рада робітничих та солдатських депутатів. Вона діяла як і Петербурзька. Але, на відміну від Росії, в У виникає третя сила - Українська Центральна Рада (ЦР).

41. Утворення та основні етапи діяльності Української Центральної Ради

На У в березні виникнуло не менше 170 Рад. Буржуазія створювала свої органи влади -суспільні комітети (у них входили колишні земцы, фабриканти, заводчики, поміщики, професура й ін.). 3 березня 1917 р. з ініціативи товариства укр. прогресистів, соціал-демократів і укр. соціалістів-революціонерів, ряду кооперативних і студентських організацій створена Центральна рада (ЦР), Головою ЦР був обраний М. Грушевський - відомі історики, що повернувся з посилання, лідер Товариства укр прогресистів. Повноваження Центральної рады і Грушевського були проголошені на Укр. ом національному конгресі (7-8 квітня 1917 р.). До складу ЦР увійшло понад 800 чоловік, що подають усе укр. національні партії, профспілкові організації, селянські спілки. 4-я частина місць належала російським, єврейським, польським і ін. партіям (соціал-демократи, есери, Бунд). Керівництво ЦР стало створювати на місцях (повіти, міста, губернії) укр. рады, підтримувало заходи щодо створення укр.ой преси, введення укр. мови в школах і виникнення культосвітніх організацій («Просвіта»). ЦР висувала вимогу перед Тимчасовим урядом про автономію У в складі Російської Федерації. Політика ЦР одержала в травні 1917 р. підтримку 3-х Всеукр. з'їздів: військового, селянського і робітника. 10 червня 1917 р. ЦР видала свій перший Універсал, у якому провозглашалась автономія У. Вскоре була створена виконавчий орган ЦР - Генеральний секретаріат на чолі з Володимиром Винниченко (із 8 міністрів; С. Петлюра став генеральним секретарем по обороні). Наприкінці червня - початку липня 1917 р. у Києві відбулися переговори між делегаціями ЦР (М. Грушевський і В. Винниченко) і Тимчасового уряду (А. Ф. Керенский, М. Терещенко, И. Церетели). Генеральний секретаріат був визнаний вищим органом крайового керування на У. Його влада поширювалася на 5 губерний: Київську, Полтавську, Чернігівську, Подільськ, Волинську. 3 липня 1917 р. ЦР публікує ІІ Універсал, у якому заявляє про свою згоду чекати законодавчого твердження автономії У Установчим збори в листопаді 1917 р. Октябрьский переворот 1917 р. різко змінив ситуацію. Центральна рада засудила повстання в Петрограді і визнала неприпустимим перехід влади в руки Рад 7 листопада 1917 р. був опублікований ІІІ Універсал, у якому У. провозглашалась народною республікою в складі «Федерації рівних і вільних народів», давалися обіцянки ліквідувати помещичью власність на землю, увести 8-годинної робочий день і встановити державний контроль над виробництвом. Під владу ЦР переходили ще 4 губернії: Харківська, Екатериновславская, Таврическая, Херсонська. У листопаді-грудні 1917 р. різко загострилася боротьба за владу ні У. На виборах в Установче збори укр. партії одержали до 70 % голосів, більшовики одержали усього біля 10%. Багато Рад підтримували ЦР. Керівництво її не визнавало Совнарком на чолі з В. И. Леніним, закрило межу з Радянської Росією, припинило вивіз хліба, не пропускало на Дон через територію У військові з'єднання Червоної Армії, щоб уникнути там масового кровопролиття. У цих умовах, за декілька днів до поразки, ЦР прийняла рішення про радикальну земельну реформу, а 25 січня опублікувала свій ІV Універсал про повну незалежність Укр. ой Народної Республіки і розірванні всіх зв'язків із більшовицької Росією. Запізнілість цих мір, а також відсутність серйозної збройної сили і дієздатного адміністративного апарата, молодість і недосвідченість керівників ЦР і Генерального Секретаріату призвели до поразки Центральної Ради і проголошеної нею УНР.

42. Боротьба за політичну владу наприкінці 1917 р. причини громадянської війни в У.

