Історія виникнення та розвиток Києво-Могилянської Академії

До історичних фактів звертаються автори полемічних творів. Автори цих праць проводили ідею безперервності історичного поступу від Київської Руси до сучасної їм України, оспівували такі поняття, як Вітчизна, народ, його земля й віра, славили їх захисників -- від руських князів до козацтва і його гетьманів. Такі праці пробуджували свідомість українців, спонукали до роздумів і до дії.

У другій половині XVII ст. зростає значення Академії як осередку історичної й суспільно-політичної думки. Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького, творення власної незалежної держави, участь у цих історичних звершеннях усіх, кому була небайдужа доля вітчизни, викликали потребу розповісти про побачене, почуте, пережите своїм дітям, нащадкам, історії. З'являється безліч різних творів на історичну тематику -- переказів, повістей, легенд, історичних пісень, дум, щоденників, хронік, хронічок та літописів. Вони були найбільш правдивими.

У багатьох творах літописного характеру спостерігається вже не просто хронологічний виклад подій, а й їх критичне осмислення, і тверде переконання в необхідності розповсюдження історичних знань. Це було характерним для української історіографії другої половини XVII - першої половини XVIII ст. Відбувається становлення історичної науки. І провідна роль у цьому належала Академії, її вихованцям.

Цілу епоху в становленні історичної науки в Україні складають так звані Козацькі літописи, авторами яких були вихованці Академії - Роман Ракушка-Романовський, або Самовидець, Григорій Граб'янка, Самійло Вєличко. Всі три літописи написані книжною українською мовою і являють собою прообраз сучасних наукових монографій. Автори їх, навчаючись у Києво-Могилянській академії, чудово оволоділи законами риторики, правилами версифікації, опанували методику викладу історичного матеріалу.

Посилений інтерес до вітчизняної історії, що викликав до життя численні історичні праці, вплинув на сам процес засвоєння історичних знань в Академії. За документами, в кінці XVII -- на початку XVIII ст. історія й географія виділяються в окремі предмети, а згодом їх читають у спеціальному неординарному класі. Збірка історичних праць у бібліотеці Академії була унікальною. Крім численних рукописів -- хронік, хронічок, літописів, щоденників, листів тощо, там були праці істориків античності, древніх іудейських авторів, істориків середньовіччя, доби Відродження й Нового часу [32, 64].

Клас географії. Географія як окремий предмет виділяється з курсів натурфілософії вже на початку XVIII ст., а згодом і в окремий клас разом з історією. Проаналізовані курси натурфілософії свідчать про те, що професори Академії відходять від європоцентризму і розширюють уявлення про розмаїтий світ, його народи, їх устрій, природу. Вони широко використовують набуті знання зарубіжних авторів із космографії, географії, картографії, описи окремих країн, в їх числі Америки, Англії, Японії, Португалії, Аравії й інших. Відповідними книгами, оригінальними й перекладними, поповнюються бібліотеки професорів, а також бібліотека Академії.

Особливий інтерес викликали книги тих вчених, які подавали відомості з історії слов'ян, українців та росіян. На початку XVII ст. була видана книга Гергарда Меркатора «Космографія», в якій він наводив відомості про дохристиянське слов'янське святилище на острові Рюген поблизу узбережжя Балтійського моря. Популярним було дослідження польського вченого Матвія Меховіти «Трактат про дві Сарматії» (1517), в якому чітко розрізнялися Русь або Рутенія (Україна) і Московія. Відомості про Україну, її рослинний і тваринний світ містилися у «Нотатках про Московію» (1549) німецького дипломата Сигізмунда Герберштейна, у «Космографії» Себастіана Мюнстера та ін.

Популярним в Академії був твір німецького вченого, ректора Магдебурзького університету Йогана Гібнера «Питання з давньої і нової географії» в оригіналі і в перекладі Теофана Прокоповича Використовувався він як підручник [32, 65].

Відомі були в Академії й користувалися великим попитом праці могилянських учених, де наводилися географічні дані про країни, в яких вони побували або жили певний час. Це «Записки» Василя Григоровича-Барського, які він вів упродовж чвертьстолітньої мандрівки (1724--1747) по країнах світу. В них є чимало описів природи: річок, гір, долин, дерев і квітів, морських просторів, птахів, тварин тощо; «Математична географія, запозичена з достовірних письменників і на користь молоді опрацьована» (Миколаїв, 1802) Якова Рубана; «Короткий географічний опис Угорщини» Іринея Фальковського (перша праця російською мовою з географії Угорщини); «Мандрівка в Китай через Монголію в 1820 і 1821 рр.» (СПб., 1824) Єгора Тимківського, що була перекладена французькою і німецькою мовами й набула великої популярності в Європі. Отже, географічна наука в Академії була на належному рівні.

Математика. Геометрія. Астрономія. Арифметиці, геометрії й астрономії навчали ще в Братській школі. Входили ці предмети до другої частини програми «Семи вільних наук» -- й викладалися в граматичних класах. Учні осягали чотири дії арифметики, прості дроби, міри ваги сипучих і рідких тіл, землемірство й місячні обрахунки (астрономія або пасхалія).

В Академії формується нова філософсько-світоглядна картина світу. Вона пропагується в курсах натурфілософії. Фізика, або натуральна філософія, яку прочитав Інокентій Ґізель у складі курсу філософії «Твір про всю філософію»)1646/47 навчального року, хронологічно є першим курсом натурфілософії, прочитаним в Академії. В ній згадується ім'я Коперніка, геліоцентричне вчення й започатковується дослідне природознавство. Його наступники -- Йоасаф Кроковський, Теофан Прокопович й інші прихильники новітнього вчення до лекцій з натурфілософії (фізики), іноді до риторики, вводять невеликі курси алгебри, геометрії, астрономії.

Математика стає обов'язковим предметом в Академії й на початку XVIII ст. виділяється в окремий неординарний клас. У 1788 р. клас вищої математики поділили на класи: чистої математики -- алгебра й геометрія, і змішаної -- механіка, гідравліка, гідростатика, оптика, діоптрика, тригонометрія, астрономія, математична хронологія, архітектура цивільна й військова (фортифікація), математична хронологія [32, 67].

Клас сільської і домашньої економіки. Неординарний клас сільської і домашньої економіки відкрито 1799 р. Студенти вивчали в ньому методи економічного ведення господарства, камеральні (фінансові) дисципліни, основи рільництва, садівництва, рибальства, правила утримання й лікування худоби, птиці, бджіл тощо.