У листопаді-грудні 1917 р. різко загострилася боротьба за владу ні У. 4 груден 1517 р. у Києві відчини_ I Всеукр. ий з'їзд Рад селянських, робітників і солдатських депутатів, скликаний під тиском більшовиків У. Однако серед прибулих по призові Центральної Ради делегатів із села переважна більшість складів з'їзду підтримало лідерів УНР. Опинившись у меншості, біля 60 більшовиків і частина їхніх членів лівих партій, що підтримували, покинули з'їзд, коли його не вдалося перетворити у всеукр.ий мітинг. У кількості 124 чоловік вони поїхали в Харків. 24-25 грудня 1917 р. у Харкові працював I Всеукр. ий з'їзд Рад робочої, солдатських і частини селянських депутатів (від села не було жодного представника). Він проголосив на території У радянську владу. На ньому був обраний ЦИК Рад У, головою якого став член УСДРП Ю. Медведєв. 17-го грудня був затверджений радянський уряд У на чолі з Н. А. Скрыпником, що звернулося до Совнаркому Радянського Росії з проханням про збройну поміч. Почалася збройна боротьба між ЦР і більшовицької радянської Росією. 26-го січня 1918-го ряди колишнього підполковника М. А. Муравьева після обстрілу Києва з важких знарядь і бронепоїздів, вступили в місто. Протягом трьох доби вони знищили не менше 3-5 тисяч киевлян, проводячи політику «червоного терору». Проголошення в Харкові Сов. влади на У викликало: а) активізацію діяльності місцевих Рад і організацій більшовиків; формування рядів Червоної гвардії; б) із Росии прибули послані Леніним червоногвардійські ряди Москви, Петрограда, матроси Балтійського флоту й ін. (понад 30 тис. чел.). Командуючим військами призначений В. Антонов-Овсеенко. У грудні 1917-січні 1918 р. об'єднані сили Росії за підтримкою підпільних організацій установили Радянську владу на більшій частині Левобережной У. ЦР, бачачи безнадійність положення: 1) посилає в бій необстрелянных добровольців, студентів і гімназистів; 2) намагаючись залучити населення, прискорено приймає закони (IV Універсал проголосив гос. незалежність У на чолі з ЦР, націоналізував значні землеволодіння, уводив годинников-8-годинної робочий день і т.п.). 26 січня 1918 р. після повстання робітників заводу «Арсенал» і дій радянських військ був узятий Київ. 30 січня Радянський уряд із Харкова переїхало в Київ. ЦР улаштувалася в Житомирі. У., як колишня частина Росії, знаходилася в стані воїни з Німеччиною й Австро-Угорщиною. На переговорах у Брест-Литовске її інтереси подавала ЦР, що намагалася захистити від більшовиків У, тому - підписала договір: 1) про введення на територію УНР німецьких і австро-угорських військ (450 тис.) для захисту від нападу з півночі. ; 2) про постачання продовольством і сировиною німецької армії. У результаті: у лютому-березні німецькі й австро-угорські частини вторглись в УНР і дійшли до Харкова і Ростова, відтиснувши сили Червоної Армії. УНР виявилася під утиском окупантів. Причини цивільної війни на У: відсутність підтримки народом ЦР (населення - проти німецьких здирств, поміщики - проти націоналізації землі, фабриканты- проти годинников-8-годинного робочого дня і т.д.).

43. Основні напрямки політики П. Скоропадського у 1918 р.