Медичний клас. Вихованці Академії -- визначні медики. 1802 р. за ініціативою вихованця Академії, головного лікаря Київської міської управи, доктора медицини Афанасія Масловського (1740-- 25.04.1804) в Академії відкрито дворічний медичний клас. Двічі на тиждень студенти філософії й богослов'я слухали лекції з анатомії, фізології, хірургії, проходили практичні заняття. Масловський був автором оригінальних і перекладних праць з хірургії, ботаніки, офтальмології, інфекційних хвороб, склав підручник «Настанови, як користуватися домашніми найдешевшими ліками» (1803) й ін., які рекомендував разом з посібниками іноземних учених студентам. Масловський -- перший практикуючий лікар, обраний почесним членом Петербурзької державної колегії.

Лекції в медичному класі читав також доктор медицини, один із перших педіатрів початку XIX ст., епідеміолог Християн Бунге (20.12.1776--03.1857). 1802 р. призначений лікарем Академії. Реорганізував студентську лікарню. Персональна відповідальність за її стан, за наполяганням Бунге, була покладена на ректора й префекта Студенти охоче практикувалися в академічній (бурсацькій) лікарні, збирали з професором трави, виготовляли ліки, доглядали хворих. Навчання в медичному класі було обов'язковим лише для філософів і богословів. Але було багато охочих вивчати медицину й серед студентів класів поетики й риторики. Вже в цих класах студенти знайомилися з творами грецьких і римських медиків -- Гіппократа, Демокріта, Епікура, Клавдія, а також -- Авіценни, Везалія, Бекона. Захоплювалися різними збірками з народної медицини («Травники», «Лунники» й ін.). Оскільки академічні студенти блискуче знали латину, все це мало часом вирішальне значення у виборі ними лікарського фаху. Час то, закінчивши клас риторики, студенти їхали до госпітальних шкіл Росії, що давало їм можливість вступати згодом до європейських медичних закладів.

Художня освіта. Неабияке місце в гуманітарній освіті студентів, прилученні їх до світових культурних надбань займала художня й музична освіта. Малюванню учнів навчали ще в Братській школі. Поступово склалися певні правила викладання цього предмета.

Так, 1799 р. в них училося 88 осіб, у 1802 -- 150. В Академії склалася одна з найбільших художніх та гравірувальних шкіл в Україні, уявлення про яку ми маємо завдяки гарно оформленим конспектам студентів, лекціям викладачів, що збереглися до нашого часу, книгам, оформленим такими визначними українськими граверами й художниками, які навчалися, а потім викладали в Академії, як Іван Мигура, Іван Щирський, Олександр та Лєонтій Тарасевичі, Михайло Карновський, Григорій Аевицький, брати Ґаляховські та інші. Деякі з вихованців Академії, відомі згодом гравери й живописці, навчалися за кордоном.

Гравюри, копії картин, естампи, художньо оздоблені книги, мапи, посібники з малювання привозили з собою студенти, що навчалися за кордоном, також -- купці з різних країн, які щороку приїздили на київські Контрактові ярмарки й поспішали розташуватися під мурами Академії. Для студентів це було святом. Наявні в класах «рисувальної науки» європейські посібники з малювання й гравірування використовувалися творчо, не виключали появи своїх стилістичних зразків і композицій. Так, біблійні й античні сюжети академічні художники наповнювали місцевим земним змістом, доповнювали портретами відомих діячів, побутовими деталями тощо [32, 68].

Художня школа Академії була відома далеко за межами України. За визначенням мистецтвознавця Павла Білецького, київська художня школа - «козацький ренесанс» -- «справила вплив на весь православний світ від Москви до балканських країн, і вирішальна заслуга в цім -- Києво-Могилянської академії». Як зазначалося, у класі змішаної математики студенти набували знань з архітектури -- цивільної і військової (фортифікація). Деякі правила з цього фаху вони засвоювали в рисувальному класі.

Музична освіта. Важливу роль у гуманітарній освіті студентів відігравала музична освіта. Навчання музиці учнів було обов'язковим ще в Київській братській школі. Це правило поширюється й на Колегіум, а потім і на Академію. Музика, як зазначалося раніше, входила до програми «Семи вільних наук», хоча винесена була, як і малювання, в клас неординарний. Музику цінували в Академії не лише як «сад утіхи й веселощів», але й як творчу силу, що прикрашає слово, надихає душу й серце на «мислі вдячні», є їх життєдайним джерелом. Так зазначалося в «Євхаристиріоні», панегірикові, який студенти Лаврської школи присвятили своєму покровителеві архімандриту Петру Могилі 1632 р. З середини XVII ст. в Академії існувала своя хорова школа, вокальні й інструментальні класи.

Організаторами музичного життя в Академії були насамперед її ректори. Лазар Баранович у 50-х рр. XVII ст. заснував в Академії й Братському монастирі музичну школу, згодом, уже як архієпископ Чернігівський -- хор і капелу при своєму дворі в Чернігові, сам писав музику -- псалми й кантати. Іриней Фальковський надав кошти на відкриття нотного класу, який перед тим певний час не функціонував. Сам він був автором музичних творів, переважно псалмів і кантат. Писав музичні твори такий відомий вихованець Академії, як Данило Туптало (Димитрій Ростовський). їхні твори, також твори Федора Тернопільського, Йосипа Загвойського, Василя Пикулинського виконувалися в Академії здебільшого в XVII ст.

Хорова, композиторська й виконавська школа Академії була по духу глибоко національною. Але, Академії не було чужим музичне мистецтво Візантії, Болгарії, згодом -- Німеччини, Італії, особливо творчість Й.-С. Баха, К.-В. Глюка, Г.-К. Вайгензеля, Г.-Ф. Генделя й ін. німецьких та італійських композиторів. Академія була центром так званого «київського наспіву». Під впливом італійського співочого стилю тут започатковується й набирає розквіту партесний спів (від слова партія), багатоголосся, й на його основі формується яскрава виконавська й композиторська школа -- київський спів.

Музичне виховання було органічною частиною академічного життя. Хори Академії і Братського монастиря налічували часом 300 і більше співаків. Обидва незмінно залишалися кращими під час змагання усіх київських хорів, які щороку відбувалися в Києві на Контрактовій площі. Хор і оркестр обов'язково були присутні на травневих студентських рекреаціях (дні відпочинку, вільні від занять) і літніх гуляннях. Різні урочистості -- зустрічі іменитих гостей, релігійні свята, іменини митрополитів, покровителів Академії чи ректора обов'язково супроводжувалися виступами оркестру й студентського хору. А завершення диспутів часто перетворювалося на своєрідний фестиваль мистецтв - орації й декламації, урочисті богослужіння, інструментальна музика, хоровий і вокальний спів, сальвії (феєрверки).

Театр. В академічних курсах поетик вагоме місце займала драматургія -- трагедія, комедія, трагікомедія. Ґрунтувалася вона на засадах «правильної драми», започаткованої в ренесансній Італії. В основі драм були найрізноманітніші сюжети з релігійного і світського життя. Першою датованою драмою в Академії й Україні став твір невідомого автора «Алексій, человік Божій» (1673). 1705 р. в Академії силами студентів поставлено драму Т. Прокоповича на історичний сюжет «Владимер», де поряд із релігійними мотивами виголошувалася думка про необхідність боротьби з невіглаством шляхом освіти й культури.

З'являється особливий жанр драматургії -- інтермедії, які ставилися в антрактах драми й були присвячені народному життю -- з комедійними сценами, дотепною народною мовою. У XVIII ст. вони набувають рис п'єс-комедій.

Створення драм і їх постановка студентами були обов'язковими за навчальними програмами. їх писали, як правило, викладачі поетики, залучаючи часто й студентів. Тобто драма виникла як частина курсу поетики, але швидко набрала самостійного характеру. З'являється шкільний академічний театр з акторами, режисерами, певним одягом, лаштунками і т. п. Він швидко виходить за межі Академії разом зі студентами, які широкими лавами розходилися під час канікул по Україні. Освічене українське суспільство потребувало й радо сприймало театральні дійства студентів, «мандрівних дяків» (так часто називали студентів), які мандрували шляхами України, заробляючи «корм» на навчання [32, 73].

Особливою популярністю користувалися серед народу вертепи (вертепна драма). Простота й доступність сюжету, природність мови, соціальні й побутові мотиви, комедійні ситуації, народні персонажі -- дід, баба, корчмарка, чорт, москаль, циган, козак-запорожець, лях,-- народна музика й пісні надавали вертепу справжніх народних рис. Студенти самі виступали в ролі авторів, акторів, режисерів, музикантів, розучували канти й пісні, виготовляли все необхідне для вертепу. На ярмарках, у селах біля церков, на майданах, на цвинтарях вони ставили свою скриньку (вертеп) і розігрували вертепні драми й комедії. Слухачі й глядачі з піднесенням спостерігали за грою й щедро винагороджували «тружеників науки».

Гуманістичні засади Академія -- всестановий заклад. Академія від початку і до кінця свого існування керувалася гуманістичними засадами внутрішнього життя й виховання, чим заслужила на особливу повагу й підтримку широких верств українців. Проголосивши себе всестановим закладом, Академія ніколи не порушувала цього задекларованого принципу й постійно підкреслювала його в багатьох офіційних документах. Завдяки цьому в її аудиторіях завжди навчалося багато молоді, яка прагнула освіти.

Правило приймати кожного, звідкіля б він не прийшов, сформувало Академію як загальноукраїнський національний освітній центр. У ній навчалась молодь з усіх українських земель: Київщини, Лівобережної та Слобідської України, Запоріжжя, Волині, Поділля, Галичини, Буковини, Закарпаття. Всі вони почувалися в Академії належними до єдиної України. Особливо багато було вихідців з Лівобережної України. Списки студентів свідчать про те, що тут майже не було такого міста чи села, звідки б не посилали дітей до Академії.

Чисельність студентів в різні роки була різною. У Братській і в Лаврській школах, вірогідно, спочатку навчалося десь понад 100 учнів. Кількість їх значно зросла з організацією Колегіуму. У часи Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького класи Колегіуму спорожніли. За свідченням сучасників, більшість його викладачів і студентів -- хто з каламарем, хто з шаблею -- пішли до війська.

Згодом кількість молоді в Академії стрімко зростає. Особливо це стало помітним у 80-х рр. XVII ст., після припинення воєнних дій в Україні. В роки покровительства над Академією гетьмана Івана Мазепи кількість студентів сягає 2000 (1700 р.). У 1710--1711 рр. після всіх нелегких випробувань, пов'язаних з повстанням Мазепи, епідемією чуми, їх залишилося близько 100, але вже 1715 р. знову було 1100 студентів. З 20-х по 40-ві рр. XVIII ст. щорічно навчалося близько 800 осіб. Це, вірогідно, було пов'язано з відкриттям 1727 р. Харківського та 1738 р. Переяславського колегіумів. З 1744 р. до 70-х рр. XVIII ст. щороку навчається близько 1100 студентів. У наступні роки кількість студентів в Академії зменшується, що було зумовлено головним чином їх відходом після закінчення риторичного класу до госпітальних шкіл Росії, Московського університету та педагогічних училищ Петербурга [32, 75].

Основний контингент студентів становили діти козаків, міщан, священиків і селян. У неповному списку студентів класів інфими й граматики за 1736/37 навчальний рік числилося: «синів козачих» -- 16, «синів мужичих» -- 15, «синів міщанських» -- 15, «синів священиків» -- 15. Із 166 студентів класу поетики й риторики в списку за 1763/64 навчальний рік числились 34 вихідці із селян, 22 -- з козацької старшини, 14 -- із козаків, 9 -- із міщан, 1 син економа, 2 невідомого походження, решта -- із духовенства [32, 76].

Організація навчання. Навчальний рік в Академії, як і в інших європейських університетах, розпочинався 1-го вересня. Але шукачі знань часом приходили «не за правилами»: у жовтні чи грудні, «після Різдва Христового», а то й у квітні чи травні. Але в Академії їх приймали.

Не було й вікових обмежень. Так, у списках учнів граматичних класів можна побачити хлопців від 10--11 до 24 років. Деякі богослови закінчували навчання, маючи 30 і більше років. Тобто в Академії з розумінням ставилися до можливостей різних сімей відпустити дитину чи парубка з дому на навчання в той чи інший час.