Оккупировав УНР, німецьке командування не було зацікавлено тримати у влади ЦР, тому що: 1) ЦР не мала адміністративного апарата для збору продовольства і сировини для Німеччини (через що постачання неодноразово зривалися); 2) проти спілки з ЦР (соціалістами) був кайзер Німеччини; 3) отсутствие підтримки народом ЦР (населення - проти німецьких здирств, поміщики - проти націоналізації землі, фабриканты- проти годинников-8-годинного робочого дня і т. д.). У результаті: 29 квітня 1918 р. на хлеборобском з'їзді в Києві за підтримкою німецького командування була скинута ЦР і для «порятунки країни від хаосу» проголошений гетьманом Павло Петрович Скоропадський. Внутрішня політика гетьманського уряду: 1) сформирован кабінет міністрів із значних землевласників, в основному російськомовних (ряд укр. діячів відмовилися ввійти в кабінет через розгін ЦР); 2) налажен дієздатний адміністративний апарат (старости, земські урядники, фахові чиновники, поліція і т.п.), що забезпечило майже безперебійне постачання Німеччини продовольством, сировиною і т.д.). 3) Почате формування білогвардійської Південної армії на чолі зі ставлеником Краснова - генералом Семеновим; 4) Відновлене помещичье землеволодіння. Зовнішня політика: а) спілка з Німеччиною; б) установлення дипломатичних відносин із 12 країнами; в) подписание мирного договору з Росією; г) безкінечна дипломатична боротьба з Австро-Угорщиною, що намагалася анексувати східно-галицькі землі і Холмщину; д) контакти з белоказачьим Доном. Політика в області культури: а) створення умов для розвитку просвітництва й укр.ой культури; б) відкриття більш 150 гімназій, 2 університетів (Києві і Кам'янець-Подільському), Укр. ой Академії наук; в) національного архіву, Госбиблиотеки й ін. просвітніх центрів; г) введений у більшості шкіл укр.ий мова. У цілому влада Скоропадського не була стійкої, тому що: 1) не вирішила економічних проблем, вернув дореволюційні порядки на селі; 2) не створила національно-незалежної держави, окружив себе царськими чиновниками, що мріяли про «великої і неподільної Росії»; 3) проводила каральні експедиції (у захист поміщиків і нем. постачань); 4) опора на німецькі війська була хитливої, тому що Німеччина програвала війну й у ній зріла революція; 5) соц. база гетьманщини (значні власники) була занадто вузької, щоб влада протрималася тривалий час.

44. Діяльність Директорії у 1919-1920 рр.

Створена 14 листопада 1918 р. на підпільному засіданні Укр. Національно-визвольної Спілки в Києві, як межпартийный орган соцпартій У (політичний керівник - В. Винниченко, військовий - С. Петлюра. Директорія домоглася нейтралітету німців і за допомогою корпуса стрільців під командуванням Е. Коновальца розгромила 18 листопада 1918 р. війська гетьмана Скоропадското в 30 км південніше Києва (причина слабості гетьмана - див. попереднє питання). У середині грудня Скоропадський, зрозумівши безнадійність ситуації, відрікається від влади на користь Директорії і біжить у Німеччину. Внутрішня політика директорії носила закономірно суперечливий характер: а) издала закон про ліквідацію приватної власності на землю, але не могла його реалізувати, забороняючи самовільний поділ землі; б) уникаючи беззакония, лишила в недоторканності польські маєтки на У; в) у січні 1919 р. провела вибори в парламент («Трудовий конгрес»), але реальної законодавчої влади створити не могла; г) оголосила про об'єднання ЗУНР з УНР («Злука »), але через гостру класову боротьбу в обох державах об'єднання У залишилося на папері; д) прихильники Винниченко закликали до першочергового рішення соціальних проблем, а прихильники Петлюри - до зміцнення незалежності (через посилення армії й адміністративних органів). Зовнішня політика Директорії: 1) відношення із Сов. Росією: а) ворожість друг до друга; б) підтримка супротивників один одного (Росія - Радянську У, Директорія - ринулася до спілки з білогвардійцями, Антантою); в) відкрита війна один з одним (січень-лютий 1919 р.). 2) Відношення з Антантою: а) після поразки Німеччини - прагнення ввійти під заступництво Антанти (посилка представників у США, Англію, Францію, Італію й ін.; участь у Парижской мирної конференції і т.д.); б) ставка Антанти (особливо Франції) на Польщу; 3) Відношення з білогвардійцями: а) від військових дій (монархіст Денікін не визнавав незалежної У) до збройного нейтралітету перед настанням Червоної Армії в середині 1919 р. і до підтримки Врангеля в 1920 р., що стремились з'єднатися з Петлюрою і белополяками для спільної боротьби з радянською владою. 4) Відношення з Польщею: а) постійна боротьба з польськими домаганнями на західно-укр. землі (В. Галичина й ін.); б) проте в 1920 р. Петлюра йде на спілку з Пилсудским проти Сов. Росії (див. таке питання). Висновок: влада Директорії була Хитливої, через суперечливий характер внутрішньої і зовнішньої політики, чим і скористалася Сов. Росія в січні 1919 р., захопивши територію УНР; офіційно Директорія була ліквідована 20 листопада 1920 р. указом Петлюри, що привласнив собі усе її повноваження.