З новоприбулими префект проводив співбесіду. Академія дотримувалася просвітницьких ідей -- дати знання якнайбільшій кількості молоді. Після тестування префект направляв прибулого до того чи іншого класу. Там їхній учитель, він же наставник, записував до «реєстрів акуратних», зазначаючи «якого стану», «коли і звідки прибув», «скільки від роду літ» і «чий він син» [32, 78].

Уроки (лекції) тривали 1 годину. З 8-ї ранку до 6-ї вечора всього було 8 уроків з перервою на 2 години. Організацією навчання займався префект, він, як і ректор, мав право контролювати уроки й знання студентів. Зважаючи на те, що в граматичних класах завжди було багато учнів -- до 100 і більше, учителю призначався помічник із старших студентів -- аудитор. Обов'язком аудитора було перевіряти наявність учнів у класі та виконані ними домашні завдання -- окупації.

Були й інші виборні посади серед студентів: дзвінник -- будив бурсаків і дзвонив до початку і закінчення уроку; калефактор (від лат. робити гаряче) -- призначався, як правило, з ледачкуватих студентів, він носив із собою щось на зразок сагайдака з різками й лінійками і за наказом учителя виконував дрібні покарання. Окрім того, він мав топити в класі й бурсі грубки.

Кожної суботи учні граматичних класів тримали своєрідний іспит з матеріалу, пройденого за тиждень -- суботівки. Підсумовувалися домашні (окупації) й урочні (екзерципії) завдання, учні читали й перекладали з іноземних мов, демонстрували знання граматичних правил, статей Катехізису тощо. Студенти класів поетики й риторики зачитували зроблені ними переклади з іноземних мов, написані вірші й промови, розв'язували логічні й математичні задачі. Філософи й богослови не підлягали суботньому контролю. їхні знання оцінювалися під час диспутів.

Диспути вважалися складовою навчального процесу. Поділялися вони на ординарні, де в присутності академічного керівництва й професорів захищалися так звані малі дисертації, й урочисті, публічні, де студенти захищали свої філософські чи богословські дисертації перед опонентами в присутності покровителя Академії -- митрополита, ректора, префекта, усіх професорів і студентів старших класів, а також -- усіх охочих взяти в них участь як опоненти або просто послухати «вчене слово».

Учасники диспуту повинні були проявити високі знання предмета й суміжних наук, уміння користуватися різними засобами впливу на слухачів, тонкощами логіки й риторичного мистецтва й, безумовно, культурою ведення дискусії.

В кінці року на основі поточного контролю виставлялися річні оцінки.

Варто зазначити ще одну гуманістичну засаду Академії: невстигаючих студентів не виключали. Неатестованого учня не переводили до старшого класу, він ще й ще сидів у тому самому класі, аж поки, нарешті, не «встигав з середніми», і, якщо прослідкувати за документами, то часто учень, який починав з того, що «мало або нічого навіть не зрозумів» (клас граматики), вже як студент класу філософії мав характеристику «чесний, не нетямущий, не лінивий» [32, 80].

І це було виправдано. Відірвана від дому дитина 10--11 років потрапляла в екстремальні умови -- інтенсивне навчання, бурсацькі звичаї, покарання, недоїдання, хвороби -- все це вимагало певного часу, щоб звикнути, призвичаїтись, зібратися. Іноді самі студенти просили ректора дозволити їм залишитися ще на один рік в тому самому класі, «підтвердити навчання». Найчастіше так робили студенти класу риторики, найпопулярнішого в Академії.

Навчались в Академії хто скільки міг. Серед багатьох причин, які називають студенти полишаючи Академію, найчастіше це -- неймовірна нужда, що гнала їх у пошуках шматка хліба, хвороби або сімейні обставини: «з примусу матері шлюб взяв», чи загинула вся сім'я під час нападу татарської орди і т. ін. У другій половині XVIII ст. чимало студентів за наказами чи добровільно відходили до медико-хірургічних закладів, від'їздили за викликами до організованих києвомогилянцями шкіл у Росії вчителями тощо.

Тим, хто скінчив навчання, видавався атестат за підписом ректора й префекта. В атестаті зазначалося: скільки вчився студент, в яких класах, які науки вивчав і які мав успіхи, давалася оцінка його моральним якостям, його ставленню до товаришів-студентів, іноді -- й рекомендація щодо використання його здібностей на тій чи іншій посаді.

Виховання. Освіта в Академії розглядалась не лише як набуття певної суми знань, власне, для себе, а й як засіб формування національної свідомості, патріотичних почуттів, громадянської відповідальності, власної гідності. Молодь виховувалася на таких полемічно-публіцистичних працях, як «Палінодія» Захарії Копистенського, «Тренос» Мелетія Смотрицького, «Протестація» Йова Борецького, «Хроніка» Теодосія Софоновича та історико-біографічних і панегіричних творах, присвячених Петру Конашевичу-Сагайдачному, Петру Могилі, Богдану Хмельницькому, Лазарю Барановичу, Іванові Підкові, Іванові Мазепі, на козацьких літописах, історичних працях Петра Симоновського, Стефана Лукомського, Семена Дівовича. В них звеличувалося козацтво, оспівувалися гетьмани й козаки-лицарі, які здобували Україні волю й виборювали свою державу. Академічні вчителі рівняли молодь на ідеали козацтва -- воля, хоробрість, відданість вітчизні. Твори, про які йде мова, були написані своєю, українською мовою. Вона вивчалася в Академії, панувала у сфері культурного життя, у богослужінні. Це було вагомим виховним і націотворчим фактором. Та й сама історія, що творилася на теренах України на очах української молоді, сприяла її патріотичним настроям, відданості справі народу, вітчизні. Тож недаремно, здобувши освіту, а то й полишивши її, студенти часто йшли на Січ, вступали до лав козацького війська, міняючи, як казали в той час, каламарі на шаблі.

Неабияке значення у справі виховання національної свідомості мало відновлення українських святинь, розпочате при Петрові Могилі -- Софійського собору, церков: Десятинної, Спаса на Берестові (де, до речі, залишився фресковий портрет Петра Могили, виконаний за його життя), Трьохсвятительської, Михайлівської у Видубичах, храмів Луцька, Кременця, Куп'яничів та в інших містах і селах України; реставрація ікон, церковних розписів, канонізація і поклоніння святим.

Виховні засади в Академії ґрунтувалися на давніх українських традиціях, християнській моралі, на досвіді вітчизняної педагогічної думки й новітніх її досягненнях в західних країнах, які з'являються в епоху Відродження та Нового часу. Деякі моральні принципи виховання були викладені вже в Статутах братських шкіл. Багато працював над питаннями виховання молоді Петро Могила. Питання моралі й виховання молоді піднімалися Могилою і в таких творах, як «Євангеліє учительне» (3 благословення Петра Могили, К, 1637), «Літос» (К, 1644), «Требник» (К., 1646) та інших [32, 85].

Розробляючи морально-соціальні постулати поведінки людини, зокрема студентів, Могила брав за основу звичаї, обряди й традиції українців. У ті часи, коли не було української держави, це мало особливе значення для усвідомлення людьми своєї етнічної належності, збереження генетичного зв'язку поколінь. Визначаючи мету створеної ним Лаврської школи, Могила записав: «...Аби молодь у справжній побожності, в звичаях добрих і науках вільних навчена була». Ці три поняття Могила розвинув у «Антології» у цілісну гармонійну систему виховання. Закликаючи молодь засвоювати науку, він застерігав, що при цьому треба міцно триматися православної віри. Говорячи про набуття наук, Могила підкреслює значення праці, працелюбства. Бо це не лише тягар -- «труд», але й засіб до задоволення потреб людини й роду (суспільства). Це -- спосіб життя, який стане радісним, коли праця для людини буде творчістю.

Працелюбність Могила відносить до моральних категорій, як і волю й совість (сумління), які треба удосконалювати через самопізнання. І радить вихованцям прискіпливо ставитись до себе, аналізувати свої думки, вчинки, огріхи вільні й невільні, як і все життя. При цьому митрополит вдається до цілком конкретних настанов: лягати спати і вставати завжди треба в певний час, спати не більше семи годин, а перед сном прозвітувати перед собою у справах пройденого дня, проаналізувати їх, щоб більше не повторювати негідних вчинків чи думок і просити в Бога за них прощення. Могила попереджає і наставників, що формувати бажані риси у молодих потрібно через їх розум і серце, а не насильно, бо це може призвести до протилежних наслідків.

Відродження Церкви, становлення державності, розвиток її структур, дипломатичні контакти, загальноєвропейські цивілізаційні процеси потребували людей раціоналістичного, а не емоційного поводження, вироблення певних манер спілкування. Наставники розробляють правила поведінки студентів у самій Академії, в товаристві, у церкві, в гостях, за столом, у взаєминах зі старшими, наставниками, товаришами-спудеями тощо, дають рекомендації щодо уміння приховувати почуття, а не виплескувати їх через крик, грубість, вираз обличчя тощо.

Виходячи з того, що до Академії йшли діти з різних соціальних прошарків населення, Могила знайомить учнів з правилами пристойної поведінки на прикладі рекомендацій ченцям: поступатися місцем на дорозі старшому, чекати товариша, з яким ідеш, не перебивати його, коли він з кимось розмовляє, не дорікати за затримку, за трапезою ніколи не брати собі їжі першому «перед дружиною твоєю», або перед гостем чи подорожнім.

За порушення «правил честі» студенти підлягали покаранню. Щоправда, це було непростою справою. Більшість порушень зумовлені були нужденним становищем студентів. Тому Академічна інструкція від 1734 р. вимагала карати студентів «ні занадто суворо, ні занадто слабо, а триматися середини, як велить обов'язок просвіченості і ввічливості».

Спільні зусилля ректора й префекта, наставників і протекторів-митрополитів не були марними. Вихованці Академії полишали її освіченими, ґречними людьми, добре вихованими, вірними ідеалам Вітчизни й віри. У суспільному житті навколо них формувалося середовище, яке сприймало й продовжувало освітні традиції, культуру поводження, інтелігентність, гідність, моральність.

Традиції. В Академії дотримувалися давніх національних традицій. З часом склалися вже свої академічні, яких свято дотримувалися і студенти, і викладачі. Серед них -- відзначення Престольних свят Богоявлення Господня і Благовіщеня Пресвятої Богородиці. В ці дні студенти не вчилися. В Богоявленському соборі відбувалася служба Божа, яку правили митрополит і архімандрит монастиря, він же ректор Академії. Після служби вся Академія і, мабуть, всі кияни, йшли до Дніпра святити воду. Дорога до води була посипана піском, по боках її стояло військо магістратське в урочистих строях, а кілька оркестрів, змінюючи один одного, грали «Коль славен Господь наш...». На Дніпрі вже стояли льодяні хрести, пофарбовані в рожевий і блакитний кольори. Дзвонили дзвони у всіх соборах і монастирях Києва, починаючи з Братського, а з фортеці старого міста розлягалася могутня сальва... [32, 88]

Урочисто відзначали в Академії дні Ангела ректора, також -- митрополита-покровителя. Студенти вітали іменинників ораціями й декламаціями різними мовами. Розчулений митрополит дарував їм гроші, а всіх професорів запрошував на святковий обід.

Щороку 22 грудня всією академічною громадою поминали Галшку Гулевичівну, фундаторку Академії, а 31 грудня -- Петра Могилу. Згодом ці урочистості перейменували в дні поминання Петра Могили і всіх благодійників Академії.

В Академії дотримувалися певних звичаїв при похороні вчителів, товаришів-спудеїв, певних сценаріїв при проведенні диспутів, виборах до Конґрегацій, зустрічі іменитих і царствуючих осіб.

Тричі на рік оголошувалися рекреації -- дні короткого перепочинку від занять, обов'язково в будні, в гарну погоду. Студенти й викладачі виходили за місто, найчастіше -- на Щекавицю, до урочища Глибочиця, до Кирилівського монастиря, тобто в місця чудової природи. Обов'язково -- з оркестром, хором, вертепом, театральними виставами, спортивними знаряддями -- кеглями, м'ячами тощо. Дні студентських рекреацій були святом і для киян, які дружно йшли і їхали за «академіками», захоплено сприймали їхній спів, декламації, театральні дійства й щедро винагороджували виконавців цукерками, пряниками, горіхами, якими загодя запасалися. Взимку розваги відбувалися в Трапезній Братського монастиря й Конґреґаційній залі.

Гуманістичні засади, дух братства й рівності всіх у навчанні, непорушність традицій, відданість батьківській вірі, повага до науки, її речників і наставників сприяли згуртованості академічної молоді, взаємоповазі, любові до своєї alma mater й гарячому бажанню служити їй і Україні.