45. Проголошення ЗУНР та її злука з УНР

У Галичині - 18 жовтня 1918 р. у Львові відбулося загальне собранне укр. політичних діячів Галичини і Буковини, що обрало керівний орган - Національний Рада, що заявив про прагнення об'єднати усе західно-укр. землі в єдину державу (Галицню, Северо-Западною Буковину і Закарпаття). У листопаді 1918 р. Национальный Рад увів війська у Львів і в Східну Галицню, проголосив 18 листопада 1918 р утворення Западно-укрдинской Народної республіки (ЗУНР, Президент - Е. Петрушевич, голова уряду - К. Левицкий). Було зроблене таке: для захисту республіки - утворив власну Укр. Галицьку армію (УГА; 40 тис.), сформував місцевий адміністративний апарат керування (з австрійських органів влади на місцях), виступив проти націоналізації значних підприємств і передача землі селянам. Що відіпхнуло від Національної Ради селянські і робітники маси, прискорило утворення революційних Рад, Компартии В. Галичины і збройне повстання в Дрогобичі (квітень 1919 р.) із вимогою возз'єднання із Советской У. У результаті: підірвана зсередини ЗУНР не сумела відстояти В. Галичину і 3. Волынь, захоплену Польщею в червні-липні 1919 р.; уряд ЗУНР зі Львова переїхало в Станіслава. 3 листопада 1918 р. 10-тисячне Буковинське Вече висунуло вимогу: «Хочемо до У», унаслідок чого: 1) відповідно до рішення укр. і румунських парламентерів у Віден, місто Чернівц, повіти Заставна, Кицмань, Вашковцы, Выжныца цілком, а Черновицкий і Серетский частково створювали особливу укр. територіальну область; 2) мова йшла не про автономію в складі Австро-Угорщини, а про приєднання австрійські частини Укр. ой Буковини до УНР. На короткий час утворилася ЗУНР - буржуазна держава в 3. У в 1918-1919 р. Більшість земель З. У (В. Галичина, Сев. Буковнпа, Холмщина, Закарпаття), не змогло домогтися незалежності, тому що: 1) їхній повстання спалахували розрізнено друг від друга, були погано підготовлені, неорганизованны, поступалися в чисельності озброєнню військам сусідніх держав; 2) Сов. У. була не в силах зробити їм діючу поміч.

46. Встановлення Радянської влади в У у 1920 р. підсумки та наслідки громадянської війни