Отже, підсумовуючи додамо, що підґрунтям навчально-виховної діяльності КМА були демократичні принципи вітчизняної педагогіки, зорієнтованої на збереження слов`янської духовної спадщини, що знайшло втілення у шанобливому ставленні до рідної мови, національної історії та культури. Демократизм, всестановість, гуманізм, виховання людської гідності - такі організаційні засади навчання студентів в Академії, які, крім безпосередньої мети - навчати молодь, служили патріотичним цілям, конче потрібним для утвердження національної свідомості, свободи особистості й свободи нації. В основі академічної системи освіти і виховання пріоритетне місце займали також такі духовні підвалини, як: свобода та державна незалежність України, народовладдя, суверенітет колективу й особистості тощо.

Заклавши в українській освіті міцний фундамент вищої школи, Києво-Могилянська академія зосередила в собі енергію самостійницького, національного духу. В навчальних програмах, історичних, художніх, публіцистичних творах києвомогилянців з`явились українська проблематика, описи минулого життя народу, його звичаїв, рідної природи і т. п. Актуальними у даному контексті є їх твердження, згідно з яким чуття єдності з рідним краєм започатковується зі ставлення до рідного краю як до унікального з притаманними лише йому “священними” місцями шаноби та захоплення, в органічному праві народу користуватися ресурсами і плодами власної землі, а окремі історичні об`єкти перетворюються у символи героїзму власного народу. Зокрема, Хотин розглядається як символ українсько-козацької “слави”, “відважного серця”. Символічного значення набули також Жовті Води, Корсунь - як знаки перших перемог у національно-визвольній війні українського народу. У результаті такої системи навчання і виховання КМА не тільки піднесла загальний рівень освіченості українського народу, а й створила його церковну, інтелектуальну і мистецьку еліту, те культурно-освітнє середовище, в якому виникали твори науки, красного письменства, забезпечувалося їх функціонування в суспільстві. Києвомогилянці не були пасивними спостерігачами історичних подій свого часу. Більшість із них брала активну участь у суспільно-політичному житті, і не лише пером та словом, а нерідко зі зброєю в руках.

З другої половини ХУІІІ ст. Києво-Могилянська академія, після заснування університетів у Харкові й Москві, природно, почала втрачати пріоритетне становище єдиної вищої школи, хоча продовжувала гідно підтримувати свої досягнення й традиції. Прихильники Академії роблять непоодинокі спроби перетворити її на університет, тобто відкрити додаткові факультети, зокрема, правничий, медичний, математичний тощо. Але, незважаючи на всі прохання й докази необхідності цього акту, добитися згоди й матеріальної підтримки від Катерини II та вінценосних наступників не вдалося. Проводячи ворожу політику щодо України, спрямовану на знищення й бодай будь-яких ознак автономії й історичної пам'яті, позбавляючи її таких демократичних національних надбань, як гетьманство, Запорізька Січ, козацький адміністративний устрій, російський царизм знищив і Києво-Могилянську академію - осередок української освіти, культури й ментальності. За розпорядженням уряду, указом Синоду від 14.08.1817 р. Академію було закрито.

2.2 Видатні діячі навчального закладу та наукова діяльність

Випускники та професори старої Києво-Могилянської академії відіграли важливу роль в освітньому та професійному житті України. Багато хто з козацької старшини та гетьманів Запорізького козацтва навчалися тут. До випускників зокрема належали Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Скоропадський та Іван Самойлович. Канцлер Російської імперії Олександр Безбородько походив з України та здобував освіту в КМА.

Університет довгий час був також важливою релігійною школою, звідси вийшли такі відомі християнські діячі як Степан Яворський, Феофан Прокопович і Дмитро Ростовський. Протягом 17 та 18 ст. КМА була колискою культурного життя України та Російської імперії. Декілька поколінь художників, архітекторів, музикантів та науковців були виховані в ній, наприклад архітектор Іван Григорович-Барський, композитор Артемій Ведель, філософ Григорій Сковорода та науковець Михайло Ломоносов. Після перетворення в Київську духовну академію навчальний заклад зберіг свою міжнародну репутацію як центр православної релігійної освіти [21, 47].

Фундатори

Галшка Гулевичівна

митрополит святий Петро Могила

гетьман Петро Конашевич Сагайдачний

гетьман Іван Мазепа

гетьман Іван Виговський

митрополит Рафаїл Заборовський

Видатні могилянці

Близько 30 церковних ієрархів, визнаних по смерті святими Православної церкви, серед них:

митрополит Петро Могила

митрополит Димитрій (Туптало)

митрополит Іоан (Максимович)

єпископ Іосафат (Горленко)

архієпископ Феодосій (Углицький)

архімандрит Паїсій (Величковський)

митрополит Петро (Конюшкевич)

єпископ Софроній (Кришталевський)

Гетьмани

Іван Виговський, Юрій Хмельницький,

Павло Тетеря, Іван Брюховецький,

Петро Дорошенко, Михайло Ханенко,

Іван Самойлович, Іван Мазепа, Іван

Скоропадський, Пилип Орлик, Павло

Полуботок, Данило Апостол

Реформатор Слов'яно-греко-латинської школи в Москві (першої вищої школи Росії) Стефан Яворський

Основоположник вітчизняного акушерства та фізіотерапії Нестор Амбодик

Основоположник вітчизняної епідеміології Данило Самойлович

Філософ Григорій Сковорода

Архітектор Іван Григорович Барський

Композитори Максим Березовський та Артемій Ведель

Церковний письменник, архієпископ Лазар Баранович

«Козацькі літописці» Самійло Величко, Григорій Граб'янка, Роман Ракушка Романовський (Самовидець)

Історики Микола Бантиш Каменський, Максим Берлинський

Богослов Інокентій Гізель

Богослов, церковний діяч Феофан Прокопович

Автор полемічних творів, митрополит Іов Борецький [21, 51]

Вихованцями Києво-Могилянської академії були майбутні гетьмани Юрій Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Павло Тетеря, Іван Брюховецький, Михайло Ханенко, Іван Самойлович, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Данило Апостол, Іван Скоропадський, наказний гетьман Павло Полуботок. В Академії формувалась генерація козацьких старшин, кадри провідної української верстви, в їх числі - писарі, обозні, судді, осавули, полковники, сотники, військові канцеляристи, бунчукові товариші, а також - правники, дипломати, перекладачі тощо. Це були освічені державці, світські діячі, значення й роль яких піднялись особливо за часів гетьманування Івана Мазепи.