Положення на У в 1920 році характеризується закінченням цивільної війни (радянсько-польська війна, розгром армії Врангеля в Криму, петлюрівських і білогвардійських військ на Правобережжя У). Радянсько-польська війна, причини: 1) прагнення уряду Пилсудского знищити Сов. Влада в У; 2) розширити межа Польщі (за рахунок частини Литви, Білорусії й У); 3) збити розжарення социальною невдоволення польських робітників і селян, переключивши їхню увагу від внутрішніх проблем на патріотичну хвилю; 4) скористатися спілкою з Петлюрою на дуже вигідних для Польщі умовах (по Варшавській угоді квіт. 1920 р. Петлюра обіцяв Польщі В. Галичину, 3. Волынь, частина Полісся, забезпечував продовольством пол. армію; надавав війська для походу на Київ). У результаті: створивши 2-кратну перевагу сил (на У - 5-кратне), Польща за декілька місяців захопила Білорусію, Правобережжя У и Київ. У відповідь Радянський уряд: 1) опублікував обертання до своїх громадян, у якому викривалися цілі імперіалістів; 2) оголосило нову мобілізацію що дала 0,5 млн. нових бійців; 3) перекинуло з інших фронтів на польський 1-го Кінну армію, 25-ю Чапаевскую дивізію й інші з'єднання, що відрізнилися; 4) не відбулося обіцяне Петлюрою «усенародне повстання» і на У «проти Рад». У результаті настання Червоної армії: 1) у ході київської операції - Юго-Западный фронт (під командуванням Егорова), кинувши в прорив 1-го Кінну армію, прорвав фронт, звільнив Київ і наступав на Львів; 2) Західний фронт (під командуванням Тухачевского) звільнив Білорусію і наближався до Варшаві. У результаті швидкого Радянського настання було порушене співвідношення сил на користь Польщі, тому що: а) вторгнення на пол. територію викликала потужне національно-визвольне прямування в Польщі, що посилилося через помилкове створення Тимчасового Революційного Комітету Польщі (Дзержинський, Мархлевский, Кін і ін.), що створив госхозы і загонявших насильно в них селян, що проводив антирелігійну політику, що заохочувала убивства ксьондзів і т п.; б) создание 15 липня 1920 року Галицької соціалістичної радянської республіки виявилося штучним, а трудящі З. У у своїй масі не підтримали гасел Галревкома - «грабуй буржуазію в самому справжньому змісті цього слова»; в) Польська армія швидко провела мобілізацію і знову одержала перевагу військових сил; г) Сов. війська були измотаны 500-800 км настанням, відірвалися від тилів і понесли великі втрати; д) утворився величезне розірвання між наступавшими Зап. і Юго-Западным фронтами. Польська армія, организовав настання, завдала поразки Кр. Армии, що понесла величезні втрати і відступила. Бачачи, що війна може прийняти затяжний характер, до чого не були готові обидві сторони. - Польща підписує з Росією й У Ризький мирний договір (березень 1921 р.), по якому до Польщі відходили західні райони У и Білорусії. Настання Врангеля - зміцнившись у Криму, залишки Деникинской армії під командуванням барона Врангеля (150 тис.), використавши радянсько-польську війну, спробували організувати новий похід: а) неудачный прорив під Каховкой, у надії з'єднатися з польськими і петлюрівськими військами; б) захват Мелитополя і Маріуполя, у надії прорватися до донського козацтва. У відповідь Радянським урядом: а) був утворений Південний фронт під командуванням Фрунзе (штаб дислоцировался в Харкові); б) проведена нова мобілізація, сформована 2 Кінна армія (ком. Миронов), перекинені з Польського фронту 1-я Кінна армія й інші з'єднання, що відрізнилися; в) підписана спілка з Махно про спільні дії проти Bpaнгеля. У результаті Червона Армія: 1) ударивши з Каховського плацдарму, звільнила південну У; 2) 2-мя ударами (через Турецький вал і оз. Сиваш) прорвалася в Крим, де були знищені залишки врангелевской армії (частина з яких - 150 тис. військ і цивільного населення - евакуювала в Туреччину французька ескадра, що дотепер рахується видатною військовою операцією). Останнім осередком опору стала територія междуречья Дністра і Юж. Бугу, де знаходилися залишки білогвардійських і петлюрівських військ. Через нечисленність, відсутності широкої підтримки в населення вони були розгромлені Червоною Армією. Відрізнилися при цьому корпус Червоного козацтва В. Примакова і кавалерійська бригада Г. Котовского.