Києво-Могилянська академія дала немало освічених ієрархів - єпископів, митрополитів, архімандритів, духовних письменників. Серед них були й такі, що своїм праведним життям, духовністю, високим християнським благочестям, щиросердечністю, просвітницькими справами заслуговували на визнання їх по смерті Святими Православної церкви. Це Дмитро (Туптало), митрополит Ростовський (1651-1709), Іван (Максимович), митрополит Тобольський (1651-1715); Інокентій (Кульчицький), єпископ Іркутський (1680/1682-1731), Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський (1705-1754); Феодосій (Углицький), архієпископ Чернігівський (30-ті рр. XVII ст.-1696); Паїсій (Величковський), архімандрит Ніамського монастиря (І722-1794); Петро (Могила) митрополит Київський (1596-1647) [21, 56].

Значний внесок у розвиток вчення про державу та її взаємовідносини з церквою зробили діячі Києво-Могилянської академії. Багато вихованців академії обіймали важливі посади як у гетьманській адміністрації, так і на царській службі, де вони нерідко ставали запеклими прихильниками самодержавства. Одними з найвідоміших діячів Києво-Могилянської академії були викладачі С. Яворський і Ф. Прокопович.

В Києво-Могилянській академії освіту здобували такі відомі медики: основоположник акушерства, ботаніки й фізіотерапії Нестор Максимович Амбодик, родом з с. Веприк на Полтавщині; Іван Полетика, професор Кельнської академії, головний лікар Петербурзького генерального госпіталю, родом з м. Ромни; Данило Самойлович, який довів можливість протичумного щеплення, почесний член 12 зарубіжних академій; основоположник російської анатомічної школи - Павло Згурський; Парпура, брати Шумлянські, Барсук-Мойсеєв, Гамалія, Велланський та багато інших медиків-практиків, авторів підручників, медичних словників, укладачів вітчизняної медичної термінології тощо. Випускником Академії був Петро Чайка, що працював згодом штаб-лікарем у В'ятці (Росія) - дід знаменитого композитора П. І. Чайковського.

Відроджена Києво-Могилянська академія виховує спеціалістів, які працюють в провідних державних та приватних компаніях та установах. За час відродження як сучасного університету тут викладали багато провідних науковців України таких як філософи Мирослав Попович та Сергій Кримський, історики Наталя Яковенко та Олексій Толочко, літературознавці Тамара Гундорова та Віра Агеєва. В НаУКМА викладав також відомий американський дослідник Голодомору Джеймс Мейс. В університеті викладали народні депутати Григорій Немиря, Микола Томенко та Артур Білоус.

Серед відомих сучасних випускників НаУКМА журналіст та політик Андрій Шевченко, прес-секретар президента Ющенка Ірина Ванникова, письменники Андрій Бондар, Марина Соколян, Світлана Матвієнко, народний депутат Остап Семерак.

2.3 Відродження кращих прогресивних освітніх традицій КМА сьогодні

В продовж майже двох століть після закриття Києво-Могилянської академії українська громадськість плекала надію на відновлення цього славетного закладу. Історія боротьби за відродження Києво-Могилянської академії -- одна із золотих сторінок в історії України. Рух за відновлення Академії почався в 60-ті роки XX століття, а на початку 90-х років із здобуттям Україною незалежності це актуальне питання постало з новою силою. Зусиллями багатьох не байдужих до майбутнього України людей, з ініціативи українського вченого, відомого громадського і політичного діяча В'ячеслава Брюховецького при Академії наук України та виконкомі Київської міської ради народних депутатів було створено спеціальну комісію, яка дійшла висновку щодо необхідності відновлення Києво-Могилянської академії як вищого навчального закладу, який став би одним з осередків морального та духовного відродження української нації. Таке рішення підтримали ряд наукових та освітянських установ, зібрання інтелігенції, широке коло громадськості.

19 вересня 1991 року згідно з розпорядженням Верховної Ради України після 174-літньої перерви Києво-Могилянську академію було відроджено на її історичній території. 16 жовтня 1991 р. відбулася презентація відновленої Києво-Могилянської академії, яка дістала назву Університет «Києво-Могилянська академія». У вересні 1992 року університет прийняв на навчання перших 200 студентів. Ректором відродженої Академії став організатор її відновлення доктор філологічних наук В'ячеслав Брюховецький. 1994 року університет отримав статус національного і був акредитований за четвертим рівнем акредитації [33, 22].

Місія НаУКМА - сприяти самореалізації спудеїв, викладачів, працівників НаУКМА та творенню високоосвіченої, національно свідомої особистості, здатної незалежно мислити і діяти згідно з принципами добра й справедливості.

Мета НаУКМА -надавати сучасну освіту шляхом вільного творчого навчання та здійснення наукової діяльності відповідно до суспільних потреб, зумовлених розвитком української держави, науки, економіки та культури, а також глобальними процесами розвитку людської цивілізації.

Навчання. Базова вища освіта в НаУКМА проводиться за чотирирічними програмами бакалаврату. Випускники бакалаврату можуть одержати повну вищу освіту закінчивши дворічний маґістеріум або однорічну програму спеціаліста. При цьому випускники бакалаврату з кожної спеціальності мають можливість продовження освіти на будь-якій маґістерській програмі. Наукова освіта в аспірантурі та докторантурі також пропонуються в НаУКМА.

Навчання в бакалавраті НаУКМА має ряд особливостей. Робочими мовами в університеті є українська та англійська. Студенти мають можливість отримати додаткову спеціалізацію крім головної або опанувати сертифікатну програму. Після початку навчання можливо також змінити напрям підготовки чи спеціальності. Навчальний рік в НаУКМА складається з трьох триместрів замість двох семестрів. В середині осіннього та весняного триместрів студентам надається тиждень самостійної роботи для написання рефератів і підготовки до іспитів та заліків. Успішність навчання оцінюється за 100-бальною шкалою. Для отримання диплому бакалавра студент повинен опанувати обов'язкові фахові курси, цикл загальноосвітніх дисциплін, а також ряд предметів вільного вибору серед фахових і серед дисциплін, які пропонуються іншими факультетами (іноземні мови, програми додаткової спеціалізації або вільно вибрані студентом не фахові предмети). Кожному предмету відповідає певна кількість залікових балів згідно з кількістю прочитаних годин. Протягом навчання в бакалавраті студент має набрати 120 або більше залікових балів за всі вивчені дисципліни [33, 28].