47. Відбудова народного господарства У. на засадах непу

НЕП - форма, перехідного періоду від капіталізму до соціалізму базирующаяся на "ринковій економіці. Була прийнята на Х з'їзді РКП(б) (березень 1921 р.) і проводилася в країні до зими 1927-1928 р. Сутність НЭПа - встановлення економічної основи політичної спілки робітничого класу і селянства. Причини, прийняття НЗПа - криза Радянської влади (кінець 19 - початок 1921 р.), що показав на практику неможливість просування політики «військового комунізму» після закінчення цивільної війни. 1) Криза економічний: а) майже повна розруха і параліч економіки; б) із/х - У. заготовила 40% від потреб продовольства; голод у значних містах, у Поволжя, Сибір, Уралі; У. під натискуванням Москви відправила 40 ешелонів продовольства в РСФСР; в) в області фінансів - повна інфляція грошей. 2) Криза внутрішньополітичний: а) порушена спілка робітничого класу і селянства (возмущенно продовженням пророзкладки), через що селяни зі зброєю в руках повстали проти Радянської влади; б) у 10 разів скоротився і до того вузький прошарок пролетаріату - соціальної бази й опори Сов. влади: найбільше віддана його частина полягла на фронтах цивільної війни, частина декласувалася, не выдержав голоду (пішла в село). 3) Криза внутріпартійний: а) у РКП(б) не було єдиної думки про шляхи виходу з кризи: одні виступали за посилення адміністративних, репресивних мір (Троцкий, Сокольников), інші - за повернення до демократичних порядків (Медведєв, Коллонтай); б) у партії виникнуло 10 платформ, що по-різному пропонували шляху виходу з кризи. Положення збільшувалося складною міжнародною обстановкою, що при внутрішній нестабільності могла породити нову агресію і загибель Сов. влади. У результаті: усе 3 кризи, викликані 6-летней війною 1914-1920 р. і невиправданим продовженням політики «військового комунізму» після цивільної війни, зробили неминучим прийняття на Х з'їзді партії курсу на НЕП. Основні зміни при НЭПе. 1) У сільському господарстві: а) заміна пророзкладки продналогом; б) вводимый податок був заздалегідь відомий селянину до посевной, через що він був зацікавлений зробити більше і продати надлишки на ринку; в) ліквідувалася кругова порука і кожний селянин розплачувався самостійно; г) розмір податку в порівнянні з пророзкладкою був знижений приблизно в 2 разу; д) установлювався прогресивний податок (максимум для куркульства). У результаті: у з/х НЕП з однієї сторони економічно стимулював розвиток виробництва, з іншого боку - строго дотримував класової ознаки. 2) У промисловості: а) продаж у приватні руки дрібної і частини середньої промисловості, що дало державі засобу і підняло продуктивність праці на цих підприємствах; б) об'єднання значних підприємств у трести і переклад їх на госпрозрахунок; в) створення єдиного центру планування - Держплана, що дозволяє регулювати витрати, прибутки і ресурси держави; г) переход від зрівнялівки до відрядної зарплати робітників (за результатами праці); д) отмена загальної повинності і перехід до добровільного притягнення робочої сили; е) привлечение іноземного капіталу у формі концесій (решти в оренду підприємств, землі і т.п.), змішаних акціонерних товариств і ін. форм. 3) У області торгівлі: а) переход до вільній купівлі-продажу на ринку; б) кроме місцевих базарів, були організовані значні ярмарки (Київська, Сорочинская й ін.); в) в значних містах відчинилися торгові біржі (оптові угоди й операції з цінними паперами). 4) В області фінансів - випуск червінця (рівнявся 10-ти царським золотим рублям і був в обертанні поряд із старими знеціненими рад. знаками). Конвертованість червінця забезпечувалася завдяки: а) постоянному росту продуктивних сил при НЭПе; б) эмиссии лише старих совзнаков, у той час як кількість червінців відповідало золотому і валютному запасам і кількості легкореалізованих товарів; в) системе постійного поповнення держбюджету (уведення 86 видів податків: платні комунальні, поштові, транспортні й ін. послуги; регулярні госзаймы й ін.). Результати і значення НЭПа: 1) при НЭПе були досягнуті найвищі темпи розвитку країни за всі 70 років Сов. влади; 2) в найкоротші терміни відновлене господарство країни; 3) вырос життєвий рівень населення; 4) для нашої держави сьогодні НЕП дає деякий досвід ринкових відносин і уміння в найкоротші терміни виводити країну з кризи. Причини згортання НЭПа: 1) НЕП не міг бути довговічним, тому що базувався на 2-х несумісних основах: а) в економіці - ринкові відносини; б) в політику - КАС. Т. до. ринкові структури не мали своїх політичних партій - переможцем могла вийти лише КАС; 2) Керівництво країни ніколи не приховувало, що «із Росії НЭПовской буде Росія соціалістична»; 3) НЕП мішав планам лідерів РКП(б) по встановленню однопартійної диктатури. У результаті: на початку 1928 р. НЕП був згорнутий і замінений сталінським тоталітарним режимом (перші кроки: примусове вилучення хліба в селян, закриття ринків і арешти за приватну торгівлю, уведення карткової системи і т.п.).

48. Національно-державне будівництво в У в 20-х рр.

Росія була в'язницею народів. Пратія більшовиків та Ленін дуже обережно ставилися до нац. питання ще за часів громадянської війни. У Бресті більшовики визнали ЦР та її генеральний секретаріат; а потім визнали й У як незалежну державу. За часів громадянської війни більшовики визнали незалежність укр. рад. держави( республіки). Під час громадянської війни виникло негайне завдання об'єднати зусилля рад. більшовиків.у травні 1919 р. Ленін запропонував встановити воєнний союз рад. республік. 1 червня 1919 р. представники всіх рад. республік приймають рішення про воєнний та економічний союз. Це була не єдина держава, У. була незалежною до 1923 р. Рад. У. на цьому етапі проводила власну зовнішню політику (48 угод з іншими державами), торгівлю, почала будувати окрему укр.. рад. армію. 28 грудня 1920 р. представники від рад. Росії (Ленін та Чечерін) та преставник від У. Х. Раковський у Москві підписали угоду про воєнний та економічний союз між У та Росією. З цією метою об'єднувалися 7 наркоматів : торгівлі, фінансів, праці, залізниць, пошт і телеграфів. Були об'єднані ВРНГ і УРНГ. Ці об'єднані наркомати увійшли до складу РНК, але мали своїх представників. Такі ж самі угоди Росія уклала з іншими рад. республіками. Т. ч. Спочатку виникає договірна федерація формально незалежних рад. республік. Але ці відносини були досить непевні. Виникає подальша потреба у юридичному об'єднанні. З цього питання існувало дві точки зору: 1) всі рад. республіки повинні увійти до складу РРФСР як автономні республіки - це був принцип автономізації; 2) створення нового союзу, нової федерації рад. республік. Відстоювали: Х. Раковськиі, Ленін. Ракоський неодноразово ставив питання про перегляд стосунків між У та Росією. Була створена 10 серпня 1922 р. спеціальна комісія, до якої ввійшов Сталін та ін., але ніякого рішення не було прийнято. Ленін надіслав листа до Політбюро, в якому висунув свій власний план об'єднання республік. Цей план передбачав створення СРСР. У жовтні 1922 р. пленум ЦК РКП(б), на якому план Леніна було схвалено. Були створені комісії з розробки основ Конституції СРСР та з підготовки до утворення СРСР. Але й після цього пленуму не вщухали протиріччя. 3 жовтня 1922 р. в У почали обговорювання цієї пропозиції. 10 грудня 1922 р. у Харкові відбувся 7 Всеукраїнський з'їзд Рад, у якому було прийнято рішення , що У. ввійде до СРСР. Утворена Декларація “Про утворення СРСР” та проект Конституції. 30 грудня 1922 р. в Москві відбувся І з'їзд Рад СРСР. На з'їзді було присутньо 2215 делегатів (від У. 364 ). Цей з'їзд ухвалив Декларацію та Союзний Договір. Остаточне затвердження інших документів з'їзд доручив іншому з'їзду. Було обрано ЦВК СРСР, до якої увійшли 4 голови (від РРФСР, УРСР, БРСР та ЗРФСР). Головою ЦВК від УРСР увійшов Петровський. 26 січня 1924 р. - ІІ з'їзд Рад СРСР. З'їзд остаточно затвердив нову конституцію СРСР. Таким чином формування СРСР завершується після ІІ З'їзду. У травні 1925 р. відбувся IX Всеукраїнський з'їзд Рад, на якому. На цьому з'їзді була затверджена нова Конституція. Укр.. Конституція зафіксувала положення: у складі У. була Молдавська автономна рад. республіка. Губернії ліквідовані, а були Центр - Округ - Район. В 1924 р. Ленін вмирає. Після його смерті влада перейшла до Сталіна. Він практично перетворив СРСР на єдину централізовану унітарну державу. Республіки втратили свій суверенітет. Після того, як У. ввійшла, вона втратила свою незалежність. На початку 30-х років починається нац. гніт укр.. народу.