Крім державної стипендії кращим студентам університету надаються ґранти та іменні стипендії створені спонсорами закладу.

Вступ до НаУКМА. Для вступу в університет на бакалаврат абітурієнти мають подати сертифікати зовнішнього незалежного оцінювання. Зарахування в студенти відбувається на основі конкурсу сертифікатів. Університетом також проводиться добровільне тестування абітурієнтів з декількох предметів в тому числі з історії Києво-Могилянської Академії. Ті, хто не проходять таке внутрішнє тестування не мають права претендувати на укладення окремого (цивільного) корпоративного договору з університетом. Договір з університетом дозволяє одержувати додаткові навчальні послуги (користування послугами Центру працевлаштування, Відділу міжнародного співробітництва, переходити на інші факультети, здобути другу спеціалізацію та ін.), а також додатковий Диплом НаУКМА. При цьому внутрішнє тестування та корпоративна угода не впливають на можливість отримання диплома державного зразка. Власна система тестування і прийому абітурієнтів функціонувала в НаУКМА до введення зовнішнього незалежного оцінювання. Абітурієнти мали успішно здати вступне тестування з ряду дисциплін шкільної програми, а також з історії Києво-Могилянської академії. Включення історії Києво-Могилянської академії пояснюється особливою корпоративною культурою університету і бажанням підготувати вступників до неї. Тести НаУКМА перевірялися машиною для того, щоби забезпечити прозорість і рівність умов вступу для всіх кандидатів. Для підготовки абітурієнтів до вступу в НаУКМА в університеті створено Центр доуніверситетської підготовки, в якому пропонуються підготовчі курси до внутрішнього тестування НаУКМА та до зовнішнього незалежного оцінювання [44].

Організація та адміністрація

Факультети НаУКМА

Факультет гуманітарних наук

Факультет економічних наук

Факультет інформатики

Факультет правничих наук

Факультет природничих наук

Факультет соціальних наук і соціальних технологій

Управлінням університетом займається президент НаУКМА, яким зараз є Сергій Квіт. При цьому найвищим колегіальним органом є Академічна конференція, до якої входять керівники підрозділів університету та члени Студентської колеґії. Декілька інших структур здійснюють адміністрацію та управління діяльністю НаУКМА. Наглядова рада, яка складається з науковців та політиків та затверджується Кабінетом міністрів, здійснює контроль над діяльністю університету. Спеціалізовану підтримку з різних напрямків розвитку НаУКМА здійснюють Вчена рада, Довірча рада, Художня рада та Міжнародна консультаційна рада.

Наразі в НаУКМА навчаються близько 3550 студентів. Навчання в університеті організовано на шести факультетах. Підготовку студентів здійснюють 28 кафедр. Загальними для всіх факультетів є кафедри англійської мови та кафедра фізичного виховання. В НаУКМА пропонуються 16 бакалаврських та 19 магістерських програм[33]. За результатами рейтингів та опитувань, НаУКМА займає перше місце в Україні за підготовкою фахівців в гуманітарній та економічній галузях та друге місце в юридичній галузі («Деньги», 2007 р.), перше місце з маркетингу («Лучшие в маркетинге - 2009»), третє місце з менеджменту та економіки (Компас, 2009), а також третє місце з правознавства (Компас, 2009) та п'яте місце з інформаційних технологій (Компас, 2009)[44].

Вищу наукову освіту координує Докторська школа НаУКМА, в якій пропонуються як традиційні аспірантура та докторантура, так і структуровані докторські програми на отримання ступеню доктора філософії Західного зразка[39]. Структуровані докторські програми створені Могилянською школою журналістики, Школою охорони здоров'я та Києво-Могилянською Бізнес-Школою. В НаУКМА пропонуються 38 спеціальностей в аспірантурі, 15 у докторантурі та 4 програми на отримання ступеню доктора філософії [44].

Наукова діяльність. За час існування університету від 1991 р. викладачами ведеться наукова робота в галузях гуманітарних, соціальних, природничих та комп'ютерних наук. В НаУКМА зокрема розвинулися ряд наукових шкіл з наступних напрямків: історії української філософії, принципу верховенства права та проблеми його реалізації, теорії методології і методів соціологічних досліджень, досліджень соціальних процесів у сучасному суспільстві, соціальної структури та соціальних трансформацій, економічного розвитку, міжнародної економіки, моделювання фінансових процесів та мембранології[46]. Наукова робота проводиться в ряді спеціалізованих інститутів, дослідницьких центрів та лабораторій[41]. В кінці січня в НаУКМА відбувається щорічна тижнева конференція Дні науки НаУКМА[42]. В НаУКМА засновано наукову Премію імені Петра Могили за видатні досягнення в галузях гуманітарних, природничих та соціальних наук[45].

Одним із спеціальних напрямків досліджень в НаУКМА є технології тестування знань абітурієнтів. Для розробок в цій галузі в університеті створено Центр тестових технологій[44]. В університеті накопичено великий досвід оцінки знань вступників.

Результати наукових досліджень професорів, викладачів, співробітників та студентів НаУКМА доступні в електронному архіві університету [45].

Видавництва університету. При НаУКМА працюють два видавництва: видавничий дім «Києво-Могилянська Академія» та «Дух і літера», які видають наукову, навчальну та художню літературу. Одним з напрямків видавництва є публікація архівних матеріалів з історії України [46]. Крім того, бази даних електронного архіву СБУ були передані НаУКМА 18 березня 2010 року [47].

Університет також видає три наукові журнали «Наукові записки НаУКМА» та «Маґістеріум» та часопис «Дух і літера»[48][49][50]. Журнал «Наукові записки НаУКМА» включено ВАК України до переліку наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватися результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук.

Студентське та культурне життя. Університет відомий активним студентським життям, не дивлячись на невелику кількість студентів. Студенти НаУКМА мають вплив на адміністрацію університету через Студентську колеґію, члени якої входять до Академічної конференції.

Студенти видають декілька газет таких, як «Вісник Студентської колеґії», «Майдан Могилянка», «Могилянська криця», «ЗМІСТ», «Чернетка» та журнали «Могилянський вісник» та «Vivat, Академія». Також студентами організовано радіо «К:)ВІТ». Спілкування студентів відбувається онлайн на сайті Bo.net.ua. В НаУКМА діє також велика кількість студентських товариств за фахом та за інтересами.